Заява

п. Ендрю Макалістера,

Голови Урядової делегації Канади, міністра, заступника Представника Постійної Місії Канади в офісі ООН у Женеві на сесії Робочої групи Комісії прав людини ООН, яка узгоджує проект універсальної Декларації щодо прав корінних народів.

(Сесія відбулася в Женеві 21 жовтня - 1 листопада 1996 року)

31 жовтня 1996 року

Неофіційний переклад з англійської

Стосовно статті 3 проекту Декларації прав корінних народів:

Пане Головуючий, як нами вже було зазначено в презентації щодо частини 1 Проекту Декларації в минулому році, проблема самовизначення є в Декларації найважливішою. Саме це право є фундаментальним для всієї міжнародної спільноти, і його включення до Хартії ООН, також до Міжнародного пакту про Громадянські та Політичні Права і до Міжнародного Пакту про Економічні, Соціальні та Культурні Права - свідчення важливої ролі, яку це право відіграє у захисті прав людини для всіх народів. Як держава - учасниця Хартії ООН та обох пактів, - Канада несе і юридичні, і моральні зобов'язання щодо дотримання та захисту цього права. Ми визнаємо, що це право має застосовуватися рівною мірою до всіх спільнот, корінних та не корінних, які визначаються як народи згідно з міжнародним правом.

Проте, міжнародне право не дає чіткого визначення термінів самовизначення” або “народи”. Традиційно, право на самовизначення сприймалося як таке, що стосується колоніального контексту, і фактично порівнювалося праву на державність. Тому постає питання у зв'язку з проектом Декларації, - чи може це право бути застосованим до корінних “народів”, які живуть на територіях існуючих демократичних держав, і якщо так, в чому саме полягає таке право.

Самовизначення народу розглядається багатьма як динамічне право, що знаходиться в процесі розвитку. Цим правом продовжують користатися нині функціонуючі демократії, '- демократії, в яких громадяни беруть участь в політичній системі і мають можливість зробити власний внесок у політичні процеси, які впливають на їхнє життя. Повне здійснення права на самовизначення передбачає також дотримання і захист усієї низки громадянських, політичних, соціальних, економічних та культурних прав.

В цьому контексті, ознайомлення з практичною політикою демократичних держав та науковою літературою з цих питань приводить до висновку, що сучасне розуміння права на самовизначення розширене таким чином, що тепер воно включає концепцію “внутрішнього права на самовизначення” для груп, які проживають в існуючих державах.

Тобто, сучасна концепція права на самовизначення поважає територіальну цілісність демократичних суверенних держав Так, згідно Декларації щодо Дружніх Стосунків та Співпраці між Державами, це право не може виправдати будь-яку дію, яка спричинила б розчленування або зашкодила б, частково або повністю, політичній цілісності суверенної демократичної держави. Цей принцип спрямований на встановлення певних рамок для всебічного дотримання усіх прав людини, і в той же час, на збереження політичних та конституційних рамок держав.

Наша мета протягом сесії цієї Робочої Групи полягає в тому, щоби досягти спільного розуміння, яке б не суперечило сучасному міжнародному праву, стосовно того, яким чином це право може здійснюватися корінними спільнотами, і який саме зміст цього права. Коли ми досягнемо такого загального порозуміння, це відповідно відбиватиметься у формулюванні статті 3 проекту декларації.

Пане Головуючий, я хотів би засвідчити в цьому пункті, що Уряд Канади підтримує таке право на самовизначення корінних народів, яке поважає політичну, конституційну та територіальну цілісність демократичних держав. В цьому контексті, дотримання цього права означатиме переговори між державами та корінними народами цих держав щодо визначення політичного статусу корінних народів, також щодо заходів, спрямованих на їх економічний, соціальний та культурний розвиток. Такі переговори мусять відображати юрисдикцію та компетенцію урядів, але вони повинні також брати до уваги різні потреби,обставини та прагнення корінних народів, про які йдеться у конкретних випадках. Таке право на самовизначення має на увазі сприяння гармонійному впровадженню самоврядування (корінних народів) в межах суверенних незалежних держав. У відповідності до норм міжнародного права, це право не може тлумачитися таким чином, щоб ним могли бути виправданими або підтриманими будь-які дії, які могли б привести до розчленування або порушення, повністю або частково, територіальної цілісності або політичної єдності суверенних та незалежних держав, уряди яких репрезентують весь народ на території цієї держави, без будь-яких обмежень на підставі належності до певної раси, або релігійних переконань, або кольору шкіри. Важливо, щоб Декларація чітко відбивала такі принципи.

Для досягнення згоди щодо Декларації та її положень стосовно права на самовизначення, включно зі статтею 3, ми мусимо брати до уваги розмаїття обставин, в яких існують як держави, так і корінні народи в усьому світі. Ми мусимо уникати занадто зобов'язуючих рішень, незважаючи па їхню буцімто бажаність, оскільки саме таким чином створюватиметься можливість більш гнучкого впровадження права на самовизначення шляхом переговорів між урядами та корінними групами.

Проект Декларації містить детальні положення щодо впровадження права на самовизначення. Він стверджує, що корінні народи мусять мати більший контроль щодо власних справ, власної культури та мови, також своїх земель, і що корінним народам треба надати можливість встановлювати свої власні інституції, якщо вони того бажають. Як було сказано минулого року на аналогічній зустрічі, мій уряд підтримує такі цілі, і ним вже зроблені певні кроки для втілення їх у Канаді.

Проект декларації містить положення щодо автономії та самоврядування; визнання їхнього права корінних народів на участь у виробленні рішень, також законодавчих справах або механізмах регулювання, які могли б на них вплинути; визнання їхнього права підтримувати та розвивати свої самобутні політичні, економічні та соціальні системи. Інші положення містять право на розвиток і право визначати пріоритети у використанні земель або територій. Всі ці статті взаємопов'язані і мусять бути розглянуті під час обговорення статті 3 та права корінних народів на самовизначення.

Як стало відомим під час нашого обговорення цього питання на засіданні Робочої Групи минулого року, це питання досить складне. Воно також надзвичайно важливе не тільки для корінних народів, але й для усього світового співтовариства. Мій уряд залишається відданим співпраці з учасниками. Робочої Групи заради досягнення спільного розуміння права на самовизначення та його застосування до корінних народів, які живуть в існуючих державах. Ми уважно вивчаємо виступи всіх учасників цієї сесії для того, щоб знайти найкращі шляхи до втілення такої мети.

Стаття З1.

Пане Головуючий, у статті 31 йдеться про право на самоврядування чи автономію для корінних народів у внутрішніх та місцевих справах. Це право названо втіленням права на самовизначення згідно статті 3 проекту Декларації. Зрозуміло, що обсяг та зміст права на самовизначення буде предметом суттєвого обговорення в контексті нашого огляду статті 3.

Стосовно ж статті 31, Канада інтерпретує право на самоврядування у внутрішніх та місцевих справах як право корінних народів самим керувати собою у таких справах, які стосуються, в першу чергу, їхніх земель та спільнот.

На підставі цього, Канада в принципі приймає запропонований перелік питань, при вирішенні яких може бути застосованим право на самоврядування. Проте, з точки зору Канади, здійснення владних повноваг у цих питаннях урядами корінних народів мусить базуватися на переговорному процесі, який підтверджує, що корінні народи мають повноваження, необхідні для захисту та збереження їхньої самобутньої культури та ідентичності, і в той же час, поважають цілісність держави та інтереси усього населення в цілому.

Намір самоврядування полягає не в тому, щоб створити “державу в державі”. Навпаки, досягнення згоди шляхом переговорів повинно забезпечити такий стан у суспільстві, коли юрисдикція та повноваження корінних народів впроваджуються у гармонії з іншими владними структурами, таким чином знижуючи рівень конфронтації та непорозумінь та сприяючи ефективності системи адміністрування. Це особливо стосується таких сфер, як навколишнє середовище, де результати дії - або бездіяльності - урядів майже не бувають виключно внутрішніми або локальними у своїх наслідках.

Канада також готується до визнання ролі держави разом з корінними народами у фінансуванні впровадження самоврядування. Детальні умови здійснення цього аспекту статті 31 можуть варіюватись від однієї держави до іншої, від однієї корінної групи до іншої, і тому також мають вирішуватися шляхом переговорів між державами та групами корінних народів.

І нарешті, пане Головуючий, моя делегація вважає, що може виникнути потреба подальшого обговорення з метою з'ясування значення термінів “самоврядування” та “автономія”. В Канаді ці два терміни вважаються більш-менш синонімами. Якщо це не так, значення цих двох термінів та їх взаємозв'язок мають бути з'ясованими додатково.

Стаття 34.

Пане Головуючий, у своїй заяві на засіданні Робочої Групи у листопаді минулого року, Канадою було підкреслено необхідність з'ясувати верховенство міжнародних стандартів з прав людини стосовно деяких положень проекту Декларації, зокрема, статті 34.

Наша делегація чутливо ставиться до важливості колективних прав і відповідальностей щодо корінних народів. Ми підтримуємо відповідне визнання колективних прав в цій Декларації. Проте, Канада вважає, що стаття 34 може бути інтерпретованою як така, що підпорядковує індивідуальні права колективним.

У зв'язку з цим підкреслюю, що Канада традиційно розглядала захист індивідуальних прав як головне завдання міжнародного права. Це було підтверджено і на Віденській конференції з прав людини. Ми чітко усвідомлюємо, що в минулому занадто часто уявна неспроможність індивідуумів виконати свої зобов'язання щодо певних спільнот була використана державами як виправдання порушень прав людини. Ми сподіваємося на чітке розуміння того, що суть цієї статті відповідає міжнародним стандартам з прав людини.