Діяльність ООН в галузі прав корінних народів

Підвищена увага до проблем корінних народів (“перших націй”) світу та захисту їхніх прав, - переважно у стосунках з урядами країн, на території яких вони мешкають, та домінуючими групами відповідних суспільств, - є сучасною тенденцією розвитку концептуальних уявлень та міжнародних стандартів у галузі прав людини. Зокрема, підсилення цієї тенденції можна простежити на конкретних прикладах міжнародних правових документів, вже прийнятих чи таких, що перебувають у стані розробки, та при розгляді проблеми в цілому і окремих її аспектів авторитетними міжнародними форумами. Яскраво ілюструють цю ситуацію результати діяльності найбільш масової міжнародної міжурядової організації - Організації Об'єднаних Націй (ООН) протягом останніх десятиріч.

У 1982 р. при Підкомісії по відверненню дискримінації і захисту меншин Комісії з прав людини ООН було створено Робочу групу щодо корінних народів, мандат якої, серед іншого, передбачав вироблення тексту Декларації Прав Корінних Народів. Сесії Робочої групи, які проходить щорічно у Женеві, відбуваються за участю і з широким представництвом корінних народів. Починаючи від 1994 р., активну участь в сесіях Робочої групи щодо корінних народів бере представник Меджлісу кримськотатарського народу. Значною мірою діяльність Робочої групи базувалася на фундаментальному дослідженні “Вивчення проблеми дискримінації корінного населення”, розпочате, за дорученням держав-членів ООН, у 70-х роках, а завершене Спеціальним Доповідачем Жозе Мартінецом Кобо через 13 років, тобто у 1987 р. (Dос. Е/СN/4/Sиb/ 2/1986/7 & Аddenda 1 tо 4).

Одним із важливих результатів плідної праці Робочої групи протягом майже десяти років було завершення і узгодження тексту Проекту Декларації прав корінних народів, підготовленого таким чином для подальшого обговорення (Dос.Е/CN/4/Sиb.2/1993/26).

У 1994 році Підкомісія з відвернення дискримінації та захисту меншин представила цей проект до розгляду Комісії ООН з прав людини (резолюція 1994/45). Рішенням Комісії було створено міжсесійну Робочу групу для подальшого опрацювання Проекту Декларації прав корінних народів (резолюція 1995/32 від 3 березня 1995 р). Відтоді над текстом Проекту Декларації, підготовленим експертами ООН за активної участі організацій корінних народів, почали працювати урядові експерти, традиційно спрямовані на захист інтересів своїх держав. У квітні 1996 року, на 52-й сесії Комісії з прав людини, Голова-Доповідач Робочої групи Жозе Уррутіа представив доповідь про першу сесію цієї групи. В її роботі взяли участь уряди 61 держави і 64 представники неурядових організацій та організацій корінних народів. Незважаючи на неминучі зіткнення протилежних інтересів, позицій і точок зору, доповідач відмітив надзвичайно обнадійливу атмосферу конструктивної співпраці урядових експертів з представниками організацій корінних народів та іншими неурядовими організаціями.

Такий перебіг подій можна вважати свідченням того, що у ставленні урядів та міжнародних міжурядових організацій до корінних народів та їхніх проблем відбулися концептуальні зміни, отже епоха конфронтаційної або асимілятивної політики крок за кроком поступається усвідомленню необхідності Нового Партнерства, проголошеного метою Міжнародного року корінних народів.

Треба зауважити, що хоча бюрократична процедура прийняття Декларації прав корінних народів ще далека від завершення, окремі статті та положення Проекту Декларації вже широко використовуються у спеціальній юридичній літературі (див., наприклад, “Іпdigenous Peoples and the United Nations: Human Rights as a Develoring Dynamik” by Elsa Stamatopoulou in: Human Rights Quarterly, 16, 1994, pp.58-81); на цей проект все частіше посилаються при обговоренні проблем захисту прав корінних народів на міжнародних форумах. Отже, результати багаторічної наполегливої роботи над Декларацією не тільки сприяли підвищенню уваги до прав корінних народів, але й помітно вплинули на процес вироблення загальних принципів та уявлень в цій досить новій та недостатньо розробленій галузі міжнародного права і національних законодавств. Підготуванням Декларації зроблено важливий крок до вироблення універсальних міжнародних принципів та встановлення загальновизнаних правових стандартів в галузі прав корінних народів.

У 1989 р. ухвалено міжнародний, юридично зобов'язуючий інструмент захисту прав корінних народів - Конвенцію Міжнародної Організації Праці N 169 стосовно корінних та племінних народів у незалежних державах (набула чинності 5 вересня 1991 року; за даними на квітень 1996 року ратифікована 9-ма державами). Ця Конвенція, по суті, є значно покрашеним варіантом Конвенції МОП N 107, прийнятої у 1957 році і ратифікованої більш ніж 20-ма державами. (Згідно з оцінками міжнародних експертів-правників, попередня Конвенція N 107 відбивала застарілий, асиміляціоністичний підхід до розв'язання проблем корінних народів.) Хоча Конвенція N 169 також є, по суті, результатом досягнення компромісу між позиціями урядів держав, де проживають корінні народи, і власне корінними народами, вартість цього документу та його роль у виробленні мінімальних стандартів і загальних правових норм у галузі прав корінних народів важко переоцінити (див. “Indigenous Peoples between Human Rights and Environmental Protektion” by Elaine Word, pp.39-43, 1994, видання Датського Центру з прав людини).

1993 рік, згідно з резолюцією ООН (Dос. А/RES/46/128 (1992)), був проголошений Міжнародним роком корінних народів світу. Цей рік проходив під гаслом “Нове Партнерство”, яке віддзеркалює глибокі зміни у ставленні світової спільноти до проблем корінних народів. Програмною метою року стало всебічне усвідомлення становища корінних народів у сучасному світі. Важливий напрямок діяльності численних організацій та інституцій полягав також в активізації участі власне корінних народів у вирішенні всіх питань, які безпосередньо їх стосуються, на національному та міжнародному рівнях.

У червні 1993 р. у Відні відбулася Всесвітня Конференція ООН з прав людини. У параграфі 11 прийнятого підсумкового документу, відомого як Віденська Декларація і Програма Дій, йдеться про економічні, соціальні та культурні права корінних народів, також про необхідність визнання цінності та розмаїття їхніх окремішних ідентичностей, культур та соціальної організації не тільки як необхідної умови збереження та розвитку самих корінних народів, але і як безумовно позитивного фактору подальшого розвитку всього людства. (Треба звернути увагу на те, що в цьому, як і в усіх інших міжнародних документах з прав людини, права корінних народів і права меншин викладені окремими параграфами. Розмежування питань про права меншин і корінних народів у міжнародному законодавстві надає орієнтири для вироблення відповідних національних законодавств таким чином, щоб вони не входили у протиріччя з міжнародне визнаними концептуальними підходами та правовими нормами). Серед інших рішень Віденської Конференції стосовно корінних народів було прийнято рекомендацію Генеральній Асамблеї ООН провести десятиріччя (декаду) корінних народів. В рамках цієї декади запропоновано створити в системі організаційних структур ООН постійний форум для корінних народів.

Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 48/163, у грудні 1994 року почалося Міжнародне десятиріччя корінних народів світу. Основна мета десятиріччя - зміцнення міжнародного співробітництва у вирішенні таких проблем корінних народів, як права людини, навколишнє середовище, розвиток, охорона здоров'я, культура та освіта. Спеціалізованим інституціям системи ООН, також іншим міжнародним та національним структурам та агенціям рекомендовано приділити особливу увагу програмам розвитку та підтримки корінних народів. Від початку Десятиріччя корінних народів, стратегія та конкретні заходи у рамках Десятиріччя неодноразово обговорювалися на технічних нарадах, семінарах та сесіях Комісії з прав людини ООН та її структурних підрозділів. Генеральний Секретар ООН виступив перед Генеральною Асамблеєю з попередньою доповіддю про всебічну програму діяльності в рамках Міжнародного десятиріччя корінних народів світу (Dос. A/49/444). Детально розроблені пропозиції щодо конкретних напрямків діяльності всіх учасників - структур ООН, регіональних організацій, держав-членів ООН, організацій корінних народів, а також неурядових організацій та інших зацікавлених сторін, зокрема учбових закладів, засобів масової інформації та ділових кіл - були ухвалені другою технічною нарадою, яка відбулася у Женеві 20-21 липня напередодні 13-ї сесії робочої групи по корінним народам (В роботі цієї наради взяли участь 32 держави-члени ООН, різні підрозділи та органи ООН, спеціалізовані інституції та міжурядові організації, зокрема Європейська економічна комісія ООН, ВООЗ, Всесвітній банк та ін., міжнародні неурядові організації з консультативним статусом при Економічній та Соціальній Раді ООН (ЕС0SOS) чи без такого статусу, 40 організацій та груп корінних народів і 38 інших організацій та приватних осіб. Країни колишнього СРСР були репрезентовані Російською Федерацією та Естонією (див. Dос. Е/СN.4/Sub.2/АС.4/1995/5).

Відсутність представників уряду України на цьому та подібних зустрічах і форумах суттєво знижує можливості активної участі України в міжнародному співробітництві, зокрема запобігає використанню тих конкретних проектів та програм, які передбачені для поліпшення ситуації корінних народів загальною програмою Десятиріччя.

У червні 1995 р. в Копенгагені відбулася спеціальна нарада по конкретних пропозиціях щодо постійного форуму корінних народів в структурі ООН. Досягнуто суттєвого прогресу у вирішенні цього питання; можна очікувати, що постійний форум корінних народів як підрозділ структури ООН буде створений найближчим часом.

Протягом 52-ї сесії Комісії з прав людини (квітень 1996 р.), вперше було вирішено розглянути питання про права корінних народів окремим пунктом порядку роботи сесії. Представники багатьох країн, які брали участь у роботі сесії, висловили глибоке задоволення з цього приводу. Учасники засідань дійшли згоди, що впровадження такого нового підходу означатиме можливість вирішувати коло питань, пов'язаних з. проблемами корінних народів, у контексті сучасних міжнародних (універсальних) стандартів з прав людини.

Таким чином, зволікання України з визнанням присутності в межах держави корінних народів, в першу чергу, - кримськотатарського нараду, послаблює позиції уряду України в намаганні отримати ефективну міжнародну допомогу для розв'язання проблем репатріації, і фактично позбавляє представників уряду можливості брати повноцінну участь у численних заходах ООН та інших організацій, спрямованих на підтримку та вирішення проблем корінних народів. Цим самим втрачається шанс переконливо продемонструвати демократичну зорієнтованість і відповідність сучасним міжнародним тенденціям як внутрішньої, так і зовнішньої політики України.

Привернення уваги міжнародної спільноти до проблем корінного народу Криму, підданого тотальній депортації та геноциду і потребуючого величезних фінансових витрат на здійснення програми репатріації, безумовно сприятиме активнішій участі держав-донорів у Програмі Розвитку ООН щодо повернення та інтеграції депортованих.