Корінні народи як об’єкти й суб’єкти міжнародного права.

Обсяг прав, які мають і за які борються корінні народи світу, значною мірою залежить від того, чи визнають їх саме “народами” чи просто “етнічними групами” або “меншинами”. В залежності від того, якої позиції дотримуються відповідні уряди, міжурядові міжнародні організації, незалежні та урядові експерти-правники та інші учасники тривалого процесу захисту прав корінних народів, ситуація останніх в різних країнах світу суттєво відрізняється.

Відомо, що й досі не існує офіційного або загальноприйнятого визначення терміну “корінні народи”. Це дає підстави деяким урядовцям і науковцям чинити спротив намаганням встановити певні міжнародні стандарти в галузі прав корінних народів. Ними висувається, як правило, звичне заперечення: треба спочатку дійти згоди щодо загальноприйнятого визначення корінних народів, а потім уже розробляти й приймати відповідні норми міжнародного права. Інша лінія протидії базувалася на початковій звуженій концепції корінних народів (розробленій в перші роки заснування 00Н після другої світової війни), яка зв'язувала поняття “корінне населення” з історією “класичного” колоніалізму. На підставі цього деякі держави гаряче заперечували наявність на їхніх територіях корінних народів. Серед таких держав, відомих активними виступами проти введення до міжнародного законодавства положень про права корінних народів, були Китай, Індія, Бангладеш та колишній Радянський Союз.

Обидва аргументи не можна визнати ані принциповими, ані суттєвими. Багато інших універсальних та регіональних декларацій, конвенцій, договорів, спрямованих на міжнародний захист прав людини, були введені в дію і ратифіковані країнами-учасницями без прийняття єдиних та чітких визначень таких ключових понять, як “народ”, “меншина”, “національна меншина” і т. ін. Що ж до наявності корінних народів на території держав, відмінних за своїм устроєм, то початкове застосування цього поняття виключно чи переважно в контексті процесу деколонізації поступилося більш універсальному уявленню про корінні народи в будь-яких незалежних державах (а не тільки в колонізованих країнах).

ІЦодо визнання корінних народів саме “народами”, тобто суб'єктами певних колективних прав, зокрема права на самовизначення, переважна більшість міжнародних експертів дає позитивну відповідь на це питання і вважає, що воно вже не є дискусійним. Така позиція оприлюднена проф. Ерікою-Ірен Даес, Головним Доповідачем групи експертів щодо корінних народів, в її аналітичній доповіді стосовно Проекту Декларації прав корінних народів:

“Корінні народи є безперечно “народами” в будь-якому - політичному, соціальному, культурному чи етнологічному - розумінні цього терміну” (Dос.Е/СН.4/SиЬ.2/1993/26/Аdd.1).

Організації корінних народів та чимало експертів-правників вважають відсутність єдиного формально визнаного міжнародного тлумачення цього терміну позитивним моментом, бо цим самим підкреслена важливість так званих суб'єктивних критеріїв визнання певних груп та окремих осіб щодо їхньої належності до корінного народу. Такий підхід втілено в Конвенції МОП N 169, у статті 2 якої сказано:

“Самоідентифікацію в якості корінних або племінних треба вважати фундаментальним критерієм для визначення груп, які підпадають під дію цієї Конвенції”. Принцип самовизначення відбитий також у тексті Проекту Декларації прав корінних народів, стаття 8 якого стверджує:

“Корінні народи мають колективні та індивідуальні права на збереження та розвиток власної ідентичності саме як корінних народів, і на визнання їх такими”.

Отже, широко відоме прагнення кримськотатарського народу здобути статус не однієї з національних меншин України, а корінного народу Криму та України, повністю відповідає суб'єктивним критеріям самовизначення, які вже знайшли своє місце в сучасному міжнародному праві. Самоідентифікація кримських татар як корінного народу відбивається у низці заяв, виступів, інших документів, зокрема виданих головними органами їхнього самоврядування - Курултаєм (Національною Асамблеєю) та Меджлісом кримськотатарського народу - репрезентативним органом, який обирають на сесіях Курултаю.

Об'єктивні критерії належності до корінних народів розроблені і використовуються в робочих визначеннях. Так, згідно зі Статтею 1 (б) Конвенції МОП N 169, під дію цієї Конвенції підпадають: “народи в незалежних країнах, які вважаються корінними на підставі їхнього походження від предків, що населяли дану країну чи географічний регіон, до якого ця країна належить, в період її завоювання, або колонізації, або встановлення сучасних державних кордонів, і які незалежно від їхнього правового становища зберігають деякі або всі свої соціальні, економічні, культурні і політичні інституції”.

Проект Декларації прав корінних народів також містить цілу низку об'єктивних критеріїв, розроблених експертами Робочої групи щодо корінних народів на підставі фундаментального 13-річного Дослідження 00Н з питань корінного населення. Згідно з цим документом, для визнання певної групи населення у незалежній державі корінним народом необхідна відповідність всім або деяким із наведених нижче умов:

• проживання на землі предків або принаймні частині цих земель;
• спільне походження від мешканців, які споконвіку населяли ці землі;
• спільна культура в цілому або в деяких її конкретних виявленнях (таких як релігія, племінний спосіб життя, належність до певної спільноти корінного населення, одяг, засоби хазяйнування, стиль життя і т. ін.);
• “мова (використання власної мови як єдиної мови, рідної мови, мови, яка застосовується для спілкування у родинних стосунках, або як основна, переважна, звична, загальна або звичайна);
• проживання у певних регіонах країни або у певних регіонах світу; інші суттєві умови.

(Dос.Е/СН.4/Sub.2/АС.4/1995/3).

З цього переліку випливає, що кримські татари відповідають і суб'єктивним, і об'єктивним критеріям визнання певних груп населення у незалежних державах “корінними народами”. (Необхідно підкреслити, що всі існуючі критерії та визначення корінних народів стосуються таких груп населення, які не с домінуючими у суспільстві і не мають власної державності; проте, такі групи проживають на своїх історичних територіях, які входять до складу незалежних національних держав або федерацій. “Титульні етноси” або “титульні нації” ніколи не розглядаються в контексті прав “корінних народів”).

Треба зазначити, що вимоги кримських татар щодо набуття ними статусу корінного народу відбивають також загальний рух корінних народів світу проти ототожнення їх з національними меншинами тих держав, де вони проживають, або взагалі з поняттям “меншина” в контексті міжнародного права. (Такі погляди значною мірою виправдані тим, що однією з ознак етнічної (національної) меншини часто зважають наявність етнічно спорідненої національної держави або батьківщини поза кордонами держави, в якій ця меншина постійно перебуває або мешкає (див., наприклад, О.Мюнцберг, “Международное право и зтнические меньшинства”, Frіесdгісh-Еbегt-Stiftung, Warsaw, 1993). Різницю між “меншинами” та “корінними народами” було визнано Жюлесом Дехенес, членом Підкомісії з відвернення дискримінації та захисту меншин Комісії з прав людини 00Н, який підготував у 1985 році пропозиції щодо визначення терміну “меншина” (Див. Dос. Е/ СN.4/Sub.2/1985/31). На регіональному європейському рівні ілюстрацією такої тенденції є резолюція Парламенту Гренландії, яку було схвалено 24 жовтня 1991 року (в День Об'єднаних Націй):

“Надзвичайно важливо, щоб корінні народи світу мали фундаментальні права людини, як колективні, так і індивідуальні. Корінні народи не є і не вважають себе меншинами. Права корінних народів походять від їхньої власної історії, культури, традицій, законів, також особливого ставлення до своєї землі, ресурсів, навколишнього середовища. Основні права корінних народів мають базуватися на власних ціннісних орієнтирах та баченні свого майбутнього”.

На семінарі ООН 1989 р. про вплив расизму та расової дискримінації на соціальні та економічні стосунки між корінними народами та державами, на території яких вони проживають, також було підкреслено, що:

• корінні народи не є расовими, етнічними, релігійними або мовними меншинами;
• в деяких державах корінні народи складають більшість населення; в інших державах корінні народи складають більшість населення на певних територіях, на яких вони проживали споконвіку.

(Dос.Е/СN.4/1989/22).

Таким чином, намагання кримських татар бути визнаними в Україні як корінний народ має вагомі підстави; воно обґрунтувань нормами та сучасними тенденціями розвитку міжнародного права. Застосування терміну “корінні народи” в прийнятій Верховною Радою Конституції України (статті 11, 92 п.З, та 119 п.З) зобов'язує органи державної влади України якомога скоріше розробити та прийняти відповідні закони. Стосовно надання статусу корінного народу кримським татарам, їхню ситуацію можна вважати вивченою достатньо детально, тому об'єктивних перешкод для прийняггя такого закону немає. Інші етнічні групи, які також могли б підпадати під дію закону України про корінні народи - гагаузи, кримчаки та караїми. Але цьому питанню в Україні поки що не було надано належної уваги, тому інформаційної бази, достатньої для прийняття відповідних законодавчих актів, ще не існує. Безумовно, ситуація цих етнічних груп потребує подальших поглиблених досліджень, в тому числі стосовно їхнього власного ставлення до набуття ними статусу корінних народів.