Кримськотатарський контекст українсько-турецького дiалогу

Чому мовчали Анкара та Київ?

Олександр МОСКАЛЕЦЬ, Михайло ГОНЧАР,

Мiжнародний фонд "Стратегiя-1"

(Бюллетень "Версии" № 31 (21.08.2000 г.)

На тлi активної полемiки, що виникла у зв'язку з намiрами Росiї прокласти другу нитку газопроводу Ямал - Європа через Бiлорусь, Польщу та Словаччину в обхiд України, доволi дивним виглядає цiлковите мовчання Уряду України щодо iншого росiйського проекту - трансчорноморського газопроводу "Блакитний потiк". Цей трубопровiд є таким же обхiдним, як i ямалський. Проте жодної урядової чи президентської реакцiї щодо "Блакитного потоку" засоби масової iнформацiї не зафiксували. А от у Грузiї навколо цього тривала жвава дискусiя i публiчно уряд країни виступив проти даного проекту, оскiльки стосовно цiєї кавказької країни "Блакитний потiк" є також обхiдним.

Слiд пригадати i про те, як негативно в Польщi поставилися до намiрiв Росiї побудувати обхiдну гiлку ямалського газопроводу. Польськi мас-медiа були наповненi застереженнями уряду держави не пiддаватися на умовляння росiян та враховувати при цьому iнтереси України. На вiдмiну вiд польської преси в турецьких ЗМI нiчого подiбного не було. "Блакитний потiк" сприймався виключно в площинi двостороннiх росiйсько-турецьких економiчних стосункiв. Негативна реакцiя турецької громадськостi та окремих впливових урядовцiв в Анкарi з'явилася лише в травнi поточного року, коли проект уже вступив у фазу практичної реалiзацiї. Але якщо в Польщi вагомим аргументом проти росiйського проекту був саме чинник iнтересiв України, то в Туреччинi про Україну i не згадували.

З одного боку, це цiлком логiчно, адже таких вiдносин, якi є в України з Польщею, з Туреччиною просто не iснує. З iншого боку, це прикро, адже, коли припустити, що мiж Києвом та Анкарою зав'язалися б такi ж тiснi вiдносини, як i з Варшавою, то росiянам було б доволi важко проштовхувати "Блакитний потiк". Беззастережне нехтування українськими iнтересами стало б неможливим для турецької сторони. Тим бiльше, що "Блакитним потоком" турки підставили ногу проекту Транскаспiйського газопроводу, який вони спiльно з американцями так наполегливо лобiювали.

Ще бiльш дивно виглядає те, що Україна не задiяла навiть тi важелi впливу в Анкарi, якi були в її розпорядженнi, зокрема, кримськотатарський чинник. Адже кримськi татари є своєрiдною природною ланкою зв'язку мiж українським та турецьким суспiльством.

Десятирiчна iсторiя вiдносин українських органiв влади з кримськими татарами свiдчить про вiдсутнiсть стратегiчних пiдходiв у полiтицi держави щодо вiдносин з цим народом. Кримськотатарська проблема сприймається лише в якостi чинника нестабiльностi в Кримськiй автономiї. Органи влади АРК та структурнi пiдроздiли органiв державної влади в Криму, якi майже стовiдсотково складаються з представникiв нетатарської частини населення автономiї, цiлком свiдомо формують саме таке сприйняття кримських татар офiцiйним Києвом.

Такi пiдходи не дозволяють побачити та використати iснуючий позитивний потенцiал наявностi впливового мусульманського елемента в етнонацiональному ландшафтi сучасної Української держави. Зараз, як i десять рокiв тому, жоден кримський татарин не працює в українських посольствах у вкрай чутливих до етнорелiгiйних аспектiв iсламських країнах.

"Турецькi мiфи" Києва

Кримськотатарська тема є однiєю з проблем, яка бiльш, нiж будь-яка iнша, обросла нашаруваннями рiзних чуток i мiфiв. Одним з таких мiфiв, який або обережно проговорюється, або пропускається пiд час дискусiй щодо кримськотатарської проблеми частиною українських полiтикiв або державних чиновникiв, є теза про те, що кримськотатарський народ є провiдником прихованих iнтересiв Туреччини щодо Криму.

Стосовно цього можна вiдзначити позицiю офiцiйної Анкари щодо кримських татар, яка є дуже коректною. Проте лише фахiвцi здатнi побачити i усвiдомити цей аспект українсько-турецьких вiдносин. На тлi полiтики Москви щодо росiйськомовного населення в Українi полiтика офiцiйної Анкари виглядає разюче контрастно.

Серед значної частини українських полiтикiв відсутнє розумiння iнтересiв Туреччини та головних напрямкiв її зовнiшньої полiтики. Увага урядових кiл та полiтичних сил Туреччини до кримськотатарського питання Києвом сприймається насторожено. Передусiм не усвiдомлюються турецькi внутрiшньополiтичнi аспекти проблеми пiдтримки кримських татар.

При цьому спрацьовують негативнi стереотипи сприйняття вiдносин з Туреччиною, якi формувалися пiд впливом трагiчних сторiнок наших вiдносин в минулому та були активiзованi антитурецькою iдеологiєю та пропагандою Радянського Союзу. Одночасно офiцiйна Москва докладає зусиль щодо внесення i пiдтримання елементiв невпевненостi i недовiри у вiдносинах мiж Україною та Туреччиною ("спiльна охорона пiвденних кордонiв СНД", "створення спiльного оперативного з'єднання кораблiв ЧФ та ВМСУ в басейнi Чорного моря" тощо).

Несприйняття українськими органами влади кримськотатарського сегмента Криму в якостi полiтичного партнера зумовлюється, на наш погляд, низкою чинникiв, серед яких:

• певна невизначенiсть полiтики України щодо Туреччини, об'єктивно невиправдана стриманiсть Києва щодо розвитку полiтичних вiдносин з цiєю країною;
• неусвiдомлення iснуючого рiвня популярностi полiтичного керiвництва кримських татар в Турецькiй Республiцi, а також значних комунiкативних можливостей кримськотатарського керiвництва серед полiтичного iстеблiшменту цiєї країни;
• цiлеспрямований вплив росiйських ЗМI на iнформацiйний простiр України, якi висвiтлюють роль Туреччини та кримських татар в якостi факторiв регiональної нестабiльностi;
• некритичне сприйняття органами державної влади України заангажованої iнформацiї щодо кримських татар, яка надходить зi структурних пiдроздiлiв органiв державної влади в АРК;
• нерозумiння полiтичними елiтами України труднощiв i об'єктивної конфлiктностi процесу формування полiетнiчної спiльноти iдеологiчно розколотими етнiчними сегментами АРК;
• iстотно вищий рiвень впливу росiйського сегменту населення АРК, порiвняно з кримськотатарським, на прийняття Києвом полiтичних рiшень щодо кримськотатарської проблеми.

Поглибленню вiдносин України з Туреччиною заважає також вiдсутнiсть значних двостороннiх проектiв в економiчнiй сферi. Проект будiвництва нафтопроводу Джейхан - Самсун, орiєнтований на отримання Україною близькосхiдної нафти, так i залишився на паперi. Очевидно, що успiх українського танку Т-84 у тендерi став би значним iмпульсом розвитку українсько-турецьких вiдносин. Цiлком вiрогiдним є припущення, що пожвавлення вiдносин України з Туреччиною позитивно вплинуло б на сприйняття Києвом кримських татар.

Можна також констатувати, що кримськотатарськi депутати, всупереч прогнозам експертiв, не зумiли пожвавити вiдносини мiж парламентами України та Туреччини.

Процес пiшов?

Рiвень функцiональних комунiкацiй кримських татар в Києвi є недостатнiм для гармонiйного iнтегрування в кримський соцiум. Критично низька їх кiлькiсть серед державних службовцiв АРК є одним iз свiдчень прихованої дискримiнацiї. Причина багаторiчних конфлiктiв в Криму - вiдсутнiсть легiтимних механiзмiв узгодження iнтересiв росiйського та кримськотатарського етнiчних сегментiв. Квоти для депортованих у Верховну Раду АРК, якi iснували до 1998 року, можна розглядати в якостi першої спроби створення такого механiзму. Подальша лiквiдацiя квот, серед iншого, є свiдченням полiтичної спритностi нетатарського сегменту АРК порiвняно з кримськотатарським.

Низка причин суб'єктивного характеру руйнує дiалог Києва з кримськими татарами. Цiлком зрозумiлою є довiра Києва до етнiчно спорiднених представникiв кримського чиновництва. Проте виправленню змальованої вище ситуацiї могла б сприяти певна рiвновiддаленiсть Києва вiд обох сторiн конфлiктних вiдносин в АРК.

Схоже, що вже сьогоднi владнi структури почали усвiдомлювати деструктивнiсть одностороннього дiалогу з Симферополем, який провокувався передвиборчою ситуацiєю 1999 року та розстановкою полiтичних сил в країнi, з чого витiкала необхiднiсть президентських структур прислуховуватися до iдеологiчних уподобань попереднього керiвництва ВР України та нинiшнього керiвництва ВР АРК.

18 травня 1999 року вийшов Указ Президента України "Про Раду представникiв кримськотатарського народу", який фактично легiтимiзував Меджлiс в якостi консультативно-дорадчої структури при Президентi України. Цим були створенi формальнi передумови для прямого дiалогу кримськотатарської полiтичної елiти з керiвництвом країни. Категоричним противником таких пiдходiв був голова Верховної Ради АРК. Проте до дiалогу з кримськими татарами виявив схильнiсть кримський прем'єр С. Кунiцин. Вiн, як i один з його попередникiв А. Демиденко, усвiдомлює, що спiвробiтництво з Меджлiсом є реальною полiтичною опорою у вiдносинах з опозицiйно налаштованим керiвництвом ВР АРК, а також запорукою контрольованостi розвитку етнополiтичних процесiв в автономiї.

Наприкiнцi 1999 року постiйний представник Президента у Верховнiй Радi реєструє проект закону "Про статус кримськотатарського народу", який є одним з варiантiв реалiзацiї конституцiйних норм щодо цього питання.

2 березня 2000 року пройшли парламентськi слухання з проблем законодавчого врегулювання та реалiзацiї державної полiтики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу i нацiональних меншин, якi були депортованi. За результатами слухань була прийнята постанова та схвалена низка рекомендацiй, серед яких передбачається вжиття заходiв щодо розробки i прийняття законiв, пов'язаних з реалiзацiєю положень статей Конституцiї України, якi стосуються прав корiнних народiв. Отримання статусу корiнного народу є однiєю з головних полiтичних вимог кримськотатарського керiвництва. Проте процес реалiзацiї конституцiйних норм щодо цього питання - вiдповiднi нормативнi акти були пiдготовленi в Мiнiстерствi юстицiї - з певного моменту був заблокованим.

Президент України пiдтримав iдею проведення цих слухань. В той же час Л. Грач саме через представникiв Банкової здiйснював тиск на керiвництво Верховної Ради з метою зiрвати проведення цих слухань.

З 2000 року Голова Верховної Ради АРК став втрачати вплив на прийняття Києвом полiтичних рiшень щодо соцiально-полiтичної ситуацiї в АРК. Це стосується i кримськотатарської проблеми.

2 серпня 2000 року Постiйне представництво Президента України в АРК та Рада представникiв кримськотатарського народу пiдписали план спiльних дiй по врегулюванню деяких проблемних аспектiв кримськотатарської проблеми.

А вже через кiлька днiв, 7 серпня, на цю ситуацiю вiдреагував Голова Верховної Ради Автономної Республiки Крим Леонiд Грач, який заявив, що розцiнює пiдписання цiєї угоди як "зневажання Конституцiї Криму, спрямоване на розбалансування системи влади в автономiї". Безпосереднiм продовженням цього стали публiчнi вимоги Ради сприяння росiйськiй культурi при Головi ВР АРК до керiвництва України проводити виважену та продуману нацiональну полiтику по вiдношенню до автономiї, якi пролунали 8 серпня 2000 р. Не обiйшла Рада сприяння росiйськiй культурi своєю увагою i тезу щодо "албанiзацiї кримської проблеми", яка протягом багатьох мiсяцiв цiлеспрямовано нав'язувалася українському суспiльству росiйськими засобами масової iнформацiї.

Поведiнка Л. Грача свiдчить або про його готовнiсть кинути виклик Києву, або про цiлковите нерозумiння нових реалiй полiтичного життя та впевненiсть в спроможностi i далi впливати на рiшення Президента. Проте нещодавній указ про скасування низки нормативних актiв АРК засвiдчив що "розбалансування iснуючої системи влади в автономії" i є основою нинiшнього ставлення Президента до надмiрно високих повноважень кримського спiкера i Верховної Ради АРК. Своє ставлення до Конституції АРК має висловити Конституційний суд України.

Траєкторiя вiдносин Києва з керiвництвом кримських татар свiдчить про поступове зменшення напруженостi i взаємної недовiри. Уявляється, що вiдносини будуть поступово поглиблюватися, якщо логiка упереджень низки державних чиновникiв не замiнить собою логiку врегулювання кримськотатарської проблеми i пошуку балансу етнiчних iнтересiв в АРК.

За умови нормального розвитку iнтеграцiї кримських татар до українського соцiуму, кримськотатарський народ зможе стати активним актором з боку України у її вiдносинах з тюркськими країнами та iсламським свiтом в цiлому.