Роль царського уряду в еміграції кримських татар^*

Амет Озенбашли

Не помилюсь, коли скажу, що майже всі дореволюційні автори, без різниці політичних і громадських течій, до яких вони належали, чомусь обминали повного висвітлення питання участі царського уряду в еміграції кримських татар, яка, врешті решт, була за справедливим зауваженням С.А.Усова "спрямованою трагедією народу".¹

Не говорячи про статті і нариси, в яких справжні причини цієї трагедії тенденційно приховувалися під вигаданим фанатизмом і тяжінням татарських мас до єдиновірної Туреччини, навіть такі автори як Кондаракі, Берже, генерал-лейтенант Левицький та інші, які яскраво описали окремі епізоди і спалахи тривалого процесу "звільнення Криму від шкідливого населення", яким представлено татарський народ навіть "визволителю" імператору Олександру II, і ці автори, повторно намагалися ніби відвести увагу читача від цього досить делікатного момента, щоб не накликати на себе підозру і гнів сучасної їм плутократії.

Отже, всі дореволюційні автори, які відобразили в тій чи іншій мірі у своїх працях історію еміграції кримських татар, ходили довкола основного момента, а саме момента диригування царським урядом цим народним рухом, в результаті якого через сто тридцять років (1783-1917) від чотирьох мільйонів компактного татарського населення залишилося на схилах Кримських гір сто п'ятдесят тисяч татар. Чотири мільйони нараховувало Кримське Ханство за 7 років до свого приєдання до колишньої Російської імперії, як про це свідчить барон Тотт², посол Франції при Крим-Гіреї в 1776 році. Розповідаючи про приготування до походу Крим-Гірея, він зауважує, що "для складання армії у 200 тисяч вершників Крим- Гірей вимагав по одному вершнику від кожних чотирьох родин. Якщо взяти до уваги, як звичайно прийнято рахувати, численність кожної сім'ї що складається з 4 душ³, то населення Кримського ханства складало три мільйони 200 тисяч".

Тим часом об'єктивне висвітлення зазначеного проливає яскраве світло на закулісну ситуацію всієї еміграційної хвилі (1783-1902 р-р.), прояснює справжню сутність тієї нещадної політики російського імперіалізму, жертвою якого став татарський народ.

Метою цього нарису є намагання прослідкувати роль царського уряду в еміграції татар з Криму.

Незважаючи на відомий лист некоронованого повелителя Росії часів Катерини II князя Потьомкіна до графа Каховського, яким було запропоновано лагідне ставлення до підданих щойно приєднаної області, "які ні мови, ні звичаїв Росії не знали", перша хвиля еміграції татар (1784-1800 р.р.) все ж набрала великих розмірів (приблизно від 350 тисяч до 500 тисяч) з облудного благословіння того ж тимчасового правителя, про що свідчить наведена нижче копія з секретної записки самого Потьомкіна.

"Из Бельбека, Качи, Суваши, Судака, Искута, Старого Крыма и генерально из гор выступить. Степных никого не выпускать. Мурз кто хочет. - А по данному теперь регистру о выезжающих всех в 24 часа выслать". - Барон Игельстром⁴.

Таке очищення "щойно завойованого краю" від сторонніх елементів -татар - могло відповідати сподіванням уряду і самого Потьомкіна, захоплених знаменитим на той час “грецьким проектом", що переслідував, як відомо, мету відновлення вздовж усього узбережжя Чорного моря - колишньої Візантійської імперії з монархом з Російського імператорського дому на чолі. Воно, на кінець, було вигідним для Росії часів Катерини II, Потьомкіних в період розквіту такої економічної кон’юктури, яка штовхала країну на шлях захоплення нових територій. Але якщо подібним діям російських завойовників при об'єктивному аналізі подій ще можна було б знайти якусь долю виправдання у зв'язку з тим, що повалений ворог (татарський народ) ще являв собою готовий в любу хвилину до опору організм, який щойно втратив свою самостійність, але такий, що не втратив своєї значної чисельності і сусідства зворожою Російській імперії Туреччиною, якщо, кажемо ми, політика розрідження і розвантаження території колишнього Кримського ханства згідно висловлених суджень могла б бути дещо виправданою з точки зору повелителів тодішньої Росії, але зовсім незрозумілим є подальше систематичне виживання татарського населення з Криму, виживання, що породило наступні хвилі татарського еміграційного руху. Як засвідчує пізніше колишній директор департамента виконавчої поліції Касоговський, більше двох третин татарського населення уже не існувало в Криму на той час, коли царський уряд з ледь помітним єзуїтством, шляхом витончених заходів свого імперіалістично-колонізаторського державного апарату, продовжував з неослабною запопадливістю проводити в життя згадану систему виживання туземного населення з обжитих ними земель.

Свого апогею зазначена система досягла в період Севастопольської кампанії. Не зупиняючися на загальновідомих фактах, як, наприклад, 26 956 паспортів виданих урядом 192 360 емігрантам - татарам обох статтей в 1860-1862 роках, спустошення, за свідченням Вернера, 87 татарських поселень, розстріли казаками невинних селян-татар, які ніби-то намагалися перейти на бік ворога (Кондаракі, Левицький та ін.), скажемо тільки одне, було б надто наївним шукати причину такої масової втечі татар у якихось симпатіях чи антипатіях останніх. Князь Васильчіков, який був командирований до Криму із Санкт-Петербурга для вивчення питання на місці і мав доручення недвозначно раз і назавжди усунути подібні вигадки, констатував цілий ряд моментів адміністративного і економічного характера, які підштовхнули татарські трудові маси до такого рішучого кроку; він відсунув на останнє місце мотиви релігійно-морального характера, які ніби-то мали переважне значення у збудженні татарських мас.

Здавалося б, для уряду не було складним усунення зазначених моментів для заспокоєння умів, щоб покласти кінець знищенню цілого народу. Але не так сталося: воно, навпаки, дивилося на все це, як на факт "слушний" для втілення в життя своїх колонізаторських і загарбницьких цілей, що засвідчується далі наведеним секретним документом: "Копия. Конфиденциально. Ваше сиятельство, Милостивий Государь, Граф Александр Григорьевич. На письмо Вашего сиятельства от 29 сентября имею честь уведомить, что в заседании Комитета по заселению Крыма, бывшем у меня в доме 20 августа, под моим председательством, Действительный Статский Советник Гернгрос, обьясняя цель своей командировки, между прочим сказал, "что Государю Императору неудобно удерживать татар и что его Величество изволит смотреть на выселение их, как на факт благоприятный потому, что они не способны к земледелию, развитие й усовершенствование коего в Крыму весьма желательно. Вашего сиятельства покорнейший слуга Григорий Жуковский. 2.X. 1860 г." (Из Архива Новороссийского Генерал-Губернатора 1860 г. № 138).

Не торкаючися на цей раз суті питання про те, наскільки правдивим є наведений у щойно процитованому документі аргумент про неспроможність татарського населення до землеробства, що нагадує, до речі, байку Крилова "Вовк та ягня", ми дозволимо собі запропонувати увазі читачів ще одну цитату з документа вищезгаданого директора департамента виконавчої поліції Касоговського, представленого ним 8 вересня 1875 року по справі стосовно переселення татар з Криму: "каждое из зтих переселений совершалось не только с ведома правительства, но поощрялось им. Ход дела указывает, что всякий раз, когда правительство заявляло о своем требованни о прекращении переселения, оно, если не прекращалось немедленно, то заметно ослаблялось. Так было в 1784 году, после указаний, хотя и ошибочных, генарала Игельстрома, в1804 году после указа генералу Розенбергу и в 1861 году после командирования князя Васильчикова. Трудно думать, чтобы это происходило вследствие простого послушания татар. Не правильнее ли обьяснить такое явление общечеловеческими инстинктами. В период двух первых переселений в Крыму (1784-1786; 1804-1805 гг.) было ещо так много татар, что выселение, хотя и в единоверные страны Турции, не могло увлекать, особенно семьи. Народ мог сделать весьма решительный шаг только в том случае, если бы перед ним явился предприимчивый энтузиаст, который руководил бы общим движением. Но, как извествно, такого человека не было, и переселения, несмотря на их значительность, все-таки не имели народного характера. Татары выходили из разных мест полуострова, но настолько, насколько то допускалось правительством".

Мабуть, справжня підстава викладеного питання була настільки кричущою і факти, які викривали уряд у їх підтасовці, настільки очевидні, що навіть директор поліції, потрапивши у несподівані обставини тяжкого нелюдського знущання над долею цілого народу, мимоволі повинен був би хоча б на одну мить, крикнути людським голосом.

^* Забвению не подлежит. Из истории крымскотатарской государственности Крыма. - Казань: Татарское книжное издательство, 1992, с.69-72.

¹ Усов С.А Историко-зкономические очерки Крыма. 1925.

² Татарчевськнй А. Путешествие и деятельность барона Тотта в качестве консула в Крыму в 1767 году.,

³ Якщо взяти до уваги широко розповсюджене в ті часи серед татар багатожонство, то численність кожної ciм'i дещо збільшиться, а відповідно повинна збільшитися i загальна цифра населения.

⁴ Збережена орфографія оригіналу зі справ Таврійського губернаторського архіву 1787, № 25.