"Була в них колись чимала земелька, та не стало її…"
(Висвітлення подій, оцінки і підходи щодо пошуку шляхів розв'язання
існуючих суперечок навколо кримської землі).

Масове повернення кримськотатарського народу на свою Батьківщину стало можливим з кінця 80-х років минулого століття. Розпочавшись в умовах останніх років існування радянської системи, основні хвилі репатріації співпали з першими роками становлення незалежної України. У молодій Українській державі, що проголосила розбудову демократичного суспільства, державне сприяння поверненню кримськотатарського народу набуло конкретних заходів, зокрема,  у формі щорічного фінансування через Державний бюджет України заходів, пов'язаних з облаштуванням репатріантів та вирішенням першочергових проблем їх соціально - культурного розвитку. 

І хоча реальні потреби, необхідні для вирішення задач, пов'язаних з облаштуванням сотень тисяч людей, є набагато більшими, як передбачаються у Держбюджеті України, зауважимо, що Україна є єдиною країною на пострадянському просторі, що взяла на себе зобов'язання по поверненню на свою територію раніш депортованих народів та національних меншин.

За даними Всеукраїнського перепису населення (грудень 2001 року), кількість кримських татар, які вже повернулися на півострів, складає 243 тисячі осіб, що становить 12% від чисельності всього населення Криму.  Ще не менш ніж 100 тисяч кримських татар, які до сьогодні змушені залишатися у місцях вигнання, очікують на повернення.

В той же час слід визнати, що українські законодавці невиправдано затягували з прийняттям законодавчих актів, направлених на вирішення політико-правових проблем, що виникають у зв'язку з поверненням цілісного народу на територію України. Неодноразові спроби протягом останнього десятиріччя  розглянути на засіданні Верховної Ради будь-які варіанти законопроектів з цього питання завершувалися безуспішно. Тільки у червні 2004 року парламент України спромігся ухвалити (правда, 380 голосами "ЗА") Закон України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". Нажаль, на прийнятий Верховною Радою України закон екс-Президентом України  було накладено вето. Все знову повернулося на зачароване коло.

Ситуація  з відновленням прав кримськотатарського народу ускладнюється також у зв'язку з тим, що народні депутати України, як правило, при розгляді окремих нових законів не беруть до уваги існування де-факто нерівного становища кримських татар в багатьох сферах життєдіяльності суспільства, що зберігається з часів  їх попередньої дискримінації.

Одним з таких випадків є прийняття Земельного Кодексу України, яким закріплено такі правові механізми прийняття рішень по наділенню громадян України землею (як сільськогосподарчою, так і для житлового будівництва), що унеможливлюють, з одного боку, - повернення репатріантів в ті населенні пункти, звідки їх було депортовано, з іншого - тим, хто поселився у сільській місцевості, отримати, нарівні з іншими селянами, земельні паї для ведення господарчої діяльності.

Саме таке зневажливе ставлення до вирішення правових аспектів повернення кримських татар та відновлення їх прав, помножене на високий рівень корупції серед чиновників всіх рівнів при вирішенні ними земельних питань, приводить у відчай тисячі репатріантів, які, повернувшись на свою Батьківщину, відчувають себе вкрай обділеними. А якщо додати сюди масові виділення величезних земельних ділянок як українським, так і зовнішнім олігархам, то можемо уявити справжні причини небезпечного загострення земельної проблеми у Криму.

Отже, нижче ми надаємо низку публікацій української преси за 2003-2004 роки, які  присвячені земельній проблемі у Криму.  В них різні погляди і  різні оцінки процесів, що відбуваються в наші дні навколо кримської землі. Сподіваємося, що наданий матеріал не тільки допоможе нашим читачам з числа народних депутатів України та чинних урядовців сформувати власне уявлення про земельні проблеми в Криму, але й виступити з конкретними пропозиціями щодо їх розв'язання. Адже, є велика несправедливість в тому, що на початку XXI століття кримські татари відчувають себе ледве не так, як було описано відомим кримськотатарським поетом Усеїном Шамиль Тохтар-Газі ще у 1904 році:

Хто ж вони такі?

Живуть серед лісів. А немає в них і поліна дров, чим затопити.
Живуть кола води, а що-дня буває так, що й води напитися не можна.
Хлібороби вони, сіють хліб, а нема борошна, чим погодуватися..
То - татари, свої кримські люди,
То - ми, сини цього рідного краю!
Треба знаття-науки, а нема грошей на науку,
Язика звязано, говорити не можуть,
Нема в них з чого жити, хіба що з повітря…
То - татари, свої кримські люди,
То - ми, сини цього рідного краю!
Була в них колись чимала земелька, та не стало її.
Було їм колись право жити, та вже тому праву край!
Голоднеча в них теперь, а колись були добрі достатки…
То - татари, свої кримські люди,
То - ми, сини цього рідного краю!
Було їх тут колись мільйон й ще пів-мільйона,
Теперички їх обмаль, добре тисяч з двісті.
Та й тим здебільша нема де притулитися…
То - татари, свої кримські люди,
То - ми, сини цього рідного краю!

(Вірш Усеїна Шаміль Тохтар-Газі наданий у перекладі Османа Акчокракли
з збереженням правопису оригіналу. - Див. Агатангел Кримський.
Література кримських татар. - Студії з Криму. Київ, 1930.)

Центр інформації та документації кримських татар

Публікації 2003 року

Заявление Меджлиса крымскотатарского народа
о сложившейся ситуации в с. Капсихор (Морское) Судакского рагиона

Меджлис крымскотатарского народа на протяжении многих лет ставил перед государственными органами Украины и местными властями Крыма вопрос о необходимости предоставления возвращающемуся на родину крымскотатарскому народу земли - как для строительства жилья, так и для экономической деятельности: сельского хозяйства, производства и коммерции. Это не только вопрос исторической справедливости, но и насущная необходимость в условиях, когда государство не в состоянии обеспечить занятость и получение дохода для сотен тысяч людей.

Весь комплекс связанных с этим проблем, требующих принятия безотлагательных мер для их решения, обсуждался на прошедших встречах Совета представителей крымскотатарского народа при Президенте Украины с Президентом Украины. К сожалению, по сей день все предложения, в том числе и самые компромиссные, со стороны представительного органа крымских татар откровенно игнорируются на всех уровнях государственной и республиканской власти.

В это же время в Крыму под различным прикрытием продолжаются продажа и иные формы отчуждения земли организациям и лицам, никоим образом не имеющим отношения к депортированному народу, а зачастую и к Украине. Особенно это характерно для прибрежной зоны, значительная часть которой под различными предлогами раздается новым владельцам из России. Это не только явная дискриминация крымских татар, но и усугубление ситуации настолько, что последствия такого попрания законных интересов коренного народа Крыма ведут к дестабилизации на долгие десятилетия вперед.

В частности, в с. Капсихор (Морское) более 8 лет в установленном порядке практически не выделяются земельные участки. В настоящее время в Крыму, в том числе и в Судакском регионе, около 60 процентов крымских татар трудоспособного возраста не имеют постоянной работы. Учитывая это, создание крымским тарам необходимых условий для доходообразующей деятельности, включая содействие в организации частного малого бизнеса, должно быть приоритетным. В той или иной форме эти вопросы отражались и в поручениях Президента Украины. Однако земли продолжают выделять различным российским коммерческим структурам. Делается это настолько нагло, что местные власти не считают необходимым соблюсти даже те минимальные юридические процедуры, которые установлены действующим законодательством. Именно оголтелый шовинизм и наплевательское отношение местных властей к законам и государственным интересам Украины подтолкнули крымских татар, после долгих и безуспешных устных протестов, к такой форме противодействия беззаконию, как инициативное занятие земли, разбазариваемой местными князьками.

Не желая обострения ситуации, Меджлис крымскотатарского народа призвал соотечественников, занявших землю в Капсихоре, приостановить любые работы до тех пор, пока не будут проведены переговоры со всеми заинтересованными и имеющими на это право сторонами, при условии, что власти также не будут оказывать никакого давления на отчаявшихся людей, и, прежде всего, откажутся от попыток любых насильственных действий в отношении наших соотечественников.

В связи с поступившими предложениями по урегулированию сложившейся ситуации Меджлис крымскотатарского народа считает необходимым изучить их и провести переговоры с участием всех заинтересованных сторон, включая ООО "Центркнига" (г. Москва), Меджлис крымскотатарского народа и Судакский региональный меджлис.

В целях недопущения возникновения аналогичных конфликтных ситуаций Меджлис крымскотатарского народа предлагает в дальнейшем выделение земельных участков в Крыму под организацию коммерческой деятельности производить по согласованию с Меджлисом крымскотатарского народа и региональными меджлисами с учётом интересов крымских татар.

Председатель
Меджлиса крымскотатарского народа
Мустафа Джемилев

("Голос Крыма", №3, 17 января 2003 г.)

У Морському “штормить”.
Козаки побилися з кримськими татарами

Напередодні кримський прем'єр Сергій Куніцин публічно заявив: конфліктну ситуацію у селищі Морське поблизу Судака повністю врегульовано. Більше того, на 16 січня планувалося показове знесення за рішенням місцевого суду першої черги (всього їх 23) літніх будиночків, що їх самовільно звели у прибережній зоні минулого вересня кримські татари, мешканці селища. Той самозахват, за визнанням самого керівництва автономії, - результат хитрої політики селищної ради і його голови Леоніда Крисова.

Замість того, щоб якось вирішувати житлові проблеми депортованих (а в раді накопичилось з 1998 року декілька сотень заяв від репатріантів про виділення землі під будівництво), метиковані селищні чільники обговорили вигідний варіант з московським АТ "Центр-книга". Москвичі на правах орендарів нібито налаштувались спорудити на узбережжі якийсь спортивно-розважальний комплекс, але далі декларації про наміри справа не просунулась. Натомість в інтернеті з'явились оголошення про продаж тих ласих земельних шматків Морського. Витік "конфіденційної інформації миттєво підштовхнув активістів меджлісу і просто невдоволених владою до експропріації "московської землі". Однак суд не виправдав акцію репатріантів, визнав її протизаконною і зобов'язав очистити узбережжя.

А позавчора у Морському пройшли два гучних мітинги — кримськотатарської громади і решти жителів селища. На першому під стінами виконкому лунали голоси про відставку Леоніда Крисова, розпуск місцевого козацтва, яке очолює прибічник голови депутат Констянтин Кунгуров, і виділення землі депортованим. Іхні візаві під Будинком культури, навпаки, лячно захищали свого голову, виправдовували козацькі порядки і вимагали виселити... разом зі всією родиною голову місцевого меджлісу Февзі Джирикова.

Приводом до чергового етнічного протистояння стала банальна бійка у селищному барі у ніч на старий Новий рік. Зранку 14 січня, як стверджують очевидці, козацькі старшини після похмілля спробували по гарячих слідах поквитатися з кримським татарином, начебто заколотником бійки. Голова селищного меджлісу Февзі Джириков, до речі, лікар за професією, зі своїми однодумцями намагався владнати конфлікт, натомість сам став об'єктом козацької "звитяги". Сили були явно нерівними: 15 кримських татар і вдесятеро більше нападників. Якщо б не втручання міліції, могли б запросто повторитись резонансні події 5-річної давнини з кривавими наслідками. Утім привід для порушення кримінальної справи все ж таки є: двоє кримських татар з серйозними ушкодженнями потрапили до лікарні.

Керівництву автономії вдалось примирити конфліктуючі сторони —  узгоджувальна комісія працювала цілий день не марно. Але чи надовго? Адже земельний вузол — першопричина всіх нинішніх негараздів у Морському — знову-таки не розв'язаний.

Василь Драголюк
("Україна Молода", №10, 18 січня 2003 р.)

Земля і сваволя.
Конкуренція за кримське узбережжя "оформилася" в міжетнічний конфлікт

Так званий "міжнаціональний" конфлікт "між місцевим козацтвом і кримськими татарами" стосовно земельної ділянки в селі Морському під Судаком, яке вже відоме читачам подібним конфліктом щодо "хрестоповалу" 2001 року, на сьогодні дещо вщух. До села Морського ввели великі міліцейські сили, які розняли ворогуючі сторони, охороняють сільраду, пошту. На вулицях постійно знаходяться озброєні патрулі. Але причину конфлікту не усунено, і саме час зробити перші висновки.

Нагадаємо читачам суть і послідовність подій та розставимо деякі крапки над "і".

По-перше, так зване протистояння в Морському тривало не дві-три доби, як повідомляли більшість телеканалів, газет і Інтернет-видань, а, перманентно загострюючись, вже кілька років. Спалах ворожнечі в 2001 році стосовно поставленого на горі біля села хреста дав світу нове слово "хрестоповал". Хоч православний хрест усе-таки благополучно встановили, події позаминулого року, можливо, стали тільки зав’язкою виникнення тих процесів, продовження яких ми ще не знаємо та які, мабуть, свого апогею ще не досягли…

Нинішнє загострення ситуації почалося не минулого тижня, як говорили багато хто, а ще у вересні минулого року. 16 вересня група кримських татар із 20 осіб під керівництвом Февзі Джирикова самовільно зайняла майже гектар морського узбережжя. Вони поставили тут намети, вагончик, навіс, організували цілодобове чергування, поставили 20 будиночків. Зі слів Леоніда Крисова, сільського голови Морського, у своїй заяві вони вимагали дозволити будівництво міні-пансіонатів та будиночків. Кримські татари стверджували, що "зважилися на такий відчайдушний крок через відсутність земельних наділів для будівництва житла після того як дізналися, що сільський голова, згідно з рішенням сесії місцевої сільради, віддав цю територію московській фірмі АТ "Центркнига" нібито під будівництво культурно-оздоровчого центру. Хоч його макет і було виставлено в сільраді для загального огляду, тендера під забудову не проводили". За даними сільради, із 16 "самозавойовників" питання земельних наділів не вирішене лише у чотирьох. А взагалі у селі виділено 394 земельнi ділянки, 298 з них — кримським татарам. Отже, йдеться не про житло, а про інші інтереси…

Тоді ж, під час обговорення конфлікту, з’ясувалося, що до 2000 року на цьому місці біля пансіонату "Алмазний" була тютюнова плантація. Після інвентаризації ця земля надійшла у розпорядження сільради, і відразу з’явилися охочі взяти її в довготривалу оренду. Цей, за визначенням кримського спікера Бориса Дейча, "шматок дійної корови" сподобався московській комерційній фірмі — АТ "Центркнига", якій сільрада ще за два роки до цього дала попередній дозвіл на підготовку проектно- кошторисної документації на будівництво тут культурно-спортивного центру "Літо. ХХI століття". Вже виконали ескізний проект, провели геологічні дослідження. Але сільрада відтоді не поспішала розпорядитися ділянкою остаточно: ні московській фірмі, ні комусь іншому за документами її не виділяли, очевидно, через те що "господарі" і "гості" ще не домовилися. Ділянка досі так, як сказав голова сільради Леонід Крисов, і належить сільраді, оскільки немає проекту відведення землі.

Але вже тоді, у вересні минулого року, після появи на колишньому тютюновому полі наметів, сільрада називає ситуацію протизаконною, просить Верховну Раду й уряд автономії "вжити заходів для звільнення незаконно зайнятої площі", ще раз визнає необхідним побудувати на цій частині узбережжя культурно- спортивний центр і доручає "Центркнизі" тимчасово обгородити землю, яку цілодобово охороняють кримські татари.

Уже тоді, на нараді за участю високих посадових осіб Криму, пропонували різні виходи з ситуації в Морському. Кримські татари мотивували свої дії тим, що колись ця земля належала їхнім предкам. Але ті, кому було вигідним будівництво культурно-спортивного центру, намагалися витягнути свою користь із ситуації. Керівництву автономії тоді, як здавалося, вдалося спрямувати розмову в конструктивне русло. Всі сторони підкреслювали, що їм дуже дорога нинішня вистраждана стабільність на півострові і не можна допустити розвитку конфлікту.

Але вже тоді з’ясувалося, що конфлікту навколо земельної ділянки передувало чимало помилок сільради та її голови Леоніда Крисова, який, зі слів Бориса Дейча, безвідповідально розпоряджався землею. Зокрема, під час обговорення конфлікту відкрилася таємниця місцевої влади, яка так само "розпорядилася" і ділянкою, що прилягає до санаторію "Сонячний камінь". Її віділили в оренду на 48(!) років, але нові власники вирішили, в свою чергу ...продати орендовану ділянку. Розмістили й оголошення про своє бажання в Інтернеті.

Його випадково побачив давній знайомий голови ВР АРК Бориса Дейча, котрий проживає сьогодні в Словенії, який поцікавився вельми вигідною пропозицією, і тим, що насправді відбувається в районі Судака. Виявилося, що й територію персикового саду площею п’ять гектарів сільрада віддала в оренду, але роботи на ній не проводять…

Уже тоді Борис Дейч сказав, що "своєю безвідповідальністю і некомпетентністю голова сільради Крисов створив протистояння певних груп жителів цього села. Він розумів, що тут є інтерес різних людей. Перш ніж зважитися на цей крок, він повинен був провести збори територіальних громад, авторитетних людей і тоді приймати рішення. Такі шматки землі просто так не роздають. Крисов повинен відповідати перед законом. А самозахопленню землі в Криму слід вже покласти край. Є одне верховенство — закону і права. Іншого бути не може…"

Такої самої думки дотримуються й в уряді Криму, який вважає, що тут "наплутала місцева рада".

— Виниклий конфлікт — результат непрофесіоналізму, закритості місцевої влади, невміння враховувати у роботі міжнаціональний чинник, — сказав тоді голова Ради міністрів автономії Сергій Куніцин. — Не можна через бездушність, неграмотність або намір чиновників і надалі нагнітати пристрасті навколо цієї проблеми. Чинні закони повинні поважати всі. І якби ділянку захопили росіяни або українці, ми повинні були б реагувати так само. Тому, — продовжив тоді глава уряду, — пропоную прийняти нульовий варіант: сесія сільради скасовує всі раніше прийняті рішення стосовно цієї земельної ділянки. Щоб завтра цим не займалися ні прокуратура, ні інші правоохоронні органи. Те, що побудоване на ділянці, самі будівники повинні розібрати і вивезти будматеріали. Ні Крисов, ні сільрада до остаточного визначення долі цієї землі нічого не будуватимуть. Буде створено погоджувальну комісію, до якої увійдуть представники місцевої влади, населення, Меджлісу, Верховної Ради, Ради міністрів Криму і правоохоронних органів. Вона детально розгляне ситуацію і накладе мораторій на будь-яке будівництво на цій території до прийняття узгодженого рішення. Ця комісія зробить повний аналіз, інвентаризацію земельних ділянок Морського, перевірить законність усіх договорів на оренду. Запропонує, як раціонально ними розпорядитися, щоб це пішло на користь передусім тим, хто тут живе.

Сільраді тоді доручили провести позачергову сесію і переглянути низку своїх колишніх рішень. Зокрема, скасували дозвіл на початок будівництва в 2003 році культурно-спортивного центру.

Позачергову сесію провели. Але сільрада, як розповів Леонід Крисов, не скасувала рішення, прийняті радою ще минулого скликання, оскільки, "якщо вони неправильні, їх, згідно з п.10 ст. 49 Закону України "Про місцеве самоврядування", слід скасувати тільки в судовому порядку".

Чому це сталося?

Тому, що сільський голова, як і раніше, вважає, що сільрада має повне право приймати такі рішення. "Мене щороку перевіряють земельний відділ, прокуратура — щодо цих рішень зауважень не було", — говорить Леонід Крисов. Він досі переконаний, що на "землі розбрату" слід будувати саме центр, "оскільки громадяни вирішили побудувати там об’єкт загального користування, а не індивідуальне житло". Та й московська фірма, витративши чималі гроші на проектні роботи, може і до суду подати. Адже в тому й справа, що і кримські татари фактично не мали наміру будувати житло на цьому березі, вони його просто "застовбили" під майбутнє комерційне будівництво…

Проте протягом минулого часу влада не прийняла жодного рішення і щодо припинення самозахоплення. Наступного дня будівництво не тільки не завмерло, а навіть активізувалося. І тоді ж, у вересні 2002 року, прокурор автономії Олександр Доброрєз говорив, що оцінка прокуратури однозначна: "Самозахоплення — це відповідна стаття Кримінального кодексу, і цих протизаконних дій бути не повинно". Але на засідання місцевого суду Судака, де розглядали справу Февзі Джирикова й інших за фактом самозахоплення, відповідачі просто не з’явилися…

Нагадаємо також, що аналогічні конфліктні ситуації, які склалися і в самому Судакові, тоді ж було розглянуто на засіданні міськвиконкому. У ньому взяли участь працівники правоохоронних органів, місцевого самоврядування, представники громадськості. У місцевих жителів з’явилася надія, що зрештою припинять боротьбу за володіння землею в курортному Судакові, де протягом уже двох років епізодично постають намети на колишньому вертолітному майданчику на горі Ферейній та в інших місцях.

Міськрада Судака на позачерговій сесії ухвалила постанову "Про самозахоплення землі в регіоні", у якій тенденцію незаконного заволодіння землею назвала надзвичайною, а у зверненні до ВР й уряду автономії прозвучало прохання "виробити дієві механізми звільнення захоплених земель і припинення таких фактів у майбутньому". Тоді ж відбувся і мітинг жителів Судака, в резолюції якого було сказано: "Земля — наше спільне надбання, вона повинна працювати на благо всього регіону, всіх жителів, і надавати її треба лише на законних підставах…"

Здавалося б, з того часу ситуація повинна змінитися кардинально, але… на узбережжі в Морському нічого не змінилося. "Центркнига" не відмовилася будувати розважальний центр, кримські татари не знімають споруджені будиночки…

І ось у січні 2003 року нібито "самі собою" два дні поспіль виникали бійки в барі між кримськими татарами і "місцевими козаками" (хоч минулого разу про наявність у Морському козаків ніхто не говорив!), які знову переростають у… суперечку за ту ж ділянку землі на узбережжі моря.

Близько двохсот (називалися цифри від 150 до 400) кримських татар взяли участь у мітингу біля будівлі селищної ради. Ще більше людей мітингували на "слов’янських" зборах трохи віддалік. Одні вимагали від сільради вжити заходів щодо утихомирення інших, а Леонід Крисов цього разу, крім усього іншого, отримав ляпас від матері кримського татарина, якого побили напередодні та який потрапив до лікарні.

Меджліс кримськотатарського народу наполягає на тому, щоб виділення земельних ділянок під організацію комерційної діяльності в Криму проводилося з урахуванням інтересів кримських татар і з узгодженням із регіональними меджлісами. Вони вимагали також звільнити Леоніда Крисова, розпустити козачу організацію, загрожували у відповідь організувати об’єднання аскерів.

Цього разу до Морського прибули не тільки всі кримські начальники, але й загони міліції для розділення протиборчих сторін…

16 січня в Морському знову було створено погоджувальну комісію, до якої увійшли представники обох конфліктуючих сторін, керівники правоохоронних органів, прокуратури, СБУ, місцевих органів влади. Всі члени комісії підписали протокол намірів із семи пунктів. Кримські татари, учасники самозахоплення, взяли зобов’язання знести за рішенням суду одну будівлю на ділянці. Після цього сесія селищної ради протягом п’яти днів розгляне звернення місцевих жителів — кримських татар — стосовно виділення земельної ділянки під будівництво культурно-спортивного комплексу і міні-пансіонатів.

У свою чергу, кримські татари не перешкоджатимуть виділенню іншого земельного наділу в прибережній смузі для будівництва місцевим слов’янським населенням своїх рекреаційних об’єктів.

Після цього протягом десяти днів учасники захоплення розбирають на зайнятій ділянці решту 10 будівель. Незалежно від цього правоохоронні органи проведуть розслідування і притягнуть до відповідальності призвідників і учасників активних хуліганських дій у селі. Сьомим пунктом протоколу сторони виключили взаємні вимоги конфліктуючих сторін про виселення з Морського голови селищної ради Леоніда Крисова та лідера місцевого меджлісу Февзі Джирикова.

Коментуючи ситуацію, Сергій Куніцин підкреслив, що коріння конфлікту в селі Морському лежить не в площині виділення землі під житлове будівництво, а в її комерційному використанні. "Земля в Криму, особливо в прибережній смузі, стає засобом комерції, заробляння грошей і коли в її розподiлі немає прозорості, виникають конфлікти", — сказав Куніцин.

Впродовж останніх років, зазначив прем’єр, у місцевих радах виросла плеяда "удiльних князьків", які забули, що держава делегувала їм не тільки права, а й відповідальність за прийняті рішення. Таким керівникам треба нагадувати про те, що права нерозривні з обов’язками і відповідальністю, сказав Куніцин.

А ось тепер корисно з цих подій зробити висновки

Перший із них полягає в тому, що конфлікт у Морському — це не конфлікт між "місцевим козацтвом і кримськими татарами", як його уявляють, а конфлікт між сільрадою і населенням села незалежно від національності. І він недаремно розгорівся саме в Морському, тому що тактика влади була однаковою, що за часів "хрестоповалу", що сьогодні. Влада (насамперед в особі сільради та її голови Леоніда Крисова, але також і за участi вищих її структур, які вже кілька років не можуть навести порядок і відновити законність, хоч постійно говорять про це!) вирішує проблему, не озираючись на те, що скажуть про це люди, платники податків, ті або інші групи сельчан, а виходячи, передусім, очевидно, зі своїх особистих або корпоративних інтересів. Укладена нині угода говорить про те, що сельчани з Морського вимагають не земельних ділянок під житло, а того, щоб сільрада, нехай хоч нарівні з москвичами, виділила землю і їм під власні "рекреаційні об’єкти" — спочатку кримським татарам, а потім слов’ янам.

З другого боку, влада, що не бажає приймати взаємовигідних рішень, і, очевидно, загрузла в нездійсненних обіцянках перед попередніми "клієнтами", тільки запускає "пробний камінь" — висловлює намір вирішити ці питання: так, сільрада два роки тому (!) не виділила, а тільки задекларувала цю спірну земельну ділянку за московськими структурами, але досі рішення про її остаточне та законне оформлення так і не прийняте. Можливо, через боязнь понести покарання, оскільки боїться, що не зможе вирішити питання строго згідно із законом та узгодити апетити свої і "гостей". Зокрема, Леонід Крисов у Морському (про якого всі говорять, що саме його рішення є причиною всіх конфліктів — і навколо хреста, і навколо земельної ділянки!) поводиться у селі так, начебто він у Морському назавжди, а кримські татари і слов’яни — тільки тимчасово, і на їхні інтереси просто не варто звертати увагу, можна вирішувати питання на користь та в інтересах далеких від Криму структур. Голова взяв на озброєння "страшну" тактику: скаже вголос про майбутнє рішення і чекає: а до чого це призведе. А в цей час різні структури починають одне одному чуба рвати та погрожувати міжнаціональним конфліктом. Це народжує невдоволення ВСЬОГО населення, як мусульманського, так і слов’янського, але назрілий конфлікт потім щосили подають як міжнаціональний, щоб відвести відповідальність від себе. Дуже небезпечні, слід сказати, ігри…

Адже всі знають, що як тільки будь-який конфлікт — економічний, політичний, культурний, — набуває форми міжнаціонального, він може тривати десятиріччями.

Утретє, можливо, навіть загони міліції можуть не втримати ситуацію під контролем…

Микита Касьяненко,
Судак — Сімферополь
("День", №11, 22 січня 2003)

Как распутать земельный узел?

21 января состоялось очередное заседание рабочей группы по земельным вопросам при Меджлисе крымскотатарского народа. Вел заседание заместитель председателя Меджлиса Ремзи Ильясов.

Общую оценку состояния с оземеливанием репатриантов в сельской местности полуострова дал заместитель председателя Рескомзема АРК Исмет Аединов. На сегодня проблемными районами в Крыму остаются Симферопольский, Белогорский, Советский, Джанкойский и прибрежные зоны. Как известно, Джанкойский район взят на контроль Госкомземом Украины и в настоящее время здесь проводится интенсивная работа по справедливому наделению земельными наделами безземельных крымскотатарских селян и работников соцкультсферы. Кстати, последнее выездное заседание по земле здесь состоялось в прошлую субботу, 18 января.

Неожиданно, правда, для непосвященных, на семинаре всплыл Советский район, где, оказывается, в некоторых сельсоветах и самом Советском поселковом совете не оказалось свободных земель запаса и резервного фонда для предоставления под личные крестьянские хозяйства. Все роздано местными властями фермерским и иным хозяйствам, которые теперь активно распаевываются.

В Симферопольском районе до сих пор не развязан земельный узел в Урожайновском сельсовете, не говоря уже о Мирновском, Молодежненском, Мазанском, Чистеньковском, Первомайском и других.

Подробную информацию о ситуации с землеобеспечением в Орлиновском сельсовете Севастопольского горсовета привел И.Муртазаев Здесь, вместо возможных по земельным ресурсам двух гектаров на заявителя, местная власть установила лишь 0,37 га — не больше. И это при вопиющих нарушениях в процессе т.н. распаевания "большой земли".

Короче, как можно было понять из выступлений участников семинара, ситуация с землей в ряде населенных мест Крыма переходит в предгрозовую стадию. Как подчеркнул в своем заключительном слове Р. Ильясов, не исключен и такой сценарий, когда нерешение проблемы со справедливым наделением землей крымских татар в ряде сел и районов подвигнет их на движение в город, т.е. подстегнет внутреннюю миграцию. Это властям автономии нужно?

Серьезный упрек был высказан и в адрес местных средств информации, практически не ведущих разъяснительную работу по правовым вопросам земельной реформы среди сельского населения. Впрочем, в большей степени эти претензии следует адресовать местной власти, ибо как говорится: кто заказчик — такова и музыка. Более подробная информация о земельных заседаниях в Меджлисе и Джанкойской райгосадминистрации будет дана в последующих номерах "Голоса Крыма".

В.Дарг
("Голос Крыма", №4, 24 января 2003 г.)

У Морському не поділили землю

Нинішній конфлікт у Морському найгостріший за останні роки — вгамовувати його учасників довелося не тільки всьому керівництву автономії, а й "Беркуту": підрозділи міліції були введені в село для припинення сутичок і протистояння між кримськими татарами та місцевими "козаками".

Справа тягнеться ще з вересня минулого року, коли місцеві жителі дізналися, що сільська рада віддала велику ділянку землі на березі моря московському АТ "Центркнига" для будівництва культурно-спортивного центру. Саме тоді голова Верховної Ради Криму Борис Дейч повідомив, що в нього є інформація про намагання певних московських структур продавати ділянки землі під Судаком навіть через Інтернет! І це в той час, коли пропозиції місцевих жителів про забудову села та зведення громадських об'єктів не задовольняються. Тому група кримських татар самовільно збудувала на спірній ділянці землі два десятки будиночків. Тоді скандал завершився тим, що була створена погоджувальна рада, яка мала збалансувати інтереси московських інвесторів та місцевих жителів, але зробити це не вдалося і конфлікт "жеврів" до цього часу.

Нове загострення ситуації було викликане бійкою між групами молоді в сільському барі, коли сторони розділилися за національною ознакою: проти кримських татар виступили місцеві "козаки". Одночасно в селі зійшлися два мітинги: кримські татари вимагали розпустити козачий курінь, виселити з села його лідерів, звільнити з посади голову сільради Леоніда Крисова, надати місцевим жителям ділянки землі лля забудови.

Мітинг слов'ян вимагав протилежного: виселити з села лідерів меджлісу і надати "козакам" ділянки землі для будівництва "рекреаційних об'єктів".

Голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин, зусиллями якого конфлікт в Морському був призупинений, сказав, що в протистоянні місцевого населення та місцевих органів влади настав новий етап — у розпалі боротьба за комерційне використання кримської землі. Відтепер суперечки між кримськими конфліктогенними групами — а це здебільшого кримські татари та місцеві "козаки" — перейшли в новий етап і є вже не боротьбою за надання землі для проживання чи обробітку, а боротьбою за комерційне використання кримських ресурсів. "Земля в Криму, особливо в прибережній смузі, стає засобом комерції, заробляння грошей, і коли в її наділенні немає прозорості, виникають конфлікти", — підкреслив він.

Останнім часом у місцевих радах зросла плеяда "місцевих князьків", які забувають, що держава делегувала їм не лише права, а й відповідальність за прийняті рішення. Таким керівникам треба нагадувати про те, що права нерозривні з обов'язками і відповідальністю, сказав Куніцин. Про те, що конфлікт має не міжнаціональний, а перш за все економічний характер, говорить і те, що обидві сторони висувають на диво подібні умови припинення конфлікту: виділення землі — і кримським татарам, і слов'янам — для будівництва власних рекреаційних об'єктів, тобто приватних пансіонатів для утримання відпочивальників.

У зв'язку з новим характером суперечностей місцевій владі тепер не вдається ці конфлікти переводити в площину міжнаціональних: більшість місцевого слов'янського населення, як правило, індиферентне до таких конфліктів, тому, щоб підтримувати їх міжнаціональний характер, влада —здебільшого це сільради чи райради — висунула на передній план так званих козаків. Спочатку в суперечку між кримськими татарами та "місцевими козаками" перевели конфлікт між кримськими татарами та міськрадою Бахчисарая, де одні захищають начебто "Зинджирлі-медресе", а інші — Успенський монастир. "Козаки" там використовувались і для захисту бахчисарайського мера, а тепер уже їхні "загони" з'явилися і в Морському.

"У конфлікті навколо захоплення землі в селі Морському винна влада і, насамперед, місцева влада, — прокоментував ситуацію Сергій Куніцин. Влада покликана забезпечувати конституційні права громадян, — заявив прем'єр, — але через прийняті кон'юнктурні рішення ситуація заведена в тупик і ми на порозі серйозного конфлікту..."

16 січня в Морському знову було створено погоджувальну раду, до якої увійшли представники обох конфліктуючих сторін, керівники правоохоронних органів, прокуратури, СБУ, місцевих органів влади, а також голова Ради міністрів Сергій Куніцин і представник Президента України Олександр Діденко. У результаті багатогодинних переговорів усіма членами комісії підписаний протокол намірів із семи пунктів. Кримські татари взяли зобов'язання знести за рішенням суду одну будівлю на спірній ділянці.

Після цього сесія селищної ради протягом п'яти днів розгляне звернення місцевих жителів і кримських татар щодо виділення земельної ділянки під будівництво культурно-спортивного комплексу і міні-пансіонатів. У свою чергу, кримські татари не перешкоджатимуть виділенню іншого земельного наділу в прибережній смузі для будівництва місцевим слов'янським населенням своїх рекреаційних об'єктів. Після цього протягом десяти днів вони розбирають на зайнятій ділянці решту 10 будинків. Незалежно від цього правоохоронні органи проведуть розслідування і притягнуть до відповідальності ватажків та учасників активних хуліганських дій у селі.

Сьомим пунктом протоколу сторони зняли висунуті раніше взаємні вимоги про виселення з Морського голови селищної ради Леоніда Крисова і лідера місцевого меджлісу Февзі Джирикова.

Але чи не буде й нова угода зірвана, як і попередня? У цьому ні в кого немає впевненості. Адже "тіньовий" розподіл кримської землі триває вже давно і за кілька років плеяда "місцевих князьків" створила надзвичайно багато конфліктних регіонів, де невдоволення населення вже сягає критичної позначки. Свою стурбованість станом справ у міжнаціональній сфері висловив і спікер парламенту Автономії Борис Дейч.

Виступаючи на урочистій церемонії вручення нагород, присвяченій Дню Автономної Республіки Крим, який святкується 20 січня, спікер відзначив, що "у цій тонкій сфері неприпустимі політичні спекуляції, бажання вирішувати свої вузькогрупові проблеми за рахунок населення". За словами Дейча, і Верховній Раді, і Раді міністрів, і силовим структурам разом з органами влади на місцях потрібно оперативно припиняти будь-які спроби національного екстремізму. Як підкреслив спікер, останні події в селищі Морське наочно показали, чим може обернутися "беззубість" місцевої влади стосовно будь-яких проявів національного екстремізму. Глава парламенту автономії назвав "особливо небезпечним" бажання окремих політичних сил півострова розіграти кримськотатарську карту заради власних інтересів.

Микола Семена,
Судак — Сімферополь
("Україна в світ сьогодні", №2, 25-31 січня 2003 р.)

Южный берег Крыма просит защиты от администрации президента

Жители крымского поселка Форос и депутаты поселкового совета обратились к лидеру парламентской фракции БЮТ Юлии Тимошенко с письмом, в котором просят помочь и защитить от не контролированного захвата крымских земель администрацией президента.

"В настоящее время на Южном берегу Крыма в целом, и в Форосе в частности, происходит захват земель с использованием административного ресурса, — отмечается в письме. — Управляющий делами Дагаев (бывший начальник ГАИ), председатель Рескомзема Крыма Жагорников (бывший начальник ГАИ Крыма), начальник управления земельных ресурсов Ялты Патик (бывший начальник ГАИ Ялты) всеми способами пытаются присвоить, якобы для государственных нужд, все побережье Фороса. Управление делами президента во главе с Дагаевым уже присвоило "Артек", санатории "Ай-Даниль", "Зори Украины", "Південний", "Форос" и другие лучшие из лучших. В национальном парке-памятнике "Форосский" уже выкопали котлованы и льют фундаменты для коттеджей".

Поселковый совет пытался бороться с беспределом, отказывая в выделении земель побережья и заключении кабального договора с коммерческой структурой при Государственном управлении делами (структурном подразделении администрации президента). Однако после вмешательства вице-премьера Крыма Раенко и председателя ВР АРК Бориса Дейча Форосскому поселковому совету отказали в утверждении границ поселка. Мотивация — вся поселковая земля якобы принадлежит санаторию "Форос" (для тех, кто не в курсе — главной госдаче Крыма, прославившейся еще заточением там Горбачева). По мнению авторов письма, этим прямо нарушается Земельный кодекс Украины и основы местного самоуправления.

Как утверждают форосцы, сейчас, прикрываясь указом президента от 1997 г. "О развитии курорта Большой Ялты", Верховный Совет Крыма собирается "в порядке эксперимента" получить разрешение "укрупнить" поселковые советы и ликвидировать мелкие — Форосский и Ливадийский. Именно те советы, которые оказались палкой в колесах раскручиваемой "дикой приватизации" бесценных крымских земель.

Авторы письма обращают внимание на то, что многие крымские санатории после передачи их Управлению делами бедствуют, их доводят практически до банкротства, чтобы впоследствии легче было их передать за бесценок в частные руки. Кроме того, разоряются и поселки, на территории которых расположены переданные администрации президента объекты, поскольку налогов "государственная собственность" тоже не платит.

"Мы знаем одно — сейчас Государственное управление делами старается наложить лапу на то, что по закону принадлежит форосской поселковой громаде, составляет ее экономическую основу и без чего жители поселков не смогут существовать.

Мы просим вас помочь нам остановить этот беспредел и поднять вопрос в Верховной Раде Украины о правомерности деятельности Дагаева, подрывающей основы самоуправления территорий и, следовательно, конституционные основы украинского государства", — говорится в письме. Также в нем содержится просьба голосами депутатов БЮТ в Верховной Раде Украины и Верховном Совете Крыма "блокировать принятие незаконных решений о всяких "экспериментах" в Крыму, результатом которых может быть только "дикая приватизация" побережья и уничтожение курорта "для всех" ради курорта "для единиц".

Георгий Селецкий
("Вечерние Вести", №16, 31 января 2003 г.)

Купи собі шматочок Криму...
Причина “міжнаціональних” конфліктів у Криму – нелегальний
ринок кримської землі та нерухомості

Кримську землю — по Інтернету...

Корпункт "Дзеркала тижня" у Сімферополі, як, мабуть, і десятки тисяч інших користувачів Інтернету, отримав електронною поштою набране для привабливості різнокольоровими шрифтами оголошення: "Продаються земельні ділянки в Криму! 1. Алупка. 20,5 сотки, рівна ділянка, біля Воронцовського палацу, від моря 1,5 км, держакт на землю. Вартість — 22 тис. дол. 2. Алупка. 36 соток, рівна, 200 метрів від моря. Вартість — 150 тис. дол. Величезний вибір нерухомості у Криму..." Далі вказувалися телефони для дзвінків з України (звернутися до Людмили Григорівни) і для дзвінків із Росії. Вже сам текст оголошення свідчив про три характерні особливості процесу. По-перше, продаж землі в Криму — надзвичайно вигідний бізнес. Адже 150 тисяч доларів за ділянку в 36 соток майже на березі моря, наскільки можна зрозуміти, придатну для будівництва середнього пансіонату, — це в багато разів більше, ніж витрачено на її "прихватизацію", але на порядок менше (всього 4166,6 долара за сотку; а тим більше 22 тисячі за 20,5 сотки, по 1073 долари за сотку), ніж реальна вартість цієї землі, навіть за неофіційними кримськими мірками, оскільки офіційної ціни на землю ще немає. По-друге, потенційний покупець має справу, напевно, не з самим власником, а з професійним ріелтором, який, окрім сили-силенної ділянок (аналогічні оголошення трапляються в електронній пошті часто), має "величезний (!) вибір нерухомості в Криму". І по-третє, судячи із зашифрованого підпису, що складається з цифр та латинських літер, і такої ж зворотної адреси, зареєстрованої на бездонному домені "yahoo.com", потенційна угода повинна бути таємною, і до реального продавця вдасться підібратися лише реальному покупцю і на останньому її етапі, до того ж процес для "лохів" може бути небезпечним.

Глава кримського парламенту Борис Дейч розповідав, що в нього є дані про продаж якоюсь московською фірмою земельних ділянок неподалік Судака, у Морському. А депутат кримської ВР Андрій Сенченко повідомив, що, за його інформацією, у Москві вже кілька років ходять по руках бізнесменів та керівників великих фірм якісь списки ділянок кримської землі, запропонованих до продажу тамтешніми фірмами. Про безліч угод із продажу приморської території свідчать і спостереження жителів, наприклад, Алупки. Вони несподівано виявляють, що ділянку берега, якою раніше ходили до моря, раптом обгороджують високим парканом, що перепиняє їм шлях на пляж, і там затівається якесь будівництво. Таких випадків — сотні. Причина цього — те, що для виділення ділянки землі будь-де, у тому числі й на морському узбережжі в Криму, за нинішнім законодавством, достатньо рішення місцевої селищної чи сільської ради.

А нещодавно в Інтернеті з’явився цілий сайт, який спеціалізується на торгівлі кримською нерухомістю: "Ви захотіли придбати якусь нерухомість у Криму на Чорному морі? На сьогодні у базі даних агентства міститься 1926 об’єктів: будинків 294, ділянок 187, квартир 926, кімнат 23, елінгів 29, приватних готелів, кемпінгів, санаторно-курортної нерухомості 42, об’єктів комерційної нерухомості (магазини, кафе, бари, літні майданчики й інше) 70, недобудов 59, варіантів для обміну 296..."

Голова Верховної Ради АРК Борис Дейч днями дав доручення про проведення термінової перевірки законності виділення земельних ділянок у Ялті, Алупці та приморських селищах, проведення інвентаризації всіх "недобудов" на ПБК. Із пропозицією про оголошення мораторію на продаж землі під приватну забудову на Південному березі Криму до Верховної Ради звернулося Міністерство курортів і туризму автономії. Леонід Кучма доручив Раді міністрів Криму провести перевірку всіх земельних ресурсів півострова, розміщених у курортній зоні. Наприкінці минулого року уряд автономії створив міжвідомчу комісію з питань комплексного освоєння і розвитку земель рекреаційного призначення, яку очолив прем’єр-міністр Криму Сергій Куніцин. Але навести лад досі не вдається, про що свідчить такий факт: голова рескому з культурної спадщини С.Павличенко днями надіслав лист прокуророві Криму Олександру Доброрєзу, в якому просить перевірити дані про продаж розміщених поблизу моря об’єктів культурної спадщини, — так званих вілл "Мрія", "Ксенія", "Мілютинська дача" разом із земельними ділянками площею від 1,5 до 4 гектарів, що є пам’ятками історії та культури і не підлягають продажу, — тим більше з землею!.."

Отож виходить, що вже кілька років функціонує чорний ринок кримської землі та нерухомості; по-перше, існує він поза Кримом, навіть поза Україною, по-друге, практикує демпінгові ціни, по-третє, навіть попри такі ціни, через закритість інформації, для 99,99% самих кримчан він недоступний...

Через що посварилися росіянин із татарином?

У світлі цього факту цілком по-новому постає історія так званого "міжнаціонального" конфлікту навколо ділянки землі на березі моря, яку називають "вулиця Лазурний берег" у Морському, під Судаком. Коментуючи ці події, глава кримського уряду Сергій Куніцин сказав, що "коріння конфлікту в селі Морському лежить не в площині виділення землі під житлове будівництво, а в її комерційному використанні. Земля в Криму, особливо в прибережній смузі, стає засобом комерції, заробляння грошей, і коли в її наділенні немає прозорості, виникають конфлікти..." Багато газет чомусь "не помітили" цього коментарю і продовжують писати, що ворожнеча точиться між татарами та слов’янами. Суть же протистояння полягає в тому, що місцеве населення — і татари, і слов’яни, які, бачачи, як розтягуються землі поблизу, також не проти отримати ділянку, щоб побудувати на ній приватний пансіонат чи готель, — не можуть спокійно спостерігати за діями сільради, що роздає землі московським структурам (у цьому разі — фірмі "Центркнига"). Вони намагаються протистояти цьому, але влада уміло роз’єднує їх, нацьковуючи "місцевих козаків", які раптово з’явилися, на "місцевих татар". "Останніми роками, зазначає Сергій Куніцин, у місцевих радах виросла плеяда "удільних князьків", які забули, що держава делегувала їм не лише права, а й відповідальність за прийняті рішення. Таким керівникам треба нагадувати про те, що права невіддільні від обов’язків та відповідальності..."

Про слушність цього висновку свідчить історія не лише цього, а й усіх попередніх "міжнаціональних" конфліктів у Криму. Знавець Тавриди Євген Марков у знаменитих "Нарисах Криму" розповідає, як після 1784 року завойовники забирали землю у місцевого кримського населення, що призвело до значного зниження результативності всього господарства і розладу всієї культури землеробства. "На одно громко жалуются татары — на стеснения от больших бар. Во время моего пребывания в Ялте, — пише Євген Марков, — целая комиссия начальников ездила в Байдарскую долину улаживать конфликт татар с графом Мордвиновым, в пользу которого присуждены какие-то земли, которые татары упорно продолжают считать своими. Ялтинские соседи точно так же жалуются на князя Воронцова: по их убеждению, он будто бы неправильно выдворил многих из них из купленной им Верхней Массандры, причем, будто бы были захвачены земли старинных хозяев, никогда их не продававших. Но больше всего обижаются татары на захват воды. "Вся наша вода у князя!" — говорят они… Странная вещь! Вместо того чтобы гнать и расстреливать на месте воров-чиновников, у нас гнали и расстреливали самое честное из крымских племен — татар".

Цитати з книги Євгена Маркова, вперше виданої у Москві ще 1872 року, актуальні й у XXI столітті для села Морського, колишнього Капсіхора, та інших кримських сіл.

Тож чи дивно, що після стількох років відмов із боку сільради виділити землю під заселення, кримські татари Морського, що здобували собі ділянки і пікетами, і демонстраціями, і "самоповерненням", не маючи роботи й інших засобів до існування, крім поширених тут "курортних заробітків", коли дізналися, що сільрада виділила Лазурний берег московській книжковій фірмі, захотіли отримати землю і для себе? А, нарвавшись на відмову і не володіючи іншими засобами домогтися того, що декому дається так легко, просто зайняли спірну ділянку, аби вже у XXI столітті все та ж таки "комісія начальників" звернула увагу на їхні інтереси?

Звідки у Криму козаки?

Історія села Капсіхор досить цікава. Людина з глибокої давнини облюбувала долину поблизу моря на місці нинішнього Капсіхора. Постійне поселення, за даними археологів, виникло у VIII ст., у період панування в Криму Хазарського каганату. Протягом століть практично всі жителі Капсіхора сповідували іслам, у XVII ст. в селі будується мечеть, яка збереглася дотепер. 1778 р. царський уряд віддає наказ Суворову, який командував російським корпусом у Криму, виселити християнське населення ханства в Приазов’я. Так було депортовано понад 31 тисячу християн, серед них і 97 жителів Капсіхора. Решта понад 27 тис. християн Криму, які не захотіли залишити батьківщину, зреклися віри і приєдналися до мусульманської громади. Відповідно до перепису 1926 р., у селі Капсіхор налічується 420 дворів із 1562 жителями, з яких 1536 — кримські татари. Усіх їх було виселено 1944 року. Восени того ж таки 1944 р. сюди переселили понад 400 сімей, в основному зі Ставропольського краю. Попри військове становище, держава допомагала переселенцям, виділяючи одноразові підмоги і позички на заведення господарства. Сім’ям 65 військових відремонтували будинки, надали матеріальну допомогу. Указом президії ВР РРФСР від 21 серпня 1945 р. Капсіхор було перейменовано на Морське. Згодом, 1953 р., тут з’явилися переселенці з Сумської та Рязанської областей.

І ось тепер кримські татари повернулися на свою батьківщину. Для більшості з них джерелом засобів до існування мала стати земля, проте отримати її спочатку для побудови житла, потім для ведення господарства, для будівництва курортних об’єктів виявилося не так-то просто...

Святиня — цінність, але жити за що?

Якщо проаналізувати історію всіх кримських, так званих, міжнаціональних конфліктів, то виявиться дивна закономірність. Наприклад, є під Бахчисараєм унікальне місце — колишнє село Салачик, де на невеликому п’ятачку землі зосереджено багато святинь: православний Свято-Успенський монастир, рештки кримськотатарського "Зинджирли-медресе", поховання та інші пам’ятки кримських татар, тут-таки Чуфут-кале — родове гніздо караїмів. І всі вони, як і кілька попередніх століть, уживалися між собою. При цьому враховувалися інтереси й державних туристичних організацій, які отримували значні прибутки. Та ось Бахчисарайська міськрада, нібито виконуючи указ Президента про повернення релігійним громадам культових споруд і релігійних святинь, видала Свято-Успенському монастирю держакт на землю, причому в межах території, яку він займав ще в позаминулому столітті, хоча указ не передбачає повернення землі. На відведених ділянках почалося таке інтенсивне будівництво, що незручності відчули як кримські татари зі своїми "азизами" (святими місцями), так і караїми. Почалися конфлікти між кримськими татарами та Бахчисарайською мерією. Кілька разів протистояння закінчувалося міліцейським розгоном демонстрантів. Вищі організації скасували рішення про видачу держакта, почалися суди. На цьому місці (у річницю з дня народження Ісмаїла Гаспринського) побував навіть Президент України Леонід Кучма. Та ось раптом мерія ніби відсторонилася, а проти кримських татар, які домагаються повернення і відновлення значення своїх "азизів", виступили... спочатку ченці Свято-Успенського монастиря, а потім бахчисарайські козаки. На прес-конференції у Сімферополі останні всіляко підкреслювали, що вони — українські козаки і що, крім іншого, вони боротимуться до кінця за право використання автомобільної стоянки біля монастиря, татарських "азизів" та Чуфут-кале. В результаті цього хитрого кульбіту протистояння "татари—міськрада" переводилося в площину міжнаціонального конфлікту "татари—слов’яни-бахчисарайці", причому з акцентом на участі саме українських козаків, у міжконфесійний конфлікт "мусульмани—християни" з залученням до нього ієрархів церкви і державних діячів. Та ще й приглушувався комерційний характер боротьби — за право стягування прибутку за показ туристичних об’єктів і за право користування автостоянкою туристичного транспорту.

Аналогічний конфлікт розгорівся і між мером Бахчисарая Віталієм Курбатовим та депутатами. Депутати міськради висловили незадоволення роботою міського голови. Захищати його як його ж охоронці взялися... знову-таки козаки, які в цьому "міжнаціональному" конфлікті уже виступили не так проти кримських татар, як на боці мера проти... депутатів міськради.

Аналогічно ситуація розгорталася і в Морському. Під час першого конфлікту 2000 року навколо "хрестоповалу" про козаків ще й мови не було. Конфлікт навколо ділянки "Лазурний берег", відданої московському АТ "Центркнига", розгорався як протистояння між татарами і сільрадою, тобто між населенням, якому було відмовлено в отриманні землі, і владою, що віддала її далекій московській фірмі. Люди вимагали відставки сільського голови Леоніда Крисова. Конфлікт кілька разів загострювався, сторони не поступалися одна одній, але щоразу "комісія начальників" своїми приїздами гасила конфлікт. І раптом у Морському сталася бійка, сотня на сотню озброєних чим попало людей. Супротивними сторонами виявилися кримські татари і... козаки. Знову приїхала "комісія начальників", але вже з кількома підрозділами міліції особливого призначення, що взяла під охорону пошту, сільраду, інші громадські споруди і цілодобово патрулювала на вулицях, не допускаючи зібрань козаків та кримських татар, щоб побоїще не відновилося. Козаки російською мовою заявили, що вони саме українські козаки. Протистояння в Морському поки що вдалося "приглушити": складено погоджувальний протокол (який прояснює суть конфлікту), відповідно до якого, кримські татари поетапно розбирають свої споруди і звільняють землю, сільрада виділяє їм землю під будівництво, як було сказано, рекреаційних об’єктів, тобто просто — приватних пансіонатів, "Центркнига" під час будівництва бере їх на роботу, а слов’янському населенню (тобто козакам) сільрада також виділяє ділянку землі під назвою, як записано, "колишній персиковий сад" для будівництва своїх пансіонатів. Все це, окрім іншого, має вирішити проблему працевлаштування та зайнятості, використання узбережжя, розвитку курорту в Морському. Таким чином, конфлікт, суть якого полягає в тому, що три сили — козаки, кримські татари і сільрада на боці московської "Центркниги" — боролися за право (що й підкреслив Сергій Куніцин) отримати і комерційно використовувати землі в селищі, старанно маскувався під "міжнаціональний".

Аж тут Генеральна канцелярія Українського козацтва заявила, що ніхто з членів Українського козацтва не брав участі в подіях у кримському селищі Морське. У цьому конфлікті, за їхніми словами, брали участь особи, які видають себе за так званих терських козаків у складі "якоїсь кримської козацької спілки". Українське козацтво , наголошувалося далі, виступає проти будь-яких проявів міжнаціональної ворожнечі. Воно рішуче відкинуло і засудило будь-які спроби дестабілізації громадського спокою в Україні, "тим більше особами, які видають себе за "козаків", і зажадало "притягнення їх до відповідальності відповідно до чинного законодавства"...

Висновок із усієї цієї історії не дуже втішний: силам, зацікавленим в отриманні комерційного прибутку з кримської землі, поки що вдається видавати конфлікти між місцевим населенням (інтереси якого часто нехтуються владою) за "міжнаціональні", "міжконфесійні" і в кожному разі, — політичні.

Микола Семена
("Дзеркало тижня", №5, 8-14 лютого 2003 р.)

Пишеться "ТОВ" — читається "SOS"

Ще 15 листопада минулого року газета "Кримська світлиця" надрукувала матеріал нашого власного кореспондента в Криму Віктора Хоменка про те, як захоплюються землі Криму і до яких екологічних наслідків можуть призвести самобуди.

На жаль, досі порушену в матеріалі проблему ніхто не збирається вирішувати. Може, дочекаємося реакції керівництва Криму хоча б після передрукування матеріалу в нашій газеті.

Черговий рекорд кількості й тривалості самочинств серед невтомних захоплювачів унікальної землі кримського Південнобережжя поставило в Гурзуфі ТОВ "Пансіонат з лікуванням "Молодіжний—2000", "самобуд" якого призвів до зсувів і засвідчив: одвічну біду півострова — природні катаклізми — нині примножують ще й "палацомани", амбіційні витвори яких уже почали руйнувати вразливий природний баланс півострова.

Таємниці, як, чому і за чиїм дозволом ця фірма саме тут, на фоні уславленої Ведмідь-гори, вирішила будувати собі котеджі, фахівці управління екологічної інспекції Південно-Кримського регіону не розгадали й досі, хоча перевірка ще торішнього 28 квітня встановила: "ТОВ "Молодіжний—2000" веде будівельні роботи на території пансіонату і за його межами, на колишніх землях радгоспу "Гурзуф". Будуються два котеджі, вирито котловани, підрізано схил. Вирито котлован і для встановлення місткості під воду, зроблено під'їзну дорогу. Всього земляними роботами зачеплено 1,5 га території.

Під час перевірки працював підйомний кран і робітники. Документацію на проведення будівельних робіт (узгоджений проект, рішення виконкому на будівництво, держекологічну експертизу, дозвіл інспекції Державної архітектурної служби, контролю) не представлено. Грунт, вийнятий з котлованів, складується вздовж дороги на колишніх землях радгоспу "Гурзуф". Земляними відвалами зайнято 1 га території, об'єм 5 тис. куб. м. Землевідведення під складування грунту не оформлено, з держінспекцією не погоджено. Порушено Закон України "Про відходи".

Стурбовані самочинним захопленням землі, бурхливим розгортанням робіт без затвердженого проекту будівництва на не наданій ніким ділянці, спантеличені тим, що, як гриби після дощу, ростуть не зареєстровані в інспекціях котеджі, а "вільні" забудовники не мають жодної земельної ділянки для вивезення з розритих котлованів земляних відвалів, проте вивантажують їх багатотонні маси скрізь, де заманеться, незважаючи на те, що кожне з цих діянь порушує чимало статей Земельного і Водного кодексів та законів про рослинний світ і охорону довкілля, спеціалісти управління екологічної інспекції ще раз б'ють на сполох у протоколі вже від 12 вересня минулого року:

"Не виконано припис інспекції № 43 від 11.04.01 р. : будівельні роботи тривають, земляні відвали складуються самовільно, на території будівництва і відвалів знищено..."

У відповідь на акти, протоколи, приписи, постанови — понад півтора року втаємниченої тиші, під час якої згубне для довкілля будівництво не лише не припинили, а навіть розширили. І хоча землевідводу тут як не було, так і нема, територія обгороджується. Нині, серед гір розритої землі, один котедж уже закінчено, другий готують до оздоблення, для спорудження третього (і наступних?) вже підвезено і складено цілий хмарочос бетонних блоків та інших матеріалів.

Але якою ціною? Ціною справжньої біди для чарівного і крихкого узбережжя, гармонію якого порушило свавільне риття котлованів, формування майданчиків, непродумане звалювання грунту вздовж доріг, які ведуть на очисні споруди селища Гурзуф, на схилах, у штольнях для відведення ґрунтових вод, засипання дренажних шахт, що забезпечували рівномірний стік ґрунтових вод.

Тривале і згубне вторгнення "палацоманів" у околиці Гурзуфа, порушення гідрогеологічних умов узбережжя активізувало зсувні процеси. Ерозія грунту вже почала нищити унікальні виноградники, а вода й грязеві потоки зруйнували серпантинну дорогу, підбираються до її підпірних стін, здибили асфальтове покриття.

У розпачі й керівництво розташованого нижче від самозабудовників колишнього ММЦ "Супутник", нинішнього Міжнародного молодіжного центру "Гурзуф", за твердженням працівників якого, "після земельних робіт і будівництва, здійснюваного цим пансіонатом з лікуванням, почали тріскатися і руйнуватися адміністративний корпус, їдальня, корпус №1 і підпірні стіни".

Праворуч від "Молодіжного—2000" — селище Гурзуф, ліворуч — його благенькі очисні споруди, які обслуговують і сусідню Данилівку. Фахівці вважають, що рясні осінні зливи загрожують усьому цьому оберегові справжньою катастрофою. Самочинними діями "господарники" ТОВ "Молодіжний—2000" можуть завдати колосальні збитки не лише сусідам, а й самим собі, бо й "самопальні" новобудови опинилися під загрозою руйнування зсувом.

Це при тому, що державні інспектори зробили все можливе в їх компетенції, щоб запобігти нинішнім і грядущим негараздам: віддали матеріали у всі судові, прокурорські інстанції півострова, але, на жаль, результатів це не дало жодних. Неймовірно, та й арбітажний суд Криму не задовольнив поданий прокуратурою Ялти позов про стягнення з цього пансіонату заподіяного ним уже сьогодні збитку в 101800 гривень. Спеціалісти, котрі підрахували цю суму, вважають, що коли не вжити заходів негайно, знадобиться набагато більше коштів для ліквідації наслідків наступних зсувних процесів.

І хоча часу, протягом якого "Молодіжний" устиг досхочу "наліпити" в 100-метровій охоронній зоні кримського узбережжя, згаяно чимало, закликати до порядку, схоже, нарешті зможуть і його. Нині для розслідування цієї справи за розпорядженням кримського прем'єра Сергія Куніцина створено робочу трупу, яку очолив заступник голови Ради міністрів автономії Володимир Шкаберін. Може, хоч вона змусить застосувати до самозабудовників, винуватців забруднення і псування унікальних земель, відповідні статті Кримінального кодексу України, де чітко виписано, яку міру відповідальності повинні понести зухвалі порушники закону.

Віктор Хоменко, Крим
("Голос України", №31, 18 лютого 2003 р.)

Земельные ожидания
Получат ли жители Первомайского поселкового Совета земельные паи и
наделы под личное крестьянское хозяйство по уму и по справедливости?

В редакцию "Голоса Крыма" поступило коллективное письмо от жителей сел Упорное (Кият-Орка) и Пшеничное (Учевели-Орка) с просьбой осветить ситуацию с выделением земельных наделов под личное крестьянское хозяйство (ЛКХ) в Первомайском поселковом Совете.

В соответствии с существующим административно-территориальным делением Автономной Республики Крым Первомайский поселковый Совет включает пгг. Первомайское — районный центр и три села — Макаровка (Табор-Кирей), Упорное и Пшеничное. По существу все это - единый населенный пункт размером 3x10 кв. км. В настоящее время население Совета составляет 95 тыс. человек, в т.ч. взрослых (старше 18 лет) — 7225, из которых 450 — репатрианты, в основном, крымские татары. В самом Первомайском — 8,5 тыс. человек, в селах — 1 тыс. Вот такая краткая демографическая справка.

Суть обращения инициативной группы от крымскотатарской части населения сел Упорное и Пшеничное сводится к тому, что, несмотря на их неоднократные обращения в райгосадминистрацию (считай, с 1995 г.) о предоставлении им земельных участков под ЛКХ, таковые не выделяются. А ведь для большинства из них земельный надел в условиях массовой безработицы является, пожалуй, единственным источником выживания. Аргументация же отказа сводится к тому обстоятельству, что на территории Первомайского поселкового Совета земель запаса и резервного фонда (ЗЗ и РФ) не имеется, а потому и распределять нечего. Хотя в последнем ответе начальника Первомайского районного отдела земельных ресурсов В. Мурзенко и предлагаются варианты получения земельных участков под ЛКХ не в Первомайском, а в других сельсоветах: Стахановском (Бешуй-Иляк), Сусанинском (Бикж-Бузав), Степновском (Муний), Сары-Башском и Алексеевском (Эски-Аликечь). Однако участки эти расположены в 20-50 км, да и качество их оставляет желать лучшего. Чтобы не быть голословными, обратимся к информации того же районного отдела земельных ресурсов по состоянию на 25 февраля 2003 г.

Итак, Стахановский сельсовет: нераспределенных земель запаса и резервного фонда —1076 га; из них пашни — ноль. По оценкам специалистов, земли эти непригодны не только для выращивания сельхозкультур, но даже для пастбища. Одни камни. Расстояние — 50 км. И такое предлагается.

Степновский сельсовет: нераспределенных ЗЗ и РФ— 1085 га, из них пашни — 260 га, расстояние — 10 км;

Сусанинский сельсовет: нераспределенных ЗЗ и РФ— 467 га; пашни около 100 га, остальное — т.н. пастбищные земли. Расстояние — 40 км.

Сары-Башский сельсовет: нераспределенных ЗЗ и РФ — 1070 га, из них пашни—600 га. Однако нет воды, и половина собственного населения поки­нула эти "благословенные" места. Расстояние — 20 км.

Алексеевский сельсовет: нераспределенных ЗЗ и РФ — 1185 га, из них пашни — 155 га. Расстояние — 40 км.

Вот такие земельные участки под личное крестьянское хозяйство — только не ближние — за околицей, а дальние — на задворках района -предлагает первомайцам местная власть. Понятно также, что рациональное использование такого участка лично невозможно. Хотя бы из-за транспортных ограничений. Найти арендатора — тоже проблема—свои не берут. Так что дальняя земля — это не земля для личного (близкого) хозяйствования. Это земля чужая, виртуальная.

С другой стороны, те же села Упорное, Пшеничное, Макаровка буквально купаются в близлежащих плодородных землях, нанизанных на ветки Северо-Крымского канала. Но земли эти, а это около 5000 га, принадлежат совхозу-заводу им 1 Мая — предприятию государственному и довольно устойчиво стоящему на ногах даже в условиях нынешней т.н. агрореформы. Так что земля, причем ближняя, вроде бы и есть, и в тоже время ее нет. Поскольку разгосударствляться, а тем более распаевываться хозяйство вроде бы не спешит. Какой резон?

Правда, ровно год назад, точнее, 25 марта 2002 года распоряжением Первомайской государственной администрации совхозу-заводу им. 1 Мая вручен госакт на право постоянного пользования землей в размере 4565 га для ведения товарного сельскохозяйственного производства И теперь, в случае решения руководства совхоза-завода о распаевании в резервный фонд перепадет примерно 4565 х 0.15 = 685 га Вот это и есть та самая долгожданная земля, которой так добиваются и ждут жители Первомайского Совета, чтобы иметь у своей хаты земельный участок под личное крестьянское хозяйство. Если такое распаевание произойдет, то размер земельного участка под ЛКХ для того же взрослого репатрианта может составить от 0,1 до 1,0 гектара — в зависимости от механизма наделения.

Прошел год, однако, как видим, совхоз-завод не спешит с распаеванием. Земля ведь — материя тонкая: здесь надо не единожды подумать, чтобы что-то решить. Однако и времени для раздумий осталось немного, всего-то до 31 декабря 2004 года. После чего, согласно Земельному кодексу, бесплатная приватизация земли будет закрыта, и ту же землю придется уже выкупать — за денежки. Поэтому, учитывая внутреннее давление работников совхоза-завода, думается, что распаевание все же состоится. По крайней мере, в ближайшие полтора года, а с ним будет запущен и процесс распределения тех самых 685 га под ЛКХ всем страждущим. Будем только надеяться, что процесс этот будет достаточно прозрачным, а его результаты — справедливыми. И земельные ожидания жителей Первомайского поселкового Совета наконец-то осуществятся.

Валерий Дарг
("Голос Крыма", №12, 21 марта 2003 г.)

Розкрадають кримське узбережжя!

Державні дзвони вдарили на сполох тоді, як безлад на 100 тисячах гектарів рекреаційних земель поблизу моря, де розташовано 131 курортний населений пункт, досяг свого апогею. Благословенні землі, які належать до 100-метрової прибережної полоси, котра входить у територію санітарної охорони, уже давно поділено на ділянки, їх вважають своїми власники численних самовільно споруджених шашличних і кафе, ресторанів і барів, лунапарків і автостоянок, ларків і місць стихійної торгівлі. Ці найприбутковіші курортні "точки" з'являються навіть на територіях заповідних парків, як-от Місхорський і Масандрівський, без жодного погодження з програмами забудови населених пунктів, без урахування архітектурного вигляду місцевості, її інженерних комунікацій.

Голови міст і селищ Південнобережжя замість того, щоб стати, "як скеля, непорушно" проти дев'ятого валу розбазарювання, розкрадання й загарбання найціннішої, а відповідно й найдорожчої землі, "не помічають", як бурхливі грошові потоки за цей найдорожчий товар обминають бюджет і осідають у кишенях багатьох непевних гендлярів, зокрема й чиновників, які підписують документи на дозвіл. Мало того, користуючись недосконалістю чинного законодавства, відсутністю чітких кордонів населених пунктів, своєрідно трактуючи положення закону про місцеве самоврядування, саме місцеві органи влади часто-густо роздають направо і наліво земельні масиви біля моря. А новоспечені власники узбережжя, щойно отримавши шмат загальнодержавної власності, заходяться правдами і неправдами продавати ділянки на чорному ринку землі, будувати на них "хатинки", розгортати комерційну діяльність, спритно уникаючи податків.

Навести лад у використанні рекреаційних земель півострова взялася створена при Раді міністрів Криму міжвідомча комісія, до якої ввійшли керівники ряду постійних комісій Верховної Ради, міністерств і відомств автономії та органів самоврядування. Є надія, що вона стане своєрідним фільтром у вирішенні питань розвитку прибережних населених пунктів, прискорить появу генеральних планів забудови узбережжя і розвитку всього Криму, допоможе місцевій владі виробити правильну концепцію дій у цій галузі, нарешті визначить і закріпить кордони населених пунктів, парків, історичних і культурних пам'яток, оздоровниць, щоб не допустити на їх територіях самочинного будівництва, забруднення ділянок, вирубки реліктових дерев...

Купіть шматочок Криму!

Зупинити шал кримінального розпродажу національної власності буде нелегко. Такої кількості порушень Земельного кодексу, як у Криму, немає в жодному регіоні країни, заявили члени комісії. Міністр курортів і туризму Олександр Таряник зауважив, що на півострові не залишилося стовпа чи рекламного видання, не обліпленого оголошеннями про відвертий продаж узбережжя.

Звісно, владі щодо землі треба проводити гнучку політику. Рекреаційні площі мають працювати на бюджет, вирішення соціальних проблем курортів, давати прибутки до бюджету, отже, їх потрібно продавати, здавати в тимчасове користування. Але не келейно, як нині, а на конкурсній основі, прозоро й відкрито, обов'язково з урахуванням перспективи, а не корисливих інтересів чиновників.

Бо досі дрібні й великі олігархи, віддаючи мішки грошей за кримську землю, у відповідь на настійні прохання повідомити органи самоврядування, як вони збираються розпорядитися придбаною ділянкою, вперто тримають у таємниці, що на ній буде: примітивна "халупа" для курортників чи п'ятизірковий готель?

Як заявив кримський прем'єр Сергій Куніцин, якщо тепер не навести в цій справі порядок, то через рік кращі землі у Криму буде вже розпродано. Хаос у забудові прибережних населених пунктів міжвідомча комісія припинятиме принципово й послідовно, а місцевій владі буде надано інформацію, які роботи проводяться на виділених нею ділянках і чи виконуються умови договору.

А місцева влада досі або спостерігає за земельним безладом збоку, або сама допомагає порушникам законодавства. Першою перевірено Алупкинську міськраду, до якої в уряду нагромадилося найбільше запитань. За словами голови Рескому земельних ресурсів автономії Євгена Жагорнікова, його співробітники разом з працівниками прокуратури не могли ознайомитися з документами про виділення тут місцевих земельних ділянок... аж два роки. Певні висновки комісія вже зробила, а ось про реагування, судові розбирання щось не чути досі.

На черзі й віддалений від моря Сімферополь, де щоб вийти з підпорядкування Рескомзему, орган місцевого самоврядування створив свою структуру з більш як двадцяти штатних одиниць з комп’ютерами й авто, яка щедро виділяє землю навіть без експертиз, незаконно перебравши повноваження державного органу виконавчої влади.

Прибрати б швидше камені спотикання

Скептики кажуть: схоже, так потрібну декому каламуть скуповування рекреаційних ділянок Криму перетворять на прозорий і чесний ринок землі не так швидко, як сподіваються члени створеної комісії та пересічні жителі півострова. Адже узбережжя стало сонячним сплетінням інтересів і зазіхань не лише дрібних шулерів, а й "крутих" та сильних світу цього не тільки нашої держави.

Тож працівники місцевих рад (де поки що обмаль спеціалістів, здатних кваліфіковано приймати рішення з виділення землі й благоустрою населених пунктів) нерідко стають заручниками недосконалості законів і неналежного виконання своїх обов'язків, часом не за своєю волею. Хоча і прикладів поводження їх, як зарозумілих тимчасових правителів, після яких — хоч потоп, цілком достатньо.

Згідно із затвердженою Верховною Радою автономії програмою земельної реформи у Криму, розрахованою до 2005 року, належить провести масштабну роботу з розмежування земель державної і комунальної власності, щоб кожна територіальна громада знала свої землі й ефективно розпоряджалася ними. Докорінно треба переламати ситуацію і з самозахопленням, забрудненням, нераціональним і хижацьким використанням дорогоцінних кримських земель, де досі найпопулярнішим "жартом" власників приморських халуп і палаців є продаж будинку одному клієнту, а земельної ділянки під ним — іншому або одну і ту саму земельну ділянку виділяють одразу двом фірмам.

Відчутніше ударити по руках ласих до найціннішої землі Південнобережжя "прихватизаторів" міг би ухвалений два роки тому закон України про курорти. Але підзаконних актів до нього, які конкретизували б застосування закону, немає досі. Солідних і прозорих інвестицій Крим діждеться лише після впорядкування виділення і використання землі.

А це, як бачимо, справа не одного дня, за яку таки варто поборотися, зокрема, й обранцям народу.

Крига скресла?

Днями на другому засіданні міжвідомчої комісії з питань комплексного освоєння і розвитку земель рекреаційного призначення, створеної з метою упорядкувати землевідведення і врегулювати питання використання земельних ділянок у прибережній смузі, відзначено: перевірки, проведені Рескомом земельних ресурсів, виявили силу-силенну (понад три тисячі за минулий рік) порушень законодавства у процесі землевідведення і використання цих територій, що зазвичай відбувається за потурання органів місцевого самоврядування.

Наголошено, що безцінний ресурс автономії і досі в основному лишається джерелом тіньових прибутків за наймізернішої віддачі в місцеві бюджети. А темні оборудки в сонячному краї кояться не на якомусь невеличкому клаптику землі — загальна площа найелітніших земель на півострові становить 3,6 тисячі гектарів, половина з яких припадає на Південнобережжя. Саме в цьому регіоні понині особливо активно триває процес надання земель юридичним і фізичним особам для здійснення підприємницької діяльності.

Тим часом створюється враження, що на звичне життя безкарного і зухвалого кримського тіньового земельного ринку діяльність комісії ще не вплинула, а серйозні наміри змінити справи на краще так і залишаються паперовими деклараціями.

Ось і на останньому засіданні уряду автономії голова Верховної Ради Криму Борис Дейч різко критикував керівництво Рескомзему за слабке володіння ситуацією у сфері землекористування саме в прибережній курортній зоні півострова. Голову депутатського корпусу Криму особливо обурив недавній випадок, коли одне з приватних підприємств придбало 26 гектарів елітної землі з недобудованим корпусом оздоровниці на тисячу відпочивальників аж за... 70(!) тис. грн., у той час як лише одна коробка цього довгобуду на проданому за безцінь морському узбережжі, за оцінкою спеціалістів, коштує щонайменше 8 мільйонів гривень. Окрім здивування підозрілою щедрістю за народний рахунок місцевих чиновників, їхня поведінка ще й породжує конфліктні ситуації в населених пунктах, які ті само керівники намагаються подати як міжнаціональні конфлікти. Кримський прем'єр Сергій Куніцин також заявив, що мало хто з розпорядників приморською землею зацікавлений у наведенні на ній порядку. Чи не тому, що в каламутній воді рибка ловиться легше?

Тож звіти голови Рескомзему і міністра архітектури і будівельної політики вперше прийнято не було. Чільники обох гілок влади на півострові чекають від них, як і від всіх причетних до земельного питання у Криму, більшої принциповості, твердості й ініціативи. Проте вважають, що у керівників республіканських відомств і органів місцевого самоврядування достатньо повноважень, щоб врешті навести порядок у занедбаній справі використання землі у прибережній зоні. Дочекаємося?

Віктор Хоменко, Крим
(“Голос України”, № 61, 29 березня 2003 р.)

Крим розпродують через Інтернет?

Земельні ділянки на Південному березі Криму, продані на "чорному" ринку, в основному виділялися раніше під забудову, але так і не були освоєні. Про це повідомив голова Рескомітету із земельних ресурсів Євген Жагорников під час зустрічі з кримськими журналістами.

За словами Є. Жагорникова, перевірки показали, що тільки на території Великої Ялти виявлено 14 земельних ділянок загальною площею 50 га, відведених місцевими радами для тих чи інших цілей, які вже понад 2 роки пустують. "Відповідні податки практично не платяться, ділянки виведені з нормального обороту купівлі-продажу і є потенційними об'єктами для продажу на "чорному" ринку", - підкреслив глава Рескомзему За його словами, сьогодні в Інтернеті пропонуються для продажу десятки земельних ділянок в Криму за десятки і сотні тисяч доларів, "їхня загальна вартість дорівнює декільком річним бюджетам Криму", - підкреслив Є. Жагорников.

(“Кримська світлиця", №14, 4 квітня 2003 р.)

Нет крымскотатарского селянина - нет и земельной проблемы?

Вопрос установления земельного статус-кво в Крыму между крымскотатарским и "местным" сельским населением остается актуальным и по сей день. В этом в очередной раз приходится убеждаться, ознакомившись с последней информацией Рескомзема АРК по землеобеспечению крымских татар в свете многочисленных поручений Президента Украины на эту тему. Итак, по состоянию на 25 февраля 2003 года, в результате распаевания "большой" крымской земли, чуть более одного миллиона гектаров сельхозугодий бесплатно отошло "местным" селянам, а где-то 110 тыс.га — репатриантам, в основном крымским татарам, вернувшимся на свою историческую родину из мест не столь близких. Счастливыми обладателями заветных земельных паев стали 192 тысячи "местных" и около 22 тысяч крымских татар. При численности взрослого "местного" населения в 483 тыс. и крымскотатарского в 122 тысячи. В расчете на одного взрослого (старше 18 лет) это, примерно, 2 и 0,9 га соответственно. Дисбаланс — 2,2. Таков главный результат т.н. земельной реформы на крымском полуострове...

Но остались еще и земли запаса и резервного фонда (ЗЗ и РФ) в размере чуть более 400 тыс. га, из которых половина — пашня. Вот за счет этих земель и предполагалось подтянуть землеобеспеченность крымских татар до уровня "местных". В соответствии с т.н. принципом пропорциональности, или нижней планки требования IV Курултая крымскотатарского народа. Прошло больше года. Ну и как там с принципом пропорциональности, то бишь с сокращением разрыва в удельной землеобеспеченности?

Определенный сдвиг, конечно, есть, о чем любят говорить рескомземовские чиновники. Однако он не столь существенный, как следовало ожидать, если бы действовали по уму и справедливости. Так, если учесть все восемь позиций землепользования, то землеобеспеченность "местного" селянина — 2,34 га, репатрианта — 1,4 га. Дисбаланс — около 1,7. Разница же между удельными землеобеспеченностями прежняя — 1 гектар. То есть, чтобы достичь земельного статус-кво, необходимо примерно 100 тыс. га пашни отдать исключительно крымским татарам. Но на сегодня, согласно тем же рескомземовским данным, нераспределенных земель запаса и резервного фонда в виде пашни осталось всего-то 55 тыс, га, т.е. половина необходимого. Вот и приехали. Поскольку ликвидация земельного дисбаланса сегодня невозможна даже на уровне региона, физически. Не говоря уже о некоторых районах и многочисленных сельсоветах, А основная причина в том, что логика и методы проведения т.н. земельной реформы в Украине оказались дискриминационными не только в отношении ряда социальных групп, но и целого народа. И крымскотатарский фактор тому наглядный пример. Правда, как отмечают некоторые "аналитики", земельный узел в Крыму все же можно развязать, если уменьшить численность взрослых крымскотатарских селян. Кстати, такая тенденция четко прослеживается в данных Рескомзема. Так, если 1 марта 2001 года численность взрослых крымскотатарских селян составляла 135 тысяч, то 1 января 2003 года —116 тысяч. А на 15 марта т.г, судя по сообщениям прессы, уже 109 тысяч.

Так что динамика четкая — уменьшаемся. По крайней мере, на бумаге. Сколько здесь истинной демографии — это другой вопрос. Однако цель и назначение такой статистики понятны: нет крымскотатарского селянина—нет и земельной проблемы. Это — перефразируя "классика".

Валерий Дарг
("Голос Крыма", № 14, 4 апреля 2003 г.)

Земельная проблема до сих пор зависает в воздухе

Уже который год остро стоит наболевшая проблема как общекрымского масштаба, так и регионального, — проблема перераспределения земель или перепаевания их. Данная проблема не обошла и Красногвардейский район.

С августа 1999 года по 2001 год в Амурский сельский совет Красногвардейского района поступило 728 заявлений от депортированных граждан и лиц из социальной сферы. На данный момент не удовлетворено ни одно из заявлений.

Были многочисленные обращения в районную прокуратуру, в прокуратуру АРК, в Верховную Раду Крыма, в Совет министров АРК, в Представительство Президента Украины, в Республиканский комитет по земельным ресурсам. Дело в том, что основное количество заявлений от депортированных лиц было подано с сентября по декабрь 1999 года. Тогда в Амурском сельском совете имелся 571 гектар свободных земель из земель запаса и резерва. Исполнительный комитет Амурского сельского совета не рассмотрел 567 заявлений в срок, предусмотренный законодательством Украины, и распределил 522,4 гектара между 19 фермерами.

Районная прокуратура опротестовала незаконное решение исполкома, принятое 28 января 2000 года. Далее, 30 июня 2000 г., исполком принял решение о выдаче государственных актов этим фермерам, иначе говоря, речь идет об узаконивании этих земель. В итоге получается, что отменить решение исполкома от 30 июня 2000 года может только суд.

Благодаря помощи юристов было составлено и подано исковое заявление в Красногвардейский районный суд. Только почему-то не известно, состоялся ли этот суд. Прокуратура АРК отвечает, что из суда изъяты документы якобы для перепроверки. До сегодняшнего дня очень сложно обстоят дела вокруг земельного вопроса и, к сожалению, он до сих пор зависает в воздухе.

Сание Мустафаева
(“Голос Крыма", № 15, 11 апреля 2003 г.)

Земля! Ты ведь нашей была!

Для крымских татар вопрос земли равносилен вопросу "быть или не быть?" Земля нужна, чтобы на ней построить дом, иметь семью и содержать ее, создать фундамент для будущих поколений. Наш народ не привык бродяжничать, он строится на века - здесь, в Крыму, его прошлое, настоящее и будущее. Имперская политика изгнать наш народ с его родной земли, а затем и попытка прямого уничтожения не удались. Но опасность не миновала. Поражаешься той нахрапистости и бесцеремонности, с которой звенья власти обходят различные решения и предписания, чтобы не дать землю возвращающемуся на Родину народу. Не брезгуют ничем, пытаясь фальсифицировать историю, чтобы потом, опираясь на нагромождение своих же выводов, оболванить широкие народные массы и вызвать неприязнь к крымским татарам. Борьба за землю и реформы братьев Гракх в древней Греции, крестьянские восстания в средние века на Западе и Востоке, поиск способов наделения землей людей в новое время наводят на мысль о том, что игнорирование интересов крымских татар при разделе земли в наше время означает закладывание взрывного устройства замедленного действия под наше общество на обозримое будущее. Не лучше ли сегодня принять умное решение и не ждать, когда "громыхнет". Я не одобряю рассуждения некоторых "мудрецов", которые говорят: "Пусть расхватывают и строят дворцы, все равно — придет время и все побросают и уедут". Наш народ не строил свое счастье на несчастьи других. Лучше жить по справедливости и в согласии. Что надо сделать? Надо дать землю всем крымским татарам в размерах не меньших, чем раздали другим. У нашего народа есть основание решать проблему именно таким образом. Чтобы утвердиться в этом, обратимся к истории.

После захвата Крыма Россией начался процесс выдавливания крымских татар с их Родины. Сначала опустели деревни Южнобережья и горного Крыма. Следующие волны эмиграции вымыли коренное население степной части полуострова. Обратимся к документу "Таврическая губерния. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (Санкт-Петербург, 1865)". Через 80 лет после утраты независимости в городах Крыма было мечетей; Акъмесджит— 9, Евпатория (Кезлев)—12, Перекоп — 1, Армянский базар—7, Феодосия (Кефе)— 4, Бахчисарай—35, Балаклава—нет, Карасубазар—23, Эски Крым—2, Керчь— 1. Всего—94.

В сельской местности картина вырисовывалась очень рельефная, цифры говорят об исчезновении жителей-мусульман (см. табл. 1).

Симферопольский уезд

В Симферопольском уезде в 1864 г. было 226 джами.

Перекопский уезд (с.с.73-86)