МАТЕРІАЛИ ЗАСІДАННЯ “КРУГЛОГО СТОЛУ”
“Проблема представництва кримськотатарського народу в органах влади Автономної Республіки Крим і нові виборчі законопроекти для Криму”.

(м. Сімферопіль, 8 листопада 2002 року)

Засідання “круглого столу”, присвячене проблемі представництва кримськотатарського народу в органах влади Автономної Республіки Крим, відбулося в Сімферополі за ініціативою Кримського центру незалежних політичних дослідників і журналістів за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.

Нижче ми, з люб’язної згоди Кримського центру незалежних політичних дослідників і журналістів, подаємо тексти виступів експертів, які були ними представлені для обговорення учасникам “круглого столу”.

Центр інформації та документації кримських татар

Учасники засідання “круглого столу”:

1. Абієва Гуля, журналіст, газета “Къырым”;

2. Аріфова Ліля, журналіст, газета “Къырым”;

3. Авдєєв Юрій, Чорноморська телерадіокомпанія;

4. Балакін Олександр, Республіканський комітет з інформації Автономної Республіки Крим.

5. Васильєв Борис, представник Кримського рескому СДПУ(о);

6. Вольвач Петро, голова Всекримського товариства вчених “Крим з Україною”;

7. Вольвач Ярина, співробітник Кримського Центру незалежних політичних дослідників і журналістів;

8. Габрієлян Олег, політолог, професор Таврійського Національного Університету;

9. Ганієв Шевкет, Державна телерадіокомпанія “Крим”, кримськотатарська редакція;

10. Еміров Айдер, директор Республіканської кримськотатарської бібліотеки ім. Гаспринського;

11. Єрмолін Олексій, газета “Крымские новости”;

12. Жуков Юрій, Кримська інформаційна агенція;

13. Іванець Андрій, Кримська агенція новин;

14. Іванченко Ірина, газета “Республика Крым”;

15. Катушева Зарема, народний депутат України, фракція КПУ;

16. Кислий Олександр, президент Асоціації “Культура та світ”;

17. Кошелєв Максим, Державна телерадіокомпанія “Крим”, передача “12 минут новостей”;

18. Кравцов Олександр , Кримська агенція новин;

19. Меметов Шевкет, Радник голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

20. Ніколаєнко Максим, інформагенція “Українські новини”;

21. Османов Арсен, співробітник Кримського Центру незалежних політичних дослідників і журналістів;

22. Пілунський Леонід, голова Кримської крайової організації НРУ;

23. Притула Володимир, заступник голови Кримського Центру незалежних політичних дослідників і журналістів;

24. Радєва Людмила, газета “Крымские известия”;

25. Раупова Усніє, газета “Авдет”;

26. Семена Микола, журналіст, кореспондент газети “Дзеркало тижня” в Криму;

27. Смирнов Олег, керівник Програми “Інтеграція...”, Міжнародний Фонд “Відродження”;

28. Стасів Валентина, співробітник Представництва Президента України в АРК;

29. Стус Віктор, газета “Крымская газета”;

30. Успенська Тетяна, газета “Кримська світлиця”;

31. Фікс Юхим, 1-й секретар Кримського рескому СДПУ(о);

32. Фомушкін Олег, голова Кримської організації УНР;

33. Форманчук Олександр, начальник Управління інформації, аналізу і протоколу Верховної Ради АРК;

34. Халілов Шевкет, зав.відділом Всеукраїнського Інформаційно-культурного Центру;

35. Халілова Лентара, газета “Голос Крыма”;

36. Чубаров Рефат, народний депутат України, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу;

37. Юнусов Ленур, інформагенція “Медіа-Простір”.

ВИСТУПИ ЕКСПЕРТІВ

Змішана виборча система з гарантованим представництвом для кримських татар, інших корінних народів і раніше депортованих етнічних груп.

Рефат Чубаров,
народний депутат України
(фракція “Наша Україна”),
перший заступник голови
Меджлісу кримськотатарського народу

Хочу звернути вашу увагу на деякі тези.

По-перше, одним з незаперечних досягнень українського суспільства в перші одинадцять років незалежності України є те, що на нашій території відсутні будь-які конфлікти на етнічному грунті. Водночас, відсутність характерних ознак міжетнічних конфліктів не може означати, що в суспільстві не існує причин, які могли б за певних обставин привести до різкого протистояння великих груп людей за етнічною ознакою з державою.

Коли українські політологи говорять про потенційну загрозу виникнення міжетнічних протистоянь, вони звертають свій погляд на Крим. Для мене, як для політика, така увага політологів до Криму зрозуміла. Тут немає нічого образливого, оскільки на відміну від інших регіонів України сучасний розвиток суспільних політичних процесів на кримському півострові має свої характерні особливості, і вони випливають з його минулого, а також зі статусу автономії в складі унітарної держави.

Коли ми взагалі говоримо чи намагаємося знаходити аргументи щодо важливості проблеми представництва, я думаю, ми маємо виходити з розуміння того, що ухвалення будь-яких рішень з таких сфер, як міжетнічні, релігійні простою більшістю ніколи не буває справедливим. І належне управління – це таке управління, коли певна група людей через відповідні механізми може впливати як на ухвалення рішень, так і потім нести відповідальність за ті рішення, які ухвалюються за їхньої участі. Мені здається, ця теза є головною при всіх наших роздумах про те, наскільки важливою є тема представництва кримських татар в органах влади Криму. Тут все має бути чітко визначено: або ми хочемо дійсно з кримськотатарською спільнотою разом вирішувати проблеми, і тому думаємо, які створити механізми, щоб вони працювали з іншими разом; або ми не хочемо з ними вирішувати спільні проблеми, і тому хочемо їх максимально ізолювати, щоб вони когось не турбували, або якимось іншим чином не впливали на той розвиток, який хтось, власне, бачить в Криму і який хоче запропонувати або нав’язати всім.

Чому виникає проблема представництва кримських татар, і чи виникла б вона, якби не було тих наслідків десятиріч вигнання кримських татар?

Якби не було депортації, ми б сьогодні у такій формі, я впевнений у цьому, не говорили про проблему представництва кримських татар. Але майже півстоліття вигнання не могли залишитися без наслідків, які ми маємо подолати через ухвалення досить неординарних рішень, у тому числі і через закони про формування Верховної Ради автономії та місцевих органів самоврядування. Я хочу нагадати, чому сталися такі зміни в Криму.

Ви знаєте, що після депортації кримських татар майже до кінця 80-х років Крим у складі СРСР був тим регіоном, який послідовно заселявся, і в різні роки ухвалювалися урядові державні програми щодо переселення людей. Хочемо ми чи не хочемо (я хотів би, щоб це нікого не ображало), Крим протягом кількох десятиліть був своєрідним міграційним насосом, через який пройшли мільйони людей. Частина з них залишилася в Криму. Це сьогодні наші сусіди, з якими ми живемо, їхні діти, можливо, вже їхні онуки. І зрозуміло, що люди, які осіли в Криму, до того, як вони потрапили в Крим, не знали, ніколи не стикалися з культурою тих людей, які раніше жили в Криму, і в них склалася своєрідна ментальність, в якій поки що мало відповідних механізмів щодо розуміння проблем кримських татар, котрі повертаються на свою батьківщину.

В той же час, я хотів би це відмітити, не кожен з мігрантів міг оселитися в Ялті, там треба було крім етнічної ознаки ще мати якийсь соціальний або інший статус, бути, скажімо, офіцером відповідних військ і таке інше.

Тепер щодо іншого аргументу – необхідності вирішення проблеми представництва саме через правові норми. Я хочу вам нагадати 1990-ий рік. В Криму ще не було створено автономії. 11 вересня 1990 року обласна рада ухвалює рішення про основні принципи розселення кримських татар на території області Криму. Це дуже цікавий документ. Якщо ви піднімете підшивку, скажімо, газети “Авдет”, почитаєте мої статті, статті інших, то ви побачите, що ми вже тоді звертали увагу, що це робиться для того, аби не допустити такого розселення кримських татар під час їхнього повернення до Криму, яке б надавало їм якісь можливості реального впливу під час проведення місцевих виборів. І якщо виходити з таблиці, яку тоді затвердила обласна рада, – в жодному населеному пункті або в жодному районі кримських татар не мало бути більше, ніж 25%. Але життя дещо змінило ці плани, і сьогодні, скажімо, в Білогірському районі кримські татари складають 32%, у Совєтському районі – 26,6%, Кіровському – 25,5%, Первомайському – 25%, Бахчисарайському – 22%. Але це змінило життя. Ви знаєте, яка була протидія стосовно того, щоб не допускати більш-менш компактного поселення кримських татар.

І аргумент третій – це висока заполітизованість кримського суспільства. Я уже при наведенні першого аргументу про це говорив.

Ми маємо визнати, що з роками змінюється рівень, скажімо, неприйнятності з боку людей інших національностей повернення кримських татар, і ми не можемо сьогодні стверджувати, що за одинадцять років незалежної України (або якщо починати з масового повернення кримських татар – з 1990 року), що відтоді нічого не змінилося у ставленні повоєнних переселенців до самих кримських татар, до їхнього повернення. Ні, ситуація багато в чому змінилася на краще, це треба визнати. Але також ми не можемо сьогодні, на жаль, стверджувати, що не залишилось жодних стереотипів. Більше того, певними хвилями, пов’язаними зі зміцненням тих чи інших політичних сил, ці стереотипи можуть або збільшуватися, або зменшуватися. Я не хочу наводити такі гидкі приклади, як нещодавня провокаційна стаття в газеті “Крымская правда”... Я зараз не кажу про зміст дискусії щодо проблеми Свято-Успенського монастиря і землі, яка там є, тобто проблему між монастирем і владою, а не з Зинджирли-медресе. Я маю на увазі без підставні припущення журналістів щодо позиції мусульман до християн і таке інше. Це якраз приклад того, що люди, які писали цю статтю, є носіями тих стереотипів, які свого часу вбивалися в голови людям.

Вчора мені продемонстрували один документ з кримських архівів, я думаю, що він скоро буде надрукований. Як історик, не міг припустити, що, скажімо, ідеологічна обробка населення Криму після депортації кримських татар могла доводитися аж до такого рівня. Йдеться про постанову Кримського обкому Компартії 1948 року “Про посилення роботи державних, партійних, господарчих органів з викорінення кримськотатарських термінів у назвах населених пунктів, гір, річок і видів робіт”. Напрямок був такий, щоб викорінити все те, що якимось чином було пов’язане з кримськими татарами, майже...назви робіт.

Сьогодні ж, а це треба визнавати, тільки справа доходить до виборів, хочемо ми чи не хочемо, виборці (Криму) все ще обирають депутатів за двома головними принципами – наші-ненаші, виходячи з політичних симпатій, а потім – татарин-нетатарин. Коли йдеться про мажоритарні округи і коли йдеться про конкуренцію двох більш-менш особистостей, тоді це – майже стовідсотково. І хто б що не говорив, але дослідження показують, що голосів, які перетікають під час конкуренції представників різних етнічних спільнот, дуже мало, вони не доходять до 10%, їх десь 7-8% при тому, якщо серед кандидатів є дуже потужні особистості.

Тепер щодо систем обрання.

Для мене найголовніше, щоб усі суб’єкти політичного життя в Криму виходили б з того, що проблема представництва кримських татар існує і її потрібно розв’язувати. Це найважливіше. Яка буде форма – це вже технічний етап. Зрозуміло, є різні форми, які б надавали можливість представництва кримським татарам, симпатії наші можуть поділятися між такими формами. Як на мене, квотування – це було б підкреслення розуміння цього першого етапу. Але я знаю, що є представники певних політичних сил, які виступають категорично проти квотування. Ми могли б подумати про пропорційну систему, яка надає можливість мати представництво кримських татар. Ми могли б подумати також про змішану систему за певними умовами. Звичайно, в кожній з цих систем є свої плюси і свої мінуси.

Щодо квотування. Тут головний мінус пов’язаний з рівнем нашої політичної культури чи нашого розуміння, бо в тих країнах, де квотування існує, там немає тих дискусій, які ми ведемо при обговоренні цього питання.

А плюс у тому, що квотування могло б надати можливість виявити внутрішню конкуренцію між самими кримськими татарами. Та система, яка була застосована в 1994 році при обранні депутатів Верховної Ради Криму, як на мене, була найбільш вдалою, коли дали квоту кримським татарам –14 місць – і сказали: за пропорційною системою конкуруйте між собою, доведіть нам, яка з кримськотатарських організацій має більшу підтримку серед кримських татар – чи Національний рух кримськотатарського народу, чи Організація кримськотатарського національного руху, чи Курултай, або хтось інший. І ви знаєте результати тих виборів – перемогу здобув список Курултаю і всі 14 були розподілені серед його кандидатів. Тобто, для мене позитив згаданої квотної системи ще й у тому, що ці квоти реалізовувалися через пропорційну систему.

Тепер щодо змішаної системи, це варіант народного депутата України Юрія Ключковського. Пан Ключковський пропонував змішану систему, коли 50 депутатів обираються за мажоритарними округами, а 50 – за пропорційною системою. За пропорційною системою – усе зрозуміло, я не буду зупинятися. А в тій частині, де є 50 мажоритарних округів, пан Ключковський пропонував таке: 41 мажоритарний округ – це для всіх, за винятком кримських татар, караїмів і кримчаків, а потім 7 – для кримських татар і по одному для караїмів і кримчаків як автохтонних етносів Криму. Таким чином, набираємо 50 мандатів.

І третя система – пропорційна, пані Катушева про це говоритиме.

І в пропорційній, і в змішаній системі Ключковського присутня проблема, без розв’язання якої ми не досягнемо політичної структурованості кримського суспільства, ми не досягнемо об’єднання кримських організацій для роботи над розвитком автономії. Як ви знаєте, згідно з українськими законами, суб’єктами цих виборчих процесів можуть бути тільки всеукраїнські партії, і як тільки ми “запускаємо” пропорційну або змішану систему в Криму, але при цьому не добиваючись того, щоб якісь інші кримські суб’єкти могли б бути суб’єктами цього процесу, ми не зможемо залучити у виборчий процес багатьох досить активних суб’єктів кримського політичного життя.

Тобто, завтра, якщо буде ухвалена пропорційна система, але без розширення суб’єктів виборчого процесу, то тільки кримські філії всеукраїнських партій зможуть брати в цьому участь. І дуже багатьом громадським організаціям, які презентують етнічні інтереси, доведеться піти з поклоном до цих політичних організацій. Скажімо, грецька громада чи вірменська для того, щоб якимось чином реалізувати свої інтереси під час виборів, будуть змушені піти до тієї чи іншої політичної організації, що сьогодні і відбувається. Але я хочу сказати, що тут завжди є ризик. Я можу навести власний приклад. Я є членом фракції “Наша Україна”, пані Зарема - фракції Компартії. Гадаю, і пані Зарема вважає, що вона якоюсь мірою презентує кримських татар, і я намагаюся це зробити. Але не виключено, що в якийсь момент моє розуміння кримськотатарських інтересів в якійсь конкретній ситуації, або розуміння пані Зареми може прийти до певних суперечностей з інтересами фракції або партії, яка пропонувала тому чи іншому представнику етнічної спільноти увійти до її списку. Це є дуже велика проблема. Коли я був в Австрії, ми розглядали цю проблему зі словенцями, які йдуть у блоці з однією з австрійських партій. Часто буває так, що інтереси словенців зневажаються інтересами тієї політичної партії, в якій беруть участь словенці.

Як би там не було, ми не знайдемо під час одного лише засідання “круглого столу” найоптимальнішу форму, але я зупинюся ще на одному аспекті.

Мене шокував зміст багатьох виступів на парламентських слуханнях, які нещодавно відбулися у кримській Верховній Раді. У багатьох доповідях я нічого іншого не побачив, крім бажання залишити мажоритарну систему, оскільки з точки зору тих, хто сьогодні прийшов і є у складі Верховної Ради АРК, саме ця система дозволить їм ще раз використати ті чи інші методи, які вони використовували під час виборів 31 березня 2002 року. Ті, хто кидав гроші на вибори, думають, що знову потрясуть гаманцем – і справу буде зроблено. Ті, хто зараз при посаді і вони якимось чином впливають на вирішення локальних проблем в окрузі, думають, що завжди будуть при владі.

Втім, результати останніх довиборів до Верховної Ради АРК показали, що на великі гроші знайдуться ще більші. Зрештою, я не почув обґрунтованих аргументів щодо збереження стовідсотково мажоритарної системи.

До проблеми представництва кримськотатарського народу в органах влади Автономної Республіки Крим:
депутати від народу чи представники округів?
(Чи всі виборчі системи і чи всі політичні сили здатні розв’язати порушену проблему?)

Микола Семена,
журналіст, аналітик,
власний кореспондент тижневика
“Дзеркало тижня” в Криму.

Спочатку нам треба домовитись – чи потрібне представництво кримськотатарського народу в органах влади в Україні, перш за все, в представницьких органах влади – парламенті України, Верховній Раді Криму, районних, міських, селищних і сільських радах у Криму?

На перший погляд, питання здається дивним – звичайно, потрібне. Кримські татари, безумовно, мають бути представлені в органах влади, принаймні, адекватно їх арифметичній чисельності в українському суспільстві. Питань немає. Звичайно, так. Але ось відбулися вибори, зараз сформовані всі ради – від нижчих до вищих. У Верховній Раді України, принаймні, троє кримських татар, у Верховній Раді Криму – вісім, загалом по Криму в радах усіх рівнів 14 відсотків складають кримські татари, хоч у кримському соціумі їх частка складає поки що 12 відсотків. Усі радіють – кримські татари представлені навіть більше своєї чисельності, причому без всяких спеціальних виборчих засобів – національних округів, квот, участі у висуванні громадських національно-культурних організацій, а не тільки політичних партій. Здається, що проблема представництва вирішилась сама собою, без участі політиків. Для чого ж тоді треба було ламати списи упродовж попередніх більш, як десяти років в численних дискусіях? Але чи це так і чи правильно ми розуміємо цю проблему взагалі? Давайте поміркуємо логічно. В чому сенс і спосіб представництва? Як співвідносяться представництво і національність депутатів?

Уже при першому ж, навіть поверховому аналізі проблеми виявляється, що ми всі виховані на комуністичному уявленні демократії, а тому суті проблеми представництва не уявляємо собі взагалі. Як робили комуністи? Склад нового обрання якоїсь там ради – районної, обласної чи Верховної – комуністи в своїх ЦК, обкомах, райкомах і парткомах планували завчасно. Міркували так: у складі новообраних депутатів мають бути представлені практично всі верстви населення і всі (вірніше – потрібні) національності. Тому заздалегідь планувалося: обрати стільки-то комуністів, стільки комсомольців, стільки безпартійних, стільки доярок, стільки робітників, стільки службовців, стільки директорів, стільки-то росіян, стільки українців, стільки людей інших національностей, тощо. Виходила ідеальна демократія: рада виявлялась приблизною копією населення регіону. Так було? Так.

А тепер подивимось на проблему, виходячи з суті виборчої демократії. В Радянському Союзі існувала загальноприйнята політична гегемонія компартії (стаття 6 Конституції, плюс положення про те, що ядром політичної системи є КПРС) і такий підхід до формування рад був з точки зору КПРС ідеальним. Але чи мав він щось спільне з демократією? З комуністичною демократією — так, але чи була комуністична демократія демократією взагалі? Звичайно, ні. Так само, як “Советское шампанское” – то вже не шампанське, так і прикметник “комуністична” не залишав від демократії і згадки. А саме тому, що проблема дійсного правового представництва в радах зводилась нанівець саме цим плануванням. Кого представляли депутати тих рад по суті, і кого віртуально?

Скажімо так, до обласної ради Криму не одного скликання обиралась видатна (не будемо називати нічиїх прізвищ) птахівниця, від іншого округу – видатна доярка, від третього – інженер, але болгарин за національністю. У звіті мандатних комісій, як правило, вказувалось, що птахівниця представляє весь загін кримських птахівників, доярка – всіх кримських доярок, а цей інженер – усіх болгар Криму. І це вважалось загальноприйнятим положенням, і всі в Криму (і деінде – теж!) вважали, що це так і є.

Звісно, птахівниця певною мірою мислить так, як усі птахівники Криму, доярка – як усі доярки Криму, один болгарин – як усі болгари Криму. Але з правової точки зору, чому кажуть, що птахівниця представляє всіх птахівників Криму? Хіба всі птахівники Криму збиралися на збори й ухвалили делегувати її до ради та доручили офіційно представляти там саме інтереси птахівників? Хіба всі доярки Криму сходилися на збори, обговорювали кандидатуру цієї доярки та ухвалили: делегувати її до ради і доручити представляти там їхні інтереси? Хіба збиралися всі болгари Криму та, обговоривши кандидатуру цього болгарина-інженера, ухвалили: делегувати і доручити представляти їхні інтереси? Ні!

Отже, виявляється, що птахівниця представляє інтереси птахівників, як доярка – доярок і як болгарин – усіх болгар, тільки віртуально, а юридично вони делеговані до ради виборцями якогось округу, де живуть не тільки птахівники, доярки, болгари, але й інші верстви населення, які дійсно своїм голосуванням у правовому порядку делегували її до ради й дали наказ: по-перше, представляти, по-друге, розв’язувати там ті й ті проблеми – йшов їх перелік. Отже, офіційно, будучи обраними радянською мажоритарною системою, ті депутати представляли, як і всюди в світі, лише виборців своїх округів. А неофіційно – вони представляли інтереси тих, хто їх туди послав насправді: всі депутати проходили співбесіди в райкомах й обкомах, і партійні секретарі їм говорили: ви ж не забувайте, що це партія рекомендувала вас у депутати, тому ви маєте бути вірні вимогам та дисципліні партії, тощо.

Таким чином, представництво в комуністичній системі демократії розпадалось на три складові частини: офіційне (юридичне) представництво соціуму, який існував на виборчому окрузі, фактичне представництво партійних органів, що послали їх туди, і віртуальне представництво професійного, національного та іншого складу суспільства за його характеристиками. Чи варто говорити, що для депутатів і системи взагалі ні офіційне (юридичне) представництво округів, ні віртуальне представництво соціуму фактичної ролі не грали. Грало роль лише фактичне представництво депутатами інтересів партійних організацій, яке і переважало всі інші складники в роботі депутатів. Така комуністична демократія.

Тепер перейдемо до аналізу минулих виборів до Верховної Ради Криму в березні 2002 року. Візьмемо для прикладу два умовно однакових округи: в кожному з них по 25 відсотків виборців кримських татар (це середня цифра, бо були округи, де кримських татар 10-15, і де й 30-35 відсотків), і, відповідно, по 75 відсотків виборців некримських татар. В кожному з них, припустимо, зареєстровано кандидатами по 10-12 людей, 2 чи 3 з яких – кримські татари. Решта – некримські татари. І ось вибори відбулися. В першому з цих округів (так сталося!) перевагою в 10 голосів над його найближчим конкурентом депутатом обрано кримського татарина, умовно назвемо його Наріман. У другому з цих округів також з перевагою в 10 голосів обрано депутатом некримського татарина. І ось вони приходять до Верховної Ради Криму, отримують мандат, сідають у крісла і Наріман говорить: я представляю кримськотатарський народ. А депутат з другого округу цього не говорить. Чому, адже округи в них однакові й обрані вони однаково? Тоді виборці з першого округу, почувши це, дивуються: чому наш депутат, якого обрали 25 відсотків кримських татар і 75 відсотків некримських татар, говорить, що він представляє кримськотатарський народ? А як же ми – 75 відсотків виборців округу некримських татар? Хто нас представляє? З іншого боку – хіба кримськотатарський народ десь збирався і ухвалив: делегувати до Верховної Ради Криму цього (а не іншого) Нарімана та доручити йому представляти наші інтереси? Не було такого...

Отже, знову стара картина: юридично всі депутати, обрані в мажоритарних округах Криму, представляють свої виборчі округи, а фактично?

Трохи відступивши від теми, скажемо, що картина, змальована тут, дещо умовна. Звичайно, Наріман, як і інші депутати, обраний в мажоритарному окрузі, буде тією чи іншою мірою розв’язувати проблеми і своїх виборців - некримських татар, а депутати - некримські татари, будуть тією чи іншою мірою займатися проблемами своїх виборців кримських татар. Але ж мова зараз не про це, а про проблему представництва народу як такого, як соціальної цілісності. І справді, з 8 депутатів кримських татар, обраних зараз до Верховної Ради Криму, офіційно (юридично) ніхто не може заявити, що він представляє в ВР АРК кримськотатарський народ, бо народ у цілому нікого з них туди не делегував. Причому, стосовно одного з них можна точно сказати, що органи кримськотатарського народного самоврядування заявили, що він є комуніст за політичними переконаннями і тому не представляє кримськотатарський народ. Ще один з депутатів не був рекомендований до обрання Меджлісом кримських татар. Шість депутатів були рекомендовані до обрання (неофіційно, звичайно, бо ніяким законом це не було передбачено) Меджлісом кримськотатарського народу, отримали наказ і тому, до певної міри, можуть вважатися фактичними представниками народу у Верховній Раді Криму. І саме це ставить питання стосовно тих 75 відсотків некримських татар на окрузі: якщо ці шість (чи вісім?) депутатів представляють кримськотатарський народ, то хто ж представляє нас, некримських татар?

Отже, що ми маємо? Ми маємо фактичну схему “6 + 1 + 1”, яка юридично не є представництвом кримськотатарського народу в парламенті автономії, але фактично нею, як можливим виходом з ситуації, скористалися всі для того, щоб знайти хоч якийсь вихід із ситуації.

Деякі читачі можуть сказати: а як же представництво в парламенті, наприклад, росіян – адже росіяни Криму теж не організовували збори та не делегували своїх кандидатів.

І це буде помилка. Подивимось національну структуру округу. Як правило, з тим чи іншим відхиленням вона має такий склад: серед виборців 60-70 відсотків росіян, 15-20 відсотків українців, 15-20 відсотків кримських татар, 3-5 відсотків інших. Припустимо, переважно всі вони (або ж пропорційно своїй кількості) прийшли на вибори і проголосували. В нашій демократії рішення ухвалюється більшістю голосів. Чиїх за національністю голосів буде більше? Звісно, росіян. Таким чином, в кожному мажоритарному окрузі рішення ухвалене ким? – російською більшістю. Отже, в сумі округів рішення ухвалене теж сумою російських більшостей, отже: підсумки виборів загалом – це є рішення, ухвалене російською общиною Криму. Фактично навіть кримські татари, обрані до Верховної Ради Криму, (оскільки в жодному окрузі кримські татари як виборці не становлять переваги, а у всіх округах виборці-росіяни переважають) є юридично представниками російської більшості виборців Криму.

Таким чином, стає зрозумілим, чому комуністи та російські організації Криму при обговоренні виборчого закону завжди стверджують, що не можна допустити розподілу виборців за національною ознакою (“не сталкивайте нас лбами по национальному признаку, не разводите нас по национальным квартирам!”) – завжди і всіляка комуністична безнаціональність такою ж мірою як і інтернаціоналізм – у результаті обертаються гегемонією саме російської національної ознаки, як це видно на нашому прикладі виборів. Якби вибори були “розділені” за національною ознакою, то в парламенті були б юридичні представники інших національностей, а коли вони не розділені – на 100 відсотків перемагає російська національна ознака. Інтернаціоналізм і заперечення національних підходів взагалі, як це люблять робити росіяни, є насправді повна гегемонія російської національної ознаки, повсюдне “так” російській національній ознаці, відверте і повне “ні” – іншим національним ознакам, правам та потребам інших націй. Тому-то росіяни ніколи не ставлять питання про російські національні квоти, адже якщо вони його поставлять – то отримають квоту адекватно до своєї чисельності. Для Криму це означає, що коли буде введена російська національна квота, то в ВР АРК має бути 60-65 відсотків депутатів від російської общини. І це не мало, але суть у тому, що це буде значне зменшення від того, що є зараз. І справді, поставити питання про російські національні квоти – це значить свідомо відмовитися від можливості мати практично 100 відсотків місць (у всякому разі гарантовано – від 90 до 92-95!) і зменшити свою непроголошену зараз “квоту” лише до 60-65 відсотків. Такі справи на практиці.

Треба сказати, що в Криму розуміння проблеми представництва взагалі доходило до анекдотичних ситуацій.

Наприклад, перед виборами тут проявляла активність така собі партія “Нова сила”. На відкритій прес-конференції перед виборами її представники відверто заявляли, що вони мають намір “перемогти” щонайменше в 90 відсотках округів. З огляду на те, що на той час партію майже ніхто не знав, а до виборів залишався якийсь місяць-два, ми засумнівалися, чи це можливо. І представники партії відверто нам пояснили, як саме вони збираються “перемагати”. Вони казали так: беремо округ, приїжджаємо туди і вивчаємо ситуацію. Визначаємо, що серед 10-15 депутатів мають безумовну підтримку один чи два, серед них виявляємо безперечного лідера, приходимо до нього і кажемо: у тебе є певні перспективи, але й у нас є певні можливості. Ми можемо поєднати наші зусилля: ми допоможемо тобі стати депутатом, але ти потім будеш нашим представником у парламенті.

У журналістів виникло логічне питання: якщо конкретний депутат уже вийшов у лідери і може перемогти фактично без вашої допомоги, то для чого йому ви? Щоб на його авторитеті в’їхати в Раду? І ось відбулися вибори. І що ж виявилось? Усі партії відразу стали заявляти, що саме вони провели в Раду стільки-то депутатів. А коли все це склали разом, то виявилось, що в Раді має бути десь 300-400 депутатів, тобто в три-чотири рази більше, ніж їх є насправді. Що ж вийшло?

З’ясувалося, такою хитрою була не лише “Нова сила”. Цілі низки партій, не здатних на щось більше, їздили по округах і саме таким способом вербували собі депутатів. Деякі найбільш свідомі і міцні кандидати відразу таким вербувальникам сказали: а для чого ви мені, щоб на моєму горбі в’їхати в рай? І відразу від них відмовились. Але значна частина кандидатів, що відчували себе не досить впевнено, погодилися на “допомогу” кількох партій відразу, але коли вони пройшли, то потрапили в дивну ситуацію, якої й самі не чекали: всі ці партії, які дійсно в’їхали на їх горбові в рай, вимагали від них зобов’язань, і, перш за все, зобов’язання представляти в парламенті саме їхню партію. Чи варто казати, що від “Нової сили” працювати в парламенті не виявилось жодного бажаючого, хоч спочатку, якщо ви пам’ятаєте, їх наполеонівські плани сягали 90 відсотків округів. Так життя провчило нахаб, так саме життя вказало на те, що представництво в Раді – це не питання власних партійних чи корпоративних амбіцій, це питання винятково юридичної точної правової визначеності, яка має бути зафіксована юридично і підтверджена фактичним висуванням, делегуванням, наказом і точною звітністю вже обраного депутата за проведену роботу...

Отже, ми дійшли першого висновку: в Криму проблема представництва кримськотатарського народу була вирішена винятково в парламенті першого скликання, куди кримські татари були обрані самими ж кримськими татарами, німець – німцями, болгарин – болгарами, вірменин – вірменами, грек – греками, а 82 депутати – російськомовною більшістю Криму.

В кримському парламенті нинішнього скликання вирішена проблема не представництва народу, а проблема надання кримським татарами можливості бути обраними до Верховної Ради та інших рад як громадянам України. Отже, національність депутата не має ніякого відношення до його представництва. І справді, серед нинішнього складу Верховної Ради Криму є 35 чи навіть 40 депутатів-українців. Але навіть у голову нікому не приходить говорити, що вони представляють українську громаду Криму, бо і так зрозуміло, що вони представляють російську, або ж, як прийнято говорити, російськомовну більшість виборців Криму.

Теоретично, якби існували національні (скажімо, кримськотатарські) виборчі округи, то не обов’язково депутатами в них мали б обиратися кримські татари за національністю, бо тоді вже конкретна національність конкретного депутата втрачає будь-який сенс. Скажімо, гіпотетично можна допустити, що депутатом у такому з округів міг би бути обраний росіянин (наприклад, письменник Возгрін, або й навіть якась невідома ще нам людина), але незважаючи на те, що він би не був кримським татарином, все одно йому нема куди подітись – він делегований саме кримськими татарами, має їх представляти адекватно їх наказові та звітувати перед ними, бо саме вони і є його округ.

По суті, і те, що зараз є, тобто 8 депутатів-мажоритарників, – це вже немало. Але це не є розв’язанням тієї проблеми, про яку ми говоримо, якщо вже ми з вами апріорі погодилися з тим, що представництво (саме представництво), а не можливість обрання, потрібне кримським татарам. Справа в тому, що не обов’язково питання ставити саме так. Можна говорити – і, думаю, для цього колись настане час! – і про те, що окреме представництво для кримських татар буде непотрібне. Справді, якщо пройде значний час, саме поняття кримський татарин втратить у свідомості оточуючих якесь особливе значення, вони перестануть ставитися до них з особливою пересторогою, кримські татари будуть рівними серед рівних, будуть відновлені всі їхні права і їхній статус, а це автоматично означатиме, що будь-який обраний депутат представляє все кримське суспільство, а не лише певну його національну частину, тоді саме таке – юридично окреме! – представництво втратить сенс. Тоді на виборах переможе професійний діловий підхід, і в такому разі національність депутата ніхто не враховуватиме – але до цього нам ще треба дожити, причому дожити в мирі та злагоді.

А до того, нема іншого шляху: або росіяни добровільно віддадуть частину округів для представництва іншим народам, зокрема, кримським татарам, або ж їх у росіян заберуть шляхом створення спеціальних виборчих систем, які не дадуть їм можливості ігнорувати потреби інших народів, забезпечувати собі стовідсоткову (або близьку до того) перевагу на виборах і закривати шлях до органів влади представникам інших народностей. Якщо ви думаєте, що можливий перший варіант, то погано знаєте росіян, зокрема, комуністів-росіян. Отже, вибору нема...

Життя переконує, що в традиційній мажоритарній системі, а тим більше в радянській за конструкцією мажоритарній системі, проблема представництва на практиці може бути вирішена лише для тієї етнічної спільноти, яка складає більшість електорату або на всій території, або в окремих округах, саме вона фактично отримує повноцінне юридичне представництво в органах представницької влади, а для забезпечення прав на представництво тієї чи іншої меншості потрібні спеціальні виборчі схеми чи спеціальні виборчі системи, які б відрізнялися від волі загальної більшості.

Взагалі існує такий закон, що національні питання – чи то юридичне представництво в органах влади, чи то національні культурні, національні освітні проблеми, тощо, не можуть бути розв’язані в системі прийняття рішень загальною більшістю. Для вирішення цих питань треба створювати окремі системи прийняття рішень не загальною більшістю, а окремою, національною більшістю тієї чи іншої національної громади. Замість загальної демократичної системи мають створюватись часткові системи прийняття рішень, які б задовольняли не потреби і думку загальної більшості, а потреби і думку окремої національної більшості.

Традиційна мажоритарна система цим вимогам не відповідає. Потрібне або доповнення її квотами, або ж пропорційна система з наданням права висування кандидатів національним об’єднанням або іншим організаціям.

Це теж питання, яке зараз викликає багато дискусій. І справді, за традицією право висування кандидатів у пропорційній системі мають винятково політичні партії чи блоки. Тому зараз, наприклад, теоретики з СДПУ (о) заперечують можливість ухвалення такого виборчого закону для Криму, який би допускав участь в якості суб’єктів виборчого процесу національно-культурні об’єднання кримськотатарського народу та національних меншин Криму – вірмен, болгар, греків, німців, якщо говорити про депортованих, а також караїмів і кримчаків, якщо говорити про корінні народи. Для підтвердження своєї думки вони посилаються на приклад і досвід парламентаризму у Франції, Німеччині, інших країнах, які не допускають ні квот, ні громадських, національно-культурних організацій як суб’єктів виборчого процесу.

І тут треба поглянути на те, а з чим, власне, ми маємо справу?

А ми маємо справу з виключно нестандартною ситуацією, аналогів якій немає практично ніде в світі. То чому ми йдемо запозичувати досвід у Францію чи Німеччину? Зрозуміло, в них можна запозичити якісь загальні принципи парламентаризму, організації виборчого процесу тощо, але хіба в них є депортовані народи, які повертаються на місця з вигнання, хіба перед ними хоч колись стояла проблема представництва в парламенті депортованих народів? То чи можемо ми саме в цьому питанні рівнятися на когось? Звичайно, ні.

Отже, наша нестандартна проблема може бути розв’язана лише нестандартними методами. Тобто, якщо для її розв’язання треба допустити як суб’єктів виборчого процесу національно-культурні товариства депортованих або ж Меджліс кримськотатарського народу, незважаючи на те, що він за загальним українським законодавством не зареєстрований, то це треба зробити, незважаючи на те, є це у Франції або в Німеччині, чи цього немає. Це винятково наш досвід, який має здобуватися винятково нашими, можливо, новими, методами. Для цього не треба точно копіювати досвід парламентаризму інших країн, для цього треба у відомі вже в світі виборчі системи вставляти свої механізми, які б забезпечували виконання потрібного завдання. Але при цьому, звичайно, для чистоти експерименту і для повної відповідності законодавчим правовим нормам слід вважати представниками лише тих людей, яких на це представництво хтось офіційно уповноважив і дав їм такий наказ – представляти їхні інтереси та діяти в їхніх інтересах. Бо в нас виходить абсурд: депутат Верховної Ради Криму Лентун Безазієв голосує в парламенті автономії з позицій комуністів, які і депортували кримськотатарський народ з Криму, які замилюють людям очі принципом безнаціональності виборчого процесу та інтернаціоналізмом, і при всьому цьому говорить, що він представляє кримськотатарський народ.

Депутат Верховної Ради України, обрана за списком Компартії, Зарема Катушева, говорить про те, що всі депутати мають бути представниками радянського народу, що ніхто не має права вирішувати проблему кримських татар з національних позицій і таке інше. Більше того – цілком серйозно вимагає від інших учасників дискусії поваги до своєї точки зору. Насправді, чи можна вирішити проблему представництва кримських татар в органах влади, абстрагуючись від національних підходів?

Згадаймо, як виникла ця проблема. Хіба вона породжена нами нинішніми? Ні, проблема породжена, принаймні, 18 травня 1944 року, коли сталінський комуністичний режим саме за національною ознакою депортував кілька етносів зі своїх історичних місць проживання. Підкреслюю – саме за національною ознакою: якщо в тебе в паспорті було написано “росіянин” – тебе лишали в спокої і далі жити в Криму, якщо в тебе було написано “татарин” – тебе зі зброєю в руках виганяли в узбецький степ, відібравши дім, все нажите добро, а головне – землю. Очевидно, батькам (а може, дідові з бабцею) Зареми Катушевої, які, безумовно, теж зазнали депортації, і слід було тоді, 18 травня 1944 року підійти до тих беріївських солдатів з автоматами в руках та сказати їм: що ж ви робите, ви ж нас за національною ознакою розділяєте, розводите за національними квартирами, цього не можна робити ні в якому разі! І що б вони їм сказали?

Або якби тоді хтось відважився написати листа “Великому Сталіну”, якого зараз знову звеличують комуністи, та виклав би йому свої думки стосовно того, що не можна депортувати людей взагалі, а тим більше за національною ознакою, – то де б він виявився через два дні? Соловки, кажуть, це ще не найстрашніше місце в системі сталінських репресивних таборів.

Зарема Катушева каже, що і серед кримських татар є багато комуністів, а тому її ідеологію має поважати весь кримськотатарський народ. Чи так це? От тільки кримським татарам, як і українцям, як і росіянам, як і іншим народам, треба пам’ятати, що для тоталітарних режимів приналежність навіть до власної партії ніколи не була індульгенцією від репресій. Згадаймо тих чесних комуністів, які мільйонами пішли на шибеницю, в табори, під розстріл, під колективізацію, під вигнання, згадаймо Велі Ібраїмова, ще тисячі вірних ленінців, які не зрозуміли фашистської суті комуністичного вчення, голови яких виявилися затуманеними казками стосовно справедливості, рівності, правди, боротьби за щастя знедолених. Де виявилося більше знедолених, розстріляних, замордованих, засуджених, депортованих, приневолених до рабської безоплатної праці – на тій частині світу, де панували, або ж хоч намагалися панувати, комуністи, чи в тій, де цього не було? Отож.

Отже, маємо прийти ще до одного важливого висновку: комуністи, в якій би формі вони не виявляли своє управління, не в змозі розв’язати національне питання взагалі, і проблему справедливого юридичного представництва народів в органах представницької влади зокрема. Тому дуже справедливим був би лозунг: на вибори без комуністів, на вибори без досвіду комуністів, на виборах не дозволимо обманути себе комуністам!

Про підсумки березневих 2002 року виборів у Криму і про новий виборчий законопроект для АРК, підготовлений Л.Грачем і З.Катушевою.

Зарема Катушева,
народний депутат України
(фракція КПУ)

У цілому, результати останніх парламентських виборів досить складні і неоднозначні. Жодна з трьох політичних сил не привела в парламент Криму достатню кількість депутатів для розв’язання поставлених завдань.

Минулі вибори показали, наскільки недосконалий закон про вибори до ВР Криму. Тому як суб'єкти законодавчої ініціативи, використовуючи своє конституційне право, ми з Л.І. Грачем у вересні 2002 року внесли на розгляд Верховної Ради України проект закону про вибори депутатів Верховної Ради АРК.

Проект закону про вибори на пропорційній основі вносився в попередньому скликанні нашим товаришем по партії Штепою Н.П. Цей проект відрізняється від нашого тим, що, на думку Наталії Петрівни, своїх кандидатів могли висувати і національно-культурні об'єднання або їхні блоки. На жаль, цей проект не пройшов.¹

Верховна Рада АРК – це орган політичного та економічного управління Криму, що формує політику й економіку на півострові. Громадські організації та національно-культурні об'єднання не є політичними партіями, тому інтерес їхній вузько специфічний. Адже кожна партія, зрештою, ставить за мету формування більшості і прихід до влади. Громадські організації та національно-культурні товариства мають зовсім інші завдання.

Шановні присутні, сьогодні тут, “за круглим столом”, я висвітлюю позицію Кримського республіканського комітету Компартії України, що цілком збігається з моїм баченням розв’язання цієї проблеми і як комуністки, і як кримської татарки.

У своєму виступі я зупинюся на моментах, що пояснюють, чому ми “за” пропорційну систему виборів і “проти” мажоритарної. На думку експертів Українського незалежного центру політичних досліджень, пропорційна виборча система є оптимально прийнятною для України. Хотіла б нагадати присутнім, що і президент переглянув свою власну позицію щодо пропорційної системи виборів на її користь.

Пропорційна система виборів могла б не тільки забезпечити представництво в процесах самоврядування широкого спектру політичних сил, але й прискорити розв'язання наболілих проблем регіону.

Політична реструктуризація кримського парламенту могла б мінімально скоротити наслідки традиційного протистояння двох гілок влади в Криму. У той же час, нинішній виборчий закон, яким визначена мажоритарна система виборів, є однією з перешкод специфічного “заморожування” існуючих проблем, що ніяк не вплинуть на гармонізацію взаємин між різними політичними силами як в автономії, так і з офіційним Києвом.

Основним, головним, серйозним питанням є міжетнічні проблеми. При пропорційній системі виборів кожен народ має право висувати своїх представників через політичні партії. Провідні країни Заходу воліють проводити вибори на пропорційній основі. На сьогодні пропорційна система виборів визнана найбільш прогресивною формою виборів.

Більшість тут присутніх висловлюються за інтегрування в Європу. Будьмо ж послідовними у своїх діях! Вибори в більшість європейських парламентів і в Європарламент здійснюються за пропорційною системою.

Минулі вибори показали згубність і всю гнилизну мажоритарної системи виборів. Ні для кого не секрет, що там, де вибори проводилися за мажоритарною системою, вони були перетворені в ринг грошових мішків. Закон про мажоритарну систему виборів перетворився в політичне шахрайство, пограбування свого народу. Той, хто витрачав величезні гроші на придбання місця в парламенті, прийшовши до влади, не думатиме про виконання гарно написаної передвиборної програми, а давитиме свій же народ, щоб повернути витрачені на купівлю його ж голосу грошей в енній ступені. Всі тут присутні усвідомлюють, що узаконити мажоритарну систему виборів – це значить узаконити купівлю депутатського мандата, це значить пропустити кримінал у владу, розшарувати суспільство за соціальними, етнічними, політичними ознаками, до кінця добити свій і без того зубожілий і вже зневірений народ, який за останні одинадцять років життя при капіталізмі відчув на собі всі принади “незалежності”.

Далі, щоб не забирати багато вашого часу, я б хотіла тезисно викласти “мінуси” мажоритарної системи виборів і “плюси” пропорційної.

Мажоритарна система відносної більшості ефективна тільки в умовах сформованої двопартійної системи. Процес же створення двопартійної системи триває століттями. Тому ми не маємо ближчої перспективи сформувати демократичну політичну систему на основі двопартійної системи. Так, наприклад, двопартійна система у Великої Британії формувалася протягом 3-х століть; двопартійна система США формується понад 100 років; у Франції, де існує багатопартійна система, вибори проходять у два тури; у Німеччині – змішана система виборів; Польща, Болгарія проводять вибори за пропорційною системою.

При мажоритарній системі відносної більшості округ, як правило, представляє депутат, обраний не більшістю виборців округу, а його незначною частиною. Проте він виступає від імені виборців цього округу, які в більшості є його політичними опонентами. За мажоритарною системою виборів найбільш оптимально можна здійснювати підкуп виборців і фальсифікацію виборів. Легше маніпулювати судовими рішеннями на користь найбільш впливових кандидатів у депутати, що ми і спостерігали на минулих виборах.

Так, за допомогою брудних технологій з виборчої дистанції були прибрані такі бійці партії, як Зубарєв В.Л., Іванов А.Я., Реуцька Є.В., Єфанов В.А., Корнілов Ю.П. і багато інших. Я вже не говорю про той тиск, що здійснювався на лідера нашої партії Л.І. Грача. За великим рахунком, програли не вищезазначені кандидати в депутати ВР АРК, а виборці. Тому що в особі цих високопорядних, чесних кандидатів вони втратили щирих захисників своїх інтересів. Однак, незважаючи на всі спроби наших опонентів “задушити” ідею проходження комуністів у кримський парламент, декому все-таки вдалося одержати депутатські мандати. Серед них Бондар А.П., Іваненко П.І., Дегтярьов В.Г., Безазієв Л.Р., Коротких С.В., Казарін В.П., Колісниченко М.П. та інші.

Зрозумійте, що владі легше використовувати адміністративний ресурс в одномандатному окрузі.

Легше використовувати виборчі комісії, вплинути на них на свою користь. На проведення виборів за мажоритарною системою витрачається бюджетних коштів набагато більше, ніж при пропорційній системі.

При мажоритарній системі вибори перетворюються на перманентні (постійні). Усередині парламенту легше купити так званого незалежного депутата або шляхом адміністративного тиску, або шляхом підкупу. (За партійним списком – значно складніше).

На минулих виборах було видно, що мажоритарна система трансформувалася в антидемократичну.

Сплеск судових справ є продуктом мажоритарної системи виборів. При мажоритарній системі виборів судові позови стають масовим явищем, і політичні сили намагаються політизувати суд.

Досвід Заходу показує, що мажоритарна система виборів прийнятна на виборах районних, селищних, сільських громад. Чи можете ви сказати, яка партія відповідає сьогодні за бюджет, хто формує наш уряд? При мажоритарній системі виборів голоси, віддані за кандидатів, які програли, пропадають, що перекручує картину думки громадян; а практика показує, що це до 80% електорату.

Пропорційна ж система дозволяє найбільш точно відбити інтереси всіх соціальних і етнічних груп суспільства і найбільш повно представити їх у парламенті.

Дія пропорційної системи значно прискорить процес формування реальних політичних партій. Сама ця система благотворно впливає на формування громадянського суспільства, його реструктурування (приклад СДПУ(о)).

Пропорційна система виборів державній скарбниці обходиться значно дешевше. Немає повторних виборів. У випадку вибуття депутата, його місце займає наступний за списком партії, і таким чином, немає необхідності проводити повторні вибори.

Далі я наведу ще такі аргументи на користь пропорційної системи:

• легше організувати роботу виборчих комісій,

• легше контролювати виборчий процес і уникати порушень,

• максимально точно відбиті завдання в представницькій владі. Кожна партія має чітку ідеологію в галузі соціальної та економічної політики,

• пропорційна система дозволяє посилити відповідальність партії перед виборцями,

• змушує партію виробляти реальні політичні програми і намагається максимально повно виконувати їх,

• дозволяє сформувати відповідальний уряд на партійній основі,

• складніше обманювати виборця свідомо нездійсненними обіцянками,

• партійний список формується з представників авторитетних осіб за територією,

• жорсткіший контроль за діяльністю депутата. При пропорційній системі виборів відбувається максимальний облік голосів виборців.

Як я уже говорила вище, пропорційна система виборів стосовно до Криму найбільш повно дозволяє вирішити проблеми етнічного представництва в парламенті через політичні партії і блоки. Якщо хтось із вас вважає, що 4% бар'єр не відбиває повну картину виборчої системи, можна його переглянути. З іншого боку, при 4% бар'єрі легше формувати уряд. Історія не знає створення коаліційного уряду більше, ніж з п’яти партій.

Я не сумніваюся, що у присутніх тут є певний інтерес щодо мого ставлення до квот для депортованих. Для мене, як кримської татарки, поняття “квоти” звучить, як приниження мого народу, тому що з практики тільки північні аборигени, папуаси користуються квотуванням через свої обмеження.

Кримськотатарський народ більш ніж успішно формує політичну еліту. Жодних проблем кримськотатарський народ не має, висуваючи своїх представників через політичні партії. Я пишаюся тим, що мій народ найбільше у відсотковому відношенні має фахівців з вищою освітою. Якщо встановити квоту, кримські татари можуть більше втратити, ніж одержати. Достатньо для цього розглянути законопроект, запропонований Ю. Ключковським. Відповідно до його проекту, кримським татарам виділяється в кримському парламенті сім місць. На сьогоднішній день у кримському парламенті вісім кримських татар. Хіба вищезгаданий проект не є узурпацією волі кримськотатарського народу?

Немає необхідності вносити дисонанс у політичну ситуацію в Криму. На півострові і без цього достатньо проблем. Якщо підняти питання про квоти, то це порушить політичну рівновагу. І без того все досить крихке.

Закликаю всіх присутніх віддати свій голос за пропорційну систему виборів. Впевнена, що той, хто не на словах любить і піклується про свою кримську батьківщину, про її майбутнє, обере найпрогресивнішу систему виборів – пропорційну.

Для Криму більш реальна змішана система виборів, оскільки час для квотування уже минув.

Олександр Форманчук,
політолог,
начальник Управління інформації, аналізу
і протоколу Верховної Ради АРК

Я не хотів би зараз втручатися в дискусії, чи потрібні квоти для раніше депортованих кримських татар. Але, зауважу, що вони менш гострі, ніж були 5-6 років тому, і це якраз свідчення того, про що говорив Рефат Чубаров, що в принципі до проблеми представництва кримськотатарського народу в органах влади ми вже ставимося набагато спокійніше.

Уважно слухаючи пана Рефата Чубарова, я можу підтвердити його думку, що свого часу (тоді я працював у кримському обкомі Компартії) ми дійсно розробляли схему розселення кримських татар таким чином, щоб у регіонах Криму їх ніколи не було в потенціалі більше 25%. Тобто, це був справді комуністичний підхід з точки зору того, щоб застрахувати Компартію в праві монополії на владу.

Я уже висловлював цю точку зору, що викликало незадоволення журналістки Наталії Гаврильової, і вона згадала про це на сторінках “Крымского времени”. Але як до цього ми б не ставилися – це справді було так.

І референдум щодо відновлення кримської автономії ми також провели практично без участі кримських татар. І робили ми це тоді свідомо, ми хотіли обійти кримських татар, щоб вони потім менше могли мати претензій на те, щоб тут обстоювати право національно-територіальної автономії. І я про це сьогодні можу абсолютно відверто сказати, оскільки я також був одним з ініціаторів і активним учасником проведення референдуму в Криму. Я про це пишу в своїй книзі “Міфи радянської епохи” гранично відверто і щиро. Кажу про це зараз насамперед тому, щоб ми собі чітко уявляли, що напередодні розпаду Радянського Союзу ми справді вороже зустріли повернення кримських татар після депортації. І ми відтворили автономію радянського зразка. Але саме вона і суперечила тим інерційним процесам , які виникли після розпаду Радянського Союзу. Тобто, Радянського Союзу не стало в 1991 році, а Кримська АРСР існувала і продовжує певною мірою існувати досі. Доти вона існуватиме, доки ми не знайдемо демократичних підходів вирішення тих проблем, які сьогодні визначені.

Одна з найгостріших проблем полягає саме у представництві кримських татар в органах влади. На початку 90-х років ми ухвалили закон про вибори з квотами для раніше депортованих. Тут присутній Борис Васильєв, він один з тих, хто тверезо підійшов, будучи в попередньому складі Верховної Ради Криму, і підтримав цю ідею. На мій погляд, тоді це був єдиний правильний хід, хоча досі мене критикують політичні опоненти, що ми з Багровим те і те зробили. Я переконаний, ще раз підкреслюю, що на той момент це був дуже правильний вихід, і правильно його зрозуміли й самі кримські татари. Фракція “Курултай” тоді значною мірою допомогла зберегти всередині Верховної Ради стабільність і рівновагу, надала певної усталеності, незважаючи на те, що там відбувалося.

Але тепер я, говорячи про квоти, висловлю свою точку зору, що, в принципі, “поїзд пішов”. Сьогодні ні Верховна Рада України, ні Верховна Рада Криму сам квотний принцип не підтримає. Я глибоко в цьому переконаний, тому що змінились настрої і змінилась ситуація. Сьогодні головний аргумент тих, хто виступає проти квот – а для чого це потрібно, якщо на останніх виборах і так в органах представницької влади – 14% кримських татар, а у Верховній Раді АРК – 8 кримських татар. Тому треба бути реалістом. Я розумію висловлювання Леоніда Пілунського, який намагається пояснити, що у варіанті законопроекту Ключковського 9 національних округів (7+2) не треба тлумачити як квоти. Я можу, пане Леоніде, прийняти Ваші аргументи, але справа в тому, що, переконаний, більшості депутатів Верховної Ради Ви це не доведете, більшість з них однаково сприйматимуть це як квотний принцип. Тому, на мій погляд, у цілому настрої у Верховній Раді такі, що цей варіант депутати навряд чи підтримають.

Представництво кримських татар у Верховній Раді Криму – досить гостра тема, яку дуже послідовно і наполегливо порушує Меджліс кримськотатарського народу протягом останніх років. Меджліс сьогодні має можливість легітимно обстоювати цю точку зору в рамках Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України. Гадаю, в цьому плані певні зрушення є, хоча ця тема залишається досить гострою.

Коли я працював радником Сергія Куніцина, ми тоді говорили про це неодноразово, і треба віддати належне Куніцину, він дотримав свого слова, що, скажімо, на рівні заступників голів райдержадміністрацій сьогодні кримські татари практично представлені скрізь. Але, мабуть, прийшов той час, коли і на рівні керівників райдержадміністрацій могли б визначитися особи із середовища кримських татар, яким би була довірена і така висока посада. Я розумію, що цей процес поступовий, мабуть, форсувати його штучно не треба. Сьогодні кримські татари вчаться і в Академії держуправління тощо. Тобто процес іде. І незважаючи на те, що інерційний підхід з боку урядовців виконавчої влади зберігається, але рівень недовіри все ж таки зменшується, треба відзначити, що кримські татари все більш достойно представлені і в органах виконавчої влади.

Тепер щодо депутатського корпусу.

Я є членом робочої групи, яку очолює Василь Олексійович Кисельов, вона готувала свою концепцію, свої підходи, свій варіант на парламентські слухання, про які тут уже згадувалось. Я висловив свою власну думку, вона зафіксована в протоколах, але вона не стала думкою в цілому робочої групи. Робоча група, як ви знаєте, зупинила свій вибір на мажоритарній системі.

Я також вважаю, що залишати мажоритарну систему в чистому вигляді вже немає сенсу, оскільки вона багато в чому себе дискредитувала через різні обставини. Тут Юхим Зісьєвич Фікс сказав фразу про те, що, можливо, її треба зберегти в Криму. Я ж вважаю, що достатньо 3 млн доларів, щоб купити “контрольний пакет” акцій у Верховній Раді Криму за тією технологією, яку успішно застосували відомі нам всім політики в тих округах, де нещодавно були проведені довибори до ВР АРК. Тобто технології дійсно відпрацьовані, людей ми маємо таких, яких маємо, інших у нас немає. І це насамперед наслідки комуністичного виховання. З цієї точки зору, звичайно, треба робити якийсь крок уперед. З іншого боку, я як політолог, як громадянин розумію, що в суспільстві не буває різких кроків з крайності в крайність. І я згодний з думкою Олександра Кислого, що до цього треба прагнути, потрібно робити ці кроки.

Гадаю, навряд чи Верховна Рада України збереже або чисту мажоритарну систему, або ухвалить закон про пропорційну систему в автономії. Мені здається, що найбільш компромісним і реальним варіантом був би варіант про мажоритарно-пропорційну систему. Як на мене, навряд чи Верховна Рада зможе ухвалити цей закон до президентських виборів. Я в цьому глибоко сумніваюсь. Найімовірніше, цей закон може бути ухвалений після президентських виборів, оскільки дуже багато залежить від тієї розстановки, що сьогодні складається. І питання президентських виборів сьогодні центральне для України, це питання боротьби за владу.

Я розумію ті партії, які висувають і дотримуються того чи іншого варіанта. Я з розумінням поставлюсь до думки Зареми Гафарівни Катушевої, вона щира в цьому плані, і треба до цього ставитися з повагою. Комуністи дуже легко отримали 35% 31 березня 2002 року, і сподіваються мати за пропорційною системою приблизно стільки ж.

Водночас, я маю сумніви щодо того, що Компартія дасть кримським татарам стільки місць у своїх списках, що вони могли б легітимно відображати інтереси всіх кримських татар. Тут я глибоко сумніваюсь. Звичайно, Леонід Іванович Грач добре розуміє, що кримські татари мають бути представлені в списку, і вони будуть представлені, але їх буде стільки, скільки захоче вождь. Це політичні інтереси, тут є своя логіка, і вона має право на життя. На мій погляд, у пана Чубарова більш об’єктивний підхід.

У Криму за останні одинадцять років виник один феномен.

Я про нього часто думаю і говорю про це останнім часом публічно. В принципі кримські татари в особі того ж Меджлісу часто висували проекти в цілому реальні, об’єктивно необхідні, але їх завжди спочатку зустрічали в багнети. І тільки через певний час вони знаходили якусь підтримку. Можливо, цей феномен пояснюється тим, що кримські татари в особі того ж Меджлісу більш об’єктивно підходять до оцінки політичної ситуації, шукають такий варіант, який би максимально враховував різні політичні настрої в суспільстві. І цей зважений підхід, на мій погляд, простежується і в тому варіанті законопроекту, про який говорив Рефат-ага, але я думаю, що він також нереальний з точки зору підтримки у Верховній Раді. Тому, гадаю, буде черговий, можливо, не в усьому вдалий компроміс, не буде чистої пропорційної системи в Криму, так само, як, я сподіваюсь, не буде чистої мажоритарної системи, тому що вона дійсно сьогодні вже є анахронізмом.

Я вітаю прагнення Компартії враховувати досвід Заходу, такого їм раніше ненависного. Це можна тільки вітати.

Я дякую Володимиру Притулі, що він порушив цю тему. Це якраз свідчить про те, що все-таки є інтерес до того, щоб якось вплинути на депутатів, від яких залежить ухвалення цього рішення, в тому числі і в Криму, примусити їх більш тверезо і більш об’єктивно оцінювати ситуацію і пропонувати ті варіанти, які адекватно відображають ситуацію в суспільстві та рівень суспільних настроїв, і більш адекватні нашому рухові на шляху в удосконаленні виборчої системи.

Мені здається і хочеться повірити в те, що і рекомендації сьогоднішнього “круглого столу” будуть корисні і будуть кимось почуті. А поки що настрої у Верховній Раді автономії серед більшості депутатів такі, щоб залишити те, що є. Очевидно, це продиктоване якимось чином тим, про що говорив Рефат-ага: багатьох сьогодні це влаштовує. Але, мабуть, керуватися тільки цими принципами також не можна, треба все-таки думати про завтрашній день. Гадаю, наш “круглий стіл” у цьому плані також буде корисний.

Об’єднані соціал-демократи: пропорційна система виборів розв’яже проблему представництва усіх етнічних груп.

Юхим Фікс,
перший секретар Кримського
республіканського комітету СДПУ(о)

Я дуже вдячний за надану можливість висловити точку зору Кримського республіканського комітету соціал-демократичної партії України (об'єднаної).

Коли ми розглянули вісім проектів, що були представлені на парламентських слуханнях, то дійшли висновку, що є необхідність підготувати свій варіант. Цей документ пройшов уже апробацію в нас і відправлений до Верховної Ради України. Володимирові Дмитровичу Воюшу, як народному депутату України, доручено зареєструвати його у Верховній Раді.

Що стосується проблеми представництва кримськотатарського народу в органах влади автономії, і у зв'язку з цим, пов'язуючи це з новим виборчим законом, я дуже радий, що і позиція Рефата-ага, і позиція Зареми-ханум збігаються в тому плані, що представництво кримськотатарського народу може бути забезпечено при пропорційній системі. Вона може бути повна, стовідсоткова, а може бути часткова. Ми не будемо говорити – дев'яносто на десять чи п'ятдесят на п'ятдесят, ми говоримо, як про факт пропорційної системи, стосовно якої сьогодні збігаються різні точки зору. Ця система дійсно могла б повно представляти інтереси кримськотатарського народу в органах влади автономії. Це дуже важливе питання, і ми його розглядаємо, дійсно, як дуже серйозне питання.

Тут був висловлений аргумент, що пропорційна система відокремлює, віддаляє депутата від своїх виборців. Мені здається, ті, хто про це говорили, самі в це не вірять. Досить навести хоча б два приклади. Коли уряд Автономної Республіки Крим розглядав нещодавно питання про підвищення квартплати з 21 до 41 копійки, – жодної репліки депутатів, що представляють інтереси своїх виборців, ніде не було висловлено. У питанні щодо опалення – також жоден зі ста депутатів не виступив на захист своїх виборців. Тому цей аргумент зовсім несерйозний.

У проекті, який ми підготували, ми спробували відповісти на кілька питань з приводу того, як ми бачимо цю ситуацію. Хто може бути учасником виборчого процесу – політична партія чи блок? Чи можуть національно-культурні товариства брати участь у виборчому процесі? Чи необхідні національні округи? Який порядок формування виборчої комісії? І найголовніше питання – який же все-таки механізм відповідальності політичної партії перед своїми виборцями? От на ці декілька запитань ми спробували відповісти.

Насамперед, щодо питання участі у виборах, у виборчому процесі політичної партії чи блоку, ми стоїмо на тому, що тільки політична партія може бути учасником виборчого процесу. Я наводив приклад на депутатських слуханнях, повторюся. Вибори 2002 року, березень місяць. Блок “Наша Україна” одержує трохи більше дев'яти відсотків голосів, “Русский блок” одержує трохи більше чотирьох відсотків голосів. Це відбиває реалії Автономної Республіки Крим? Звичайно, ні.

Інше. Блок “За єдину Україну”, зрозуміло – адміністративний ресурс і таке інше, але були люди, які щиро голосували за цей блок, правда ж? А цього блоку немає. Кому вірити? Де шукати правду і де кінці? Тому участь у виборчому процесі тільки політичних партій підвищить відповідальність самої політичної партії перед своїми виборцями. І на наступних виборах уже за цю партію ніхто не голосуватиме.

Ми маємо гарний приклад, коли в 1994 році блок “Росія” одержав понад 50% голосів, а вже у 1998 році жодного представника блоку “Росія” не було обрано до Верховної Ради. Другий дуже важливий момент. Ми не виключаємо варіант, що можуть і депутати проголосувати за те, щоб учасниками виборчого процесу були блоки політичних партій. У цій ситуації, на наш погляд, необхідно підвищити планку відповідальності, тобто, якщо йде блок з двох партій – це має бути не 4% прохідних, це повинно бути 7% прохідних, якщо з трьох партій – 10%, умовно кажучи, з чотирьох і більше – 12-13% прохідних. Ось тоді це відповідатиме демократичним принципам, демократичним підходам у виборчому процесі.

Стосовно участі у виборчому процесі національно-культурних товариств. Ми говоримо про національно-культурні товариства, і повинні послатися на закон “Про об'єднання громадян”, де чітко визначено, що громадська організація не ставить перед собою політичні цілі, тобто вона, вже навіть виходячи з цього посилання, не може бути учасником виборчого процесу. Але більше того, у статті 12 закону “Про громадські організації” наголошується, що членами політичних партій можуть бути громадяни України і тільки громадяни України, які досягли 18 років. Тобто це вписується у виборчу систему, у виборче законодавство тощо.

Одночасно членами громадських організацій можуть бути як громадяни України, так і громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 14 років. Тобто, це не може вже бути підставою, щоб національно-культурні товариства були учасниками виборчого процесу. Немає заперечень. Якщо Верховна Рада України внесе зміни до закону України “Про громадські організації” (тобто, приведе до відповідності з виборчим законодавством), то можна було б розглядати і питання участі національно-культурних товариств у цьому процесі.

Стосовно національних округів. Так, це дуже серйозний, важливий і відповідальний момент. Наша позиція – ми проти національних округів. Сьогодні говорили про те, що було 14 осіб, пропонується 7 округів, тобто 7 місць. Але реально – і 14 , і 7 – чи можуть вони розв’язувати проблему, коли є загалом 100 депутатів? Звичайно, ні. Тому необхідний інший механізм. А інший механізм – це участь через політичні партії і блоки.

Якщо говорити про рівноправність народів, то ми ставимо питання, що передбачає умови формування органів місцевого самоврядування у місцях компактного проживання, щоб там дійсно брали участь представники депортованих народів у питаннях соціально-економічного, культурного розвитку свого регіону. Так, тут це питання можна вирішити. Чи будуть представляти політичні партії у своїх виборчих списках кримських татар? У нас у Кримській республіканській організації понад 1500 представників кримськотатарського народу.² І звичайно, ми навіть на виборах 2002 року на виборчих округах висували кримських татар.

Щодо формування виборчої комісії я не буду говорити. Стосовно ж принципу забезпечення відповідальності депутатів. Є механізми, які використовуються в законодавстві Німеччини – відповідальність депутата, обраного за партійним списком. Якщо депутат не виконує свої обов’язки, перебігає з фракції у фракцію, не виконує рішення фракції – має бути рішення партії або того органу, який включив цього представника до списку, відкликати цю людину і доповнити депутатський корпус цієї фракції наступною за списком особою. На мій погляд, також можна було б використовувати цей механізм, щоб захистити інтереси представників депортованих народів, зокрема, кримськотатарського народу в органах влади.

Стосовно виконавчих органів влади. Висловлювання про те, що в райдержадміністрації має бути один заступник глави райдержадміністрації – представник кримських татар або має бути два представники кримських татар, які очолюватимуть певні відділи управління тощо – це надумані речі. А чому один? А чому не 5? Чому в Білогірському районі при такому співвідношенні представників кримськотатарського народу має бути тільки один представник кримськотатарського народу – заступник райдержадміністрації. А чому не глава райдержадміністрації? А чому не три особи? Тому штучно створювати нічого не треба. Потрібно нормально, по-людськи підходити до цього питання, не дивитися на національні ознаки, тощо. Якщо ця людина достойна, нехай вона працює на благо Криму і на благо кримчан. Така наша позиція.

Підсумки виборів 2002 і кримськотатарське питання

Петро Вольвач,
академік УЕАН,
голова Всекримського товариства
вчених “Крим з Україною”,
керівник Кримського Центру
незалежних політичних дослідників і журналістів

Ще не встигли двірники та прибиральниці очистити і так неохайні кримські міста, селища і села від передвиборного мотлоху, а Центральна виборча комісія автономії вустами змученого голови Івана Полякова тільки-но оприлюднила результати виборів до Верховної Ради Криму та органів місцевого самоврядування, як деякі засоби масової інформації, не вельми лояльні до кримських татар, за командою своїх керівників і олігархічних спонсорів стали настирливо переконувати кримське населення про остаточне вирішення одного з найболючіших питань для регіону – відсутність представництва татар у владних структурах.

Адже і комуністична кримська влада, і вкрай знахабнілі всілякі “русскіє общіни”, “славянскіє” та “казачі союзи”, які про людське око, а найбільше для підняття свого підупалого рейтингу постійно галасували про найдемократичнішу у світі місцеву конституцію, рівноправність виборчого законодавства для всіх етнічних груп, які мешкають у Криму, все ж таки добре усвідомлювали, що саме відсутність кримських татар як у кримському парламенті, так і в органах місцевого самоврядування та виконавчої влади є “ахіллесовою п’ятою” їхньої політики та генератором політичної і громадської напруги у цьому важливому для України регіоні.

Тому обрання до Верховної Ради автономії 7 депутатів-представників кримськотатарського народу, на думку постійних опонентів і затятих противників Меджлісу, є переконливим доказом довершеності і кримської конституції, і законів про вибори та розв’язанням кримськотатарського питання. Так, опозиційні до Меджлісу газети “Крымское время” та “Крымская правда” поспішили запевнити виборців та українських законодавців у тому, що ідея квот, яка упродовж десяти років постійно висувається Меджлісом і обговорюється кримськими політиками, вже не є актуальною.

Тож якою є ситуація з представництвом кримських татар насправді?

Згідно з даними передвиборного штабу Меджлісу, на які посилається “Укрінформ”, до місцевих органів влади (без м. Севастополя) обрано 957 кримських татар, що складає близько 13,9 відсотка від усіх депутатів, обраних до міських, сільських, районних і селищних рад.³ Якщо врахувати, що кримські татари за чисельністю складають 12,3 відсотка від загальної кількості кримських виборців – це порівняно з виборами 1998 року є величезним здобутком. Йому кримські татари зобов’язані, перш за все, консолідуючій діяльності Меджлісу, авторитет якого серед свого народу вельми високий. До того ж, кримські татари все більше усвідомлюють, що саме присутність їхніх представників у владних ешелонах та в органах самоврядування дозволить їм швидше вирішити болючі економічні та побутові проблеми.

Маємо наголосити й на тому, що виборчий штаб Меджлісу, на наш погляд, провів досить вміло агітаційну роботу серед населення. Тому на рівні органів місцевого самоврядування у більшості населених пунктів вдалося усунути конкуренцію між представниками кримських татар. Можна стверджувати, що деструктивна діяльність кримських комуністів і особливо їхнього лідера та колишнього спікера Леоніда Грача щодо роз’єднання кримськотатарського народу зазнала краху. Не допомогло й те, що схильний до авантюр комуністичний “вождь” місцевого значення і вже колишній спікер створив при собі раду слухняних кримськотатарських аксакалів⁴ і пригрів коло себе сумнівного депортанта-маргінала й також уже колишнього віце-прем’єра.

На виборах 2002 року кримські татари діяли більш наступально, консолідовано і цілеспрямовано, що й позначилось на кінцевому результаті. Значно зросла й активність кримськотатарських виборців. До того ж, за останні чотири роки завдяки позитивним змінам у законодавстві України про громадянство кількість кримськотатарських виборців у 2002 році порівняно з 1998 роком збільшилась більш як на 60 тисяч.

Вочевидь, тут має місце і такий чинник, як істотне помолодіння кримськотатарського виборця. Щоразу до виборів все більше й більше залучається молоде покоління. Фактично виборцями вже стають ті, хто приїхали в Україну дітьми. Це покоління громадян України вже сформувалося в Криму. У зв`язку з більш високою чисельністю молодих кримськотатарських сімей процес помолодіння і зростання кількості кримськотатарських виборців невпинно розвиватиметься. Ситуація може скластися так, що противники виділення квот для кримських татар у представницьких органах і владних структурах автономії невдовзі самі вимагатимуть квотування для свого етносу.

Аналіз результатів останніх виборів переконливо засвідчує, що переважна більшість виборців віддала свої голоси за кандидатів-кримських татар, рекомендованих Меджлісом. Характерно, що у багатьох регіонах вони зуміли залучити на свій бік поліетнічний електорат. Це сталося тому, що у своїх передвиборних програмах кримськотатарські кандидати не обмежувалися лише національними проблемами, а пропонували виборцям вирішення цілого комплексу важливих для всіх соціальних та економічних питань, які хвилюють усіх мешканців того чи іншого регіону.

Можна стверджувати, що на результати виборів позитивно вплинуло й те, що головні опоненти кримських татар і противники Меджлісу – комуністи у цьогорічних виборчих перегонах змушені були вести переважно оборонну війну з вельми потужним і значно молодшим за віковим цензом блоком Куніцина. Авторитетного серед прагматичної частини кримського електорату Сергія Куніцина спікер недалекоглядно рік тому позбавив прем’єрського крісла і перетворив у звитяжця-опозиціонера. Тож ініціювавши передвиборну війну екс-прем’єру Сергію Куніцину, у Леоніда Грача і кримських комуністів уже не вистачило ні часу, ні сил на боротьбу з Меджлісом і кримськими татарами.

І те, що у кримському парламенті при обранні на посаду голови Верховної Ради Леоніда Грача підтримало лише 22 депутати, переконливо доводить, що комуністи програли ними ж нав’язану передвиборну війну на два фронти. Антикомуністична більшість у кримському парламенті та відсутність серед депутатів ортодоксального Леоніда Грача дають підстави з високою ймовірністю прогнозувати подальше зниження рейтингу Компартії у регіоні.

Декомунізація Криму має позитивно позначитися на демократизації всіх сфер, як політичного, так і економічного життя і, без сумніву, позитивно впливатиме на вирішення кримськотатарського питання. Обрання заступником голови Верховної Ради автономії члена Меджлісу та активного діяча кримськотатарського народу Ільмі Умерова та кількох міністрів і керівників республіканських комітетів є красномовним свідченням того, що процес входження кримських татар у владні коридори розпочався, і він є невідворотним.

У виборах 2002 року кримські комуністи, перехопивши невмирущу “русскую ідєю” та “союз с Россієй” у колишніх радикально налаштованих “мєшковців” і теперішніх “русскіх общін”, спритно перебігли їм дорогу і небезкорисливо для себе особисто протоптали стежку до “бєлокамєнной”. Проте хоч цей політичний віраж і відібрав певну частину голосів у “Русского блока” (за нього в Криму проголосувало лише 4,8% виборців проти 10,7% у 1998 році) все ж таки порівняно з 1998 роком комуністи втратили у нинішній виборчій кампанії 58215 виборців (на 15,1% менше порівняно з 1998 роком).

У свою чергу “Русский блок” у виборах до Верховної Ради Криму позбавив “грачовців” 5-6 депутатських мандатів, що до певної міри підсилило позицію блоку Куніцина. Тож тепер у кримському парламенті проросійськи налаштовані депутати змушені будуть балансувати між прагматичною більшістю Сергія Куніцина та позбавленою лідера комуністичною фракцією.

Таким чином, у Криму простежується стійка тенденція відкату виборців від носіїв комуністичної ідеології. І навіть у цьому вельми складному поліетнічному регіоні починають перемагати прагматизм і здоровий глузд. Покращення економічної ситуації в автономії, налагодження виробництва та подолання безробіття можуть істотно змінити і політичну орієнтацію тих виборців, яких упродовж останніх десяти років експлуатували комуністичні ідеологи. Зазначене позитивно вплине і на розв’язання багатьох проблем, з якими кримські татари щоденно стикаються в Криму.

Аналіз уподобань виборців на рівні виборів до муніципальних органів влади засвідчує, що у виборах 2002 року він відверто віддає перевагу кандидатам-прагматикам і професіоналам, а не набридлим політичним еквілібристам і вуличним демагогам. Цілком закономірно, що до міських рад Криму, за даними Меджлісу, обрано 7,2% кримських татар, до райрад – 12,1%, до сільських рад – 16,1% та до селищних рад – 8,2%.

Результати виборів 2002 року переконливо доводять ту незаперечну істину, що за існуючої виборчої системи лише компактне проживання народу може гарантувати і кримським татарам представництво у владних структурах. За таких умов питання про надання кримським татарам квот на представництво в органах влади не було б політично актуальним і доцільним. Його б успішно забезпечило існуюче і на той час в Україні законодавство. Присутність кримських татар у владних структурах Криму в перші роки повернення на Батьківщину могло б докорінно змінити політичну ситуацію в автономії. Це добре усвідомлювало колишнє комуністичне керівництво Криму. Тому скориставшись відсутністю в Україні законодавства, яке б регулювало повернення на батьківщину колишніх депортантів, воно зробило все можливе, аби не допустити їх компактного поселення в Криму.

Без урахування законних прав кримських татар місцева влада у наступні роки провела і так звану земельну реформу. Саме ці політично-соціальні міни сповільненої дії сьогодні є головними причинами напруги та джерелом нестабільності на півострові.

Вибори 2002 року показали, що найбільш чисельний депутатський корпус представників кримськотатарського народу виявився у районах компактного їх проживання. Так, у Білогірському районі до райради обрано 38,8% кримських татар, міської ради – 26,6%; 24,1% кримських татар стали депутатами сільських рад. Досить високий відсоток кримськотатарських депутатів і у сусідньому Кіровському районі: райрада – 23,0%, міськрада – 24,13%, сільські ради – 26,7%; 24,7% кримських татар стали депутатами сільських рад у Первомайському і 21,8% – у сільських радах Бахчисарайського районів. До міської ради Судака серед обраних депутатів представники кримськотатарського народу складають 22,5%.

В той же час, у містах, у районних центрах і селах, де питома вага кримських татар невисока, чисельність кандидатів їхніх представників у владних структурах лишається ще досить низькою. Малий відсоток кримських татар і серед голів міських, районних, сільських і селищних рад (13 з 288).

Отже, проблему представництва кримських татар в органах місцевого самоврядування в районах їхнього компактного проживання існуюче виборче законодавство вирішує автоматично. Значно складнішим є питання їхнього представництва у Верховній Раді Криму та Верховній Раді України. Змішана виборча система виборів депутатів до Верховної Ради сьогодні дозволяє кримським татарам, приєднавшись до якогось політичного блоку, провести кількох своїх представників. Значно проблемнішим є представництво кримських татар у Верховній Раді автономії.

Як засвідчили вибори 2002 року, кримський татарин може бути обраний депутатом до кримського парламенту лише в місцях компактного проживання народу. Отже, проблема квотування для кримських татар лишається актуальною. Представництво кримських татар у Верховній Раді Криму і Верховній Раді України може забезпечити лише зміна існуючого виборчого законодавства.

На наш погляд, це питання могло б вирішити створення в Криму національних кримськотатарських округів. Це дозволило б обрати як до кримського, так і до українського парламентів пропорційно до чисельності виборців найавторитетніших представників кримськотатарського народу.

Можна піти і шляхом виділення в парламентах Криму та України квот пропорційно кількості кримськотатарських виборців. У цьому випадку кандидатури майбутніх депутатів висуваються регіонами на альтернативній основі та затверджуються Меджлісом, але обираються самими кримськими татарами. Зазначена виборча система для кримських татар уже апробована і добре себе зарекомендувала у першій Верховній Раді автономії. Рекомендовані Меджлісом депутати виявилися найінтелектуальнішою та конструктивною політичною силою у Верховній Раді Криму. До того ж, усі вони зайняли проукраїнську державницьку позицію. У той час це значною мірою позначилося на стабілізації громадсько-політичної ситуації в Криму і зміцнило державницькі позиції України в автономії.

Отже, проблема представництва кримських татар у владних структурах Криму, особливо у Верховній Раді автономії, остаточно не вирішена і лишається актуальною. Пошуки оптимальних правових шляхів для її розв’язання мають стати об’єктом спокійного, толерантного громадського обговорення та законодавчого вирішення Верховною Радою України. Першим законодавчим кроком у цьому напрямку має стати опрацювання та ухвалення закону про статус кримськотатарського етносу як корінного в Україні.

¹ Тут пані Катушева стверджуючи про те, що “цей проект не пройшов” помиляється, оскільки народний депутат України III скликання Штепа Н.П. зняла свій законопроект з обговорення у Верховній Раді України, надавши підтримку законопроекту народного депутата Л.Миримського, яким передбачалася змішана виборча система – Ред.

² Нам не вдалося з незалежних джерел знайти підтвердження інформації пана Фікса щодо кількості кримських татар у складі Кримської організації СДПУ(о) – Ред.

³ Станом на 15 квітня 2002 року депутатами місцевих рад в АРК обрано 6614 осіб, в тому числі 992 представники кримськотатарської національності (13,9%), серед них: у містах республіканського значення – 63 (4,9%), в сільських районах – 839 (16%). Більш детально про результати виборів у Криму див. “Кримські студії”, №3-4 за 2002 рік. – Ред.

⁴ Рада аксакалів кримськотатарського народу при голові Верховної Ради Криму була створена за ініціативою Л. Грача. Самороспустилася після поразки Грача прі обранні голови новообраної Верховної Ради АРК у травні 2002 року. – Ред.