Центр інформації та документації кримських татар



UKR \| ENG \| RUS	Пошук:

Про нас

Новини та коментарі

Кримські Студії

Крим у дзеркалі української преси

Електронна бібліотека Центру інформації та документації кримських татар

Україна і кримські татари (офіційні документи, інформаційні матеріали)

Курултай кримськотатарського народу

Меджліс кримськотатарського народу

Авдет

Кримськотатарські громадські організації

Кримськотатарські інтернет-ресурси

Міжднародне право та українське законодавство у сфері захисту прав корінних народів, національних меншин і прав людини

Український незалежний центр
політичних досліджень (УНЦПД)

Міжетнічні взаємини в АР Крим: просвіта та навчання

6 –7 листопада 2006 р. в Сімферополі було проведено фокус-групове дослідження в рамках проекту "Назустріч мирному і толерантному суспільству в Україні. Міжетнічні взаємини в АР Крим: просвіта та навчання".Проект здійснюється за підтримки Верховного комісара з питань національних меншин ОБСЕ зусиллями Українського незалежного центру політичних досліджень (м. Київ) та Інформаційно-дослідницького центру "Інтеграція та розвиток" (м. Сімферополь).

Загальний контекст

Протягом останніх 15 років питання облаштування та інтеграції в українське суспільство громадян, раніш депортованих за національною ознакою, а насамперед кримських татар, які повертаються в Крим на постійне місце проживання, залишаються однією з найгостріших соціально-економічних проблем не тільки Криму, але й України загалом.

Загалом можна виокремити такі найактуальніші для процесу облаштування й інтеграції репатріантів проблеми:

– соціально-економічні (приватизація землі, безробіття серед раніш депортованих, нерозвиненість інфраструктури в місцях їх компактного проживання);

– культурно-освітні (брак шкіл із кримськотатарською мовою навчання, повернення кримськотатарської топоніміки, налагодження функціонування в АРК кримськотатарської мови, зокрема видання книг, газет, випуск телевізійних програм, повернення культурних цінностей, відродження "святих місць" – стародавніх мечетей та авізів тощо);

– політико-правові (відсутність законодавчого забезпечення реабілітації раніш депортованих, їх представництво в структурах влади).

Разом із тим в автономії існує комплекс питань, пов’язаних із необхідністю налагодження плідної міжетнічної взаємодії, гармонізації міжетнічних відносин. Подеколи можна спостерігати реанімацію процесу відтворення міфологем та стереотипів у ставленні нинішніх жителів Криму до кримських татар, що призводить до загострення етнополітичних взаємин на рівні громад.

Значну роль у цьому процесі відіграють представники різноманітних політичних сил та громадсько-політичних організацій, які сприяють продукуванню й тиражуванню згаданих стереотипів, використовуючи для нагнітання суспільно-політичної ситуації в АР Крим місцеві ЗМІ. Деякі стереотипи, генетично пов’язані із застарілими інтерпретаціями неоднозначних історичних подій і процесів, спрямовані на відтворення й ретрансляцію "сталінських сенсів" у трактуванні депортації кримськотатарського народу в 1944 році. А водночас з’являються нові й нові виклики та загрози у сфері міфологізації міжетнічних взаємин, уможливленні наявністю недосконалої й суперечливої законодавчої бази, невирішеністю земельних питань, проявами корупції на місцях, свідомим нагнітанням окремими політичними силами дестабілізаційних настроїв на півострові.

З метою визначення найактуальніших проблем та їх різноманітних складових, які сьогодні притаманні АР Крим у сфері міжетнічних взаємин, зокрема соціально-економічних негараздів у процесі облаштування раніш депортованих за національною ознакою, та окреслення потенційних шляхів їх розв’язання на рівні громади було здійснено комплексне фокус-групове дослідження, у ході якого було проведено 3 фокус-групи. Участь у ньому брали представники органів місцевого самоврядування та виконавчих структур влади, місцеві активісти з усіх районів АРК (загалом дослідженням було охоплено 25 осіб).

Завдання дослідження:

– визначення основних завдань у сфері облаштування та інтеграції раніш депортованих;

–структурування та класифікація наявних у сфері міжетнічних взаємин у Криму проблем, встановлення основних джерел потенційного напруження та постання можливих протиріч у цій сфері (взаємини влади і громади, практика, усталена в ЗМІ, діяльність громадських об’єднань, партій та рухів);

–встановлення переліку основних стереотипів, що функціонують у сфері міжетнічних взаємин, шляхів їх розповсюдження та причин, які їх продукують (культурних, релігійних, економічних, демографічних);

–окреслення заходів, ужиття яких могло би сприяти зняттю напруження в сфері міжетнічних взаємин на рівні громад;

–наявності громадських ініціатив, спрямованих на підвищення рівня толерантності в суспільному житті АР Крим, віднаходження прикладів плідної співпраці влади і громади в цьому напрямі;

–з’ясування рівня обізнаності представників місцевої влади, органів місцевого самоврядування з міжнародним та вітчизняним законодавством, нормативно-правовими документами в етнополітичній сфері;

–з’ясування загального рівня обізнаності кримчан з етнічною специфікою кримських татар, вірменів, греків, німців, кримчаків, караїмів (історією, культурою, традиціями, сучасними проблемами, умовами життя в депортації тощо), визначення основних джерел отримання таких знань (освіта, ЗМІ, родина).

1. Перелік найбільш актуальних для АР Крим основних проблем, що виникають у ході суспільно-політичного розвитку, відбиваючись у сфері міжетнічних взаємин

За результатами обговорення, в якому брали участь міські сільські голови, депутати органів місцевого самоврядування різного рівня (сільські та міські), було виділено такі проблемні питання, які сьогодні є найактуальнішими для АР Крим:

1.1. Проблеми розподілу землі – виділення земельних ділянок (особливої гостроти сьогодні набула ситуація, що склалася навколо врегулювання статусу самозахоплених земель).

На думку переважної більшості учасників обговорення¹, ці проблеми виникають не тільки через пасивність органів місцевого самоврядування, їх ухиляння від розгляду заяв репатріантів про виділення земельних ділянок, що мотивується позірною відсутністю земельних ресурсів, корумпованість місцевої влади (а таких фактів було виявлено чимало), але й через тривале затягування процесу інвентаризації землі, неврегульованість земельних проблем у Земельному кодексі, неузгодженість законодавства, що регламентує діяльність органів місцевого самоврядування та їх "земельні повноваження", з іншими законами України, відсутність чітких механізмів розмежування земель державної і комунальної власності.

Представники органів місцевого самоврядування вказують, що нинішнє загострення питання про виділення земельних ділянок репатріантів спричинене неефективною політикою органів влади у земельній сфері. Зокрема, в минулому не було чітко продумано заходів для "резервування землі" з метою наступного надання її репатріантам:

- "...поки немає розмежування земель державної і комунальної власності, всі ці проблеми будуть…",

- "У нас у сільській раді зараз назріло дуже важливе питання – питання самозахоплення² землі кримськими татарами, на які люди мають акти. Це паї, які раніше були у КСП, і люди отримали державні акти. Люди постійно, майже кожного тижня, виходять на захист своїх паїв. У нашій сільській раді виділяються землі в іншому місці, де немає інфраструктури, вони [знаходяться] трохи далі від міста. Можливо, ці ділянки не задовольняють [їхнім] вимогам. Звичайно, краще жити близько до міста… Вони зайняли ті ділянки, які вже розпайовані. Їх не можна виділяти для будівництва – вони мають сільськогосподарське призначення",

- "...зверху немає вказівки дати землю відповідно до існуючого становища. За 15 років у селищі офіційно не виділили жодної земельної ділянки. Тому люди, зібравшись, ідуть на самозахоплення цілковито пустуючих чи непривабливих земель. Наприклад, навколо Сімферополя –абсолютно кам'янисті місця, де нічого не росте. То чому не дати [їх] людям?",

"...Сьогодні [є] черги на землю серед всього населення – і депортованих, і слов'ян. Як кажуть, є Велика Ялта – так у нас тепер і Велика Феодосія з'явилася. У нас землі в Феодосії мало. І оскільки земля поближче до моря дорога, розумні політики вже відводять [ділянки] до нас поближче, вглиб на 12 кілометрів. У нашому районі з'явилася черга на землю. Тут також вина тих політиків, які тоді, в 2000 році (а я з 1989 року в цій брудній політиці), коли відбувалося розпаювання землі, чомусь запасів, резервів її залишили трошки – а більша частина відійшла під сільгосподарчі землі. В 2000 році влада не подумала, що з огляду на повернення депортованих громадян потрібно залишити більше землі. А ми тоді вимагали від місцевої влади: "Залиште більше земель резерву, тому що село буде розширятися, приїдуть депортовані, щоб не було проблем". Тут і Сімферополь можна взяти, де ми виступали, і Ялту...".

Разом із тим окремі представники місцевої влади наголошують на тому, що в ході розв’язання земельних питань не варто ставити етнічні наголоси, як це робиться сьогодні:

- "Що стосується земельних питань, то якраз на Південному березі ці питання, напевне, найгостріші. Але ж і землі менше всього на Південному березі. А бажаючих отримати її більше всього якраз там. Ми робили аналіз заяв (а заяв надходить дуже багато як від місцевого корінного населення, так і від депортованих громадян). Знову ви нас примушуєте ділити, а мені не хотілося б робили такого поділу".

На думку деяких сільських голів, "земельне питання в АР Крим є заполітизованим" та використовується різними політичними групами заради отримання політичних та економічних дивідендів, а крім того, демонструє розквіт корупції в органах влади різного рівня:

- "…Я голова лише півроку, заступив на свою посаду в квітні. У березні відбулися вибори. Я вважаю, що [якщо є] тут Верховна Рада Криму, щоб зробити правильну розстановку депутатів, поставити [всіх] на місця, то й була ця акція захоплення землі спланована. Це моя особиста думка. Я бачу, які там люди, [адже] аналіз списків, які нам подаються, ми постійно проводимо. Ми бачимо, що там тих, хто реально потребує [землі], дуже й дуже мало…",

- "...Коли підтягують хлопчаків по 18 років, щоб вони захват робили і стояли... А ці старики шановані по 80 років, які народилися там і сьогодні живуть, не можуть [землі] отримати. Є проблеми, тому що є добросовісні старики, шановані. Останній приклад – захоплення краєзнавчого музею на Коцюбинського. Хіба це робить комусь престиж?."

Деякі представники органів місцевого самоврядування трактують ситуацію, що склалась у царині виділення землі, як дискримінацію, як "превалювання однієї нації над іншою". В цьому контексті очевидним є трактування "земельного питання" як виключно джерела міжетнічного протистояння, але не соціально-економічної чи правової проблеми:

- "…проблема, на мій погляд, іде від уряду нашого улюбленого, який розділив Крим на привілейовану націю – кримських татар чомусь [– і дискриміновану решту]. При Президенті створено Раду кримськотатарського народу. Чому так розділили, звідки почалося розмежування?",

- "Ідеологи кримських татар, які організували цю акцію протесту, завели [їх] дуже далеко. Тут уже поки держава жорстко не втрутиться, нічого не буде. Тут уже [має бути] кримінальна відповідальність, як мінімум, за самозахоплення. Тоді вони припиняться і з боку кримських татар, і з боку інших народів".

Воднораз окремі учасники наголошували на протилежному, наводячи на доказ своєї позиції публічні статистичні дані, що свідчать про очевидні диспропорції у виділенні землі різним етнічним групам в АР Крим:

- "...якщо в середньому по Криму [площа одної земельної ділянки становить] 1,8 гектара, у депортованих – 1,4. Але з тим, щоби 6 соток отримати в містах, проблем особливих не мало би бути..."

Своєю чергою, ступінь актуальності "земельного питання" та гострота проблем виділення землі є різними в різних районах Кримського півострова. Найболючішими вони є сьогодні на Південному Березі Криму та в Сімферопольському районі автономії:

- "...Звісно, ні для кого не секрет, що дуже актуальними в Криму є земельне питання і забезпечення житлом депортованих громадян. Я працюю в цій сфері, тому я знаю інформацію саме стосовно цих питань. Земельне питання в основному актуальне на Південному Березі Криму³. Що стосується Північного регіону Криму, там питань і проблем із забезпеченням землею як депортованих громадян, так і громадян слов'янської національності практично немає. Будь-хто бажаючий має право згідно з Конституцією України взяти землю під забудову. Право і можливість. У Північному регіоні проблем цього плану не існує. Принаймні, на сьогодні всі заяви людей усіх національностей, які проживають на території міста, задоволені..."

1.2. Проблеми в роботі органів місцевого самоврядування, зокрема пов’язані з процедурами розробки і затвердження "генеральних планів" та виділенням ресурсів (коштів).

Понад те, за свідченням окремих сільських голів, є навіть факти свідомого ухиляння відповідальних структур від затвердження таких планів:

- "...Фінансова проблема – також одна з найважливіших проблем. Нестача грошей в раді [за того, що] навіть на виділення землі потрібно зробити генплан. Потрібні кошти, щоб його замовити. Наш попередній голова залагоджував [якось це питання], але виходить, що їх [кошти] постійно скорочують і просто немає фінансів, щоби зробити всі ці генплани, розробити [плани] масивів, провести туди воду. Інфраструктура села дуже слабка. І так латаєш дірки, не говорячи вже про те, що [доводиться] навантажувати на себе ще 2–3 масиви, [тобто] додатково тисячу-дві осіб...",

-"...у законодавстві вже про це говориться – [є] стаття 56, де від нас вимагають генплан ті ж політики, а потім кажуть: "Ой, у законодавстві є стаття 56, потрібно уважно подивитися". Я вже два роки як сільський голова кримськотатарської національності. Я підготував генплан і подав до Верховної Ради [АРК], щоб затвердили. Приходить нова влада – Партія регіонів – і відміняє рішення районної ради, [наказує його] призупинити. Тобто починається вже тиск не просто на тих, хто є народом, тепер розпочався тиск на тих, хто сидить у нижчій владі. Це також на сьогодні показове явище..."

1.3. Питання облаштування та інтеграції раніш депортованих (соціально-економічні аспекти, розвиток інфраструктури).

Найгострішими серед них є проблеми законодавчого характеру, наприклад неузгодженість законів України і постанов Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відсутність закону про реабілітацію раніш депортованих народів за національною ознакою, а також брак фінансових ресурсів у місцевих бюджетах:

- "У нас виділена земля для будівництва нових сіл і нові ділянки для житла. Але є проблема, тому що там потрібно буде багато коштів не лише з місцевого бюджету, але також і з районного, республіканського, тому що немає ні магазинів, ні світла, жодної інфраструктури. Зате є потреба в урегулюванні взаємин між слов'янами, які там мають паї, тобто які раніше працювали у радгоспі й отримали цю землю, і кримськими татарами, які подали на сьогоднішній день близько 2 тисяч заявок саме на ці території. Про виділення ділянок саме в цьому місці поки що не може бути й мови. Тому зараз вирішується питання на рівні районному і республіканському",

- "Дороги коштують мільйони гривень. А з місцевого бюджету можна зробити підведення води, освітлення, заміну лічильників. Я не знаю, що можна зробити за маленькі гроші. Тому що навіть якщо це курортне місто, немає таких грошей",

- "Сам особисто виїжджав на самозахоплення і зустрічався з представниками кримських татар, греків, німців, болгар, вірмен і росіян. Я прийшов до твердого переконання, що претензій один до одного у простих людей немає. Але через те, що багато питань депортованих громадян досі не вирішені, виникають проблеми. Перша проблема – проблема облаштування.

Будемо говорити прямо, що є люди, які облаштувалися, живуть у нормальних умовах. Але більше половини людей на сьогодні ще не влаштовані: живуть у бідних халупах, у дуже складних економічних і соціальних умовах. У результаті цього люди хворіють, діти хворіють, старики вмирають, не досягаючи того віку, який їм відведено природою",

- "Держава повинна обліковувати землю, [рахувати,] кому скільки її дають. Не тільки [кримським] татарам. Тому що наші також понаперепродували дай Бог. Так було наприкінці 90-х років, а в мене й досі [такі] історії тривають",

- "...Житловий кодекс розроблений, напевно, ще коли мій дід жив при Українській РСР, і немає ніяких нововведень. [Узяти,] наприклад, депортованого, який повернувся з Узбекистану. Як би йому там складно чи легко не було, він повернувся сюди в основному останнім [серед тих,], хто повертався. Вже було складно, але вони все рівно приїжджали, тому що всі родичі тут. У них проблема така. Я не знаю, як в інших сільських радах, але в мене квартирний облік прокуратура перевіряє щокварталу. Зараз у нас у раді юрист є. Слава Богу, що вона вже розібралася в цьому питанні. Тож на квартирний облік згідно з Житловим кодексом ми не маємо права поставити [репатріанта доти], поки він не проживе близько 3 років на території України. Тут уже є постанова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Це, як нам сказали, незаконно".

1.4. Комплексні проблеми процесу налагодження толерантних взаємин між кримськими татарами і населенням міст та селищ, яке на момент повернення їх проживало в АР Крим (питання соціальної інтеграції та взаємодії).

У цій царині виокремлювалися комплексні проблеми, зокрема високий рівень безробіття серед представників етнічних громад, особливо через неприйняття їх на держслужбу. Що однією з проблем цього штибу називався неналежний рівень знання української мови⁴:

- "... Ні для кого не секрет, що люди 10 років займалися будівництвом і сьогодні, можливо, в багатьох аспектах відстали. Але відстали ті, хто приїхав. Діти ж то вчилися. Сьогодні при працевлаштуванні елементи національної неприязні є, і вони виражаються в тому, що на державну службу [репатріантам] практично не потрапити. Якщо у великих містах райдержадміністрації пішли на те, що в них є заступники з міжнаціональних, міжконфесійних відносин, то в селищних радах цього немає. Ті потреби, які є в національних меншин, знає та людина, яка разом з ними живе, разом з ними гуляє, разом з ними в неопаленій квартирі мешкає. Тому потрібно йти шляхом того, щоб ми могли [репатріантів] працевлаштувати",

- "Ми українську мову не ігноруємо, ми вважаємо, що вона повинна, має право існувати в Криму. Але ми не знаємо української мови. Коли ми заповнюємо анкету на участь у конкурсі на вакантну посаду, ми пишемо: "Не знаю української мови". Автоматично ми в конкурсі не беремо участі. А ми ж з Узбекистану приїхали. Брехати – казати, що ми знаємо українську мову, – ми не можемо. Будь-який громадянин Криму, який тут жив до нас, вивчав українську мову в школі. Добре чи погано, але вивчав. Він пише: "Я знаю українську мову". Він проходить по конкурсу, а [кримський] татарин не проходить. Це також великий утиск".

Одним із викликів у сфері міжетнічних взаємин є ситуація з поверненням культових споруд, пам’ятників культурної спадщини та зусилля органів місцевої влади в цьому напрямку:

- "...повернення культових споруд. Сьогодні по Криму є 314 споруд. У них знаходяться дитячі садочки, будинки офіцерів. Жодне державне підприємство в добровільному порядку нічого повертати не хоче. Тому якщо ми хочемо толерантно жити, ми повинні, по-перше, один одного поважати, по-друге, якщо це культова, культурна споруда, що підтверджується історичними документами, її потрібно повернути культурно-національному товариству, як ті самі мечеті. Якщо ми сьогодні не почнемо цього робити, то після землі завтра і це питання постане",

- "У місті є велика соборна мечеть, там живе 6 сімей. Вони вже до мене приходили, хоч і знають, що ми працюємо, й неодноразово листами закидали. Приходили до мене і писали заяви – просять їх звідти відселити. Я з міською владою [про це] говорю, вони кажуть: "У нас грошей немає". Для того щоб 6 сімей відселити, потрібно ледь не півтора мільйона доларів! Щоб інші квартири [їм] дати, бо зараз дуже дорого... Вони кивають на Київ. Раз вони закон прийняли, звідти повинне бути фінансування…"

Висловлювалися різні міркування та оцінки з приводу коректності проведення політики репатріації, що також характеризує загальне розуміння представниками місцевої влади можливостей розв’язання питань міжетнічної взаємодії. Зокрема, деякі представники громади наполягали на необхідності застосування своєрідного радянського підходу, підвалиною якого є постулат про рівність прав представників усіх національностей, а водночас виявляли пасивність у процесі пошуку компромісу:

- "...Якщо раніше [їм] не дозволяли, то вони не приїжджали. А зараз дозволили... Я так думаю, що хтось же думав головою. Я вам скажу, чому таке ставлення, я по своєму колгоспу знаю. Тому що в людей є вже усталений побут 50 років. Виселили у 1944 році, минуло 62 роки. Люди, які поселилися на це місце, за цей час теж стали вважати його своїм рідним домом. 62 роки люди прожили, їх також зрозуміти можна, з іншої точки зору. Я знаю з тієї точки зору, що якщо діти і внуки тут [усе своє життя] прожили – вони теж вважають це своїм рідним домом. А якщо людина приходить і говорить: "Це моє, віддай"? Так, я розумію і біль із того боку, але я розумію й людей, які прожили тут 60 років. Припустимо, я тут народився і виріс. До мене приходять і кажуть: "Це моє місце..."

1.5. Урегулювання питань здобуття освіти державною та рідною мовами (дитячі садки, середня освіта).

Було виокремлено проблеми вивчення української та кримськотатарської мов. Промовці наголошували на нестачі підручників, браку учителів, негативному сприйнятті з боку громади окремих ініціатив щодо відкриття шкіл чи класів з українською мовою навчання:

- "...Звичайно, ми знаємо, що таке Крим. Це прерогатива російської мови, звичайно. Навіть у нашій школі українська мова ще не досягла того рівня, на якому належить бути державній мові. Вчителі ще слабкі. Перебуваючи в Полтаві, Львові, я бачу зовсім інше",

- "...Ми спробували створити в дитячому садку групу з українською мовою [навчання]– і не змогли, тому що батьки не хочуть віддавати своїх дітей у цю групу. Пробували казати, що ми нібито примушуємо їх вивчати українську мову...",

- "Наприклад, діти кримських татар у сільській школі складають 40% від загальної кількості дітей, хоча кримських татар там 15% населення. З моєї особистої ініціативи було відкрито два класи з кримськотатарською мовою…. Там більше уваги приділяється [рідній культурі]. Підручників не вистачає, вчителі є, правда. Немає умов. При складанні розкладу, наприклад, уроки кримськотатарської мови ставляться там, де [поставлена] фізкультура чи ще якісь уроки. Діти з російською мовою навчання йдуть на ці уроки, а кримські татари йдуть на кримськотатарську мову. Таким чином, ці питання ще не вирішені",

- "Візьмемо навіть наші школи, де вивчається багато мов. На [кримсько]татарську мову виділяється 2–3 години часу, на російську та українську – трохи більше. Я вважаю, що все це потрібно урівняти, щоби діти, які приїхали сюди, знали свою мову. Так, є мова на рівні побутового спілкування, але літературна мова повинна ширше вивчатися, щоб люди [її] знали. Сьогодні вивчаємо англійську мову, їй також більше часу приділяється,

- "70% дітей у школі – кримські татари, та тільки цього року один клас кримськотатарський відкрився. Виходить, що ми говоримо про міну вповільненої дії, а самі не лише не сапери, ми навіть не прокладаємо дорогу свою, яку ніхто не зможе замінувати. Тобто, відкриваємо садочок, куди може і російська дитина піти, й українська, і єврейська, і кримськотатарська, – з кримськотатарською мовою виховання...".

1.6. Відсутність чітко продуманої державної етнополітики в АР Крим, що в перспективі може призвести до потенційної дестабілізації суспільно-політичної ситуації.

Зокрема наголошувалося на необхідності політичної (законодавчої) реабілітації раніш депортованих за національною ознакою, на визнанні депортації з боку держави. Зазначалося, що національні спільноти самі мусять вирішувати свої поточні проблеми, що й роблять залежно від рівня активності своїх членів:

- "Розуміючи ту позицію, яку сьогодні займає не тільки керівництво України та всі інші політики, [скажу, що] в "хороші" радянські часи ця політика також була: "Розділяй і владарюй". Після приїзду в Крим у 1991 році мене сім років на роботу не брали. Чому? Тому що я за національністю [кримський татарин]. Грамот вистачає, але на роботу не брали. Боялися, що ми приїдемо, заполонимо Крим і будемо тут командувати. Ні, ми приїхали сюди не командувати. Ми приїхали жити – і жити мирно з усіма іншими етнічними групами",

- "Якби ми вчасно були реабілітовані або ж [якби] в Конституції було хоч слово про те, щоб в Автономній Республіці Крим урахували повернення величезної маси депортованих, щось би вирішувалося. Я представляю район, де проживає найбільша кількість кримських татар, що повернулися до Криму. 250 тисяч депортованих у Криму, і 26 тисяч [кримських] татар у нас. Абсолютно нічого не вирішується. Виходить, що потрібно бути [кримським] татарином, щоб вирішувати [кримсько]татарську проблему. Потрібно бути греком, щоб вирішувати грецьку проблему",

- "Сьогодні всі міжетнічні відносини йдуть тільки від землі. Назавтра це переросте в [питання про] те, чому говорять більше українською мовою, чому російською більше не говорять, чому менше [говорять кримсько]татарською. Це буде завтра. Правильно сказали, що, можливо, все це нагнітає преса. Ми спілкуємось і не говоримо, що хтось більше [кримсько]татарською заговорив, хтось українською, той [щось] сплутав. Це нікого не цікавить, бо всі один одного розуміють. Є інше – що йде нагнітання. Я ще раз кажу: в українського уряду повинна бути чітка програма облаштування депортованих. Немає чіткої [програми]. А в ній обов’язково потрібно утрясти питання із землею...".

1.7. Пильна увага політичних сил до теми міжетнічних взаємин.

Особливої актуальності набуло питання використання "етнічних стереотипів" у період виборчих кампаній, що почасти нівелює зусилля, спрямовані на реалізацію програм та місцевих ініціатив у царині розвитку толерантності. Окремі учасники фокус-груп зазначали, що політики свідомо експлуатують подібні сюжети, що не сприяє ні згуртуванню кримчан, ні гармонізації міжетнічних відносин. У цьому контексті наголошувалося на маніпулюванні мовною проблематикою, актуалізації тематики міжетнічного розмежування та релігійного чинника:

- "...Дуже часто у виборчих процесах використовуються, з одного боку, теми російської мови і слов'янської єдності. З іншого боку, всі кримські татари віддають голоси в такому-то напрямку. Це постійно перекреслює всі ті здобутки, які ми напрацьовуємо впродовж кількох років разом із ПРІКом та іншими інвесторами, котрі намагаються адаптувати одну сторону та інтегрувати іншу сторону. Але все це стирається, коли починають працювати агітатори і торкаються коріння, нагадують, хто є хто. На цьому наша робота закінчується. Я думаю, це одна з основних причин. Тому що коли вся преса, все телебачення та інше працюють тільки в цьому напрямку...",

- "...міжнаціональні відносини у нас загострюються саме в період виборів. Тому що політики грають на цьому. Вони намагаються зацікавити або одну, або іншу частину населення саме тим, щоб розколоти ці два народи",

- "Руський блок" одних підтримує, кримськотатарський блок підтримує інших. Беруть по 1–2 людині від певної національності і починають на цьому спекулювати. Тому я не знаю жодної партії, жодної громадської організації, яка би була міжнаціональна. Немає таких сьогодні ні громадських організацій зареєстрованих, ні політичних партій. Всі етнічні [утворення] підтримують певну національну групу і всю свою програму будують на міжнаціональних відносинах. Не для покращення, а навпаки, для конфронтації підтримують ту чи іншу націю. А ті одиниці, де по 1–2 людини, – їх просто протиставляють суспільству і все",

- "Сьогодні народ як зомбі. Їх зомбували, що татари бородаті, волохаті... В першу чергу вища влада зумисне сьогодні підриває авторитет керівників нижчої ланки, які є кримськими татарами. Я це заявляю".

1.8.Неналежна діяльність окремих ЗМІ, де наявні провокаційні публікації, що сприяють розпалюванню міжетнічного протистояння в АР Крим.

Наводилися факти прямого використання ЗМІ політичними силами для нагнітання конфліктних ситуацій в автономії:

- "Одна з основних проблем – щоб у засобах масової інформації публікували правду. Не ті шовіністичні погляди, які використовуються для налаштування населення один проти одного, а щоб інформація була достовірною. Якою би вона не була, але щоб вона дійсно була достовірною, а не [оприлюднювалися] для того, щоб розпалювати обстановку. Вона й без цього не така вже й спокійна. [А якій їй бути,] коли різні політики використовують трибуну, використовують свої посадові крісла, висловлюючи шовіністичні погляди",

- "На сторінках газети "Кримська правда", яка є найпоширенішою газетою, відкритим текстом, найбільш огульним, найбільш безпардонним методом ведуть розпалюючу політику, спрямовану проти кримських татар у першу чергу. Я вважаю, що прокуратура і засоби масової інформації повинні сказати: "Що ви робите? " Як можна, наприклад, на сторінках газети "Кримська правда", яку кожного дня отримують майже 53 тисячі сімей, написати: "Кримські татари такі-сякі, загарбники, монголи і таке інше."?",

- "Вам, може, видасться диким, але приїдьте до мене в район, я зберу людей і спитаю: "Є сьогодні потреба вивчати українську мову?" Одразу в штики люди встають. Чому? Тому що засоби масової інформації у відношенні до української мови ведуть у Криму жорстоку війну",

- "...для того щоби вирішити фінансові проблеми, використовується і політика, і засоби масової інформації, й усі штучно нагнітають відносини між кримськими татарами і так званим російськомовним населенням...".

1.9. Однією з проблем є недосконалість механізмів обговорення із представниками громади планів розвитку сіл та селищ, будівництва, перспектив допуску інвесторів.

Як можна судити з виступів окремих активістів, деінде відсутні прозорі процедури проведення громадського обговорення таких рішень. У комплексі це теж може викликати потенційне напруження, в тому числі в царині міжетнічних взаємин:

- "Будівництво нового селища наверху, вище об'їзної траси. А куди подінеться старе селище, куди подінуться сліди нашого корінного народу, який там жив і будував це селище? Завтра ця фірма переселить 15–20 бабусь, які залишилися, і це селище все перебудує. Ми про це думаємо".

2. Рівень обізнаності представників органів місцевого самоврядування із законами, нормативно-правовими документами та використання їх у службовій діяльності.

У ході проведення обстеження було визначено перелік основних нормативно-правових актів, з якими ознайомлені представники цільової аудиторії. Серед них:

– Конституція України,

– Порядок виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення
багажу депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2004 р. № 626,

– Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку забезпечення депортованих осіб та членів їх сімей, які повернулися в Україну, житлом, збудованим або придбаним за рахунок бюджетних коштів " від 17.12.2003 р. № 1952,

- розпорядження глав райдержадміністрацій,

– Земельний кодекс України,

– Житловий кодекс України,

– Бюджетний кодекс України,

– Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні",

– програми розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство.

Учасники розмови наводили приклади суперечностей у вітчизняному законодавстві, з якими вони стикаються у своїй повсякденній діяльності:

- "Хотілось би, щоб закони не суперечили один одному, як у нас це буває. В один день приймаються два закони, які суперечать один одному. Перший про ціни та ціноутворення. Припустимо, що ціна на комунальні послуги та опалення повинна бути обґрунтованою за своєю собівартістю. І другий закон – мораторій на підвищення цін. Хто погашає різницю? В місцевих бюджетах грошей немає".

Зокрема йшлося й про невідповідність Бюджетному кодексу закону про місцеве самоврядування, що викликає труднощі в здійсненні на місцях заходів у системі освіти, системі медичного обслуговування, із соціальної адаптації:

- "Чому селищна рада не має права мати музичну школу, чому ми не маємо права мати соціальну службу, [заклади] охорони здоров'я, освіти? Це наша територіальна громада. За Бюджетним кодексом це неможливо. Для того щоб поставити нашу школу на своєму фінансуванні, нам довелося реорганізувати дитячий садок – приєднати його до школи. Ну навіщо ці афери? Зараз наша школа стала однією з найкращих у Ялті, ми зайняли друге місце по Криму, по Україні занесені як партнер по соціальному партнерству".

Наголошувалося на необхідності ухвалення закону, де було би визначено поняття "депортація" та "реабілітація", що дозволить значно спростити роботу органів влади різного рівня з реалізації політики облаштування раніш депортованих:

- "В цілому у нас непогані, нормальні закони. Але вони не працюють, ніхто не хоче їх дотримуватися. А що стосується депортованих – і не тільки кримських татар, але й інших національностей, – то тут, я вважаю, взагалі немає на сьогоднішній день програми, як із ними бути. Ця програма з 1991 року повинна була бути і працювати. Але за 15 років її досі немає – і немає чіткого визначення, хто є депортованим. Є [програма для депортованих громадян], але вона не працює. Потрібно дати чіткі визначення, бачачи ці проблеми. Там лежить законопроект, але його ніхто не розглядає",

- "Якщо зробити аналіз по Україні, сьогодні на першому місці в нас йдуть українці, росіяни, білоруси, з малих народів – кримські татари (на 9–10 місці). Нас 260–270 тисяч. Але, окрім нас, є караїми, кримчаки, в яких також не менше проблем, ніж у нас. Нам поталанило: у нас є програма для депортованих громадян, у яку входять вірмени, болгари, греки. Але статус депортованого має той, хто був депортований сам, та його діти. Внуки сьогодні такого статусу не мають, вони йдуть на загальних підставах...".

Окремі учасники зазначали, що їх не цікавлять закони України та міжнародні документи в сфері етнополітики, мотивуючи це тим, що обізнаність із ними може посилити конфліктність етнонаціональних взаємин:

- " Модератор: А [які закони є] в сфері етнонаціональних відносин?

– Я не знаю. А навіщо? Щоб поглибити ще проблему?".

Наголошувалося на традиційній проблемі наявності гарних законів за відсутності дієвих механізмів їх використання чи то потрактування. Через те, на думку окремих учасників, закони працюють не в інтересах всієї громади, але окремих керівників:

- "...Які б закони не були, вони повинні працювати. Навіть тих законів, які у нас сьогодні є, достатньо для того, щоб вирішити будь-яку проблему. Єдине – що вони не працюють, що немає людей, які би трактували ці закони так, як потрібно суспільству, а не собі особисто. Коли ми говоримо про продаж землі, ми говоримо тільки про те, що [кримські] татари [її] продають. Сільський голова говорить, що в нього в бюджеті з'явилося 13 мільйонів гривень. Звідки? Він не тільки в оренду землю дає, він її продає. І продає не українським громадянам, а фірмам, які можуть викупити [її]...".

Окремі місцеві активісти вказували на посилення позицій силових відомств у сфері боротьби з корупцією, особливо в царині земельних відносин:

- "...У 2003 році, коли починалися в Ялті захвати, приїхала комісія на чолі з Піскуном. Вона відкрила 300 кримінальних справ за фактом порушення Земельного кодексу. Це було проти [місцевих] голів. І всі [вони] закрилися. Так звідки про корупцію починати [говорити]? Тому я й говорю, що сьогодні влада потрібна [не корумпована]...".

3. Рівень обізнаності з традиціями та особливостями розвитку культур національних громад в АР Крим, урахування їх у діяльності органів місцевого самоврядування.

Обговорювалося питання про рівень поінформованості місцевих громад у галузі культури, історії та побуту етнічних груп АР Крим.

3.1. На загальну думку, влада здебільшого не сприяє ознайомленню представників етнічних спільнот, що живуть пліч-о-пліч в одній громаді, з культурою один одної.

У той же час наводилися позитивні приклади таких місцевих ініціатив, зокрема й з боку НУО. Подібна діяльність віднаходить підтримку на рівні органів місцевого самоврядування:

- "Люди тільки на вулиці можуть щось побачити чи не побачити. Живучи тут 20 років, жоден слов'янин і досі не знає деталей [кримсько]татарських обрядів: ні весільних, ні похоронних, ні інших. Тому що повністю відсутня популяризація традицій.

Модератор: Чия це вина?

– Тільки органів місцевого самоврядування. Кожна районна рада може приймати програму, припустімо, популяризації. Як завгодно її можна називати. Ми її називаємо просто програмою депортованих громадян. І забиваємо туди до 100 тисяч гривень – у цьому році 93 тисячі. На наступний рік я збираюся відмовитися від цієї програми. Тому що ми робимо і фестивалі, і спортивні та інші заходи, але ми звужуємо коло. Адже якщо я саме з цією метою буду примушувати працювати існуючі програми освіти, охорони здоров'я, культури та інші, не розділяючи і не акцентуючи на чомусь... У нас живе 230 греків – у них є етнічний музей. Я туди виділяю кошти, сьогодні ми виділили 20 тисяч. Показово, що живе всього 230 греків і є етнічний музей. А на 26 тисяч кримських татар жодного музею немає. Є лише заправки, ринки, кафе, магазини. Хто заважав? Власного ентузіазму не було. Виходить, що через відсутність ентузіазму у людей ми знову повернулися до того, що немає ніяких програм. Я ще раз повторюю: ми робили це 6 років і зараз я, навпаки, хочу від цього відійти. Тому що це розвиває звичку до утриманства в людей".

3.2. Слабкість та несистемність місцевих ініціатив, нерозвинутість громадських організацій на рівні сіл та селищ – це, на думку окремих учасників, одна з основних причин того, що в АР Крим відбувається замало інформаційних та просвітницьких кампаній, скерованих на гармонізацію міжетнічних взаємин:

- "...На превеликий жаль, дійсно мало ініціативи. Скільки я працюю, до мене приходило лише болгарське товариство, яке хотіло створити етнографічний центр. У них є бажання створити якийсь центр для того, щоб не забути культуру болгар. Не просто виділити земельну ділянку для болгар, а саме для етнографічного центру, щоб вони могли просвіщати і розповідати всім про свою культуру. Отже, повинна бути ще й ініціатива з боку громадських організацій...".

Зокрема наводилися конкретні приклади взаємного обміну інформацією за допомогою відкриття місцевих культурних центрів, співпраці з НУО, встановлення спільних місцевих традицій на рівні сіл, запровадження програм міжрегіонального обміну тощо:

- "За участі колишнього міського голови ми відкрили кримськотатарський культурний центр. Зареєстрували належно, нам виділили кімнату у відповідній будівлі, де був зафіксований наш центр. Що мене радує, [так це те,] що і колектив цього центру [багатонаціональний], і відвідують його не тільки діти кримськотатарської національності, але й росіяни, і вірмени, і німці – буквально всі охочі. Тобто обмеження жодного немає.

Діти вивчають пісні, обряди, традиції як кримськотатарського народу, так і різні інші культури. Мені найбільше сподобалось при відвіданні цього центру, що діти, вивчаючи пісні свого сусіда, вивчаючи обряди сусіда, більш шанобливо ставляться один до одного. Вже немає розмежування. Тому що легше перевиховати дитину, вкласти в неї ази добросусідського існування саме в такому віці, аніж перевиховувати людину з усталеними поглядами. 70 років нам навіювали не буду казати що...",

- "...Якщо в 1994 році молоде покоління ще не знало, що таке 18 травня, а в школах ставили запитання: "Навіщо ви ходите до пам’ятника і що там сталося?", то зараз, коли задіяні школи, де 18 травня о 7 годині біля пам’ятника збираються не тільки депортовані, не тільки наші діти, але також і діти інших національностей, це вже говорить про те, що крига скресла. Виховання в цьому плані здійснюється саме через такі культурні центри, завдяки чому, що найголовніше, вчителі історії подають правильну інформацію...",

- "Нещодавно на канікулах моя донька побувала тут у краєзнавчому музеї. Вона приїжджає і розказує: "Нам розказувати про болгар, про українців, росіян, про кримських татар, ми бачили національні костюми..." Про якісь іще обряди їм розповіли в цьому музеї. Отже, саме в нашій сільській раді це не обмежується школою, уроками історії. І якщо вже зачепили тему 18 травня – у нас проводяться лінійки в день депортації. Це радіолінійка, шкільна лінійка. І школи та бібліотеки, все інше є в місті. До нас дуже близько місто, і багато людей, дітей ходять до школи в місті. Там уже є різні музеї та все інше...",

- "Щодо інформації про культуру, то потрібно, щоб органи місцевого самоврядування системно працювали. У нас є три бібліотеки в сільській раді, у трьох населених пунктах. Ми провели семінар, щоб до людей донести: «18 травня – це свято чи траур?». Тому що раніше говорили: "Йдуть на свято 18 травня". Тому тонко підійшли наші завідувачі бібліотек: були і стенди, і розмова, запросили всі нації – і греків, і болгар, і [кримських] татар. У тому числі тих із слов'янських народів, хто жив тут до депортації і залишився після депортації. І коли вже роз'яснили, свято це чи траур, у нас уже такого [питання] немає. 18 травня проводиться, як належить, траурна лінійка починаючи з дитячого садка. У нас у дитячому садку 120 чоловік у групі, тобто 8 груп".

Тому запровадження просвітницьких програм, на думку учасників, має стати комплексним процесом, який передбачає донесення неупередженої та деполітизованої інформації про етнічні спільноти і до дорослих представників громад:

- "...Діти, говорячи негативну інформацію про свого сусіда іншої національності по школі, звідки можуть її взяти? Звичайно, це виховання в сім'ї. Тому, напевно, потрібно, щоби пройшло ще не одне десятиліття, аби цей негатив у сім'ї зник",

- "На даному етапі потрібно просвіщати не тільки дітей, але й дорослих. А просвіщати повинні знавці цієї справи, тому що розповісти трішки й абияк – це не зовсім правильно. Тому що не всеохоплюючий, а якийсь однобокий погляд на культуру нації буде неправильним. Тому, звичайно, потрібні просвітницькі програми і по телебаченню, причому про багато національностей – не тільки про ті, які були депортовані. Якщо їх понад 100, значить, потрібно про кожну національність та про її культуру розповідати",

- "...У нас було опитування школярів-старшокласників. Там ситуація жахлива. Вона навіть погіршилася в останні 2–3 роки. Взаємно. Сидять в одному класі кримськотатарський хлопець і росіянин. Росіянин пише, що не слід пускати кримських татар, кримський татарин пише: "Не пускати росіян...".

4. Приклади ініціатив місцевої влади та неурядових організацій, що сприяють підвищенню рівня толерантності в суспільному житті АР Крим, особливо у сфері освіти, культури, серед інститутів громадянського суспільства

4.1. Наводилися позитивні приклади досягнення взаєморозуміння та міжетнічної взаємодії на рівні місцевої громади.

Серед іншого, окремі учасники бесіди наголошували на етнічному розмаїтті Криму та на потребі відроджувати соціально-культурний спадок кожного етносу, відновлювати історичну пам’ять про толерантне співіснування представників різних етнічних груп:

- "Група відкривається, вже є 6 російських дітей, яких спеціально батьки віддають у кримськотатарську групу – жити з [кримськими] татарами все рівно [доведеться], вчіть [їхню] мову, вчіть [їхню]культуру. Це дійсно нормальна адаптація дітей один до одного. І коли хтось із них буде головою сільської ради, йому не доведеться [вирішувати] такі, на наш погляд, великі питання... А насправді це зовсім не значні питання – поділу електорату, питання газифікації, прокладання доріг та ін., земельні питання, коли юрист сільської ради буде дійсно справедливо дивитися на проблему, а не на поставлене завдання",

- "Не можна говорити тільки про слов'ян і [кримських] татар. Говорячи про майбутнє, хочеться трохи в історію повернутися. В мене була знайома, на жаль, нещодавно вона померла. Вона народилася 1918 року в селі Зарічне під Сімферополем. До війни в цьому селі було три школи: одна навчала російською мовою, друга – кримськотатарською, третя – грецькою. Працювали всі разом і між людьми не було тоді ніякого розбрату, не було розколу. Всі жили дружно. Напевно, для того щоб об'єднати зараз усе населення Криму, не поділяючи його на [кримських] татар, слов'ян та інші категорії населення, потрібно, щоб працювали всі разом і жили поряд".

4.2. Сільські голови наводили приклади співпраці з місцевими меджлісами, що, на їх думку, часто дозволяє більш ефективно вирішувати проблеми поліетнічних громад, хоча за цього лунала риторика з приводу того, що Меджліс та Курултай не є офіційно зареєстрованими структурами:

- "В мене точно такий самий меджліс, це чудові хлопці. Я з ними щоп'ятниці збираюсь, і ми вирішуємо питання облаштування депортованих. Що не вирішили у верхах, ми вирішуємо на місці, тому що я знаю, що я в бюджет заб'ю ці гроші. А гроші знайду...".

4.3. Окремо йшлося про питання відновлення топоніміки, повернення населеним пунктам їх історичних назв.

Учасники обговорення вказували, що для цього необхідні політична воля, фінансові ресурси та узгоджена суспільна думка з приводу вищезазначених питань, адже заходи з повернення історичних назв передбачають проведення попередніх місцевих референдумів:

- "Ми на сесії вийшли з цією пропозицією, але це орган місцевого самоврядування не вирішить. Потрібен референдум. Потрібно, щоб у бюджеті були кошти, щоб ми могли потім усе переставити і перейменувати. А це і документація, і т. ін. Тобто воно за собою [багато чого] тягне. 57 тисяч нам потрібно тільки по одному населеному пункту. Ми не витягнемо цього ніколи. Потрібно, як раніше, щоб за ніч перейменували. Якщо так дозволять, тоді можна буде...",

- "Якщо із цим згоден народ, то які проблеми? Сьогодні народ згоден. Говорять, що ще до Катерини у нас село Красносельское називалося Пулуяк. Там жила болгарська сім'я, яка масло заморожувала. Яркое Поле називалося Круперчик. Тому що коли пастух на кривавій шкурі розбирав барана, йшли перехожі і питали: "Що ти робиш?" Він, [кримський] татарин, не знав, як відповісти і говорив [кримсько]татарською. Так воно й залишилося. Потім перейменували [село] в Яркое Поле. У нас цю культуру знають, тому що навіть фільм зняли. Ми на день села показуємо цей фільм".

5. Деякі приклади нетолерантності в діяльності кримських НУО та громадсько-політичних об’єднань

5.1. Переважним чином учасники розмови зазначали, що розуміють поняття толерантність як "терпимість", "справедливість", взаємоповага в соціальній та етнополітичній і релігійній сферах:

- "Толерантність – це шанобливе ставлення до культури свого сусіда",

"...Що таке толерантність? Це значить терпимість. Ми повинні терпіти ваші прояви національних ознак, ви повинні терпіти наші. Терпимість відбувається тільки на тому рівні, коли це боротьба протилежностей, філософська категорія, коли ситий не розуміє голодного, коли багатий не хоче знати стан бідного, коли принижений і ображений не може в цій державі отримати право на справедливість...",

- "Якщо ми хочемо толерантно жити, ми повинні, по-перше, один одного поважати".

Принагідно учасники обговорення наводили й узагальнені думки з приводу фактів нетолерантності. Серед іншого деякі сільські голови наголошували на тому, що певні групи, зокрема створені для розв’язання земельних питань, заважають діяльності місцевої влади, яка, проте, не приділяє належної уваги таким структурам і не аналізує мотивів подібної діяльності:

- "Я можу сказати про вашу організацію – партенітську групу. 500 ледарів ходить по вулиці біля Партеніта і вимагає чогось. Чого вони вимагають, я досі зрозуміти не можу. Землі, виявляється, скрізь повно, всі кажуть: "Беріть землю". Я питаю: "Чому вчепились у Південний берег Криму?" Я досі зрозуміти не можу. Мені заважає група, яка створена [невідомо для чого], тільки заважає. Вона розбурхує громадську думку в Криму. Створюють видимість [діяльності] ці 500 чоловік. Хоча я ще раз кажу: за всіма даними, в мене 5 сімей виселено, там більше не жило людей в Партеніті. Тепер виявляється, що більше тисячі...".

Йшлося про місцеві організації на селищному рівні, які намагаються встановити громадський контроль за діяльністю місцевої влади, що представниками місцевого самоврядування сприймається почасти як прояви нетолерантності:

- "Є у нас дочірня організація "Громади". Інтолерантна. Жінка, яка не пройшла в голови, створила громадську організацію, сказала, що збере потрібну кількість голосів, скасує сільську раду і ця організація буде займатися життєзабезпеченням села. Дітям у школу йти – почали дороги ремонтувати. У нас перевіряє технагляд рівень ухилу. А вона строчить скарги...".

Своєю чергою, говорилось і про наявність таких громадських організацій та суспільно-політичних рухів, речники яких свідомо нагнітають етнополітичну ситуацію в АР Крим. Зокрема вказувалося на наявність зовнішньополітичних факторів впливу:

- "У нас в Україні, зокрема в Криму міжнаціонального розбрату я взагалі з жодної сторони не бачу. Єдине, що я бачу (і це впродовж 30 років, які я живу в Криму): постійно нагнітається обстановка в Криму. Це не звичайні громадяни роблять, як було сказано. Окремій людині не по кишені їздити, збирати людей, годувати, взувати, влаштовувати у таборах.

Модератор: Хто це робить?

– Однозначно Росія. Держава Росія абсолютно зацікавлена. Якщо сьогодні не прикрити іншим фронтом чеченські події... А їм це хочеться зробити в Криму. Після чеченських подій тут почали формуватися бойові загони".

- "У нас такі громадські організації є. І після цього почалися негативні моменти. Як тільки була зареєстрована одна з організацій – тут же на реєстрацію прийшли козаки: "Зареєструйте наше козацтво". Для чого? Я виніс це питання на сесію. …при реєстрації козацтва я депутатам пояснив: зачитав статут і показав – у донських козаків є Дон, [були й] наші українські козаки, я не проти [відродження їхніх формувань], але треба, щоб він був нащадком козака. Тому сьогодні [маємо]"Весілля в Малинівці". Ті кашкети – це не те, що ми хочемо. Ми хочемо папаху, українську сорочку, шаровари і чоботи. Це в статуті так написано. У них форма одягу є. Коли я депутатам показав це і пояснив, то ми козацтво не зареєстрували. …Для чого нам потрібні козаки, якщо у нас є міліція, "Беркут", ОМОН, внутрішні війська, десантники? І ще нова структура? Від кого нам ховатися, з ким ворогувати? Сьогодні козаки, а завтра [інші] прийдуть, скажуть: "Ми скінхеди, зареєструй". Навіщо це протистояння?",

- "Козацтво, навіть якби я був сином козака, сьогодні використовується в недобрих цілях. Ви тримаєте в себе вдома в якомусь акваріумі змію. Її отруту можна використати як медикамент у потрібній дозі, а можна як смертоносний засіб. Якщо козацтво в національних костюмах, з шашками, верхом на конях проводить красиві спортивні змагання, виступає на фестивалях, спартакіадах, швиденько переодягається в спортивну форму і навіть бере участь у турнірах – це козацтво на руках носити треба. Але те козацтво, якому всього лише потрібно працювати над збільшенням чисельності, [привабленням] молоді, яке створюється в потрібний момент...".

Учасники розмови зазначали, що в АР Крим існує прихований конфліктний потенціал у сфері міжетнічних відносин, який можуть використовувати окремі політичні сили для розгойдування ситуації та посилення нестабільності на півострові або ж для виконання власних локальних завдань. Зокрема наводили як приклад події в Бахчисараї, де виникло етнічне протистояння через старовинне кримськотатарське кладовище "Азизлер", на території якого багато років функціонував ринок:

- "...Як тільки все це закінчилося, відчувалася атмосфера в Бахчисараї, що пахло війною, неприязню: "Ось іде кримський татарин, росіянин, українець, хтось іще..." Як тільки все це закінчилося, минув час, усе забулося – ми сидимо спокійно, ходимо спокійно. А в той момент була саме така напруженість. Шкода, що політикум, влада, засоби масової інформації створюють такі умови, створюють нестабільність у Криму для отримання своїх фінансових вигод, скоріш за все. Тому що тільки в нестабільності можна виконувати локальні завдання, відволікаючи увагу від важливого..."

Своєю чергою, учасники розмови наводили приклади використання окремими представниками влади громадсько-політичних об’єднань заради задоволення власних земельних інтересів, що дестабілізує ситуацію в АР Крим та сприяє подальшому розквіту корупції на півострові:

- "Припустимо, козацький захват. Для того щоб узяти ділянку під Сімферополем на козацькому захваті, потрібно заплатити 3 тисячі доларів. Це чутки такі. Десь на ПБК потрібно заплатити 10... Щоби стати в цьому захваті, а потім, звичайно, цю ділянку перепродати. Цілковито правильно сказав [хтось]: є депортовані, які стали в чергу, а є реальні факти перепродажу".

Загальні підсумки

1. Перелік основних проблем у АР Крим, які сьогодні є найбільш актуальними щодо суспільно-політичного процесу в сфері міжетнічних взаємин

За результатами обговорення, в якому брали участь міські сільські голови, депутати органів місцевого самоврядування різного рівня (сільські, міські), було виділено такі проблемні питання, які сьогодні є найактуальнішими в АР Крим:

1.1. Проблеми розподілу землі – виділення земельних ділянок (особливо актуальним є ситуація, пов’язана з урегулюванням питання самозахоплення землі).

На думку учасників обговорення, ці проблеми виникають не тільки через пасивність органів місцевого самоврядування, їх ухиляння від розгляду заяв репатріантів про виділення земельних ділянок, що мотивується позірною відсутністю земельних ресурсів, корумпованість місцевої влади (а таких фактів було виявлено чимало), але й через тривале затягування процесу інвентаризації землі, неврегульованість земельних проблем у Земельному кодексі, неузгодженість законодавства, що регламентує діяльність органів місцевого самоврядування та їх "земельні повноваження", з іншими законами України, відсутність чітких механізмів розмежування земель державної і комунальної власності.

Окремі представники місцевої влади наголошували на тому, що при розв’язанні земельних питань не варто робити етнічні наголоси, як це трапляється сьогодні.

На думку деяких сільських голів, "земельне питання в АР Крим є заполітизованим" та використовується різними політичними групами заради отримання політичних та економічних дивідендів, а крам того, демонструє розквіт корупції в органах влади різного рівня.

Деякі представники органів місцевого самоврядування розцінюють ситуацію, що склалась у царині виділення землі, як дискримінацію, тобто "превалювання однієї нації над іншою". В цьому контексті очевидним є трактування "земельного питання" як виключно джерела міжетнічного протистояння, але не соціально-економічної чи правової проблеми.

Своєю чергою, ступінь актуальності "земельного питання" та гострота проблем виділення землі є різними в різних районах Кримського півострова. Найболючішими вони є сьогодні на ПБК та в Сімферопольському районі.

Понад те, за свідченням окремих сільських голів, є навіть факти свідомого ухиляння відповідальних структур від затвердження таких планів.

Найгострішими серед них є проблеми законодавчого характеру, наприклад неузгодженість законів України і постанов РМ АРК, відсутність закону про реабілітацію раніш депортованих за національною ознакою кримськотатарського народу та низки національних меншин, а також нестача фінансових ресурсів у місцевих бюджетах.

Одним із викликів у сфері міжетнічних взаємин є ситуація з поверненням культових споруд, пам’ятників культурної спадщини та зусилля органів місцевої влади в цьому напрямку.

1.5. Урегулювання питань здобуття освіти державною та рідною мовами в дитячих садках, середніх навчальних закладах.

Було виокремлено проблеми у вивченні української та кримськотатарської мов, зокрема нестача підручників, брак учителів, негативне сприйняття з боку громади окремих ініціатив щодо відкриття шкіл чи класів з українською мовою навчання.

1.7. Пильна увага політичних сил до теми міжетнічних взаємин.

1.8. Неналежна діяльність окремих ЗМІ, де наявні провокаційні публікації, що сприяють розпалюванню міжетнічного протистояння в АР Крим.

Наводилися факти прямого використання ЗМІ політичними силами для нагнітання конфліктних ситуацій в автономії.

2. Рівень обізнаності представників органів місцевого самоврядування із законами, нормативно-правовими документами та використання їх у службовій діяльності

– Конституція України,

– Порядок виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2004 р. № 626,

- Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку забезпечення депортованих осіб та членів їх сімей, які повернулися в Україну, житлом, збудованим або придбаним за рахунок бюджетних коштів " від 17.12.2003 р. № 1952

- розпорядження глав райдержадміністрацій

- Земельний кодекс України,

- Житловий кодекс України,

- Бюджетний кодекс України,

- Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні",

- програми розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство.

Учасники розмови наводили приклади суперечностей у вітчизняному законодавстві, з якими вони стикаються у своїй повсякденній діяльності. Зокрема йшлося й про невідповідність Бюджетному кодексу закону про місцеве самоврядування, що викликає труднощі в здійсненні на місцях заходів у системі освіти, системі медичного обслуговування, із соціальної адаптації. Наголошувалося на необхідності ухвалення закону, де було би визначено поняття "депортація" та "реабілітація", що дозволить значно спростити роботу органів влади різного рівня з реалізації політики облаштування раніш депортованих.

Окремі місцеві активісти вказували на посилення позицій силових відомств у сфері боротьби з корупцією, особливо в царині земельних відносин.

3. Рівень обізнаності з традиціями та особливостями розвитку культур національних громад в АР Крим, урахування їх у діяльності органів місцевого самоврядування

Учасники розмови підкреслювали, що органи місцевого самоврядування приділяють питанням інформування громад у цьому плані замало уваги: майже відсутні програми на рівні місцевого самоврядування, які б сприяли ознайомленню з культурою та історією сусідніх етнічних спільнот, що сприяло би підвищенню рівня толерантності в суспільстві загалом. У той же час наводилися позитивні приклади таких місцевих ініціатив, зокрема й з боку НУО. Подібна діяльність віднаходить підтримку на рівні органів місцевого самоврядування.

3.3. Окремі учасники фокус-групи усвідомлюють, що втілення в життя ініціатив щодо розвитку етнічної культури, ознайомлення з традиціями інших етнічних спільнот сприяє розвитку громади загалом, допомагає виховувати молодь у дусі терпимості. Зокрема наводилися конкретні приклади взаємного обміну інформацією за допомогою відкриття місцевих культурних центрів, співпраці з НУО, встановлення спільних місцевих традицій на рівні сіл, запровадження програм міжрегіонального обміну тощо.

3.4. Зазначалося, що сьогодні існує багато прикладів негативної стереотипізації "образу сусіда". Ці стереотипи формуються не тільки в мас-медіа, ретранслюються та поширюються не тільки через ЗМІ, але й на побутовому рівні, в процесі родинного виховання. Тому запровадження просвітницьких програм, на думку учасників, має стати комплексним процесом, який передбачає донесення неупередженої та деполітизованої інформації про етнічні спільноти і до дорослих представників громад.

4.2. Сільські голови наводили приклади співпраці з місцевими меджлісами, що, на їх думку, часто дозволяє більш ефективно вирішувати проблеми поліетнічних громад, хоча за цього лунала риторика з приводу того, що меджліс та Курултай не є офіційно зареєстрованими структурами.

4.3. Окремо йшлося про питання відновлення топоніміки, повернення населеним пунктам їх історичних назв.

5. Деякі приклади нетолерантності в діяльності кримських НУО та громадсько-політичних об’єднань

Принагідно учасники обговорення наводили й узагальнені думки з приводу фактів нетолерантності. Йшлося про місцеві організації на селищному рівні, які намагаються встановити громадський контроль за діяльністю місцевої влади, що представниками місцевого самоврядування сприймається почасти як прояви нетолерантності.

Говорилось і про наявність таких громадських організацій та суспільно-політичних рухів, речники яких свідомо нагнітають етнополітичну ситуацію в АР Крим. Зокрема вказувалося на наявність зовнішньополітичних факторів впливу.

Під час розмови також наводилися приклади діяльності громадських організацій або громадсько-політичних об’єднань, які, на думку учасників, не сприяють налагодженню конструктивної взаємодії в громаді. Учасники розмови зазначали, що в АР Крим існує прихований конфліктний потенціал у сфері міжетнічних відносин, який можуть використовувати окремі політичні сили для розгойдування ситуації та посилення нестабільності на півострові або ж для виконання власних локальних завдань. Зокрема наводили як приклад події в Бахчисараї, де виникло етнічне протистояння через старовинне кримськотатарське кладовище "Азизлер", на місці якого багато років функціонував ринок.

Також учасники розмови наводили приклади використання окремими представниками влади громадсько-політичних об’єднань заради задоволення власних земельних інтересів, що дестабілізує ситуацію в АР Крим та сприяє подальшому розквіту корупції на півострові.

¹ Висловлення учасників фокус-групи по всьому тексту надаються у тому вигляді, як були ними сформульовані під час обговорення та є відображенням їх особистої думки або оцінки. – «Кримські студії».

²У Кодексу України про правопорушення (ст.53-1) і Кримінальному кодексу України (ст. 197-1) використовується юридичний термін – «самовільне зайняття земельної ділянки».

Додамо також, що у політичних дискусіях кримські татари більш оперують визначенням «самоповернення землі», акцентуючи тим самим вимушеність такої поведінки у випадках, коли їм відмовляють в наданні землі для облаштування. – «Кримські студії».

³Додамо, що переважна більшість кримських татар до депортації проживала у населених пунктах Південного Берегу Криму. Тому і зрозумілі (але, нажаль, не всіма) їх устремління повернутися власне на ті землі, де вони (або їх батьки) народилися. – «Кримські студії».

⁴В той же час ці люди є свідками призначення на високі державні посади осіб, які також не володіють державною мовою. Які тут можуть бути коментарі? – «Кримські студії».