На шляху до “четвертої республіки”... Особисті нотатки про духовні, політичні, соціально-економічні процеси в Криму в зв’язку з інтеграцією кримських татар і з нагоди закінчення строку повноважень IV Курултаю...

Зараз, коли після закінчення V сесії ІV Курултаю минув час і на арені політичних подій відбулися нові "вистави”, які так чи інакше були ним прогнозовані, лише рельєфніше видно ту складну і багатопланову перспективу, яка чекає Крім и всіх людей, що в ньому живуть. Так, хоч начебто і закінчилась запекла суперечка між бахчисарайськими "риночниками” та місцевими кримськими татарами з приводу звільнення землі під азізами (святилищами – ред.), однак проблема з їх відновленням, реконструкцією та музеєфікацією лишається невирішеною. Натомість спалахнув з новою силою вже застарілий конфлікт за земельну плантацію на вулиці Балаклавській в Сімферополі, який теж ледь не призвів до кривавої сутички. Ще однією гарячою точкою міжконфесійних відносин в Криму досі лишається територія побіля урочища Чуфут-Кале, де збереглися середньовічне мусульманське Зинджирли-медресе та ще кілька азізів, в тому числі і поховання Ісмаїла Гаспринського та Амета Озенбашли, розвиток та доступ до яких так чи інакше обмежує Свято-Успенський монастир УПЦ Московського патріархату, який то зазіхає на прилеглі території, то намагається звести паркан, який може перегородити шлях людям до їх святих місць.

В той же час попри прохання кримськотатарського активу Президент не наважується знову винести на обговорення в Верховну Раду України Закон “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, заветований його попередником. З іншого боку, Віктор Ющенко підписав зміни до кримінального законодавства, за яким самозахоплення ( в термінології кримських татар – самоповернення) землі буде каратися кримінальним чином. І кримським татарам з того, можна було б лише порадіти, адже за даними кримської прокуратури, кримськотатарські самозахоплення і "поляни протесту” становлять тільки третину всієї маси незаконно зайнятої землі в Криму, однак радіти нема чому – бо закон скоріше за все буде використовуватись вибірково. Небачений в правовій практиці випадок, однак в Криму, вірогідніше за все, - якби закон був виконаний повністю і без винятків! - за решітку слід би було посадити десятки тисяч людей, однак влада відкрито попереджає, що частина самозахоплень буде узаконена, частина звільнена, і тільки частина людей – за вибором кого? - будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. Дивно – але хіба люди в Криму від самого початку мають не рівну відповідальність перед законом? Виходить – ні, а нове доповнення до кримінального кодексу тільки збільшило цю нерівність. І перед судом мають постати тільки найбільш беззахисні? Влада в Криму від рук законодавців отримала фактично індульгенцію – однім самозахопникам їх вчинок буде прощений, більше того вони отримають винагороду в формі узаконення самозахопленої землі, інші – за те ж саме стануть перед судом і можуть потрапити за грати або відбудуться великим штрафом. Чи можна назвати такий лад справедливим?

Разом з тим і в самому середовищі кримських татар відбуваються складні політичні, соціально-економічні та культурні процеси. Те, що раніше називалось інтеграцією кримськотатарського народу в українське суспільство, те, що називалось репатріацією депортованих, і що, як сподівались раніше, мало б успішно завершитись за якихось 10-15, нехай навіть 20-ть років, обростає все складнішими обставинами та стає все більш не передбачуваним. Тепер зрозуміло, що і сама репатріація депортованого народу, а тим більше інтеграція цілісного кримськотатарського народу в український соціум, за минулі 15 років, через явні помилки в її організації, здобула досить мало якісних успіхів, не призвела до поліпшення якості життя в Криму, ускладнила перебіг соціально-економічних процесів в Україні. Наразі також зрозуміло, що український істеблішмент має досить мало гуманітарних, наукових, соціально-політичних, інтелектуальних ресурсів, щоб успішно вирішити проблеми цих процесів. Українське суспільство морально навіть сьогодні, попри 15-річну історію тісного співжиття з кримськотатарським народом, не готове до того, щоб вирішити ці проблеми на рівні світових стандартів. З іншого боку, можна говорити і про певні прояви нетерпіння та роздратування діями влади і самих кримських татар. Тепер з їх середовища все частіше можна почути твердження про "український тоталітаризм” та "расизм”. Це все породжує недовіру серед людей. Замість пошуку толерантних методів взаємин, і кримська влада виправдовується негативними світовими прикладами – безчинства іммігрантів в Парижі, протиріччя між турками та курдами тощо, не враховуючи, що такі випадки в світі це більш винятки, ніж правило, а правило полягає в більш успішному, ніж на пострадянському просторі, вирішенні міжнаціональних та міжконфесійних проблем.

З моєї точки зору, світове суспільство загалом має історично викривлений підхід до конфліктогенних факторів. Це дуже легко довести. Якщо помислити реально і без упередження, то стане цілком зрозумілим, що загальна маса співробітництва народів, країн, окремих соціумів, окремих людей між собою за своєю масою і кількістю за всю історію людства значно переважає загальну масу війн і конфліктів. Але сказав же хтось, що локомотиви історії – то війни, а не співробітництво. А хіба це так? Війна, яка приводить до вбивства великої кількості людей, які могли б створювати величезні цінності, до цілковитої розрухи – хіба то локомотив історії? Важко навіть уявити – наскільки б далеко вперед могло просунутися людство, якби всі люди, що загинули на фронтах і в сутичках в розквіті сил і не звершивши свого призначення й на десяту частину, - стали до станків, з’явились на будівельних майданчиках, в наукових лабораторіях! Скільки б вони зробили корисного, а натомість змушені були вбивати собі подібних і самі загинули, замість загального добра сіючи смерть. Людство прискіпливо вивчало стратегію і тактику воєн, хоча б мало натомість цього прискіпливо вивчати досвід творення, будівництва, управління, методики наукового пошуку та розвитку громади. Тільки уявіть, якби людство, всі сили і засоби, в тому числі і людські життя, які воно витратило на війни, кинуло на мирну розбудову свого життя, - наскільки б далеко вперед ми б просунулися!          Але то азбучні істини, які людство чомусь не засвоює вже тисячоліттями, витрачаючи все нові сили на конфлікти та сутички. Повернімося до Криму та розгляньмо детальніше ті соціально-економічні процеси, серед яких змушені жити кримські татари, українці, росіяни, болгари, німці, караїми, греки, кримчаки, євреї і ще десятки етносів, яких в загальному вжитку називають тепер “кримчанами”...

"А ви не боїтеся обвинувачень у сепаратизмі?”

Курултай кримськотатарського народу - це завжди багатопланове дійство. Не стала винятком і V сесія ІV Курултаю, що проходила в Сімферополі. Жаркі дискусії в ній поєднувалися з частуваннями пловом, приготовленим прямо в дворі Кримськотатарського національного театру, з концертами артистів національних художніх колективів і прийомом високих гостей. Напередодні Курултаю в Крим з офіційним візитом прибули державний міністр Туреччини Бешир Аталай і президент Агентства міжнародного співробітництва і розвитку Туреччини Хакан Фідан. Вони і стали першими гостями Курултаю. В аеропорті Сімферополя гостей зустрічали Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Анатолій Гриценко, Голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв і інші офіційні особи. Гості з Туреччини були прийняті у Верховній Раді автономії , де обговорили проблеми співробітництва між Туреччиною і Кримом у гуманітарній і торгово-економічній сферах. "Приємно, що це співробітництво здобуває системний характер і відкриває нові перспективи для розвитку двосторонніх відносин” -- сказав Анатолій Гриценко. Пан Аталай запропонував провести в Криму бізнес-форум за участю ведучих бізнесменів Туреччини й України для підготовки спільних інвестиційних проектів, насамперед, у туристичній сфері. Туреччина готова, зазначив він, збільшити кількість соціальних проектів у Криму, які фінансуються з Туреччини по лінії програми ТІКА, а також готова вкладати фінансові кошти в банківську сферу і комунальне господарство. Анатолій Гриценко запропонував створити робочу групу для підготовки проведення бізнесу-форуму. Сторони підкреслили необхідність прискорення реалізації проектів, спрямованих на поліпшення транспортних комунікацій у рамках співробітництва країн Причорноморського басейну. Турецька делегація взяла участь у присвяченому до Курултаю відкритті після ремонту кримськотатарських шкіл у Красногвардійському, Джанкойскому районах і в Старому Криму. Ремонт і реставрація цих навчальних закладів були здійснені за підтримкою Програми ТІКА в Криму. Привітавши делегатів Курултаю, Бешир Аталай і Хакан Фідан виїхали в Бахчисарай, де починається реставрація комплексу середньовічного кримськотатарського університету "Зинджирли-медресе”.

Другим гостем Курултаю став Голова Народного Руху України і тоді ще міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Він передав кримським татарам вітання від Президента країни Віктора Ющенка, відзначив, що вже три скликання два депутати від кримських татар обираються у Верховну Раду України по списках НРУ, і заявив, що "кримські татари в Україні асоціюються із силою, що стримує антиукраїнські тенденції”.

У зв'язку з Курултаєм активізувалися і недружні кримським татарам сили. Одна газета опублікувала статтю місцевого історика "Татарське питання” у роки окупації”, яку сам автор назвав "матеріалами до курултаю”. У статті автор повторив ще раз уже відому версію співробітництва окремих кримських татар з німцями в роки окупації й історію створених ними "татарських загонів самооборони”. Статтю "історика” можна було б назвати об'єктивною, якби він з такою же скрупульозністю розповів про одночасне існування таких же російських "загонів самооборони”, та "російського батальйону”, також створених німцями в Криму. Більш того, якби він зміг піднятися до осмислення соціально-політичних процесів середини минулого століття і проаналізувати об'єктивну базу для наявності антирадянських настроїв перед війною у великих масах людей багатьох і багатьох національностей колишнього СРСР, що і спонукало їх до боротьби проти сталінського режиму, зокрема у лавах Російської визвольної армії під керівництвом генерала Власова. Але обвинувачення в колабораціонізмі "чужих” і замовчування колабораціонізму "своїх” тільки продемонструвало необ'єктивність автора, і вийшла не "історична терапія”, а безуспішна спроба розпалення міжнаціональної ворожнечі.

Слід сказати, що вже після завершення роботи Курултаю, інша кримська газета опублікувала полемічну статтю відомого краєзнавця Володимира Полякова "А чи була зрада?”, де об’єктивно проаналізовані факти бездарного управління партизанським рухом з боку його очільника Мокроусова, що для кримської історії є вже доведеним фактом. Бездарна дислокація партизанських загонів та відсутність будь-якої конспірації при закладанні “продовольчих баз” з перших днів німецької окупації Криму унеможливили їх ефективну протидію ворогові. Недружні міжнаціональні відносини в загонах породили недовіру між партизанами. Це свого часу було підтверджене навіть постановою Кримського обкому ВКП (б) "Про помилки, допущені в оцінках поведінки кримських татар по відношенню до партизан, та заходах по ліквідації цих помилок і посилення політичної роботи серед татарського населення”. Цю постанову, з відомих причин, замовчували після депортації. Продовжують замовчувати і зараз, але даремно, адже вона розставляє всі крапки над "і”, адже що не кажи, а тодішньому обкому партії було видніше, ніж нинішнім кримським "історикам”.

Одне з інформаційних агентств також в переддень відкриття сесії Курултаю поширило коментар одного з політологів про те, що "кримські татари готують широкий політичний наступ на шляху до національної державності”. Він оцінив наслідки рішень Курултаю як "ймовірне виникнення серйозного міжнаціонального конфлікту в Криму, переходу його з латентної стадії в "гарячу”. Оскільки це було явне перебільшення, то очевидно допомогти реалізувати це передбачення прагнули активісти відомої організації "Прорив”, що прийшли пікетувати Курултай, але суд заборонив їм цю акцію, а міліція не дозволила її проведення, і ніякої "дестабілізації” не сталося.

Проте, ті, що бажають "гаряченького” і далі зв'язували в єдиний ланцюг Декларацію про самовизначення кримськотатарського народу 1991 року з оцінкою нинішньогоКурултаю як "нового походу за національною державністю”, і лідерам Меджлісу і цього разу не удалося уникнути питань типу: а ви не боїтеся обвинувачення в сепаратизмі? Рефат Чубаров сказав з цього приводу, що право на самовизначення є визнане міжнародним співтовариством право кожного народу, у тому числі і кримськотатарського, а обвинувачення в сепаратизмі кримські татари не бояться тому, що вони говорять про самовизначення в межах Української держави. Який же це сепаратизм? - перепитує народний депутат Рефат Чубаров. Деякі кримські телеканали незвичайно часто в ці дні показували фільми про "гарячі точки”, а диктори відверто говорили: "Дай Боже, щоб це не повторилося в Криму”, у такий спосіб зв'язуючи Крим то з Нагорним Карабахом, то з Придністров’ям, то з "бунтівними” республіками Грузії..

Курултай про освіту і землю

Головними проблемами, що обговорювали делегати Курултаю, були концепція національної освіти, проблема забезпечення депортованих землею, питання про визнання депортації геноцидом і положення про вибори нового, уже п'ятого, Курултаю кримськотатарського народу. Власне, нове тут питання тільки про вибори, оскільки ще на минулій сесії делегати Курултаю звернулися до органів вищої влади України про визнання геноцидом акта депортації. Тепер же Курултай ухвалив положення про Спеціальну комісію, що повинна координувати збір і підготовку історичних відомостей, що свідчать про загибель людей через депортацію. Відповідно до самоперепису народу, проведеного кримськими татарами, у перші півтора-два роки після висилки від хвороб, холоду, голоду, непосильної праці і невпорядкованості на новому місці, в умовах комендантського режиму загинули 46,2 % його чисельності. Питання перегукується з аналогічним рішенням Верховної Ради України про визнання актом геноциду голодомору 1932-33 років в Україні. До фактів, що підтверджують навмисний геноцид, спрямований на знищення кримських татар як етнічної спільності, кримські татари схильні віднести і планомірне знищення сталінським режимом їх матеріальної і духовної етнічної культури, знищення мови, писемності, системи національної освіти, що існували в Криму. Під забороною, як відомо, знаходилася навіть сама назва народу, і до кінця депортації паспортистам заборонялося вписувати в графі "національність" етнічну назву "кримський татарин". Отже віднині і українці, у відповідності до рішення Верховної Ради України, і кримські татари, у відповідності до рішення Курултаю, мають не суперечити одне одному, а поєднати зусилля для визнання в світі геноцидом цілеспрямованих дій сталінського режиму по винищенню великих мас людності.

На додаток Курултай також прийняв резолюцію, відповідно до якої в 2007 році буде відзначатися 20-річчя масових демонстрацій кримських татар у Москві.

11-12 квітня 1987 року стало продовженням масової відкритої боротьби кримських татар за своє повернення на батьківщину. Уже до цього часу національний рух кримських татар зміг провести Першу Всесоюзну нараду ініціативних груп, створити Центральну ініціативну групу (ЦИГ) і звернувся до Михайла Горбачова з проханням прийняти 16 представників для переговорів про повернення народу на батьківщину й усунення наслідків депортації. Але відповіді від ЦК КПРС так і не надійшло. І тоді почалися безпрецедентні для радянських часів акції протесту, про які навіть прибалтійські активісти говорили, що вони стали прикладом і для них. У результаті центральні органи влади СРСР створили кілька урядових груп і наукових комісій, з яких і почалося повільне, але невідворотне встановлення історичної істини, що відкрило шлях депортованим на батьківщину. Через демонстрації і пікети на Червоній площі в Москві пройшли тисячі кримських татар, що зараз живуть у Криму, і їм є що згадати.

Як пояснила журналістам керівник освітньої асоціації "Мааріфчі” Сафуре Каджаметова: “Концепція національної освіти вистраждана кримськими татарами ще в депортації й обговорюється в середовищі вчителів кримських татар уже більше 10 років. Вона являє собою програму відродження національної освіти, що має поєднати, як початкову, так і середню, так і вищу школу. Міносвіти Криму вже прийняло концепцію освіти на рідних мовах, і ми її підтримали, тому, що в той час це був крок уперед. Однак вона не може задовольнити повністью наш народ, оскільки, по-перше, не веде до відродження цілісної системи освіти кримськотатарською мовою, по-друге, не реалізується на практиці, і дотепер наша освіта залишається розірваною і безсистемною. Крім того, дехто хоче обмежитися освітою рідною мовою тільки в межах початкової школи, що не може привести до відродження мови, культури, існуванню і розвитку самостійної кримськотатарської літератури, театру, багатьох інших сфер життя народу”.

Слід сказати, що концептуально і практично – проблема національної освіти кримських татар надзвичайно складна. З приводу концепції вже більше 10 років точаться суперечки серед кримськотатарських вчених, практиків, учителів, студентів. Існує кілька різних варіантів концепції, різних підходів та різних програм. Крім концепції "Мааріфчі”, серед найбільш досконалих – концепція Робочої групи Міністерства освіти та Кримського центру проблем освіти, яка багато в чому перегукується з концепцією "Мааріфчі”. Думається, що обговоренням проблеми на Курултаї крапка в цій справі не може бути поставлена, оскільки сама проблема гаряче обговорюється в різних верствах кримськотатарського народу, активістів освіти. Розгляд різних підходів має бути продовженим на наукових конференціях та симпозіумах, остаточний документ має врахувати всі підходи та побажання найбільш компетентних просвітян, інтереси народу, і бути таким, щоб сприяти найбільш ефективній постановці національної освіти кримських татар.

Але, мабуть, сама найбільш животрепетна проблема - питання про землю. Серед делегатів Курултаю було поширене звернення людей, що живуть в місцях компактного проживання про те, що приблизно 100 тисяч татар не мають свого житла, а Україна ігнорує рекомендації Ради Європи про те, що народ, що повертається з депортації, повинний бути забезпечений засобами до існування, у тому числі землею. По їхніх оцінках українські акти про роздержавлення землі позбавили народ понад 1 мільйон гектарів сільськогосподарської землі, що знаходилася до депортації в користуванні кримських татар. Негативно оцінюється і той факт, що в Україні дотепер не набрав сили вже прийнятий Верховною Радою України Закон “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, через те, що він був ветований попереднім президентом, а секретаріат новообраного президента фактично підтримує зауваження екс-президента. Влада також зупиняє спроби кримських татар самостійно повернути собі землю. Зокрема, недавно Верховна Рада України прийняла зміни в кримінальний кодекс, яким вводиться кримінальна відповідальність за самозахоплення землі. Формальне поле для його застосування є - на півострові і зараз існує більш 50 демонстративних самозахоплень, у яких беруть участь більше 13 тисячі осіб. Делегати Курултаю підкреслюють, що справедливого рішення питання вони не можуть знайти й у судах Криму. Так, влада обрала таку тактику дій, при якій ділянки, на які претендують кримські татари, сільради і райради відразу надають іншим користувачам, і суди вважають їхнє право на землю більш пріоритетним. У той же час багато чиновників Криму вже заволоділи в тій чи іншій формі значними масивами землі для особистого користування. Мустафа Джемілєв говорив у доповіді, що самозахоплення - це крайня міра, що застосовується тоді, коли уже вичерпані всі інші способи законного виділення землі. І хоча кримські татари, як і раніше, як свідчить прокуратура автономії, не є головними суб'єктами, що незаконно використовують земельні ділянки, у Криму підозрюють, що кримінальне покарання буде використано, насамперед, проти них. В ефективності цієї міри й у тім, що вона буде застосовуватися розумно і справедливо, сумніваються навіть правознавці. Так, заступник прокурора Таміла Дробицька сказала журналістам, що "з приводу введення кримінальної відповідальності за самозахоплення не треба радіти. Швидше за все, з цього приводу в нас буде ще більше політики і більше лементу, будуть ще і зіткнення між міліцією й активістами земельних протестів”.

Рефат Чубаров в інтерв'ю газеті "День” з цього приводу сказав, що спрогнозувати в таких умовах розвиток проблеми в Криму складно. Дуже небезпечно те, що саме земля, як свідчить історія, була причиною багатьох конфліктів і навіть громадянських воєн. Складність проблеми в нинішньому її виді полягає в тому, що "держава, не створивши правового механізму наділення депортованих землею, уже створила механізм кримінального покарання за спроби реалізації кримськими татарами свого права на землю. У ринкових умовах земля для народу це останній засіб для виживання і виходить, що в народу відбирають останню можливість вижити, він стоїть перед фатальною межею”. Він також додав, що Курултай прийняв рішення, у якому вважає за необхідне втручання в проблему Ради Європи, ОБСЄ і Комісара по правах людини Європейського Союзу.

Ніхто не заперечує, що надання земельних ділянок в умовах повної запущеності "земельного господарства” в пострадянських умовах, коли навіть державні органи не мали точного і якісного кадастру, коли не були встановлені межі населених пунктів, коли великі масиви землі лишалися без господаря, коли земля взагалі перестала бути цінністю як такою, - це технічно дуже складна справа. Однак мова про наведення порядку в земельній сфері, про створення точного кадастру, про облік земель, про створення бази реєстру даних власників земельних ділянок вже триває більше 15 років. Разом з тим, ні для кого не секрет, що існує чорний ринок землі. І щоб впевнитися в цьому достатньо заглянути хоч би в Інтернет, де торг кримською землею триває досить активно. Зрозуміло, що кримськотатарський народ не може лишитися за межею цього процесу, і як сказано в зверненні учасників одного мітингу до уряду Криму: "Якщо хоч один кримський татарин залишиться без земельної ділянки на своїй батьківщині, то злагоди в Криму не буде.”

З іншого боку на самозахопленнях в Сімферополі, в Судаку та в інших регіонах Криму стоять та вимагають собі земельних ділянок і частина слов’янського населення Криму. Отже протести проти практики влади по роботі в земельній сфері в Криму стали міжнаціональними. Тому цілком зрозуміло, що питання розподілу землі в Криму - є стратегічним питанням державної безпеки, питанням злагоди в суспільстві на десятки чи сотні років наперед. В той же час слід визнати, що заходи, прийняті Президентом та Радою національної безпеки і оборони України при розробці Указу "Про стабілізацію соціально-політичної ситуації в Криму”, практично не виконуються. Переконливо свідчать про це навіть ті багаточисельні акти протестів, які мали місце вже після прийняття цих документів. Тому очевидно, що і РНБО України, і Президент, і Уряд мають повернутися до цієї проблеми та знайти її ефективне вирішення.

Про прямі вибори і державність

У нинішньому році минає термін повноважень IV Курултаю кримськотатарського народу Але вже більше року в Криму йдуть дискусії про те, як саме буде обиратися новий склад Курултаю. Через це, нове положення про вибори викликало палкі суперечки. Частина кримських татар, у тому числі і серед делегатів нинішнього Курултаю, домагаються, як вони стверджують, демократизації виборів і внутрішнього життя народу. Вони пропонують ввести прямі вибори делегатів нового Курултаю, замість нинішньої двоступінчастої системи, що існує вже п'ятнадцять років, і яку багато хто вважає застарілою.

Отже, слід говорити відверто, що нинішній Меджліс кримських татар, як кожен важливий суспільно-політичний орган, має свою опозицію. І це добре, більше того, - було б дивно, якби було навпаки. В той же час, за рейтингом нинішні керівники Меджлісу користуються значною підтримкою серед народу – вона становить від 30 до 45 відсотків. І такому рейтингу можуть позаздрити багато українських політиків, рейтинг яких значно нижчий. В той же час Меджліс навчився конструктивно працювати з опозицією, і розуміє, що замовчувати її позицію та вимоги, твердження та прагнення було б не правильно і не демократично. Відвертість зі своїм народом – характерна та ефективна риса кримськотатарських органів самоврядування. Але, як твердить опозиція Меджлісу, саме це положення про двоступеневі вибори дозволяє Мустафі Джемілєву безпосередньо впливати на “якість” корпусу делегатів і, тим самим, вже чотири терміни підряд і залишатися главою Меджлісу, і усувати вплив опозиції. У Регламенті Курултаю також є норма, що надає сесіям Курултаю право голосуванням відбирати мандат делегатів у тих, хто з будь яких причин протидіє виконанню прийнятих Курултаєм рішень. Правомірність такого пункту заперечує нинішня опозиція Меджлісу. В той же час прихильники цієї норми стверджують про те, що завдяки її існуванню вдається запобігти розколу серед делегатів Курултаю у найважливіших питаннях. Так, на нинішній сесії Курултаю були позбавлені мандатів 12 його делегатів, які під час попередніх виборів балотувалися кандидатами в депутати місцевих рад не за об’єднаним списком Курултаю и Народного Руху України, а від інших політичних сил. І хоча минулі вибори для кримських татар провальними назвати не можна - в органи влади пройшло в цілому на 72 депутата більше, ніж у 2002 році: обрані у Верховну Раду Криму 7 депутатів кримських татар по списках НРУ, 95 депутатів у районні ради, що складає 13,8 відсотків їхнього складу, 27 депутатів у міські ради (5,5 %), у сільські і селищні - 845 депутатів, що складає 16, 7 відсотка, обрано 24 сільських і селищних голів - в доповіді на Курултаї Мустафа Джемілєв оцінив факт участі окремих кримських татар в інших політичних силах, як "найбільший збиток національним інтересам кримських татар під час виборів”. Особливо дісталося від нього кримськотатарським газетам, що публікували рекламні й агітаційні матеріали не тільки Меджлісу и Народного Руху України, але й інших політичних сил. В результаті опозиція заявляє, що Курултай з виборного органа, що представляє весь народ, поступово перетворюється в організацію, що не терпить політичної розмаїтості. Делегат Курултаю Эміне Авамілєва, що була серед ініціаторів нового порядку виборів, сказала журналістам після того, як Курултай знову затвердив попередній, дещо модернізований порядок, який знову передбачає двоступінчасту систему виборів, що вона засмучена тим, що "не удалося наблизити кожного кримського татарина до Курултаю”. Адже двоступінчаста система передбачає делегування від кожного співтовариства кримських татар спеціальних вибірників, що потім вже обирають делегатів Курултаю на регіональних виборчих конференціях. Таким чином, виходить, каже вона, що "багато кримських татар навіть не знають делегатів Курултаю і відсторонені від його роботи”. Делегат Курултаю Синавер Кадиров сказав журналістам, "в принципі відзивати делегатів Курултаю мають право тільки самі виборці, але тут велику роль зіграли як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори, причому суб'єктивні значно більше”. Він говорить, що в даному випадку Курултаю варто було б просто не скористатися цим пунктом, а звернутися до самих виборців з ініціативою про відкликання тих делегатів, що брали участь у виборчому процесі інших політичних сил, якби вони вважали це потрібним і правильним.

Отже, чи має ця суперечка підстави? Перший заступник голови Меджлісу, народний депутат Рефат Чубаров сказав журналістам, що "рішення про виключення правильне, тому що всі делегати добровільно взяли для себе зобов'язання виконувати рішення Курултаю, прийняті на його сесіях. Це записано в наших статутних документах. Для всього народу наші рішення, звичайно, носять рекомендаційний характер. Але в даному випадку Курултай приймав рішення брати участь на виборах у блоці з НРУ, а ці делегати пішли проти цього рішення і порушили його. Така поведінка несумісна з політичною дисципліною, тим більше в тих складних умовах, у яких ми перебуваємо”.

Тим часом делегати Курултаю, що голосували за старий порядок виборів, мотивували відмову прийняти положення про прямі вибори тим, що на них у народу просто немає фінансових засобів, хоча деякі представники опозиції стверджували, що такі вибори не будуть більш витратними, чим двоступінчасті. Не вдаючись у деталі, зазначимо, що задля проведення прямих виборів делегатів Курултаю потрібно було б сформувати понад однієї тисячі виборчих ділянок... У результаті опозиція вважає, що і цього разу демократизувати політичне життя народу не вдалося. Проте, зрозуміло, що це питання з порядку денного не знято. Адже ідея про прямі вибори обговорюється серед кримських татар уже багато років, причому не тільки "на кухнях”, але і в засобах масової інформації. Тому ця ідея, швидше за все, буде і головною проблемою для майбутнього Курултаю в новому складі, і буде прийнята Курултаєм в той момент, коли для цього визріють суспільно-політичні та організаційно-економічні умови.

Про те, що Курултай прийняв оптимальне рішення свідчать суспільно-політичні процеси, які розгорнулися в ході підготовки виборів нового Курултаю. Як повідомив журналістам голова виборчої комісії Курултаю Ахтем Чийгоз, в них побажали прийняти участь 11 громадсько-політичних організацій та блоків кримськотатарського народу, яким видано підписні листи. Серед них відомі в середовищі народу об’єднання – "Адалет”, "Авдет”, "Къырым-Юрт”, "Азатлик”, ОКНД, "Мааріфчі”, Кримськотатарський молодіжний центр, Ліга кримськотатарських жінок, а також виборчі блоки – "Аркадаш” -- який створено Ісламською партією Криму та правозахисною організацією "Аркадаш”, "Міллі Хак” – створений Лігою кримськотатарських юристів "Ініціум”, організаціями "Кримськотатарська ініціатива”, "Бизим Крим” та "Товариство дослідників історії та культури кримських татар”, і "Азатлик” – створений інформаційно-просвітницьким центром "Боразан” та організацією "Таянч”.

Разом з тим в Криму активно поширюється інформація про те, що на півострові створено оргкомітет та ведеться робота по відновленню історичної партії кримських татар "Міллі Фірка”. Її активісти, зокрема один з лідерів опозиційного Меджлісові руху Васві Абдураїмов, заявляють журналістам, що вони не мають наміру брати участь у виборах Курултаю. Активісти відновлюваної "Міллі Фірка” твердять, що насправді вони не виступають проти самої ідеї національного самоуправління як такої та не проти виборів кримськотатарським народом Курултаю та Меджлісу, однак вони вважають, що "керівники Меджлісу не почули закликів до реформування органів національного самоврядування”. Тому вони будуть домагатися реформування виборчої системи та скликання "справжнього з’їзду”. За його прогнозами це може статися не раніше 2010 року, коли рух "Міллі Фірка” має намір перетворитися в повномасштабну політичну партію, а поки-що активісти руху мають намір "проводити інформаційну роботу для того, щоб показати, що собою являє нинішній Курултай та яким він має бути насправді”.

Отже прагнення опозиції критикувати дії представницького органу народу зрозумілі. Разом з тим хотілось би сказати, що ми, представники інших народів, що живуть в Криму, не можемо вважати себе вправі вмішуватись у внутрішні національні справи кримських татар і всі проблеми, які серед них існують, вони мали б вирішити самотужки. Однак, звертає на себе увагу той факт, що намагання створити ефективний опозиційний рух серед кримських татар відбуваються не вперше. Так, вже з недавньої історії відомі колишні намагання створити партію "Міллет”, які не привели до успішного результату, інших партій. В той же час прагнення до відновлення історичної і пам’ятної для кримських татар "Міллі Фірка” - це ідея, яка живе в душі кожного кримського татарина, і нинішній оргкомітет, очевидно, саме на це і розраховує. Однак, слід сказати, що і тут успіх не гарантований самою лише назвою, бо цілком можливо, що прекрасна ідея, при невдалому використанні її, може бути при певних умовах скомпрометована остаточно. Тут цілком очевидно, що в нинішніх умовах створити життєздатний громадсько-політичний рух, а тим більше партію, в середовищі кримськотатарського народу можна лише за умови тісного єднання її структур з тим, що вже напрацьовано досвідом народу за останні 15-17 років, тобто в тісному поєднанні з ідеями нинішнього Курултаю та нинішнього Меджлісу. Звичайно, їх можна і треба б критикувати, однак заперечити цілком та відсторонити від органічного життя народу, як це роблять послідовники колишнього НДКТ та активісти новітньої "Міллі Фірка”, вже неможливо, адже Курултай сьогодні – це сам кримськотатарський народ як він є, подобається це комусь чи ні. Тому більш продуктивним шляхом для нової партії, якою б вона не була, хай навіть і омріяна десятиліттями "Міллі Фірка”, є саме участь у виборах нарівні з усіма, що було б відвертою народною оцінкою цієї ідеї. Не участь у виборах – не що інше, як спроба поки-що уникнути оцінок народу. Може саме в цьому і є помилка багатьох нових рухів в гущині кримських татар.

А що стосується національної державності кримських татар, то після закінчення Курултаю виявилось, що ніякого "нового походу” за державністю кримські татари не оголосили. Натомість усі фактори говорять про те, ідея національного самовизначення жила і живе в душі кожного кримського татарина. Вона не може бути досягнута "революційним походом”, не може бути оголошена кимсь "з сьогодні на завтра”, а може бути досягнута тільки шляхом перманентних змін характеру існуючої автономії і поступового придбання нею рис кримськотатарської національної, планомірної інтеграції кримськотатарського народу в усі сфери життя.

Ніякого "тотального походу” і не маю бути оголошено, - вважають прагматики з кримських татар, - бо тотальний поход триває вже кілька десятиліть. Так, участь кримських татар в органах влади, що уже сьогодні перевищує 13 відсотків складу рад усіх рівнів, і, як вважають аналітики, буде поступово розширюватися до рівня, прийнятного для всього суспільства. Поступово буде створена система національного утворення, буде вирішена проблема землі і власності. Природно, для цього необхідне сприяння, а не опір держави, тому що в підсумку кримськотатарський народ зможе винести один із двох висновків - або інтеграція відбулася завдяки зусиллям держави, і вона буде визнана народом як дружня і своя, або ж інтеграція відбудеться всупереч зусиллям держави, і вона буде вважатися народом недружнім, авторитарним органом, що не рахується з інтересами народу. Іншого вибору немає.

Отже, якщо вважати, що Кримське ханство було першою кримськотатарською державністю, короткочасне утворення, оголошене першим Курултаєм 1917 року і насильно знищене більшовиками – другою, а Кримська автономія зразка 1921 -1944 років – третьої формою кримськотатарської державності, то сьогодні в межах України формується четверта республіка кримських татар, яка має відновити їх природні права та встановити в Криму злагоду і міжнаціональну справедливість. На жаль, завдання такого масштабу ніколи не вирішуються легко. І в кожної політичної сили, як і в кожного політика, на цьому шляху – своя особиста доля, від якої не можна відвернутися, і яку не можна обдурити. Про це свідчить вся історія кримських татар, вся історія Криму, вся історія співжиття їх з державними утвореннями українців та державними утворення росіян на землях, що одвіку межують між собою.