„США підтримують унікальні політико-правові відносини з індіанськими племенами та особливі відносини з організаціями корінних жителів Аляски, як передбачено Конституцією США, договорами та федеральними законами” - говориться в меморандумі Президента США Дж. Буша керівникам міністерств та урядових агенцій США від 23 вересня 2004 р. Загальна інформація В США проживає достатньо велике аборигенне населення – індіанці, ескімоси, алеути. Дані про їх кількість суттєво різняться, це залежить від джерела інформації. За офіційними даними, якими оперує уряд США, кількість корінного населення США складає близько 4,4 млн. осіб, або 1,5% від загальної кількості населення США. Більш ніж половина корінних жителів мешкає у резерваціях, що розташовані доволі нерівномірно по усій території Сполучених Штатів. Резервації – це особливі адміністративні одиниці, що включають в себе населені пункти, мешканці яких складають індіанські громади. Землі резервацій є власністю відповідних індіанських громад. За площею, за кількістю землі резервації дуже різняться, є великі резервації, де мешкають тисячі та десятки тисяч індіанців, а є невеликі, з населенням у сотні осіб. Відчуження чи продаж земель територіальної громади неможливе без дозволу ради племені та погодження з спеціальною урядовою агенцією. Бюро у справах індіанців (БСІ) Міністерства внутрішніх справ США2 відповідає за управління 55,7 млн. акрів (22.540.990,27 гектара) земель, що знаходяться у довірчому управлінні Урядом США в інтересах американських індіанців, індіанських племен та корінних жителів Аляски. Освоєння лісових угідь, здача в оренду активів на цих землях, управління сільськогосподарськими програмами, захист водних та земельних прав, розвиток та утримання інфраструктури, а також, забезпечення економічного розвитку – все це належить до компетенції БСІ. Крім того, БСІ надає освітні послуги 48 тис. індіанських школярів. Управління спеціального представника з довірчих відносин з американськими індіанцями опікується інвестиціями племінних трастових фондів у розмірі 2,9 млрд. доларів та особистими рахунками, на яких зберігається близько 400 млн. доларів. Для законодавчого врегулювання питань взаємовідносин між корінними народами та США в структурі Сенату США функціонує Комітет у справах індіанців, в якому зараз головує сенатор Джон МакКейн від штату Арізона. Сенатор Дж. МакКейн є другою людиною за впливом у Республіканській партії США, він був суперником Президента Дж. Буша під час висування кандидата на пост Президента Сполучених Штатів на з’їзді Республіканської партії під час останніх виборів. У відповідності до законодавства США індіанські племена користуються певними правами самоврядування та самовизначення, тобто, за правовою природою, корінні американці є єдиною групою американського населення, яка має особливий юридичний статус та національно-територіальну автономію. Однак, держава здійснює над племенами опіку: їхні землі та майно не оподатковуються, вони отримують соціальну допомогу від уряду США, забезпечуються безкоштовною медичною допомогою. Крім того, вони володіють спеціальними общинними фондами у сумі 1,5 млрд. доларів, що були отримані як компенсація за відчужені землі, рента від яких щорічно розподіляється між мешканцями резервацій. Й зараз індіанські племена виступають за збереження резервацій та продовження державної опіки. Термін „корінні американці” у сучасному тлумаченні включає в себе не тільки американських індіанців та корінних жителів Аляски, але й корінних гавайців, чаморро та жителів Американського Самоа. Корінні американці є громадянами США та штатів, мають право голосу, як й будь-які інші громадяни. Вони також є громадянами племен, до яких належать у відповідності до критеріїв, що встановлені кожним племенем. За визначенням МВС США, до американських індіанців зазвичай належить людина, в якої є хоча б частка індіанської крові та яка визнається індіанцем одним з племен і/або урядом США. Єдиного правового критерію щодо визначення індіанця не існує. Вкрай важливо розуміти різницю між етнологічним та правовим значеннями терміну „американський індіанець”. Захист та послуги, що надаються урядом США для членів племен обумовлені не статусом людини як американського індіанця в етнологічному сенсі, а тим правовим смислом, що вкладає в нього держава: ця людина, у першу чергу, є членом племені, яке визнано США та з яким США підтримують особливі довірчі стосунки. Особливе положення було у корінного населення Аляски, яке складається з трьох груп: ескімоси, які складають коло 53% корінного населення, індіанці – 34% та алеути – 13%. Жодна з цих спільнот не проживала у резерваціях. Це було викликано особливостями традиційного господарства, яке вимагало постійних сезонних переміщень. Тому, відносини з корінними жителями Аляски будувались на інших засадах ніж в континентальній Америці. Хоча США не ратифікували жодного акту міжнародного права щодо корінних народів, ці міжнародні документи вплинули відповідним чином на розвиток відносин між Урядом США та корінними народами. Система взаємовідносин між корінними народами та США З точки зору структури та повноважень автономія індіанських народів США є місцевим або муніципальним суверенітетом, що поєднується з деякими додатковими правами та привілеями, що передбачаються особливим статусом корінних народів. Однак, враховуючи відмінності політико-правових систем США та України, говорити про прийнятність для нашої країни даної моделі або деяких базових її компонентів можна тільки з урахуванням досвіду практичної реалізації державної політики США. Еволюцію політики США по відношенню до індіанців можна представити у вигляді кількох етапів. І-ий етап (ХVII-XIX ст.) – політика асиміляції шляхом переселення індіанців до резервацій, позбавлення їх земель для розвитку фермерського сільськогосподарського виробництва. ІІ-ий етап (поч. ХХ ст. до 1945 р.) – спроби стимулювати асиміляцію за допомогою традиційних інститутів, що ще збереглися, орієнтація на індіанську громаду та її самоврядування. ІІІ-ій етап (1950-ті р. ХХ ст.) – політика термінації та релокації, посилення асиміляційних процесів, ліквідація громад та опіки над ними в інтересах монополій та великого капіталу. IV-ий етап (60-70 рр.) – стимулювання розвитку резервацій силами індіанського підприємництва, сприяння розвитку індіанського підприємництва, відновлення політики опіки над громадами та поміркованої асиміляції. V-ий етап (з 80-их р.) – перехід від опіки до партнерства, скорочення державних субсидій, стимулювання розвитку приватного підприємництва. Розділ 8 ст. 1 Конституції США надає федеральному урядові повноваження підтримувати відносини з індіанськими племенами. Політика Сполучених Штатів по відношенню до корінного населення базується на наступних основних принципах: США підтримують унікальні правові відносини з індіанськими племінними урядами, що передбачені Конституцією США, договорами, законами, урядовими рішеннями та судовими ухвалами. З моменту заснування федерації, США визнали індіанські племена внутрішньо залежними народами, які знаходяться під їх захистом. Уряд прийняв багато законодавчих та нормативних актів, які встановлюють та визначають довірчі відносини з індіанськими племенами. У відповідності до договорів, законів, урядових рішень і судових ухвал США визнали право індіанських племен на самоврядування. Як внутрішні залежні народи, індіанські племена здійснюють природні суверенні повноваження над своїми членами та територіями. США співпрацюють з корінними народами на міждержавній основі для вирішення проблем, що пов’язані із самоврядуванням індіанських племен, племінними ресурсами, що знаходяться у довірчому управлінні, індіанським племінним договором та іншими правами. США визнають право індіанських племен на самоврядування та підтримують суверенітет і самовизначення племен. Відповідальність США перед індіанцями у зв’язку з довірчими відносинами.3 Повноваження, якими користуються племінні уряди при здійсненні своїх прав самоврядування доволі широкі, тому ми звернемося до тих аспектів їх втілення, які, на думку автора, можуть бути, якимось чином, застосовані при розробці державної політики та законодавства України по відношенню до корінних народів України. Для цього розглянемо деякі напрямки державної політики США та співробітництва уряду США та племінних урядів: політика, етнокультурна самобутність, земельні питання, економіка, відношення до релігії тощо. Всього Уряд США визнає на федеральному рівні суверенітет та співпрацює з 562 племінними урядами. Коли повноваження уряду над корінними народами були оскаржені у 30-х роках XIX ст., головний суддя Джон Маршалл чітко сформулював головний принцип, на якому базувався розвиток норм права США щодо індіанців до теперішнього часу: племена мають статус державності та зберігають невід’ємні права самоврядування. Представницькі органи самоврядування індіанських громад - племінні уряди виконують функції місцевої виконавчої влади. Вони є повноважними представниками племен у взаємовідносинах з урядами штатів та федеральним урядом. Уряди племен беруть участь в обговоренні проектів бюджетів федеральних програм щодо корінного населення до затвердження їх Конгресом США. Племінним урядам надано право впроваджувати цивільні та кримінальні закони, вводити оподаткування, встановлювати правила членства, ліцензувати та регулювати різні види діяльності, і навіть позбавляти окремих осіб права знаходження на території племені. Також уряди мають право регулювати внутрішнє життя громад. Племінні уряди мають дуже розширені права у галузі економіки. Вони можуть на свій розсуд заключати угоди та дозволяти видобуток корисних копалин на власній території. Однак, неприпустимими є рішення, що можуть нанести шкоду природним ресурсам резервації. До того ж, усі угоди мають бути погоджені Бюро у справах індіанців. Обмежень на права самоврядування індіанських народів небагато, вони ті ж самі, що застосовуються і до штатів: ані племінні уряди, ані уряди штатів не мають права оголошувати війну4, здійснювати зовнішні зносини чи друкувати гроші. Як відомо, в Конституції України у трьох статтях застосовується термін „корінні народи”: ст.ст. 11, 92, 119. У статті 11 Конституції України зазначено: ”держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”. На жаль, чіткого уявлення в Україні про специфіку ситуації, права та обов’язки саме корінних народів ще немає ані серед політикуму, ані серед вчених, тим більше, суспільстві. Подальшого законодавчого розвитку конституційні норми щодо корінних народів не отримали, законодавчо не був визначений перелік народів, які належать до корінних народів України. Отже, існує нагальна необхідність ознайомлення з міжнародним правом щодо корінних народів, нормами прав і практикою по відношенню до корінних народів окремих держав, зокрема Сполучених Штатів Америки. На думку провідних вітчизняних вчених, згідно з нормами міжнародного права, етнографічними та етнополітичними критеріями та індикаторами, статус „корінний народ України” може бути наданий кримським татарам, караїмам і кримчакам. Перш за все, кримськотатарський народ як окрема самобутня спільнота, до того ж позбавлена власної державності, здатної зберегти та розвинути їхню етнокультурну ідентичність, задовольняє усім прямим і непрямим критеріям та індикаторам належності до корінних народів, запропонованим світовими експертами. Протягом тривалого часу кримські татари наполягають на наданні їм правового статусу корінного народу України. Однією з головних вимог кримських татар є правове визнання їхнього представницького органу – Меджлісу кримськотатарського народу та надання можливості кримськотатарським громадам впливати на соціально-економічне життя півострова, особливо у місцях, які мають для кримських татар історичне, духовне або сакральне значення. Визнання Меджлісу кримськотатарського народу Українською державою, надання йому відповідного правового статусу законодавчим шляхом дозволить зняти напругу в стосунках української влади та кримськими татарами, посилить довіру до інституцій державної влади з їхнього боку. Можливість надання громадам кримських татар впливати на соціально-економічне життя на місцевому рівні може бути забезпечена відповідними законодавчими нормами шляхом надання певного правового статусу кримськотатарському народові. Ради індіанських племен керують більш ніж 1200 школами та інтернатами, в яких проходять навчання більш ніж 48 тисяч дітей. З боку уряду США вказаними навчальними закладами опікується Бюро у справах індіанців Департаменту внутрішніх справ. До програм шкіл та інтернатів включені спеціальні курси з історії та культури індіанських народів, громади намагаються забезпечити викладання рідної мови як окремого предмету. В основу системи навчання в індіанських школах покладена концепція навчання дітей з урахуванням традиційного педагогічного досвіду, що дало безсумнівні позитивні результати. Нестачу викладацьких кадрів намагаються вирішити шляхом підготовки спеціалістів в індіанських коледжах. Зараз працюють 34 індіанські коледжі, в яких навчається близько 60 % усіх студентів-індіанців. Ці коледжі одночасно є центрами культури свого народу та центрами підготовки кваліфікованих кадрів з числа представників корінних народів. Переважна більшість випускників цих коледжів залишається у власних резерваціях, що сприяє соціоекономічному прогресу, розвитку індіанської культури, укріплює політичний суверенітет їх народів. На федеральному рівні є кілька спеціальних освітніх програм для корінного населення США, що спрямованні як на середню освіту, так й на вищу. На державному рівні прийняті рішення щодо підтримки мовно-культурної самобутності корінних народів. Як приклад можна навести Акт щодо збереження та розвитку рідних мов корінних жителів Аляски, що був прийнятий Конгресом США у 1991 р. Він передбачає надання грантів для розвитку, заохочення, збереження та сприяння мовам аборигенів Аляски. Для сприяння освітніх програм функціонує Консультативна рада у справах коледжів та університетів племен при Президентові США. Урядом Президента Дж. Буша витрачено більш ніж 1 млрд. доларів на будівництво нових та ремонт існуючих шкіл для корінних американців. Як відомо, система освіти кримськотатарською мовою, що існувала до Другої світової війни, була зруйнована під час депортації та до цього часу не відроджена у повному обсязі. Не існує жодного дошкільного дитячого закладу з кримськотатарською мовою навчання. Навіть у створених школах з кримськотатарською мовою навчання неможливо забезпечити повноцінний процес навчання з 1 по 12 клас через відсутність підручників кримськотатарською мовою. Система освіти, побудована на загальноукраїнській програмі, яка забезпечує функціональну грамотність серед кримськотатарських дітей, є нищівною для етнічної самобутності ( втрачаються мова, традиційні знання, звичаї, фольклор і т.д.). Сьогодні, враховуючи об’єктивні труднощі щодо підготовки підручників, навчальних програм кримськотатарською мовою, для забезпечення функціонування кримськотатарської мови як мови навчання, як мови повсякденного вжитку, вкрай важливим є створення закладів дошкільної освіти та початкової школи з кримськотатарською мовою навчання та відповідних програм для них. Концепція освіти кримськотатарських дітей має бути побудована власне на культурі кримських татар, їхніх традиційних інститутах. За прикладом США, варто ініціювати створення спеціальних державних програм у галузі освіти, які б мали на меті відродження системи освіти кримськотатарською мовою навчання та інтеграцію кримськотатарських дітей в українське суспільство. У відповідності до практики демократичних суспільств, до створення закладів освіти та програм для них мають бути залучені громадські організації кримськотатарських освітян, органи національного самоврядування кримських татар. В США право корінних народів й надалі володіти та користуватися землями, якими вони володіють, було законодавчо закріплено у 1820-1830-х р.р. рішеннями раніше згадуваного Голови Верховного Суду Джона Маршалла. У 1871 р. Конгрес США рекомендував урядові більше не застосовувати інститут договору для врегулювання відносин з індіанськими племенами. Сучасні форми угод про врегулювання земельних відносин в США з тих часів не мають правового статусу „договору”, але ті договори, що були укладені до 1871 р., залишаються частиною чинного права. Для багатьох племен договори, що були укладені у минулому, є правовою основою прав на землю, рибні та інші природні ресурси. Останні десятиріччя Конгрес США уникає вирішувати будь-які земельні питання у стосунках з корінними народами без попередніх переговорів або компенсацій. Так, у 1971 р. Конгресом США був прийнятий Закон про врегулювання прав на землі корінних жителів Аляски. Цей закон передбачав виділення 40 млн. акрів земель, а також грошову компенсацію у власність 12 створеним регіональним корпораціям корінних жителів Аляски: індіанців, ескімосів та алеутів. Одночасно, корінні жителі Аляски остаточно відмовлялись від претензій та позовів до федерального уряду та уряду штату. Виділення землі у вічне користування аборигенам мало дві мети: по-перше, для забезпечення проживання та ведення традиційного господарства, по-друге, для економічного використання (підприємницької діяльності), для того, щоби надати корінним народам додаткові джерела доходів. Доходи регіональних корпорацій на 20 років були звільнені від оподаткування, включаючи інвестування прибутків. Зараз корпорації корінних народів розвивають туристичне підприємництво на власній території, будують готелі, кафе, туристичні комплекси, чим вирішують проблеми безробіття серед своїх членів. Грошову компенсацію від держави корпорації вклали у всі сфери економіки Аляски: банківську справу, видобуток нафти, лісозаготівлю, рибну промисловість і т.д. Таким чином, регіональні корпорації є інститутами залучення корінних жителів до сучасної економіки. При цьому їх діяльність не є прямою антитезою традиційного способу життя аборигенів Аляски, виключаючи дилему: традиційний уклад та убогість або залучення до благ цивілізації при втраті етнічної самобутності. Питання з виділенням землі для кримських татар є однією з болючих проблем у відносинах між кримськими татарами та владою. Відомо, що кримські татари ставлять питання про надання їм землі не тільки для проживання, а й для ведення економічної діяльності. Слушною є думка, що, американський досвід вирішення земельних питань в Алясці певним чином може бути використаний в Україні. Можливо досягнути певного компромісу у земельному питанні між представницькими органами кримських татар, владою Кримської Автономії та за участю уряду України. Для цього потрібна добра воля усіх сторін та готовність провести певні перемовини для вироблення відповідного механізму виділення землі за американським прикладом. До того ж, таким чином можна розв’язати не тільки земельні питання, а й проблеми безробіття а також, підвищити рівень життя серед кримських татар, зберегти національні традиції та звичаї. Ще у 30-ті роки при Департаменті внутрішніх справ була створена Рада з індіанського мистецтва та ремесел для сприяння індіанському підприємництву. ЇЇ діяльність полягає в організації ярмарік, і в наданні технічної допомоги, координації кредитування і т.д. В даний час, крім цієї Ради, існує велика мережа як громадських і приватних, так і державних установ (серед яких, наприклад, й Міністерство торгівлі США), які також намагаються допомогти вирішенню проблем індіанського підприємництва. Останнім часом, уряд США приділяє увагу розвитку туризму та спортивного полювання, сприяє розширенню індіанського підприємництва у сфері послуг, що дозволяє більш широко залучати до роботи корінне населення. Такі форми підприємництва дозволяють використовувати по-новому деякі традиційні інститути, етнічні та соціальні зв’язки, а також дозволяють зберігати землю та її ресурси. Важливим джерелом доходів у корінних народів є художній промисел: різьблення по кості, виготовлення ляльок, шиття національного одягу, плетиво, гаптування і т.д. Програми розвитку мистецтв та ремесел корінних жителів Аляски виникли ще у 1965 р., тоді ж були створений Кооператив мистецтв та ремесел. У 1976р. для надання допомоги аборигенним художникам, для збереження та розвитку традиційних форм мистецтва у м. Фербенкс був створений Інститут мистецтв корінного населення Аляски. Сприяння розвиткові кримськотатарських ремесел, етнографічного туризму, створенню кримськотатарських етнографічних сіл дозволить вирішити декілька проблемних питань. По-перше, це засіб розв’язання проблеми зайнятості через створення нових робочих місць, особливо в сільській місцевості. По-друге, це дозволить підтримати, а в деяких випадках відродити кримськотатарські традиційні ремесла, з яких складається кримське декоративно-ужиткове мистецтво. По-третє, це покращить і якісно, і кількісно туристичну інфраструктуру Криму, розширить сферу послуг у туристичній галузі. Це також сприятиме адаптації та інтеграції кримськотатарського населення в українське суспільство. Державна підтримка розвитку кримськотатарського підприємництва може складатися з організаційного сприяння, спрощеної реєстрації, пільгового кредитування, створення спеціального інвестиційного режиму, звільнення або зменшення податків, тощо. Державна підтримка може здійснюватися або через створення спеціального органу – консультативно-дорадчої Ради або через створення спеціальної державної програми підтримки кримськотатарського підприємництва. Акт щодо релігійної свободи американських індіанців, що був прийнятий у 1977 р. став виявом поваги влади США до релігійних цінностей корінних народів Америки. Цим Актом гарантуються невід’ємні права корінних американців сповідувати традиційні релігії, включаючи необмежений доступ до місць поклоніння, використання та володіння сакральними об’єктами, збереження та використання священних предметів, свобода моління за допомогою традиційних церемоній. Розділ другий зобов’язує уряд слідкувати за своєю політикою та практикою, консультуючись з індіанськими традиціоналістами та щорічно доповідати Конгресові про впровадження цього Акту. Також Акт передбачає захист та збереження релігійних обрядів корінних американців як складової частини їхньої культури та етнічної самоідентифікації. Будь-яка господарча діяльність у місцях поклоніння корінних народів заборонена, територія цих місць не може бути відчужувана. Будь-яка інша діяльність має узгоджуватися з духовними лідерами американських індіанців. Як відназчають експерти, духовне життя корінних народів сьогодні, як і у минулому, залишається основою індіанського опору та культурного самоствердження. Питання відношення до релігійних, духовних цінностей, до сакральних місць кримськотатарського народу є вкрай чутливими та потребують обережного підходу. Органи державної влади, як представницької, так і виконавчої, нерідко демонструють повне нерозуміння ментальності корінних жителів Криму, їхнього відношення до природи, навколишнього середовища, релігійних почуттів. Важливим кроком нашої держави була б декларація поваги до духовних та сакральних цінностей кримських татар. Така декларація може бути виявлена у різних аспектах, як то: безумовне повернення культових споруд або місць поклоніння (Азіз Салгір-баба у м. Сімферополі, місце, до знаходилась зруйнована мечеть у м. Алушта, будівля мусульманської школи-мектебе у сел. Нікіта і т.д.), привітання керівників держави та автономної республіки з мусульманськими та національними святами, консультації з духовними лідерами та громадськістю при використанні історичних, духовних місць (Бахчисарайський ханський палац, комплекс пам’яток історії у м. Старий Крим, пагорб Кільсе-баір у Бахчисарайському районі тощо). Важливим кроком до порозуміння між корінним населенням Сполучених Штатів та державою має стати „Спільна резолюція Конгресу США щодо визнання тривалої історії офіційного спустошення та політики нерозуміння уряду Сполучених Штатів по відношенню до індіанських племен та пропозиції вибачитися перед усіма корінними народами від імені Сполучених Штатів”, проект якої прийнятий Комітетом у справах індіанців Сенату США та внесений на розгляд Конгресу США. Подібним актом доброї волі Української держави може стати безумовне осудження офіційної політики репресій та гоніння кримських татар, що здійснювалась протягом багатьох років Російською імперією та Радянським Союзом та прийняття законодавчого акту щодо реабілітації раніше депортованого кримськотатарського народу, а також представників інших національних меншин. Закон про відновлення прав осіб, які були насильницькі депортовані за національною ознакою вже прийнятий Верховною Радою України у 2005 р., на жаль, був ветований тодішнім Президентом України Л.Д. Кучмою. Попри намагання Меджлісу кримськотатарського народу переконати нинішнього Президента України В.А. Ющенка вирішити питання прийняття цього закону шляхом відкликання вето або іншим правовим шляхом, владою було вирішено внести на розгляд парламенту новий законопроект стосовно відновлення прав раніше депортованих за національною ознакою. Зараз цей законопроект знаходиться на розгляді у комітетах Верховної Ради України. Останні два десятиліття Уряд США, науковці, політики, громадськість, у тому числі й передові, освічені кола корінного населення, намагаються подолати бар’єр відчуженості та недовіри між корінними народами та неіндіанським населенням. Як зазначив Президент США Джордж Буш: “Сьогодні єдність Америки, що виникає з поєднання багатьох різноманітних культур і людей, грандіозно втілює ідеї наших засновників. Культури американських індіанців і корінних жителів Аляски внесли чудовий внесок у самобутність нашій нації. Їхній унікальний духовний, художній і літературний внесок разом з їхніми живими звичаями та святами оживляють та збагачують нашу країну”. Американські науковці – історики, політологи, культурологи намагаються переосмислити попередню історію взаємовідносин з корінними американцями, висвітлювати культурну та історичну спадщину індіанських народів як надбання американської нації, виховувати молоде покоління американців у дусі поваги до корінних жителів Америки. Були відкориговані підручники для середніх шкіл, курси лекцій для вищих навчальних закладів. Уряд США виділяє спеціальні кошти на підтримку та розвиток культури корінних народів, на проведення відповідних досліджень. Восени 2004 р. разом з Конгресом США був урочисто відкритий найсучасніший Національний музей культур американських індіанців, який одночасно є музеєм, і потужним дослідницьким центром. На жаль, і сьогодні політика держави по відношенню до кримськотатарського народу залишається непослідовною. Врегулювання кримськотатарського питання має ґрунтуватися на чітко визначеній політиці держави стосовно місця та ролі корінних народів Криму та України в українському суспільстві. Категоріальні стереотипи щодо кримських татар ще притаманні не тільки населенню України, але й політичній та науковій еліті країни, особливо ці стереотипи вкорінені серед російськомовного населення Кримської автономії та її політичної еліти. В українському суспільстві поки ще немає розуміння проблем кримських татар як одного з корінних народів країни. Думається, що у суспільстві, серед політичної, наукової, творчої еліти України необхідно проводити широкі обговорення про взаємовідносини між двома народами, висвітлювати світлі сторінки історії стосунків між ними, пропагувати ідеї сучасних світових, європейських концепцій у галузі етнополітики. Представники кримськотатарських освітян неодноразово звертали увагу Міністерства освіти та науки України на той факт, що підручники з історії та літератури для середніх шкіл висвітлюють взаємовідносини українського та кримськотатарського народів переважно з негативних позицій, створюють образ кримського татарина як ворога українців. Відродженню культури корінних народів Криму не надається належної уваги з боку держави. Рух кримськотатарських митців, діячів культури назустріч українському народові, їхні намагання репрезентувати культуру кримців як складову загальноукраїнської культури, на жаль, поки що не находять відповідного відгуку з боку українських діячів культури. Кримськотатарський етнографічний музей з моменту свого створення до цього часу не має свого приміщення, безцінні експонати, що були зібрані по крупинкам, зберігаються в неналежних умовах. Культурні цінності кримців розпорошені переважно по різних музеях України та Росії, процес перемовин щодо їх повернення майже не ведеться. Висновки: Отже, навіть побіжне ознайомлення з державною політикою США по відношенню до корінних народів, з системою самоврядування американських індіанців показує велику цінність та практичну значимість досвіду розв’язання цією країною проблем корінних народів. Звичайно, США та Україна мають різні політико-правові системи, власні, несхожі історії розвитку держав, різний рівень усталеності демократичних принципів тощо. Досвід Сполучених Штатів щодо корінних народів не може бути механічно перенесений на український ґрунт. Адже, проблемні питання у відносинах між індіанцями та американським урядом існують, і ще довгий час існуватимуть. Взагалі індіанці розглядають усю історію США як низку порушених угод. Але окремі підходи до вирішення проблем, як приклади можуть бути застосовані при розробці власної української політики стосовно корінних народів. Використання досвіду країн усталеної демократії, у тому числі Сполучених Штатів Америки може мати таки позитивні наслідки: - створення умов довір'я корінних народів до Української держави; - стабілізація міжнаціональних відносин в Автономній Республіці Крим; - запобігання етнічним конфліктам; - відновлення історичної справедливості по відношенню до корінних народів; - позбавлення ідеологічної основи російського сепаратизму в Криму; - створення позитивного іміджу України у світі як демократичної правової держави. Питання надання етнічним спільнотам Криму правового статусу корінних народів України є багатоаспектною, комплексною проблемою. До того ж, воно ускладнене необхідністю подолання наслідків злочинної депортації кримських татар та інших етнічних меншин з Криму під час Другої світової війни. Світовий досвід, у тому числі й досвід США, підказує нам, що при вирішенні проблем кримськотатарського народу, кримських караїмів і кримчаків в сучасній ситуації необхідно враховувати низку умов: - метою державної політики України по відношенню до корінних народів має бути їх збереження як самобутніх етнічних спільнот; - корінний народ – це цілісна соціокультурна система, в основі якої – певні соціально-економічні відносини, особливий господарсько-культурний тип та етнічна самосвідомість; - враховуючи вищезазначене, необхідна різноманітність видів і підходів при плануванні та здійсненні державної політики, які залежать від тих конкретних умов, в яких проживає кожна спільнота; - глибоке вивчення історичних, соціально-економічних, культурних і інших особливостей розвитку кожного корінного народу; - збалансоване поєднання традиційних і сучасних форм життєдіяльності громад; - пошук найбільш придатного для кожної громади виду господарської діяльності як основи для стабільного розвитку власної економіки, що, по можливості, враховує традиційні особливості культури; - на території Криму необхідне проведення політики переваг і стримувань. Переваги мають надаватися економічним структурам корінних народів, а стримування застосовуватися щодо великих екологічно небезпечних проектів; - забезпечення участі представницьких органів корінних народів у процесі прийняття політичних рішень. На основі певних механізмів погодження інтересів різноманітних верств населення в Криму може сформуватися ідеологія співіснування різноманітних етносів, що сприятиме стабілізації ситуації й знизить ймовірність розвитку небажаних для національних інтересів України процесів. Список використаної літератури: Конституція України Charles Wilkinson. Blood Strugle. The Rise of Modern Indian Nations/W.W. Norton & Company, New York, 2005. American Indians and U.S. Politics. A Companion Reader/edited by John M. Meyer/Praeger, Westport, Connecticut, 2002. Sharon O’Brien. American Indian Tribal Governments/University of Oklahoma Press: Norman and London, 2001. American Indian Policy in the Twentietn Century/edited by Vine Deloria, Jr./ University of Oklahoma Press: Norman and London, 1996. Lopulenko N.A. USA Experience in Native Peoples’ Problems Settlement. Ablayatifov R. The Issues of Legislative Regulation of Public Policy of Indigenous Peoples and National Minorities Rights in Ukraine. Analysis of Public Policy. Policy Papers Collection of 2002. Ukrainian Academy of Public Administration. Н. Беліцер. Національні меншини: правові норми, документи, суспільні уявлення та очікування. American Indian Religious Freedom Act of 1977/U.S. Government Printing Office, Washigton: 1978 A Native Languages Preservation and Enhancement Act of 1991/ U.S. Government Printing Office, Washigton: 1992 S.J. Res. 15 “To Acknowledge a Long History of Official Depredations and Ill-conceived Policies by the U.S. Government Regarding Indian Tribes and Offer an Apology to All Native Peoples on Behalf of the United States”. Hearing before the Committeeon Indian Affairs United States Senate. One Hundred Ninth Congress/ U.S. Government Printing Office, Washigton: 2005. 1 Стаття підготовлена за результатами проекту „Корінні народи та США: шлях до взаєморозуміння. Висновки для України”, що був підтриманий Інститутом Кеннана, Міжнародний центр підтримки науковців ім. Вудро Вільсона (м. Вашингтон, США) 2 У СШІ немає Міністерства внутрішніх справ у нашому розумінні. МВС США опікується лісопарковим господарством, геологичною службою, регулюванням видобутку корисних копалин, управлінням рибних та земельних ресурсів, справами індіанців, тощо. 3 Відповідальність Уряду США перед індіанцями у зв’язку з довірчими відносинами – це юридичне зобов’язання, у відповідності з яким США „взяли на себе зобов’язання найвищої моральної відповідальності та довіри” (справа „Семіноли проти США”, 1942 р.). Вперше цей принцип сформулював голова Верховного Суду США Дж. Маршалл у справі „Черокі проти Штату Джоджія” у 1831 р. З того часу доктрина довірчих відносин є наріжним каменем багатьох інших справ. Це один з найважливіших принципів, що викладені у федеральному законодавстві про індіанців. 4 Хоча відомим є факт, що під час Другої світової війни Велика Ірокезька Ліга, що об’єднує індіанські племена ірокезів на сході, оголосила війну нацистській Німеччині та відправила своїх воїнів до лав діючої армії США. |
