Валентина ТЕЛИЧЕНКО,
Український Фонд підтримки реформ,
заступник директора

ЩЕ ОДИН АСПЕКТ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ - ПРО МОЖЛИВОСТІ ПЕРЕПАЮВАННЯ ЗЕМЛІ В КРИМУ.

Земля чорна, але вона - золото.
Кримськотатарське прислів’я

Споконвічна мрія українця про власний клаптик землі, на якому б «працювати і раювати» співзвучна з кримськотатарським ставленням до неї. Прагнення депортованих повернутися на батьківщину, вичистити від каміння клаптик власної землі й працювати на ній так, як робили це батьки, діди, прадіди впродовж сотень років, варте здивування космополітів і поваги з боку патріотів, адже переселення - гірше пожежі, а ти, хто пережив депортацію ще пам’ятали її. Відчуття власної землі комуністична влада убивала роками колективізації, відчуття землі - індустріалізацією. Кримські татари скуштували ідеологічної отрути нарівні з іншими народами «неосяжної радянської батьківщини», вони пройшли горнило депортації і розпорошення, проте зберегли стремління на батьківщину. Від власноруч зведених на порожньому місці домівок, від шматочків землі, бодай не власних, проте власними руками й самотужки окультурених, від середовища, в якому вже знайшли друзів, в яке уже вжилися за роки депортації, вони поїхали в Крим, котрий після десятиліть радянського господарювання щойно пережив ще й вирубування виноградників.

Тут напевно не місце доводити неефективність колгоспного ладу, відзначу лише, що в Криму вона була доповнена невмінням господарювати в тутешніх природно-кліматичних умовах. Отож, істотне (деякі вчені стверджують, що в 7-10 разів!) зменшення сортового різноманіття культур, котрі культивували в Криму, низька продуктивність праці - цілком  закономірний наслідок. Аграрна реформа «просилася» не тільки в Криму, майбутнє всієї держави залежить від неї, вона не є достаньою, проте необхідною і визначальною умовою змін в економіці України.

Указ Президента щодо реформування аграрного сектора став істотним кроком земельної реформи, проте не бездоганним. Одна з вад - поза увагою залишилися права репатрійованих. Очевидно наразі йдеться насамперед про найчисельнішу групу репатрінтів - кримських татар. Їх сьогодні мешкає в Криму понад 270 тисяч, близько 70% (а це складає 190 тисяч) мешкають у сільській місцевості. Таким чином у структурі сільського господарста півострова кримські татари становлять 25%. Згідно з указом Президента право на земельні паї мають лише 16,2 тисяч осіб, при загальній кількість паїв 190,3 тисяч. Це означає, що після паювання репатріанти можуть мати лише 8,5% сільгоспугідь проти 25% у структурі сільського господарства, котрі вони складають виходячи з кількості населення, що мешкає у сільській місцевості. Очевидно, так склалося, бо кримські татари у наших колгоспах не працювали, хоч і не по своїй волі. У радянські часи вони були у вигнанні, а після самовільного повернення в Крим ще довго залишалися небажаними тут, безправними - бо ж не були громадянами України, не мали прописки тощо - тому й не могли стати правильними колгоспниками.

Приватна власність на землю безперечно є визначальним чинником системи економічних  відносин і хоч би скільки ми говорили про вади указу, про проблеми з практичним впровадженням та правовим забезпеченням усього, що він передбачає, це не применшує його цінності. А проблем справді багато. І не тільки пов’язаних із відсутністю кредитів/інвестицій під прийнятні умови. Суспільство сьогодні ще недооцінює приватну власність на землю. Має місце несподівана байдужість до землі, часто потенційний власник не знає відповіді на запитання: що робити із земельним паєм. І ті, хто мають можливість не шукати останню надію на виживання в сподіваному паєві,  досі не напружують себе пошуками максимально ефективного використання власного паю , вони просто йдуть за колишнім головою колгоспу й, передаючи в оренду свій пай, особливих надій не плекають.

В інакшому становищі репатріанти. В їхньому середовищі рівень безробіття вищий, ніж середній по Криму, більш як у тричі, і можливість дістати у власність земельний пай та обробляти його - єдина перспектива мати роботу не виїжджаючи з Криму. Тут варто додати, що з огляду на неінтегрованість у суспільство та інфраструктуру, з огляду на проблеми з державною мовою шанси безробітного переселенця дістати роботу значно менші, ніж особи з такими ж освітою та досвідом, котра мешкає у Криму вже багато років і - що гріха таїти, пропаганда зробила своє, - має звичне слов’янське прізвище.

Крім того, бідування останніх років обумовило готовність кримських татар працювати так важко, як те буде потрібно, а батьківські перекази про благодатність землі кримської та духовне піднесення у зв’язку з поверненням на батьківшину, бажання випробувати традиційну агрокультуру й сучасні знання дають натхнення та віру в успіх. Тож, якщо в цілому по Україні особливого ентузіазму серед селян указ не викликав, то в Криму перспектива залишитися без землі навіть спричинили соціальну напруженість. Представник Президента в автономії дістав 80899 звернень про виділення земельного паю, серед яких більшість (46603 заяв) - від репатріантів. Уряд автономії вважає, що близько третини заяв було задоволено, адже дехто дістав землю за рахунок резервного фонду. Проте ці ділянки були значно меншими, ніж пай у сусідньому господарстві. До прикладу, якщо в степовій зоні пай становить 15-18 гектарів, то репатріанти тут одержували по гектару-півтора, а там, де пай становить близько півтора гектара, репатріатам світило щонайбільше шістдесят соток.

Вирішуючи проблему через використання земель запасу й резерву не можна сподіватися інакшого результату, їх кількість обмежена. Навіть якщо ввесь цей ресурс - 270 тисяч гектарів - віддати під приватні володіння репатріантам, то їхній пай буде в чотири-п’ять разів менший від паю сусіда, котрого не змушували поневірятися в чужих краях. Але це далеко не вичерпує проблему. Указ президента передбачає з цього ж таки фонду дати земельні ділянки селянам-не членам КСП, працівникам соціальної сфери. Крім того, розбудова населених пунктів та інфраструктур також потребуватиме землі - саме для цього й передбачено мати відповідний фонд, а ще ж і репатріанти не всі повернулися (сподіваємося, що близько 10 тисяч - «у дорозі»)... То ж за рахунок яких земель вирішуватимемо проблеми завтра?

Останнім часом кримська преса зарясніла матеріалами про позитивний досвід перепаювання земель у Бахчисарайському районі. Насамперед, в чому він полягає? Бахчисарайці вирішили всю землю, котра підлягає розпаюванню, переділити наново, але вже на більшу кількість паїв - надати кримським татарам, що мешкають на території КСП таку кількість паїв, яку пропорційно дістали інші мешканці. При цьому розмір паю зменшується в середньому на  30 соток, тобто, якщо він раніше становив 2,5 га, то тепер -  2,2 га. При такому підході, зрозуміло, не всі кримські татари дістануть паї, а лише така ж частка мешканців села, як і в нетатарському середовищі, тому розподіляти паї між репатріантами будуть місцеві меджліси. Це непроста справа для меджлісів, адже обов’язково будуть ті, хто вважатиме себе скривдженим, проте повага й довір’я, якими користуються представницькі органи кримських татар, дозволяють брати на себе цю відповідальність і бути впевненими в успіху.

Бахчисарайський підхід є надзвичайно красномовною ілюстрацією того, що відбувається сьогодні в Криму. Влада вчасно не врахувала право репатрійованих на земельний пай. Це спричинило соціальну напруженість. Вирішення проблеми знайшли «лідери на місцях», вони провели збори громадян в господарствах та при сільрадах району - і не тільки в Бахчисарайському, а також у Кіровському районі! - де, цитую «Кримскую газету» від 3 червня цього року, - «...в результате этих сходов и диалогов все жители района пришли к пониманию: землей надо поделиться во имя справедливости, мира и спокойствия. В принципе, все с этим согласились, тем более, что «цена вопроса» в среднем по району составляет 0,31га».

Бахчисарайський досвід свідчить, що коли влада справді хоче знайти оптимальне рішення і зберегти спокій, то вона знайде порозуміння навіть там, де йдеться про «поділитися своїм». З іншого боку - не треба багато зусиль і великого розуму, щоб зробити навпаки. Спекуляції на цьому, на жаль, доволі поширені. Розмови про «відбирання» від усіх теперішніх власників шматка землі для створення спеціального фонду для кримських татар, можливостей примусити їх викуповувати землю, якщо вона їм потрібна, зовсім не сприяють соціальній стабільності. До того ж, чомусь поширити бахчисарайський досвід на всю АРК для деяких керівників здається проблемним, виникають правові перешкоди, а принцип приватизувати землю «всім порівну», як це зробили з майновими сертифікатами, вони обговорюють як життєспроможний, адже він показує, що в такому разі татари дістануть зовсім небагато землі. А інакше ж і не може бути, бо 25% вони становлять у сільському секторі, а загалом по республіці - всього 10%.

До речі, про правові колізії. Приватна власність непорушна. Але ж - і тут відзначилися українські чиновники, котрі й досі бояться приватної власності на землю, -  сертифікат, котрий дістали (або не дістали) селяни, ще не засвідчує право власності на землю, а всього лиш фіксує право дістати земельну ділянку у вказаному розмірі при виході з колективного господарства. А далі - більше. Репатріанти не входили до колгоспів, тому вони з них і не виходять, а відтак і землі вони не дістають. Справедливо щодо колгоспів. А щодо людей?

Ті ж таки сертифікати не вказують, яку саме й де земельну ділянку може дістати селянин, адже реальних меж паїв ще немає. Отож, навмисне створення складнощів (цитата з «Кримское время» ХХХ : «Вице-премьер по вопросам АПК Василий Киселев заявил, что говорить можно только об уступке части земли по паю, причем оформлять ее, чтобы все было по закону, нужно исключительно через нотариуса») при оформленні перепаювання за бахчисарайським методом схоже на лицемірні спекуляції. Якщо поставити достатню кількість бюроктратичних перешкод на шляху перепаювання, то воно справді не відбудеться. Не тому, що селяни не схочуть поділитися землею, а тому, що вони не схочуть витрачати свої кошти, час, зусилля на те, щоб передати свої тридцять соток репатріантам, а останні в цьому разі не зможуть їх дістати. Замкнене коло. І не збудувати його  - в силах владних структур. Вже сьогодні вони допускають можливість перепаювання (див. в «Зеркале недели» №27 від 17-23 червня 2000 року статтю Миколи Семени «Земля: спрос повишается... » ), тож хай той короткий час, який вони все ще мають на вирішення цієї проблеми, буде використаний на неупереджене вивчення стану справ і реалій, а зроблене рішення буде мудрим і далекоглядним.