Олександр Москалець, Михайло Гончар, Міжнародний фонд "Стратегiя-1"

ЧИ МОЖЛИВЕ КОНСТРУКТИВНЕ ВИРІШЕННЯ ДЕЯКИХ "ДЕСТРУКТИВНИХ" ПРОБЛЕМ?

Початок 2000 року можна вважати сприятливим для кримськотатарського народу. Проголосований Верховною Радою України Закон про бюджет на 2000 рік передбачає збільшення державної допомоги депортованим з 20 млн. грн. (1999 рік) до 40 млн. гривень.

2 березня 2000 року Верховна Рада України 230 голосами прийняла постанову "Про проведення парламентських слухань з проблем законодавчого врегулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу i національних меншин, якi були депортовані i добровільно повернулися в Україну". Слухання, згідно з постановою, мають відбутися 5 квітня в залі засідань Верховної Ради. Ідея цих слухань ще в середині 1999 року була iнiцiйована президентською гілкою влади, яка знаходиться на вістрі проблем, але не має реальних важелів їх врегулювання.

Проте за існуючого в 1999 році розкладу політичних сил винесення проблеми на розгляд Верховної Ради уявлялося маловірогідним. Непринципова для більшості з правих i правоцентристських фракцій кримськотатарська проблема могла стати гарною "розмінною монетою" в розмовi з принципово налаштованими проти кримських татар лiвими фракцiями. Саме цим i пояснюється цілковите ігнорування iнтересiв кримських татар в затвердженiй у груднi 1998 року Верховною Радою України Конституції АРК.

Верховна Рада України протягом останніх років, свiдомо чи несвiдомо, але неодноразово була iнструментом реалiзацiї iнтересiв Комунiстичної партiї Криму та полiтичних сил АРК проросiйської орiєнтацiї. Слiд нагадати, що саме завдяки рiшенням Верховної Ради України Київ, скасувавши квоти для кримських татар, втратив iстотний механiзм впливу на поведiнку Верховної Ради АРК, в якостi якого кiлька рокiв виступала фракцiя меджлiсу. Мiжнародний досвiд свiдчить про те, що звичайнi демократичнi механiзми формування представницьких органiв влади стають реальним дискримiнацiйним фактором в етнiчно або релiгiйно неоднорiдних суспiльствах. А саме таке середовище сформувалося в Автономнiй Республiцi Крим.

Уразливiсть кримських татар, серед iншого, пов'язана i з переважним доступом нетатарської частини населення Криму до засобiв масової iнформацiї, що дозволяє манiпулювати громадською думкою України щодо кримськотатарської проблеми. Дiї кримських татар в переважнiй бiльшостi випадкiв iнтерпретуються представниками нетатарської частини населення АРК.

Механiзми функцiонування iнформацiйних потокiв мiж Києвом i Сiмферополем, що склалися на сьогоднiшнiй день, призводять до того, що цiлеспрямованому манiпулюванню пiддається i свiдомiсть високих державних чиновникiв. Одним з прийомiв впливу є фокусування уваги офiцiйного Києва на популiстськiй риторицi кримськотатарських лiдерiв з одночасним замовчуванням iнформацiї щодо реальних дiй кримськотатарських елiт, здiйснених в iнтересах Києва на противагу вiдцентровим iнтересам Сiмферополя. Втрата впливу представникiв меджлiсу на кримських татар, що вiдбувалася протягом останнiх рокiв, - результат нееквiвалентного дiалогу мiж меджлiсом i Києвом. Втрата меджлiсом впливу на кримськотатарське середовище - це одночасно i втрата Києвом можливостей неконфлiктного регулювання мiжетнiчних вiдносин в АРК. На Банковiй уперто не можуть зрозумiти рацiональнiсть i об'єктивну доцiльнiсть подвiйної моделi поведiнки, яку постiйно демонструє Мустафа Джемiлєв. З iншого боку, складається враження про принципову неспроможність кримських татар знаходити новi пiдходи в дiалозi з Києвом i практикувати складнi схеми полiтичних дiй.

Не останню роль в несприйняттi українським суспiльством проблем кримських татар грає вмiле використання антитюркських стереотипiв, якi збереглися ще з радянських часiв. Аргументи щодо кримських татар як "складової частини турецької агресiї проти України" постiйно вкидаються в iнформацiйний простiр України "турботливими" росiйськими "журналiстами", тими з них, якi входять до особового складу прес-служби Чорноморського флоту.

I знову замовчування: не турецькi, а росiйськi кораблi знаходяться на українськiй територiї. Такi метаморфози та викривлення iнформацiйних потокiв зумовлюються й стилем поведiнки українських чиновникiв щодо РФ. Цей стиль не дозволяє публiчно стверджувати, що наявнiсть в Українi частин Чорноморського флоту є реальною загрозою нацiональним iнтересам України i свiдченням об'єктивної слабкостi Української держави у стосунках з Росiйською Федерацiєю. Останнi мiсяцi ознаменувалися постiйним вкиданням в iнформацiйний простiр України "висновкiв" про певну схожiсть ситуацiй в Чечнi та в Криму.

Є пiдстави вважати, що провокацiї РФ щодо кримських татар призвели до того, що терпець Банкової урвався. Напевно, наслiдком цього i стала низка неприємних для росiйської сторони статей в українськiй пресi, серед яких кiлька iнтерв'ю постiйного представника Президента у Верховнiй Радi Романа Безсмертного, низка статей вiдповiдного спрямування в газетi "Флот України" тощо.

Що стосується кримськотатарської проблеми, то саме полярнiсть оцiнок не тiльки рiзних полiтичних сил, але й полiтичних фiгур, що належать до однiєї полiтичної сили чи державної структури, призвела до необхiдностi винесення на засiдання Верховної Ради питання в такiй незвичнiй формi, як парламентськi слухання.

I лише "парламентська революцiя" створила передумови для кардинального, порiвняно з усiма попереднiми роками, врегулювання кримськотатарської проблеми.

Не дивлячись на назву згаданої вище постанови, яка була сформульована ще за часiв О.Ткаченка, фахiвцю цiлком зрозумiло, що не проблема повернення депортованих, а комплекс полiтико-правових проблем, пов'язаних з неврегульованiстю статусу кримськотатарського народу, призвiв до необхiдностi проведення цих слухань.

28 червня 1996 року Конституцiя України ввела поняття корiнного народу, визнаючи таким чином, що поряд з державотворчою українською нацiєю до складу українського народу входять корiннi народи i нацiональнi меншини. Цiлком очевидним є те, що саме наявнiсть в Українi кримськотатарської проблеми зумовила закрiплення в Конституцiї поняття корiнного народу.

Концептуальне ставлення держави до кримськотатарського народу до 1996 року виходило з наявностi в Українi, поряд з українською нацiєю, лише нацiональних меншин. Конституцiя України створила передумови для бiльш гнучкого вирiшення проблеми. Проте протягом наступних рокiв цей фактор замовчувався, i полiтика держави щодо кримських татар i надалi базувалася на моделi статусу нацiональної меншини.

Статус корiнного народу, який, на вiдмiну вiд нацiональних меншин, не має материкової батькiвщини, в мiжнародних документах дещо вищий, нiж статус нацiональних меншин. Проте критики такого шляху вирiшення кримськотатарської проблеми, спекулюючи на термiнi "корiнний народ", свiдомо чи за незнанням замовчують той факт, що корiнний народ все одно є специфiчним рiзновидом меншин i саме тому потребує додаткової уваги з боку держави. Логiка розвитку конституцiйного процесу вимагає прийняття, задля забезпечення виконання положень Конституцiї, кiлькох сот законодавчих актiв. Те ж саме стосується i положення щодо корiнних народiв. Одразу ж пiсля прийняття Конституцiї Мiнiстерство юстицiї України створило робочу групу для розробки концепцiї прав корiнних народiв України, до складу якої увiйшли провiднi українськi фахiвцi з етнонацiональних питань. Розроблена в надрах Мiнюсту концепцiя отримала позитивнi оцiнки з боку мiжнародних експертiв. З приходом у 1997 роцi нового мiнiстра робота в цьому напрямку була повнiстю згорнута, що засвiдчило чергову змiну полiтичної кон'юнктури щодо кримських татар.

Проте соцiально-полiтичне напруження, складовою якого були i неадекватнi дiї з боку державної влади, об'єктивно спрямовувало дiї державних структур в напрямку вiдпрацьованих в мiжнароднiй практицi механiзмiв врегулювання таких проблем. Дилему мiж варiантами: "задушити" чи "домовлятися" з етнiчною групою український Президент, на вiдмiну вiд своїх росiйських колег, завжди вирiшував на користь останньої позицiї. Iнколи i всупереч порадам з боку власного оточення, яке, за необхiдностi, завжди знаходило можливiсть згорнути дiалог Президента з представниками кримськотатарської елiти. I цiлком логiчним в контекстi попередження етнонацiонального конфлiкту стало прийняття в серпнi 1995 року постанови Кабiнету мiнiстрiв №636. Один з пунктiв постанови закрiплює висновок урядової комiсiї, яка працювала в Криму влiтку 1995 року, щодо необхiдностi входження меджлiсу в полiтико-правовий простiр України. В травнi 1999 року меджлiс, вдало "загорнутий" указом Президента в форму Ради представникiв кримськотатарського народу, де-юре входить в полiтико-правовий простiр України. Проте указ, який сприймається Києвом переважно як полiтичний компромiс, може стати iнструментом дiалогу Президента з меджлiсом лише за умов полiтичної майстерностi з боку останнього.

Згадана вище постанова Верховної Ради щодо парламентських слухань доручає низцi суб'єктiв державної та мiсцевої влади, а також меджлiсу кримськотатарського народу (!), здiйснити необхiднi заходи щодо органiзацiї парламентських слухань. Таким чином, чи не вперше Верховна Рада виявила готовнiсть до дiалогу з меджлiсом. Можливо, щось таки в суспiльствi змінюється, i ми бачимо не лише нового Президента, але й нову Верховну Раду.

P.S. Передбачаючи розклади полiтичних iнтересiв в Криму та навколо нього, слiд застерегти, що значна кiлькiсть полiтичних та геополiтичних гравцiв зацiкавлена в збереженнi соцiально-полiтичної напруженостi в АРК та розколі мiж Києвом i кримськотатарськими лiдерами. I наявнiсть в кримськотатарському середовищi радикалiзованих елементiв робить цiлком можливою будь-яку полiтичну провокацiю. Особливо доцiльною вона стає напередоднi парламентських слухань. I може, нарештi, знайдуться в кримських горах "ящики з турецькою зброєю", пошуки яких вже давно асоцiюються з пошуками знаменитої Янтарної кiмнати.