КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ

Якби хтось з істориків склав порівняльну таблицю, яка вказує на кількість і розмаїття історичних джерел і досліджень стосовно конкретної території, то Криму, безперечно, у цій таблиці було б відведено провідне місце. Протягом тисячоліть Крим, завдяки своєму вигідному географічному положенню, відігравав особливу роль в історії багатьох народів Заходу і Сходу, Півночі і Півдня. Крим знаходився у межах своєрідного коридору, розташованого північніше Чорного моря, по якому з Азії в Європу рухались величезні міграційні потоки. Частина цих людських хвиль час від часу зупинялася в Криму, змішуючись з тими, хто жив на півострові. У синтезі різних культур і мов формувався кримськотатарський етнос, який згодом організує одну з могутніх держав Європи - Кримське ханство.

Наразі, навряд чи висвітлення історії якої-небудь іншої території і народів, що її заселяли, було до такої міри суб’єктивним, а в останні століття - й заідеологізованим, як історія Криму. Вже перші самостійні кроки Кримського ханства, яке проголосило в 1433 році свою незалежність, свідчили про те, що воно збирається проводити активну політику у взаєминах зі своїми сусідами. Так, у 1461 р. укладається угода з польським королем Сигізмундом про спільні дії проти Москви. Одночасно Кримське ханство змушене значні свої зусилля спрямовувати на те, щоб протистояти намаганням Оттоманської Порти повністю підкорити собі Крим, а також забезпечити захист від Золотої Орди. У російській, а потім і в радянській історіографії діяльність Кримського ханства висвітлювалась виключно як провідника волі Порти. Така інтерпретація ролі і місця Кримського ханства дозволяла російській історичній школі вигідно податиісторію розвитку власне самої Росії, вміло маскуючи при цьому загарбницьку сутність її зовнішньої політики стосовно своїх сусідів.

Українсько-кримські відносини протягом тривалого часу висвітлювалися з позицій офіційної російської історіографії. Зрозуміло, що при такому підході оцінка цих відносин була недостатньою і вкрай однобічною. При цьому переслідувалась очевидна мета: з одного боку, продемонструвати відсутність самостійної зовнішньополітичної діяльності українського народу і, відповідно, «закономірність його взяття під руку Москви», а з іншого - применшити значення українсько-кримських відносин, гіперболізувати трагічні сторінки цих відносин.

Нові історичні реалії напередодні ХХI століття, у яке Україна входить незалежною державою, вимагають нового осмислення всіх етапів її розвитку, включаючи відносини з своїми сусідами, зокрема з Кримським ханством. Необхідність проведення аналізу цінностей цих взаємин викликана ще й тим, що, з входженням території Криму до складу сучасної України, держава повинна знайти форми нових відносин з кримськотатарським народом, який після півстолітнього вигнання повертається на свою землю.

Українськими вченими виклик часу прийнято – вже в поточному році в Києві вийшли у світ два дослідження, головною цінністю яких є введення в науковий обіг широкого кола історичних документів, що дозволяють значно розширити наші знання про минуле України та її сусідів. Нижче ми подаємо короткі довідки про вказані праці та їхніх авторів.

Валентин Крисаченко.
Історія Криму. Кримське ханство. Навч. посібник. - К.: Твім інтер, 2000. - 336 с.

Історія Кримського ханства вперше розкривається на основі широкої джерельної бази від початку ХIII і до кінця ХYIII ст. Проаналізовано його витоки, утвердження як самостійної держави, перебування під протекторатом Оттоманської Порти, розквіт і руїну у ХYIII ст. Розглянуто загальні описи Кримського ханства, його території, населення, державного устрою, соціальної структури. Особливу увагу звернено на складні українсько-кримські відносини. Підсумовує книгу джерельний матеріал з міжнародних угод та договорів, котрий окреслює політичний статус Кримського ханства на різних етапах його існування.

До посібника включено хронологічну таблицю та перелік (правління за роками) ханів Кримського ханства.

Джерела перекладено українською мовою (крім спеціально зазначених матеріалів) і прокоментовано автором посібника. Кожному джерелу передує наукова розвідка про творця, час та обставини написання пам’ятки, її історичне значення загалом та для розуміння історії Кримського ханства зокрема. Таким чином, будь-яке джерело та документ можуть розглядатися і як система, і кожне зокрема як самостійний текст.

Посібник рекомендовано Міністерством освіти України для учнів старших класів середньої школи, вчителів, студентів історичних факультетів вузів.

Автор - Крисаченко Валентин Семенович - філософ, історик, українознавець, доктор філософських наук, професор, провідний співробітник Інституту філософії НАН України.

Ферхад Туранлі.
Літописні твори М. Сена’ї та Г. Султана як історичні джерела. Наукове видання. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського, 2000 - 312 с.

У монографії вперше ґрунтовно досліджуються україно-польско-кримсько-османські дипломатичні відносини середини ХYII ст. за даними тюркських історичних джерел. Подається ретельна інтерпретація названих джерел з використанням вітчизняної та європейської літератури. Автор висвітлює обставини перебування Богдана Хмельницького в столиці Кримського ханату - Багчесараї, переговори з Іслам Гіраєм III щодо укладення українсько-кримського союзу 1648 р., а також процес встановлення стосунків з Високою Портою та Річчю Посполитою з початком правління султана Мегмеда IY.

Напередодні встановлення офіційних політичних відносин кримська армія здійснила переможний похід на московські землі, після чого дипломатичні контакти між гетьманським і ханським урядами посилюються. Розвиток політичних зв’язків сприяв здійсненню вдалих спільних походів, а отже національно-визвольній боротьбі українців.

Простежується історія взаємовпливу культур двох націй. Зокрема, згадується Роксолана (Гасекі Гуррем), улюблена дружина султана Сулеймана Кануні (Законодавця).

Історичне значення подій досліджуваного періоду полягає у створенні в 1649 р. Українсько-козацької держави та зміні геополітичного порядку в Східній Європі.

Рекомендується для істориків, сходознавців, тюркологів, етнологів, географів, релігієзнавців, викладачів та студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів.

Автор - Туранлі Ферхад Гардашкан Оглу - український історик-орієнталіст нової генерації. Закінчив Прикарпатський університет ім. В. Стефаника (1992), навчався в аспірантурі, зокрема в Істанбульському Міжнародному університеті (1993-1996) та захистив дисертацію за спеціальністю «Всесвітня історія». Він є також автором численних наукових публікацій в українських та закордонних виданнях.