УКРАЇНА ПОЛІЕТНІЧНА

(за матеріалами електронного видання
"Вісник етнополітики", №№ 1 - 13 за 2004 рік)

Інформаційний бюлетень “Кримські студії” пропонує до уваги своїх читачів інформаційний огляд електронного видання "Вісник етнополітики", що здійснюється в рамках проекту "Концептуальні засади етнонаціональної політики України: між теорією та практикою".

Головною метою проекту, який реалізується Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень за підтримки Канадської агенції міжнародного розвитку в рамках програми "Радники з державної політики на підтримку реформ в Україні" Канадського бюро міжнародної освіти,  є розробка Концепції державної етнонаціональної політики України.

В роботі над проектом зазначеної Концепції, що має бути завершена до кінця 2004 року, беруть участь народні депутати України, провідні науковці, експерти, державні і громадські діячі, серед яких: Беліцер Наталія -  професор, провідний експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика, Володимир Євтух – член-кореспондент НАН України, професор, декан факультету соціології та психології Київського національного університету ім.. Тараса Шевченка, Олександр Майборода – професор, завідуючий відділом етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, Віталій Нахманович – експерт у сфері міжнаціональних відносин, Тетяна Пилипенко - начальник Управління у справах національностей Державного комітету України у справах національностей та міграції, Роман Романов - менеджер програми "Верховенство права" міжнародного фонду "Відродження", Олена Семьоркіна – експерт у сфері міжнаціональних відносин,  Рефат Чубаров – народний депутат України, Микола Шульга -  член-кореспондент НАН України, професор, народний депутат України.

 Огляд „Вісник етнополітики” містить аналітичну інформацію про події, які відбуваються на регіональному та загальнонаціональному рівні в сфері етнополітики та міжнаціональних відносин. В рамках огляду проводиться моніторинг етнополітичної ситуації в Україні, моніторинг діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері реалізації етнонаціональної політики.

"Вісник етнополітики"
№ 1, 11-31 березня 2004 року

Законодавство

Верховна Рада Автономної Республіки Крим
затвердила Програму  облаштування депортованих

17 березня Верховна Рада Автономної Республіки Крим на пленарному засіданні затвердила Програму облаштування і соціально-культурного розвитку депортованих громадян в Автономній Республіці Крим на 2004 рік. За ухвалення Програми проголосувало 70 із 82 депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Програмою передбачено виділення на 2004 рік 15 млн. грн., у тому числі на програму облаштування кримських татар - 13 млн. 520 тис. грн., на програму облаштування вірмен, болгар, греків та німців - 1 млн. 480 тис. грн.

Програма здійснюватиметься за рахунок коштів бюджету автономії. У результаті реалізації Програми планується здати в експлуатацію 1938 м² житла, в тому числі 1390 м² - шляхом викупу житла. На капітальне будівництво із передбачених коштів буде виділено 10 млн. 200 тис. грн. Серед інших цілей заплановано побудувати 5,2 км доріг, 5,4 км газопроводу, 1,8 км шляхів водопостачання та одну школу на 500 учнівських місць.

Свою діяльність у відповідності з програмою розпочали окремі міста Автономної Республіки Крим. Так, рішенням сесії Ялтинської міської ради на облаштування репатріантів в 2004 році вирішено виділити 6 гектарів землі під будівництво багатоквартирних жилих будинків. У Сімферополі з міського бюджету планується виділити 450 тис. грн., які будуть спрямовані переважно на газифікацію, будівництво доріг і мереж вуличного освітлення.

Верховна Рада України прийняла у першому читанні законопроект “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”

23 березня Верховна Рада України прийняла в першому читанні законопроект "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". За рішення проголосувало 324 народних депутати ("За" - 324, "Проти" - 0, "Утримались" - 0, "Не голосували" - 117).

Для розгляду в першому читанні було запропоновано два законопроекти один з яких був внесений Кабінетом Міністрів України, інший - народними депутатами Мустафою Джемілєвим та Рефатом Чубаровим.

В обох законопроектах пропонувалося визначити статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановити гарантії держави щодо відновлення їх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб.

В законопроекті, що був внесений Кабінетом Міністрів України, якій і було підтримано в першому читанні, визначено, що депортація - це примусове переселення осіб з числа національних меншин із місць постійного проживання на основі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР.

До депортованих за національною ознакою осіб, за цією версією законопроекту, належать громадяни колишнього СРСР, яких в період із 1941 по 1944 роки було переселено на спецпоселення за рішенням органів державної влади колишнього СРСР чи союзних республік, з місць постійного проживання, які є територією України.

За законопроектом Кабінету Міністрів України, депортованими є також особи, які після відбуття покарання, закінчення військової служби, примусових робіт, повернення з евакуації були примусово направлені в місця проживання їх сімей на спецпоселення, а також особи, які народилися у спецпоселеннях в сім’ях депортованих.

В законопроекті також зазначено: "Держава гарантує депортованим особам, які добровільно повертаються до місць їх постійного проживання на момент депортації, рівні з громадянами України права у відповідності з Конституцією України, і умови для облаштування, включаючи забезпечення житлом, працевлаштування, освіту, національний, культурний і духовний розвиток". Крім того, відповідно до законопроекту, влада зобов'язана створювати умови для добровільного повернення в країну, адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих осіб.

Згідно законопроекту факт депортації підтверджується відповідною довідкою чи іншими документами, що видані компетентними органами України, або інших держав - колишніх республік СРСР.

Статус депортованої особи підтверджується посвідченням депортованого, яке видається спеціально для того уповноваженим центральним органом виконавчої влади у питаннях відновлення прав депортованих осіб.

В свою чергу, в законопроекті, внесеному народними депутатами М Джемілєвим та Р. Чубаровим пропонувалося також віднести до депортованих осіб громадян колишнього СРСР, які на момент депортації у 1941-1944 роках знаходились за межами місць постійного проживання, але на яких із часом було розповсюджено обмеження прав і свобод за національною ознакою, в тому числі заборона на повернення і перебування в місцях колишнього проживання.

Коментуючи результати голосування народний депутат України Рефат Чубаров зазначив, що в обох випадках ті хто розробляв законопроекти виходили з "розуміння нереальності при нинішній розстановці політичних сил у парламенті України приступити до вирішення більш принципових питань, пов’язаних, насамперед, із відновленням прав" депортованих громадян, не вирішивши для початку більш загальних питань.

Законопроект вступить в силу після прийняття його в другому читанні і підписання Президентом України. Голосування щодо прийняття закону в цілому прогнозується на квітень.

До історії питання:

У 1941 році з Криму було депортовано близько 50 тис. німців. У 1944 році з території півострова було депортовано більш ніж 200 тис. кримських татар та близько 38 тисяч вірмен, болгар і греків. На сьогоднішній день до Криму повернулося близько 260 тисяч кримських татар і декілька тисяч депортованих осіб інших національностей.

Питання висвітлення життя національних
громад за матеріалами засобів масової інформації

Алушта. Пікет

15 березня близько 200 кримських татар, що домагаються виділення землі поблизу Алушти, провели пікет біля будови Головного управління МВС України в Криму. Як повідомив член ініціативної групи пікетників М. Карімов, приводом для проведення акції стало заведення міліцією трьох карних справ за фактом перекриття траси Сімферополь-Ялта на в’їзді до Партеніту у грудні 2003 року. "У всіх карних справах фігурують одні й ті самі учасники, яких, за незрозумілими обставинами розподілили за етнічною ознакою, що не узгоджується з українським законодавством" - відзначив М. Карімов.

До історії питання:

30 листопада 2003 року близько 250-ти кримських татар зайняли ділянку землі в районі селища Партеніт (поблизу Алушти), та розпочали його забудову. 3-го грудня 2003 року мешканці Партеніту перекрили усі заїзди до селища, вимагаючи ліквідувати самозахоплення. В той самий день близько 100 кримських татар заблокували трасу Сімферополь-Ялта поблизу Партеніту, з вимогою відкрити заїзд до селища.

Сімферополь. Сутичка в барі "Коттон"

23 березня 2004 року сталася масштабна сутичка в центрі Сімферополя. Приводом для сутички став напад кількох молодих людей на кримського татарина, з причини чого останній з ушкодженнями середньої тяжкості потрапив до лікарні. Факт нападу викликав гостру реакцію з боку окремих представників кримськотатарської громади, внаслідок чого ними було здійснено акцію відплати вірогідним нападникам з неформального угруповання профашистського ґатунку. В результаті проведення "акції" постраждали 9 осіб причетність яких до нападу є більш ніж сумнівною. Постраждалих доправили до лікарень з пораненнями різного ступеню тяжкості.

Наступного дня голова кримської міліції Микола Паламарчук висловив в інтерв’ю кореспонденту "Інтерфакс" свій подив з приводу дій кримських татар, які після нападу на одного зі своїх співвітчизників не звернулися до правоохоронних органів, а вирішили самі помститися винуватцям. За фактом хуліганства центральний райвідділ міліції Сімферополя порушує кримінальну справу. Створюється слідчо-оперативна група.

Голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин в інтерв`ю журналістам повідомляє, що конфлікт у Сімферополі 23 березня влада не зводить до конфлікту міжнаціонального. Коментуючи означені події він заявляє, що "хтось вміло намагається розіграти кримську карту", і в цих умовах "наше головне завдання - не дозволити перетворити це на міжнаціональний конфлікт".

Зі свого боку керівники Меджлісу кримськотатарського народу займають аналогічну позицію і заперечують версію про міжнаціональний характер конфлікту. Член Меджлісу, голова Ліги кримськотатарських юристів "Ініціум" Еміне Авамілєва в інтерв`ю журналістам зазначила, що вона не виключає того, що сутичка є спланованою акцією і результатом бездіяльності правоохоронних органів. Вона припускає, що всі ситуації нападів на кримських татар "кимсь систематично організовуються, прикриваються, фінансуються і підтримуються". Е. Авамілєва повідомила, що Меджліс закликатиме кримських татар до спокою, щоб "це не призвело до міжнаціональної ворожнечі".

"Розуміючи, що за діяльністю профашистських формувань стоять певні політичні сили, які намагаються розпалити конфлікт, Меджліс заявляє, що не допустить дестабілізації обстановки у Криму, здійснить усі заходи для забезпечення безпеки своїх співвітчизників". Меджліс звертається до Президента України з проханням направити у Крим "компетентну правомочну комісію" задля ретельного вивчення інциденту, який стався, і прийняття об'єктивного рішення.

Президент України доручає Генеральному прокуророві України Геннадію Васильєву, Міністру внутрішніх справ України Миколі Білоконю, голові Служби безпеки України Ігорю Смєшку терміново виїхати на місце події та особисто розслідувати інцидент.

24 березня кримські татари пікетують приміщення Головного управління МВС України в Криму. Пікетники перекривають рух транспорту на центральній вулиці Сімферополя - проспекті Кірова. Учасники акції вимагають звільнення з-під варти Курсеїта Абдуллаєва, затриманого за підозрою в організації погрому 23 березня.

Акція протесту продовжується і наступного дня. За різними оцінками, учасників збирається від 700 до 1000 чоловік. Генеральний прокурор України Г.Васильєв у зверненні в прямому ефірі кримського телебачення заявляє, що йти назустріч пропозиціям учасників акції звільнити К.Абдуллаєва, не притягувати його до кримінальної відповідальності, "обрати запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі" - неприпустимо. Окрім того, Г.Васильєв доручає прокуратурі Криму перевірити кримінальні справи, які розслідуються в автономії, на ознаку перекосів, пов’язаних із національним питанням.

Того ж дня, Заступник Голови Верховної Ради Криму Ільмі Умеров закликає Меджліс подолати внутрішні протиріччя і "знайти в собі сили, щоб керувати ситуацією".

Прибувши 26 березня в Сімферополь, народний депутат України Мустафа Джемілєв заявив: "Те, що відбуваються хуліганські діяння, беззаконня по відношенню до кримських татар лише тому, що це кримські татари - загальновідомо. Про це ми своєчасно повідомляли органам, але, нажаль, необхідні заходи не застосовувались. Звичайно, дії у відповідь з боку деяких наших співгромадян, хоч вони і є сповна зрозумілими, не можна виправдати. <...> Кримськотатарський національний рух - це рух демократичний, ненасильницький. Тому нікому не буде дозволено порушувати наші основні принципи". За словами М. Джемілєва Меджліс кримськотатарського народу здійснюватиме всі заходи для того, щоб ситуація в Криму не вийшла з-під контролю. З іншого боку, всі дії, на які немає дозволу Меджлісу, розглядатимуться як провокаційні з усіма відповідними наслідками.

Того ж дня, Координаційна рада громадсько-політичних сил кримськотатарського народу, куди входять сили і рухи, опозиційні до Меджлісу кримських татар, виступає із заявою, в якій рішуче засуджує всіх організаторів сутичок 23 березня в Сімферополі. Як вважають автори заяви, ці сутички стали можливими в результаті "нерішучих, малоефективних і односторонніх дій властей Криму і правоохоронних органів півострова". На півострові і за його межами є певні сили, які "наполегливо добиваються серйозної дестабілізації ситуації на півострові, використовуючи невирішені політико-правові і соціально-економічні проблеми кримських татар, які повертаються на батьківщину".

В світлі наближення до відзначення 60-ї річниці депортації кримськотатарського народу органи державної влади та представники преси починають приділяти дедалі більшої уваги проблемам депортованих народів. Однак найбільшою мірою зацікавленість загострюється після того як велика кількість небайдужих осіб знаходить відповідь на своє занепокоєння щодо можливого подальшого напруження міжетнічних стосунків в Криму. Вже після подій 5-го березня багато хто згадав призабуті побоювання щодо загострення конфліктної ситуації. Друга половина березня приносить підтвердження цим побоюванням і переносить їх у нову площину.

Розмови навколо кримських подій використали чи не всі політичні сили. Ані газети, ані кримське телебачення не приховували своїх симпатій чи антипатій, перехрещуючи визнані принципи об’єктивності і толерантності у поданні інформації. Питання полягає не в тому, хто виступав в якості джерела конфліктної ситуації, не в тому чи був сам конфлікт етнополітичним, але у тому чи варто було засобам масової інформації висувати сміливі припущення в межах такої хиткої теми. Проте це скоріше риторичне питання і найближче майбутнє дасть ще багато матеріалу для подібного роду роздумів.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агентств УНІАН, Інтерфакс-Україна; газет "День", "Дзеркало Тижня", "Українська Правда"; інтернет-видання "Кримська Лінія", "Кореспондент", "Громадське радіо", "Трибуна"; прес-служби Верховної Ради України.

"Вісник етнополітики"
№ 2, 1-15 квітня 2004 року

Органи державної влади

Президент України провів зустріч з лідерами Меджлісу

3 квітня 2004 року Президент України Леонід Кучма відвідав Крим з одноденною робочою поїздкою. У своїй резиденції у Форосі він зустрівся з лідерами Меджлісу кримськотатарського народу - народними депутатами Мустафою Джемілєвим та Рефатом Чубаровим. За результатами зустрічі, на якій було обговорено низку найактуальніших питань, зокрема, було прийнято рішення про відзначення річниці дня депортації кримських татар на державному рівні. "Ми однієї думки: ця проблема є приблизно такою ж, як державою приділялася Голодомору. Вона <річниця депортації> має пройти на державному рівні обов’язково", - наголосив Президент.

Леонід Кучма доручив прем’єру Віктору Януковичу негайно провести засідання очолюваного останнім оргкомітету з підготовки і проведення заходів до 60-ї річниці депортації. Відповідно до доручення, на засіданні має бути розглянутий план виконання заходів, пов’язаних із цією датою. В свою чергу меру Києва Олександру Омельченку та Голові Ради міністрів Криму Сергію Куніцину доручено провести за участю вищих посадових осіб держави 14 травня в Києві і 17-18 травня в Сімферополі заходи,  присвячені 60-ї річниці депортації.

15 квітня 2004 року Президентом України, за результатами робочої поїздки, було підписано низку доручень. Як повідомила прес-служба кримського уряду, Президент доручив ужити заходів для прискорення розгляду у Верховній Раді України законопроекту "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", а також опрацювати пропозиції, що стосуються визначення правового статусу Меджлісу кримськотатарського народу. Щодо Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України Л. Кучма погодився з пропозицією М. Джемілєва про необхідність внесення змін до її складу. Він доручив внести додаткові пропозиції щодо змін у складі Ради представників, запросивши до участі у формулюванні пропозицій, окрім лідера Меджлісу Мустафи Джемілєва, кримського прем’єра Сергія Куніцина і свого представника в автономії - Олександра Діденка.

Не зважаючи на ряд розходжень у позиціях сторін, Голова Меджлісу Мустафа Джемілєв зазначив, що Президент прислухався до більшості пропозицій і прохань лідерів кримських татар, які вони висловили під час зустрічі 3-го квітня. Мустафа Джемілєв наголосив, що до переліку підписаних Президентом України доручень "увійшла більша частина того, що ми говорили Президенту, за винятком, на жаль, кількох моментів. Хоча, я думаю, можливо, вони знайдуть відображення в якихось інших документах. Зокрема, говорили про необхідність відновлення історичної топоніміки, що існувала в Криму до депортації. Президент у принципі погодився, але це питання до доручень не увійшло. Леонід Кучма також погодився з нашою пропозицією прибрати пам’ятник Леніну на центральному майдані Сімферополя, і спорудити там меморіал жертвам депортації. Це теж чомусь не увійшло. А в іншому, хоч і формулювання не зовсім коректні, але загалом всі нормальні".

Іншим кроком Глави держави стало доручення Голові Служби безпеки України Ігорю Смєшку, Голові Держкомітету з телебачення і радіомовлення Івану Чижу і Голові Держкомнацу Геннадію Москалю "дати оцінку публікаціям в окремих кримських засобах масової інформації, що можуть призвести до розпалювання міжнаціональної ворожнечі".

Інші доручення стосуються вирішення питання про виділення землі під будівництво Соборної мечеті в Сімферополі та можливості додаткового виділення землі на Південному узбережжі Криму, у тому числі із фонду Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра", під будівництво житла для депортованих.

Попри те представники Меджлісу намагаються об’єктивно оцінювати ситуацію, наголошуючи на тому, що підписання доручень - лише перший крок до вирішення наявних проблем. Найскладніше на їх думку забезпечити виконання наданих доручень.

Уряд Автономної Республіки Крим

Глава кримського Уряду Сергій Куніцин підтримав ініціативу громадських об’єднань щодо створення Ради громадсько-політичних організацій Автономної Республіки Крим. З пропозицією утворення нової неурядової організації виступили Конгрес російських общин Криму і кримське відділення Слов'янської партії України.

Сергій Куніцин наголосив, що Уряд автономії в рамках реалізації цієї ідеї готовий до ведення переговорів як із політичними об’єднаннями так і з національними общинами. "Відновлення топонімії, доля співвітчизників, збереження і примноження культурної спадщини - все це теми, які ми готові гласно обговорювати за участю всіх зацікавлених сторін" - зазначив прем’єр.

Державний комітет України у справах національностей та міграції

Ще одним питанням, яке було підняте на зустрічі Голови Держкомнацу України  з представниками дипломатичних місій, акредитованих в Україні, стало питання про можливість запровадження в Україні подвійного громадянства. Як сказав Голова Комітету: "Сьогодні багато політиків виступають за те, що нам потрібна норма подвійного громадянства. Я теж виступаю за це". Єдиною принциповою перепоною на шляху до його запровадження, на думку Г.Москаля, є Конституція України. Подолати цю перепону на сьогодні не видається можливим, зважаючи на неможливість згуртування в Парламенті конституційної більшості, що спромоглася б проголосувати за зміни у Законі.

Актуальні питання висвітлення життя національних громад
за матеріалами засобів масової інформації

Львів. Російський культурний центр

У відповідь на заяву Товариства, Львівська міська організація всеукраїнського об’єднання "Свобода" оприлюднила власну. Представники ВО "Свобода" зазначили, що "штучне загострення міжнаціональної ситуації до нічого доброго не доведе". "А тому, - йдеться в заяві, - звертаємось до представників російської національної меншини не піддаватися на провокації, якою є так званий "напад" на Російський культурний центр у Львові". Автори заяви підкреслюють, що "розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи то в Криму, чи то у Львові, чи будь-де вигідно сьогодні лише антиукраїнським силам".

До історії питання:

Протягом 2003 року мали місце п’ять випадків агресії в бік Російського культурного центру: побиття вікон, вітрин, розклеювання листівок і т. ін. Громади тримаються різних позицій щодо пояснення мети і визначення організаторів подібних акцій.

Автономна Республіка Крим

Заяв Координаційної Ради
громадсько-політичних сил кримськотатарського народу

2 квітня 2004 року опозиційна до Меджлісу Координаційна рада громадсько-політичних сил кримськотатарського народу оприлюднила заяву, в якій висловила свою позицію щодо прийнятого 23 березня у першому читанні законопроекту "Про відновлення прав осіб депортованих за національною ознакою". Представники Координаційної ради зауважили, що прийнятий законопроект далеко не вирішує всіх проблем кримськотатарського народу.

Сутички у Сімеїзі

У Сімеїзі продовжується акція протесту представників кримськотатарської громади проти побудови розважального центру Аквапарк. 14 квітня до Сімеїзу прибули працівники спецпідрозділу "Сокіл", у зв’язку з розслідуванням справи про побиття журналістів телеканалу "Інтер" та "Перший канал" (Російська Федерація). Безпосередньою метою приїзду підрозділу до Сімеїзу було доправити до слідчого учасників та свідків подій 5 березня.

За інформацією прес-служби сімеїзького меджлісу, 12 квітня на учасників акції протесту було скоєно напад. Прес-служба повідомляє, що в цей день, приблизно о 15 год. до місця побудови Аквапарку під’їхав автомобіль марки "Газель", без пізнавальних знаків. З машини вийшло 10 чоловік в чорній формі і чорних масках, які, під приводом перевірки паспортного режиму почали обшукувати учасників акції протесту.

За інформацією прес-служби, після обшуку, чоловіки в чорній формі одягли наручники на одного з учасників акції. Після того як від них стали вимагати пояснень - почали стріляти у повітря і застосовувати силу.

В результаті нападу постраждали четверо учасників акції протесту, серед яких дві жінки похилого віку.

Облаштування депортованих у Судаку

В рамках програми по облаштуванню і соціально-культурному розвитку депортованих громадян 9 квітня 2004 року у Судаку було здано в експлуатацію перший житловий будинок для депортованих. Голова Верховної Ради Криму Борис Дейч вручив ключі 18-ти сім’ям кримських татар, які мають першочергове право на отримання житла. На урочистій церемонії Голова Парламенту підкреслив, що до нових осель заселяються люди, які дотепер жили в нелюдських умовах і для яких нове житло було "життєво необхідним".

Найближчим часом у Судаку буде розпочате спорудження ще одного будинку для репатріантів. На теперішній час по місту у черзі на житло - близько 200 осіб.

За інформацією Голови Республіканського комітету у справах національностей та депортованих громадян Сервера Салієва, в Криму, в черзі на отримання житла стоїть близько 6 тис. Осіб з числа репатріантів. На шляху до вирішення цієї проблеми, до серпня 2004 року будуть здані в експлуатацію: 54-квартирний будинок у Сімферополі та 25-квартирний будинок у селищі Красногвардійське. Завершується також будівництво 36-квартирного будинку в Алушті, 12-квартирного - в Білогірську і 20-квартирного - у Бахчисараї.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агентств УНІАН, Інтерфакс-Україна; газет "День", "Дзеркало Тижня", "Українська Правда"; інтернет-видання "Кореспондент", "Радіо Свобода", "Громадське радіо".

"Вісник етнополітики"
№ 3, 15-30 квітня 2004 року

Рішення Національної Ради України
з питань телебачення і радіомовлення

14 квітня 2004 року рішенням Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення було ухвалено пакет документів, які стосуються виконання законодавства України про мову телерадіопрограм. Рішенням Ради передбачалося, що з 19 квітня мовлення на загальнонаціональних каналах, а також у радіопрограмах має здійснюватися українською мовою.

З метою підготовки відповідного рішення Радою було спеціально створено робочу групу, яка протягом кількох місяців аналізувала стан справ у сфері мовлення, узагальнювала результати моніторингів теле- і радіо ефіру, а також вивчала правові аспекти проблеми.

За поданням робочої групи, на кінець 2003 року було зафіксовано наступний обсяг програм і передач українською мовою: Автономна республіка Крим - 14%, Севастополь - 20%, Харківщина - 21%, Дніпропетровщина - 24%, Донеччина - 32%, Запоріжжя - 32%, Луганщина - 44%, Миколаївщина - 46%. Окрім того, у поданні Ради було зазначено, що 2003 року 93% від усіх зафіксованих порушень законодавства щодо ЗМІ, а також від порушень ліцензійних умов, були пов’язані з використанням в ефірі української мови. Майже 85% від цієї кількості порушень припадає на телерадіоорганізації (ТРО) Луганської, Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, АР Крим та міста Києва.

Враховуючи подання робочої групи, Національна Рада зробила офіційний висновок, що виконання аудіовізуальними ЗМІ законодавства України про мови є незадовільним.

Під час обговорення пакету документів на засіданні Національної Ради, заступник голови Держкомітету України у справах національностей та міграції Рауль Чілачава зазначив, що в нинішній Україні, хоч як це не парадоксально, слід захищати не мови національних меншин, а мову державну ("Голос України", 22 квітня 2004 р.).

В свою чергу, голова Ради Борис Холод наголосив, що для того, "щоб зберегти українську націю, поповнити її духовність і культуру, треба сказати чітко і ясно, що мова в Україні має бути українською".

Рішенням Національної Ради висунуто вимоги, за якими загальнонаціональні канали мовлення (ті що ведуть трансляції більш ніж на половину областей України) повинні забезпечувати мовлення державною мовою. Водночас, згідно з ухваленими документами, місцеві ТРО мають можливість на офіційне прохання громад національних меншин, які проживають в тому чи іншому регіоні, врегулювати мовну ситуацію в ефірі, шляхом звернення до Національної Ради. За словами заступника голови Ради, Віталія Шевченка, обсяги мовлення мовами національних меншин в такому випадку мають пропорційно відповідати "частці населення (що є носієм цієї мови) згідно з офіційними відомостями". Віталій Шевченко зазначив, що "при затвердженні таких програмних концепцій Національна Рада максимально враховує ситуацію в інформаційному просторі відповідного регіону, його мовно-етнічні особливості, а також закони та нормативні документи, що регламентують використання мов на території України та застосування їх у засобах масової інформації". Нижня межа використання державної мови, передбачена для регіональних ЗМІ, а також для мовників розташованих в одному місті, районі, селищі, або селі, становить 50% ефірного часу. Що стосується телерадіокомпаній, які фінансуються з коштів державного й місцевого бюджетів, пан В. Шевченко зазначив, що тут "підходи будуть чіткими", тобто вимога суцільного використання державної мови буде обов’язковою.

Програми та передачі іноземними мовами можуть вестися в ефірі українських теле- і радіокомпаній, згідно з їх програмними концепціями, затвердженими Національною радою, та відповідними записами в ліцензіях на мовлення.

За інформацією прес служби Національної Ради, рішенням передбачено до 15 травня 2004 року: провести моніторинг вітчизняних ТРО на предмет виконання ними вимог рішення; утворити постійно діючу робочу групу з питань застосування і нормативного використання державної мови у сфері аудіовізуальних ЗМІ. Відповідно до рішення, документи для отримання чи переоформлення ліцензій, починаючи з 19 квітня, мають подаватися до Ради із зазначенням у графі "Мова, якою ведеться мовлення" - українська. Переоформлення каналів, які вже мають ліцензію не є обов’язковим, однак виконання рішення Ради цими каналами є необхідним. Голова Ради Борис Холод зазначив, що Рада не буде проводити спеціальне переліцензування всіх ТРО у зв’язку з прийнятим рішенням, але у випадках подовження ліцензії, чи ліцензування нових ТРО, це рішення має враховуватися.

Контроль за дотриманням рішення Національної Ради покладено на спеціально створену робочу групу. Борис Холод повідомив, що Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення буде пропонувати Верховній Раді виробити більш жорстку систему санкцій щодо тих ТРО, які не дотримуються норм законодавства про мовлення державною мовою. Натомість в умовах відсутності такої системи порушники каратимуться згідно з положенням Закону про Національну Раду: спочатку передбачається попередження, потім - штраф, а з тим призупинення ліцензії на два місяці (після чого можливим стає передання справи до суду).

Реакція представників засобів масової інформації

Рішення Національної Ради викликало широку дискусію в ЗМІ. Керівник "Нового каналу" Олександр Ткаченко зазначив, що в Україні більшість національних каналів працює відповідно до мовних норм, що вони прописані у ліцензії (або 50, або 75% мовлення державною мовою). Телевізійний ведучий, головний редактор інформаційних програм каналу ICTV Дмитро Кисельов відмітив, що на його думку "це рішення суперечить міжнародним зобов’язанням, які взяла на себе Україна", і є "кроком назад". Юрій Колісник, директор програм того ж таки каналу ICTV відреагував так: "Постанова Національної Ради відноситься до тих телекомпаній, які будуть ліцензуватись. Ми вже ліцензовані і виконуємо ті зобов‘язання, які взяли на себе у цих ліцензіях. Потім, через 10 років, коли нам доведеться переліцензовуватись, то, мабуть, ця норма зачепить і нас".

Натомість головний редактор телерадіокомпанії "Студія 1+1" Юрій Макаров зазначив, що "1+1" вітає це рішення, і впровадити його слід було давно, але "думаю, більш дієвою була би система заохочень. Все, що робиться адміністративним способом, несе в собі дві небезпеки: перша - рішення нехтуватимуть; друга - ним зловживатимуть".

Реакція в регіонах України

Протилежне ставлення до рішення Національної Ради публічно проявилися й у різних українських регіонах.. Наприклад, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Борис Дейч звернувся до Ради з листом, в якому закликав відкоригувати відповідне рішення. Він зазначив, що не піддає сумніву необхідність розширення і поглиблення мовлення українською, однак при цьому додав, що мають бути враховані особливості кримської автономії, більшість населення якої російськомовна.

Депутати Верховної Ради Криму звернулися до глави держави з проханням про сприяння у встановленні обсягу мовлення українською та російською мовами на загальнонаціональних каналах, натомість для ТРО Криму - обсягу мовлення українською, вірменською, болгарською, грецькою, кримськотатарською, німецькою, російською та іншими мовами, "з урахуванням етнічного складу Криму згідно з всеукраїнським переписом населення 2001 року".

З іншого боку, Львівська обласна організація Всеукраїнської організації "Свобода" ухвалила звернення до жителів Львівщини із закликом звертатися в Національну Раду та в обласну організацію "Свобода" з приводу фактів використання іноземної мови в теле- і радіопросторі державних каналів. Як зазначили в своїй заяві представники ВО "Свобода", рішення Національної ради з питань телебачення та радіомовлення - чи не перший реальний крок на захист української мови як державної та як мови титульної нації.

Реакція поза межами України

Заслуговує на увагу реакція на рішення Нацради з боку російської сторони. Доволі швидко на відповідне рішення відреагувала Російська Федерація. 21 квітня Державна Дума РФ ухвалила проект звернення до Верховної Ради України з питання ратифікації Меморандуму про взаєморозуміння з НАТО і рекомендацій Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення.

В тексті документу зокрема вказувалося, що рішення щодо мовлення українськими теле- і радіокомпаніями тільки національною мовою є "спробами адміністративного витіснення або заборони російської мови в Україні", що "ігнорують сформовану традицію українсько-російської двомовності, утискають права громадян самої України і заслуговують критичної оцінки з боку відповідальних українських політиків".

Натомість український політик, член комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності Микола Жулинський до палкого обговорення у Державній Думі поставився досить холодно. Рішення Національної Ради він назвав виправданим, хоча і запізнілим. "Мене менше всього це хвилює. Натомість мене хвилює те, що наприклад, в Росії робиться. Я недавно повернувся з Москви. Скільки є українського населення, яке не забезпечується елементарно: ні їхні мовні права, ні культурні запити, ні освітні, так чого ми зараз говоримо?" - зазначив він.

Речник Міністерства закордонних справ України Маркіян Лубківський висловив позицію Міністерства, щодо заяви Державної Думи РФ. Він зазначив, що дискусія, яка могла б розгорнутися навколо мовного питання "була б не на користь наших сусідів". На його думку, Україна природно втілює свою національну політику щодо мовного питання. "Зауважень з боку міжнародного товариства, з боку провідних інституцій, які відстежують ці питання, до України немає. Саме цей критерій і є для нас критерієм розбудови нашої політики у мовному питанні", - наголосив Маркіян Лубківський.

Офіційна Україна

Єдності в українському політикумі щодо рішення Національної Ради немає.

Президент України Леонід Кучма висловив своє невдоволення з приводу прийнятої Національною Радою ухвали. Він зауважив, що подібні рішення не сприяють розвитку і популяризації української мови, адже "величезна кількість" населення України, особливо на сході і в Криму, "розмовляє і думає російською мовою". Президент також зазначив, що "це рішення не відповідає Конституції України, і має бути приведене у відповідність" до неї.

Всупереч думці прихильників негайної українізації медіа, спікер Володимир Литвин, в ефірі телеканалу ICTV назвав рішення Нацради "мовною революцією" "сокирним і тимчасовим рішенням". "Ми, - сказав Володимир Литвин, - як завжди діємо за принципом: поспішиш людей насмішиш. Я думаю, що це українізація навиворіт. Це просто рішення, яке показує, як непотрібно діяти. Треба проаналізувати, які у нас є умови, що ми робимо для того, щоб ми спокійно сприймали і розуміли українську мову. А такими рішеннями ми просто відштовхуємо людей від української мови".

Заслуговує на увагу реакція парламентських фракцій та партій на рішення Нацради в контексті визначення мови мовлення. Нововведення було засуджено парламентською фракцією комуністів. Керівника регулюючого органу Бориса Холода голова КПУ Петро Симоненко звинуватив у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, оскільки, за його словами, в результаті ухвалення рішення, 12 мільйонів російськомовних громадян України позбавляються можливості слухати і дивитися передачі рідною і зрозумілою їм мовою.

Натомість, за словами Павла Мовчана, голови всеукраїнського товариства Просвіта, першого заступника Голови Комітету з питань культури і духовності, при підготовці свого рішення Національна Рада власне і виходила з Конституції, "з тлумачення Конституційним судом 10 статті", щодо якої державною мовою в Україні є мова українська. Крім того, Павло Мовчан зазначив, що рішення також "було здійснено і на вимогу Президента".

Постскриптум

Як відомо, рішення Національної Ради носять суто рекомендаційних характер. Проте дехто з російських аналітиків уже встиг припустити, що застосування достатньо ліберальних рекомендацій Національної Ради "в ручному режимі" може відкрити можливості для тиску на ЗМІ.

В українських ЗМІ можна знайти велику кількість різних точок зору щодо рішення Національної Ради. Однак більшість з тих хто висловив свої позиції сходяться в одному: рішення Ради було надто різким і революційним. За словами члена Національної Ради, Голови правління Всеукраїнської громадської організації "Незалежна асоціація телерадіомовників", Тетяни Лебедєвої, на засіданні Ради вносилася пропозиція щодо відкладення дати активізації рішення. Прийняття цієї пропозиції могло б стати відповіддю на кілько проблемних питань. По-перше, це дало б можливість уникнути надмірної політизації процесів, що пов’язані з рішенням. По-друге, дати час на адаптацію, на підготовку до впровадження рішення у життя. На думку Тетяни Лебедєвої, якщо ухвала спрямована на досягнення визначеного результату, то перш за все мають бути створені умови для його реалізації. По-третє, відкладення впровадження відповідного рішення дало б можливість почати новий телевізійний рік (з 1 вересня) з новою концепцією мовлення. І нарешті, з’явилася б можливість для його ретельної юридичної експертизи. Пропозиція перенести строки впровадження ухваленого рішення поки що не знайшла втілення у відповідній постанові, зважаючи на існування в Національній Раді права абсолютного вето.

Виникає багато питань і з приводу самого змісту рішення Ради. Наприклад, якщо місто, в якому проживає та чи інша національна громада, не має жодної місцевої телерадіокомпанії, яким чином національна меншина зможе реалізувати своє право на те, щоб бути представленою в інформаційному просторі? Якщо національна громада подає прохання до регіональної телерадіокомпанії, і прохання це береться до уваги, в якому масштабі визначатиметься часова пропорція мовлення на регіональному каналі мовою локальної національної громади?

За словами пані Тетяни Лебедєвої, пільги для українського мовлення сприяли б впровадженню державної мови набагато сильніше, аніж будь-які заборони.

Довідка: Законодавчі засади функціонування української мови та мов національних меншин визначено в Конституції України та законах України. Стаття 10 Конституції України передбачає, що статус української мови визначено як державний, зазначено, що "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

Питання мовної політики регулюється Законом України "Про мови в Українській РСР", Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України, а також іншими законодавчими актами, зокрема законами України "Про національні меншини в Україні", "Про освіту", "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про рекламу", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р." (Європейська хартія регіональних мов або меншин (European Charter for Regіonal or Mіnorіty Languages).

Міжнародний день ромів в Україні

Представники ромської громади з різних міст України 8 квітня 2004 року відзначили Міжнародний день ромів. За традицією ними було запалено свічки єднання з побратимами, що проживають у 60 країнах світу. Великими та малими ріками України - Ужем, Дністром, Дніпром та Дунаєм було пущено за течією тисячі вінків, що повинні нагадати про нелегку долю вічних блукачів.

Державний комітет у справах національностей та міграції України з нагоди Міжнародного дня ромів виділив матеріальну допомогу у розмірі 20 тис. грн. районам компактного проживання ромів у Закарпатській і Одеській областях.

За даними перепису 2001 року, на Україні проживає 47,6 тисячі ромів. Ромські організації країни вважають, що чисельність ромів перевищує 200 тисяч осіб, однак багато хто приховує свою національність, щоб знайти роботу і дах над головою.

В Україні сьогодні діють 45 ромських національно-культурних товариств, два роки тому було створено Конгрес ромів, якому надано статус Всеукраїнського. На Закарпатті працюють дві школи для дітей-ромів, діють недільні школи з вивчення ромської мови.

Довідка: Перша згадка про ромський народ в Україні з'явилась 1501 року, коли ромський ватажок Васілій отримав охоронну грамоту від литовського князя Олександра Казимировича. Для збереження самобутності та культури цього народу 1971 року у Лондоні було створено Міжнародну спілку ромів, коли і було прийнято рішення про запровадження цього свята.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агентств УНІАН, Інтерфакс-Україна; газет "День", "Дзеркало Тижня", "Українська Правда"; інтернет-видання "Громадське радіо", "Полит.Ру", "Романі Яг"; прес-служби Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

"Вісник етнополітики"
№ 4, 1-17 травня 2004 року

Щодо питання про антисемітизм в Україні

18 травня 2004 року в Києві відбувся з'їзд Об’єднаної єврейської громади України. Так, за оцінкою Інтернет-видання “MIGnews”, проведений захід характеризується як “найбільший за всю історію СНГ з’їзд єврейських організацій України. 2000 делегатів, що представляли 214 єврейських громадських організацій, визначили стратегію розвитку Єврейської громади на найближчу перспективу.

В резолюціях з’їзду було висунуто вимоги до керівництва країни не допустити перетворення на міжнаціональну ворожнечу публікацій у таких ЗМІ, як "Сільські вісті", "Персонал", "Персонал-Плюс", "Ідеаліст", тощо.

Єврейська громада України підкреслила, що знаходиться поза політичними іграми та конфліктами, і вбачає свою головну роль у відродженні єврейської культури та духовності, у боротьбі за повернення євреям історичних і духовних пам’яток, у меценатській роботі, а також у протистоянні спробам розпалити міжнаціональну ворожнечу в суспільстві".

Питання антисемітизму в політичному житті України сьогодні стає не стільки предметом соціального дискурсу, скільки зміщується у площину політичної проблематики. Зокрема це стосується сфери обговорень проблеми свободи слова в Україні. Дискусії з приводу публікацій антисемітської спрямованості в низці українських видань виходять за рамки етнополітичної проблематики. Зокрема, така ситуація спостерігається щодо публікації в однієї з найтиражніших українських газет "Сільські вісті" (тираж близько 517000). Нагадаємо, що 28 січня 2004 року Шевченківський районний суд міста Києва прийняв рішення про припинення випуску газети "Сільські вісті". Приводом до винесення рішення стали дві публікації В. Яременко: "Міф про український антисемітизм" (15 листопада 2002 р., http://www.silskivisti.kiev.ua/2_135/STARTALL.HTM) та "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" (30 вересня 2003 р., http://www.silskivisti.kiev.ua/3_114/STARTALL.HTM). Після оприлюднення другої публікації Міжнародний антифашистський комітет звернувся до суду, який і прийняв зазначене рішення під формулюванням "за розпалення міжнаціональної ворожнечі".

В той час, коли прибічники рішення суду щодо припинення видання газети "Сільські вісті" говорять про нечувану антисемітську кампанію, що розгорнулася в українській пресі, противники рішення, інкримінують закриття газети силам зацікавленим у політичних репресіях по відношенню до опозиційних партій.

Всі аргументи на користь рішення суду і засудження "розпалення міжнаціональної ворожнечі" відштовхуються від того, що наповнення статей В. Яременка, публікацій журналу "Персонал", газети "Ідеаліст" мають яскраво виражений антисемітський характер. При цьому політичний характер відповідної ситуації нівелюється. Таким чином характеризує рішення суду щодо припинення виходу "Сільських вістей" президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович: "Сьогодні суд ухвалив унікальне рішення: наказані антисеміти і ксенофоби, які намагалися розпалити в Україні міжнаціональну ворожнечу. Ми зайвий раз впевнюємося в тому, що справжня демократія та ксенофобія, людиноненависництво - не сумісні. Не можна виправдати, або піддати амністії тих, хто на одних сторінках говорять нібито про важливість демократичних процесів, а поруч, на інших сторінках, принижує національну гідність людей...".

З іншого боку, аргументи проти апелюють до того, що заборона виходу газети була обумовлена замовленням структур влади щодо закриття масової опозиційної газети, а статті, розміщені в ній, стали лише приводом для реалізації цієї волі.

Таку позицію, окрім інших, зайняв Леонід Фінберг, директор Інституту юдаїки: "З моєї точки зору, рішення суду про закриття "Сільських вістей" набагато більше стосується боротьби влади з опозицією, ніж боротьби українського суспільства чи влади з антисемітизмом. Публікації останнього часу в "Сільських вістях", як на мою думку, носили, безумовно, антиізраїльський та антисемітський характер. <…> Мабуть, важливо було б розглядати питання про певні попередження авторам тих публікацій, можливо, навіть накладання штрафів у разі порушення українських законів, але аж ніяк не про закриття газети".

Тарас Возняк, головний редактор львівського журналу "Ї", висловив подібну позицію: "...рішення суду про закриття "Сільських вістей" не сприятиме боротьбі з розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Думаю, з антисемітизмом потрібно боротися, але це не означає використовувати антисемітизм як підставу для політичної боротьби. Я думаю, що рішення суду - це політичне замовлення".

В світлі такого зіткнення смислових полів по-сьогодні продовжуються дискусії щодо причин і наслідків пробудження антисемітизму в Україні. Так чи інакше, одним з найбільш критичних наслідків цих дискусій стала масштабна антисемітська кампанія, відлуння якої ще довго лунатиме соціокультурним простором України. Та й самі представники єврейської громади опинилася у складній ситуації. Однозначно підтримати рішення суду для єврейської громади означало б асоціювати себе з боротьбою проти опозиції і свободи слова. Засудити ж закриття газети було б рівносильним невизнанню подібного роду матеріалів антисемітськими.

Семінар з приводу проекту закону України "Про
внесення змін до Закону України "Про національні меншини України"

13-14 травня 2004 року в Ужгороді проведено регіональний семінар представників громадських організацій національних меншин та працівників місцевих органів влади України. На семінарі обговорювався проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про національні меншини в Україні".

В роботі семінару, зокрема, взяли участь: голова Закарпатської обласної державної адміністрації І. Різак; народний депутат України, голова Ради представників громадських організацій національних меншин України при Президентові України І. Гайдош; експерти Ради Європи; представники Комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; Інституту законодавства ВРУ та Державного комітету України у справах національностей та міграції.

На семінарі йшлося про приведення діючого в сфері міжнаціональних відносин у відповідність до європейських стандартів, в першу чергу до Конвенції Ради Європи про захист національних меншин та Європейської Хартії регіональних мов і меншин, які останніми роками були проведені парламентом у вітчизняне законодавство. Учасники семінару ухвалили рекомендації щодо вдосконалення законопроекту "Про внесення змін до Закону України "Про національні меншини в Україні".

Довідка: Як відомо, Закон України "Про національні меншини України" свого часу був визнаний експертами ОБСЄ як один із найпрогресивніших і найдемократичніших серед аналогічних законодавчих актів країн СНД. З плином часу назріла потреба приведення його у відповідність до європейських стандартів. На розгляд Верховної Ради було внесено два альтернативні законопроекти оновлення діючого закону. Один з них зареєстрований народними депутатами І. Гайдошем та О. Фельдманом, інший - Кабінетом міністрів України. Обидва законопроекти вже пройшли попередню апробацію на різноманітних конференціях і семінарах, а також в ході зустрічі авторів з експертами Ради Європи у Страсбурзі. Разом з тим, профільний комітет Верховної Ради України утворив спеціальну робочу групу, покликану об’єднати обидві законодавчі ініціативи і винести на голосування узгоджений текст. Робоча редакція цього варіанту законопроекту і стала предметом обговорення на семінарі в Ужгороді.

Крим. Заборона виходу в ефір програми "Куранти"

13 травня 2004 року Уряд Криму заборонив вихід в ефір телепрограми "Куранти", що надавала інформацію про життя російської частини населення півострова. Проти цього висловились Координаційна рада російських співвітчизників Криму, Російська община Криму і регіональна організація всеукраїнської партії "Російський блок".

Представники зазначених організацій провели прес-конференцію, на якій було наголошено, що за розпорядженням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим Сергія Куніцина керівництво телерадіокомпанії "Крим" призупинило контракт Російського культурного центру і фонду "Москва-Крим", який щотижня виходив в ефір із телепрограмою "Куранти". Заяви проти дій адміністрації були передані до суду. Координаційна рада російських співвітчизників Криму звернулася до Верховної Ради Криму з вимогою щодо запобігання антиросійським ініціативам і забезпечення рівності прав російського населення із правами інших етносів республіки.

Довідка: За інформацією Інтернет-видання "Крымская линия", 19 травня 2004 року Рада міністрів Криму, на чолі зі своїм Головою Сергієм Куніциним, офіційно заперечила інформацію про свою причетність до рішення керівництва державної телерадіокомпанії "Крим" щодо розірвання договору про трансляцію телепрограми "Куранти. У зв’язку з цим, прес-служба Ради міністрів нагадала, що ДТРК "Крим" є самостійною юридичною особою, і так само самостійно визначає свою ефірну політику. Окрім того, у прес-службі наголосили, що ДТРК "Крим" не є монополістом Криму у сфері телерадіомовлення а ні за охопленням ефірним покриттям, а ні за часом мовлення.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агентств УНІАН, Українські новини, Чернігівського інформаційного порталу; газет "День", "Дзеркало Тижня", "Українська Правда", інтернет-ресурсу телеканалу "Тоніс"; інтернет-видання "MIGnews", "Крымская линия", "Громадське радіо", "Майдан", Асоціації єврейських організацій і общин України, Ради національних товариств України; "Телекритика", прес-служби Закарпатської обласної державної адміністрації.

"Вісник етнополітики"
№ 5, 18-26 травня 2004 року

60-та річниця депортації кримськотатарського народу

Вже під час зустрічі з лідерами Меджлісу, яка відбулася в квітні нинішнього року, Леонід Кучма вкотре висловив переконання, що трагічна дата депортації повинна бути відзначена на державному рівні. Вирішення питань щодо підготовки і проведення заходів з приводу пам'яті 60-ї річниці депортації кримськотатарського народу було покладено на спеціально створений комітет, під головуванням прем’єр-міністра України Віктора Януковича.

До переліку запланованих заходів на вшанування пам’яті жертв депортації було внесено вечори-реквієми в Києві (14 травня) та Сімферополі (17 травня), Всекримський жалобний мітинг в столиці АРК, відкриття монумента жертвам депортації. До участі у Всекримському жалобному мітингу до Сімферополя були запрошені: віце-прем'єр-міністр України Дмитро Табачник; голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Борис Дейч; голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин; лідер блоку "Наша Україна", народний депутат України Віктор Ющенко; голова Комітету ВР України з питань європейської інтеграції, голова Народного руху України Борис Тарасюк; голова Комітету ВР України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Геннадій Удовенко; голова Державного комітету України у справах національностей та міграції України Геннадій Москаль; екс-президент Республіки Інгушетія Руслан Аушев. Окрім того, планувалася участь представників кримськотатарської діаспори Туреччини та Румунії, делегатів із Татарстану та Литви, голів кримських громад караїмів та кримчаків.

За різними оцінками у мітингу в Сімферополі взяли участь близько 35 тисяч осіб (за даними правоохоронних органів - близько 12 тис.). Жалобний захід проходив під національними кримськотатарськими та українськими прапорами з траурними стрічками, а також під транспарантами: "Відновлення кримськотатарської автономії - фактор демократизації України"; "Відновити національну державність кримських татар"; "Кримськотатарській мові - статус державної в Криму"; "Україна, гарантуй права корінного народу Криму" тощо.

Мітинг було відкрито заступником Меджлісу кримськотатарського народу, заступником голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим Ільмі Умеровим.

Перед учасниками мітингу виступили: заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, заступник голови Верховної Ради АРК Ільмі Умеров; голова Ради міністрів АРК Сергій  Куніцин; голова Комітету ВР України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, народний депутат України Геннадій Удовенко; представник Президента України в Криму Олександр Діденко; голова секретаріату Народного Руху України, народний депутат України Вячеслав Коваль; голова Кримськотатарського культурного центру в м. Стамбулі (Туреччина) Джелял Ічтен, депутат Парламенту Румунії Неджат Салі, голова Кримськотатарського товариства Румунії Юсуф Темуччин, голова товариства "Кримкарайлар" Володимир Ормелі, голова Союзу громад литовських татар Адас Якубаускас, голова Меджлісу кримськотатарського народу М. Джемілєв.

Звертаючись до учасників, Голова Меджлісу зазначив, що "в усіх народів є певні загальнонаціональні дати, які об’єднують усіх людей цієї нації, незалежно від їх політичних, або інших поглядів, їх приналежності до тих чи інших політичних об’єднань..." М. Джемілєв висловив сподівання, що у найближчій перспективі найбільш значущою датою для кримськотатарського народу стане не день національної жалоби, однак дата відновлення всіх національних прав кримських татар.

У своєму виступі М. Джемілєв зосередив увагу учасників на найбільш знакових вимогах, які б дали можливість забезпечити відновлення статусу і збереження ідентичності кримськотатарського народу. Серед таких вимог Голова Меджлісу назвав: надання кримськотатарській мові статусу офіційної на території Автономної республіки і м. Севастополя; представництво кримських татар у структурах влади пропорційно до їх чисельності; забезпечення освіти рідною мовою; відновлення історичної топоніміки Криму. М. Джемілєв також наголосив на необхідності прикладення усіх зусиль задля забезпечення можливості повернення на батьківщину "наших співвітчизників, які все ще лишаються у місцях заслання". В світлі цього, М. Джемілєв висловив вдячність прем’єр-міністру України за його заяву стосовно того, що за межами своєї батьківщини знаходиться ще близько ста тисяч кримських татар, і обов’язок держави - сприяти їх якомога скорішому поверненню. "Ця заява, - підкреслив М. Джемілєв, - є дуже актуальною, оскільки кримськотатарське національне питання ніколи не буде розглядатися як вирішений остаточно, доки за межами своєї батьківщини вимушено залишатимуться тисячі і тисячі наших співвітчизників, рідних та близьких".

М. Джемілєв висловив свої сподівання щодо прийняття Верховною Радою Закону про статус кримськотатарського народу в Україні, який був би спрямований на захист його юридичних прав. "Я сподіваюсь, що, зберігаючи єдність нашого народу, і свою відданість демократичним принципам, принципам ненасильства, ми обов’язково досягнемо відновлення усіх наших прав" - зазначив М.Джемілєв.

На думку представників Меджлісу кримськотатарського народу, мітинг 18 травня було організовано на вищому рівні, було дотримано усіх вимог Меджлісу. Про це, на конференції в Сімферополі, заявив член президії Меджлісу, заступник Голови Верховної Ради АРК І. Умеров.

Учасниками мітингу було ухвалено резолюцію, в якій, окрім іншого, було заявлено про рішучу підтримку намірів щодо встановлення в Криму принципів взаємоповаги і доброзичливості між усіма жителями. Учасники мітингу закликали органи державної влади, політичні і громадські організації, у співробітництві з Меджлісом кримськотатарського народу, прискорити розв’язання найбільш актуальних питань, що принесе українському суспільству злагоду та стабільність. У резолюції міститься вимога щодо прийняття законів України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" та "Про статус кримськотатарського народу". Крім того, у резолюції йдеться про нагальність прискорення облаштування місць компактного проживання кримських татар, відновлення політичних, економічних та культурних прав цього народу: "Віддаючи належне зусиллям Президента і Кабінету Міністрів у вирішенні питань облаштування кримських татар, що повернулися на батьківщину, ми одночасно висловлюємо своє неприйняття ігнорування розв’язання політико-правових питань, пов’язаних з відновленням прав кримськотатарського народу".

Верховна Рада України
Друге читання проекту Закону України “про відновлення прав осіб,
депортованих за національною ознакою”

18 травня, у день жалоби з приводу 60-ої річниці депортації кримських татар, у Верховній Раді України відбулося друге читання проекту Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". За законопроект віддало свої голоси 218 народних депутатів України за необхідних 226 голосів.

В той час, більшість депутатів проголосували за відправлення законопроекту на повторне друге читання. За таке рішення проголосували 304 депутати.

За словами народного депутата України Рефата Чубарова, "була велика надія на те, що саме напередодні 60-річчя депортації, народні депутати все-таки зрозуміють ті болючі проблеми, які відчувають люди, що повернулися в Україну, і затвердять норми, здатні вирішити хоча б частину тих питань".

Закон не було прийнято не зважаючи на те, що напередодні, 17 травня, на жалобному засіданні в Сімферополі, прем’єр-міністр України висловив свою впевненість у необхідності якомога скорішого прийняття цього закону. В ході означеного заходу  В. Янукович підкреслив, що його ухвалення дасть можливість суттєвим чином поліпшити ефективність державної політики стосовно депортованих, а також додав, що уряд прикладе зусиль для того, щоб забезпечити прийняття цього закону ще в цьому році.

Оцінки і виправдання рішення Верховної Ради були різні. Голова Меджлісу кримськотатарського народу М. Джемілєв зазначив, що найбільше він здивований тим, що "ті центристські партії, які весь час говорили про своє бажання вирішити проблеми" кримськотатарського народу не проголосували за його прийняття. "Чиновники державних структур, які клятвено запевняли, що зроблять усе можливе для прийняття цього закону, самі ж не проголосували за нього". М.Джемілєв також зазначив, що неприйняття закону стало "великою несподіванкою для лідерів кримських татар", воно "не працює на стабілізацію ситуації в Криму і сприятиме посиленню напруженості".

Депутат Верховної Ради України від Української народної партії Г. Манчуленко (фракція "Наша Україна") в інтерв’ю журналістам також висловив свій подив з приводу того, що, не зважаючи на заяви прем’єр-міністра представники парламентської більшості здебільшого не проголосували за нього: "Мене дивує позиція "Регіонів України", які дали тільки шість голосів і загалом більшості, яка не голосує за нормальний законопроект, який би врешті-решт встановив соціальну справедливість для депортованих народів з України".

Самі народні обранці, які голосували проти затвердження законопроекту, здебільшого пояснювали рішення Верховної Ради його внутрішньою неузгодженістю, а також невідповідністю бюджетній політиці держави. Так, координатор парламентської більшості С. Гавриш в інтерв’ю журналістам пояснив, що "питання полягає у проблемах, які так чи інакше поставлять Президента у скрутне становище при підписанні цього закону, в зв’язку з особливою фінансовим навантаженням на цей законопроект. Тому ми хотіли би, щоб він став не результатом будь-якого політичного проекту, а результатом зваженої і дуже відповідальної позиції законодавців за прийняте рішення, і цей проект в майбутньому працював". С.Гавриш також додав: "Відправивши <законопроект> на повторне друге читання, ми лише взяли тайм-аут для консультацій".

В свою чергу, лідер Соціалістичної партії України О. Мороз, виступаючи на засіданні Верховної Ради, зазначив, що "у зв’язку з тим, що у документі є чимало спірних норм, які стосуються витрат бюджету України на всі проблеми, які пов'язані не тільки з одним етносом українським, а і з іншими також, за які Україна не може відповідати, то потрібно було б, очевидно, ці питання з'ясувати і повторно у другому читанні розглянути це питання".

Ю. Луценко, народний депутат від фракції СПУ зосередив увагу на фінансовому аспекті проблеми: "Нас турбує те, що бюджет України буде фінансувати колосальні витрати, відповідальність за які мала б нести зовсім інша держава. Адже не Україні виселяла кримськотатарський народ, не Україна депортувала українців Східної Польщі тощо. А сьогодні все це покладається на бюджет України".

Р. Чубаров, заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу, член Комітету ВР України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, висловив свою позицію, щодо рішення Верховної Ради: "Законопроект, який був узгоджений з усіма - і з Урядом, і з всіма тими сторонами, суб’єктами, які дали свої поправки, <…> був не проголосований з якихось політичних питань..."... "більше за все образив не стільки факт неухвалення цього закону, скільки репліки окремих депутатів, в яких відчувалося виправдання подій 60-річної давнини, коли кримськотатарський народ був депортований зі своїх земель" - додав Р. Чубаров.

Варіант законопроекту Кабінету Міністрів України як лідери кримських татар, так і представники влади автономії називають багато в чому декларативним, але сам факт його прийняття, хай навіть і з поправками, говорив би про те, що тема облаштування кримських татар виходить зі сфери кулуарних обговорень і стає темою публічної дискусії. А саме така дискусія може дати відповідь на питання про механізми і форми самовизначення кримських татар в Україні, форми, які, за словами Р. Чубарова, "задовольнили самих кримських татар, те населення, яке живе в Криму і забезпечили б інтереси української держави, в першу чергу її територіальну цілісність і безпеку".

Заява Народного руху України
 з приводу 60-ї річниці депортації кримських татар

Народний рух України вважає за необхідне прийняття Верховною Радою України законодавчих актів, які б враховували інтереси і вирішували проблеми кримськотатарського народу. Така позиція висловлена в заяві НРУ з приводу 60-ї річниці депортації кримських татар. Досі "так і не затверджений базовий закон, спрямований на повне відновлення політичних, економічних і культурних прав кримськотатарського народу, - підкреслюється в документі. - Відсутність законодавчого врегулювання проблем кримськотатарського народу не лише не ліквідує наслідків, пов’язаних із злочинною депортацією 18 травня 1944 року, але й призводить до порушення прав кримських татар".

Заява Московського земляцтва кримських татар

Московське земляцтво кримських татар висловило своє занепокоєння щодо стану кримськотатарської проблеми в Україні. Про це повідомляє інтернет-ресурс "Крымская линия", посилаючись на заяву Московського земляцтва від 18 травня 2004 року. "Сьогодні, після 15 років від початку масового повернення, становище кримськотатарського народу викликає тривогу і занепокоєння, а кримськотатарську проблему не можна вважати вирішеною", - говориться в заяві. "Досі не прийнято Закону, який би забезпечив вирішення комплексу політико-правових питань і створення правових механізмів, пов’язаних з відновленням прав кримськотатарського народу", - підкреслюється в документі.

В своїй заяві Московське земляцтво кримських татар закликає політиків "знайти дієві інструменти і засоби, з тим щоб покінчити з наслідками політики геноциду і відновити права кримськотатарського народу у повній відповідності з міжнародними правовими нормами". "Ми просимо міжнародні правозахисні організації, усіх людей доброї волі сприяти справедливій боротьбі кримськотатарського народу за свої права", - наголошується в заяві.

Довідка: Московське земляцтво кримських татар - регіональна громадська організація, зареєстрована Міністерством юстиції Російської Федерації у лютому 1998 року. В якості свого головного завдання Земляцтво проголошує збереження національної ідентичності кримських татар, що проживають у Москві та інших регіонах Росії. Голова правління Земляцтва - письменник Ернст Кудусов.

Облаштування

За інформацією, що увійшла до Програми облаштування і соціально-культурного розвитку депортованих громадян в АРК, загальна сума витрат на облаштування депортованих у Криму за період з 1991 по 2003 рік склала близько 740 млн. грн. За цей час в Криму, за рахунок коштів бюджету вдалося забезпечити житлом 30 тис. Осіб з числа репатріантів. В цілому 120 тис. кримських татар завершили будівництво власного житла, або придбали житло самостійно. Разом з тим, у черзі на отримання квартири перебувають більше ніж 6 тис. сімей, а 20 тис. з тих, хто почав будівництво, не в змозі його завершити за браком коштів. В наслідок цього, близько 100 тис. колишніх депортованих громадян досі не мають власного житла. Для вирішення цієї проблеми заплановано побудувати до 1,2 млн. м² житлової площі, в тому числі до 300 тис.м² - за рахунок коштів бюджету.

З 300 селищ і мікрорайонів, в яких облаштовуються репатріанти, 40% не забезпечені водою, і близько 8% досі не мають електроенергії. Рівень газифікації і наявності доріг з твердим покриттям не перевищує 5-7%. Складною залишається проблема соціально-культурної адаптації репатріантів. За словами Голови Ради міністрів АРК С. Куніцина, "нам важко дається забезпечення підготовки кадрів для приоритетних областей економіки, організація освіти національними мовами, видання підручників, функціонування національних засобів масової інформації".

Серед репатріантів працездатного віку близько 40% не мають роботи, а 60% з працевлаштованих працюють не за спеціальністю.

За даними Рескомзему Криму, з початку з початку 1990 років під індивідуальне житлове будівництво було надано понад 82 тис. земельних ділянок, загальною площею 8,6 тис. гектарів. Спеціальна комісія Ради міністрів АРК знайшла можливість виділити кримським татарами додатково 418 гектарів під житлове будівництво. В той же час, одна з найскладніших проблем - забезпечення кримських татар, що поселилися у сільській місцевості, сільскогосподарчою землею. Проводиться повна інвентаризація земель Криму, проте роботу стримує відсутність фінансів (33 млн. грн.).

У 2004 році з коштів бюджету України на програму повернення і облаштування депортованих громадян виділено 40 млн. грн., з коштів бюджету Автономної республіки Крим - 10 млн. У Криму розроблено Програму облаштування і соціально-культурного розвитку депортованих.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агентств УНІАН, Українські новини, Інтерфакс-Україна; газет "День", "Дзеркало Тижня"; інтернет-видання "Крымская линия", "Центр інформації та документації кримських татар", "Громадське радіо", "Deutsche Welle"; сайту Верховної Ради України; Верховної Ради АРК.

"Вісник етнополітики"
№ 6, 27 травня - 15 червня 2004 року

Моніторинг Ради Європи. Роми

З 28 травня по 3 червня 2004 року в Україні з робочим візитом перебували співдоповідачі Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи Ганне Северинсен та Ренате Вольвенд. Метою візиту до України було обстеження ситуації з підготовкою до виборів Президента України, а також моніторинг дотримання в Україні прав національних меншин. Протягом тижня представники ПАРЄ зустрічалися із посадовцями та представниками об’єднань національних меншин Закарпаття, Одещини, Криму та Києва.

Окрім обстеження загальної ситуації із дотриманням прав національних меншин та народів доповідачі Моніторингового комітету особливу увагу приділили проблемам розвитку ромів та облаштування кримських татар, що повертаються з місць депортації. Нагадаємо, що проблема розвитку ромів є однією із приоритетних в рамках політики Ради Європи та Європейського союзу щодо національних меншин.

За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті, і більше ніж по 4 тисячі у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Однак, на думку окремих науковців, представників ромської громадськості та посадовців, чисельність ромів, що мешкають в Україні, значно більша. Так, за розрахунками О.О. Данілкіна-Щербицького (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України), чисельність представників ромського етносу в Україні становить близько 200 тис. осіб. Серед причин такої розбіжності в оцінках, насамперед, називають приховування ромами власної етнічної приналежності.

В Україні створено близько 40 ромських національно-культурних товариств. У 2002 році утворено Всеукраїнську спілку громадських організацій "Конгрес ромен України". Українські ромські об’єднання співпрацюють із Всесвітньою організацією ромів, мають своє представництво у Ромському парламенті.

Попри те, інтегрованість ромів до економічного, культурного і політичного життя суспільства залишається недостатньою. На Закарпатті, Одещині, Харківщині функціонує 6 ромських недільних шкіл, за словами президента Всеукраїнської спілки громадських організацій "Конгрес ромен України" Петра Григоріченка, подібний навчальний заклад незабаром буде створено і на Київщині. Однак рівень освіти ромів традиційно залишається найнижчим, у порівнянні з іншими національними меншинами України. За даними Українського інституту соціальних досліджень (УІСД) близько половини ромських дітей не відвідують школу або регулярно пропускають уроки. Найбільш неблагополучна ситуація з освітою спостерігається у місцях компактного проживання ромів на Закарпатті та Харківщині. Так, за матеріалами ромської газети "Романі Яг", по Закарпатській області лише 83,7% дітей ромів одержали неповну середню освіту, 14,5% - загальну середню, 1,4% - закінчили СПТУ, 0,3% здобули середню спеціальну і лише 0,1% - вищу освіту.

Високим залишається рівень захворюваності і смертності серед ромів, особливо серед дітей. Однією з найбільших проблем ромської громади є проблема незабезпеченості житлом та перенаселеності житла. За результатами опитування УІСД переважна більшість опитаних ромів мешкають у приватних будинках (якими є переважно дерев’яні бараки) і лише 4% у власних окремих квартирах.

Вражає рівень безробіття серед ромського населення. За інформацією "Конгресу ромен України" він складає близько 90%. Вкрай низьким є рівень представництва ромської громади в органах державної влади та місцевого самоврядування (1 депутат у складі Ужгородської міської ради).

На сьогоднішній день в Україні здійснюється правозахисний проект Європейського союзу, спрямований на захист прав ромів, функціонує Державна програма підтримки ромів. Однак, за словами П. Григоріченка, жодна з цих програм належним чином не працює. Проект Європейського Союзу занепадає внаслідок нестачі спеціалістів, а також з причини браку інформації, який спостерігався вже на етапі підготовки проекту. В свою чергу Державна програма підтримки ромів не фінансується, як то було передбачено, з держбюджету, а фінансування з місцевих бюджетів здійснюється у мінімальному об’ємі.

Українці примусово переселені з Польщі. Вимоги щодо статусу

28 травня 2004 року Рівненська обласна рада прийняла звернення до Верховної Ради України. До звернення було включено вимоги щодо розгляду на державному рівні питання про ініціювання розроблення законопроекту про надання статусу депортованих українцям, примусово переселеним з території Холмщини, Підляшшя та Лемківщини в Україну, а також щодо проведення парламентських слухань на тему "Депортації етнічних українців Польщі у ХХ столітті та шляхи ліквідації їх негативних наслідків".

Крім того, депутати запропонували скоординувати з польською стороною спільні заходи з приводу вшанування 60-ї річниці примусового переселення українців, а також сприяти вирішенню на міждержавному рівні проблеми відродження і збереження національних та духовних пам’яток обох народів.

Зазначимо, що питання про проведення парламентських слухань щодо примусового переселення українців з території Польщі в Україну у 1944-1947 роках неодноразово порушувалося на пленарних засіданнях ВР України, проте жодного разу не було підтримане.

Довідка: Масове переселення українців з Польщі у 1944-1946 роках. було здійснене відповідно до договору, укладеного 9 вересня 1944 року між Польським комітетом національного визволення і урядом Радянської України про евакуацію українського населення з території Польщі і польського населення з території України. Формально ця евакуація передбачала добровільність переселення. Але в дійсності, особливо починаючи з середини 1945 року, переселення українців з Польщі вилилось у їх депортацію, бо проводилося з використанням військової сили, морального терору, адміністративного і політичного тиску на небажаючих виїжджати. В результаті до кінця 1946 року з Польщі було примусово виселено близько 500 тисяч українців, які проживали на своїх прадавніх землях - Лемківщині, Надсянні, Холмщині та Підляшші. Завершальний етап депортації, що увійшов в історію під назвою акція "Вісла", здійснено у квітні-липні 1947 року. У цей період за допомогою насильницьких методів було виселено й розпорошено в північно-західних воєводствах Польщі близько 150 тисяч українців, яким вдалося уникнути акції по переселенню 1944-46 років.

Закарпаття. Словацька школа

14 червня 2004 року Закарпатська обласна державна адміністрація спільно з міською держадміністрацією Ужгорода прийняли рішення створити на базі словацьких класів загальноосвітньої школи №20 окрему школу зі словацькою мовою навчання. Рішення прийняте згідно з планом заходів на виконання положень IV засідання двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури.

Окрім словацької мови, у новій школі викладатимуть українську. Поглиблено вивчатимуться іноземні мови - англійська та німецька.

За інформацією ужгородської інформаційної агенції "Репортер", на сьогоднішній день в Ужгороді в межах реалізації програми працюють п’ять вчителів зі Словаччини, з початком нового навчального року планується участь у навчальному процесі ще двох викладачів.

Довідка: За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року на Закарпатті проживає близько 8 тисяч етнічних словаків (0,6% від усього населення краю). Словаки Закарпаття мають свої національно-культурні товариства, колективи художньої самодіяльності. Серед найбільших національно-культурних товариств словаків на Закарпатті - Національно-культурне товариство "Матіца Словенська"; Товариство словаків Закарпаття їм. Людовіка Штура; Закарпатське обласне культурно-просвітнє товариство словацьких жінок "Довіра". На обласному телебаченні надаються передачі словацькою мовою. Щороку за підтримки місцевої влади проводиться фестиваль "Словенска веселіца". В Ужгородському національному університеті працює кафедра словацької філології, з 1990-х років існує відділення словацької мови. У місцях компактного проживання словаків функціонують 46 шкіл з мовами викладання національних меншин, в окремих з яких є класи зі словацькою мовою навчання.

Миколаїв. Фестиваль дитячої творчості національних меншин України

1-4 червня 2004 року у Миколаєві пройшов Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості національних меншин України "Дітям наші серця". Для участі у фестивалі прибули близько 300 учасників з різних областей України. У ролі засновників акції виступили Міністерство культури та мистецтв України, а також Рада представників громадських організацій національних меншин при Президентові України. У відкритті фестивалю взяли участь начальник управління культури етносів України та української діаспори Міністерства культури та мистецтв України З. Попова, начальник управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації В. Лоскутников, голова обласної Ради національних товариств С. Каймаразов.

У рамках фестивалю було проведено виставку дитячих малюнків "Святкова веселка", відбулися виступи дитячих творчих колективів на відкритих майданчиках міста, конкурси, гала-концерт. Фестиваль завершився "круглим столом" на тему "Проблеми формування світогляду та почуття громадянина України у дітей різних національностей", в якому взяли участь керівники Міністерства культури України, керівники структурних підрозділів Миколаївської обласної державної адміністрації, викладачі вузів м. Миколаєва, голови національно-культурних товариств області, представники громадськості міста.

Річниця поселення німців у Криму

6 червня 2004 року у Криму було відзначено 200-ту річницю поселення німців на півострові. За словами голови Верховної Ради Криму Бориса Дейча, офіційні заходи щодо відзначення цієї дати вперше мають місце в сучасній історії України, і є свідченням розвитку й укріплення як німецько-українських відносин загалом, так і різносторонніх економічних та гуманітарних зв’язків на регіональному рівні.

В урочистій церемонії відкриття взяв участь Надзвичайний та Повноважний Посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн. На відкритті днів німецької культури в Сімферополі пан Штюдеманн назвав великим досягненням те, що ця визначна для кримських німців дата відзначається на високому рівні. Це, на його думку, є важливим не тільки для Криму, але й для України загалом. Посол нагадав, що 200 років тому, переїжджаючи до Криму, німці сподівались знайти світ, де вони б мали змогу розвиватися. Дипломат згадав і про трагічну для німців Криму дату, коли в серпні 1941 року Сталін назвав 52 тисячі  осіб зрадниками й депортував їх з півострова. Нарешті німці отримали можливість повернутися до Криму і головне, "що вони не відчувають себе на батьківщині громадянами другого сорту", - підкреслив Дітмар Штюдеманн. Головне завдання, яке стоїть сьогодні перед 2,5 тисячами німців Криму - не втратити своєї самобутності: зберегти культуру, звичаї та мову. Як вважає дипломат, для цього їм має надаватися державна підтримка. Зі свого боку, підкреслив він, німецьке посольство також робитиме все можливе. "Хотілося б, аби кримські німці виконували роль мостобудівників як між Україною та Німеччиною, так і між Німеччиною і Кримом, і вони вже готові до цього", - підкреслив пан Штюдеманн.

Довідка: Переселення німців до Криму розпочалося наприкінці XVIII - на початку XIX століть, за запрошенням російської імператриці Катерини ІІ із виданням маніфесту від 8 квітня 1873 року про приєднання Криму до Російської імперії. Офіційно зареєстровані колонії з’явилися у 1805 році. До Криму переселялися із різних земель Німеччини - Вюртенбергу, Бадену, Нассау, Фальца, Швабії, Ельзасу, Баварії, а також зі Швейцарії та Австрії. Багато хто з переселенців належали до релігійної течії менонітів.

У 1865 році у Криму нараховувалося 45 населених пунктів, у яких жили етнічні німці. За даними першого Всеросійського перепису населення 1897 року, у Криму проживали 31 тис. 590 німців, що складало 5,8% від загальної чисельності населення півострова. До 1941 року чисельність німецького населення у Криму досягла 53 тисячі осіб.

У квітні 1941 року за наказом Сталіна з Криму було депортовано 52 тисячі осіб, які мали відношення до етнічних німців - як самих німців, так і членів їх сімей.

Сьогодні у Криму проживає близько 2,5 тис. німців (0,1% від загальної кількості населення). Майже в кожному регіоні Автономії створено німецькі товариства та організації, функціонують німецькі недільні школи.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агенцій УНІАН, Українські новини, Deutsche Welle; газети "Романі Яг", "Голос України"; інтернет-видання "Громадське радіо"; електронних інформаційних ресурсів Ради Європи, Бюро інформації Ради Європи в Україні; аналітичного звіту Українського інституту соціальних досліджень за результатами соціологічного дослідження "Особливості способу життя та проблеми соціальної інтеграції ромів в Україні"; прес-служби Закарпатської обласної державної адміністрації.

"Вісник етнополітики"
№ 7, 16-30 червня 2004 року

Закон України
"Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою"

24 червня 2004 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". За словами народного депутата України, першого заступника Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, ухвалення цього закону стало результатом шестирічної кропіткої роботи прихильників правового регулювання проблем депортованих. (Як відомо, подібні законопроекти розглядалися у парламентських комітетах ще з початку 90-х років, але вони ніколи не виносилися на пленарне засідання. Вперше спроба прийняття закону щодо відновлення прав депортованих осіб відбулася 2 листопада 2000 р., але тоді на його підтримку проголосували лише 137 народних обранців - Ред.). У повторному другому читанні, на яке було винесено законопроект, за його прийняття проголосували 380 народних депутатів із 429 зареєстрованих у залі засідань.

Нагадаємо, що 18 травня 2004 року, у день річниці депортації кримських татар, за законопроект віддали свої голоси 218 народних депутатів за необхідних 226 голосів. В результаті 304-ма голосами законопроект було відправлено на повторне друге читання. Винесення законопроекту на повторне друге читання вимагало від розробників внесення коректив у формулювання окремих принципових положень. Зокрема, з преамбули було виключено положення, яке визнавало незаконними і злочинними дії проти народів, що їх було виселено за національною ознакою з території України. Крім того, визначено, що закон розповсюджуватиметься лише на осіб, які є громадянами України.

У законі визначається статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлюються гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, визначаються принципи державної політики та повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо відновлення прав депортованих.

Зокрема, відповідно до закону, Україна визнає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб приоритетною сферою політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства. Держава гарантує громадянам України із числа депортованих осіб, що повернулися в місця їх постійного проживання на момент депортації, права згідно Конституції України; створення умов для облаштування, працевлаштування, забезпечення землею, житлом, збереження і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Держава також бере на себе обов’язок створення умов для добровільного повернення в Україну депортованих осіб, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство.

За законом, до осіб, депортованих за національною ознакою, належать: особи (громадяни колишнього СРСР), які в період 1941-1944 років були переселені в примусовому порядку на спецпоселення за рішенням органів державної влади колишнього СРСР з місць постійного проживання, яке є територією України, особи (громадяни колишнього СРСР), які після відбування покарання, закінчення військової служби, примусових робіт, повернення з евакуації, були примусово направлені до місця проживання їхніх сімей (на спецпоселення), особи, які народилися в спецпоселеннях у сім’ях депортованих. Таким чином, депортованими особами визнаються особи із числа депортованого кримськотатарського народу (які набули громадянства України), що його було піддано насильницькому переселенню; особи із числа національних меншин (які набули громадянства України), що їх було піддано насильницькому переселенню з місць їхнього постійного проживання з усієї, або з частини території України. Окремими законами України може встановлюватися порядок відновлення прав інших категорій осіб, яких було піддано насильницькому переселенню з території нинішньої України.

Відповідно до закону, факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою, або іншими документами, виданими компетентними органами України, інших держав - колишніх республік СРСР. За відсутності зазначених документів факт депортації особи встановлюється в судовому порядку.

Законом створюється уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань відновлення прав депортованих осіб, який вирішуватиме питання щодо статусу депортованих осіб спільно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також обласними та районними державними адміністраціями. Питання щодо набуття статусу депортованої особи вирішуватиметься на підставі заяви і копії паспорту, які подаються до відповідного уповноваженого органу. Термін розгляду заяви уповноваженим органом не може перевищувати трьох місяців. У разі ухвалення рішення про надання заявнику статусу депортованої особи, йому безоплатно видається відповідне посвідчення.

Згідно із законом, держава забезпечує реабілітацію депортованих осіб. Таким особам, за їх бажанням, гарантується право на поселення в межах тих адміністративно-територіальних одиниць, в яких вони проживали на момент депортації. Депортованим особам зараховується їхній трудовий (страховий) стаж, набутий під час роботи на спецпоселеннях, з метою призначення трудових пенсій в потрійному розмірі. Депортовані особи, які досягли пенсійного віку, або є інвалідами, отримають пільги на одержання путівок для санаторно-курортного лікування та відпочинку, для них також на 50% буде знижено рівень вартості комунальних послуг, оплати жилої площі; вартості палива в межах встановлених норм для осіб, що проживають в будинках без центрального опалення; 50-відсоткову знижку вартості ліків, що продаються за рецептом тощо. Депортовані особи, які повернулися до України, мають право на повернення свого майна, або, за відсутності такої можливості, на відшкодування його вартості.

Депортованим особам та членам їх сімей відшкодовуватиметься вартість проїзду і провозу багажу, надаватиметься одноразова матеріальна допомога, виділятимуться земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і обслуговування житлового будинку. Окрім того, законом передбачається виділення у власність землі сільськогосподарського призначення в розмірі земельного паю, визначеного для даної місцевості.

Кошти на фінансування заходів, передбачених законом, окремо виділятимуться з державного бюджету України, бюджетів АР Крим та органів місцевого самоврядування.

За словами народного депутата України Рефата Чубарова, даний закон є першим в Україні законодавчим актом, який визначає поняття депортованих за національною ознакою. Його ухвалення є першим кроком до встановлення історичної справедливості щодо незаконно виселених народів. Однак Меджліс кримськотатарського народу визнає значну декларативність ухваленого документу. На думку представників Меджлісу, він є лише основою для розробки конкретних механізмів та заходів, які насправді дозволять повернути депортованим втрачені права.

Закон набере чинності з 1 січня 2005 року у разі його підписання Президентом України.

Проект Закону України
"Про концепцію державної етнонаціональної політики"

Кабінет Міністрів України схвалив проект Закону України "Про концепцію державної етнонаціональної політики" і направив його на розгляд Верховної Ради Украини. . Відповідне рішення прийнято на засіданні Уряду в Києві 17 червня 2004 року. За словами віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника, головна мета концепції - досягнення стабільності у суспільстві, гарантування дотримання прав людини у сфері забезпечення етнонаціональних потреб. На його думку, Уряд розробив і запропонував Верховній Раді України концепцію, яка б могла визначити етнонаціональну політику в Україні як цілісну систему поглядів на діяльність органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування у сфері розвитку всіх етносів, що існують в Україні, а також як систему поглядів держави на міжнаціональні відносини та на врегулювання цих відносин відповідно до європейських стандартів захисту прав людини. "На нашу думку, це є невід’ємною важливою складовою формування і функціонування демократичної соціальної і правової держави", - зазначив Дмитро Табачник.

Зокрема, концепція визначає стратегічні напрями дій органів державної влади, органів влади Криму та органів місцевого самоврядування при розв’язанні питань регулювання міжнаціональних відносин, консолідації і розвитку української нації, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин, а також при розв’язанні питань забезпечення потреб українців, які проживають за межами країни.

Концепція розроблена Державним комітетом України у справах національностей та міграції і ґрунтується на документах європейського законодавства та чинного законодавства України. Концепція не є документом прямої дії і лише декларує наміри держави. У разі схвалення її Верховною Радою України , Уряд бере на себе зобов’язання реалізовувати концепцію шляхом розробки і винесення на розгляд парламенту низки законів, які б забезпечили рівноправний розвиток усіх етносів, а також дотримання прав і свобод людини. Ця концепція, за словами Д. Табачника, ґрунтується на засадах визначених Конституцією України, Декларацією прав національностей України, законами "Про національні меншини України", "Про біженців", "Про об’єднання громадян", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також на принципах європейського законодавства.

"Нині ми стикаємося не лише зі спробами розпалювання етнічних протиріч, а й спробами розпалювання протиріч релігійних", - зазначив віце-прем’єр-міністр України Д. Табачник. За його словами, ці протиріччя існують у прихованій формі і дуже рідко прориваються назовні. Разом з тим, має місце непримиренне ставлення в різних регіонах України до представників релігійних конфесій. Зокрема, в центральних і східних регіонах країни досі напружено сприймають створення і реєстрацію громад римо-католицької церкви, української греко-католицької церкви. Так само, на думку Д. Табачника, в західних регіонах України навіть органи місцевої влади ставляться з упередженістю до створення релігійних громад української православної церкви. На думку віце-прем’єр-міністра, головним концептуальним законодавчим актом, який регулюватиме ці питання, і має стати схвалений урядом законопроект.

Харків. Обговорення проекту Закону України
"Про внесення змін до Закону України "Про національні меншини України"

Дводенним семінаром "Права людини в поліетнічному українському суспільстві в контексті сучасних європейських стандартів", що відбувся у Харкові, завершився комплексний проект у рамках Спільної програми між Європейською комісією та Радою Європи щодо зміцнення демократичної стабільності та запобігання конфліктам в Україні. Семінар було організовано Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Інститутом законодавства Верховної Ради України, Асоціацією національно-культурних об’єднань, Академією правових наук, низкою державних і громадських організацій України і Європи. Експерти Ради Європи та ОБСЄ, народні депутати України, провідні вітчизняні правознавці, керівники органів місцевого самоврядування, а також представники національно-культурних товариств східного регіону України протягом двох днів обмінювалися досвідом та визначали перспективи співробітництва громадських організацій національних меншин і органів місцевої влади щодо реалізації, в контексті багатонаціонального українського суспільства, європейських стандартів прав людини.

Центральне місце у роботі семінару зайняло обговорення нової редакції законопроекту "Про національні меншини в Україні". Учасники зібрання наголошували, що у контексті політичної та адміністративної реформи діалог влади та громадськості стосовно прав людини у багатонаціональному суспільстві має особливе значення. Саме тому вкрай важливим ще на етапі підготовки закону є проведення його всебічної експертизи щодо врахування у ньому запитів та побажань самих національних меншин.

Довідка: На розгляд Верховної Ради України винесено два альтернативні законопроекти щодо оновлення діючої редакції Закону України “Про національні меншини в Україні", один з яких було зареєстровано народними депутатами Іштваном Гайдошем та Олександром Фельдманом, а інший - Кабінетом Міністрів України. Обидві законодавчі ініціативи вже проходили попереднє обговорення і апробацію на різних всеукраїнських та регіональних конференціях: 19 квітня 2004 року - за участю експертів Ради Європи у Києві, 12 січня - під час зустрічі авторів законопроектів та експертів Ради Європи у Страсбурзі тощо.

Наприкінці 2003 року Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин утворив спеціалізовану робочу групу, метою якої є об’єднання цих двох законодавчих ініціатив і винесення на голосування у Верховній Раді узгодженої редакції законопроекту. Робоча редакція цього варіанту законопроекту і стала одним з предметів обговорення на семінарі у Харкові.

Програма відродження та розвитку культури
кримськотатарського народу в Україні

У Міністерстві культури Автономної Республіки Крим створено робочу групу, до компетенції якої увійшли питання з розробки Програми відродження і розвитку культури кримськотатарського народу в Україні на 2005-2009 роки.

Як відмічається у відповідному наказі, що його підписано міністром культури Автономної Республіки Тамарою Ароновою, робоча група створюється у відповідь на клопотання Голови Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України Мустафи Джемілєва, а також у відповідності з листом-дорученням віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника, "з метою активізації розвитку культури кримськотатарського народу".

До складу робочої групи, яку очолила Т. Аронова, увійшли представники Міністерства культури Криму, Республіканського комітету у справах національностей та депортованих громадян Автономної Республіки Крим, члени Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України, керівники закладів культури та освіти Автономії, громадських організацій та творчих колективів кримських татар.

Робоча група має розробити і внести свої пропозиції щодо заходів, спрямованих на відродження та розвиток культури кримськотатарського народу, до 15 липня цього року.

Візит представників Організації Об’єднаних Націй
до Автономної Республіки Крим

23 червня 2004 року, за день до ухвалення Верховною Радою України Закону "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", в Автономній Республіці Крим з робочим візитом перебували Голова підрозділу ООН у справах корінних народів та меншин Джуліан Бургер (Julian Burger) і секретар Добровільного фонду ООН для корінного населення Еулалія Ортадо (Eulalia Ortado).

За словами Д. Бургера, основна мета візиту представників ООН до Криму - участь у роботі тренінгу "Права людини для представників корінних громад", організованого Фондом досліджень і підтримки корінних народів Криму, а також Управлінням Верховного комісаріату ООН з прав людини.

Представники ООН зустрілись із головою Меджлісу кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим. За повідомленням інформаційної агенції Deutsche Welle, гостей особливо цікавило, чому Верховна Рада України не ухвалює двох довгоочікуваних репатріантами законів: "Про статус кримськотатарського народу" та "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". Д. Бургер та Е. Ортадо зголосились надати українському парламенту експертну оцінку цих законопроектів, підготовлену Верховним Комісаріатом ООН з прав людини.

"Після повернення до Женеви ми маємо намір поінформувати про ситуацію в Криму Робочу групу ООН у справах корінного населення, а також розглянути можливості більш тісного співробітництва між нашим підрозділом і Програмою розвитку та інтеграції Криму", - зазначив Д. Бургер.

Довідка: Програма розвитку та інтеграції Криму (ПРІК) була розроблена під егідою Організації Об’єднаних Націй, в рамках Програми розвитку ООН. Місія, що реалізує цю програму, відкрилася у Сімферополі весною 1996 року за ініціативою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Були визначені пріоритетні напрями діяльності місії у двох містах - Сімферополі та Судаку. Завдяки співпраці органів виконавчої влади та ПРІК були реалізовані такі великі інфраструктурні проекти, як будівництво початкової школи і клініки в мікрорайоні Кам’янка Київського району Сімферополя, система захисту від повені у Судаку тощо. У соціальній сфері були створені дві школи на дому, громадські комітети місцевого планування на рівні товариств, а при райдержадміністраціях - Технічні робочі комітети для детальної розробки проектів та подання їх донорам з метою подальшого фінансування. Протягом 1996-2002 років загальні обсяги фінансування заходів у рамках ПРІК ООН від країн-донорів і міжнародних організацій склали 7 млн. 110 тис. доларів США.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агентств УНІАН, Інтерфакс-Україна; газет "День", "Дзеркало Тижня", "Україна Молода"; інтернет-видання "Громадське радіо", "Крымская линия", "Deutsche Welle"; Урядового порталу, сайту Верховної Ради України.

"Вісник етнополітики"
№ 8, 1-15 липня 2004 року

Друковані ЗМІ національних меншин та народів.

Преса національних меншин та народів України переживає сьогодні далеко не період розквіту. Не зважаючи на багато в чому оптимістичну статистику, проблеми розвитку друкованих ЗМІ національних меншин залишаються проблемами високого рівня складності. Вирішення цього ряду проблем вимагає постановки питання не стільки про збільшення кількості видань національних меншин, скільки про вироблення механізмів забезпечення їх участі у формуванні загального інформаційного поля країни.

За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України, станом на 8 червня 2004 року в Україні зареєстровано 197 видань мовами національних меншин та народів, з яких 57 віднесено до загальнодержавної сфери розповсюдження (станом на 18 лютого 2002 року Державним комітетом інформаційної політики було зареєстровано 169 видань для національних меншин, з яких на загальнодержавну сферу виходило 46). Однак здебільшого ці видання навряд чи можуть розраховувати на розповсюдження хоча б серед представників окремо взятої національної меншини. За окремими виключеннями, верхня планка тиражів цих видань сьогодні коливається на межі 2000 примірників - число, яке для багатьох видавців все ще залишається недосяжною величиною. Ускладнюється ситуація і тим, що розповсюдження видань здійснюється здебільшого засобами цільової розсилки, яка, в свою чергу, вимагає вкладення значних коштів.

Періодичність виходу видань національних меншин України є дуже різною. Від щорічних випусків журналів та альманахів, до газет із щоденною періодичністю видання. На 8 червня 2004 року в Україні нараховувалося 64 щомісячних видання національних меншин. Видань, які виходять частіше, аніж раз на місяць - 111. Щотижневих видань - 52. Видань, що виходять частіше, аніж раз на тиждень - 21 (з яких 6 відносяться до загальнодержавної сфери розповсюдження).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" держава взяла на себе зобов’язання підтримувати засоби масової інформації, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин України. У відповідності до цих зобов’язань здійснюється виділення бюджетних коштів на підтримку і розвиток преси національних меншин та народів. За фінансового сприяння держави виходить низка видань для національних громад, зокрема для болгарської ("Роден край"), польської ("Дзеннік кійовський"), єврейської ("Єврейські вісті"), вірменської ("Арагац"), румунської ("Конкордія"), кримськотатарської ("Голос Криму"). Проте не кожне з цих видань публікується мовами цільових національних меншин та народів (зокрема, "Голос Криму", “Єврейські вісті” друкуються російською мовою). Згідно Постанови Верховної Ради України "Про державну підтримку газет, що видаються мовами національних меншин", з 1 січня 2004 року загальноукраїнськими виданнями мовами національних меншин опікується Державний комітет України у справах національностей та міграції. За його підтримкою виходить 7 видань мовами національних меншин та народів, в тому числі і видання перераховані вище.

Окремі ЗМІ намагаються користуватися підтримкою рекламодавців, роблять спроби завоювати більш широке коло читачів, присвячуючи видання не лише проблемам тієї чи іншої громади, але подаючи новини регіонального та інших рівнів. Наразі більшість друкованих ЗМІ національних меншин існують на спонсорські кошти, яких часто недостатньо для забезпечення підготовки якісних інформаційне наповнених видань. Цей факт зумовлює цілу низку проблем, які впливають на формування загальної ситуації із виданнями національних меншин. Попри те, що кожне окреме видання має свій характерний перелік утруднень, експерти виокремлюють низку проблем, які є спільними для переважної більшості видань.

Так, за словами експерта з питань ЗМІ національних меншин Тетяни Хорунжої, серед найзначніших проблем друкованих ЗМІ національних меншин те, що вони у своїй більшості мають компліментарний характер, а розміщеним в них публікаціям бракує проблемності у поданні тієї чи іншої інформації.

На думку начальника Управління у справах національностей Тетяни Пилипенко, питання розвитку друкованих ЗМІ національних меншин - це насамперед питання об’єднання зусиль самих громад. Метою цього розвитку має бути не тільки збільшення кількості видань, але й покращення якості матеріалу, який у них подається. Кожній окремій громаді зовсім не обов’язково мати власне видання - це по великому рахунку не сприятиме її виходу в інформаційний простір країни. У центрі розвитку ЗМІ мають стати найбільші загальнодержавні видання, завданням яких є донесення до якомога більшої кількості читачів інформації про життя тієї чи іншої національної громади.

Довідка: На 1 січня 2004 року в Україні було зареєстровано 3864 друкованих ЗМІ, які видаються виключно українською мовою (на 519 видань більше, ніж станом на 01.01.03). Виключно російською мовою виходить 2567 видань (на 367 більше, ніж станом на 01.01.03), угорською - 9, болгарською - 2, польською - 3, румунською - 6, кримськотатарською - 4, англійською - 28, німецькою - 3, китайською - 2.

Змішаним текстом: українською та іншими мовами - 2479 (на 658 більше, ніж станом на 01.01.03), російською та іншими мовами - 3091 (на 515 більше, ніж станом на 01.01.03), болгарською та іншими мовами - 3, польською та іншими мовами - 2, румунською та іншими мовами - 3, ідиш та іншими мовами - 1, іврит та іншими мовами - 1, кримськотатарською та іншими мовами - 11, англійською та іншими мовами - 50, німецькою та іншими мовами - 9, французькою та іншими мовами - 3, китайською та іншими мовами - 2, білоруською та іншими мовами - 1, узбецькою та іншими мовами - 2, в’єтнамською та іншими мовами - 1, есперанто та іншими мовами - 1, сербською та іншими мовами - 1, ромською та іншими мовами - 1, караїмською та іншими мовами - 1.

Паралельними випусками: українською та іншими мовами - 3521 (на 469 більше, ніж станом на 01.01.03), російською та іншими мовами - 3461 (на 464 більше, ніж станом на 01.01.03), угорською та іншими мовами - 9, польською та іншими мовами - 37, ідиш та іншими мовами - 1, іврит та іншими мовами - 4, кримськотатарською та іншими мовами - 4, грецькою та іншими мовами - 3, англійською та іншими мовами - 959, німецькою та іншими мовами - 107, французькою та іншими мовами - 69, вірменською та іншими мовами - 3, китайською та іншими мовами - 21, іспанською та іншими мовами - 37, італійською та іншими мовами - 13.

Українці примусово переселені з Польщі
Заходи щодо відзначення 60-ї річниці

5 липня 2004 року Президент України підписав Указ "Про заходи у зв’язку із 60-ю річницею початку виселення етнічних українців з території Польщі". За повідомленням прес-служби Президента, документ підписано з метою посилення соціального захисту переселених, а також, на підтримку ініціативи громадськості.

Згідно Указу, Раді міністрів Криму, обласним, Київській і Севастопольській міськдержадміністраціям доручено передбачити у проектах місцевих бюджетів на 2005 і подальші роки, кошти для захисту примусово переселених з території Польщі етнічних українців та їхніх нащадків. Вказано, також, на необхідність поліпшення соціально-побутового обслуговування цих осіб та нагальність пошуку можливостей для надання їм матеріальної допомоги.

Уряду доручено створити Оргкомітет з підготовки і проведення заходів з нагоди річниці переселення. Комітет повинен очолити прем’єр-міністр, а до його складу мають увійти представники центральної і місцевої влади, органів місцевого самоврядування, громадськості і наукової спільноти.

Протягом місяця Урядом має бути затверджений план заходів на вшанування цієї дати. У плані повинні передбачатися, зокрема, пропозиції щодо відшкодування шкоди, заподіяної етнічним українцям, примусово переселеним з Польщі, а також, щодо звільнення виселених українців та їх нащадків від державного мита на видачу закордонних паспортів. Окрім того, доручено передбачити відкриття наукового центру дослідження історії україно-польських відносин і музею побуту та культури етнічних українців Надсяння, Підляшшя, Холмщини і Лемківщини.

Питання, які вимагатимуть узгодження на міждержавному рівні, мають бути винесені на розгляд Консультаційного комітету президентів України і Польщі. Ці питання, насамперед, стосуються створення рівних умов для встановлення на територіях обох держав меморіальних знаків і пам’ятників загиблим етнічним українцям і полякам, а також спрощення процедури перетину україно-польського кордону для переселених українців та їх нащадків задля безперешкодного відвідування колишніх місць проживання в Польщі.

Передбачається також погодження питань, що стосуються вшанування у вересні-жовтні 2004 року пам’яті жертв виселення етнічних українців у місцях їх масових поховань у Польщі; питань, які стосуються започаткування спільного україно-польського пошуково-видавничого проекту про виселення поляків з України та українців з Польщі у 1944-1947 роках.

Указ Президента України зобов’язав Міністерство освіти і Міністерство закордонних справ, спільно з Національною академією наук України, провести з цієї теми низку наукових конференцій та круглих столів у Києві, Львові, Луцьку, Рівному, Івано-Франківську та Тернополі. З іншого боку, цими відомствами мають бути забезпечені підготовка та видання тематичних наукових і науково-популярних робіт, збірника документів і матеріалів, свідчень постраждалих від переселення.

На Міністерство культури України покладено відповідальність за відкриття в музеях, у місцях компактного проживання виселених етнічних українців та їхніх нащадків, експозиції, присвячені історичній долі та культурі українців Надсяння, Підляшшя, Холмщини та Лемківщини. Відповідна експозиція має з’явитися і в одному з музеїв Києва.

Відповідальність щодо висвітлення заходів, пов’язаних із 60-ою річницею виселення, у ЗМІ покладено на Державний комітет України з телебачення і радіомовлення.

За рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції, відзначення 60-річчя примусового переселення відзначатиметься на регіональному рівні окремо в кожній з областей - Рівненській, Волинській, Львівській та Тернопільській.

Довідка: Масове переселення українців з Польщі у 1944-1946 рроках було здійснене відповідно до договору, укладеного 9 вересня 1944 року між Польським комітетом національного визволення і Урядом Радянської України про евакуацію українського населення з території Польщі і польського населення з території України.

У серпні 1945 року, коли було визначено кордон між УРСР та ПНР, деякі історично етнографічні українські землі, що колись входили до складу Королівства польського, остаточно увійшли до складу Польщі. З вересня 1945 року польській уряд почав проводити примусове переселення українців до СРСР. До серпня 1946 року до СРСР було переселено 482661 українця. Серед них 193400 осіб - з Холмщини та Підляшшя. Майже всіх українців, які залишилися на території Польщі після переселення (більш ніж 150 тисяч осіб), польська влада депортувала у 1947 році на північно-західні землі Польщі.

Випуск підготовлено за матеріалами: інформаційних агенцій УНІАН, Інтерфакс-Україна; газет "Голос України", "День"; інтернет-видань "Телекритика", "Громадський простір"; електронних інформаційних ресурсів Державного комітету України у справах національностей та міграції, Державного комітету телебачення і радіомовлення України,  сайту Верховної Ради України.

"Вісник етнополітики"
№ 9 16-31 липня 2004 року

Освіта національних меншин та народів

Значення організації системи національної освіти для збереження та розвитку культур національних меншин та народів важко применшити. Освіта являє собою різновид людської діяльності, яка покликана, насамперед, забезпечувати трансляцію і з