ПАРЛАМЕНТСЬКЕ СЛУХАННЯ
з проблем законодавчого врегулювання та реалізації державної політики
щодо забезпечення прав кримськотатарського народу національних меншин, які були
депортовані і добровільно повертаються в Україну
Сесійний зал Верховної Ради України. 5 квітня 2000 року 16.00 година
Веде засідання Голова Верховної Ради України ПЛЮЩ І.С.
віце-Прем'єр-міністру
України Миколі Григоровичу Жулинському
ЖУЛИНСЬКИЙ Микола Григорович,
віце-прем’єр-міністр України
Вельмишановний Іване Степановичу, вельмишановні народні депутати, вельмишановні
представники національностей, які були депортовані із своєї історичної Батьківщини! Протягом останніх 10 років
раніш депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці та їхні нащадки після півстолітнього вигнання
повертаються в місця свого історичного розселення в Україні насамперед, в Криму. На сьогодні до автономії
повернулося понад 250 тисяч депортованих кримських татар, близько 12 тисяч осіб інших національностей, що
складає понад 10 відсотків населення півострова.
На жаль, у суспільстві, у його громадсько-політичних структурах ще не склалося
глибокого розуміння проблеми, яку винесено сьогодні на парламентські слухання, розуміння можливостей подолання
одного з найтрагічніших наслідків тоталітарної політики у сфері міжнаціональних відносин. Примусові переселення
людей за національною ознакою здійснювалися в таких жорстоких формах, які не відомі цивілізованому світові.
Важко навіть знайти якісь аналоги тим злочинним акціям в інших країнах
Політика депортації груп та недотримання прав народів й етнічних меншин тривала
десятиліттями. Більшість обмежень на повернення депортованих було знято лише наприкінці 80-х років.
Загальна чисельність депортованих не вичерпується наведеними цифрами, вона
значно більша за рахунок представників інших національностей. Зокрема, з України, в основному з її західного
регіону, за часів тоталітарного режиму було депортовано близько 150 тисяч поляків. Я вже не говорю про депортацію
українського населення. Тільки в 1939-1941 роках з території Західної України було примусово виселено близько
550 тисяч українців.
До кримських татар, болгар, вірмен, греків і німців було здійснено суцільну
депортацію. Фактично мав місце етноцид по відношенню до цих етнічних спільнот. Сьогодні без подолання наслідків
цієї політики неможливе подальше зміцнення міжетнічної злагоди, формування і розвиток справді демократичного
громадянського суспільства в нашій державі. Тому актуальність обговорення цього питання сьогодні очевидна.
Процес політичної реабілітації етнічних спільнот був започаткований прийняттям
у 1989 році Верховною Радою колишнього СРСР Декларації про визнання незаконними і злочинними актів проти народів,
що були піддані насильницькому переселенню, та забезпечення їхніх прав.
Незалежна Українська держава рішуче засудила злочинні акти проти народів і
національних меншин. Держава підтримує їхні прагнення, всіляко сприяє добровільному поверненню до місць історичного
проживання. Акти депортації 1944 року були засуджені в заяві Верховної Ради УРСР від 18 травня 1990 року "Про
річницю масової депортації кримськотатарського народу", Указом Президента України від 14 квітня 1994 року
"Про заходи щодо вшанування пам'яті жертв депортації з Криму", а також низкою постанов Кабінету Міністрів України.
Проте, зрозуміло, що політичні декларації і конкретні заходи уряду не можуть
замінити собою законодавчої реабілітації громадян, депортованих за національною ознакою. Відсутність до цього
часу чіткої нормативно-законодавчої бази відновлення прав раніше депортованих значно ускладнює процес їх
повернення та облаштування.
В зв'язку з цим нагадаю, що в Законі 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних
репресій в Україні" згадуються депортовані з числа національних меншин, але постанова введення в дію цього
закону не поширює його на депортованих за національною ознакою.
Саме тому, що депортовані за національною ознакою є окремою категорією жертв
політичних репресій, було вирішено не вносити зміни і доповнення до згаданого закону, а розробити окремий законопроект.
Такий документ - проект закону України про реабілітацію та забезпечення прав
осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України - було розроблено
ще у 1996 році. З того часу Кабінет Міністрів України неодноразово подавав його на розгляд Верховної Ради України,
але, на жаль, цей законопроект так досі не затверджено.
Слід зазначити, що прийняття цього законопроекту, звичайно, не вирішить і в
принципі не може вирішити всіх складних політико-правових проблем депортованих за національною ознакою. Але
це закон міг би стати суттєвим кроком у процесі реабілітації цієї категорії осіб.
Як відомо, повернення депортованих на свою історичну батьківщину збіглося з
ускладненням економічної ситуації в Україні. Однак, не зважаючи на це, уряд постійно вишукує кошти для підтримки
процесу адаптації та інтеграції цих національних спільнот в українське суспільство.
Загалом для вирішення цього складного комплексу питань Кабінетом Міністрів протягом
останніх років було прийнято понад 20 постанов та розпоряджень. Основоположними документами у цій сфері стали
постанови від 11 серпня 1995 року (номер 636) "Про заходи щодо розв'язання політико-правових, соціально-економічних
та етнічних проблем в Автономній Республіці Крим" та номер 331 від 18 березня 1996 року. Цим документом було
затверджено програму першочергових заходів щодо розселення та облаштування кримських татар і осіб інших національностей,
які повернулися та проживають в Автономній Республіці Крим на період до 2000 року.
Основні положення зазначених документів було покладено в основу плану конкретних
дій, які реалізуються за 4 напрямами: соціально-економічна, політико-правова, гуманітарна сфери та міжнародна допомога.
Дозволю собі коротко зупинитися на блоці питань соціально-економічного характеру.
Протягом 1991-1999 років на капітальне будівництво було виділено коштів на суму, еквівалентну 300 мільйонів
американських доларів, що дало можливість побудувати близько 300 тисяч квадратних метрів житла, понад 300 кілометрів
водогонів, 800 кілометрів ліній електромереж, 80 кілометрів шляхів тощо.
Тільки за минулий рік введено в експлуатацію понад 10 тисяч квадратних метрів
житла та близько 100 кілометрів електроводогазопостачання.
На 2000 рік Державним бюджетом України заплановано виділення на зазначені цілі
40 мільйонів гривень. Це значно перевищує обсяги коштів, що виділялися у минулі роки. Крім того, в республіканському
бюджетів Автономної Республіки Крим на цей рік передбачено виділення 11 мільйонів гривень.
Минулого року Кабінетом Міністрів прийнято також ряд важливих урядових рішень,
якими визначено конкретний механізм розв'язання нагальних соціально-економічних проблем. Зокрема затверджено
порядок забезпечення депортованих осіб та членів їх сімей, які повернулися в Україну, житлом, збудованим або
придбаним за рахунок цільових державних капіталовкладень та порядок надання довготермінового безвідсоткового
державного кредиту на індивідуальне житлове будівництво для депортованих осіб.
У жовтні минулого року Кабінетом Міністрів було розглянуто хід виконання доручень
Президента України, актів уряду України щодо вирішення проблем кримськотатарського народу та прийнято постанову,
відповідно до якої здійснюється розробка програми розселення та облаштування депортованих кримських татар та
осіб інших національностей на 2001-2005 роки.
Необхідність розробки та реалізації такої програми диктується тим, що низка
проблем соціально-економічного характеру ще залишається невирішеною. У тому числі проблема забезпечення житлом.
На сьогодні майже кожний репатріант не має власного житла. Необхідним є створення інфраструктури міст компактного
проживання. Так нині чверть поселень не мають електроенергії, три чверті-водопостачання, всього З відсотки поселень
газифіковані, майже всі не мають теплових мереж та каналізації.
Необхідно зняти гостроту проблеми безробіття - майже половина працездатних
кримських татар не мають роботи, що в 3 рази перевищує загальний рівень безробіття в автономії.
Нагальним питанням є покращення медичного забезпечення. Аналіз динаміки
небезпечних захворювань свідчить про те, що за рядом з них кримські татари складають основну групу ризику.
Урядом визначені пріоритетні напрями процесу облаштування репатріантів. До них
можна віднести належне фінансування заходів щодо повернення та облаштування депортованих, завершення розпочатого
будівництва житла, об'єктів соціально-культурного призначення та відповідних інженерних комунікацій, насамперед,
високого ступеня готовності -50 та більше відсотків, викуп та пільгове кредитування індивідуального житлового
будівництва, забезпечення зайнятості.
Оскільки на сьогодні однією з найгостріших є ситуація з виділенням земельних
ділянок депортованим, вважаю за доцільне зупинитися на цьому питанні окремо. В даному випадку йдеться про ту
категорію депортованих, які проживають у сільській місцевості і з різних причин ще не отримали громадянства
України або не стали членами КСП, а також про сільських працівників соціально-культурної сфери.
Кримські татари наполягають на виділенні землі у розмірі середнього земельного
паю всім депортованим, які проживають в сільській місцевості. У середньому по Криму розмір цього паю складає
трохи більше 5 гектарів. У 10 із 14 районів автономії такі побажання можна виконати без будь-яких порушень
чинного законодавства. Проблема існує у Сімферопольському, Бахчисарайському, Судакському, частково Білогірському
районах, де спостерігається висока щільність населення, в тому числі проживає велика кількість кримських татар,
а земельні ресурси обмежені.
Тут мають бути прийняті адекватні рішення як на загальнодержавному, так і на
регіональному рівнях.
Складається враження, і про це я хотів би відверто сказати, що на сьогодні
земельне питання невиправдано політизується тоді, як воно є соціально-економічним і має вирішуватися шляхом
вдосконалення законодавчонормативної бази. Саме над цим і необхідно спільно попрацювати парламенту та уряду.
Слід зазначити, що земельне питання тісно пов’язано з проблемами набуття депортованими
громадянства України. Втім з проблемою набуття громадянства тісно пов'язано вирішення і багатьох інших питань
соціальної та політичної інтеграції раніше депортованих в українське суспільство.
Після прийняття 16 квітня 1997 року Верховною Радою Закону про внесення змін
та доповнень до Закону України "Про громадянство України" та введення його в дію, процедуру набуття українського
громадянства для значної частини депортованих було значно спрощено. Наступним кроком у цьому напрямі стала
домовленість від 4 вересня 1998 року між урядами України та Республіки Узбекистан про спрощений порядок виходу
з громадянства Узбекистану кримських татар, згідно з якою депортованих та їх нащадків звільнено від сплати
обов'язкових зборів та мита необхідних для підтвердження факту належності до громадянства Республіки Узбекистан.
Нещодавно я відвідав Автономну Республіку Крим і кримські татари з гордістю
показували мені свої українські паспорти. Для них набуття громадянства України є дуже важливим питанням. Нам
слід звернути на це особливу увагу і передусім передбачити якнайоперативніші дії щодо укладення відповідних угод
із іншими державами, звідки повертаються кримські татари на свою історичну батьківщину.
Реалізація домовленості між урядами України та Республіки Узбекистан про спрощений
порядок виходу з громадянства Узбекистану кримських татар у співпраці з міжнародними організаціями та органами
місцевої влади сприяла збільшенню звернень депортованих щодо визначення їх належності до громадянства України.
Всього за період з листопада 1991 року по січень 2000 підтверджена належність до громадянства України понад
65 тисячами депортованих.
Проте, незважаючи на позитивне зрушення в цій справі, близько 30 тисяч депортованих,
які повернулися в Україну, все ще не стали її громадянами. Тому зазначене питання і надалі залишається одним
з найактуальніших. Шлях до його вирішення - укладення двосторонніх угод з Росією, Узбекистаном, Казахстаном,
Киргизстаном та Таджикистаном про спрощений порядок зміни громадянства.
Серед комплексу політико-правових питань, пов'язаних з вирішенням проблем
депортованих за національною ознакою, чи не найскладнішим є питання про правовий статус кримськотатарського
народу в Україні. Конституцією України передбачено, що держава сприяє консолідації та розвиткові етнічної,
культурної, мовної релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Однак, ні
національне, ні міжнародне законодавство поки що не визначають належним чином поняття "корінні народи", їх
права і обов'язки. У даний час Кабінетом Міністрів опрацьовується проект концепції державної етнонаціональної
політики України, який буде подано на затвердження Верховної Ради. У цьому проекті даються визначення основних
суб'єктів етнонаціональної структури України, а також концептуальні підходи до вирішення їхніх проблем.
Враховуючи, що вже кілька років розробляються Декларація Організації Об'єднаних
Націй про права корінних народів, доцільно було б активізувати участь України у розробці проектів міжнародно-правових
актів з цих питань, які в перспективі могли б стати основою для підготовки відповідного національного
нормативно-правового акту.
Зупинюся на питаннях щодо гуманітарної сфери, які стосуються відродження та
розвитку освіти і культури раніше депортованих.
Доводиться констатувати, що через причини зосередження на нагальних соціальних
проблемах, вирішенню даного питання не надавалося належного значення. Однак нині становище в освітньо-культурній
сфері поступово змінюється на краще. Процес розвитку національної освіти регламентується спеціальною програмою,
яка передбачає відкриття до 2005 року 40 шкіл із кримськотатарською мовою навчання. На сьогодні, за даними
Міносвіти України, в Криму діє 7 таких шкіл та 53 класи, кваліфіковані національні кадри готують Кримський
державний індустріально-педагогічний інститут, Сімферопольський державний університет, діють факультети
кримськотатарської мови та літератури, турецької та грецької філології тощо. У Сімферопольському педагогічному
училищі навчаються майбутні вчителі кримськотатарських шкіл. Державні учбові заклади системи Міністерства
культури та мистецтв готують акторів та режисерів, працівників клубних закладів і бібліотек з числа депортованих.
При Державній теле радіомовній компанії "Крим" утворено національні редакції
передач для кримських татар, болгар, вірмен, греків і німців. Щоденно в ефір виходить передача однієї з
національних редакцій, видається ряд газет та журналів кримськотатарською та мовами національних меншин.
Не зважаючи на позитивні зрушення в гуманітарній сфері, ряд питань не знаходить
практичної реалізації. Зокрема, йдеться про відновлення втраченої за роки депортації або створення нової
матеріально-технічної бази національної школи, методичних програм, підручників та іншої літератури кримськотатарською
мовою. Потребує ремонту Кримськотатарський музично-драматичний театр, який користується популярністю серед населення
півострову. Відсутність достатнього фінансування стримує реалізацію програм відбудови та розвитку пам'ятників
історії, культури і архітектури, раніше депортованих.
Протягом останніх років пожвавилося і розвивається релігійне життя мусульманських
громад півострова. У їх власність і користування було передано 54 мечеті та збудовано 15 нових. Проте більше
половини громад все ще не забезпечені культовими спорудами.
Усі вищенаведені дані свідчать про те, що урядом України міністерствами та відомствами,
Верховною Радою Автономної Республіки Крим проводиться значна робота щодо створення сприятливих умов для повернення
на історичну батьківщину кримських татар та осіб інших національностей, відновлення їхніх прав і гарантій,
згідно з законодавством, та в рамках спеціальних державних програм сприяння процесу репатріації на міждержавному
рівні шляхом укладення угод з іншими зацікавленими державами.
Проте, повинен зазначити, що для забезпечення процесу інтеграції раніше депортованих
в українське суспільство, потрібно зробити ще дуже і дуже багато. У цьому я мав нагоду ще раз переконатися і під
час останньої поїздки до Криму та численних зустрічей з репатріантами наприкінці минулого місяця, розмовами
в уряді Криму та у Верховній Раді Автономної Республіки Крим.
У зв'язку з цим, за підсумками вивчення стану реалізації державної політики
щодо забезпечення прав кримськотатарського народу і національних меншин, які були депортовані і повертаються
в Автономну Республіку Крим, та відповідно до Указу Президента від 13 березня 2000 року "Про заходи щодо
соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим та міста Севастополя" Кабінетом Міністрів дано
доручення міністерствам, відомствам та уряду Криму провести перевірку використання земельних ресурсів Автономної
Республіки Крим, наявності резервного фонду та земель запасу для сільськогосподарського використання громадянами,
які повертаються на постійне місце проживання в автономію, та внести відповідні пропозиції Кабінету Міністрів
стосовно забезпечення потреб депортованих землею;
перевірити дотримання законодавства місцевими органами виконавчої влади при
виділенні земельних ділянок для будівництва житлових будинків депортованим, звернувши особливу увагу на наявність
та дотримання планів генеральної забудови населених пунктів; провести перевірку дотримання фінансової дисципліни
при використанні бюджетних коштів, що виділяються для облаштування депортованих; вжити дієвих заходів щодо
підвищення відповідальності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з вирішення
питань, пов'язаних з облаштуванням депортованих осіб; вжити вичерпних заходів щодо ліквідації протягом квітня
цього року заборгованості з виплати пенсій депортованим особам.
Враховуючи, що в більшості місць компактного проживання кримських татар побутові
умови і санітарно-гігієнічна ситуація мають всі ознаки надзвичайних, вжити заходи щодо поліпшення водопостачання,
а також покращити медичне забезпечення, особливо хворих на туберкульоз, шляхом залучення всіх можливих заходів,
в тому числі пересувних медамбулаторій.
Забезпечити фінансування робіт, пов'язаних з проведенням ремонту будівлі
Кримськотатарського музично-драматичного театру в місті Симферополі, якому, до речі, в цьому році виповнюється
100 років з дня заснування.
Вишукати можливість погашення або реструктуризації боргів державної телерадіокомпанії
"Крим", вжити заходів до оновлення її матеріально-технічної бази та опрацювати питання про встановлення квот часу
мовлення для неї на каналах УТ-1 та УТ-2 з метою сприяння охоплення їхніми програмами якомога більшої кількості
населення регіону.
Цілком очевидно, що реалізація заходів, спрямованих на облаштування та інтеграцію
раніше депортованих в українське суспільство вимагає великих коштів, тому поряд з бюджетним фінансуванням
уряд постійно здійснює залучення альтернативних джерел фінансування, зокрема від країн-донорів, міжнародних
організацій та фондів. Загальний обсяг міжнародної допомоги депортованим за останні 3 роки становить понад
10 мільйонів доларів СШД. Однак цього замало і необхідно активізувати пошук нових країн-донорів, міжнародних
організацій та налагоджувати відповідні контакти на двосторонній основі.
Цього року в Криму буде проведена третя міжнародна донорська конференція з
питань надання допомоги в облаштуванні депортованих, які повертаються.
І останнє. Хотів би висловити кілька зауважень та побажань до запропонованого
проекту рекомендацій учасників парламентських слухань. На мій погляд, ці рекомендації потребують певного доопрацювання,
зокрема в пункті 2 рекомендацій Президенту України пропонується дати доручення завершити розробку і внести
на розгляд Верховної Ради проект закону про концепцію державної політики України стосовно корінних народів
національних меншин.
Я вже говорив, що в Кабінеті Міністрів нині доопрацьовується проект концепції
державної етнонаціональної політики України. Саме так цей документ і повинен називатися, тому що етнонаціональна
політика є єдиною і нерозривною.
Пункт 4 проекту рекомендацій Кабінету Міністрів передбачає розгляд ходу
виконань урядових постанов із зазначених питань.
Хотів би нагадати, що постанова номер 1991 від 27 жовтня 1999 року з'явилася
саме як результат аналізу ходу виконання зокрема і постанови номер 636. Після цього не пройшло і півроку, а
нам в черговий раз пропонується зробити те саме. Тому, на мою думку, замість чергового розгляду ходу реалізації
зазначених постанов доцільно зосередити виконання зусилля на виконання останнього указу Президента України
та відповідних доручень уряду.
З огляду на це вважав би за необхідне в робочому порядку внести відповідні
корективи і рекомендації.
Шановні народні депутати! Уряд України і я особисто завжди готові до конструктивної
плідної співпраці стосовно вирішення проблем раніше депортованих з кожним комітетом, з кожною фракцією,
з кожним із вас. Дякую за увагу.
ЧУБАРОВ Рефат Абдурахманович,
народний депутат України
Вельмишановний Голово, достойна президія, шановні учасники парламентських
слухань. Хочу висловити щиру вдячність колегам за те, що Верховна Рада України знайшла можливість розглянути
болючі проблеми сотень тисяч людей, що повертаються на свою батьківщину, яку вони залишили не за своєю волею.
Повернення відбувається вже до нової країни - Української держави, з якою вони пов'язують усі свої надії на
майбутнє. І від ставлення держави до цих людей та їхніх проблем багато в чому залежить, справдження їхніх
надії і сподівань.
Разом із набуттям незалежності Україна отримала від колишнього СРСР важку
спадщину - цілу низку складних проблем, вирішення кожної з яких потребує сил, коштів, політичної волі та
терпіння. Однією з них є проблема повернення облаштування та відновлення прав депортованих за етнічною
ознакою кримськотатарського народу та національних меншин, які вже повернулися або повертаються в Україну.
Україна стала єдиною з пострадянських країн, яка сприйняла біль кримськотатарського
народу. І саме тому кримським татарам не довелося пояснювати керівництву Української держави, чому вони повинні
жити на землі своїх батьків.
Сприйняття Україною кримськотатарської проблеми стало свідченням того, що ракова
пухлина імперських традицій, на щастя, оминула нашу країну. Масові насильницькі депортації, цілісного народу,
національної меншини, або окремої людини сприймаються однаково трагічно.
Проте наслідки депортації не є однорідними, оскільки трагедія депортації вплинула
одночасно як на долю окремих людей, так і на долю етнічних спільнот, цілісного народу.
Я хотів би звернути увагу шановних колег на складність цих проблем та необхідність
введення додаткового виміру, пов'язаного із врахуванням проблем не тільки конкретної особи, але цілої етнічної спільноти.
Хочу лише нагадати про глибину деформацій, які були спричинені порушенням природного
розвитку цілісного етносу, відірваного від його історичної території.
Процеси руйнації культури, мови, національного характеру дуже важко зафіксувати
та попередити, відновлюючи права лише окремих депортованих осіб.
Я закликаю шановних колег побачити проблему у всій її складності, усвідомити
різноплановість питань, що означені, та відповідно диференціювати правові шляхи та механізми їх вирішення.
Вирішення цих проблем, без перебільшення, свідчитиме про зрілість нашої країни, громадянську культуру та
толерантність українського суспільства
Верховна Рада України ще 18 травня 1990 року в заяві до річниці масової депортації
кримськотатарського народу, підкреслюючи підступний та незаконний характер масових депортацій, висловила
впевненість, що в Україні повною мірою будуть реалізовані права кримськотатарського народу.
Однак, протягом десятиріччя з початку повернення кримськотатарського народу не
прийнято жодного законодавчого акту щодо правового врегулювання процесу повернення, облаштування та відновлення
прав раніше депортованих за етнічною ознакою. Відсутність відповідних актів дуже ускладнює процес адаптації.
Внаслідок цього створюються умови, коли державну політику замінюють суб'єктивні упередження місцевих чиновників, а процеси
гармонізації відносин між представниками різних етнічних спільнот заміняються
процесами придушення потреб та інтересів малочисельної етнічної спільноти більш чисельною.
Хотів би зупинитися і на тих аспектах проблеми, які через ті чи інші обставини
замовчуються. Процес повернення кримських татар з самого початку супроводжувався антикримськотатарською пропагандою
партійних та радянських органів Кримської області, а потім відповідні тенденції можна було побачити і у поновленій
Кримській Автономії. Цю пропаганду було спрямовано на формування серед населення Криму негативного відношення до
процесу репатріації.
Не слід виключати і того, що на початку 1990-х у такий засіб формувався один
з механізмів утримання вже непокірної тоді Української Республіки у складі СРСР. Як продемонстрували історичні
події наступних років, саме спровокований відповідним чином конфлікт неодноразово ставав приводом для втручання
у внутрішні справи деяких пострадянських країн. Отже, елемент конфліктності було закладено у проблему ще за
часів відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Певне тодішнє несприйняття кримських
татар російсько орієнтованим населенням Криму посилювалося орієнтаціями кримських татар на підтримку української незалежності.
Результати референдуму 1 грудня 1991 року переконливо свідчать про те, що завдяки
голосам кримських татар, які на той час вже встигли повернутися на свою землю, Крим не став єдиним регіоном
України, де відсоток тих, хто сказав "так” незалежності України був меншим, ніж 50 відсотків.
У 1991-1992 роках у Криму відбувалася ціла серія вимушених самоповернень
земельних ділянок під час штучного стримування кримськими органами влади процесу репатріації. Ці процеси
засвідчили необхідність створення правових механізмів регулювання етнонаціональних процесів в Криму, необхідність
безпосереднього контролю Києва над цими питаннями.
У 1994 році кримські татари отримали квоти у Верховній Раді Автономної Республіки
Крим. Їх наявність дозволила перенести проблему узгодження інтересів та врегулювання питань з вулиць, де
відбувалися мітинги, до сесійного залу. Проте, вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим у 1998 році
відбувалися вже за новим законом, який не передбачав цих квот. Таким чином, інструмент узгодження інтересів
різних етнічних спільнот на півострові було зруйновано. Звичайні демократичні механізми формування органів
влади в умовах упереджень населення півострова, які існують щодо кримських татар, та розпорошеність кримськотатарського
населення, фактично не дають можливості участі представників кримськотатарського народу у діяльності органів
місцевої влади Автономної Республіки Крим. Не маючи таких представників, кримські татари практично позбавлені
можливості співучасті у вирішенні проблем власного розвитку, не можуть брати участь у процесі вирішення загальних
кримських проблем. Правова ізоляція кримських татар сприяє їх певній самоізоляції. Відсутність представників
кримських татар в органах представницької та виконавчої влади Автономії ускладнює проблему постійного діалогу,
погіршує можливість інформування державних структур України щодо власних проблем та проблем взаємовідносин
із органами влади Автономної Республіки Крим. Всю інформацію щодо цих процесів офіційний Київ отримує тільки
від представників нетатарської частини населення Автономної Республіки, які працюють у кримських органах влади.
Це стає потужним інструментом формування негативного ставлення державних структур до кримськотатарської проблеми.
І хоча в Криму вже почали з'являтися політики нової генерації, які не мають спадкових ідеологічних стереотипів
минулого і розуміють важливість спільних дій у розв'язанні складних проблем, ми постійно відчуваємо маніпулятивні
спроби частини впливових кримських політиків та деяких державних структур в Автономній Республіці Крим зіштовхнути
кримських татар з українською владою або спровокувати органи державної влади на неадекватні дії щодо них. На жаль,
ці маніпуляції находять своїх прихильників і серед окремих українських політиків та деяких державних чиновників.
Несиметричність інформаційних потоків полегшує розповсюдження в інформаційному
середовищі України міфів щодо образу кримських татар та їхніх намірів. Серед таких міфів існує теза про представницькі
органи кримських татар як паралельні структури влади. Зрозуміло, що такі "аналітичні документи" не рідко
потрапляють і до керівництва України. Серед відповідних міфів існує і ствердження про те, що будь-які поступки
кримським татарам призведуть лише до нових непомірних вимог. З цього, звичайно ж, випливає виправдання політики
придушення політичних супротивників, у ролі яких опиняються кримські татари.
Можна згадати тезу про кримськотатарський сепаратизм, яка наполегливо розповсюджувалася
за часів мішковщини. Хочу запитати вас відверто, шановні колеги, чи є у світі такі сепаратисти, які замість
того, щоб дистанціюватися від центру, докладають надмірних зусиль для зближення з ним? Хіба не є свідченням
поваги до державної мови масове вивчення кримськими татарами української мови?
Скільки вже років Крим порівнюють то з Придністров'ям, то з Косово, то з Чечнею?
Значних зусиль до цього доклали російські засоби масової інформації, особливо небайдужим був і є друкований
орган керівництва Чорноморського флоту "Флаг Родины". Відрядження роти морської пехоти Чорноморського флоту
Росії, яка базується у Севастополі, до Чечні супроводжується масованою інформаційною акцією проти кримських
татар. Чи не слід розглядати такі речі як загрозу національній безпеці України в цілому?
До речі, про використання підрозділів Чорноморського флоту у військових діях,
українське суспільство дізналося лише завдяки професіоналізму деяких українських журналістів. Треба віддати
належне виваженій позиції української влади, яка ніколи не піддавалася на такі провокації.
У свою чергу і поведінка кримських татар була далекою від того образу екстремістів,
якій постійно малюють недоброзичливці.
Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! На сьогодні
можна констатувати наявність в Криму двох сегментів: кримські татари та нетатарська частина населення. І пошуки
шляхів гармонізації ситуації в Автономній Республіці Крим та повноцінної інтеграції кримськотатарського народу
до українського суспільства, частиною якого є й кримські татари, - мета, в якій безпосередньо зацікавлена кожна
із зазначених мною сторін: українське суспільство, населення Криму та самі кримські татари.
Я хочу звернути вашу увагу на те, що вирішення кримськотатарської проблеми ми
вбачаємо через створення відповідних механізмів гармонізації міжетнічних відносин на півострові на підставі
взаємопоєднання інтересів держави, автономії та всього її населення, включаючи і права кримськотатарського
народу. Проте, інтеграція кримських татар є мало імовірною, якщо на регіональному, так і на загальнодержавному
рівні до кримськотатарського народу будуть ставитися не як до суб'єкта, а як до об'єкта політичних відносин,
коли замість діалогу, уваги до проблем, матиме місце ієрархія, придушення і підозрілість.
Якщо ви погодитеся, що проблеми, про які я веду мову, існують, то з цього логічно випливатиме
необхідність пошуку вирішення проблем саме в політико-правовому аспекті.
Конституція України врахувала міжнародний досвід і створила юридичне підгрунтя можливості гнучких підходів до вирішення вище
означених проблем.
Як вже зазначалося, жодного законодавчого акта, спрямованого на відновлення
прав кримськотатарського народу та депортованих національних меншин, досі не було прийнято. Це можна пояснити
не тільки тим, що серед політичних сил існують різні оцінки щодо суті та наслідків тотальних депортацій і
масових репресій недалекого минулого, але й тим, що частина цих політичних сил цілком свідомо робить усе можливе
для того, щоб ще більше затягнути больові проблеми українського суспільства у тугий вузол протиріч з надією на
те, що, ускладнюючи поступ Української держави до реальної незалежності та внутрішньої гармонії, можна повернути
Україну до марева своїх мрій про відновлення СРСР. При цьому розрахунок робиться і на те, що затягування з
розв'язанням проблем виливатиметься у деструктивні дії кримських татар проти Української держави, а вони - істинні
режисери - при цьому залишатимуться поза кадром.
Шановні народні депутати! Для вирішення будь-якої проблеми потрібно, як мінімум,
просто розпочати її вирішувати. У Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин
ми провели низку дискусій щодо шляхів вирішення проблем депортованих кримськотатарського народу і національних меншин.
Серед членів комітету існують різні підходи щодо цього процесу, проте ми
знайшли розуміння і дійшли згоди, що перед тим, як на розгляд Верховної Ради України будуть виноситися
конкретні законопроекти, у тому числі і ті, які пропонуються урядом України та окремими народними депутатами
України, слід провести парламентські слухання з метою привернути увагу до необхідності законодавчого розв'язання
проблем і за результатами слухань затвердити постановою Верховної Ради України відповідні рекомендації.
Тексти проекту постанови та рекомендації було роздано в січні цього року.
Сьогодні ви їх отримали вдруге. Робоча група отримала вже декілька зауважень, вони носять редакційний характер
і взяти до роботи. Ми очікуємо що під час парламентських слухань отримаємо від їх учасників додаткові пропозиції
та зауваження, які негайно буде опрацьовано.
На завершення хочу звернутися до всіх з проханням зконцентрувати увагу на змісті
рекомендацій, на пошуку конкретних механізмів вирішення проблем. Відповідно до цього буде здійснюватися обговорення
питань у ході нашої подальшої спільної роботи.
Дякую за увагу.
Кравчук Леонід Макарович,
народний депутат України
Шановні народні депутати! З утворенням незалежної держави Україна відкрилися
можливості не тільки для обговорення, а й правового політичного забезпечення прав депортованих народів і кримськотатарського
народу зокрема.
На жаль, у суспільстві відсутнє усвідомлення трагічної долі цих народів. Це є
одним з найбільш жахливих наслідків тоталітарного режиму. І, звичайно, для нас сьогодні є важливим дати відповідний
поштовх до розуміння і до вирішення цієї гострої проблеми, яка існує не тільки на кримській землі, а й в Україні
у цілому.
Я гадаю, що вирішення цього питання буде піднесенням політичного авторитету
та престижу нашої демократичної держави.
Парламентські слухання повинні дати поштовх до законодавчого і політичного
врегулювання проблем депортованих народів і кримськотатарського народу зокрема.
На мою думку, під час підготовки відповідних документів повинні бути враховані
такі найважливіші моменти:
По-перше. Всі питання, а вони є надзвичайно гострими, повинні розв’язуватися
таким чином, щоб додатково не створювалися інші гострі проблеми. Їх, на жаль, і так в Україні забагато.
По-друге. Вирішувати політичні і правові питання потрібно без зазіхань на
інтереси інших народів. На мою думку, узгодження інтересів усіх, хто мешкає у Криму, є надзвичайно важливим
моментом як сьогодні так і у перспективі.
По-третє. Саме тепер основну увагу потрібно звернути на соціально-економічні,
культурно-мовні проблеми всіх народів, зважаючи на те, що вони є дуже важкими і морально, і політично.
Ми повинні врегулювати всі проблеми депортованих народів, і кримськотатарського
народу зокрема, за допомогою закону. Відсутність законодавчого врегулювання означених питань призводить до
додаткових проблем, народжує у суспільстві нігелізм, створює конфліктні ситуації.
Мені здається, що прояв терпимості до цих проблем, терпимість у суспільстві
підняли духовну культуру всього українського народу, всіх народів, без винятку. Бо сьогодні будь-які гострі
зауваження, будь-які випади на адресу проблеми і раніше депортованих народів загалом є проявом страшенно
низької культури людей, і в тому числі народних депутатів, які цього не розуміють або не хочуть розуміти
Я хотів би нагадати відому сентенцію, справжня демократія існує тоді, коли
захищена меншість, коли меншість має право.
Гроут Генріх Генріхович,
голова товариства німців Відергебург.
Шановні народні депутати України! Щиро вітаю вас від імені німців України й
не тільки від товариства Відергебург, як було оголошено, але й від Фольксрата німців України.
Німці України, яких в Україні до Другої світової війни було майже мільйона
осіб, народ, який пройшов через депортацію й геноцид радянського режиму з надією чекають від керівництва
незалежної держави прийняття справедливого Закону про реабілітацію. Ухвалення такого закону, на наш погляд,
необхідно й самій Україні як державі, яка рішуче стала на шлях демократії, її багатонаціональному народу, як
фактор, який би сприяв міжнаціональній злагоді у державі, як політико-правовий захід обов’язковий для країн,
які налаштовані на інтеграцію до європейських структур.
Фольксрат німців України, який було демократично обрано не менш ніж стотисячною
німецькою діаспорою у 1996 році, у цілому вітає законопроект, що розглядається у відповідних комітетах Верховної
Ради України.
Однак, для того, щоб німецьке населення України повною мірою підпадало під дію
цього закону у текст законопроекту необхідно внести поправку, відносно того, щоб дія закону розповсюджувалася
не тільки на тих громадян України, яких було депортовано з території України за етнічною ознакою та їх нащадків,
але й на тих німців, які до проголошення незалежної України у 1991 році вже мешкали у цій республіці і разом
з іншим населенням брали участь у референдумі про незалежність. Це є логічним і обгрунтованим. Якщо не передбачити
такої поправки, то до сфери дії закону може потратити лише 10-15 відсотків німецького населення України.
Усіх німців СРСР, як відомо, було піддано депортації зі всієї європейської
території держави. Вони були позбавлені права повертатися до місць довоєнного проживання. Пізніше це призвело
до того, що в Україну хаотично потрапляли ті німці, яких було депортовано з інших регіонів СРСР.
У Росії у 1992 році було прийнято закон про реабілітацію депортованих народів,
який не обмежував своєї дії лише на тих громадян, які були депортовані з її території.
У Казахстані та Киргизії, звідки взагалі не відбувалося депортації, тим не менш
прийнято справедливі закони про реабілітацію жертв масових політичних репресій, які розповсюджуються на представників
усіх депортованих народів, незалежно від того, з якої республіки колишнього СРСР було проведено депортацію.
Вважаємо, що в інтересах України не відставати у законотворчому процесі від Росії, а тим більше від більш далеких
азійських республік. Якщо вже приймати відповідний закон про реабілітацію депортованих народів пізніше за всіх,
він безумовно має бути не гіршим за змістом за існуючи закони в інших державах пострадянського простору.
Усвідомлюючи значимість кожної окремої проблеми депортованих народів, я все ж
таки хотів би висловити свою думку відносно того, що серед всього комплексу гострих проблем, найгостріша
проблема існує у кримськотатарського народу. Я хотів би виразити солідарність від імені німців України щодо
пріоритетності вирішення саме цього питання. Дякую за увагу.
Куніцин Сергій
Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим
Шановний Іване Степановичу, шановні народні депутати! Перш за все, дозвольте
мені висловити всім слова щирої вдячності за запрошення взяти участь у парламентських слуханнях щодо надзвичайно
важливої проблеми для Кримської автономії.
Не буде перебільшенням сказати, що минуле залишило нам у спадок цілий комплекс
проблем. І без їх вирішення ми не зможемо перейти до подальшої роботи. У цьому переліку особливе місце займають
міжнаціональні проблеми.
Крим завжди відрізнявся високим рівнем поліетнічності населення. У кримському
етнічному котлі перетоплено історичні долі десятків поколінь різних народів народів. Для деяких з них кримська
земля стала єдиною батьківщиною.
Молода Українська держава вимушена взяти на себе всю повноту політичної та
економічної відповідальності за процес повернення та облаштування раніш депортованих народів, їх інтеграції
до суспільства у нових умовах. Етнополітичні проблеми у Криму за останні десять років неодноразово досягали
у своєму розвиткові критичного рівня, однак всім нам вистачило розважливості і Крим не став черговою “гарячою
точкою” пострадянського простору. (Репліки з залу – Ред.). Але стане, якщо будете так говорити!
Торік з Державного бюджету України на проблему повернення та облаштування
депортованих народів у цілому було виділено 12 млн. гривень, що значно перевищує фінансові показники минулих
років. У цьому році обсяг фінансування підвищиться у чотири рази, при цьому Крим виділяє 11,5 млн. гривень
згідно з рішення Верховної Ради Криму. Природно, що левова частка цих коштів буде спрямована на потреби кримськотатарського
народу пропорційно його чисельності.
Більш активно вирішуються проблеми культурно-освітнього напряму. Сьогодні у
своїй роботі ми намагаємося уникнути розподілу проблем за принципом “наші і ваші”, бо саме ці протиставлення
на “ми та вони” призводять до тих проблем, з якими ми сьогодні стикаємося. На всіх нас разом лежить рівноцінна
відповідальність перед державою за ці проблеми.
Я хочу зазначити, що при всій важливості роботи щодо соціально-економічного
облаштування, вона не в змозі зняти гостроту проблеми загалом. На жаль, до сьогодні з боку окремих політиків
побутує стійке уявлення відносно того, що достатньо вирішити соціально-економічні проблеми щодо облаштування
кримських татар і все на свої місця. Хочу зазначити, що це наївна помилка, яка сприяє накопиченню негативних
наслідків і такі помилки можуть нам всім дорого коштувати.
Аналіз проблем щодо національної сфери кримських татар дає підстави для висновку
про те, що відбувається помітне зміщення протестних настроїв у бік посилення політичних вимог. На мій погляд цю
тенденцію можна пояснити двома факторами. По-перше, кримські татари повертаються в Україну як народ. Крім
додаткових складностей економічного характеру цей процес несе на собі політико-правове навантаження для України,
яка не має відповідного досвіду в означеній сфері. Такого досвіду, як відомо, не знає і світова практика.
По-друге, як людина, яка займається питаннями економіки і керування, можу сказати
вам, що поглиблення економічних реформ, пов’язаних із запровадженням нових форм власності у державі, великою
мірою веде до протиріч, пов’язаних з невизначеністю окремих політико-правових моментів. Як це, скажімо, відбувається
сьогодні у зв’язку з питаннями розпоювання земель і відсутністю планової соціально-економічної стратегії повернення,
розселення та облаштування раніш депортованих народів. Особливо наочно це проявилося під час проведення земельної реформи.
До цього питання привнесено і політичний фактор. Я прагну того, щоб це питання
не стало засобом для досягнення певних політичних цілей. І ми повинні вирішити цю проблему, і ми можемо її
вирішити. Вона є складною. Через відсутність державно-правового механізму врегулювання комплексу проблем кримських
татар з пастками такого роду ми будемо стикатися щорічно. І при всій суперечливості окремих політичних вимог
лідерів кримськотатарського національного руху безперечним залишається те, що та частина з цих вимог, яка
відповідає державно-правовим нормам України і міждержавним нормам, може бути задоволена.
Сьогоднішні парламентські слухання можно розцінювати як важливий крок у цьому
напрямі. Відповідні заходи є значно кращими ніж митинги або страйки. У минулому році майже 20 тисяч осіб
перебувало на площі і найменша помилка могла призвести до непередбачуваних наслідків. Я хочу зазначити, що
достатньо один раз бути на такому мітингу, щоб зрозуміти всю глибину цієї проблеми. Достатньо побувати у тих
печерах, де на початку нового століття живуть люди без світла, без зарплатні, щоб зрозуміти і поставити себе
на місце цих людей. Якими б були ми, якщо б жили у таких умовах?
Однак буде не зовсім виправданим, якщо парламентські слухання буде зведено
лише до проблем кримських татар. Було депортовано і поляків, і угорців, і самих українців. Я вважаю, що було
б доречно розпочати з питання політичного врегулювання, з політико-правової реабілітації раніш депортованих
у цілому і кримськотатарського народу зокрема.
Я вважаю, що всім нас є над чим подумати у ситуації, що склалася.
Як людина, яка працює безпосередньо у Криму, хотів би звернути вашу увагу ще
на одну проблему. Ми не повинні бути сліпими і не помічати того, що відбувається на Кавказі і на Балканах,
про що говорив Рефат Чубаров. В одній частині Європи бомбили слов’ян, в іншій - мусульман, однак політичних
рішень так і не було знайдено. І я вважаю, що ми в Україні в цілому і загалом у Криму зобов’язані знайти свій,
безумовно складний, але безконфліктний шлях виходу з цієї ситуації. Лише при таких підходах ми зможемо спільно
створити гарантії нашого майбутнього.
На завершення свого виступу я хочу сказати наступне: історія завжди пропонує
вибір і цей вибір частіше за все роблять політики. Сьогодні такий вибір доводиться робити нам з вами і від
цього вибору буде залежати і майбутнє України і Автономної Республіки Крим.
До мене зараз підійшов Адам Васильович Чикал, у Афганістані він був моїм командиром
полку, він сказав: “Чого ти не хочеш, Сергію? Я йому відповів: Адам Васильович, я вдруге не хочу виконувати
інтернаціональний обов’язок. Тільки вже на своїй Батьківщині.
Через це я вважаю, що у нашій ситуації справедливим буде вислів, сказаний Індирой
Ганді: “історія - найкращий вчитель, у якого найгірші учні”. Дозвольте виразити впевненість, що ми зможемо спростувати
це правило і виявимося гідними учениками своєї історії. Дякую за увагу.
Штепа
Шановні учасники парламентських слухань! Коли мова йде про таку тонку сферу,
як національне питання, при обговоренні вироблення рекомендацій необхідно використовувати виважений підхід,
врахування і дотримання принципів міжнародного права. Конституції, законів України, Конституції Криму, аналіз
і облік прав та інтересів усіх національних спільнот Криму.
До особливостей Криму слід віднести й ту обставину, що населення Криму ніколи
не було і не є мононаціональним. Протягом тисячоліть Крим був історичним місцем де мешкали різні етноси. Через
це вирішення у Криму національних питань, які існують шляхом виокремлення одного або кількох етносів, які мають
особливі права на Крим у числі і за рахунок статусу корінного народу є неприпустимим і об’єктивно неможливим.
Неможна не враховувати, що Крим сотні років був і сьогодні залишається одним
з небагатьох регіонів світу, де сконцентровано геополітичні, геостратегічні і конфесійні інтереси різних держав.
Через це, виключно внутрішні кримські проблеми, як може здатися на перший погляд,
у будь-який час можуть перерости у геополітичні.
Невирішення соціально-економічних проблем раніш депортованих призводить, на
жаль, до того, що активізується діяльність національних радикалів. І ми сьогодні не повинні про це мовчати. Так,
згідно з основними вимогами, які було висунуто у 1999 році під час масових акцій кримських татар, висловлювалися
і заздалегідь антиконституційні, нереальні, налаштовані на конфронтацію з іншими національними спільнотами.
Дозволю собі зупинитися на деяких з них. Зокрема на питанні про гарантоване
представництво кримських татар у представницьких і виконавчих органах влади Автономної Республіки Крим. 28 червня
1996 року було прийнято Конституцію України. Згідно із Ст. 71 вибори до органів державної влади є вільними
і здійснюються на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виходячи
з цього, введення квот на представництво національних меншин, у тому числі і у Верховній Раді, бути входити
у протиріччя з Конституцією.
12 лютого 1998 року Верховна Рада України ухвалила Закон України про вибори
депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, де також було проголошено тіж самі принципи.
Чи може бути вирішено проблему представництва національних громад у
Верховній Раді Автономної Республіки Крим? Може. На підставі загальнодемократичних принципів виборчої системи,
шляхом організації виборів до Верховної Ради Криму наступного скликання за змішаною або пропорційною системою
з наданням права на висунення кандидата у депутати місцевим осередкам політичних партій, об’єднанням громадян,
у тому числі національно-культурним товариствам, які є легалізованими, підкреслюю, легалізовані згідно із
законодавством України і проведення виборів за загальновиборчими округами за участю у них громадян усіх національностей.
Статями 24-38 Конституції України закріплено рівність прав громадян незалежно
від їх національності, а також рівне право доступу до державної служби і до служби в органах місцевого самоврядування.
Виходячи з цього, закріплення гарантованого представництва квот, або квот в
органах виконавчої влади для осіб однієї національності також буде протирічати Конституції.
З урахуванням цього, питання представництва громадян різних національностей у
виконавчих структурах влади не повинні регулюватися на рівні нормативних актів. Ці питання можуть вирішуватися
при формуванні відповідних виконавчих органів шляхом розумних компромісів і домовленостей за дотримання головної
умови - професіоналізму, який не має національної забарвленості.
До питання про створення національної автономії кримських татар. Завдяки спільним
зусиллям Президента України, Верховної Ради України, Верховної ради Автономної Республіки Крим було прийнято
та затверджено Конституцію Автономної Республіки Крим. У Конституції Автономної Республіки Крим закріплено
положення, що автономія є невід’ємною частиною України, Автономная Республіка Крим заснована за принципом
територіальної автономії, а не національної.
До питання про статус кримськотатарського народу як корінного народу Криму.
Це питання потребує ретельного вивчення. Як відомо, до цього часу не існує офіційного загальновизнаного визначення
терміну “корінні народи”. Не дає такого визначення і Міжнародна конвенція МОП про корінні народи і народи,
які ведуть племенний засіб життя у незалежних країнах. Україною цю конвенцію не ратифіковано. Намагання УНЦПД
проаналізувати сутність цієї проблеми через проект закону “Про статус кримськотатарського народу” свідчить
про те, на скільки сьогодні ця тема є складною і потребує виваженого відношення, є вибухонебезпечною у випадку
її недбалого вирішення на догоду бажаням окремих політиків. На мій погляд, є не припустим намагання тиску і
на громадян України і на депутатський корпус. Навіть зважаючи на те, що не зважаючи на ймовірні наслідки
процесу, у цьому документі робиться висновок, що неприйняття данного законопроекту буде останньою краплею у
терпінні кримськотатарського народу.
До питання надання Меджілсу статусу представницького органу кримських татар.
Вирішення цього питання тісно пов’язано з вирішенням попереднього питання про статус корінного народа. Намагання
швидкого і позитивного вирішення обох цих питань буде виключно вольовим рішенням і його наслідки важко передбачити,
як для Криму, так і для України.
Безумовно, в автономії існують складні і специфічні для Криму проблеми, однак
їх розв’язання знаходиться передусім у сфері соціально-економічній. При вирішенні питання повернення, облаштування
раніш депортованих громадян до Криму необхідно враховувати і те, що це повернення носить масовий характер.
Проблеми масового повернення, облаштування депортованих громадян не одної, а кількох етнічних груп мають грунтуватися
на чіткій концепції державно-національної політики, якої сьогодні не існує.
Окремими законами України мають бути врегульовані питання цільової розробки,
фінансування, організаційних механізмів і строків виконання загальнодержавної і регіональних програм щодо
створення робочих місць і працевлаштування для раніш депортованих.
Перед нами стоять два важливих питання, які ми маємо вирішити - це наш святий
обов’зок. По-перше - спрямувати основні зусилля і волю на збереження у нашому загальному домі миру і злагоди.
По-друге - покінчити з політикою руйнації власної економіки, соціального захисту громадян, непродуманих земельної
і інших реформ, подальшого пневолення міжнародними кредитами.
Ми всі разом повинні будувати дійсно незалежну, економічно могутню і шановану
у світі державу Україна. Державу, де кожний громадянин не залежно від національної приналежності: росіянин,
українець, кримський татарин або румун має на прикладі власного житті відчути, що саме він є головною цінністю
своєї держави.
І щоб представники всіх національностей на землях прекрасної Тавриди мали
реальну можливість зберегти свою етнічну самобутність, мову, звичаї пращурів, культуру, бути повноправними
членами великої багатонаціональної родини мешканців півостріва. Дякую за увагу.
Беспалий Борис Якович,
народний депутат України
Шановні учасники парламентських слухань! Сутністю державної політики України
щодо репресованих народів і це переконливо показали доповідачі, в основному є питання відповідних визначень.
Хоча існують і інші важливі проблеми. Це - допомога поверненню і облаштуванню в Україні раніш депортованих
народів. Настав час конкретних дій, а не загальних слів. У тому числі і у площині законодавства.
На наш погляд, у цій сфері можна виділити такі ключові питання. По-перше, це
прийняття рекомендацій, які сьогодні розповсюджені серед нас. Я наголошую на тому, що вони не є актами прямої
дії, але представляють собою дороговказ для подальшої роботи
По-друге, це законопроект про статус кримськотатарського народу. Він вже
внесений присутнім тут народним депутатом України Романом Безсмертним, і потрібно якомога швидше ставити цей
законопроект на обговорення.
По-третє, це загальний закон про реабілітацію усіх репресованих народів, про
що вже говорив пан Г. Гроут.
Тепер спинюся на деяких спеціальних проблемах. Перш за все це проблема матеріальної
підтримки. Бюджетне фінансування проблем повернення та облаштування раніш депортованих у Криму, за останні
3 роки склало 29 мільйонів гривень. І за цей же час загальний обсяг міжнародної допомоги становить понад 10 мільйонів
доларів. Ми бачимо, що міжнародна допомога перевищує бюджетне фінансування. Напрошується цілком логічний висновок:
там, де держава не взмозі вирішити питання, вона повинна створити всі можливості для того, щоб люди могли
забезпечувати самі себе. І якими можуть бути ці можливості?
По-перше, це активна участь у розпаюванні землі і передача її в приватну власність,
як про це вже говорили і пан Микола Жулинський, і пан Сергій Куніцин.
По-друге, це участь кримських татар у владі, зокрема, в місцевій. Про це, майже не
говорилося. Так у Верховній Раді Автономної республіки Крим на сьогодні є лише один представник кримськотатарського
народу комуністичної орієнтації. І це не є випадковим, тому що за схемою, яка була прийнята ще а радянських
часів, і ми відслідковували ці процеси, розселення кримських татар, які повертаються до Криму, відбувається
таким чином, щоб вони ніде не складали компактної групи, яка перевищує 20-25 відсотків. Звідси випливає, що
під час виборів за мажоритарною системою вони знаходяться у нерівних умовах і не можуть обрати своїх депутатів.
Це є серйозна проблема, тому що без реального представництва в органах влади (і про це говорила товариш Наталія
Штепа) вирішити проблеми буде складно.
Я є членом парламентської групи "Україна-Хорватія" і дозволю собі зачитати
маленький фрагмент з виборчого закону цієї країни: "Члени етнічних спілок та меншин з кількістю населення, що
перевищує 8 відсотків всього населення, мають бути представлені у парламенті пропорційно." Я не думаю, що ми
повинні вводити квоти за етнічними ознаками, тому що у цьому процесі ми можемо далеко зайти. Але я переконаний,
що ми можемо запровадити пропорційну або змішану систему виборів до Верховної Ради за політичними ознаками і
тоді обов'язково найдуться такі політичні сили, такі політичні партії, які будуть включати до своїх виборчих
списків представників кримськотатарського й інших народів, які мають політичні, моральні підстави бути представлені
в органах влади, але не мають сьогодні такої можливості через штучне визначення місць їх розселення. Зокрема,
блок наших партій Народного Руху України "Реформи і порядок" готовий це зробити. Дякую за увагу
Ковач Микола,
народний депутат України
Шановний пане Голово! Шановні колеги! Шановні гості! Україна, обравши шлях
незалежності, отримала у спадщину від колишнього Радянського Союзу цілу низку невирішених проблем, пов'язаних з
порушенням прав національних меншин.
Верховна Рада України вже тривалий час займається питаннями стосовно насильницької
депортації кримських татар. Ця проблема, дійсно, є першочерговою, тому вимагає негайного вирішення в інтересах
повернення в рідні місця незаконно депортованих народів. Ми повинні створити такі умови, щоб представники цих
народів могли жити на рідній землі як повноправні громадяни України з їхніми національними традиціями.
Більшість населення мого виборчого округу становлять громадяни України угорської
національності. І вам, напевно, відомо, що після Другої світової війни радянськими органами влади було депортовано
із Закарпаття десятки тисяч угорських чоловіків. Хоча збір чоловічого населення проводився ніби для виконання
3-денних відновлювальних робіт, справжньою метою цього заходу стало винищення угорців Закарпаття. Депортовані
чоловіки віком від 18 до 50 років були цивільними особами, які не брали жодної участі у бойових діях.
З кількох десятків тисяч депортованих із Закарпаття повернулось додому лише
кожен третій, скалічений як морально, так і фізично. Кістки загиблих і досі спочивають в невідомих могилах
масового поховання. Про ці сумні події тривалий час не можна було навіть згадувати. На сьогодні, однак, вдалось
розкрити цю жалобну главу історії та увічнити пам'ять невинно замордованих людей.
На жаль, на Закарпатті немає жодної угорської родини, якої б не торкалися ці
злочини, з точки зору міжнародного права дії.
Після здобуття незалежності Україна стала на шлях будівництва правової держави
і проголосила, що вона буде батьківщиною всіх громадян, які живуть на її території, незалежно від національної
приналежності. Угорське населення України разом з українцями та представниками інших національностей брала і
бере участь у розбудові держави і несе тягар усіх тих труднощів, які лягають на плечі всіх нас
Як я уже згадував, вжити після війни стосовно угорців Закарпаття заходи, які
були схвалені на основі принципів колективної злочинності, суперечили всім чинним нормам закону людського та
міжнародного права.
Не зважаючи на ці обставини, досі не реабілітовано невинно вбитих та скалічених
жертв, тому я вважаю, що дія закону України про депортованих та репресованих, який готується, повинна розповсюдитися
не лише на кримських татар. Натомість, за єдиним принципом має проголосити будь-які дії, основою яких є принцип
колективної злочинності народів, вважаю це протиправними і всі, хто потерпав від них, мають право на реабілітацію,
відповідну матеріальну компенсацію. Бо на відновлення історичної справедливості мають право всі національності,
які проживають в Україні, в тому числі угорці.
Ми не повинні забувати про те, що вирішення цієї проблеми у відповідності до
правових норм європейських країн має надзвичайно велике значення не лише для національностей України, і з
точки зору міжднародного престижу нашої держави. Майже у всіх державах нашого регіону були вжиті заходи щодо
компенсації протиправних дій, застосованих у минулому проти різних громад та народів. Тому я вважаю, що Україна
не повинна бути винятком серед цивілізованих держав світу. Дякую за увагу.
Безсмертний Роман Петрович,
постійний представник Президента України у Верховній Раді України, народний депутат України
Шановні народні депутати! Шановні колеги! Шановні гості! Я відразу відзначу
вісім проблем, які, на мою думку, здаються найактуальнішими у цьому питанні, і означу шляхи їх розв'язання.
Насамперед це проблема процедури репатріації. Друга проблема - питання
процедури надання і отримання громадянства.
Третя проблема - питання власності або реалізація депортованими економічних,
соціальних і політичних прав.
Четверта - проблема представництва в політичних структурах, в представницьких
органах влади.
П'яте - проблема інформаційного середовища, яке складається навколо проблеми.
Шосте - нормативна база, яка сьогодні існує.
Сьоме - введення України щодо цих питань у рамки міжнародного правового законодавства.
І восьме - сприйняття титульною нацією цієї проблеми у залежності від її інтерпретації
засобами масової інформації і політичними силами.
Спинюся на першій. Отже, мова йтиме про процедуру репатріації. Сьогодні жодним
нормативним актом в Україні не передбачено питання реалізації протягом перехідного етапу економічних, соціальних
і політичних прав депортованих. Не зважаючи на те, що підписані Бішкекські угоди, здавалося би, розв'язують
цю проблему, але фактично ця угода не застосовується у внутрішньому законодавстві України.
Друга проблема - це проблема громадянства. Як і у першій проблемі, так і у
другій потрібно навчитися говорити відверто, чесно, нормами закону. Ми вже понад 5 років говоримо про спрощення
процедури отримання громадянства репатрійованими особами, але так і не змогли спростити цю процедуру до мінімуму,
для того, щоб громадяни, які повертаються на територію України, змогли з одного боку, поступово стати повноправними
громадянами, з другого боку - офіційно і формально отримати українське громадянство
Я вже не веду мови про те, що третя проблема набрала сьогодні найактуальнішого
значення. Це проблема власності. Існує два шляхи її розв’язання. Перший - це адміністративний, з яким ми продовжуємо
підходити до вирішення кримської проблеми, і другий - демократичний. Якщо до цих питань за використовуючи
перший шлях вирішення проблеми, то це означає, що ми повинні прийняти якесь однозначне рішення: надавати власність
чи не надавати.
Другий шлях дозволяє нам вирішити це питання шляхом компенсації у фінансовому
порядку, через те, що ринок буде диктувати умови щодо набуття прав власності на ті чи інші об'єкти. Але через
те, що ми знаходимося на перехідному етапі, є можливість застосовувати як перший, так і другий шляхи, забезпечуючи
їх у мінімальних обсягах, надаючи фінансову компенсацію. Під час розв’язання цієї проблеми ми могли б звернутися
до міжнародного співтовариства, яке говорить про проблему депортованих, але, на превеликий жаль, у фінансовому
плані допомагає менше, ніж відносно всіх інших проблем в Україні.
Четверте питання, це представництво депортованих в представницьких органах місцевого
самоврядування, Верховній Раді Автономної Республіки Крим і в органах влади. Я не думаю, що світова практика
не показала нам прикладів успішного розв'язання цієї проблеми. Про один із шляхів її розв’язання вже говорив
сьогодні депутат Б. Беспалий. Другим шляхом є утворення національних округів, адже віддаючи свій голос за
депутатів по мажоритарних округах, депутати, які представляють певні етнічні спільноти, могли б голосувати
по єдиному загальнонаціональному округу, обираючи той відсоток представників, скажімо, до Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, якій вони представляють на цій території з тих, хто наділений виборчими правами.
І відповідний досвід було застосовано в Україні, адже перша Верховна Рада автономії була частково сформована
саме за таким принципом.
Наступне питання - питання інформаційного середовища. Воно є дуже сегментованим і
суб'єктивистським. Якщо ви зажадаєте перевірити ті інформаційні факти, які надходить до столиці щодо подій у Криму,
то ви побачите, що з них ледь-ледь підтверджується 15-20 відсотків Тобто питання правдивої інформації вимагає
створення спеціальних органів, спеціальних процедур, органів, які будуть правидиво інформувати нас, в тому
числі, про ситуацію з цією проблемою, в тому числі і в автономії
Наступне питання - нормативна база. Я дозволю собі поставити запитання: чи
потрібен Україні Закон “Про статус кримськотатарського народу" і чи потрібен закон про статус репатрійованих
осіб? Такі закони потрібні, через те, що ситуація з кримськими татарами виходить за рамки тих міжнародних
нормативно-правових актів, які діють на сьогоднішній день.
Потрібен і закон про репатрійованих. Про це вже сьогодні говорилося. Абсолютно
не зрозуміло, як трактує українське законодавство такі терміни, як "депортовані", "репресовані", "репатрійовані".
Дякую за увагу.
Баулін Павел,
народний депутат України
Шановні учасники парламентських слухань! За роки незалежності України на її
землю для постійного проживання приїхало не менш ніж півтора мільйона осіб. Велика частина з них - етнічні
українці, інші братні слов’янські народи. Однак, якщо ви думаєте, що облаштування останніх будь-кого цікавить,
то глибоко помиляєтесь.
Про татар піклуються американці, турки, Європа, і так звані українські націоналісти.
Я абсолютно не хочу протиставляти кримських татар, що приїхали, з українцями, але де турбота про українців,
яких приїхало у п’ять разів більше, які мешкають в умовах, які не кращі за умови татар.
Татари знали, що повертаються на землі, які було завойовано їх пращурами кілька
століть тому у інших народів. Немає вічних земель, які належать одній нації. Хтось, колись прийшов на цю землю.
Як татари-завойовники відносилися до слов’ян, нам нагадує народний епос і народні пісні. Да і криваві справи
німецьких оплічників з числа кримських татар у роки Великої Вітчизняної війни ще не забуто.
Ні, звичайно, нащадки тих, хто вогнем і мечем випалював українську землю, не
несуть відповідальності за кримськотатарський геноцид проти православної Південно-західної Русі у минулі століття.
Тим більше що Русь тоді, як і зараз через княжу роздрібленність була слабкою, розіп’ятою, приниженою, пограбованою
і втоптаною у бруд чисельними загарбниками. Як свідчить історія загалом, і не тільки історичні події, які
відбулися після 1991 року, сепаратизм і розпорошеність завжди вели до злиднів.
Можна по-різному ставитися до подій 1944 року, до того, чи були підстави для
депортації прибічників загарбників. Форма виселення, звичайно, була обрана не дуже вдалою, але тоді був воєнний
час. Да і з німецькими фашистами вів співробітництво далеко не весь кримськотатарський народ, частина чесно
брала участь у війні з гітлерівцями. Сьогодні життя триває.
Було прийнято рішення, потрібно додати, без будь-якої поради з народом України,
прийняти всіх, хто хоче приїхати до України, начебто депортованих з її території. Нашій владі, як завжди є
виднішим. Вирішили то вирішили. Хоч у мене, як у громадянина України ніхто згоди на це не питав. Ті, хто вирішив
підтримати міф про землю обітовану у кримськотатарському варіанті, у більшості знали, в які умови проживання
повертаються. Але міф завжди залишається міфом, правда - грубіша і жорсткіша. Ніхто на них не чекав і не
збирався чекати. Приїхали - і слава Богу.
Тепер “возвращенцы” гостро ставлять питання щодо землі, облаштування, поліпшення
житлових умов, відсутності державної підтримки. Вірно ставлять, всі люди хочуть жити по-людські, це характерно
для татар. Це не куди не годиться, що дві третини татар у Криму не забезпечено водою, чверть - електроенергією.
Складно собі уявити, що у 21 столітті відсутні каналізаційні мережі. А низький рівень газифікації? Відсутність
шляхів з твердим покриття, проблеми транспортного сполучення, телефонізації. А проблеми селищ, де живуть переселенці?
Зсуви, повіні та інші катаклізми.
Важко кримським татарам, значно важче ніж там, де вони мешкали раніше, тим більше,
що в Узбекистані вони в основному були міськими мешканцями, займалися інтелектуальною, висококваліфікованою
працею, а сьогодні - селяни з рівнем праці з кам’яного віку.
Складна економічна ситуація у незалежній Україні. Зрозуміло, звідси і щорічне
недофінансування програм для облаштування кримських татар, але іншої ситуації поки що і не передбачається - про
це чесно потрібно сказати тим, хто приїхав. Ви обрали злидні для себе і свої дітей, бо Україна найближчими
десятиліття не буде а ні заможною, а ні квітучою. Терпіть, як і всі українці!
Чому такі утриманські настрої не побутують серед українців? Українці століттями
під поляками мовчазно тягнули лямку і до цих часів продовжували б це робити, якщо б росіяни не звільнили їх
від пригнічення та злиднів!
Ну чому я маю більше хвилюватися про татар, як це сьогодні пропонується під
час слухань, ніж про українців? Якщо раніше до Україну прагнули приїхати, то сьогодні ми спостерігаємо зворотній
процес. І він визначається реальною політикою владоможців - українці бігуть з України. Саме через відношення
до репатріантів-українців у самій Україні, їх сюди не загнати під будь-яким соусом.
Я хочу сказати, що потрібно вирішити проблеми депортованих народів комплексно.
І розпочинати це потрібно саме з українців, які сюди повертаються. Безумовно, одночасно слід вирішувати проблеми
і кримських татар, і вірмен, і греків, які живуть в Україні.
Необхідно запропонувати порядок розселення українців, які ще будуть повертатися,
з урахуванням питання їх працевлаштування, забезпечення житлом, іншими потребами.
Дякую за увагу.
Мовчан Павло Михайлович,
народний депутат України
Шановні учасники парламентських слухань, я хотів би просто порекомендувати
попередньому колезі, який виступав, щоб він написав заяву до Конгресу українських націоналістів. Він таки
зараз проявив таке піклування про українську націю, що їй Богу залишається одне - подякувати, Павлу, за те,
що він так гаряче відстоював наші інтереси. Він тільки забув сказати про те, хто здійснював трьохетапну
депортацію українців у 20 -х та 30-х роках, у післявоєнні роки. Хто здійснював трьохетапну депортацію кримських
татар, і хто нині ухиляється від відповідей на ці питання?
Якщо світом уже визнано, що певна спільнота чи певна держава завинила перед іншою,
і існує шлях спокути. Так німці спокутують і по сьогоднішній день. Хоча вже на землі живуть інші покоління. Але
поняття, каяття мусить прийти до всіх, хто так чи інакше завдяки певної ідеології, відповідних уподобань був
причетних до цих страхітливих явищ.
Чим мотивувалися ці люди, які робили цей документ, де нібито все гладко, все
добре, але немає конкретних категорій.
По-перше. Я маю на увазі, безперечно, питання про політичні права кримських
татар. Вони мають бути чітко означені у цих рекомендаціях.
У зв'язку з тим, що ми виявили надзвичайну мудрість у розв'язанні етнічних
питань у Криму, ми, на мою думку, і далі мусимо бути послідовними, аби відстоювати ті права, які належать
тому етносу, який, безперечно, вписаний в історичний контекст. І якщо сьогодні займатися загальним переглядом
історичних подій відносно того хто, де і коли жив, ми зведемо саму Москву до поняття "ведмежого кутка", і
згадаємо, хто приїхав з Києва і хто привіз ті прапори, під якими творилася московська Русь.
Я хотів би, щоб ми не заглиблювалися у ці історичні питання. Є конкретна,
реальна проблема кримських татар і я хотів би, щоб сьогодні під час слухань вона була розв’язана відповідно
до того переліку питань, якій запропоновано Романом Петровичем Безсмертним.
Ми залишили поза увагою найважливіше: хто спричинив нинішню ситуацію і чому
ми розставляємо наголоси тільки на відповідних економічних питаннях, ігноруючи питання політичні.
Ми мусимо залучити винуватців сьогоднішнього стану речей до відшкодування
цілого комплексу втрат - втрат культурних, економічних. Чому Росія сьогодні ухиляється від участі у компенсації?
Ми мусимо у рекомендаціях слухань, безперечно, зазначити ці аспекти проблеми. Росія винна. І якщо у Бішкекських
угодах цього не зазначено, то хоча б у рекомендаціях парламентських слухань ми маємо чітко прописати відповідні
положення: Росія несе абсолютну, стовідсоткову відповідальність щодо цих питань. І Володимиру Путіну треба
вказати на шляхи розв’язання відповідних проблеми не за допомогою силових методів, а пошуку консенсусних
рішень, шляхом порозуміння. І ми мусимо дійти цієї згоди з усіма, хто причетний до творення тієї загальної
проблеми, яка має назву - кримська проблема, і не тільки для України, але й для всього співтовариства, яке
тоді називалося "Союзом Советских Социалистических Республик". Передовсім відповідальність за загальну ситуацію
несе Москва. І ми мусимо поставити відповідні політичні наголоси в цьому документі. Дякую за увагу.
Удовенко Генадій Йосипович
Шановний пане Голово! Сьогодні сталася дуже важлива подія: нарешті відбулись
парламентські слухання, які ми готували протягом одного року. Парламентські слухання мали відбутися ще у вересні
минулого року, але через протидію тодішнього керівництва Верховної Ради України ці слухання тоді так і не
відбулися. Те, що відбувається сьогодні у нашій сесійній залі, для мене не є несподіваним, оскільки така ж
сама ситуація спостерігалася у Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин
протягом року. Ми досить гостро обговорювали ці питання і нинішні виступи про це ще раз можуть засвідчити.
Це свідчить про те, наскільки це складна, але й водночас важлива проблема і ми не можемо заганяти її в глухий
кут, ми не можемо відкладати вирішення проблеми ні кримськотатарського народу, ні інших депортованих народів,
які були насильно, брутально депортовані зі своїх земель.
Це відноситься, до речі, і до депортованих українців. Я хочу зазначити, що 700
тисяч осіб було депортовано сталінсько-берієвським режимом з Польщі в Україну та близько 250 тисяч з Польщі
на Західні землі. Багато народів постраждало у результаті дії тоталітарного режиму і саме незалежній Україні
потрібно вирішувати ці питання
Те, що сьогодні відбулися парламентські слухання свідчить про те, що досягнуто
розуміння щодо важливості проблем кримськотатарського народу.
Про це свідчить виважений виступ віце-прем'єр-міністра України Миколи Жулинського,
який містить конкретні пропозиції для уряду України. Про це свідчить виступ Прем'єр-міністра Автономної Республіки
Крим Сергія Куніцина.
Нині існує три головних проблеми, які нам треба вирішити. Це, насамперед, юридичні
питання. Це питання набуття українського громадянства репатріантами. Сьогодні 60 тисяч осіб чекають отримання
громадянства. Внесено законопроект про внесення змін до закону про громадянство, про що говорив Роман Петрович Безсмертний.
Іншим питанням є законопроект про правовий статус кримськотатарського народу.
У комітеті існують різні підходи щодо цієї проблематики, які сьогодні прозвучали і в цьому залі.
Одним із складних питань залишається питання про реабілітацію депортованих народів.
Чи несе демократична незалежна Україна відповідальність за депортацію тоталітарним режимом держави, які вже
не існує, кримських татар, і українців, і німців та інших національних меншин? Це питання стоїть на порядку
денному, і Комітету з питань прав людини його потрібно буде його розв`язувати.
Іншим комплексним питанням є процес облаштування кримських татар - житлове
будівництво, працевлаштування, медичне обслуговування, відкриття шкіл і таке інше. Безумовно ці питання залежать
передусім від економічної ситуації. І головне сьогодні - подолати економічну кризу, забезпечити краще життя
і українцям, і росіянам, і кримським татарам. Але кримські татари зараз знаходяться у найбільш складній
соціально-економічній ситуації.
Складною залишається проблема фінансової допомоги. Питання відповідних джерел
фінансування щодо вирішення проблем кримських татар. Це стосується і Державного бюджету, і міжнародної допомоги.
Ми систематично звертаємося до міжнародних організацій. Так за останні роки на цю проблему міжнародними інституціями
було виділено 10 мільйонів доларів, але зрозуміло, що це не так вже й багато. А питання фінансування процесу
облаштування кримських татар є сьогодні дуже актуальною проблемою.
Шановний пане Голово, ми вносимо пропозицію схвалити рекомендації і просити
Верховну Раду також їх схвалити. Доручити робочій групі доопрацювати рекомендації.
Дякую за увагу.
|
