Юрій ПОЛКАНОВ,
дійсний член Академії
технологічних наук України

КРИМСЬКІ КАРАЇМИ - МАЛОЧИСЕЛЬНИЙ КОРІННИЙ НАРОД УКРАЇНИ

Німими свідками колишнього становища кримських караїмів (караїв) залишаються пам’ятки матеріальної культури, насамперед храми-кенаси. В Києві, поблизу Золотих Воріт, височіє, наприклад, чудова купольна будівля (нині будинок актора) - творіння архітектора Городецького. Кенаси збереглися в Севастополі, Харкові, Бердянську та Євпаторії, в Бахчисараї й у розташованому поблизу місті-фортеці Джут-Кале (“Парна фортеця”) - родовому гнізді караїв. Раніше храми були й в Одесі, Дніпропетровську, Ялті, Феодосії... Ще недавно височіли в Луцьку та Галичі.

Більшість кримських караїмів проживають в Україні - близько 1200 чоловік. Із них 800 на історичній батьківщині в Криму (в 1914 р. було 8000, а в усій Російській імперії 14000). У світі залишилося нині трохи більше як 2000 караїв. Крім України й Литви, караї мешкають у Росії, Польщі, Франції.

До Галичини караї потрапили з Криму в 1246 році на запрошення князя Данила. Поет Петро Гоць згадує про це в “Монолозі Луцького караїма”:

Лишившись одлам, якому князь Данило
Притулок дав колись в Галичині,
І аж у Луцьк одлам той заманило,
Щоб йти в віки у цій далечині.

У стародавньому Галичі збереглося тільки 7 родин носіїв стародавнього галицько-луцького діалекту тюркської караїмської мови.

Караї здавна зберігали міжобщинні зв’язки. З Криму до Галичини співплемінники чумаки (від “чумача” - “пути, ярмо”) везли сіль і рибу. Каравани прямували й у Литву, куди кримські караїми й кримські татари потрапили з Великим князем Вітовтом у 1396 році для відбування військової служби. Там і донині перебуває значна громада караїв. У Литві добре знають і пам’ятають воїнів-кримчан. Караїм і кримський татарин у традиційному бойовому спорядженні зображені на ювілейній монеті, яку випущено до 600-ліття переселення з Криму.

Різке зменшення чисельності після 1914 року пов’язане з війнами (в Першій світовій брало участь 700 караїв, в основному кадрові офіцери, більшість загинула), з “мудрою” національною політикою радянської держави, голодом і репресіями. За роки радянської влади зруйновано вікову етноконфесійну общинну структуру самоуправління й виховання, порушено компактне мешкання. Народ позбавили святинь та громадської власності, традиційних занять і ремесел. У минулому кримські караїми мали духовну семінарію, школи й професійні училища, національну бібліотеку “Карай бітіклігі”, музей, дитячий санаторій, притулок для похилих людей... Нині майже втрачено мову, народ опинився на грані зникнення, але зберігає національну самосвідомість. Це сповнює надією на збереження етнокультурної ідентичності в разі вжиття певних заходів.

Кримські караїми одними з перших серед національних меншин прийняли самоідентифікацію (1917). Наводимо її в редакції підтвердженої нещодавно Всеукраїнською конференцією кримських караїмів: “Корінний народ Криму, об’єднаний спільністю крові, мови та звичаїв, усвідомлює власну етнічну індивідуальність, спорідненість з іншими тюркськими народами, самобутність культури й релігійну самостійність. Зберігають особливі почуття до Криму, як до історичної батьківщини, дружню прихильність до інших народів і конфесій, поважають їхню самоідентифікацію”.

Кримські караїми сформувалися як етнос у Криму і є нащадками стародавніх караїтів гунського та хазарського племінних союзів, які асимілювали сармато-аланів і, частково, готів. За походженням, мовою й культурою вони близькі до кримських татар. У минулому - воїни, скотарі, садівники й ремісники. Імена та прізвища зберігають назви стародавніх родів, племен і професій. Здавна славиться караїмська кухня, в тому числі й славнозвісні караїмські пиріжки.

Караїмське віросповідання засноване на вченні Анана й стародавній тюркській традиції. Ісус Христос і Магомет визнаються великими пророками. Важливий принцип - необхідність самостійного осягнення мудрості Святого Письма, не покладаючися на думку інших. Вірують у безсмертя душі й у долю, яка визначається поведінкою людини. Зберігають елементи тенгріанства. Бога називають ім’ям стародавнього тюркського божества Тенорі.

Ієрархи православ’я зближували караїмську віру з першохристиянством. Митрополит Євлогій зазначав, що “караїмська релігія визнає Старий Заповіт із десятьма заповідями, які входять і в інші монотеїстичні релігії (наприклад мусульманська), визнає Ісуса Христа й Магомета великими пророками... За цими основами караїми... користувалися всіма правами корінного населення... - наприклад, одержували офіцерські чини, їх допускали до привілейованих навчальних закладів і т. ін.”

У світогляді караїв велику роль відіграють звичаї предків. Згідно з народною мудрістю ­ звичай - половина віри. Взірцеві й інші “слова отців”:

Прежде душа, а потом вселенная.
Дорога на небо начинается с Земли.
Дающий Богу угоден.
Бог даст - молись, но домой не принесет - надо пойти взять.

У Кримському ханстві, Галицько-Волинському й Литовському князівствах, у Польському королівстві та в Російській імперії кримські караїми користувалися самоуправлінням, привілеями та покровительством християн і мусульман. До революції в паспортах кримських караїмів писалося “віросповідання караїмського”.

Для кримських караїмів це національна релігія. Сповідують її й представники інших народів, наприклад араби, греки, невеликі групи слов’ян із козаків (Україна, Росія). Важливою частиною світогляду караїв є тюркська традиція з елементом тенгріанства, що відрізняє їх від іноплемінників - формальних єдиновірців.

Головні святині кримських караїмів - місця поклоніння й паломництва - місто-фортеця Джут-кале та цвинтар-святилище Балта Тіймез (“Сокира не торкнеться”), де біля Священних Дубів звертаються до Бога Тенорі, а також комплекс храмів-кенаса в Євпаторії, де в 1999 році на пожертвування вірників було відновлено Малу кенасу й регулярно проводяться богослужіння.

Кримські караїми - спадкоємці стародавньої хозарської культури й традицій. У побуті вони мають багато спільного з кримськими татарами. Обряди, звичаї, страви, що збереглися, повертають до хозарського періоду історії, слугують прикладом зв’язку епох і своєрідним містком із минулого в сьогодення.

У Кримському ханстві караї обіймали високі посади, за оборону фортеці причислялися до військової аристократії. В Литві становили особисту гвардію князя й мали привілеї. В царській Росії досягали вищих цивільних і військових чинів, користувалися особистим покровительством самодержців.

У громадах кримських караїмів широко культивувалися благодійність і допомога ближнім без національних і релігійних обмежень. Ще й досі слугують усім жителям Євпаторії бібліотека, театр, дитячий санаторій, парк... Діяльність кримських караїмів визначало великою мірою архітектурне обличчя дореволюційних Євпаторії та Феодосії.

Серед відомих представників народу: гетьман реєстрового козацтва Ілляш Караїмович; засновник Таврійського університету, глава Крайового уряду Криму (1918,1919), вчений-агроном С.Крим; офтальмолог, проф. С.Кальфа; кінорежисер С.Юркевич; композитор С.Майкапар; художник С.Дудник (Мірі); морський лікар, герой Порт Артура (1904) генерал Я.Кефелі.

Караїв із громад Криму, Дніпропетровська, Харкова, Галича та інших регіонів країни об’єднує Всеукраїнська Асоціація кримських караїмів “Кримкарайлар” на чолі з депутатом Верховної Ради України 13-го скликання Ю.Когеном. Основні завдання Асоціації: врятування народів та їхніх святинь, відродження релігії й культури, збереження етно-культурної ідентичності. Катастрофічне становище, що склалося, потребує створення державної програми збереження народу та його культури, надання відповідного статусу й повернення святинь та громадських будівель, представництва в органах влади. Необхідно узаконення статусу малочисельного корінного народу, що зникає, за прикладом інших країн (хоча б Швеції стосовно саамів).

Гостро постає питання: чи збережеться в Україні й у етно-культурній мозаїці планети стародавній народ? “Кисмет болса” - “Якщо долі буде завгодно” (прислів’я караїв) народ не зникне, за наявності доброї волі всіх, від кого це залежить.