ПРОБЛЕМИ ПОВЕРНЕННЯ, ОБЛАШТУВАННЯ І ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ
КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ В УКРАЇНІ

(короткий огляд Центру інформації та документації кримських татар)

Передісторія питання

Кримські татари є корінним народом Криму. Процес етногенезу кримськотатарського народу, як і будь-якого сучасного етносу, являє собою складне і багатомірне явище. Протягом тисячоліть Крим, завдяки своєму вигідному географічному положенню, відігравав особливу роль в історії народів Заходу і Сходу, Півночі і Півдня. Географічно Крим знаходиться в межах кордону своєрідного коридора, розташованого на північ від Чорного моря, яким із Азії до Європи пересувалися потужні  міграційні потоки. Частина цих людських хвиль час від часу осідала у Криму, змішувалася з населенням півострова. У суміші різних культур і мов формувався кримськотатарський етнос, який пізніше утворив одну з потужніших держав в історії Європи - Кримське ханство.

Більшість істориків вважає, що в етногенезі кримськотатарського народу брали участь нащадки стародавніх, етнічно неоднорідних племен, які жили на півострові у різні часові періоди: кіммерійці, таври, скіфи, алани, готи, гуни, хазари, генуєзці, турки, ногайці. Офіційна радянська історіографія заохочувала розповсюдження робіт лише тих істориків, які, ігноруючи наукові факти, відносили появу кримських татар у Криму до 13 століття. Така точка зору слугувала радянському режимові одним з обгрунтувань щодо відмови у поверненні кримських татар з місць депортації на їхню рідну землю.

Кримськотатарська мова відноситься до групи тюркських мов. Кримські татари сповідують іслам.

Кримське ханство було створено у 1433 році й проіснувало до 1783 року, коли територію Криму було анексовано Російською імперією. Відверта колонізаторська політика Російської імперії по відношенню до корінного народу Криму призвела у наступні роки до масового витоку кримських татар з Криму, а примусове відібрання земель призвело тих, хто залишився, до стрімкого падіння їх економічної самостійності.

У 1917 році, в період розпаду Російської імперії, кримські татари провели свій національний з’їзд - Курултай, на якому обрали власний уряд і проголосили про свій намір об’єднатися з політичними організаціями інших національних громад Криму з метою створення на півострові демократичного суспільства. Встановлення комуністичної диктатури виключило  можливість здійснення цих планів - керівників кримськотатарського уряду, а також лідерів інших демократичних організацій Криму було масово знищено. У 1920 році у Криму було встановлено радянський режим. У перші роки його існування комуністи були вимушені зважати на прагнення свободи кримськотатарським народом. У жовтні 1921 року Криму було надано статус автономії. Однак вже з 1926 року у Криму розпочалися цілеспрямовані репресії проти кримських татар. Так, напочатку 30-х років десятки тисяч кримських татар було оголошено класовими ворогами і виселено на Урал, з середини 30-х до початку 40-х років було фактично знищено нову генерацію кримськотатарської інтелігенції.

У травні 1944 року весь кримськотатарський народ було піддано насильницькій депортації за межі його історичної батьківщини. Формальним приводом для виправдання радянським урядом своїх злочинних дій по відношенню до кримськотатарського народу було  безпідставне звинувачення у колабораціонізмі з німецькою владою під час Другої світової війни. В той час, коли десятки тисяч чоловіків - кримських татар у складі радянських військ знаходилися на фронті, їх родини за наказом Сталіна  під конвоєм військ НКВС було виселено з Криму. Виселення людей супроводжувалося незаконним вилученням їх особистого майна, будинків, землі. У 1945 році Кримську автономію було скасовано і Крим знову став областю. Протягом кількох років після депортації кримськотатарського народу у Криму було перейменовано всі населені пункти, повністю зруйновано всі мусульманські кладовища.

У перші роки депортації, переважно в Узбекистані та інших регіонах Центральної Азії, куди було депортовано кримських татар, від голоду, хвороб і знущань загинуло понад 46% кримських татар. До 1956 року умови життя кримських татар у місцях спецпоселень регламентувалися військовими комендатурами. Деякі із правил, які було встановлено у місцях спецпоселень, - ідентичні з правилами, що встановлювалися фашистами в єврейських гетто. Так, кожний з кримських татар був зобов’язаний щомісяця проходити особисту реєстрацію у комендатурі, для відвідання інших населених пунктів, у тому числі й для присутності на похованні рідних, також був потрібен особливий дозвіл військової влади. За порушення зазначених правил застосовувалося покарання у вигляді 25 років каторжних робіт.

Боротьба кримськотатарського народу за своє повернення на рідні землі й за поновлення прав тривала фактично до розпаду СРСР. Кримськотатарський національний рух, який по суті був одним з наймасовіших на території колишнього СРСР, тісно пов’язаний з загальним дисидентським рухом за права людини у колишньому СРСР, активно виступав проти придушення радянським режимом Чехословаччини у 1968 році, військової агресії СРСР проти Афганістану. У той же час, у справу захисту прав кримськотатарського народу внесли значний вклад люди інших національностей - українці, росіяни, євреї... Радянська держава жорстоко переслідувала активістів кримськотатарського національного руху - сотні кримських татар було ув’язнено, десятки - знищено.

Масове повернення кримськотатарського народу на свою Батьківщину стало можливим наприкінці 80-х років, у період лібералізації політичного режиму в СРСР. Однак, не зважаючи на ухвалені декларації, державні структури колишнього СРСР всіляко обмежували можливість повернення людей і намагалися задовольнитися напівмірами, у тому числі щодо питань виділення земель для будівництва житла репатріантам, примушуючи їх обходитися власними ресурсами. Одночасно в Криму розпочала застосовуватися практика виділення землі місцевому населенню, чого раніше не спостерігалося. З одного боку така поведінка влади лише різко збільшувала кількість тих, хто повертається (ефект “дверей, що зачиняються”), з іншого - примушувала репатріантів часто-густо на власний розсуд займати порожні землі для будівництва житла.

Комуністичний партійний апарат, який тоді існував у Криму, наполегливо продовжував проведення цілеспрямованої антитатарської пропаганди серед мешканців Криму. Саме тому у 1989 - 1991 роках у Криму відбувся ряд зорганізованих кримською владою, із залученням цивільного населення, погромів нових поселень кримських татар.

Комуністична політична еліта, яка володарювала у Криму, активно експлуатуючи сепаратистські настрої російських переселенців, що потрапили до Криму у післявоєнні роки і складали 60% від загального населення Криму, домоглася від Києва надання Кримській області статусу автономії. Здобуття нових повноважень активно використовувалося кримською владою для обмеження можливостей щодо політичної, соціально-економічної і культурної інтеграції кримських татар, які повертаються.

Тільки після того, як позиції влади незалежної України у Криму було посилено (після 1994 року), відкритих антитатарських виступів кримської влади стало набагато менше.

Стан повернення

Питання національної цілісності кримськотатарського етносу. За різними оцінками, кількість кримських татар, які проживають на території колишнього СРСР і бажають повернутися на свою історичну Батьківщину, становить 450-500 тисяч осіб. До Криму змогли повернутися лише 260 тисяч кримських татар.

Проблеми облаштування. Станом на 01.01.99 з числа кримських татар, що повернулися до Криму, 128.638 осіб не мають житла. Із 136.623 осіб працездатного віку - 71.379 кримських татар не мають роботи.

Основна частина кримських татар, які повертаються, облаштовується у 300 нових поселеннях. Забезпечення селищ кримських татар електроенергією (електромережами) становить 75%, водопостачанням (водогоном)  - 27%. У цих селищах практично відсутні дороги з твердим покриттям, немає шкіл, медичних закладів. Відсутність елементарних умов життя у селищах кримських татар призвели до різкого погіршення стану здоров`я, а також збільшення смертності серед репатріантів. У той же час, тільки для проведення робіт по будівництву електромереж і водогонів у існуючих поселеннях кримських татар, потрібно як мінімум 60 млн. грн. (понад 10 млн. доларів США).

Фінансування облаштування кримських татар. Облаштування кримських татар,  які повертаються з місць депортації, здійснюється за рахунок репатріантів і за рахунок допомоги уряду України. Всі інші держави - члени СНД, з території яких повертаються кримські татари, усунулися від участі у процесі репатріації кримськотатарського народу. Фінансування процесу облаштування кримських татар із державного бюджету України у 1996-1999 роки характеризується такими цифрами: 1996 рік - 8,1 млн. грн., 1997 рік - 12,8 млн. грн., 1998 рік - 8,29 млн. грн., 1999 рік - 13,5 млн. грн.

Солідарна допомога міжнародних і міжурядових і недержавних організацій за десять років повернення становила майже 10 млн. доларів США.

Проблеми культурного відродження. Кримські татари протягом 45 років були позбавлені права і можливості навчати дітей рідною мовою, розвивати інститути національної культури. У багатьох випадках відродження національної культури кримських татар практично починається з початком репатріації. Так, для відкриття шкіл з кримськотатарською мовою навчання одночасно потрібно створення й видання підручників кримськотатарською мовою (які не створювалися 50 років!), підготовка вчителів з кримськотатарської мови. Сьогодні в Криму нараховується лише 9 шкіл з кримськотатарською мовою навчання. Рівень русифікації кримських татар набуває загрозливих масштабів.

Кримські татари десять років тому відродили музично-драматичний театр у Сімферополі. Але матеріальна база кримськотатарського театру й досі залишається у незадовільному стані.

Кримськотатарською мовою у Криму видаються дві газети. Вони виходять один раз на тиждень невеликими тиражами. Загальний обсяг телерадіопередач кримськотатарською мовою складає кілька годин на тиждень.

Питання законодавчого забезпечення процесу репатріації і поновлення прав кримськотатарського народу.

Це - один із найбільш актуальних і одночасно невирішених аспектів кримськотатарської проблеми. На жаль, в Україні і досі ще не ухвалено жодного закону, в якому було б врегульовано правові питання, пов’язані із процесом повернення і поновлення прав кримськотатарського народу. Відсутність законодавчої бази зменшує ефективність зусиль уряду України щодо вирішення практичних питань облаштування, а також створює додаткові проблеми в економічній, правовій і політичній інтеграції кримських татар до українського суспільства. Найбільш гострим залишається питання представництва кримських татар у виборних і виконавчих органах влади Автономної Республіці Крим. Важливість вирішення зазначених проблем для кримських татар є зрозумілою, бо за період їх насильницького утримання у місцях депортації, в Криму відбулися кардинальні демографічні та етнічні перетворення. Більшості нетатарського населення Криму й досі притаманні антикримськотатарські стереотипи. Відповідно до цього значна кількість питань власного розвитку, що є актуальними для кримських татар, не підтримується виборними органами місцевої влади. Під час формування представницьких органів кримської автономії представники кримських татар практично не мають шансів бути обраними у ці органи при звичайній системі виборів, бо раніше влада цілеспрямовано розселяла кримських татар, які поверталися, таким чином, щоб у жодному регіоні Криму вони не могли мати чисельну більшість по відношенню до іншого населення. Так, у Верховній Раді автономії, яка обиралася за мажоритарною системою, з 100 депутатів лише один є етнічним кримським татарином. Однак його обрання стало можливим лише завдяки тому, що він публічно оголосив себе «комуністом, якому чужі будь-які національні інтереси”, й у відповідь на це здобув підтримку нетатарського електорату.

Будь-які пропозиції кримських татар, налаштовані на створення правових механізмів, які б забезпечували реальне представництво кримськотатарського народу в органах влади у Криму, бойкотуються представниками етнічної більшості. Відповідно, продумана політика недопущення кримських татар до органів управління життям автономії сприяє самоізоляції кримських татар, призводить до зростання відчуження між людьми, до тенденцій протистояння. Виходом з цієї складної ситуації може і повинно стати ухвалення органами державної влади України комплексу законодавчих актів, націлених одночасно і на поновлення прав кримськотатарського народу, і на взаємоузгодження прав і інтересів усіх, хто мешкає у Криму. Отже, на цьому рівні надзвичайно важливими є добра політична воля і бажання членів українського парламенту. У комітетах Верховної Ради України розглядається законопроект “Про статус кримськотатарського народу в Україні”, який має розглядатися парламентом до початку літа 2000 року. Однак, вже заздалегідь можна прогнозувати негативне відношення до зазначеного проекту з боку лівих фракцій і, перш за все, з боку комуністичної фракції. В той же час поразка цього законопроекту може бути останньою краплею у чаші терпіння кримських татар і значно радикалізувати їх дії.

Відсутність принципових законів щодо поновлення прав кримськотатарського народу призводить до створення нових проблем, які можна було б уникнути. Такі проблеми виникають у питаннях громадянства, проведення земельної реформи, приватизації державного майна, в інших сферах. І це відбувається на тлі того, що законодавчо не визначено форми, механізми і строки відшкодування  матеріальних збитків,  яких було завдано як кримськотатарському народу у цілому, так і кожному депортованому або його нащадкам. Достатньо зазначити, що під час депортації з Криму у кримських татар було незаконно вилучено понад 80 тисяч житлових будинків. Значна частина цих помешкань збереглася, однак їх було передано державою іншим особам. Зрозуміло, що ці люди не можуть і не повинні відповідати за злочинні дії державних органів СРСР, однак не враховувати ці нюанси під час підготовки законопроектів також не можна.

Складності діалогу

Взаємовідносини кримськотатарського народу на різних етапах розвитку незалежної України з офіційною державною владою можна характеризувати як неоднозначні. Однак, головним залишається бажання держави сприяти  поверненню кримських татар на свої рідні землі й практичні дії уряду щодо надання допомоги під час процесу репатріації. Інша справа - дискусії навколо правового статусу кримськотатарського народу в Україні. В цьому питанні існує досить широке розмаїття підходів серед української політичної еліти - починаючи від бажання повністю асимілювати кримських татар, які повертаються, і закінчуючи підтримкою ідеї національно-територіального статусу кримської автономії у складі України як форми самовизначення кримськотатарського народу.

З нашої точки зору, зближенню позицій у пошуках оптимальних для всіх сторін рішень у такій багатоаспектній проблемі повернення, облаштування й поновлення прав цілісного народу, заважало й заважає небажання державних органів визнавати де-юре традиційні виборні національні інститути кримськотатарського народу - Курултай і Меджліс кримськотатарського народу, який формується Курултаєм, - у якості органів, що представляють інтереси корінного народу Криму у відносинах з державними органами України до того часу, поки державою не буде створено дієвих механізмів взаємостосунків з кримськотатарським народом, які забезпечать збереження і розвиток його самобутньої культури, мови, традицій і релігії у складі української держави.

При цьому особливо слід зауважити, що більш плідні та послідовні відносини державних органів України з Меджлісом кримськотатарського народу властиві Президенту України і структурам Кабінету Міністрів України. В той же час особливо негативне сприйняття національних інституцій кримськотатарського народу в якості партнерів для взаємної роботи демонструють органи представницької влади кримської автономії. У Верховній Раді України противниками поновлення прав кримськотатарського народу відкрито виступають фракції лівих партій, особливо фракція Комуністичної партії України.

Сторонами, які йдуть на плідний діалог з Меджлісом кримськотатарського народу, виступають праві і правоцентристські фракції Верховної Ради України.