ІСЛАМСЬКИЙ ЧИННИК ТА НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

Трагічні події 11 вересня минулого року у Нью-Йорку надзвичайно гостро поставили питання щодо подальшої долі людства у новому, третьому тисячолітті від Різдва Христового. Що це – передвісник небачених катаклізмів, кривавих розламів та зіткнень на кордонах цивілізацій, особливо між християнським Заходом та мусульманським Сходом, початок реалізації того сценарію розвитку, який декілька років тому намалював Самюель Хантингтон?¹. Чи це сигнал людству щодо необхідності кардинального оновлення нинішнього формату взаємовідносин між Північчю і Півднем, Заходом і Сходом? Сьогодні і політична думка і самі політики шукають відповіді на ці фундаментальні виклики, що постали перед людством. Так, відомий американський праворадикальний помічник і політолог Патрік Б’юкенен, який працював у свій час старшим радником у Ричарда Ніксона, Джеральда Форда і Рональда Рейгана, на початку цього року випустив книжку під промовистою назвою “Загибель Заходу. Про те, як навала іммігрантів, падіння народжуваності і втрата віри вбивають нашу культуру і державність”². Майбутній Апокаліпсис, за версією Б’юкенена, виглядатиме у вигляді поглинення протягом наступного півстоліття європейської християнської цивілізації ісламсько-арабсько-африканською, а північноамериканської – мексиканською. Основні засади б’юкенівської концепції були піддані фундаментальній критиці багатьма відомими науковцями, в першу чергу, директором Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті, професором Джеффрі Саксом, якій переконливо довів повну безпідставність тверджень П. Бюкенена та йому подібних про нібито неспроможність ісламського світу до модернізації і прогресу, про його споконвічну відсталість та агресивність³.

Та все ж таки значно переважає інша думка щодо суті та наслідків подій 11 вересня та нинішнього стану у розвитку людства. Той виклик, який кинуто світовій спільноті у так званий “чорний вівторок” вимагає не тільки рішучої боротьби з тероризмом у будь-якому вигляді. Як справедливо відзначає видатний український вчений Іван Дзюба, цей виклик настійно вимагає і формування нових механізмів взаємодії суспільств і цивілізацій, позбавлених однобічності так званої глобалізації, і великомасштабних світових програм боротьби з бідністю і хворобами, і діалогу світових релігій навколо проблем духовних цінностей та етичних заборон; і глибокої самокритики євроамериканської цивілізації⁴. Дуже характерно, що до усвідомлення необхідності будівництва нових мостів між християнською та ісламською гілками однієї загальнолюдської цивілізації, пошуків нових, дійсно гуманістичних форм інтеграції цих двох світів приходять ті політики, які одразу після вересневих подій ледве не закликали до нового хрестового походу проти мусульманського Сходу. Так, наприклад, у січні 2002 року у Лондоні відбувся семінар під гаслом “Побудова мостів: усунення перешкод на шляху ісламсько-християнських відносин”. Учасниками його були представники ісламського і християнського духівництва із 12 країн. У своєму виступі на семінарі Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер підкреслив, що діалог та взаєморозуміння між представниками різних конфесій веде до зміцнення і стабілізації в світі. Він також наголосив, що релігія є невичерпним джерелом мудрості і добра. Її потрібно правильно розуміти й проповідувати, тому що її викривлення є небезпечкою для всього людства⁵. Майже одночасно Прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі засудив напади на світову релігію іслам. І це відбулося через 6 місяців після його заяви, яка викликала загальне обурення серед мусульман щодо переваг західної цивілізації над ісламським світом. У Римі Берлусконі разом із послами арабських країн побував у мечеті, де виступив із заявою про те, що “не можна нападати на релігію, яку сповідують понад мільярд населення Землі, тільки за те, що маленька група людей, прикриваючись нею, здійснює акти насильства”. Він також доповнив: “Хочу завірити всіх у тому, що ані я, ані уряд Італії, ані італійський народ ніколи не збираються вести кампанію проти ісламу. А мої слова були процитовані у відриві від повного контексту”. Свою промову він завершив словами: “Італія - це мирна земля для всіх релігій”⁶.

Отже, провідною тенденцією у світі, незважаючи на численні об’єктивні і суб’єктивні перепони, є зростаюче усвідомлення нового етапу конструктивної взаємодії і взаємовпливу християнського Заходу і мусульманського Сходу.

Зазначене питання набуває все більшої актуальності для Української держави. Йдеться про зростаючий вплив як на її внутрішньополітичне життя, так і на зовнішню політику ісламського чинника – вируючого світу мусульманської цивілізації як людської громади (умми) з її головними релігійно-моральними принципами і цінностями, способом життя, турботами, вимогами та сподіваннями.

Україна розташована якраз на перехресті двох світів – християнського Заходу та мусульманського Сходу, в епіцентрі Великого шовкового шляху, який з давніх часів поєднував ці світи різноманітними торговельно-економічними та культурно-духовними зв’язками. В силу свого геополітичного становища Україна постійно втягувалася у тісні та достатньо глибокі стосунки між цими двома світами. В історії цих взаємин були різні, неоднозначні сторінки. Були руйнівні походи та експансіоністські дії Оттоманської імперії. Але була також і значна допомога з боку Кримського ханства під час визвольної боротьби українського народу 1648-1654рр. Саме на території Турецької держави, у м. Бендери знайшов політичний притулок і свій останній спокій гетьман Іван Мазепа, там же у Бендерах, через короткий час іншим українським гетьманом в еміграції, Пилипом Орликом була написана перша Українська конституція.

Новий етап розвитку відносин нашої країни із ісламським світом розпочався із набуттям нею державної незалежності та утвердження себе на міжнародній арені в якості рівноправного суб’єкту історичного процесу. Становлення й активізація південного вектору українського зовнішньополітичного курсу відбиває усвідомлення Українською державою своїх стратегічних інтересів на Близькому і Середньому Сході, у Перській затоці, Центральній Азії та інших регіонах мусульманського Сходу⁷. Трагічні події 11 вересня 2001 р. у Сполучених Штатах Америки не тільки не змінили зазначену лінію Української держави, а й підтвердили, як своєчасно Україна взяла курс на активізацію своєї присутності на Близькому і Середньому Сході⁸. Одразу ж після вересневих подій Україна приєдналась до глобальної анти-терористичної операції, негайно запропонувавши всі наявні сили і засоби для забезпечення ефективної протидії терористам⁹. В той же час Українська держава заявила про те, що іслам не можна об’єднувати з екстремізмом або тероризмом і що вона має намір у майбутньому розвивати відносини із ісламськими країнами та відігравати активну роль у пошуках миру на Близькому Сході. Конкретними проявами цієї політики стали введення посади спеціального представника України на Близькому і Середньому Сході, успішний візит української делегації на чолі із міністром закордонних справ України А. Зленком до країн Перської затоки, розширення дипломатичних та торгово-економічних стосунків між Україною та країнами Близького і Середнього Сходу, пропозиції України щодо проведення на її території мирних переговорів між ізраїльською та палестинською сторонами і нарешті, офіційний візит Президента України Леоніда Кучми до Лівану, Сирії та Йорданії. Потрібно зазначити, що хоча можливості й ресурси нашої країни не можна порівняти із можливостями Сполучених Штатів Америки, Україна має свої певні переваги, які визнаються всіма сторонами. Наша країна не обтяжена колоніальним минулим, ми не маємо геополітичних амбіцій у цьому регіоні, хоча у України, безпосередньо, є свої інтереси в регіоні. Україна підтримує добрі, збалансовані відносини і з Ізраїлем, і з арабськими країнами, сприймається ними як рівний партнер, який щиро бажає допомогти. Все це створює сприятливий фон для значної ролі Української держави у досягненні миру на Близькому Сході¹⁰.

Активізація зовнішньополітичної діяльності України на близько - та середньосхідному напрямках цілком відповідає довгостроковим економічним інтересам держави. У сфері економіки інтенсивне співробітництво України з країнами ісламського світу дозволить нашій державі вирішити наступні завдання:

• надасть реальну можливість здійснити диверсифікацію джерел нафтопостачання, оскільки ряд близько- та середньосхідних країн, таких як Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран є найбільшими світовими нафтоекспортерами

• забезпечить активну роль України у формуванні нової системи транспортних комунікацій у євразійському просторі та транзиту енергоносіїв у Європу та Південну Азію;

• створить умови для надходження до України багатомільйонних інвестицій за надзвичайно вигідними, унікальними умовами;

• відкриє ринок збуту багатьох видів військової, промислової та сільськогосподарської продукції;

• сприятиме збільшенню допомоги з боку країн та міжнародних організацій мусульманського Сходу у вирішенні багатьох проблем облаштування, адаптації та інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство.

Крім того, відкриються широкі перспективи для повнокровного співробітництва між Україною та державами Ісламського Сходу у гуманітарній сфері, зокрема, у підготовці національних кадрів, розвитку медицини та охорони здоров’я, обміну культурними цінностями та надбаннями, взаємозбагаченні духовного життя, розвиткові спільного інформаційного простору.

Україна, у свою чергу, внаслідок свого унікального геостратегічного положення, здатна виконати важливу роль у розвитку взаємовідносин по лінії Схід-Захід як великий транспортний вузол, частина інфраструктурного каркасу, на який спиратиметься життя глобального світу протягом усього ХХІ століття. Вже сьогодні Україна відіграє життєво важливу роль у надійному й безпечному постачанні у Європу енергоносіїв, в інфраструктурному засвоєнні природнього і економічного потенціалу Близького Сходу та Чорноморсько - Каспійського регіону. Цілком логічно й далекоглядно саме у цьому контексті виглядають намагання українського керівництва підняти на якісно новий щабель співробітництво нашої держави з країнами Близького і Середнього Сходу та Центральної Азії. В цих країнах добре пам’ятають, що дуже значна питома вага в тій економічній та фінансовій допомозі, що надавав цим країнам колишній Радянський Союз, належала Україні. Це були українське промислове устаткування, українські спеціалісти, українські товари. Як показали останні контакти та переговори української сторони з владними та бізнесовими колами зазначених держав, вони високо оцінюють український технологічний та промисловий потенціал й охоче його використовуватимуть у вирішенні питань свого подальшого розвитку¹¹.

Велике значення ісламського чинника у забезпеченні національних інтересів України полягає у тому, що мусульманський світ значною мірою присутній у самій нашій державі і його питома вага зростатиме. Нині кількість мусульман в Україні за різними оцінками складає від 1,2 до 2 млн. чоловік. Це становить біля 4% населення України, в тому числі у Криму — понад 12%. Найближчим часом Україна увійде у п’ятірку європейських країн із найбільш значною долею мусульман у складі свого населення¹². За етнічним складом це передусім представники тюркомовної, фарсі і кавказько-іберійської груп (поволзькі та кримські татари, башкири, туркмени, узбеки, казахи, азербайджанці, чеченці, дагестанці, осетинці, абхазці та інші), а також афганці, перси та араби, чисельність яких останнім часом значно зросла. На 1 січня 2001 р. в Україні зареєстровано 386 мусульманських громад і ще 30 діють без реєстрації. В Україні функціонують 5 навчальних закладів, в тому числі 2 університети у яких навчається близько 440 ісламських священнослужителів ¹³. Унікальність зв’язків України з ісламським світом полягає ще в тому, що на її територію, до Криму, повернулися кримські татари, які за своїм походженням є корінним народом в нашій державі. Такої особливості фактично не має жодна європейська країна із значною долею мусульман у складі свого населення.

Все вищевикладене ставить перед державою низку взаємопов’язаних питань. Це, по-перше, забезпечення суспільно-політичної стабільності у мусульманському середовищі, недопущення перетворення ісламського чинника на дестабілізуючу силу в українському суспільстві, його використання певними внутрішніми та зовнішніми силами в деструктивному плані. По-друге, відпрацювання такої моделі інтеграції кримських татар в українське суспільство, яка б, з одного боку, забезпечила знаходження оптимальної форми здійснення внутрішнього самоуправління кримськотатарського народу в межах української державності, реалізацію його політико-правових, соціально-економічних та духовних потреб, а з іншого боку – сприяла зміцненню міжнаціональної злагоди і миру на Кримському півострові.

По-третє, ефективне використання можливостей, зв’язків, традицій мусульманського населення України у здійсненні курсу ринкових перетворень, а також у зміцненні позицій Української держави в регіонах Ісламського сходу. Потрібно зазначити, що бізнес у країнах Близького Сходу традиційно враховує постулати Корану і надає перевагу у співробітництві з немусульманським світом тим країнам, де мешкають мусульманські меншини або мусульманське населення складає досить питому вагу, використовуючи їх як необхідну комунікаційну ланку.

Трагічні події 11 вересня минулого року у Нью-Йорку, особливо на першому етапі, призвели до певного посилення антимусульманських настроїв не лише у самих Сполучених Штатах Америки, а й у багатьох європейських та інших країнах. Військова операція США та їх союзників у Афганістані, нові плани наступних силових дій Вашингтону у деяких районах ісламського світу, напружена ситуація навколо палестинського питання – все це негативно впливає на ситуацію у мусульманському світі в цілому і на стан відносин між країнами християнського Заходу і мусульманського Сходу. Тому цілком природна, значна актуалізація питання збереження суспільно-політичної стабільності серед мусульман України. Потрібно зазначити, що в цілому у цьому середовищі вдалося забезпечити спокійну ситуацію. Велике позитивне значення мали виступи Президента України Леоніда Кучми, в яких чітко визначалися позиції держави стосовно неможливості ототожнення ісламу і тероризму, необхідності розвитку всебічного співробітництва України з ісламським світом, інших посадових осіб, заяви лідерів мусульманських громад.

Разом з тим, протягом останнього часу нові негативні тенденції, що здатні деструктивно вплинути на суспільно-політичну стабільність у ісламському середовищі. Так, під час останніх виборчих змагань, деякі політичні сили намагались використати у передвиборчій боротьбі жупел “мусульманської загрози”, що нібито неминуче очікує Україну. Наприклад, “Київська фортеця” (об’єднання кандидатів у депутати Київської міської ради) проголосила, що її головна мета – не допустити в Київ навали азіатських біженців ¹⁴. Наприкінці 2001 – початку 2002 рр. столицю України заполонили листівки “Київської фортеці”, в яких стверджувалось, що нібито Євросоюз, НАТО та МВФ умовили Україну прийняти близько 8 млн. біженців із Центральної Азії, з яких половина захоче оселитись у Києві та Київській області. Жителів Києва провокаційно залякували, що “прийдуть азіати і скажуть українцям забиратись до пустель Близького Сходу” ¹⁵. Звичайно ж, не оминули такі брудні технології й Кримський півострів. Певні політичні сили, і в першу чергу, кримські комуністи на чолі із їхнім лідером Л.Грачем також намагались активно використовувати заяложені міфи щодо загрози ісламського екстремізму” з боку кримськотатарського руху або провокували кримських татар на масові виступи протесту своїми закликами щодо приєднання Криму до Росії ¹⁶. Саме Л.Грача та йому подібних мав на увазі екс-прем’єр-міністр АРК, радник Президента України С. Куніцин, коли казав: “я не можу зрозуміти тих політиків, які заради досягнення власних політичних цілей втягують суспільство у конфлікт, розпалюють міжетнічне та міжнаціональне протистояння”¹⁷. Посилилась пропаганда релігійного антимусульманського обскурантизму у деяких засобах масової інформації, що розповсюджуються в Україні. Так, наприклад, у газеті “Секретные материалы 20 века”, що видається спеціально для України накладом більше ніж 45 тис. примірників, надрукована велика стаття під промовистою назвою “Коран говорит – убей! Черный свет полумесяца”, в якій іслам трактується як “найбільш агресивний із усіх існуючих монотеїзмів”, а увесь зміст Корану зводиться до масового знищення іновірців. Сама ж історія мусульманської цивілізації подається у вигляді жахливої історії суцільної різанини мусульманами послідовників інших релігій ¹⁸. Видання “Столичные новости” вмістили матеріали, у яких палестинці характеризуються не інакше як “палестинці вбивці”, створення палестинської держави трактується як “смертельна небезпека для Ізраїлю”, а вихід із кризи вбачається проведенням Ізраїлем “широкомасштабної операції” ¹⁹. Знаменно, що черговий номер із зазначеною статтею вийшов у переддень прийняття Радою безпеки ООН резолюції щодо ситуації на Близькому Сході, в якій вперше визнається держава Палестина.

Останнім часом загострилась боротьба за лідерство та монополію впливу на віруючих між декількома основними мусульманськими центрами та групами. Після подій 11 вересня минулого року серед основної маси мусульман поширилося невдоволення тим, що закордонні ісламські центри намагаються контролювати фактично всю сферу духовного життя мусульманської громади країни. Так, у Заяві ІV Курултаю кримськотатарського народу “Про відродження релігійного життя кримських татар і збереження релігійної толерантності в Криму” зазначається: “Окремі намагання зарубіжних місіонерів ревізувати Іслам у тій формі, в якій він сповідується в Криму споконвічно, агітація за відмову від національних традицій і перегляд духовних цінностей сприймаються кримськотатарським співтовариством з осудом” ²⁰. Велике занепокоєння у мусульманському середовищі викликає також і те, що нерідко іноземні місіонери та проповідники, які прибувають в Україну на запрошення відповідних мусульманських релігійних організацій, переносять на український грунт ті проблеми, що мають місце у відносинах між релігійними фундаціями їхніх країн, а це загострює взаємини між релігійними громадами нашої держави. Значною мірою внаслідок цього виникли намагання створити ще один мусульманський центр – Вищий координаційний центр духовних та мусульманських громад України, на чолі якого б стояв громадянин України, представник так званого “м’якого” ісламу.

Таким чином, національні інтереси України потребують вироблення відповідної державної політики стосовно зростаючого впливу ісламського чинника на її внутрішньополітичний розвиток і зовнішню політику. Це є принципово новою проблемою для нашої держави, тому сьогодні, при закладенні основних підвалин такої політичної лінії вкрай важливо не допускати згубних помилок, в тому числі й тих, що вже були зробленими деякими державами в наш час, уважно вивчати найкращий позитивний досвід інтеграції мусульманських громад у суспільства ряду західних країн та Російської Федерації та встановлення надійного заслону ісламському екстремізові. Особливу увагу слід також приділяти формуванню ефективних механізмів реалізації стратегічних інтересів Української держави у регіонах Близького та Середнього Сходу і Центральної Азії.

У зазначеному питанні органи державної влади мають виходити із чітко визначених національних інтересів України, формувати саме проукраїнську політику стосовно ісламського чинника та ісламського світу взагалі, уникати, що б наша країна та її владні структури перетворювалися на механічних виконавців зовнішньополітичних та стратегічних і тактичних цілей інших держав, всупереч своїм власним національним інтересам. Як справедливо відмічалось на засіданні наукової Ради МЗС України 10 жовтня 2001 р., входження України у близькосхідній та центральноазійський простори “пов’язане із дипломатичною гнучкістю, вмінням балансувати в полі конфронтації великих держав та держав, які вбачатимуть в інших небажаних конкурентів. Проникнення України в названий регіон має бути зваженим, поступовим, а також і послідовним²¹.

Важливо також забезпечити тісну взаємоузгодженність внутрішніх та зовнішніх аспектів політики Української держави стосовно ісламського чинника. Послідовна лінія на забезпечення прав і потреб мусульманської громади сприятиме підвищенню авторитету Української держави у країнах Ісламського Сходу і створить оптимальні умови для забезпечення національних інтересів України у зазначеному регіоні.

¹Huntington S.P. The Clash of Civilizations and the Remarking of World Order. New York. 1997. – pp.40-41, 217-218.

²Buchanan Patrick I. The Death of the West. How Dying Populations and Immigrant Imperil Our Country and Civilization. – New York 2002. – 308p.

³Сакс Дж. Занадто просто звинуватити іслам//День. – 2002 – 9 січня.

⁴Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього. – К.: дім “КМ Академія”. – 2001. с.6.

⁵Лондон строит мост между исламом и христианством //http//islam-ua.net/today/dialogue/shtml

⁶Италия - мирная земля для всех религий//http//islam-ua.net/today/dialogue/net shtml

⁷Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001). Н.П. Барановська, В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський та ін. під. ред. В.М. Литвина. К., Вид. Дім “Альтернативи”. – 2001 – с.674.

⁸Кучма Л. Спільно будувати державу//Урядовий кур’єр. – 2001. – 20 грудня.

⁹Гідно відповісти на виклики сучасної доби. Виступ Президента України Л.Д. Кучми перед представниками дипломатичного корпусу 4 лютого 2002 р.// Урядовий кур’єр. – 2002 – 6 лютого.

¹⁰Київ не веде подвійної гри на Близькому Сході, запевняє Віктор Нагайчук// День – 2001 – 18 грудня.

¹¹Украина – диалог двух мировых религий и цивилизаций//Арраид. – 2002 - №2. – с.3.

¹²Религия и гражданское общество //http//www.arraid.org./gazeta/0102/index.shtml

¹³У державному комітеті у справах релігій. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2002 р. // Людина і світ. – 2002 - №1. – с.37.

¹⁴Україна та ісламський радикальний Рух, або що пересічний українець має знати про вакхабітів.//Kievfort.com.ua

¹⁵Там же.

¹⁶Грач выходит на тропу войны, или Крым может повторить судьбу Косово. Олег Митрофанов для Part.org.ua 28.02.2002//http/www.part.org

¹⁷ Куницын С. “…Не могу понять тех политиков, которые для достижения личных политически целей втягивают общество в межнациональное противостояние” // Факты. – 2002. - 29.03.

¹⁸Матрос Э. Коран говорит – убей! Черный свет полумесяца // Секретные материалы 20 века. – 2002. – №2.

¹⁹Радышевский Д. Израиль произрастает дефолтами//Столичные новости. – 2002. -9.

²⁰Заява IV Курултаю кримськотатарського народу “Про відродження релігійного життя кримських татар і збереження релігійної толерантності в Криму” 10 листопада 2001р. // Кримські студії. Інформаційний бюлетень. – 2001. 5-6. – с.21.

²¹ Глобальні виклики сучасності. Із засідання наукової Ради МЗС України 10 жовтня 2001 р. // Політика і час. – 2001. - №11. – с.14.