ПОЗБАВЛЕННЯ ВИБОРЧИХ ПРАВ ТАТАР У КРИМУ В 1926-36 РОКАХ.

За Конституцією 1918 року Совєти цілком позбавили частину громадян виборчих прав. У повсякденній мові з’явилося, за гіркою іронією, нове слово – “позбавленці”, тобто безправні. Хто ж такі ці люди? Перш за все, особи, які жили з “нетрудових” доходів, приватні торговці, служителі культу, колишні співробітники поліції і жандармерії, офіцери і солдати Білої армії, а також ті, хто наймав робітників. Це були переважно селяни, які наймали працівників на період весняних та осінніх робіт.

Характерно, що позбавлення виборчих прав стосувалось усіх без винятку членів сім’ї. Дорослі залишались без роботи, молодші – без права навчатися в школах, вузах, служити в армії. В містах родини безправних за 24 години виселяли із квартир, в селах – з будинків. Далі їх сумний шлях пролягав на Урал, Північ, до Середньої Азії, зрозуміло, не з власної волі. Позбавленців ув’язнювали в концтабори, які, до слова, були створені рішенням уряду від 5 вересня 1918 року, аби ізолювати ворогів Радянської республіки. Усі ці положення були закріплені також у Конституції Кримської Автономної Республіки 1921 і 1929 років.

Серед позбавленців в Криму були представники фактично всіх народів, що населяли його у ті часи. Зрозуміло, що позбавлення прав у Криму зачепило і кримськотатарське населення. Чи не єдиним джерелом документів з цього питання є справи позбавленців, що збереглися у фондах сільських, районних та міських виборчих комісій.

У запропонованій роботі використані справи позбавленців Чорноморського, Роздольненського, Красноперекопського, Красногвардійського, Білогірського районів та міста Євпаторії.

Про що вони розповідають?

Найдостовірнішим джерелом відомостей у справах позбавленців є їх власні заяви до комісій з проханням про повернення прав. У цих заявах, вони виливали душу, розповідаючи свої гіркі і сумні історії.

Із заяви в Карасувбазарський райвиборчкому Смаїла Адельшаєва, ув’язненого в концтаборі міста Карасубазар (датовано 8 березня 1930 року).
“… 9 лютого 1930 року Бешуйська сільська Рада позбавила мене прав за те, що мій син Ідріс возив у степ фрукти, щоб обміняти їх на зерно. Це відбувалося двічі за сезон, і наші фрукти купували не приватники, а Чорноморська артіль “Світанок”. Ми не маємо власного поля. В сім’ї – 8 чоловік. Діти до мого арешту служили батраками у поміщиків, господарство моє вважалось бідняцьким. За своє життя я ніколи не користувався найманою працею, сільськогосподарським інвентарем, релігійним культом, не перебував у білих бандах і не агітував проти Радянської влади.”¹ Адельшаєва позбавили виборчих прав за статтею 15, пункт “3” Інструкції про вибори до Рад, тобто, як приватного торговця. Проте, як бачимо, торгівля не була його постійним ремеслом, нужденне життя родини підштовхнуло його на такий крок.

Значну частину позбавленців серед кримськотатарського населення становили служителі культу. 1926 року Абдулу Аблякімова, останнього з села Соллар Бешуйської сільської Ради, позбавили виборчих прав за те, що він був муллою. Втім, одних прав виявилось замало, конфіскували на користь колгоспу усе його скромне майно. За описом у нього відібрали корову, скриню, стіл, п’ять подушок і банку для гасу.² Подальша доля мулли, як і багатьох інших, невідома.

Абібула Бекіров не був служителем культу, муллою був його батько. І саме через це Абібулу позбавили виборчих прав. Родина мешкала в селі Ново-Баксі Покровської сільської Ради. У відчаї Абібула Бекіров пише в Джанкойську районну виборчу комісію: “Мене позбавили права голосу як сина мулли. То чи я винен, що народився у мулли, а не в кого іншого? Батько не виконує обов’язків мулли з 1928 року, він звичайний хлібороб…”³

Всією родиною потрапив у концтабір Карасувбазару 1930 року Зейтулла Арабаджієв. Звертаючись до керівників місцевої влади, він у своїй заяві благав: “ …дозвольте забрати речі, які залишились у моєму будинку в селі Айлятима, бо коли нас відправляли, то дозволили взяти одну ковдру, шість подушок і один матрац. А нас в родині дев’ятеро.”⁴

Членів сімей позбавленців в першу чергу позбавляли роботи і не давали можливості її одержати, хоча для відновлення прав був необхідний п’ятирічний стаж суспільно-корисної роботи. Ось що писала до президії Ішунського райвиконкому Хаірбенат Джепарова. “Мій чоловік, Джепаров Абляміт, був позбавлений виборчих прав за те, що мав заїзний двір. Чоловік помер шість місяців тому, а я залишилась з двома малолітніми дітьми і не маю засобів до існування. Я та мої діти дуже потерпаємо, не маємо продуктів харчування, одягу і багато чого іншого… Прошу відновити і повернути мені виборчі права, щоб я мала змогу поступити в колгосп на роботу і забезпечувати своїх дітей.”⁵

Аналогічно склалися обставини справи і в родині Яшлавських. Главу сім’ї вислали з Криму в 1930 році. З довідки Євпаторійського міськвиборчкому вимальовується така картина: “… в результаті проведеного дізнання встановлено, що Фатьма Абдуллаєвна Яшлавська з родиною, у складі якої 7 осіб, з моменту арешту її батька живе на кошти від продажу речей, що залишились, також є запаси борошна й гороху. Сім’я існує завдяки заробіткам брата Шевкета, що служить у селі пастухом та ще дядька Суіна Нагаєва, перукаря.”⁶

Процеси колективізації на селі в той час супроводжувались масовим, повальним позбавленням виборчих прав. Слід пригадати, що до 1926 року в селянських господарствах Криму залишилось всього 2% куркульських господарств, а рівень так званих середняцьких досягав 50%.⁷

В 1927 році в Криму проводились розрахунки, пов’язані із земельною реформою, які мали на меті обґрунтувати існування тих чи інших соціальних груп. Автори розрахунків вважали, що “в степовому Криму, де ґрунти важкі, господарство в якому є плуг і 4 голови робочої скотини, без найманої робочої сили, поле з посівом до 25 десятин, повинне вважатися середняцьким.”⁸ Але записували в куркулі і позбавляли прав не експлуататорів, а звичайних середняків і бідняків. Ось іще факти.

В 1930 році був розкуркулений, позбавлений прав і виселений з Криму 55 річний Мамбет Абієв, в родині якого нараховувалось 10 чоловік. Сім’я мешкала в селі Бой-Казак Біюк-Кашкаринської сільради. У господі було 3 коней, 1 корова і 75 овець ⁹. Всі діти в родині були малолітніми і фактично він був одним працездатним у сім’ї, а тому змушений винаймати одного робітника.

І міських, і сільських мешканців дуже часто позбавляли прав за те, що вони торгували, адже приватна торгівля за Совєтів була заборонена. Голодного 1921 року селяни змушені були торгувати, аби мати хоч якісь засоби до існування.

Подібних заяв багато, величезна кількість і селян, яких позбавили виборчих прав з тих же причин. Аджі Білял Кенджі з села Сачал Садир-Богайської сільської Ради Євпаторійського району писав: “Страшний голод 1921 року розорив і знищив моє господарство. Щоб прогодувати сім’ю, я змушений був займатися дрібною торгівлею.”¹⁰

Свавілля, що чинилось у ставленні до громадян, позбавлених виборчих прав, дійсно не мало меж.

5 серпня 1935 року з листом в “Селянську газету” звернувся селянин із села Сачал Садир-Богайської сільради Євпаторійського району Сеіт-Умер Аджі Халіл. Ось уривок з його листа: “В 1931 році поступив у колгосп, був добрим працівником… в серпні 1934 року через неврожай змушений був шукати інших заробітків, так чинили й інші члени колгоспу, їх змусило зробити це стихійне лихо. Залишивши родину, виїхав до Бахчисарайського району, де працював два місяці в колгоспі, про що взяв довідку. Повернувшись у свій колгосп, дізнався, що мене звільнено як такого, що самоправно відлучився, більш того, мене позбавили виборчих прав, відібрали хату. Позбавлений всього, я перетворився в бездомного волоцюгу і не можу дістати відповіді на свої заяви.”

У 1921 році, коли багато хто гинув з голоду, 15-річний син селянина Каялі Каярмета із села Кара-Найман Євпаторійського району взяв 5 фунтів тютюну і пішов в Україну, щоб виміняти його на хліб. В дорозі його затримали і наклали штраф. А через 8 років, у 1929 році батькові пригадали цей факт і позбавили його виборчих прав.¹¹

Селянина Аджі Велі Курт Аджі з села Чегелек Ак-Мечетського району ніяк не можна було вважати ворогом Радянської влади. До 1928 року він був головою сільської Ради, організував у селі товариство споживачів і очолював його 3 роки. Та і майновий стан цього чоловіка був середнім: 13 десятин поля, 3 коней, 20 овець. І раптом він захворів, а за час хвороби його позбавили виборчих прав. Та найстрашніше полягало в тому, що коли він приїхав до Євпаторійського райвиконкому з проханням повернути йому права, колишнього сільського голову Ради одразу заарештували і переправили до концтабору.¹²

Позбавлення виборчих прав, яке вже саме по собі вносило негативізм, формувало ще й атмосферу аморальності. Так, наприклад, щоб повернути права, служителі культу зобов’язані були публічно, через газету відмовитися від своїх переконань і віри, незважаючи на те, що все свідоме життя доносили їх до людей. Таким же чином діти змушені були відмовлятися від батьків, аби врятувати сім’ю від загибелі, дружини розлучались з власними чоловіками. У справах позбавлених виборчих прав, так званих позбавленців, величезна кількість заяв про відмови дітей від батьків, публікацій про відречення в періодичній пресі.

Хайтідже Сейдаметова у квітні 1930 року звернулась у Євпаторійську міську Раду з проханням відновити її права, вона пише, що її батька ще в 1922 році розкуркулили і він втік за кордон. Їй тоді виповнилось 11 років і вона залишилась жити з матір’ю. Але в 1929 році Хатідже вигнали з 2 курсу фельдшерського технікуму, коли перевірили соціальний стан сім’ї. Дівчина змушена була іти геть від матері, щоб зберегти умови виживання на майбутнє обом. “Вже 6 місяців, як я відділилась від матері, живу тимчасовими заробітками, пряду вовну. Благаю відновити права.”¹³

Мукельме, дружина Алі Зіядіна, позбавленого виборчих прав в 1926 році за те, що 2 місяці торгував, звертаючись в Євпаторійський міськвиборчком з проханням про відновлення прав, наголошує, що давно розійшлась з чоловіком і жодного відношення до нього немає і “зі своїми трьома дітьми знаходжусь на утриманні матері-пенсіонерки.”¹⁴ Заяву датовано 1930 роком.

Позбавлення виборчих прав вважалось одним з дієвих способів соціального захисту при Совєтах. Однак, аналіз справ засвідчує, що основна маса безправних кримських татар - це селяни-середняки чи навіть і бідняки, тобто, ті, хто мав би бути опорою держави.

І насамкінець. Позбавлення виборчих прав відбувалось без найменшої участі слідства, отже, слід говорити про пряме порушення прав людини.

Джерела та література

¹ГААРК, ф.-р-1060, от.1, д.35, л.5.

²Там же, д.34, л.3.

³ ГААРК, ф.р-1052, оп.1, д.51, л.1.

⁴Там же, ф.р-1060, оп.1, д.35, л.7.

⁵Там же, ф.р.-1052, оп.1, д.28, л.4.

⁶Там же, ф.р.-1036, оп. 1, д. 1433, л.л.8,10.

⁷Мона Ж. Н. Как был реализован в Крыму ленинский Декрет о земле. //Крымская АССР//1921-45 гг./. Вып. 3. Симферополь. – 1990. – С.57.

⁸ГААРК, ф.п-1, оп.1, д.4, л.2.

⁹Там же, ф.р-1052, оп. 1, д.4, л.2.

¹⁰Там же, ф.р-1046, оп.1, д.12, л.1.

¹¹Там же, ф.р-1066, оп.1, д.198, л.5.

¹²Там же, ф.р-1046, оп.1, д.116, л.6.

¹³Там же, ф.р-1036, оп.1, д.1284, л.1.

¹⁴Там же, д.841, л.1-3.