Ірина Прібиткова д.е.н., професор директор Центру по вивченню народонаселення України при Києво-Могилянській Академії ОБЛАШТУВАНЯ, АДАПТАЦІЯ І ІНТЕГРАЦІЯ РАНІШЕ ДЕПОРТОВАНИХ КРИМСЬКИХ ТАТАР В КРИМУ (станом на червень 2000 року)

В 1999-2000 рр. при підтримці Представництва УВКБ ООН в Україні нами здійснювався моніторинг правових і гуманітарних проблем реінтеграції раніше депортованих народів і осіб в Автономній Республіці Крим. В рамках цього проекту були проведені соціологічні опитування кримських татар з метою вивчення громадської думки, оцінок і поінформованості репатріантів про найбільш важливі і гострі проблеми облаштування, адаптації і інтеграції в Криму¹. З деякими з них ми знайомим читачів журналу.

Якість життя і соціальне самопочуття репатріантів

Життєві проблеми, пов’язані з поверненням у Крим, необхідністю облаштування і адаптації в складних умовах економічної кризи, не могли не вплинути на світобачення репатріантів і їх оцінки якості життя. Біля половини респондентів (45,5%) свідчать про значне погіршення їх життя за останні п’ять років, а ще кожен четвертий (26,1%) зазначає деяке погіршення його якості. В житті кожного п’ятого ніяких змін не сталося, воно, на їхню думку, залишилося без змін. Кількість тих, хто сприймає зміни, що відбулися, позитивно, незначна: лише 2,3% вказують на значне поліпшення свого життя і ще 6,2% - на деякі позитивні зміни.

Як оцінюють репатріанти свою життєву перспективу? В цілому їх можна умовно поділити на три групи, майже чисельно рівні: 26,9% учасників опитування розраховують на поліпшення якості їх життя у найближчі п’ять років; 26,5% опитуваних оцінюють свою життєву перспективу стабільною, без потрясінь і перемін; 28,5% очікують погіршення життєвих стандартів ближчим часом. Таких, хто розраховує на значне поліпшення якості життя у найближчі п’ять років, небагато – всього 2,6 %. А ось очікують помітного її покращення вже 8,9% респондентів.

В цілому життєве кредо репатріантів можна визначити таким чином: вони готуються до гіршого, однак розраховують на краще. Подібна філософська позиція постійно підживлюється повсякденною практикою виживання репатріантів у тяжких умовах всеукраїнської системної економічної кризи і політичних колізій в Криму. Протягом останнього року репатріанти неодноразово попадали у стресові ситуації. Більше половини учасників опитування (54,8%) неодноразово переживали моменти, коли у них не було грошей на придбання найбільш необхідних продуктів. Не менш обтяжливою для них була втрата надії на зміни на краще (28,7%). Якщо взяти до уваги, що 13,2% респондентів пережили протягом останнього року розчарування в людях, зіткнулися з їх підлістю і зрадою, а ще 9,0% втратили впевненість у своїх силах, здається, що в ситуації психологічного стресу побували більше половини опитуваних нами людей (50,9%). Кожен сьомий учасник опитування (13,6%) протягом минулого року переніс тяжку хворобу, а кожен десятий (9,6%) втратив роботу. Кожен восьмий респондент (12,1%) постраждав від сваволі, а 2,1% опитаних стали жертвою якого-небудь злочину.

В 2000 р. порівняно з попереднім роком ситуація суттєво поліпшилася. Учасники опитування значно менше скаржаться на життєві проблеми і психологічні стреси, що супроводжують процес їх облаштування і адаптації в Криму, рідше попадають в скрутне матеріальне положення, менше хворіють і стикаються з свавіллям влади, рідше втрачають роботу, страждають від злочинів і вступають в конфлікт зі своїм оточенням. Сьогодні серед них рідше зустрічаються люди, які жалкують про переїзд у Крим: в 1999 р. таких було 28,9%, а в 2000 р. – вже 22,4%.

Сумніви у правильності зробленого вибору спонукалися переважно тяжкими матеріальними умовами життя репатріантів, на що вказують 17,6% опитаних нами людей. Другою по значимості причиною, що живить почуття жалю за прийнятим рішенням, є гіркота усвідомлення своєї самотності, неприкаяності і непотрібності: 11,1% респондентів страждають від того, що залишилися наодинці зі своїми проблемами і чекати їм допомоги немає від кого. Набагато рідше вони жалкують про переїзд у Крим із-за складностей психологічної адаптації до нових умов життя на півострові (1,7%) і із-за неможливостей переїзду у Крим їх родичів (1,5%).

Репатріанти розуміють, що повернулися у Крим у тяжкий і непростий час, що тяжко живеться більшості людей, що населяють Крим, що бідність, безробіття і невизначеність перспективи – це не тільки доля раніше депортованих. Саме ці проблеми респонденти називають серед найбільш гострих, болючих і актуальних для всіх жителів півострова. Питанням зайнятості вони надають першочергову важливість (88,3% голосів.). До числа не менш гострих проблем респонденти відносять бідність жителів Криму (70,9% голосів). Проблемний характер мають на думку учасників опитування і соціальний захист безробітних, бідних та інших осіб, які потребують допомоги (34,6%). Майже стільки ж респондентів (32,8%) виступили на підтримку більш широкого доступу населення півострова до послуг безкоштовної медицини. Кожен четвертий опитуваний (25,2%) назвав серед нерозв’язаних проблем – житлову. Іншим питанням респонденти надають меншу вагу, хоча сама їх присутність в переліку громадсько значимих проблем вже свідчить про їх актуальність. Майже кожен десятий учасник опитування (9,1%) називає корупцію і побори, справедливо зазначаючи, що вони і є велике соціальне зло, від якого необхідно позбавитися якомога швидше. Респондентів в рівній мірі турбує проблема доступності освіти для жителів півострова (7,8%) і зростаюче соціальне розшарування населення Криму (7,6%). Міжнаціональні відносини хоча і мають на їхню думку проблемний характер, однак загроза їх мирному розвитку є мінімальною (4,9% голосів). Криміногенна ситуація на півострові хвилює респондентів в останню чергу (3,7% голосів). Вони визнають, що зі злочинністю слід боротися, однак перш за все варто ліквідувати безробіття і перемогти бідність, від яких страждає все населення Криму.

Крім вище перерахованих загальних проблем, одинаково важливих для всіх жителів Криму, для раніше депортованих є актуальними і інші, іманентні тільки їм специфічні проблеми. І ранжирують їх респонденти за ступенем важливості в іншому порядку. Головними проблемами реінтеграції раніше депортованих у Крим вважають відсутність роботи і бідність, підкріплюючи їх значимість 79,9% і 58,7% голосів відповідно. Зразу ж за ними респонденти називають відсутність у них житла (38,5% або кожен четвертий із десяти опитаних) і безгромадянство (25,6% або кожен четвертий)².

В такій же послідовності учасники опитування ранжирували своїх головні біди в 1999 році. У цей список вони долучили в 2000 р. ще одну проблему: участь в приватизації і паюванні землі, на важливість якої вказує кожен дев’ятий опитуваний (11,1%). Про неї респонденти згадують також і у зв’язку з порушенням їх прав через відсутність у них прописки і громадянства, підкреслюючи актуальність своїх майнових інтересів і земельного питання їх високим рейтингом в опитуванні (друге і четверте місця).

Не менш важливим для репатріантів є забезпечення місць проживання транспортом і інженерними комунікаціями. На це вказує кожен десятий респондент (10,5%), справедливо вважаючи, що відсутність транспортної інфраструктури і комунального господарства в місцях розселення раніше депортованих перетворює їх повсякденне життя в безперервний подвиг виживання.

Репатріанти продовжують вважати проблематичним возз’єднання з сім’єю, що залишилася в країні попереднього проживання (8,5%); загроза міжнаціонального конфлікту турбує їх досить рідко (4,3%), не являючись, вочевидь, для них особливо гострою; в окремих випадках (2,8%) респонденти відчувають дефіцит необхідної інформації.

Головною причиною недостатньо визначених труднощів і важко розв’язуваних проблем на думку респондентів є недостатня допомога з боку держави в облаштуванні раніше депортованих в Криму. Так думають дві третіх учасників опитування (76,6%). Кожних троє з десяти (29,2%) схильні бачити витоки своїх бід в пасивності Меджлісу, а майже кожен п’ятий (18,6%) вважає, що виною всьому є порушення прав раніше депортованих в Криму. Набагато рідше респонденти пов’язують своє тяжке становище з недостатньою гуманітарною допомогою, що надходить від міжнародних організацій, і зовсім рідко пояснюють невирішення життєво важливих для них проблем власною низькою активністю (8,4% і 4,1% голосів відповідно).

Не всі учасники опитування змогли назвати причини тих проблем, з якими вони практично щоденно зустрічаються після повернення на історичну батьківщину. В цілому вибірково кожен сьомий (15,3%) ухилився від відповіді на сакраментальне питання: хто винен? Зате на інше, не менш традиційне питання: що робити, а, головне, як? – відповіли майже всі, за винятком 4,2% опитуваних.

Проблеми вирішувати необхідно. На цьому сходяться всі опитані. Однак пріоритет вони виставляють по-різному. Більше половини учасників опитування (52,3%) вважають, що раніше депортованим слід було приділити більше уваги як найменш соціально захищеним і матеріально незабезпеченим жителям Криму. Кожен третій із десяти демонструють паритетне усвідомлення, вважаючи, що проблеми раніше депортованих повинні розв’язуватися на рівні і одночасно з проблемами всіх жителів Криму. Кожен сьомий респондент (13,4%), будучи взірцем здорового прагматизму і високої дипломатії, пропонує використовувати збалансований підхід до розв’язання проблем репатріантів з урахуванням особливостей кожного району.

Обговорюючи якість життя раніше депортованих, ми не можемо не торкнутися параметрів рівня життя репатріантів в Криму, серед яких найважливішими є розміри і структура їх прибутків, зайнятість і безробіття, житлові умови, характеристика і структура власності, приватне підсобне господарство.

Прибутки і особисте підсобне господарство репатріантів

Якість життя визначається багатьма факторами, серед яких чи не найважливішим є прибутки людей, а ще точніше – їх розміри. Основними джерелами прибутків репатріантів, як і в попередні роки, є пенсія (43,3%), прибуток від присадибного господарства (40,9%), випадкові заробітки (37,1%), і, накінець, заробітна плата (33,3%). Вони доповнюються допомогою на дітей (8,1%) і допомогою по безробіттю (2,6%). Челночні поїздки і сезонні роботи за межами Криму приносять дивіденди лише небагатьом учасникам опитування, на що вказують 2,1% і 1,1% опитуваних відповідно. Ще менша частка респондентів, що отримують матеріальну підтримку у вигляді соціальної допомоги і стипендії: разом вони склали 1,8% контингенту опитаних.

Коментарі, як мовиться, зайві. Така структура прибутків може існувати тільки в дуже бідному суспільстві. Лише 33,3% учасників опитування мають оплачувану роботу, а 43,3% з них або самі є пенсіонерами, або мають таких в сім’ї. Якщо пенсія є основою фінансового благополуччя сім’ї, то соціальне самопочуття її членів є вкрай неоптимістичним. Середньомісячний сукупний грошовий прибуток сім’ї раніше депортованих складав в червні 2000 р. 131,7 грн., а середньомісячний прибуток одного члена сім’ї 31,3 гривні. Для порівняння зазначимо, що в 1997 р. останній дорівнював 26,4 гривні.

Рівень життя визначається не тільки розмірами і структурою прибутків, але й структурою споживання. По питомій вазі витрат на харчування можна судити про рівень достатку сім’ї. Бідність раніше депортованих поряд з безробіттям – головні проблеми їх реінтеграції в Криму. До половини сукупного грошового прибутку витрачають на харчування всього лише 5% учасників опитування, а від половини до трьох четвертих – 6,3%. Понад трьох четвертих сукупного грошового прибутку витрачає на харчування кожен дев’ятий респондент (11,7%). Решта використовують фактично всі грошові надходження в бюджет сім’ї на використання продуктів харчування. Нагадаємо, що більше половини респондентів (54,8%) протягом останнього року перебувала в ситуації, коли у них не було грошей на покупку найнеобхідніших продуктів. Зазначимо також, що розмір витрат на харчування визначається не тільки розмірами сімейного гаманця, але й культурою харчування, традицією, індивідуальними особливостями, спадковими і благо набутими хворобами і іншими факторами неекономічного характеру.

Уточнити представлення про рівень добробуту (чи бідності) кримськотатарської сім’ї дозволить нам аналіз її прибутків від приватного підсобного господарства. Нагадаємо, що це друге за розмірами джерело грошових надходжень в сімейний бюджет. Їх частка складає до одної четвертої загального прибутку сім’ї в 34,9% домогосподарств, а від однієї четвертої до половини – тільки в 8,5%. Питома вага сімей, в яких прибутки від особистого підсобного господарства складають від половини до трьох четвертих сімейного бюджету, дуже невелика (3,1%). Лише в 2,1% домогосподарств грошові надходження від присадибної ділянки складають понад трьох четвертих їх сукупного прибутку. Воістину бідними є 6,3% сімей, фінансовий базис яких повністю залежить від прибутку, одержаному від присадибного підсобного господарства. Зазначимо, що майже кожен четвертий респондент (23,3%) ухилився від відповіді на питання про розміри грошових надходжень від присадибного господарства або по причині незнання, або через небажання розкрити інформацію про свої прибутки.

Свій матеріальний статус самі респонденти оцінюють наступним чином: дві третини учасників опитування (66,8%) відносять себе до числа бідних, а троє з десяти (30,3%) – до людей середнього достатку. Жоден респондент не вважає себе високозабезпеченим.

Безробіття і бідність примушують значну кількість репатріантів працювати на своїх присадибних ділянках в режимі натурального господарства, виробляючи для себе всі необхідні продукти харчування.

Звернімося до цифр. Три чверті кримськотатарських сімей (75,5%) мають в користуванні земельну ділянку³, а середній розмір присадибного наділу складає 8,5 соток. Кожна четверта сім’я господарює на земельній ділянці розміром від 6 до 10 соток. Наділами, розміри яких перевищують 10 соток, користується кожна п’ята (19,2%) кримськотатарська сім’я. Земельні ділянки, що є в користуванні приватизували 42,7% сімей. В паюванні землі взяли участь лише 8,8% респондентів (кожен одинадцятий). Майже в кожному четвертому домогосподарстві (22,0%) тримають велику рогату худобу, кожному дванадцятому (8,3%) – овець і кіз, більше ніж в кожному третьому (37,8%) – домашню птицю. Середнє число корів в особистому підсобному господарстві складає 1,3; овець і кіз – 3,0; домашньої птиці – 10,7 голів.

Думки респондентів про принципи проведення паювання землі розділилися наступним чином. Майже три чверті опитаних (72,8%) дотримуються думки, що в паюванні землі мають взяти участь всі сільські жителі на рівних умовах. Незначна частка опитуваних, дотримуючись в цілому зрівнялівного принципу, пропонує ввести деякі обмеження в цей процес: на їхню думку земельні паї для нечленів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) повинні виділятися з резервного і запасного фондів. Такий порядок проведення земельної реформи підтримують всього 3,4% опитаних. І, накінець, окремі учасники опитування (0,4%) вважають, що не члени КСП до паювання землі не повинні допускатися.

Соціально-професійні характеристики репатріантів і їх зайнятість

Розподіл учасників опитування за професіями і кваліфікацією характеризується достатньо високою часткою осіб інтелектуальної праці, - “білих комірців”. Розміри цього контингенту продовжують збільшуватися: якщо в 1999 р. їх питома вага складала 24,6%, то в 2000 р. – вже 25,5%. Серед них – керівники, адміністратори, керуючі і менеджери (0,9%), викладачі (10,7%), лікарі (1,5%), економісти і бухгалтери (8,1%), інженери (4,3%). Частка спеціалістів з середньою освітою зросла з 15,8% в 1999 р. до 17,8% в 2000р.Одночасно скоротився контингент “синіх комірців” – з 49,1% до 43,4%.

Основні галузі зайнятості респондентів – промисловість, будівництво і сільське господарство, де працює 12,7% учасників опитування. Рідше вони працюють у сфері науки і освіти (5,7%), а також у сфері послуг і громадського харчування (5,0%). Ще нижча зайнятість репатріантів в охороні здоров’я (3,6%), торгівлі і торгівельно-посередницькій діяльності (3,0%). І вже зовсім рідко вони працюють на транспорті, в зв’язку (1,7%) і у фінансово-кредитній сфері (1,5%). На ниві культури і мистецтва, також як і в армії і в правоохоронних органах, трудиться незначна кількість людей: відповідно 0,9% і 0,7% опитаних. Ті респонденти, що повернулися з Узбекистану, частіше працюють в сільському господарстві, науці, освіті, фінансово-кредитній сфері, правоохоронних органах і фінансово-кредитних установах, а репатріанти з інших держав СНД – в торгівлі і на транспорті.

Репатріанти досвідчені працівники. Їх середній трудовий стаж, так само як і в 1999 році, складає 19,35 років. Таким чином, переважне число учасників опитування є ветеранами праці. Трудовий стаж відсутній лише у 8,0% респондентів. Слід зазначити, що розподіл опитаних за розміром трудового стажу характеризується рідкісною одноманітністю частот – 13,0-14,0% для кожної групи, кратної 5 рокам. Ця закономірність порушується лише для тих, хто має трудовий стаж понад 20 років. Серед них багато осіб пенсійного віку. В цілому ж рівномірність розподілу груп за розміром трудового стажу вказує на регулярний і усталений ще до повернення у Крим характер відтворення робочих кадрів і постійний режим відтворення населення в цілому.

Відсутність роботи за одностайною думкою учасників опитування – головна проблема, що стоїть перед жителями Криму і раніше депортованими, зокрема. Порівняно з 1999 роком рівень зайнятості репатріантів дещо зріс: в поточному році роботу мали 29,5% респондентів, в минулому – 27,4%.

Більше половини працюючих респондентів (15,5%) трудяться в державних підприємствах або установах. У сфері приватного підприємництва працюють лише 3,8% опитуваних, а перебиваються випадковими заробітками ще 3,0%. Майже стільки ж учасників опитування (2,9%) зайняті в сільськогосподарському виробництві. В особистому присадибному господарстві працює всього 1,9% респондентів, присадибна ділянка для них – єдине джерело прибутків. Власним бізнесом займається мінімальне число репатріантів – всього 1,1%, ще менше їх залучено в челночні комерційні поїздки або на сезонні заробітки за межі Криму (всього 0,3%). Так само рідко вони знаходять роботу в неурядових організаціях (0,3%).

Більша частина респондентів, що мають роботу, працюють не за спеціальністю: із 29,6% осіб, яких не зачепило безробіття, лише 12% трудяться за своєю безпосередньою професією.

Чому не працюють 70,5% респондентів? Кожен четвертий (23,7%) не може знайти роботу з часу прибуття у Крим, майже стільки ж (22,6%) не зайняті, оскільки є пенсіонерами, у зв’язку з чим їх не варто розглядати безробітними. За тієї ж причини не можна віднести до цієї категорії інвалідів (2,8%) і жінок, які мають малолітніх дітей і не працюють у зв’язку з необхідністю догляду за ними (8,4%). Не шукають поки що роботу і репатріанти, змушені будувати собі будинки (1,2%). За інших причин не зайняті 7,6% респондентів. Втратили роботу через різні обставини 3,2% опитаних. Таким чином, по-справжньому із 70,5% непрацюючих респондентів є безробітними лише 26,9%⁴.

На питання про те, яку роботу вони хотіли б мати, відповіли як респонденти, які не мали роботи, так і ті, хто працює не за спеціальністю. Із 88,0% тих, хто відповіли, 25,5%, заявили про своє небажання працювати взагалі, що цілком є зрозумілим, так як вони є або пенсіонерами, або інвалідами.

Яку ж роботу хотіли одержати інші? Найбільш популярною для них є будь-яка хороша робота, що приносить постійний прибуток. Її бажав би одержати майже кожен третій респондент (31,0%). Значно рідше учасники опитування хотіли б працювати за своєю спеціальністю (13,6%) або влаштуватися на високооплачуване робоче місце (12,2%). Решта варіантів їх влаштовує менше.

Очевидно у деяких учасників опитування немає ніякого вибору: 2,1% з них згодні на любу роботу, аби тільки прогодуватися, а ще 1,0% респондентів хотіли б одержати робоче місце там, де живуть. Їх схильність до занять у сфері підприємництва мінімальна (0,9%), так само як і до роботи за межами Криму (0,5%). Задоволені своїм робочим місцем і не жалкують його втратити лише 0,5% опитаних.

Із контингенту незайнятих осіб лише 19,4% (або кожен п’ятий) звернулися з питанням трудовлаштування в Державну службу зайнятості. Більшій частині осіб з числа тих, хто звернулися (11,6%), відмовили в трудовлаштуванні через відсутність вакантних місць, а деяким з них (2,6 %) запропонували звернутися пізніше. Решті ж запропонували пройти перепідготовку, від чого респонденти відмовилися з різних причин: одних не влаштувала спеціалізація (1,0%), інших – розміри зарплати, яку вони визначили як мінімальну (0,2%). Тільки 0,1% учасників опитування проходили перепідготовку на час проведення опитування.

Житло і власність репатріантів

Не дивлячись на труднощі і проблеми, якими супроводжується процес реінтеграції раніше депортованих до Криму, індивідуальне житлове будівництво повільно, але послідовно просувається уперед. У 2000 р. кожний третій репатріант (34,5%) проживав у власному будинку, спорудження якого нарешті вдалося завершити (в 1999 р. таких нараховувалося 28,3%). Збільшилась, хоча і у незначній кількості, доля тих, що живуть у державному секторі. Зменшився майже у двічі контингент проживаючих у гуртожитках (с 16,8% в 1999 р. до 8,1% в 2000 р.). Скоротилася доля репатріантів, що орендують житло (з 4,4% до 3,5%). При цьому зросла питома вага проживаючих у недобудованому будинку респондентів (з 27,6% в 1999 р. до 31,1% в 2000 р.). Процес облаштування все ще продовжується. Слід пам’ятати також і про те, що раніш депортовані, хоча і в досить невеликій кількості, продовжують прибувати на півострів. Тому, доля осіб, що проживає у родичів через відсутність власного житла, дещо збільшилась – з 11,5% в 1999 р. до 12,1% в 2000 р.

За минулий рік збільшилися і розміри житлової площі, зайнятої репатріантами. Подвижки невеликі, але й вони мають місце. Якщо в 1999 р. середнє число житлових кімнат складало 2,7, то в 2000 р. збільшилося до 2,8. Якщо в 1999 р. середнє число проживаючих у будинку (квартирі) складало 4,38, а в одній кімнаті – 1,62, то в 2000 р. ці величини складали відповідно 4,30 та 1,54.

Чи є раніше депортовані до Криму власниками?

Ми вже знаємо, що дві треті з них живуть у власних будинках та приватизованих квартирах⁵, але вони також можуть бути власниками приватизованої ланки землі, мати у власності дачу або гараж. Відмітимо, що дачу має менше 1% учасників опитування, а земельним наділом володіють кожні шестеро з десяти опитуваних (54,4%) Розміри контингенту землеволодільців дещо переважають загальну кількість респондентів, що вже приватизували свої присадибні ділянки або отримали земельний пай (51,1%). Таке неспівпадіння може пояснюватися тим, що більша кількість наших співгромадян погано орієнтується у незвичних для них питаннях приватної власності. Це підтверджується і досвідом досліджень, що проводилися автором раніше стосовно проблеми реформування аграрного сектору та земельної реформи, зокрема. Тому ми пропонуємо обмежитись твердженням, що земельною часткою володіє більше половини учасників опитування.

Власником гаража є кожний п’ятий респондент (19,2%), а легкової машини – майже кожний четвертий (22,7%). У 80% сімей є холодильник, у 55,3% - пральна машина, у 50,7% - кольоровий телевізор, у 37,1% - магнітофон, радіоприймач або програвач, у 27,1% - швейна машина. Набагато рідше репатріанти є власниками стерео- та відеоапаратури (6,3%). Бібліотека, що налічує більше 100 книг, є тільки в 8,8% сімей. Найбільш неімущі репатріанти – це ті, у кого нема нічого або тільки одна одежа. До числа таких пауперів належить кожний десятий учасник опитування, і серед тих, що повернулися до Криму з інших, крім Узбекистану, країн СНГ, вони зустрічаються частіше (11,0%). До того ж кожний п’ятий репатріант з цих країн (Таджикистан, Грузія (Абхазія), Росія (Чечня), знаходиться у статусі біженців. Слід також відмітити, що ступінь майнового розшарування репатріантів, що переїхали до Криму з інших, крім Узбекистану, країн СНГ, помітно вищий.

Висновки

Про остаточне облаштування раніше депортованих у Крим говорити поки що рано, оскільки досягти рівня благополуччя середньостатистичного жителя України їм вдасться нескоро. Наведемо для порівняння наступні дані: 31,1% населення країни живе у приватизованих квартирах, 14,5% мають дачу, 70,8% - кольоровий телевізор, 59,3% - магнітофон, радіоприймач, програвач, 16,9% - стерео- та відеоапаратуру, 92% - холодильник, 72,5% - пральну машину, 21,7% українських сімей володіють власною бібліотекою з кількістю книг, що перевищує 100⁶.

Одночасно назвемо й інші цифри: тільки 34,8% жителів України живуть у приватних будинках або володіють ними остаточно, хоча це зовсім не свідчить про їх гірше забезпечення. Насправді 26,6% населення України мешкає в окремих державних квартирах, а ще 31,3% - в приватизованих квартирах. У будинках (чи частині будинку), що належить державі, проживає ще 1,6% жителів країни⁷. Крім того, необхідно відмітити, що репатріанти є власниками легкових автомобілів дещо частіше, ніж середньостатистичний житель України: 22,7% проти 20,8%. Хоча автомобільний парк репатріантів помітно відрізняється і по віку, і по технічному стану, і по “крутизні” марки не в кращу сторону. Та й їздять вони на своїх машинах набагато рідше, оскільки на покупку бензину їх бюджет не розрахований. Однак, обійтись без власного транспорту тим, хто веде натуральне господарство репатріантам, дуже складно.

Нагадаємо, що дві третини опитуваних віднесли себе до бідних, менше третини – до людей середнього достатку. Високозабезпеченою людиною не вважає себе жоден учасник опитування.

В цілому слід визнати, що рівень реінтеграції раніше депортованих кримських татар на півострові сьогодні невисокий, оскільки не всі репатріанти (і в повній мірі) можуть користуватися перевагами соціальної, психологічної, правової та матеріальної безпеки. Невизначеність правового статусу частини репатріантів (відсутність у них громадянства) породжує систематичні порушення їх правової безпеки.

Значні складності реінтеграції раніше депортованих пов’язані з порушенням їх матеріальної безпеки. Не дивлячись на постійні пошуки нових можливостей поліпшити своє матеріальне положення, репатріантам дуже нелегко вижити в умовах затяжної економічної кризи та постійного погіршення якості життя. Їх невпевненість не тільки у завтрашньому, але й у сьогоденні викликає у них відчуття постійно загрожуючої небезпеки і служить для них джерелом соціальної напруги. Відсутність психологічної безпеки підкріплюється труднощами адаптації та благоустрою, а також необхідністю боротися за виживання в ситуаціях не завжди гостинного оточення.

¹ Опитування проводилися в травні-червні 1999-2000 р.р. Обсяг вибіркової сукупності – 800 респондентів у віці 16-75 років, що належали до контингенту раніше депортованих осіб кримськотатарської національності. Вибір респондентів здійснювався відповідно заданої статевовікової квоти і квотою по країнах попереднього проживання. Помилка вибірки не перевищує ± 3,5%. Метод проведення опитування – особисте інтерв’ю за місцем проживання.

²Реалізація державою комплексу заходів у справі набуття українського громадянства на сьогодні фактично зняла цю проблему. Станом на 01.01.2002 року громадянами України є 235043 тисячі депортованих кримських татар, що складає 90% від їх загальної чисельності в АРК. – Ред.

³Мається на увазі земельні ділянки виділені для будівництва житла. - Ред

⁴За даними Кримського республіканського Центру зайнятості населення за станом на 2000 рік в різних галузях народного господарства було працевлаштовано 79 тисяч кримських татар із 137 тисяч працездатного віку, що складало 58%. - Ред

⁵Включаючи і недобудовані житлові будинки. – Ред.

⁶ Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.). Інформаційно-аналітичні матеріали / Під ред. д.екон.н. В.М.Ворони, д.філос.н. А.О.Ручки.-К.: Ін-т соціології НАН України, 1999.- с.215.

⁷ Там же, с.214.