Розвиток етнополітичної ситуації в Криму та вирішення проблем кримськотатарського народу Інформаційно-аналітична довідка

1. Державна етнонаціональна політика України. Етнічний склад населення України¹

Україна - держава з поліетнічним складом населення. За даними перепису населення, який відбувся у 1989 році, в державі нараховувалося 37,4 млн. українців (72,7% населення республіки) і 14,0 млн. (27,3%) представників понад 130 національностей.

Найчисленнішою національною меншиною країни є росіяни - 11,4 млн. осіб або 22,1% всього населення. Вісім етнічних груп нараховують від 100 тис. до 500 тис. осіб: 486,3 тис. євреїв (0,9% населення), 440 тис. білорусів (0,9 %), 324,5 тис. молдован (0,6%), 233,8 тис. болгар ( 0,5%), 219,2 тис. поляків ( 0,4 %), 161 тис. угорців (0,3%), 134,8 тис. румунів (0,3%). Ще 13 етнічних груп нараховують від 10 тис. осіб - греки, татари, вірмени, цигани, німці, азербайджанці, гагаузи, грузини, чуваші, узбеки, мордва, литовці, казахи. Решта національностей мають чисельність менше 10 тис. чол.

Одним з пріоритетів державної політики в даній сфері є забезпечення прав національних меншин. З метою підвищення ролі громадських організацій у процесі прийняття державних рішень щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин створено Раду представників громадських організацій національних меншин при Президентові України. У цьому контексті важливим напрямом державної етнонаціональної політики національних меншин була реалізація Державної програми розвитку освіти національних меншин на 1994-2000 рр. та Комплексного плану заходів щодо розвитку культур національних меншин на період до 2001 року.

2. Крим на політичній карті України

Крим – унікальний та привабливий регіон України. Автономія має значний економічний потенціал, у т.ч. у сфері туризму. Однак, у політичному сенсі Автономна Республіка Крим – це найбільш “слабка” ланка серед інших регіонів України; ситуація в автономії має бути в центрі особливої уваги держави.

Станом на 1 січня 2002 року у Криму мешкають близько 2 млн. 100 тис. осіб (4,26% від чисельності населення України),² громадяни 80 національностей: росіяни, українці, кримські татари, німці, греки, вірмени, болгари, караїми та ін. Автономія розділена на 14 районів, має 18 міст, одне з яких – м. Севастополь – безпосередньо підпорядковується центральним органам державної влади України.

З початку 90-х років у розвитку політичних процесів в Автономній Республіці Крим почали зростати негативні тенденції. У 1992-1994 рр. реально постало питання про вихід Криму із складу України та, а отже – про подальше існування цілісної незалежної держави. Загострювалася внутрішньополітична ситуація, накопичувалися проблеми облаштування кримських татар. На розвиток політичних процесів автономії негативно впливали зовнішні фактори, зокрема, російський. У 1995-1998 рр. деякі негативні тенденції вдалося подолати: визначений статус Криму як автономії у складі України, зменшився вплив сепаратистських сил.

Однак, про остаточне розв’язання політичних проблем в Автономній Республіці Крим говорити поки що завчасно. Більше того, проведений аналіз доводить, що в автономії зберігається значний конфліктний потенціал. Це зумовлено такими чинниками: недостатністю правового регулювання відносин між Києвом і Сімферополем; недосконалістю механізму вирішення політичних конфліктів як на центральному, так і на регіональному рівні; міжбюджетним протистоянням між центром і автономією; загальною політичною нестабільністю в АРК; специфікою національних і релігійних проблем у Криму; низкою невирішених політико-правових і соціально-економічних проблем, пов’язаних з поверненням, облаштуванням та відновленням прав депортованих, зокрема, кримськотатарського народу; а також помітним впливом на ситуацію в Криму зовнішніх факторів, які охоплюють економічну, політичну, гуманітарну, інформаційну та воєнно-політичну сфери.

3. Проблеми репатріації кримських татар

Етнополітична історія Криму залишила за собою багато заплутаних вузлів, які періодично нагадують про себе. Однією з проблем, що залишилась у спадок від минулого – історія депортації кримськотатарського народу та представників інших національностей.

Після здобуття Україною державної незалежності питання успішної репатріації та інтеграції депортованих стала українською проблемою. Протягом 1991-2000 років Україна змогла виділити для створення належних економічних та соціальних умов для репатріантів суму еквівалентну 300 мільйонам доларів США.

Соціально-економічні проблеми депортованих. Дії Уряду щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення програм облаштування репатріантів.

На сьогодні в Крим повернулося вже 270 тисяч кримських татар та депортованих осіб інших національностей. На жаль, прийняті Урядом заходи є недостатніми: лише половина з репатріантів має постійне житло і працевлаштована, відсутня необхідна інфраструктура у більшості із 300 поселень компактного проживання депортованих.

Із них майже 90% вдалося електрифікувати. Передбачається, що протягом 2001-2002 рр. проблема електропостачання буде вирішена повністю. Значно гірша ситуація з водопостачанням. Сьогодні водопровідні мережі відсутні у двох третинах селищ. До багатьох із них вода підвозиться автоцистернами.

Під індивідуальне будівництво житла виділено 48,3 тис. земельних ділянок, із яких за об’єктивними причинами не освоюється кожна дев'ята. 21 тис. родин індивідуальних забудовників через відсутність коштів не в змозі завершити розпочате будівництво. Побудовані і викуплені за рахунок бюджетних коштів будинки й квартири дозволили забезпечити житлом близько 24 тис. осіб. Понад 110 тис. кримських татар в основному завершили будівництво власних будинків, або придбали їх самостійно. Однак, залишається не менше 120 тис. репатріантів, які фактично не мають даху над головою. З них майже 22 тис. наймають житло, 14 тис. проживають у гуртожитках.

Особливо важке становище з облаштуванням репатріантів у північних і східних районах. Віддаленість частини нових масивів від інженерних комунікацій ускладнює роботу по їх благоустрою.

Однією з найгостріших залишається ситуація з виділенням земельних ділянок депортованим. У даному випадку йдеться про ту категорію депортованих, які мешкають у сільській місцевості і з різних причин ще не отримали громадянства України або не стали членами КСП, а також про сільських працівників соціально-культурної сфери.

Кримські татари наполягають на виділенні землі у розмірі середнього земельного паю всім депортованим, які проживають у сільській місцевості. У середньому по Криму розмір цього паю становить трохи більше 5 гектарів. У 10 з 14 районів автономії такі побажання можна виконати без будь-яких порушень чинного законодавства. Проблема існує у Сімферопольському, Бахчисарайському, Судакському, частково Білогірському районах, де спостерігається висока щільність населення, в тому числі проживає велика кількість кримських татар, а земельні ресурси обмежені.

Тут слід прийняти адекватні рішення як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Протягом 1999-2001 р. Президентом України, Урядом України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим прийнято 20 постанов і близько 10 розпоряджень із цих питань.

На сьогодні ще залишається низка чинників соціально-економічного характеру, котрі потребують негайного вирішення:

• проблема безробіття - не мають роботи 51,0% кримських татар, що в 3 рази перевищує загальний рівень безробіття в Автономній Республіці Крим. Найбільш критична ситуація склалася в Бахчисарайському – 54,2% безробітних, Сакському (71,1%) і Ленінському (73,7%) районах, містах Алушті – 75,9%, Судаку – 72,0%, Євпаторії (59,6%), Джанкої (59,6);
• незадовільний стан інфраструктури місць компактного проживання - 48,8% кримськотатарського населення не мають власного житла, забезпеченість електроенергією населених пунктів, де проживають кримські татари, становить 75%, водопостачанням - 27%, рівень газифікації не перевищує 3%, каналізаційні та теплові мережі практично відсутні, забезпеченість шляхами з твердим покриттям складає близько 10%;
• проблеми з медичним забезпеченням. Аналіз динаміки небезпечних захворювань свідчить про те, що кримські татари складають основну "групу ризику" по ряду з них: захворювання периферичної нервової системи перевищують середній показник в автономії у 3 рази, кістково-м'язової системи - у 3 рази, онкологічні захворювання - у 1,5раза.

Враховуючи складну економічну ситуацію в країні Урядом України були визначені пріоритетні напрями облаштування репатріантів, а саме:

1. належне фінансування заходів щодо повернення та облаштування депортованих;
2. завершення розпочатого будівництва житла, об'єктів соціально-культурного призначення та відповідних інженерних комунікацій насамперед високого ступеня готовності (50 та більше відсотків);
3. забезпечення депортованих житлом, у т.ч. шляхом його викупу та пільгового кредитування індивідуального житлового будівництва;
4. участь депортованих у приватизації майна державних підприємств;
5. забезпечення репатріантів земельними ділянками;
6. забезпечення зайнятості репатріантів.

Поряд з визначенням пріоритетів Урядом України проведено значну роботу, пов'язану з пошуком коштів з альтернативних джерел, зокрема, від країн-донорів, міжнародних організацій та фондів, що в умовах скорочення фінансування з Державного бюджету набуває особливої актуальності.

Міжнародна допомога у вирішенні соціально-економічних та культурно-освітніх проблем депортованих

У 1995 році після звернення України до ряду міжнародних організацій та потенційних держав-донорів був започаткований процес надання міжнародної допомоги в облаштуванні депортованих кримських татар і осіб інших національностей, які проживають в Криму.

За допомогою та активною участю ОБСЄ і УВКБ ООН були проведені три міжнародні донорські конференції, в т.ч. в 1996 році в м. Женеві, в 1998 та 2000 роках – у м. Києві.

За результатами цих заходів понад двадцять країн світу та більше десяти міжнародних організацій у 1995-2000 роках надали відповідну фінансову допомогу щодо вирішення проблем депортованих в Україні на суму понад 20 млн. доларів США. Зокрема, по лінії ООН була створена спеціальна програма розвитку та інтеграції Криму, якою за шість років реалізовано близько ста проектів в гуманітарній та соціально-економічній сферах.

Значний внесок у реалізацію Програми інтеграції депортованих осіб в Криму зробили такі організації як УВКБ ООН, МОМ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Міжнародний Червоний Хрест, Фонд “Відродження”, а також такі держави як Швейцарія, Канада, Туреччина, Нідерланди, Велика Британія, Норвегія, Швеція, Греція, Італія та інші.

Суттєву допомогу у вирішенні питань громадянства надано Узбекистаном.

Проте останнім часом у кримськотатарському середовищі, відзначаючи постійне збільшення обсягів фінансування Україною Програми облаштування депортованих, все настійливіше порушується питання стосовно неефективного використання виділених міжнародним співтовариством коштів, значна сума яких йде на господарсько-адміністративні витрати, проведення різноманітних семінарів, симпозіумів, круглих столів, на закордонні відрядження тощо.

Особливе занепокоєння викликає відсутність належної координації дій міжнародних донорів з боку урядових структур України та Автономної Республіки Крим, а також зменшення на сьогодні загальних обсягів міжнародної допомоги Україні на облаштування депортованих осіб за національною ознакою.

На жаль, для таких думок є вагомі підстави. Після проведення третьої донорської конференції 6 грудня 2000 року у м. Києві обсяги міжнародної допомоги Україні не тільки не збільшилися, а й значно зменшилися. Керівництвом Програми ПРІК ООН було заявлено про наміри зібрати на фінансування зазначеної програми на наступні п’ять років донорські внески в обсязі 9-15 млн. доларів США, що вдвічі більше попереднього періоду. Проте у 2000 році витрати на реалізацію програми склали значно меншу суму, ніж у попередні роки.

Майже вдвічі зменшилися обсяги фінансування по лінії УВКБ ООН. Крім цього, з 31 липня 2000 року повністю припинена діяльність підрозділу цієї організації в Криму.

Уже два роки як практично не фінансується програма надання допомоги депортованим в Криму Міжнародною Організацією з Міграції. Щорічно зменшуються у порівнянні з 1997 роком обсяги фінансування “Програми інтеграції”, що здійснюється Міжнародним фондом “Відродження”. Припинено фінансування гуманітарних програм в Криму рядом фондів та благодійних організацій, зокрема Міжнародним фондом допомоги та іншими.

Практично не надається допомога в облаштуванні кримських татар й державами СНД—учасницями підписання відомої Бішкекської угоди.

У той же час ситуація навколо вирішення основних проблем життєзабезпечення кримських татар залишається й надалі досить гострою і при їх подальшій невирішеності соціально-політичні наслідки можуть бути досить складними і небезпечними.

Політико-правові аспекти проблеми

Найбільш гострою проблемою Автономної Республіки Крим є інтеграція кримських татар у суспільно-політичне життя автономії. Високий рівень конфліктного потенціалу накопичено у зв’язку з незадоволенням ряду політико-правових вимог кримських татар щодо: визнання офіційного статусу кримських татар як корінного народу України, визнання Меджлісу як представницького органу кримськотатарського народу, відшкодування матеріальних збитків, спричинених депортацією; впровадження спрощеної процедури виходу репатріантів із громадянства інших країн з метою отримання громадянства України. Серед інших політико-правових питань, на вирішенні яких наполягають представники кримськотатарського народу – забезпечення відповідного представництва кримських татар у Верховній Раді АРК. та органах виконавчої влади Криму, визнання кримськотатарської мови в якості офіційної мови на півострові тощо.

В Україні не існує спеціального законодавчого акту про відновлення прав кримськотатарського народу. У коментарі до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” (1991) говориться, що дія ряду статей цього закону не поширюється на насильно переселені етнічні групи.

Проекти Законів України “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України”, а також “Про статус кримськотатарського народу”, розроблені ще в період з 1991 по 1994 роки², проте досі не прийняті Верховною Радою України.

На сьогодні правове становище кримських татар залишається невирішеним. Вони офіційно розглядаються як національна меншина, чим прирівнюються у своєму статусі до діаспор інших народів, які проживають в Україні і мають за межами свою історичну батьківщину. При цьому на задній план відсувається той момент, що кримські татари були перетворені в національну меншину (в числовому виразі) на своїй історичній батьківщині шляхом масових репресій, декількох депортацій, геноциду.

Громадянство

Протягом останніх десяти років серед питань політико-правової сфери одним із найважливіших було набуття депортованими громадянства.

Реалізація державою комплексу заходів у справі набуття українського громадянства на сьогодні фактично зняла цю проблему. Станом на 01.01.2002 року громадянами України є 235043 депортованих кримських татар, що складає 90% від їх загальної чисельності в АРК.

За даними проведеного Міністерством внутрішніх справ у Криму моніторингу встановлено, що репатріанти в структурі населення АР Криму складають 12,4 відсотка (261,1 тис. із 2,1 млн. осіб).

Варто зазначити, що 26,1 тис. або 10 відсотків постійно проживаючих в АРК репатріантів залишаються в статусі іноземців. Ці особи прибули: Росія – 11,2 тис., Казахстан – 3,1 тис., Таджикистан – 2,9 тис., Киргизстан – 1,6, Грузія – 1 тис., Азербайджан та Вірменія – 657, Молдова – 51, країни Балтії - 16. Окрім цього, до теперішнього часу 4,1 тисяч осібкримськотатарської національності, які повернулися з Узбекистану, ще не набули громадянства України.

Продовжується робота зі створення умов для спрощеного отримання громадянства України для кримських татар з Казахстаном, Таджикистаном, Туркменистаном, Киргизстаном і Росією.

Представництво кримських татар в органах влади

Нова Конституція АРК (1998 року) практично виключила кримських татар із суспільно-політичного життя. Вони майже не були представлені у Верховній Раді АРК складу 1998-2002 років⁴ (квоти гарантованого представництва кримських татар були скасовані під час виборів до Верховної Ради АРК у 1998 р.), досить низьке їх представництво в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Встановлення квот на представництво в органах державної влади (як представницьких, так і виконавчих), за національною ознакою, не передбачено чинним законодавством України. Проте надалі воно повинно вирішуватися відповідно до норм і практики міжнародної спільноти, і в т.ч. рекомендацій Лундської конференції⁵.

Стосовно просування представників кримських татар по службі в органах виконавчої влади, то Радою міністрів Автономної Республіки Крим були здійснені певні зусилля. Зокрема, в 2000 році на роботу в апарат міністерств та республіканських комітетів на різноманітні посади по конкурсу прийнято 11 спеціалістів із числа кримських татар. Їх загальна кількість у складі державних службовців складає 242 особи, що на 15% більше, ніж у 1999 році. Заступниками голів райдержадміністрацій та міськвиконкомів працює 10 кримських татар. На кінець І півріччя 2001 р. спеціалісти - державні службовці із числа кримських татар складають: в райдержадміністраціях – 7,8%, в міськвиконкомах – 3,8%, в міністерствах та республіканських комітетах – 4,9% від загальної кількості.

В Українській академії держуправління та її філіях навчається 14 фахівців з числа кримських татар, у т.ч. 9 – прийняті в 2000 році. У 2001 році 2 особи подали документи для конкурсного добору в Українську академію держуправління.

У центрі підвищення кваліфікації державних службовців при Раді міністрів Автономної Республіки Крим протягом 2000-2001 навчального року пройшли перепідготовку понад 70 спеціалістів із числа депортованих.

Здійснюється робота щодо створення банку даних спеціалістів із числа депортованих. У кадровому резерві на заміщення вакантних посад державних службовців перебуває 328 кримських татар.

Радою міністрів Автономної Республіки Крим розглядається питання про введення додаткових штатних одиниць заступників голів райдержадміністрацій та міських голів у ряді районівдля призначення на ці посади представників кримських татар.

Проте ситуація нині у ряді міністерств та відомств Автономної Республіки Крим залишається складною, де частка державних службовців із числа кримських татар складає від 0 до 1,5 – 3,0 відсотка.

Правовий статус Меджлісу кримськотатарського народу

Правовий статус Меджлісу кримськотатарського народу і Курултаю є проблемою, яка народилася ще у червні 1991 року, коли вперше в Сімферополі було скликано 2-й Курултай і на ньому обрано 33 члени Меджлісу. Кримські татари вимагають від влади визнання Курултаю та Меджлісу представницькими органами кримськотатарського народу.

Конституцією та законами України визначена система представницьких та інших органів у державі (представляти інтереси населення можуть органи державної влади, органи місцевого самоврядування та об’єднання громадян). За експертними оцінками Меджліс не може розглядатися як орган державної влади чи орган місцевого самоврядування. Він може бути лише об’єднанням громадян за національною ознакою, а відтак – має реєструватися на підставах, визначених ст.14 Закону України “Про об’єднання громадян”.

Пропозиції легалізувати Меджліс шляхом реєстрації в якості громадської організації або політичної партії неприйнятні для кримськотатарських лідерів. Вони й далі наполягають на тому, що на відміну від громадської організації чи політичних партій, які представляють лише певні групи людей, Меджліс та Курултай демократично обрані всіма кримськими татарами й представляють інтереси всього кримськотатарського народу⁶.

Першим кроком до політико-правового визнання Меджлісу як представницького органу кримських татар стало створення Указом Президента України про створення консультативної Ради представників кримськотатарського народу при Президентові, до складу якого увійшли всі 33 члени Меджлісу на чолі з його головою Мустафою Джемілєвим.

Зрозуміло, що цей Указ далекий від повного визнання Меджлісу, хоча його широко сприймають як фактичне визнання Меджлісу та його ролі як головного речника кримських татар.

ІV Курултай кримськотатарського народу

9-11 листопада 2001 року в м. Сімферополі відбулася 1 сесія новообраного ІV Курултаю кримськотатарського народу⁷. У ній взяли участь 234 делегати із 246-ти обраних, а також гості, які прибули із різних регіонів Криму, України, Білорусії, Росії, Узбекистану, Татарстану, Туреччини, Румунії, Таджикистану.

На національному з’їзді кримських татар були присутні також представники Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти України, уряду автономії та ін. З’їзд значно помолодів. Середній вік його делегатів складає 46,8 років, тоді як на ІІІ Курултаї складав 59 років. Підвищився рівень освіченості делегатів – раніше вищу освіту мали 65% народних обранців, у новому складі – 71% мають дипломи вузів.

На 1 сесії ІV Курултаю у числі народних обранців 2 депутати ВР України, З представники Ради міністрів АРК, З представники ГУ МВС України в Криму, 6 заступників райдержадміністрацій, 3 заступники міських голів, 4 керівники ПМК, керуючий трестом, 2 представники Муфтіяту, 20 голів регіональних меджлісів, директор школи, та інші.

Не дивлячись на збільшення кількості делегатів національного з’їзду, в нинішньому скликанні жінки складають всього 10,5%, тоді як на минулому Курултаї їх було 13,5%.

Делегати національного з’їзду заслухали доповідь голови Меджлісу М. Джемільова. У перший день роботи з’їзду також була затверджена Угода про політичне співробітництво з Народним Рухом України на наступних виборах у Верховну Раду України.

Делегат Е. Шабанов вніс на розгляд сесії питання “Про реалізацію Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу”, прийнятої на ІІ Курултаї. Проте ця пропозиція не була підтримана.

У ході роботи з’їзду делегати розглянули та затвердили Заяву ІV Курултаю кримськотатарського народу “Про відродження релігійного життя кримських татар та збереження релігійної толерантності в Криму”, Звернення ІV Курултаю кримськотатарського народу до ВР України, Звернення ІV Курултаю кримськотатарського народу до Президента Республіки Узбекистан І. Карімова, Заяву “Про запобігання небезпеки тероризму та збереження взаєморозуміння між народами”, Звернення ІV Курултаю кримськотатарського народу до ООН, ОБСЄ, Ради Європи, Європейського Союзу⁸.

4. Політична ситуація в Криму напередодні підготовки до проведення виборів 31 березня 2002 року

Розклад політичних сил в Криму напередодні виборів увесь час змінюється і остаточно він має бути визначений після 9 лютого цього року.

На сьогодні орієнтовно він є таким:

1. Блок Л. Грача (≈40% виборців) – представники Комуністичної партії, інших сил лівого спрямування та електорат із осіб похилого віку.
2. Блок “За єдиний Крим” (≈ 30% виборців) – С. Куніцин – радник Президента України, в минулому голова Ради міністрів АРК. До цього блоку входять представники Народно-демократичної партії, Трудової партії, Партії регіонів та інших регіональних відділень партій та об’єднань президентського спрямування.
3. Блок “Народний Рух України” ( ≈ до 10 %). До цього блоку входять представники партій: Народний Рух України, Реформи та конгрес, а також більшість представників кримськотатарського народу.
4. Партія СДПУ (о) та інші політичні сили, що здатні набрати до 10 відсотків виборців.
5. Група незалежних кандидатів в депутати (до 10%).

За останнім опитуванням, проведеним 25 грудня 2001 року Кримським центром незалежних журналістів визначені такі найбільш впливові кримські політики:

1. Леонід Грач – 9,1 – Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим
2. Валерій Горбатов -7,08 – Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим
3. Сергій Куніцин – 6,7 – Радник Президента України
4. Анатолій Корнійчук - 6,0 – представник Президента України в Криму
5. Лев Мірімський – партія "Союз”
6. Мустафа Джемілев – Голова Меджлісу кримськотатарського народу
7. Андрій Сенченко – підприємець
8. Микола Полапа – керівник Секретаріату Верховної Ради АРК
14. Рефат Чубаров - Перший заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу

Літня відставка Сергій Куніцина не розрядила політичну обстановку в Криму і невдовзі прокомуністичний парламент Криму розпочав боротьбу з новопризначеним Головою Ради міністрів АРК В. Горбатовим.

З цього приводу Президент України заявив, що курс “лівих” на загострення політичної ситуації перед виборами “не просто опозиція до влади, а опозиція до держави”.

Приклади протистояння парламенту та уряду:

1. Грач Л.І. звинуватив прем’єра в тому, що “Голова Ради міністрів АРК. В. Горбатов виконує бюджет Криму не у відповідності з законом, а на свій особистий розсуд”.

Мова йшла про те, що парламентська газета “Крымские известия” погано фінансуються урядом.

Коли ж вияснилося, що становище урядової “Крымской газеты” теж досить складне, а бюджетне фінансування “Крымских известий” при меншому тиражі все-таки більше, скандал притих сам собою.

2. Протистояння гостро проявилося у рішенні Ради міністрів надати фінансову допомогу з виплати заробітної плати працівникам освіти м. Армянська. Через два з половиною місяці після подання проекту цього рішення у Верховну Раду АРК його Голова Грач Л.І. навіть не поставив це питання на голосування.

У наявності бажання посіяти зерно незадоволення серед кримчан у період підготовки до виборів.

У Криму немає самостійних кримських партій, а діють лише регіональні відділення всеукраїнських загальнополітичних організацій.

У кримському парламенті різко протистоять один одному “блок Грача” і блок партій, що входять у об’єднання “За єдину Україну”. Саме ці сили зіткнулися у боротьбі за голоси кримських виборців 31 березня 2002 року.

Ідеологічна платформа блоку Грача: особлива роль тут відводиться проросійським настроям, начебто захисту прав російськомовного населення Криму.

На грудневому засіданні (2001 року) Верховної Ради Криму сталось остаточне розмежування депутатів. Перед сесією у парламенті Криму з’явилася депутатська група “За єдиний Крим” під керівництвом Куніцина С.В., у яку ввійшли депутати центристи – представники партії “Трудова Україна”, Аграрної партії, НДП, Партії регіонів і Партії промисловців та підприємців. Проте ця група депутатів у роботі грудневої сесії відмовилась брати участь через розбіжності зі спікером по проблемі формування кримського виборчкому та його політики (зокрема, з питання формування виборчих дільниць).

В цілому ситуація напередодні проведення виборів в Криму мала дуже складний та напружений характер. Ситуація, що складалася, вимагала уваги та відповідного прийняття упереджених заходів з боку органів державної влади та управління, розуміння та толерантності з боку різних політичних сил і об’єднань.

Питання забезпечення представництва кримських татар у Верховній Раді Автономної Республіки Крим та Верховній Раді України залишалася однією з найбільш болючіших, що постійно порушувалася представниками кримськотатарського народу на всіх рівнях. Оскільки Верховна Рада України не підтримала у другому читанні законопроект про вибори народних депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що передбачав вибори кримських парламентаріїв за змішаною системою, вибори в Криму проходили за мажоритарною системою.

Фактично у 2002 році діяла така ж система виборів як і в 1998 році. Минулого разу із 100 виборчих округів в 44-х балотувався 71 представник кримських татар, проте жодний з них не був обраний до Верховної Ради Криму за винятком Лентуна Безазієва, який балотувався від кримського осередку Комуністичної партії України.

Серед причин, що стали на перешкоді перемоги представників кримських татар, було те, що в більшій половині округів – в 24-х – висувалось на одне місце по одному і більше кримському татарину. Так, Ремзі Аблаєву не вистачило для обрання всього трьох голосів, а в той же час 669 голосів були віддані кримськими татарами за іншого свого висуванця М. Люманова. Таким же чином не змогли бути обраними рекомендовані Меджлісом А. Самадинов, Р. Кенже, Е. Гафаров.

Негативну роль у виборах 1998 року для кримських татар зіграла також відсутність громадянства України у 85 тисяч репатріантів.

При голосуванні у 1998 році за партійними списками до Верховної Ради України в Криму із 30 партій та об’єднань, що брали участь у виборах, подолали чотирьохвідсотковий бар’єр лише 5 партій:

• КПУ- 39,2% (348,7 тис. голосів)
• Партія “Союз” – 9,8% (87,1 тис. голосів)
• Народний Рух України – 6,4% (61,3 тис. голосів)
• Партія Зелених України – 5,7% (51 тис. голосів)
• НДП (Народно-Демократична партія) – 4,55% (40,5 тис. голосів).

До Верховної Ради України від Криму за мажоритарною системою було обрано 10 депутатів, в т.ч. Рефат Чубаров – Перший заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу. Мустафа Джемілев також був обраний до Верховної Ради України за списком Народного Руху України.

Фактично по всіх напрямах в Криму домінували комуністи, які отримали в парламенті Криму 36 місць із 100.

За даними Центру інформації і документації кримських татар у 1998 році до 14 районних Рад Криму було обрано 40 депутатів кримськотатарської національності на 779 місць, до 11 міських Рад республіканського значення – сім на 428, до міських Рад районного значення – 12 на 137, до селищних Рад – 32 на 813, до сільських Рад – 489 на 4150, до районних Рад м. Сімферополя – шість на 122 місця (загалом – 586 кримських татар).

Виходячи з таких невтішних результатів виборів 1998 року, частина кримськотатарських політиків пропонувала бойкотувати вибори 2002 року у разі неприйняття законодавчих актів, які б гарантували їм відповідне представництво у виборчих округах.

Проте, на І сесії ІV Курултаю кримськотатарського народу (9-11 листопада 2001 року) було прийняте рішення про участь кримських татар у виборах.

Під час ІV Курултаю була також підписана Угода між Народним Рухом України та Меджлісом кримськотатарського народу, згідно з якою Мустафа Джемілев входить до першої десятки списку, а Рефат Чубаров до другої десятки списку Народного Руху України по виборах до ВРУ.

На останньому засіданні Меджлісу (29 грудня 2001р.) було прийнято Заяву “Про створення одномандатних виборчих округів по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим”.

Окрім того, на засіданні Меджлісу 29 грудня 2001 року для участі у виборах народних депутатів України по мажоритарній системі у 6 кримських округах із 10 були висунуті кандидатури від кримських татар.

На 2-й сесії ІV Курултаю, засідання якого відбулося 19 січня 2002 року у м. Сімферополі, було прийняте рішення щодо кандидатур із числа кримських татар, які мають висуватися до Верховної Ради АРК. Список кандидатів по виборах до Верховної Ради АРК затверджений в кількості 55 осіб.

У цілому засідання було присвячене участі кримськотатарського народу у виборах 2002 року в Україні.

М. Джемілев у своїй доповіді оголосив про затверджений з’їздом блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” передвиборчий список за пропорційною системою. У цьому списку Голова Меджлісу зареєстрований під № 28, а другий рекомендований Курултаєм кандидат Р. Чубаров – під № 61. Ще тоді, за оцінками різних соціологічних центрів виборчий блок Віктора Ющенка мав провести по своєму списку значно більше, ніж 60 депутатів, тому делегати Курултаю розраховували на те, що обидва рекомендовані ними кандидати будуть “прохідними”⁹.

У прийнятій постанові ІІ сесії ІV Курултаю кримськотатарського народу наголошувалося на тому, що єдиною можливою тактикою для кримськотатарського народу на даному етапі стає активна участь у виборах, організованість та концентрація зусиль кримськотатарського народу з метою підтримати кандидатів, запропонованих Курултаєм у Верховну Раду АРК, та запропонованих регіональними та місцевими меджлісами у відповідні місцеві ради.

Проте, говорилося в заяві 2-й сесії ІV Курултаю кримськотатарського народу, заклик до активної участі у виборах 2002 року не означає, що кримськотатарський народ погоджується із існуючою виборчою системою в Криму і сприймає її. Участь у виборах розглядається як один із етапів у політичній історії кримськотатарського народу і незалежно від їх результатів свого роду є заявою про їхню рішучість продовжувати боротьбу за повне відновлення національних прав кримських татар.

Прийнято також рішення на виборах у Верховну Раду України підтримувати всіма можливими засобами виборчий блок “Наша Україна”.

Крім того, Меджлісу були надані повноваження вирішення всіх питань, пов’язаних з виборами, в тому числі питання відкликання кандидатів із списку, затвердженого Курултаєм.

Подальший перебіг подій може бути приблизно таким.

Результати виборів багато в чому будуть залежати від єдності в кримськотатарському національному русі, а також від взаємодомовленостей з іншими політичними силами в Криму.

При нинішній політичній ситуації можна прогнозувати, що до ВР України можуть бути обраними 1-2 депутати із числа кримських татар, а до ВР Криму – до 5-6 осіб, рекомендованих Курултаєм. А також не виключена можливість представлення 2-3 кандидатур кримських татар, які можуть бути обрані за підтримки комуністів Криму (блок Грача). Тоді в парламенті Криму фактично будуть діяти дві протилежні групи кримських татар, які перекриватимуть ініціативу одна одній.

Від редакції

Аналітична довідка була підготовлена авторами Ю. Білухою та О. Власенко у січні 2002 року, але час завершення роботи над номером “Кримськіх студій” прийшовся на квітень 2002 року, коли вже 31 березня 2002 року відбулися вибори народних депутатів України та депутатів місцевих органів самоврядування. Приємно відмітити, що значна частина прогнозів наших авторів щодо виборів до Верховної Ради АРК і народних депутатів України справдалися (за виключенням кількості депутатів – кримських татар, обрання яких мало бути за підтримкою блоку Грача). Нижче ми наводимо оперативні дані за результатами виборів депутатів до Верховної Ради АРК і органів місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим:

Верховна Рада АРК

Повний склад із 100 депутатів, в тому числі обрано 7 депутатів-кримських татар: шість – від Курултаю кримськотатарського народу, один - від блоку Грача.

Органи місцевого самоврядування

І останнє. Перше сесійне засідання новообраної Верховної Ради АРК 29 квітня 2002 року завершилося поразкою Леоніда Грача – Головою Верховної Ради Криму обраний Борис Дейч, а Головою Ради міністрів АРК затверджений Сергій Куніцін. Закономірній кінець ще одного кримського політика, який задля реалізації власних амбіцій мало не захопив в заручники півострів та його населення.

¹ За результатами перепису 1989 року – Ред.

² За оперативними даними ГУ МВС України в АРК – Ред.

³Остання версія проекту Закону “Про статус кримськотатарського народу” (автор – народний депутат України Р. Безсмертний) зареєстрована у Верховній Раді України 10.09.1999 року за № 4041. Комітетом з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин цей законопроект схвалено у жовтні 2000 року та направлено подання щодо його розгляду на засіданні Верховної Ради України. – Ред.

⁴Лентун Безазієв був єдиним етнічним кримським татарином, який був обраний при підтримці кримського відділення КП України. – Ред.

⁵З текстом Лундських рекомендацій можна ознайомитися в “Кримських студіях”, № 4 за 2000 рік. – Ред.

⁶В то же час, і це треба підкреслити, кримські татари не наполягають на наданні Меджлісу кримськотатарського народу якихсь владних повноважень. Мова йде про те, що до остаточного вирішення політико-правових аспектів кримськотатарської проблеми, Меджліс мав би право комплексної презентації перед органами державної влади України існуючих проблем кримських татар та разом визначати шляхи їх вирішення. До речі, в міжнародній практиці створення корінними народами власних представницьких органів та їх взаємодія з державними органами не є щось надзвичайним. Більш детальніше див: “Кримські студії”, №1(7), 2001. - Ред.

⁷Делегати Курултаю кримськотатарського народу обираються на 5 років. – Ред.

⁸З документами I сесії ІV Курултаю можна ознайомитися в “Кримських студіях”, №5-6(11-12) за 2001 рік. – Ред.

⁹ Як відомо, за результатами виборів виборчий блок Віктора Ющенка отримав 70 мандатів. – Ред.