"ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ НЕ МОЖЕ БУТИ ЗДІЙСНЕНО БЕЗ ВІДНОВЛЕННЯ АВТОНОМІЇ КРИМУ...."Центральною темою громадського життя на теренах колишнього СРСР другої половини 1980–х років стало переосмислення радянського історичного досвіду. На першому етапі основна дискусія у суспільстві проводилася навколо драматичних подій сталінського періоду. Поступово у пресі, різних наукових виданнях почали з’являтися дискусійні оцінки не тільки Сталіна та його епохи, але й Жовтневої революції, ролі Леніна і партії більшовиків. Гласність висвітила для багатьох громадян СРСР масштаби злочинних дій влади проти цілісних народів, яких було насильницьки виселено з власних земель. Внаслідок масових мітингів кримських татар влітку 1987 року на Красній площі у Москві, особливого звучання та міжнародного резонансу набула кримськотатарська проблема (про мітинги та інші акції протесту кримських татар влітку 1987 року у Москві див. “Кримські студії”, №5-6 за 2002 рік або за адресою в Інтернеті: http://www.cidct.org.ua/uk/studii/5-6(2002)/9.html). Нові реалії зажадали від активістів кримськотатарського національного руху пошуків нових форм організації боротьби кримськотатарського народу за відновлення своїх прав. У травні 1989 року на базі ініціативних груп кримськотатарського національного руху створюється Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР). Установчий з’їзд відбувся в м. Алмалик Ташкентської області (Узбекистан). До складу засновників ОКНР увійшли багаторічні активісти національного руху кримських татар – в’язні радянських таборів, а також представники інтелігенції і молоді. Принципова відміна ОКНР від ініціативних груп, що йому передували, полягала у більш чіткому визначенні нею своїх структур, розширенні ненасильницьких форм і методів боротьби за відновлення прав кримськотатарського народу, колегіальному прийнятті принципових рішень. Центральні і місцеві органи ОКНР обиралися на з’їздах і конференціях у строки, передбачені Статутом ОКНР. Першим Головою ОКНР було обрано Мустафу Джемілєва. У березні 1989 року відбулися вибори народних депутатів СРСР. Вперше за 70 років радянської влади громадяни СРСР отримали можливість висування альтернативних кандидатур. Результати виборів продемонстрували різке падіння довіри у суспільстві до КПРС. З 25 травня по 9 червня 1989 року майже вся країна завмерла біля екранів телевізорів – йшла пряма трансляція першого з’їзду народних депутатів СРСР. Люди власними очима побачили, що вперше події розвиваються не за сценарієм, написаним у ЦК КПРС. Одразу після офіційного відкриття з’їзду на його трибуну вийшов депутат з Латвії В.Ф Толпежніков і запропонував вшанувати хвилиною мовчання пам’ять про демонстрантів, вбитих під час розстрілу демонстрації у Тбілісі. З перших часів роботи новообраного з’їзду демократично налаштовані народні депутати стали вимагати яка можна скорішого вирішення проблем, які дійсно турбували мільйони людей. В числі таких проблем все частіше називалася й кримськотатарська. Вперше, з часів вислання, трагедія кримськотатарського народу стала визнаватися і з боку компартійних структур колишнього СРСР. Для активістів кримськотатарського національного руху настав новий етап боротьби за відновлення прав свого народу. Значно активізувалися безпосередні контакти з народними депутатами – членами Міжрегіональної депутатської групи. Але, на наш погляд, головним чинником, що примусив діючу владу, яка все ще контролювалася КПРС, перейти до розгляду кримськотатарської проблеми, стало розпочате масове повернення кримських татар на свою Батьківщину. Процес масового повернення кримських татар вимагав щоденного розв'язання безлічі нових проблем, з якими стикалися люди, що поверталися. Незважаючи на декларативні заяви центральних органів СРСР про зняття правових перешкод для повернення кримських татар, місцева влада, особливо у перші роки репатріації, намагалася максимально обмежити кількість людей, що поверталися. Опорою антикримськотатарських сил на півострові виступив Кримський обком КПУ. У Криму стали звичними погроми селищ кримських татар. Нерідко до участі в цих насильницьких акціях проти репатріантів владою обманним шляхом залучалося і цивільне населення. Отже, сама ситуація вимагала як від центральної влади, так і самих кримських татар якомога скорішого створення механізмів, спрямованих на розв’язання кримськотатарської проблеми. Інша справа - наскільки щирими були наміри влади щодо вирішення всіх аспектів кримськотатарської проблеми, включаючи вимоги кримських татар на відтворення кримськотатарської національної автономії. Нижче ми публікуємо тексти низки офіційних документів того часу і окремих документів, які висвітлюють процеси, пов’язані з початком масового повернення кримських татар на свою Батьківщину. Центр інформації Про утворення комісії з проблем кримськотатарського народу 12 липня 1989 р. Рада Національностей постановляє: Утворити Комісію з проблем кримськотатарського народу у такому складі: Голова комісії Янаєв Геннадій Іванович — народний депутат СРСР, секретар ВЦРПС Члени комісії
Москва, Кремль. Відомості Верховної Ради СРСР. — 1989. — №9. – С.354— 355. |