КОНСТИТУЦІЯ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
У СВІТЛІ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ.
ПОЗИЦІЯ ПРАВА ЧИ ПОЗИЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ?

На думку багатьох фахівців, рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 року, яке було прийнято 22 січня 2003 року, не тільки не поставило остаточну крапку у дискусіях про природу кримської автономії у складі унітарної держави, а навпаки, ще більш підкреслило наявність у законодавчому просторі України правових колізій, пов’язаних з прийняттям Конституції кримської автономії у грудні 1998 року.

Сприймаючи рішення Конституційного Суду як таке, що за Законом “є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим”, ми, в той же час, хочемо ознайомити наших читачів з різними оцінками цього рішення та прогнозами щодо розвитку кримської ситуації.

Саме з цією метою ми надаємо тексти офіційних документів та окремих статей у справі про Конституцію Автономної Республіки Крим.

Центр інформації
та документації кримських татар.

Конституційний Суд України

Суб'єкт права на конституційне подання
- не менше як 45 народних депутатів України

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ
щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень
Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" та Конституції Автономної Республіки Крим

Відповідно до Статті 150 Конституції України та Статті 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаємося до Конституційного Суду України для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) положень Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" та Конституції Автономної Республіки Крим /"Голос України" №3 від 12 січня 1999р./.

Підставою звернення є невідповідність Конституції України низки положень названих нормативно-правових актів.

У Конституції Автономної Республіки Крим :

1. У назвах Глави 2 і Статті 7, у текстах пунктів 1 і 2 Статті 7 вживається поняття "територія Автономної Республіки Крим", яке за конституційно-правовою суттю (в застосованому контексті) суперечить положенням статей 2 і 132 Конституції України про єдність, цілісність і недоторканість території України та Статті 134 Конституції України. Тобто, Конституція України не допускає існування "в межах існуючих кордонів" (України) іншої території ніж "територія України", не допускає поділу цієї цілісної території на будь-які інші "території", в т.ч.- "територію Автономної Республіки Крим". Конституція України визначає, що "Автономна республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України", а не самостійним конституційно-правовим суб'єктом з власною "територією".

   Територіальною основою Автономної Республіки Крим може бути лише частина території України в адміністративно-територіальних межах, визначених відповідно до Конституції і законів України.

2. У пункті 1 Статті 7 адміністративно-територіальні межі Автономної Республіки Крим визначені межами, "які існували на 20 січня 1991 року, - день проведення референдуму та на день набуття чинності Законом України “Про відтворення автономної республіки", що суперечить положенням статей 92 та 133 Конституції України і не відповідає історичним конституційно-правовим реаліям.

   Адміністративно-територіальні межі Автономної Республіки Крим не можуть визначатися станом на день проведення референдуму, що проводився 8 років тому в іншій державі, з іншого, ніж територіальні межі нинішньої АРК. питання та не на підставі нормативних актів України (Української РСР).

   Адміністративно-територіальні межі Автономної Республіки Крим не можуть визначатися станом на день набуття чинності Законом Української РСР від 12 лютого 1991р., оскільки цей Закон і Постанова Верховної Ради УРСР від 12.02.91 №713-ХІІ про його введення в дію втратили чинність відповідно до Статті 3 Закону України від 12.09.91 №1543-ХІІ "Про правонаступництво України" та п.1 Перехідних положень Конституції України з моменту набрання чинності Конституцією України, оскільки суперечать положенням статей 92 і 133 Конституції України.

   Адміністративно-територіальні межі Автономної Республіки Крим можуть визначатися виключно законами України (відповідно до п.13 Статті 92 Конституції України) і тільки у відповідності з положеннями Статті 133 Конституції України.

3. Положення пункту 2 Статті 7 щодо змін адміністративно-територіальних меж АРК "з урахуванням рішення республіканського місцевого референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим... " суперечить положенням п.13 Статті 92 та Статті 138 Конституції України. Територіальний устрій України (систему якого складає, зокрема, й Автономна Республіка Крим відповідно до Статті 133 Конституції України) визначається виключно законами України без жодного застереження щодо місцевих референдумів чи рішень територіальних органів влади. Одночасно, питання територіального устрою, в т.ч. - питання зміни адміністративно-територіальних меж, у жодній формі (будь то місцевий референдум, будь то рішення Верховної Ради АРК) не входять до відання Автономної Республіки Крим, вичерпно окресленого Статтею 138 Конституції України. А відповідно до положень частини 2 Статті 19 та Статті 134 Конституції України сфера відання АРК не може бути довільно розширена за правові межі, визначені Конституцією України.

   Отже, адміністративно-територіальні межі Автономної Республіки Крим можуть змінюватися виключно законами України (відповідно до п.13 Статті 92 Конституції України) і тільки у відповідності з положеннями Статті 133 Конституції України, без жодної обов'язковості (конституційно закріпленої) рішень Верховної Ради АРК.

4. Положення Статті 8 щодо символів АРК ("Герб, Прапор і Гімн") та щодо їх запровадження і встановлення порядку використання "нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим" суперечить положенням статей 137 і 138 Конституції України, оскільки не передбачені ними. А відповідно до положень частини 2 Статті 19 та Статті 134 сфера відання АРК і коло питань, з яких АРК здійснює нормативне регулювання, не можуть бути довільно розширені за правові межі, визначені Конституцією України.

   Повноваження запроваджувати і встановлювати порядок використання символів АРК не може бути делеговане Автономній Республіці Крим і в порядку, визначеному частиною 2 Статті 138 Конституції України, оскільки такими повноваженнями не наділений Конституцією України жодний орган державної влади України.

5. Положення п.1-13 Статті 18 щодо "зарахування... до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів, які збираються на території Автономної Республіки Крим..., з подальшою передачею до Державного бюджету України... " та частини 2 п.1-14 Статті 18 "...які зараховуються в повному обсязі до бюджету Автономної Республіки Крим..." суперечать положенням статей 92, 137 і 138 Конституції України.

   Відповідно до п.1 частини 2 Статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори. Оскільки Конституція АРК не є законом України (а є нормативно-правовим актом АРК), вона не може встановлювати інших, ніж встановлено Законом про Державний бюджет (на відповідний рік), Законом про систему оподаткування, Законом про бюджетну систему, обсягів та порядку збирання податків та зборів в Автономній Республіці Крим, обсягів та порядку надходження їх до Державного бюджету ("зарахування", "передача", "в повному обсязі" тощо).

   Зазначені повноваження не передбачені статтями 137 і 138 Конституції України, а, отже, відповідно до положень частини 2 Статті 19 та Статті 134 Конституції України не можуть бути включеними до повноважень АРК. Більше того, п.4 Статті 138 Конституції України передбачає "розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України". Отже, будь-які відмінності від єдиної податкової і бюджетної політики України, встановлені ексклюзивно для АРК, є неконституційними.

6. Положення п.1-14 Статті 18 щодо "проведення експериментів у сфері оподаткування" суперечить Конституції України, оскільки такі повноваження не передбачені статтями 137 і 138 Конституції України, а, отже, відповідно до положень частини 2 Статті 19 та Статті 134 Конституції України не можуть бути включеними до повноважень АРК. Це повноваження не може бути делеговане Автономній Республіці Крим і в порядку, визначеному частиною 2 Статті 138 Конституції України, оскільки повноваження "проведення експериментів у сфері оподаткування" взагалі не передбачені Конституцією України, ними не наділений жодний орган державної влади України.

Крім того, п.4 Статті 138 Конституції України передбачає "розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України". Отже, будь-які відмінності в АРК від єдиної податкової і бюджетної політики України, в т.ч. -"експерименти", є неконституційними.

У Законі "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" :

1. Положення п.1 Закону про затвердження Конституції АРК суперечить положенням Статті 8 Конституції України, оскільки Конституція АРК містить положення, що не відповідають Конституції України, а, отже, не може бути затверджена законом.

2. Положення п.2 Закону про набрання чинності Конституцією АРК суперечить положенням Статті 8 Конституції України, оскільки Конституція АРК містить положення, що не відповідають Конституції України, а, отже, не може набрати чинності.

На підставі викладеного, просимо Конституційний Суд України розглянути це Конституційне подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" та Конституції Автономної Республіки Крим і, керуючись положеннями Статті 152 Конституції України та Статті 15 Закону України "Про Конституційний Суд України, визнати названі положення цих нормативно-правових актів неконституційними.

Для участі у конституційному провадженні суб'єктом права на конституційне подання уповноважуються представники :

1.ЗАЄЦЬ Іван Олександрович - народний депутат України (м.Київ-19, вул. Грушевського, 5, тел.:291-60-90).

2.ОСТАШ Ігор Іванович - народний депутат України (м.Київ-19, вул. Грушевського, 5, тел.:291-53-17).

3.БАРАБАШ Олександр Леонідович - віце-президент Асоціації народних депутатів України (м.Київ-24, вул. Лютеранська, 28а, тел.:293-41-91).

Додаток: Ксерокопія офіційної публікації у газеті "Голос України" №3 від 12 січня 1999р. текстів Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" та Конституції Автономної Республіки Крим - 3 арк..

Підписи п’ятдесяти народних депутатів України.

Направлено до Конституційного Суду України
27 травня 1999 року.

РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" (справа про Конституцію Автономної Республіки Крим) № 1-рп/2003 від 16.01.2003

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач,

Іващенка Володимира Івановича

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

за участю представників суб'єкта права на конституційне подання Осташа Ігоря Івановича - народного депутата України та Барабаша Олександра Леонідовича - президента Асоціації народних депутатів України; залучених до участі у справі Грача Леоніда Івановича - народного депутата України, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України, представників Верховної Ради Автономної Республіки Крим Кисельова Василя Олексійовича - Першого заступника Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Демидова Григорія Вікторовича - першого заступника керівника Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, начальника Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Носова Владислава Васильовича - Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 року № 350-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999, № 5-6, ст. 43).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 50 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо конституційності положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим".

Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б., пояснення Барабаша О.Л., Грача Л.І., Селіванова А.О., Кисельова В.О., Демидова Г.В., Носова В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим". Зокрема, як зазначається у конституційному поданні, у назвах глави 2 і статті 7, а також у тексті пунктів 1, 2 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим застосовується поняття "територія Автономної Республіки Крим", що "за конституційно-правовою суттю (в застосованому контексті)" суперечить положенням статей 2, 132, 134 Конституції України, які закріплюють принципи єдності, цілісності і недоторканності території України.

1.1. У листі Президента України зазначається, що вживання у Конституції Автономної Республіки Крим терміну "територія Автономної Республіки Крим" не суперечить положенням статей 2, 132 Конституції України про єдність та цілісність території України.

Голова Верховної Ради України вважає, що твердження суб'єкта права на конституційне подання стосовно порушених питань "ґрунтується на помилковому трактуванні поняття "територія", коли ототожнюються поняття державної території і відповідної території адміністративно-територіальної одиниці. Україна як суверенна і незалежна держава, наголошується у листі, "має свою державну територію і як унітарна держава не має і не може мати у своєму складі інших державних утворень".

На думку Голови Верховної Ради України, поняття "територія Автономної Республіки Крим", що застосовується в пунктах 1, 2 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим, означає "територію адміністративно-територіальної одиниці у складі державної території України і не суперечить принципам, закріпленим Конституцією України, про єдність, цілісність і недоторканність державної території України".

У листі Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим до Конституційного Суду України зазначається, що оскільки Автономна Республіка Крим є адміністративно-територіальною одиницею, вона має відповідну територію, в межах якої здійснює повноваження, встановлені Конституцією та законами України. Тому вживання у Конституції Автономної Республіки Крим терміну "територія Автономної Республіки Крим" не суперечить Конституції України.

Частково подібну позицію викладено також у висновках інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1.2. Конституційний Суд України розглядає зазначені питання в системному зв'язку положень Конституції та законів України, відповідно до яких визначається конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим. Саме вони зумовлюють правовий зміст терміну "територія Автономної Республіки Крим".

У з'ясуванні цих питань засадничими є положення Конституції України, за якими Автономна Республіка Крим - невід'ємна складова частина України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (стаття 134), входить до системи адміністративно-територіального устрою України (частини перша, друга статті 133). Основним Законом України на конституційному рівні визначено органи Автономної Республіки Крим: представницький - Верховна Рада Автономної Республіки Крим, уряд - Рада міністрів Автономної Республіки Крим (стаття 136), а також сфери нормативного регулювання (стаття 137) та питання, що належать до відання Автономної Республіки Крим (стаття 138).

1.3. Верховна Рада України 23 грудня 1998 року, ухваливши Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим", затвердила Конституцію Автономної Республіки Крим, прийняту 21 жовтня 1998 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Конституція України, встановлюючи вимогу щодо затвердження Конституції Автономної Республіки Крим Верховною Радою України не менш як половиною від її конституційного складу (частина перша статті 135), безпосередньо не визначає форму правового акта, який закріпив би це затвердження. Верховна Рада України акт затвердження Конституції Автономної Республіки Крим визначила саме у формі закону України, а не постанови. Це відповідає конституційним засадам демократичної, правової держави, якою проголошено Україну (стаття 1 Конституції України), і є логічним продовженням формування законодавчої бази щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України.

У системі нормативно-правових актів Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" за юридичною силою займає таке саме місце, як і інші закони України, зокрема "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про столицю України місто-герой Київ". Після Конституції України, що має найвищу юридичну силу (частина друга статті 8), закони в ієрархії нормативно-правових актів посідають провідне місце.

Згідно з положенням статті 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" Конституція Автономної Республіки Крим набирає чинності одночасно з набранням чинності цим Законом. Тобто Конституція Автономної Республіки Крим органічно пов'язана із Законом про її затвердження. Конституція Автономної Республіки Крим, що затверджена Законом України, порівняно з нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим має вищу юридичну силу.

1.4. У Конституції України застосовуються терміни "територія України" (стаття 2), "державна територія" (стаття 132) і "територія" як територія адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої здійснюють свої повноваження органи місцевого самоврядування (частина перша статті 144), місцеві державні адміністрації (стаття 119). Відповідні терміни використовуються і в законах України, зокрема "Про державний кордон України", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про статус гірських населених пунктів в Україні", "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", "Про основи містобудування" тощо.

Поняття "державна територія" (територія України) і "територія відповідної адміністративно-територіальної одиниці", зокрема територія Автономної Республіки Крим, про яку йдеться в положеннях статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим, хоча й взаємопов'язані, але за своїм змістом є різними. Стаття 2 Конституції України встановлює, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Це є конституційним закріпленням територіального верховенства України.

Державна територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (частини перша, друга статті 133 Конституції України). Згідно зі статтею 134 Основного Закону України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Для неї як адміністративно-територіальної одиниці України не характерні державний суверенітет, власне громадянство та інші ознаки держави. Межі Автономної Республіки Крим з іншими адміністративно-територіальними одиницями не є державними кордонами.

Таким чином, термін "територія Автономної Республіки Крим", що застосовується в тексті Конституції Автономної Республіки Крим, характеризує Автономну Республіку Крим лише як адміністративно-територіальну одиницю.

Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що вживання цього словосполучення в Конституції Автономної Республіки Крим не суперечить Основному Закону України. Тому положення статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" у частині затвердження положень Конституції Автономної Республіки Крим, в яких використовується словосполучення "територія Автономної Республіки Крим", мають бути визнані такими, що відповідають Конституції України (конституційними).

2. На думку народних депутатів України, суперечать Конституції України (пункту 13 частини першої статті 92, статті 133) також і положення абзацу першого пункту 1 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим, а саме: "територія Автономної Республіки Крим визначається межами, які існували на 20 січня 1991 року день проведення референдуму та на день набуття чинності законом України про відновлення автономної республіки". Цей референдум, наголошується у конституційному поданні, не має будь-якого відношення до визначення адміністративно-територіальних меж Автономної Республіки Крим.

Що стосується Закону Української РСР "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" від 12 лютого 1991 року № 712-XII, Постанови Верховної Ради Української РСР "Про введення в дію Закону Української РСР "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" та про поповнення складу Верховної Ради Кримської АРСР" від 12 лютого 1991 року № 713-XII (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991, № 9, ст. 84-85), то вони втратили чинність відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України та статті 3 Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року № 1543-XII.

Президент України у листі до Конституційного Суду України зазначає, що існуючі межі території Автономної Республіки Крим визначено Законом Української РСР "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки", який, на його думку, не суперечить Конституції України, а отже, відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є чинним і нині. Однак положення Конституції Автономної Республіки Крим, згідно з якими визначення меж території Автономної Республіки Крим пов'язується з проведеним 20 січня 1991 року на території Кримської області референдумом (абзац перший пункту 1 статті 7), а зміну території Автономної Республіки Крим поставлено у залежність від рішень республіканського (місцевого) референдуму та Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 2 статті 7), Президент України вважає такими, що суперечать Конституції України (частині першій статті 8, частині другій статті 19).

У листах Голови Верховної Ради України та Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим до Конституційного Суду України стверджується, що зазначені положення Конституції Автономної Республіки Крим і статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" відповідають Конституції України.

2.1. Конституційний Суд України у вирішенні зазначених питань виходить з такого. Проведений 20 січня 1991 року у Кримській області місцевий референдум мав на меті з'ясування громадської думки населення Кримської області з питання відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. За правовими наслідками результати такого референдуму мали консультативний характер і не були обов'язковими до виконання органами державної влади Української РСР, що існували на той час. Крім того, на референдумі 20 січня 1991 року не порушувалося питання про зміну меж території Кримської області, а визначалося ставлення її населення до можливого статусу Кримської області як автономії.

Питання про відновлення Кримської АРСР згідно з Конституцією (Основним Законом) Української РСР від 20 квітня 1978 року та Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року на той час повноважна була вирішувати тільки Верховна Рада Української РСР.

Оскільки положення абзацу першого пункту 1 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим: "Територія Автономної Республіки Крим визначається межами, які існували на 20 січня 1991 року день проведення референдуму:", відображає стан громадської думки, що існувала на той час, про відновлення Кримської АРСР, Конституційний Суд України дійшов висновку, що це положення не суперечить Основному Закону України.

12 лютого 1991 року Верховна Рада Української РСР прийняла Закон "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки", яким у межах території Кримської області в складі Української РСР було відновлено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. У зв'язку з цим Конституцію (Основний Закон) Української РСР від 20 квітня 1978 року було доповнено главою 7-1 "Кримська АРСР" і статтею 75-1, відповідно до якої встановлювалося, що "Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання".

За Конституцією України виключно законами України визначається територіальний устрій України (пункт 13 частини першої статті 92), який ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (стаття 132).

На таких конституційних засадах здійснюється законодавче регулювання у сфері місцевого самоврядування (закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про столицю України місто-герой Київ" та інші), визначення статусу та повноважень Автономної Республіки Крим (закони України "Про Автономну Республіку Крим", "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" та інші). Це певною мірою реалізує принципи, закладені в Європейській хартії місцевого самоврядування, стаття 5 якої встановлює, що за будь-якої зміни місцевих територіальних розмежувань необхідно попередньо консультуватися з відповідними органами місцевого самоврядування, можливо, де це дозволяє закон, шляхом проведення референдуму. Пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесено вирішення питань адміністративно-територіального устрою відповідно до законодавства України.

Отже, положення пункту 2 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим, за яким "територію Автономної Республіки Крим може бути змінено з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим", можна реалізувати лише відповідно до Конституції та законів України за рішенням Верховної Ради України.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень Конституції і чинних законів України Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 2 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим не суперечить Основному Закону України. У зв'язку з цим положення статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" у частині затвердження зазначених положень Конституції Автономної Республіки Крим мають бути визнані такими, що відповідають Конституції України (конституційними).

3. У конституційному поданні оспорюються також положення пункту 1 статті 8 Конституції Автономної Республіки Крим, згідно з якими "Автономна Республіка Крим має свої символи: Герб, Прапор і Гімн. Музика і текст Гімну, описи Герба і Прапора Автономної Республіки Крим, а також порядок їх використання встановлюються нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим". На думку народних депутатів України, ці положення суперечать статтям 137, 138 Конституції України, оскільки не передбачені ними. До того ж, наголошують автори подання, відповідно до положень частини другої статті 19, статті 134 Основного Закону України сфера відання Автономної Республіки Крим і коло питань, з яких Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання, не можуть бути довільно розширені за правові межі, визначені Конституцією України.

Протилежну позицію щодо символіки Автономної Республіки Крим та встановлення порядку її використання викладено у листах Голови Верховної Ради України і Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим до Конституційного Суду України. Вона була підтримана представниками Верховної Ради України та Автономної Республіки Крим на пленарному засіданні Конституційного Суду України. На їхню думку, будь-яких підстав для визнання неконституційними положень пункту 1 статті 8 Конституції Автономної Республіки Крим немає.

Президент України вважає, що зазначені положення не суперечать Конституції України, але застерігає, що порядок використання символів Автономної Республіки Крим "має визначатися Верховною Радою Автономної Республіки Крим згідно із законами України".

3.1. У Конституції України вживається лише поняття "державні символи України", якими є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України (частина перша статті 20). Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частина шоста статті 20). Тобто, державні символи України пов'язані за змістом з державним суверенітетом. Законами України передбачається також наявність власної символіки територіальних громад, об'єднань громадян тощо.

Правове регулювання у цій сфері здійснюється на іншому, аніж Конституція України, рівні. Так, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, а також райони і області можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), що відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції (частини перша, друга статті 22). Зміст, опис та порядок використання такої символіки визначаються відповідною радою згідно із законом (частина третя статті 22).

Закон України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим відносить, зокрема, затвердження символіки Автономної Республіки Крим відповідно до законів України (пункт 33 частини другої статті 9). Це положення конкретизовано в пункті 1 статті 8 Конституції Автономної Республіки Крим. На його підставі Верховна Рада Автономної Республіки Крим затвердила Положення про Герб Автономної Республіки Крим (постанова від 21 квітня 1999 року № 456-2/99), Положення про Прапор Автономної Республіки Крим (постанова від 21 квітня 1999 року № 457-2/99) та схвалила Гімн Автономної Республіки Крим (постанова від 26 лютого 1992 року № 24-1 в редакції від 21 квітня 1999 року).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 1 статті 8 Конституції Автономної Республіки Крим не суперечать Основному Закону України. Таким чином, положення статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" у частині затвердження зазначених положень Конституції Автономної Республіки Крим мають бути визнані такими, що відповідають Конституції України (конституційними). Порядок використання символів Автономної Республіки Крим має визначатися Верховною Радою Автономної Республіки Крим згідно з Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України вважає некоректним використання в Конституції Автономної Республіки Крим словосполучення "столиця Автономної Республіки Крим" стосовно міста Сімферополя (пункт 2 статті 8), яке відповідно до законодавства України за статусом є адміністративним центром адміністративно-територіальної одиниці. У контексті положень статті 20 Конституції України поняття столиця України, якою є місто Київ (частина сьома), символізує єдиний загальнонаціональний і адміністративно-політичний центр України як унітарної, суверенної і незалежної держави.

4. На думку суб'єкта права на конституційне подання, не відповідають Основному Закону України положення підпунктів 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим, а саме: віданню Автономної Республіки Крим підлягає "зарахування: до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів, які збираються на території Автономної Республіки Крим: з подальшою передачею до Державного бюджету України:" і "які зараховуються в повному обсязі до бюджету Автономної Республіки Крим:" та "проведення експериментів у сфері оподаткування".

Як основні мотиви, наведено положення Конституції України, згідно з якими виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори (пункт 1 частини другої статті 92). Отже, наголошується в конституційному поданні, оскільки Конституція Автономної Республіки Крим не є законом України, вона не може встановлювати інше, ніж те, що передбачено законом про державний бюджет (на відповідний рік). Крім того, такі повноваження Автономної Республіки Крим не визначені статтями 137, 138 Конституції України, а тому відповідно до положень частини другої статті 19, статті 134 Конституції України не можуть належати до відання Автономної Республіки Крим.

Президент України у листі до Конституційного Суду України зазначає, що "віднесення Конституцією Автономної Республіки Крим до відання Автономної Республіки Крим повноважень щодо зарахування до бюджету Автономної Республіки Крим усіх податків та зборів, які збираються на її території, за винятком місцевих, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат" не відповідає пункту 1 частини другої статті 92, пункту 4 частини першої статті 138 Конституції України, а також актам бюджетного та податкового законодавства України.

З наведених підстав неконституційним, на думку Президента України, є положення абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим, за яким до відання Автономної Республіки Крим належить "проведення експериментів у сфері оподаткування".

У виступі на пленарному засіданні Конституційного Суду України Носов В.В. підкреслив, що "Верховна Рада України не може встановлювати неунітарні принципи бюджетного регулювання для Автономної Республіки Крим". Тому зазначені положення Конституції Автономної Республіки Крим не відповідають Основному Закону України, оскільки "порушують унітарні принципи бюджетного регулювання".

У листах Голови Верховної Ради України і Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим йдеться про те, що всі ці положення Конституції Автономної Республіки Крим не суперечать Основному Закону України, оскільки формування бюджету Автономної Республіки Крим, зарахування до нього податків і зборів, проведення експериментів у сфері оподаткування здійснюються відповідно до Конституції та законів України. Таку позицію було підтримано на пленарному засіданні Конституційного Суду України представниками Верховної Ради України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Зокрема, Кисельов В.О. наголосив, що зазначені в підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим повноваження Автономної Республіки Крим стабілізують її бюджет, сприяють зміцненню фінансової самостійності Автономної Республіки Крим, яка гарантується закріпленими законами України загальнодержавними доходами за прибутковою частиною бюджету Автономної Республіки Крим, що вже передбачено для місцевого самоврядування статтею 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

4.1. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить із системного зв'язку положень Конституції та законів України, якими регулюються суспільні відносини у бюджетній та податковій сферах. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої статті 138 Основного Закону України до відання Автономної Республіки Крим належить розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Ця політика є складовою внутрішньої політики України, засади якої визначає Верховна Рада України (пункт 5 частини першої статті 85 Конституції України). Виходячи із змісту положень пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, згідно з якими виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори, та положень частини першої статті 95, за якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами, Конституційний Суд України вважає, що на цей час зміст податкової і бюджетної політики України відображено, зокрема, в Бюджетному кодексі України від 21 червня 2001 року, в Законі України "Про систему оподаткування" та у відповідних законах про податки тощо.

Бюджетний кодекс України конкретизував конституційні положення бюджетної системи України, визначивши її принципи (стаття 7): єдності, збалансованості, самостійності. Останній означає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання, зокрема органів Автономної Республіки Крим. Вони та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, повноваженнями органів Автономної Республіки Крим визначати напрями використання коштів згідно із законодавством України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети. Також закріплюються принципи повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу. У цих принципах відображається єдина бюджетна політика України, що є основою розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим.

У Бюджетному кодексі України визначаються особливості формування бюджету Автономної Республіки Крим, зокрема передбачається, що надходження та витрати бюджету Автономної Республіки Крим формуються у порядку, встановленому цим Кодексом, із урахуванням Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" (частина перша статті 67). Тобто, за змістом Бюджетного кодексу України це, вважає Конституційний Суд України, і є визначенням основ бюджетної політики України стосовно повноважень Автономної Республіки Крим, установлених у підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим. Ці повноваження реалізуються органами Автономної Республіки Крим лише відповідно до Конституції України, Бюджетного кодексу України та законів про податки в Україні.

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорювані суб'єктом права на конституційне подання положення абзацу другого підпункту 13, абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим не суперечать Основному Закону України. З огляду на це, мають бути визнані такими, що відповідають Конституції України (конституційними), положення статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" у частині затвердження зазначених положень Конституції Автономної Республіки Крим.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 72, 73, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 року:

1.1. "територія Автономної Республіки Крим визначається межами, які існували на 20 січня 1991 року день проведення референдуму та на день набуття чинності законом України про відновлення автономної республіки" (абзац перший пункту 1 статті 7);

1.2. "територію Автономної Республіки Крим може бути змінено з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України" (пункт 2 статті 7);

1.3. "Автономна Республіка Крим має свої символи: Герб, Прапор і Гімн. Музика і текст Гімну, описи Герба і Прапора Автономної Республіки Крим, а також порядок їх використання встановлюються нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим" (пункт 1 статті 8);

1.4. "зарахування відповідно до Конституції України і законів України до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів, які збираються на території Автономної Республіки Крим, за винятком місцевих, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат" (абзац другий підпункту 13 пункту 1 статті 18);

1.5. "згідно із законодавством України: проведення експериментів у сфері оподаткування" (абзац перший підпункту 14 пункту 1 статті 18).

2. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" щодо затвердження положень Конституції Автономної Республіки Крим, зазначених у підпунктах 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 1 цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних виданнях України.

Конституційний Суд України

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" (справа про Конституцію Автономної Республіки Крим)

З Рішенням Конституційного Суду України про конституційність абзацу першого пункту 1 статті 7, пункту 2 статті 7, пункту 1 статті 8, абзацу другого підпункту 13 пункту 1 статті 18, абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим та положень статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" не можу погодитися і вважаю за необхідне, керуючись статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України", викласти окрему думку, виходячи з таких підстав.

1. Положення пунктів 1 та 2 статті 7 Конституції щодо меж території Автономної Республіки Крим свідчать про те, що автори цієї Конституції розглядають Автономну Республіку Крим як державне утворення: "Територія Автономної Республіки Крим визначається межами, які існували на 20 січня 1991 року - день проведення референдуму - " (пункт перший) та "Територію Автономної Республіки Крим може бути змінено з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України" (пункт другий).

Звідси й положення про прийняття Конституції Автономної Республіки Крим - "керуючись інтересами кримчан" (преамбула), хоча відповідно до статті 4 Конституції України в державі існує єдине громадянство, і посилання на референдум щодо відновлення автономії, незважаючи на відсутність Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", який було прийнято лише 3 липня 1991 року, і норми про столицю автономії та її символи, хоча належало зазначити "адміністративний центр" та "символіка". Юридичне значення з питання поновлення автономії має прийняття 12 лютого 1991 року Верховною Радою УРСР закону "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки".

До того ж, слід наголосити на тому, що позитивна відповідь на запитання референдуму, на який є посилання в Конституції Автономної Республіки Крим, - "Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки - суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?" - означає, що Автономна Республіка Крим розглядається як суверенна держава, яка будує свої відносини з іншими країнами на підставі міжнародних договорів.

Таке визначення статусу Автономної Республіки Крим суперечить не тільки Конституції України, зокрема статті 73 щодо вирішення питання про зміну території України виключно всеукраїнським референдумом; пункту 13 частини першої статті 92 про визначення виключно законами України територіального устрою України та положенням статей 137, 138 щодо кола питань, які належать до нормативного регулювання та відання Автономної Республіки Крим, але й самій Конституції Автономної Республіки Крим (пункт перший статті 1, статті 18 та інші).

Ні Конституцією, ні законами України не передбачено можливості в односторонньому порядку (залежно від рішень республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим) вирішувати питання про зміну території Автономної Республіки Крим. Територія України, включаючи територію Криму, є єдиною, цілісною і недоторканною. Державна територія включає сушу, води, надра, а також повітряній простір над ними в межах державного кордону. В межах державної території українська держава здійснює своє верховенство, яке іменується територіальним і є елементом державного суверенітету. Будь-які зміни території і державних кордонів України без згоди українського народу неможливі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 138 Конституції України до відання Автономної Республіки Крим належить організація та проведення місцевих референдумів.

Згідно з частиною першою статті 3^і Закону України від 3 липня 1991 року "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" предметом республіканського (Автономної Республіки Крим) референдуму може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання Автономної Республіки Крим. Предмет місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим визначається законодавством Автономної Республіки Крим (частина друга статті 3^і).

Проведення референдумів з питань, що не належать до відання Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць в Україні, не допускається, а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили (стаття 6^і зазначеного Закону).

Не можуть бути підставою для зміни території Автономної Республіки Крим положення Закону України від 21 травня 1997 року "Про місцеве самоврядування". Відповідно до частини першої статті 7 цього Закону місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. [Територіальну громаду складають жителі села, селища, міста чи добровільного об'єднання жителів кількох сіл у сільську громаду (частина перша статті 140 Конституції України)]. Статтею 37 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту; 2) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом. Відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України, зокрема, належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст.

Згідно з абзацом третім пункту 2 і пунктом 7 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" названого закону референдуми територіальних громад міст з районним поділом можуть, зокрема, вирішувати питання щодо утворення (неутворення) районних у містах рад відповідно до статті 5 Закону; до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об'єдналися в одну територіальну громаду за наявності фінансово-матеріальної бази, достатньої для забезпечення здійснення кожною з цих громад функцій і повноважень місцевого самоврядування, шляхом місцевого референдуму можуть прийняти рішення про вихід з цієї громади.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2001 року у справі про правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим Верховна Рада Автономної Республіки Крим може вирішувати лише питання, які віднесено до відання Автономної Республіки Крим та належать до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим. До компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесено, зокрема, організацію та проведення місцевих референдумів (пункт 2 частини першої статті 138 Конституції України, пункт 3 частини другої статті 9 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", підпункт 3 пункту 2 статті 26 Конституції Автономної Республіки Крим).¹

Пункт 3 статті 7 щодо адміністративно-територіальних одиниць в Автономній Республіці Крим, їх утворення, зміни меж та підпункт 4 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим стосовно повноважень Автономної Республіки Крим вирішувати питання адміністративно-територіального устрою, що віднесені законодавством України до відання Автономної Республіки Крим, у зіставленні з положеннями пунктів 1 та 2 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим свідчать про відмежування поняття "адміністративно-територіальна одиниця Автономної Республіки Крим" від "території Автономної Республіки Крим".

Відповідно до офіційного тлумачення Конституційним Судом України положення пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України про те, що виключно законами України визначається "територіальний устрій України", питання територіального устрою України, зокрема визначення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України, є питаннями загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом. (Рішення від 13 липня 2001 року у справі про адміністративно-територіальний устрій)².

Виходячи з указаного, висновок у Рішенні про те, що поняття "територія Автономної Республіки Крим", яке застосовується в тексті Конституції Автономної Республіки Крим, є ознакою Автономної Республіки Крим як адміністративно-територіальної одиниці України, є помилковим. У даному разі йдеться саме про "територію", а не здійснення повноважень на відповідних територіях автономії, на що послався Конституційний Суд, витлумачивши у такий спосіб Конституцію Автономної Республіки Крим, не маючи на це відповідних повноважень (стаття 150 Конституції України).

До того ж, поняття "адміністративно-територіальної одиниці" - це не здійснення на відповідних територіях (Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл) покладених на органи державної влади України, Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування Конституцією і законами України повноважень. Адміністративно-територіальна одиниця - це частина території держави або її окремої частини, що має визначені законом або підзаконним актом межі, в яких здійснюється управління нею як цілісним утворенням на началах централізованого управління.³

Порядок формування та діяльності органів державної влади України, органів Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування на відповідних територіях також не є ознакою адміністративно-територіальної одиниці. Система взаємовідносин між державою в цілому, тобто її центральною владою, та її територіальними одиницями, уособленими у відповідних органах влади, визначає територіальний устрій держави. Відомі дві форми територіального устрою: унітарна держава і федерація.⁴ Наприклад, підпункт 12 пункту 2 статті 26 Конституції Автономної Республіки Крим до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим відносить вирішення питань адміністративно-територіального устрою згідно з законами України. А стаття 7 (пункт "ж") Земельного кодексу України передбачає повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо встановлення та зміни меж районів, міст.

Унітарна держава (від лат. unitas - єдність , єднання, одне ціле) - одна з форм (поряд з федерацією) територіальної організації держави, яка характеризується тим, що вона включає політико-адміністративні або адміністративні одиниці, чий статус регулюється головним чином актами поточного законодавства центральної влади. Крім того, в унітарній державі діє одна конституція, єдина система законодавства, державної адміністрації та судової влади, єдине громадянство. Суверенітет унітарної держави не підлягає поділу з будь-якими частинами цієї держави, у ній не виникає питання про внутрішні кордони. Складові частини унітарної держави не мають суверенітету, тобто вони не є державами у власному розумінні цього слова. Автономні одиниці приймають акти, які визначають їх устрій (статути, положення, хартії) з можливим наступним затвердженням таких актів органом більш значної одиниці або держави.

За таких обставин наведені положення пункту 1 та 2 статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим щодо визначення території та її зміни в залежності від рішень республіканського (місцевого) референдуму та Верховної Ради Автономної Республіки Крим повинні бути визнані неконституційними.

2. Положення абзацу другого підпункту 13 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим щодо "зарахування відповідно до Конституції України і законів України до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів..., за винятком місцевих, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат" та абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 щодо "проведення експериментів у сфері оподаткування" не можна не сприймати як намагання перетворити адміністративно-територіальну одиницю на досить відокремлене самостійне утворення з можливостями формування незалежної економічної політики.

Звідси - положення про розроблення, затвердження, виконання бюджету Автономної Республіки Крим (абзац перший підпункту 13 пункту 1 статті 18 Конституції АРК) без посилання на пункт 4 частини першої статті 138 Конституції України, який встановлює належність до відання Автономної Республіки Крим "розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України"; про зарахування в повному обсязі до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів ..., з подальшою передачею до Державного бюджету України для загальнодержавних витрат та "фінансову самостійність Автономної Республіки Крим" (абзац другий підпункту 14 пункту 1 статті 18).

Посилання на зарахування до бюджету Автономної Республіки Крим податків і зборів з подальшою їх передачею до Державного бюджету України та проведення експериментів у сфері оподаткування "відповідно до Конституції України і законів України" аж ніяк не підтверджує їх конституційність. Це - звичайна відсилка, бо не можна обійти загальновідоме положення частини другої статті 135 Конституції України про те, що нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Насправді ж наведені положення прямо суперечать нормам Конституції України. Адже визначення складу доходів і видатків бюджету є сферою відносин, що регулюються Конституцією України, Бюджетним кодексом України та шляхом щорічного законодавчого регулювання прийняттям Закону України "Про Державний бюджет". Встановлення єдиної податкової і бюджетної політики віднесено до компетенції Верховної Ради України, а її проведення забезпечує Кабінет Міністрів України (стаття 116 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

Згідно з чинним бюджетним законодавством державний бюджет та місцеві бюджети (бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування) складають єдину бюджетну систему. Принцип єдності бюджетної системи ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів через використання регулюючих доходних джерел, утворення цільових та інших фондів, їх частковий перерозподіл з метою фінансового забезпечення завдань та функцій держави і місцевого самоврядування, в тому числі у сфері соціального захисту громадян. Самостійність бюджетів не може означати довільного, без врахування визначених Конституцією та законами України державної політики та державних функцій, складання доходів і видатків відповідних територій. Це призвело б до порушень конституційних гарантій соціального захисту громадян та засад справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Слід зазначити, що держава, виходячи з наявної економічної ситуації, прагне поліпшувати фінансове становище регіонів. З прийняттям Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2002 рік не віднесено, зокрема, акцизний збір з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками за місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим, плату за ліцензії на певні види господарської діяльності, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим (пункти 5, 7 статті 2 цього Закону).

Реалізовуючи принцип єдності бюджетної системи, Верховна Рада України зупинила дію на 2002 рік, зокрема, пункту 1 частини першої статті 31 Кодексу України про надра в частині зарахування 60 відсотків платежів за видобування корисних копалин загальнодержавного значення до бюджету Автономної Республіки Крим; частин першої і третьої статті 91 Лісового кодексу України в частині зарахування 20 відсотків платежів до бюджету Автономної Республіки Крим та визначення напрямів спрямування цих коштів; частин першої, другої та шостої статті 32 Водного кодексу України в частині зарахування 50 відсотків зборів за використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення до бюджету Автономної Республіки Крим; частини першої статті 209 Земельного кодексу України в частині спрямування коштів, що надходять у порядку відшкодування 25 відсотків втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, - Автономній Республіці Крим тощо (стаття 55 Закону).

Позиція Суду стосовно того, що Законом України від 23 грудня 1998 р. "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" Автономній Республіці Крим надаються (делегуються) повноваження, встановлені в підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим, є помилковою, оскільки крім питань про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим (стаття 1), набрання нею чинності (стаття 2), внесення змін до Конституції Автономної Республіки Крим, які затверджуються Законом України (стаття 3), втрату чинності Закону України "Про Конституцію Автономної Республіки Крим" від 4 квітня 1996 р. (стаття 4) та про опублікування цього Закону разом з текстом затвердженої Верховною Радою України Конституції Автономної Республіки Крим і набрання чинності з дня опублікування (стаття 5), жодних інших питань, в тому числі щодо делегування повноважень, згаданий Закон не вирішував.

Не свідчать про делегування наведених повноважень Автономній Республіці Крим і положення Законів України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", "Про основи містобудування" (стаття 10) та Кодекси України Земельний (стаття 7), Бюджетний (стаття 67), Про надра (стаття 9). Стосовно питань повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері бюджету та оподаткування до її відання належать: затвердження бюджету Автономної Республіки Крим та внесення змін до нього, контроль за його виконанням, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; встановлення податків і пільг на податки відповідно до законів України (підпункти 7, 8 пункту 2 згаданого Закону). Аналогічною є компетенція з цього питання сільських, селищних, міських рад (пункти 23, 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Абзац шостий статті 10 Закону України "Про основи містобудування" визначає належність до компетенції Автономної Республіки Крим організації розроблення та проведення експертизи, затвердження і реалізацію республіканських містобудівних програм, проектів об'єктів, що будуються за рахунок бюджету Автономної Республіки Крим.

Пункт 3 частини другої статті 9 Кодексу України про надра відносить до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим розподіл між відповідними місцевими бюджетами платежів за користування надрами, визначених цим Кодексом.

Стаття 7 Земельного кодексу України не вирішує питання бюджету та податків.

Конституція України не відносить до відання Автономної Республіки Крим проведення експериментів у сфері оподаткування. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України система оподаткування, податки і збори встановлюються законами України. Відповідно до частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України у Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих податків і державних цільових фондів визначається згідно з законами України (частина третя статті 14 Закону України "Про систему оподаткування").

Надання права у 2003 році Верховній Раді Автономної Республіки Крим у вигляді експерименту запроваджувати за погодженням з Кабінетом Міністрів України місцеві податки і збори, виходячи із специфіки соціально-економічного розвитку регіону, підтверджує відсутність такого права до цього часу (стаття 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік").

Конституція України (стаття 135 частина перша) встановила норму, за якою Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію Автономної Республіки Крим, а Верховна Рада України затверджує її. Внесення у встановленому порядку змін до Конституції Автономної Республіки Крим здійснює Верховна Рада Автономної Республіки Крим (підпункт 1 пункту 2 статті 9 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим").

Якщо вважати зазначені положення підпунктів 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим делегованими, то Верховна Рада України безпосередньо не може їх змінювати, тим більше - забрати їх. Така ситуація суперечить правовій позиції Конституційного Суду України у справі про угоди про розподіл продукції (Рішення від 6 грудня 2001 року) про неконституційність обмежень законодавчих повноважень Верховної Ради України.

За теорією конституційного права делегування повноважень є тимчасова передача одним органом державної влади (чи посадовою особою) належних йому повноважень іншому органу. Його обов'язковими умовами є чітко обмежений строк; жорстко визначене коло питань; неможливість розширювального тлумачення; неможливість делегування права на видання норм, які мають зворотну дію або змінюють діючий закон; неприпустимість субделегації.⁵

Отже, механізм зарахування податків і зборів, закладений у підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим стосовно зарахування до бюджету Автономної Республіки податків і зборів, які збираються на території Автономної Республіки Крим, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат суперечить положенням статті 75, пункту 3 частини першої статті 85, статті 95, пункту 4 частини першої статті 138 Конституції України.

З наведеного однозначно випливає, що положення абзацу другого підпункту 13 пункту 1 та абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим є неконституційними.

3. Інтерпретуючи застосування в тексті Конституції Автономної Республіки Крим словосполучення "територія Автономної Республіки Крим" лише як адміністративно-територіальної одиниці (пункт 1.4), а визначення "території Автономної Республіки Крим межами, які існували на 20 січня 1991 року - день проведення референдуму..." як відображення громадської думки щодо відновлення автономії, та можливість зміни "території Автономної Республіки Крим з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - як вирішення питань адміністративно-територіального устрою (пункт 2.1), Конституційний Суд одночасно навів принципи Європейської Хартії місцевого самоврядування про охорону територіальних кордонів, "стаття 5 якої встановлює, що за будь-якої зміни місцевих територіальних розмежувань (фактично в хартії йдеться про "зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування"⁶ В.С.) необхідно попередньо консультуватися з відповідними органами місцевого самоврядування, (фактично "місцевими громадами"⁷ В.С.) можливо, де це дозволяє закон, шляхом проведення референдуму".

Отже, питання все ж таки стосується зміни території, оскільки "адміністративно-територіальний устрій - організація державної території способом її поділу на відокремлені частини - адміністративно-територіальні одиниці".⁸

Визнавши, що проведений 20 січня 1991 року у Кримській області референдум був місцевим і консультативним, необов'язковим до виконання органами державної влади, Конституційний Суд України своїм Рішенням підняв його на рівень конституційного, хоча як стверджує Конституційний Суд, "питання про відновлення Кримської АРСР згідно з Конституцією (Основним Законом) Української РСР від 20 квітня 1978 року та Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року на той час повноважна була вирішувати тільки Верховна Рада Української РСР" (пункт 2.1 цього Рішення).

І останнє. Як розуміти те, що Конституційний Суд у своєму Рішенні використання в Конституції Автономної Республіки Крим словосполучення "столиця Автономної Республіки Крим" стосовно міста Сімферополя вважає всього лише "некоректним"? Чи не є це ще однією, поряд з названими вище, ознакою вирішення Конституційним Судом даної справи не з позиції права, а з позиції політичної доцільності?

В. Скомороха

¹Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001. За ред.. Євграфова П.Б. – К.: Юрінком Інтер. – С.283.

²Вказ. праця. Т.2. – С.493.

³Конституционное право: Словарь. Отв. Ред. В.В. Маклаков. – М.: Юристъ, 2001, - С.23.

⁴Вказ. праця. – С.493.

⁵Баглай М.В., Туманов В.А. Малая єнциклопедия конституционного права. – М. : БЕК, 1998. – С.114-115.

⁶ІПС "Законодавство", (станом на 18.01.2003)

⁷Там само.

⁸Шаповал В. Територіальна організація держави в конституційному праві // Вісник Конституційного Суду України, № 5. 2002, - С.46.

СУД ПІШОВ - ПРОБЛЕМИ ЛИШИЛИСЯ

Конституція Криму не суперечить Основному Закону України. Саме такий вердикт виніс Конституційний Суд України 22 січня 2003 року. До розгляду справи Конституційний Суд приступив у листопаді минулого року. Судді розглянули конституційне подання 50-ти народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 року.

Передмова

Звернення 50-ти народних депутатів надійшло до Конституційного Суду у 1999 році, ще за часів головування у Верховній Раді Олександра Ткаченка, який називав кримську конституцію "творінням патріотів і логічним плодом конструктивного діалогу Верховної Ради Криму з органами державної влади України". Проте, на думку опонентів Конституції АРК, цей "плід конструктивного діалогу" містив низку суперечностей відносно Основного Закону України. А відтак подання стосувалося відповідності Конституції України такого поняття кримського основного закону, як "територія Автономної Республіки Крим", а також запровадження “автономної” кримської символіки та способів урегулювання бюджетних взаємин між центром і автономією. У депутатському поданні було обґрунтовано висновок про неконституційність даних положень Конституції АРК, а також і Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим".

Розгляд "кримського питання" на рівні Конституційного Суду певні сили в Автономній Республіці Крим розцінили як загрозу самому статусу автономії в унітарній державі Україна, побоюючись винесення негативного висновку щодо основного політичного надбання Верховної Ради АРК попереднього скликання – кримської Конституції. Під час першого засідання КС з цього приводу "батько" Конституції АРК – спікер кримського парламенту попереднього скликання, а нині народний депутат України Леонід Грач – заявляв, що позбавлення Криму статусу автономії – це “політичне варварство". Він застеріг, що в разі, якщо такі спроби робитимуться, "безперечно, порушуватиметься питання про нелегітимність передачі Криму до складу України в 1954 році, набуватимуть розмаху процеси, які розцвіли на початку 90-х років".

"Оксамитовий ультиматум" із залученням посередників із Росії виявився зайвим. "Конституційної революції" не сталося, Крим залишився при власній Конституції та при статусі не "державної території", однак "адміністративно-територіальної одиниці".

Конституційні етюди

За попередніми редакціями "основних документів" Автономної Республіки Крим можна вивчати не тільки історію становлення автономії та кристалізації відносин між офіційним Сімферополем і Києвом, але й "блиск і убозтво" кримського сепаратизму. Багаторічні зусилля з конституційного врегулювання відносин центру і автономії крім усього іншого залежали й від персональних поглядів та інтересів тих кримських депутатів, які "творили" ці документи. Старт процесу конституційного творення, який було успішно завершено в 1998 році, було дано ухваленням 28 червня 1996 року Конституції України. У цьому документі заслуговує на увагу розділ про Автономну Республіку Крим, Конституція якої має прийматися Верховною Радою автономії й затверджуватися простою більшістю від конституційного складу ВР України. Слід зауважити, що приймали цей розділ з неабиякими труднощами. Ухвалити його вдалося лише завдяки тому, що в "конституційну ніч" кримську конституцію "обміняли" на українську символіку. Як пам’ятається, праві тоді виступали і проти назви автономії "Республіка Крим", і проти найменування її основного документа ("Конституція"), наполягаючи на закріпленні терміну "статут". Ліві ж не хотіли закріплення в Конституції державної символіки, що обстоювали праві. Тож ці два питання і було прийнято "пакетом".

Згодом розпочався довготривалий процес приведення тексту Конституції Автономної Республіки Крим у відповідність із Конституцією України та ухвалення в остаточній редакції статей, не затверджених Верховною Радою України.

Нинішню Конституцію Верховна Рада АРК прийняла за основу 21 жовтня 1998 року. Тоді за це проголосували 82 депутати із 85 присутніх у залі, проти було двоє. В основу проекту було покладено статус автономії, закріплений у Конституції України. Крим проголошувався автономною республікою, яка є складовою суверенної України і хоча не має суверенітету, але має самостійність у межах питань її відання. У тексті новонародженого поважного документа були відсутні такі поняття, як "держава", "громадянство АРК", "закони АРК", які засвідчують статус суверенного утворення. Саме навколо цих питань тривалий час спалахували гарячі суперечки і саме їх наявність у попередньому документі не дозволяла українському парламенту його затвердити. Згідно із затвердженим кримським парламентом проектом Основного Закону автономії призначення керівників силових структур мало обговорюватися як із головою Верховної Ради Криму, так і з кримським прем'єром. Детально було розписано повноваження Ради міністрів. Відтак голова Ради міністрів Криму С. Куніцин назвав прийняття Конституції автономії "серйозним кроком уперед", однак застеріг, що Верховна Рада України може й обмежити податкові та економічні повноваження автономії ("Інтерфакс-Україна", 21 жовтня 1998 р.).

У ході роботи узгоджувальної комісії із документа було вилучено прикметник "найвищий", ужитий для визначення статусу Верховної Ради Криму, було досягнуто компромісу стосовно того, що голова Верховної Ради АРК і глава кримського уряду на рівних братимуть участь у вирішенні кадрових питань, узгоджуватимуть призначення і зняття з посад представників силових структур. На вечірньому засіданні 23 грудня 1998 року Основний Закон Криму було прийнято. За таке рішення віддали свої голоси 230 депутатів Верховної Ради України. Однією з ключових у процесі голосування стала позиція окремих депутатів з фракції Руху, які погодилися підтримати Конституцію АРК, оскільки парламент урахував "соломонову" поправку члена фракції Івана Зайця, згідно з якою суперечливі моменти законодавства автономії та рішень Ради міністрів Криму "перекриватимуться" Конституцією і законами України. Сам І. Заєць стверджував, що "механізм" прийняття цієї поправки був доволі хитрий: "О. Ткаченко поставив на голосування моє зауваження у формі запитання до глави парламенту Криму. Верховна Рада України не має права втручатися й формувати текст. Вона або затверджує, або відкидає. Спікер проігнорував і зауваження Ю. Кармазіна, який пропонував відхилити проект через його невідповідність Конституції України" ("Киевские ведомости", 25 грудня 1998 р.).

Останню крапку в цьому питанні у вигляді свого підпису під Законом України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" поставив Президент України Л. Кучма 23 грудня 1998 року. Текст Конституції було опубліковано 12 січня наступного року.

Затвердження Конституції АРК українським парламентом було передусім політичним кроком, актом, який не просто закріплював правові відносини між центром і автономією, але й переслідував довготермінові політичні цілі з огляду на наближення президентських виборів. Однак "фундамент" кримського дому все ж таки було зведено із законодавчими недоробками, оскільки залишилися протиріччя між основним Законом Криму і законами України як у сфері бюджетних взаємин, так і в гуманітарній царині. Отже, дозволимо собі зупинитися на важливому рішенні Конституційного Суду більш детально.

"Територія АРК"

Конституційний Суд України встановив, що положення Конституції автономії, якими врегульовуються питання "території Автономної Республіки Крим" та сфера оподаткування півострова, відповідають Конституції України.

Конституційний Суд зауважив, що в даному разі словосполучення "територія АРК" уживається не в сенсі "державна територія", а в сенсі “територія відповідної адміністративно-територіальної одиниці”, що не суперечить Основному Закону України, оскільки згідно з ним територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці.

Таким чином, термін "територія Автономної Республіки Крим", наявний у тексті Конституції Автономної Республіки Крим, характеризує автономію лише як адміністративно-територіальну одиницю. Виходячи з цього, КСУ дійшов висновку, що вживання цього словосполучення в Конституції АРК правомірне.

Територія АРК визначається в межах, що існували на 20 січня 1991 року – на день проведення місцевого референдуму і на день набуття чинності закону України про відновлення автономії. Проведений у 1991 році в Кримській області референдум мав на меті з'ясувати громадську думку населення з приводу відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки і мав консультативний характер. Конституційний Суд відзначив, що оскільки це положення Конституції АРК відображає тодішній стан громадської думки, то воно не суперечить Основному Закону України. А відтак і положення Конституції Криму, відповідно до якого територія автономії може бути змінена з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму і рішення Верховної Ради Криму згідно з Конституцією України, Конституційний Суд теж визнав конституційним.

"Символіка АРК"

У конституційному поданні депутати зауважували, що положення Конституції АРК, згідно з яким Крим має власні символи – герб, прапор і гімн, порядок використання яких встановлюється нормативно-правовими актами Верховної Ради автономії, суперечить положенням статей 137 та 138 Конституції України. У цьому зв'язку в рішенні Конституційного Суду зауважується, що в Конституції України вживається лише поняття "державні символи України", якими є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України (частина І статті 20).

Правове регулювання в сфері місцевої символіки здійснюється не на рівні Конституції України, а на рівні закону України про місцеве самоврядування, за яким територіальні громади сіл, селищ, міст, а також райони й області можуть мати власну символіку, що відображає їхні історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. З огляду на те, що відповідно до законів України затвердження символіки Криму закон про Верховну Раду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 1998 року відносить до відання парламенту автономії, Конституційний Суд дійшов до висновку, що це положення кримської Конституції теж не йде врозріз з Основним Законом держави.

Одноканальний бюджет

Одним із важливих питань у конституційному поданні 50-ти народних обранців, стали особливості сфери оподаткування в Криму, які є справжнім каменем спотикання в бюджетних взаєминах центру і автономії. Адже згідно зі ст. 13 Конституції АРК податки та збори залишаються в автономії, "зараховуються в повному обсязі до бюджету АРК" "з подальшою передачею до державного бюджету України".

Депутати підкреслювали, що, за Конституцією України, бюджетна та податкова політика держави встановлюється виключно законами України. Народні депутати України вказували на ці проблеми ще в грудні 1998 року. Прогнозуючи в разі затвердження кримської Конституції виникнення невтішних наслідків для розвитку відносин України і Криму, Р. Чубаров стверджував: "На мою думку, тут передбачаються далекосяжні цілі. У прийнятій Конституції АРК закладено можливості як для економічного, так і для політичного сепаратизму”, оскільки "збирання 100% податків з подальшим відрахуванням до центрального бюджету підведе під політичний сепаратизм економічну базу".

"Бюджетна" стаття кримської Конституції неодноразово викликала невдоволення в Києві. Варто пригадати, наприклад, зусилля Кабміну В. Ющенка в 2000 році з подолання бюджетних кримських колізій. Ухвалені тоді поправки до кримського бюджету–2000 регламентували, що 100% податку на додану вартість залишиться в республіканському бюджеті, тобто, до бюджету Криму зараховувалась і частина загальнодержавних податків. А Міністерство фінансів України, в свою чергу, наполягало, щоб усі загальнодержавні податки і збори спочатку спрямовувалися до загальної казни.

Та кримська влада дотримувалася іншої думки. Зокрема колишній заступник голови Ради міністрів АРК Лентун Безазієв називав основним завоюванням кримської Конституції те, що зароблене залишатиметься в регіоні. Тож усі ці роки виникала традиційна колізія: хоча Конституція АРК є законом, але поряд з нею чинні й інші закони, в тому числі й щодо бюджетної сфери та податкової системи, якими передбачається інший порядок формування бюджету.

Сьогодні Конституційний Суд зауважує, що відповідно до Конституції України та чинних законів України бюджетна та податкова політика є складовою внутрішньої політики України, засади якої визначає Верховна Рада України. Згідно з чинним законодавством держави, її бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами, що знайшло відображення в Бюджетному кодексі України та інших законах у сфері оподаткування. Зокрема в Бюджетному кодексі визначаються й особливості формування бюджету АРК: надходження та витрати бюджету автономії формуються в порядку, встановленому цим кодексом, і з урахуванням Закону України "Про затвердження Конституції АРК". Виходячи із цього, КС дійшов висновку, що ці положення Конституції АРК теж не суперечать Основному Закону України.

Питання про столицю

Чи не єдиною невідповідністю Конституції АРК Основному Закону України, як це було озвучено Конституційним Судом, є питання про столицю Автономної Республіки Крим. Отож Конституційний Суд України визнав некоректним уживання в пункті 2 статті 8 Конституції автономії словосполучення "столиця Автономної Республіки Крим" стосовно міста Сімферополь, яке відповідно до законодавства України є за своїм статусом адміністративним центром адміністративно-територіальної одиниці.

У контексті положень частини сьомої статті 20 Конституції України поняття столиця України, якою є місто Київ, символізує єдиний загальнонаціональний і адміністративно-політичний центр України як унітарної, суверенної і незалежної держави. За словами судді-доповідача з цього питання Павла Євграфова, "визначати Сімферополь як столицю Автономної Республіки Крим суд вважає некоректним з етичної точки зору. Столиця – це визначення Конституції України, це є державний символ, і столицею України, як усім відомо – нам, Європі, усьому світу – є місто Київ".

Поставили крапку в питанні конституційних відповідностей судді Конституційного Суду, з яких тільки один – Скомороха В.Є. – виступив з окремою думкою. Отже, "рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим", як вказується в розповсюдженому КС документі з приводу питання, що розглядалося.

Суд пішов – проблеми лишилися

Варто звернути увагу на те, що напрацювання Конституційного Суду України не були широко оприлюднені в засобах масової інформації. Тому в цьому питанні багато хто орієнтується тільки на прес-релізи Конституційного Суду та цитати інформагентств. Нинішній поворот кримської теми попри свою важливість та значущість (адже йдеться про питання цілісності України, її адміністративно-територіального устрою) майже не знайшов свого відображення на сторінках друкованих українських ЗМІ, хоча цій тематиці було присвячено кілька розважливих повідомлень на загальноукраїнських каналах. Це засвідчує або значне зниження температури політичних пристрастей навколо колишньої "ахіллесової п'яти" унітарної України, або ж є нарочитою демонстрацією вгамованого інтересу. Рішення Конституційного Суду вкладається в нинішню логіку взаємин між центром і автономією. Адже сьогодні політичний Крим, який у минулі роки був згустком багатошарових політичних конфліктів, попри наявність проблем у сфері взаємин представників місцевої влади різного рівня і кримських татар демонструє благонадійність у відношенні до Столиці. На тлі сьогоднішніх проблем центральної влади актуалізація "кримського питання" могла б спричинити черговий напад головного болю, реанімуючи комплекс розбіжностей між кримськими політичними елітами і центром.

Однак рішення КС жодним чином не усунуло потенційної можливості загострення протиріч між представницькою владою і урядом, які спостерігалися протягом майже всієї новітньої кримської історії.

Варто також зауважити, що незважаючи на формулювання "Оскарженню не підлягає" масив розбіжностей між українським законодавством і Конституцією АРК як його невід’ємною складовою нікуди не зник. Законодавча мігрень з приводу відповідності Конституції АРК іншим українським законам стосується зокрема законів України “Про бюджетний кодекс", “Про всеукраїнський та місцеві референдуми" тощо. Ще в минулі роки Леонід Грач заявляв, що "держава Україна повинна привести закони України у відповідність до Конституції Криму". Звісно, з цього приводу існують й інші точки зору. А поки нерозв’язною проблемою залишається спосіб усунення цих розбіжностей – чи то шляхом внесення чергових змін до законів, що з огляду на виникнення перманентних колапсів у Верховній Раді є надважким у технологічному сенсі завданням, чи то до Конституції Криму. Але, перепрошуємо за тавтологію, згідно з рішенням КС України Конституція АРК таки відповідає Основному Закону України. І ця теза може стати черговим аргументом на користь того, що основний кримський закон перекроювати не варто.

Залишається й таке надделікатне питання, як статус Севастополя – "города русской славы", як назвав його спікер Верховної Ради АРК Борис Дейч на сторінках газети "День" від 25 січня цього року. Рішення Конституційного Суду, як не парадоксально, може актуалізувати дискусії з приводу його законодавчого забезпечення. Адже після відновлення автономії в 1991 році Севастополь було включено до її складу, й у першій Верховній Раді Кримської АРСР працювали депутати, обрані на території міста.

17 листопада 1994 року, в часи розгулу "кримського сепаратизму" і в розпалі чергової кризи взаємин між центром і автономією, Верховна Рада України прийняла постанову про "Про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим", якою було скасовано 40 законодавчих актів, ухвалених Верховною Радою Криму в 1992 -1994 роки. А 17 березня 1995 року український парламент своєю постановою скасував і Конституцію Автономної Республіки Крим. До затвердження нової Конституції на території півострова мали діяти закони України. Було ліквідовано посаду президента АРК. Ці дії спричинилися до встановлення положення, підтвердженого і результатами референдуму 1991 року, щодо відновлення Кримської АРСР у межах колишньої Кримської області. А місто Севастополь не входило до її складу. Тож у рішенні Конституційного Суду вказано, що рішення референдуму мали характер рекомендацій і не стосувалися питання переділу кордонів. Так чи інакше, але врегулювання питання Севастополя потребує окремих рішень. Відтак спікер ВР АРК Борис Дейч зазначає, що над питанням інтеграції Севастополя в Крим "потрібно ще багато і довго працювати. На даному етапі ми не будемо порушувати це питання: нам хоча б потрібно зайнятися економікою тієї території, на яку сьогодні розповсюджуються повноваження Верховної Ради Криму" ("День", 25 січня 2003 р.).

Є й інші технологічні нюанси. Приміром, голова кримської організації Українського Народного Руху Олег Фомушкін в інтерв’ю радіо "Свобода" називає цю ситуацію "правовим нонсенсом": "...оскільки рішення Конституційного суду оскарженню не підлягає, то, виходить, тепер необхідно Основний Закон України привести у відповідність із кримською конституцією, внісши зміни про статус Севастополя й передавши його автономії..."

Однак, не зважаючи на можливі законодавчі нюанси, представники кримської влади вітають остаточне розв’язання КС "кримського питання". Зокрема прем’єр-міністр Криму Сергій Куніцин зазначає: "...для мене найголовніше – підтвердження економічних повноважень". Голова Верховної Ради АРК Борис Дейч висловлює задоволення з приводу згоди Конституційного Суду із поняттям “територія АРК”, підтвердження її економічних повноважень та положень, згідно з якими автономія має право на герб, прапор та інші атрибути.

Та райдужні перспективи кримської автономії у зв’язку з підтвердженням конституційності Основного Закону Криму поділяють далеко не всі. Так, згаданий Олег Фомушкін називає рішення Конституційного Суду України більш політичним, аніж правовим, і побоюється, що воно стимулюватиме сепаратистські настрої в регіоні.

Отже, рішення Конституційного Суду зняло далеко не всі проблеми в конституюванні взаємин між центром і автономією, оскільки не надало додаткових роз’яснень з приводу питань, які потенційно можуть стати резонансними. І хоча рішення Конституційного Суду оскарженню не підлягають, перераховані питання вказують, що ставити крапку в цій конституційній історії ще зарано.

Юлія Кисельова,
експерт Українського
незалежного центру політичних досліджень

Решение Конституционного Суда о признании конституционным ряда положений Конституции АРК подтвердило правильность автономного развития Крыма, поставило точку на спекуляциях и будет способствовать дальнейшему укреплению центра и автономии и упрочению внутрикрымской стабилизации.

«Как человек и государственник, имеющий самое близкое отношение к референдуму 1991 г. за восстановление автономии и непосредственным образом причастный к рождению в октябре 1998 года Конституции Крымской автономии и претерпевший, как в период ее отстаивания, так и впоследствии нападки, травлю, препоны как со стороны национал-радикалов, так и со стороны внутренних политических сил в парламенте и правительстве АРК, защищавший эту Конституцию непосредственно с киевской трибуны памятной зимой 98-го и «вытащивший» на себе весь груз той страшной и во многом грязной политической борьбы, – я сегодня по-настоящему счастлив», – заявил экс-председатель Верховного Совета Крыма (1998-2002), народный депутат Украины Леонид Грач в связи с решением Конституционного суда Украины, признавшим конституционным ряд положений крымской Конституции.

«Я благодарен высокому суду, ибо он проявил в данной ситуации правовую принципиальность и политическую мудрость, заинтересованность в том, чтобы государство строилось на правовых началах. Это очень важно – тем более важно на настоящем этапе развития автономии в связи с идущими в последнее время здесь негативными процессами», – сказал Леонид Грач.

Он напомнил, что ему самому лично уже в этот современный период «пришлось защищать в открытом заседании Конституционного суда Конституцию АРК и доказывать конституционность ее положений в связи с рассмотрением дела по представлению 50 народных депутатов, чего не сделал никто из первых лиц Крымской автономии, не решившихся взять в прямой борьбе на себя груз ответственности. Сегодняшнее решение Конституционного суда, не побоюсь быть нескромным, скажу откровенно, во многом обусловлено именно той правовой и убедительной защитой положений крымской Конституции, которая была мною на правах ее «родителя» выстроена в открытом заседании КС».

«Особенно важно, что нашли поддержку в КС главнейшие конституционные положения. И трижды важно, что КС подтвердил права автономии в экономической, правовой сферах, а также подтвердил незыблемость и правильность тех четырех статей крымской Конституции, которые защищают на территории автономии права русского языка. И это дает право также надеяться на поддержку в Верховной Раде Украины моего законопроекта по внесению изменений в Конституцию Украины по приданию статуса официального русскому языку».

«Решение КС поставило жирную точку с восклицательным знаком на политических спекуляциях тех, кому ненавистно правовое конституционное развитие автономии. Они остались ни с чем. Решение КС имеет огромное историческое значение для дальнейшего хода развития взаимоотношений Крыма и государства Украина, способствует укреплению взаимоотношений центра и автономии и упрочению дальнейшего государственного строительства. Более того, конституционное подтверждение на уровне высокого суда положений Конституции АРК идет в развитие конституционных полномочий Крыма в контексте того большого начала, которое было положено нами несколько лет назад в области межрегиональных связей, и, прежде всего, с регионами Российской Федерации.

Л. Грач заявил: «Зная о многочисленных спекуляциях тех, кому ненавистно одно мое имя, и кто все последние годы проводит очернение моих шагов, но следом на моих же идеях и делах «делает себе имя», проводит пресс-конференции и мелочно присваивает себе то, что было сделано трудами других людей, я не буду страдать ложной скромностью, а скажу прямо следующее. Сегодня сама история и правовые решения, этап за этапом, последовательно доказывают и подтверждают правоту моих соратников, шагов моих, как государственника, как того политического деятеля, который умеет предвидеть и стратегически рассчитать все необходимые шаги в строгом соответствии с законом».

Леонід Грач (Текст размещен
на официальном сайте Л. Грача: http://grach.kiev.ua)

Автономія

Положення Конституції Автономної Республіки Крим відповідають положенням Основного закону України. Таке рішення ухвалив Конституційний Суд у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів, які вважали, що визначення поняття "територія Автономної Республіки Крим", яке застосовується у статті 7 Конституції АРК, суперечить положенню статей 2, 132, 134 Конституції держави, що закріплюють принципи єдності, цілісності й недоторканності території України. КС зауважив, що в даному разі поняття "територія АРК" вживається не як "державна територія", а як територія відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що не суперечить Конституції, згідно з якою територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці.

Водночас КС вважає некоректним використання у Конституції АРК словосполучення "столиця Автономної Республіки Крим" по відношенню до міста Сімферополь. Як сказано в оприлюдненому вчора рішенні Конституційного Суду, відповідно до законодавства України, місто Сімферополь за статусом є адміністративним центром адміністративно-територіальної одиниці. Як наголосив журналістам "конституційний суддя" Павло Євграфов, застереження КС є обов'язковими до виконання, тому парламент Криму зобов'язаний внести зміни до Конституції АРК у цій частині.

(Україна молода, №13, 23 січня.2003 р.)

Столичний синдром
Конституційний Суд підтвердив статус Криму

"Справедливість перемогла" — так коротко і ясно прокоментував рішення Конституційного Суду України постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим Олександр Діденко. Він вважає, що даним рішенням Конституційний Суд припинив суперечки політиків про статус Автономної Республіки Крим і однозначно підтвердив її повноваження, визнавши її економічне право із зарахування податків і зборів, що збираються на території автономії, проведення експериментів у сфері оподаткування, а також право мати свої символи: герб, прапор і гімн.

З усього видно, що саме таке рішення КС виявилося для автономії несподіваним. Глава парламенту автономії Борис Дейч, наприклад, признався, що владі автономії "було неприємно дізнатися", що в грудні 1998 року 50 народних депутатів звернулися до Конституційного Суду, піддавши сумніву законність багатьох положень Конституції Криму. Та й сьогодні Крим вже звик до того, що кожне самостійне рішення йому доводиться насилу відстоювати у Києві. "А сьогодні я, як голова Верховної Ради, навіть радий цьому рішенню", — говорить Борис Дейч. Тепер "багато декларативних повноважень автономії, передбачені Конституцією АРК, які раніше не виконувалися, почнуть працювати. Рішення Конституційного Суду дасть кримській владі, за словами Дейча, "право не умовляти та просити, а вимагати". А на думку глави кримського уряду Сергія Куніцина "найприємніше те, що Конституційний Суд, по суті справи, підтвердив економічні повноваження республіки в рамках законодавства України, оскільки завжди були суперечки з цього питання", — заявив він в інтерв’ю журналістам після оголошення рішення Конституційного Суду.

Нагадаємо, що оголошене в День соборності України рішення Конституційного Суду визнало законним вживання терміну "територія Автономної Республіки Крим" у плані визнання її складовою частиною та адміністративно-територіальною одиницею держави Україна, а також підтвердило її право, нарівні з іншими адміністративно-територіальними одиницями, мати свій гімн, герб і прапор, і особливий спосіб збору та розподілу податків, зібраних на її території. Як відомо, саме на основі цих положень Конституції Київ вже кілька років поспіль дозволяє автономії залишати у себе весь зібраний акциз і деякі інші податки.

Разом із тим, Конституційний Суд постановив некоректним називати Сімферополь столицею, оскільки в державі повинна бути одна столиця, що певною мірою засмутило кримську владу. Адже нещодавно Верховна Рада Криму розглядала питання про особливий статус Сімферополя як столиці Криму, і було вирішено навіть застосувати для неї окреме фінансування, пов’язане із забезпеченням роботи в місті республіканських установ влади. Проте, мабуть, заміна слова "столиця" на "адміністративний центр" суті та ролі міста не міняє, і всі рішення залишаться в силі, хоч і будуть відданi пiд редакторське виправлення.

Що стосується питання про входження Севастополя до складу автономії, то Борис Дейч назвав це "делікатним питанням". Нагадаємо читачам, що після відтворення автономії в 1991 році Севастополь було включено до складу автономії, і до першого скликання Верховної Ради КримАРСР входили депутати, обрані на території міста. Як з’ясувалося, саме претензії на Севастополь колишнього президента Криму Юрія Мєшкова, а також Верховної Ради автономії, що приймала рішення по місту, призводило до нестабільності в Криму. Виходячи з цього в 1995 році, коли було відмінено першу Конституцію Криму і понад 40 законів, ліквідовано посаду президента, було фактично відновлено положення, підтверджене і референдумом 1991 року, що КримАРСР відтворюється в кордонах колишньої Кримської області, до якої Севастополь, як відомо, не належав. У Верховній Раді другого скликання вже не було депутатів від Севастополя, і місто отримало підтвердження свого особливого статусу нарівні з Києвом. Це ж положення підтверджено нині й Конституційним судом України, який особливим пунктом визначив, що рішення референдуму не мали відношення до зміни кордонів Кримської області, носили дорадчий характер і були волевиявленням населення з питання відтворення автономії, але не зміни її кордонів. Тим часом, Борис Дейч сказав, що над питанням про інтеграцію Севастополя в Крим "потрібно ще багато і довго працювати. На даному етапі ми не будемо порушувати цього питання: нам хоча б потрібно зайнятися економікою тієї території, на яку сьогодні розповсюджуються повноваження Верховної Ради Криму".

Микита Касьяненко, Сімферополь
(День, №14, 25 січня 2003р.)

Конституционная буря в стакане воды

На прошлой неделе из Киева пришло известие о том, что Конституционный суд признал таки законными ряд статей Основного Закона Автономной Республики Крым, поставленных под сомнение 50 народными депутатами Украины в их представлении в высшую правовую инстанцию страны, поданном еще во... втором тысячелетии, а точнее — в 1999 году.

Напомним, что полсотни нардепов Украины, многие из которых ныне уже не фигурируют в списках Верховной Рады, избранной 31 марта 2002 года, увидели крамолу в положениях Крымской Конституции, касающихся символов автономии (флаг, герб и гимн), понятия "территория Автономной Республики Крым", а также прав АРК на бюджетную самостоятельность и эксперименты в налоговой сфере. Важно подчеркнуть, что под сомнение были взяты только указанные статьи Конституции АРК, принятой Верховным Советом автономии 21 октября 1998 года, но и компетентность... Верховной Рады Украины, эту Конституцию утвердившей Законом Украины "Об утверждении Конституции Автономной Республики Крым", который Президент Леонид Кучма подписал 23 декабря того же года. В общем, многие из подписантов ныне "в списках не значатся" (то есть в списках законодателей), а подписанный ими документ "закрутился" в делопроизводстве Конституционного суда, принявшего его к рассмотрению в ноябре 2002 года — аж через три года после подачи вышеупомянутого представления 50-ти в КС, когда крымские "конституционные страсти" давно остыли, а крымчане.. забыли, что у них есть такая славная Конституция, которую ее "отец" Леонид Грач самовольно назвал "уникальным правовым документом, не имеющим аналогов на территории СНГ". А как жителям Крыма, погруженным в повседневные заботы, не забыть о "грачевской" Конституции, если от нее практической пользы, извините, как от козла молока!

Кого "колышет", например, тот же флаг или герб АРК? Кстати, подобные атрибуты имеют практически все города Украины, включая и Симферополь с его пчелиными сотами. Понятие "территория" есть и у области, и у района, и у села, не обладающих, как известно, конституционными полномочиями. Одноканальная бюджетная система взаимоотношений с государством, которой уже не первый год тщетно добивается крымское руководство (ссылаясь на соответствующую статью в Конституции АРК), давно уже работает в далеко не автономных Киеве и Днепропетровской области — в силу финансово-экономической самодостаточности этих регионов. Крым же без дотационных вливаний из центра, как показала практика, обойтись не может. Абсолютно не нужен автономный статус и при налоговых экспериментах, которые проводятся при согласовании с Государственной налоговой администрацией как в "республиканском" Крыму, так и в "рядовых" областях Украины. Игры в "конституционные привилегии" АРК, напоминающие сказки про коммунистический рай, ведутся известными политиканами исключительно в собственных целях. Что же касается самой бумаги с названием "Конституция АРК", то она никоим образом не противоречит украинскому законодательству. О чем после некоторой "паузы" сообщил на прошлой неделе Конституционный суд.

Селим Берберов.
(Голос Крыма, №5, 31 января 2003 г.)

Конституція Криму конституція майже...

Ця важковимовна тавтологія — не що інше як ухвалене недавно рішення Конституційного суду України з приводу відповідності положень Конституції Криму положенням Конституції України (отака часом юридична мова!). Воно викликало в Криму не тільки задоволення від розставлених крапок над «і», а й, як завжди у Криму, бурю емоцій. Подія варта осмислення...

«Жирна крапка зі знаком оклику...»

Палітра думок, викликаних рішенням, була дуже широка: від «Справедливість восторжествувала!» — як сказав постійний представник Президента України у Криму Олександр Діденко, до сумнівів і неприйняття з боку деяких політичних сил, про що мовитиметься нижче. У кожному разі, думка Олександра Діденка про те, що «Конституційний суд припинив суперечки окремих політиків щодо статусу Автономної Республіки Крим і однозначно підтвердив повноваження Криму, визнавши адміністративно-територіальну цілісність республіки, її економічне право щодо зарахування податків і зборів, стягуваних на території автономії, проведення експериментів у сфері оподаткування, а також право мати свої символи: герб, прапор і гімн», — відповідає істині тільки почасти. Підтвердити він, ясна річ, підтвердив, але суперечки не припинив. «Конституційний суд поставив крапку надовго, підтвердивши, що в Україні є автономія зі своїми конституційними правами, яка є невід’ємною частиною держави Україна», — сказав журналістам на спеціальній прес-конференції в Сімферополі глава кримського парламенту Борис Дейч. Він не приховував задоволення, і його можна зрозуміти: адже раніше «владі автономії «було неприємно дізнатися», що народні депутати (50 чоловік!) звернулися в Конституційний суд, сумніваючись у законності багатьох положень Конституції Криму. «А сьогодні я як голова Верховної Ради навіть радий цьому», — додав він. Тепер, на думку Бориса Дейча, багато передбачених Конституцією АРК декларативних повноважень автономії, які раніше не виконувалися, почнуть працювати. Рішення Конституційного суду дасть кримській владі «право не вмовляти і просити, а вимагати». І це — правильно.

Глава кримського уряду Сергій Куніцин також був задоволений тим, що Конституційний суд підтвердив економічні повноваження автономії в бюджетній сфері. «Найприємніше, що Конституційний суд підтвердив економічні повноваження республіки в рамках законодавства України, оскільки завжди точилися суперечки навколо цього питання», — заявив він в інтерв’ю журналістам після оголошення рішення Конституційного суду. «Очевидно, народні депутати сподівалися, що суд зменшить повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, проте ми раді, що цього не сталося», — заявив кримський прем’єр. Сергій Куніцин також висловив задоволення рішенням Конституційного суду в частині подання, що стосується території та символів Криму, відзначивши, що «в цій політичній і соціально-економічній ситуації, напевно, правильно не чіпати цієї теми, оскільки сьогодні сумнівів у територіальній цілісності України й належності до неї Автономної Республіки Крим немає. А бюджетні повноваження — чим більше їх для регіонів, тим краще для країни», — додав кримський прем’єр...

Проте найбільше не приховував своєї радості народний депутат Леонід Грач, який у великому посланні всіляко підкреслював свою причетність до ухвалення обговорюваної конституції. Він стверджує, що «рішення КС поставило жирну крапку зі знаком оклику на політичних спекуляціях тих, кому ненависний правовий конституційний розвиток автономії. Вони залишилися ні з чим...» Можливо, й так, адже рішення КС має силу закону і його треба виконувати. Проте як його виконати? Розглянемо для цього суть питання.

Завдання КС, його виконання й реалії життя

Будемо справедливі до Конституційного суду, але не станемо кривити душею, — не все настільки райдужно. Зрозуміло, перед Конституційним судом не стояло завдання владнати всі правові колізії навколо статусу автономії. Просто 50 депутатів, які ще 1998 року адресували в КС своє подання, також не намагалися зробити це, а поставили тільки кілька корінних запитань, на які суд і дав свою відповідь. Більше претензій до суду немає і бути не може. Але річ у тому, що Кримська автономія живе не лише рішенням КС. Життя її багатогранне, і вона як спотикалася на правових проблемах, так спотикається на них і після рішення КС. По-перше, досі не розв’язано головної конституційної колізії, яка полягає в тому, що Україна — держава унітарна, але має у своєму складі автономію. Тобто, хоч як крути, — інше державне утворення. Певна річ, це питання теоретичне, але об нього Україна може дуже боляче перечепитися в майбутньому, оскільки занадто багато впевнених у тому, що нинішній статус Криму (навіть за умови, що крапка дуже жирна й поставлена надовго!) не остаточний. Дехто, приміром, стверджує, що Крим сьогодні — це російська за характером автономія у складі України (за переписом: росіян — 58,5 відсотка, українців — 24,4, кримських татар — 12,1, вважають рідною російську мову — 77 відсотків, кримськотатарську — 11,4, українську — 10,4 відсотка). Кілька російських організацій Криму нещодавно публічно вимагали «перетворення його на Російську автономну республіку «Таврида». Кримські татари стверджують, що Крим треба трансформувати в кримськотатарську національно-територіальну автономію у складі України. Нинішнім статусом автономії не задоволена й українська громада Криму, яка у своїй державі живе на правах діаспори й має лише кілька українських шкіл та лише одну газету, яка час від часу заявляє, що ось-ось закриється через брак фінансування з Києва. Але, приміром, американські аналітики вважають, що основні випробування впадуть на Крим у майбутньому, у період з 2010 по 2020 рік. Усім зрозуміло, що коли щось станеться, то найважливіше буде мати тверду й непорушну правову базу для подальших рішень. Але її немає зараз, і дуже сумнівно, що її буде створено на той час...

Проте подивімося, що ж вирішив Конституційний суд. Заслухавши суддю-доповідача у справі Павла Євграфова, пояснення представників сторін і вивчивши матеріали справи, Конституційний суд вирішив: «1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (конституційними), положення Конституції АРК, затвердженої Законом України «Про затвердження Конституції АРК» від 28.12.98 р.; про те, що 1.1. «територія Автономної Республіки Крим визначається кордонами, які існували на 20.01.91 р. — день проведення референдуму, і на день набрання чинності законом України про відновлення автономної республіки (абзац перший пункту 1 статті 7); 1.2. територія АРК може бути змінена з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради АРК відповідно до Конституції України (пункт 2 статті 7); 1.3. «АРК має свої символи: Герб, Прапор і Гімн. Музика й текст Гімну, описи Герба та Прапора Автономної Республіки Крим, а також порядок їх використання встановлюються нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК (пункт 1 статті 8); 1.4. «зарахування, відповідно до Конституції і законів України, в бюджет АРК податків і зборів, стягуваних на території Автономної Республіки Крим, за винятком місцевих, із подальшою передачею в Державний бюджет України коштів на загальнодержавні витрати» (абзац другий підпункту 13 пункту 1 статті 18); 1.5. «відповідно до законодавства України... проведення експериментів у сфері оподаткування».

Тим часом Конституційний суд України вважає некоректним використання в Конституції автономії словосполучення «столиця Автономної Республіки Крим щодо Сімферополя». КС підкреслює, що, відповідно до законодавства України, Сімферополь за статусом є адміністративним центром адміністративно-територіальної одиниці. Водночас, у контексті положень статті 20 Конституції України, поняття столиці України, якою є Київ, символізує єдиний загальнонаціональний і адміністративно-політичний центр України як унітарної, суверенної і незалежної держави...

Тепер розберемося. Автономія, поза сумнівом, має свою територію, але яку? Найперший пункт наведеного тут рішення КС поставив кримських юристів у складне становище. І справді, день референдуму і день набрання чинності Законом Української РСР «Про відновлення Кримської АРСР» — різні дні не тільки в календарному, а й у правовому плані. Кримські юристи стверджують, що на день референдуму 20 січня 1991 року Севастополь не входив до складу Кримської області, оскільки є купа документів про те, що це місто республіканського (тобто українського!) підпорядкування. І це справді так, оскільки міськраду Севастополя було підпорядковано безпосередньо Києву. І якщо відлік автономії починати з цього дня, то Севастополь не входить до складу автономії. Але на той момент севастопольська організація КП України, як було заведено, підпорядковувалася Кримському обкому партії. Тому комуністи, які й були справжніми батьками автономії, добряче з ним наплутали: референдум проводився чомусь і в Севастополі також, хоча при існуванні Кримської АРСР, яку, за ідеєю, і відтворювали, у складі РРФСР він також підпорядковувався Москві, а не Сімферополю. Звідси виникає дві недоладності: по-перше, не ясно: якщо Севастополь тоді не входив у Кримську область, то чи передано його Україні 1954 року; по-друге, якщо керуватися референдумом, то автономію треба відтворювати без Севастополя. Але тут Верховна Рада УРСР (і тепер КС посилається на це рішення нарівні з референдумом!) приймає інше рішення — відтворює Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку та її Верховну Раду, включивши в неї депутатів Кримської обласної ради і... депутатів від Севастополя. Далі проводяться вибори Верховної Ради і президента КримАРСР — і на території Севастополя також! Отже, формально Верховна Рада України скасувала рішення про підпорядкування Севастополя Києву й підпорядкувала його Сімферополю? !. Але що тоді має на увазі Конституційний суд, коли заявляє, що нинішня територія автономії — це територія і на момент референдуму, і на момент набрання чинності законом про відтворення автономії? Нехай уже щось одне!

Що думають про це в Севастополі? У міській раді і міській держадміністрації відмовилися коментувати журналістам можливі наслідки такого рішення Конституційного суду, посилаючись на те, що в Севастополь цей документ ще не надійшов. А ось голова міської «Просвіти», офіцер українського флоту Микола Гук вважає це рішення КС політичним, яке «вписується в загальне посилення проросійського вектора офіційного Києва: проросійська політика, яку веде кримський парламент, по-перше, почне сильніше тиснути на українство Севастополя. Бентежить те, що хоча Крим нічим не відрізняється від Львівської, Тернопільської чи Луганської областей, але йому дається дедалі більше повноважень як вістрю проросійської політики в Україні, і ця політика підтримується, хоч як дивно, українською владою в Києві».

З усього видно, що ні в Сімферополі, ні в Севастополі поки що не готові до подальших кроків у реалізації цього пункту рішення Конституційного суду. Відомий сімферопольський юрист Арсеній Османов тим часом підкреслює, що в Києві просто щось перемудрували: «Щоб уникнути неправильного тлумачення рішення Конституційного суду України, він сам, як мені здається, повинен дати власні тлумачення щодо деяких пунктів свого рішення, зокрема пункту, що стосується території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», — вважає юрист.

Тим часом голова кримської організації Української народної партії Олег Фомушкін назвав рішення Конституційного суду більше політичним, ніж правовим, і також висловив побоювання, що воно стимулюватиме сепаратистські настрої в регіоні. На його думку, це рішення просто свідчить «про слабку правову аргументацію суду». Пан Фомушкін назвав це «правовим нонсенсом». Оскільки рішення Конституційного суду оскарженню не підлягає, то тепер, виходить, необхідно Основний Закон України привести у відповідність до кримської Конституції, внести в нього зміни про статус Севастополя й передати його автономії? !.

Одним словом, логічний ряд «держава — автономія» та його атрибути так і залишилися непроясненими остаточно. І якщо це рішення — «жирна крапка та ще й зі знаком оклику», то більше за формою — як рішення вищого в країні Суду, але не за змістом, оскільки воно потребує або подальших коментарів, або уточнень.

Микола Семена, Сімферополь
(Дзеркало тижня, №4, 1-7 лютого 2003 р.)

Замах на соборність

22 січня Конституційний суд України (КС) у справі за поданням 50 народних депутатів щодо відповідності положень Конституції Автономної Республіки Крим Конституції України визнав всі ці положення, крім одного, легітимними.

Народні депутати України вважали, що визначення по