16 жовтня 2007 року виповниться 100-років з дня народження Петра Григоровича Григоренка - людини, чиє ім'я назавжди вписано в історію боротьби кримськотатарського народу за повернення на свою батьківщину та відтворення його прав. Петра Григоренка, який народився в селі Борисівка Приморського району Запорізької області у сім'ї українського селянина, не оминули всі перипетії, пов'язані з крахом Російської імперії і становленням Радянської влади. Комсомолець, член ВКП(б) з початку 30-х років, учасник Великої Вітчизняної війни (командир дивізії), з 1945 року – на викладацькій роботі у Воєнній академії ім. Фрунзе, завідувач кафедрою. Після виступу в січні 1961 р. на партійній конференції Ленінського району Москви з вимогою демократизації внутрішньопартійного життя, був усунений від викладання в Академії, отримав сувору догану і був переведений для подальшої служби на Далекий Схід. Восени 1963 р., знаходячись у відпустці в Москві, організував підпільний "Союз боротьби за відродження ленінізму" (до нього увійшли сини П.Григоренка та декілька їх друзів – студентів та офіцерів). Написав сім листівок, які були поширені в Москві, Володимирі, Калузі, серед військових Ленінградського і Середньоазіатського округів (деякі тиражем до 100 примирників). Їх темами були бюрократичне переродження радянської держави, його каральна політика по відношенню до роботників, причини продовольчої кризи в країні. У 1964 р. Григоренко був позбавлений звання, нагород, пенсії, а потім неодноразово піддавався арештам і примусовому ув'язненню в спеціальні психіатричні лікарні. Знаходячись в Ленінградській психіатричній спецлікарні, він познайомився з Володимиром Буковським, який згодом ввів його в коло дисидентів. Виступав на захист "Празької весни" та заарештованих в СРСР О. Гінзбурга, Ю. Галанського, А. Марченка, демонстрантів, що вийшли 26 серпня 1968 р. на Червону площу і інших інакодумців. До цього ж часу відноситься його знайомство з кримськими татарами, що прибували до Москви за дорученням національного руху. Як людина надзвичайно сумлінна, він не тільки співчуває трагедії кримських татар, але і безпосередньо включається в їх боротьбу за відновлення прав. Його виступ 17 березня 1968 року на банкеті в ресторані "Алтай", що був влаштований представниками кримськотатарського народу в Москві на честь письменника Олексія Костеріна з нагоди його 72-річчя, став помітною подією не тільки в дисидентському русі колишнього СРСР, але і в кримськотатарському національному русі. Через обмеженість журнальної площі наведемо лише уривки з цього виступу (цитується за виданням – Петро Григоренко. "Думки божевільного", вибрані листи і виступи Петра Григоровича Григоренка. Фонд імені Герцена, Амстердам,1973): <...> Тепер дозвольте мені коротко висловити наші з Костеріним погляди щодо актуальних проблем вашого руху. Скоро виповниться чверть століття з того часу, як ваш народ був викинутий з власних домівок, вигнаний із землі своїх предків і загнаний в резервації, в такі умови, в яких загибель всієї кримськотатарської нації здавалася неминучою. Але витривалий і працелюбний народ подолав все і вижив на зло своїм ворогам. Втративши 46% свого складу, він почав поступово набирати сили і вступати в боротьбу за свої національні і людські права. <...> Але, не дивлячись на це, права ваші зневажаються. Чому?! Нам здається, що головна причина цього полягає в тому, що ви недооцінюєте свого ворога. Ви думаєте, що вам доводиться спілкуватися тільки з чесними людьми. Але це не так. Те, що зробили з вашим народом, робив не один Сталін. І його співучасники не тільки живі, але і займають відповідальні пости. Вони бояться, що якщо вам повернуть те, що незаконно відняли, то їм доведеться з часом відповідати за свою участь у свавіллі. <...> <...> Починайте вимагати. І вимагайте не частини, не шматочка, а всього, що у вас незаконно відняли — відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки! (Бурхливі оплески, вигуки: "Хай живе Кримська АССР!", "Ура!")<...> <...>В своїй боротьбі не замикайтеся у вузько національну шкаралупу. Встановлюйте контакти зі всіма прогресивними людьми інших націй Радянського Союзу, перш за все, з націями, серед яких ви живете, з росіянами і українцями, з націями, які піддавалися і піддаються таким же приниженням, як і ваш народ. Не думайте, що ваша справа тільки внутрішньодержавна. Звертайтеся за допомогою до світової прогресивної громадськості і до міжнародних організацій. Те, що з вами зробили в 1944 році, має цілком певну назву. Це чистісінької води геноцид — "один з тяжких видів злочину проти людства..." <...> <...> Як бачите, міжнародне право теж на вашому боці. (Бурхливі оплески) І, якби вам не вдалося вирішити питання усередині країни, ви маєте право звернутися в Організацію Об'єднаних Націй і в Міжнародний трибунал. Перестаньте просити! Поверніть те, що належить вам по праву, але незаконно у вас відняте! <...> І запам'ятаєте: у цій справедливій і благородній боротьбі не можна дозволити ворогові безкарно вихоплювати бійців, що йдуть в перших шеренгах вашого руху.<...> <...> Я піднімаю свій келих за сміливих і непохитних борців за національне рівноправ'я, за одного з найбільш видатних бійців цього фронту, за письменника, більшовика, інтернаціоналіста Олексія Костеріна, за здоров'я кримськотатарського народу! Я бажаю вашому народові повного успіху в його справедливій боротьбі! За зустріч в Криму, дорогі друзі, на території відновленої і відродженої Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки!!! <...> Мертві сорому не мають. А живі забули про совість? Цинізм, демагогія, свідчення втрати всякої моралі і моральності – все це повною мірою було сконцентровано у позиції тих народних депутатів України, хто відмовився 31 жовтня 2006 року підтримати постанову "Про відзначення 100-річчя з дня народження видатного українського громадського діяча, генерала Петра Григоровича Григоренка", представленого у Верховній раді України одним з авторів документа, народним депутатом України Мустафою Джемілєвим . Спочатку здавалося, що особливих проблем з ухваленням вказаної постанови не передбачається. Тим паче, що перед цим відбулося позитивне голосування з питання "Про відзначення 30-ї річниці створення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод", представленого народним депутатом Ніною Карпачовою. Оскільки, як відомо, Петро Григоренко не тільки виступив тридцять років тому одним з десяти засновників Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод, але і був координатором між Українською і Московською Гельсінськими групами. Зазначена постанова була проголосована 378 голосами "ЗА", з яких 185 належать членам фракції Партії регіонів України. Ситуація в залі почала мінятися на очах, коли з трибуни Верховної Ради України народний депутат України Мустафа Джемілєв почав представляти проект постанови "Про відзначення 100-річчя з дня народження видатного українського громадського діяча, генерала Петра Григоровича Григоренка". Практично всі члени фракції Компартії України демонстративно, з шумом почали лишати зал засідання. Декілька з них, що залишились (швидше за все, спеціально залишені) спробували вигуками перешкодити виступу Мустафи Джемілєва, а потім, за свідченням деяких членів Партії регіонів, від імені КПУ пред'явили ультиматум своїм союзникам по "антикризовій коаліції" - не голосувати, "оскільки Григоренко зрадник, що допомагав кримським татарам". Фракція партії Регіонів, поступившись бажанню своїх союзників, легко відмовилася від прийнятого ними раніше на засіданні фракції рішення на підтримку постанови про відзначення ювілею Петра Григоровича Григоренка. У результаті постанова "Про відзначення 100-річчя з дня народження видатного українського громадського діяча, генерала Петра Григоровича Григоренка" набрала всього 193 голоси "ЗА" замість необхідних 226 голосів. "Щури добилися вигнання мене з Батьківщини... Але майбутнього у щурів немає" Ці слова - з книги Петра Григоренка "В підпіллі можна зустріти тільки щурів", що вперше побачила світ в Нью-Йорку у 1981 році. Видалений за межі своєї Батьківщини, Петро Григорович не втрачає властивого йому оптимізму, завершуючи свою книгу твердженням: "Ми повернемося на Батьківщину і побачимо наш звільнений від щурячої напасти народ!". Шкода, йому не довелося дожити до краху тоталітарної системи і радіти разом з кримськими татарами їх поверненню на свою землю. Йдуть з життя його найближчі соратники. Генріх Алтунян, який помер у червні 2005 року, в одному із своїх останніх інтерв'ю сказав: "Я нічого не боюся. Мені сімдесят років, як кажуть, вже "з ярмарку". Я все побачив. Думаю, що нічого гіршого, ніж багатоденне сидіння в карцері Чистопольської в'язниці я особисто вже не побачу. Я боюся за країну, в якій я живу, і за майбутнє моїх близьких. Ще Бруно Ясенський закликав боятися байдужих. Дай Бог, щоб наш народ таким не став". Мустафа Джемілєв, ще один з довголітніх соратників і друзів Петра Григоренка, вирішив дати шанс своїм колегам по парламенту не тільки відректися від стереотипів минулого, але і продемонструвати свою відповідність високому статусу парламентарія Української держави. Не вдалося, оскільки значна частина народних депутатів України відмовила у визнанні заслуг однієї з тих легендарних особистостей, хто віддав своє життя за незалежність країни, парламентаріями якої вони обрані… Хто звинуватить мене, якщо я назву таку поведінку нікчемною і, услід за Петром Григоренком, повторю – "майбутнього у щурів немає"? "За зустріч в Криму, дорогі друзі!" Слава Всевишньому, світ тримається на людях сумлінних і справедливих, вдячних і таких, що пам'ятають. Сьогодні в Криму і за його межами живі сотні і сотні соратників Петра Григоренка. Завдяки їх зусиллям в Сімферополі, всупереч протидії місцевої влади, встановлений бюст Петра Григоренка, його ім'ям названі вулиці в селищах кримських татар і один з проспектів Києва. У мене немає сумніву, що ювілейні заходи на честь 100-річчя з дня народження Петра Григоровича Григоренка в Криму будуть проведені повсюдно. Гарантом цьому виступить кримськотатарський народ на чолі з Меджлісом. Можливо, на той час одумаються і ті, кому ще Михайло Булгаков поставив точний діагноз – "розруха в головах". Петро Григоренко ні на йоту не сумнівався в тому, що боротьба кримськотатарського народу завершиться його поверненням на свою Батьківщину. "За зустріч в Криму!" - напучував він при прощанні зі своїми соратниками - кримськими татарами. І сам він рвався на Батьківщину до останньої миті… Петро Григоренко покоїться в далекій Америці. На його могилу часто приходять поклонитися люди різних національностей: кримські татари, українці, євреї. .. . Поклонитися Людині, що самовіддано любила людей! Бо пам'ять – доля гордих і вільних людей! (При підготовці статті були використані матеріали |
