П.Г. Григоренка вперше було заарештовано у лютому 1964 року. Після відхилення пропозиції влади "розкаятися" у антирадянській агітації та пропаганді був направлений на судово-медичну експертизу в Інститут загальної та судової психіатрії. Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР у липні 1964 року направлений на примусове "лікування" в Ленінградську спеціальну психіатричну лікарню, а пізніше – позбавлений звання, нагород та пенсії. У 1965 році, після заколоту у компартійних верхах та відставки М. Хрущова, П. Григоренка було звільнено. Працював сторожем, екскурсоводом, вантажником. Тоді ж Григоренко увійшов до кругу московських інакодумців. Саме відтоді Петро Григоренко став отримувати "самвидав", дізнався про проблеми депортованих народів та активно включився в боротьбу кримських татар за повернення на історичну батьківщину та відновлення порушених прав. У 1967 році Петро Григоренко виступив з професійним аналізом причин поразок Червоної Армії на першому етапі радянсько-німецької війни у написаному ним історично-публіцистичному памфлеті "Приховування історичної правди – злочин перед народом". Ця робота П. Григоренка була масово розповсюджена у "самвидаві" та принесла йому широку популярність. Так Петро Григоренко перетворювався в одну з провідних фігур політичної опозиції, що формувалася в СРСР. У 1967–1968 роках П. Григоренко був одним з організаторів і активним учасником петиційних кампаній на захист Олександра Гінзбурга, Юрія Галанського, Анатолія Марченка і інших інакодумців. У період "празької весни" П. Григоренко підтримав демократичні перетворення у Чехословаччині , звернувшись з особистим листом на ім’я лідера КПЧ О. Дубчека. У 1968 році написав роботу "Про спеціальні психіатричні лікарні", яка стала документальним свідченням про систему каральної психіатрії в СРСР. Петро Григоренко був парким прихильником створення правозахисного комітету, ідея якого була реалізована у формі створення Ініціативної групи з захисту прав людини в СРСР (вже після його арешту). У листопаді 1968 року виступив організатором траурного мітингу на похованні відомого письменника, палкого захисника прав репресованих народів Олексія Костеріна. Свій виступ Петро Григоренко завершив словами: "Свобода прийде! Демократія настане! Твій прах буде в Криму!" Нові репресії радянського режиму проти генерала Петра Григоренка були викликані його активною участю у боротьбі кримськотатарського народу за повернення на батьківщину та відновлення порушених прав. Тодішня влада небезпідставно побоювалася входження відомого генерала-правозахисника до лав одного з масових національних рухів, яким, безсумнівно, був кримськотатарський рух. 7 травня 1969 року П. Григоренка знову було заарештовано за звинуваченням в "антирадянській агітації та пропаганді". Арешт цей стався у Ташкенті, куди Петро Григоренко прилетів для участі в якості захисника на судовому процесі над учасниками масових виступів протесту кримських татар, яке відбулося у м. Чирчику. Перебуваючи до жовтня у слідчому ізоляторі Ташкентського КДБ він вів щоденні записи, які потім вдалося передати на волю. Цей тюремний щоденник був опублікований у правозахисному бюлетені "Хроніка поточних подій". 27 лютого 1970 року Петра Григоренка знову було засуджено до примусового лікування та направлено до Черняхівської спеціальної психіатричної лікарні (Калінінградська область). У червні 1974 року , напередодні візиту президента США Р. Ніксона до СРСР, Петра Григоренка було звільнено, і він знову відновлює правозахисну діяльність. У травні 1976 року став членом-засновником московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша Миколу Руденка сприяв утворенню 9 листопада 1976 року в Києві Української Гельсінкської групи і далі виконував роль координатора діяльності Української та Московської Гельсінкських груп. Петро Григоренко у листопаді 1977 року отримав дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон для лікування (здійснення медичної операції). Незважаючи на його публічні заяви про те, що одразу після завершення лікування він має намір повернутися додому, указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого його було позбавлено громадянства СРСР. Проведена у США в 1978 році, за ініціативою самого Григоренка, психіатрична експертиза не виявила у нього жодних ознак психічних захворювань, спростувавши тим самим всі винесені раніше "діагнози". Знаходячись у вигнанні Петро Григоренко продовжував правозахисну діяльність – став закордонним представником Української Гельсінкської групи. У 1979 році виступав на Сахарівських слуханнях, проведених у Вашингтоні. Петро Григоренко підтримував тісні зв’язки з українською та кримськотатарською громадами в США. У 1981 році випустив книгу спогадів "В підпіллі можна зустріти тільки щурів…". Помер Петро Григорович 21 лютого 1987 року, не доживши 4 роки до проголошення України незалежною державою. Похований у Нью-Йорку. У згаданій тут книзі спогадів Петро Григоренко писав про себе: "Я прожив довге і складне життя, пережив часи смутні, бурхливі і страхітливі, заглядав смерті в очі. Був свідком руйнувань і пробудження; стрічався я з безліччю людей, дошукувався, захоплювався, помилявся і прозрівав, жив серед людей і для людей, покладався на їхню допомогу, послуговувався їхніми добрими порадами й повчаннями, багато з яких дуже позначилися на моєму житті, вплинули на формування його. І ця книга переважно про них, цих людей." … Мужній генерал завжди був скромною людиною. Але всім своїм життям та вчинками, в умовах тотальної цензури й контролю за думками, репресій та катувань, він продемонстрував непересічний розум, сміливість і твердий характер. Усе це й зробило з нього борця за свободу й справедливість і поставило у шеренгу славних синів українського та кримськотатарського народів. Нижче ми друкуємо низку матеріалів, зокрема окремі фрагменти з книги Петра Григоренка "В підпіллі можна зустріти тільки щурів" та лист Мустафи Джемілєва, написаний ним у 1968 році, що характеризують кримськотатарський національний рух та його активістів, а також офіційні документи та витяги з них, які свідчать про суперечливі погляди українських політиків на постать генерала Петра Григоренка. Центр інформації та документації кримських татар (Фото - з сайту Міжнародного історико - просвітницького правозахисного і благодійного товариства "Меморіал", - http://www.memoo.ru/ ) Центр інформації та документації кримських татар (Фото взято з сайту Міжнародного історико - просвітницького |
