Пояснювальна записка
до проекту Закону України
“Про Концепцію державної етнонаціональної політики України”

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Утвердження та забезпечення прав і свобод громадян, представників різних національностей є одним з найважливіших обов’язків держави. Сформована за роки незалежності законодавча база України сприяє створенню умов для реалізації державної політики у етнонаціональній сфері.

Разом з тим, є ряд невирішених питань, зокрема, нерівність соціальних, культурних, демографічних потенціалів різних етнічних спільнот; політичні спекуляції на етнонаціональній тематиці; відсутність помітних просувань у відродженні мови та культури національної більшості; нерозв’язаність проблеми повернення, облаштування та відновлення прав кримськотатарського народу і осіб інших національностей, депортованих за радянські часи з території сучасної України за національною ознакою; динамічність змін в етноконфесійній структурі населення; присутність чинників зовнішнього впливу на стан етнополітичної сфери держави; поява нових іммігрантських етногруп; наявність нерозв’язаних міжетнічних протиріч; суперечливість вітчизняної законотворчості у питаннях, які торкаються етнополітичної сфери; виникнення передумов для формування поліетнічної нації, об’єднаної спільним громадянством і спільними інтересами тощо.

Україна є державою з поліетнічним складом населення. На її території згідно Всеукраїнського перепису населення 2001 р. проживає 48,2 млн. осіб, з яких 37,5 млн. (78,8%) становлять етнічні українці (національна більшість) і 10,9 млн. осіб (22,2%) іншої етнічної приналежності (національні меншини). Серед етнічних не українців виділяються чисельні групи–насамперед росіяни (8,3 млн.), білоруси (245 тис.), молдовани (258 тис.), кримські татари (248 тис.), болгари (204 тис.), угорці (156 тис.), румуни (150 тис.), поляки (144 тис.), євреї (103 тис.), вірмени (близько 100 тис.), греки (91 тис.), татари (73 тис.), роми (47 тис.), азербайджанці (45 тис.), грузини (34 тис.), німці (33 тис.), гагаузи (32 тис.). Крім того, проживають менш чисельні групи, які історично інтегровані в українське суспільство і зберігають свою єдність – литовці (7 тис.), словаки (6 тис.), естонці (2,8 тис.) караїми (1,2 тис.), кримчаки (406 осіб).

Деякі з цих груп – кримські татари, гагаузи, караїми, кримчаки-утворилися на території України, яка є для них, тим самим, історичною батьківщиною. Угорці Закарпаття та румуни Буковини проживають на своїх історично етнічних землях.

Протягом перебування України у статусі незалежної держави відносини між національною більшістю та іншим населенням, а також між корінними народами і національними меншинами в цілому були позначені толерантністю, відсутністю відкритих конфліктів. Такий результат розвитку міжетнічних відносин зумовлений наявністю правової основи для розв’язання етнічних проблем на засадах взаєморозуміння, а також ефективною державною етнонаціональною політикою.

Подальше посилення ефективності регулювання етнополітичної сфери потребує прийняття Концепції державної етнонаціональної політики.

2. Цілі і завдання прийняття акта

Концепція державної етнонаціональної політики має дати правотворцям, державним службовцям єдине розуміння принципів, цілей, напрямів державної етнонаціональної політики. Тим самим буде поставлено заслон появі суперечливих положень у законах і, особливо, у підзаконних актах, довільному тлумаченню на місцях сутності політики держави щодо національної більшості і національних меншин.

Проект спрямований на складання процесові формування громадянського суспільства, утвердження в ньому демократії і гуманізму.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту акта

Проект складається з восьми розділів, в яких встановлюють підстави прийняття Концепції, наводяться пояснення понять, які мають вживатись у всьому законодавстві, що буде прийматись на реалізацію Концепції, констатується сучасна політична, демографічна, соціально-економічна і правова ситуація у цій сфері, пропонуються принципи, мета і завдання, основні напрями державної етнонаціональної політики та механізми її реалізації.

Розділ 1 “Загальні положення” визначає статус та основні завдання Концепції.

У розділі 2 “зміст понять, які вживаються у Концепції” наводяться поняття, які вживаються у Концепції. У тлумаченні застосованих понять та термінів автори проекту спиралися на усталені, найбільш поширені у міжнародних правових актах формулювання. Державна етнонаціональна політика має бути орієнтована як на корінні народи і національні меншини, так і на національну більшість. Відповідно базовим терміном Концепції має бути збірний для обох категорій термін "етнічна спільнота”. Застосування замість нього терміну "етнос” було б некоректним, оскільки він може докладатися тільки до спільнот, які є окремими народами і не мають свого етнічного ядра в інших країнах . В разі використання терміну " етнос ” Концепція була б орієнтована тільки на етнічних українців , кримських татар , гагаузів , караїмів та кримчаків . Термін " етнічна спільнота ” є більш широким , ним охоплюються також національні меншини , іммігрантські групи , репатріанти та інші.

У проекті Концепцій відповідно Конституції України пропонується термін " корінні народи ” попри відсутність його тлумачення у вітчизняному праві . " Корінний народ ” відповідно до українських мовних норм має розумітися як народ , що " має коріння ”, тобто виник і сформувався як окрема неповторна етнічна спільнота на території України .

Розділ 3 “ Стан етносоціального та етнополітичного розвитку України ” констатує сучасну етнодемографічну, правову , соціально - економічну , політичну ситуацію, акцентує увагу на основних проблемає в етнонаціональній сфері , наявність яких зумовила розроблення Концепції .

Розділ 4 " Принципи державної етнонаціональної політики ” містить ряд застережень : від спроб перетворити процес формування поліетнічної ( політичної ) української нації на етнокультурну уніфікацію громадян України асиміляціоністськими засобами ; усунення намагань з боку державних органів обмежитися забезпеченням потреб тільки індивідуумів , ігноруючи при цьому групові вимоги ; проти спрощеного розуміння положення Конституції про недопущення як дискримінації , так і привілеїв за національною ознакою . В окремих ситуаціях може виникнути потреба у наданні тій або іншій спільноті преференційної підтримки при вирішенні питань , які стоять для них особливо гостро . Приміром , потребує преференційної підтримки українська мова , які зазнавала у минулому дискримінації ; етнополітичний менеджмент від розмитості , з тим щоб він не перетворився на звичайне реагування на етнополітичні виклики .

Введення права на Батьківщину означає , що ніхто з етнічних неукраїнців не може бути позбавлений права вважати Україну своєю Батьківщиною на підставі того , що він не належить до титульної нації і корінних народів .

Окремі норми зумовлені наявністю у сучасній політології двох концепцій , з яких одна визнає суспільні конфлікти нормативним явищем і наділяє їх позитивною функцією , а друга вважає їх відхиленням у нормальному розвитку суспільства . Автори проекту тримаються другої точки зору . Визнання конфліктів суспільною небезпекою орієнтує органи державного етнополітичного менеджменту на своєчасне виявлення протиріч , здатних перерости у пряме протистояння їх носіїв , на розв ’ язання цих протиріч правовими методами і на застосування усіх наявних засобів для припинення тих конфліктів , якщо такі виникнуть .

Розділ 5 “ Мета і завдання державної етнонаціональної політики в Україні ” окреслює в загальних рисах ту етнополітичну модель , яка убезпечила б від виникнення ситуацій , що загрожують державі і суспільству . Визначаються конкретні завдання для досягнення поставленої мети .

До розділу 6 “ Основні напрями державної етнонаціональної політики України ” наповнює конкретним змістом напрями державної політики у сфері збереження загальнонаціональної єдності , політико - правовій , гуманітарній сфері , сферах зовнішніх відносин і міграції .

У розділі 7 “ Механізми реалізації державної політики етнонаціональної політики ” наведено конкретний перелік дій держави для досягнення мети і завдань Концепції . При цьому охоплені не тільки правова і фінансові механізми , а також включені необхідні наукові підходи та організаційні заходи .

Розділ 8 “ Прикінцеві положення ” зобов ’ язує усіх суб ’ єктів нормотворення базувати свої ініціативи на цій Концепції та передбачає можливість перегляду окремих положень Концепції відповідно до змін у демографічному , соціально - економічному , суспільному розвитку держави , міграційних та інших процесів . Таким чином буде збережений засадний статус Концепції .

4. Стан нормативно - правової бази у даній сфері правового регулювання

Конституція України , Закон Української РСР " Про мови в Українській РСР ", Декларація прав національностей України , Закони України " Про національні меншини в Україні ", “ Про освіту ”, Рамкова конвенція про захист національних меншин , Європейська хартія регіональних мов або мов меншин , Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації , Декларація про права осіб , що належать до національних чи етнічних , релігійних і мовних меншин , Міжнародний пакт про громадські та політичні права інші нормативно - правові акти України та міжнародні договори , згода на обов ’ язковість яких надана Верховною Радою України .

5. Фінансово - економічне обґрунтування

Реалізація Концепції на потребуватиме видатків з Державного або місцевих бюджетів , оскільки є підставою для розроблення інших нормативно - правових актів . Належна реалізація Концепції забезпечить ефективний перерозподіл наявних в державі ресурсів , спрямованих на реалізацію етнонаціональної політики в різних сферах.

6. Прогноз соціально - економічних та інших наслідків прийняття акта

Реалізація Концепції забезпечить створення збалансованого законодавства , що базуватиметься на кращих світових стандартах , дозволить зберегти позитивний вітчизняний досвід вирішення ряду питань , забезпечить вільних розвиток особистості та права громадян України усіх національностей , налагодження ефективного діалогу держави і громадянського суспільства . Виконання положень Концепції дасть змогу виконати в повному обсязі міжнародні зобов ’ язання України у забезпеченні прав людини , в тому числі Копенгагенських критеріїв для підготовки України до інтеграції у Європейське Співтовариство.