|
Петро ГАРЧЕВ, КУРУЛТАЙ І ЦЕНТРАЛЬНА РАДАУкраїнські соціалістичні партії, Центральна Рада, її голова - видатний учений і політик Михайло Грушевський на початку липня 1917 р. добилися від Тимчасового уряду відродження української державності у формі політичної автономії у складі демократичної Росії. Лідери українців розгорнули пропаганду за перетворення багатонаціональної Росії на федерацію рівноправних народів із повною внутрішньою самостійністю й представництвом у вищих органах влади цієї федерації. Зіткнувшися з опором усіх російських партій і Тимчасового уряду, вони налагодили зв’язки з керівниками національно-визвольних рухів Прибалтики, Молдови, Закавказзя й інших регіонів, спонукали їх до відродження своєї державності. Центральна Рада, її організації в Сімферополі, Севастополі й інших містах Криму в 1917 р. всіляко сприяли розвиткові кримськотатарського національного руху. Наслідуючи приклад українських організацій, які формували українські осередки в Сімферополі й Севастополі, Феодосії й Керчі, Мусульманський Виконавчий Комітет у Криму приступив до створення кримськотатарських батальйонів (1). Для розвитку національно-визвольного руху в Росії, в т.ч. кримськотатарського, важливе значення мало рішення Українського Національного Конгресу в квітні 1917 р. про скликання в Києві “з’їзду народів”. На ньому намічалося розробити план реформування Російської централізованої держави в федерацію самостійних демократичних республік і областей (2). До реалізації цього рішення Центральна Рада, її голова М.С.Грушевський змогли приступити лише наприкінці літа 1917 р. Керівні органи й лідери національних рухів дістали запрошення на з’їзд народів у Києві. 20 серпня Мусульманський Виконавчий Комітет у Сімферополі отримав телеграму від Центральної Ради про скликання 10 вересня в Києві з’їзду народів. Мусульманському Виконкомові пропонувалося висунути вимогу про автономію для кримських татар і послати в Київ свою делегацію у складі 10 чоловік (3). До цього часу Мусульманський Виконком, лідери кримськотатарського руху, побоювалися висувати вимогу про автономію для свого народу. Падіння престижу Тимчасового уряду, слабкість влади після заколоту генерала Лавра Корнилова дали змогу Мусульманському комітетові послати до Києва на з’їзд народів делегацію з 10 чоловік на чолі з Д.Сейдаметом і А.Озенбашли (4). “З’їзд народів” відбувся в Києві 8-15 вересня з участю делегацій від України, Латвії, кримських татар, євреїв (по 10 чол.), Литви (9 чол.), Польщі, Білорусії й Молдови (6 чол.), Естонії (4 чол.), Грузії (2 чол.), козачих областей (11 чол.), від партії есерів (3 чол.), 1 представник Тимчасового уряду (М.А.Славинський). Почесним головою з’їзду одноголосно було обрано голову Центральної Ради професора М.С.Грушевського (5). Збережені в архівах Києва протоколи цього з’їзду, ухвалені ним 12 резолюцій, повідомлення про цей унікальний форум у газетах тих днів, про виступ Михайла Грушевського та інших делегатів свідчать про початок рішучої боротьби народів за переустрій Росії на федерацію самостійних національних держав і областей (6). З доповіддю про кримськотатарський рух на з’їзді виступив Амет Озенбашли. У складі кримської делегації було дві жінки - Еміне Шаброва й Айше Ісхакова, які також виступили з доповідями. З’їзд підтримав кримськотатарський національний рух, висловився за територіальну автономію Криму (7). Під час роботи з’їзду Амет Озенбашли, Джафер Сейдамет зустрілися з керівниками Центральної Ради, її головою М.С.Грушевським, і ті обіцяли їм усіляку підтримку в національному самовизначенні кримськотатарського народу. Для розробки плану національного та обласного автономно-федеративного будівництва й “для організації Союзу народів” Росії з’їзд ухвалив створення в Києві повноважного органу - “Ради народів”. Він створювався на паритетних засадах: кожна народність, у тому числі кримськотатарська, мала в ньому чотирьох представників (8). Після повернення кримськотатарської делегації з Києва доповіді А.Озенбашли й Д.Сейдамета були заслухані на засіданні Мусульманського Виконавчого Комітету. Як повідомлював його орган, газета “Голос татар” від 23 вересня 1917 р., Мусульманський Виконком висловив солідарність із боротьбою українського народу за самовизначення й послав делегатами до Центральної Ради своїх представників. Окрилені підтримкою Центральної Ради, її успішним протистоянням Тимчасовому урядові, лідери Мусульманського Виконкому підготували й провели 1-2 жовтня 1917р. у Сімферополі з’їзд кримських татар. Його організаторами й керівниками були Н.Челебі-Джихан, Д.Сейдамет, А.Озенбашли та ін. У своїх доповідях на з’їзді вони обґрунтували необхідність перетворення Росії на федерацію республік та областей, автономії для Криму, створення кримськотатарського парламенту Курултая. Н.Челебі-Джихан і А.Озенбашли сформулювали основні завдання Курултаю: видання законів для кримських татар і участь у створенні територіальної (обласної) автономії для Криму. З’їзд схвалив цю програму, обрав комісію для скликання Курултаю на чолі з Н.Челебі-Джиханом, А.Озенбашли й Д.Сейдаметом. Вирішення питання відклали до скликання Всеросійських Установчих Зборів. Кандидатами в депутати цих Зборів з’їзд висунув Д.Сейдамета, А.Озенбашли, А.Айвазова, А.Баданинського, С.Хаттатова (9). Після більшовицького перевороту в Петрограді й скинення Тимчасового уряду Центральна Рада проголосила створення Української Народної Республіки, встановила свою владу в Україні, в тому числі й у північних повітах Таврійської губернії. Вона підтримувала створення в Криму обласної автономії, бо півострів утратив економічні й політичні зв’язки з Росією, а його міські думи, земства, ради не визнавали влади Леніна, більшовицького Раднаркому. В губернських і міських революційних комітетах Криму представники українських організацій, у т.ч. Центральної Ради, діяли в цілковитій єдності з делегатами Мусульманського Виконавчого Комітету. Завдяки підтримці українських лідерів Мусульманський Виконком на початку листопада добився передання йому ханського палацу в Бахчисараї, де намічалося скликання Курултаю. На урочистостях і мітингу, що відбулися в Бахчисараї, голова української губернської Ради Андрієвський обіцяв Мусульманському Виконавчому Комітетові всіляку підтримку українських організацій у відновленні права кримськотатарського народу. Він заявив, що створення автономного уряду для Криму багато в чому залежить від рішучих дій кримських татар. Мусульманський Виконком не змусив себе довго чекати й 15 листопада виступив з відозвою “Про владу в Криму”. Він заявив про свою ініціативу створення на півострові автономної влади “без гегемонії якоїсь народності над іншою”, під гаслом “Крим - для кримців”. Лідери Виконкому відкидали звинувачення про відрив Криму від Росії. Д.Сейдамет заявив у пресі: “Ми, татари Криму, - федералісти, й нашою заповітною мрією є створення Російської Федеративної Республіки” (10). Вирішення питання про кримську автономію він відносив до компетенції Кримських Установчих Зборів та кримськотатарського Курултаю (11). Антибільшовицький уряд Таврійської губернії - Рада народних представників - був створений 20-22 листопада 1917 року в Сімферополі на з’їзді делегатів міських дум, земств, місцевих рад з участю всіх національних організацій, у т.ч. українських і Мусульманського Виконавчого Комітету. З’їзд не визнав уряду Леніна, висловився за співробітництво з Центральною Радою, в т.ч. у вирішенні спірного питання про північні повіти Таврійської губернії. До президії “Крайового уряду” було обрано представників усіх національних організацій губернії, в т.ч. українських і кримськотатарських. До керівного виконавчого органу ціього уряду - так званого “комісаріату” - увійшли П.Біанкі, А.Озенбашли та В.Поливанов (12). За таких обставин Мусульманський Виконком, його міські та повітові комітети в листопаді 1917 р. провели вибори до кримськотатарського Курултаю (13). Засідання Курултаю почалися 28 листопада в ханському палаці Бахчисарая й тривали в грудні. Мусульманський Виконавчий Комітет передав йому свої повноваження, його лідери - Ч.Челебі-Джихан, Д.Сейдамет, А.Озенбашли, А.Айвазов та інші - очолили Курултай - парламент кримськотатарського народу. В телеграмі з Києва Центральна Рада вітала утворення Курултаю (14). Курултай висловився за скликання Всекримських Установчих Зборів і утворення демократичної республіки в межах півострова. Він не претендував на керівництво іншими етносами Криму. Д.Сейдамет пояснив: “Курултай цілковито залишає вирішення питань земельних, політичних, військових і міжнародних на компетенцію Всекримських Установчих Зборів” (15). 14 грудня Курултай обнародував “Кримськотатарські основні закони” - по суті першу кримськотатарську Конституцію. В ній обумовлювалося рівноправ’я всіх етносів Кримської Народної Республіки, яка мала бути створеною, обрання кримського парламенту - Всекримських Установчих Зборів. Йому належало вирішити спільні для всього населення політичні, земельні та фінансові питання (16). Водночас “Кримськотатарські основні закони” визначили шляхи демократизації подальшого політичного, соціально-економічного й культурного розвитку кримськотатарського народу. Для втілення “основних законів” у життя 18 грудня Курултай створив Директорію - кримськотатарський уряд - у складі 5 “директорів”: Н.Челебі-Джихан (голова), Д.Сейдамет (внутрішні та військові справи), А.Озенбашли (освіта), С.Хаттатов (фінанси й вакуфи), А.Шукри (релігійні справи). Директорія взяла на себе керівництво всіма справами кримськотатарського народу й надавала всебічну підтримку крайовому урядові - Раді народних представників. Вони піддали осудові війну Раднаркому та Леніна проти соціалістичної Центральної Ради, використання в ній анархо-більшовицьких загонів матросів Севастополя. Для боротьби з більшовизмом на півострові Директорія й Рада народних представників утворили 19 грудня об’єднаний Кримський штаб, який очолили Д.Сейдамет і полковник А.Г.Макухін. Центральна Рада визнала його вищим військовим органом на Кримському півострові, здійснювала підтримку (17). 10-14 грудня до Севастополя повернулися добре озброєні анархо-більшовицькі загони, що билися з калединцями в Ростові, з гайдамаками Центральної Ради й кримськотатарським ескадроном в Александровську (тепер м.Запоріжжя). В ніч на 16 грудня вони розігнали Севастопольську раду робітників і військових депутатів і штаб Чорноморського флоту, арештували й розстріляли багатьох їхніх керівників. Утворений у Севастополі більшовицький воєнно-революційний комітет за вказівкою ЦК РКП(б), Раднаркому Росії направив у Керч, Феодосію, Ялту, Євпаторію й інші міста бойові кораблі, загони матросів, що розв’язали війну проти Курултаю й Ради народних представників. Жорстокі бої в Криму тривали від 1 до 15 січня 1918 р. (18). Два кінних і один піхотний кримськотатарських полки й загони російських та українських офіцерів (менше тисячі чоловік), які не мали артилерії й кулеметних команд, після найжорстокіших боїв припинили опір. Війська Раднаркому РРФСР у той час захопили більшу частину України, й Центральна Рада не змогла надати військову допомогу Курултаю й Раді народних представників. Анархо-більшовицькі “революційні комітети” Криму шляхом терору проти політичних противників утвердили свою владу на півострові. 22 січня 1918 р. Севастопольський воєнно-революційний комітет у своїй “Декларації” оголосив: “Рада народних представників у Сімферополі й разом із нею татарський парламент, або Курултай, розпущені” (19). Історія повторюється: наприкінці XVIII століття царський уряд Росії ліквідував українську й кримськотатарську державність, у 1917-1918 рр. більшовицький уряд Росії не порахувався з правами українців і кримських татар на самовизначення. Й тепер в Росії, Білорусії, Україні, Криму є значні сили, які виступають за створення єдиного Союзу й остаточну русифікацію тамтешніх народів. Провал цих зловісних планів багато в чому залежить від єдності дій українців і кримських татар. Джерела й література:
|