АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА

В історії  того чи іншого народу може настати такий кризовий період, коли йому загрожує асиміляція – розчинення в чужому культурному середовищі, втрата почуття національної самосвідомості, етнічної самоідентифікації. Етнічна самосвідомість – це уявлення якоїсь групи людей про себе як про єдиний народ, яке базується на спільності мови, побуту, релігії, психології, історичної пам`яті, культури в цілому.

Етнос (народ) може втратити свою споконвічну територію, як це сталося свого часу з кримськими татарами. Етнос може втратити традиційний господарсько-економічний устрій, зумовлений природно-географічними умовами його відвічної території, як це сталося з кримськими татарами. Але поки народ не втратив почуття національної самосвідомості, він залишається живим.

Силою, що мобілізує та охороняє кримськотатарський народ в умовах піввікового заслання, була ностальгія, прагнення повернутися на батьківщину і невтрачене почуття національної самосвідомості.

Піввіковий лінгвіцид (репресивні щодо мови) завдав кримськотатарській мові величезних збитків: мова припинила виконувати всі свої соціальні функції, крім однієї (“родинна мова”), внаслідок чого розпалася стилістична система мови; із словникового складу “вимивалися” – за незатребуваністю в нових умовах проживання – величезні нашарування слів, пов`язаних із традиційними для кримських татар формами життєдіяльності (тютюнництвом, промисловим садівництвом, різними ремеслами тощо), на місце яких могутнім потоком ринули русизми, інтернаціоналізми і слова з місцевих мов (узбецької, таджицької тощо). Проте репресії торкнулися й науки про мову: було накладено заборону на наукове осмислення та опис мови.

Наука про  кримськотатарську мову як самостійне окреме мовознавство сьогодні ще не сформувалася. Є лише окремі роботи, в яких досліджуються окремі мовні явища і категорії. Досі не вивчені у повному обсязі такі лексичні категорії, як полісемія, синонімія, антонімія, омонімія, гіперо-гіпонімія тощо. Не описана кримськотатарська фразеологія і властиві їй категорії. Абсолютно відсутні роботи в галузі фонології: не описані диференційні ознаки фонем, не визначені їхні різновиди (варіанти і варіації) тощо. Фактично не досліджена і звукова сторона мови: ми не знаємо, який характер і кримськотатарського наголосу – динамічний, кількісний, тоновий чи комбінований; не розроблена комплексна типологія складів; не виявлені і, відповідно, не описані характерні саме для кримськотатарської мови типи інтонаційних конструкцій; не описані на репрезентативному мовному матеріалі такі фонетичні процеси, як акомодація, редукція, асиміляція тощо.

Фонемний склад і звукову будову мови сьогодні неможливо вивчати та адекватно описувати без використання відповідних експериментальних методів, спеціальної апаратури, що записує й аналізує. Ці завдання можуть бути виконані тільки в лабораторних умовах. Такої лабораторії у нас немає.

Найбільш значущою в комунікативному аспекті галуззю мовної системи є граматика. Морфологія, словотвір і синтаксис кримськотатарської мови описані лише у прикладних цілях – відповідно до потреб шкільного і частково вузівського викладання. Відсутні монографії академічного характеру.

Вище йшлося про вивчення мовних явищ у синхронії, тобто у сучасному стані мови новітнього періоду. Попередні ж етапи розвитку мови (старокримськотатарська мова XIII-XIX ст.) фактично не вивчені і не описані. Можна назвати лише видані у 1864 році В.В. Вельяміновим-Зерновим “Матеріали для історії Кримського ханства” та їхній короткий лексичний і граматичний коментар, виконаний у 1927 р.

А. Н. Самойловичем(1).

Кримськотатарська мова нового часу – перша половина ХХ століття – описана дуже фрагментарно. (Див. роботи А.Н. Самойловича(2), Б. Чобанзаде(3), А. Кримського(4)). Беручи до уваги рівень розвитку лінгвістичної думки того періоду, роботи названих вище вчених потребують сьогодні перевидання з науковими коментарями в системі координат лінгвістики останнього періоду.

Як  було зазначено вище, основні галузі системи кримськотатарської мови – звукова сторона, фонологія, граматика, лексикологія – не описані в повному обсязі навіть у рамках системно-структурної лінгвістики, яка останнім часом поступово здає свої позиції новій науковій парадигмі – комунікативній лінгвістиці. Девізом комунікативної лінгвістики є  “людина в мові”, тобто та, яка думає, говорить, слухає (читає) та інтерпретує мову в усьому обсязі її комунікативних потреб та інтенцій. Комунікативна лінгвістика як інтегральна наука запропонована сьогодні комплексом наук зі взаємодоповнюючими предметними галузями, що частково перетинаються: функціональна граматика, лінгвістична прагматика, теорія мовних актів, логічний синтаксис, теорія референції, психолінгвістика, нейролінгвістика, когнітологія, лінгво-культурологія тощо. Про розвиток цих нових наукових напрямків у кримськотатарському мовознавстві говорити поки що рано.

Розвиток будь-якої мови зумовлений потребами суспільства. Процеси взаємодії мови і суспільства багато в чому відбуваються стихійно. Ядерні ділянки мови – система фонем, основний словниковий фонд, граматика у всьому її обсязі – розвиваються за іманентними, тобто притаманними самій мові законами. Проте в мовній системі є й такі периферійні ділянки, в яких допускається свідомий вплив суспільства.

Сьогодні, після  тривалої вимушеної паузи в розвитку кримськотатарської мови і науки про неї, викликаної відомими соціальними катаклізмами ХХ ст., історія надає нам щасливу можливість оптимізувати розвиток мови, впливаючи на її периферійні ділянки. До них належать термінологія, графіка (орфографія) і нормативно-стилістична система (кодифікація норм літературної мови).

1. Термінологія – обов`язковий концептуально-мовний інструментарій, необхідний для адекватного опису всіх рівнів мовної системи та оптимізації процесів вивчення і викладання мови. Наявність і відсутність термінології – об`єктивний показник певного рівня розвитку відповідної науки.

У довоєнні роки в Криму була видана серія російсько-кримськотатарських перекладних словників з таких навчальних дисциплін, як математика, фізика, хімія, література, мова тощо. Зміст російських термінів не пояснювався, вони лише перекладалися на татарську мову: абзац – абзац, сатыр баши; антоніми – антонимлер, карма-каршы манасы сёзлер; архаїзм – эскирген сёзлер; жаргон – жаргон; ідіома – идиома; філолог – филолог; фонетика – фонетика тощо.

Лінгвістичні терміни кримськотатарської мови, що використовуються сьогодні, певною мірою відповідають практичним потребам середньої та вищої школи. Проте є термінологічні лакуни (тобто відсутні терміни) у таких галузях науки, як фонологія, лексикологія, фразеологія, семантика тощо.  Спостерігається багатозначність термінів, їх синонімія, омонімія, що є недоліком терміносистеми. Так, термін дередже використовується у різних значеннях: стан (фииль дереджеси – стан як дієслівна категорія), ступінь порівняння (сыфат, зарф дереджеси – ступінь порівняння прикметника, прислівника). Однокореневе слово дереджелик вживається у значенні “частка”. Голосні позначаються еквівалентними термінами: переднього ряду – йымшакъ, або ог сыра, заднього ряду – къалын або арт сыра тощо.

Потреби шкільного і вузівського викладання кримськотатарської мови поставили на порядок денний проблему створення різного типу філологічних словників, у тому числі і словника-довідника лінгвістичних термінів кримськотатарською мовою. Такий посібник створено під науковим керівництвом А.М. Емірової – “Кръымтатар тили тильшынаслыкъ терминлернинъ лугьаты”(5). Це перший словник такого типу кримськотатарською мовою. Він містить близько 200 словникових статей, в яких тлумачаться основні поняття кримськотатарського мовознавства.

2. Графіка – сукупність нарисних засобів якогось письма: графем, тобто мінімальних одиниць графічної системи мови, що мають певний лінгвістичний зміст (букви, ієрогліфи), розділових знаків, наголосу тощо.

Графіка має адекватно відображати на письмі звуковий бік мови (мовлення). Проте ідеальна графіка не запропонована у жодному з існуючих типів письма. Тому, а частіше через зміну соціо- і геополітичних умов, у різних мовах час від часу здійснюються спроби оптимізації (реформування) графіки.

Кримськотатарське письмо за останні 70 років реформувалося декілька разів: до 1929 р. – арабське письмо, з 1929 до 1938 рр. – латиниця, потім кирилиця, якою кримські татари користуються й до сьогодні. Ці реформи були продиктовані політичними міркуваннями — необхідністю прискорити процеси совєтизації та асиміляції неросійських народів Росії. Сьогодні вперше за всю історію розвитку кримськотатарської мови випала можливість провести реформу кримськотатарської графіки, виходячи не тільки з геополітичних умов, що змінилися (а вони дійсно кардинально змінилися), але й із потреб оптимізації процесів розвитку кримськотатарської мови і системи освіти рідною мовою.

Як відомо, у квітні 1992 р., у Сімферополі була проведена міжнародна наукова конференція, присвячена проблемам переходу на латинську графіку. Новий алфавіт  для кримськотатарської мови був розроблений і ухвалений у вересні того ж року, а в 1997 р. – затверджений Верховною Радою Криму.

Сьогодні все ще функціонує кирилиця, проте кримськотатарські ЗМІ стали все частіше користуватися новою графікою. І у цьому ніби немає ніякого криміналу: новий алфавіт, як писалося вище, вже легітимований Верховною Радою АРК. Проте все частіше впадає в око орфографічний різнобій: одне й те саме слово пишеться по-різному: gazeta – gazet, konstitutsiya – konstitusya, sana – sahna тощо. У зв`язку з цим сьогодні дуже гостро стоїть питання про уніфікацію правил транслітерації з кирилиці на латиницю, а заразом – про оптимізацію орфографії та пунктуації.

3. Нормативно-стилістична система – це наступна ділянка мови, в якій допускається свідомий вплив суспільства. Будь-яка національна мова існує як сукупність соціальних і територіальних діалектів. У кримськотатарській мові виділяють три основні територіальні варіанти: степовий (кипчацько-ногайська підгрупа кипчацьких мов), середній (кипчацько-половецька підгрупа кипчацьких мов) і південний (огузька група тюркських мов), кожний з яких розпадається на говори і говірки. В основу кримськотатарської літературної мови покладено середній діалект.

Літературна мова, як відомо, характеризується поліфункціональністю, стилістичною диференціацією, більшою чи меншою обробленістю і нормованістю. Норми літературної мови – це сукупність обов`язкових для всіх носіїв мови правил вживання мовних одиниць у мовленні, їхні зміни, сполучення один з одним, написання і вимови. Ці норми мають бути кодифіковані, тобто систематизовані та описані у монографіях, навчальних посібниках і ортологічних словниках (словниках правильностей і труднощів). Норми літературної мови закликані оптимізувати процеси мовної комунікації, тобто забезпечувати взаєморозуміння між комунікантами.

Літературна мова та її норми – категорії історичні. Вони постійно розвиваються і  свідчать про високий рівень розвитку мови, про його комунікативну досконалість. Без єдиної літературної мови та її обов`язкових норм не можуть розвиватися освіта, наука, громадсько-політичні інститути.

Чи можна сьогодні стверджувати, що кримськотатарська мова має кодифіковані норми? Дивно чути позитивну відповідь на це питання. Про які норми йдеться? Якщо тільки про орфографічні, то з такою відповіддю можна частково погодитися. А все ж таки вчителі середніх шкіл, письменники, журналісти постійно відчувають труднощі у цьому плані. Про це свідчить різнобій у написанні одних і тих самих слів, а також велика кількість різного роду кальок, які зустрічаються у письмових текстах і усному мовленні. Набагато гірші справи з нормами орфоепічними (вимови), граматичними і слововживання. Потрібні спеціальні довідники з орфоепії з розробленою системою транскрипції. У кримськотатарській лексикографії таких словників немає. Досі не укладено навіть тлумачного словника, який закликаний регламентувати правильне вживання слів у мовленні, їхнє написання, сполучуваність і певною мірою – вимову.

Сьогодні вже недостатні зусилля вчених-одинаків. Необхідно нарешті відтворити Науково-дослідний інститут кримськотатарської мови і літератури, який існував у Криму до війни, розробити стратегію і практику його роботи з урахуванням потреб науки, що розвивається, і сфери освіти.

А. Емірова

Література:

1. Самойлович А.Н. К истории крымскотатарского литературного языка // Самойлович А.Н. Избранные труды о Крыме. – Симферополь: Доля, 2000. С. 188-195.

2. Самойлович А.Н. Опыт краткой крымско-татарской грамматики. – Петроградъ, 1916. – 104 с.

3. Чобанзаде Б.В. Къырымтатар ильмий сарфы (Крымскотатарская научная грамматика). – Акмесджит: Крымдевнешр, 1925. – 187 с.

4. Кримський А.Е. Які наріччя в татар Криму? // Кримський А.Е. Тюркські мови та літератури. – І. Тюркські мови. Вип. ІІ. – Київ, 1930. – С. 147-151.

5. Эмирова А.М., Ганиева Э.С., Сейдаметова Н.С. Къырымтатар тили тильшынаслыкъ терминлернинъ лугъаты. – Симферополь: Сонат, 2001. – 64 с.

Переклад українською мовою за текстом
у газеті “Голос Крыма”, № 47 (418), 16 листопада 2001 р.