ПРАВО НА ЗЕМЕЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ КОРІННОГО НАРОДУ

Ефективність використання ресурсного потенціалу і, перш за все, земельного й трудового потенціалу та захист прав депортованих у земельній реформі є однією з найважливіших проблем регіональної економіки Криму на сучасному етапі.

Крим є особливим регіоном України, де проведення економічних реформ вимагає зваженого підходу до проблем реформування відносин власності й особливо до приватизації землі як основного засобу виробництва, врахування соціально-економічної, політичної, демографічної, міграційної ситуації на півострові, що розвивається на недостатньо забезпеченому правовому полі України.

Автономна Республіка Крим зіштовхнулася з гострою проблемою, що зачіпає інтереси не тільки Криму, але й перспективи соціально-економічного розвитку всієї України. Це проблема рівноправної участі депортованих у земельній реформі. Сьогодні ми повинні констатувати той факт, що у цьому питанні грубо порушуються права кримськотатарського народу, який постраждав від злочинної депортації у 1944 році сталінським режимом і у надзвичайно важких умовах повертається на Батьківщину.

Питання про землю – це питання про життя і смерть народу. Сьогодні 25% кількості сільського населення у Криму складають репатріанти-кримські татари. З понад 262 тисяч репатріантів-кримських татар більше 73% мешкають у сільській місцевості, з яких 135 тисяч працездатного віку старші 18 років. Лише 20,3 тисячі працездатних були членами КСП, які мають право на земельний пай. Майже 115 тисяч репатріантів працездатного віку та пенсіонери не мають права на земельний пай і права користуватися й розпоряджатися землею, що їм належить, нарівні з іншими громадянами України. Адже відомо, що 75% землі, що обробляється у Криму, до Жовтневого перевороту 1917 року належало корінному народові.

Сьогодні за нормативно-правовими актами України представники корінного кримськотатарського народу можуть отримати лише, приблизно, на одну десяту частину сільськогосподарських угідь. Таким чином, основна маса працездатного сільського населення кримських татар залишаються без землі, без основного засобу існування. І це без урахування природного приросту і тих ще приблизно 250 тисяч осіб, які перебувають все ще у місцях депортації та шукають шляхи прискорення процесу повернення на рідну землю. Ту саму, политу потом і кров`ю наших предків, яку ми, кримські татари, завжди вважали і вважаємо своєю єдиною. Століттями предки наші облагороджували її, підвищували її економічну родючість, закладали сади й виноградники. Тому й була вона такою щедрою на віддачу, годувала всіх мешканців краю, а надлишки врожаю ще й вивозилися в інші країни. Але відірвали народ від рідної землі злочинною депортацією. І нині можновладці всілякими способами намагаються відірвати народ від рідної землі, від власності, що належала йому століттями, тими ж злочинними методами, по суті продовжуючи імперську шовіністичну політику, політику геноциду над корінним народом.

Шість років тому почалося вилучення ще не поверненої корінному народу Криму землі на підставі Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям”.

Нагадаємо, що з перших днів своєї появи цей документ отримав дуже неоднозначну оцінку з боку низки експертів. Частіше негативну.

Насамперед, чому в указі Президента розмір земельної частки (паю) завищена порівняно з її нормою у Земельному кодексі України? Відповідно, загальна кількість пайовиків або потенційних приватних власників землі свідомо занижена на кількість селян, які працюють у соцсфері, і депортованих. Тобто від розпаювання “великої” сільськогосподарської землі була усунена сільська інтелігенція та депортовані, тоді як за логікою Земельного кодексу вони мали однакові з робітниками колишніх колгоспів і радгоспів права на земельну частку (пай). Дійсно, у статті 6 Земельного кодексу України, який на момент виходу Указу ніхто не скасовував і який продовжує діяти й дотепер, чітко сказано, що при вирахуванні розміру середньої земельної частки (паю), загальний розмір вирахуваної площі ділиться на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві, а також осіб, задіяних у соціальній сфері, на селі... І далі. До числа осіб, задіяних у соціальній сфері, належать працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, рад народних депутатів та їхніх виконавчих комітетів, а також пенсіонерів з числа цих осіб.

Здавалося б, схема розрахунку земельної частки (паю) розписана детально. Проте саме при перерахуванні паю – базової величини земельної реформи, “великий” земельний Указ явно порушив норму Земельного кодексу, між іншим, головного земельного документа країни, створивши тим самим прецедент правової колізії. Дивно, що цей правовий “прокол” Указу не помічали (?) ні новий склад Верховної Ради України, ні засоби масової інформації. Хоча зрозуміло, що Закон вищий за Указ, але чому розпаювання землі здійснювалося не за Законом – загадка.

Не ліквідував зазначеного правового огріху  земельної реформи й Указ Президента № 765 від 28 червня 1999 року, де мова йде про виділення земельних ділянок для працівників соцсфери і депортованих. Адже під “розпаювання” передбачені землі резервного фонду та запасу, яких і менше, та й за якістю вони не йдуть в жодне порівняння з основними землями сільськогосподарського користування. Але, головне, максимальний розмір земельної ділянки, яку власник може оформити як приватну власність, не має перевищувати 0,6 га, що менше розміру середньокримського земельного паю у 8 разів. До того ж у Криму чимало таких районів, де цей Указ не може працювати в принципі, через відсутність або дуже малу кількість там земель запасу і резервного фонду. Наприклад, у Судацькому, Бахчисарайському районах, не говорячи вже про Південний берег. Коротше кажучи, Указ є, та землі немає. Розподіляти вже нема чого. Хоча саме навколо “розпаювання” малої землі останнім часом велися й ведуться великі спекуляції на політичному Олімпі автономії з метою відволікти громадську увагу від справжніх проблем земельної реформи.

Фактичні дані свідчать про великий розрив в землезабезпеченості між корінними репатріантами та некорінними. Так, наприклад, цей розрив по Сімферопольському району – 17-кратний на користь некорінних, по Ленінському – 15,3, Красногвардійському – 12,6, Бахчисарайському – 12,1, і в середньому по АР Крим – 10-кратний. Додамо також, що середній розмір кримського земельного паю 5,1 га при вартості, знову ж таки середній, у районі 30 тисяч грн. Так що це не якийсь там приватизаційний майновий сертифікат у 10 грн. 50 коп., а дещо суттєвіше. Питається, за які такі заслуги перед вітчизною одній частині населення віддано у приватну власність те, що належить усім? І чи потрібен цей багатотисячний клас посередників – орендодавців, потенційних рантьє, в принципі?

Що ж стосується головного питання – питання справедливого розпаювання землі, то тут, як зазначають деякі аналітики, існуючих земельних колізій, особливо у Криму, можна було б уникнути, якби наші агрореформатори провели земельну реформу за відкритою “французькою” схемою: кожному селянину, від малого до великого, по рівній земельній частці, незалежно від соціального статусу. В цьому випадку у Криму на кожну “сільську душу” припало б у середньому 1,25 га. На сім`ю – близько 4 га. І жодних проблем. А далі, будь ласка, включайте механізм руху землі в пошуках ефективної форми господарювання.

Про необхідність справедливого розпаювання землі висловлюються багато селян Криму. Так, ветеран війни Г.Кулько пише в редакцію газети “Къырым”: “За логікою речей усім, хто облаштувався на постійне проживання у сільській місцевості, слід дати приблизно однакову стартову кількість землі незалежно від того, чи працював він увесь час у цьому колгоспі чи в іншому місці колишнього СРСР. Ми всі працювали на центральну прірву, співаючи “Мой адрес – Советский Союз”.

У Криму є одна дуже серйозна особливість. Корінне населення повертатиметься до себе додому все більш інтенсивно. Адже не з власної волі опинилися вони далеко від рідної землі, не за власним бажанням працювали в інших колгоспах, радгоспах, підприємствах. Власті відштовхнули їх від себе тим, що спочатку не давали ні прописки, ні роботи. Краще всім дати належний клаптик. На ньому й будинок можна збудувати, і для сім`ї прожиток буде.

Безумовно, роздача землі – справа дуже потрібна, хоча й клопітка, відповідальна. Терпіли колгоспи 70 років, потерпимо ще 1-2 роки – тільки не поспішайте з цією важливою державною справою. Не беріть приклад з більшовиків, які, поспішивши з колективізацією, весь світ насмішили. Те, що зараз робиться на селі, це не розпаювання землі, а нічим не прихована “прихватизація” тими ж діячами, які 70 років керували колгоспами, не справилися, і тепер вони ж очолюватимуть нові формування. Чистий анекдот. Навмисне не вигадаєш. Так, не бачити добра від такої, з дозволу сказати, розпайовки. Тому що всіх щук покидали у воду. Справжні фермери починатимуть майже з нуля, і в багатьох може бути перша чарка колом. Народи чекають від керівників справедливості”.

За офіційними даними, власниками земельних сертифікатів стали 213,4 тисячі осіб, у тому числі 20,3 тисячі репатріантів. Беручи до уваги час та умови, в яких відбувалося повернення кримських татар з місць депортації, можна пояснити, чому з 73% репатріантів, які облаштувалися у сільській місцевості, низький відсоток тих, хто вступив у колгоспи та радгоспи, що пізніше стали КСП. Відверта дискримінація за національною ознакою, що проводиться стосовно кримських татар властями Криму, жорсткий паспортний режим, що діяв вибірково, неможливість працевлаштування через відсутність прописки і громадянства – ось далеко не повний перелік причин, внаслідок яких сьогодні більшість кримських татар, які мешкають у сільській місцевості, не мають можливості стати власниками сертифікатів. Але це не завадило багатьом тисячам представників інших національностей, якими спішно заселяли Крим, отримати їх, хоча ніяких законних підстав для того не було і немає. У різних документах фігурує цифра 200 – це кількість людей, які незаконно отримали земельні сертифікати, і ця цифра значно знижена. Особливо варто взяти до уваги те, що колгоспи й радгоспи в Криму створювалися на базі земель і майна, відібраного у кримських татар під час примусової колективізації. Вакуфні землі, що належать мечетям, громадські землі – громадам, родові землі – приватним особам – усі вони стали основою для форм господарювання, що створювалися тоді. Депортація 1944 року зміцнила матеріальний стан цих колгоспів і радгоспів, тому що майно кримських татар було частково розграбоване населенням, яке залишилося, а частково дісталося колгоспам.

Ці фактори сьогодні необхідно враховувати, і не можна розраховувати на те, що таке відкрите ігнорування інтересів кримськотатарського народу сьогодні не викличе дуже негативну реакцію і як наслідок не призведе до соціально-політичної напруженості. Ні для кого не секрет, що акції протесту в минулому році були призупинені тільки через те, що вищі посадові особи Криму та України, включаючи і Президента України, висловили зацікавленість у спільних пошуках взаємоприйнятних рішень у питаннях паювання земель. Проте насправді відбувається зовсім інше. У довідці, підготовленій Представником Президента України в Криму, мовиться: “Перепаювання земель, що передаються громадянам у власність, згідно з Указом Президента України від 08.08.95 р. №720, не передбачено жодним із законодавчих або нормативно-правових актів України. Крім того, згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України  право власності на землю гарантується”. Однак автори цієї довідки чи то через необізнаність, чи то з інших причин, зовсім випустили з уваги те, що указ є указ, а закон, точніше, Земельний кодекс України – є закон. А в ньому у статті 6 мовиться, що “розмір середньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися, Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір”. Чим не законна підстава для зміни розміру земельного паю у бік зменшення і перепаювання (або перерозподілу) землі між усіма мешканцями сільської місцевості? Маючи бажання, можна дійти взаємоприйнятного вирішення нинішньої ситуації, якщо як аргументи та підстави використати і “демографічні умови” і “конкретні обставини, що склалися”, які дійсно наявні в усіх регіонах Криму. Автори вищеназваної довідки забули або не хочуть врахувати ще й те, що якщо вже Конституція України гарантує право власності, то вона гарантує і право депортованих кримських татар на ту власність, яка була незаконно відібрана у 1944 році, і цю гарантію українська держава ще раз підтвердила, ратифікувавши “Бішкекську угоду з питань відновлення прав депортованих осіб, національних меншин і народів”. Верховна Рада Криму на чолі зі спікером давно повинна була розглянути земельну проблему і виробити свої пропозиції, які допомогли б знайти вихід із ситуації, що склалася, проте шовінізм більшості кримських депутатів не дає можливості перемогти голосу розуму.

На сьогоднішній день були підготовлені численні пропозиції від Меджлісу кримськотатарського народу, Робочої групи із земельної реформи при Меджлісі кримськотатарського народу, від керівників районного та місцевого рівнів, трудових колективів, які усвідомлюють необхідність справедливого вирішення цієї дуже складної і відповідальної ситуації, що загрожує вкрай небажаними та небезпечними соціально-економічними й політичними наслідками. Проте всі ці конструктивні пропозиції відхиляються певною частиною керівництва АРК і Міністерства аграрної політики України.

Зволікання і небажання можновладців вирішити проблему участі депортованих у земельній реформі змусили Меджліс кримськотатарського народу звернутися із заявою від 12 лютого 2001 року, в якій зазначається, що “незважаючи на неодноразові й конкретні доручення Президента України, уряд Криму досі не вжив дієвих заходів стосовно виділення кримським татарам землі, що дорівнювала б середньому паю. Постанови РМ АРК, що передбачають вирішення цієї проблеми, не виконуються. Ігноруються всі спільно досягнуті угоди. Рівночасно Президентові України направляються абсолютно неприйнятні для кримських татар пропозиції, що мають на меті загнати проблему у глухий кут. Постанова РМ АРК №17 від 23.01.2001 р. “Про прискорення оформлення державними актами права приватної власності селян на землю” ще раз показала намір керівництва Криму обов`язково узаконити і закріпити результати реформи, яка зводить до нуля всі шанси  кримськотатарського народу брати участь у процесі приватизації землі та майна.

Під час депортації 1944 року кримські татари були пограбовані, залишилися без будинків і майна. У період репатріації основний тягар переїзду, купівлі та споруди будинків, облаштування також ліг на плечі самих кримських татар, тоді як у будинках їхніх батьків і дідів й донині живуть інші люди. Досі не компенсовано моральні та матеріальні збитки, завдані народові злочинною депортацією, не вирішено питання родових і вакуфних земель. Сьогодні, в результаті бездарно проведеної реформи, 90% кримських татар залишаються без землі. Керівництво Криму, користуючись терпінням кримськотатарського народу, продовжує утримувати його у безправному і приниженому становищі на своїй історичній батьківщині, вдаючись при цьому до популістських обіцянок і відвертої брехні.

Слід також мати на увазі, що Верховна Рада України ухвалила Постанову №1364 ХІV від 11 січня 2000 року “Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки”, в п.4 якої зазначається: “Враховуючи те, що Указ Президента України від 3 грудня 1999 року №1529/99 “Про невідкладні заходи для прискорення реформування аграрного сектора економіки” суперечить статтям 6, 14, 19 Конституції України і низці основоположних норм Земельного кодексу України, законам України “Про пріоритетність соціального розвитку села та Агропромислового комплексу в народному господарстві”, “Про підприємства в Україні”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про власність”, “Про оренду землі”, “Про оплату за землю”, запропонувати Президентові України скасувати вказаний Указ”. Проте відповіді не було. Зважаючи на викладене і щоб уникнути конфліктних ситуацій, знизити напруженість у Криму, слід невідкладно видати Указ Президента України та ухвалити нормативно-правові акти на державному рівні, які забезпечували б державні права корінного кримськотатарського народу в земельній реформі, а саме:

1. Призупинити оформлення і видачу держактів на право приватної власності на земельний пай в АРК до вирішення проблем депортованих.

2. Створити  спеціальну комісію разом з Радою представників кримськотатарського народу при Президентові України для організації та проведення інвентаризації сільськогосподарських угідь, переданих на розпаювання.

3. Внести до переліку осіб, які мають право на отримання земельних сертифікатів, раніше депортованих кримських татар і їхніх нащадків, які мешкають у сільській місцевості Автономної Республіки Крим.

4. Створити в АРК спеціальний земельний фонд із земель запасу і резерву для наділення землею кримських татар, які повертаються з місць депортації.

Необхідність негайного вирішення поставлених завдань диктується тим, що, незважаючи на видання Постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим №182 від 24 травня 1999 року і №187 від 13 червня 2000 року, спрямованих на вирішення проблеми наділення землею кримських татар, власті на місцях фактично ігнорують ці постанови. Протягом 1999-2000 рр. Президент України Л.Кучма дав доручення різним державним структурам стосовно цього питання. Робота декількох державних комісій від Держкомзему України та АПК України через їхнє свідоме небажання шукати рішення разом з кримськими татарами і прагнення тільки згладити існуючу проблему перед вищими інстанціями не призвела до позитивних результатів.

І сьогодні ми констатуємо, що питання виділення земельних наділів депортованим кримським татарам не вирішується, і корінний кримськотатарський народ залишається без землі на своїй історичній батьківщині. Про це свідчить і формування видачі актів на земельну власність всупереч відсутності закону України про власність на землю сільськогосподарського користування. За даними Рескомзему АР Крим станом на 27.03.2001 р. акти на земельну власність замість сертифікатів отримали 5,2 тисяч громадян. Ще 20,3 тис. заявок на виготовлення держактів на право приватної власності на землю знаходяться в землеупорядковуючих організаціях. Призупинений до 1.07.2001 р. процес видачі актів на земельну власність сьогодні пішов прискореними темпами.

Забезпечення рівних прав депортованих у земельній реформі сприяє вирішенню важливого соціально-економічного завдання. Якщо розглядати проблему розпаювання землі у Криму з точки зору зайнятості, то вона стає катастрофічно загрозливою. При рівні безробіття 01.04.2001 р. в межах 12-15%, серед депортованих кримських татар, які повертаються у Крим, вона складає понад 70%. Це означає, що кількість безробітних серед кримських татар складає до 145-150 тис. осіб, з яких уже сьогодні 115 тис. осіб припадає на сільську місцевість. З урахуванням очікуваного повернення ще 250 тис. осіб число безробітних, при збереженні нинішнього рівня безробіття серед депортованих, зросте ще приблизно на 120-125 тис. осіб і досягне загрозливих розмірів – 265-275 тис. осіб, якщо їх не наділити землею і не забезпечити додатковими робочими місцями. Людині, яка не має роботу, та ще й залишилася по волі держави без землі, втрачати нічого. Це всім зрозуміло, крім тих, хто ділить пиріг кримської землі.

Це соціальна проблема, яка сьогодні поступово створюється і підігрівається штучно в державному масштабі, завтра може стати ще однією гарячою точкою в Європі.

Ми, кримські татари, з великою надією очікували справедливого, правового вирішення Українською державою наших проблем. На жаль, все більше переконуємося в тому, що сьогодні цілеспрямовано намагаються перетворити  корінний народ Криму в американських індійців, хоча ми всі усвідомлюємо, що сьогодні не ХІХ століття.

У кримськотатарського народу достатньо високий трудовий і науково-освітній потенціал, не враховувати який – значить не думати про сьогодення й майбутнє соціально-економічного розвитку Криму. Серед кримських татар кожний третій має вищу освіту, понад 500 кандидатів наук, 50 докторів наук, кожний кримський татарин володіє принаймні 2-3 мовами, великий потенціал фахівців високої кваліфікації в аграрному секторі.

Ми бачимо вирішення проблеми в наступному. В ситуації, що склалася, єдиним можливим і правильним рішенням є видання Указу Президента України, що враховував би інтереси корінного кримськотатарського народу в земельній реформі у запропонованих вище чотирьох позиціях і проведення перепаювання землі практично безболісно шляхом введення знижуючого коефіцієнта при видачі актів на земельну власність.

Питання ці вимагають негайного вирішення, якщо ми хочемо бачити Україну квітучою державою в Європейському і світовому співтоваристві, або ж нас підштовхнуть у безодню міжнаціонального розбрату й хаосу.

Раєт Абдуллаєв,
професор, завідувач кафедрою “Облік та аудит”
Кримського державного індустріально-педагогічного інституту,
доктор економічних наук, кандидат у делегати
Курултаю від виборчого блоку “Ана Юрт”