ЗЕМЛЯ ПОВИННА ОБ`ЄДНУВАТИ, А НЕ РОЗ`ЄДНУВАТИ ЛЮДЕЙ
“Хаос у країні зазвичай починається не через бідність, а через нерівність”
(Конфуцій – китайський мудрець 551-479 рр. до н.е.)
Отже, судячи з виступів керівників райдержадміністрацій автономії, відчувається, що всі вони налаштовані
на позитивне вирішення земельної проблеми, але – в рамках чинного земельного законодавства. Є дуже слушна пропозиція голови Роздольненської
райдержадміністрації П.Акімова про передачу незатребуваних віртуальними душами земельних сертифікатів кримським татарам. Тішать слух пропозиції
про пропорційність, створення кримськотатарських кооперативів з подальшим розпаюванням землі, інтеграцію земельних ділянок членів
родин з доведенням їх у подальшому до кондиції земельного паю (ЗП). Проте всім запропонованим варіантам (крім, звісно, роздольненського
і меджлісівського) притаманний один значний недолік: усі вони намагаються вирішити земельну проблему кримськотатарського народу за
рахунок нерозподіленого фонду земель запасу (ЗЗ) і резервного фонду (РФ). Тобто тих, більшу частину яких складають непридатні землі,
на відміну, скажімо, від тих, які вже розпайовано. Але навіть цих непридатних земель за великим рахунком недостатньо, щоб закрити кримськотатарські
“збитки” у земельній реформі. Нерозподілених земель запасу і резервного фонду в Криму сьогодні не більше 300 тис. га. Для наділення ж усіх кримських
татар, яким виповнилося 18 років і які мешкають у сільській місцевості, земельними паями (як того вимагає Меджліс) необхідно приблизно 700 тис. га
(виходячи із середнього розміру ЗП у Криму в 5 га). Отже, в середньому навіть цей варіант у Криму не проходить. Не говорячи вже про те, що землі
запасу та РФ розташовані, як правило, далеко від проблемних місць розселення кримських татар, що ще більше звужує можливість “м`якого” розв`язання
земельного питання в Криму. Ну а з урахуванням того, що ЗЗ і РФ Меджліс пропонує взагалі законсервувати до повернення у Крим решти кримськотатарського
народу, що взагалі-то логічно, то варіанти вирішення земельної проблеми за рахунок земель запасу і РФ має бути в принципі знято з обговорення. Так що,
глухий кут? Мабуть, так. Тому що не потрібно бути великим юристом, щоб зрозуміти, що в рамках чинних земельних законів (точніше,
указів) кримськотатарську проблему в Криму не вирішити. Тобто правове вирішення проблеми варто шукати не в Криму, а в Києві, на рівні
Президента і Верховної Ради України. Аргументація? Будь ласка.
Про неможливість наділення земельними паями репатріантів за рахунок земель запасу і РФ вже говорили.
Отже, залишаються лише розпайовані землі, яких 1 млн. га. Землі, найбільш цінні у сільськогосподарському відношенні. Але тут чиновники і
політики – великі й малі – кажуть “табу”. Це вже приватна власність селян, а значить – недоторкана. Але чи це так?
Так, як відомо, “великий” земельний указ №720 від 8 серпня 1995 р. відкрив дорогу при(х)ватизації
сільськогосподарських угідь, але за якою схемою? За закритою. Наділивши земельними паями тільки робітників і пенсіонерів колишніх
колгоспів та радгоспів із земель колективного користування. Тобто, віддавши безкоштовно більшу і кращу частину сільгоспугідь,
що належали всім, певній частині сільського населення. Причому, всупереч логіці Земельного Кодексу (ЗК) України, який такого
вилучення і такого обмеженого контингенту землевласників не передбачав. У результаті такого “самозахвату” найціннішої серцевини
сільгоспугідь, на всю іншу братію в Криму, включаючи кримських татар, залишилися в основному ті самі землі запасу та РФ. Як кажуть,
за принципом: нам корішки, а вам вершки – ті, що від моркви. Тільки ось давно помічено, що іноді простота гірша за крадіжку. Що
і відгукнулося, зокрема, трикратним розривом у забезпеченні ЗП “місцевих” і кримськотатарських селян. Підкреслимо, що в частині
логіки наділення землею фізичних осіб, розрахунку розміру земельної частки (паю?), визначення кола пайовиків, розміру і статусу
землі, що підлягає розпаюванню, “великий” земельний указ, який завдав тон усій приватизації землі в Україні, суперечить ЗК України.
Відбулася підміна базових величин і самої ідеології – з (напів)відкритої схеми розпаювання землі на закриту. Однак питань з приводу
такої правової колізії т.з. агрореформатори намагаються уникати. І поготів не говорити. Язик же іноді може не лише до Києва, але й
до жебрацтва довести.
І ще. Останнім часом, у зв`язку із загостренням земельної ситуації в Криму, на адресу кримських
татар, особливо у пресі, висуваються претензії: мовляв, дуже нераціонально розселилися вони після повернення з місць депортації – в
одних місцях густо, а в інших – пусто. Звідси і проблеми з наділенням землею у перенаселених районах. Ну що ж, зауваження, можливо, і
правильне, з містобудівної точки зору, та ось тільки адресат не той. Справа не в татарах, а в тій стороні, яка приймає. Звісно, якби
розселилися свого часу репатріанти у містах і селищах, можливо, і проблеми б із землею не було – тієї, що для татар. Але от
халепа – не пускали їх у міста, розселяючи по околицях і по закутках на незручних територіях. Ось і результат: хотіли як гірше,
а вийшло ще гірше. Але якщо вже так вийшло, то не (пере)розселяти їх треба – до землі, а закони змінювати – про землю. З урахуванням
існуючого розселення. Тобто не людину прогинати перед кривим законом, а закон підлаштовувати під людину. Чи можна це робити? Абсолютно.
Якщо керуватися, насамперед, категоріями рівності і справедливості. Ось чому на півострові все більшу силу набирає ідея про власний,
кримський шлях вирішення земельної проблеми, який, на думку серйозних політиків, є оптимальним для Криму, враховуючи його унікальність
і демографічні особливості. Йдеться про варіант відкритого розпаювання землі, суть якого зводиться до наступних позицій.
1. Земельну частку (пай) – у розмірі середнього у даній сільраді отримує кожен мешканець, незалежно
від національності, віку і соціального статусу (принцип рівності). З урахуванням того, що в сільській місцевості сьогодні мешкає
близько 800 тис. осіб, а “розпайовано” 1,1 млн. га сільгоспугідь, на одну сільську душу доведеться ЗП розміром 1,375 га. На середньостатистичну
сім`ю (3,3 особи) приблизно 4,5 га, або майже ті ж 5 га, що і сьогодні, різниця тільки в тому, що зараз цей пай “монополізовано”, як
правило, одним членом сім`ї, а у випадку відкритого розпаювання розподілиться порівну між усіма її членами. Що, погодьтеся, і справедливо,
і гуманно. В результаті кожен сільський мешканець – від малого до великого – отримує такий собі квант економічної незалежності: студент – земельну
стипендію, пенсіонер – земельну пенсію, ті, хто не працюють, – земельну допомогу з безробіття тощо. Це за рахунок орендної плати за свою земельну
частку (пай). Нагадаємо, що зараз, відповідно до грудневих наказів 1998, 1999 рр., такий гарантований довічний прибуток має можливість отримувати
лише власник земельного сертифіката (ЗС). У Криму це кожний десятий мешканець автономії або кожен четвертий мешканець села. Середній
розмір орендної плати на один ЗС у 2000 році склав 600 гривень (за даними Рескомзему). З уведенням відкритого варіанта розпаювання
гарантований прибуток у вигляді орендної плати за земельну частку отримуватиме кожний сільський мешканець. Можливо, і менше, але це
буде по-братськи, справедливо. До речі, ось вам і земна основа для відродження т.з. почуття патріотизму у громадян України чи позитивний
вплив на ситуацію з народженням дітей...
2. Земельна частка окремої особи – величина віртуальна, тобто в натурі на місцевості не виділяється. А отже,
не оформлюється і не видається державний акт, відсутня купівля-продаж земельної частки, що і природно: не можна купувати і продавати те,
що належить усім.
3. В натурі може виділитися єдиний масив землі, коли група пайовиків об`єднується на основі бізнес-плану.
Бажано на конкурсній основі з метою вибору найбільш ефективної форми господарювання на даній землі. При такому підході земельна реформа з
площини анатомічної (держкомземівської) переходить у площину функціональну (агропромислової політики). Не варто ділити неподільне, що
завзято намагається робити Держкомзем, роздрібнюючи землі колективного користування на земельні частки (паї) окремих фізичних осіб.
Це шлях у нікуди, до хаосу. Земля – матерія тонка, а де тонке, там і рветься. Мета земельної реформи як складової частини агрореформи – не
у розподілі, а у збільшенні багатства, яке може дати земля. А це можливо тільки при розумному, науково обґрунтованому землекористуванні. Зазначимо,
що з пункту 2 і 3 випливає принцип: земельний пай віртуальний, а єдиний масив – реальний.
4. Орендна плата встановлюється у відсотках не від вартості земельного сертифіката, як зараз, а від валового
прибутку, тобто від результатів господарської діяльності. Що логічно і зрозуміло.
Очевидно, що така схема розпаювання землі відкрита, прозора і справедлива. А це головне. Земля повинна об`єднувати,
а не роз`єднувати людей. Зрозуміло також, що для практичної реалізації такого варіанта необхідний відповідний указ Президента у розрізі кримського
регіону. Але це вже, як кажуть, питання часу. Тільки б не запізнитися.
В. Дарг
Переклад українською мовою за текстом
у газеті “Голос Крыма”, №23 (394), 1 червня 2001 року
|
