ЯКЩО В КРИМУ ВИРОСТАЮТЬ ХРЕСТИ, ЗНАЧИТЬ ЦЕ КОМУСЬ ПОТРІБНО

Притихли пристрасті, що розгорілися у кримських ЗМІ після опублікування заяви Духовного управління мусульман Криму від 7 червня, в якій, як пам`ятає читач, ДУМК повідомляло про призупинення свого членства у міжконфесійному об`єднанні Криму “Мир – дар божий”.

Причиною такого рішення стало непогодження ДУМК з діями керівництва АРК і Кримської єпархії Російської православної церкви щодо встановлення у населених пунктах півострова за межами територій культових установ християнської символіки. Напевно, читачі вже встигли помітити, що протягом року по всьому Криму встановлюються пам`ятники у вигляді хреста і величезні рекламні щити з висловами духовного змісту, що мають відношення до християнства православного напряму. Ще на початку липня прес-центр Симферопольської та Кримської єпархії повідомив, що “величезний рекламний щит “Крим – колиска православ`я” розташований біля кінотеатру “Космос” і зустрічає гостей, які їдуть до моря на відпочинок. Поблизу Гагарінського парку, на вулиці Київській, ще один банер з висловом Святійшого патріарха Московського і всія Русі Алексія ІІ: ”Ми повинні служити справі примирення і співпраці всіх людей”. Ці слова супроводжуються глибокодумним коментарем про те, що “фраза актуальна для багатонаціонального та багатоконфесійного Криму” і доповнюються словами Митрополита Київського і всія України Блаженнійшого Володимира: ”Поза церквою немає порятунку, немає шляху до вічності”. Інші транспаранти, встановлені як у Симферополі, так і в інших містах півострова, мають приблизно такий самий зміст.

Саме проти масового розповсюдження подібних щитів, а також встановлення величезних хрестів у місцях, що не мають відношення до виконання християнських релігійних обрядів і виступив Муфтіят Криму. Саме цей виступ так зачепив деяких кримських християн, що з газетних смуг “Крымского времени” і “Крымской правды”, що кинулися на захист хрестів, полилося суцільне неприйняття ісламу, і, відповідно, всіх, хто його сповідує. Що це? Справжня віра працівників редакцій чи постійне хворобливе намагання зачепитися за будь-який привід, щоб створити негативну громадську думку про все, що стосується кримських татар, не виключаючи у тому числі й релігійні аспекти.

У численних провокаційних публікаціях, викликаних згаданою заявою, автори, хто під своїм власним, а хто під вигаданими іменами намагалися вивернути історію так, як це сьогодні зручно. Мабуть, найгарячіша “дискусія” спалахнула довкола твердження про те, що Крим є колискою православ`я. Причому, і у відповідь на замітку в нашій газеті, “Крымская правда” вибухнула, м`яко кажучи, невдоволенням: “Те, що Є як історичний факт, СТАТИ не може...”. А далі – звинувачення кримськотатарських ЗМІ у перекроюванні історії.

Тут уже дозвольте заперечити. Хто завгодно, але кримські татари історію ніколи не перекроювали. Їм, наприклад, і в голову не прийде заявити, що Крим – колиска ісламу. А ось якщо хто забув, що колискою християнства є Палестина, Єрусалим, тим, мабуть, час сходити до бібліотеки. Щоб освіжити пам`ять. Та й твердження про те, що “купіллю загальноросійської віри і саме тієї її гілки, яка називається класичною й іменується православ`ям”, є Крим – ще одна брехня. Тому що батьківщиною (а слова “купіль” та “колиска” у цьому контексті трактуються саме так) православ`я була Візантійська імперія з центром у Константинополі, й саме звідти воно прийшло на кримську землю. До того ж класичним православ`я навряд чи можна назвати, тому що у християнстві класикою вважається католицизм. Тоді як православ`я – скоріше ортодоксальна течія, що призвела до розколу у християнстві і відокремлення Візантійської імперії від Риму.

Не можна однобоко розглядати й факти насильницького запровадження ісламу в Криму турками-османами у XV столітті, як це робить П.Хрієнко у статті “Біблія та Коран закликають до миру”. Тут треба згадати про не менш насильницьку християнізацію татар Поволжя та Казані Іваном Грозним, коли у процесі “хрещення” загнані у Волгу люди гинули тисячами.

Біблія та Коран дійсно закликають до миру. Тільки справа полягає в тому, хто і як тлумачить цей заклик. У християн і мусульман, які мешкали у Криму до війни, були спільні інтереси, і вони дійсно прагнули миру. Вони розвивали свою рідну землю, спільну та однаково дорогу для всіх них. Тепер же спостерігається зовсім інша картина. Мусульмани, повернувшись, нарешті, на батьківщину, думають про те, щоб зберегтися як народ і відродити свою релігію. Тільки за час їх відсутності тут з`явились прийшлі християни, що вселилися у їхні ще не прохололі домівки, заволодівши їхнім майном і зайнявши їхні плодючі землі. В інтереси більшості цих прийшлих, яких з Кримом пов`язують лише декілька десятків років і який для них наче тимчасова зупинка, зовсім не входять ні збереження та дотримання прав аборигенів, ні поготів їх відновлення. Ось вони й сіють смуту в умах своїх єдиновірців, більшість з яких, із головою занурившись у побутові турботи, про це й не замислюються.

Однак (не хочеться невинних ображати) в людях все ще сильний табунний інстинкт – рудимент, що залишився у спадок від комуністичного минулого. Трохи просурмила сурма – голови догори. Що? Де? 2000-ліття Різдва Христового? Ура! Ми – за! Православ`я прийшло з Криму? Ми – за! І ніхто всерйоз не замислюється над тим, що це не зовсім так.

Те, що Володимир – князь Київський прийняв християнство у Херсонесі, відомо ще з курсу історії. Але це зовсім не означає, що воно зародилося тут, у Криму. В Київській Русі, і це теж знає кожен, хто навчався в школі, були дуже сильними язичницькі традиції, поклоніння безлічі богів і духів. Однак, розуміючи, що віра у предків-покровителів, від прихильності яких залежить доля народу, вже викорінила себе, Володимир став перед серйозним вибором. Ось що пише про це канадський історик Орест Субтельний, світогляд якого не зіпсувала комуністична мораль, у книзі “Історія України”. “У часи Володимира ідеологіями, з якими пов`язувались уявлення про більш розвинене суспільство, були християнство та іслам. До того ж це релігії тих самих країн, з якими Русь підтримувала і намагалась зміцнити торгові та політичні відносини. У “Повісті врємєнних лєт” є захоплива розповідь про те, як посланці Русі відхилили іслам тільки за зневажання спиртних напоїв та обрали християнство у його візантійському варіанті за красу церковної служби.

Остаточно ж на вибір християнства у візантійському варіанті вплинуло те, що в 987 р. Володимир посватався до Ганни, сестри тодішніх візантійських імператорів. У Константинополі пропозиція Володимира не викликала захвату: дуже ревниво поставилися там до честі династії, щоб допустити до неї якогось варвара. Намагаючись вийти з неприємної ситуації, візантійці запропонували Володимиру прийняти хрещення. Але навіть після його хрещення у 988 р., шлюб усіляко відтягувався. Довелося Володимиру вдатися до додаткових дій – зайняти Корсунь (Херсонес), древнє грецьке місто в Криму, підпорядковане Константинополю. Лише тоді весілля нарешті відбулося”.

Але повернемося до теми. Безумовно, 2000-річчя Різдва Христового – велика подія, і жоден мусульманин не заперечуватиме цього. Поготів, що Ісус – пророк Іса в Ісламі шанується нарівні з іншими пророками. Однак форма святкування цієї події, яку обрало православне духовенство Криму, в регіоні, де мешкають представники інших релігій, і їх чимало, може призвести до дуже неприємних наслідків. А цього не можна було не передбачити.

Дуже важко сказати, якими міркуваннями сьогодні керуються у Кримській єпархії, розставляючи хрести де завгодно. Так, наприклад, що робить один з таких хрестів в огорожі мусульманського кладовища поблизу с.Чистеньке? Чому встановили хрести у с.Великому, в 10 км від Євпаторії дорогою до Чорноморського? Чи на виїзді із Євпаторії до Симферополя, в морському порту та у сквері 2-ї гвардійської Армії під стелою “Визвольникам Криму”? Чому у м.Старий Крим біля в`їзду зі сторони Феодосії вже стоїть хрест, а, можливо, вже встигли встановити такий самий зі сторони Симферополя? Чому біля джерела поблизу колишнього кримськотатарського села Бакъа-Таш, поставили каплицю з хрестом і назвали Пантелеймоновою, хоча нога цього мученика ніколи не ступала на цю землю? Чому кладовище у Старому Криму розширюють у бік колишнього мусульманського й проводять захоронення в його межах, на могилах наших предків? Чому настоятель кримської церкви отець Володимир, до якого звернулись мусульмани на чолі з імамом Кер-оглу Наріманом-ефенді за поясненнями, ніяк не відреагував на їхній візит?

І це ще не всі питання, які надходять до Муфтіяту від представників мусульманських громад. Мешканці села Золоте поле, міст Алушта і Саки також висловлюють протест проти “необміркованих дій російської православної церкви” і заявляють про те, що “це свідоме нагнітання і без того напруженої міжнаціональної ситуації”. ”Мусульманська громадськість заявляє, що зіткнення на міжрелігійному ґрунті, можливість яких у Криму нині різко підвищилась, можуть виникати, перш за все, через нерозумні дії керівництва Кримської єпархії та АРК. Надаючи підтримку на державному рівні одній із конфесій тут, у Криму, надаючи право християнській релігії домінувати.., керівництво Криму порушує Конституцію України ст. 35, де сказано: “Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова”.

Варто уваги, що в одній із публікацій мовилось, що хрести встановлюються лише “у місцях особливого культового поклоніння православних кримчан”. Питається, що такого особливо культового можна шанувати на перехрестях і на під`їзді до міст? Згадувалося у вигляді докору, а О.Неживой у своїй замітці “Нас зіштовхують лобами” навіть до суду запропонував подавати за заклики до намазу у світанкові години”, що він кваліфікує як “образу релігійних почуттів немусульман і порушення правил співжиття”. Що тоді про передзвони церковних дзвонів, які лунають іноді й по півдня і які чують не лише ті, хто мешкають поблизу церков. Також у формі докору в статті “Будують і нас не питають” говорилося, що “ми не заважаємо мусульманам встановлювати свою символіку та будувати мечеті”. Хочеться відповісти: будуйте свої храми, тільки не для того, щоб придушувати ними традицію і віру інших народів. А для того, щоб більшість ваших же єдиновірців їх відвідували. Чим більше людина думатиме про бога і про те, що йому доведеться мати відповідь перед ним за все скоєне тут, на землі, тим менше у нього буде часу і бажання для того, щоб, ублажаючи свою гординю, принижувати гідність іншого, яких би сфер життя це не стосувалося.

В одному зі звернень до громадян членів міжконфесійної Ради Криму, що вийшло у зв`язку з ювілейною датою, є такі слова: “...Ювілейний рік, так би мовити, зобов`язує до творчого співробітництва і так необхідного в наш час взаєморозуміння заради нашого спільного майбутнього. Перед нашими народами, перш за все, стоїть завдання духовного відродження, оскільки воно є визначальним...”. І далі: “Ми закликаємо всі народи нашого багатонаціонального півострова до творення взаєморозуміння, миру і злагоди в ім`я процвітання та добробуту майбутніх поколінь...”. Однак із ситуації, що склалася зараз на нашій землі, можна зробити висновок, що дії представників православної церкви не зовсім відповідають, а, точніше, зовсім не відповідають тому, до чого вони самі ж закликають.

Незрозуміла, до речі, у цьому питанні й позиція органів державної влади. Хоча й вважається, що політика відокремлена від релігії, ні для кого не новина, що релігія – це та сама політика. Знову виникає питання: що це? Мовчазне погодження і підтримка, чи політична недалекоглядність? А може, чиясь прихована зацікавленість? Адже зрозуміло ж, що жоден монумент, чи то хрест, каплиця, меморіальна дошка або бюст на державній землі без дозволу властей не поставити. Ось і доходиш думки, що сьогодні, коли міжнаціональні чвари наче й не спостерігаються, і прості люди зайняті добуванням хліба насущного, комусь потрібно знову створити в Криму дисбаланс. А міжконфесійні взаємини – мета для цього дуже навіть підходяща.

Гульнара Керимова.

Переклад українською мовою за текстом
у газеті “Авдет” №19 (253), 26 жовтня 2000 р.