МОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ КРИМСЬКИХ ТАТАРТермін “мовна компетенція” використовується у сучасній науці (психолінгвістиці) в різних значеннях: як знання людини про мову (знання мовних одиниць різних рівнів, правил їх зміни, поєднання одного з іншим тощо) і як володіння мовою (використання цих знань у процесах спілкування). Останнє часто називають також комунікативною компетенцією. Мовна компетенція людини може бути охарактеризована у різноманітних параметрах та аспектах, з яких найбільш очевидними, так би мовити, “поверхневими” є мовлення, письмо, аудіювання (сприйняття на слух) і читання. Останні дві (аудіювання та читання) базуються на ментальних процесах інтерпретації звукових і графічних мовних сигналів, що сприймаються слуховими та зоровими рецепторами. Мовна компетенція кримських татар має наступну параметризацію (параметри мовної компетенції нижче розташовуються у порядку зменшення кількості носіїв мови, які мають вказані параметри): розуміння мови, що сприймається на слух; говоріння; розуміння мови, що сприймається у письмовій формі; читання та письмо. Незважаючи на відмінності говірок і наріч, якими кримські татари користуються у побуті (це різні варіанти кипчацьких та огузьких мов), у цілому вони розуміють мову одне одного, бо спираються як на активний, так і на пасивний словниковий запаси. Проте продуціювання мови (говоріння) вимагає від них активного володіння словниковим складом і граматикою, що в умовах російського мовного оточення, шкільної та вузівської освіти російською мовою, а також у практиці спілкування у змішаних сім`ях не культивувалося. Що ж стосується сприйняття письмової мови, читання і письма, то ці здібності представників нових генерацій кримських татар, які народилися в умовах заслання, взагалі не розвивалися. Відомо, що протягом майже півстоліття радянський тоталітарний режим проводив стосовно кримських татар політику насильницької русифікації. Всі соціальні функції кримськотатарської мови, окрім однієї (засоби спілкування у сім`ї) було відсічено актом депортації: були відсутні школи з кримськотатарською мовою навчання, не було передач на радіо і телебаченні, не видавалися газети і журнали тощо. У таких дискримінаційних умовах цілеспрямовано формувалася двомовність, основними компонентами якої були кримськотатарська і російська мови, рідше – кримськотатарська та узбецька, кримськотатарська і таджицька тощо. За даними соціологічного виміру (опитування), проведеного у серпні-вересні 1997 р. у рамках проекту Центру технічного співробітництва Міжнародної організації з міграції (ЦТС МОМ), кримські татари в домашніх умовах використовують російську мову так само часто, як і рідну (відповідно 33% і 39,2% респондентів), узбецькою мовою у сім`ї говорять лише 3% респондентів. Однак у громадських містах, на роботі і в навчальних закладах російською мовою спілкуються 64,7%, кримськотатарською – 6,4% респондентів. У зв`язку із соціологічними вимірами, у тому числі й соціолінгвістичними опитуваннями, постає питання про суть феномена, що називається “рідна мова”. Респондентам важко відповісти на запитання: “Яку мову ви вважаєте рідною?” Можна зустріти відповідь: “Рідною мовою не володію”. У соціолінгвістиці і психолінгвістиці радянського періоду було розповсюджене таке визначення: рідна мова – це мова, якою людина мислить. Ця дефініція обслуговувала багато в чому комуністичну ідеологію, яка процеси русифікації малих народів, втрату ними національної самобутності підносила як найвище досягнення горезвісної “ленінської національної політики”. Згадаємо у зв`язку з цим ідеологему “радянський народ”, якою в пропагандистських цілях активно користувалися радянські політологи і суспільствознавці. Слід визнати, що у соціо- та психолінгвістиці сьогодні відсутні чіткі, несуперечливі визначення поняття “рідна мова”. Вчені воліють говорити про “першу мову” (М1), “другу мову” (М2), “мову повсякденного спілкування” (МПС), “іноземну мову” (ІМ) тощо. Це пояснюється надзвичайною складністю самих соціально-мовних реалій. Відомо, що “хронологічно” друга мова може витіснити першу і стати мовою повсякденного спілкування чи співіснувати з нею, виконуючи ті самі функції, тобто стати так би мовити другою рідною мовою. На думку вчених, найбільш коректною сьогодні видається наступна формула: рідна мова – це мова матері, мова своєї національності чи якась інша мова, що визначається як така самою людиною. За характером мовної компетенції, кримських татар можна розділити на такі чотири групи: 1) симетричні білінгви, які однаково вільно користуються в усіх суспільних сферах рідною та російською мовами; 2) асиметричні білінгви, які користуються рідною мовою лише у побуті, а в інших сферах життя (у тому числі й сім`ї) – російською мовою; 3) асиметричні білінгви, які користуються кримськотатарською мовою (у формі територіального діалекту) у побуті, а російською – обмежено, у спілкуванні з російськомовними людьми чи дітьми кримських татар, які не володіють рідною мовою; 4) монолінгви, які володіють тільки російською чи тільки кримськотатарською мовами. 1 і 3 групи обмежені у кількісному відношенні. До 1 групи входять представники інтелігенції: викладачі кримськотатарської мови і літератури, письменники, журналісти; до 3 групи – люди похилого віку з низьким рівнем освіти. Найчисленніша 2 група, до якої входять люди молодого та середнього віку, які отримали освіту в російських школах і вузах. Монолінгви представлені двома різновеликими групами: 1) численною групою дітей, людей молодшого та середнього віку, в тому числі й тих, хто народився і виховувався у змішаних сім`ях (говорять виключно російською мовою); 2) нечисленною групою людей дуже похилого віку, які не вчилися в російських школах (говорять тільки рідною мовою). Для представників перших двох соціальних груп характерне постійне переключення з однієї мови на іншу не лише в різних сферах спілкування, але навіть у межах одного й того ж комунікативного акту. Їхня мова багата на лексичні і фразеологічні “вкраплення” та різного роду кальки (словотвірні, синтаксичні, фразеологічні) з російської мови. У даному випадку мова йде не про безеквівалентну лексику типу телефон, таксі, дисертація тощо, а про одиниці, що мають понятійні еквіваленти у кримськотатарській мові: революція – инкъыляп, чарка – къаде, кухоль – мешребе тощо. Особливо часто вставляються у татарську мовлення службові та модальні слова і словосполучення російською мовою: а, но, ну, даже, разве, короче, по-моему, вообще, потому что, чтобы тощо. Приклади: Только мен оны кормедим. Но бугунь кимсе бармам. А средствосы ёкъ эди. Мен айтайим да, чтобы сиз бильсенъиз. Давайте, кадрлары изучить этейик. Ну, не ямпалы. Син анъладынъыз, что о керек шей дегиль. Дуже часто зустрічаються кальки різного типу, тобто буквальні переклади російських зворотів на кримськотатарську мову: эписинден биринджи (перш за все), кунь тертиби (порядок денний), иш адамлары (ділові люди), тегерек стол, тегерек маса (круглий стіл), большевиклернинъ къанлы къыйма машинасы (кривава м`ясорубка більшовиків), кениш къулланмакъ (широко користуватися), сыджакъ къаршыламакъ (гаряче зустріти) тощо. (Приклади взято з мови представників 1 та 2 соціальних груп). Які ж шляхи та способи відродження кримськотатарської мови і, отже, досягнення кримськими татарами повної мовної компетенції, тобто оволодіння рідною мовою на всіх рівнях її використання (говоріння, розуміння, читання та письма)? 1. Розширення мережі дитячих дошкільних закладів з рідною мовою навчання. Тут можливі варіанти: навчання і виховання рідною мовою в усіх ланках школи; навчання рідною мовою лише у початковій школі, а в основній і старшій – російською або українською мовою тощо. Перший варіант навчання сьогодні не може бути реалізований у зв`язку з відсутністю викладацьких кадрів і навчально-методичної літератури з усіх навчальних дисциплін, окрім кримськотатарської мови та літератури. 2. Викладання кримськотатарської мови, як мови корінного народу Криму, в якості обов`язкового навчального предмета в усіх школах Криму, незалежно від мови навчання і виховання. (Так було в Криму до депортації кримських татар). 3. Розширення видавничої бази кримськотатарською мовою, видання великої кількості не тільки навчальної, але й якісної художньої літератури, у тому числі й перекладної, для дітей і юнацтва. 4. Створення перманентного мовного середовища за рахунок збільшення ефірного часу на радіо і телебаченні, що передбачає суцільну електрифікацію та радіофікацію місць компактного проживання кримських татар. 5. Збільшення кількості газет і журналів, що видаються кримськотатарською мовою, і публікація в них російсько-кримськотатарських міні-словників і різноманітного цікавого матеріалу (загадок, кросвордів, чайнвордів тощо). Гадаю, перелік можна продовжити. Я з оптимізмом дивлюся в майбутнє. Через одне-два покоління (40-50 років) кримськотатарська мова посяде своє законне місце у багатобарвності мов Криму, як мова корінного народу. Обґрунтуванням для такого оптимізму є практика кримськотатарського мовного будівництва, що спостерігається у Криму останніми десятиліттями: створена та активно працює асоціація викладачів кримськотатарської мови і літератури “Мааріфчі”; проводяться науково-практичні конференції, “круглі столи” і методичні семінари, присвячені проблемам відродження кримськотатарської мови, оптимізація її викладання у середній та вищій школі; відкриваються нові школи і класи з кримськотатарською мовою навчання та виховання; у Міністерстві освіти АРК з`явилася нова структурна одиниця – управління освіти кримськотатарською мовою тощо. Аділе Емірова. Переклад українською мовою за текстом |