ЗВІТНА ДОПОВІДЬ ГОЛОВИ МЕДЖЛІСУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
М.ДЖЕМІЛЕВА НА 4 СЕСІЇ ІІІ КУРУЛТАЮ

Шановні делегати Курултаю, шановні гості!

На останній сесії Курултаю, що відбувалась 1-3 жовтня 1999 року, ми ухвалили 9 різноманітних документів і серед них Постанову “Про розробку і затвердження Положення про вибори делегатів ІV Курултаю кримськотатарського народу”. Згідно з цією постановою було створено Тимчасову робочу групу з розробки проекту згаданого Положення, для розгляду та затвердження якого було вирішено через рік скликати спеціальну сесію Курултаю. Таким чином, основною метою цієї сесії є ухвалення саме цього документа. Проект Положення розроблено і представлено на ваш розгляд.

Крім того, на минулій сесії ми ухвалили три різноманітні звернення, де порушувалися питання участі країн-членів СНД у вирішенні соціальних проблем кримських татар і проблеми громадянства, заяву з приводу терористичної політики Росії на Кавказі, програмний документ під заголовком “Основні завдання діяльності органів національного самоврядування на період до ІV Курултаю кримськотатарського народу” та три різноманітні постанови.

У першій постанові ми давали оцінку діяльності Меджлісу кримськотатарського народу і його структур на місцях за дворічний період,  друга постанова стосувалася проблем розвитку та функціонування кримськотатарської мови і третя постанова “Про ставлення до виборів Президента України 31 жовтня 1999 р.”

Всі документи і матеріали попередньої сесії Курултаю видано у вигляді  окремої збірки тиражем у тисячу примірників, роздано делегатам Курултаю і представникам преси.

У своїй доповіді я хотів би коротко зупинитися на тому, якою мірою ухвалені попередньою сесією Курултаю рішення були виконані чи виконуються.

Почну з постанови у зв`язку з президентськими виборами.

Про рішення сесії Курултаю з приводу президентських виборів.

Як ви знаєте, на попередній сесії, після тривалих дискусій переважною більшістю голосів ми ухвалили рішення закликати наших співвітчизників віддати свої голоси в першому турі президентських виборів за кандидата від Народного Руху України Геннадія Удовенка. Ухвалюючи таке рішення, ми чітко усвідомлювали, що Г.Удовенко реальних шансів бути обраним президентом України не має і що обов`язково відбудеться другий тур. Проте ми ухвалили таке рішення, виходячи з двох принципів. По-перше, ми хотіли і мали б бути вірними своїм союзницьким зобов`язанням; а по-друге, ми брали до уваги, що з усіх демократичних сил України саме Народний Рух найбільш послідовно і постійно підтримує наші національні права. Ухвалити ж рішення щодо другого туру голосування Курултай доручив Меджлісу кримськотатарського народу.

Треба відверто сказати, що рішення Курултаю щодо першого туру голосування не було реалізоване. Якби за Г.Удовенка проголосувало в Криму приблизно 10-12 відсотків виборців, що лише трохи перевищувало б відсоток голосів кримських татар, які мали на той час право брати участь у голосуванні, то ми продемонстрували б свою високу політичну активність, зрілість, дисциплінованість і єдність нашого народу. Але цього не сталося. За Г.Удовенка в Криму було зібрано приблизно в 4 рази менше голосів, ніж ми очікували.

Причин тут декілька. По-перше, якщо хтось думає, що весь кримськотатарський народ напружено слідкує за роботою Курултаю і готовий беззастережно виконувати всі його рішення, то він дуже помиляється. Багато наших співвітчизників, у тому числі й ті, хто ставиться з великою повагою до Курултаю та обраного ним Меджлісу кримськотатарського народу, зайняті з ранку до вечора добуванням хліба насущного для своєї сім`ї. Деякі інші, які піднялися вже над межею бідності, так захопились добуванням коштів, що встигли забути про загальнонаціональні цілі і навіть почали втрачати свою національну ідентичність.

Необхідно було розгорнути активну виборчу кампанію, їздити по всіх віддалених районах і селах, проводити численні збори. Особливо необхідно було проводити сотні зборів у наших селищах і відповідати на питання наших співвітчизників саме в тому випадку, коли ми ухвалили рішення голосувати за кандидата, який за існуючої розстановки політичних сил практично не мав жодних шансів бути обраним президентом. Але цього ми не змогли зробити, оскільки Меджліс на той період мав багато інших справ і, головне, не було достатньо коштів навіть на те, щоб члени Меджлісу могли їздити по районах. Як з`ясувалося пізніше, дуже багато наших співвітчизників, виявляється, навіть не знали про позицію Курултаю з питання про президентські вибори. У результаті переважна більшість наших співвітчизників взагалі не пішли на голосування. Інша частина, яка була інформована про рішення Курултаю, все одно голосувала за діючого президента, оскільки не знала наших мотивів і вважала, що Курултай, ухваливши рішення голосувати за нереального кандидата, зробив помилку.

Варто згадати також про деструктивні дії деяких делегатів самого Курултаю, які не тільки не вживали жодних заходів щодо реалізації його рішень, але й навіть намагалися їх саботувати, оскільки ці рішення, виявляється, не відповідали їхнім особистим політичним або іншим поглядам. Йдеться, в першу чергу, про деяких делегатів із числа тих, яких рішенням позачергової сесії Курултаю в 1997 році було виведено зі складу Меджлісу.

Так, делегат Л.Арифов буквально через декілька днів після сесії Курултаю повідомив засоби інформації, що рух “Міллет”, який він очолює, ухвалив рішення підтримати на виборах діючого президента Л.Кучму, і заявив далі, що він не підтримує в цьому питанні думку Меджлісу кримськотатарського народу.

Зрозуміло, серед кримських татар були, є і повинні бути різні думки з приводу одних і тих самих політичних питань. Але в тому-то й полягає вся суть Курултаю, що, обговоривши різні думки, ухвалювати від імені вищого представницького органу нації спільні рішення, бо тільки в цьому випадку наш Національний рух представлятиме відповідну силу, і відкриється можливість вирішення якихось наших проблем. Важко сказати, чим керувалися в своїх діях керівник цього “Міллета” та його однодумці – чи то бажанням показати себе більш “пропрезидентською силою” у порівнянні з Меджлісом; чи то маніакальним бажанням “помститися” Курултаю за те, що він вивів їх зі складу Меджлісу. Зрозуміло одне, що подібні дії в жодному разі не сумісні зі статусом делегата Курултаю. Я не збираюся стверджувати, що дії цієї групи чи ще якихось дрібних політичних угруповань суттєво вплинули на результати голосування наших співвітчизників у першому турі президентських виборів, оскільки вплив цих угруповань навіть усіх разом взятих, не йде в жодне порівняння із впливом Меджлісу. Проте вони теж зробили свій скромний внесок у справу зриву реалізації цього рішення Курултаю.

Словом, причин об`єктивних і суб`єктивних було багато, але зараз суть не в тому. Головним залишається те, що рішення Курултаю не було виконано, і відповідальність за це несе Меджліс і, в першу чергу, його голова. Від цієї відповідальності, звичайно, я не збираюся ухилятися. Як ви пам`ятаєте, після першого туру голосування я заявив, що у зв`язку із серйозним провалом у реалізації рішення Курултаю щодо виборів, я маю намір на найближчій сесії ініціювати перевибори голови Меджлісу. Тому, шановні делегати, прошу вас обміркувати кандидатури, які ви висуватимете на посаду голови Меджлісу. Голосування, звичайно, має бути таємним. Хочу вас водночас запевнити, що кого б не було обрано головою Меджлісу і які б у мене не були з ним неприязні стосунки, я в жодному разі не групуватиму проти нього опозицію, оскільки рішення Курултаю є для мене законом.

На другому турі виборів ситуація значно полегшилась. Відпала необхідність агітувати за того чи іншого кандидата, оскільки серед кримських татар зі здоровим глуздом важко знайти людину, яка стала б голосувати за кандидата в президенти від партії, яка нас депортувала і намагалася знищити фізично. Завдання полягало лише в тому, щоб забезпечити максимальну участь у виборах наших співвітчизників. Ми видрукували близько 70 тисяч примірників звернень кримськотатарською та російською мовами на підтримку діючого президента, які потрапили практично до кожної кримськотатарської родини; і можна впевнено сказати, що по Криму участь кримських татар у другому турі голосування була найактивнішою.

Про виконання постанови про проблеми кримськотатарської мови та доручень, які були викладенні в документі “Основні завдання діяльності органів національного самоврядування на період IV Курултаю кримськотатарського народу”, мабуть, доречно було б говорити на наступній сесії, бо до закінчення повноважень III Курултаю і необхідності звіту за цими документами залишається ще близько одного року. Але, мабуть, на наступній сесії взагалі не буде звітних доповідей. По-перше, виступ зі звітною доповіддю на першій сесії IV Курултаю не буде і не має бути передбачено в порядку денному сесії, хоча б з тієї причини, що ніхто не може сказати з абсолютною впевненістю, чи балотуватимуться і чи стануть делегатами IV Курултаю ті люди, яким слід звітувати про свою діяльність, тобто теперішні члени Меджлісу та його голова. Тому вважаю за необхідне коротко зупинитися на деяких основних проблемах, які були предметом найбільшої уваги Меджлісу за минулий після чергової сесії Курултаю період. Це проблеми представництва кримських татар у структурах влади, земельне питання і питання бюджетного фінансування проблем повернення та облаштування наших співвітчизників. Крім того, мабуть, є необхідність прокоментувати також деякі найбільш визначні кримські минулорічні події, що зачіпають інтереси кримських татар.

Питання представництва кримських татар у парламенті автономії.

Для забезпечення адекватного представництва кримських татар у Верховній Раді Криму та місцевих радах, як відомо, необхідне внесення відповідних змін до ухваленої наприкінці 1998 року і затвердженої навесні минулого року парламентом України за допомогою авантюрних маневрів тодішнього її спікера О.Ткаченка Конституції АРК і до Закону про вибори до Верховної Ради АРК. Інший шлях – це ухвалення Верховною Радою України окремого закону, що захищав би права кримськотатарського народу. Ані того, ані іншого нам поки що домогтися не вдалося.

Ухваливши дискримінаційну для кримських татар Конституцію автономії, депутати Верховної Ради АРК, зрозуміло, добре знали, що вони роблять; і тому було б наївно чекати, що за допомогою умовлянь чи переговорів можна буде переконати їх у необхідності поважати наші права. Правда, є інший шлях, який може їх переконати в необхідності перегляду своєї Конституції та свого закону про вибори. Це може статися тоді, коли зрозуміють, що в іншому випадку вони можуть втратити те, що зараз мають. Йдеться про повторення в тій чи іншій формі ситуації осені 1993 року, коли після початку масових громадянських акцій кримських татар депутати парламенту автономії зрозуміли, що подальший розвиток подій у цьому напрямку може призвести до запровадження на півострові надзвичайного стану і скасування самої автономії в нинішній її формі, а тому змушені були переглянути свій закон про вибори і ввести хоча б на один термін квоти для депортованих.

Меджліс поки що не розпочав заходи з підготовки до розвитку подій у цьому напрямку, виходячи з двох міркувань. По-перше, за теперішніх умов є побоювання, що події можуть вийти з-під контролю і завдати великої шкоди інтересам України в цілому, а, по-друге, ще не вичерпано всі інші менш конфліктні, парламентські шляхи вирішення проблеми.

Як усім добре відомо, головним противником відновлення юридичних прав кримських татар є шовіністична і прокомуністична більшість Верховної Ради АРК на чолі зі своїм спікером-комуністом, головним автором останньої, шостої, дискримінаційної Конституції автономії та хрещеним батьком нещодавно складеного сімейством комуніста-міністра культури Голубєва гімну російськомовної частини населення нашого Криму Л.Грачем. Однак останнім часом, схоже, навіть вони почали розуміти, яку в собі приховує небезпеку існуюче становище з представництвом кримських татар у парламенті автономії.

Після тривалого пікету кримських татар біля “Пентагону” в червні минулого року було опубліковано рішення президії ВР АРК, де серед іншого порушується й питання про представництво кримських татар у парламенті автономії. У цьому рішенні Меджлісу пропонують зареєструватись як громадська організація і брати участь у майбутніх виборах 2002 року за пропорційною системою. Зрозуміло, Меджліс не реєструватиметься і не увійде до вже існуючих понад дві тисячі громадських організацій Криму, оскільки Меджліс – це не організація, а представницький орган нації. Що стосується участі у виборах за пропорційною системою, то це, вважаю, цілком можливо, але  необхідно, щоб Курултай кримськотатарського народу, як у виборах 1994 року, мав право висувати свої кандидатури.

Через декілька днів після опублікування згаданого рішення президії ВР АРК було створено Робочу групу, куди увійшли по три представники від Меджлісу, уряду АРК, ВР АРК і два від представництва Президента України в Криму. Завданням робочої групи було виробити пропозиції про внесення змін до Закону про вибори у ВР АРК з метою забезпечення представництва кримських татар у парламенті автономії та подати їх на розгляд до Верховної Ради України. 25 липня 2000 року член Робочої комісії від Меджлісу Р.Чубаров передав свої пропозиції про зміни, які необхідно внести до Закону про вибори, на випадки, якщо представництво кримських татар планується забезпечувати під час виборів як за пропорційною системою, так і на основі квоти. Незабаром було отримано відповіді від ВР та від уряду АРК про те, що пропозиції Р.Чубарова не може бути ухвалено, тому що вони не відповідають існуючому законодавству. Головна абсурдність цих відповідей полягала в тому, що якщо всерйоз мати на увазі забезпечення представництва кримських татар, то обов`язково необхідно вносити зміни до законодавства, а не дотримуватись того закону, який сьогодні діє. Інші ж члени Робочої комісії, тобто ні від ВР АРК, ні від уряду АРК та ні від представництва Президента України в Криму, своїх пропозицій не вносили. Ще через деякий час, на початку вересня минулого року, депутат від комуністів у ВР України Н.Штепа, виконуючи доручення свого патрона Л.Грача, внесла до парламенту України проект нового закону про вибори до ВР АРК за пропорційною системою. До речі, комуністи зараз дуже хочуть, щоб наступні вибори відбувалися виключно за партійною пропорційною системою, оскільки в іншому випадку передбачається, що кількість їхніх депутатів на всіх рівнях різко скоротиться. Але головне тут полягає в тому, що свої пропозиції про зміни до закону про вибори комуністи вирішили внести не до Робочої комісії, як домовлялися, з метою вироблення узгодженого рішення, а безпосередньо до парламенту України. Однак проект Н.Штепи не було навіть внесено до порядку денного сесії Верховної Ради України, оскільки більшість депутатів, у тому числі і фракції, де є депутати-члени Меджлісу, голосували проти цього проекту.

Таким чином, зрозуміло, що, якщо питання представництва кримських татар у парламенті автономії вирішуватиметься відповідно до бачення властей Криму, то нічого путнього не вийде. Єдина надія на те, що це питання буде вирішено загальноукраїнським законодавством. А як ідуть справи щодо ухвалення закону про статус кримськотатарського народу, де передбачено й механізм представництва кримських татар в усіх структурах влади, гадаю, делегатам Курултаю добре відомо. А втім, вважаю доречно сказати декілька слів і про це.

5 квітня минулого року, як відомо, у Верховній Раді України відбулись парламентські слухання з кримськотатарської проблеми, результатом яких стало ухвалення рекомендацій під заголовком “Проблеми законодавчого врегулювання та реалізації державної політики із забезпечення прав кримськотатарського народу і національних меншин, які зазнали депортації і добровільно повертаються в Україну”. Проект розроблявся за участі правового відділу Меджлісу і містить ряд дуже позитивних моментів. По-перше, тут йдеться про кримських татар як про цілісний народ (націю), а не у висловах типу “особи кримськотатарської національності” або “депортовані з числа кримських татар та інших національних меншин”, як це практикувалося в попередніх державних актах України. По-друге, визнається наявність і необхідність вирішення правових проблем кримськотатарського народу. Разом з тим, слід відзначити, що проект рекомендацій не було ухвалено Верховною Радою України в тому вигляді, в якому його було подано на розгляд. За вимогою комуністів із проекту було виключено пункт, де йшлося про необхідність з метою реалізації ст.11 Конституції України, що містить зобов`язання держави перед корінними народами країни, ухвалити закон “Про статус кримськотатарського народу”. За ухвалення ж рекомендацій без виключення цього Пункту з присутніх у залі 410 депутатів проголосувало лише 190 осіб, тоді як для ухвалення рішення необхідно, як відомо, не менше 226 голосів.

Прошу звернути також увагу на роздану вам брошуру, де викладена стенограма розгляду у Верховній Раді України проекту Закону “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб із числа національних меншин, які зазнали репресій і були депортовані з території України” від 1-2 листопада 2000 року. Цей проект закону також не було ухвалено; і за передачу його на повторне перше читання, як ми того домагалися, оскільки документ насправді вимагає серйозних доопрацювань, з 392 присутніх у залі депутатів проголосувало лише 170 осіб. Зверніть увагу в цій стенограмі також на те, які дурниці і відверто шовіністичні вислови допускалися під час розгляду питання з боку комуністів та інших “лівих”. Таким чином, виходить, що в нинішньому парламенті України на даний момент число депутатів, які готові підтримати наші законні вимоги, не перевищує 170-190 осіб.

А втім, розгляд проекту Закону “Про статус кримськотатарського народу” занесено до плану роботи сесії парламенту, але цілком очевидно, що для забезпечення його ухвалення передбачається велика праця як серед депутатів парламенту, так і серед нашого народу, щоб активізувати його боротьбу за свої законні права. Необхідно також відзначити, що президент країни Л.Кучма цілком підтримує вимоги кримських татар щодо забезпечення справедливого представництва в усіх структурах влади автономії та ухвалення згаданого закону про статус кримськотатарського народу.

Про представництво кримських татар у виконавчих структурах влади автономії

Протягом 15 місяців, що минули після чергової сесії Курултаю, як і раніше, Меджліс докладав значних зусиль щодо забезпечення представництва кримських татар у виконавчих структурах автономії, але якихось суттєвих змін у цьому питанні не відбулося. Як і раніше, кримські татари представлені в управлінських структурах автономії в середньому в 10 разів менше, ніж мало б бути при пропорційному до чисельності населення представництві, тоді як з урахуванням ситуації кримських татар і необхідності вирівнювання їхнього правового становища на своїй батьківщині, їх представництво, принаймні у певний проміжок часу, має бути вищим за їхню пропорційну чисельність.

Причина тут не лише в загальновідомому шовінізмі й антитатарському настрої всього управлінського апарату автономії та прокомуністичної Верховної Ради. Зрозуміло, справа також, звичайно, і не в тому, як висловлювався спікер цієї Ради і лідер кримських комуністів Л.Грач, що нібито кримські татари не витримують у професіональному плані конкуренції з росіянами чи представниками інших національностей. Наприклад, представник Адміністрації Президента України, який пройшов інспекційну перевірку кадрової політики автономії наприкінці 1999 року, зазначив, що приблизно третина чиновників керівництва автономії за своєю освітою та рівнем професійної підготовки не відповідають посадам, які вони обіймають. Як приклад у його доповіді наводилися й деякі конкретні прізвища. Так, посаду міністра освіти обіймає комуністка В.Левина, яка до цього працювала вчителькою середньої школи, міністра культури – комуніст М.Голубєв, який працював до цього директором клубу, заступником міністра праці – комуністка Т.Горулько, яка працювала референтом газети “Коммунист Крыма”, голови Республіканського комітету із земельних ресурсів і єдиного кадастру Є. Жагорніков, який працював раніше в ДАЇ та якого було вигнано за свої незаконні дії тощо. Таких “незамінних” кадрів, з якими нібито не можуть конкурувати кримськотатарські фахівці, в керівництві автономії більшість.

У цілому політика властей Криму зводиться до того, щоб при нагоді зовсім не брати до управлінських структур фахівців із числа кримських татар, а якщо цього з якихось причин ніяк уникнути не можна, то брати людей, які були б близькі їм за духом, а точніше, щоб були для них своїми “шістками” і знаходились би в опозиції до Меджлісу. Наприклад, протягом тривалого часу ми добивалися, щоб у Міністерстві культури автономії було створено Управління з проблем відновлення та збереження кримськотатарської культури. Домогтися нам цього практично поки що не вдалося, хоча у Постанові Ради міністрів автономії № 187 від 13 червня 2000 року такий пункт існує. Але нещодавно ми отримали інформацію, що до Міністерства все ж таки взяли одного кримського татарина. Однак взяли не із запропонованих нами фахівців, а одну людину з так званого “товариства білобородих” (“аксакалів”), створеного Л.Грачем при своїй Верховній Раді в противагу Меджлісу кримськотатарського народу.

Навіть якщо й пощастить влаштувати на відповідну посаду якогось нормального фахівця з числа кримських татар, то часто з цими фахівцями починають відбуватися такі метаморфози, що незабаром перестаєш його навіть упізнавати. Навколо цього фахівця створюється така атмосфера, що він змушений діяти як всі інші, в тому числі проти своїх співвітчизників, або ж йому просто створять нестерпні умови для роботи. У кращому випадку йому не світить просунення по службі, а в гіршому – звільнять з якоїсь підігнаної під “законність” причини, а то й можуть порушити карну справу і заарештувати, влаштувавши якусь провокацію. Так, наприклад, сталося з єдиним кримським татарином К.Ахмеровим, який працював у Кримській регіональній митниці. Так сталося з єдиним кримським татарином Мустафою Аблязовим, який працював у Республіканському товаристві захисту прав споживачів. Обох їх було заарештовано за відверто провокаційними, підстроєними обвинуваченнями. Правда, Ахмерова після багатьох місяців арешту все ж таки вдалося звільнити, витративши значні суми за послуги адвокатів, а Аблязов так і перебуває в ув`язненні. Зате будуть відомі з позитивного боку і матимуть перспективу просування по службі ті кримські татари, які старатимуться в беззаконнях проти своїх співвітчизників навіть більше, аніж їхнє начальство. Наприклад, кілька років тому ми насилу влаштували на роботу в органи внутрішніх справ Криму одну молоду жінку, яка закінчила юридичний вуз і ніде не могла влаштуватися, а зараз ця жінка є одним із провідних виконавців провокацій органів проти Меджлісу і беззаконь проти заарештованого члена Меджлісу Абмесджита Сулейманова та його родини.

Тому необхідно домагатися, щоб фахівці з числа кримських татар не тільки призначалися на конкурсній основі, але й звільнялися за ухваленою колегіально рекомендацією Ради представників кримськотатарського народу при Президенті України. Проти цього, звісно ж, активно заперечуватимуть як чиновники з владних структур, так і брудні підлабузники з числа кримських татар, але без цього досягти дійсного представництва нашого народу у виконавчих структурах влади не вдасться.

Уряд автономії, як відомо, формується і затверджується парламентом автономії на підставі домовленостей, представлених у парламенті депутатських фракцій. Вищі посадові особи автономії – міністри, керівники комітетів та їхні заступники, яких беруть замість тих, хто пішов через якісь причини, теж змушені проходити згідно з “грачовською” Конституцією автономії процедуру затвердження парламентом. Але як же можуть брати участь у формуванні уряду або затверджуватися на подібних посадах представники кримськотатарського народу, якщо в парламенті автономії немає жодного їхнього представника, і очолює цей парламент людина з відверто расистськими поглядами?

Крім того, коли звільняється якась посада, то кожна політична сила в парламенті і, в першу чергу, звісно, комуністи, обов`язково хочуть проштовхнути свою людину. І навіть голова Ради міністрів АРК С. Куніцин, якого ми знаємо як людину, що не страждає шовіністичною заразою, часто не може призначити на ту чи іншу посаду кримського татарина, бо в протилежному випадку він образить і відштовхне в бік Грача того або іншого депутата, який хотів би бачити на цій посаді свою людину.

Таким чином, питання представництва кримських татар у виконавчих структурах влади знаходиться в безпосередньому зв`язку із забезпеченням представництва нашого народу в парламенті.

Земельне питання

“Протягом 15 місяців, що минули після 3-ї сесії Курултаю, Меджліс кримськотатарського народу серед інших гострих проблем, які стоять перед народом, найбільшу увагу приділяв питанню захисту прав співвітчизників у процесі реформування Агропромислового комплексу або, простіше, у приватизації землі, і проблемам освіти рідною мовою. За цей період було проведено 8 засідань Меджлісу та 27 засідань його президії. І найчастіше на цих засіданнях обговорювалися й ухвалювалися якісь рішення саме з цих питань. Основними вимогами кримських татар на мітингах, демонстраціях і пікетах також часто були вимоги дотримання справедливості при розпаюванні землі та відкриття шкіл з рідною мовою навчання. Однак, на жаль, якихось серйозних просувань у вирішенні цих питань поки що немає.

 Суть земельної проблеми полягає в тому, що відповідно до діючого законодавства земля у власність передається в основному тільки членам колишніх колективних господарств. Але переважна більшість кримських татар, понад 70% яких мешкає в сільській місцевості та складає понад 25% сільського населення Криму, через відомі обставини не є і не можуть бути членами цих колгоспів. У результаті виходить, що кримські татари, які мешкають у сільській місцевості, чиї землі зараз передаються в приватну власність громадянам, переважна більшість яких складають післявоєнні переселенці з Росії та їхні нащадки, в цілому отримають землі пропорційно до своєї чисельності в 3-4 рази менше, аніж інше сільське населення півострова; а багато тисяч людей, для яких земля є основним джерелом існування, взагалі залишаться без землі.

Як відомо, після акцій кримських татар у 1999 році у зв`язку з 55-річчям депортації, Радою міністрів АРК за підписом С.Куніцина було ухвалено Постанову № 182 від 24 травня 1999 року, де в частині вирішення земельних проблем кримських татар, згідно з нашими вимогами, було записано про необхідність наділити всіх кримських татар, які мешкають у сільській місцевості, земельними паями у розмірі середнього паю, що виділяється членам КСП. Однак цю постанову саботувала і продовжує саботувати районна влада.

Формальним приводом для невиконання рішення про забезпечення кримських татар середнім паєм є те, що це, по-перше, непередбачено Указом Президента під № 720 від 8 серпня 1995 року, а, по-друге, що це викличе невдоволення російськомовного населення, оскільки в цьому випадку розмір їхнього паю дещо зменшиться.

Перший довід безпідставний, тому що згідно зі статтею 6 частини 9 Земельного Кодексу України середній розмір земельної частки відповідно до конкретних обставин може переглядатися місцевими радами. Другий довід є взагалі дуже цинічним. Виходить, що власті стурбовані лише тим, що російськомовне населення висловить незадоволення з приводу зменшення їхнього паю, а незадоволення кримських татар, які зовсім нічого не отримають, виявляється, їх не турбує. Це не що інше, як свідоме провокування вибуху обурення кримських татар і міжнаціонального конфлікту.

Меджлісом було направлено в різні інстанції Криму та Києва десятки звернень, в яких було запропоновано конкретні заходи для вирішення питання і зазначалося, що якщо не буде знайдено справедливого рішення, то це може викликати серйозний конфлікт. Ми просили внести доповнення до Указу Президента від 8 серпня 1995 року, де зазначалося б, що кримські татари та їхні нащадки, які повернулися з депортації в Україну і мешкають у сільській місцевості, мають право на власність у межах середнього земельного паю нарівні з членами КСП у даній місцевості. Ми також говорили про те, що землі запасу і резерву не слід роздавати, а зберегти для інших потреб, у тому числі для наділення землею тих, хто ще не з власної волі продовжує залишатися в місцях депортації.

Чиновники адміністрації Криму також направляли різні доповідні до Києва і робили публічні заяви в пресі про те, що нібито ніякої земельної проблеми не існує і що шум довкола цього питання кримськотатарські лідери піднімають лише для того, щоб нажити якийсь політичний капітал. Одночасно розповсюджувалася брехня, що нібито проблему можна вирішити за рахунок земель запасу і резерву, хоча добре відомо, що всі придатні на щось землі вже давно здано в оренду на тривалі терміни чи перехоплено окремими господарствами і розпайовано. Паралельно робилися цинічні заяви про те, що якщо і є проблема наділення кримських татар землею, то в цьому винні вони самі. Виявляється, їм треба було селитися тільки в степових районах Криму, де багато землі, а вони, бачте, захотіли селитися ще й у південних районах Криму.

Я наведу лише декілька подібних висловлювань.

Наприклад, в інтерв`ю кореспонденту журналу “Нива” голова держадміністрації Симферопольського району В. Закорецький заявив: “ Переділу землі вимагають не прості люди, а їхні лідери. Вимагають екстремістським шляхом, шляхом тиску. Вони втрачають політичну вагу і хочуть її таким шляхом утримати...” (“Нива”, червень-липень 2000 р., стор. 8)

Із заяви голови Рескомзему АРК Є.Жагорнікова (того самого колишнього працівника ДАІ, якого я вже згадував у зв`язку з питанням розміщення кадрів у керівництві АРК) кореспонденту газети “Крымское время”: “Меджліс наступив на граблі, які сам і створив. У цілому по Криму земель запасу достатньо, проблема є в окремих регіонах. Виною всьому було безсистемне розселення” (“Крымское время”, 21 лютого 2000 р.). Тому цей Жагорніков у своєму листі до Держкомзему України для вирішення земельного питання кримських татар пропонує “терміново розробити Державну програму розселення депортованих громадян із урахуванням наявності вільних земель запасу і резервного фонду...”(Із листа Є.Жагорнікова на ім`я заступника голови Держкомзему України В.Кулинича).

На думку цієї людини виходить, що кримські “татари, які мешкають у південній і середній смузі Криму, де менше землі на душу населення, повинні залишити свої оселі, свою роботу, якщо вона в них є, і переселитися в степові райони, де землі дещо більше.

Представник Президента України А.Корнійчук також неодноразово заявляв, що проблем наділення землею кримських татар практично не існує і що це питання піднімають у політичних цілях їхні лідери. Він також висловився в принципі проти резервування земель для кримських татар, які залишаються поки що в місцях депортації, і навіть заявив про необхідність якихось обмежень на їхній в`їзд в Україну (“Крымское время”, 29 вересня 2000 р.).

Протягом останніх місяців було проведено численні зустрічі з керівництвом автономії та керівництвом голів райдержадміністрації, на яких одним із головних питань було питання про справедливе наділення кримських татар землею.

Ставлення керівників адміністрацій до проблем кримських татар, у тому числі до земельного питання, не скрізь було однозначним. Якщо, наприклад, голова Бахчисарайської держадміністрації В.Циганський тісно співпрацював і шукав шляхи безконфліктного виходу із ситуації спільно з регіональним меджлісом, голова якого І.Умеров є водночас його заступником, то керівники інших районів, наприклад, Джанкойського і Нижньогірського, поводилися дуже зухвало. Саме їхня нахабна поведінка стала причиною масових протестів кримських татар, пов`язаних із перекриттям залізниці, та серйозних конфліктів із властями, а потім порушення кримінальних справ проти керівників і членів регіональних меджлісів.

На даний момент власті в принципі вже не заперечують існування проблеми наділення землею кримських татар, які мешкають у сільській місцевості, та необхідність її вирішення. Зараз йдеться в основному тільки про те, якими шляхами вирішити цю проблему.

2 серпня 2000 року представник Президента України в Криму А.Корнійчук і голова Меджлісу підписали план спільних дій у вирішенні соціальних, гуманітарних і земельних проблем кримських татар. Пізніше, на одній із останніх наших нарад наприкінці вересня минулого року в Раді міністрів за участі представника Президента України в Криму та голів держрайадміністрацій було ухвалено документ під назвою “Протокол доручень”, який підписали голова Ради міністрів С.Куницин, представник Президента України в Криму А.Корнійчук і голова Меджлісу.

У цьому документі головам держадміністрацій доручалося до 5 жовтня минулого року підписати з регіональними меджлісами протоколи узгоджень стосовно проблем забезпечення кримських татар, що досягли 18-ти років і які мешкають у сільській місцевості, землею в розмірі середнього паю; а заступнику голови Ради міністрів автономії – підготувати проекти документів про наділення землею кримських татар, які вимагають вирішення на рівні Президента та інших центральних властей України.

Тобто малося на увазі, що райдержадміністрації спільно з регіональними меджлісами розглянуть ситуації з розмірами наявних земель, і якщо з`ясується, що земель достатньо для наділення середніми паями кримських татар, то, звісно, жодних проблем немає. Якщо ж з`ясується, що земель немає або їх не достатньо, то вони мали б вказати у протоколах, яке повинно бути, на їхній погляд, рішення центральних властей для вирішення проблеми.

На сьогодні це доручення виконали лише декілька районів. Тобто вони вказали, що земель недостатньо, і для врегулювання питання необхідні відповідні поправки до існуючого законодавства. Більшість райдержадміністрацій просто ухилилися від виконання цього доручення, тому що вони знають, що для наділення кримських татар середнім паєм обов`язково необхідне рішення про перепаювання, чого вони аж ніяк не хочуть, тому що в цьому випадку дещо зменшиться розмір земельного паю російськомовних, у тому числі й розміри земель, прихоплених через підставних осіб.

І, зрештою, останній офіційний документ, спрямований на врегулювання земельних проблем, це постанова Ради міністрів АРК № 376 від 14 листопада минулого року під назвою “Про наділення земельними ділянками депортованих осіб”.

У цьому документі районним держадміністраціям доручено проводити роз`яснювальну роботу серед власників сертифікатів про добровільне відчуження від частини паю на користь депортованих, сформувати на територіях сільських рад спеціальні земельні фонди, куди увійшли б землі запасу і резерву, добровільні відчуження власників сертифікатів, а також землі за незатребуваними протягом трьох років сертифікатами. Потім землі цього спеціального фонду передбачається передавати депортованим, до того ж не всім, а лише деяким категоріям, і не в особисту власність, як власникам паїв, а лише для ведення господарства.

Навряд чи є необхідність коментувати цей документ, говорити про те, наскільки він некоректний, нереалістичний, не відповідає принципам дотримання справедливості стосовно кримських татар і є порушенням домовленостей, відображених в ухваленому раніше і підписаному трьома сторонами документі під назвою “Протокол доручень”.

Таким чином, питання про землю залишається одним із найгостріших. На нашу думку, для безконфліктного вирішення цієї проблеми необхідно, по-перше, тимчасово припинити оформлення та видання державних актів на право приватної власності на землю на всій території Криму; провести інвентаризацію розпайованих земель; внести доповнення до відповідного пункту Указу Президента за № 720 від 8 серпня 1995 року або ухвалити якийсь правовий документ про те, що громадян, які повернулися з місць депортації та які мешкають у сільській місцевості, має бути занесено до списків для одержання середнього земельного паю; створити резервний фонд для кримських татар, які тимчасово залишилися  в місцях депортації, і лише потім розпочати видачу державних актів.

Я маю великі побоювання, що, якщо не буде знайдено справедливе рішення у земельному питанні, то ми матимемо дуже гострий конфлікт, який може перерости у конфлікт міжнаціональний; тому що навряд чи тисячі наших співвітчизників, які мешкають у сільській місцевості, погодяться залишитися без землі і бути на власній землі наймитами переселенців із Росії та їхніх нащадків. Із цим, звісно, не зможе погодитися і представницький орган нашого народу.

Стан бюджетного фінансування. Програми репатріації.

Декілька слів з приводу бюджетного фінансування програми повернення й облаштування кримських татар та інших депортованих.

Слід зазначити, що протягом останніх двох років у цій сфері спостерігається деяке порівняне покращення. Так, якщо в 1998 році було отримано лише близько 8 млн. гривень, то в 1999 році з виділених 20 млн. грн. з бюджету України та 1 млн. грн. з бюджету Криму вдалося отримати близько 12,5 млн. гривень; а минулого 2000 року було виділено 40 млн. грн. з бюджету України та 11 млн. грн. з бюджету автономії. Причому минулого року вперше вдалося отримати всі виділені кошти.

Однак це зовсім не означає, що в коридорах влади позначилася якась стратегія на поступове збільшення обсягів фінансування для вирішення проблем депортованих. Усе залежить, у першу чергу, від нашої власної активності, від тієї підтримки, яку ми одержуватимемо від Президента, від демократичних сил в уряді та парламенті України.

Наприклад, у проект бюджету 2000 року на проблеми депортованих було закладено цифру лише 20 млн. гривень, і необхідні були величезні зусилля, особливо Р.Чубарова, тому що в основному він проводив численні зустрічі з міністрами та керівниками парламентських фракцій України, але поки що не вдалося цю цифру збільшити вдвічі. У проект бюджету України на 2001 рік також було закладено цифру 20 млн. гривень. Але потім це питання ми обговорювали на зустрічах із прем`єр-міністром, із міністром фінансів, із лідерами парламентських фракцій України, на зустрічах із Президентом України. Справа дійшла до того, що фракції Народний Рух України, Реформи і Конгрес, до складу яких входять і депутати від кримських татар, заявили, що не голосуватимуть за бюджет, якщо цю цифру не буде збільшено до мінімальних розмірів, що вимагаються. В результаті усіх цих зусиль цифру від 20 млн. було збільшено до 45 млн. гривень.

Але необхідно зазначити, що продовжує діяти ухвалене Верховною Радою автономії ще в період діяльності так званої “групи Шевйова-Данеляна” положення, згідно з яким з усіх одержаних бюджетних коштів за програмою депортованих 20% відраховується на потреби вірмен, болгар, греків і німців, що загалом складають лише близько півтора відсотка від усіх депортованих, які прибули до Криму. Тобто виходить, що в середньому на одного представника з цих національностей виділяється приблизно в 13 разів більше, аніж на одного кримського татарина. Особливо скрупульозно дотримуються цього принципу при виділенні коштів із бюджету Криму.

Звичайно, це не такі вже й великі гроші, і відновлення справедливості у цьому питанні не викличе покращення у вирішенні соціальних проблем кримських татар, але тут важливо інше. Важливо те, що таке становище аж ніяк не служить міжнаціональній злагоді в Криму. Лідери цих громад, які нічого не роблять, щоб надходили якісь кошти на проблеми депортованих; але зате, що називається, “зубами і ногами” обстоюють цей несправедливий принцип при розподілі цих коштів, погоджуючись заради цього підтримувати будь-які дії Л.Грача проти відновлення прав кримських татар, не розуміють того, що за великим рахунком, у першу чергу, вони завдають шкоди довгостроковим інтересам своїх же співвітчизників.

Серед найбільш помітних подій за період після сесії Курултаю у жовтні минулого року я б відзначив, по-перше, посилення антитатарської та міжмеджлісівської пропаганди в російськомовних засобах інформації Криму; незаконні дії правоохоронних і судових органів Криму проти кримських татар та Меджлісу; провокаційні дії окремих православних діячів Московського патріархату і політиків, які привели міжконфесійні відносини до вибухонебезпечної ситуації; парламентські слухання у Верховній Раді України з політико-правових проблем кримськотатарського народу; слухання з проблем кримських татар у Парламентській Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі; три зустрічі Меджлісу з Президентом України Леонідом Кучмою.

Почну з негативних явищ.

Пропагандистська війна і беззаконня проти кримських татар.

Ставлення значної частини преси Криму до кримських татар і, особливо, до представницького органу нашого народу – Меджлісу, як відомо, ніколи не відзначалося, м`яко кажучи, особливою дружелюбністю. Останнім часом, а особливо після того, як у Верховній Раді автономії не стало представників кримських татар, і Верховну Раду очолив лідер комуністів, цей відбиток став більш злобним і агресивним. Вони можуть опублікувати будь-яку махрову брехню і мерзоту проти кримських татар, будучи впевненими, і не без підстави, що за це їм з боку правоохоронних і судових органів нічого не буде, а будуть, навпаки, навіть деякі нагороди з боку властей.

Найбільш злобними в Криму є офіціоз Верховної Ради автономії “Крымские известия”, які ще називають “грачовськими ізвєстіями”, оскільки значну частину газети займають виступи, інтерв`ю, портрети Л.Грача та описи його різних зустрічей; а також “Крымская правда”, яка видається здебільшого за бюджетні кошти; видання партії “Союз” депутата Л.Миримського “Крымское время”, де головними “фахівцями” з антитатарської тематики є О.Неживой та Н.Гаврильова; газета російського Чорноморського флоту “Флаг Родины”, не кажучи вже про напівфашистські газети типу “Суворовец”, “Русский мир” або газету так званого “русского общества Крыма” під назвою “Отечество”. Основний принцип усіх цих шовіністичних видань – не писати нічого пов`язаного з кримськими татарами, а якщо писати, то лише в тому випадку, якщо є привід сказати якусь гидоту.

Правда, слід зазначити, що є й порядні російськомовні газети – наприклад, газета “Республика Крым” під редакцією Г.Йоффе, яка виходить один раз на тиждень невеликим тиражем, та декілька інших, але вони, зрозуміло, в інформаційному просторі Криму погоди не роблять. Погоду роблять ті, хто сіє ненависть до нашого народу і провокує міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти.

Якщо цитувати усю брехню, наклепи і слова ненависті до кримських татар та їхнього представницького органу в засобах інформації Криму, в газетах, які надходять із Росії, а також у публікаціях російською мовою, що розповсюджуються через Інтернет, то, напевно, вийде досить товстий книжковий том. Якщо відкриєте в Інтернеті, наприклад, російськомовний пошуковий сервер “Апорт” і відправите запит на тему “кримські татари”, то отримаєте близько чотирьох тисяч найменувань публікацій, значна частина яких містить таку знавіснілу брехню, що просто дивуєшся рівню злостивості та непорядності їхніх авторів. Особливий попит, до речі, серед наших супротивників мають антимеджлісівські статті та висловлювання, авторами яких є особи кримськотатарської національності. Наприклад, український російськомовний веб-сайт “Парторг” видає як свій додаток майже повністю газету НРКТ “Арекет”.

Я нагадаю лише про декілька висловлювань у пресі, які хоч і не є найбільш знавіснілими, зате ідуть від глави представницької влади автономії, який є одночасно лідером кримських комуністів, і можливо, головним режисером нинішньої антитатарської політики в Криму.

Так, у своїй доповіді, призначеній для виступу в Парламентській Асамблеї Ради Європи, Л.Грач, торкаючись проблем високого безробіття серед кримських татар, заявляє, що це пояснюється неконкурентноспроможністю кримських татар перед людьми інших національностей, інакше кажучи, їхньою неповноцінністю. В іншому своєму виступі на сторінках “Крымских известий” він робить заяву, що міжнаціональний мир у Криму тримається виключно завдяки російськомовному населенню, а тому інші національності повинні низько вклонитися росіянам. А зовсім недавно, даючи інтерв`ю одному російському режисеру для брудного антиукраїнського та антитатарського фільму про Крим під назвою “Втрачений рай”, він добалакався до того, що нібито з бюджету України на потреби кримських татар було виділено мільярди доларів і ще багато мільйонів було отримано з-за кордону, але всі ці гроші розкрав Меджліс і тому, мовляв, кримські татари зараз перебувають у такому скрутному становищі. І далі у фільмі йдуть кадри про дуже тяжке становище декількох кримських татар і про те, як кримські татари готуються, очевидно, на вкрадені Меджлісом мільярди, до кривавого джихаду проти невірних.

У будь-якому цивілізованому суспільстві такого непроглядного шовініста і брехуна не взяли б не те що на якусь відповідальну посаду, але й навіть двірником, але ми живемо в унікальному регіоні України – в її комуністичному заповіднику.

Може виникнути питання, чому ж ми не подаємо до суду на тих, хто сіє недовіру і ворожнечу між окремими національностями. Адже існують у цій країні щодо цього якісь закони, правоохоронні органи, суди. Відповідаю: намагалися.

У квітні минулого року, як ви всі пам`ятаєте, в газеті “Крымская правда” було опубліковано дуже мерзотна статейка під заголовком “Меджліс хотів спалити правду, але вона вціліла” за підписом якогось Дмитра Куликова. Стаття містила таку зухвалу, але водночас примітивну брехню, яку дуже легко спростувати, таку неприховану ненависть до кримських татар, до їхніх традицій і релігійних почуттів, що сумнівів у необхідності притягнути автора за розпалювання міжнаціональної ворожнечі та наклепи, не мало б виникнути в жодного, нехай навіть найбільш упередженого, але хоча б трохи ознайомленого із законами юриста.

Ми звернулися до прокурора АРК із вимогою про притягнення автора до кримінальної відповідальності за статями 66 та 125 КК України, а також до народного суду з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації. Так ось результати. Прокуратура республіки за підписом заступника прокурора республіки Слєпцова надіслала відписку, що заяву відправлено на розгляд до прокуратури м.Сімферополя, а з прокуратури Сімферополя не надійшло жодної відповіді, хоч минуло вже близько дев`яти місяців. А Народний суд Сімферополя спочатку відмовився взагалі прийняти позов на безглуздій підставі, що ми не вказали поштову адресу відповідача Дмитра Куликова. Потім нам вдалося з`ясувати, що такої людини в природі не існує, і що під цим чоловічим прізвищем переховується дружина колишнього міліціонера, спецкор “Крымской правды” Світлана Сергієнко, яка зовсім недавно у вже згаданому мною фільмі “Загублений рай” разом з Л.Грачем розповідала, як ми на гроші із Саудівської Аравії готуємо у Криму джихад, щоб зробити півострів мусульманським. Позов потім все ж таки у нас прийняли, але так само як і з прокуратури, до сьогодні немає ніякої відповіді, хоча за минулі дев`ять місяців і час щось “народити”.

Але ці самі прокуратури і суди, а також міліція в Криму, як відомо, виявляють надзвичайну активність і вишукують найменші приводи для притягнення до відповідальності кримських татар, особливо, якщо ці кримські татари є активістами нашого Національного руху та близькі до Меджлісу. Останнім часом провокаційна, а інколи й злочинна діяльність правоохоронних органів і судів Криму проти кримських татар особливо яскраво виявились у нападі омоновців на офіс Меджлісу та абсолютно незаконному вилученні документів Фонду “Крим” у січні минулого року; у задоволенні незаконного позову начальника міліції Криму Г.Москаля проти заступника голови Меджлісу Ремзі Аблаєва; позову грачовських “аксакалів” проти члена Меджлісу Ільмі Умерова; у кримінальних справах проти члена Меджлісу Абмеджита Сулейманова, якого вже другий рік без достатніх підстав тримають під арештом  і за весь цей час лише двічі викликали на короткі допити до слідчого; у справах проти членів Джанкойського і Нижньогірського регіональних Меджлісів та багатьох інших справах.

Вимагання, а також побиття затриманих чи заарештованих кримських татар у міліції стали майже буденним явищем. Правда, зазнають побиття та знущання не лише кримські татари, але побиття кримських татар супроводжується ще, як правило, мерзотними образами їхньої національної гідності.

З приводу багатьох беззаконь співробітників  міліції та прокуратури ми направляли до їхнього керівництва десятки листів і заяв, у тому числі й депутатські запити за моїм та Р.Чубарова підписами, але в переважній більшості випадків надходять стандартні відповіді про те, що, мовляв, викладене у заяві перевірено, але жодних порушень з боку тих чи інших працівників органів не виявлено.

Гадаю, що в цій ситуації Курултай має розробити систему більш ефективних і рішучих заходів щодо захисту прав і гідності наших співвітчизників, бо миритися із свавіллям і чекати, доки махрові шовіністи стануть нормальними людьми, – не притаманне нашому національному характерові.

Провокації з хрестами.

Декілька слів хотів би сказати також про передісторію та розвиток подій із православними хрестами у Криму, про які так багато було написано останнім часом у пресі з метою антитатарської та антиісламської пропаганди.

Як ви пам`ятаєте, ще навесні минулого року на узбіччях при в`їздах до міст і селищ Криму почали з`являтися могутні щити з написом “Крим – колиска православ`я!” та переконливих розмірів православні хрести. Згодом за активної участі Л.Грача було ухвалено рішення про будівництво на центральній площі Сімферополя величезного комплексу чергової соборної православної церкви Московського патріархату. Ведуться розмови про плани встановлення по всьому Криму чи то 400, чи то двох тисяч “поклінних хрестів”.

Намагаємося з`ясувати, у чому справа, кому і навіщо це знадобилось. Особливо насторожувало “православне завзяття” комуністів, що раптом прокинулось; тому що не було з їхнього боку нічого схожого на покаяння за ті злочини, які вони здійснили у роки Радянської влади як проти православної, мусульманської, так й інших релігій. Кажуть, що ці заходи – у зв`язку з двотисячоліттям християнства. Але ж усі релігії мають якісь пам`ятні дати та свята, і якщо всі почнуть всюди та скільки завгодно встановлювати символи своєї віри, то що ж вийде? Духовне управління мусульман Криму було змушене виступити із заявою, в якій спробувало пояснити ініціаторам “хрещення” Криму, що вони живуть все-таки не в якомусь мононаціональному російському селі, а в багатоконфесійному регіоні, де у такому делікатному питанні варто б поводитися пристойніше. У відповідь у російськомовній пресі з`явилися заяви православних попів та інші злісні публікації про те, що заяву Духовного управління мусульман Криму продиктовано Меджлісом, який товаришує з “розкольником” митрополитом Філаретом, і що ми не розуміємо того, яке благо несе всім людям православний хрест тощо.

Вже від самого початку встановлення зухвалих плакатів і хрестів до Меджлісу почали звертатися обурені кримські татари із заявами, що якщо Меджліс не вживатиме заходів для припинення цього ідеологічного хуліганства, то вони самі почнуть вживати заходи. Ми просили утримуватися від одностороннього демонтажу хрестів, оскільки розуміли, що це обов`язково буде використано певними силами для чергового нагнітання антитатарської істерії і не послужить справі зміцнення і без того не дуже міцних міжетнічних відносин. Але число хрестів продовжувало зростати, а потім відбулося те, що, очевидно, і планували ініціатори “хрестової” кампанії.

Перший хрест було демонтовано у селі Капсихор Судацького району за рішенням регіонального меджлісу у присутності близько тисячі обурених кримських татар. Це був величезний багатотонний хрест, відлитий у російському місті Липецьку та доставлений до Криму, як кажуть, за загальну суму десь у межах 50-60 тисяч доларів. Причому його було встановлено на найвищому пагорбі селища, де є воєнні поховання кримських татар. Виходило так, що всі мешканці селища, у тому числі й мусульмани, живуть тут під захистом православного хреста.

Далі все пішло, як і передбачалося, за обкатаним сценарієм. Численні публікації в російськомовній пресі із обуреннями з приводу “варварства”, фанатизму, вандалізму та агресивності кримських татар; про незаконність їхньої “незареєстрованої організації” Меджлісу; бурхлива активізація “російських патріотів”, “захисників православ`я” і так званих “кримських козаків”; збори російськомовних з виступами на тему “доки ми терпітимемо цих татар” і т.п. Немов у відповідь, було демонтовано ще декілька хрестів, у тому числі в селищах Мазанка, Іслям-Терек та інших.

З метою врегулювання ситуації, що все більше ускладнювалась, за сприяння та участі голови Ради міністрів АРК С.Куницина 6 листопада минулого року було організовано зустріч Кримського архієпископа Шведа-Лазаря з головою Духовного управління мусульман Криму Емір-Алі Аблаєвим. На цій зустрічі крім мене та члена Меджлісу А.Альчикова був присутній також голова комітету у справах релігій АРК Маліборський.

Відбувається цікава дискусія. Ми запитуємо у Лазаря, якими ж релігійними потребами православних було викликане встановлення всюди в Криму хрестів і плакатів із, м`яко кажучи, спірним та претензійним текстом; хіба він не знав, що це обов`язково викличе негативну реакцію з боку кримських татар і призведе до ускладнення міжконфесійної ситуації.

Лазар робить здивоване обличчя і запитує: “Чому це має обурювати мусульман? Адже хрест несе всім людям тільки благо! Ми ж не проти, що ви будуєте мечеті та голосно читаєте в них свої молитви”. Далі він повідомляє, що хрести і плакати встановлюються за рішенням Московського патріархату УПЦ по всій Україні у зв`язку з 2000-літтям християнства. І далі: “Адже ми живемо у православній державі, і Крим – частини цієї держави!”

Терпляче пояснюємо йому, що в принципі, ніхто нічого не має проти хрестів, питання лише в тому, – де, яких розмірів і в якій кількості їх встановлювати. Що живемо ми не в “православній”, а у демократичній світській державі, де жодна з релігій не повинна мати переваг. Язичники, наприклад, вважають, що благо несуть тільки зліплені з глини божки.

У результаті довгої дискусії все ж таки домовилися про наступне.

Вже встановлені хрести і плакати до кінця 2000-го року, тобто двотисячоліття християнства, ніхто не чіпатиме, але більше ніякі хрести за межами культових закладів і кладовищ у Криму також не встановлюватимуться. Якщо з якихось причин і після 2000-го року хрести не буде демонтовано, то мусульмани залишають за собою право біля цих хрестів, особливо при в`їздах до міст і сіл, встановлювати мусульманську символіку; а голова Ради міністрів вживатиме заходи, щоб офіційний дозвіл влади на їхнє встановлення було видано негайно. З приводу демонтованого хреста у с.Капсихор (Морське) домовилися, що його може бути відновлено, але місце його встановлення і розмір мають бути узгоджені з місцевою мусульманською громадою.

Але укладення домовленостей і встановлення згоди, очевидно, аж ніяк не входили до планів і сценаріїв деяких політиків. Вже наступного дня голова ВР Криму Л.Грач на своїй президії накинувся з новими нападками на “націонал-радикалів”, які демонтують і нібито “паплюжать” такі дорогі його комуністичному серцю православні хрести. Пізніше він виїхав із делегацією до Москви, де майже на кожній зі своїх зустрічей з російськими офіційними особами скаржився на кримських татар і просив допомоги. Певно, вирішив, що кримські татари тільки й чекають на команди з Москви, щоб кинутися їх виконувати.

Вчора мені зателефонували додому і повідомили, що у с.Капсихор зібралися росіяни під керівництвом керівника “Російського товариства Криму” депутата ВР Криму Радивілова і за схваленням Лазаря, якому днями вже за його подвиги на релігійному ґрунті надали звання митрополита, вирішили, у порушення досягнутих 6 листопада 2000 р. домовленостей, встановити той самий хрест на тому самому місці. Звичайно, почали збиратися й кримські татари, щоб перешкодити цьому. За словами віце-прем`єра О.Рябкова, який зателефонував мені, йому вдалося вмовити Лазаря, щоб відкласти питання про цей хрест на пізніший термін, мотивуючи тим, що завтра відбудеться Курултай, який у відповідь на дії православних може також ухвалити якісь кардинальні рішення. Домовились також, що 7 січня, тобто післязавтра ввечері, знову відбудуться переговори між нашим муфтієм і Лазарем, за участі голови Ради міністрів АРК, представника Президента у Криму, представника Меджлісу, голови Управління Служби Безпеки у Криму та прокурора АРК.

Хотів би ще додати, що в жодній християнській чи православній країні, а я об`їздив багато країн, ні навіть у самій Росії чи в цілому по Україні не практикується масове встановлення хрестів за межами культових установ. Не було такого маразму в Криму навіть у період Російської імперії, коли православ`я було офіційною релігією у державі, бо вистачало розуму зрозуміти, до яких наслідків це може призвести. Але чому вирішили зайнятися “хрещенням” Криму саме зараз і під “чуйним керівництвом” комуніста-атеїста, гадати довго не доводиться.

Розгляд кримськотатарської проблеми у ПАРЄ.

Серед найбільш позитивних подій протягом останнього року я хотів би відзначити парламентські слухання у Верховній Раді України стосовно проблем відновлення юридичних прав кримськотатарського народу і слухання стосовно проблем кримських татар у Парламентській Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі, що відбулись одночасно, в один і той самий день, 5 квітня 2000 року. Про значення документа, ухваленого в парламенті України, і про те, як його було ухвалено, я вже говорив. Тому коротко зупинюсь тільки на слуханнях у Страсбурзі.

Це дійсно дуже важлива для нас подія, тому що вперше у такому авторитетному в світі міжнародному органі окремо розглядались проблеми кримськотатарського народу. З цією подією нас вітали багато дипломатів, у тому числі акредитований у ПАРЄ посол України. Цій події передували значна робота нашого правового відділу, наші контакти з різноманітними міжнародними організаціями, наша участь у різноманітних міжнародних конференціях і симпозіумах, зустрічі з керівництвом ПАРЄ, з дипломатами у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, з депутатами Європарламенту з різних країн.

У №3 журналу “Кримські студії”, що видається українською та англійською мовами в Києві Центром інформації і документації кримських татар під керівництвом Р.Чубарова, опубліковано стенограму слухань у Парламентській Асамблеї та Рекомендації Парламентської Асамблеї щодо вирішенню проблем кримських татар. Звичайно, зміст Рекомендацій не зовсім такий, яким би нам хотілося його бачити. Там не відображено багато наших проблем, а деякі відтворено не в тих висловах, які були б, на нашу думку, більш доцільними. Із стенограми слухань можна побачити, як мало поінформовані про суть проблеми кримськотатарського народу депутати, що виступали. Але це в основному наша недоробка. Це ми повинні були краще попрацювати з депутатами, надати всім депутатам достатньо інформації англійською чи французькою мовами; ще до розгляду проекту Рекомендацій у профільному комітеті Парламентської Асамблеї нам необхідно було продивитися його та внести свої пропозиції; ми повинні були мати свою постійну людину у Страсбурзі, щоб вона нас постійно інформувала і виконувала наші доручення. Але все це через низку причин ми не змогли зробити. Зараз вже є представник Меджлісу у Страсбурзі. Ми зустрічалися з делегацією Ради Європи у Києві, які цікавились перебігом виконання ухвалених ними рекомендацій і домовились про більш тісні контакти.

Звичайно, меджліс кримськотатарського народу за минулий період, як і раніше, займався всім комплексом проблем, що стоять перед нашим народом, але через обмеження часу на звітну доповідь, я вирішив детальніше зупинитися в основному лише на цих питаннях. Вся інформація про діяльність Меджлісу регулярно друкувалася в нашій пресі, і якщо у делегатів виникнуть якісь запитання, то присутні тут члени Меджлісу і його голова у межах часу, передбаченого на це порядком денним, зможуть дати короткі відповіді.

На закінчення декілька слів про документ, заради ухвалення якого ми, власне, і скликали нинішню сесію Курултаю – про проект Положення про вибори делегатів Курултаю кримськотатарського народу. Згідно з цим документом, якщо його буде ухвалено, вводиться низка нових положень, які внесуть суттєві зміни у кількісний і якісний склад наступного, ІV Курултаю.

По-перше, передбачається обрання загалом 250 делегатів, тобто приблизно на 80 делегатів більше, ніж у нинішньому Курултаї. Головним позитивним моментом цього нововведення є те, що буде більш широкий вибір для обрання Меджлісу, оскільки члени Меджлісу обираються виключно з числа делегатів Курултаю; а також те, що до головної структури вищого представницького органу нації буде залучено більше людей, а це передбачає велику активізацію нашого народу.

По-друге, частина делегатів (50 осіб) обиратимуться від громадських і політичних кримськотатарських організацій. Наскільки це доцільно, вирішувати вам. Скажу тільки, що це рішення стало певним компромісом між тими, хто вважає, що необхідно проводити вибори тільки за мажоритарною системою і тими, хто вважає, що вибори делегатів мають проводитися тільки від громадсько-політичних організацій.

Третє нововведення – це те, що під час обрання делегатів вводиться ценз на знання кримськотатарської мови. Тобто делегатом кримськотатарського народу може бути обраний будь-який громадянин України, незалежно від його національності та віросповідання, але за умови знання ним кримськотатарської мови. Це нововведення я вважаю цілком виправданим, тому що через незнання якимось делегатом кримськотатарської мови Курултай не переходитиме на російську мову. А якщо людина не розуміє, про що йдеться на Курултаї, то, звичайно, користь від неї як від делегата буде мінімальною.

Одразу після ухвалення Положення і завершення сесії нам необхідно розпочати вибори делегатів ІV Курултаю. Дуже важливо, щоб вибори проходили суворо демократично і було обрано найдостойніших представників нашого народу, бо лише з них обирається постійно діючий представницький орган нації – Меджліс кримськотатарського народу.

Дякую за увагу.

Переклад українською мовою
за текстом у газеті “Голос Крыма”, №03 (347), 12 січня 2001 р.