Центр інформації та документації кримських татар



UKR \| ENG \| RUS	Пошук:

Про нас

Новини та коментарі

Кримські Студії

Крим у дзеркалі української преси

Електронна бібліотека Центру інформації та документації кримських татар

Україна і кримські татари (офіційні документи, інформаційні матеріали)

Курултай кримськотатарського народу

Меджліс кримськотатарського народу

Авдет

Кримськотатарські громадські організації

Кримськотатарські інтернет-ресурси

Міжднародне право та українське законодавство у сфері захисту прав корінних народів, національних меншин і прав людини

ХАН-САРАЙ

Перенесенню палацу з Салачика туди, де він є зараз, передували інші забудови, їх господарями були, очевидно, беї з роду Яшлавських, володіння (бейлики) яких займали територію між Кирк-Ор та річкою Альмою. Один такий попередник, що відноситься до XV століття, можливо, сучасник або ж значно старіший, ніж павільйони Ашлама, добре зберігся на розлогому схилі, метрів за триста на схід від ханського палацу: це — Ескі-дюрбе, стара гробниця, оригінальна. асиметрична споруда.

Його композиція складається з двох різних за високою частин: власне дюрбе та відкритого квадратного дворика з південного боку від нього. Дворик огороджено високою декоративною стіною з вузькими бійницями внизу та широкими, злегка стрілчастими арками вгорі. Він, очевидно, був призначений для фамільного кладовища. Закрита усипальниця збудована за квадратним планом, портал розміщено зі східного боку та перекрито півсферичним куполом на восьмигранному барабані. Перехід від четверика на восьмерик в ньому здійснено всередині з допомогою тромпів перського типу — уступами.

Портал — прямокутний, хороших пропорцій, складається з пілонів та високої стрілчастої арки. Арка обведена заглибленим архівольтом і по ширині його, на рівні п'ят, підкреслена різьбленим карнизом із стилізованими сталактитами. Бокові стіни пілонів, що звернені до входу, та склепіння арки не мають прикрас, демонструючи бездоганну кладку з правильних рядів гладкотесаного каменю. Грані пілонів під аркою прикрашені три четвертними колонками, що не доведені до карнизу. Прямокутний бордюр та три круглих майстерно вирізьблених розетки в полі тимпана надають порталу вишуканості та довершеності.

В цілому Ескі-дюрбе — вельми цікавий пам'ятник кримськотатарської архітектури, який, однак, недостатньо вивчений дослідниками. І чи не тому, що поряд розташовано ще більш привабливий об'єкт — Ханський палац?

Палац в садах, Бахча-Сарай, що дав також ім'я і місту, створювався зі східною розкішністю протягом трьох віків, починаючи з XVI століття. Він двічі горів під час російсько-турецьких воєн (1738 та 1771 років), його багато разів обновляли та перебудовували, кожного разу спотворюючи. Але й ті частини палацу, що збереглися, — лише тіні його колишньої величі — разом із старими документами дозволяють відновити колишній вигляд резиденції кримських ханів.

В перший період будівництва (1503 —1551 роки) були споруджені головний корпус, Мала мечеть, лазня та набережна з трьома мостами. Генеральний план остаточно складеного комплексу, в принципі, зберігся до цих пір. Основні будови розміщені по боках просторого двора, витягнутого в напрямку північ - південь та поверненого головним в'їздом до ріки та дороги на її правому березі. Забудову двора з боку набережної склали кухонний блок, корпус для челяді, розділений арочними ворітьми з баштою над ними, Велика ханська мечеть Хан-Джамі з двома мінаретами. Саме ця частина палацу викликає несподіваний ефект величної картини, що раптом з'являється серед зелені, вирізняючись контрастом черепичних дахів з мереживними карнизами, білих стін, струнких мінаретів, камінних труб та декоративних шпилів.

З набережної Чуруксу, якщо під'їжджати до палацу з заходу, першим відкривається в гострому ракурсі західний флігель корпусу "для почту"⁹, що розкриває перед глядачем довгий, в один поверх, північний фасад, багату пластику якого створюють димові труби з камінів, що виступають з площини стіни. Прорізавши карниз, ці квадратні труби над дахом перетворюються у високі шестигранники з ажурними отворами в верхній частині для випуску диму та різьбленими пірамідальними закінченнями. Ритм з п'яти архітектурно оформлених труб надає флігелю яскравої індивідуальності. Понижений кухонний блок справа та піднятий до даху еркер зліва зрівноважують композицію. Крім того, еркер впевнено зупиняє "біг" вікон в стіні між камінами та підкреслює перехід до іншої теми — башти над воротами.

Здіймаючись над проїздом, що має форму арки та закривається важкими металевими воротами, білостінна розписана вежа зверху прикрашена вигадливим вікном з двома дерев'яними імпостами та трьома стрілчастими завершеннями (таке ж вікно на дворовому фасаді). Над воротами — дошка з ханським гербом та написом: "Володар цього палацу та повелитель країни, султан всемилостивий, Менглі-Гірей-Хан, син Хаджі-Гірея. Нехай милує Бог його та батьків його в обох світах". Критий черепицею шатровий дах башти має невеликий уклон та великий винос, знизу підшитий дошками, рейками та пофарбований. Такі звиси з фігурним карнизом (підзором) з різьбленого дерева — одна з характерних рис східної архітектури. Вони застосовувались при облаштуванні дахів майже всіх будов палацового комплексу, але особливо помітні та доречні у башті над воротами, може саме тому, що невисока пірамідальна "шляпа" даху з широкими полями-карнизами низько посаджена на готично «однооке» обличчя башти. Саме цей мотив, його образ, в різних варіаціях буде поширюватись часто в кримській архітектурі, що створювалась пізніше зодчими різних національностей.

Примикаючий до воріт східний флігель корпусу "для почту" (при ханах тут розміщалась ханська сторожа палацу, а внизу — крамниці) являє собою короткий двоповерховий будинок під черепичним дахом, що майже не має прикрас з півночі, крім кількох простих вікон на рівні другого поверху. Зате у дворі він збагачений витонченою двоярусною галереєю, що виготовлена з дерева в кращих кримськотатарських традиціях. Тут тонкі дерев'яні колонки з капітелями несуть легкі, малого підйому, лучкові арки, теж дерев'яні. Такі архітектурні деталі зустрічаються в багатьох кримських будівлях XIX ст.

Галерея, що затіняє дворовий фасад західного флігеля "для почту", утилітарно проста. Вона зроблена з квадратних дерев'яних брусів. Кримським реставраторам ще належить немало попрацювати над фасадами корпусу "для почту", який є найбільш пізньою з будов палацу (XVIII століття), і найбільше постраждав від ремонтів та перебудов. Особливо потрібна кваліфікована реставрація північному фасаду східного флігеля, який віддалено нагадує образ, увіковічений в 1842 році К. Боссолі на малюнку, що мандрує по різних виданнях донині. Але справжній його фасад був іншим, бо до перебудови будинку в корпус "для почту" до приїзду Катерини II та до пожежі 1737 року тут, на першому поверсі, як сказано, були повернені до набережної крамниці, а на другому — приміщення для сторожі палацу. Остаточне слово тут мають сказати реставратори та їх наукова рада.

Зі сходу до приміщення сторожі палацу примикає найкрасивіша та найошатніша споруда комплексу — Велика ханська мечеть, Хан-Джамі.

Фланкований двома мінаретами, двоярусний об'єм мечеті має прямокутний план, майже квадрат, що добре підкреслює і чотирискатний пірамідальний дах, вершина якого прикрашена шпилем з кулями та півмісяцем. Поздовжня вісь храму орієнтована, як і належить за традицією, з півночі на південь. З півдня — орієнтований на Мекку міхраб з вікнами обабіч та над ним, в північному торці — головний вхід та ряд вікон верхнього ярусу. Над вхідними дверима розміщено напис, в якому згадується ім'я засновника мечеті та рік зведення будови (або перебудови): "Селямет-Гірей збудував цю пишну мечеть в 1740 році". Там відзначено також час її першого ремонту — 1763 рік. Зліва біля входу був влаштований квадратний, огороджений та вимощений кам'яними плитами дворик з невеликим (біля 3 метрів в діаметрі) багатогранним басейном. Басейн перекритий куполом з мідної бляхи, внизу облицьований біломармуровими різьбленими плитами з металевими трубками, що виливали чисту воду в мармуровий круговий лоток. Тут відбувався обов'язковий для мусульман ритуал обмивання віруючих перед входом до храму.

Пізніше дворик накрили, заклали арочний вхід до нього з набережної та надбудували над ним службове приміщення з прибудовами, кладовками та зовнішніми дерев'яними сходами. Створена таким чином господарниками (за потребами, звичайно) незугарна, висотою в два поверхи "прилипала" до мечеті безглуздо спотворила первісний вигляд забудови набережної, що, безумовно, має бути виправлене в процесі подальших реставраційних робіт.

Бокові фасади мечеті затінені відкритими галереями з дверима в храм. Галереї утворені широкими стрілчастими арками, що опираються на гранчасті колони зі спрощеними капітелями. Простінки між невеликими вікнами верхнього ярусу на західному фасаді заповнені майоліковими вставками з орнаментами і каліграфічними написами, в яких повідомляється, що "писав це живописець Омер при дворі... головний придворний живописець". В вигадливі декоративні узори майстерно вписані вислови з Корана.

Цікавим акцентом західного фасаду мечеті є двоярусна відкрита галерея зі сходами на другий поверх, в ханську ложу. Прорізана аркою кам'яна та оштукатурена стіна тримає дерев'яні сходи і несе струнку дерев'яну аркаду з вишуканим, пo-східному окресленим завершенням. Аркада, з гранично тонкими колонками та розписаними архівольтами, підтримує карниз великого виносу, теж розписаний, дерев'яний, з черепичною покрівлею. В тіні галереї — вхідні двері та вікна з решітками, що освітлюють ложу.

Дуже майстерно виконані мінарети, гранчасті стволи яких міцно складені з штучного, гладкотесаного каменю на свинцевих прокладках. Особливо радують зір пишно прикрашені різьбленням по каменю кругові балкони (шерфе) мінаретів, звідки муедзини скликали правовірних на молитву. І це єдина архітектурна деталь мечеті, щоправда, повторена двічі, де широко використане різьблення по каменю в зовнішньому опорядженні.

Інтер'єр Хан-Джамі урочистий і строгий. Два ряди опор, що з трьох боків несуть хори (широкі балкони), розділяють внутрішній простір на три поздовжніх нефи. Впоперек зал розподілений на три функціональні зони: вхідну, або нартекс (притвор), молитовну і вівтарну, призначену для священних дій духовних осіб.

Духовна особа — імам — сидів перед міхрабом на постійному місці священнодійства, що називається мейраб. Справа від мейрабу розташований мімбер — красива золочена кафедра з горіхового дерева, з якої по п'ятницях читались вчення (хутбе) арабською мовою, повідомлялись релігійні догмати та перекази, інколи читались вірші з Корана, зміст яких зводився до того, щоб кожен мусульманин, виходячи з мечеті, щиро творив милостиню. Зліва від мейрабу стояла інша дерев'яна кафедра, менша та простіша, — кюрсю, з якої мулла читав проповіді наставницького змісту.

Підлога була вистелена єгипетськими рогожами та різними килимами, — намазликами, на яких правовірні творили намаз—молитву.

З високої дерев'яної стелі, вигадливо розшитої рейками і розфарбованої, звисала велика люстра з різнобарвними свічниками. Стіни над міхрабом та з боків були прикрашені позолоченими написами, верхні вікна в південній стіні вирізнялись різноколірним склом, як і оскління в вікнах ханської ложі.

Головною архітектурною деталлю інтер'єру мечеті є міхраб — неглибока ніша складних обрисів в південній стіні. І характерним сталактитовим завершенням, і багатством майстерного різьблення, а особливо виглядом трьох куль, що звисали зверху, міхраб повинен, як магніт, притягувати погляди людей, що творили намаз, аби вони ні на мить не відволікались на сторонні речі, а дивлячись на ці кулі, що нагадують страусові яйця (символ відродження життя), зосереджувались на одній ідеї, — про Бога, бо інакше їхня молитва не буде угодна Всевишньому. З кулями-яйцями зв'язане давнє аравійське повір'я, що перейшло до татар разом з Ісламом: самка страуса, яка знесла яйце, повинна дивитись лише на нього, а не с сторони, бо яйце зіпсується. Так і належало робити істинному мусульманину. Отака освячена ісламом символіка головної деталі інтер'єру мусульманського храму.

В архітектурі Хан-Джамі досягнуто стильової єдності зовнішніх форм та внутрішнього планування — екстер'єру та інтер'єру. Ця риса витримана в характері османського будівельного мистецтва, що виросло на поєднанні малоазійських та європейських мотивів. Не забуваючи сельджукських традицій, турки-османи, починаючи з XVI століття, широко використовували візантійські конструктивні прийоми та, поєднуючи їх, створили нову архітектуру та свій стильовий напрямок, що перекочував у Бахчисарай з ханами із Стамбула, де вони виховувались.

Характерними зразками, що відображають вплив стамбульського зодчества, є два монументальних ханських дюрбе, збудованих в XVII столітті на ханському цвинтарі при палаці. Подібні, як близнюки, обидва мавзолеї мають однаковий план — восьмигранник з орієнтованим на північний схід входом, — однакову висоту, товщину стін (більше 1 метра), внутрішні розміри (більше 10 метрів), а також однакові півсферичні куполи на восьмигранних, однаково зміщених барабанах. Не урізноманітнюють їхні фасади невеликі однакові вікна на гранях "близнюків". Лише тричетвертні колонки складного профілю на ребрах південного дюрбе, обробка вікон та дверей де в чому відрізняють його від північного дюрбе. Творці мавзолеїв, здається, навмисне (і це заслуговує на похвалу!) поставили мету не вирізняти свої творіння, не дивлячись на їхні великі розміри та пам'ятаючи про їхню другорядну роль в багатому ансамблі палацового комплексу, де головними є мечеть та ханські палати. І лише високими, яскравими куполами та гранями восьмериків збагачують цей ансамбль та загальний силует другорядні його учасники — усипальниці ханів.¹⁰ В цьому проявляється висока майстерність безіменних зодчих.

Величезний інтерес являє собою ханське кладовище — мезарлик, що примикає до мавзолеїв. Тут на порівняно невеликій ділянці — більше 200 надгробків, серед яких багато шедеврів різьби по каменю. В надгробках з білого мармуру або з піщанику увічнені художні особливості творчості кримськотатарського народу, зразки східної поезії, що збереглися на епітафіях. Це описові, поетичні, повчальні тексти, що рельєфно вирізьблені в камені турецькою мовою. Наприклад такі: На квітнику світу я була трояндою, та ба! — зів'яла! О, вічний, розмісти мене в квітнику раю!"

Найпростішою формою надгробка є плита, укладена горизонтально або поставлена на ребро. Інші — складені з кількох плит, на зразок споруди з обеліском в ногах та плитою з написом у головах. Плита має скульптурно оброблене завершення у вигляді чалми на чоловічих могилах, або ж клобука — на жіночих... І всюди — різьблені орнаменти всіх стилів: від сельджуцького до рококо.

Саме цією безцінною скарбницею східної орнаментики, очевидно, надихалися унтер-офіцер Дорофєєв та його малярно-живописна команда, що відновлювала в 1822 році настінний живопис Хан-Сараю, який було втрачено при пожежах. І так захопились, що зафарбували клейовими фарбами високохудожні розписи знаменитого Омера, які були виявлені при реставрації вже в наш час.

Оригінальний меморіал у вигляді восьмиколонної ротонди споруджений у XVII столітті над могилою хана Менглі-Гірея II в південній частині кладовища, поряд з південним дюрбе. Поставлені на високий цоколь колони, квадратні вгорі та внизу, в середній частині мають восьмигранний розріз, а бази — у вигляді зрізаної піраміди. На колонах встановлені кільовидні арки з архівольтами, що неглибоко утоплені в тіло тимпана. Архівольти конструктивні, це торці добре оброблених каменів, що утворюють склепіння арок, які несуть рядову кладку граней невисокого парапету та нескладний карниз. В будовах ренесансних такого не побачити: там конструкція зображується штукатуркою, яка не є конструкцією насправді.

Приклад довершеності чистих конструкцій, організованих в цікавий багатокупольний об'єм, добре видно в одній з найдавніших громадських будов — лазні Сари-Гузель. її розпластаний силует вимальовується в дальньому кутку позаду ханського цвинтаря — самотньо й ніби, випадково. І неспроста. Споруда перебувала за огорожею ханського палацу, була частиною забудови колишньої міської вулиці.

Лазня (хамам) була закладена в 1532 році, на відзнаку сходження на престол хана Адиль-Сахиб-Гірея, про що свідчить напис над одним із входів. Цей хан прославився ще й тим, що, примушуючи татар-кочівників до осідлого життя, наказав рубати їхні кибитки. Спорудження лазні за тих часів було значною подією в житті місцевого населення. Це був своєрідний клуб, куди приходили не лише митися, але й проводити час у бесідах, обмінюватись новинами, проводити ділові зустрічі, відпочити та розважитись.

Звернена входами до вулиці, лазня Сари-Гюзель мала як чоловічий, так і жіночий відділення. Перед кожним з них були розташовані затишні дворики з фонтанами та лавами для відпочинку. Перекриті півсферичними куполами приміщення для миття освічувались отворами в куполах, що нагадували зірки та півмісяці. Біля стін були мармурові лави для миття. Гаряча та холодна вода надходила в мийні приміщення свинцевими трубами. Обігрівалась лазня складною системою опалювальних каналів в масивних стінах та під підлогою. Опалювально-охолоджувальний пристрій дозволяв нагріти (або ж вихолодити) лазню за бажанням. Води кожному вистачало. Відчуттям підвищеного комфорту сприяли прекрасні інтер'єри приміщень для миття. Зводи та високі куполи, міцно встановлені на розмірених стрільчастих конхах, проціджували мережані пучки денного світла, створюючи ілюзію казкового зоряного неба.

В чоловічій половині лазні прислужували 10-15-річні хлопчики — абхазькі, грузинські, руські, польські — в шовкових фартухах, до подолів яких прив'язувались волохаті пальчата для миття гостей, з благовонними кадилами в елегантно нафарбованих хною руках, що пишалися як павичі. Жінкам у лазні слугували відповідно наряджені дівчатка-підлітки, можливо, сестри малолітніх хлопчиків-банщиків.

Найбільш щільно забудована західна сторона двірцевої площі. Тут розташовано найбільшу двоповерхову споруду — головний корпус. Північним боком він примикає до корпусу почту. Його виразна мальовнича композиція складається з груп будівель, з'єднаних переходами й двориками. Вони утворюють дві частини — парадну та призначену для помешкання. До південного торця ханських хоромів прибудована Мала палацова мечеть, за нею, західніше, на деякій відстані — окремий гаремний корпус з Соколиною вежею, розташованою неподалік.

Парадна половина ханських палат починається з Посольського дворика, куди ведуть великі Посольські ворота. Через дерев'яну колонаду дворика зліва проглядається найдревніша частина палацу — знаменитий портал Алевіза, що був перенесений сюди з Салачика. Обшиті. смугами кованого заліза невеликі дубові двері прикрашено пишною різьбленою лиштвою, що вставлена між пілястрами з корінфськими капітелями. На них спирається антаблемент (він складається з трьох частин — архітрава, фриза та карниза), несучи півкруглий фронтон з акротеріями вгорі та півакротеріями внизу, на кутах. Стержні пілястрів прикрашені різьбленим орнаментом, архітрав, фриз та карниз — теж різьблені, як і прикраси фронтона з вписаним в нього кругом, який заповнено арабським письмом і татарською тамгою в геометричному центрі. В цей канонічне досконалий зразок високого Ренесансу венеціанської школи з тонко проробленими деталями майстерно вплетено деякі мотиви мусульманського сходу: валик архітрава та написи, в одному з яких сказано: "Цей пишний вхід та ці величні двері споруджені за велінням Менглі-Гірей-Хана, султана двох материків та хакана двох морів..."

З південного боку до Посольського дворика примикає великий двосвітний зал Ради та Суду (Диван) з арочним входом з подоби сіней, — залишка колишньої відкритої аркади, що охоплювала всю споруду зовні.

Урочистий та оригінальний інтер'єр Дивану. Своєрідності та оригінальності він придбав завдяки поєднанню східних та західноєвропейських мотивів різних стильових напрямків: барокко, ампіру та інших.

За свідченням Манштейна, ад'ютанта фельдмаршала Мініха, стіни Дивану були покриті різнокольоровими фарфоровими кахлями, у вікнах верхнього ярусу красувались кольорові вітражі, нижні вікна мали подвійні віконниці, внутрішні з яких були легкі, решітчасті, красиво виточені з букового дерева, стеля — "в середині куполоподібна, розписана на зразок мозаїки в червоний колір з золотом".

Приємно вражала зір мармурова підлога з біломармуровим басейном та фонтаном посередині залу. Вздовж бокових стін були розміщені покриті тонким жовтогарячим сукном дивани, на яких, як правило, сиділи члени Ради старійшин, наближені до хана. Посередині південної стіни знаходився м'який, теж оранжевий трон хана з золотим півмісяцем, вишитим на внутрішньому боці спинки. З боків трону стояли два м'яких сидіння, теж покриті м'яким жовтогарячим сукном: місця для калги-султана та спадкоємця престолу. На протилежному, північному торці зали, над вхідними дверима влаштовано "ханський сховок" — вузьку зарешечену галерею, звідки повелитель часом міг непомітно спостерігати за тим, що відбувалося в залі.

Збудований в XVI столітті зал Дивана, що багато бачив за свій вік, горілий і не раз ремонтований, тепер поступово, трудами реставраторів відновлює свій образ. І хоч нема в ньому фарфорових кахель, мармурової підлоги з фонтаном посередині, нема старовинних оригінальних меблів, повернені реставраторами фрагменти давнього розпису та контрасти ампірно строгих стін, яскравих вітражів, що не повторюють один одного, та барочного, красиво окресленого коробового склепіння, покритого соковитим живописом, — все це доставляє величезну естетичну насолоду, не говорячи вже про животворне дихання історії.

Бокові двері в південній стіні зали Ради та Суду ведуть до просторого Фонтанного дворика, куди також можна потрапити через Портал Алевіза з Посольського саду. Простір Фонтанного дворика, накритий другим поверхом та частково освітлений верхнім світлом, з рядами дерев'яних колон, привабливий сам собою: радують зір асиметрія плану, поєднання освітлених та затінених зон, кам'яних та дерев'яних сходів, білих стін та кольорової стелі... Але головні ."герої" дворика — два фонтани: Золотий та фонтан Сліз, чиє дзюрчання та тихий дзвін крапель створюють тут особливий високий настрій.

Споруджений в 1733 році (під час правління хана Каплан-Гірея) з білого мармуру в традиціях османської архітектури, Золотий фонтан — це мала архітектурна форма у вигляді різьбленого порталу з прямокутним завершенням та неглибокою нішею у формі арки, яка вгорі прикрашена теж різьбленою стилізованою раковиною, рослинним орнаментом, сталактитовим поясом. Позолота орнаментів та рельєфних написів, що була втрачена з часом та відновлена реставраторами в 1963 році (з датою споруди і словами з Корану), і дала ім'я фонтану: Манзуб, тобто Золотий.

Однак не пишний Золотий, а витончений Сельсебіль (райське джерело), відомий нині як фонтан Сліз, став унікальним поетичним центром палацу, що прославив Бахчисарай на весь світ. Гучній його славі сприяли присвячені фонтану та палацу прекрасні поетичні рядки великих слов'янських поетів: Пушкіна, Міцкевича, Лесі Українки. Завдяки поезії Бахчисарайський фонтан став легендарним, саме він зробив широко відомим і палац.

Фонтан Сліз створений в 1764 році в пам'ять про улюблену дружину хана, красуню Діляру-Бікеч, майстром Омером, іранським художником-декоратором, що працював в Хан-Сараї. Для передачі почуття невтішного горя в малій архітектурній формі (фонтани, лавки, вази для квітів, декоративні басейни тощо) майстром застосовано мову символів. Звичайно, в рамках дозволеного ісламом. А він, як відомо, категорично забороняв художнику-мусульманину зображати людину і взагалі все живе (крім рослин), щоб не змагатися з Аллахом.

Композиція фонтана має форму будови з барочним завершенням. В прикрашене з боків півколонками — по три з кожного боку — поле "будови" вмонтована в його середині плита з білого мармуру з неглибокою нішею барочного обрису вгорі. Обрамлення ніші покрите різьбленням. В верхній частині вирізьблено квітку лотоса зі схованою всередині мідною трубочкою, з якої капля за каплею падають поетичні сльози, наповнюючи три великих та шість малих чаш, які сльозяться, — камінь плаче!

Дзюрчить у мармурі вода;

Вона холодними сльозами

Немовчно ніч і день спада.

Так матері не раз ридали

У дні нещадної війни...

(О. Пушкін в перекладі М. Рильського)

Завдяки поезії О.С. Пушкіна, який присвятив "фонтану любові" немало натхненних рядків, творіння Омера стало частиною руської культури.

Арочний вхід з різьбленими розетками та сельджукськими орнаментами з Фонтанного дворика веде до Малої мечеті, побудованої тут в XVI столітті в візантійських традиціях. Це будова прямокутна в плані, з куполом на восьмигранному барабані, що орієнтована для мечеті незвично: поздовжньою віссю в напрямку схід-захід. Однак міхраб влаштовано, як і вимагає іслам, в південній поздовжній стіні, а вхід — в північній. До візантійських традицій відносяться і знайдені при реставрації на давнішній штукатурці графіті — видряпані зображення вершників, коней та човнів з вітрилами. Смугастий розпис стін теж, очевидно, частково імітував візантійську кладку з рядів каменю та смуг плінфи. Освітлена мечеть чотирма вікнами, з яких три — вгорі та одно внизу, в східній стіні, орієнтованій в Басейний садочок.

Одні з дверей Фонтанного дворика ведуть в Літню альтанку, або Альгамбру, названу так за ім'ям мавританського палацу в Іспанії, що славився альтанками та фонтанами. Створена тим же Омером Альгамбра — квадратного плану павільйон з круглими колонами, що несуть другий поверх. Стеля — дерев'яна, розписана, підлога — мармурова, з квадратним басейном та фонтаном посередині, теж з білого мармуру, прикрашеного зовні рослинним різьбленням тонкої роботи. Спочатку альтанка мала огорожу у вигляді решітки з бамбука або ж бука. Вона була обвита виноградом та трояндами, так що повітря вільно проходило крізь решітку, охолоджувалось та зволожувалось струменями фонтану, наповнювало альтанку ароматами екзотичних квітів, що духмянілись поряд в Басейному саду. На початку XIX століття, при черговому ремонті, втрачені решітки замінили кольоровим склом, обновили та переробили стелю. Але і в такому вигляді сучасний інтер'єр Альгамбри — один з найцікавіших у палаці.

З Літньої альтанки можна потрапити — через бокові двері — в Басейний садочок: витягнутий вздовж східного фасаду головного корпусу, добре озеленений Басейний дворик з двома басейнами та фонтаном, з'єднаними на одній вісі мармуровими лотками та трубами. В цьому райському куточку, закритому з трьох сторін високою кам'яною стіною, повному світла, барв та тиші, пахнуть троянди, дзюрчить вода в мармуровому жолобі, прикрашеному зображенням рибок, що граються. А біля південної стіни, повитий трояндами, тихо "плаче", наганяючи меланхолію, біломармуровий фонтан — дублікат фонтану Сліз. Час тут, здається, уповільнює свій біг.

Широкі дерев'яні сходи ведуть з Фонтанного дворика на другий поверх, в Посольський зал, високий та просторий, — одне з найбільш парадних приміщень палацу. За старими свідченнями, підлога в залі була мармурова (тепер з дощок), покрита чистими циновками, дерев'яна стеля була розписана блакитним кольором з золотом, опоряджена столярними мозаїчними прикрасами. Простір зали, що освітлювався ажурним боковим вітражем, поділений на дві частини: понижену ліву та підвищену праву з двома заглибленнями. В ближньому з них було влаштоване застелене килимами тронне місце, де сидів хан під час посольських прийомів, а в дальньому, у вигляді галереї, — очевидно, виступали під час байраму музиканти, придворні поети та блазні.

Парадні двері в кінці зали приводять в вітальню хана Крим-Гірея, яку називають і Фруктовою альтанкою і Золотим кабінетом. Інтер'єр вітальні — кращий та найоригінальніший в Хан-Сараї. Тут знайшли застосування майже всі засоби пишного провінційно трактованого барочного стилю, що був занесений сюди в XVII столітті через Стамбул з Франції. Два яруси вітражних вікон заливають приміщення з трьох боків золотисто-рожевим світлом. В четвертій стіні — вхідні двері, високий камін, вбудована шафа. Стіни розписані архітектурними деталями з позолотою, прикрашені ліпленням, що зображує розфарбовані під натуральні фрукти в вазах (звідси і назва) — яблука, груші, персики, виноград, сливи. Підлога в вітальні покрита килимами, біля стін — м'які суцільні дивани з золотистими оксамитовими подушками. З різьбленої дерев'яної стелі з високими падугами — характерна риса барокко — звисає кришталева люстра...

Під час розчищання середньої стіни та карниза було відкрито розпис другої половини XVIII віку роботи Омера. Під карнизом збереглася арабська в'язь, що поетично величає "джерело смирення та великодушності", "тінь милості Аллаха", "красу кримського престолу", "обитель гурій"...

Золотому кабінету де в чому поступається опорядженням та розмірами Кавова кімната, що прилягає до тронного "алькова" з західного боку. Тут теж два яруси вітражних вікон, орієнтованих на південь та захід (кімната кутова), на підлозі — килими, біля стін — дивани, а в північній стіні, крім вхідних дверей, — камін, вбудована шафа для кавового посуду та непомітні двері, що ведуть вниз по вузьких дерев'яних сходах в кімнату євнуха та гаремний сад.

Опорядження житлових покоїв палацу було не гіршим, слід вважати, ніж в парадних залах. Особливо гаремний комплекс, який, на жаль, не зберігся. Той єдиний корпус, що нині стоїть поблизу власне ханського, є пізня будова, зведена після нищівної пожежі 1736 року, — заново та наспіх в кінці XVIII століття, уже при Катерині II. Більшість кімнат-комірчин в ньому були перебудовані в 1818 році, під час підготовки палацу до приїзду Олександра І. Влаштовані на їх місці кілька великих кімнат не дають уявлення про дійсний характер внутрішнього плану та справжнє опорядження інтер'єрів гарему. Вигляд цієї будови відрізняється підкресленою ізоляцією від зовнішнього світу: високий цоколь, два яруси вікон, закритих ґратами, ґанок головного входу, огороджений решіткою на всю висоту поверху. В будові застосовано багато дерев'яних конструкцій.

Але на давньому плані палацу, що був складений Д. Тромбаро в 1787 році, гаремний комплекс розташовано імпозантно: корпуси, павільйони, колонади, лазні, альтанки, квітники, сади, в тому числі, очевидно, висячі, — тобто вся територія гаремного комплексу була перетворена в райську обитель жіночої половини сім'ї Гіреїв.

Поблизу старого палацу (згодом зруйнованого) "знаходяться ще інші будівлі, з яких найбільш чудова — сераль, що межує з новим палацом", — свідчить X. Г. Ман-штейн, учасник походу російських військ в Крим, що відвідав палац до нищівної пожежі 1736 року. " В цьому сералі... є жіноча лазня, до якої ведуть великі сіни. В середині лазні влаштовано мармуровий басейн великого розміру з фонтаном, глибиною 7,5 футів і від 11 до 12-ти діаметром, з якого вода виливається в лазню. З боків та навкруги влаштовано ще до 12-ти маленьких лавок, кожна лише на одну особу, з краном та басейном. Біля цієї великої лазні влаштовано ще окремі кабінети, забезпечені кожний фонтаном та мармуровим басейном на дві особи".

Як відзначає Манштейн, поблизу старого палацу є ще одна лазня, "облицьована білим мармуром, але вона влаштована лише на одну особу", а в парку за південними воротами є також будови і серед них "альтанка, розділена на кілька кімнат ґратами з букового дерева, досить мистецьки зроблена", а також кам'яний будинок з широким басейном "від 4-х до 5-ти сажнів в квадраті". Він пише також, що всі багаточисельні споруди оточені садами та фонтанами зі свіжою, найчистішою водою, що проведена зі гірських джерел, і вони (будови) "подобаються своєю охайністю та витонченістю".

Найближчим південним сусідом гарему є Соколина башта, Тоган-Кулеси, яка названа так через те, що в її нижній частині, за переказами, хани тримали соколів для полювання. Збудована вона, як вважають, в XVIII столітті, але, можливо, ще раніше: північна та східна стіни башти входять в стару огорожу гарему, що входив до комплексу старого Перського палацу. Таким чином, башта разом з втраченим колишнім старим палацом (знесений після 1820 року) та сералем колись становила єдиний ансамбль, з південного боку якого був двір з садочком та будівлями, що пізніше стали господарськими.

Архітектоніка Соколиної башти побудована на поєднанні кам'яних та дерев'яних конструкцій, що ярусами полегшуються вгору. Нижній ярус викладено з каменю (він оштукатурений) у формі куба з відрізаним північно-західним кутом внизу, де влаштовано вхід. Другий ярус, восьмигранного плану, — спочатку фахверковий, заповнений цеглою, потім — з дерев'яних конструкцій, обшитих дошками до рівня заґратованого світлового пояса вгорі. Дах башти невисокий, восьмискатний, з великими звісами, вкритий черепицею, прикрашений шпилем з півмісяцем нагорі. Всередині башта порожня, має дерев'яне перекриття на рівні світлового пояса та драбину, теж дерев'яну.

Теперішній образ Тоган-Кулеси склався в результаті реставраційно-відновлювальних робіт, що проводились особливо активно в 1822 році під керівництвом архітектора М. Колодіна. Стелю в башті виконав запрошений Колодіним грек Михайло Кладо, англійський підданий, "відомий майстер азіатської роботи", мешканець Бахчисарая.

При відновленні башти архітектор Колодій вніс свої зміни, особливо при встановленні світлового поясу: він усунув балюстраду, спростив малюнок дерев'яної решітки, чим збіднив її східний колорит. Як заявила спеціальна будівельна комісія, реставраційні роботи проводились з неповним врахуванням вимоги "залишити все в азіатському смаку", внаслідок чого Колодін в 1824 році був замінений архітектором Ф. Ельсоном. Цей майстер зумів зберегти східний колорит палацових споруд, більше того, навіть застосував їхні мотиви при будівництві нових споруд для російських вельмож, наприклад кухонного корпуса Наришкіних в Сімферополі (колишній маєток Воронцовка в парку Салгирка).

Значної переробки зазнали ханські конюшні та каретні приміщення, що займали східний бік великого двору, навпроти Соколиної вежі, — від огорожі ханського кладовища до бібліотеки біля Південних воріт, де за ханів, можливо, жили конюхи. В кам'яному приміщенні довжиною більше 30 метрів було розміщено біля півсотні коней та з два десятки карет. Коні стояли двома рядами на похилій підлозі без помосту в кам'яних стійлах, окремому для кожного коня. Приміщення освітлювалось заґратованими вікнами, що були затінені по всій довжині фасаду дерев'яною аркадою. Тепер від конюшні залишились лише окремі фрагменти. Решта передана під сучасні господарські приміщення. Тут ведуться реставраційні роботи.

Якщо відвідувач пройде через Південні ворота з баштою над ними, що збудована в XVIII столітті, —стрімкою спорудою, під черепичним дахом з різьбленим широким дерев'яним карнизом,— він потрапить в парк, де зараз розташовані військовий цвинтар та обеліск вічної слави. В південно-східному кутку парку самотньо височіє знаменитий мавзолей Діляри-Бікеч, улюбленої дружини хана Крим-Гірея. Дюрбе збудоване в 1764 році, в епоху повсюдного розквіту пишного стилю барокко. Основні ознаки цього стилю — багата пластика в оздобленні стін, велика кількість вертикальних та горизонтальних членувань, розкріповок, досить рельєфних, захоплення криволінійними деталями — тут, в образі дюрбе Прекрасної дівчини, цілком наявні. Традиційний восьмигранник з куполом на восьмигранному барабані, прикрашений таким барочним нарядом: нижню частину підперізує декоративна аркатура — на кожній грані по три двоярусні арки, середня нижня з яких — вікно, що нині закладене. В західній стіні влаштований дверний проріз у вигляді арки, з вишуканим завершенням складного малюнку, точно таким, як в решті нижніх арок. Встановлена аркатура на цоколі з надзвичайно рельєфним карнизом. Подібними тягами окреслено парапетний пояс восьмигранника та підкупольний барабан, додатково декорований арочками. Кути восьмигранника прикрашені тонкими пілястрами, де традиційний сельджукський ланцюг перетворений в переривчасті канелюри. На передній (вхідній) грані гробниці — дошка з написом: "Молитва за вічний спочинок душі покійної Діляри-Бікеч".

Біля входу в дюрбе, за переказами, стояв фонтан Сліз (Сельсебіль), що пізніше був перенесений чи то до Басейного саду, чи то в Фонтанний дворик — дослідники це з'ясовують.

Мавзолей Діляри-Бікеч, як і інші будови палацового комплексу, чекає ще ретельної реставрації, яка б опиралась на всебічні дослідження. Лише такий підхід допоможе відтворити з багатьох рис правдиве обличчя минулою часу.

До цих рис відноситься також і оточення палацу — забудова набережної, криві вулички на схід та захід від Хан-Сараю, двоповерхові будиночки, що піднімаються по косогору один над одним, тулячись до підніжжя скель, одинокий мінарет мечеті Тахтали-Джамі. Цей мінарет височіє за триста метрів на схід від Хан-Сараю, на південному боці вулиці Рози Люксембург 5.

Тахтали-Джамі, або Дерев'яна мечеть, збудована в 1707 році з застосуванням дерев'яних брусів при кладці стін — тому й назва така. Храм зального типу під вальмовим (чотирисхилим) дахом з черепичним покриттям. Своєрідність пам'ятника полягає ось в чому. Будову розташовано на крутому рельєфі дуже затисненої ділянки, під кутом до лінії забудови через канонічну орієнтацію в строгому напрямку північ-південь. Ці умови визначили оригінальне рішення вхідного вузла: у вигляді опущеного на 5 сходин нижче рівня тротуару асиметричного вхідного майданчика, накритого косокутним, теж асиметричним звисом покрівлі в створ вулиці. Конструкція навіса, або ж піддашшя, західним краєм спирається на дерев'яний стовп, а східним — на стіну з прямокутним прорізом і аркою над ним. Перед прорізом і за ним влаштовано спуск сходинами ще нижче по крутому схилу — з рівня підлоги мечеті до верху вимостки навкруги будівлі, Двомаршовий сходовий спуск є з західного боку, впритул до храму — до воріт приватного домоволодіння.

Над арочним входом — присвячувальна дошка з написом про те, що храм збудований стараннями Бек-Хан-Султанхани, дочки Аль-Хаджі Селім-Гірей-Хана.

Тіснота ділянки примусила зодчого зробити мінарет вбудованим всередину і частково зовні храму, розташувавши його зліва від вхідних дверей, навпроти міхрабу, так, що лише верхня кругла частина його кам'яного стовпа з різьбленим шерфе та гострим конічним завершенням виглядає зовні. Нині з мінарету щоп'ятниці розносяться над долиною співучі заклики муедзина до молитви, підсилені репродуктором.

Прикладами ансамблевої забудови старого міста є будинки з крамницями та двоповерхові житлові будинки садибного типу. Вони розташовані по червоній лінії з наскрізними проходами з вулиці у внутрішні дворики, так звані "уст-азбар" — верхні дворики, що спускаються до будинків терасами. Пристосований до конкретного рельєфу, кожний будинок має асиметричний план, конструктивний та функціональний розподіл за поверхами: нижній, кам'яний, — призначений для господарських потреб, верхній, дерев'яний — жилий, як правило, розділений на чоловічу та жіночу половини. Другий поверх з боку вулиці консольне нависає над входом, а у дворі, саме там, де сходяться чоловіча та жіноча половини, влаштовується загальна засклена веранда зі сходами на терасу.

Характерним прикладом татарського житла такого типу в Бахчисараї є садибний житловий будинок на вулиці Річковій, 123, збудований в середині XIX століття. В його внутрішньому плануванні, головному та дворовому фасадах, у всьому образі будинку наглядно відображено багато традиційних особливостей будівельного мистецтва в житлі кримських татар.

⁹Таке призначення (і назву) корпус одержав при підготовці палацу до приїзду Катерини II.

¹⁰В склепах дюрбе 30 поховань. З них 11 — в південному, решта — в північному мавзолеї.