ГЕЗЛЕВСЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ

В кривих та вузеньких вуличках цих

Давно заблукала історія.

Текіє, мінарети, мечеть, кенаси

Береже серед них Євпаторія.

Середньовічна частина Євпаторії розміщена на рівному морському березі, зручно та затишно — обличчям на південний схід, до широкої Каламітської затоки та добре видної в ясну погоду смуги Кримських гір з гордим Чатир-Дагом на горизонті.

Тут, недалеко від древньої Керкинітиди, що входила в орбіту впливу, як вважають, спочатку Херсонеса, потім Мангупського князівства, турки-османи, захопивши Крим в 1475 році, заснували свій опорний пункт, укріплене місто, яке назвали Гезлев. Огороджений фортечними стінами довжиною біля 3 кілометрів, висотою б—8, при ширині 3 — 5 метрів, Гезлев мав форму п'ятикутника та займав територію в межах сучасних вулиць Революції, Караєва, Інтернаціональної, Дмитра Ульянова, Піонерської. Оточена ровом стіна протягом трьох століть постійно зміцнювалась і добудовувалась (а останнім часом — руйнувалась, розбиралась для потреб сусідніх новобудов, доки повністю не зникла). В місто вели п'ять воріт: з заходу, від пристані, зі сходу, з південного сходу та з півночі. Головними були східні ворота Одун-Базар-Капусу (ворота дров'яного базару), що вели в бік Бахчисарая.

В хаотично забудованих міських кварталах з лабіринтами кривих вузеньких вулиць, на зразок акмечетських, жили татари, турки, вірмени, караїми, греки та інші народності. В місті був розташований тритисячний турецький гарнізон, справно працював відкритий в XVI столітті ханський торгівельний порт, в гавані якого могли одночасно розміститись до 200 суден. Літом на набережній біля фортечної стіни тривала жвава торгівля всяким товаром, в тому числі і невільниками — ясиром.

Місто інтенсивно забудовувалось, ущільнювалось. Особливо після того, як хан Девлет-Гірей І, що сів на кримський престол, прибувши зі Стамбулу після тамтешньої коронації, звелів закласти на честь цієї події найбільшу, найвеличнішу та найкрасивішу на півострові мечеть саме тут, в Гезлеві, де бачився хану другий Стамбул, майбутня столиця зміцнілого ханства, бо Бахчисарай став уже тісним та замалим.

Проект Гезлевської мечеті хан замовив в Стамбулі архітектору Ходжі Сінану. Знаменитий Сінан, грек за походженням, що народився в турецькому селі Агірна, недалеко від міста Кайсері, був енциклопедичне освіченою людиною, — математиком, інженером, астрономом, талановитим та плідним зодчим, що подарував світу більше 300 видатних споруд, в тому числі 131 мечеть, 35 медресе, 19 мавзолеїв, 5 акведуків, 14 мінаретів, 17 караван-сараїв, 31 палац, 35 лазень. Збудовані ним мечеті Шах-Заде та Сулейманіє в Стамбулі, Селіміє в Едирні зазнали світової слави.

П'ятнична мечеть — Джума-Джамі (в п'ятницю, за переказами, народився пророк Магомет) була закладена в Гезлеві через рік після коронації Девлет-Гірея І, в 1552 році. Будівництво велось довго, більше 10 років, і завершилось, як вважають, в 1564 році. Під куполами нового храму оголошувалось отримане в Стамбулі право на Кримське ханство (фірман), що тут же було підписане ханом в спеціальному акті, який зберігався в мечеті постійно. Тому друга назва храму — Хан-Джамі.

Джума-Джамі розташована в східній частині сучасної євпаторійської набережної. Вища від навколишньої забудови, вона добре видна з моря та берега крізь зелень Караєвського саду і разом з православним храмом Святого Миколая, розташованим поряд, визначає обличчя набережної, формує вид морської панорами старої частини Євпаторії.

Композиція ханської мечеті побудована за принципом наростання об'ємів, силуетом нагадуючи стамбульську Айя-Софію. Логіка її візантійських в своїй основі виразних монументальних конструкцій чітко простежується в зовнішньому вигляді храму.

З квадратної в плані серцевини виростає в центрі четверик, прорізаний стрільчатими арками, уступами перетворюючись в восьмерик з великим куполом, що має 11 метрів в діаметрі. Нижню частину купола охоплює, звужуючись догори, подоба барабана з арочними вікнами, обробленого лопатками. Три сторони четверика оббігають ритми малих куполів — по три на бокових нефах, та п'ять над галереєю оберненого на північ головного входу. З півдня попружна арка четверика переходить в півкупол конхи, всередині якої влаштовано вівтар з міхрабом.

Ефектно контрастуючи зі спокійною гладдю бокових фасадів, скромно окреслених тонким карнизом та прикрашених двома ярусами вікон — прямокутних внизу та стрільчатих вгорі, — зі сходу та з заходу стрімко злітають на тридцятиметрову висоту два струнких мінарети з корзинами шерфе вгорі та єлємом на конічних завершеннях.

Майстерно влаштований головний вхід: гарних пропорцій галерея по довжині фасаду, стрільчаті арки якої опираються на круглі колони з капітелями в формі сталактитових кошиків. Фасадну стіну під аркадою прикрашають дві міхрабні ніші з обох боків дубових, прикрашених різьбленням, парадних дверей.

Екстер'єру храму цілком пасує його інтер'єр, деякі елементи якого читаються і зовні: головний купол, основа якого прорізана вікнами, попружні арки, урочиста конха. Їх ромейське (через паруси) поєднання всередині доповнене двоповерховими аркадними галереями вздовж східної та західної стін, а також балконом-хорами над входом, що з'єднує галереї, звідки гвинтові сходи ведуть нагору, де звичайно моляться мусульманки. Запасний вихід для них влаштовано в східній стіні через закриті сходи, що прибудовані зовні.

Євпаторійська Хан-Джамі недавно реставрована повністю: капітально відновлені мінарети та галерея головного входу, замінені новими, за збереженими зразками, зіпсовані архітектурні деталі зовні та всередині. Реставраційні роботи виконували київські та кримські майстри за проектом інституту "Укрпроектреставрація" (м. Київ). Автор проекту реставрації — архітектор Є. І. Лопушинська.

Оновлений храм віднині знову служить людям як місце спілкування з Богом. Тепер по кілька разів на день кожну п'ятницю з висоти мінаретів пливе, розливаючись над околицею міста та бухтою, закликаючи до молитви, співучий голос старого муедзина, посилений потужними динаміками. Сусідство з мечеттю в честь П'ятниці православного Свято-Миколаївського собору мимоволі викликає різні думки: про давню суперечку двох релігій та про їх мирний діалог, про перегукування часів та культур, про наслідування та переймання традицій, про їхні спільні корені... Так, в образі храму Святого Миколая, збудованого в 1898 році в пам'ять про звільнення Євпаторії від англо-франко-турецьких військ в роки Кримської війни, — в поєднанні восьмерика, четверика, арок, парусів, куполів, в самому типі храму — центральнокупольному — проглядаються ті. ж, що і в Джума-Джамі, візантійські форми, але трактовані по-руськи, в русько-візантійському стилі, що процвітав на Русі в культовому будівництві XIX століття. В ході тривалої еволюції ромейські конструкції ускладнені та доведені до досконалості: вони придбали співучу плавність ліній, особливу витонченість в підборі деталей, вишуканість елементів декору. І Свято-Миколаївський собор — яскравий приклад того. Найближчим стародавнім сусідою та сучасником Джума-Джамі є гезлевська турецька лазня, визначний пам'ятник османської архітектури XVI століття. Лазня — багатокупольна споруда з грубою пізнішою переробкою передбанника, оберненого фасадом до сучасної вулиці Червоноармійської, — єдина комунальна споруда в Криму, що діє з часів середньовіччя. Через спотворення перебудовами передбанника з вулиці не видно куполів роздягалень та мийних кімнат, а можливо, їх не було видно і в старовину, бо їхні розміри невеликі — не більше 3 метрів в діаметрі — і архітектурний ефект та виразність громадської будови (лазні в ті часи були свого роду клубами, що особливо приваблювали жінок) створювалися рядами згрупованих різноманітних куполів — круглих та овальних, з отворами-віконцями, щоб пропускати всередину світло.

Внутрішній план будинку виконаний за відомою традиційною схемою: просторий передбанник, кімната для роздягання, мийні приміщення — всі купольні. В інтер'єрах, спотворених за 400 років переробками та реставраціями, були мармурові підлоги, панелі, лавки та мийки. Тепер в гезлевських купальнях ведуться капітальні реставраційні роботи, і пам'ятник, очевидно, довгий час буде закритий для огляду. Турецькі лазні, подібні до євпаторійських, існували також в Кафі (Феодосії), в Карасубазарі (Біломорську) та, на жаль, не збереглися. На території колишнього Гезлева збереглися культові пам'ятники немусульман: єврейська синагога, караїмські кенаси, а на колишніх околицях, за міськими стінами — вірменський храм, спотворений прибудовами та переробками, та церква Святого Іллі, збудована грецькою громадою. Зараз Свято-Іллінська церква відкрита для православного богослужіння, збагачена настінним живописом всередині, а зовні на залишках стін добротно відновлена дзвіниця з місцевого ракушняка.

Найцікавішим з немусульманских пам'ятників в колишньому Гезлеві є караїмські кенаси. У караїмів була в Гезлеві стара кенаса (неподалік від Джума-Джамі), яку вони розібрали, звівши в XIX столітті, поблизу північного кордону міста, на місці ще древнішої напівпідземної кенаси, новий культовий комплекс: соборний кафедральний храм (в 1807 р.) — для служб в урочисті та святкові дні, малу кенасу (в 1815 р.) — для служби в будні, три анфіладно розміщених дворики, палісадник з металевою альтанкою в центрі перед собором і, нарешті, показний вхід у вигляді чотириколонного портика, виконаного в ренесансному стилі на місці старовинних, невеликих за розміром воріт з кованого заліза. За цим пишним портиком, що контрастує з рядовою сірою забудовою нинішньої вулиці Матвеева, та дещо заглибленому всередину кварталу, тепер легко визначити місце розташування кенас, що заховані в гущі будинків. Через металеву решітку ажурних воріт навіть з вулиці видно перспективу прекрасно влаштованих, вимощених плитами двориків, — Коридорного, з глухими аркадами з боків та трельяжем, Мармурового з прохідними аркадами, вимощеного мармуром (звідки й назва), Чекального, що в глибині перспективи, з аркадою та лавами для відпочинку, затіненими виноградними лозами, та зі входами в храми.

За східною стіною середньовічного міста в трьох сотнях метрів від моря був розташований недалеко від Одун-Базару багатий та впливовий монастир дервішів — текіє, одна з найдревніших споруд Гезлева, що збереглася до наших днів, в непривабливому, правда, вигляді, — адже ведуться реставраційні роботи.

Тепер над глухою кам'яною огорожею на розі вулиць Інтернаціональної та Караєва видно купольний будинок текіє, без скла в вікнах, коробка мечеті (стіни без даху), та мінарет між ними без завершення. В монастирський комплекс, — до речі, єдиний в Криму мусульманський монастир, що зберігся до наших днів, — ввійде також двоповерхова споруда так званого Чайного будиночка (кав'ярня з готельними номерами над нею), зведеного в кінці XIX століття на захід від монастирського двору та повернутого головним фасадом на сучасну вулицю Караєва, де була тоді площа Катик-Базар.

Найзначнішим пам'ятником комплексу є будинок текіє, саме через свій почесний вік (збудовано не пізніше XVI століття), оригінальний план, цікавий інтер'єр та зовнішній вигляд. За планом це великий квадрат (сторона 17,5 метрів), з невисокою оббудовою зі зрізаними кутами, всередині якої — малий квадрат зали з входом зовні (з заходу), перекритої куполом 9,3 метра в діаметрі. Розпір купола з допомогою високих парусів передається на товсті стіни малого квадрата, низ якого по периметру порізаний дверними отворами, що ведуть до келій. Осьовий проріз в західній стіні веде через сіни назовні. Перекриті плоскими зводами низькі келії розділені частими стінами, які конструктивно виконують роль контрфорсів. Кожна келія мала невеличкий щілинний отвір в склепінні перекриття. Купольний зал освітлено ярусом стрільчатих вікон — по два вікна з кожної сторони квадрата.

Композиційна побудова плану відображена також зовні пам'ятника. Шляхом зрізів зовнішніх кутів здійснено перехід з четверика на восьмерик, одноповерхова оббудова позначила келії. Завершує композицію восьмигранний шатровий дах під черепицею.

Побудована на рубежі XVIII — XIX століть, монастирська мечеть перед входом до текіє на відстані трьох метрів від його західного фасаду являє собою просту базиліку з прибудованим зі сходу мінаретом, поряд з входом в храм, розташованим не з півночі, як звичайно, а зі сходу, — навпроти входу в текіє, що дозволяло влаштувати між ними легкий критий перехід. Мечеті, на зразок цієї, утилітарне прості та часто без прикрас, очевидно, були поширені в кримськотатарських селищах. Знайомство з деякими з них, що вціліли, — попереду, в наступній главі.