Центр інформації та документації кримських татар

Отже, Неаполь Скіфський, Ак-Мечеть, Сімферополь¹²— три міста, що тісно пов'язані в просторі, історії, часі. Вони свідки трьох історичних епох, трьох крутих поворотів в долі Криму. Два з них — Ак-Мечеть та Сімферополь — і зараз добре видні з Салгирської долини в силуетах міської забудови. Стара Ак-Мечеть з розсипом низеньких будиночків на гребені Петровських висот неначе спеціально відзначена телевізійною вежею, ніби велетенською віхою, а на північ від неї поважно та величаво спускається, розкинувшись по долині Салгира, багатоповерховий Сімферополь. Але осідлавши Петровські висоти і спустившись до низу Петровської ж балки, Ак-Мечеть не наважилась піднятися на плато південно-східного масиву Петровських скель: саме там упокоївся прах великого пращура — Неаполя Скіфського.

Майже сім віків існував Неаполь, або по-грецьки — Неаполіс (Нове місто). Він займав територію близько 20 гектарів, мав з південного боку, захищеного обривами, товсті, високі, звужені догори оборонні стіни (товщина їх становила від 2,5 метра до 6,5, а висота — до 5 — 8 метрів), двоє воріт, великі вежі на відстані по 40—50 метрів (віддаль польоту стріли), житлові, господарські, культові споруди, мавзолей, парадну площу, всипану білою вапняковою крихтою та обрамлену так званим "будинком з портиками", під яким, очевидно, стояли мармурові та бронзові статуї, присвячені богам — Зевсу, Афіні та іншим, запозиченим у греків, або своїм, що нагадували чимось грецьких.

Під ударами боспорських греків, сарматів, аланів та готів Неаполь в III ст, нашої ери пізнав запустіння, життя в ньому ледь жевріло. Через століття, в IV ст., нашестя гунських орд доконало місто остаточно — воно загасло, а серед руїн його виникло та довгий час існувало грецьке поселення, яке нові завойовники - татари, що заселяли поступово в ХIIІ—XIV століттях долину Салгира, називали його Керменчиком — малою фортецею.

З висоти Керменчика відкривалась велична панорама Салгирської долини: зміїлась річка, поблискуючи там-сям в гущавині лісу з рідкими шапками дубів-великанів, червоніли подекуди розсипи черепичних дахів з городами-садами при них, танула в мороці лісова й трав'яниста далечінь, плоска на півночі та полога на північному сході, здиблена до неба на південному сході, де з лісового покриву високо здіймаються сині гори з величавим, під хмари, Чатир-Дагом.

Неважко уявити, як, спустившись з Керменчика та онімівши від величі панорами, їхали вершники — калга-султан, друга особа після хана, з усім почтом, — по вузькій лісовій дорозі, що плавно повторювала на лівому березі згини Салгира. їхали не поспішаючи, притримуючи нетерплячих, гарячих коней. Прислуховувались до говору потоку (Салгир — назва дотатарська, що означає "гірський потік"), до перегукування удодів, до дерев'яного перестукування дятлів у лісі, уважно дивились по боках, часто зупинялись, повертались та тихо перемовлялись: вибирали місце для майбутньої резиденції султана, для мечеті і татарського міста, назви якому ще не було.

Для зведення палацу облюбували затишне місце біля дороги, в гирлі балки (теперішньої Петровської), де Салгир приймає ліву притоку, що весело омиває північне підніжжя Керменчика, а скельний обрив затуляє протилежний, "степовий" бік від негоди та небезпеки. Облюбоване місце чимось нагадувало ханську резиденцію Аш-лама-Сарай. Тут, як і там, нагорі, хоч і Керменчик, але все ж фортеця, внизу річка, що не поступається Чуруксу, і затишний закуток долини, прикритий з північного заходу скелею, де можна влаштувати розкішний, подібний Ашлама-Сарайському, парк.

Вибравши місце для палацу та скріпивши акт вибору, можливо, трапезою на свіжому повітрі, висока "комісія" повільно поїхала лівим берегом зануреного в тінь скельного виходу, що нагадував грізну, без зубців, стіну фантастичної фортеці. Замовкли дотепники, мовчали садівники, зодчий, майстер фонтанної справи, мовчав муфтій, їхав у роздумах калга-султан. Думали, очевидно, як і нині будь-хто при зустрічі з вічними скелями: про швидкоплинність І та марноту людського життя, даного для того, щоб залишити по собі нащадків, добрі справи та добру пам'ять.

Але ось скеля стала пологою, опустилась, зариваючись в косогір і в ньому зникаючи. Дорога взяла круто вліво, вискочила на рівнину, винесла на неї і вершників. Тут вони круто розвернулись та поїхали майже назад, але вже зверху, по кам'янистому плато, все віддаляючись від скелястого краю, в напрямку зеленого кучерявого від кущів клину, де протікав струмок. "Кращого місця для майбутньої мечеті не знайти", — можливо, сказав муфтій, показуючи майданчик, що впав йому у вічі, поряд з ручаєм. І всі погодились, схваливши вибір ділянки для мечеті і розлоге плато навкруги, де було вдосталь місця для майбутніх поселян — для міста.

Соборна мечеть Кебір-Джамі була споруджена в 1508 році, про що свідчив напис арабською мовою над входом. Базилікового типу храм мав прямокутний план розміром 9 на 12 метрів (за однією з версій храм був купольним розміром 7 на 7 метрів), з входом з півночі, міхрабом у південній стіні і окремим мінаретом. Аскетично скромним був його зовнішній вигляд: ніяких профілів чи лиштв, інших прикрас, окрім хронограми, яка сповіщала, що мечеть спорудив Абдурахман-бек-Алі, щоб прославити хана Султан-Менглі-Гірея в місяць мухарел 914 (1508) року. Намагаючись урізноманітнити фасади, древній майстер застосував два варіанти вікон: в нижньому ярусі вони прямокутні, вгорі — круглі. Мальовничість всієї композиції придавав трисхилий дерев'яний дах з черепичною покрівлею та невисокий мінарет, викладений зі штучного, груботесаного каменю-вапняку, з простим шерфе та конічним завершенням, увінчаним єлемом.

Стіни храму були викладені з вапняку на глиняному розчині, оштукатурені та побілені вапном. Білизна стін, що регулярно поновлялась, послужила причиною назви спочатку храму, а потім і татарського поселення Ак-Мечеть (Біла мечеть), що тут утворилось і стало потім містом з тією ж назвою.

В першій половині XVIII століття мечеть горіла, була відновлена в 1772 році і розширена в північний бік. На початку XX століття (1907 рік) вона була капітально відремонтована та розширена, в результаті чого змінилась і ускладнилась об'ємно-просторова композиція храму: через прибудову бокових нефів мінарет виявився всередині одного з них, на північному фасаді з'явився розвинутий карниз, збагачений дрібною пластикою, а на південному — фронтон, прикрашений лучковими кокошниками, що були чужі архітектурі ісламу. Після примітивних перебудов та розширень будинок придбав статус соборного храму (Кебір-Джамі), майже квадратний план та дивовижний екстер'єр, в чому і була його оригінальність.

Однак розширення та оновлений вид не змогли допомогти Кебір-Джамі стати дійсно ведучим соборним храмом в змаганні з новими, побудованими в місті в XIX столітті мечетями, які були більш привабливими, або ж розмішені ближче до житла пастви. Була також збудована ще одна соборна мечеть — Базар-Джамі, мечеті Тохал-Джамі (1827 р. ), Джума-Джамі (1829 p.), Ак-Мечеть (1849 р.) Циганська (1851 p.), мечеть Сеід-Нафе (I860 p.), Оні-Джума-Джамі (1886 р.) та інші, так що на кінець XIX століття в місті їх нараховувалось не менше десяти. І всі — базилікового типу. А після зведення пізніше красивої, купольного типу, просторої полкової мечеті Драгунського кінного полку, що була аналогічна храму Муфтій-Джамі в Феодосії, їхня кількість, можливо, зменшилась, бо деякі з них — невеликі, тимчасові, непоказної архітектури — могли бути знесені як зайві. Але ж повернемось до Ак-Мечеті — храму та міста.

Для скромної древньої Кебір-Джамі долею була приготовлена відповідальна роль: вона стала-головним містоутворюючим елементом колишнього середньовічного поселення Ак-Мечеть. Саме до храму та примикаючих до нього розлогих майданів, — культового, базарного, водорозбірного, — сходились найкоротші шляхи від житлових масивів, що приростали, як кристали в насиченому розчині, тулились один до одного, розповзаючись по схилу плато на всі боки. Вслід за пологістю рельєфу та за ходами зливових потоків найкоротші шляхи перетворювались у вузькі, з глухими кам'яними огорожами, криві вулички. Вони то повзли вгору, то збігали вниз, то заходили з боків, — і все до них — до білої мечеті, до джерельної води та до базару. Наступні переробки і ущільнення частково змінили початкове планування вулиць, але не настільки, щоб знищити їх середньовічний характер та повчальну своєрідність. Будинки в Ак-Мечеті за високими огорожами будувались в один чи два поверхи. Перший поверх відводився для господарських потреб чи під майстерні, а другий — часто з галереями по всьому фасаду, слугував для житла. Стіни будинків викладали з бута на глиняному розчині, галереї та дахи були дерев'яні, покрівля — черепична. Деякі будинки, вже спотворені переплануваннями та прибудовами, збереглись донині.

Середньовічна Ак-Мечеть пила воду з криниць, яких, за свідченням Евлії Челебі, в місті було чотири. Була також лазня з приміщеннями для роздягання, чекання, з душем та кабінами для миття. В трьох невеликих школах акмечетські діти вчились грамоті.

На плані Ак-Мечеті читачі можуть бачити, що ще в XVIII столітті місто було невелике. За його південною околицею був розлогий пустир, за яким внизу, біля підніжжя скель, розташувалося ще одне містечко — палацовий комплекс калги-султана. Він складався з великої палацової площі з фонтаном, оббудованої, по аналогії з Хан-Сараєм, критими черепицею будинками різного призначення: службовими (приміщення охорони, канцелярії), господарськими (кухня, комори, конюшня, каретна), житловими та парадними. Можливо, був гарем, і обов'язково — мечеть з мінаретом. І, звичайно ж, красивий парк з басейнами та фонтанами. Від колишнього палацового комплексу не вціліло ніщо. І навіть місце його розташування — відоме приблизно.

Під управлінням калги-султана була вся долина Салгира, від його витоків до початку степу. Володів султан і Ескі-Сараєм (Старим палацом), який іноді називали ще Султан-Сараєм, де, як вважають, був також монетний двір, хоч монети його чеканки нумізматам невідомі. І до цих пір не встановлено навіть місце, де б могли розташовуватись монетний двір та палацовий комплекс калги-султана. А от мечеть — велика та гарна — збудована, очевидно, поблизу палацу, як вважають, в XIV-XV століттях, збереглася до наших днів. Збереглася, мабуть, завдяки високій міцності стін — їхня товщина сягає 125 сантиметрів. Вони добротно складені з дрібнозернистого піщанику місцевих каменоломень на вапняково-піщаному розчині.

Те, що нині залишилось від мечеті Ескі-Сарай, — майже куб без даху та мінарета, з напівзруйнованою прибудовою зі східного боку, — можна побачити з тролейбусної траси при під'їзді до села Піонерське Сімферопольського району. Храм самотньо стоїть в долині серед яблуневого саду (за 200 метрів на північ від русла Салгира). Він скорботно чорніє проваленим куполом та пустими отворами вікон. Віконні прорізи — по п'ять на кожному фасаді — розміщені трьома ярусами. Внизу вони прямокутні, з утопленим обрамленням та стрільчатими нішками по ширині обрамлення, у другому ярусі — стрільчаті, з архівольтами, теж утопленими. Вгорі — круглі, по одному вікну на кожному фасаді, точно по його осі.

Оригінальний асиметричний план храму: у вигляді двох квадратів, зімкнутих по південній лінії, — великого, з зовнішнього боку 12,7 метра, і малого — розміром 6 метрів.

Зовні квадратам плану відповідають різні за розмірами об'єми двох купольних мечетей — великої та малої, з окремими входами з північного боку, прикрашеними стрільчатими нішами, та з міхрабами в південній стіні. Подоба міхрабної ніші, але зміщеної до східного рогу мечеті, є і на північному фасаді, внизу. Цей зовнішній міхраб, очевидно, був призначений для відвідувачів, які творили намаз під відкритим небом перед храмом, що не вміщав їх в дні багатолюдних мусульманських свят.

До північно-західного рогу мечеті прилягав мінарет, основа якого та початок сходин розчищені в 1991 році під час археологічних розкопок під керівництвом В. П. Кирилка.

Мала мечеть, очевидно, слугувала султанською ложею, де місцевий правитель, друга особа після хана, калга-султан, міг творити свій намаз, слухаючи священика великої мечеті крізь заґратований проріз в суміжній стіні.

Обидві мечеті мали купольні перекриття, складені з легкого пористого туфу. Малий купол спирався парусами на три зовнішніх стіни малого квадрата (товщина їх 90 сантиметрів) та на масив східної стіни головної мечеті. Основа великого купола зовні мала вигляд невисокого восьмигранного барабана. Перехід купола з квадратної основи всередині здійснено через високі паруси, гострі кути яких беруть початок на рівні вікон нижнього ярусу та закріплені опорними каменями, з яких і починається з'єднання парусів з боковими стінами, що закінчуються вгорі арками. Інтер'єр молитовного залу доповнено міхрабом в південній стіні з багатим різьбленням за сельджукськими мотивами, а над входом існували дерев'яні хори для жінок, про що свідчать гнізда в північній стіні зсередини.

Цей дуже цікавий пам'ятник ще чекає поглиблених досліджень, терплячого лікування та якісної реставрації.

Та повернемось до Ак-Мечеті.

Після приєднання Криму до Росії в біографії міста відбувся крутий поворот. На вільній території, що прилягає з північного заходу до метушливої магістралі Бахчисарай — Карасубазар, було закладено впритул до Ак-Мечеті нове місто — Сімферополь, "город пользы", з центром, що прилягав до редуту, збудованого під керівництвом О. Суворова на березі Салгира, де зараз готель "Україна".

Складений в 1786 році генеральний план Сімферополя зроблено за класичною схемою того часу — поєднанням трипроменевої та прямокутної системи вулиць. Реконструкція Ю. В. Крикуна, Б. В. Кондрацького, творця сімферопольських готелів "Україна" та "Москва", допомагає розкрити задум автора першого плану "міста користі"¹³.

Основою композиції мала стати півкругла площа, відкрита на річку та забудована громадськими будинками з собором в центрі. Храм мав замикати перспективу променевих вулиць — прямої та двох діагональних. Проектом передбачалась також перебудова північно-західної частини Ак-Мечеті.

В процесі реалізації плану міста вносились зміни. Парадна півкругла площа з променевими вулицями в натурі не здійснена. При прямокутній забудові кварталів була додатково прокладена вулиця Долгоруківська (тепер Карла Лібкнехта), а на її вісі, замикаючи перспективу, де зараз пам'ятник-танк, збудований Олександро-Невський собор, що був пізніше зруйнований. На вільних ділянках в Ак-Мечеті, недалеко від Кебір-Джамі, з'явились православні храми — спочатку полкова церква Костянтина та Олени, потім Петро-Павловський собор, Свято-Троїцька грецька церква та інші.

На рубежі Ак-Мечеті та Сімферополя, де вздовж дороги залишалось немало пустирів, утворились міські земляцькі поселення, що дали назви новим вулицям: Вірменська (тепер Кавказька), Караїмська, Грецька (Одеська), Єврейська (Одеський провулок). Відповідно земляцтвам на нових вулицях, крім житла, з'явились і торгівельні ряди, майстерні ремісників, школи та храми (що не всі вціліли), — караїмська кенаса (по вулиці Караїмській), грецькі торгівельні ряди, гімназія та церква (Одеська, 12), єврейська хоральна синагога (на тому місці, де тепер магазин-ресторан "Океан"). А в гущі та на західній околиці ак-мечетської забудови розширялась та обновлялась Кебір-Джамі, будувались медресе та нові мечеті, однією з яких була Джума-Джамі, споруджена в кінці XIX століття за клопотанням та на кошти сімферопольського купця Хаджі-Сеїд-Нафе.

Мечеть Саїд-Нафе розміщена серед одноповерхової забудови з відступом від червоної лінії вулиці (тепер Колодязний провулок, 3) та під кутом 45 градусів до неї через строгу орієнтацію будови в напрямку північ — південь. Зального типу храм збудовано за прямокутним планом розміром 10 на 18 метрів з антресолями всередині, можливо, більш пізніми. Кладка стін виконана з ракушняку, який оштукатурено та побілено. Бокові фасади асиметричні — вікна розміщені в двох рівнях, внизу вони фігурні, мавританського малюнка, вгорі — круглі. Вікна попарно поєднані П-подібною профільованою рамкою. З північного боку мечеті був окремий мінарет, який з'єднано з фасадом перехідним місточком. На північно-східному розі будинку — присвячувальна дошка, що арабською в'яззю повідомляє: "Община — це порятунок, розділення — це кара. Будував цю священну мечеть та закінчив її Аль-Хадж Саїд Нафі Бін-Мухамед Аль-Амін Ефенді в 1301 (1895) р. Аллах хай зробить його постійним та святковим до кінця світу".

Тепер мечеть передана громаді "Саїд-Нафе". Розпочато ремонтно-будівельні роботи.

Першочергової реставрації діждалась і древня Кебір-Джамі, що довгий час була запущена та перероблялась, коли в ній була палітурна майстерня.

Відродження храму розпочалось з поверненням на батьківщину кримських татар. Після ретельного вивчення пам'ятника спеціалістами Кримської комплексної архітектурно-реставраційної майстерні інституту "Укрпроектреставрація", після комплексного дослідження стану конструкцій будинку було вирішено на старих фундаментах звести нові кам'яні стіни на міцному цементно-піщаному розчині з застосуванням сучасних залізобетонних конструкцій. Лише фрагмент південної стіни, де міхраб, залишено оригінальним та вмонтовано в укладку південного фасаду, по суті, нового храму. В плані обновленої мечеті відображено будівельні етапи її реконструкцій та розширень.

Проект нової Кебір-Джамі виконано Кримською комплексною архітектурно-реставраційною майстернею інституту "Укрпроектреставрація". Автори — архітектори А. А. Абдурахманов, Ш. У. Халілов та інженер Л. М. Панасенко. Будівництво вели Кримське реставраційне управління та турецькі майстри. Замовником виступала Кримська Інспекція пам'ятників архітектури.

Нинішній обрис мечеті вирішено в формах турецької культової архітектури. Тринефний молитовний зал з притвором, хорами для жінок та розміщеним в західному нефі мінаретом увінчується півсферичним куполом на високому восьмигранному барабані, що має стрільчаті вікна на всіх гранях. Автори урізноманітнили фасади поєднанням вікон прямокутних в нижньому ярусі і стрільчатих та круглих вгорі.

Нова Кебір-Джамі з часом викличе упорядкування навколишньої забудови, благоустрій прилягаючої території.

Недавно закінчено реконструкцію і реставрацію іншого пам'ятника — колишнього медресе, де зараз розміщено кримськотатарську бібліотеку ім. І. М. Гаспринського. Медресе стоїть в глибині кварталу по вулиці Самокиша 8. Вона являє собою довгу одноповерхову під шифером кам'яну споруду з арочними вікнами та широкою дерев'яною галереєю по північному фасаду, де вхід. Пізніші прибудови на флангах, що спотворювали чіткий та ясний початковий вигляд, знесені, трухляві дерев'яні конструкції і черепичне покриття замінені новими. Фасад будинку збагачений виконаними з допомогою штукатурки елементами пластики: профільованим карнизом, архівольтами та тягами на рівні підвіконь та п'ят арок.

Реконструкцію та реставрацію колишньої медресе, а тепер просторої і активно діючої бібліотеки імені І. М. Гаспринського, виконано за проектом Ш. У. Халілова, начальника Кримської комплексної архітектурно-реставраційної майстерні (ККАРМ) інституту "Укрпроектреставрація". Фінансували роботи по реконструкції уряд Нідерландів та Міжнародний Фонд "Відродження" за програмою "Інтеграція в українське суспільство кримськотатарського народу, вірмен, болгар, греків та німців, які зазнали депортації".

А "душа" білої мечеті Кебір-Джамі переселиться в нове тіло та буде жити вічно в нових уже формах, як символ древності. Повернено в спадщину місту древнє ім'я Ак-Мечеть — таку назву отримав новий, сучасного вигляду та планування житловий район Сімферополя, де компактно проживає частина кримськотатарського населення.

Хаотичний план вулиць, на зразок Ак-Мечетської, але в приморському її варіанті, можна побачити в старій частині Євпаторії, що при турках-османах називалась Гезлев.

¹¹Тут і на стор. 109,119,144 — вірші автора.

¹²Зустрічаються два написання назви цього міста — Сімферополь та Сімферопіль, на зразок Тернополя. Друге написання слід вважати неправильним, оскільки назви такого типу мають двояке походження. В одних — назви типу Тернополь, — друга частка — "піль", походить від іменника "поле", тому природно називати місто Тернопіль, Тернопілля тощо, але в даному випадку частка "поль" походить від грецького "поліс", тому м'яке "і" після "п" з'явитися не може. Правильно слід говорити Сімферополь, що в перекладі з грецької значить "місто користі", недаремно символом Сімферополя здавна є бджола. (Примітка перекладача).

¹³ Авторство приписується архітектору І. Є. Старову.