ПЕРЕДМОВА

З початку 90-х років ХХ-го ст. проблема дослідження колективних ідентичностей переживає справжній бум. Найбільш активно досліджуються процеси формування та становлення новітніх ідентичностей - регіональних, надрегіональних та наднаціональних. На цьому тлі набувають нового змісту й трансформаційні процеси в традиційних релігійних та етнічних спільнотах. Мусульманська ідентичність у Європі в цьому контексті становить особливо цікавий об'єкт, оскільки останніми роками демонструє чи не найбільшу динаміку розвитку, що супроводжується підвищенням суспільного напруження навколо неї. До того ж характеристики мусульманської ідентичності значно варіюються не тільки через відмінність конкретного культурного та історичного контексту кожної з європейських країн, але також залежно від походження га історії формування місцевого мусульманського населення.

Проблеми, пов'язані з ідентичностями різноманітних спільнот, що існують у сучасній Європі, потрапили в фокус дослідницької уваги невипадково. Саме Європа нині становить величезний експериментальний полігон, на якому відпрацьовується модель збереження та підтримки розмаїття групових ідентичностей, так само як США свого часу були центром свідомого впровадження протилежного за спрямуванням і вужчого за змістом підходу, відомого під назвою "плавильного казана" (melting pot). У тому ж напрямку під гаслами підтримки "національної за формою та соціалістичної за змістом" культури радянського народу рухався й колишній СРСР. Але зараз ситуація на цьому просторі значно змінилася, вага культурних (у широкому розумінні) розходжень стає дедалі більшою.

Сучасна Україна, разом з країнами Балканського півострова, належить до групи європейських країн, які мають власне корінне мусульманське населення. З другого боку, так само як і в країнах Західної Європи, визначальним чинником для розвитку ісламської ідентичності в Україні є відносно недавні міграційні процеси. Одним з наслідків цього є те, що мусульманська спільнота України лише зараз почала привертати до себе суспільну увагу та професійний дослідницький інтерес. Пропонований читачам текст містить результати одного з перших досліджень на цю тему, виконаного Центром близькосхідних досліджень у рамках роботи над проектом "Ісламська ідентичність в Україні: соціальний та політичний виміри" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Метою цього проекту було окреслити коло основних питань, пов'язаних із соціально-політичними вимірами функціонування ісламської ідентичності в Україні. Зважаючи на складність досліджуваного феномену, його гетерогенність та фрагментарність, а також беручи до уваги відсутність попередніх досліджень сучасної ісламської ідентичності в Україні, авторам довелося працювати у досить широкому змістовому та методологічному діапазоні, починаючи від необхідності визначення достовірних соціально-географічних параметрів, опису та характеристики мусульманських інститутів, що діють сьогодні в Україні, і закінчуючи аналізом специфіки ісламської ідеології та дослідженням рецепції ісламу та мусульман в українських дискурсивних практиках. Окрему увагу було приділено теоретичним питанням вивчення колективних ідентичностей, оскільки строкатість існуючих у цій сфері підходів вимагала узагальнень. Звичайно, автори не мали на меті дати вичерпний аналіз заявленої проблеми, тут існував цілий ряд тематичних та методологічних обмежень. Серед перших слід назвати суто релігійні аспекти, такі як догматика та психологія релігійності, що не були об'єктом нашого розгляду. Варто підкреслити також і одне з методологічних обмежень, згідно з яким автори свідомо уникали елементів критики та оцінок ідеологічного характеру. Йдеться про те, що дослідження на тему ідентичності часто мають виразне критичне спрямування, викриваючи упередженість представників більшості щодо різноманітних меншин. Наш проект хоча й враховує досягнення такого критичного підходу, не є, тим не менше, спрямованим на підтримку будь-якої ідеології. Ми виходили з факту наявності культурного розмаїття в Україні як даності і приймали це як вихідне положення, а не як предмет оцінки.

Висновки та узагальнення, що містяться у монографії, є результатом аналізу емпіричних даних, які вперше вводяться до наукового та суспільного обігу. Переважну більшість цих даних було отримано у ході польових досліджень, які здійснювалися в двох основних напрямках. Перший - найбільший за обсягом - був спрямований на вивчення принципів організації та функціонування мусульманських громад у різних регіонах України і проводився у формі експедицій. Другий полягав у збиранні архівних матеріалів з історії мусульманської освіти в Україні. Під час експедицій було обстежено 51 мусульманську громаду - у Луганській (Луганськ, Стаханів, Свердловськ, Алчевськ), Донецькій (Донецьк, Артемівськ, Слов'янськ), Запорізькій (Запоріжжя, Мелітополь), Херсонській (Херсон, Генічеськ, с.м.т. Новоолексіївка, с. Христівка) областях, у містах Харкові, Києві, Львові, Вінниці, Одесі, а також в Автономній Республіці Крим (міста Сімферополь, Севастополь, Бахчисарай, Білогорськ, Старий Крим, Керч, включно з мікрорайоном Хидирлес, Феодосія, включно з мікрорайоном Байбуга, Євпаторія, Сімеїз, Ялта, Судак - мікрорайон Єні Маалє, селища Цвіточне, Кача, Соколине, Привітне, Азовське, Червоногвардійське, Грушівка, Сонячна Долина, Морське, Щебетовка, Веселе, Танкове). У ході експедиційної роботи було зібрано дані з історії розвитку ісламських громад та організацій в Україні. Проводилися інтерв'ю з лідерами місцевих мусульманських громад - імамами, головами релігійних громад, активістами та парафіянами, зустрічі з керівництвом трьох основних мусульманських центрів України (Духовне управління мусульман України, Муфтіят Криму, Духовний центр мусульман України), представниками громадських мусульманських організацій та їх відділень на місцях, активом національно-культурних товариств кримських та волзьких татар у Донбасі, Києві, Севастополі, Сімферополі, Бахчисараї; представниками іноземних мусульманських організацій, які працюють в Україні (Директорат у справах релігії уряду Туреччини, мусульманські фонди та громади "Азіз Махмуд Хюдаї", "Сулейманія" та ін.), а також зустрічі з керівниками політичних організацій та партій, які опікуються справами мусульман (Меджліс кримськотатарського народу, Партія мусульман України). Таким чином, було охоплено всі основні організації, які впливають на формування та функціонування ісламської ідентичності в Україні.

Окрему частину роботи було присвячено вивченню системи мусульманської освіти в Україні як одного з найважливіших чинників відтворення та формування ісламської ідентичності. Відвідувалися мусульманські навчальні заклади - медресе в Криму, ісламський університет в Києві (ДУМУ) та його філія в Одесі, було зібрано дані про три навчальні проекти - Ісламський інститут в Сімферополі, Ісламський університет в Донецьку (тимчасово не працює) та медресе в Севастополі. У межах цієї підтеми проводилася також робота в Центральному державному архіві вищих органів влади України та в Центральному державному архіві Автономної Республіки Крим, під час якої було зібрано та оброблено дані з історії ісламської освіти в Україні (1920-1989 pp.).

Одне із завдань роботи над проектом полягало у визначенні тієї ролі, яку відіграють у формуванні, підтримці та відтворенні колективних ідентичностей різні типи дискурсу. Аналіз особливостей рецепції ісламу та мусульман в українських дискурсивних практиках XIX - поч. XXI ст. базується на даних лінгвістичних корпусів, таких як Лексична картотека Інституту української мови НАН України та спеціально складений електронний корпус даних із сучасних українських ЗМІ.

Ми щиро вдячні Міжнародному фонду "Відродження" за фінансову підтримку, без якої виконання цього проекту було б неможливим. Особливу подяку висловлюємо всім представникам мусульманських організацій та членам мусульманських громад за їхню люб'язність та приязне й відверте спілкування.

Ми дуже вдячні п. Шевкетові Меметову, заступникові міністра освіти АР Крим за неоціненну допомогу в організації експедиційної праці та консультації, пані Олені Рудоман, пп. Лютфі Османову, Кемалу Сейтвелієву, Джамілю Бібішеву та Зіявуддіну Саїдову за їхню важливу підтримку, а також докторові філософії Салаху Закуту за цінні поради.

Окрему сердечну вдячність хочемо висловити першому заступнику Голови Меджлісу кримськотатарського народу, народному депутатові України п. Рефату Чубарову за постійний та непідробний інтерес до нашої праці. Ми вдячні докторові політичних наук О.В. Литвиненку за його допомогу. Особливу подяку хочемо висловити нашому колезі з відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, кандидатові філологічних наук С.С. Єрмоленку. Красно дякуємо рецензентам нашої книжки завідувачеві відділу Близького Сходу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, доктору філологічних наук B.C. Рибалкіну та головному науковому співробітнику Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, доктору історичних наук Чернікову І.Ф. Насамкінець щиро дякуємо директорові Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, докторові історичних наук Л.В. Матвеєвій, заступникові директора, кандидатові історичних наук О.Б. Бубенку, та вченому секретареві Інституту, кандидатові історичних наук Д.А. Радивілову за сприяння та допомогу у проведенні цього дослідження.

Автори