Розділ II
КРИМ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

§1. Етнодемографічний стан у Криму на початку ХХ ст.

У складі Російської імперії Кримський півострів на початку ХХ ст. входив до Таврійської губернії, яка межувала із Херсонською та Катеринославською губерніями. Ці території, завойовані наприкінці XVIII ст. в Османської імперії, складали єдиний економічний, соціальний та етнокультурний історичний регіон¹. Територія Таврійської губернії обіймала 53053,8 кв. верст, з яких на Кримський півострів припадало 22241 кв. верст (42% території), і займала двадцять перше місце серед п’ятидесяти губерній Європейської Росії. Вона поділялася на вісім повітів, три з яких займали континентальну частину Півдня України: Дніпровський, Бердянський та Мелітопольський, а п’ять – Кримський півострів: Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський, Ялтинський. Також у Криму були утворені два градоначальства: Керч-Єникальське та Севастопольське².

Щільність населення Таврійської губернії наприкінці ХІХ ст. була, порівняно з іншими губерніями південного заходу Російської імперії, невеликою та дорівнювала 27,29 осіб на кв. версту³. Але порівняно із середнім показником по Російській імперії, який складав 6,66 осіб на кв. версту, вона була густонаселеною⁴. Найбільша щільність населення спостерігалася в Ялтинському повіті – 91 особа на кв. версту, Сімферопольському – 43, Феодосійському – 29, Євпаторійському – 14, Перекопському – 10⁵. За даними першого всеросійського перепису населення 1897 р. у Таврійській губернії мешкало 1447790 осіб, з них 762804 (52,6%) чоловіків та 684986 (47,4%) жінок⁶. Кількісна перевага чоловіків була характерною як для міст Таврійської губернії, де мешкало 159596 чоловіків та 137565 жінок, так і для сільської місцевості – відповідно 176622 чоловіків та 160970 жінок. Подібна картина спостерігалася власне у Криму, де мешкало 546592 особи, з них чоловіків – 304163 (55,6%) і жінок – 242429 (44,4%). Відповідно у містах та міських поселеннях півострова мешкало 129298 чоловіків та 99075 жінок, а у сільській місцевості – 174865 чоловіків та 143354 жінок⁷. На відміну від Криму, в інших регіонах Російської імперії напередодні Першої світової війни пропорція була зворотною: на чоловіків припадало в середньому 49,7% і жінок 50,3% населення⁸. Висока частка чоловіків у складі населення свідчила про значну трудову міграцію на півострів.

Означений же чинник був причиною високого рівня народжуваності та шлюбності (див. табл. 1).

Таблиця 1

За даними Центрального статистичного комітету за 5 років, з 1897 по 1902 р., коефіцієнт шлюбності у Криму дорівнював 8,3%. В європейській частині Росії цей показник до Першої світової війни дорівнював 8,6%¹⁰. У подальшому він залишався стабільним і складав 14 – 15%, за виключенням 1909 – 1911 рр. (10%), 1915 – 1917 рр. (6%)¹¹. Природний приріст населення в Російській імперії загалом у цей час дорівнював 16,4%¹².

Швидше за інші етноконфесійні громади розросталися християнські (православні та лютеранська), як показано на табл. 2. Низький природній приріст, що був характерний для мусульманського населення, обумовлювався високою смертністю, вказуючи передусім на постарішання членів громади внаслідок еміграції молоді.

Таблиця 2

Хоча Крим відносився до курортних регіонів, система охорони громадського здоров’я була недостатньо розвиненою. Наприклад, у 1913 році у лікувальних закладах регіону налічувалося 1059 ліжок, з них у сільській місцевості 320, та 84 амбулаторії, з них 69 на селі¹⁴. За здоров’ям населення Криму наглядало 57 лікарів¹⁵.

У Таврійській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. нараховувалося 17 міст, де мешкало 289316 осіб, себто 20% загальної кількості населення¹⁶.

Тому що усі великі міста губернії розташовувалися на Кримському півострові там частка міського населення складала близько 45%¹⁷. Тут же спостерігався дуже високий рівень урбанізації, хоч економіка півострова була переважно аграрною.

Модернізація економіки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. прискорила урбанізацію, спричинивши соціальні зміни. У 1910 р. міське населення Таврійської губернії виросло до 408000 осіб (21,7%), а у 1914 р. – 417200 (22,9%).

Зростання чисельності міського населення у 1910 р. у співставленні із результатами перепису 1897 р. становило 141%, а в 1914 р. – 144,2%. Цей показник був трохи вищий, ніж у Херсонській губернії (141,7%), але суттєво нижчий, ніж у промисловій Катеринославській губернії (214,3%)¹⁸.

Таблиця 3

З 12 міст Кримського півострова на початку ХХ ст. найбільшими були Сімферополь із населенням у 66452 осіб, Севастополь – 61324, Феодосія – 35916, Керч-Єнікалє – 33219, Євпаторія – 25658 та Ялта – 421874. Інші міста нараховували між близько 4 тис. мешканців у Балаклаві та Алушті та 16 тис. у Бахчисараї та Карасубазарі.

Попри розбіжність у статистичних даних у різних джерелах, збільшення чисельності міського населення у досліджуваний період не викликає сумніву (див. табл. 4 та 5).

Таблиця 4

Зміни чисельності населення міст Криму (1897 – 1918 рр.)²⁰

Міське населення інтенсивно зростало за рахунок внутрішнього приросту та міграційних процесів, які заторкнули як старі поселення, так і ті, що зросли у імперський період.

Усі міста Криму були поліетнічними, але росіяни і українці складали більшість міських жителів і, зокрема, найбільших міст: Севастополя, Сімферополя, Керчі, Євпаторії, Ялти, Старого Криму та Феодосії. Кримськотатарське населення традиційно було зосереджене у колишніх головних містах Кримського ханату – Бахчисараї, Карасубазарі та Євпаторії. Вірмени, євреї, караїми та кримчаки в основному мешкали у містах.

Сільське населення Кримського півострова також відзначалося етнічною строкатістю. Значною мірою вона була зобов’язана іноземній та внутрішній імміграції.

Колонізація регіону вихідцями з європейських держав здійснювалася упродовж усього ХІХ ст., але посилилася після скасування кріпацтва.

Таблиця 5

Етнічний склад населення міст Криму²¹

У Криму розвивалася промисловість. 1898 р. у Криму було 568 фабрик із 6386 робітниками. Основна частка промислового виробництва припадала на 74 підприємства харчової промисловості. У середньому на одну фабрику припадало 11 – 12 робітників²³. На день робітники-металісти отримували 90 копійок, а учні – 40 копійок жалування. При цьому заробітна платня нерідко знижувалася до 10 копійок на день²⁴. Провідними галузями були тютюнова, пивоварна, горілчана, в яких було зайнято 1699 робітників. На обробці шкіри, у миловарнях та на рибних промислах працювали 52 підприємства та 465 осіб. Також діяли 8 чавуноливарних підприємств із загальною кількістю 450 робітників²⁵. Разом в 1913 р. у промисловості Криму було зайнято 19000 робітників, і ще на кустарних промислах – 14 тис.²⁶ За кількістю ремісничих цехів виділявся Бахчисарай. Найкрупнішим з ремісничих виробництв було виготовлення сап’яну, де було зайнято 380 осіб. За ним йшло чоботарське виробництво із загальною кількістю працюючих у 346 осіб. Теслярським та токарським виробництвом було охоплено 178, а швацтвом – 67 осіб. Ремісники були об’єднані у цехи.

Таблиця 6

Етнічний склад населення окремих повітів Криму²²