Електронний бюлетень

"Крим у дзеркалі української преси"

№ 29

(11.10 - 20.10.2007)

За 11.10 - 20.10.2007 року Центром інформації та документації кримських татар виявлені наступні матеріали щодо кримської та кримськотатарської тематики, які систематизовані нами за рубриками з посиланням на видання і дату публікації. Матеріали надаються мовою оригіналу.

З М І С Т:

Влада. Суспільство. Політика.

Роль "первопроходцев" в борьбе за возвращение крымскотатарского народа
на Родину и патриотическом воспитании подрастающего поколе

Указом Президиума ВС СССР от 28 апреля 1956 года с крым­ских татар были сняты огра­ничения по спецпоселению. Одновременно с этим отмечалось, что снятие указанных ограничений не дает им права проживать в Крыму и не влечет за собой возвращения иму­щества, конфискованного при выселении.

Ибраим ВОЕННЫЙ
(“Голос Крыма” №42, 12 октября 2007 года)

БЮТ хочет поменять крымскую власть

Вчера заместитель председателя Блока Юлии Тимошенко Николай Томенко заявил, что БЮТ инициирует смену власти в большинстве регионов страны. По словам Томенко, их политическая сила претендует на посты глав областных государственных администраций в двадцать одной области за исключением Донецкой, Луганской и Закарпатской. БЮТ также требует для своих представителей должности премьер-министра Автономной Республики Крым и главы горгосадминистрации Севастополя.

(“Крымская правда” №187, 13 октября 2007 года)

Перший територіальний...

Якщо в цілому по країні багато людей схильні вбачати в дострокових парламентських виборах генеральний прогін перед виборами президентськими, то на рівні регіонів ці тенденції дуже застосовні для пристрілювання виборів місцевих. У Криму — передусім виборів депутатів парламенту автономії, на достроковості яких наполягає опозиція.

Валентина САМАР (Крим)
("Дзеркало тижня" №38, 13-19 жовтня 2007 року)

Нахабство "братів"
Чорноморський флот Росії — окупант українських маяків,
постановив Вищий господарський суд України

Минулого четверга закінчилася шестирічна судова тяганина навколо 22 українських маяків у Криму, самовільно зайнятих російськими військовими. За позовом Генпрокуратури, суд визнав, що росіяни володіють маяками незаконно і мають повернути їх у власність України, зокрема Мінтрансзв’язку. Вчора молодіжна громадська організація "Студентське братство", яка вже кілька років чинить спротив агресивним діям ЧФ РФ, скликала прес–конференцію, аби звернути увагу української влади на рішення суду, і необхідність його виконувати. За словами лідера "Студентського братства" Олега Яценка, не маючи волі поширити суверенітет України на Кримський півострів, чиновники воліють "не помічати" неправомірних дій та відвертих неподобств, які чинять на українській землі російські "байци".

Олег СНІГУР
("Україна молода" №188, 13 жовтня 2007 року)

Розвиватимемо "філософію Севастополя"...

Один із керівників НДП, голова міської державної адміністрації Севастополя, лідер депутатської групи "Крим" у парламенті Автономії Сергій КУНІЦИН днями поділився з журналістами думками про підсумки парламентських виборів і розповів про своє бачення найактуальніших проблем країни, Криму, Севастополя.

Підготував Микола СЕМЕНА (Севастополь — Сімферополь)
("Україна і світ" №42, 15-21 жовтня 2007 року)

Літо закінчилося - проблеми залишились

  За попередніми висновками експертів, цьогорічний курортний сезон на півострові можна оцінити як вдалий. В оздоровницях, а також у приватному секторі вже відпочило понад шість мільйонів гостей. Та результати проведення оздоровчого сезону в автономії позитивно характеризують не тільки кількісні показники.

Олександр КУЛИК,
("Урядовий кур'єр" №190, 16 жовтня 2007 року)

Крымчане в парламенте Украины

В понедельник Центральная избирательная комиссия Украины обнародовала официальные результаты выборов парламента страны. В числе четырёхсот пятидесяти народных депутатов Верховного Совета Украины шестого созыва четырнадцать крымчан, трое из них представляют Севастополь.

Наталья Пупкова
(“Крымская правда” №189, 17 октября 2007 года)

Увидеть Крым и умереть

Ныряльщики-дилетанты подвергают смертельной опасности жизни туристов.

Наталья ДРЕМОВА
(“Комсомольская правда” №224, 17 октября 2007 года)

Валерий Иванов: "Украина превращается в полицейское государство"

Во вчерашнем номере мы уже сообщали о протестных акциях, проходивших в Киеве в день, когда согласно указу президента праздновалась 65-я годовщина создания Украинской повстанческой армии. Подробности скандала между участниками антифашистской акции и сотрудниками правоохранительных органов сообщил непосредственный участник событий депутат Верховного Совета Крыма, секретарь рескома ПСПУ Валерий Иванов.

(“Крымская правда” №189, 17 октября 2007 года)

Реве та стогне в Казантипі
Кримські екологи занепокоєні "фантастикою" в заповіднику

Подія, на яку гостро відреагувала Кримська республіканська асоціація "Екологія і світ", — зйомки нового фільму російським кінорежисером Федором Бондарчуком вартістю 29 мільйонів доларів за романом братів Стругацьких "Заселений острів". Точніше, тієї частини проекту, який знімався у Казантипському природному заповіднику на березі Азовського моря. Виявляється, там під час натурних зйомок наприкінці минулого місяця росіяни влаштували батальні сцени фантастичного майбутнього, але з цілком реальними вибухами і стріляниною та навалою бронетехніки.

Василь ДРАГОЛЮК
("Україна молода" №191, 18 жовтня 2007 року)

Был и будет памятник Екатерине Великой

Вчера исполнилось 117 лет с момента торжественного открытия первого в Крыму бронзового памятника российской императрице Екатерине II. Статуя императрицы с простёртой к городу рукой, фигуры и бюсты екатерининских сподвижников - Г. Потёмкина и В. Долгорукова, А. Суворова и Я. Булгакова (посланника России в Турции) тридцать один год, до сноса в 1921-м, украшали аллею городского сада Симферополя. Сейчас городские власти и пророссийские организации планируют восстановить монумент императрицы в нынешнем Центральном парке культуры и отдыха, чуть в стороне от первоначального места. Закладной камень уже установлен, а на сооружение самого монумента объявлен сбор средств.

Наталья ПУПКОВА
(“Крымская правда” №191, 19 октября 2007 года)

Крымскотатарские писатели хотят решить свои проблемы

11 октября крымскотатарские писатели собрались в Республиканской крымскотатарской библиотеке им. И. Гаспринского на свое очередное собрание, на котором обсудили итоги встречи крымскотатарских писателей с представителями Национального совета писателей Украины (НСПУ) в Коктебеле в конце сентября, а также проблемы защиты авторских прав писателей.

Тулънара УСЕИНОВА
(“Голос Крыма” №43, 19 октября 2007 года)

"Милли Фирка" добивается возрождения государственности крымских татар

15 октября в Информационном пресс-цен­тре состоялась пресс-конференция с учас­тием представителей "Милли Фирка" Васфи Абдураимовым и Решатом Аблаевым. Встреча с журналистами преследовала цель: напомнить о памятной дате — 86-летия со дня образования КрАССР. 20 ок­тября "Милли Фирка" намерена отметить День республики возложением цветов к памятнику И.Гаспринского, шествием и вручением в представительстве президен­та Украины в Крыму документа на имя пре­зидента Украины В.Ющенко. В документе, содержится призыв к главе государства приложить все усилия для установления национально-территориального статуса Автономной Республики Крым, который и ранее обеспечивал гармоничное развитие всех проживающих в Крыму народностей, разного религиозного исповедования.

Лейля АЛЯДИНОВА
(“Голос Крыма” №43, 19 октября 2007 года)

Фестивалі. Виставки. Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. Кіно

Хоробре серце генерала
Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження
відомого правозахисника Петра Григоренка

"Починайте вимагати. І вимагайте не частини, не шматочка, а всього, що у вас було незаконно відібрано, — звернувся генерал Петро Григоренко до кримських татар 17 березня 1968 року. — Свої вимоги не обмежуйте писанням петицій. Підкріплюйте їх усіма тими засобами, які надає вам Конституція, — використанням свободи слова і друку, мітингів, зібрань і демонстрацій... Не вважайте свою справу лише внутрідержавною. Звертайтеся по допомогу до світової прогресивної громадськості. Те, що з вами зробили в 1944 році, має цілком визначену назву. Це чистої води геноцид — "один із найтяжчих різновидів злочину проти людства". Цю промову масово розмножили активісти кримськотатарського національного руху. Про неї знав майже кожен кримський татарин.

Гульнара БЕКІРОВА
("Україна молода" №189, 16 жовтня 2007 року)

У Криму знову незадоволені кіногрупою

Працівники Карадагського природного заповідника заявили журналістам, що вони обурені діями знімальної групи російської кінокомпанії "Маяк", яка зараз веде зйомки фільму "Нова земля", через те, що вони заподіяли істотних збитків не лише первозданності природного ландшафту Лисячої бухти та масиву Ечкі-Даг, але завдали шкоди природі.

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
("День" №177, 17 жовтня 2007 року)

Андрій ГРИГОРЕНКО: Мій батько був українським національним демократом...

Учора в Криму відбулися заходи на честь 100-річчя з дня народження Петра Григоренка

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
("День" №177, 17 жовтня 2007 року)

Вирус автономизации или стремление к справедливости?

Завершила работу научно-практическая конференция "Крым в контексте Русского мира: история и современность". В ней приняли участие политологи, философы, историки и филологи Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, Крымского государственного медицинского университета им. Георгиевского, Крымского юридического института Национальной юридической академии им. Ярослава Мудрого, Крымского колледжа экономики и управления, Института истории Южной Украины, Национальной академии природоохранного и курортного строительства, Научного центра историко-краеведческих исследований и Свода памятников Украины в Крыму, Крымского юридического института Харьковского национального университета внутренних дел, Симферопольского филиала Европейского университета, представители Верховного Совета Крыма.

Лидия ИЛЬИНА
(“Крымская правда” №192, 20 октября 2007 года)

Земельне питання

Керченская земля татарам не нужна и даром

В посёлке компактного проживания крымских татар Джаныкой (Керчь) пустует более половины участков - керченская земля репатриантов не интересует.

(“Крымская правда” №190, 18 октября 2007 года)

Кому и почём достаются крымские пляжи?

Крымское правительство утвердило итоги аукциона по продаже права аренды трёх прибрежных участков в Черноморском районе. Теперь почти десятью гектарами пляжа распоряжается коммерческая фирма. Мы попытались выяснить, что выиграет от этого республиканский бюджет и будут ли пускать за изгородь местных жителей?

Анастасия БАЧИНСКАЯ
(“Крымская правда” №191, 19 октября 2007 года)

На чьей стороне закон?!

15 октября на Центральной площади Симферополя перед Советом министров собрались представители крымскотатарского наро­да, чтобы обратить внимание властей на неувядающую земельную проблему.

Лейля Алядинова
(“Голос Крыма” №43, 19 октября 2007 года)

Земли в центре Ялты "неприкосновенны"

Ялтинский горсовет намерен ограничить продажу земли в центральной части города. Владельцы торговых точек не смогут выкупить участки, на которых расположены их киоски и павильоны.

Зоя Круглова
(“Крымская правда” №192, 20 октября 2007 года)

Севастополь

Игорь Касатонов: "Украина всегда будет должна России"

Когда адмирала Касатонова спрашивают, почему он в 1991 году поступил именно так, а не иначе, то есть взял на себя ответственность за принятие решений и сохранил Черноморский флот для России, Игорь Владимирович называет одну причину: "Я - сын командующего Черноморским флотом, который завершил выполнение приказа Сталина восстановить Севастополь, который во время антижуковской кампании защитил многих офицеров и адмиралов, который перевооружил флот и выстоял по всем позициям. Сейчас пишут, что Касатонов колебался - ничего подобного: я проигнорировал украинскую присягу, потому что я - сын российского адмирала!".

Юлия ВЕРБИЦКАЯ
(“Крымская правда” №185, 11 октября 2007 года)

Нам не нужна война. Тем более — чужая
Черноморский флот России "взял в заложники" жителей Севастополя

Украина намерена докумен­тально закрепить невозможность ведения военных действий на своей территории Черноморским флотом России. Об этом заявил посол по особым поручениям МИД Украины Виктор Семенов, находясь в городе-герое с рабочей поездкой. По его словам, пребывание ЧФ России несет потенциальную угрозу безопасности жителей Севастополя.

Дмитрий БЕРНИКОВ
(“Вечерние вести” №180, 18-24 октября 2007 года)

Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.

Дезертир с отмычками

В прошлом году в украинскую тюрьму попал гражданин России Андрей Радюкин, совершивший рекордное число ограблений в Симферополе. Впрочем, проявил он себя не только чрезмерным интересом ко всему чужому...

Сергей МАЛЬНЕВ
(“Крымская правда” №186, 12 октября 2007 года)

Ялтинські хвойні ліси можуть зникнути

Часті пожежі можуть призвести до повного зникнення цілющих хвойних лісів у Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику, стверджує директор Інституту ботаніки НАН України Яків Дідух. А статус природного заповідника, який не дозволяє підсаджувати хвойний ліс на згарищах, тільки пришвидшує процес заміни хвойних порід на листяні.

("Дзеркало тижня" №38, 13-19 жовтня 2007 року)

ДО ЗМІСТУ

Влада. Суспільство. Політика.

Роль "первопроходцев" в борьбе за возвращение крымскотатарского народа
на Родину и патриотическом воспитании подрастающего поколе

Указом Президиума ВС СССР от 28 апреля 1956 года с крым­ских татар были сняты огра­ничения по спецпоселению. Одновременно с этим отмечалось, что снятие указанных ограничений не дает им права проживать в Крыму и не влечет за собой возвращения иму­щества, конфискованного при выселении.

При объявлении Указа многие из крымских татар отказались от подписи под таким документом, а 233 человека сделали надпи­си на обороте с требованиями о возвращении им конфискованного имущества и разрешении выехать на жительство в Крым. Одним из таких людей был и мой дед — Мустафа Военный, уроженец Ялты.

В те годы в Узбекистане создавались первые инициативные группы, которые вели агитацию среди крымскотатарского населения о возвращении в Крым. Эти группы собирали собрания для зачтения очередной пети­ции и сбора подписей под ней. Тут же на собрании отбирались представители народа для поездки в Москву и передачи пе­тиции в высшие органы власти. Возвращаясь из Москвы, они на местах отчитывались о про­деланной работе. Петиционные кампании крымских татар были действительно всенародными, под некоторыми петициями сто­яли более 100 тысяч подписей. Однако это волеизъявление целого народа не. получило никакого отклика "сверху". В отношении активистов крымскотатарского движения начались репрессии и гонения.

В апреле 1962 года судили закрытым судом "за участие в антисоветской организации" заводского мастера Марата Омерова (1937 года рождения) и студента-юриста Сеита-Амзу Умерова (1939 года рождения). Молодежь активно включилась в борьбу за восстановление прав своего народа и не боялась репрессий.

В октябре 1966 года крымс­кие татары отметили массовыми митингами 45-летие образования Крымской АССР. Митинги про­шли в Бекабаде, Ангрене, Фер­гане, Кувасае, Ташкенте, Чирчике, Самарканде и многих других городах. Участники митингов были разогнаны и избиты мили­цией и солдатами, десятки лю­дей осуждены за участие в так называемых "массовых беспо­рядках". Сотни представителей крымскотатарского народа при­бывали в Москву, где осаждали приемные высших партийных и советских учреждений, выражая протест против репрессий над активистами национального дви­жения.

21 июня 1967 года делегация крымских татар (20 из 415 нахо­дившихся в Москве представите­лей) была принята секретарем Президиума ВС СССР Георгад­зе, министром внутренних дел Щелоковым, Председателем КГБ Андроповым и Генераль­ным прокурором СССР Руденко. Андропов пообещал делегатам, что в ближайшее время выйдет указ о реабилитации народа, и будут приняты меры по возвра­щению крымских татар в Крым. В ходе этой встречи мой отец Рустем Военный уличил госу­дарственных деятелей во лжи: о перенаселенности полуострова и финансовой невозможности возвращения крымскотатарско­го народа в Крым. Отец показал им вербовочный агитационный листок с призывом о переселе­нии в Крымскую область и пред­лагаемых льготах колхозникам-переселенцам.

5 сентября 1967 года был опубликован Указ Президиума ВС СССР "О гражданах татар­ской национальности, прожи­вавших в Крыму". В Указе без осуждения чудовищной неспра­ведливости, допущенной по от­ношению к крымскотатарскому народу, все-таки заявлялось о снятии с него огульного обви­нения в "измене родине". То, чего не удалось добиться за 8 лет смиренных просьб, было вырвано у властей за 3 года энергичных всенародных про­тестов. В Постановлении № 494 подтверждалось право "татар, проживавших в Крыму", селить­ся по всей территории СССР, но с добавлением "в соответствии с действующим законодательс­твом о трудоустройстве и пас­портном режиме".

Опираясь на этот Указ, люди стали выезжать в Крым. Ехали большими крымскотатарскими семьями — со стариками роди­телями, мечтавшими умереть на родной земле, и с детьми, ко­торые Крыма никогда не видели, но восприняли от родителей мечту о нем. В момент опубликования Указа и по декабрь 1967 года в Крым прибыло примерно 1200 семей — около 6000 крымских татар. Однако выполнить все формальности, необходимые для поселения на законных основаниях, смогли лишь 2 семьи и 3 холостяка.

Украинские и крымские власти хорошо подготовились, чтобы не допустить поселения крымских татар в Крыму. Руководителям предприятий был разослан тайный указ — крымских татар на работу не брать. Нотариальные конторы получили предписания не оформлять покупки домов, если покупатель — крымский татарин.

Столкнувшись с такими препятствиями, тысячи крымскота­тарских семей разбрелись по Крыму в поисках пристанища. Кому-то удавалось купить дом и жить в нем без прописки и трудоустройства годами, подвергаясь унижениям и пресле­дованиям со стороны властей. Многие семьи были насильно выдворены за пределы Крыма, чтобы они не могли вернуться, купленные ими дома разрушались бульдозерами. Самых отчаянных сажали в тюрьмы за "тунеядство и нарушение паспортного режима". А отца троих детей Мусу Мамута крымские власти довели до самосожжения.

Те крымскотатарские семьи, которые не смогли обосновать­ся на родине, оседали в ближайших к Крыму областях — Херсонской, Запорожской и в Краснодарском крае, тем самым создавая островки компактного проживания. Они старались как можно больше притянуть к себе своих родственников и знакомых, хотя и там местные власти создавали трудности с трудоус­тройством и пропиской. К при­меру, мои родители, переехав в Крым летом 1968 года, были вынуждены поселиться в поселке Новоалексеевка Херсонской области, где им как активистам национального движения чини­ли всевозможные препятствия в обустройстве — не прописы­вали и не брали на работу. Но несмотря на все трудности и препоны в крымскотатарских семьях культивировались любовь к родной земле и вера, что справедливость восторжес­твует — народ обретет свою родину и государственность. В таком духе воспитывалось но­вое поколение, которое роди­лось и выросло уже не в мес­тах депортации, и с молоком матери впитало дух борьбы и сопротивления существующему тоталитарному режиму. Дети переняли эстафету у родите­лей, и многие из них оказались достойными продолжателями борьбы за восстановление прав своего народа.

Такая молодежь составила основу участников митингов в Москве летом 1987 года. Боль­шинство представителей крымскотатарского народа были из Крымской, Херсонской, Запорожской областей и Красно­дарского края. Патриотизм был на таком высоком уровне, что даже молодые женщины при­езжали в Москву с грудными и малолетними детьми. Патриотический дух и целеустремлен­ность, непреодолимое стремление добиться кардинального изменения в решении массово­го возвращения крымских татар на родину шокировали не только правоохранительные органы и москвичей, но и советскую и мировую общественность. Мно­гие прогрессивные обществен­ные деятели публично поддержали стремление крымских татар вернуться на свою исто­рическую родину.

Многие участники московских событий подверглись на мес­тах проживания всевозможным репрессиям: от увольнения с работы до уголовного пресле­дования, но это не сломило их волю и стремление бороться за возвращение народа на родину.

Московские события 1987 года стали поворотным событием в судьбе нашего народа и всего крымскотатарского националь­ного движения, так как начался процесс массового возвраще­ния людей на свою историчес­кую родину — Крым, который уже ничем нельзя было остановить.

В настоящее время, когда крымскотатарский народ в основной своей массе вернулся на родину и обустраивается, многие проблемы все еще не решены. Борьба продолжается. Эту эстафету мы должны передать своим детям, подрастающему поколению.

Ибраим ВОЕННЫЙ
(“Голос Крыма” №42, 12 октября 2007 года)

БЮТ хочет поменять крымскую власть

Вчера заместитель председателя Блока Юлии Тимошенко Николай Томенко заявил, что БЮТ инициирует смену власти в большинстве регионов страны. По словам Томенко, их политическая сила претендует на посты глав областных государственных администраций в двадцать одной области за исключением Донецкой, Луганской и Закарпатской. БЮТ также требует для своих представителей должности премьер-министра Автономной Республики Крым и главы горгосадминистрации Севастополя.

Прокомментировать это заявление мы попросили первого заместителя председателя Верховного Совета Крыма Сергея ЦЕКОВА.

- "Оранжевые" привыкли действовать методами, нарушающими Конституцию Украины, действующее законодательство, в том числе и Конституцию Крыма. Смена премьер-министра Автономной Республики Крым совершенно не относится к полномочиям любой структуры центральной власти Украины. Это полномочия Крыма.

И мы не намерены менять Совет министров Крыма, его председателя Виктора Плакиду, успешно действовавших эти почти полтора года (Плакида возглавил правительство республики в июне прошлого года. - Ред.). С точки зрения законодательства, для смены премьер-министра АРК никаких оснований нет. Более того, несмотря на непростую политическую ситуацию в стране, Крым при этом правительстве добился неплохих результатов. В частности, на сорок процентов по расчётным показателям перевыполнен бюджет. Более чем на тринадцать процентов увеличилось число отдыхающих, что, естественно, способствует решению ряда экономических проблем полуострова. В этом году в сфере межнациональных отношений сохранялось спокойствие, не было срыва курортного сезона. Если "оранжевые" хотят дестабилизировать ситуацию в Крыму, то они могут делать подобные заявления, но надо судить людей по делам, а не по политическим мотивам. Речи о смене руководства Крыма не может идти.

Что же касается смены главы Севастопольской горгосадминистрации, то по действующему законодательству "оранжевые" могут это сделать. Но я скажу так: зачем менять Сергея Куницына, если он и так "оранжевый". А вот что я им рекомендовал бы сделать, так это сменить руководителя Крымской республиканской организации Блока Юлии Тимошенко Андрея Сенченко, который показал полную неспособность в проведении предвыборной кампании в Крыму. Результатом этого стало то, что БЮТ поддержали всего шесть с небольшим процентов крымских избирателей (по данным на официальном сайте ЦИК - 6,92%. - Ред.), а не более двадцати, как говорилось в эфире Черноморской телерадиокомпании. Пусть за плохие результаты избирательной кампании меняют Сенченко, который сейчас, возможно, и внушает своему руководству мысль о необходимости смены главы крымского правительства. Ещё раз повторюсь: Верховный Совет автономии имеет все полномочия, чтобы оставить В. Плакиду на посту премьер-министра АРК, оказать ему всестороннюю поддержку. И мы будем это делать.

(“Крымская правда” №187, 13 октября 2007 года)

Перший територіальний...

Якщо в цілому по країні багато людей схильні вбачати в дострокових парламентських виборах генеральний прогін перед виборами президентськими, то на рівні регіонів ці тенденції дуже застосовні для пристрілювання виборів місцевих. У Криму — передусім виборів депутатів парламенту автономії, на достроковості яких наполягає опозиція.

Результатами голосування в Криму задоволені фактично всі політсили, які подолали в результаті тривідсотковий бар’єр. Якщо дивитися на відсотки, то можна погодитися з аргументацією кримських лідерів: так, усі без винятку або утримали торішні показники підтримки, або навіть приросли прибічниками. Блок Литвина, який подвоїв на півострові свій парламентський результат, — історія окрема й типова для всієї країни. А тут цікавими є партії-маркери, котрі раніше визначали Крим як червоний регіон, а в останні роки — біло-синій, але з істотними вкрапленнями партійних відтінків червоного кольору — комуністів, вітренківців, партії "Со­юз" (блок "КУЧМА"). Останні, до речі, зазнали нищівної поразки в Криму, прогресивні соціалісти втратили майже половину колишніх прибічників, і це при тому, що дана територія для обох партій завжди була базовою, й у місцевій владі вони присутні зримо. Що ж, схоже, одного НАТО на всіх замало...

Зате кримські комуністи мають рідкісний привід для оптимізму — до них виборець повертається. Неквапом, але відчутніше, аніж по країні в цілому, КПУ в Криму приросла трьома відсотками і вийшла на третю позицію, потіснивши БЮТ.

І Партія регіонів набрала в Криму майже на три відсотки більше голосів, ніж торік (60,99 %). І спікер А.Гриценко переможно затаврував опонентів, які пророкували падіння рейтингу партії влади. Проте, якщо взяти до уваги дві "поправки на вітер" — меншу явку виборців і результат в абсолютних цифрах, лідерам перегонів радіти особливо нічому.

Крим опинився внизу таблиці за кількістю виборців, які взяли участь у голосуванні (52,2 % проти 65% торік). Що ж до кількості голосів підтримки, то ПРУ має записати собі в мінус 50 тисяч кримчан. І це щонайменше.

Тому що процес не завершено. Один тільки кримський штаб БЮТу подав тридцять позовів про визнання виборів недійсними на 200 дільницях! Порушення, що стали підставою для заперечення результатів — від недопущення спостерігачів до неможливості достовірно підбити підсумки (неналежним чином упаковані або розкриті пачки бюлетенів тощо). Суди першої інстанції різною мірою, але вже задовольнили позови бютівців щодо чотирьох дільниць.

Наскільки ситуація є серйозною, можна судити за двома показниками. По-перше, за словами бютівців, ціна питання — 100 тисяч голосів виборців. Звісно, не всі вони — із кошика регіоналів, однак кінцевий результат погіршити можуть саме переможцям. По-друге, цього вівторка Крим відвідав сам пан Ківалов і був помічений у будинку Апеляційного суду, де рішення суду першої інстанції на користь бютівців було успішно оскаржене регіоналами — як третьою стороною.

Керівник кримського штабу ПРУ Олексій Боярчук зниження явки кримчан пояснює загальною апатією та гарною погодою в день голосування. А от віце-спікер автономії Михайло Бахарєв назвав іншу причину: "Низька явка пояснюється просто — дуже поганою роботою штабів Партії регіонів. Якби штаби нормально працювали, то й явка була б високою, і відсоток регіонів, які проголосували за партію. Повиганяти треба таких функціонерів". Показовою в цьому плані, на думку Бахарєва, є Ялта, у міськраді якої Боярчук працює секретарем: "У Ялті явка 48% — найганебніша, менше тільки в Щолкіному, де людей узагалі немає, бо там немає роботи, і вони їдуть геть".

Загальний результат регіоналів у Криму все ж слід оцінювати за обсягом зусиль, витрачених на гаданий успіх. Навіть не беручи до уваги такої істотної складової, як адмінресурс (від керівництва автономією в цілому до переважаючої присутності на місцях), сили були витрачені чималі. Віктор Янукович за коротку виборчу кампанію відвідував півострів тричі! Керч, Феодосія, Севастополь, Сімферополь. Мітинги, зустрічі, роздача "слонів". Перерізання стрічок, катання на тролейбусі, промови в стилі діджеїв Майдану — коротко, дошкульно, жорстко: "Помаранчевих будемо кінчати!". Хороший бек-граунд: над Керченською протокою знову з’явився привид мосту з Росією (кримська влада з’їздила на Кубань, телеглядачам показали чергові переговори щодо чергового "реалістичного" проекту), у Ялті уряд фінансово опікується "школою майбутнього", для Криму Кабмін затвердив страшенно дороговезну держпрограму розвитку до 2017 року.

Важливо також згадати, що біло-синій електорат у Криму весь минулий від торішніх виборів рік продовжували тримати в тонусі. Антинатовські маневри, педалювання теми російської мови, збирання підписів за референдуми (тут доводилося змагатися з комуністами — вони теж часу не гаяли), невирішеність земельної проблеми репатріантів, яка підтримує постійне напруження й високий рівень антитатарських (читай — антипомаранчевих) настроїв.

Однак на іншому боці коромисла — зухвалий дерибан прибережних земель і витиснення "донецькими" "кримських", постійні скандали зі зростаючими апетитами поважних регіоналів — "Мерседес" для спікера Гриценка, гольф-клуб для нардепа Пригодського, півдюжини підозрілих інвестпроектів на десятках і сотнях гектарів. Ну і, звісно, невдоволення реалізацією обіцяного "вже сьогодні".

Тут, щоправда, ще пан Шувайніков, лідер Національного фронту "Севастополь—Крим—Росія", стверджує, що багато кримчан дослухалися до їхніх закликів бойкотувати вибори "панів-олігархів", які не визнають права російських людей: "Близько десяти відсотків кримчан просто бойкотували вибори, і кількість виборців, які голосують за регіоналів, зменшилася". Фронт Шувайнікова на політичному полі Криму майже невидимий, але картинку постійних акцій і жорсткої критики на адресу регіоналів, котрі не дотримали обіцянки щодо визнання російської мови державною, бачили мільйони. Завдяки телекомпаніям, які пов’язують із С.Куніциним і А.Сенченком ("УРА" і БЮТ). Все перелічене вище і дало той результат ПРУ, який навряд чи може радувати.

На другому місці у Криму знову опинилися "нашоукраїнці", впізнавано для Криму посилені самооборонцями — прокурором автономії В.Шемчуком та генералом Г.Москалем. Покращання результату теж мінімальне — близько відсотка. Приблизно таке ж скромне досягнення і у бютівців. Проте, мабуть, варто погодитися з А.Сенченком, що один голос на користь Блоку Тимошенко, отриманий у Криму, дорівнює трьом голосам по Україні. Те ж саме можна сказати й про "НУ—НС". Тільки я б ще додала: якщо цей голос — не кримськотатарський. Битвою за нього двох політичних союзників і відзначилася нинішня кампанія. Помічено це було й раніше, але до привселюдних скандалів не доходило. Тепер же виборець мав можливість спостерігати і взаємні обвинувачення кримських лідерів БЮТ та меджлісу, і "розбірки" біля агітнаметів на самобудах, і "розкольницькі" дії члена меджлісу Н.Бекірова, який закликав не голосувати за "НУ—НС".

Правда, з підрахунками, за кого ж голосували кримські татари, теж неув’язка вийшла. Лідер меджлісу Мустафа Джемілєв заявив агентству "Контекст-медіа", що, за його підрахунками, чотири п’ятих голосів, які в Криму отримав блок "НУ—НС", — це голоси кримських татар, і їх цього разу більше. Не знаю, з чого Мустафа-бей тішиться, оскільки, вирахувавши з досягнутого "НУ—НС" ці чотири п’ятих і порівнявши цифру з кількістю репатріантів, які мають право голосу, отримаємо невтішний результат: за помаранчевих проголосував тільки кожен третій кримськотатарський виборець!

Правда, М.Джемілєв визнав, що нинішнього року БЮТ удалося відібрати в "НУ—НС" значну частину голосів кримських татар: "У БЮТ скористалися обіцянкою включити тих, хто їх підтримає, у свої списки на виборах до місцевих рад. Це, звісно, вплинуло" ("Контекст-медіа"). Але, знаючи результат БЮТ, не варто перебільшувати цей перетік. І запитання залишається: то за кого ж голосувала решта репатріантів? Відповідь на це запитання особливо буде цікава Рефату Чубарову, який, зважаючи на все, виявиться за червоною лінією прохідної частини списку. Звичайно, якщо він істотно не просунеться за рахунок делегованих в інші гілки влади.

Увагу ж усієї країни в томливі години і дні очікування попередніх результатів голосування Крим прикував до себе іншим досягненням — перший за номером окружком протягом кількох днів залишався останнім округом в Україні, де ніяк не могли підбити підсумки голосування. Першого жовтня члени комісії взагалі вирішили відпочити. І розпочали засідання лише о 17 годині. На цю годину в коридорах окружкому зібралися знервовані й невиспані члени дільничних комісій, яких, як з’ясувалося, ніхто не чекав. Голова — дуже досвідчений колишній керівник ВК Криму Іван Поляков — теж нервував, залишав засідання, потім повертався, а опозиція, посилена камерами телекомпаній, наступала. Час від часу зривався кворум. Оскільки Іван Поляков представляв СПУ, дехто запідозрив, що підбиття підсумків зволікається, доки соціалістам "не натягнуть результат".

Утім, є й інші обставини, які мали знизити працездатність тервиборчкому. Вперше за всі роки вільних виборів комісія змінила місце перебування. Якщо раніше вона працювала у просторому залі столичного райвиконкому, то цього разу міська влада чомусь помістила її в тісну кімнату, де серед скупчення знервованих людей ніде було і яблуку впасти.

У результаті, можна сказати, що вибори в Криму ще не скоро закінчаться. Блок Юлії Тимошенко звернувся в суд із двома позовними заявами про порушення в діяльності ТВК першого округу. Один позов — за фактом переривання засідання комісії: відповідно до закону, воно має тривати безперервно. Другий — у зв’язку з тим, що вся виборча документація комісії зберігалася не в приміщенні, де відбувалося засідання окружкому. Крім того, упаковки, в яких були зібрані бюлетені, виявилися розірваними. Загалом же бютівці оскаржують результати голосування на 142 дільницях цього округу.

Що зміниться в результаті виборів у кадровому складі автономії? Дуже багато мешканців владних кабінетів, звісно ж, із потаємною надією очікують від’їзду в Київ прокурора Віктора Шемчука. Але той поки що не спішить їх потішити однозначним рішенням, а на останній колегії взагалі заявив, що йому його посада подобається. А ось постійний представник президента в АРК Віктор Хоменко звернувся до суду з наміром поновитися на посаді начальника главку МВС. Залишити цю посаду йому довелося під час торішньої зачистки органів від помаранчевих кадрів.

Верховну Раду Криму залишать видні політичні діячі — Дмитро Табачник і Нестор Шуфрич, яких у провінцію занесло через неможливість потрапити в пар­ламент країни. Схоже, кримська влада вирішила організувати для Д.Табачника розкішні проводи. Уряд автономії оголосив про намір продати пакет із майже 25 відсотків акцій "Кримхліба", які належать республіці. Немає сумнівів, що умовам конкурсу найбільше відповідатимуть пропозиції, які надійдуть від тих, хто вже володіє іншими акціями товариства. Тут, правда, постпредство президента вирішило трохи затьмарити очікувану подію й заявило, що такі рішення в компетенції не уряду, а Верховної Ради. До того ж немає логіки, каже В.Хоменко. Хліб у Криму після виборів подорожчав більше, ніж по країні загалом, а уряд хоче позбутися можливості контролювати головне хлібопекарське підприємство півострова з допомогою блокуючого пакета. Логіка, звичайно, є, але інша.

Валентина САМАР (Крим)
("Дзеркало тижня" №38, 13-19 жовтня 2007 року)

Нахабство "братів"
Чорноморський флот Росії — окупант українських маяків,
постановив Вищий господарський суд України

Минулого четверга закінчилася шестирічна судова тяганина навколо 22 українських маяків у Криму, самовільно зайнятих російськими військовими. За позовом Генпрокуратури, суд визнав, що росіяни володіють маяками незаконно і мають повернути їх у власність України, зокрема Мінтрансзв’язку. Вчора молодіжна громадська організація "Студентське братство", яка вже кілька років чинить спротив агресивним діям ЧФ РФ, скликала прес–конференцію, аби звернути увагу української влади на рішення суду, і необхідність його виконувати. За словами лідера "Студентського братства" Олега Яценка, не маючи волі поширити суверенітет України на Кримський півострів, чиновники воліють "не помічати" неправомірних дій та відвертих неподобств, які чинять на українській землі російські "байци".

"У Криму фактично діє окупаційна зона, позначена російськими прапорами, які, за законом, можуть вивішуватися лише над посольством, — каже Олег Яценко. — Вони (російські військові. — Авт.) не визнають українських законів". Тоді як росіяни морально й фізично тиснуть на персонал маяків, аби той не переходив під юрисдикцію України, Мінтранс цього року скоротив зарплатню керівникам українських маяків і понизив їх у статусі до "наглядачів". Чи зросте після цього кількість охочих приймати на себе удар і переходити на бік України? Показовим також є випадок, коли російський морський піхотинець зірвав з маяка український прапор, порвав його і потоптав. "Студентське братство" звернулося до Президента Ющенка, той дав доручення прокуратурі розібратися. Це доручення українська прокуратура передала... в прокуратуру Північнокавказького округу РФ, де дійшли висновку, що, потоптавши український прапор, "морпіх" не порушив російського законодавства.

Керівник маяка "Сарич" Юрій Лещенко — один із тих, хто мав сміливість вийти з–під контролю ЧФ РФ і працювати на гідрографію України. Зараз пан Юрій не може потрапити на своє робоче місце: "Там скрізь стоять "морпіхи" і не пускають навіть виконавчу службу", — каже він. Територія маяка — один гектар, а раніше числилося дев’ять. На територіях маяків навіть прописують людей, насамперед персонал. Тепер цю функцію росіяни теж перетягнули на себе: вони вимагають з людей квартплату, а в іншому разі погрожують судом. Тим часом на українських маяках прописують російських громадян і навіть відводять землі під дачі і вілли.

Якщо українська виконавча служба і далі ігноруватиме рішення українських же судів і не відбере маяки в росіян, "Студентське братство" планує подавати на органи влади судовий позов за бездіяльність.

Олег СНІГУР
("Україна молода" №188, 13 жовтня 2007 року)

Розвиватимемо "філософію Севастополя"...

Один із керівників НДП, голова міської державної адміністрації Севастополя, лідер депутатської групи "Крим" у парламенті Автономії Сергій КУНІЦИН днями поділився з журналістами думками про підсумки парламентських виборів і розповів про своє бачення найактуальніших проблем країни, Криму, Севастополя.

- Сергію Володимировичу, як ви оцінюєте хід і результати виборів у Криму та Севастополі?

— Результати прогнозовані, великих несподіванок у симпатіях виборців і розподілі місць у парламенті, на мій погляд, не відбулося. Підсумки голосування можна інтерпретувати по-різному. З одного боку, Партія регіонів набрала трохи більше відсотків, ніж на минулих виборах. Але якщо порівнювати кількість виборців, то в Криму людей, котрі проголосували за Партію регіонів, стало менше на 50 тисяч порівняно з 2006 роком, у Севастополі — на 16 тисяч. Наталія Вітренко в Севастополі втратила майже половину своїх прихильників, а комуністи набрали більше голосів, ніж півтора роки тому.

Але найбільшим сюрпризом став високий відсоток голосів, відданих за Юлію Тимошенко. Такий результат не могли спрогнозувати навіть найсміливіші аналітики. 30% — це майже стільки ж, скільки набрали регіонали. БЮТ підтримав кожен третій громадянин України, що взяв участь у голосуванні, і тепер усім доведеться зважати на цю силу.

- Кримська організація НДП брала участь у передвиборній кампанії в складі Блоку Людмили Супрун "УРА". Не секрет, що цього разу підсумки виборів для партії, яку ви представляєте, виявилися не зовсім вдалими. Як ви це розцінюєте?

— Ми розуміли, що навряд чи подолаємо трьохпроцентний бар’єр на загальноукраїнських виборах. Для нас вони стали насамперед командно-штабними навчаннями, репетицією перед виборами до місцевих рад. Ми мобілізували активістів, перевірили сили партійних організацій у регіонах Криму. Блок Куніцина має фракцію у Верховній Раді Криму, депутати нашого Блоку працюють майже в усіх міських і районних радах, на минулих виборах наші прихильники стали мерами міст, сільськими та селищними головами. Нам є що сказати людям. Ми обов’язково братимемо участь у виборах до місцевих рад, висуватимемо своїх кандидатів у мери міст, серйозно боротимемося за можливість відстоювати інтереси кримчан.

- Як тепер зміниться політика в країні, що чекає на Україну?

— Після помаранчевої революції політичні прогнози в Україні стали марною справою. Хто, наприклад, міг припустити, що Олександр Мороз, пройшовши до минулого парламенту з "Нашою Україною" та Блоком Юлії Тимошенко, раптом розвернеться на 180 градусів і вступить у коаліцію з комуністами й Партією регіонів? Сьогодні БЮТ і "Наша Україна" можуть самостійно створити коаліцію більшості, сформувати уряд і вибрати прем’єр-міністра. Коаліція БЮТ і НУ—НС виглядає начебто природно. Але з іншого боку, нещодавно Президент натякнув на те, що непогано було б, аби в парламенті об’єдналися всі провідні політичні гравці. Для нашої країни (такої різної на сході та заході) широка коаліція — це, думаю, слушний варіант. Слід домовлятися, ділитися владою. Ситуація залишається складною. Подейкують, що регіонали можуть просто не прийти до парламенту, використати ту саму тактику, яку навесні застосували БЮТ і НУ—НС. Без Партії регіонів парламент буде недієздатним. На жаль, у нас нічого не можна виключати. Думаю, що ситуація, на жаль, вирішиться не так швидко, як нам хотілося б. Деякі політики вважають, що приблизно ще два місяці буде безлад.

- У Севастополі за вашою ініціативою йде активна підготовка до 225-річчя міста: будують дитячі майданчики, ремонтують фасади будівель, Приморський бульвар, Графську пристань, Пам’ятник затопленим кораблям, завершують Меморіал Перемоги на мисі Кришталевий. Скажіть, як жителі міста сприймають ці ініціативи? Чи не вимагають направляти натомість більше грошей на ЖКГ, освіту й охорону здоров’я?

— Нещодавно ми провели соцопитування, під час якого з’ясували, що 79% жителів міста підтримали реконструкцію Приморського бульвару. У своїх діях ми завжди орієнтуємося на думку севастопольців, вони дуже люблять своє місто. Звичайно, невдоволені будуть завжди. Можна заявити, що потрібно було витратити більше грошей на підготовку до зими, на газифікацію міста. Світ так влаштовано, що мазуту, вугілля постійно не вистачатиме, але слід при цьому думати й про духовність, про те, що ми залишимо після себе. Севастополь — чудове місто з унікальною філософією, але його історичний центр нині занепадає, вимагає уваги. Значна частина коштів, які йдуть на реконструкцію, не належить міському бюджету. Московська область виділила мільйон доларів на реконструкцію Розстрільної стіни й Пам’ятника затопленим кораблям, Росія — 10 млн. гривень на реконструкцію на орендовану Чорноморським флотом частину бульвару. Нам допомагають комерсанти з Києва, Дніпропетровська.

Ми не обмежуємося реконструкцією історичного центру. До ювілею в місті побудуються й відремонтуються 225 дитячих майданчиків, дороги. Уже здано в експлуатацію першу чергу Балаклавської дорожньої розв’язки, до Дня шляховика наприкінці жовтня на одному з найбільш аварійних місць з’явиться красивий в’їзд у місто. Ми реконструюємо арку на в’їзді до Севастополя, 11 млн. грн. виділено на ремонт лікарень. Ми взяли під контроль міста військові містечка — Деркачі, Бельбек. Зараз там будуються котельні, газопроводи, ремонтуються дахи.

- Деякі історики стверджують, що Севастополь набагато давніший, ніж вважають?

— Херсонесу Таврійському близько трьох тисяч років, Балаклаві приблизно 2505 років, поселенню Ахтіар — 700 років, а Севастополю виповниться 225 років, його заснувала 14 червня 1783 року імператриця Катерина II. Є ухвала уряду України від 1999 року, в якій перераховано дати заснування 1402 українських міст. Отже, кажучи про ювілей, що наближається, ми грунтуємося на документах.

- Що для вас означає севастопольський дух і характер?

— Севастополь — це суперпатріотичне, інтелектуальне місто, одине з найкрасивіших у світі, з приголомшливою архітектурою, історичною славою та перспективою розвитку. Там кожний клаптик землі политий кров’ю, кожен квадратний сантиметр, кожен камінь — це історія. Херсонес Таврійський, наприклад, — абсолютно унікальний пам’ятник, один із найцікавіших на всьому Чорноморському узбережжі, колиска східнослов’янського православ’я. Внаслідок військового минулого Севастополя колосальний курортний потенціал міста досі не реалізовано. І зараз, хоча місто залишається базою Воєнно-Морських сил України та Чорноморського флоту, ми — представники влади — шукаємо нові шляхи його розвитку. Ця діяльність вже дає результати: відкриваються для громадського користування севастопольські бухти, розвивається виноробство, рекреаційна сфера. Ми й надалі розвиватимемо "філософію Севастополя"...

Підготував Микола СЕМЕНА (Севастополь — Сімферополь)
("Україна і світ" №42, 15-21 жовтня 2007 року)

Літо закінчилося - проблеми залишились

  За попередніми висновками експертів, цьогорічний курортний сезон на півострові можна оцінити як вдалий. В оздоровницях, а також у приватному секторі вже відпочило понад шість мільйонів гостей. Та результати проведення оздоровчого сезону в автономії позитивно характеризують не тільки кількісні показники.

  За словами першого заступника голови Ради міністрів Криму Євгена Михайлова, цьогоріч значно поліпшилась якість послуг, зокрема торговельних. На початок жовтня цього року загальний товарообіг у Криму становив понад шість млрд гривень (минулого року цей показник не перевищував трьох мільярдів). На перший погляд, цю статистику можна пояснити зростанням цін на товари. Але, як зазначає голова республіканського комітету з торгівлі і захисту прав споживачів Валіко Авідзба, уряд автономії створював такі умови, щоб ціни тут не були вищими від середніх  у країні. Цьогоріч, каже він, поліпшилась практика укладання прямих договорів на постачання сільськогосподарської продукції між реформованими агропідприємствами та санаторіями, практикувалося й проведення ярмарок з продажу сільгосппродукції без посередників, що повністю виключало спекулятивні накрутки.

Готуючись до курортного сезону, кримський уряд створив робочу групу з перевірки об'єктів торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і рекомендувала створити такі групи з контролю на місцях. До цих підрозділів були залучені фахівці галузевих міністерств, правоохоронці, службовці МНС, лікарі-санепідеміологи, які постійно виїжджали в курортні міста і селища, оперативно виправляли ситуацію щодо обслуговування жителів та гостей автономії.

- Звичайно, в організації торгівлі і наданні різноманітних послуг повинні активніше заявляти про себе органи місцевої влади, - каже заступник голови республіканського комітету з торгівлі і захисту прав споживачів Ольга Тернавська. - Але чомусь саме на місцях не поспішають боротися зі стихійною торгівлею, дотриманням відповідних санітарних норм у ресторанах, кафе, шашличних. Ми перевірили 895 об'єктів, притягли до адміністративної відповідальності 152 особи, які порушували встановлені норми торгівлі та санітарні правила, припинили діяльність 62 об'єктів цієї сфери, ліквідували 378 стихійних базарчиків, але в мене особисто немає твердого переконання в тому, що наступного року ми не матимемо цих проблем. Тож органи місцевої виконавчої влади повинні нарешті взяти на себе відповідальність за організацію цивілізованої торгівлі та харчування відпочиваючих...

Згідно з постановою Кабінету Міністрів, 15 водних об'єктів і 13 родовищ мінеральної води Криму віднесені до категорії "лікувальних". Однак, як свідчать результати їх перевірки співробітниками рескомприроди автономії, використовуються ці джерела вкрай незадовільно. На часі – розробка комплексної програми державного моніторингу стану цих родовищ.

Потрібна також програма природоохоронних заходів, спрямованих на боротьбу із забрудненням і нераціональною експлуатацією цих джерел, на визначення, відповідно до Водного кодексу, водоохоронних і санітарних зон І, ІІ та ІІІ поясів. А що ми бачимо нині? Наприклад, біля знаменитих водоспадів Джур-Джур і Учан-Су, що в Кримських горах, уже не один рік поспіль існують справжні зони антисанітарії, звалища сміття... Продовжується хаотична забудова мальовничого й самобутнього плато Ай-Петрі, яке колись було справжньою перлиною курортного Криму. Хто, як не влада автономії, може і повинна покласти край варварському ставленню до цього багатства?

За інформацією Головного управління МВС України в Криму, цього літа тут втопилося 72 відпочиваючих, що свідчить про незадовільний стан роботи рятувальної служби на кримських пляжах. Крім того, не всі оздоровниці, які мають пляжі, здійснили вчасне обстеження ділянок моря, призначених для купання. Саме на кримських пляжах розквітла виносна торгівля солодощами, напоями, вином, горілкою. Власне, чимало відпочивальників назавжди пірнули в море саме у нетверезому стані.

Загальновідомо, що влітку на південь їдуть не тільки курортники, а й різні "гастролери", ті, хто звик красти і обманювати довірливих людей. Цього літа спокій гостей півострова охороняли аж 1,5 тисячі міліціонерів. Але якість боротьби з криміналітетом могла б бути ефективнішою, якби правоохоронці мали відповідні умови.

Наприклад, у Сімферополі, який є воротами курортного Криму, діє 25 дільничних пунктів міліції, але тільки два з них мають відповідне матеріально-технічне забезпечення, а три пункти перебувають в аварійних приміщеннях. Смішно і водночас сумно говорити, що ці так звані "опорні пункти міліції" оснащені комп'ютерами, які є власністю самих міліціонерів.

На оперативно-господарській нараді, що відбулася нещодавно в Сімферополі, заступник міського голови Петро Полтавський звернувся до керівництва районних рад з проханням надати допомогу в облаштуванні дільничних пунктів міліції. Але, здається, тут не просити треба, а вимагати. Інакше можна опинитися в режимі самоплину. Від цього курортний Крим тільки програє.

Олександр КУЛИК,
("Урядовий кур'єр" №190, 16 жовтня 2007 року)

Крымчане в парламенте Украины

В понедельник Центральная избирательная комиссия Украины обнародовала официальные результаты выборов парламента страны. В числе четырёхсот пятидесяти народных депутатов Верховного Совета Украины шестого созыва четырнадцать крымчан, трое из них представляют Севастополь.

Партия регионов, которой отдали голоса 34,37% избирателей, принявших участие во внеочередных парламентских выборах, получила сто семьдесят пять депутатских мандатов. Крым в Верховном Совете Украины будут представлять экс-спикер парламента АРК Борис Дейч (#29 в избирательном списке регионалов), председатель КРО Партии регионов Василий Киселёв (#35), депутат украинского парламента прошлого созыва севастополец Иван Вернидубов (#139), первый заместитель председателя Русской общины Крыма Александр Черноморов (#166), заместитель главы севастопольских регионалов Вадим Колесниченко (#175). Кроме того, по списку партии в украинский парламент нового созыва прошли и нынешние депутаты крымского парламента - руководитель Министерства по вопросам чрезвычайных ситуаций Украины Нестор Шуфрич (#5) и вице-премьер-министр страны Дмитрий Табачник (#34).

Блок Юлии Тимошенко по итогам выборов - на втором месте, он набрал 30,71% голосов избирателей и стал обладателем ста пятидесяти шести депутатских мандатов. Из крымчан народными депутатами станут лидер КРО БЮТ Андрей Сенченко (#64 избирательного списка блока), его первый заместитель Людмила Денисова (#71), руководитель севастопольских бютовцев Юрий Трындюк (#84) и председатель фракции БЮТ в парламенте автономии Сергей Велижанский (#158). Он прошёл в парламент, так как ранее два кандидата в народные депутаты, стоявшие в списке перед ним, были исключены.

Блок "Наша Украина - Народная самооборона" получил 14,15% голосов, проведя в парламент Украины семьдесят два депутата. От Крыма - лидер меджлиса крымскотатарского народа Мустафа Джемилёв (#27 в избирательном списке блока "НУ - НС") и прокурор АРК Виктор Шемчук (#33). В новом Верховном Совете оказался и бывший постоянный представитель президента Украины в Крыму Геннадий Москаль (#41).

Коммунистическая партия Украины набрала 5,39%. Это позволило двадцати семи кандидатам стать народными депутатами. Крым будут представлять руководитель фермерского хозяйства из Симферопольского района Марина Перестенко (#3 в избирательном списке) и первый секретарь Крымского рескома КПУ Леонид Грач (#21).

Замыкает пятёрку победителей избирательной гонки Блок Литвина с 3,96% голосов. Это двадцать мандатов народных депутатов. От Крыма прошёл только ялтинец - директор одного из обществ с ограниченной ответственностью Вадим Гривковский (#20 в избирательном списке блока), брат заместителя председателя Совета министров автономии Эдуарда Гривковского.

Наталья Пупкова
(“Крымская правда” №189, 17 октября 2007 года)

Увидеть Крым и умереть

Ныряльщики-дилетанты подвергают смертельной опасности жизни туристов.

"Отдохнули? Приезжайте к нам еще!" - на такой оптимистичной нотке завершился курортный сезон на полуострове. Как-то даже неловко вспоминать о тех, для кого отпуск у Черного моря оказался последним впечатлением в жизни.

Ежегодно в Крыму гибнут туристы: то в ДТП, то срываясь со скалы, то, выпив, решают, что им море по колено, и тонут. Все случаи предвидеть и предупредить невозможно. Но есть и ситуации, когда человеческая жизнь и здоровье целиком зависят от других людей.

Сегодня в Крыму сулят большое будущее дайвингу. Нынешним летом бизнесмены от спорта предлагали взглянуть на подводный мир тысячам восторженных новичков. И вряд ли кто-то из воспользовавшихся приглашением инструкторов-одиночек думал, что он, вполне вероятно, подвергает свою жизнь смертельной опасности.

Смерть в Гроте влюбленных

Петербуржец Алексей Голубев в Крыму никогда раньше не был. Поэтому, где провести отпуск, он с женой решали недолго: у Черного моря живет дядя, который уже несколько лет приглашает посмотреть на красоты полуострова. Наверняка сутки, которые им пришлось провести в поезде, Голубевы радостно предвкушали, как они увидят своими глазами море, горы, южнобережные дворцы.

- Я встретил их, немного повозил по Крыму, - вспоминает дядя Алексея Голубева Анатолий Агафонов. - Несколько дней ребята решили провести в Алуште, сняли комнату недалеко от пляжа. Когда я купался вместе с ними, то обратил внимание, что оба очень неуверенно держатся на воде. И предупредил племянника: осторожнее в море, держись у бережка. Если что, рядом полно людей, не стесняйся звать на помощь.

Именно там, на пляже, к Голубевым подошел парень, представился инструктором подводного плавания и стал уговаривать их отправиться на подводную экскурсию. Недорого - по 180 гривен с человека.

Виктор, как назвал себя незнакомец, искал именно пару. Уверял, что для него самое обычное дело погружаться одновременно с двумя новичками. Ирина Голубева поинтересовалась, можно ли ей нырять, если у нее астма и вдобавок насморк? "Конечно, даже напротив - весьма полезно для организма!" - заверил ее Виктор.

Из объяснительной Ирины Голубевой, составленной на имя прокурора Алушты: "Он нацепил на нас баллоны, а на Лешу - еще и грузы, показал, как надевать маски, брать загубники. Опустил нас на пару минут в воду у берега, чтобы мы привыкли дышать, сказал, как вести себя при погружении и всплытии. Объяснил, что мы поплывем в Грот влюбленных, но, чтобы туда попасть, нужно поднырнуть под скалу".

После осмотра подводной пещеры Ирина попросила повернуть к берегу: почувствовала себя плохо, да и муж все жаловался на боль в груди. Когда ныряльщики вереницей выплывали из грота - Алексей, Ирина и инструктор, - женщине почему-то на миг стало очень страшно. Вынырнув на поверхность, начали дожидаться ее отставшего супруга. Но он все не появлялся. Инструктор, забеспокоившись, отправился снова под воду… и возвратился с телом Алексея.

Дайверский беспредел

В первые минуты Ирина еще не верила, что ее 25-летнего Леши больше нет в живых. Пока не приехала милиция, инструктор умолял ее не упоминать о том, что в море они погружались за деньги. И сам изложил право-охранителям версию происшедшего: дескать, встретил знакомых ребят, те у него взяли баллоны, снаряжение и отправились поплавать.

Ирина, находящаяся в шоковом состоянии, подписала протокол не читая, да и вряд ли она что-то слышала, когда его ей зачитывали вслух. Именно этот документ и послужил причиной отказа в возбуждении уголовного дела, поскольку все выглядело так, будто человек погиб по собственной неосторожности.

Теперь дело о смерти Алексея Голубева после жалоб вдовы и матери расследуют снова. Особенно внимательно за ним следят крымские спасатели. Ведь для них случившееся - воплощение того "дайверского беспредела", который творится сейчас в Крыму.

Дядя умершего россиянина в свою очередь обратился в Российский центр PADI - Международную профессиональную ассоциацию инструкторов дайвинга - с запросом, имел ли человек, погружавший под воду его племянника, лицензию инструктора. Оттуда пришел следующий ответ: "Гражданин Виктор С. не является профессионалом ассоциации, не имеет и никогда не имел права проводить какие-либо обучающие курсы (ознакомительные погружения). Он является лишь сертифицированным дайвером, что дает ему право погружаться самому и только с обученными дайверами на глубину не более 18 метров".

Иногда допускают ошибки даже профи

Кроме Алексея, за минувшее лето в Крыму погибли еще три ныряльщика с аквалангами: двое утонули в Саках, и одна женщина (между прочим, инструктор подводного плавания!) - в Феодосии. Все они приехали на отдых со своим снаряжением и считали себя достаточно опытными, чтобы обойтись без посторонней помощи.

- Люди, которые имеют собственное оборудование, часто не следят за ним, - констатирует главный специалист отдела организации службы и реагирования на чрезвычайные ситуации Управления спасательных сил ГК МЧС Украины в Крыму Леонид Силюхин. - Например, заполняют баллоны воздухом у частников, имеющих личные компрессоры, по пять гривен за баллон. При этом никто не обращает внимания, что содержание углекислого газа в таком воздухе выше, чем положено для погружений. Бывали и случаи, когда при проверках оборудования (на них настаивали мы) обнаруживалось, что баллоны почти на треть повреждены коррозией!

В Крыму имеются несколько дайвцентров, проводящих погружения в Севастополе в районе озера Донузлав. Вот к ним у нас претензий никаких: люди в точности соблюдают все требования и к технике безопасности, и к здоровью тех, кто собирается нырнуть под воду, и к состоянию оборудования.

Увы, на сегодня в Украине нет закона о дайвинге, который бы регламентировал все тонкости пребывания "в мире безмолвия". Имеющиеся правила и нормы разбросаны по разным документам, а давно пора создать на их основе один-единственный.

НА ЗАМЕТКУ

Кому нельзя нырять

гипертоникам,

астматикам,

больным ОРВИ и ОРЗ, при которых заложен нос,

больным туберкулезом,

страдающим от болезней, связанных со слухом,

беременным,

людям, находящимся под воздействием наркотиков, ряда лекарственных препаратов и т. д.

Полный список включает несколько десятков (!) противопоказаний.

ОФИЦИАЛЬНО

Рано или поздно трагедия произошла бы

- Стало массовым явлением, что люди приезжают к нам зарабатывать на туристах, - сетует начальник группы водолазно-спасательных работ ГУ МЧС Украины в Крыму Виталий КАРВОВСКИЙ. - За один спуск они берут 150-200 грн., работая только на свой карман и без всяких налогов.

Поймать частника в безлюдной точке полуострова достаточно трудно. И сколько таких? Сотни, если не тысячи! Когда к нам поступают тревожные сигналы, мы сразу направляем группу, чтобы задержать махинатора. Как правило, у них незарегистрированные баллоны, они не становятся на учет в пограничной службе, хотя должны отчитываться относительно каждого погружения. Рано или поздно подобная "вольница" должна была закончиться гибелью человека.

Наталья ДРЕМОВА
(“Комсомольская правда” №224, 17 октября 2007 года)

Валерий Иванов: "Украина превращается в полицейское государство"

Во вчерашнем номере мы уже сообщали о протестных акциях, проходивших в Киеве в день, когда согласно указу президента праздновалась 65-я годовщина создания Украинской повстанческой армии. Подробности скандала между участниками антифашистской акции и сотрудниками правоохранительных органов сообщил непосредственный участник событий депутат Верховного Совета Крыма, секретарь рескома ПСПУ Валерий Иванов.

- Заявка на проведение в Киеве 14 октября мирной антифашистской акции "Вечная память погибшим от рук фашистов и их пособников из ОУН-УПА" была подана заранее. Никаких запретов решениями судов или ограничений в соответствии со статьёй 39 Конституции Украины на проведение заявленной акции не было. Крымчане (около пятидесяти человек) прибыли в столицу Украины ранним утром, решили, пока есть время, прогуляться по городу (кто-то был здесь впервые). Разбились на группы по два-три человека, в гражданской одежде, без всяких средств агитации, транспарантов, мегафонов в шесть утра вышли на Крещатик. Примерно через полчаса там начали устанавливать оградительные щиты. Один из сотрудников милиции увидел меня, после этого была вызвана группа правоохранителей, человек сорок, стали требовать у нас документы. Мы объяснили, что граждане Украины и имеем право гулять, где хотим. В ответ услышали, что есть решение суда о запрете проведения массовых акций на майдане. Но никаких документов не предоставили, не представились и сами. То, что мы находились на Крещатике возле ЦУМа (там, кстати, увидев, что происходит, стала собираться наша группа), что до майдана ещё километр, что никаких транспарантов у нас не было, впечатления не произвело. Через несколько минут подъехало девять автобусов ЛАЗ, шесть тентованных автомобилей ГАЗ, оттуда высыпали несколько сот правоохранителей в полной экипировке - в касках, со щитами, дубинками - и принялись наступать на группу крымчан. Понимая, что если нас прижмут к зданию, может произойти что угодно, я приказал нашим ребятам отойти к пешеходной зоне и сесть на землю - продемонстрировать, что мы не имеем агрессивных намерений. Это не успокоило милиционеров. Они принялись избивать мирных граждан, невзирая на возраст и пол. Затем большую часть выволокли за ограду, а девятерых, в основном депутатов Верховного Совета Крыма и местных органов власти, задержали и доставили в Соломенское РОВД Киева, оформили административное правонарушение.

В это время группы демонстрантов на Крещатике, протестующих против шествия по улице украинских националистов, были окружены несколькими шеренгами милиции и спецназа. Любые попытки выйти из оцепления (даже в туалет) грубо пресекались. Участники акции протеста, понимая, что происходят незаконные действия, стали требовать отпустить задержанных (отпускали через несколько часов небольшими группами). Это вызвало бурную агрессию правоохранителей, которые избили мирных граждан. Те стали сопротивляться, были поломаны оградительные щиты. Вновь были задержанные.

Второй раз задержали и меня, когда попытался подойти к своей машине. Доставили в Шевченковский райотдел, забрали документы. Кстати, среди них было и удостоверение кандидата в народные депутаты Украины. Согласно закону Украины до установления официальных результатов выборов я имел статус неприкосновенного лица. Попытались возбудить уголовное дело. Но так как в отношении депутатов его может возбудить только прокурор города (в данном случае Киева) либо заместитель генпрокурора, попытка не увенчалась успехом - было это уже ночью в воскресенье. Ближе к полуночи меня отпустили. Пока никаких повесток не получал и вообще считаю, что приписывать нам организацию массовых беспорядков нелепо. Уверен, что милиция должна понести ответственность за те бесчинства, что творятся из года в год, потворствуя бандеровцам в их маниакальном желании маршировать по Крещатику - сердцу города-героя Киева. В этот раз им вновь пройти не удалось. Но какой ценой! Мы увидели, что Украина из продекларированного демократического государства превращается в страну с тоталитарным режимом, в полицейское государство, где правоохранители могут бесчинствовать, предпринимать любые действия, несовместимые с Конституцией страны и европейским законодательством. Совершенно очевидно, что действия милиции были обусловлены политическими установками президента, своим указом объявившего о праздновании годовщины создания УПА. А ведь пособники гитлеровцев были осуждены Нюрнбергским трибуналом.

(“Крымская правда” №189, 17 октября 2007 года)

Реве та стогне в Казантипі
Кримські екологи занепокоєні "фантастикою" в заповіднику

Подія, на яку гостро відреагувала Кримська республіканська асоціація "Екологія і світ", — зйомки нового фільму російським кінорежисером Федором Бондарчуком вартістю 29 мільйонів доларів за романом братів Стругацьких "Заселений острів". Точніше, тієї частини проекту, який знімався у Казантипському природному заповіднику на березі Азовського моря. Виявляється, там під час натурних зйомок наприкінці минулого місяця росіяни влаштували батальні сцени фантастичного майбутнього, але з цілком реальними вибухами і стріляниною та навалою бронетехніки.

Дозвіл на зйомки видала Державна служба заповідної справи Мінприроди України. Однак лише стосовно задіяння "доріг загального користування, а також на ділянках заповідника в наукових та еколого­освітніх цілях". У результаті натурних зйомок тварини, стверджують кримські екологи, були налякані шумом. Скільки комах, ящірок і змій загинуло під гусеницями техніки, не знає, мовляв, навіть директор Казантипського заповідника, який нібито погодив усі знімальні моменти. За завдані природі збитки бюджетом "Заселеного острова" передбачена компенсація тільки у 100 тисяч гривень.

Утім вищезгаданий шумовий ефект — це лише ланка в ланцюзі знищення Казантипа. Як ідеться у заяві кримських екологів, у ході "уточнення меж" у 2002 році Верховна Рада Криму зменшила його територію у два рази — з 900 до 450 гектарів. Нині — це своєрідний бублик із діркою, де добувають нафту і йде розпаювання землі. І хоча межі природного заповідника визначені, проте державного акту на землю він не отримав досі. Тому власті сусіднього селища Щолкіне добиваються виділення частини заповідної території під міське кладовище!

Занепокоєна цією невтішною тенденцією, "Екологія і світ" вимагає від Мінприроди України включити центральну частину мису Казантип до складу природного заповідника, створити його охоронну зону, а також провести виїзну колегію Мінприроди з метою оцінки стану природнозаповідного фонду півострова і прийняти чіткий план зі збереження існуючих заповідних територій і створення нових.

Василь ДРАГОЛЮК
("Україна молода" №191, 18 жовтня 2007 року)

Был и будет памятник Екатерине Великой

Вчера исполнилось 117 лет с момента торжественного открытия первого в Крыму бронзового памятника российской императрице Екатерине II. Статуя императрицы с простёртой к городу рукой, фигуры и бюсты екатерининских сподвижников - Г. Потёмкина и В. Долгорукова, А. Суворова и Я. Булгакова (посланника России в Турции) тридцать один год, до сноса в 1921-м, украшали аллею городского сада Симферополя. Сейчас городские власти и пророссийские организации планируют восстановить монумент императрицы в нынешнем Центральном парке культуры и отдыха, чуть в стороне от первоначального места. Закладной камень уже установлен, а на сооружение самого монумента объявлен сбор средств.

Когда точно появится памятник, пока никто сказать не берётся. Это, впрочем, не удивительно, если вспомнить, что первоначальный монумент возводился более семи лет, а история с идеей восстановления длится уже почти десятилетие. Одно известно точно: будущий памятник Екатерине II и её сподвижникам будет один к одному похож на предыдущий.

- На деньги, выделенные из горбюджета, - пояснила Ольга Сергеева, начальник отдела охраны памятников управления архитектуры, градостроительства и дизайна городской среды Симферополя, - были проведены предпроектные работы. Эскиз памятника восстанавливали по архивным сведениям, старинным фотографиям (другие данные о монументе не сохранились. - Ред.). В дальнейшем запланировано проведение конкурса для определения технологии возведения памятника (она, как и материл, из которого будет создан монумент, может быть различной. - Ред.) и окончательной стоимости работ.

Во сколько городской казне обойдётся восстановление памятника Екатерине II и её сподвижникам, разрушенного восемьдесят шесть лет назад, - неизвестно. Но, как утверждали ранее симферопольские власти, основную часть средств планируется собрать за счёт пожертвований горожан и спонсоров.

В управлении капитального строительства крымской столицы нам сообщили, что на расчётный счёт объекта "Сооружение памятника императрице Екатерине II в Центральном парке культуры и отдыха" поступило уже пять с половиной тысяч гривен.

Наталья ПУПКОВА
(“Крымская правда” №191, 19 октября 2007 года)

Крымскотатарские писатели хотят решить свои проблемы

11 октября крымскотатарские писатели собрались в Республиканской крымскотатарской библиотеке им. И. Гаспринского на свое очередное собрание, на котором обсудили итоги встречи крымскотатарских писателей с представителями Национального совета писателей Украины (НСПУ) в Коктебеле в конце сентября, а также проблемы защиты авторских прав писателей.

Было оглашено письмо председателя Совета крымскотатарских писателей Шакира Селима, в котором он в связи со своей болезнью рекомендовал назначить временно исполняющим обязанности председателя Совета Ризу Фазыла, секретарем — Дилявера Осма­на. Предложение Ш. Селима было единогласно поддержано писа­телями.

Риза Фазыл рассказал, что ключевым вопросом в ходе кокте­бельского совещания писателей был вопрос создания автономного объединения крымскотатарских писателей в составе НСПУ. Эта тема с пониманием была встречена заместителем председателя НСПУ В. Шкляром, председателем Крымской республиканской организации НСПУ В. Бушняком, которые обещали способствовать рассмотрению этого вопроса в Киеве. По итогам коктебельского совещания было принято обращение крымскотатарских писателей в адрес НСПУ.

Высказались писатели и по вопросу защиты авторских прав, отсутствия гонораров. Р. Фазыл отметил, что исполнители, используя тексты поэтов, забывают упоминать со сцены их имена. Бы­ло предложено провести по этому вопросу отдельное заседание с привлечением журналистов, представителей издательств, творческих коллективов.

Урие Эдемова осветила удручающее состояние отдела крымско­татарской литературы издательства "Таврия". Отсутствие средств и постоянная угроза закрытия отдела не могут не вызывать, трево­гу. Не остался в стороне и вопрос содействия молодым талантам — пишущая молодежь нуждается во внимании и наставничестве со стороны писателей.

Тулънара УСЕИНОВА
(“Голос Крыма” №43, 19 октября 2007 года)

"Милли Фирка" добивается возрождения государственности крымских татар

15 октября в Информационном пресс-цен­тре состоялась пресс-конференция с учас­тием представителей "Милли Фирка" Васфи Абдураимовым и Решатом Аблаевым. Встреча с журналистами преследовала цель: напомнить о памятной дате — 86-летия со дня образования КрАССР. 20 ок­тября "Милли Фирка" намерена отметить День республики возложением цветов к памятнику И.Гаспринского, шествием и вручением в представительстве президен­та Украины в Крыму документа на имя пре­зидента Украины В.Ющенко. В документе, содержится призыв к главе государства приложить все усилия для установления национально-территориального статуса Автономной Республики Крым, который и ранее обеспечивал гармоничное развитие всех проживающих в Крыму народностей, разного религиозного исповедования.

По словам В.Абдураимова, своей государственности крымские татары будут добиваться путем создания институтов крымских татар, которые позволят на основе закона улучшить положение народа — гражданскими и политическими ме­тодами. Это — кредо "Милли Фирка", которая основной своей задачей ставит стать наиболее эффективной партией.

Представители "Милли Фирка" уверены, что, несмотря на то, что Украина не голосовала за недавнее принятие Декларации о правах коренных народов на Генеральной Ассамблее ООН, она поддержит требования коренного народа Крыма, крымских татар, так как ее главная цель — путь в ЕС не позволит игнорировать требования крымских татар.

Лейля АЛЯДИНОВА
(“Голос Крыма” №43, 19 октября 2007 года)

ДО ЗМІСТУ

Фестивалі. Виставки. Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. Кіно

Хоробре серце генерала
Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження
відомого правозахисника Петра Григоренка

"Починайте вимагати. І вимагайте не частини, не шматочка, а всього, що у вас було незаконно відібрано, — звернувся генерал Петро Григоренко до кримських татар 17 березня 1968 року. — Свої вимоги не обмежуйте писанням петицій. Підкріплюйте їх усіма тими засобами, які надає вам Конституція, — використанням свободи слова і друку, мітингів, зібрань і демонстрацій... Не вважайте свою справу лише внутрідержавною. Звертайтеся по допомогу до світової прогресивної громадськості. Те, що з вами зробили в 1944 році, має цілком визначену назву. Це чистої води геноцид — "один із найтяжчих різновидів злочину проти людства". Цю промову масово розмножили активісти кримськотатарського національного руху. Про неї знав майже кожен кримський татарин.

"Поки живий, не забуду цієї картини..."

До чергової річниці депортації активісти національного руху вирішили 17 травня 1968 року влаштувати в Москві демонстрацію. Прибуло майже 800 кримських татар з усіх регіонів. Петра Григоренка відмовляли брати участь у мітингу: "Ви... потрібніші на волі, ніж у тюрмі". Але, як пише сам Григоренко, він хотів усе побачити. Разом з кількома однодумцями правозахисник спостерігав за розвитком подій зі скверу неподалік Старої площі: "Ось з’явилася група людей, серед яких я бачу кілька знайомих облич кримських татар. До них відразу ж кинулися міліціонери і цивільні з усіх боків"...

У цій ситуації Григоренко, звісно ж, не міг залишатися стороннім спостерігачем. Він підійшов до міліціонерів, показав паспорт і став вимагати пояснити, що відбувається. Міліціонери попросили його відійти. А серед цивільних, за спогадами генерала, "один (явно КДБіст), видно, приймаючи мене за якесь "партійне начальство", відводить убік, змовницьки шепоче: "Не втручайтеся! Це кримські татари". Я "здивований". Починаю голосно вимагати, щоб мені пояснили, навіщо потрібно затримувати кримських татар. Вони що — не такі люди?". Коли кримських татар стали саджати до автобуса, генерал зайшов за ними. Старший у формі підполковника міліції попередив: "Ми вас не затримуємо. Це ви самі хочете їхати". Коли приїхали у відділок, Григоренка відвели в окрему кімнату і міркували, що з ним робити...

Улітку того ж року Григоренко приїхав у Крим подивитися, як кримські татари намагаються повернутися на свою батьківщину. "Увесь день ходив я серед кримських татар. Розмовляв з ними, переходячи з місця на місце. Серце кров’ю обливалося при вигляді цих людей, — згадував правозахисник побачені ним умови життя просто неба. — Сімферопольці пальцем не поворухнули, щоб допомогти. Та і як ворухнеш. Влада попереджає: "Татарам не допомагати!". У будь–якій демократичній країні уряд, що створив таку обстановку, не протримався б і трьох днів".

Арешт і захист

7 квітня 1969 року голова КДБ СРСР Юрій Андропов повідомляв до ЦК КПРС, що Петра Григоренка слід знову притягти до кримінальної відповідальності за численні вияви антирадянської діяльності. Останньою краплею перед арештом став, очевидно, "Відкритий лист голові Комітету Державної безпеки при РМ СРСР Андропову Ю. В." від 29 квітня, у якому генерал викриває методи боротьби органів держбезпеки з інакомислячими.

На початку травня 1969 року в Ташкенті готувався процес над десятьма активістами кримськотатарського руху. Понад дві тисячі кримських татар звернулися до Григоренка з проханням виступити на ньому громадським захисником. Процес був відкладений, утім правозахисника в Ташкенті арештували. Того ж дня, 7 травня, у Москві провели сім обшуків "у справі Григоренка" — у нього на квартирі, у Іллі Габая, Віктора Красіна, Людмили Алексєєвої, Андрія Амальрика, Надії Ємелькіної і Зампіри Асанової. 15 травня Григоренку пред’явили звинувачення, передбачене ст. 190–1 КК РРФСР. Захисну промову, яку Григоренко підготував для процесу і так і не озвучив, під назвою "Хто ж злочинці?" опублікували на Заході.

Біля воріт Ташкентської тюрми кримські татари виставили пікети з вимогами звільнити генерала. 20 травня правозахисники відповіли на арешт Григоренка створенням першої в Країні Рад правозахисної організації — "Ініціативної групи з захисту прав людини в СРСР". У вересні до ЦК КПРС кримські татари надіслали протест з 3000 підписами — з приводу арешту Григоренка. Не мовчала й світова громадськість.

Опального генерала не звільнили, натомість призначили судово–психіатричну експертизу в Ташкенті. Члени комісії не знайшли в нього психічного захворювання. Утім 13 жовтня генерала оглянули в ЦНДІ судової психіатрії ім. Сербського і "знайшли хворобу". Адвокат Григоренка Софія Каллістратова марно клопоталася про повторну експертизу в суді. Григоренка помістили в "психіатричну лікарню спеціального зразка" в місті Черняхівську Калінінградської області.

У 1971—1972 роках молодий лікар–психіатр Семен Глузман здійснив заочну психіатричну експертизу Григоренка. Він дослідив його статті, коментарі щодо експертиз, висновки експертів, повідомлення друзів та однодумців і дійшов висновку, що генерал "на психічне захворювання не страждає". Глузман вимагав скасування примусового лікування і надіслав свій висновок у Комітет прав людини академіку Андрію Сахарову. У травні 1972 року Глузмана заарештували. Він відбув сім років таборів і три роки заслання.

Переконання — це хвороба?

Становище Григоренка в лікарні відстежувало правозахисне видання "Хроника текущих событий". Там розповідається, як у червні 1970 року Григоренка в лікарні відвідали двоє в цивільному і запропонували відректися від своїх поглядів. Він відмовився з ними розмовляти. Основний контингент цієї тюремної лікарні складали справді психічно хворі люди, яких судили за зґвалтування і вбивства. У тісній шестиметровій "палаті" двоє — Григоренко і його сусід, який зарізав свою жінку і постійно марить. Папір і олівець мати забороняється.

Згідно з "Хронікою...", у січні 1971 року Григоренко постав перед черговою комісією. На запитання професора "Як ваші переконання?" Григоренко відповів: "Переконання — не рукавичка, їх легко не міняють". Рішення комісії: "Лікування продовжити через хворобливий стан".

А ось ще один діалог на "морально–політичну" тему, який описав сам Петро Григоренко:

— Навіщо вам ці татари здалися? Ви що, татарин? Чи у вас родичі серед них?

— А навіщо вам чилійці? — питанням на питання б’ю я. Дуже швидка відповідь, не встиг я закінчити, і вже прозвучало:

— Мені? Ні до чого! — відповів чітко, впевнено, але відразу ж осікся і замурмотів:

— Ну, звісно ж, уряд... Ми як патріоти повинні підтримати уряд...

— А я звик сам за себе думати і вирішувати. І навіть уряду інколи підказувати...

За це в мою історію хвороби влітає запис: "Ставить себе вище уряду".

Європа не повинна з цим миритися...

У 1974 році, під натиском широкої кампанії протестів в усьому світі, Григоренка звільнили. Андропова тут же інформували про його нову "антисуспільну діяльність". У 1976 році Григоренко став членом–засновником Московської Гельсінської групи, а невдовзі й Української. 18 травня того ж року, у день чергової річниці депортації, Григоренко у заяві для преси говорив, що "ставлення радянського уряду до кримських татар ніяк не відповідає духу Гельсінки... Народи Європи не повинні з цим миритися... Якщо вони тепер не стануть на захист кримських татар, то в майбутньому... самі зможуть опинитися в подібному становищі".

У 1977 році Григоренко отримав візу до США для лікування. А в лютому 1978 року Указом Президії ВР СРСР його позбавили радянського громадянства і права повернутися на Батьківщину. В Америці Григоренко очолив закордонне представництво Української Гельсінської групи, читав в університетах лекції з прав людини, зустрічався з керівництвом держав, зокрема з президентами США Дж. Картером і Рональдом Рейганом, прем’єром Великобританії Маргарет Тетчер, публікувався у відомих ЗМІ демократичних держав.

Утім, за словами його сина Андрія, "незручним" він виявився і для деяких діячів еміграції, і певних західних кіл: одним не подобалося, що він українець, іншим — що виступає на захист не лише українців, третім — що він не лише розчарувався в комунізмі, а й став його активним критиком, четвертим — що він принциповий противник політичних змов і підпілля і так далі до безкінечності".

Мустафі Джемільову за–пам’ятався такий епізод: "У 1978 році, невдовзі після звільнення з зони, я спілкувався по телефону з родичами зі США. І тут вони передали трубку Петру Григоровичу. Григоренко розповів, що перед виїздом він узяв гарантію в КДБ, що зможе повернутися назад. Але гарантії есбістів добре відомі... Я вперше почув, як ця кремезна мужня людина ридає. "Мустафо, зроби що–небудь", — казав він мені. Він рвався до країни, напханої таборами й психушками, і, найвірогідніше, тут на нього знову чекала тюрма, але він все одно любив Батьківщину"...

ДОВІДКА "УМ"

Петро Григоренко народився 16 жовтня 1907 року; його родовід бере початок у Запорозькій Січі. Закінчив Московську військово–інженерну академію, Академію Генерального штабу СРСР. По війні викладав у Військовій академії ім. Фрунзе в Москві. Був призначений керівником першого в СРСР факультету військової кібернетики. У час хрущовської "відлиги" прилюдно критикував корупцію у найвищих ешелонах влади. Його звільнили з посади, а невдовзі — з армії. Далі був арешт, примусове "лікування" у психіатричних закладах, позбавлення звання, нагород, пенсії. Генерал став справжнім дисидентом. Через письменника, багаторічного радянського політв’язня Олексія Костеріна, долучився до захисту прав кримських татар. Помер Петро Григоренко в США 21 лютого 1987 року. Залишив по собі понад 80 наукових праць із військово–технічних та правозахисних питань.

У 1999 році в Сімферополі з ініціативи Меджлісу кримськотатарського народу і за сприяння Народного руху України був встановлений пам’ятник Петру Григоренку.

Гульнара БЕКІРОВА
("Україна молода" №189, 16 жовтня 2007 року)

У Криму знову незадоволені кіногрупою

Працівники Карадагського природного заповідника заявили журналістам, що вони обурені діями знімальної групи російської кінокомпанії "Маяк", яка зараз веде зйомки фільму "Нова земля", через те, що вони заподіяли істотних збитків не лише первозданності природного ландшафту Лисячої бухти та масиву Ечкі-Даг, але завдали шкоди природі.

На цей раз унікальну природу заповідника Лисяча бухта, яка прилягає до Кара-Дагу, за задумом режисера Олександра Мельника перетворили на північний острів. Цими діями виявилися незадоволені біологи. "Кінозйомочна група на місці зйомок вирубала сім дерев лоха сріблястого, щоб встановити декорації. Вони трактором проорали схили, де ростуть рідкісні види рослин. Зараз популяції рідкісних видів рослин перебувають у спокої — їх не видно, але це не означає, що їм можна шкодити", — повідомила журналістам старший науковий працівник заповідника Людмила Миронова.

У той же час, коли біологи виїхали на місце зйомок, дорогу до майданчика було перекрито, працівників заповідника туди навіть не пустили. За словами Людмили Миронової, адміністрація знімальної групи зобов’язалася висадити дерева, відшкодувавши цим збитки. Проте, минуть десятки років, поки саджанці виростуть, оскільки на березі бухти рослини розвиваються повільно.

Людмила Миронова повідомила журналістам, що територію Лисячої бухти оголошено пам’ятником природи місцевого значення з 1992 року, біологи вже оформили документи й дуже чекають, коли цьому місцю присвоять статус пам’ятника природи, і біологи обґрунтовано сподіваються, що їм легше буде захистити заповідник від забудови й перешкоджати варварському поводженню з природою.

Проте, за словами заступника директора кіногрупи "Маяк" Дмитра Жукова, перш ніж розпочати роботу над фільмом, члени знімальної групи привели в порядок узбережжя бухти, очистивши його від сміття. Наскільки відомо, саме цю бухту вподобали для своїх курортних тусовок нудисти з усього СНД і європейських країн, і вони не завжди дотримуються санітарних норм. Дмитро Жуков запевнив, що після закінчення зйомок буде зроблено висадку нових дерев.

Як повідомляв раніше "День" (див. "Кіно не винне", "День" за 10 жовтня 2007 року), кримські екологи вже заявляли, що при проведенні зйомок картини "Населений острів" групою російського режисера Федора Бондарчука в Казантипському природному заповіднику використовувалися танки, автомобілі, лунали постріли й вибухи, внаслідок чого під гусеницями військових машин загинули рідкісні види ящірок, занесених до Червоної книги України. У зв’язку з цим керівництво Кримської асоціації "Екологія і світ" зажадало від Генпрокуратури порушити проти урядовців Мінприроди, які узгодили проведення кінозйомок фільму "Населений острів" на території Казантипського заповідника, карну справу за наявності ознак злочинів, за статтями 252 і 365 Кримінального кодексу України — навмисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, і об’єктів природного заповідного фонду; перевищення влади чи службових повноважень. Мінприроди також мало підрахувати збитки, завдані Казантипському заповідникові проведенням кінокомпанією "Нон-стоп Продакшн" зйомок кінофільму "Населений острів". Як вважають "зелені", стягнути компенсацію за заподіяну шкоду необхідно безпосередньо з Державної служби заповідної справи Мінприроди України.

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
("День" №177, 17 жовтня 2007 року)

Андрій ГРИГОРЕНКО: Мій батько був українським національним демократом...

Учора в Криму відбулися заходи на честь 100-річчя з дня народження Петра Григоренка

Учора в Криму відбулася ціла серія заходів, присвячених 100-річчю з дня народження Петра Григоренка. Їх було організовано меджлісом кримськотатарського народу та Кримською організацією Народного руху України. Близько полудня в церкві Святих Рівноапостольних Ольги та Володимира УПЦ КП у Сімферополі відбулася панахида на честь всесвітньо відомого правозахисника. За годину відбувся спільний мусульманський і православний молебень біля пам’ятника Петрові Григоренку, встановленого з ініціативи меджлісу на одній із центральних площ Сімферополя. Його провели муфтій мусульман Криму Емір Алі Аблаєв і архієпископ Сімферопольський та Кримський УПЦ КП Владика Климент. Після чого відбулося покладення квітів до пам’ятника, виступи учасників молебню, слово про генерала сказали голова меджлісу Мустафа Джемільов і син генерала також відомий правозахисник Андрій Григоренко.

У актовій залі Кримського державного індустріально-педагогічного університету відбулася зустріч лідера меджлісу Мустафи Джемільова, ветерана кримськотатарського національного руху Айше Сейтмуратової та Андрія Григоренка зі студентами. Скрипковий квартет виконував українські та кримськотатарські мелодії. Після цього перед студентами виступили Мустафа Джемільов, Андрій Григоренко, Айше Сейтмуратова, лідер кримської організації Народного руху України Леонід Пілунський. Після відповідей на запитання відбувся концерт у виконанні студентів університету. На ньому було виконано пісні "Україна", "Гузель Кирим" і народна кримськотатарська пісня.

У другій половині дня в місті Саки, недалеко від Євпаторії, відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки на будинку № 88 на вул. Тімірязєва, де Петро Григоренко бував 1968, 1972 і 1973 рр. А сьогодні, 17 жовтня, згідно з планом заходів, відбудеться урок історії для школярів Сімферопольської української гімназії.

"ЙОГО БЕЗСТРАШНІСТЬ НЕ ЗНАЛА МЕЖ…"

100-річчя з дня його народження стало не рядовою подією ще й тому, що стараннями московського історика Гульнари Бекірової, стали відомі багато які нові документи про правозахисну діяльність бунтівного генерала.

— Нещодавно мені довелося попрацювати з колись закритими документами про Петра Григоренка в архіві Науково-інформаційного та просвітницького центру "Меморіал" Державного архіву Російської Федерації в Москві, — розповідає Гульнара Бекірова. — Знадобилося цілих 20 років iз дня смерті правозахисника для того, щоб розсекретити документи про його діяльність. Ще 1988 року, в передачі Айше Сейтмуратової на "Радіо "Свобода", прозвучали пророчі слова: "Настане день, і кримськотатарський народ віддасть належне своїм захисникам. І спорудять на межі України й Криму пам’ятник генералові Григоренку — як символ дружби між двома народами — українським і кримськотатарським".

Перегляньмо ці документи. 1968 рік — час плідної співпраці Петра Григоренка з активістами кримськотатарського національного руху. Вже було прийнято Указ Президії Верховної Ради від 5 вересня 1967 р., щодо кримських татар, який Григоренко назвав "найбрехливішим і найбільш лицемірним указом з усіх виданих щодо кримських татар", уже відбулася знаменита промова генерала на підтримку кримських татар, яку він виголосив на бенкеті на честь іншого захисника прав "покараного народу" — письменника Олексія Костеріна...

Документи, які зберігаються в архіві "Меморіалу", дозволяють стверджувати: 1968 року Григоренко був цілком захоплений долею кримських татар. Тут ми знайдемо й статут земляцтва кримських татар, який розроблявся Петром Григоренком, і листування генерала з учасниками національного руху, заяви і скарги кримських татар до різних інстанцій (наприклад, заява Зевджета Куртумерова на ім’я Т. Чемодурова (голова Кримського облвиконкому. — Авт.) про працевлаштування в Криму; рукописну автобіографію Мустафи Джемільова й багато чого іншого. Мою увагу також привернула коротенька телеграма, підписана "жінки кримських татар Бекабада": "Вітаємо [зі] святом весни. Дякуємо за вірність".

— Не маю сумніву, — говорить Гульнара Бекірова, — що телеграма мала не так пряме призначення — привітати з 1 Травня, як інший, більш важливий для відправників і одержувача сенс — демонстрація єдності та взаємної підтримки. Не втрачаю надії, що автори телеграми живі й зуміють пролити світло на обставини написання цього документа...

Але вже дуже скоро активізація правозахисної діяльності Петра Григоренка призводить до нових репресій з боку влади. З інформації голови КДБ СРСР Юрія Андропова до ЦК КПРС від 7 квітня 1969 р. довідуємося, що шеф радянської таємної поліції пропонує знову притягти Петра Григоренка до кримінальної відповідальності, нібито за численні прояви антирадянської діяльності. У числі таких Андропов прямо вказує: "активна участь у підготовці та поширенні підбурюючих матеріалів із так званого кримськотатарського питання, в яких висуваються вимоги про посилення боротьби малих народів у СРСР з їх нібито безправним становищем. Під "Зверненням кримськотатарського народу до людей доброї волі, демократів і комуністів", — пише Андропов, — Григоренко має намір зібрати велику кількість підписів і передати його до Організації Об’єднаних Націй. У березні ц.р. він розпочав поширювати складені ним провокаційні документи "Про депортацію кримських татар і її наслідки". І вже за місяць Петро Григоренко був заарештований у Ташкенті...

— Нещодавно з моєї ініціативи, — розповідає Гульнара Бекірова, — було розсекречено наглядову справу Прокуратури СРСР Петра Григоренка (ф.8131). Перший документ справи — довідка щодо кримінальної справи № 109, яка в історіографії більш відома як "Ташкентський процес", тобто процес десяти активістів кримськотатарського руху. Як мені вдалося з’ясувати в ході вивчення матеріалів, справу Петра Григоренка тоді було "виділено в окреме провадження" саме в зв’язку з цією справою кримських татар.

У лютому 1970 року, після двох психіатричних експертиз Петра Григоренка, Ташкентський міський суд виніс ухвалу: "Судова колегія вважає дії Григоренка П. Г. злочинними й небезпечними для суспільства, як такі, що спрямовані на підрив і послаблення Радянської влади... і сприяють розпалюванню й створенню національної ворожнечі деяких — окремих осіб кримськотатарської національності з народами інших національностей, які проживають у СРСР... Призначити Григоренку П. Г. примусове лікування з вміщенням його до психіатричної лікарні спеціального типу МВС РРФСР... Оскільки дії Григоренка П. Г. являють особливу небезпеку для суспільства, утримувати за умов, що виключають можливість здійснення нового суспільного небезпечного діяння". На підставі цієї ухвали суду Григоренко 26 травня 1970 р. був поміщений до "психіатричної лікарні спеціального типу" в м. Черняховську Калінінградської області.

— У документах ДАРФ знайшла відбиття й громадська кампанія зі звільнення Петра Григоренка, — розповідає Гульнара Бекірова. — Так, у наглядовій справі я виявила оригінал добре відомого дослідникам звернення від 13 травня 1970 р. — "Скарги в порядку нагляду" на ухвалу Ташкентського міськсуду й Верховного суду УзРСР академіків М. Леонтовича та А. Сахарова, доктора фізико-математичних наук В. Турчипа та фізика В. Чалідзе. Вказавши на "серйозні процесуальні порушення, допущені на стадії попереднього слідства і в судовому розгляді", автори скарги клопоталися про те, щоб ухвалу Ташкентського міськсуду було опротестовано, а Петра Григоренка було звільнено з-під варти. Як і багато які інші звернення, скарга вчених успіху не мала...

А ось результатом заочної психіатричної експертизи, проведеної в 1971- 1972 рр. молодим психіатром Семеном Глузманом, яка визнала, що Григоренко "психічним захворюванням не страждає", став арешт самого лікаря. Суд, який відбувся в жовтні 1972 р., визнав С. Глузмана винним за статтею "антирадянська агітація та пропаганда" і засудив його до семи років ув’язнення і трьох років заслання. Цікаво, що Семенові Глузману довелося ще раз, але вже 1990 року, виступити одним із експертів посмертної психіатричної експертизи Петра Григоренка, яка винесла остаточний діагноз — правозахисник був психічно здоровий. У меморіальному архіві зберігаються висновки Семена Глузмана й психіатра Анни Славгородської, яка ще 1969 року, при проведенні ташкентської психіатричної експертизи, була серед тих, хто визнав Григоренка осудним (неугодний владі діагноз через декілька місяців опротестували "карателі в білих халатах" з горезвісного московського Інституту ім. Сербського).

— Задокументовано в наглядовій справі й справді титанічні зусилля дружини Григоренка, Зінаїди Михайлівни, спрямовані на порятунок чоловіка, — розповідає Гульнара Бекірова. — На жаль, зараз неможливо детально зупинитися на всіх матеріалах, що зберігаються в згаданих фондах, — зазначає Гульнара Бекірова. — Безперечно, що багато з них ще стануть об’єктом пильного вивчення. Хочеться сподіватися, що частину з них буде використано дослідниками кримськотатарського національного руху. Сьогодні в Сімферополі, завдяки зусиллям соратників Петра Григоренка і всупереч протидії влади, встановлено пам’ятник генералу-правозахисникові, його ім’ям названі вулиці в селищах кримських татар. Як і раніше, він з нами — з народом, який прагне справедливості!"

"ВІН БУВ БІЛЬШЕ НІЖ ДРУГОМ ДЛЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ"

У ці ж дні в Криму вийшла брошура зі статтею Мустафи Джемільова "Він був більше ніж другом для кримськотатарського народу".

Мустафа Джемільов згадує, як "17 березня 1968 року делегати кримських татар, які перебували в Москві, вирішили урочисто відзначити 72-річчя з дня народження російського письменника, в’язня сталінських таборів Олексія Костеріна, який активно виступав на захист прав репресованих народів, поширював у самвидаві дуже сміливі на той час статті, памфлети та відкриті листи, де вимагав негайного відновлення прав кримськотатарського народу. Для вшанування іменинника ми орендували приміщення однієї з московських кав’ярень, приготували національні страви й чекали на Костеріна. Але Олексій Костерін, з огляду на інфаркт, що стався напередодні, не зміг бути на організованих нами урочистостях. Приїхало декілька московських дисидентів, дружина письменника Костеріна й високий огрядний літній чоловік. Це й був той-таки військовий учений, опальний генерал Петро Григоренко, який уже відсидів до цього часу півторарічний термін у спецпсихушці МВС за виступи з критикою радянського режиму. Його на тому вечорі нам представили як найближчого друга Олексія Костеріна, якого письменник спеціально попросив узяти участь у вечорі замість себе. Ми проголосили на адресу Костеріна свої вдячні промови за його допомогу, яка надається кримським татарам та іншим репресованим народам. З промовою у відповідь від імені письменника виступив Петро Григоренко. Це була блискуча промова, яку потім опублікували в деяких зарубіжних виданнях, передавали західні радіостанції, в тисячах примірників поширювали серед кримських татар і зачитували на всіх наших зборах і мітингах. За один момент Петро Григоренко набув широкої популярності в кримськотатарському народі. З цього дня й до кінця свого життя він був завжди душею й серцем разом із нами. Знаменита промова Петра Григоренка на вечорі на честь дня народження О. Костеріна справила великий вплив на радикалізацію кримськотатарського Національного руху. Григоренко закликав докорінним чином змінити нашу стратегію й тактику, припинити звертатися до ЦК КПРС і до уряду, тобто до основних винуватців усіх злочинів проти нашого народу, з проханнями про справедливість, а перейти до рішучих вимог, бо, як він говорив, "те, що належить по праву, не прохають, а вимагають".

Мустафа Джемілєв також згадує, що "квартира самого Петра Григоренка, природно, перебувала під постійним наглядом органів — усе прослуховувалося, простежувалося, пошта ретельно перлюструвалася. Він не міг навіть сходити до сусідньої крамниці за продуктами без того, щоб за ним не пішло декілька гебістських філерів. Але заарештовувати його влада довгий час не наважувалася — їй заважала його величезна популярність, особливо — на заході. Чисто в правовому відношенні виникала досить дивна ситуація. Якщо у пересічної людини під час обшуку виявляли статті П. Григоренка, особливо його славетну промову на вечорі 17 березня 1968 року, то це було достатньою підставою для його арешту за обвинуваченням у зберіганні й поширенні документів, що паплюжать радянський лад. Наприклад, 21 квітня 1968 р. в м. Чирчик, поблизу Ташкента, було побито та розігнано декілька тисяч кримських татар, що зібралися відзначати своє національне свято "Дервізу", а декілька чоловік було заарештовано і віддано до суду. Основною причиною цієї жорстокості було те, що, за оперативними даними КДБ, на цьому святі активісти Національного руху мали намір зачитати промову П. Григоренка. А ось сам автор цієї мови продовжував перебувати на свободі. Те ж саме пізніше відбувалося і з творами О. Солженіцина і А. Сахарова. "Архипелаг ГУЛАГ" і "В колі першому" О. Солженіцина або "Роздуми про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу" А. Сахарова давно гуляли по руках, і виявлення цих творів коштувало тому, хто їх зберігав, як мінімум статті 190-1, а то й статті 70 ККРРФСР, що карала у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, але автори цих творів продовжували бути на свободі. А пояснення цьому було в тому, що органи діяли за принципом шакалів — хапати дуже сильних вони побоювалися, а обмежувалися до пори тільки мерзотними провокаціями проти них, намагалися створити навколо них суспільний вакуум.

Кримські татари, побоюючись позасудової розправи над генералом за допомогою якого-небудь провокатора з-за рогу, також були змушені вжити заходів для захисту свого друга. З Узбекистану в Москву була послана спеціальна група молодих кримських татар, які повинні були таємно вести негласне спостереження за квартирою Григоренка й супроводжувати його під час поїздок містом, а у випадку якихось провокацій з боку органів захищати його всіма доступними засобами. Очолював цю групу член постійної делегації кримських татар в Москві Кязім Сейтумеров iз м. Гулістана. Про це довгий час не знав і сам Григоренко. Якось він мені сказав, що останнім часом біля свого будинку і під час прогулянок він став чомусь часто помічати і філерів неросійської національності. А я йому відповів: "Ось їх якраз можете не боятися, а, навпаки, у разі необхідності завжди можете розраховувати на їхню допомогу..." Петро Григорович подивився на мене зі здивуванням, потім щиро розреготався, подав мені руку, але одночасно і пошпетив за те, що ми "нераціонально" витрачаємо свої кошти…

"Я ЗАВЖДИ ЗАЙМАВСЯ УКРАЇНСЬКИМИ СПРАВАМИ БІЛЬШЕ, НІЖ БУДЬ-ЯКИМИ ІНШИМИ…"

Учора син генерала-правозахисника Андрій Григоренко, який бере участь в пам’ятних заходах з нагоди 100-річчя його батька в Україні, перебуваючи в Сімферополі, відповів на запитання кореспондента газети "День".

— Андрію Петровичу, сьогодні ви гість Криму й гість меджлісу кримськотатарського народу.

— Знаєте, мені дуже приємно, і я думаю, що такого вдячного народу, як кримські татари, ще пошукати треба. Тим більше, що мій батько і я нічого спеціально не робили саме для кримських татар, ми боролися за демократизацію суспільства й держави, встановлення нових відносин у світі. А та вдячність, яку вони виявляють, перевершує якості всіх інших народів. Там в еміграції я беру участь у житті не тільки української діаспори, але й кримськотатарської та інших, щоправда, я мало беру участь в житті російської діаспори, але це тому, що вони там менше організовані, ніж інші нації…

— Скажіть, а в нинішньої Росії будуть відбуватися заходи на честь 100-річчя вашого батька?

— У Росії вже минули заходи в товаристві "Меморіал" одночасно зі сторіччям Софії Калістратової. Там відбулися урочисті збори ще на початку вересня нинішнього року. У Росії, звісно, великого вшановування не буде. До речі, десять років тому, до 90-річчя від дня народження мого батька, відбулися події значно масштабніші. Незважаючи на те, що ювілей був некруглим, навіть в армії відбулися тоді урочисті заходи. Це пов’язано, звісно, зi станом нинішньої Росії, і якщо знати все, що там відбувається, то стає зрозуміло, що така людина, як генерал Григоренко, не вписується в сучасну Росію…

— А як ви оцінюєте той факт, що фактично світовим центром вшановування вашого батька в нинішньому році стала Україна?

— Я думаю, що це цілком логічно, адже є якась закономірність у тому, що мій батько й народився в Україні, й завжди вважав себе українцем. Та і я, незважаючи на обставини своєї долі, завжди вважав себе більше українцем, ніж росіянином. Я володію українською мовою і можу писати нею, хоча не маю жодної формальної української освіти. Я повинен сьогодні сказати, що мій батько також чітко усвідомлював, що він був українським національним демократом. Він писав про це у своїх мемуарах. І те, що він був одним із фундаторів української Гельсінської групи, багато про що говорить. А за кордоном він просто був послом демократичної України, якої тоді ще й не існувало як незалежної держави. І мій батько фактично перетворив закордонне представництво Гельсінської групи на посольство, яке багато робило для розвитку демократії в світі, тому що він мав можливість зустрічатися з багатьма великими й сильними людьми всього світу…

Але коли я потрапив за кордон у 1975 році, мене більше за все здивувало те, що про Україну практично ніхто нічого не знав. Навіть важко вам описати, наскільки була заблокована вся інформація. Тоді ми з дружиною вчилися на курсах німецької мови в Гете-інституті, а це найкраща мовна школа. І ось одного разу наша викладачка стала нас запитувати, хто якої національності в її групі. І я сказав, що я українець. На що викладач відповіла, що такої національності немає, а є тільки росіяни. Вона сказала, що ось наші баварці ж не вважають себе окремою нацією, а говорять, що вони німці. Я почав сперечатися з нею, і тут несподівано мене підтримали двоє канадців, вони, виявляється, знали про Україну тому, що в Канаді сильна українська діаспора, там навіть губернатором був українець, і вони знали, що українці — це не росіяни. Потім суперечка дійшла до директора курсів, він указав викладачці на її помилку, вона вибачилася, звичайно, але я все одно їй цього в душі не пробачив ніколи.

— Андрію Петровичу, скажіть, будь ласка, у вас багато зв’язків iз сучасною Україною, з нинішніми українськими політиками. Ви хотіли б більше працювати для зміцнення демократії в Україні?

— По-перше, я завжди працював для України. У мене багато зв’язків з українською діаспорою в еміграції. Ще будучи на Батьківщині, я підтримував зв’язок московських демократів з Україною, мотався з Москви то до Києва, то до Харкова. Колись я був співробітником двох українських журналів — "Український самостійник" і "Сучасність". Зараз я менше займаюся журналістикою. А коли ми створили Фонд Григоренка в Америці, то ми стали випускати інформацію трьома мовами, й українській тематиці приділено багато уваги. Щороку з Колумбійським університетом ми проводимо Григоренківські читання, під час яких порушується багато проблем розвитку демократії в Україні, отже, я завжди займався українськими справами більше, ніж будь-якими іншими…

— Андрію Петровичу, як ви оцінюєте ступінь демократичних перетворень у нинішній Україні?

— Ви знаєте, мені хотілося б, щоб українське суспільство було більш демократичним. Я поясню, про що мова. Звичайно, українське суспільство поліетничне, однак я часто зустрічаю дивні факти, що свідчать про втрату перспективи. Однак усвідомлення національної солідарності з українцями повинне бути обов’язкове для людей, які мешкають в українській державі. Тому мені здається абсурдним, що деякі громадяни вимагають визнати російську мову другою державною. Дійсно, розмовляти в Україні російською мовою — це нормально, цьому ніхто не заважає, але державною мовою повинна бути українська, інакше яка ж це Україна? На мою думку, тут багато громадян не українців втратили відчуття того, де вони знаходяться і в якій саме країні вони живуть. Не можна ж плювати в обличчя нації і державі, в якій ти живеш. Я цього не розумію. Я не розумію, наприклад, як деякі громадяни можуть вимагати встановити в Україні пам’ятники катам українського народу, тій же Катерині II. Якщо ти патріот іншої іноземної держави, тоді якого біса ти тут живеш і що ти тут робиш? А особливо цей абсурд відчувається в Криму. Тут поруч з пам’ятником моєму батькові якісь сучі діти поставили пам’ятник жертвам УПА. Мені стає від цього погано. І я не розумію, чому від цього українці не обурюються. Чому не протестують і не вживають жодних заходів державні органи? Мені здається, що цим питанням повинен зайнятися якийсь спеціальний орган, можливо при Президентові або Верховній Раді. Це явно антидержавне діяння. Мова йде ні більше, ні менше як про загрозу незалежності, і цього не можна не розуміти.

— Дякую за інтерв’ю, Андрію Петровичу!

— Дякую і вам. Мені приємно, що ваша газета одна з небагатьох публікує правду про історію України й тих героїв, які відстоювали її незалежність.

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
("День" №177, 17 жовтня 2007 року)

Вирус автономизации или стремление к справедливости?

Завершила работу научно-практическая конференция "Крым в контексте Русского мира: история и современность". В ней приняли участие политологи, философы, историки и филологи Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, Крымского государственного медицинского университета им. Георгиевского, Крымского юридического института Национальной юридической академии им. Ярослава Мудрого, Крымского колледжа экономики и управления, Института истории Южной Украины, Национальной академии природоохранного и курортного строительства, Научного центра историко-краеведческих исследований и Свода памятников Украины в Крыму, Крымского юридического института Харьковского национального университета внутренних дел, Симферопольского филиала Европейского университета, представители Верховного Совета Крыма.

В истории Крыма всё уже было

Основной целью конференции было стремление проанализировать развитие социокультурных и цивилизационных процессов в Крыму, осмыслить ряд значимых исторических фактов прошлого нашего Отечества и в соотнесении с этим дать оценку социокультурной политике на постсоветской территории, прежде всего в Крыму, на Украине и в Российской Федерации. При этом понятие Русского мира рассматривается в качестве тождественного понятиям российского социокультурного пространства и российской цивилизации, в становлении и развитии которых принимали участие представители различных этнических сообществ - русские (включая великорусов, белорусов и украинцев или югорусов), татары, армяне, грузины, датчане, немцы и многие другие.

Кто только не собирался владеть Крымом и господствовать в нём единолично! В докладе Олега Романько, доцента кафедры украиноведения Крымского медуниверситета, подробно было рассказано о том, какие планы на наш полуостров строили гитлеровцы во время Великой Отечественной войны.

Главной особенностью общественно-политической ситуации полуострова во все времена было то, что это - многонациональный регион. Фюрер предлагал создать протектораты в Прибалтике, на Украине и в Белоруссии. Крым вместе с Херсонской и Запорожской областями должен был войти в генеральный округ "Таврия" с центром в Мелитополе. Оккупанты понимали, что Крым только с большой натяжкой можно отнести к Украине, так как число проживающих здесь украинцев было ничтожно мало. Чтобы хоть как-то решить эту проблему, был план выселить из Крыма всех русских, евреев и татар. Он всячески подчёркивал германское влияние на полуострове, утверждая, что до первой мировой войны немецким колонистам здесь принадлежали значительные территории. Но и это не главное.

Оказывается, ещё в шестнадцатом столетии в Крыму жили готы - одно из древних германских племён. Крым, по мнению Гитлера, должен был стать "немецким Гибралтаром", и его планировалось превратить в один огромный немецкий курорт. На одном из совещаний ещё в июле 1941 года Гитлер сказал, что полуостров необходимо очистить от всех чужаков и заселить германцами.

В частности, русских предполагалось выселить в Россию: "Она для этого достаточно велика". А Крым планировали переименовать в "Готенланд". Не оставляли они и планов по переселению всех негерманцев из Крыма, желая переселить сюда немцев из южного Тироля. Гиммлер решительно воспротивился планам выселения татар из Крыма: "Мы должны сохранить в Крыму хотя бы часть населения, которое смотрит в нашу сторону и верит в нас".

Невероятно, но факт: в начале 1944 года немцы предприняли запоздалую попытку свести воедино все свои усилия по политической и национальной организации полуострова. Начали подготовку к созданию местного правительства, оно должно было состоять из представителей трёх основных национальностей, населяющих Крым: татар, русских и украинцев. На что в условиях полного окружения надеялись немцы, понять трудно, тем не менее к марту местная администрация была в основном переформирована согласно этому плану. А уже в апреле-мае Крым был полностью освобождён частями Красной армии.

Правда, напрашиваются параллели с нашим днём? Олег Романько комментирует:

- Крымские татары только думали, что они являются союзниками немцев, а на самом деле те их просто использовали. Единственный шанс для их "элиты", каковой они себя считали, освободиться от зависимости России - стать частью армии генерала Власова. Но в этом не были заинтересованы ни сами татары, ни их немецкие хозяева. Теперь их использует Киев как противовес русскому населению, как во время войны использовал Гитлер в качестве противовеса славянскому населению. Потому что тогда русских и украинцев не различали, и адептов украинского движения здесь тогда не было. Из планов Гитлера ясно, что немцы ни под каким видом не собирались никому отдавать Крым, он должен быть немецким. Теперь все татарские лидеры находятся на содержании у других стран, в планах которых, возможно, владеть Крымом. А татар здесь используют как дестабилизирующий фактор со всеми вытекающими отсюда последствиями.

- Что делать русским на своей земле, которой, безусловно, Крым является?

- Я не могу давать рекомендаций. Но считаю, что наша задача здесь - развивать русское движение, русскую ментальность и давать резкий отпор национализму. Сформировать самосознание народа и понять, что все разговоры о толерантности в конце концов заканчиваются геноцидом собственного народа. Поменьше у себя развивать комплекс вины. Русские привыкли, что они всех защищают, а себя защитить не могут. Такое положение вещей необходимо менять.

Не надо решать за русских

Директор научно-исследовательского учреждения "Институт истории Южной Украины" (Черкассы) Ярослав Бойко в своём докладе убедительно показал, как формировался этнический состав Южной Украины в конце восемнадцатого - начале девятнадцатого века.

В поле зрения снова оказался дискуссионный вопрос о возможности и целесообразности федеративного устройства страны, как более полно отражающего и защищающего, по мнению его сторонников, экономические, культурные и политические интересы регионов и населяющих их этносов.

Для четырнадцати миллионов граждан Украины, назвавших во время переписи населении 2001 года русский язык родным, да ещё для шести процентов населения, использующего его как основной в повседневной жизни, по-прежнему актуален вопрос о статусе русского языка. Сегодня многим понятно, что от способности и умения политических партий, входящих в правящую коалицию, удовлетворить потребности своего электората в праве использования русского языка во всех сферах общественной жизни наряду с украинским, будет во многом зависеть их политическое будущее. Сторонники и противники "двуязычия" и федеративного устройства Украины как на западе, так и на востоке страны в своих спорах исходят не только из сегодняшних реалий, но и из длительной истории социально-экономического и политического развития своих регионов и других стран. Южная Украина является одним из крупнейших регионов страны. На её территории расположена треть областей Украины, в которых проживает 20 млн. человек, создаётся две трети валового внутреннего продукта страны. Именно эта территория, в лице её политиков, выступила с инициативой возможного федеративного устройства Украины как формы государственного устройства, позволяющей более полно учитывать интересы региона, способной создать благоприятные условия для эффективного развития производительных сил, социальной сферы и культуры на территории края.

Присоединение Россией Северного Причерноморья в ходе русско-турецких войн второй половины XVIII века обеспечило ей выход к Чёрному и Азовскому морям, укрепило международное положение страны и на треть увеличило территорию будущей Украины. Привело к прекращению набегов татар, исключило массовую продажу украинцев на невольничьих рынках Востока. Создало благоприятные условия для последующего активного заселения и социально-экономического развития края.

Главной причиной повышения удельного веса русского этноса на территории края стал возрастающий спрос на рабочую силу в промышленном секторе региона. Другой не менее важной причиной стало добровольное переселение 3,5 млн. украинцев Надднепрянской Украины на получаемые в 1861-1917 годах бесплатно, с пособиями от правительства, казённые земли Южного Приуралья, Зауралья, Дальнего Востока и Северного Кавказа. Кроме них, в 1880-1910 годах из Галиции в США, Канаду и Латинскую Америку выселилось наряду с евреями и поляками в поисках более благоприятных условий для существования более 360 тыс. западных украинцев.

В конце XIX - начале ХХ века на юге Украины проживало более 50 этносов. В городской местности края доминировало русское население, численность которого превышала украинское в 2,5 раза. В сельской же местности численность украинского населения превышала русское в 4,4 раза. За период с 1858 по 1917 год численность русских выросла на юге Украины в 4,6 раза. Русский этнос в XIX - начале ХХ века сыграл на юге Украины решающую роль в строительстве и развитии городов, промышленности, транспорта, торговли и сопутствующей инфраструктуры. Украинский этнос играл ведущую роль в развитии земледелия и животноводства.

После получения Украиной независимости в результате распада СССР в связи с приходом к власти западно-украинских национал-радикалов и разношерстных "сочувствующих", представителей бывшей партийной и комсомольской номенклатуры и госаппарата отношение к русскому этносу в стране серьёзно изменилось. Проводимую в годы независимости в отношении русских и русскоязычных граждан Украины государственную политику можно характеризовать как этноцид (являющийся национально-культурной формой геноцида), в основе которого лежит этноцентризм доминирующего этноса. Под этноцидом ЮНЕСКО понимает любое действие, направленное на лишение этнических черт или идентичности того или иного этноса, любые формы его насильственной ассимиляции или интеграции, принуждение к переходу к другому образу жизни или языку. Проводимая политика этноцида на Украине была многие годы направлена на постепенное вытеснение русской культуры (сопровождавшееся нередко актами вандализма). Её результатом стало закрытие более трёх тысяч русскоязычных школ, тридцати государственных русских театров, перевод высшего, среднего специального образования, науки, а также судебной системы исключительно на украинский язык. В результате проведения национал-радикалами политики этноцида за годы независимости из Украины выехало три миллиона русских. Проводимая политика этноцида в условиях усугубляющегося демографического кризиса серьёзно подрывает экономический потенциал страны, лишает её высококвалифицированных специалистов и рабочей силы.

Украина, стремящаяся в ЕС, ратифицировавшая в 2005 году Европейскую хартию региональных языков или языков меньшинств, не выполняет взятые на себя обязательства перед Советом Европы. Более того, прокуратура Украины в 2006 году после вступления хартии в силу под давлением национал-радикалов отменила десятки решений местных органов самоуправления во многих областях и городах юга и юго-востока страны об использовании русского языка в качестве регионального, мотивируя свои действия отсутствием национального законодательства, предоставляющего право местным органам власти выполнять волю своих избирателей, забывая при этом, что в случае отсутствия или недееспособности национального законодательства действуют международные нормы, в частности, ратифицированная Украиной хартия.

Русский этнос Южной Украины, как и украинский, является коренным этносом, проживающим на территории края на протяжении более двухсот лет. Это вполне достаточный срок для того, чтобы русское и русскоязычное население юга Украины могло использовать русский язык не только в качестве регионального, но и требовать от властей предержащих придания ему статуса второго государственного языка во избежание усиления социального противостояния, в которое втягиваются миллионы граждан.

И снова трудно обойтись без параллелей с днём настоящим и вопроса "Что делать?". Ярослав Бойко отвечает на него так:

- Крым, мне кажется, должен сыграть решающую роль в этом вопросе. На своём примере доказать, что нельзя с народом разговаривать с позиции силы. Хотя все политические силы говорили о необходимости развивать местное самоуправление, никто не собирается претворять эти разговоры в жизнь. Самоуправление - это не только возможность избирать чиновников, но и перераспределять ресурсы. Ющенко трудно заподозрить в том, что он станет развивать самоуправление. Он будет ужесточать использование рычагов регулирования ресурсов, чтобы укреплять свои позиции. Это ведёт к тому, что ущемляются права одного этноса за счёт другого. Происходит то, что происходило в истории между татарским Крымом и южными землями, некая форма грабежа. Не участвуя в производстве продукта, за счёт полномочий перераспределяются средства в пользу той политической силы, которая претендует на роль титульной нации.

Лидия ИЛЬИНА
(“Крымская правда” №192, 20 октября 2007 года)

ДО ЗМІСТУ

Земельне питання

Керченская земля татарам не нужна и даром

В посёлке компактного проживания крымских татар Джаныкой (Керчь) пустует более половины участков - керченская земля репатриантов не интересует.

Инвентаризация земли в посёлке показала, что дома построены только на шестидесяти восьми участках, выделенных городом для строительства жилья. Ещё на двадцати пяти участках обустройство только начинается. Три участка используются под огороды. А сто семь участков вообще пустуют.

По словам вице-мэра Керчи Алексея Милованова, из-за небольшого количества жителей в посёлке крайне сложно решать вопросы, например, его газификации. Кроме того, земельные отношения не оформлены юридически, из-за чего население не платит за землепользование.

На заседании городской комиссии по обустройству депортированных граждан приняли решение: в случае отказа владельцев пустующих участков строить на нём жильё, землю вернут в городской резерв. Правда, лишь для того, чтобы предложить её рескомнацу, для строительства на ней дома для депортированных.

(“Крымская правда” №190, 18 октября 2007 года)

Кому и почём достаются крымские пляжи?

Крымское правительство утвердило итоги аукциона по продаже права аренды трёх прибрежных участков в Черноморском районе. Теперь почти десятью гектарами пляжа распоряжается коммерческая фирма. Мы попытались выяснить, что выиграет от этого республиканский бюджет и будут ли пускать за изгородь местных жителей?

То, что пляжи арендуют и благоустраивают, хорошо. Большой вопрос только, на каких условиях происходит коммерческое благоустройство.

Так, победителем аукциона, проведённого республиканским комитетом по земельным ресурсам в соответствии со всеми протокольными нормами, стало некое ООО "Ритейл Груп". Оно заплатило за право аренды два с половиной миллиона гривен и будет ежегодно отдавать триста шестьдесят четыре тысячи гривен арендной платы. Такие цифры несколько удивили налоговиков. Председатель Государственной налоговой администрации в АРК Вячеслав Бусарев заявил, что "в Большой Ялте или Алуште доходность пляжа площадью один гектар составляет примерно полтора-два миллиона гривен".

Черноморский район, конечно, не фешенебельная Ялта. Однако даже если сделать скидку на особенности региона и уменьшить предполагаемые доходы с 9,92 гектара втрое, то всё равно получается пять-шесть миллионов прибыли. В сопоставлении с ними триста тысяч за аренду выглядят не слишком внушительно.

Заместитель председателя рескома по земельным ресурсам Михаил Шевелёв пояснил, что в договоре прописан максимальный размер арендной платы, разрешённый законом. Он составляет десять процентов от оценочной (не путать с рыночной) стоимости участка: "Мы просто не имеем права увеличить арендную плату".

Что касается доступности пляжа для крымчан, в особенности местных жителей, то вопрос, как говорится, интересный. По всем нормам никто не имеет права не пускать крымчан на пляжи. А брать плату положено не "за вход", а "за услуги". Однако все прекрасно знают, как это происходит на самом деле. В лучшем случае вас пропустят по документу, подтверждающему прописку в конкретном курортном городе. Ну не имеет право симферополец просто так купаться в Алуште или Евпатории. Обычно же понятие "услуги пляжа" подменяется обыкновенной платой за право входа, потому что желающим пользоваться лежаками, шезлонгами и зонтиками всё равно приходится платить отдельные деньги.

Михаил Шевелёв по этому поводу заметил, что "запрет на перекрытие бесплатного доступа на пляж будет внесён отдельным пунктом в договор с арендаторами". Как сработает этот запрет, мы узнаем теперь уже только в следующем купальном сезоне.

Анастасия БАЧИНСКАЯ
(“Крымская правда” №191, 19 октября 2007 года)

На чьей стороне закон?!

15 октября на Центральной площади Симферополя перед Советом министров собрались представители крымскотатарского наро­да, чтобы обратить внимание властей на неувядающую земельную проблему.

На транспарантах были надписи: "Верните наши дома и земли", "Земля — народу" и т.д. Многие годы идет осуществление Государственной программы поддержки возвращающихся на родину крымских татар, но огромное количество вернувшихся до сих пор находятся в нечеловеческих условиях проживания, годами обивают пороги местных органов власти, отказывающих в выделении б соток земли. Справедливые требования своих соотечественников подде­ржало общественное движение "Авдет". Его председатель Муста-фа Маушев, выступая перед журналистами, заявил, что сегодня на площади собрались его соотечественники, которые вот уже четыре года не могут получить участки для строительства индивидуально­го жилья в Алуште, два года — в Симферополе и Симферопольском районе. Судебные иски в отношении властей не приводят ни к каким результатам, проблема не сдвинута с "мертвой точки", т.е. всесильный Закон бессилен перед "золотым тельцом", говорится в Обращении митингующих. В это же время тысячи гектаров земли, нередко заповедной, розданы под виллы, фазенды, "гольф-клубы" чиновникам и олигархам.

Где же долгожданный кадастр, которого давно ждут и который помог бы разобраться с законом, по справедливости распределить землю нуждающимся?! Нуждающиеся в земле в отчаянии идут на самозахват, но Закон о наказании за самозахваты развязал руки чиновникам. Кого защищает закон?!

Лейля Алядинова
(“Голос Крыма” №43, 19 октября 2007 года)

Земли в центре Ялты "неприкосновенны"

Ялтинский горсовет намерен ограничить продажу земли в центральной части города. Владельцы торговых точек не смогут выкупить участки, на которых расположены их киоски и павильоны.

В последнее время предприниматели, чьи торговые павильоны расположены на центральных улицах и площадях города, выражают желание выкупить земельные участки под этими объектами. Это в дальнейшем может затруднить работу по приведению улиц и площадей в соответствие с генпланом развития Ялты.

"Разрешение на выкуп земли невозможно, можно только оформлять аренду этих земельных участков. Это и будет закреплено решением сессии", - сообщил городской голова Сергей Брайко.

В список "неприкосновенных" вошли набережная и сорок семь улиц, скверов и площадей, расположенных в центре Ялты, а также все пляжи.

Одновременно городские власти уравняли стоимость торгового патента для всех предпринимателей. Единая ставка утверждена в размере триста двадцати гривен в месяц. Ожидаемые дополнительные поступления в местный бюджет составят сто семьдесят пять тысяч гривен.

Также ялтинские депутаты приняли ряд дополнительных мер, предусматривающих озеленение города, в частности, до 2010 года решено повсеместно высадить деревья и кустарники, а также привести в порядок зелёные насаждения на территориях школ, детских садов, других учреждений образования. На это потребуется около двух миллионов гривен, которые возьмут из местного бюджета и выплат застройщиков на компенсационные посадки.

Было принято решение к Дню работников образования для лучших педагогов учредить три премии по пять тысяч гривен.

А также депутаты приняли решение в ближайшее время сделать первоочередное приобретение по программе борьбы с онкологическими заболеваниями - маммограф "Телеоптик" ориентировочной стоимостью двести пятьдесят тысяч гривен.

Зоя Круглова
(“Крымская правда” №192, 20 октября 2007 года)

Севастополь

Игорь Касатонов: "Украина всегда будет должна России"

Когда адмирала Касатонова спрашивают, почему он в 1991 году поступил именно так, а не иначе, то есть взял на себя ответственность за принятие решений и сохранил Черноморский флот для России, Игорь Владимирович называет одну причину: "Я - сын командующего Черноморским флотом, который завершил выполнение приказа Сталина восстановить Севастополь, который во время антижуковской кампании защитил многих офицеров и адмиралов, который перевооружил флот и выстоял по всем позициям. Сейчас пишут, что Касатонов колебался - ничего подобного: я проигнорировал украинскую присягу, потому что я - сын российского адмирала!".

Мы с Игорем Владимировичем говорили о Черноморском флоте и российско-украинских отношениях.

- Игорь Владимирович, недавно экс-министр иностранных дел Тарасюк заявил, что украинская сторона должна потребовать от России увеличить цену за аренду базы Черноморского флота в Севастополе или же добиться того, чтобы Украине было передано восемьдесят шесть объектов ЧФ площадью более ста пятидесяти гектаров. Что это за заявление такое?

- Это фон, на котором "оранжевая власть" пытается провести ревизию соглашений, принятых по флоту в 1997 году и ранее. Естественно, для этого надо шантажировать Россию, пробовать расшатать её позицию. Есть такая тактика, когда противника заставляют нервничать, принимать всё на веру, вместо того, чтобы использовать на переговорах наработанные формы.

- А нынешний заместитель главы МИД Огрызко утверждает, что на переговорах по флоту Украине желательно получить согласие России на инвентаризацию объектов ЧФ. Россия на это согласится?

- Огрызко проявляет нахальное нетерпение, которое не укладывается в дипломатические формы. Он хочет свести диалог к перебранке и в этом найти свой кайф как представитель структуры: вот, мол, какие мы значимые, какие мы "оранжевые", идём до конца. Это всё опять-таки пробы и покусывания - всё равно что спросить, ну что там кубинцы в Гуантанамо инвентаризировали? Разговоры об инвентаризации - это ерунда: по линии разведки все данные Украине известны. Севастополь - город единый: муж служит на российском флоте, а жена работает в украинской школе. Поэтому такие заявления я считаю формой политического унижения.

- Да, но, с другой стороны, здесь есть и экономическая составляющая. Огрызко обещает, что если будут выявлены неучтённые объекты, то это станет основанием для увеличения цены за аренду.

- Этот номер тоже не пройдёт. Потому что сколько бы они ни просили за аренду, Украина всегда будет должна России - это заложено в основе наших отношений. А что касается нарушений, то их можно найти где угодно. К сожалению, уровень экспертов с украинской стороны очень слабый, поэтому и позиции слабы. Они пытаются смешать положения, принятые местными органами власти, с международными нормами.

- Украинскую сторону в том числе представляет и вице-адмирал Владимир Бескоровайный. Он, судя по его высказываниям в СМИ, - отъявленный русофоб.

- Да, это обиженный адмирал. Он уже свой потенциал израсходовал и все свои доводы тоже израсходовал. Я вёл с ним переговоры в 1998 году - мы остались каждый при своём мнении. Просто у украинской стороны нет никого более солидного. Не думаю, что его участие в переговорах поможет Украине. В переговорах нужен оппонент, который смог бы квалифицированно ответить на все вопросы, но это их дело.

- Как вы считаете, какой должна быть умная и грамотная политика Украины по отношению к Черноморскому флоту?

- Это должна быть политика терпимости. Президентами подписано межгосударственное соглашение, оно парафировано членами делегаций, проверено экспертами. Я, например, считаю, что это соглашение ущербное для России. Мы не можем сами у себя арендовать Севастополь - это наша база, почему мы её арендуем? Когда соглашение подписывали, попытались найти словесную форму, которая бы ласкала ухо Украины - нашли формулировку "долгосрочная аренда". Что же касается переговоров по статусу флота, то я считаю, что украинскую сторону надо слушать - это лучше, чем разбирать завалы, которые могут устраивать различные экстремистские организации типа "Студенческого братства".

- По-вашему, расклад сил после досрочных выборов в украинский парламент повлияет на положение Черноморского флота?

- Думаю, что положение флота не изменится, поскольку есть государство Украина и его президент в 1998 году подписал соглашение с нашим президентом. После выборов на Украине может быть любой расклад, но Ющенко с помощью Запада гнёт свою линию, и в этом плане он добился видимых преимуществ.

- Игорь Владимирович, в интервью вам очень часто задают один вопрос, и вы всегда на него отвечаете так: Черноморский флот останется в Севастополе и после 2017 года. Я понимаю, это ваше сильное желание. А есть обоснования, кроме эмоций?

- Вы правы, я всегда говорю об этом. Во-первых, Россия - это великая морская держава, и у неё есть геополитические рубежи, которые были достигнуты величайшими усилиями. Потеря этих рубежей грозит не просто потерей авторитета, а более серьёзными последствиями. Речь идёт ещё и о такой точке на карте мира, как Крым. Крым - это центр Евразии. Поэтому пребывание Черноморского флота в Севастополе - это геополитическая потребность России. Во-вторых, экономическая составляющая. Помните, когда была война Болгарии и Сербии, турки закрывали Босфорский пролив.

В результате Россия понесла колоссальные убытки по продаже зерна, она тогда снабжала зерном всю Европу. Сейчас мы снабжаем Европу нефтью и газом.

У России есть сильные исторические позиции, и все с ними согласны, не согласна только группа оголтелых. Но никто же не возражает, когда американцы дают деньги на Панамский канал. Так и Россия платит за Крым - всё цивилизованно.

- Хорошо, Россия не уйдёт из Крыма, но зачем тогда строится база в Новороссийске? Которая, кстати, по вашему утверждению, менее приспособлена для размещения Черноморского флота.

- Одно другому не мешает. Дублирующая система базирования в цивилизованных государствах - это нормальное явление.

- Многие эксперты сейчас озвучивают тезис "Чёрное море становится ареной геополитического соперничества". То есть баланс сил в Черноморском регионе может очень сильно измениться.

В этой связи важна позиция Турции. В чём турки заинтересованы, а в чём нет?

- Турция - очень интересный субъект, она с большой ответственностью осознаёт себя как черноморскую державу. Больше, чем Украина, к примеру. И как цивилизованное государство стремится извлечь из этого пользу. Поэтому Турция и инициировала создание черноморских сил Black Sea Force. Нам с Турцией работать очень комфортно, поскольку интересы России и Турции на Чёрном море совпадают.

- Тем не менее есть некая двойственность. С одной стороны, Турция дружит с Россией, с другой, - активно спонсирует крымскотатарских экстремистов в Крыму.

- Официально Турция открещивается от такого рода помощи. Турецкие власти этим занимаются неформально, скорее даже не они, а американцы. Эти вещи надо разделять. Разумеется, подобное спонсорство необходимо выявлять и требовать, чтобы его прекратили.

- Как вы считаете, вступит ли Украина в НАТО? И как быстро?

- Полагаю, всё же вступит.

В ближайшие два-три года. Американцы этим вопросом давно занимаются, судя по последовательности действий Ющенко. Для России это будет морально тяжело.

Юлия ВЕРБИЦКАЯ
(“Крымская правда” №185, 11 октября 2007 года)

Нам не нужна война. Тем более — чужая
Черноморский флот России "взял в заложники" жителей Севастополя

Украина намерена докумен­тально закрепить невозможность ведения военных действий на своей территории Черноморским флотом России. Об этом заявил посол по особым поручениям МИД Украины Виктор Семенов, находясь в городе-герое с рабочей поездкой. По его словам, пребывание ЧФ России несет потенциальную угрозу безопасности жителей Севастополя.

Договор о базировании россий­ских кораблей в Севастополе был подписан в 1997 году на 20 лет впе­ред. Согласно ему, на территории Украины одновременно может нахо­диться до 388 единиц российских ко­раблей и судов, в том числе 14 под­водных лодок. Кроме того, на аренду­емых аэродромах в Гвардейском и Ка-че может быть размещен 161 лета­тельный аппарат. Общая численность личного состава ЧФ в Крыму — около 14 тыс. чел. Это сопоставимо с мощью военно-морской группировки Тур­ции. За такую услугу Украина ежегод­но получает по 97 млн долларов виртуальными деньгами (они идут на списание госдолга) и кучу дополнительных проблем. Они делятся на три основные группы.

Первая — юридические. В частно­сти, непонятно, когда Россия все-таки освободит занятые ею крымские мая­ки и другие гидрографические объек­ты. Как уже писали "ВВ", Хозяйственный суд Украины признал, что эти объ­екты заняты нашими соседями незаконно. К тому же, по законам Украины на ее территории не могут находиться суды, прокуратура и другие компе­тентные органы РФ.

Вторая группа проблем — техно­генные. Сейчас на территории Севастополя сконцентрировано много воинских частей, которые аккумулировали огромное количество боеприпасов. Существует вероят­ность катастрофы, подобной той, которая случилась в Новобогдановке. А контроль над состоянием бое­припасов на чужих базах Украина вести не может. Необходимо подпи­сать соглашение между МЧС обеих стран о сотрудничестве в предот­вращении техногенных аварий на военных объектах.

И наконец, само нахождение во­енного флота РФ на нашей территории ставит благополучие украинцев в зависимость от внешней политики России. Ведь если соседи начнут военные действия против какой-ли­бо другой страны, Севастополь ста­нет отличной мишенью для чужих ракет. И вряд ли тогда помогут зая­вления МИД о том, что Украина ни при чем. Ведь в глазах потенциаль­ного противника РФ наши страны будут по одну сторону баррикады.

Дмитрий БЕРНИКОВ
(“Вечерние вести” №180, 18-24 октября 2007 года)

ДО ЗМІСТУ

Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.

Дезертир с отмычками

В прошлом году в украинскую тюрьму попал гражданин России Андрей Радюкин, совершивший рекордное число ограблений в Симферополе. Впрочем, проявил он себя не только чрезмерным интересом ко всему чужому...

Барыга сдал

У правоохранителей, конечно, были подозрения, что в крымской столице появился профессиональный вор, поскольку почерк всех преступлений был идентичным. Но задержать его не удавалось. В результате к середине прошлого года в Симферополе насчитывалось уже более шестидесяти нераскрытых краж из гаражей. Причём преступник будто издевался. Никакой грубой силы и мошенничества - исключительно ловкость рук.

Человек подходит к своему гаражу, как обычно, опаздывая на работу, в спешке пытается открыть ворота, но не может - заклинило. Смирившись с предстоящим выговором, несколько часов колдует над замками, и когда те всё же поддаются, хозяин входит в ступор: в гараже нет не только его стареньких "Жигулей", но и нового набора слесарных инструментов, аккумуляторов, резиновой лодки и удочек, дрелей и автомагнитолы. Вор выносил всё, что представляло какую-нибудь ценность. А когда добра оказывалось очень много, вывозил на машине хозяина. После чего её находили разобранной в каком-нибудь отдалённом районе города.

Продолжалось это более двух лет, пока милиционеры не поинтересовались у продавца на стихийном рынке на улице Субхи (не зря его всё-таки пытаются закрыть), где взял товар, которым торгует. Уж больно он был похож на украденный недавно из гаража на улице Героев Сталинграда. Барыга сдал поставщика. Теперь задержание Андрея Радюкина было делом техники.

Воровское ремесло освоил в интернете

Потрошитель городских гаражно-строительных кооперативов оказался человеком понятливым и осознал бессмысленность отпирательств. А потому сразу начал рассказывать и показывать объекты, на которых побывал. Была и ещё одна причина, по которой он пошёл на сотрудничество со следствием.

В Крыму Радюкин появился, когда ему было восемнадцать лет - приехал в Севастополь из далёкого российского Мурома и пополнил ряды защитников Отечества. Служил на одном из кораблей Черноморского флота. Когда до "дембеля" оставалось каких-то семь месяцев, Андрей не выдержал, сорвался. "Дедовщина. Я решил сбежать. И хоть сразу понял, что зря это сделал, дороги назад уже не было", - признался он.

С дезертирами в России не церемонятся и запросто могут упечь в тюрьму лет на десять. Такая перспектива вряд ли кого устроит, и беглец решает покинуть Севастополь, где военный патруль задержал бы его в считанные дни. Пешком, передвигаясь преимущественно ночью, он добрался до Симферополя.

В крымской столице дезертира не ждали. После долгих скитаний без постоянного места жительства и документов россиянин поселяется в районе Центрального рынка на "блатхате". Так он называл съёмную квартиру, где кантовались бомжи и алкоголики. Плата за проживание была небольшой - каждый день Андрей приносил хозяину бутылку водки. "Кстати, на "блатхате" я внушил одному пьянице, что пряники с молоком намного вкуснее и полезнее водки. Помогло!" - говорит трезвенник Андрей.

Окружение оказало слишком большое влияние на Радюкина. Во-первых, он заразился туберкулёзом, и к моменту задержания его болезнь перешла в открытую форму. Во-вторых, познакомился с мошенниками и воришками, промышлявшими на рынке. Они научили россиянина своему ремеслу, но ему оно оказалось не по душе. Парень избрал другой путь, впрочем, тоже преступный.

Однажды ему на глаза попалась связка ключей и несколько замков. Стал изучать их. Настолько заинтересовался, что отправился в интернет-кафе, где на одном из специфических сайтов без труда нашёл "описание приёмов открывания различных типов замков отмычками и другими приспособлениями". Информацию распечатал на принтере и в течение долгих дней и ночей домашних тренировок, как значится в обвинительном заключении, "выработал навыки открывания навесных, ригельных и самодельных (кустарных) винтовых замков". По рекомендациям того же интернет-сайта он сделал три набора отмычек из металлических линеек.

- Иногда я ночами не спал, всё думал, как бы подобрать отмычку к какому-нибудь интересному замку. Зато теперь знаю конструкцию любого из них, и нет таких, которые невозможно вскрыть, - хвалился мне после задержания Андрей. Хотя признавался, что слабое место у него всё же было - это финские механические замки с полукруглыми ключами. Их он старался избегать (так что возьмите на заметку).

Большой куш

Андрей уверял, что воровством занимался только в самые сложные периоды своей нелегальной жизни. Мол, когда была возможность, работал поваром (заметьте, болея туберкулёзом) или жарил шашлыки. Но основной доход он всё-таки получал именно от посещения чужих гаражей.

Схема работы вора была проста. Объект подбирал ночью, за считанные секунды вскрывал замки, фонариком освещал содержимое и, если было что-то ценное, вывозил. Чаще всего на тачке к ближайшему дому, к которому вызывал такси, и уже на нём транспортировал награбленное на съёмную квартиру. Иногда, как уже сказано, угонял машины. Но это было, скорее, исключением, чем правилом или целью.

- Замок можно взломать, можно вскрыть, а можно вскрыть красиво. Я всё делал красиво, а иногда ещё и хозяев "прикалывал": уходя, не просто закрывал за собой дверь (а делал это он всегда. - Авт.), а закрывал так, чтобы открыть потом её было очень трудно. В конце концов чем позже хозяин попадёт в гараж и увидит, что обворован, тем позже заявит в милицию, и у меня будет больше времени всё продать, - рассказывал Андрей.

Вором он был прытким (за ночь мог совершить до пяти краж в разных районах города) и, главное, удачливым. Однажды, вскрыв очередной гараж в Льдозаводском, разочаровался: там не было ничего ценного, кроме электрического наждака. Закрыл дверь и перекинулся на соседний. Но ни одна из отмычек не подошла к мудрёным замкам. Азартный, он вернулся в первый гараж, закрылся изнутри и выточил нужный "ключ". С его помощью непокорная дверь открылась без труда.

В гараже было настолько много ценного, что Андрей решил потерпеть до завтра и вернуться сюда с заранее заказанной машиной, которая будет ожидать его неподалёку. Так и поступил, а следующей ночью умудрился открыть два сейфа, стоявших в гараже. Причём в одном из них нашёл двадцать две тысячи гривен! Это был большой куш, ведь обычно его прибыль от проданных вещей в среднем составляла две-три тысячи гривен.

Как Радюкин потратил чью-то крупную заначку (хозяин просил не называть его имени: жена до сих пор не знает о случившемся)? Часть, как обычно, спустил на игровых автоматах, к которым пристрастился, имея столь лёгкий заработок. А на оставшиеся шиковал: накупил себе золотых колец и цепочек, нанял такси и совершил вояж по Крыму.

Вор станет конструктором

Украинский суд отправил Андрея Радюкина за решётку на пять с половиной лет. Хотя вряд ли он "отмотает" весь срок: болезнь и небуйный характер должны помочь ему освободиться досрочно. Но на свободу он выйдет лишь для того, чтобы вернуться в Россию и там пойти под трибунал - военные прокуроры давно ждут дезертира. А он во время следствия рассказывал:

- После побега мыслей о возвращении уже не было. Зачем включать "заднюю"? Надо всегда смело идти вперёд.

- Но в России осталась твоя семья - родители и младший брат. Ты держал с ними связь? - спрашивал я у Андрея.

- Нет, ни разу им не позвонил. Во-первых, не хотел себя выдавать, во-вторых, в нашей семье никогда не было судимых, а тут, представьте, появлюсь я: мало того что дезертир, так ещё и вор.

Радюкин обещал, что вскрывать замки больше не будет. Наоборот, он собирается их совершенствовать и делать более надёжными. И ему, профессионалу-самоучке, такие предложения уже якобы поступали.

Сергей МАЛЬНЕВ
(“Крымская правда” №186, 12 октября 2007 года)

Ялтинські хвойні ліси можуть зникнути

Часті пожежі можуть призвести до повного зникнення цілющих хвойних лісів у Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику, стверджує директор Інституту ботаніки НАНУкраїни Яків Дідух. А статус природного заповідника, який не дозволяє підсаджувати хвойний ліс на згарищах, тільки пришвидшує процес заміни хвойних порід на листяні.

Як засвідчили дослідження Інституту ботаніки НАН України, після пожеж у кримських соснових лісах формуються густі зарості ожини, які через кілька років змінюються густим підростом чагарників та листяних лісів. Соснові масиви самосівом практично не відновлюються.

"Такий хід розвитку рослинності (сукцесія) є незворотним, іплоща соснових лісів зменшується",— пояснює Яків Дідух. За його словами, штучні посадки сосни після пожежі кардинально не змінюють ходу сукцесії, бо все одно формується густий ярус листяних порід, під яким уже наступне покоління сосни не відновиться.

Однак, додає він, шляхом штучних посадок можливим є сповільнити процес заміщення порід накілька десятків років. Проте згідно з чинним законодавством будь-яке втручання у функціонування екосистеми природного заповідника заборонене.

"Навіть після пожежі тут не можна вести посадки сосни, —наголошує вчений.— Пасивна форма охорони давно вичерпала себе, сьогодні вона —гальмо для заповідної справи, бо при цьому втрачається цінність тих екосистем, заради яких і створювався заповідник".

Тим часом масштаби пожеж у заповіднику наростають. За останніми даними, в результаті пожежі у серпні цього року повністю вигоріло 70 гектарів лісу, а 300 гектарів було охоплено низинною пожежею, що призведе до істотної зміни трав’яно-чагарникового ярусу.

Утворюючи майже суцільний пояс у районі Великої Ялти, сосна виділяє ефірні олії, озон, що в комплексі з морським повітрям позитивно позначається на оздоровленні людей, котрі страждають на хвороби дихальних шляхів. Ще у ХІХ ст. відомі лікарі Боткін, Штангеєв запропонували тут спеціальні маршрути для лікування хворих, що функціонують дотепер.

Подробиці про загрозу, яка нависла над хвойними лісами ялтинського заповідника, читайте у статті Якова Дідуха "Чого не встигли пожежі, те донищимо самі?" у свіжому номері "ДТ".

("Дзеркало тижня" №38, 13-19 жовтня 2007 року)

Підготовлено Центром інформації
та документації кримських татар

ДО ЗМІСТУ