Електронний бюлетень"Крим у дзеркалі української преси"№ 17(10.06 - 20.06.2007)За 10.06 - 20.06.2007 року Центром інформації та документації кримських татар виявлені наступні матеріали щодо кримської та кримськотатарської тематики, які систематизовані нами за рубриками з посиланням на видання і дату публікації. Матеріали надаються мовою оригіналу. З М І С Т:Влада. Суспільство. Політика.А желающим купить квартиру в элитных новостройках, расположенных на территориях ялтинских парков или в центральной части города, придется заплатить около 7 тысяч долларов за квадратный метр жилья Сергей КУРГАН Реконструйовані залізничні "ворота Криму" Минулої суботи в Джанкої урочисто відкрито реконструйований вокзальний комплекс залізничної станції. Це кримське місто — важливий залізничний вузол. Будівництво першого вокзалу тут було розпочате разом з будівництвом Лозовсько-Севастопольської залізниці 1871 року. 1892 року після завершення будівництва залізниці від Джанкоя до Феодосії станція стала вузловою. Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь "Ворота Криму" оновили Донедавна у Джанкої (станції, розташованій на півночі Криму, за 138 ківлометрів від Феодосії) був лише один вокзал, який обслуговував і пасажирів приміських електричок та дизелів, і людей, які сідали на потяги далекого сполучення. Наскільки зручним було таке поєдання (до слова, характерне для українських міст), найяскравіше могли б розповісти самі пасажири. Але відтепер "кравчучки" з помідорами та валізи з купальниками не перетинатимуться на одному вокзалі. Реконструйований комплекс, який відкрився в суботу, розділив пасажирів та потяги, які курсують у приміському та далекому напрямках. Наталя РОТАЙ ЯК КРИМСЬКІ КОЗАКИ І КОЗАЧКИ ВІКНО У ЄВРОПУ ВІДКРИВАЛИ З ЦЬОГО номера у штаті "Кримської світлиці" розпочинає свою "світличанську" журналістську діяльність наша нова кореспондентка - Олена ХАЛІМОН (Хороший знак: якщо до "Світлиці" потягнулася молодь, та ще й така талановита, та ще й волинська, значить, у газети є майбутнє!). Олена ХАЛІМОН Благотворительные мероприятия дернека г. Коджа-Эли Представители крымскотатарского культурного центра (дернека) города Коджа-Эли (Турция) (руководитель — Вефа Ибраим Араджи) на свои средства организовали в Симферополе мероприятие суннет для 126 детей крымских татар и благотворительную свадьбу для пяти пар женихов и невест. Гульнара УСЕИНОВА В последние двадцать лет с развалом тоталитарного коммуно-шовинистического режима и возвращением крымских татар в Крым на наших глазах произошло очередное разграбление нашей родины. Ибраим АБДУЛЛАЕВ "Ищу дочерей. Мой муж Эльдар после развода забрал девочек и без моего согласия увёз в Баку. Он пришёл в школу в сентябре 1986 года и увёл их прямо с уроков. Я в это время находилась в больнице, приходя в себя после развода. Ольга МЕЛЬНИЦКАЯ Градостроительным планам приказали долго жить Говорят: бойся желаний, они сбываются. В смысле отдавай себе отчёт, чего хочешь на самом деле. Мечтаешь, к примеру, о большой и чистой любви, а получаешь в итоге... пирожок с ливером. Приблизительно то же происходит и с Крымом. Уже второй десяток лет он пребывает в мучительном предвкушении мощного потока инвестиций, которые вот-вот обрушатся на нашу экономику, ну как торнадо. Но если нам что-то и перепадает, то так, по мелочам. Елена МАНИНА Як перевезти одним човном козу, капусту та вовка? Усупереч популярному в народі міфу про те, що основне джерело доходу кримського бюджету — курортно-туристична сфера, сьогодні доводиться констатувати: до скарбниці республіки біля двох морів ця галузь дає лише близько 10%. У грошах, у середньому за останній час, — близько 100 млн. гривень на рік. Це при тому, що в останні роки в Криму відпочиває до 4,5—5 млн. осіб. Плюс-мінус півмільйона залежно від тривалості курортного сезону, на який в основному впливає погода, та антирекламних зусиль конкурентів. Валентина САМАР Фестивалі. Виставки. Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. КіноДо 130-річчя з дня народження відомого поета і художника в Коктебелі та Києві проходять урочистості Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь Бахчисарайская милиция не увидела состава преступления в перезахоронении татарского коллаборациониста Александр МАЩЕНКО Сергей Цеков: Екатерина ІІ спасла крымских татар Как уже рассказывало "КВ", недавно в Крыму завершился Первый Международный фестиваль "Великое русское слово". И вот на днях глава оргкомитета фестиваля, первый вице-спикер ВС Крыма и председатель Русской общины полуострова Сергей Цеков собрал журналистов, дабы рассказать им об итогах этого мероприятия, а также ответить на вопросы о статусе русского языка и восстановлении памятника Екатерине II в Симферополе. Юлия СУКОНКИНА Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.ЖЕРТВАМИ ГРУППЫ ФАЛЬШИВОМОНЕТЧИКОВ, ОРУДОВАВШЕЙ В СЕВАСТОПОЛЕ, Поддельные деньги сбывали и оптом: 100-гривневые фальшивки - по 25 настоящих гривен за штуку, 50-гривневые - по 15 Елена ОЗЕРЯН ДО ЗМІСТУВлада. Суспільство. Політика.А желающим купить квартиру в элитных новостройках, расположенных на территориях ялтинских парков или в центральной части города, придется заплатить около 7 тысяч долларов за квадратный метр жилья С приходом лета жители Украины потянулись на курорты. Одни предпочитают тихий отдых на даче или в селе, другие отправляются в экзотические страны, но все же больше всего наших соотечественников традиционно едет на побережье Черного моря, и в первую очередь в Крым. Но отдых на море - удовольствие не из дешевых. И львиную долю расходов отдыхающих составляет аренда комнаты. Поэтому некоторые люди предпочитают иметь на курорте собственное жилье. Так в какую же сумму может обойтись аренда квартиры в приморских городах и сколько эта недвижимость стоит вообще? В июле и августе комфортабельные апартаменты в Коктебеле подорожают до 100-150 долларов за суткиЦена аренды комнаты или квартиры зависит от трех основных факторов: расстояния от моря, предлагаемых удобств и времени отдыха. Ну и конечно, жилье в небольшом поселке стоит гораздо дешевле, чем, скажем, в Ялте. Самый "горячий" сезон в Крыму - июль и август, соответственно и арендная плата в эти два месяца самая высокая. Как рассказал "ФАКТАМ" член Ассоциации специалистов по недвижимости (риэлторов) Украины Валерий Бубенев, работающий в Ялте, активный курортный сезон пока еще не начался, хотя отдыхающих на пляжах уже немало. За сутки проживания в однокомнатной квартире, находящейся в спальном районе Ялты, сейчас платят около 20 долларов. Чем ближе жилье к морю, тем выше цена. Трехкомнатные квартиры класса люкс со всеми удобствами, бытовой техникой, телевизором и кондиционером около Массандровского пляжа уже сейчас обходятся в 150 долларов в сутки. Но в июле и августе элитные квартиры будут сдавать по 220-250 долларов в сутки, а "единички" на окраинах - по 40-50 долларов. Немного дешевле жилье в Севастополе. Однокомнатную или даже двухкомнатную квартиру недалеко от моря можно снять за 20 долларов в сутки. С июля хозяева обещают поднять цену долларов на 10-15. В Судаке комната с кондиционером и телевизором в июне стоит 25 долларов в сутки, а вот тем, кто решит приехать позже, придется выкладывать уже по 35 долларов. А номер без особых удобств с общей кухней и холодильником в июне обойдется в 5-7 долларов с человека, в дальнейшем цены поднимутся до 10-15 долларов за койко-место. В Коктебеле жилье незначительно дороже. Обычную комнату без кондиционера сейчас можно снять за 8-10 долларов с человека, а с июля до конца августа придется платить долларов по 15. Комфортабельные апартаменты сейчас стоят 50-60 долларов, а в пик сезона цена взлетит до 100-150 долларов в сутки. Что же касается приобретения жилья в Крыму, то опрошенные риэлторы утверждают: сейчас цены, достигнув своего исторического максимума, стабилизировались. По словам Валерия Бубенева, стоимость недвижимости в Ялте, как, впрочем, и во всех прибрежных городах Крыма, напрямую зависит от близости моря. В частности, неподалеку от ялтинской набережной, в старом жилом фонде, квадратный метр жилья стоит около 2 тысяч долларов, а в современных домах - от 4 тысяч долларов. Характерно, что если окна квартиры "смотрят" на юг и из них открывается прекрасный вид на горы и море, то стоит она на 30-40 процентов дороже, чем аналогичное жилье, выходящее на северную сторону, с видом на соседний дом. А вот стоимость "квадрата" в элитных новостройках, расположенных в парках или в центральной части Ялты, может достигать 7 тысяч долларов. По словам крымских риэлторов, 85 процентов покупателей квартир в таких престижных домах - это жители областных центров Украины и только 15 процентов - россияне. Интересно, что стоимость квадратного метра жилья, находящегося на окраине города в спальном районе, достигает 300 долларов. В Партените за "хрущевку" площадью чуть больше 60 метров просят до 200 тысяч долларовПравда, среднегодовое количество сделок по купле-продаже жилой недвижимости в Ялте за последние два года сократилось в пять-шесть раз. Но пока число договоров купли-продажи снижалось, стоимость жилья на ЮБК (Южный берег Крыма) только росла. По данным портала "Крым. Недвижимость", с начала 2004 года в центральной части Ялты цены выросли на 108 процентов, в прилегающих к центру районах - в 2,5 раза, а в отдаленных районах города - на 76 процентов. В курортных поселках так называемой Большой Ялты (Ялта, Форос, Алупка, Массандра, Гурзуф, Мисхор, Симеиз, Гаспра, Никита, Кореиз) цены выросли на 77-197 процентов. Больше всего жилье подорожало в Гаспре (196 процентов), Никите (194 процента) и Кореизе (164 процента). Но все равно сегодня немало обеспеченных людей предпочитают вкладывать деньги в недвижимость на ЮБК. А учитывая то, что вилл и усадьб на всех не хватает, то немалым спросом пользуются и обычные квартиры в многоэтажках. Главное, чтобы море было недалеко. Так, в Партените за "хрущевку" площадью чуть больше 60 метров иногда просят до 200 тысяч долларов. А в Евпатории, по данным Министерства экономики АР Крым, за квадратный метр в старых однокомнатных квартирах, расположенных в центре города, просят 6 тысяч 450 гривен (1 тысяча 277 долларов), а на окраинах - 4 тысячи 210 гривен (833 доллара). Двухкомнатные стоят соответственно 6 тысяч 450 гривен (1 тысяча 277 долларов) и 3 тысячи 600 гривен (712 долларов) за квадратный метр, а трехкомнатные - 5 тысяч 600 гривен (1 тысяча 108 долларов) и 3 тысячи 200 гривен (633 доллара). За жилье в евпаторийских новостройках придется заплатить от 6 тысяч 60 гривен (1 тысяча 200 долларов ) до 4 тысяч 950 гривен (980 долларов) за "квадрат". Несколько дешевле жилье в курортной Феодосии, где однокомнатная квартира на вторичном рынке стоит от 5 тысяч 300 гривен (1 тысяча 50 долларов) за квадратный метр в центре до 3 тысяч 750 гривен (743 доллара) на окраине. Феодосийская "двушка" в престижном районе и около набережной обойдется в 4 тысячи 500 гривен (891 доллар) за квадратный метр, а в спальных районах - в 3 тысячи 500 гривен (693 доллара). Трехкомнатные продают по 5 тысяч 500 гривен (1 тысяча 89 долларов) и 3 тысячи гривен (584 доллара) за квадратный метр. Стоимость квартир в новостройках в среднем держится на уровне 4 тысяч 750 гривен (940 долларов) за "квадрат" в центре города и 3 тысяч 500 гривен (693 доллара) на окраинах. Из прибрежных городов, пожалуй, самое дешевое жилье в Керчи. В центре города квадратный метр однокомнатной квартиры стоит 3 тысячи 100 гривен (613 долларов), "двушки" - 3 тысячи 200 гривен (633 доллара), а "трешки" - 3 тысячи гривен (594 доллара). На окраинах Керчи за квадратный метр однокомнатной квартиры просят 2 тысячи 300 гривен (455 долларов), двухкомнатной - 2 тысячи 500 гривен (495 долларов), а трехкомнатной - 2 тысячи гривен (396 долларов). Недалеко "ушла" и цена в новостройках - 3 тысячи 160 гривен (625 долларов) за "квадрат". Можно, конечно, купить квартиру и в столице автономии. Жилье здесь стоит существенно дешевле, чем в Ялте или Киеве, а при наличии автомобиля до моря можно добраться за полтора-два часа, причем в любую точку Южного берега Крыма. По расчетам Министерства экономики Крыма, средняя стоимость квадратного метра в однокомнатных квартирах Симферополя, находящихся в центре города, сегодня достигла 6 тысяч 180 гривен (1 тысяча 224 доллара), на окраинах - 5 тысяч 300 гривен (1 тысяча 50 долларов). В "двушках" в центре квадратный метр стоит в среднем 5 тысяч 900 гривен (1 тысяча 168 долларов), на окраинах - 5 тысяч 100 гривен (около тысячи долларов). Трехкомнатные квартиры соответственно стоят 5 тысяч 800 гривен (1 тысяча 148 долларов) и 4 тысячи 200 гривен (832 доллара). Новое жилье обходится незначительно дороже. В центре Симферополя средняя стоимость квадратного метра сегодня составляет 8 тысяч 500 гривен (1 тысяча 683 доллара), в прилегающих к центру районах - 7 тысяч 500 гривен (1 тысяча 485 долларов), на окраинах - 5 тысяч 500 гривен (1 тысяча 89 долларов). Так что желающим приобрести жилье в Крыму стоит поторопиться, пока упал спрос. Правда, риэлторы в приватных беседах признают, что дешевле, чем "хрущевка" на ЮБК, обойдется дом на побережье Турции, Болгарии или Испании. Сергей КУРГАН Реконструйовані залізничні "ворота Криму" Минулої суботи в Джанкої урочисто відкрито реконструйований вокзальний комплекс залізничної станції. Це кримське місто — важливий залізничний вузол. Будівництво першого вокзалу тут було розпочате разом з будівництвом Лозовсько-Севастопольської залізниці 1871 року. 1892 року після завершення будівництва залізниці від Джанкоя до Феодосії станція стала вузловою. Необхідність реконструкції станції Джанкой виникла давно. Вона — "ворота Криму", звідси залізниця розгалужується на Керч, Феодосію, Сімферополь, Севастополь, Євпаторію, Херсон і Запоріжжя. Реконструкція вокзального комплексу та прилеглої інфраструктури міста в Джанкої розпочалася в жовтні 2006 року. За цей час був реконструйований і капітально відремонтований вокзал, побудований приміський вокзал, прокладена друга вітка залізничної колії завдовжки 2,6 кілометра, що дозволило поліпшити маневреність на станції. Розподіл пасажирів і поїздів, які здійснюють далекі й приміські подорожі, особливо важливий для станції Джанкой у літній період, коли потік пасажирів збільшується в декілька разів. Пропускна спроможність станції після реконструкції збільшилася на 10—15 пар поїздів на добу. До кінця 2007 року передбачено завершення третього етапу реконструкції станції. Облаштування привокзальних територій виконане з урахуванням ландшафту місцевості. Для людей з обмеженими фізичними можливостями на вокзалах передбачені спеціальні пандуси, туалети та умивальники для зручного використання. На реставрацію вокзального комплексу станції Джанкой "Укрзалізниця" використала понад 40 мільйонів гривень, з бюджету автономії значні кошти були виділені на облаштування привокзальної площі й реконструкцію доріг. Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь "Ворота Криму" оновили Донедавна у Джанкої (станції, розташованій на півночі Криму, за 138 ківлометрів від Феодосії) був лише один вокзал, який обслуговував і пасажирів приміських електричок та дизелів, і людей, які сідали на потяги далекого сполучення. Наскільки зручним було таке поєдання (до слова, характерне для українських міст), найяскравіше могли б розповісти самі пасажири. Але відтепер "кравчучки" з помідорами та валізи з купальниками не перетинатимуться на одному вокзалі. Реконструйований комплекс, який відкрився в суботу, розділив пасажирів та потяги, які курсують у приміському та далекому напрямках. Як розповіли "УМ" в управлінні взаємодії зі ЗМІ "Укрзалізниці", реконструкція вокзального комплексу станції Джанкой розпочалася в жовтні 2006 року. Відтоді залізничники капітально відремонтували існуючий вокзал для поїздів далекого сполучення та збудували приміський вокзал, змонтували дві нові платформи, уклали другу головну колію завдовжки майже три кілометри та дві нові колії приміського парку, а також збудували новий пішохідний міст, який з’єднує приміський вокзальний комплекс та західну пасажирську платформу. Завдяки цьому станція, яку називають залізничними воротами Криму, стала набагато маневренішою. Тепер вона зможе якісно обслуговувати більшу кількість пасажирів та поїздів. За інформацією залізничників, у приміщеннях вокзалів тепер працюватимуть по шість кас. Для зручності та комфорту пасажирів встановлено інформаційні табло, новий сервісний центр. У залах очікування з'явилися кондиціонери та нові меблі. Відкрито 12 кімнат відпочинку класу "люкс" та "напівлюкс", обладнаних холодильниками, телевізорами, індивідуальними санвузлами, душовими кабінками. Для людей з обмеженими фізичними можливостями на вокзалах передбачено спеціальні пандуси, туалети та вмивальники. За даними управління взаємодії зі ЗМІ "Укрзалізниці", сьогодні тільки в Києві, Харкові та Джанкої працюють окремі вокзали для обслуговування потягів приміського та далекого сполучення. Але з часом таке розділення буде запроваджуватися в інших великих містах — у першу чергу тих, де будуть проходити матчі Євро—2012. Щоб і туристам було комфортніше добиратися до місця, і місцевим жителям навала гостей не заважала їздити на дачу. ДОВІДКА "УМ" За інформацією управління взаємодії зі ЗМІ "Укрзалізниці", на реставрацію вокзального комплексу було витрачено майже 40 мільйонів гривень. Загалом на об'єкті працювали більше тисячі робітників із двадцяти структурних підрозділів компанії-перевізника. У роботах використано понад 50 одиниць важкої техніки. Наталя РОТАЙ ЯК КРИМСЬКІ КОЗАКИ І КОЗАЧКИ ВІКНО У ЄВРОПУ ВІДКРИВАЛИ З ЦЬОГО номера у штаті "Кримської світлиці" розпочинає свою "світличанську" журналістську діяльність наша нова кореспондентка - Олена ХАЛІМОН (Хороший знак: якщо до "Світлиці" потягнулася молодь, та ще й така талановита, та ще й волинська, значить, у газети є майбутнє!). Знайомтеся: "Мене звуть Олена Халімон. Коли прийшов мій час, я народилась. На Волині. Закінчила школу, після того вступила до Волинського державного університету імені Лесі Українки. Після ВНЗ, як і всі нормальні люди, почала працювати. Була кореспондентом, ведучою, редактором і просто людиною. Маю чималий досвід громадської діяльності. Багато чим відзначилась на Волині, тепер намагаюся запам’ятатися кримчанам. Окремі з них чули, читали в „Світлиці" і були присутні на „Днях українського кіно в Криму" - це моя робота (ну, звісно ж, з друзями та однодумцями). З останнього часу почала колекціонувати різні подяки, грамоти, сертифікати, дипломи, підписані хорошими людьми. Як і всі українки - гарна, розумна та скромна..." ЯК КРИМСЬКІ КОЗАКИ І КОЗАЧКИ ВІКНО У ЄВРОПУ ВІДКРИВАЛИ „Загалом, ви як хочете, можете „прив’язуватись" в автомобілі, а можете обійтися без цього, - каже наш водій, - і продовжує: „У нас такий закон, що водіїв не штрафують, а лише пасажирів. Тож вибір за вами". І дев’ять пар рук майже одночасно потягнулися за ременями безпеки. Так почалося знайомство кримських журналістів з Прагою. Тим часом водій не вгавав - чеська мова „дуже специфічна", тому ви не ображайтеся спочатку, а просто з’ясуйте, що означає те чи інше слово. Ось, наприклад, „парфуми" у чехів „вонявки", театр - „дівадло". Нашу увагу привертають надписи „pozor" на сіті-лайтах обабіч дороги, і бурхлива українська фантазія починає малювати картини „ганьби когось чи чогось", а виявляється, нас закликають до уваги. Ось як все... непросто у цій країні. Перше, що нас потішило у столиці Чехії, - дороги. Незважаючи на те, що вони вимощені бруківкою, під час поїздки таке враження, ніби ти летиш. У голові майнула думка: заради таких доріг варто прагнути до Євросоюзу! Ще хочеться відзначити надзвичайну чистоту вулиць і парків відпочинку „золотої Праги". Тут навіть тварин намагаються не утискати у їхніх правах. „Ваш пес не повинен соромитися", - саме так написано на скриньках із безплатними паперовими пакетами, що встановлені у місцях, де прогулюються господарі зі своїми собачками. Для чого всі ці приладдя - здогадайтесь самі. Головна мета нашої поїздки - знайомство з особливостями роботи журналістів на радіо „Вільна Європа" або як ми звикли його називати радіо„Свобода". Після подолання та проходження усіх коридорів безпеки нас тепло зустрічає Ольга Буряк - директор Української редакції радіо „Свобода" та її колеги. Потім нас чекають Російська, Білоруська, Татаро-Башкирська, Узбецька та Чечено-Кабардино-Балкарська редакції. Насправді, відділів набагато більше - 28 і кожен редактор чи директор (там, де ми гостювали) розповідає про специфіку роботи журналістів на своїй батьківщині. Так, наприклад, дізнаємося, що у тих країнах, де з демократією сутужно, нашим колегам доводиться працювати під псевдонімами, а в узбецькій редакції навіть існує практика заміни чоловічих голосів на жіночі, і навпаки. Такі заходи безпеки застосовуються для запобігання переслідуванням, адже журналісти у країнах з тоталітарним режимом вважаються інакомислячими і нерідко на них організовують справжні полювання - звинувачують у найменшій дрібниці і карають чималим терміном ув’язнення. Крім колег з Радіо „Свобода", нам вдалося поспілкуватися з редактором „Українського журналу" Лєнкою Кнап та кореспондентом цього видання Богданом Копчаком. УЖ - це видання, що виходить за підтримки чеського уряду, а саме - Міністерства культури Чеської республіки. Журнал видається з 2005 року і має редакції у Варшаві, Празі, Пряшеві та Києві (детальніше про УЖ в наступних номерах „Кримської світлиці"). Знайшли ми у Празі будинок, в якому у 1876 друкували нецензурований „Кобзар" Тараса Шевченка. Ось він і пам’ятна дощечка на ньому (на фото угорі). А в центрі міста на одній з площ розташувався готель із кримською назвою „Ялта". „Після того, як була програна битва за незалежність України, приблизно три чверті уряду УНР опинились на еміграції в Чехословаччині. Були тут уряди і Скоропадського, і Директорії. Причина, напевно, в тому, що Томаш Масарик, який став ініціатором, організатором і першим Президентом Чехословаччини, дуже добре розумів, що означає незалежність своєї країни, бо він сам ціле своє життя віддав тому, щоб вийти з-під „габсбурзької опіки". Коли йому вдалося це зробити, він розумів, що таке самостійність, а тому надавав допомогу меншинам", - саме так українка Оксана Пеленська розпочинає свою розповідь. Ми перебуваємо на Ольшанському цвинтарі - місці, що береже нашу історію. „Тут могила Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби. А ось тут Чикаленко похований - письменник. Могила Ольжичів. Степан Сірополко - професор Українського Вільного Університету, людина, яка дуже любила книжку, видавав часопис „Книголюб". Інженер Ярослав Ярошевський. А за цією могилою ніхто не ходить, оцей хрест - ще трішечки і він впаде, і його не буде". Пані Оксана зітхає. І продовжує „в Чехії існує закон, якщо 10 років за могилку ніхто не платив, - чіпляють табличку на 3 місяці, на якій написано про те, що просимо прийти заплатити і так далі, якщо ніхто не зголошується, могила перестає існувати. На превеликий жаль, така доля цього року спіткає багато наших могил... До минулого року за 10 літ оплата становила трохи більше 100 доларів, зараз майже подвоїлася". Це лише частина нашої розмови з мистецтвознавцем Пеленською (з життям української еліти, яка змушена була жити і творити на чужині, ви зможете ознайомитися у черговому випуску газети). Ми запитуємо пані Оксану про те, скільки українців перебуває на сьогоднішній день у Чехії: „За статистикою, офіційно українських людей, які мають право на проживання та працю, є 52 тисячі. Неофіційно цю кількість подвоюють. Переважна більшість українців працюють на будівництві, і чехи самі визнають, що вони б не мали такого прогресу у будівництві, якби не українці. А зараз у Чехії - це одна з галузей, яка потужно розвивається. На будь-яке будівництво ви можете спокійно зайти і спитати щось українською - і, будьте певні, до вас відгукнуться. Це без перебільшення - перевірений факт... Жінки працюють у родинах. Але в зв’язку з тим, що є відплив чехів з таких спеціальностей, як зубні лікарі, медичні сестри, терапевти до Австрії та до Німеччини, де за ту саму роботу можна отримати приблизно в 3 рази більше, то уже на місцях сестер, санітарок є наші українці. Я нещодавно була в поліклініці і чула там виключно українську мову", - каже Пеленська. Невдовзі й самі пересвідчуємося, наскільки багато в Празі нашого брата. Мандруючи у пошуках чергового місця для обіду, майже у кожному закладі харчування до нас озиваються українською. Як правило, це молоді дівчата 20-30 років. Вони з радістю спілкуються рідною мовою. Ті, з якими мені доводилося розмовляти, були родом із Західної України - Тернопільщини, Львівщини, Івано-Франківщини. Їм тут нелегко, у цьому зізнаються, хоча й неохоче. Але в Україну повертатися не хочуть - там безробіття і низькі зарплати. Іванка зі Львівщини продає відомі своєю смакотою смажені ковбаски на одній з вулиць Праги. Каже, що приїхала сюди свідомо - спочатку „освоївся брат, потім батько, мама... Я приїхала остання, а в Україні лишилася бабуся. Не схотіла... Каже, я буду тут помирати..." Дівчина не може дозволити собі сліз на робочому місті, шморгає носом, винувато посміхається і каже „Ви ж привіт батьківщині передайте... там моя бабуся і друзі..." До українців чеські українці ставляться без упереджень, правда, не питають про політику чи економіку, інформаційні війни та хабарництво, а просто слухають тебе, вбирають кожне слово - ти ж землячка чи земляк. Можуть почастувати морозивом - як одну з наших колег, якій вдалося спробувати майже усі десять сортів ласощів, поки вибрала те, що найбільше припало до смаку. Так чеська українка-продавець пригощала кримську журналістку Вікторію. Прага „ненавидить" комуністів. Про це свідчать численні пам’ятники жертвам тоталітарного та комуністичного режиму. А в окремих кав’ярнях та ресторанах навіть є спеціальні „куточки антикомунізму". До речі, якщо вже я почала про заклади харчування, то зупинимось на чеських стравах. Що порадити вам скуштувати? Найцікавіше для того, хто вперше потрапляє в Чехію, - знамените смажене "вепрове колено". Це кілограм запеченої свинячої гомілки, яку безпосередньо перед подачею на стіл коптять і якої цілком вистачає для двох осіб. Взагалі чехи, як і українці, "спеціалізуються" на м’ясі, однак і рибу, й овочі на будь-який смак тут теж подають. Місцевий гарнір - це кнедлики, які бувають настільки різними, що й описувати не варто. Щоправда, тяжіють чехи до всього кислого. Не варто забувати, що порції, як мінімум, удвічі більші, аніж у нас, тому свої сили слід розраховувати, тим паче, що потрібно залишити місце і для пива. Пиво - це окрема розмова. В Україні з’явилася нова „жертва" чеського пива. Це я. До поїздки у Прагу пива я не пила, вірніше, куштувала, але жодне мені не смакувало, тому в компанії моїх друзів, які пили пиво, я надавала перевагу сокам. Але в Празі я знайшла „своє пиво" - „Kozel velpopovicky" темне - раджу спробувати усім, хто пива не любить і не п’є. Цей вид пива байдужим вас не залишить. Не „пропаде" у Празі й той, хто полюбляє „фаст-фуди". Якщо вам подобаються столики просто неба, за якими треба стояти, то швидко подана смажена „вацлавська ковбаска" не розчарує вас. Одне з найбільш відвідуваних місць Праги - Карлів міст. Він побудований у 1357 році Карлом ІV. Це найстаріший міст у Празі, його архітектор - Петро Парлерж. 30 барокових скульптур і скульптурних груп, що прикрашають міст, належать до ХVІІІ століття. Поки ми долали 520 метрів мосту, назустріч нам пройшло, як мінімум, сім груп туристів - росіяни, поляки, німці (2 групи), корейці, італійці, французи. Скульптури, якими прикрашений міст, справляють незабутнє враження, а одна з них - Яна Непомуцького - викликає найбільшу зацікавленість туристів. Екскурсоводи розповідають, що якщо прикласти долоню до зображення і загадати бажання, воно обов’язково збудеться. Не залишилися осторонь і ми, продовживши добру традицію. Ще одна не менш цікава споруда - „Танцюючий будинок". Його історія пов’язана з нальотом американської авіації в січні 1945 року. Бомба зруйнувала будинок, що там стояв, і 50 років тут нічого не було. Ініціатором будівлі "чого-небудь" на пустирищі став Вацлав Гавел. Йому це будівництво не було байдужим: сусідній будинок, який дивом уникнув бомбардування, 1905 року побудований його дідом, до націоналізації належав родині Гавелів. Споруду задумано як танцюючу пару - присвята голлівудським танцюристам Джинджер і Фреду. До речі, будинки в Старому місті мають одну особливість. Кожен із них має не тільки загальний поштовий, а й власний номер, який належить чи до вулиці, чи до площі. Крім того, майже кожен дім має свою назву. Можна ще довго описувати нічну Прагу, архітектуру цього чарівного міста, ніжний запах липового цвіту на вулицях чеської столиці, людей та специфічний романтично-розслаблений ритм життя. Але це потрібно відчути самому. Відвідайте Прагу - не пошкодуєте! Залишилося подякувати тим, хто допомагав нам у відкритті Праги, це - Кримському незалежному центру політичних дослідників та журналістів, Комітету з моніторингу свободи преси в Криму (голова - Володимир Притула). А також Міжнародному фонду „Відродження" та Медіа-фонду при Посольстві США. Олена ХАЛІМОН Благотворительные мероприятия дернека г.Коджа-Эли Представители крымскотатарского культурного центра (дернека) города Коджа-Эли (Турция) (руководитель — Вефа Ибраим Араджи) на свои средства организовали в Симферополе мероприятие суннет для 126 детей крымских татар и благотворительную свадьбу для пяти пар женихов и невест. Детский праздник состоялся 10 июня в парке "Салгирка" в Симферополе. Детям после обряда суннет преподнесли угощение и подарки, всех покатали на лошадях. Для них пели артисты — С.Меметов, А.Касараева, Гузель, танцевал ансамбль "Джемиле", дарил музыку ансамбль "Бахчисарай". С пожеланиями детям выступила ветеран крымскотатарского национального движения Айше Сеитмуратова. "Традиционные национальные обряды соединяют и сплачивают людей, — сказал Вефа Ибраим Араджи. — Поэтому я и захотел провести "Подобные мероприятия здесь, в Крыму, чтобы собрались вместе люди, дети — крымские татары, прочувствовали свое единство. Я ни в коей мере не связываю нашу подобную деятельность с политикой. Призываю состоятельных людей помочь таким образом крымским татарам. На будущий год мы также планируем проведение мероприятия суннет в Крыму". Днем раньше — 9 июня также на средства представителей дернека г. Коджа-Эли в ресторане "Айше" была проведена благотворительная свадьба для пяти крымскотатарских пар. Один из женихов житель Донецка, принявший ислам. Представителем и организатором благотворительных мероприятий в Крыму выступил любимец ценителей крымскотатарского музыкального фольклора, певец Арсен Османов. И надо сказать ему огромное спасибо, постарался он на славу. Хотим, чтобы таких мероприятий в Крыму было больше! Гульнара УСЕИНОВА В последние двадцать лет с развалом тоталитарного коммуно-шовинистического режима и возвращением крымских татар в Крым на наших глазах произошло очередное разграбление нашей родины. Сегодня все чаще в редакцию поступают звонки и письма наших соотечественников, возмущенных творящимся произволом: захватами и огораживанием древних крымскотатарских кладбищ, подвергшихся глумлению в годы депортации, святых мест, культовых сооружений. По стертым с лица земли нашим кладбищам разного рода шпана уже наведывается с металлоискателями и при сигнале, не задумываясь, подвергает надругательству прах наших предков. Настало время, когда общины крымских татар, проживающих в населенных пунктах Крыма, должны безотлагательно обратиться в землеустроительные комиссии при сельских советах с требованием о регистрации, постановке на учет и охране древних крымскотатарских кладбищ. В этой работе общественности активную поддержку могут оказать местные меджлисы и религиозные общины. О разрытии могил на мусульманском кладбище, о готовящейся его распродаже в этот раз нам позвонили из с. Шелен (Судакский регион). О реакции и планах наших соотечественников-шеленцев мы знакомим наших читателей. С.Теминдаров - депутат ВР АРК:— На примере сел Судакс-кого региона (Кутлак, Ворон, Ай-Серез, Шелен, Капсихор, Арпат, Ускут и др.) необходимо показать, что весь рекреационный берег, горные ландшафтные достопримечательности, буквально все, что можно было продать, распродано. Сегодня местные власти, никого не боясь, посягают уже на святое, на территории бывших мечетей, древние крымскотатарские кладбища, святые места. Стертые с лица земли наши кладбища, на которых еще сохранились кое-где разбитые надмогильные плиты с надписями, хранящими генетическую память о предках, официально продают. Мол, таким вот образом местные власти имеют возможность пополнять свой бюджет и на эти средства проводить свет, дороги, водопровод. Интересно, что территории православных кладбищ власти не продают, лишь крымскотатарские. Получается, издеваются, глумятся над народом как по национальному, так и по религиозному признаку. Местная власть из числа послевоенных переселенцев нам открыто, в лицо предлагает раскопать могилы, чтобы убедиться, мусульманское это кладбище или нет. Сегодня они открыто игнорируют право народа на его историческое и культурное наследие. Поэтому на одном из древних крымскотатарских кладбищ мы собрали отстатки надгробий с арабской графикой. Да и ориентировка могил указывает, что они мусульманские. В назидание властям будем устанавливать памятные знаки, огораживать кладбища, святые места. Считаю, что в ближайшее время эту работу необходимо провести по всему Крыму. М. Ганджар - председатель Шеленского регионального меджлиса:— Две проблемы особо беспокоят меня. В родное село вернулось 26 семей шеленцев, 22 семьи — послевоенные переселенцы, 34 семьи — ныне поселившиеся олигархи из России, скупающие участки и дома. К слову, 18 участков продали наши соотечественники, и этот процесс продолжается. Крымские татары брошены на произвол судьбы, как хочешь выживай, стройся, поднимай семью. У многих средств нет, поэтому и продают участки. Для сравнения, послевоенным переселенцам власть предоставляла дома, работу, льготы. В планах у меня поездка в Ростовскую область, где проживает 65 семей шеленцев. Постараюсь убедить вернуться и возродить родной Шелен. Другая проблема — сохранение исторического наследия. До депортации в Шелене находились мечеть, два больших древних кладбища. Послевоенные переселенцы из надгробных плит построили клуб в Капсихоре, по одному из кладбищ проложили дорогу, установили высоковольтные столбы. От мечети и следа не осталось. Ныне на ее прежнем месте община шеленцев построит новую. С целью предотвратить захват территории кладбища, сначала на одном, а затем на втором будут установлены памятные знаки и со временем кладбища будут огорожены. Уроженец села Шелен Р. Кадыров, 1928 года рождения, в 1972 г. приехав в родное селение, стал свидетелем разрытия неизвестными могил на кладбище. Он собрал и перезахоронил выброшенные из могил останки. Рефат-ага сообщил нам и названия гор и урочищ вокруг с. Шелен: Кучла, Хырдыш, Пиляки, Кушелен, Чакырна, Кара Хаялар, Мута, Орта-Сырт, Сересупла, Шорана-Хая, Конаника-Хатмер, Топрак-дере. В одноименную с названием села реку Шелен впадают речки Полен и Алко. Ильми Аметов - известный крымскотатарский скульптор:— Памятный монумент, над которым я сейчас работаю, будет напоминать надгробие, только больших размеров (свыше трех метров) и будет служить в качестве указателя того, что здесь находится древнее крымскотатарское кладбище. Увенчает памятник изображение мужчины в чалме, непосредственно камень украсит высеченная сура из Корана. Устанавливается каменный знак с целью оградить прах наших предков, наши святыни, к которым мы вернулись, преодолев тысячи километров, из мест насильственной депортации, от застройки, попыток захватов, актов вандализма, посягательств и хулиганов. Ибраим АБДУЛЛАЕВ "Ищу дочерей. Мой муж Эльдар после развода забрал девочек и без моего согласия увёз в Баку. Он пришёл в школу в сентябре 1986 года и увёл их прямо с уроков. Я в это время находилась в больнице, приходя в себя после развода. После похищения дочерей у меня остались ещё трое детей. Младшие сыновья знают своих сестёр только по фотографиям. Когда девочек увезли, одному было пять лет, другому - два годика. За пятнадцать лет я пролила море слёз, переживая за Юлю и Гульнару. Помогите мне их найти". Такое письмо в 2001 году прислала Мария Аркадьевна Рагимова на передачу "Жди меня". Хотели мира - получилась войнаМария встретила Эльдара, уже будучи матерью. Она одна воспитывала маленькую дочку Наташу. Эльдар удочерил девочку, дав ей свои фамилию и отчество. Жизнь для Марии приобрела чёткие формы, завтрашний день не грозил неопределённостью, она почувствовала заботу и защищённость. Семья жила в то время в Симферополе, в хорошей трёхкомнатной квартире. Эльдар работал и был полноценным кормильцем семьи. Супруги мечтали о совместных детях. И вот одна за другой на свет появились девочки: сначала Юля, а через год - Гульнара. Ещё через год родился Володя. Всё бы хорошо, но дети стали очень часто болеть. Врачи посоветовали сменить климат. Армянск с его сухим степным климатом показался Рагимовым тем самым местом, где они смогут не только оздоровить ребятишек, но и жить спокойно, размеренно. Так и порешили - переехали в Армянск. Но этот город счастья не принёс. Наоборот, именно здесь между супругами начались частые конфликты. Возможно, из-за того, что Эльдар, по профессии стеклодув, не мог здесь себя реализовать и зарабатывать приличные деньги. Даже рождение второго сына, Саши в 1984 году не смогло изменить агрессивного настроя отца. С каждым днём поведение Эльдара становилось всё более вызывающим. Он ни с кем не церемонился. В плохом расположении духа гонял всех, кто под руку попадётся. А попадались, как правило, жена и дети. Через некоторое время хозяин семейства приобрёл якобы для заработков самогонный аппарат. И пошло-поехало. Через несколько месяцев Мария Аркадьевна развелась с мужем. Зов родной кровиВ 2002 году национальная служба взаимного поиска людей получила письмо от Юлии, проживающей в Баку. Девушка разыскивала свою мать. Прошло без малого шестнадцать лет с того момента, как отец увёз семилетнюю Юлю и шестилетнюю Гульнару к себе на родину. С тех пор девочки ни разу не встретились ни с братьями, ни со старшей сестрой Наташей, ни с мамой. Все эти годы сестёр воспитывала мачеха. И хотя девочки привыкли жить в новой семье, в которой появились и другие дети, они никогда не забывали, что далеко в Крыму у них есть родные. У Гульнары уже своя семья, родился сын. Новые заботы отодвинули на второй план мысли о матери. А Юля смириться с потерей близкого человека не смогла. Девушка берегла, как реликвию, единственную старую фотографию, на которой запечатлена совсем молоденькая её мама с нею на руках. В 2000 году Юля попросила отца отпустить её в Киев, решив, что там ей будет проще узнать что-то о маме. Скрывать свои истинные намерения девушка не стала, и отец её понял, отпустил и дал на дорогу денег. Но тогда она вернулась домой ни с чем. Они всё-таки встретилисьА в Крыму взрослела Наташа, подрастали Володя и Саша. Мария Аркадьевна вышла замуж и родила дочку Наденьку. Но Наташа все эти годы видела, как мучилась и страдала её мать. Накопив денег, девушка решила поехать в Баку и найти своих сестёр. Но как раз в то время в Азербайджане начались военные действия, и Наташе пришлось отказаться от своей идеи. Однажды, получив первую зарплату, Наталья преподнесла семье подарок - телевизор. И практически первой передачей, которую они увидели, была программа "Жди меня". Мария Аркадьевна не смогла досмотреть до конца - расплакалась. Тогда Наташа написала первое письмо в программу, а потом с мамой писали ещё. Писали, что живут по-прежнему в Армянске большой и дружной семьёй. Единственное, что омрачает их жизнь, - это неведение о судьбах Юли и Гульнары. Мать и дочь терпеливо ждали. И дождались. Ведь иначе и быть не могло. Сегодня все переживания позади. Остались в Наташиной памяти яркие воспоминания детства: как, будучи самой старшей в семье, она помогала маме воспитывать сестрёнок, как Юля и Гульнара были похожи друг на друга и как мама из-за развода и потери детей на год попала в больницу, а она, маленькая, ходила по улицам и тихонько бубнила: "Увижу его - побью, а девочек заберу". Но прошли годы, и взрослая Наталья давно простила отчима, а Юля и Гульнара - отца. Время подарило мудрость людям, членам когда-то дружной семьи, сумевшим пережить раскол, вражду и забвение. Сын нашёл отцаК огромной радости нашей редакции, получен первый результат: из списка прошлой публикации найден один человек - Королёв Игорь Николаевич из Ялты. Мы постараемся побывать на его встрече с сыном и рассказать об их судьбах, о долгом пути друг к другу. Ольга МЕЛЬНИЦКАЯ Градостроительным планам приказали долго жить Говорят: бойся желаний, они сбываются. В смысле отдавай себе отчёт, чего хочешь на самом деле. Мечтаешь, к примеру, о большой и чистой любви, а получаешь в итоге... пирожок с ливером. Приблизительно то же происходит и с Крымом. Уже второй десяток лет он пребывает в мучительном предвкушении мощного потока инвестиций, которые вот-вот обрушатся на нашу экономику, ну как торнадо. Но если нам что-то и перепадает, то так, по мелочам. Может, просто определиться не можем? Как оказалось, дело это поправимое. Украинский государственный НИИ проектирования городов "Гипроград" заканчивает разработку схемы планировки территории Автономной Республики Крым, над которой трудится уже два года. Благодаря этому мы наконец сможем выявить приоритеты: где именно следует в ближайшие двадцать лет ковать, сеять, доить, а также принимать курортников, чтобы и нам лучше жилось. Градостроительная документация существует в Крыму с 1930 года и обновляется раз в двадцать лет. Хотя во времена Союза Крым и считался всесоюзной здравницей, но тогда человек должен был в первую очередь трудиться, а уж потом отдыхать. Поэтому по принципу планового хозяйства сначала определялись места дислокации промышленных объектов, а уже к ним привязывались объекты социальной инфраструктуры. И здравниц в Крыму было ровно столько, чтобы обеспечить среднестатистического труженика путёвкой профсоюза один раз в пятилетку. Времена изменились, украинская экономика из плановой превратилась в рыночную, и пришло время выяснить, как именно мы её, непредсказуемую, желаем развивать. По мнению Андрея Куделина, главного архитектора проекта, начальника архитектурно-планировочной мастерской НИИ "Гипроград", сосредоточиться нам в первую очередь нужно на том, в чём мы имеем громадный потенциал, а именно - на рекреационной сфере, которая используется пока на 30%. Промышленность тоже никуда не денется, но глобальных новостроев до 2026 года не предвидится. Главной же заботой уже существующих предприятий должны стать внедрение энергосберегающих и экологически чистых технологий. Но как бы предприятия энергоресурсы ни экономили, их в автономии всё равно дефицит. В частности, электрогенерирующие предприятия обеспечивают полуостров всего на 10%. Поэтому, по мнению проектировщиков, следует построить новые мощности на месте несостоявшейся Щёлкинской АЭС. Крымские власти в этом пункте с проектировщиками не согласились. Как заявил во время обсуждения проекта схемы первый вице-премьер Крыма Азиз Абдуллаев, нам нужно сначала отремонтировать четыре существующие ТЭЦ, а потом уже думать о строительстве новых. Кроме того, согласно планам НЭК "Укрэнерго" в Крыму в ближайшие годы будет значительно увеличена пропускная мощность линий электропередачи с тем, чтобы электричество могло беспрепятственно поступать на полуостров с материка. Не согласились крымские чиновники и с мнением авторов проекта о том, что мусороперерабатывающие заводы нужно строить на границах рекреационных зон. По словам спикера автономии Анатолия Гриценко, их нужно убрать подальше, чтобы не нарушали курортный статус прибрежных регионов. Неожиданностью стало и то, что в двадцатилетней перспективе население Крыма сократится до 1,8 миллиона человек. Уменьшение составит 10-15% с учётом миграции. Для кого же тогда мы работаем? - принялись размышлять вслух участники совещания. Выяснилось - для курортников, которых Крым, соответственно подготовившись, сможет принимать до 11 миллионов в год. Как пояснил нам позднее Куделин, основную массу приезжих должны составить неорганизованные туристы, которых нужно обеспечить мини-гостиницами и мини-пансионатами. Как свидетельствуют тенденции последних лет, рассказал он, строительство крупных здравниц в Крыму нерентабельно, гораздо выгоднее строить коттеджи на 100-300 мест, используя при этом возможности частного жилого сектора. Особенно в этом смысле привлекательными для проектировщиков выглядят неосвоенные территории Северо-Западного Крыма и побережье между Евпаторией и Севастополем. Представители крымской власти на эту тему дискутировать не стали, но, как мы помним, у них и по этому поводу есть своё мнение. Они готовят свою концепцию санаторно-курортного развития Северо-Западного Крыма, согласно которой туда нужно привлекать очень крупный капитал. На регион, в особенности на Черноморский район, уже засматриваются бизнесмены из Австрии и ОАЭ, которые предлагают не только строительство новых крупных гостиничных комплексов и яхт-клубов с развитой инфраструктурой, но и соколиную охоту в степных районах. И опять же, как отдыхающим до этой экзотики беспрепятственно добраться? А если в Крым одновременно смогут приехать до полутора миллионов отдыхающих, то как нам их по полуострову перемещать? Нужно увеличить пропускную способность подъездных к Крыму дорог, считает Куделин. Кроме того, из Керчи в Джанкой пройдёт стройка века - евро-азиатский транспортный коридор, главная магистральная ось, которая притянет инвестиции на глубину до 20 километров. Уже существующей дороге достанется роль дублёра, но с повышением статуса. Одним из главных недостатков проектировщики назвали отсутствие на полуострове широтных транспортных связей и предложили построить дороги регионального значения, которые соединят, к примеру, Керчь с Евпаторией. Вдоль всего побережья, которое рассматривается как перспективное для развития рекреационного комплекса, тоже следует проложить магистрали, в частности, от Фороса до Черноморского через Севастополь. Закрыли участники совещания и ещё один вопрос, ради которого собрались. Для авторов проекта оказалось затруднительно расселить в районе Большой Ялты семь тысяч депортированных, но спикер заверил, что это не проблема. Только в Массандре и Симеизе за последний год выделено 800 участков, а в Большой Ялте построено 40 тысяч квадратных метров жилья. В общем, места хватит. Если, добавим от себя, центральные власти перестанут подыгрывать шантажу меджлиса, настаивающего на том, что статус депортированных имеют и потомки выселенных из Крыма в 44-м крымских татар до седьмого колена и дальше. Окончательный вариант схемы планировки территории АРК после доработки будет представлен на экспертизу в НИИ градостроительства и только после этого рассмотрен Совмином и утверждён парламентом Крыма. Возможно, тогда и хлынут к нам долгожданные миллиарды долларов инвестиций. И мы, наконец, перестанем выковыривать ливер из пирожков. Елена МАНИНА Як перевезти одним човном козу, капусту та вовка? Усупереч популярному в народі міфу про те, що основне джерело доходу кримського бюджету — курортно-туристична сфера, сьогодні доводиться констатувати: до скарбниці республіки біля двох морів ця галузь дає лише близько 10%. У грошах, у середньому за останній час, — близько 100 млн. гривень на рік. Це при тому, що в останні роки в Криму відпочиває до 4,5—5 млн. осіб. Плюс-мінус півмільйона залежно від тривалості курортного сезону, на який в основному впливає погода, та антирекламних зусиль конкурентів. Таким чином, якщо рахувати по-дилетантському грубо, кожен відпочивальник приносить до бюджету автономії десь 20 гривень. Смішно. Чому ж курорти й туризм, ця визнана в усьому світі найдохідніша сфера, є такою незначною для бюджету в Криму, якщо вартість відпочинку тут не нижча, а часто й вища, аніж на успішних курортах Туреччини, Болгарії і навіть Росії? Проста арифметика. Організованих, як раніше казали, відпочивальників із 5 млн. — мільйон-півтора. Порахувати легко — за кількістю проданих путівок і заповнюваністю готелів і турбаз. Відповідно, неважко й обчислити, скільки грошей у бюджети вони дають. Де відпочиває решта та скільки їх насправді? Відповідь — на поверхні ще з радянських часів. Так звані неорганізовані відпочивальники, відомі в простонародді як "дикуни", селяться в приватному секторі. Аби зрозуміти, що прийшло на зміну горезвісній розкладайці в прибудові до будинку ялтинця чи євпаторійця, не треба навіть їхати до Криму. Зайдіть у пошукові бази Інтернету, й вивалиться такий масив пропозицій, із фотографіями та переліком послуг, що вибиратимете не один день. Приватні пансіонати та готелі, міні-готелі, домоволодіння зеленого сільського й етнотуризму. Від елітних апартаментів і котеджів за кілька сотень, а то й тисячу доларів на добу до кімнат у будинку з усіма або частковими зручностями, із пансіоном або з кухнею та самообслуговуванням за 10—15—20 у.о. Ви можете забронювати собі відпочинок заздалегідь через Інтернет, обговорити меню, замовити транспорт (від скромних "Жигулів" до "Мерседеса" S-класу і навіть вертольота КА-26), заздалегідь організувати індивідуальний екскурсійний тур, включаючи морські прогулянки на яхтах і катерах, гірські — на конях чи велосипедах. Коротше, за ваші гроші — будь-яка примха. А тепер — найцікавіше. За даними Міністерства курортів і туризму Криму, до початку нинішнього сезону було зареєстровано 1678 приватних домоволодінь, які здають житло, і 146 приватних готелів. У реальності, вважає заступник міністра Марина Слєсарєва, приватних пансіонатів і готелів "як мінімум уп’ятеро більше. Якщо весь санаторно-курортний комплекс Криму налічує 645 баз розміщення, то можна казати, що стільки ж з’явилося в приватному секторі". Отже, переважна більшість приватних пансіонатів і готелів працюють у густій тіні. Причому цілком законно. Оскільки жодним законом цю сферу курортного бізнесу в нашій країні не регламентовано! Ті, хто зареєстрований (зазвичай як приватний підприємець), сплачують до скарбниці єдиний податок, у сумі виходить справжня дрібниця. При цьому слід також врахувати, каже Марина Слєсарєва, що всі "приватники" отримували землю під будівництво індивідуального житла, котре потім перебудували чи збудували на ділянках нове — найчастіше в кілька поверхів і на 20—30 номерів, яке вже використовують у комерційних цілях. "Ці пансіонати, ні в кого не спитавши, "сіли" на вже існуючі мережі: водоводи, каналізацію тощо. Не сплачуючи, як це роблять легальні оздоровниці. При цьому ніхто не прорахував рекреаційного навантаження. І це все держава своєю бездіяльністю, по суті, дозволила. А потім ми думаємо — чому то там, то тут купатися не можна. А там уся каналізація тече в море. Зараз це ще не так помітно, але мине ще рік-два і виникне реальна екологічна загроза", — вважає заступник міністра. Скільки грошей може дати в бюджет новий приватний сектор кримських курортів, у міністерстві не беруться прогнозувати. Екс-спікер кримського парламенту, нині — народний депутат Борис Дейч свого часу заявляв, що легалізація приватників могла б вивести з тіні близько 2 млрд. гривень щороку, тобто два кримські бюджети. І, якщо не помиляюся, то була єдина спроба прорахувати можливий резерв. А зараз — інша правда про сектор, котрий, як уже сказано, тягне на себе більшу частину відпочивальників. Якщо придивитися до особливостей архітектури типових приватних пансіонатів, то легко простежити історію кожного бізнесу. До житлового будинку, у міру заробляння грошей на здаванні житла, пристроювали кімнати, веранди, тераси, потім — другий поверх, у наступні сезони домоволодіння перетворювалося на замкнутий по периметру подвір’я пансіонат. Є й інші — нові, одразу побудовані як готелі та пансіонати. Все це — без будь-якої координації чи допомоги держави, яка проявила нездатність підтримати ініціативу своїх громадян, законодавчо врегулювати цю сферу бізнесу і навіть одержувати від неї кошти до бюджету. Добре пам’ятаю покинуті російськими військовими після розподілу Чорноморського флоту селища на Донузлаві, поблизу Євпаторії. Посеред лютої зими люди опинилися без роботи, будинки, дитсадки та школи — без опалення, всю соціалку передали місцевим радам, бюджети яких не передбачали на її утримання ані копійки. Фактично всі, хто залишився, могли годувати родини лише за рахунок курортників. І живуть зараз із того ж, тільки узбережжя з кожним роком дедалі більше забудовується новими міні-пансіонатами. І постало питання — вони нічого не дають бюджету. Вони працюють нелегально. Вони — поза законом. "Коли приватні міні-пансіонати стали рости мов гриби після дощу і приватний сектор став складати реальну конкуренцію великим санаторіям і пансіонатам, почалися перевірки, подвірні обходи податкової, міліції, — згадує Андрій Клименко, відомий кримський економічний експерт і автор Програми економічного розвитку Криму. — Я казав керівництву автономії: що ви робите, та цим людям треба спасибі сказати, адже вони можуть надати той спектр послуг, на який не здатні зараз пострадянські оздоровниці. Але влада, як завжди, діяла сокирою — замість того щоб ухвалити закон і допомогти легалізації загнаних у тінь підприємців". Багаторічні спроби кримського Мінкурортів і туризму домогтися ухвалення відповідного закону призводять до єдиного висновку: законодавці і топ-чиновники країни не зацікавлені в тому, щоб цей сектор курортного бізнесу працював легально. "Я в міністерстві 10 років, дев’ять із них займаюся проблемою приватних пансіонатів, — розповідає Марина Слєсарєва. — Зло бере — скільки ж можна битися? Якщо показати вам наше листування щодо приватних пансіонатів із Кабміном, ВР України, нашою туристичною адміністрацією, на кримському рівні — з архітектурою, податковою — це гори томів і папок". Усе, чого вдалося домогтися від Києва, — це постанови Кабміну дворічної давнини, неефективність якої стала зрозуміла відразу ж після прийняття. Що визнає і тодішній міністр курортів Криму Олександр Таряник, який нині очолює Бахчисарайську райраду: "І ми кажемо: житловий будинок, де здається більше десяти ліжок, це і є пансіонат. І тут теж комедія починається. Власник каже: а це у мене такий житловий будинок — довгий коридор, а в кожній кімнаті — санвузол. Ми приходимо і бачимо, що тут живуть 40 осіб. А він розказує про ювілей закінчення школи на Камчатці, а всі мешканці — гості торжества. Що робити? Ухвалити закон, запровадити патент. Тоді будуть і надходження до бюджету, і відповідна плата за воду та електроенергію". Бажання прийняти відповідний закон, вважає О.Таряник, у влади немає ще й тому, що "і загалом до розвитку курортно-туристичної галузі в країні нікому діла немає. Он у Росії захотіли курорти розвивати — бухнули 20 млрд. дол. під Сочі, тендери провели, уряд займається і дорогами, і водопостачанням, а далі приватники будують і готелі, і пансіонати відповідно до генплану забудови. А у нас тільки в Євпаторії генплан є, а по Криму в цілому — немає. В усьому світі відомо, що курортно-туристична сфера за дохідністю вища, ніж металургія, ніж нафтовидобуток. Навіть Росія стала вважати, що туризм — це вигідно. Тільки у нас думають інакше, причому на всіх рівнях. А люди випливають, як можуть". У середовищі підприємців є й свої пропозиції щодо того, як узаконити й упорядкувати приватний курортний сектор. На думку власника міні-готелю "Гурзуфські зорі", а в недалекому минулому — директора профспілкової оздоровниці Ростислава Абрамітова, спеціальний закон не потрібен — досить внести необхідні поправки до існуючого закону про туризм. А решту можна відрегулювати на місцях. Окрім чіткого визначення — що ж таке приватний міні-пансіонат чи готель, необхідно передбачити й розробити критерії сертифікації таких об’єктів. "Якщо підходити суворо і за старими мірками, то в Криму треба сертифікувати всі приватні готелі як позакатегорійні, — вважає Абрамітов. — Дуже мало — штук 20 на Крим — дотягують до першої-другої категорії. В Ялті рішенням виконкому зареєстровано близько 400 приватних міні-готелів. І під цією маркою проходять і житловий будинок із двома кімнатами, і такий комплекс, як у мене, — на 25 номерів, із басейном, лазнею, гуртожитком для працівників — це теж міні-готель. І підходи начебто однакові". Тепер про податки і про те, чи здатні приватні пансіонати приносити до бюджету більше коштів. У середньому, із єдиним податком, податком на зарплату 10 працівників, Ростислав Абрамітов сплачує щомісяця 3 тис. гривень. Плюс курортний збір на кожного відпочивальника по 12 грн. Плюс добровільні пожертвування на розвиток селища, пожежну службу, СЕС. Розміру цих "позабюджетних" виплат Ростислав Валентинович не називає, каже, підприємці жертвують, хто скільки зможе. У розмові з іншими підприємцями Південнобережжя прогнозовано відкрилося, що всілякі "добровільні пожертвування" значно більші, ніж податки, що їх ПП-шники сплачують до скарбниці. І не плутайте з хабарами — це окрема стаття витрат підприємців. Другий істотний момент — механізм легалізації бізнесу. Суть проблеми не лише в тому, щоб усі, хто заробляє здаванням житла, зареєструвалися і сплачували хоча б єдиний податок чи купували патент. Це є першочерговим для влади, котра апріорі має бути зацікавлена в надходженнях до бюджету. Найважче й майже не вирішуване на сьогодні внаслідок свідомої бездіяльності влади питання — неможливість переведення об’єктів із розряду приватних домоволодінь у суб’єкти підприємницької діяльності. Як уже говорилося, практично всі господарі нинішніх приватних пансіонатів отримували землю під будівництво приватних будинків. Тепер, каже О.Таряник, щоб отримати дозвіл на пансіонат, треба пройти кілька кіл бюрократичного пекла: "Я знаю багатьох власників, вони готові платити податки як комерційні структури. Але приходять земельники і кажуть: ага, давай переробляти використання землі під комерцію. І починаються у людини проблеми. Потім йде санепідемстанція, пожежники. Це вже клопоту на два-три роки. Тому там, де пансіонати уже функціонують, треба спростити схему переоформлення. Визнати це на одному засіданні комісії чи ради, узаконити це домоволодіння як пансіонат чи готель, а решті служб — виконати й видати документи приватнику. Нехай він за них заплатить, але не він має бігати, адже держава зацікавлена в тому, щоб одержати більше податків і додаткові кошти в бюджет". Запитання: хто має розробити цей механізм переоформлення? Київ байдужий, однак, якщо не помиляюся, Конституція Криму передбачає певну економічну самостійність автономії. То, може, потрібно нарешті з розумом розпорядитися цими повноваженнями, а не товкти воду в ступі на рівні дискусій? Третя проблема — розвиток курортних селищ. Тут взаємна недовіра влади і підприємців котрий рік без користі справі гаситься взаємними закидами. Хаотична приватна забудова узбережжя псує вигляд курортів — то ухваліть генплан розвитку; приватники не платять за комерційне використання води й електроенергії — а де нормативні акти переоформлення домоволодіння в пансіонат? Ви не допомагаєте місту розвиватися — а де прозорі муніципальні програми, у яких ми готові брати участь? Скільки можна відстібати "пожертвування"? Зауважу, що багато власників легальних приватних пансіонатів — люди громадянськи активні й налаштовані дуже патріотично. І їм є що запропонувати владі та суспільству. Усього один приклад. Григорій Тараненко живе по вулиці Дражинського, неподалік готелю "Ялта". Відбудувавши напівзруйнований 130-річний будинок із запущеним подвір’ям і тим самим, як він вважає, зробивши свій внесок у благоустрій цієї історичної частини міста, ялтинець здає три номери відпочивальникам. Всі податки та збори приватний підприємець сплачує справно, плюс забезпечує людей роботою й у міжсезоння: ремонт, будівництво тощо. Каже, що такі ж, як він, домовласники можуть сплачувати до скарбниці значно більше, якщо буде підтримка. "Не треба винаходити велосипед. Візьмімо країни Середземномор’я, Іспанію, Францію. Я був там і знаю, що жителі курортного узбережжя отримують пільгові кредити, на них розраховані муніципальні програми для підтримки розвитку невеличких готелів і пансіонатів", — каже Тараненко. І ремствує — співробітництва з міською владою не виходить. "Тут можна і треба організувати цілорічний потік туристів. Тільки потрібно вмити Ялту, дати людям відремонтувати фасади, повісити таблички — хто зі знаменитостей де жив, установити на Полікурі оглядовий майданчик — це ж колосальні краєвиди. Не треба чіпати зелень при забудовах, це ж столітні сосни, послухайте курортологів — адже повітря в Ялті взимку ще більш цілюще, ніж улітку". Однак у влади свої види на Полікурівський пагорб — там планують будівництво багатоповерхових готельних комплексів. Конфлікт мерії з місцевими жителями підстьобнув останніх до створення громадського комітету "Полікурівська слобідка", один із лідерів якого — Григорій Тараненко — упевнений, що громадськість зможе захистити історичну частину курортного міста від знищення. Мабуть, самоорганізація населення може й у цій ситуації, пущеній владою на самоплив, послужити своєрідним регулятором. Власники приватних пансіонатів і готелів Криму стоять на порозі створення власної асоціації, котра захищатиме їхні інтереси, вестиме діалог із владою, розроблятиме й лобіюватиме прийняття корисних суспільству і бізнесу рішень, стежитиме за наданням якісних послуг, об’єднає зусилля щодо реклами. І слід віддати належне заступнику міністра курортів Марині Слєсарєвій. Це за її сприяння в березні на традиційному курортному ярмарку на круглий стіл зібралися більш як 50 власників приватних пансіонатів і готелів, де й було прийнято рішення про створення такої асоціації. Наскільки вона буде дієвою, залежить уже від самих підприємців. Не виписуватиму аналогії з логічною задачкою, винесеною в заголовок, — хто є хто, і так зрозуміло. Запитання лише, хто виступить у ролі перевізника, котрий стежить за тим, щоб коза не з’їла капусту, а вовк — козу. Адже важливо ще пам’ятати про самоцінність кози — вона дає молоко. Якщо її годувати. Хай там як, а на сьогодні саме приватні власники пансіонатів і готелів — головні і найнадійніші інвестори в курортну сферу півострова. І останнє. Практично всі співрозмовники сходяться в думці: Крим зробив крок у новий період своєї курортної історії. Олександр Таряник каже, що Крим стає всеукраїнською дачею. Андрій Клименко називає це інакше: "Крим йде шляхом регіону другого житла. Люди хочуть відпочивати в Криму, але їм набридло о шостій ранку прокидатися від того, що баба Маша гримить відром, прибираючи коридор. Вони з лихвою наїлися нашого постсовкового сервісу, і це, по суті, відповідь людей на співвідношення "ціна — сервіс" у наших оздоровницях". Малий і приватний бізнес одержить можливість розвивати послуги для цієї категорії відпочивальників: пральні, доставка обідів додому, няньки-водії тощо Хто не в змозі купити власне житло — а таких переважна більшість, —відпочиватиме в приватних пансіонатах і недорогих готелях. Що буде з "маяками" радянської курортної індустрії? На думку А.Клименка, вони зараз виконують дуже важливу роль — захищають від розхапування по шматках і хаотичної забудови величезні земельні наділи, із парками та пляжами. По суті, це і є резерв для стратегічних інвесторів, якщо вони нарешті наважаться прийти в Крим. І саме на територіях колишніх оздоровниць можна буде розгорнути великі багатозіркові готелі, центри тощо. Майбутнє, як каже євпаторійський мер Андрій Даниленко, є у тих оздоровниць, котрі збережуть лікувальну базу. І багато що, вважають експерти, стане на свої місця, коли буде запроваджено податок на нерухомість. Валентина САМАР ДО ЗМІСТУФестивалі. Виставки. Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. КіноДо 130-річчя з дня народження відомого поета і художника в Коктебелі та Києві проходять урочистості У Національній філармонії України пройшов вечір "Будинок поета", 19 червня в Музеї російського мистецтва відкриється виставка "Лучшее из наваждений земли...", де можна буде познайомитися з 200 малярськими роботами Максиміліана Олександровича з фондів Музею в Коктебелі, в Києві на будинку, де народився майстер (нині це бульвар Шевченка, 24/9), установлять меморіальну дошку (про відкриття істориків київської адреси поета "День" писав в №85), а в Криму завершено реставраційні роботи у Волошинському музеї. Цього тижня збори друзів Будинку поета в Коктебелі могли, нарешті, констатувати, що музей пережив фактично друге народження. Реставрацію розпочато в грудні 2004 р., у травні наступного року було завершено роботи в Майстерні художника та експозиційних залах, а до кінця 2006 р. — у меморіальних кімнатах Будинку. Роботи носили комплексний характер і були виконані згідно з проектом, розробленим майстернею "Укрпроектреставрація" і Державною службою України з охорони культурної спадщини. Підрядчиком виступило ПП "Діва", що має ліцензію на ведення реставраційних робіт і досвід роботи на об’єктах, які є пам’ятками культурної спадщини. Істотну підтримку в реставрації Будинку-музею Волошина надала Верховна Рада і Рада міністрів Криму, Міністерство культури та мистецтв Криму та інші. Під час відкриття Будинку поета голова ВР Криму Анатолій Гриценко подякував усім, хто надав допомогу в збереженні фондів музею і благоустрої його території, і запевнив, що кримська влада сприятиме у вирішенні ще існуючих у Будинку-музеї проблем. Зокрема, керівництвом заповідника планується відновити флігель на території садиби Максиміліана Волошина, домогтися передачі до складу музею будинку матері поета (Олени Оттобальдівни), і тоді з’явиться цілісний комплекс. До речі, Рада міністрів АРК ухвалила постанову про виділення 1,5 млн. грн. на проведення подальших робіт з облаштування Будинку-музею. Максиміліан Волошин народився в Києві, по батькові (Олександрові Кирієнко-Волошину) він походить із стародавнього роду запорізьких козаків, а по матері (Олені Кирієнко-Волошиній, уродженій Глазер) з німців, які обрусіли в XVII ст. У три роки майбутній митець залишився без батька, його дитинство й отроцтво минули в Москві. 1893 р. матір придбала земельну ділянку в Коктебелі (поблизу Феодосії), де Волошин 1897 р. закінчив гімназію. Вступивши на юридичний факультет Московського університету, за причетність до Всеросійського студентського страйку (лютий 1900 р.), а також за "негативне світоспоглядання" і "схильність до всякого роду агітацій" був усунутий від занять. Щоб уникнути наслідків, Максиміліан відправився восени 1900 р. робітником на будівництво Ташкентсько-Оренбурзької залізниці. Цей період М. О. Волошин називав пізніше "вирішальним моментом у моєму духовному житті. Тут я відчув Азію, Схід, старовину, відносність європейської культури". Максиміліан прилучився до досягнень художньої та інтелектуальної культури Західної Європи, багато мандрує. Волошин дебютував як літературний критик: 1899 р. часопис "Русская мысль" друкує без підпису його рецензії, а в травні 1900 р. там же з’являється велика стаття "На захист Гауптмана", підписана "Макс. Волошин", що являє собою один із перших тогочасних маніфестів модерністської естетики. Волошин був високоосвіченою людиною: поет, живописець, архітектор, історик, філософ, публіцист... Максиміліан Олександрович парадоксально мислив. Він признавався, що живописом зайнявся, щоб професіонально судити про образотворче мистецтво. Волошин виявився обдарованим митцем, його улюбленим жанром стали акварельні кримські пейзажі з віршованими написами... Він спілкувався з найвідомішими людьми свого часу, такими як Олександр Блок, Валерій Брюсов, Микола Гумільов, Іван Бунін, Амедео Модільяні, Оділон Редон, Пабло Пікассо, Сергій Корольов та багатьма іншими. 1933 року Андрій Бєлий назвав Будинок Волошина одним із "найбільш культурних центрів не лише Росії, але й Європи", визначивши: "Не будинок, а музей, і музей — єдиний", підкресливши тим самим унікальність Будинку поета ще на початку XX століття. Сьогодні основу цінної колекції Волошинського музею становить понад 55 тис. експонатів, серед яких є істинні раритети, а також архів і предмети, які близько 100 років ніколи не покидали цей будинок і розміщені там, де їх розташував сам Максиміліан Олександрович, що в світовій музейній практиці є винятковим випадком. Як відомо, будинок у Коктебелі будувався за проектом і кресленням Волошина. З самого початку задумана для прийому численних гостей будівля виявилася оригінальною за архітектурою і внутрішнім плануванням, і дивовижно гармонійно вписалася в коктебельський пересічений ландшафт, становлячи з ним єдине ціле. Будинок став духовним і культурним центром, відомим і в Західній Європі. Не випадково скульптурний портрет Волошина вже майже сто років стоїть у центрі Парижа. 1924 року Максимілан Волошин отримав посвідчення, яке дозволяє створення в його домі безкоштовного будинку відпочинку для письменників, а Валерій Брюсов цього ж року порівняв волошинський Коктебель з толстовською Ясною Поляною. 1931 року Максиміліан Олександрович заповідав перший поверх свого будинку і будинок своєї матері, який розташовувався поблизу, Всеросійській спілці письменників. На базі цих будівель було створено перший у світі Будинок творчості письменників. До наших днів із усього дачного селища збереглися лише ці два будинки. У різний час у Будинку поета працювали й відпочивали широковідомі діячі культури та науки. З 1923 року Будинок матері також увійшов до створеної Волошиним "Коктебельської художньої науково-експериментальної студії". У цьому будинку, в різний час, жили такі відомі особистості: Марина та Анастасія Цвєтаєви, Микола Гумільов, Осип Мандельштам, Валерій Брюсов, Максим Рильський, Всеволод Рождественський, Платон Воронько, академік АН УРСР Білецький, авіаконструктори Антонов, Корольов та інші видатні гості. Помер Максиміліан Олександрович у Коктебелі 11 серпня 1932 року. У фондах Будинку-музею Волошина зберігаються світлини будинку О. О. Кирієнко-Волошиної початку XX сторіччя, а також його зображення на малюнках М. О. Волошина та інших митців. Зокрема, будинок Олени Кирієнко-Волошиної зображений на картині відомого художника К. Петрова-Водкіна "Землетрус у Коктебелі" 1927 р., коли він там проживав. Заради збереження єдності природи, особистості, духовного та культурного середовища (аналогів якому немає у світі), на базі Будинку-музею Волошина 2001 року було створено Коктебельський еколого-історико- культурний заповідник "Кіммерія М. О. Волошина". До відкриття музею після реставрації і до нинішнього курортного сезону в Будинку поета відкрито виставки "Я покидаю всех, но никого не забываю...", виставка книг із фондів Наукової книгозбірні, фотографій з історії Будинку Максиміліана Волошина, "Пейзажі південно-східного Криму" у фотороботах В. Тихонова. На святі відкриття було представлено репринтне перевидання другої книги з серії прижиттєвих видань Максиміліана Волошина "Вірші 1900-1910", було також проведено погашення тематично оформлених конвертів, випущених до цієї дати "Укрпоштою". — Будинок-музей Максиміліана Волошина відіграє помітну роль у культурному житті України, — розповідає директор музею Наталя Мірошниченко, — на його базі проводяться міжнародні наукові конференції, Будинок поета першим із музеїв став брати участь у Міжнародній бібліотечній конференції, фестивалі "Інтермузей". Наші музейні цінності експонувалися на виставках у різних містах України, Німеччини, Росії та Франції. Набули широкої популярності серед шанувальників волошинської творчості щорічні акції, зокрема, відкритий літературний інтернет-конкурс ім. М. Волошина, в якому цього року взяли участь літератори з понад 20-ти країн. Ми проводимо Міжнародний волошинський поетичний фестиваль і Міжнародний пленер художників, які приваблюють до Коктебеля провідних майстрів і творчу молодь. Колектив музею готує роботи наукового і науково-популярного плану, одна з уже виданих книг — художній альбом "Скарби Будинку Волошина", яка отримала сертифікат як краще видання АР Крим. Наукові статті працівників перекладалися багатьма європейськими мовами. Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь Бахчисарайская милиция не увидела состава преступления в перезахоронении татарского коллаборациониста "Крымское время" подробно рассказывало о перезахоронении на территории Бахчисарайского историко-культурного заповедника останков Эдиге Къырымала — главы Крымскотатарского национального центра, который в годы Великой Отечественной войны "от всего сердца благодарил фашистов за освобождение Крыма" и выступал за совместную работу татар с немцами. Причем, помимо того, что перезахоронение фашистского прихвостня было демонстративной провокацией, намеренно приуроченной меджлисом ко Дню депортации, оно еще и состоялось вопреки действующему украинскому законодательству. Незаконность перезахоронения Къырымала на территории Бахчисарайского историко-культурного заповедника публично признал даже один из лидеров меджлиса и по совместительству глава Бахчисарайской райгосадминистрации Ильми Умеров. В разговоре с журналистами сразу после церемонии перезахоронения он прямо заявил: "Документов на захоронение на территории заповедника нет". С Ильми Умеровым "согласилась" и крымская прокуратура. 30 мая тогдашний и. о. прокурора республики Алексей Домников официально уведомил депутата ВС Крыма Олега Родивилова о том, что "данное перезахоронение осуществлено в нарушение требований Законов Украины "Об охране культурного наследия" и "О захоронении и похоронном деле", без заключения органов санитарно-эпидемиологической службы, разрешения исполнительного комитета городского совета, органов культурного наследия. Учитывая, что полномочия по охране объектов культурного наследия в Бахчисарайском районе возложены на Бахчисарайский государственный историко-культурный заповедник, прокуратурой Бахчисарайского района в адрес руководителя Бахчисарайского государственного историко-культурного заповедника было отправлено предписание. Прокуратурой АР Крым направлены требования в Крымскую республиканскую санитарно-эпидемиологическую станцию, Республиканский комитет АР Крым по охране культурного наследия, Министерство культуры и искусств АР Крым о проведении проверок и принятии мер реагирования, в соответствии с их компетенцией". В телефонном разговоре юрист Бахчисарайского историко-культурного заповедника Татьяна Титова подтвердила "КВ", что предписание прокуратуры действительно поступало. Однако на наш вопрос, были ли предприняты в связи с этим какие-то действия, Татьяна Ивановна ответила буквально следующее: "А какие действия могут быть предприняты заповедником, если мы не давали никакого разрешения на это захоронение?" И действительно, меджлису, похоже, в принципе не нужны никакие разрешения — ни на само существование, ни на получение земли, ни тем более на перезахоронение своих героев на территории заповедника. К тому же, как выясняется, не все согласны с тем, что перезахоронение Къырымала было незаконным. С председателем Бахчисарайской райгосадминистрации, прокурором Крыма и юристом заповедника рискнул "поспорить" начальник бахчисарайской милиции Шевкет Куртиминов. "По факту перезахоронения останков тела М.Е. Къырымала, которое имело место 18.05.2007 года на территории расположения памятников национального значения "Зынджырлы-медресе" и "Дюрбе Хаджи Гирея", которое находится на улице Басенко в Бахчисарае, проведена проверка, в результате которой в возбуждении уголовного дела отказано на основании ст.6 п.2 УПК Украины (отсутствие состава преступления)", — говорится в официальном ответе, который Куртиминов дал 5 июня на запрос депутата ВС Крыма Олега Родивилова. Нам трудно сказать, чем руководствовался Шевкет Куртиминов, делая такое заключение, — только законами Украины или законами Украины вкупе с законами крови. Нам ясно другое. До тех пор, пока незаконные действия меджлиса и его активистов — будь то захваты земли или перезахоронения народных героев — будут оставаться безнаказанными, в Крыму не наступят ни мир, ни межнациональное согласие. Александр МАЩЕНКО Сергей Цеков: Екатерина ІІ спасла крымских татар Как уже рассказывало "КВ", недавно в Крыму завершился Первый Международный фестиваль "Великое русское слово". И вот на днях глава оргкомитета фестиваля, первый вице-спикер ВС Крыма и председатель Русской общины полуострова Сергей Цеков собрал журналистов, дабы рассказать им об итогах этого мероприятия, а также ответить на вопросы о статусе русского языка и восстановлении памятника Екатерине II в Симферополе. Украинские участники международной научно-практической конференции "Русский язык в поликультурном мире", проходившей в рамках фестиваля "Великое русское слово", — политики, политологи, ученые, методисты, представители общественности — приняли два обращения к премьер-министру Украины Виктору Януковичу. Первое — с просьбой не допустить ущемления прав русскоязычных граждан при разработке очередного законопроекта об изменениях в Законе "О ратификации Европейской хартии региональных языков и языков меньшинств". Дело в том, что, по мнению участников конференции, отмена Закона Украины о ратификации Европейской хартии 1999 года Конституционным судом Украины и повторная ратификация Хартии в 2003 году были выполнены с нарушением Конституции Украины: в новом варианте предусмотрено меньше прав и свобод, чем было в предыдущем. Более того, в настоящее время Кабмин готовит изменения к вышеуказанному Закону, которые еще больше сузят принципы языковой политики, принятые в странах — членах Совета Европы. Поэтому участники конференции и решили обратиться к Виктору Януковичу с просьбой не допустить очередного нарушения европейских принципов языковой политики и взять под личный контроль разработку и прохождение этого законопроекта. Во втором обращении к премьер-министру Украины участники конференции предложили создать из числа русистов Украины экспертно-консультационный совет при Кабмине для оценки законопроектов и нормативно-правовых актов, связанных с обеспечением языковых прав граждан в соответствии с европейскими правовыми нормами. При этом Сергей Цеков надеется на то, что экспертно-консультативный совет будет создан уже в течение ближайших полутора-двух месяцев, равно как и на то, что Янукович не оставит без внимания и просьбу по законопроекту о ратификации Европейской хартии. Что касается придания русскому языку статуса государственного, то Цеков убежден, что рано или поздно русский язык все равно получит статус государственного на Украине. — Экономика диктует необходимость знания русского языка, поэтому украинский язык находится в сложной ситуации — конкуренции с русским языком он однозначно не выдерживает. Для того чтобы сохранить украинский язык, надо уйти от дерусификации — это позиция большинства участников конференции, — отметил председатель Русской общины Крыма. Ну и наконец, комментируя споры вокруг планов восстановления в Симферополе памятника Екатерине II, Цеков сказал, что поддерживает желание восстановить памятник российской императрице. По мнению вице-спикера, на самом деле закладка памятного камня на месте, где будет сооружен памятник, не вызвала той бури негодования, о которой рассказывали СМИ. "Мы просто видели небольшие волны протеста небольшой группы, которую стимулируют определенные политики", — заметил Сергей Павлович. Екатерина сделала много хорошего не только для русских, но и для украинцев и крымских татар. В частности, по мнению председателя Русской общины, если бы не присоединение полуострова к России, крымских татар не было бы вообще, а вместо них в Крыму жили бы турки. "В настоящее время я не вижу необходимости проведения референдума по установлению памятника Екатерине II, но если такая необходимость будет, то мы его проведем", — пообещал Цеков. И призвал к диалогу с теми, кто возражает против восстановления памятника. "Ведь они же проводят перезахоронения останков тех людей, к которым подавляющее большинство крымчан относится негативно, — вспомнил Сергей Павлович о перезахоронении Къырымала. — Однако мы толерантно отнеслись к этим действиям и хотели бы, чтобы и другая сторона ушла, в конце концов, от силовых и неправовых действий". Юлия СУКОНКИНА Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.ЖЕРТВАМИ ГРУППЫ ФАЛЬШИВОМОНЕТЧИКОВ, ОРУДОВАВШЕЙ В СЕВАСТОПОЛЕ, Поддельные деньги сбывали и оптом: 100-гривневые фальшивки - по 25 настоящих гривен за штуку, 50-гривневые - по 15 - Обезвреженные фальшивомонетчики сами печатали банкноты и занимались их сбытом, - рассказывает руководитель Центра общественных связей УМВД Украины в Севастополе Юлия Сиротинская. - Фальшивки, изготовленные с применением копировальной техники, сбывали небольшими партиями. Идеальными жертвами обмана становились ночные клиенты одного из злоумышленников, работавшего таксистом, а также рассеянные отдыхающие. На первых порах членов группы устраивала такая схема работы. Однако в дальнейшем они планировали обзавестись матрицей и расширить каналы сбыта. Правоохранители установили, что поддельную купюру номиналом 100 гривен фальшивомонетчики продавали за 25 гривен, а фальшивку номиналом 50 гривен - за 15 гривен настоящих. Во время последней сделки злоумышленники продали 120 поддельных купюр номиналом 50 и 100 гривен. Преступники вели себя крайне осторожно: звонили только с таксофонов-автоматов, неоднократно меняли место и время встречи с потенциальными клиентами. Финалом оперативно-розыскных мероприятий стало задержание фальшивомонетчиков с поличным, проведенное оперативниками городского отдела Госслужбы по борьбе с экономическими преступлениями совместно с бойцами спецподразделения "Беркут". Злоумышленников взяли на площади Нахимова. Во время задержания они оказывали сопротивление сотрудникам милиции, возгласами пытались привлечь внимание прохожих, которые, впрочем, решили, что в Севастополе... опять снимают кино. В отношении фальшивомонетчиков возбуждено уголовное дело. Ведется следствие. Елена ОЗЕРЯН Підготовлено Центром інформації ДО ЗМІСТУ |