Електронний бюлетень"Крим у дзеркалі української преси"№ 14(11.05 - 20.05.2007)За 11.05 - 20.05.2007 року Центром інформації та документації кримських татар виявлені наступні матеріали щодо кримської та кримськотатарської тематики, які систематизовані нами за рубриками з посиланням на видання і дату публікації. Матеріали надаються мовою оригіналу. З М І С Т:Влада. Суспільство. Політика.Для принятия Закона о реституции нужна лишь добрая воля государства Реституция (от лат. Restitutio — восстановление) — восстановленное право собственности на незаконно отнятое имущество. Эрнес Кипчаков Саша ГРАУМАНН: "Кримське суспільство стає більш довершеним..." Програма розвитку та інтеграції Криму ПРООН (ПРІК ПРООН) була розпочата в єдиній автономії України в 1995 році. Сьогодні її проекти здійснюються в усіх в 14 районах півострова. Ініціатори Програми декларували своєю метою сприяння збереженню миру та стабільності в регіоні, підтримку ініціатив із запобігання міжнаціональним конфліктам і мирного співіснування етнічних груп. Головними напрямами своєї роботи в Криму країни-донори та міжнародні дипломати вважають розвиток демократичного правління, економічний розвиток, удосконалення місцевого самоврядування, розвиток толерантності, технічну підтримку в поліпшенні системи стратегічного планування, а також систему моніторингу людської безпеки. Сьогодні роботу Програми на півострові координує досвідчений дипломат із Німеччини Саша Грауманн. Він розповів читачам "Дня", як насьогодні реалізовуються ці напрями. Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь Крымский тракторист признается в любви каждый день уже 34 года Когда-то считалось, что огромные лозунги и приветствия на крымских горах и холмах только украшают ландшафты. До сих пор гостей Крыма, путешествующих по главным трассам полуострова, приветствуют "Слава труду!", "Ленин жив", "Мы за мир". Кто-то трудился, старался, получал премии за увековечивание социалистических истин… А вот у села Скворцово (трасса Симферополь - Евпатория) виднеется огромное слово "СВЕТА", "нарисованное" на холме. Хотите верьте, хотите нет — но эта Света до сих пор живет в селе и уже больше тридцати лет замужем за человеком, который когда-то признался в своих чувствах к девушке на весь Крым. Наталья ДРЕМОВА ("КП" - Крым") признается студент художественного училища крымчанин Мустафа Муртазаев, который родился без кистей обеих рук и без стопы О том, что в Крымском художественном училище есть талантливый студент, который прекрасно рисует, привязывая кисточки и карандаши к культяшкам рук, я узнала от коллег. Хоть они и говорили, что Мустафа абсолютно не комплексует по поводу своих физических недостатков, все равно на встречу с ним шла с некоторой настороженностью. Когда же увидела, как лихо юноша управляется с чашечкой кофе и кнопками мобильного телефона, совершенно успокоилась. Елена ОЗЕРЯН Как и следовало ожидать, мировая пиар-кампания по пересмотру итогов второй мировой войны (не в пользу России и всей славянской цивилизации) зацепила и Крым. Юлия ВЕРБИЦКАЯ У МЕДЖЛИСА СВОИ ГЕРОИ, А У НАРОДА? На заседании меджлиса, состоявшемся 12 мая, обсуждался вопрос подготовки траурных мероприятий, приуроченных к 63-й годовщине депортации крымских татар. В программе мероприятий, как следует из сообщения пресс-службы меджлиса, планируется "захоронение останков тела выдающегося крымскотатарского деятеля Эдиге Къырымала, возглавлявшего долгие годы крымскотатарскую диаспору в Германии". Об этом сообщил Мустафа Джемилев. Перезахоронение состоится "на пантеоне крымскотатарского народа в Бахчисарае, на территории Зынджырлы-медресе, рядом с могилами Исмаила Гаспринского и Амета Озенбашлы". Наталья КИСЕЛЕВА В БЕРЛИНЕ ПРЯМО С ПЬЕДЕСТАЛА ПОЧЕТА МЕНЯ УВЕЗЛИ В РЕАНИМАЦИЮ" Перенесший операцию на сердце 56-летний крымчанин Николай Шарлиев стал чемпионом мира в тяжелом весе по национальной узбекской борьбе - курашу Елена ОЗЕРЯН 18 травня 1944 року сталася одна з найбільших трагедій радянського народу: тоталітарний режим виселив з Криму болгар, греків, вірмен, кримських татар. Німці були виселені раніше, у 1941-му, коли розпочалася війна... Олександр КУЛИК, Від гіркоти минулого до нового життя депортованих кримських татар Під таким гаслом сьогодні у всіх населених пунктах Криму відбудуться траурні заходи, приурочені до 63-ї річниці депортації кримських татар. Каральний сталінський присуд стосувався понад 200 тисяч душ. Лише за три дні їх відправили подалі від землі предків. Вивезли з Криму і німців, греків, вірмен, болгар, турків, курдів, персів. Увесь багатовіковий культурний спадок корінного населення брутально викорчували, викреслили. Разом із представниками депортованих етносів сумує сьогодні вся країна, особливо українці. Адже за сталінського режиму кількість наших співвітчизників, полеглих від голодоморів і депортованих до Сибіру та на Далекий Схід, обраховується мільйонами. Віктор ХОМЕНКО. Крим Віктор Шемчук: "На фасаді прокуратури не може бути веселки кольорів політичних партій" Віктор Шемчук повернувся у кабінет прокурора кримської автономії. Завдяки рішенню Залізничного райсуду Сімферополя і всього через два місяці та п’ять днів після звільнення з посади у зв’язку з поверненням на неї екс-прокурора з "донецьким" корінням Володимира Гальцова — теж за рішенням суду. А ще приємна судова подія у житті Шемчука хронологічно пов’язана з поверненням на Різницьку генпрокурора Святослава Піскуна. Різниця у часі — всього два дні. Валентина САМАР Сегодня в Крыму - особый день. Ставший страницей нашей общей истории, навсегда отпечатавшийся в памяти позором и болью депортации. Народы и народности, населявшие Крым с древних времён, переплелись корнями, ветвями, став одним деревом. Вот по этим корням, по ветвям, по живому и резали. Разъединяли, расчленяли, деля на правых и виноватых, не разбираясь с каждым, ставя целым народам клеймо предателей. Наталья АСТАХОВА Скандал с перезахоронением праха известного коллаборациониста и русофоба Эдиге Кырымала набирает обороты. Вчера свою позицию высказал спикер ВС АРК Анатолий Гриценко. "Любое мероприятие, если оно вызывает негативный резонанс в обществе, проводить не следует. А запланированное перезахоронение Кырымала уже вызвало нехороший резонанс. Не стоит его хоронить в нашей республике и не нужно проводить ревизию истории", - заявил он. Юлия ВЕРБИЦКАЯ "У нас спільна історія і спільна пам’ять..." Звернення Представництва Президента України в АР Крим до всіх жителів Криму з нагоди 63-ї річниці від дня депортації з Криму кримських татар та осіб інших національностей (“Кримська Світлиця” № 20, 18 травня 2007 року) РЕГІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА — ПЕРЕДУМОВА І СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ТЕМА регіональної безпеки в контексті національної сьогодні вельми актуальна для України. І, мабуть, не випадково, що це питання прискіпливо розглядається у Криму. Адже упродовж останніх 13 років незалежності нашої держави саме у цьому регіоні за активної участі сусідньої Росії як спадкоємиці радянської імперії постійно моделювались, опрацьовувалися, реалізувались і продовжують втілюватися у життя руйнівні для України сепаратистські дійства та політтехнологічні проекти. Петро ВОЛЬВАЧ, Мерi Уїнстонiвна в татковiй кiмнатi У знаменитому Лівадійському палаці-музеї 21 травня очікують на високу гостю. Передбачається, що з Туманного Альбіону до Криму прибуде донька колишнього прем'єра Великої Британії Уїнстона Черчілля леді Мері Соамс. Пані Соамс є молодшою донькою Черчілля (як відомо, у знаменитого англійця було п'ятеро дітей, з яких вижили три доньки та син). Хоча пані Мері вже поважного віку (їй 85 років), зацікавленість Лівадією доньки Черчілля цілком зрозуміла. Саме тут на початку лютого 1945 року відбулась історична зустріч "великої трійки", тобто глав держав антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні Йосипа Сталіна, Уїнстона Черчілля і Франкліна Рузвельта, під час якої йшлося про повоєнний поділ Європи на сфери впливу. Василь ДРАГОЛЮК КРЫМСКИЕ ТАТАРЫ "ПОКЛОНИЛИСЬ" ФАШИСТСКОМУ ПРИХВОСТНЮ Центральной композицией митинга в Симферополе, приуроченного ко Дню депортации крымских татар, окромя, конечно, памятника Владимиру Ильичу Ленину, был большой синий щит с надписью "Азатлык" и портретами пятерых героев крымскотатарского народа во главе с Куртсеитом Абдуллаевым. Эти люди, напомню, были приговорены к разным срокам тюремного заключения за резню, учиненную ими в баре "Коттон" в Симферополе. Однако крымским татарам и меджлису украинский суд не указ. Иначе, я думаю, они не писали бы на своих плакатах о том, что Куртсеит Абдуллаев и его подельники осуждены незаконно, и не требовали бы их освобождения. Александр МАЩЕНКО Як правило, траурні заходи в День пам'яті жертв депортації, який відзначається у Криму щорічно 18 травня, збирають найбільш численні на півострові мітинги. Не став винятком і вчорашній день. У Сімферополь з усіх регіонів Криму зібралися, за різними оцінками, від 10 до 15 тисяч кримських татар, які п'ятьма колонами прийшли на центральний майдан перед будинком уряду автономії. Для участі у траурних заходах у Криму прибули делегації Румунії, Туреччини, Німеччини, Франції, Австрії. Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь Фестивалі. Виставки. Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. КіноЗа результатами перепису Національного руху кримських татар, у перші роки після насильного виселення кримських татар із батьківщини і розпорошення по Узбекистану та областях Росії загинуло 42,6 відсотка народу. Вмить у людей відібрали все — житло i майно, родинні реліквії і фото, релігійні й мистецькі цінності, книги. Майже на 50 років народ був позбавлений батьківщини, йому було заборонено опiкуватися власною культурою, мовою, освітою. Саму назву етносу — "кримські татари" — було вилучено з усіх офіційних документів, включаючи посвідчення на новонароджених та паспорти для дорослих. Ярослава МУЗИЧЕНКО Курорти. Туризм.СПЕШИТЕ ИЗ МОСКВЫ В КРЫМ ЗА 100 ДОЛЛАРОВ С ИЮЛЯ БУДЕТ ЕЩЕ ДОРОЖЕ Еще в конце апрели" Координационный совет по вопросам курортов и туризма АРК провел целую серию выездных заседаний, объехав все курортные регионы полуострова для изучения степени подготовки оных к сезону-2007. В конце же минувшей недели в Совмине Крыма состоялось итоговое совещание, на котором отраслевой министр Владимир Савельев констатировал: да, нас ждет тяжелый курортный сезон, потому что мы боремся за каждого отдыхающего и за каждую копейку. Валентина КРАСНОПОЛЬСКАЯ Кримінал — на сто перший кілометр Ще наприкінці минулого тижня на черговій нараді Радмін Криму офіційно відрапортував: півострів до літнього сезону готовий,і підготувились до нього навіть краще, ніж у попередні роки. Мовляв, значні зусилля були спрямовані на благоустрій населених пунктів узбережжя, з'явилось більше об'єктів із високим рівнем комфорту для відпочивальників, значно покращилась сама якість надання послуг тощо. Василь ДРАГОЛЮК Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.Со вчерашнего дня около разрушенного неизвестными средневекового храма в заповеднике "Херсонес Таврический" выставлена охрана из числа добровольцев. Артём ВЛАДОВ Якщо держава і надалі як слід не охоронятиме пам'ятки історії, то може незабаром залишитися без них зовсім. Цими вихідними на території Національного археологічного заповідника "Херсонес Таврійський" невідомі зруйнували одну з найцінніших історичних пам'яток на території України — три колони древнього храму "Базиліка в базиліці". Ярослав ТРАКАЛО В крымской прокуратуре пропали материалы об использовании денег, выделенных на Тузлу Вернувшийся на должность прокурора Крыма Виктор Шемчук заявил, что во время его отсутствия исчезли материалы по проверке использования бюджетных средств на укрепление и обустройство косы Тузла. Прокурор сообщил, что речь идет о растрате 15 миллионов гривен, сообщает "Новый регион—Крым". (“Крымское время” № 52, 15 мая 2007 года) В СЕВАСТОПОЛЕ ВАНДАЛЫ РАЗРУШИЛИ ТРИ КОЛОННЫ ДРЕВНЕЙ БАЗИЛИКИ ЗАПОВЕДНИКА "ХЕРСОНЕС ТАВРИЧЕСКИЙ" Как сообщили в Центре общественных связей УМВД Севастополя, 13 мая в Гагаринский райотдел милиции поступило сообщение о том, что на территории Национального заповедника "Херсонес Таврический" вандалами разрушены колонны древней базилики. Елена ОЗЕРЯН - В дежурную часть 2-го отдела Ялтинского городского управления милиции поступило сообщение из больницы о том, что неизвестные избили 40-летнего жителя Великобритании, забрали у него около 20 тысяч евро, цифровой фотоаппарат, мобильный телефон и золотую цепочку, - говорит руководитель Центра общественных связей ГУ МВД Украины в Крыму Александр Домбровский. - Сразу по всем городским районным управлениям были направлены ориентировки. Уже через день сотрудники патрульно-постовой службы железнодорожного вокзала Симферополя задержали двух подозрительных парней. При осмотре их вещей были обнаружены все украденное у англичанина. Елена ОЗЕРЯН ДО ЗМІСТУВлада. Суспільство. Політика.Для принятия Закона о реституции нужна лишь добрая воля государства Реституция (от лат. Restitutio — восстановление) — восстановленное право собственности на незаконно отнятое имущество. Реституция — это актуальная тема для дискуссий. Я хочу высказать свою точку зрения по этому поводу. Принятие каких-либо законов не зависит от членства в ЕС, это лишь добрая воля государства. Для Украины не существует серьезных препятствий для восстановления прав депортированных. Однако уже 15 лет мусолят этот вопрос. Одни политики не признают депортацию как таковую, другие не отрицают, что это преступление против человечности, и поэтому закон принимать нужно, но он должен быть сбалансированным. Понятие "преступление против человечности" появилось в середине XIX столетия. С принятием 17 июля 1998 г. Римского Статута Международного Уголовного суда перечень преступлений впервые был определен в Международном договоре. Так вот, Статут определяет 11 видов деяний, которые могут составлять преступления против человечности. Одним из этих деяний является депортация. Депортация, или принудительное переселение населения — принуждение населения в отсутствие оснований, допускаемых международным правом, к оставлению территорий, на которых они законно пребывают. Депортация включает пересечение межгосударственных границ, а принудительное переселение происходит в рамках границ одного государства. 26 февраля 2004 г. в Брюсселе на пленарном заседании Европарламент признал, что депортация чеченского народа по приказу Сталина 23 февраля 1944 г. в силу Гаагской конференции и в соответствии с Конференцией по предотвращению и наказанию преступления геноцида, принятой Генеральной Ассамблеей ООН в 1948 г., представляет собой акт геноцида. Крымскотатарский народ ждет и надеется, что справедливый закон будет принят. Это маловероятно. Например, по закону 1991 г. "О реабилитации жертв политических репрессий 1930-1940 гг." комиссией ВР Крыма было рассмотрено 12 заявлений о возврате домов и имущества. Ни один дом не был возвращен. Эти люди получили лишь компенсацию в размере 16 минимальных зарплат "600 долларов по курсу 1995 г.". Свой отказ комиссия мотивировала: отсутствием сведений о принадлежности дома; дом ранее был изъят в связи с депортацией; дом переоборудован под лечебное учреждение; отсутствуют документы о сохранности дома; дом занят; дом в первоначальном виде не сохранился; дом приобретен за плату; отсутствуют данные, подтверждающие факт раскулачивания и изъятия дома и имущества. Вот вам прецедент!Исходя из этого, на что можно надеяться? Ждать нечего? Считаю, что нужно восстанавливать свои права и возвращать имущество, дома, землю через судебные органы Украины и Европейский суд. Для этого все есть! Украина 11 сентября 1997 г. подписала ряд международных договоров, обязывающих ее соблюдать права человека. Так, ст. 1 Протокола № 1 к Конвенции о защите прав человека и основных свобод гласит: "Каждое физическое и юридическое лицо имеет право беспрепятственно пользоваться своим имуществом. Никто не может быть лишен своего имущества иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом и общими принципами международного права". Во второй половине февраля 2006 г. в Украине произошло событие, которое должно изменить подходы украинских юристов к вопросу соблюдения прав человека, вступил в силу Закон Украины "Об исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека". Этот акт заслуживает особого внимания, во-первых, потому, что это первый подобного рода закон на территории Европы. Ни в одном европейском государстве, которое является стороной Конвенций, такого нормативного акта нет, хотя проблемы с исполнением решений Европейского суда есть у всех государств в той или иной степени. Во-вторых, этот закон за последнее время приобретает все большую популярность, учитывая количество решений, которые выносятся относительно Украины Европейским судом. К достоинству нового закона можно отнести не только новизну и актуальность, но и установление обязательной экспертизы проектов нормативных актов с точки зрения их соответствия требованиям Конвенции по правам человека и практике Европейского суда. Если все требования закона будут соблюдаться, через некоторое время Украина будет иметь законодательство, наиболее приближенное к европейским стандартам в области прав человека. Очень важным моментом является применение на практике ст. 17, которая гласит: "Суды применяют при рассмотрении дел Конвенцию и практику Суда как источник права. Для юриста это означает, что с момента вступления в силу этой нормы он может обратиться в суд с иском к государству Украина либо к государственному органу Украины, обосновав свои требования нормами Конвенции в трактовке Европейского суда, что может сделать более эффективной защиту. В таком случае почему бы, к примеру, не обратиться с иском в суд о нарушении обязательств государства по защите собственности в рамках статьи 1 Протокола №1 к Конвенции. В соответствии с Конвенцией о защите прав человека и основных свобод решение Европейского суда является обязательным для выполнения на всей территории Украины. В случае невыполнения или ненадлежащего выполнения решений Европейского суда виновные лица несут административную, гражданскую либо уголовную ответственность, предусмотренную законами Украины. Далее. 20 февраля 2007 г. Верховная Рада Украины приняла закон о внесении изменений в Закон Украины "Об исполнительном осуществлении относительно выполнения решений Европейского суда по правам человека". Законом предусматривается закрывать исполнительное осуществление, которое проводится по решению Украинского суда — в случае, когда это решение фактически выполнено во время реализации решений Европейского суда по правам человека. Теперь еще раз о депортации.У многих наших соотечественников сохранились правоустанавливающие документы на дома, строения, имущество и землю, национализированные после депортации 1944 г. Можно обратиться в Государственный архив в АРК, собрать показания свидетелей, использовать все возможности для восстановления своих прав. Конечно, это нелегко сделать, но прецедентная практика, международное право — есть. Тем более Украина добровольно приняла закон о применении международного права и решений Евросуда. Где же наши ученые-правоведы, практикующие юристы, парламентарии? Почему они молчат? Почему не реагируют на насущную для народа проблему? Почему, оборачиваясь назад, мы становимся дальновидными, а смотря вперед — близорукими? Благодаря этому они получают чины, "побрякушки" и обустраивают личный мирок. А у нас уходят и уходят из жизни свидетели депортации. Евросуд присудил выплатить Ежи Броневскому за утраченное подворье своей бабушки 80300 долларов, а Украина предлагала 400600 долларов в виде компенсации как жертвам политических репрессий всему крымскотатарскому народу, да и то непосредственно высланным. Мне стыдно за вас. Среди вас есть грамотные юристы. Но никто не обратил внимания на злободневную статью для народа на тему возврата имущества ("Голос Крыма" № 12 от 16.03.2007 г.).Я не имею юридическую квалификацию, но по мере возможностей пытался раскрыть эту тему, показать реально существующую возможность решения проблемы по возврату собственности. Надеюсь, моя дискуссия вокруг этой темы поможет вам в решении насущных проблем. Я буду счастлив. Эрнес Кипчаков Саша ГРАУМАНН: "Кримське суспільство стає більш довершеним..." Програма розвитку та інтеграції Криму ПРООН (ПРІК ПРООН) була розпочата в єдиній автономії України в 1995 році. Сьогодні її проекти здійснюються в усіх в 14 районах півострова. Ініціатори Програми декларували своєю метою сприяння збереженню миру та стабільності в регіоні, підтримку ініціатив із запобігання міжнаціональним конфліктам і мирного співіснування етнічних груп. Головними напрямами своєї роботи в Криму країни-донори та міжнародні дипломати вважають розвиток демократичного правління, економічний розвиток, удосконалення місцевого самоврядування, розвиток толерантності, технічну підтримку в поліпшенні системи стратегічного планування, а також систему моніторингу людської безпеки. Сьогодні роботу Програми на півострові координує досвідчений дипломат із Німеччини Саша Грауманн. Він розповів читачам "Дня", як насьогодні реалізовуються ці напрями. — Пане Грауманн, скажіть, будь ласка, які нові тенденції в роботі координованої вами Програми розвитку і інтеграції Криму ООН з’явилися останнім часом? — Найважливіша зміна —це те, що ми змінили практично весь стиль роботи. Раніше ми працювали переважно з громадами — ми називаємо їх співтовариствами — тих або інших населених пунктів, а зараз ми змінили управління проектами і залучаємо до цього процесу органи влади на всіх рівнях. Ми різко посилили співпрацю і обсяг контактів з Верховною Радою та Урядом Криму. Таким чином, нам вдалося залучити ще одне джерело фінансування, і якщо раніше проекти реалізовувалися за рахунок співтовариств і донорів Програми, то нині ми маємо три джерела коштів — у реалізації проектів тепер беруть участь і бюджети всіх рівнів. Крім того, управління проектами та контроль за їхнею реалізацією стали більш системними й ефективними. Але найголовніше — наші проекти не залишаються "річчю в собі", а системно інтегруються в загальну систему господарства регіону. Наприклад, проекти із забезпечення населених пунктів водою, реалізовані нами в багатьох селах, стають частиною єдиної системи ЖКГ Криму, а тому працюють ефективніше, ніж раніше. Аналогічно ми працюємо з Міністерством економіки, Міністерством АПК, Міністерством освіти і науки. Кілька днів тому ми підписали Меморандум про взаєморозуміння і співпрацю між Верховною Радою АРК і ПРІК ПРООН, затвердили стратегічний план роботи до 2015 року: сприяння реформуванню сектора водопостачання в сільській місцевості; розвиток співтовариств громадян; сприяння розвитку сільськогосподарського кооперативного сектора; забезпечення прав людини і виховання толерантності, а також навчання на двох (трьох) мовах; підтримка Ради з людської безпеки та розвитку при голові ВР АРК. Таким чином, навіть не маючи можливості охопити весь Крим, ми виробили певну модель співучасті населення, влади й міжнародних донорів у розв’язанні багатьох проблем, а за допомогою урядових і владних структур вона поширюється на весь Крим, хоча раніше це було для нас недосяжним... — Як відбувається відбір проектів і який обсяг роботи вже виконаний ПРІК ПРООН у Криму? — Ми вирішили, що найкраще це зроблять люди на місцях. У районах, які прагнуть реалізувати якісь проекти, зазвичай проходять форуми регіонального розвитку з нашою участю, де співтовариства разом з органами місцевого самоврядування вирішують, які саме проекти вони будуть втілювати в життя. Ми обмежили свою роль лише організацією фінансування з боку донорів і стежимо за тим, щоб процес відбору проектів і їхньої реалізації був демократичним, прозорим, справедливим. За час роботи програми в Криму ми реалізували вже понад 300 проектів, на які використано приблизно 20 мільйонів доларів. У 2006 році розміри допомоги кримським співтовариствам збільшені програмою в два рази порівняно з попереднім роком. Зараз реалізовується ще близько 100 різноманітних проектів. — Сотня проектів одночасно — це дуже складна для управління система. Як вам вдається впоратися з такою багатоплановою задачею? — По-перше, ми удосконалили процес підготовки та відбору проектів. Тепер у ньому максимально беруть участь громади й органи місцевого самоврядування. Фактично вони грають головну роль при проведенні відбірних конкурсів, оскільки лише вони знають, що для них важливіше. По-друге, вони найбільш зацікавлена сторона в тому, щоб проект був реалізований ефективно і якісно, отже, за нами залишається тільки пошук донорів, організація спільного фінансування, контроль за ходом втілення проекту в життя. — ПРООН — це Програма, яка акцентує увагу на розвитку і людській безпеці. Ваша Програма на доповнення до цього називається ще й Програмою інтеграції Криму. Як ви розумієте процес інтеграції, і якій саме інтеграції ви сприяєте? — Бачите, ми живемо в світі, який усе більше глобалізується. Жодна територія — країна, регіон, співтовариство — сьогодні не можуть бути ізольованими. І я впевнений, що люди не хочуть цього. Усі прагнуть жити в дружньому й зрозумілому світі. Тому дуже корисно, коли вони засвоюватимуть світові тенденції розвитку, братимуть участь у світових процесах. Тому, на наш погляд, інтеграція — це процес усе більш гармонійної взаємодії частин кримського співтовариства між собою, гармонійне входження Криму в співтовариство України, інтеграція України в Європейський і світовий економічний та культурний простір. Водночас ми розуміємо інтеграцію не як асиміляцію, не як знищення особистісних або національних особливостей, а як збереження, поєднання та розвиток різноманітних особистісних, національних, регіональних особливостей в єдине різноманітне та гармонійне ціле. Тому ми працюємо не лише зі співтовариствами колишніх депортованих, але з усіма кримчанами. Ми хочемо, щоб люди розуміли особливості один одного, цінували їх. Другий аспект інтеграції — це входження Криму в політичні та економічні структури України, третій — міжнародні зв’язки автономії. Ми вважаємо, що це єдиний процес удосконалення суспільства, і тому сприяємо всім аспектам інтеграції Криму. І за великим рахунком виходить, що спільними зусиллями ми створюємо кращі можливості жити разом, підвищуємо толерантність у середовищі різних етнічних співтовариств, розвиваємо взаємну повагу і рівноправність у всьому. — ПРІК ПРООН почала реалізовуватись у Криму в той час, коли тут виникла проблема з облаштуванням репатріантів. Чи є і на сьогодні обов’язковою участь репатріантів, зокрема кримських татар, у співтовариствах і проектах Програми? — Ні, не є. Ми розуміємо, що приклад Криму дуже хороший — понад 260 тисяч осіб повернулися сюди і доволі мирно облаштовуються. Це свідчить про те, що в кримському суспільстві є великий потенціал для толерантності та співпраці. Чим далі, тим більше люди різних національностей у співтовариствах вивчають особливості один одного, вчаться бути сусідами — адже вони живуть практично одним життям, у них ті самі біди й радощі. Тому ми вважаємо своїм обов’язком допомогти їм у розв’язанні технічних і гуманітарних проблем у будь-якому співтоваристві, не зважаючи на національності. — Реалізація проектів приносить не лише економічну вигоду? — Природно, у процесі спільної діяльності співтовариства сіл і селищ стають більш довершеними, можна сказати дорослішають у етичному й соціальному відношенні. Люди стають активнішими та починають налагоджувати конструктивні відносини між органами влади й мешканцями. Так збільшується потенціал злагоди, відповідно, все менше місця залишається для конфліктів. Від цього все кримське суспільство стає все більш довершеним і зрілим... — Які складності є у вашій роботі? — Складності в основному організаційного характеру. З 2004 року йдуть постійні зміни у владних структура Криму та України, тож кожного разу новим представникам влади доводиться все детально пояснювати і залучати до роботи. Тільки я вже пережив тут три склади уряду. Це сповільнює роботу, на жаль. Інша складність, пов’язана з цим же, — нам усе важче переконувати наші країни-донори, що не слід припиняти фінансування проектів у Криму. Ми переконуємо їх, що розв’язання проблем такого роду, як у Криму, — це демократичний процес, що вимагає довгострокових дій. Ми вважаємо, що історичний досвід Криму, який уник катастрофічного загострення ситуації, є повчальним для інших регіонів, і це, безсумнівно, результат наших спільних зусиль. — Які країни-донори найбільш активно й охоче працюють у Криму? — З 2001 року Криму активно допомагають уряди Канади, Норвегії, Туреччини, Нідерландів, Туреччини, Швеції та Швейцарії. Цього року ми вже маємо фінансування проектів від Швеції та Швейцарії, до кінця року буде допомога і з інших країн. — Чому ці країни вважають за необхідне вкладати гроші в, по суті, доброчинні проекти в Криму, яка користь їм самим від цього? — Вони вважають за обов’язок від імені світової спільноти сприяти процесам демократизації в Україні, допомагати людям успішно впоратися з політичними, економічними, соціальними змінами та зрозуміти вигоду від інтеграції в світову спільноту. З іншого боку, вони розуміють вигоду від того, що тут працює Програма розвитку ООН, адже ми — це гарантія прозорості і чесності, високої ефективності, адже ми об’єднуємо зусилля, наприклад, семи донорів, а якби вони працювали кожний окремо, то вкладення були б не такими ефективними. Крім того, за нашої участі досвід змін ефективніше вдається перенести з рівня співтовариств на рівень району й уряду. Адже на нинішньому етапі гроші донорів — це лише суми, які ініціюють участь у фінансуванні проектів самих співтовариств і місцевих бюджетів. Так, тепер місцеві гроші залишають 70% фінансування проектів на базі співтовариств. Таким чином, на кожний вкладений долар ми залучаємо $3—4 з місцевих джерел. Якщо фінансування в 2005 році становило приблизно $1,5 мільйона, то в 2006 році ми вклали в кримські проекти близько $3 мільйонів, під проекти 2007 року вже є $1,3 мільйона і до кінця року, думаємо, загальна сума фінансування проектів може досягнути $4 мільйонів. — Які проекти чи програми здаються вам найбільш цікавими і корисними? — Наприклад, у серпні 2006 року в 11 районах на форумах регіонального розвитку було представлено понад сто різних проектів з охорони здоров’я, водозабезпечення, розвитку молоді, освіти тощо. У результаті було відібрано близько ста проектів на основі 95 регіональних громад 10 районів Криму. Користь від реалізації цих проектів отримають понад 30 тисяч осіб. Традиційно ми допомагаємо у формуванні активних співтовариств мешканців (на сьогодні їх створено вже понад 500), і громадяни активно беруть участь у реалізації різних проектів — щодо питного і поливного водопостачання, газифікації, відновлення доріг, створення ФАПів і молодіжних та дитячих центрів дозвілля, розвитку толерантності. Таких проектів реалізовано вже досить багато. Дуже перспективними здаються мені проекти з підтримки сільськогосподарських кооперативів і фермерів з метою привести їх у відповідність стандартам світового аграрного ринку. Для цього ми створили 20 ініціативних груп, до яких увійшли 282 мешканця Криму, які створили кілька десятків кооперативів. Переважно це сервісні кооперативи, які сприяють підвищенню рівня організації аграрного виробництва і підвищення конкурентоспроможності нових підприємств. У 10 районах Криму ми створили бізнес- центри, які вже провели тренінги більше, ніж для трьох тисяч осіб, що дозволило їм освоїти світові прийоми роботи на аграрних ринках. Усе це істотний внесок в аграрну реформу в Україні. — Рано чи пізно кожний проект закінчується. Чи цікавить вас, що станеться зі співтовариствами потім? — Так, нас це дуже цікавить. У більшості випадків громади на місцях стають активнішими, вони спільно розробляють нові проекти. Багато хто з тих людей, які керували проектами в минулому, наприклад, на минулих виборах у Криму, стали депутатами, лідерами громадських організацій. Тому ми не без підстав вважаємо, що ПРІК ПРООН — це школа суспільного і громадянського становлення для багатьох людей. — Чи думаєте ви про те, що цілі Програми рано чи пізно будуть досягнуті й задачі виконані. За яких умов ПРІК ПРООН може припинити свою діяльність? Що буде з Програмою потім? Чи можна досвід Криму розповсюдити на інші регіони України? — Звісно, Програма невічна. Ми гадаємо, що, швидше за все, можуть змінитися цілі й задачі програми. Наприклад, якщо вже зараз усі проекти на 70% фінансуються з місцевих джерел, це свідчить про те, що наша ініціатива не така вже й важлива в економічному плані. Водночас ми вважаємо, що світовий досвід у багатьох галузях, який має ПРІК ПРООН, може стати у нагоді Україні й Криму як у політичній, так і в інших областях — гуманітарній, освітній, управлінській, екологічній тощо. — Що дає для успіху Програми співпраця з Верховною Радою і Радою міністрів Криму? — Якщо раніше всі розмови з нами на будь-якому рівні починалися з грошей, то тепер ця практика змінилася. Зараз при Верховній Раді та Уряді Криму створена робоча група, яка координує підготовку проектів і визначає ті сфери, в яких наша робота буде найбільш ефективною. Завдяки цьому ми вже підготували для початку реалізації ще близько 100 нових проектів. Але головне досягнення в тому, що ми переходимо на вищий рівень роботи, до розв’язання більш складних проблем. — Нещодавно ви вручили кримським владним структурам доповідь про рівень людської безпеки в Криму. Які задачі цього напряму роботи? — Так, за допомогою міжнародних експертів ми проводимо в Криму моніторинг систем людської безпеки. Для цього за участі ПРІК ПРООН створена Рада з людської безпеки Криму при Верховній Раді автономії. Мета її — налагодити діалог між різними групами суспільства, своєчасно попередити про ті ризики та небезпеки, які можуть підстерігати регіон у найближчому майбутньому. Зокрема, на недавньому спільному засіданні робочої групи ми детально досліджували проблему земельних відносин, яка дуже актуальна для Криму, таїть певну небезпеку, і може привести до загострення соціально-економічної ситуації. Ми вважаємо, що в цьому напрямі в Криму потрібна активна робота щодо зняття напруження, вирішення всіх проблем в інтересах кримчан. Крім того, має бути створений інститут обміну інформацією між суспільством і урядом з метою спільного вироблення найбільш оптимальних управлінських рішень. Треба також створити структуру, в якій усі потенційно конфліктуючі сторони могли б зустрічатися для діалогу і обговорення існуючих проблем, вироблення спільних рішень, підвищення довіри. — Над якими іншими проблемами буде працювати рада? — Ми ставили це запитання всім членам ради, щоб визначити найбільш больові точки кримського суспільства. Зараз наші експерти аналізують кілька напрямів, у яких, можливо, будуть підготовлені доповіді. Ми припускаємо, що найбільша кількість проблем у Криму зосереджена в сфері освіти, язиковій сфері, у ЖКГ, багато проблем також у житті молоді становить небезпека поширення наркотиків і СНІДу. — Певною мірою ви — експерт щодо кримського життяНа ваш погляд, які проблеми треба вирішити кримському суспільству, щоб його розвиток був ефективнішим? — Найважливіше — розвивати ті структури, які в перспективі сприятимуть успішному розв’язанню найкритичніших проблем, які розвивали б потенціал Криму в усіх сферах життя — в економіці, в промисловості, в аграрній сфері, в курортній та гуманітарній сфері. Треба розділити весь комплекс проблем на короткострокові й довгострокові та мобілізувати на це не лише ресурси влади, але й усе суспільство. Крим в інвестиційному відношенні доволі привабливий регіон. Але щоб залучати більше інвестицій, треба забезпечити велику стабільність суспільства, більш довершене законодавство, велику прихильність суспільства принципам і цінностям демократії та свободи суспільства. ДОВІДКА "Дня" Саша Грауманн (Sascha Graumann) народився в Берліні, громадянин Німеччини. За освітою — економіст. У ООН почав працювати в 1997 році. Спочатку працював у штаб- квартирі ООН у Нью-Йорку, пізніше — у структурах ООН у Таджикистані, потім — у Регіональному офісі ООН у Братиславі. З 2005 року — Міжнародний координатор ПРІК ПРООН у Криму. Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь Крымский тракторист признается в любви каждый день уже 34 года Когда-то считалось, что огромные лозунги и приветствия на крымских горах и холмах только украшают ландшафты. До сих пор гостей Крыма, путешествующих по главным трассам полуострова, приветствуют "Слава труду!", "Ленин жив", "Мы за мир". Кто-то трудился, старался, получал премии за увековечивание социалистических истин… А вот у села Скворцово (трасса Симферополь - Евпатория) виднеется огромное слово "СВЕТА", "нарисованное" на холме. Хотите верьте, хотите нет — но эта Света до сих пор живет в селе и уже больше тридцати лет замужем за человеком, который когда-то признался в своих чувствах к девушке на весь Крым. Девушку толком не разгляделЕще тогда, в 1973-м, эта история наделала немало шума, облетев весь полуостров. Из Киева даже приезжала съемочная группа, решившая снять историю этой любви. Но поскольку главный герой тогда как раз служил в армии и отпустить его никак не могли, на пленке Виктора и Светлану так и не увековечили. Сейчас-то никому не запрещается размещать имена и фотографии своих любимых и на бигбордах, и на карманных календариках. А тогда "самоуправство" 18-летнего тракториста могло дорого ему обойтись. Председатель колхоза честно сказал: "Вот написал бы ты "Слава КПСС" — я б тебе премию выдал, а так получи выговор!" Спасибо, хоть дело не пришили - о хулиганстве и использовании казенного трактора в личных целях. …В Скворцово Света приезжала к дяде на выходные, она тогда в Симферополе осваивала ремесло швеи. В клубе познакомилась с Виктором. - Какая там любовь с первого взгляда? Темно уже было, когда я ее провожать пошел, - улыбается Виктор Евдокимов. – Я ее толком-то и не разглядел, свидание назначил — и боялся, что не узнаю при дневном свете. А она не пришла. Но потом мы снова встретились. Значит, судьба! Светлана подтверждает: точно, судьба. После этого знакомства в общежитии девчонки развлекались, гадая по теням — жгли на тарелке бумажный ком, а потом пытались узнать очертания предмета, связанного с их будущим. Света в отбрасываемой тени увидела какую-то машину — то ли трактор, то ли грузовик. Еще подумала: наверное, это про Виктора. А весной уехала навестить маму в другой район Крыма. Однажды утром в дом влетела родственница и с порога закричала: - Ой, Светка! Там твоего Витьку к председателю повели - он такое напахал! Надпись обросла легендамиВесенним утром 1973 года село Скворцово проснулось и узрело на холме женское имя. С трассы оно было видно даже лучше, чем из села. Вычислили Виктора быстро - их отношения со Светой секретом не были. - Конечно, спрашивать начали, как до такого додумался… — вспоминает Виктор. — Ну, соскучился просто, Свету давно не видел. Вот и задумал ее увековечить. Буквы сначала разметил, потом пропахал. Трудность в том была, что холм очень крутой, градусов 45 уклона, нужно было мастерство проявить, чтобы вместе с трактором не кувыркнуться. На все ушло у меня несколько часов, это вечером было. Потом поставил машину на место — и тишком домой. Догадались, что это я, сразу – самым молодым трактористом был. Разве взрослые мужики на такое пойдут? Увидеть собственное имя на холме Светлане было приятно — не каждая девушка получает такой необычный подарок. И провожая Виктора в армию, она пообещала ждать его. А тем временем история с буквами обросла уже невероятным числом легенд. Рассказывали, что написал их бедняга, которого коварно бросила невеста. Болтали, что такой "памятник" тракторист сделал для трагически погибшей любимой. Еще одна байка повествовала о сельских Ромео и Джульетте, которых разлучили строгие родители. — Я даже и не вспомню, сколько вариантов мне пересказывали, — говорит Светлана. — Однажды еду в автобусе, а там какой-то мужчина с таким азартом расписывает историю про Свету из Скворцова, что я с трудом от смеха удержалась. И прошу водителя: у Скворцово остановите! Тут мужика осенило, он ко мне: а это не вы та самая Света? КСТАТИБуквы видны до сих пор!Имя, когда-то пропаханное на склоне Виктором Евдокимовым, оказалось не менее стойким, чем его любовь. Зимой, осенью и летом оно до сих пор четко выделяется, видно издалека. Виктор сетует, что одну букву основательно подпортили мотоциклисты, устраивавшие регулярно экстремальные гонки как раз вокруг этих букв — особым шиком считалось выписать их колесами… А Виктора и Светлану в селе до сих пор считают счастливой парой, и их историю может рассказать здесь любой. Когда они поженились, то участок для строительства дома достался им как раз напротив того самого склона, и каждое утро, выглядывая в окно, Светлана видела свое имя. Евдокимовы вырастили сына и дочь, причем девушка к потенциальным кавалерам присматривается строго, говорит, что хорошо бы найти такого, чтобы был похож на ее отца. Наталья ДРЕМОВА ("КП" - Крым") признается студент художественного училища крымчанин Мустафа Муртазаев, который родился без кистей обеих рук и без стопы О том, что в Крымском художественном училище есть талантливый студент, который прекрасно рисует, привязывая кисточки и карандаши к культяшкам рук, я узнала от коллег. Хоть они и говорили, что Мустафа абсолютно не комплексует по поводу своих физических недостатков, все равно на встречу с ним шла с некоторой настороженностью. Когда же увидела, как лихо юноша управляется с чашечкой кофе и кнопками мобильного телефона, совершенно успокоилась. "Наверное, судьба меня испытывает"Словно угадав мои мысли, Мустафа сказал: - Я с детства не терплю жалости. Если же меня начинали жалеть, я сразу ощущал себя человеком второго сорта, мне как будто нож в спину вставляли. В семье Муртазаевых Мустафа был первенцем. Врачи так и не смогли объяснить родителям, почему их мальчик родился без кистей обеих ручек и без стопы. Сказали, что виновата экология. Возможно, это и так, ведь будущая мама тяжело работала в Узбекистане на хлопковых плантациях, которые обрабатывались сильными химикатами. Когда муж пришел забирать супругу из роддома, к нему вышел врач и смущенно сказал, что мальчик родился с увечьями и родители могут от него отказаться. "Ну и что? - ответил молодой отец, - это мой сын". - Помню, что ложку в руки мне дали очень рано, а в пять лет я уже обращался с вилкой и ложкой так же, как и все мои сверстники, - рассказывает Мустафа. - Родные меня не жалели, и за это я им благодарен... Рисовать Мустафа научился раньше, чем писать. - В детстве очень любил смотреть программу "В мире животных" и восточные единоборства, - говорит юноша. - Сравнивал людей и животных, они ведь очень похожи. Потом брал ручку двумя руками и начинал рисовать орлов, других птиц и зверей. Конечно, сначала ничего не получалось. Хоть учителя и советовали родителям отдать Мустафу в специальную школу, но мальчик пошел в обычную. - С большим трудом я написал свои первые слова: "домашняя работа", - улыбается Мустафа. - Для меня было удивительно не только то, что без ошибок, но и то, что я впервые увидел свой почерк. В 1989 году семья Муртазаевых, в которой родились еще двое здоровых детей, переехала в Крым, в село Приветное, которое прежде называлось Ускутом. В нем до депортации жили их родители. Но дом, построенный ими, оказался занятым. И Муртазаевы снова начали строиться. Новый дом не закончен до сих пор. Катастрофически не хватает денег. Работы в селе нет. Отец Мустафы был единственным кормильцем в семье. Устроился на работу по специальности - заведующим клубом. - Есть богатые татары, а есть бедные. Мы относимся ко вторым, - без малейшего сетования на судьбу объясняет Мустафа. Уже в Крыму после 9-го класса общеобразовательной школы Мустафа начал посещать занятия в Алуштинской художественной школе. Добираться из Приветного в Алушту на занятия ему надо было на общественном транспорте. Не всегда родители могли дать сыну деньги на дорогу в оба конца. Поэтому до Алушты Мустафа старался добираться на автобусе, чтобы не пропускать занятия. А назад шел пешком. Пройти человеку с протезом на ноге было нелегко. Мустафа очень уставал, однако никому не признавался в этом. Чтобы научиться рисовать, он готов был терпеть любую боль. - А что это за история с "Запорожцем"? - Было такое, - засмущался юноша. - Однажды на конкурсе детских рисунков, приуроченном к Международному дню инвалида, я занял первое место. Получил приз - старенький "Запорожец". Мы с отцом счастливые вернулись на нем домой. Только уже на следующее утро сдвинуть автомобиль с места не смогли. Он до сих пор так и стоит во дворе дома. Кстати, очередь в собесе на получение положенного юноше автомобиля уже многие годы не сдвигается с пятисотой отметки. Мустафа и не надеется, что когда-нибудь государство выдаст ему то, что положено. - Не подумайте, я не завидую, - говорит юноша, - но иногда, когда протез не сломан, я поднимаюсь в горы, там рисую и смотрю, как по трассе мчатся дорогие иномарки, у которых одно колесо стоит дороже, чем "Запорожец". Наверное, судьба меня просто испытывает. Но она же и помогает. Иначе как объяснить, что столько добрых людей встречается на моем пути? Сейчас я уже на пятом курсе художественного училища, поступить сюда мне помог Борис Давыдович Дейч, который в то время был председателем Верховного Совета Крыма. Как сказал Борис Дейч, ныне народный депутат Украины, помочь талантливому юноше он решил по нескольким причинам: - Во-первых, вспомнил свое очень голодное детство. А во-вторых, Мустафа не попрошайка, у него настоящий мужской характер и сильная воля. Такой не сломается. А вот машина Мустафе действительно нужна. Только это уже забота местной власти. Да и меджлис мог бы помочь талантливому парню сделать хорошие протезы на ногу и на обе руки в Харьковском институте протезирования и ортопедии. Я как народный депутат тоже в стороне не останусь. "Черный цвет не люблю, его и так много в жизни"Парень уже давно не просит денег у отца, зарабатывает сам, сколько может. Но на поездку в Харьков денег собрать ему пока не удается. - Здесь, в Симферополе, тяжело учиться - я имею в виду в материальном плане, - говорит Мустафа. - Сто гривен на пять дней не хватает. Надо же и краски купить, и бумагу, и холсты. На это еще гривен 150-200 уходит ежемесячно. Хорошо, что получаю стипендию в училище - 135 гривен. К тому же есть люди, которые мне помогают. Елена Павловна Рожен и ее супруг - одни из тех, к кому я могу обратиться за помощью в трудную минуту. Летом Мустафа подрабатывает тем, что рисует портреты отдыхающих. - Людям очень нравятся камушки, галька, которую я разрисовываю разными узорами и пейзажами, - говорит парень. - Мне это нетрудно делать, и люди охотно покупают. - Что ты больше всего любишь рисовать? - Пейзажи и человеческое тело. Оно совершенно. Особенно глаза. Черный цвет не люблю, его и так много в жизни. Предпочитаю красный, зеленый, синий и цвет моря - бирюзовый. А вот самый любимый - золотисто-карий. Наверное, потому, что в природе он нечасто встречается. - Мустафа влюблен в живопись и от природы одарен живописным цветоощущением, чувство цвета у него потрясающее, - говорит Валентин Григорьев, преподаватель художественного училища. - Признаюсь, когда парень пришел к нам учиться, я подумал: как человек без двух кистей сможет держать карандаш? Когда же увидел, как он взял в свои культяшки кисть и начал работать по холсту, понял: этот парень будет рисовать, причем хорошо. Вот если бы нашлись добрые люди, которые помогли ему с протезом или с операцией. - С какой операцией? - Однажды видел телепередачу об архитекторе, у которого тоже нет кистей рук... Так ему расщепили лучевую, локтевую кость, сделали из нее как бы пальцы, и теперь ими он может твердо держать карандаш. Какие чертежи этот архитектор делает, загляденье! - А Мустафе приходится привязывать карандаш или кисточку резинкой к руке, - дополняет коллегу Татьяна Дыманова-Голынская, преподаватель училища и руководитель дипломной работы Мустафы. - Поэтому проработать мелкие детали, например, глаза, ноздри, ему очень трудно. Даже стереть резиночкой что-то лишнее на бумаге так, чтобы не испортить рисунок, проблематично. - Но его настойчивость нас поражает, - говорит Валентин Иванович. - Вся беда в том, что в Симферополе Мустафе негде жить, общежития в училище нет. Чтобы снимать квартиру, нужны немалые средства. Их у него нет. Поэтому каждый раз Мустафа преодолевает огромное расстояние от Симферополя до Малореченского, а оттуда пешком - в Приветное и так же обратно. Протез на ноге у него постоянно ломается. К тому же он тяжеленный. Современные-то более легкие. У Мустафы есть талант и огромное трудолюбие. Нашлись бы добрые люди, помогли бы парню... После училища он мечтает продолжить образование в Академии живописи. Ее филиал есть в Симферополе. Можно пойти учиться в Крымский индустриально-педагогический университет, где есть отделение дизайна. Мустафа смог бы зарабатывать себе на кусок хлеба. Р. S. Накануне выхода в печать этого материала ушла из жизни талантливая журналистка, человек редкой доброты Елена Рожен. Провожали коллегу в последний путь весь журналистский корпус Крыма, мэр Севастополя Сергей Куницын, народный депутат Украины Борис Дейч, многие другие политики. И, конечно же, Мустафа. - Елена Павловна до последних дней помогала мне, - еле сдерживая слезы, говорит Мустафа. - Я так надеялся, что она будет на выставке моих картин! Эту выставку посвящу ей. Елена ОЗЕРЯН Как и следовало ожидать, мировая пиар-кампания по пересмотру итогов второй мировой войны (не в пользу России и всей славянской цивилизации) зацепила и Крым. Главными ньюсмейкерами в данном случае выступили представители крымскотатарской национальности, а именно меджлис, решивший разнообразить перечень традиционных траурных мероприятий, запланированных на 18 мая. В частности, в планах активистов нелегального крымскотатарского парламента намечена акция, вокруг которой уже разгорается скандал - перезахоронение праха Эдиге Кырымала у могилы Исмаила Гаспринского в Бахчисарае. Нет сомнений, у каждого народа есть право сооружать свой пантеон славы и выстраивать вокруг него социокультурный дискурс, весь вопрос в личности героев. Личность Эдиге Кырымала крымскими историками рассмотрена со всех сторон. К примеру, в публикациях Олега Романько, который специализируется на изучении такой деликатной темы, как проблемы коллаборационизма на территории СССР в годы второй мировой войны. Историческая справка такова: Кырымал (Шинкевич) активно сотрудничал с немецкими оккупантами, а в 1941 году поехал в Берлин, где из членов крымскотатарской эмиграции пытался создать национальное представительство, лояльное нацистской Германии. В ноябре-декабре 1942 года он находился в оккупированном Крыму и был членом симферопольского мусульманского комитета. В январе 1943 года официально признан нацистами как председатель крымскотатарского национального центра. 17 марта 1945 года Кырымал был признан правительством Третьего рейха единственным официальным представителем крымских татар. После войны жил в Западной Германии, там и был похоронен. "Эту акцию я расцениваю как провокацию, аналогичную событиям в Эстонии и во Львове, - говорит Олег Романько. - Главными тезисами национальных освободительных движений периода Великой Отечественной войны были русофобия и сепаратизм, а Кырымал - крайний коллаборационист и русофоб, никогда не выступавший против фашистов". Надо сказать, что у могилы Исмаила Гаспринского в 1993 году был перезахоронен прах ещё одного коллаборациониста - Амета Озенбашлы, сторонника создания суверенного крымскотатарского государства. Он известен тем, что в мае 1943-го обращался к Гитлеру с предложением создать в Крыму крымскотатарское государство под опекой фашистской Германии, татарскую национальную армию, вернуть на полуостров всех татар из Турции, Болгарии и иных государств и "очистить" Крым от других национальностей. Впоследствии был арестован и приговорён к лишению свободы на 25 лет. Кроме соответствующего символического аспекта данной акции, против которой уже выступили ветераны (они намерены обратиться в прокуратуру), обнаруживаются и правовые нестыковки. Так, территория, на которой предполагается провести перезахоронение, находится в ведении Бахчисарайского историко-культурного заповедника, причём рядом с памятниками общегосударственного значения - Зинджирлы-медресе и мавзолея первых крымских ханов Хаджи-Гирея I и Менгли-Гирея I. Закон на этот счёт гласит, что любая деятельность вблизи памятников национального значения должна быть согласована с Министерством культуры и туризма Украины. Юлия ВЕРБИЦКАЯ У МЕДЖЛИСА СВОИ ГЕРОИ, А У НАРОДА? На заседании меджлиса, состоявшемся 12 мая, обсуждался вопрос подготовки траурных мероприятий, приуроченных к 63-й годовщине депортации крымских татар. В программе мероприятий, как следует из сообщения пресс-службы меджлиса, планируется "захоронение останков тела выдающегося крымскотатарского деятеля Эдиге Къырымала, возглавлявшего долгие годы крымскотатарскую диаспору в Германии". Об этом сообщил Мустафа Джемилев. Перезахоронение состоится "на пантеоне крымскотатарского народа в Бахчисарае, на территории Зынджырлы-медресе, рядом с могилами Исмаила Гаспринского и Амета Озенбашлы". Безусловно, решение о перезахоронении кого бы то ни было и где бы то ни было вправе принимать, в первую очередь, родственники умерших или погибших и, наверное, другие заинтересованные лица. Но и широкая общественность наверняка имеет право на информацию о том, кого же собирается меджлис перезахоронить в Бахчисарае именно 18 мая. Начнем с самого "пантеона крымскотатарского народа". Если имя выдающегося просветителя и писателя Исмаила Гаспринского знакомо многим крымчанам, то один из создателей и руководителей партии "Милли Фирка", сторонник независимого крымскотатарского государства Амет Озенбашлы уже не столь известен. Популяризацией его имени занимается Се-итбекир Эльдар Эдиль-оглу. Но в его биографических статьях не найдешь таких подробностей из жизни Амета Озенбашлы, как меморандум, написанный на имя Гитлера в мае 1943 года. В этом меморандуме, как пишет крымский историк Олег Романько, специализирующийся на изучении коллаборационизма на территории СССР в годы Великой Отечественной войны, была изложена программа сотрудничества между Германией и крымскими татарами. Вот некоторые пункты этой программы: - Крым должен стать татарским государством под протекторатом Германии. - Возвратить в Крым всех татар из Турции, Болгарии и других государств. - "Очистить" Крым от других национальностей. - До окончательной победы над большевиками все население, включая глубоких стариков, должно взять в руки оружие. Из публикаций того же Олега Романько мы можем узнать и подробности биографии Эдиге Къырымала. Эдиге Мустафа Къырымал (Шинкевич) по происхождению был литовским татарином, племянником муфтия мусульман Литвы. В Крым его семья переехала накануне Первой мировой войны. Эдиге обучался в Симферопольском пединституте, но потом из Крыма уехал. Жил в Азербайджане, Иране, Турции, Литве. В декабре 1941 года приехал в Берлин с идеей создания в фашисткой Германии национального представительства из татар-эмигрантов. В ноябре-декабре 1942 года Къырымал находился в оккупированном нацистами Крыму, где был включен в состав Симферопольского мусульманского комитета. Затем он посетил родную Литву, о чем подробно известил своих нацистских хозяев в "Докладе о поездке в Остланд (Литва) с 28.1 по 8.11.1942 г.". В этом отчете он писал: "Что касается теперешнего морального состояния татар, то мы с радостью можем отметить, что татары чувствуют себя освободившимися из ада, довольными во всех отношениях, они от всего сердца благодарны немецкому народу и его армии за освобождение из большевистского ада". В Вильно (Вильнюсе) Къырымал встречался со своим дядей — муфтием Шинкевичем, который, по словам племянника, "выступил за тесную совместную работу татар с немцами". В конце своего отчета о поездке Къырымал выражал благодарность немецким фашистам: "В заключение этих кратких заметок я хочу, как представитель национальной партии крымских татарских тюрков, выразить благодарность германскому народу и его армии за то, что они освободили от большевистского ада наших соотечественников, проживавших в Литве и Белоруссии, и оказывают им широкую помощь". Текст этого доклада хранится в Госархиве Российской Федерации (с электронной версией желающие могут ознакомиться на сайте http://9may.ru/unsekret/m10011396). В начале 43-го Къырымал возглавил Крымскотатарский национальный центр, который был официально признан правительством Третьего рейха и находился под патронатом Министерства по делам оккупированных восточных областей, возглавляемого Альфредом Розенбергом. Его центр собирался заняться переселением всех татар, живших на оккупированных фашистами территориях, в Крым. Но эта идея не была одобрена нацисткой верхушкой, которая собиралась из полуострова сделать курорт для немецкой молодежи, включив его в состав рейха и выселив отсюда всех местных жителей, в том числе и татар. А в 1944 году, когда итог войны уже был предрешен, тот же Къырымал обещал местным коллаборационистам, что после ухода Вермахта из Крыма все татары будут эвакуированы. Но массовая эвакуация не состоялась, а состоялась массовая депортация. Причем виновниками этой депортации были и такие люди, как Эдиге Къырымал. В то время как этот, по мнению меджлиса, "выдающийся крымскотатарский деятель" призывал крымских татар к активному сотрудничеству с нацистской Германией и заседал в Берлине под крылышком Розенберга, другие представители крымскотатарского народа геройски сражались с фашистами. Это дважды Герой Советского Союза Аметхан Султан, Герои Советского Союза Петай Абилов, Тей-фук Абдуль, Узеир Абду-раманов, Абдуреим Решидов, Сеитнафе Сеитвелиев и полные кавалеры ордена Славы Сеитнеби Абдураманов и Насибулла Велиляев. Но меджлис почему-то не заинтересован в создании пантеона этих героев. Наталья КИСЕЛЕВА "В БЕРЛИНЕ ПРЯМО С ПЬЕДЕСТАЛА ПОЧЕТА МЕНЯ УВЕЗЛИ В РЕАНИМАЦИЮ" Перенесший операцию на сердце 56-летний крымчанин Николай Шарлиев стал чемпионом мира в тяжелом весе по национальной узбекской борьбе - курашу Крымский спортсмен Николай Шарлиев так стремительно поднял своего титулованного соперника-узбека и бросил его на лопатки, что судьям осталось лишь зафиксировать чистую победу нашего соотечественника. Кураш, история которого насчитывает около двух тысяч лет, считается национальной борьбой узбеков, поэтому успех спортсмена из Украины стал для хозяев турнира настоящим сюрпризом. Кстати, на чемпионат приехали команды из 29 государств, и только Узбекистан выставил более 200 участников. Этим видом спорта регулярно занимаются более двух миллионов человек, соревнования проводятся даже в Австралии и в Индии; созданы Международная ассоциация и уже более чем в 75 странах - национальные. Кураш практически лишен какой бы то ни было агрессии, что и привлекает к этому виду борьбы людей по всему миру. В Украине он пока остается несколько экзотическим видом спорта, но уже создана федерация... "Чтобы не было шансов на отступление, я сразу пошел и купил авиабилет в Ташкент..."- Вы, наверное, были самым "великовозрастным" участником чемпионата? - интересуюсь у спортсмена. - Не уточнял, но на меня поглядывали улыбаясь: мол, что этот седой дедушка здесь делает, - смеется Николай Шарлиев. - Вас знают как мастера спорта международного класса по пауэрлифтингу - двукратного чемпиона и рекордсмена мира, четырехкратного абсолютного чемпиона Европы, наконец, семикратного чемпиона Украины. Правда ли, что на чемпионат мира по курашу вы попали случайно и готовились к нему всего месяц? - На международных соревнованиях никого не интересуют твои звания, ведь в спорте бывает всякое. Я, конечно, сказал, что являюсь действующим спортсменом по пауэрлифтингу. Но, похоже, судьи просто не ожидали от меня такой быстроты и мощи, - улыбается Шарлиев. - Вряд ли учли и то, что родом я из Грузии, где, как говорят, брось шапку - и попадешь в борца. С третьего класса школы и до 23 лет я профессионально занимался разными видами борьбы - вольной, дзюдо и, конечно же, национальной грузинской - чидаоба, по которой стал мастером спорта. Разумеется, принимал участие в различных соревнованиях. Когда наша семья переселилась на Северный Кавказ, в Ессентуки, где культивировалась штанга, я "переключился" на нее и выполнил норматив мастера спорта по тяжелой атлетике. А с 1980 года, переехав в Украину, я занялся бизнесом. Но спорт не бросал. Когда вошло в моду каратэ, изучил этот вид борьбы, потом лет семь увлекался таэквондо. А в 1996 году, наткнувшись в СМИ на информацию о пауэрлифтинге, решил попробовать себя еще и в нем. Вот так в 45 лет я и стал "лифтером". А на чемпионат действительно попал случайно. Приехал мой друг Георгиос Андриадис - старший тренер сборной Греции по курашу. И неожиданно предложил мне через месяц поехать вместе с его ребятами в Узбекистан на первенство мира. Хотя на тот момент борьбой я не занимался уже 33 года, решил попробовать свои силы. Говорят же, что бойцовская собака всегда хочет где-то выступать. (Смеется.) Стал тренироваться. И, представьте себе, столько лет прошло, а борцовские навыки в памяти остались. Оказалось, что кураш очень похож на чидаоба. Правда, тогда во мне было 90 килограммов, сейчас же - 120. А в борьбе в тяжелом весе шутки плохи: не имея нормальной подготовки, или себе хребет сломаешь, или своему противнику руки, шею... В спорте чудес не бывает: за каждой победой - многолетний труд. Поэтому перед чемпионатом я реально оценивал свои возможности. Понимал, что к длительной схватке на ковре не готов, и хоть силы у меня много, но хватает ее всего на минуту-полторы. Значит, залогом моего успеха должна быть быстрота. Именно такая тактика сработала, и я благодарен судьбе, что получилось так. Люди уходили с ковра с поврежденными ключицами, ногами... У меня же была лишь небольшая травма ноги. Из-за нее, собственно, я и не стал бороться за звание абсолютного чемпиона. А если честно, то Георгиос внушил мне: "Ты обязательно выиграешь". И чтобы не было шансов на отступление, я сразу пошел с ним и купил авиабилет в Ташкент и обратно. "Один спортсмен вышел без носков, так у него ступни облезли до крови..."- Чемпионат проходил в Термезе, недалеко от границы Узбекистана с Афганистаном, на открытом стадионе. Стояла 35-градусная жара, а все спортсмены с утра и до вечера боролись на глазах у 20 тысяч зрителей, - продолжает Николай. - Кураш у узбеков популярен чрезвычайно, они даже пытаются ввести этот вид борьбы в олимпийскую программу 2012 года. Соревнования проходили на двух коврах, которые были настолько раскалены, что приходилось надевать по 2-3 пары носков. Один спортсмен вышел без носков, так у него кожа на ступнях облезла до крови... Боролись по олимпийской системе: проиграл - вылетел. Прошел - две предварительные схватки и затем - финальная. Причем никто не знал, когда вызовут на ковер и когда надо разминаться перед схваткой. В ожидании своей очереди я сидел, время от времени обливаясь водичкой, чтобы хоть немного охладиться. И тут объявляют: Шарлиев! Без всякой разминки выхожу. Соперник-узбек, пытаясь провести прием, завернул свою ногу вокруг моей, но я силой вырвал его из этого захвата и бросил на ковер. А неразмятую икроножную мышцу - надорвал. Ну да, ничего, заживет, - улыбается Николай. - Зато эта медаль по курашу вернула меня в прошлое. Она, как бодрящий душ. Завоевал бы очередную награду по пауэрлифтингу - ну, и ладно, а эта - особенная! - У вас, говорят, случались не только травмы - пришлось даже операцию на сердце делать... - В 2000 году в Берлине проходило европейское первенство по пауэрлифтингу. А за две недели до соревнований я вдруг почувствовал себя неважно. Вызвали "скорую" - врачи сказали: надо подлечиться, пройти курс реабилитации. Но отказываться от чемпионата я не стал... И вот, стою на пьедестале, а меня начинает шатать. Даже медаль свою бронзовую не успел снять, горло сдавило. Меня - в "скорую", в клинику, под капельницу. Двенадцать дней лежал в реанимации: инфаркт. Повезло, что получил его, скажем так, в нужной стране и в нужном месте, - улыбается Николай Шарлиев. - Мне оказали правильную первую медицинскую помощь и сделали операцию на сердце - стентирование. Запретили поднимать больше 5-10 килограммов. Но благодаря своему замечательному лечащему врачу, Татьяне Всеволодовне, я ежегодно прохожу реабилитацию и все равно чего-то в спорте добиваюсь. Правда, там, - Николай Данилович, смеясь, показывает за окно, - молодые девочки уже не стоят... А если серьезно, то спорт - это мой повседневный образ жизни. Что же касается участия в различных соревнованиях, скажу так: есть шансы - борись, нет - сиди дома! Елена ОЗЕРЯН 18 травня 1944 року сталася одна з найбільших трагедій радянського народу: тоталітарний режим виселив з Криму болгар, греків, вірмен, кримських татар. Німці були виселені раніше, у 1941-му, коли розпочалася війна... Ми вже розповідали про цю трагедію, але з кожним роком, незважаючи на закритість теми, різними шляхами до наших громадян потрапляють дедалі нові й нові факти, як сталінський режим творив геноцид проти власного народу. Тому можна тільки дивуватись заявам декотрих наших сучасників, які сумують, що зараз немає Сталіна та Берії. Отже, повернемося ще раз до цієї теми, аби наш читач не плакався, що немає тиранів, і з більшим розумінням поставився до такого явища, як демократія, коли можна тримати в руках документи, які довго лежали на полицях спецхранів, вільно висловлювати свою думку, а не ходити з портретами Сталіна на мітинги та демонстрації. Початок трагедії і траєкторія жорстокостіЗгідно з графіком депортації, вона мала розпочатись рано-вранці 18 травня 1944 року. Але у ті часи ніколи не відчувалось нестачі завзятих холуїв. У цьому сенсі люди у погонах не виняток. Тому у багатьох населених пунктах людей почали зганяти до гурту увечері 17 травня. Цікава деталь, про яку розповів авторові цих рядків дідусь Степан Перонко, болгарин, якого, на жаль, вже немає серед нас. Коли військові з'явилися у селі Марфівці, а це були переважно бійці загонів НКВС, болгари дуже гостинно їх зустріли, пригощали вином, шашликами, чебуреками, а вранці їх виганяли на майдан, де вже стояли машини, які й повезли гостинних болгар у Сімферополь на станцію, де вже були готові вагони для перевезення худоби, щоб везти виселенців у Сибір... Так само гостинно зустріли військових кримські татари. Наприклад, у селі Ак-Баш Акмечетського району татари у складчину накрили столи, щоб військові поїли смаженого м'яса, і ті із задоволенням наминали чебуреки та шашлики, і, головне, ніхто із військових не промовив жодного слова про виселення, тобто людей депортація застала зненацька, ніхто не був до неї готовий, і ця деталь, як зараз стало відомо, особливо сподобалась Сталіну і Берії... На людей зненацька наїхала репресивна машина, і вони у змиг ока опинилися поза законом. Тобто вирок було оголошено злим, загрозливим тоном, однією чи двома уривчастими фразами. У селищі Біюк-Ламбат (ми застосовуємо невипадково назви населених пунктів так, як було у 1944-му і як значиться у документах НКВС) військові вночі увірвались у помешкання учасника війни, який був на фронті, і вигнали на вулицю його дружину, матір і семеро дочок раннього віку - від дошкільнят до 19-річної дівчини. Сонні дітлахи нічого не розуміли, чому дорослі люди у військовій формі будять їх стусанами... Існувала постанова Державного комітету оборони від 11.05. 1944 р. "Про кримських татар", яка дозволяла спецпереселенцям взяти з собою одяг, побутовий реманент, продуктів до 500 кілограмів на сім'ю, але мало хто з репатріантів нею скористався. Хіба ж могла нормальна людина винести з собою півтонни збіжжя?! Таке "піклування" було націлене на те, що, мовляв, влада піклується про радянських людей. Тобто це був звичайний пропагандистський трюк, адресований світовій громадськості. Той же С. І. Перонко розповідав, що його сім'ю врятувало відро смальцю і торбина борошна. На зупинках, коли заміняли паровоз, люди встигали розвести біля своїх вагонів невеликі багаття, аби приготувати затірку та розігріти смалець. Смалець берегли, як зіницю ока, даючи тільки дітям по ложці. Взагалі, болгари постраждали найбільше від сталінського режиму, хоча серед них не було жодного зрадника і прислужника німців. Просто кримські болгари стали жертвою обставин, суть яких полягала в тому, що Болгарія виступала у Другій світовій війні на боці фашистської Німеччини... Пропагандистський трюкЧасто постає запитання: куди поділося майно виселенців з Криму? У згаданій постанові ДКО СРСР про кримських татар у п. 2 місцевій владі приписувалося прийняти у депортованих майно, оселі, надвірні споруди, меблі, худобу тощо. А також видавати виселенцям якісь обмінні квитанції, щоб вже на новому місці проживання вони отримали харчі - борошно, крупи, овочі. Але знову ж таки влада просто проігнорувала цю вказівку, добре знаючи, що це також пропагандистський трюк. Тож куди поділося це добро? Його просто розтягли мародери в погонах та представники місцевої влади у капелюхах. Це було державне мародерство. Але паралельно існувало і квітло мародерство побутове. Прибульці, переселенці з Росії, спокійно займали оселі репатріантів, привласнювали їхнє добро. У Гурзуфі військові вдерлися у помешкання кримськотатарської сім'ї і відібрали у господині звичайну швейну машинку, віддавши її згодом сусідці, жінці російської національності. За тих часів наявність у домі швейної машинки була ознакою багатства. Звичайно, репатріанти нині можуть поставити питання про відшкодування вартості майна. Але перед ким? СРСР не існує, є правонаступниця Союзу - Росія. Однак ця процедура не може бути серйозно сприйнята, оскільки документально ніхто із виселенців не може довести вартість втраченого майна. Відверто кажучи, питання про повернення цієї вартості скоріше політичне, воно зараз використовується як інструмент тиску на українську владу, хоча зрозуміло, що Україна нікого з Криму не виселяла. Навпаки, зараз Україна самотужки здійснює нелегку місію облаштування репатріантів на прабатьківській землі, виділяючи значні кошти на будівництво житла для колишніх виселенців з Криму, електрифікацію населених пунктів, спорудження водогонів тощо. І повезли їх у вагонах для худоби...Особлива сторінка у житті виселенців з Криму - дорога у місця нового помешкання. Тут багато людей загинуло від різних хвороб і голоду. Правда полягає в тім, що ніхто не може точно сказати, скільки людей загинуло на шляху до Сибіру та Середньої Азії. Просто ніхто такий облік не вів. Очевидці згадують, що небіжчиків кидали просто на полустанках та різних роз'їздах, коли потяг зупинявся на хвилину-дві. Від чого помирали люди? Від голоду, задухи, спраги і відсутності елементарної санітарії. У вагонах поруч з мерцями молоді жінки народжували дітей. Трупи не виносили з вагонів по кілька діб. Можна уявити, який стояв там сморід. "Наше виселення було ретельно підготовлене таким чином, щоб навіть сусіди і родичі не потрапили в одне місце призначення. Так, вже під час посадки у вантажівки та вагони для перевезення худоби усіх ретельно перемішували з різними селами. Навіть нашу рідну бабусю посадили в інший вагон, сказавши нам, що на місці кінцевої зупинки потяга ми зустрінемось. Це вже виходило за межі елементарної людяності і було схоже на геноцид. На шляху до нового місця поселення ешелони переформовувались і рідні розлучались назавжди", -згадує літній болгарин Коста Драганов. Мешканців Сімферополя чомусь повезли не на міський вокзал, а у Сарабуз (нині селище Гвардійське). Там вже стояли товарні вагони, були солдати з вівчарками. Брутально лаючись, офіцери і солдати стали заганяти людей у вагони, не розбираючись, що це за дитина і де її мати. Згідно з постановою від 11.05. 1944 р., спецпереселенцям у дорозі повинні були постачати щодня гаряче харчування і кип'яток. "Крім того, у кожному поїзді мав бути лікар і дві медсестри. Звичайно, на практиці нічого цього не було. Вагони понабивали людьми понад усі санітарні норми, так, що багатьом доводилось стояти, а потім по черзі сидіти на "звільненому" місці. Вагони навіть не вичистили від злежаної соломи та кінських кізяків. Весна, особливо травень 1944 року, була дуже спекотною. Люди страждали від спраги і задухи. Тому важко зараз навіть уявити, через які муки пройшли пасажири вагонів для перевезення худоби. У Кремлі, можливо, про це не знали. Можна погодитись з думкою про те, що усі ці жахливі умови були "творчою" знахідкою комендантів ешелонів... 18 травня у Сімферополі та у двадцяти населених пунктах Криму відбудуться жалобні заходи пам'яті по жертвах тоталітарної системи. Депортація з Криму болгар, вірмен, греків, кримських татар і німців є ганебною сторінкою функціонування цієї системи. Цього дня у столиці автономії, як завше, відбудеться велелюдний мітинг на центральній площі, де ще й досі стоїть пам'ятник діячеві, який поклав перший камінь у підмурівок цієї системи. Потім цю справу продовжив Сталін. Він пішов далі, створивши могутню репресивну машину. Інколи постає запитання: чи міг би радянський народ уникнути репресій і переслідувань без Сталіна? Мабуть, ні. Страшний коток, створений радянською системою, вже котився згори, і під його колесами хрустіли кістки не тільки відданих системі комуністів, а й простих людей. Цей висновок можна зробити з депортації з Криму представників кількох народів. Але прикро, що й досі депортація чекає на своїх дослідників, які б об'єктивно проаналізували цю сторінку в історії Криму і зробили відповідні висновки для наших сучасників і прийдешніх поколінь. Олександр КУЛИК, Від гіркоти минулого до нового життя депортованих кримських татар Під таким гаслом сьогодні у всіх населених пунктах Криму відбудуться траурні заходи, приурочені до 63-ї річниці депортації кримських татар. Каральний сталінський присуд стосувався понад 200 тисяч душ. Лише за три дні їх відправили подалі від землі предків. Вивезли з Криму і німців, греків, вірмен, болгар, турків, курдів, персів. Увесь багатовіковий культурний спадок корінного населення брутально викорчували, викреслили. Разом із представниками депортованих етносів сумує сьогодні вся країна, особливо українці. Адже за сталінського режиму кількість наших співвітчизників, полеглих від голодоморів і депортованих до Сибіру та на Далекий Схід, обраховується мільйонами. До адміністративного центру автономії з'їдуться близько 30 тисяч кримських татар з усього півострова. Для цього організовано підвезення людей автобусами, введено додаткові електрички. З огляду на напружену політичну ситуацію депутати всіх рівнів незалежно від національностей провели роз'яснювальну роботу серед своїх виборців, щоб унеможливити будь-які провокації. Напередодні відбулося масове покладання квітів та вінків до меморіалів, а також траурні збори в Українському музичному театрі. Нині з ранку відбувається багатотисячна хода колон з усіх регіонів півострова до центру Сімферополя, де в обід відбудеться велелюдний мітинг, а о 17-й годині тут вперше розпочнеться молодіжна акція "Запали вогонь у своєму серці". ...У переддень чергової річниці депортації Постійна комісія з міжнаціональних відносин і проблем депортованих громадян Верховної Ради автономії відзначила, що на реалізацію Програми облаштування і соціально-культурного розвитку депортованих передбачено цього року в державному й кримському бюджетах 75 млн. грн. Але, на жаль, фінансування надходить несвоєчасно. Утім, є і позитив. Приміром, у будинках 160 кримських татар мікрорайону компактного проживання Верхні Фонтани Сімферопольського району з'явився газ. Щоб "свято тепла" відбулося, було витрачено 1,3 млн. грн. На урочистостях народний депутат Мустафа Джемілєв, начальник УСБ Рескомнацу автономії Едем Дудаков та директор Кримгазбуду" Петро Зайцев запевнили, що невдовзі в мікрорайоні також з'явиться дитсадок, асфальтують шляхи, завершать електрифікацію та водопостачання. А тим часом мешканці села Міжводне Чорноморського району толокою відкрили пам'ятник жертвам депортації. Меморіальну дошку встановили поряд з обеліском героям Другої світової війни не випадково, адже родини багатьох полеглих воїнів були депортовані в травні 1944 року. Тож, за задумом творців, це має слугувати нагадуванням, що війна і депортація не повинні повторитися ніколи. І хоча репатріантів у Міжводному третина населення, відкривали пам'ятник усім селом. Як, власне, і створювали. На траурний мітинг також вийдуть разом. Віктор ХОМЕНКО. Крим. Віктор Шемчук: "На фасаді прокуратури не може бути веселки кольорів політичних партій" Віктор Шемчук повернувся у кабінет прокурора кримської автономії. Завдяки рішенню Залізничного райсуду Сімферополя і всього через два місяці та п’ять днів після звільнення з посади у зв’язку з поверненням на неї екс-прокурора з "донецьким" корінням Володимира Гальцова — теж за рішенням суду. А ще приємна судова подія у житті Шемчука хронологічно пов’язана з поверненням на Різницьку генпрокурора Святослава Піскуна. Різниця у часі — всього два дні. Своє нетривале відлучення від прокурорських обов’язків В.Шемчук провів на посаді постійного представника президента в АРК. І з його поверненням можна говорити, що тотальна монополія "регіоналів" на владу у Криму знову порушена. Хоча до здорового балансу ситуація, можливо, дійде не скоро, навіть з урахуванням імовірних парламентських виборів. — Вікторе Вікторовичу, беручи до уваги особливості вітчизняного судочинства, логічним буде запитання: ви не очікуєте рішення якогось районного суду щодо повернення на посаду кримського прокурора вашого попередника і наступника Володимира Гальцова? — Станом на сьогодні в органах прокуратури України просто не існує посади прокурора АРК. Є заступник генпрокурора — прокурор Автономної Республіки Крим. — Тобто пан Піскун застосував той самий маневр, що й у випадку з вашим першим призначенням на цю посаду і першим звільненням Гальцова... — Цей маневр зробив не генеральний прокурор Піскун. Свого часу генпрокурор Медведько із порушенням закону провів скорочення посади заступника генпрокурора — прокурора АРК. Залізничний суд м.Сімферополя це встановив і підтвердив у ході судового засідання, це визнала й ГПУ, а тому мене поновлено на посаді заступника генпрокурора — прокурора Криму. З цього приводу іншого рішення суду бути не може, бо сторонами у процесі є Шемчук і генеральний прокурор. Гальцов не був стороною у процесі, оскільки ніколи не трудився у статусі заступника генпрокурора. — Зрозуміло. У перший же день по поверненні ви заявили: люди, які сприймали вашу доброту як слабкість, зрозуміють, що помилялися. Це попередження стосувалося тільки підлеглих чи ширшого загалу? — Це стосувалося більшою мірою не підлеглих, а тих, хто свого часу створював нестерпні умови для нормальної праці і через різноманітні інсинуації намагався довести і керівництву держави, і своїм політичним босам, що у Криму слід терміново міняти прокурора, бо він не дає працювати, не може забезпечити виконання вимог закону. Або, навпаки, занадто завзято хоче їх забезпечити. Ці люди неодноразово проводили зі мною різноманітні бесіди й консультації з приводу того, де вони мене бачать чи не бачать, намагалися ангажувати до однієї з політичних сил, однак я відмовився. Тому й було застосовано такий цікавий трюк із рішенням Печерського суду, коли особа, котра два роки тому пішла на пенсію, ніколи не оскаржувала рішення про звільнення, до того ж терміни для цього вже минули, — була поновлена на посаді прокурора АРК. — Ідеться, слід розуміти, про керівників автономії, а саме спікера А.Гриценка. Як ви збираєтеся доводити, що доброта — не слабкість? Скажімо, стосовно виконання указу президента про проведення дострокових парламентських виборів. Чи ваша принциповість залежатиме від успіху переговорного процесу у Києві? — Я ще раз наголошую: на діяльність прокурора Шемчука не впливає політична ситуація або результати будь-яких перемовин. Я переконаний, що на фасаді прокуратури не може бути веселки кольорів політичних партій. Заступник генпрокурора — прокурор АР Крим Шемчук — не має жодних зобов’язань — ні перед владою, ні перед політикою. Щодо спікерів, прем’єрів, інших посадовців, то вони нестимуть відповідальність за невиконання законів України на загальних засадах і за посадовими кріслами не сховаються. Це стосується й відповідальності за невиконання державними службовцями указів президента. — Після звільнення ви неодноразово заявляли, що не бачите себе у публічній політиці. Однак, несподівано для непосвячених, ваше прізвище з’явилося у списку блоку Ю.Луценка на, слід розуміти, прохідному 16-му місці. Якщо не помиляюся, це унікальна для України ситуація, коли чинний прокурор такого рівня планує балотуватись у народні депутати. — Коли я давав згоду, ще не був чинним прокурором. Але на сьогодні я не маю наміру робити заяви про вихід із цього списку, змінювати свої переконання та вподобання. Правова, життєва і суспільна позиція таких людей, як Катеринчук, Луценко, Стретович, мені справді більше до вподоби, ніж поняття інших політиків, у тому числі й тих, котрі носять погони. Що стосується прогнозованості проходження цієї сили до ВР України і моїх подальших дій — буде видно після виборів. Звісно, з початком виборчої кампанії я піду у відпустку, аби не створювати прецедентів і не давати підстав для підозр у тому, що прокуратура Криму чинить адміністративний тиск на користь тієї чи іншої політичної сили. Однак якщо раптом керівництво Генпрокуратури поставить питання так, що мені доведеться зробити вибір, — виберу, звичайно, прокурорську посаду. Я вже казав, що я — не політик, а правоохоронець. — Це питання вже ставилося? — Ні, але є попередня практика виборів. Зазвичай у правоохоронній структурі несхвально ставляться до того, що хтось із керівників входить до якогось виборчого блоку чи списку партії. Щоб не було заяв про можливий адміністративний тиск, я консультуватимуся з цього приводу із генпрокурором та керівництвом держави. — Що вас найбільше вразило у роботі попередника, які "недостачі" виявили? — Вразив бруд довкола прокуратури і в самому приміщенні... — Не естетствуйте, я ж про конкретні кримінальні справи запитую. — Насамперед мене вразило, що на сьогодні немає жодного документа реагування прокуратури на бездіяльність міліції у справі боротьби з самозахопленнями землі. По-друге, кудись поділися матеріали перевірки використання бюджетних коштів на укріплення і облаштування коси Тузли. І по-третє, я довго не міг знайти матеріалів перевірки за фактами підробки одного з рішень Ради міністрів АРК, яке було використане рескомземом Криму для виділення ділянки землі на Південнобережжі. — А докладніше? Про які суми на "оборону Тузли" і ділянки землі йдеться, кому було вигідно ці матеріали перевірок "загубити"? — Йдеться про 15 мільйонів гривень, що були виділені торік із резервного фонду Кабміну на протизсувні та берегоукріплювальні роботи. Попередньо там працювали співробітники КРУ, і вони встановили, що управління капітального будівництва Ради міністрів на п’ять мільйонів гривень завищило обсяги виконаних робіт, а витрат ще на три мільйони вони не змогли підтвердити, бо результати робіт уже містяться під водою. Коли я працював прокурором, ці матеріали були надані нам співробітниками міліції, а коли повернувся на посаду, то дізнався, що матеріалів немає. Якщо ми їх не відшукаємо, то поновимо. Що стосується матеріалів про рішення рескомзему, то свого часу, з посиланням на неіснуюче рішення Ради міністрів, одній підприємницькій структурі було узаконено використання земельної ділянки. Ідеться про будівництво туристичного комплексу на території водозабору із джерела Хоста-Баш. Це відома історія. За цим фактом буде прийнято рішення про порушення кримінальної справи, слідство у якій встановить винних. — Так, історія відома, бо свого часу ГПУ за фактом будівництва була відкрита кримінальна справа, незаконний дозвіл на цю забудову у заповідній зоні інкримінувався тодішньому й нинішньому меру Ялти Сергію Брайку. А фірма "Зоряне небо" приписувалася нині покійному Максу Курочкіну. Кому тепер належить цей об’єкт, оскільки незадовго до арешту Курочкін заявляв, що жодного бізнесу у Криму не веде і не має там активів? — Відверто кажучи, мені байдуже, чий це об’єкт. Але спосіб, яким хочуть заволодіти землею в заповідній зоні, аналогічний діям із захоплення 450 гектарів земель Ялтинського гірсько-лісового заповідника у 2004 році. Я думаю, що власники там не змінилися. — Що зі справою стосовно колишнього керівника ДУС Ігоря Бакая, порушеною незадовго до вашого звільнення? — Ця кримінальна справа станом на минулий тиждень перебувала у Генпрокуратурі, вона розслідується, однак остаточного рішення ще не прийнято. — Бакай оголошений у розшук? І кому ще не відомо, де він перебуває? — Так, тиждень тому, принаймні коли я цікавився цим питанням, він перебував у розшуку. Якщо це рішення не буде оскаржене чи скасоване ГПУ, думаю, він розшукуватиметься і далі. — Нестерпне відчуття дежавю. Точнісінько так справи щодо фактів незаконного відчуження майна та об’єктів перлин Південнобережжя, розслідувані кримською прокуратурою, були витребувані ГПУ, тривалий час там консервувалися, потім знову мандрували до Криму, і таким чином розслідування зволікалося. — Таких справ дійсно було багато, бо ГПУ довго визначалась із тим, хто їх має розслідувати. Я й сьогодні переконаний, що ці справи, у тому числі й стосовно Бакая, повинне розслідувати слідче управління Генпрокуратури, бо і місце вчинення злочину, і місце проживання свідків та місцезнаходження документів — не Крим, а Київ. Це питання ми порушували тоді, порушуватимемо й тепер. Ці справи мають розслідуватись у Києві. — Крим прозвучав недавно у скандалі довкола ймовірної власності пані Станік на Південнобережжі. ГПУ, як відомо, заявляла, що інформація СБУ не відповідає дійсності. — Мушу сказати, що жодної перевірки такої інформації не було, жодного доручення ГПУ з цього приводу до прокуратури Криму не надходило. Тому я доручив провести таку перевірку. Якщо викладена у ЗМІ інформація щодо нерухомості С.Станік у Криму буде підтверджена і це матиме якесь значення у справі, ми направимо матеріали до Генпрокуратури, яка розслідує кримінальну справу про тиск на суддів. — Ще один гучний скандал, який, за вашими ж словами, посприяв вашому звільненню: довкола проекту будівництва гольф-клубу на 120 гектарах поблизу Гурзуфа. Відомо, що до фірми-забудовника "Антал-Крим" причетний впливовий "регіонал" Антон Пригодський. Прокурор Шемчук опротестував рішення-дозвіл уряду автономії, однак Рада міністрів протест відхилила. Прокурор Гальцов жодним чином на це не відреагував. Ваші дії тепер? — Усі матеріали, що стосуються будівництва гольф-клубу, зібрано й витребувано, до них долучено матеріали перевірки, яку здійснювало представництво президента в АРК, а також звернення мешканців села Партизанське, що опинилося на території поля для гольфу. Рішення Ради міністрів про затвердження проекту відводу землі зараз вивчаються у прокуратурі Криму. Ряд контролюючих органів, у тому числі й республіканський комітет з екології та природних ресурсів, дають пояснення з приводу того, чому не вони, а Азово-Чорноморська інспекція погоджувала виділення землі під гольф-клуб, хоча це — в компетенції саме рескомітету. Після того як усі необхідні матеріали буде зібрано, ми прийматимемо рішення про внесення позову щодо повернення цієї землі від "Антал-Крим" у власність держави і територіальної громади. — Тим часом цього тижня уряд автономії затвердив проект землевідводу під гольф-клуб і ухвалив рішення про передачу ділянки в оренду на 49 років. Причому площа ділянки зменшена майже на три гектари. Що це означає? — Те, що у місцевих керівників спрацював інстинкт самозбереження. Вони врахували охоронні зони заповідника, який із трьох боків межує з гольф-клубом, виключили з цієї території саме село. Але й тепер вони розпорядилися ріллею, на що не мали права, багаторічними насадженнями, не погодили з екологами долю 29 тисяч дерев, які передані на "відповідальне зберігання". Окрім того, всі забули про необхідність відшкодування лісовтрат та збитків сільськогосподарського виробництва. Моя думка — поняття "хочу" у декого з чиновників ще переважає поняття "болить". — Вікторе Вікторовичу, ви мали намір доручити перевірку законності відмови транспортної прокуратури Криму у порушенні кримінальної справи щодо перешкоджання роботі журналістів ТРК "Чорноморська" та НТН під час зйомок відправки до Києва спецпотягу з прибічниками Партії регіонів. Звертаю увагу, що журналісти і громадськість наполягають саме на застосуванні спеціальної статті Кримінального кодексу — 171-ї, про перешкоджання професійній діяльності. А прокуратура вперто відписує з посиланням на "хуліганську" статтю. — Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи за цим фактом уже скасована. Рішення буде прийнято обґрунтоване і законне. Про нього ми поінформуємо громадськість та журналістський загал після додаткової перевірки. — Ви не відчуваєте себе одним у полі воїном? На початку року у Криму відбулася тотальна кадрова зачистка правоохоронних органів. Чи маєте нормальний робочий контакт із начальником главку міліції А.Могильовим, який заявляв, що кримською міліцією не важче керувати, ніж макіївською міською? — З останньою тезою дозволю собі не погодитися. Стосунки між прокуратурою та главком МВС сьогодні будуються заново. Відбулися великі кадрові зміни у міліції, змінено заступників, керівників у ряді міст і районів. З керівником главку я не зміг поконтактувати ні тоді, коли ще був прокурором, ні тепер, коли поновився. Не знаю, як це назвати, але не думаю, що це — ігнорування заступника генерального прокурора чи міліцейський сумнів у легітимності судового рішення. Бо міліції ігнорувати прокурора — рівнозначно самогубству. Гадаю, це просто організаційний момент, який треба буде владнати вже до кінця тижня. Валентина САМАР Сегодня в Крыму - особый день. Ставший страницей нашей общей истории, навсегда отпечатавшийся в памяти позором и болью депортации. Народы и народности, населявшие Крым с древних времён, переплелись корнями, ветвями, став одним деревом. Вот по этим корням, по ветвям, по живому и резали. Разъединяли, расчленяли, деля на правых и виноватых, не разбираясь с каждым, ставя целым народам клеймо предателей. Приходили в их дома ночью, давали совсем мало времени на сборы, бросали в машины немощных стариков, беспомощных женщин, орущих детей. Их угоняли, как скот, увозили в теплушках, в товарных вагонах. Куда? В неизвестность, в небытие, в страдание. Из Крыма, от его гор и рек, тёплых берегов и ласковых волн. Их мужчины, бывшие на фронте, не могли вернуться к семьям сюда, в Крым. Они потом подолгу искали своих на бескрайних просторах нашей бывшей Родины. Те, кто жил с ними здесь раньше, до депортации, оставшись без них, недоумевали, горевали и чувствовали вину, порой неосознанную. За то, что они здесь без них. - Татары говорят, что пока на Чадырдаге снег лежит, тепла не будет, - озвучивали их приметы старожилы. И мой дедушка, проживший рядом с ними много лет, тоже следовал этим приметам и в лес ходил, как они - с чубуками культурных груш и яблонь, чтобы привить их на дикие, чтобы были в лесу чаирные сады. Бабушка готовила греческое блюдо сотэ и болгарскую мусаку, татарские чебуреки и немецкий штрудель так же вкусно, как свои украинские вареники. Они ведь много лет были рядом, их дети бегали в одну школу, они все были соседями, а это порой гораздо важнее, чем кровное родство. Как жестоко рубили ветки, деревья, лес. А щепки, которые по пословице всегда образуются при этом процессе, летят до сих пор. Попадают в нас всех и снова не разбираются, кто прав, кто виноват, кто жертва, кто палач. Конечно, они вернулись другими. Иначе и быть не могло. Да просто другие вернулись. Из тех, кого угоняли тогда, за многие десятилетия скитаний не так и много осталось. Вернулось больше, чем уехало. И это были совсем другие люди. Те, которые ждали их здесь все эти годы, которым неуютно было от того, что живут они не полной крымской семьёй, которые разделяли чичибабинское "как непристойно Крыму без татар", с распахнутыми объятиями и открытыми сердцами ринулись навстречу бывшим соседям. Вот теперь всё снова будет хорошо. Увы и ах! Вернулись другие. Не соседи, согласные в согласии же строить общий дом и жить в нём дружно, по-соседски. Вернулись те, которых их недобросовестные лидеры с каторжным прошлым и каторжным сознанием заставили национальный позор и национальную боль сделать профессией, национальностью, религией. Никто не объяснил им, что роль жертвы, вечной жертвы, разрушительна для национального самосознания, что на поле, усеянном обидами и претензиями, не взойдёт ничего хорошего. Разве эти макеты времянок, коростой покрывшие святую крымскую землю, и есть воплощение мечты о возвращении в родной дом? Или разговоры о национальной автономии и есть начало добрососедских отношений? А может, заявления - убирайтесь в свою Россию, Армению, Германию и так далее - свидетельства толерантности и признания Крыма родиной для всех живущих в нём? А ежегодные акции неповиновения аккурат перед началом курортного сезона - это для того, чтобы мы процветали в единстве? Депортировали или выслали, репатрианты или вернувшиеся, безвинно пострадавшие или ответившие за тех, кто действительно виноват, - не в этом сегодня, наверное, дело. Сколько ещё поколений будут считаться безвинно пострадавшими? Уже у вернувшихся сюда детьми подрастают собственные дети. И они - тоже репатрианты? И тоже, подрастая, будут раскачивать лодку, в которой все мы находимся? "Дай мне свой слух, и я дам тебе голос", - призывает крымскотатарский поэт. Призывает к диалогу, а не к распрям. К сотрудничеству, а не к противостоянию. Сегодня скорбный день для Крыма. Для всех крымчан. Для тех, кого выслали, и для тех, кто оставался здесь. Для тех, кто вернулся сюда по зову предков, родившись на чужбине. И для тех, кто здесь родился, никуда не уезжал, у кого здесь могилы предков и растут дети. Давайте не соревноваться в том, кому больнее, а постараемся сделать так, чтобы боли было меньше. Наталья АСТАХОВА Скандал с перезахоронением праха известного коллаборациониста и русофоба Эдиге Кырымала набирает обороты. Вчера свою позицию высказал спикер ВС АРК Анатолий Гриценко. "Любое мероприятие, если оно вызывает негативный резонанс в обществе, проводить не следует. А запланированное перезахоронение Кырымала уже вызвало нехороший резонанс. Не стоит его хоронить в нашей республике и не нужно проводить ревизию истории", - заявил он. Вчера же самолёт с останками этого деятеля приземлился в Симферопольском аэропорту. Там его уже встречали три делегации - группа крымских татар с флагами, представители Русской общины Крыма с растяжками "Нет фашистским прихвостням в благословенном Крыму!" и группа журналистов. Депутат ВС Крыма Олег Родивилов устроил прямо в аэропорту мини-пресс-конференцию, назвав происходящее "провокацией меджлиса". "Тот факт, что эта акция проводится накануне очередной годовщины депортации, придаёт новый импульс обсуждению роли профашистских коллаборационистов и современной политической элиты крымских татар в судьбе этого этноса", - уверен депутат. Протестная акция представителей Русской общины, заключавшаяся в молчаливом развёртывании плакатов и флагов, вызвала претензии у представителей правоохранительных органов, заявивших, что тем самым протестующие "мешают прибывшим курортникам". Представители меджлиса также активно общались с прессой, в основном разъясняя, кто такой Эдиге Кырымал. В их интерпретации он - "один из ведущих лидеров крымскотатарского национального движения", больше того, "герой", который завещал похоронить себя в Крыму. Как выразился один из крымскотатарских комментаторов, "Кырымала называют пособником фашистов - а у них кто не с коммунистами, тот фашист". Как говорится, без комментариев... Юлия ВЕРБИЦКАЯ "У нас спільна історія і спільна пам’ять..." Звернення Представництва Президента України в АР Крим до всіх жителів Криму з нагоди 63-ї річниці від дня депортації з Криму кримських татар та осіб інших національностей Шановні кримчани! Минає 63 роки відтоді, як на благословенній кримській землі відбулася страшна і жорстока подія. Майже 200 тисяч кримських татар за кілька днів було вивезено з рідної землі. Така ж страшна доля спіткала у сорокові роки болгар, вірмен, греків, німців та осіб інших національностей. Українці, як ніхто інший, розуміють біль депортованих. Ми нація, яка пережила Голодомор, репресії, депортації. У нас спільна історія і спільна пам’ять. Незалежність Української держави відкрила перед кримськими татарами та іншими національностями можливість повернутися на батьківську землю. Наш громадянський обов’язок - сповна відновити соціальну справедливість, допомогти усім якнайшвидше облаштувати своє життя на землі своїх предків. Для органів влади Криму вирішення цих проблем є одним із першочергових завдань. Сьогодні усі гілки влади повинні запропонувати ефективні програми соціальної підтримки репатріантів, які б забезпечили створення нових робочих місць, справедливу систему землевідводу під житлове будівництво, були спрямовані на повноцінний культурний і освітній розвиток кримських татар, а національні інтереси повинні бути закріплені на законодавчому рівні. Це сприятиме гармонізації міжетнічних відносин, підвищенню взаємної довіри та поваги усіх, хто проживає в Криму. Багатство Криму в його міжнаціональній злагоді, гармонічних відносинах, взаємоповазі, збереженні глибоких історичних коренів духовності та національної культури. Історична пам’ять закликає нас усіх бути терпимими і толерантними. Ми - Єдиний Український Народ. Пам’ятаймо про це! Закликаємо усіх до єдності і порозуміння, злагоди і миру. Без цього ми не зможемо побудувати красивий, заможний і благополучний Крим. З повагою - Перший заступник Постійного Представника Президента України в АР Крим Євген ДРАП’ЯТИЙ. * * * Напередодні трагічної дати керівництво кримської автономії поклало квіти до меморіального каменя біля Сімферопольського залізничного вокзалу, де колись (тільки хто ж скаже - коли?) має бути споруджений пам`ятник жертвам депортації. ПАМ’ЯТНИКИ радянської доби тихо, без зайвого розголосу - на відміну від Естонії - зникають у Таджикистані, - повідомляє Радіо Свобода. І місцевим громадянам байдужа доля монументів, незалежно від того, до якої доби вони належать. Місцеві жителі вважають, що цим має займатися влада. У Таджикистані стало звичним, що на місцях, де були пам’ятники Леніну, з’являються монументи давнім історичним героям таджиків. Мабуть, символічно для доль радянських пам’ятників в Таджикистані те, що на місці величезної статуї Леніна в столиці Душанбе з’явився не менш величний пам’ятник засновникові в Х столітті першої держави таджиків Ісмаїлові Сомоні. НЕВЖЕ?!Московська міська дума прийняла постанову про внесення на розгляд нижньої палати російського парламенту - Державної Думи - проект федерального закону, який передбачає отримання потерпілими від політичних репресій матеріальної та моральної компенсації, повідомляє власний кореспондент УКРІНФОРМу в РФ. За словами депутата Мосміськдуми від партії "Яблуко" Євгенія Бунімовича, проект закону розроблений у зв’язку з необхідністю відновлення справедливості. На думку депутата, Росія, як правонаступниця Радянського Союзу, зобов’язана компенсувати зазначеній категорії громадян усі незаслужено завдані втрати і заподіяні страждання, як це зробила Німеччина щодо жертв нацизму. Інший законопроект, який також пов’язаний з історичним минулим, Московська міська дума відхилила. Мова йде про проект постанови про внесення поправок до Конституції Росії, за якими Російська Федерація, як правонаступниця СРСР, забезпечувала б право інших держав на території СРСР на возз’єднання. Автор цього законопроекту, депутат від КПРФ Микола Губенко пояснив свою ініціативу тим, що багато народів колишнього Радянського Союзу, наприклад, жителі Криму, Абхазії та Придністров’я, прагнуть до возз’єднання з Росією. Особливо цього возз’єднання прагнуть кримські татари та інші депортовані з Криму народи? (“Кримська Світлиця” № 20, 18 травня 2007 року) РЕГІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА — ПЕРЕДУМОВА І СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ТЕМА регіональної безпеки в контексті національної сьогодні вельми актуальна для України. І, мабуть, не випадково, що це питання прискіпливо розглядається у Криму. Адже упродовж останніх 13 років незалежності нашої держави саме у цьому регіоні за активної участі сусідньої Росії як спадкоємиці радянської імперії постійно моделювались, опрацьовувалися, реалізувались і продовжують втілюватися у життя руйнівні для України сепаратистські дійства та політтехнологічні проекти. Сьогодні не лише політикам, але й пересічним українським громадянам стає цілком зрозумілим, що після розпаду радянської імперії для вельми впливового у сучасній Росії імперсько-шовіністичного та кадебістського лобі Україна, як і у попередні часи, лишається головним об’єктом зовнішньої політики. До цього питання виявляють величезну зацікавленість не лише фахові політологи і політтехнологи, політичні та державні діячі, але й керманичі держави. Останні президентські та парламентські вибори в Україні та ультимативно-брутальні газові і м’ясо-молочні атаки переконливо засвідчують про існування у наших найближчих сусідів далекосяжних планів щодо жорсткого економічного та політичного контролю над нашою державою. Рівень російської економічної експансії у ключових галузях економіки України вже сьогодні є загрозливим для її незалежності. Можна також з прикрістю констатувати, що під знафталіненими гаслами про національну і релігійну ідентичність та спільну історію з боку Росії на Україну чиниться шалений економічний і пропагандистсько-ідеологічний тиск, відбувається глибинне імперсько-шовіністичне зомбування не лише своїх підданих, але й українських громадян. Рупором та активним пропагандистом і впроваджувачем у життя антиукраїнської та антидержавницької ідеології в Україні виступають не лише численні проросійські організації і політичні партії, але, як не парадоксально, і владні структури та урядовці власної країни. Намагання певних політичних сил антиконституційними методами створити конституційну більшість в українському парламенті, на наш погляд, має на меті не лише зміну державного устрою, але й ліквідацію незалежності України. Підкинуті ззовні ідеї про єдиний економічний простір, регіональну специфіку та доцільність економічної і політичної федералізації є першим кроком на шляху до ліквідації неза-лежності України. Як зовнішні, так і внутрішні імперсько-шовіністичні сили намагаються знищити українську державу через її етнополітичний розкол. На ідеології різкої відмінності між Сходом та Заходом України сьогодні паразитують кілька політичних сил, які в цивілізованих демократичних країнах мали б давно бути поза законом. Оскільки саме вони руйнують підвалини української державності. Чи можна уявити собі існування антинімецьких, антифранцузьких, антипольських, антиавстрійських, антиіталійських, взагалі будь-яких анти- державницьких партій і організацій у сучасних країнах усталеної демократії? На жаль, в Україні вони існують з першого дня проголошення незалежності. Саме у цьому полягає головна причина відсутності національної єдності, багатовекторності зовнішньої політики та економічне тупцювання на місці. Говорячи про мовну й етнічну специфіку деяких регіонів України, потрібно завжди пам’ятати, що вона не є природним явищем, а результатом багатовікової ціле-спрямованої імперсько-шовіністичної політики Росії. В Україні, як і в інших колоніях колишньої Російської імперії, її досить успішно впроваджували як царська, так і радянська влада. Складовими зазначених дій усіх російських самодержців і кремлівських вождів була підступна міграційна та освітня політика, штучна етнічна мішанина, жорсткий державний контроль за суспільним життям, широкомасштабне й глибинне ідеологічне та релігійне зомбування підданих. Довготривалі масові переселення автохтонного населення з його споконвічної території, постійне втягування українців в ініційовані Росією загарбницькі війни, штучні голодомори, широкомасштабна індустріалізація та освоєння нових земель спричинило обезлюднення України. У той же час зазначені руйнівні процеси стимулювали широкомасштабну міграцію росіян та інших етносів в Україну, для яких вона ще є рідною. Якщо ще наприкінці ХVIII — на початку ХІХ століть Україна була моноетнічною, то упродовж ХІХ-ХХ століть її етнічне обличчя різко змінилося. Першими денаціоналізували українські міста на Півдні та Сході, де зосереджувався промислово-енергетичний потенціал України. Питома вага мігрантів з російських губерній у цих регіонах з кожним роком зростала. Зросійщення поширилося й на традиційно українські села. Відсутність української національної освіти й глибоко продумана політика зросійщення України призвела до виникнення такого аномального явища, як “русскоязычное население”. Саме ці два чинники сьогодні активно використовуються російськими політиками й урядовцями та їхніми політичними васалами в Україні з мотивацій тиску і втручання у процес українського державотворення та внутрішні справи нашої держави. Вже у роки незалежності України активним учасником деструктивних політичних процесів і провідником сепаратистських і федеративних ідей стає російська православна церква, підступно завуальована назвою “Українська православна церква Московського патріархату”. У виборчих президентських і парламентських перегонах у Криму та багатьох регіонах України вона відкрито підтримувала антиукраїнські та антидержавницькі сили. Мусимо усвідомити, що національна безпека будь-якої держави базується на безпеці її окремих регіонів. Цілком зрозуміло, що не може відчувати себе держава безпечно, коли відсутня стабільність і безпека у складових її частин. Цілком закономірно, що сепаратистські гасла та федеративні ідеї найгучніше лунають і знаходять підтримку у Криму, південних і східних областях України. Тож якщо говорити про реальну національну безпеку, то ці руйнівні тенденції досить вміло провокуються і педалюються як зовнішніми, так і внутрішніми антиукраїнськими силами саме у цих регіонах. Необхідно визнати, що у Криму ці деструктивні процеси є найбільш гострими і небезпечними. Значною мірою вони посилюються базуванням на українських теренах російського Чорноморського флоту. За умов сучасного розвитку військової техніки, безумовно, Чорноморський флот не має ніякого стратегічного й оборонного значення. Але його присутність робить Україну заручницею російської зовнішньої політики. Будь-яке мілітарне протистояння Росії з іншими країнами робить територію нашої держави вразливою для відповідної акції. Навіть внутрішній конфлікт у російській державі, наприклад, чеченська війна, могла спровокувати для України цілку низку небезпечних терористичних акцій. Відомо, що військовий потенціал Чорноморського флоту використовувався у ганебній війні у Чечні. Не випадково, що серед екіпажів ЧФ є два герої Росії, нагороджені за добре відомі “звитяги” у чеченській війні. Ми добре знаємо, що широкомасштабні терористичні акції на території Росії і навіть у столиці були своєрідною відповіддю на чеченські події. Закритість Чорноморського флоту для інспектування українськими фахівцями дозволяє нашпиговувати кораблі та бази новітньою небезпечною військовою технікою, а у критичні моменти (мілітарні конфлікти з іншими державами) ніщо не завадить мати на озброєнні ще й атомну зброю. Тож Україна, особливо атомні енергетичні станції, у такому випадку можуть стати об`єктом атомного нападу. Присутність Чорноморського флоту в Україні має також негативний морально-психологічний аспект. Цей чинник засвідчує можливість реанімації колишньої державної системи та показує ілюзорність української незалежності та живить сепаратизм. Через присутність Чорноморського флоту Україна сьогодні не в змозі забезпечити навігаційну безпеку мореплавству у своїх територіальних водах, оскільки більшість об’єктів навігаційного супроводу перебуває під російським контролем і юрисдикцією сусідньої держави. Вільне пересування російських військових підрозділів по Криму та півдню України (як це було під час маячної війни) та військові навчання чорноморців є вкрай небезпечними провокативними акціями. У будь-який момент вони можуть спричинити конфліктну ситуацію, яка може мати серйозні політичні та економічні наслідки. До того ж, блукаючі територією України БТРи із вояками чужої держави промовисто засвідчують її окупа |