Електронний бюлетень

"Крим у дзеркалі української преси"

№ 24

(21.08 - 31.08.2006)

За 21.08 - 31.08.2006 року Центром інформації та документації кримських татар виявлені наступні матеріали щодо кримської та кримськотатарської тематики, які систематизовані нами за рубриками з посиланням на видання і дату публікації. Матеріали надаються мовою оригіналу.

З М І С Т:

Влада. Суспільство. Політика.

Кровь, пролитая за святыню
Крымских татар били дубинками, арматурой, забрасывали камнями, но правда была за народом, и победа досталась всем

(Овеянное легендами сердце Крыма — древний Бахчисарай 12 августа содрогнулся и стал свидетелем очередной расправы выпестованных крымской властью "черносотенцев" и бандформирований над его родными детьми. Еще одна черная страница его истории теперь уже никогда не будет забыта крымским татарами и будет передаваться из поколения в поколение в назидание нашим потомкам.

Расисты и шовинисты, окопавшиеся в Крыму, должны четко зарубить себе на носу, что на свою Родину возвращается народ со своей древней историей, культурным наследием, воплощенными в памятниках, кладбищах, святынях, пусть даже стертых, вовсе не временем, с лица земли.

В этой связи более десяти лет крымскотатарская общественность обращалась в самые разные инстанции Крыма и Украины с требованием переноса стихийного рынка, незаконно размещенного на территории древнего кладбища и святынь "Азизлер" — памятников местного и национального значения, взятых на государственный учет и охрану Постановлением переноса стихийного рынка, незаконно размещенного на территории древнего кладбища и святынь "Азизлер" — памятников местного и национального значения, взятых на государственный учет и охрану Постановлением СМ УССР №970 от 24.08.1963 г. За прошедшие годы в городе было построено три рынка, куда и было рекомендовано переместить торговцев, а территорию памятника передать в ведение Бахчисарайского государственного историко-культурного заповедника. Это и есть цивилизованное решение проблемы, не ущемляющее интересы ни одной из сторон. Но тем не менее существовала какая-то демоническая сила, которая упорно отказывалась выполнять рекомендации городских властей, решения судов и тем более справедливые требования крымских татар.)

Ибраим Абдуллаев
("Голос Крыма", №34, 18 августа 2006 г.)

Нет шовинистической мрази!
На полуострове безнаказанно лютуют оголтелые отморозки

(Чудовищно садистские, совершенно необъяснимые с точки зрения здравого смысла выходки отдельных представителей рода хомо сапиенс по отношению к крымским татарам потрясают своей тупой, бессмысленной жестокостью.

Алло, психиатры! Патологическую ненависть и жестокость по отношению к крымским татарам со стороны части последепортационных переселенцев давно пора квалифицировать в отдельный, особо опасный вид психоза с изоляцией больных шовинистическим бредом индивидов раз и навсегда подальше от Крыма. Психлечебницы по ним плачут. Настоятельно.

Крымские татары совершенно беззащитны перед лицом наглых отморозков, которые сегодня абсолютно безнаказанны, конкретно распоясались, никого не боятся и в любую минуту могут выкинуть любую мерзость по отношению к "черномазым" — от нецензурных оскорблений до нападок камнями, наездов машинами и т.д., и т.п.

Событие, произошедшее в Феодосии 4 августа в 17.00, заставило содрогнуться даже людей бывалых и закаленных житейскими невзгодами.)

Гульнара Усеинова
("Голос Крыма", №34, 18 августа 2006 г.)

В. Янукович совещался с крымской властью

(11 августа в Симферополе состоялась встреча премьер-министра Украины Виктора Януковича с руководящими работниками АР Крым. Премьер-министр обозначил круг вопросов, которые, по его мнению, являются наиболее важными на данный момент в АРК. Он говорил об отчуждении собственности, о коррупции, подготовке к зиме, нынешнем курортном сезоне, уборочной страде.

Важнейшим вопросом премьер Украины считает подготовку к зиме. Предпринимаются меры к заполнению подземных хранилищ газом в расчетных объемах. Крымская власть должна решить вопрос об оплате задолженности.

Коснувшись политического положения в Украине, В.Янукович заметил, что острота борьбы миновала, подписан Универсал, призванный стабилизировать положение и сохранить единство государства. В.Янукович отметил, что с Россией у Украины всегда были тесные экономические связи, но сегодня надо понимать, что есть Украинские национальные интересы и они являются для нас приоритетными. Янукович сказал, что участие Украины в разработке месторождений нефти и газа в Средней Азии, России, Ливии, странах Персидского залива создаст гарантии нашей энергообеспеченности. Глава правительства Украины считает, что власть должна работать эффективно, контролировать исполнение решений и снимать проблемы. Земельные отношения в Крыму, по его мнению, обострились неспроста. Раньше не было серьезного внимания к их решению. Есть факты захвата земель, потому что в свое время эти земли не были выделены крымским татарам для строительства жилья. Происходящее является прогнозируемой реакцией людей. В.Янукович отметил, что центральная власть должна быть готова стать партнером крымской власти в разрешении этого вопроса. Его постепенно можно решить.)

Адиль Сеитбекиров
("Голос Крыма", №34, 18 августа 2006 г.)

Независимость Украины – не только завоевание демократии, но и испытание государства на прочность

(Накануне 15-й годовщины со Дня провозглашения независимости Украины председатель Верховного Совета Крыма Анатолий ГРИЦЕНКО поделился с земляками мыслями о юбилейной дате. Глава парламента ни на секунду не сомневается, что много лет назад страна сделала правильный выбор. Время и новейшая история Украины подтверждают это.

Уважаемые крымчане!

Казалось бы, еще вчера мы жили в большой стране, которая называлась Советским Союзом. Это было монолитное, единое государство, в котором каждый человек чувствовал себя уверенным в завтрашнем дне, защищенным социальными институтами. И вдруг в одночасье все рухнуло. Монолит распался на 15 самостоятельных стран. Это был драматичный излом истории, отразившийся на судьбе каждого гражданина. Большинство помнит пережитые растерянность, сомнения. Ходили слухи, что СССР разрушен чьей-то злой волей, что отныне республики попадут под влияние третьих стран. Сегодня можно по-разному относиться к такой трактовке истории. Однако, на мой взгляд, Украина вышла из процесса государственного переустройства с минимальными потерями.

("Крымское время", №93, 22 августа 2006 г.)

Председатель крымского правительства пообещал навести в Крыму порядок

(Председатель крымского правительства Виктор Плакида свою первую пресс-конференцию дал не после назначения на должность в начале июня, а лишь через два с половиной месяца, и совпала она с окончанием визита Виктора Януковича в Крым. Тут же поползли запускаемые известными кругами слухи, что встреча Плакиды с журналистами может оказаться первой и последней, так как премьер-министр украинского Кабмина не был доволен увиденным в автономии.

Недовольство Виктора Федоровича (Януковича) Виктор Тарасович (Плакида) объяснил просто. "Разговор был жесткий. Это естественно и абсолютно правильно, так как некое расслабление в государстве имело место быть", — сказал председатель крымского Совмина. Это "расслабление" он связывает с "определенными сомнениями у разного рода кругов по поводу того, какая политическая сила займет олимп в Кабинете министров". Сила уже определилась и заняла, а значит, от расслабленности, которая была как в целом в государстве, так и в Крыму, теперь надо избавляться. Отсюда и категорические оценки крымской ситуации у Януковича, отсюда и его жесткие требования к местному руководству, пояснил Виктор Плакида.)

Анна Самохина
("Крымское время", №93, 22 августа 2006 г.)

Як усували профспілкового лідера

(Винайшовши таку форму самоорганізації, як профспілки (а сталося це в Англії), трудовий люд заспокоївся, тепер у нього була структура, яка могла захистити пролетаря чи ремісника від свавілля капіталіста. Що ж до нашої історії, про яку ми розповімо згодом, то тут капіталізмом і не пахне. Тут ми маємо банальний приклад усунення з посади і спробу незаконно звільнити людину, яка віддала профспілковій діяльності понад сім років свого життя. Виявляється, у нас ще не перевелися керівники, в тому числі й серед профспілкових функціонерів, для яких закон що дишло — куди повернув, туди й вийшло. Ці люди, засліплені старими, облудними стереотипами, ніяк не можуть зрозуміти, що в Україні будується правове суспільство і що з кожним роком значення законності набуватиме дедалі більшої ваги.

Не знала, не відала голова профспілкового комітету Управління по господарському обслуговуванню при федерації незалежних профспілок Криму Марина Миколаївна Сидюкова простої істини, що все вирішують кадри. Ось змінилося керівництво Федерації незалежних профспілок, а за цим прийшов новий керівник її структурного підрозділу — Управління по господарському обслуговуванню пан Барсегян і здав у оренду два автомобілі. І хотілося пану Барсегяну, щоб ця оборудка чомусь залишилася таємною, а чому, пан Барсегян знає. Але таємного режиму створити не вдалося, і пішла гуляти по Сімферополю відповідна інформація. І дуже розсердився пан Барсегян. Так розсердився, що став шукати винних у витоку інформації. І здалося йому, що витекла ця інформація через його секретаря Марину Сидюкову. І тоді заходився пан Барсегян звільняти Марину Миколаївну. Причому навіть у збірник законів не зазирнув. А якби взяв до рук хоча б Закон України "Про профспілки, їхні права і гарантії діяльності", затверджений ще президентом Л. Кучмою 13.12.2001 року, то прочитав би, наприклад, у ст.41 таке: "Звільнення членів виборчого профспілкового органу підприємства, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівники, профспілкового представника... допускається за умови наявності попередньої згоди виборчого органу, членами якого вони є, а також вищестоячого виборчого органу цієї профспілки (об'єднання профспілок)".)

Олександр Кулик,
("Урядовий кур'єр", №156, 22 серпня 2006 р.)

З днем народження, Україно!
П’ятнадцять кроків до великої мрії

(В історії, як і в житті, задарма нічого не дається. І народження Української держави — це цілком заслужений підсумок історичної діяльності нашого народу, який поколіннями виношував ідею власної державності. Тим же, хто нарікає на надто пізню появу України на політичній карті світу, варто пригадати давню східну мудрість: будь-яка подія відбувається лише тоді, коли ти до цього готовий. Саме тому, говорячи словами Володимира Вінніченка, щойно "сили, що містять у собі ідею самостійності", дозріли до того, "щоб здійснити її", вони відразу отримали для цього слушний геополітичний момент. І от уже п’ятнадцять років, як Україна є повноправним суб’єктом міжнародних відносин. І хоча претензії на своє гідне місце в світі нами ще повною мірою не заявлені, наш дитячий, за мірками держави, вік залишає нам ще вдосталь можливостей для розвитку. І те, яке місце посяде Україна в світових економічних і політичних процесах, багато в чому залежатиме від нас самих.

Державна незалежність — це не лише свято, яке, сподіваємося, завжди тепер буде з нами, але й підведення певних підсумків, причому не завжди втішних. Нам не вдалося вирішити ще багато проблем. Таких, як, наприклад, подолання відчуженості між народом і владою або використання державної машини як інструмента служіння окремим політичним силам, а не суспільству загалом. Актуальною залишається і проблема особистої, моральної і правової відповідальності політиків. Крім того, не варто применшувати загрозу втрати економічного суверенітету, яка поки що залишається. Тому напередодні свята ми звернулися до експертів "Дня", більшість з яких були не тільки безпосередніми учасниками, але й своєю діяльністю наближали ту доленосну подію 15-річної давності, з проханням відповісти на кілька запитань: яке найбільше досягнення цих 15 років? Які надії не виправдалися й якi шанси були втраченi? Як змінилося ваше життя за ці роки? )

Підготували Михайло Василевський,
Вадим Рижков, Ганна Хрипункова,
Олена Яхно, Лука Гриненко,
Ірина Єгорова, "День",
Микита Касьяненко, Сімферополь,
Наталія Житарюк, Чернівці,
Світлана Чистякова, Херсон,
Юлія Василенко, Запоріжжя,
Марина Голіна, Харків
("День", №142, 23 серпня 2006 р.)

Кто такие "друзья Крыма" и как они воюют против крымчан?

(Когда-то в восточных деспотиях была введена должность визиря, который всё время что-то нашёптывал владыке, не забывая при этом о собственных интересах. Так прокомментировал источник в крымском парламенте сообщения некоторых СМИ о состоявшейся встрече Виктора Ющенко с представителями меджлиса.

Президент, движимый желанием найти пути разрешения проблемных задач, стоящих перед крымчанами, высказал много полезных рекомендаций. Однако, подчеркнул источник, отдельные чиновники его секретариата не скрывают иных желаний и делают всё, чтобы дискредитировать крымскую линию политики В. Ющенко. Очевидно, именно эти "друзья Крыма", пригласив на встречу с президентом одних лишь представителей крымских татар, нарушили межэтнический баланс, необходимый для объективного рассмотрения коренных проблем в межнациональной сфере автономии. Не кто иной, как эти же "друзья Крыма", в стремлении создать отрицательный имидж автономной республики продолжают раздувать тему "криминального передела" полуострова.)

Надежда Валуева
("Крымская правда", №153, 23 августа 2006 г.)

Геннадий Москаль:
"Дураки равномерно рождаются по всему миру"

Автономный Крым, похоже вновь становится "болевой точкой Украины №1", а его проблемы напоминают некое круто замешанное "оливье" - так в жизни крымчан переплелись политические, экономические, национальные и даже межгосударственные отношения. Плюс к этому – неутешительные итоги курортного сезона. И в первую очередь, все происходит потому, что никто к решению этих проблем не подходил комплексно. Об этом и интервью с постоянным представителем президента Украины в Автономной Республике Крым Геннадием Москалем и народным депутатом Украины, первым заместителем главы Меджлиса крымскотатарского народа Рефатом Чубаровым.

Беседовали Владимир Скачко, Александр Юрчук
("Киевский телеграфъ", №34, 25 августа 2006 г.)

Купання сплячого слона

(Нарешті кримчани можуть не хвилюватися напередодні зими. Вона більше не настане раптово. Партія про це подбає. Благо вона нині знову одна. Вірніше, усі тепер мають виконувати програму однієї партії. Так заявляє поки що тільки кримський спікер А.Гриценко, та, підозрюю, він не єдиний високопоставлений член ПРУ, який щиро вважає, що це цілком природно. "Анатолій Гриценко нагадав, що Партія регіонів, лідером якої є Віктор Янукович, взяла дуже серйозні зобов’язання перед українським народом, тому влада всіх рівнів відповідатиме за виконання кожного пункту програми Партії регіонів. "З огляду на те, що в цій програмі нічого антисоціального немає, у її реалізації мають бути зацікавлені всі політичні сили півострова", — підкреслив він" — повідомляє прес-секретар голови ВР Криму.

Щодо зими все теж дуже серйозно. Тут нещодавно Анатолій Павлович здивував усіх новиною, що йому вдалося домовитися під час візиту в Москву про постачання в Крим додаткового мільярда кубометрів газу. Причому за фіксованою ціною на п’ять років. Щоправда, судячи з журналістських досліджень сенсаційної теми, для "Газпрому" така домовленість — теж новина. Старші партійні товариші спікера, схоже, також не в курсі, що в Криму все гаразд. Тому що до зими півострів збираються готувати всім урядовим світом. У п’ятницю в Раді міністрів автономії готовністю об’єктів житлово-комунального господарства до роботи в осінньо-зимовий період затурбувався віце-прем’єр України Володимир Рибак. На сьогодні в Ялті заплановано нараду за участю міністра палива та енергетики України Юрія Бойка стосовно стану й перспектив розвитку енергозабезпечення автономії. Підвищений інтерес столичних топ-чиновників до готовності найтеплішого регіону країни до прийдешньої зими, слід сказати, забавно збігається з короткостроковою відпусткою прем’єра В.Януковича, яку він проводить на Південному березі. Та члени уряду тут, звісно ж, не при ньому, а при справі. )

Валентина Самар, Крим
("Дзеркало тижня", №32, 26 серпня – 1 вересня 2006 р.)

Зустріч з Президентом

(21 серпня 2006 року Президент України Віктор Ющенко зустрівся в своїй державній резиденції в Криму із Представником Президента України в Автономній Республіці Крим Геннадієм Москалем. Під час зустрічі було обговорено окреме коло тем, які стосуються автономії.

Йшлося, зокрема, про будівництво Кримського морського транспортно-промислового комплексу "Донузлав" на однойменному озері в Західному Криму. Геннадій Москаль проінформував Главу держави про негативну суспільну думку в Криму з цього приводу, депутатські слухання в Євпаторії, на яких будівництво порту не знайшло підтримки та надав довідку, в якій відзначена низка досить вагомих аргументів, що свідчать про недоцільність нового капіталомісткого будівництва ТПК "Донузлав". Це, насамперед, екологічна складова, яка за прогнозами вчених-екологів несе велику загрозу курортам не тільки північно-західного регіону, але і усього Криму. Днопоглиблювальні роботи на озері Донузлав можуть призвести до загибелі унікальної флори і фауни озера, а також до подальшого скорочення євпаторійських пляжів, забруднення повітряного басейну і прибережних вод, що зрештою позбавить Євпаторію статусу всеукраїнської дитячої здравниці.)

Людмила Мохова,
радник Представництва Президента України в АРК.
("Кримська світлиця", №35, 26 серпня 2006 р.)

Крим – День Незалежності

(Як і всі регіони України, Автономна Республіка Крим на високому організаційному рівні відзначила День Незалежності нашої держави. У Сімферополі, Севастополі, Керчі відбулось покладання квітів до підніжжя пам'ятників великому синові України Тарасу Шевченку.

У Севастопольському художньому музеї ім. М. Крошицького відкрилася виставка "Квіти і мелодії українського свята", на якій було представлено 168 предметів із колекцій Президента України Віктора Ющенка, директора Музею І. Гончара Петра Гончара, скульптора Олега Пінчука та інших приватних шанувальників старожитностей.

Вихованню патріотизму і громадянської самосвідомості сприяли заходи, проведені Кримською республіканською бібліотекою імені Володимира Орлова. Літературний турнір "Люби та знай свій рідний край" мав на меті пробудити у малечі любов до рідної землі, шанобливе ставлення до людей праці. Діти демонстрували свої знання з історії, природознавства, культури України та Криму.)

Олександр Кулик
("Урядовий кур'єр", №160, 30 серпня 2006 р.)

Земельне питання

Кримські татари пишуть листа

(Кримськотатарські пікетувальники приміщення Верховної Ради АРК, які спорудили тут наметове містечко, написали звернення до Віктора Ющенка з вимогою виділити їм землю. У листі вони висловили претензії до кримської влади всіх рівнів, яка оприлюднила готовність знести всі незаконно зведені споруди на самозахоплених ділянках. Крім того, пікетувальники вимагають від алуштинської влади та голови ВР АРК Анатолія Гриценка пришвидшити вирішення усіх земельних питань. Адже Ялтинський міський суд виніс рішення про ліквідацію 11 самозахватів землі на території Великої Ялти. Правоохоронці запевнили, що звільнять усі землі одразу після курортного сезону, незважаючи на національності тих, хто її незаконно "застовпив".)

Віктор Хоменко. Крим.
("Голос України", №159, 30 серпня 2006 р.)

Татаро-славянская борьба базаром не закончится

(Крымские татары уже требуют от Украины $40 млрд. славяне ожидают новых конфликтов и спрашивают: "Если татарам можно, то почему нам нельзя?"

В Бахчисарае начался демонтаж павильонов на рынке, вокруг которого больше месяца продолжалось жесткое противостояние местного меджлиса крымских татар и городских торговцев, закончившееся 12 августа массовым побоищем. После совещаний и внесения коррективов был подписан "крымский универсал", согласно которому до 11 сентября рынок будет разобран, и на месте древнего мусульманского кладбища в перспективе построят культурно-мемориальный комплекс с гостиницей и сувенирными лавками, а предпринимателям выделят территорию для нового базара.

— Для нас это не какой-то лакомый кусок, а историческая память и святое место, — пояснил нам лидер меджлиса крымских татар Мустафа Джемилев. — Сегодня никто не может дать гарантию, что где-то не возникнут подобные споры. Таких мест, где когда-то были кладбища или мечети, несколько десятков. Сохранившиеся здания используют коммерсанты, где-то в них живут люди. И когда мы обращаемся к властям с просьбой вернуть культовые сооружения согласно президентскому указу, нам отвечают: "А вы купите этим людям квартиры". С какой стати мы должны это делать? В случае с рынком, там же и музей давно предъявлял свои требования к этим бизнесменам, но у музея нет средств для борьбы, и мы ему помогли.)

Майк Львовски, Крым
("Сегодня", №193, 30  августа 2006 г.)

Економіка. Фінанси.

Курортні прибутки люблять "тінь"

(У Раді Міністрів Криму створено спеціальну робочу групу для вивчення способів "детінізації" прибутків, що отримують місцеві мешканці від розміщення відпочивальників протягом курортного сезону в приватному житловому секторі.

Як повідомили в прес-службі уряду автономії, мета — вироблення комплексу заходів, що дали б змогу спрямувати до бюджету податки від коштів, що отримуються від здавання житла курортникам. Найближчим часом буде підготовлено пропозиції стосовно внесення змін у законодавство і нормативні акти місцевих рад.)

("Демократична Україна", №153, 22 серпня 2006 р.)

Регіонам потрібна кооперація

(Регіонам країни нині життєво потрібна взаємовигідна кооперація з точки зору об'єднання потенціалів, збільшення товарообігу, а найголовніше — інформаційного обміну, обміну передовими ідеями, управлінськими рішеннями, які допомагають оперативніше впливати на підтримку регіональних ініціатив з боку уряду і центральної влади загалом.

Таку думку в інтерв'ю кореспондентові Укрінформу висловив голова Чернівецької обласної держадміністрації Володимир Куліш на прикладі розвитку міжрегіональних контактів між Буковинським краєм і Севастополем. Нещодавно голови адміністрацій цих регіонів України Володимир Куліш і Сергій Куніцин підписали Угоду про співпрацю між Чернівецькою областю і містом-героєм Севастополем. Чернівецька область відкрила своє представництво в Криму, на черзі — відкриття кримського представництва в Чернівцях.

Володимир Куліш не з чуток знає про Крим. Кілька років він очолював міністерство економіки автономної республіки, був Постійним представником Президента в АРК.)

("Демократична Україна", №156, 29 серпня 2006 р.)

Бути дбайливим господарем

(Голова Ради міністрів Криму Віктор Плакіда на своїй першій прес-конференції розповів журналістам про своє бачення пріоритетів у розвитку регіону. На його думку, зараз найактуальнішим питанням є підготовка до зими і унеможливлення повторення трагедії Щолкиного, де минулої зими була повністю розморожена опалювальна мережа.

Як повідомив посадовець, нині у Щолкиному повним ходом ідуть відновлювальні роботи. Для їх прискорення довелося навіть провести у цьому селищі виїзне засідання кримського уряду. На ці роботи Кабінет Міністрів України виділив 10 млн гривень.)

Олександр Кулик,
("Урядовий кур’єр", №161, 31 серпня 2006 р.)

Сім кроків назустріч...

(Зростання інвестицій в Україні неможливе без кардинальної реорганізації процесу державної експертизи проектів і дозвільної системи в будівництві. І навіть прийняті урядом протягом останніх років постанови з цих питань, як показує практика, до суттєвих змін не призвели. "Єдиного вікна" все ще практично не існує, якість проектної документації продовжує гіршати, відвідування інвесторами різних інстанцій, як і раніше, нагадує ходіння по муках. Більше того, якщо раніше в законодавчих і нормативно-правових документах держекспертиза визначалася як орган, що не залежить від місцевої влади (в частині безпосередньо експертизи), то в подальшому таке формулювання прибрали. Сьогодні в Україні інвестору від ідеї до здачі об’єкта в експлуатацію треба зібрати від 120 до 200 довідок, висновків, узгоджень, віз й інших підписів, і далеко не кожну вдається отримати за один прихід. Про цю проблему наш кореспондент розмовляв із начальником Спеціалізованої державної служби "Укрінвестекспертиза" в Криму Петром Іосипенком.

— Є пряме завдання Президента створити "єдине вікно" в дозвільній системі для інвесторів і підприємців. Як його виконують?

— "Єдине вікно" в держекспертизі вже було, нехай і не в усьому досконале: відомчі та позавідомчі підрозділи цієї служби проводили оцінки по всіх розділах проекту від початку до кінця протягом 10 — 20 днів. Для експертизи спеціальних розділів проекту (з пожежної безпеки, екології, охорони праці тощо) запрошували на договірній основі відповідних фахівців, експертиза була поєднана за часом і зосереджена в одному місці, більшість зауважень експертизи проектувальники усували в процесі її проходження. Служби держнагляду під час будівництва контролювали дотримання закладених у проектах вимог із охорони праці, пожежних, екологічних, санітарно-епідеміологічних тощо. )

Розмовляв Микита Касьяненко, Сімферополь
("День", №145, 31 серпня 2006 р.)

Фестивалі. Виставки.  Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. Кіно

Музей под боком Медведь-горы

(Крым не перестает удивлять. Вспоминаешь эту аксиому едва ли не в каждом уголке полуострова. К примеру — Партенит. Уютный курорт под боком Медведь-горы. Немало знаменательных мест расположено в окрестностях поселка. Вот раскопки храма Иоанна Готского (VІІІ век) или знаменитый дельфинарий. К слову, и тот и другой находятся на территории военного санатория. Чтобы проникнуть туда, надо "отстегнуть" семь гривен.

А потом — ступай или к дельфинам, или на пляж, или к месту молитвенного уединения...

А можно пойти в музей. Да-да, на территории санатория создана уникальная, единственная в своем роде экспозиция.)

Алексей Васильев
("Крымское время", №93, 22 августа 2006 г.)

Режиссер Роман ВИКТЮК:
Мечтаю собрать вместе Сердючку, Шифрина и Галкина

(Известный российский театральный режиссер Роман Виктюк решил отметить в Севастополе три юбилейные даты: свое 70-летие, 50-летие творческой деятельности и 10-летие Театра Романа Виктюка. Крым с гастрольным фестивалем "Роман с Севастополем" Виктюк посетит 18 сентября (в Театре им. Луначарского). А в начале августа режиссер впервые приехал в город-герой. Корреспонденту "КП" удалось встретиться с режиссером и отвлечь его от организаторских хлопот.

Возраст - бестактность природы

- Роман Григорьевич, 70 лет - грань, когда состоявшийся человек оглядывается назад. Как вы себя ощущаете на этом этапе? О чем сегодня мечтает режиссер Виктюк? И о чем жалеет как человек? - Я помню, в Америке, когда только началась перестройка, нас пригласили в Нью-Йоркский университет вместе с советскими культурными деятелями. Приходим: полный зал, дети 17-18 лет, белые, черные, желтые - черт знает какие. Товарищ, который пришел со мной, начал страшно ругать советскую власть. Страну, людей! Я вам передать не могу! И дети, которые вначале шумели, стали затихать, затихать… И он в полной тишине закончил свое гневное выступление против России. Моя переводчица Сьюзен прошептала: "Я вас умоляю, сейчас встаньте и спасите, потому что убьют всех. Они так любят свою родину! В этой стране не понимают, как можно говорить плохо о том, что тебя вскормило". Я спросил: "Сьюзен, но как?" А она: "Как хотите". Помните Раймон Дадьен? Которая легла на колеса, когда повезли оружие во Вьетнам? Такая себе Зоя Космодемьянская. Я и попер, как Раймон Дадьен. И начал им рассказывать с юмором, как закрывали мои спектакли, как я обманывал советскую власть, как сумел ко дню рождения Ленина поставить "Коварство и любовь" Шиллера прямо под стенами Кремля. Как умудрился к 50-летию образования СССР во МХАТе - первом театре системы - поставить "Украденное счастье"… )

Беседовала Елена Прошина ("КП" - Крым").
("Комсомольская правда", №158, 23 августа 2006 г.)

Ялта отметила свой день рожденья

(Чего мы ждали от 168-ого Дня города? Конечно же, разноплановых городских мероприятий, незабываемого концерта и красочного фейерверка! В этом году приезжие насладились полноценно только ярким салютом. Что же касается программы праздника, то, не в обиду организаторам, она оставляет желать лучшего...

Благое начинание организаторов — продлить праздник на целых три дня на поверку оказалось не таким уж и благим. Торжество оказалось несколько растянутым, и слаживалось впечатление, что программу попросту не нашли чем насытить. Многие поклонники летней столицы, приезжающие ежегодно именно на День города, сошлись во мнении: лучше бы Ялта прожила один яркий незабываемый день, как это было в прошлом году.)

("Комсомольская правда", №161, 30 августа 2006 г.)

270 лет со дня первого взятия Бахчисарая

(В средние века и даже чуть позже — в эпоху так называемого Просвещения, Крымское ханство наводило ужас на своих соседей, устраивая набеги на земли России, Украины и Польши. Захватив и разорив Крым в XIII веке, монголо-татары подчинили себе местное население — греков, караимов и готов.

Объяснять, откуда взялись первые, не нужно. Все помнят, что они появились на полуострове во времена античной колонизации. Что же касается караимов, исповедующих особую неталмудическую разновидность иудаизма, то их считают потомками хазар. А готы пришли аж из Скандинавии в III веке н.э. в эпоху Великого переселения народов. Разговаривали они на одном из германских диалектов и до самого XV века сохраняли язык и остатки самобытности. Кого в таком случае считать "коренным народом Крыма", предоставляю судить читателям.)

Олесь Бузина
("Сегодня", №193, 30  августа 2006 г.)

Охорона природи. Екологія

Мечта имеет крылья

(Уникальный сад живых тропических бабочек, по своим климатическим и растительным условиям максимально приближенный к Коста-Рике (Латинская Америка), открыт в Севастополе. По словам владельца сада Николая Помогалова, сад "Коста-Рика" общей площадью 400 кв. м, — крупнейший в Восточной Европе и представляет собой аналог "Баттерфляй-хаус" в Берлине. Он же утверждает, что подобный комплекс впервые открыт на территории Украины. "Кроме того, "Коста-Рика" — пока единственный такой сад в СНГ", — подчеркнул Помогалов.

Сад бабочек создается при поддержке Союза содействия развитию сельского туризма в Крыму, председателем Бахчисарайского отделения которого Помогалов и является. По замыслу организаторов, сад будет функционировать круглогодично, в нем будут проводиться свадьбы и другие значимые для горожан события.)

Надежда Светлицкая
("Вечерние вести", №121, 23 августа 2006 г.)

Охорона здоров’я

А Васька слухає та їсть?

(Отак живемо...

Взятися за перо змусила нас ситуація, що склалася сьогодні навколо сімферопольської міської протитуберкульозної поліклініки. І турбує вона не лише працівників цього медичного закладу, але й його пацієнтів (а у нас під наглядом близько 5 тисяч осіб) та широку громадськість, бо від біди ніхто не застрахований. Б'ють на сполох і незалежні засоби масової інформації.

А Постійний Представник Президента України в Криму Геннадій Геннадійович Москаль після пікетування нами Представництва і відвідування нашого закладу надіслав відповідний документ до Ради міністрів АРК, де пропонував замість продажу поліклініки відремонтувати її та забезпечити новітнім устаткуванням і заявив, що готовий оскаржувати подальші дії Міноздорову в судовому порядку, якщо вони і надалі матимуть загрозливий розвиток.

Але позиція медичної влади Криму, попри все, залишається незмінною - бажання продати з молотка приміщення диспансеру сильніше за здоровий глузд та острах через можливі негативні наслідки цього вчинку. А власне, і боятися нічого, бо переможців не судять, а переможеним у нас завжди залишається народ.)…

Працівники протитуберкульозного диспансеру: Мамотенко Л. Д., Мельникова О. А., Антипенко Т, І., Радченко А. Г., Репинська Л. Н., Бекаєв А. К., Гиллунг І. А., Халімонова О, А., Лаврентьєва О. Г., Корсунова О. Н., Аухадієва А. В., Сіліна Н. Я., Гринькова Є. Н., Зинов'єва Г. П., Гінгольд Л. В., Ткаченко І. Ю., Середа Л. Ф., Сокович Л. В., Чветко Л. М., Мельникова О. О., Строгонова Є. Н., Вєлієва В. К., Медведєва А. В., Козикіна В. І., Іслямова С. І., Кутузова О. К.

("Кримська світлиця", №35, 26 серпня 2006 р.)

Фермерство. Сільське господарство

Повелитель вухатих
У Криму функціонує єдина в Україні віслюкова ферма

(Узагалі-то "повелитель вухатих" — не плід авторської фантазії, а найвища категорія управління віслюками. Як ті ж "віслюковод-новачок", "командор пробігу" та "віслюковод-ас". Вони присвоюються з урочистим врученням водійського посвідчення кожному, хто здолає верхи на клаповухому певний за кілометражем і складністю маршрут. Звичайно ж, "корочки" видаються "по приколу". Проте дітвора від дійства у захваті, дорослі теж втішаються. Це тільки на руку господарю ферми "Диво-віслючок" 29-річному Івану Помогалову. Увесь цей чудернацький ритуал, власне, і затіяний ним заради клієнтів. І, ясна річ, реклами власного господарства як осередку сільського й зеленого туризму у Бахчисарайському районі.

Шукали поні, натрапили на віслючка

Ми ведемо неспішну розмову в дерев'яній альтанцi у старому черешневому саду. Неймовірно пронизливо сюркотять цикади (через них потім ледь вдалося розшифрувати диктофонний запис). Поруч у затінку на гамаках напівдрімають молоді туристи. Інші у сусідніх бесідках, оздоблених на східний манер, потягують каву. "Як вам це?" — відволікається від бесіди і показує у бік вигону Помогалов. Побачене викликає у нас сміх: малеча, почастувавши з рук бананом чорне поросятко в'єтнамської породи, пробує натягнути йому на голову панаму, "хрюшка" прудко виривається, діти — за ним. Справжня ідилія веселого сільського життя на тлі дивовижних кам'яних сфінксів мальовничої Каралезької долини. Проте все ж "цвях" цієї ідилії — віслюки. Їх на фермі Івана — аж 38.)

Василь Драголюк
("Україна молода", №153, 22 серпня 2006 р.)

Севастополь

В Севастополе прошли гонки на матрасах

(В воскресенье 43 участника севастопольских гонок на матрасах боролись за главный приз - путевку на четверых в один из крымских пансионатов. Соревновались не только крымчане, но и гости из Киева, Хмельницкого, Москвы, Брянска, Новосибирска и Минской области. По правилам в заплыве на 80-метровую дистанцию можно участвовать на всем, что держится на воде: например, на самодельных плотах из пластиковых бутылок, надувных женщинах, резиновых лодках.)

Наталья Дремова
("Комсомольская правда", №157, 22 августа 2006 г.)

Відбудеться "севастопольський форум"

(У вересні цього року в Севастополі за участю провідних політологів України і Росії відбудеться захід під такою назвою, який має стати щорічним. Про це повідомив голова міської держадміністрації Сергій Куніцин.

"У вересні ми готуємо з провідними політологами України із запрошенням міжнародних політологів "Севастопольський форум", який прагнемо зробити щорічним для того, щоб прокреслити історичну і політичну вісь "Київ — Севастополь", щоб поговорити про перспективи розвитку Севастополя, зробити регіону в гарному розумінні промоушн. Тим більше, що нам є що сказати, що представити",— зазначив він.

На думку пана Куніцина, останнім часом звикли говорити лише про роль Севастополя у Великій Вітчизняній війні, водночас, нагадав він, Севастополь — це ще і стародавній Херсонес, звідки пішло на Русь християнство.)

("Демократична Україна", №154, 23 серпня  2006 р.)

Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.

Русские и татары устроили поножовщину в Судаке

(Крымчане повздорили с российскими десантниками. Татарин погиб от ножевого ранения

На отдыхе в Судаке российские курсанты подрались с крымскими татарами. Ссора началась около четырех часов утра недалеко от набережной в судакском кафе "Долстукъ", которое принадлежит крымским татарам. У охранников были претензии к посетителям — пятерым россиянам и двум украинцам, якобы они разбили осветительный фонарь. Отдыхающие отказывались платить и словесная перебранка переросла в потасовку.)

Майк Львовски. Крым
("Сегодня", №187, 21 августа 2006 г.)

Рязанские десантники участвовали в кровавой разборке в Крыму

(Жестокое побоище между татарами и россиянами произошло на набережной в Судаке. Один из участников драки погиб, другой с ранениями грудной клетки находится в больнице.

Семеро молодых парней из России отдыхали в крымском городе уже неделю, и за это время ни разу не привлекли к себе внимание местной милиции. На свою беду, поздно вечером они зашли в татарский бар на набережной. Было уже около трех часов ночи, когда охранники-татары заметили, что кто-то из посетителей бара разбил электрический фонарь, и обвинили в этом засидевшихся в баре парней. Однако те категорически отказались брать на себя вину за повреждение фонаря. Словесная перепалка закончилась классическим предложением "выйти поговорить". )

Евгения Скрипниченко
("Вечерние вести", №120, 22 августа 2006 г.)

Взрывы в Новобогдановке ПАРАЛИЗОВАЛИ движение поездов

(Люди сидят на пляжных полотенцах

На табло горит все та же неутешительная информация: все воскресенье и утром в понедельник поезда задерживались как минимум на пять-шесть часов. Село Новобогдановка, где в третий раз за три года взорвались артиллерийские склады, расположенные в 100 метрах от железнодорожной линии, стало черным шлагбаумом, перекрывшим дорогу домой тысячам отдыхающих. - Мы встречаем родственников из Москвы, которые едут на 80-летие бабушки, - говорит корреспонденту "КП" одна из жительниц столицы Крыма. - И никак не можем их найти. Полная неразбериха! Поезд опоздал. Он, говорят, уже прибыл и стоит на запасных путях, но родственников мы так и не обнаружили. - Я ехала на московском №207. Вместо 14.56 прибыли в 19.45, - сокрушается Мария. - До станции Синельниково все шло по расписанию, а потом начались задержки. Состав еле тащился, останавливался посреди степи. Никто из проводников не мог ничего объяснить. Бачок с водой перекрыли, хорошо хоть туалет работал. На полустанках народ все подчистую разметал у местных торговцев. - Мы не выдержали, - вступает в разговор мать двоих детей Ольга из Смоленска. - На ночь сняли комнату за 50 гривен, отдохнули, а утром пришли на вокзал и узнали, что наш поезд так и не тронулся с места. Вот, видите, сидим на пляжном полотенце. Еле нашли тень. Никаких матрасов или шезлонгов ожидающим не предоставили. В качестве подстилок люди используют надувные матрасы, газеты, картонки. Но нельзя сказать, что ничего не делается. На вокзале дополнительно выставили около 10 биотуалетов. Платный зал ожидания работает бесплатно. В нем размещают пассажиров с детьми. Однако 18 комнат отдыха все равно не способны принять всех желающих. Досталось и иностранцам. Так, немецкие туристы потребовали у туроператора перекомпостировать билеты и организовать им гостиницу. А поляки, потратившие все деньги, буквально со слезами на глазах просили их отправить в Варшаву. Прицепные беспересадочные вагоны в обе европейские столицы пошли только в понедельник с задержкой на сутки. На битком набитом вокзале дежурят усиленные наряды милиции. Ситуация пока под контролем. А вот у медиков работы гораздо больше.)

Рустам Корсовецкий
("КП" - "Крым")
("Комсомольская правда", №157, 22 августа 2006 г.)

Российские десантники зарезали в Судаке татарина

(В ночь с пятницы на субботу в кафе "Достлук" засиделась компания отдыхающих из России. Примерно в 3 часа ночи они решили рассчитаться. Неожиданно, подавая счет, официант заявил, что им придется заплатить за светильник, который якобы разбил по неосторожности один из присутствующих. Россияне заявили, что они тут ни при чем, и собрались покинуть заведение. В дверях их попыталась задержать охрана, и молодые люди решили пробиться силой.

Драка, начавшаяся у входа, переместилась на улицу. На шум и крики стали сбегаться люди. Как выяснилось позднее, многие из них сами оказались не прочь поучаствовать в выяснении отношений.

Россияне, пятеро из которых оказались курсантами Рязанского высшего военного командного училища, а один - спортивным инструктором, оборону держали долго.)

Наталья Дремова
("Комсомольская правда", №157, 22 августа 2006 г.)

"Узники" вокзала

(Двое суток на железнодорожном вокзале Симферополя на газонах, на перроне и в зале ожидания ночуют 3,5 тысячи курортников, которые не могут вернуться из Крыма домой, так как в субботу, 19 августа, произошли серьёзные сбои движения поездов, связывающих Крым с Восточной Украиной и Россией.

Предыстория такова. Около села Новобогдановка Запорожской области на артиллерийских складах военной части А2985 произошло самовозгорание боеприпасов с дальнейшей их детонацией, которая прекратилась во второй половине дня. В результате взрыва в Новобогдановке повреждены контрольно-пропускные пункты, контрольно-технический пункт, казарма, штаб, столовая, пожарное депо, баня и котельная. Для восстановительного ремонта понадобится 598 тысяч гривен.)

Екатерина Волкова
("Крымская правда", №152, 22 августа 2006 г.)

Кривавий слід російського десанту
У Судаку кримські татари побилися з курсантами з Рязані.
Один кримчанин помер

(Інцидент стався о 3.30 год 19 серпня на міській набережній поруч з кафе "Достлук". За даними слідства, у нічному кафе якраз перебували семеро російських відпочивальників віком 21—24 роки. Охоронці закладу пред'явили їм претензію стосовно розбитого вуличного ліхтаря. Росіяни ж категорично заперечували свою причетність до цього. Слово за слово — і в хід пішли кулаки. Відбиваючись від охоронців, яким на допомогу кинулась звідусіль кримськотатарська молодь, російські хлопці спробували пробитись у центр міста. Це їм фактично вдалось, адже п'ятеро із них виявилися старшокурсниками елітного повітряно-десантного командного училища із Рязані, а ще двоє їхніх земляків — спортивним інструктором підприємства і приватним охоронцем.)

Василь Драголюк
("Україна молода", №153, 22 серпня 2006 р.)

Спор из-за разбитого в кафе фонаря обернулся поножовщиной на центральной улице Судака, в которой участвовали несколько десятков человек

(От наступавших крымских татар семеро россиян отбивались как могли и чем могли. В результате драки один человек получил смертельное ранение

- Инцидент произошел 19 августа в 3.30, то есть под утро, - рассказывает начальник Центра общественных связей ГУ МВД Украины в Крыму Александр Домбровский. - В татарском кафе "Достлук" на набережной отдыхали семеро россиян - пацаны 1981-1985 годов рождения. Танцевали, выпивали, но без эксцессов. Эти ребята находились в Судаке не первый день. Компания приметная, но не проблемная, вели себя нормально. Как рассказали россияне, охрана этого ресторанчика, ребята такого же примерно возраста, предъявили им претензии по поводу того, что они, мол, разбили какой-то фонарь в самом помещении, и потребовала заплатить за поврежденное имущество. Россияне стали отрицать свою причастность. Охранники предложили выйти на улицу и там "разобраться". Россияне вышли на улицу, а там... Можете себе представить движение на центральной улице курортного города, где, кроме отдыхающих, еще и огромное число местных жителей, тем более накануне выходного дня. И получилось так, что, когда ребята-россияне вышли на улицу, к их оппонентам, охранникам ресторана, присоединилось значительное подкрепление, которое росло с каждой минутой. Сначала местных было около 15 человек, потом их число достигло трех десятков.)

Елена Озерян, Симферополь
("Факты", №153, 22 августа 2006 г.)

Двум пассажирам поезда, стоявшего в 35-градусную жару в поле на полустанке, пришлось вызывать "скорую". Запасы воды у людей закончились, а в вагоне-ресторане пол-литровую бутылку минералки продавали за четыре гривни и пива - за семь

На вокзале Донецка сотни пассажиров вынуждены были ожидать прибытия поездов крымского направления. Эпопея же с поездом Ь 48 "Севастополь-Донецк", который должен был приехать в Донецк в 21.50 в субботу, благополучно завершилась только к 0.05 уже 21 августа, в понедельник! А затем состав, опоздавший на 26(!) часов, еще семь часов приводили в порядок, чтобы отправить его обратно. В результате сотни пассажиров, ехавших на юг, тоже потеряли более суток. И это был не единственный поезд южного направления, вынужденный добираться до станции назначения в объезд.

Как рассказал "ФАКТАМ" 19-летний студент, пассажир злополучного севастопольского поезда, первая остановка состава произошла в субботу в 15.30 под станцией Федоровка (недалеко от Новобогдановки).)

Материал подготовили корреспонденты "ФАКТОВ"
Елена Смирнова (Донецк),
Геннадий Пиоро,
Елена Озерян, (Симферополь)
("Факты", №153, 22 августа 2006 г.)

"Вы слышали? Нам тут до ночи куковать!"

(Сотни людей с сумками, чемоданами и узлами сидят на бордюрах и газонах. Те, кому удалось занять скамейки, разместились, можно сказать, "по-царски". Все-таки на жестких сиденьях можно и поспать и разложить еду. Правда, тех, кто протомился на них больше суток, уже нет: счастливчики разъехались по домам. Зато прибывают новые отдыхающие из курортных городов и поселков, у которых билеты на руках. Осталось только дождаться поезда…)

Наталья Дремова
("Комсомольская правда", №158, 23 августа 2006 г.)

Поезда входят в график

(Ажиотаж на железнодорожном вокзале Симферополя, связанный с задержкой поездов, спал. Нет бушующей толпы, не слышны крики, возмущения, плач. Каждую минуту передаётся информация о прибытии и убытии поездов. Работа железнодорожников входит в нормальную колею.

Вера ЯРОЩУК, заместитель начальника вокзала:

- Обстановка нормализуется. Поезда постепенно входят в график. Есть опоздания в пределах 3-4 часов, в частности, опаздывает на несколько часов московский 286-й. К концу дня поезда пойдут по расписанию.

До сих пор в связи с перекрытием участка Запорожье - Мелитополь они шли окружным путём через Вадим, Херсон, Апостолово, а затем на Запорожье или Днепропетровск. Ситуация накалилась ещё из-за того, что сейчас конец летних перевозок, поток пассажиров огромный. Но сегодня короткий путь вновь открыт. Отправляем поезда уже за сегодняшнее число.)

Ольга Мельницкая
("Крымская правда", №153, 23 августа 2006 г.)

Залізниця тримає удар

(Вибухи боєприпасів на військових складах у Новобогданівці внесли мішанину у роботу "Укрзалізниці". Особливо важке становище склалося на південному напрямку, по якому курортники або їдуть до Криму на відпочинок, або вертаються додому із санаторіїв та пансіонатів.

Наприклад, на Сімферопольському вокзалі, здатному обслужити до 3 тис. пасажирів, зібралося до 20 тис. мандрівників, які змушені були спати просто неба, вмиватися у туалетах і харчуватися у кафе. Аби привернути до себе увагу, пасажири навіть перекрили дві колії, хоча й без цього станція була дуже завантажена.)

Олександр Кулик,
("Урядовий кур'єр", №157-158, 23 серпня 2006 р.)

Із затримкою поїздів розбиратимуться правоохоронці

(Нарешті спав ажіотаж на залізничному вокзалі Сімферополя. Нагадаємо, через вибухи на військових складах поблизу Новобогданівки було перекрито ділянку Запоріжжя — Мелітополь. Вони прямували об'їзними шляхами, тому запізнювалися на десять і більше годин. Тепер потяги пішли за розкладом, повідомила заступник начальника вокзалу Віра Ярощук.)

Віктор Хоменко. Крим.
("Голос України", №157, 26 серпня 2006р.)

ДО ЗМІСТУ

Влада. Суспільство. Політика.

Кровь, пролитая за святыню
Крымских татар били дубинками, арматурой, забрасывали камнями, но правда была за народом, и победа досталась всем

Овеянное легендами сердце Крыма — древний Бахчисарай 12 августа содрогнулся и стал свидетелем очередной расправы выпестованных крымской властью "черносотенцев" и бандформирований над его родными детьми. Еще одна черная страница его истории теперь уже никогда не будет забыта крымским татарами и будет передаваться из поколения в поколение в назидание нашим потомкам.

Расисты и шовинисты, окопавшиеся в Крыму, должны четко зарубить себе на носу, что на свою Родину возвращается народ со своей древней историей, культурным наследием, воплощенными в памятниках, кладбищах, святынях, пусть даже стертых, вовсе не временем, с лица земли.

В этой связи более десяти лет крымскотатарская общественность обращалась в самые разные инстанции Крыма и Украины с требованием переноса стихийного рынка, незаконно размещенного на территории древнего кладбища и святынь "Азизлер" — памятников местного и национального значения, взятых на государственный учет и охрану Постановлением переноса стихийного рынка, незаконно размещенного на территории древнего кладбища и святынь "Азизлер" — памятников местного и национального значения, взятых на государственный учет и охрану Постановлением СМ УССР №970 от 24.08.1963 г. За прошедшие годы в городе было построено три рынка, куда и было рекомендовано переместить торговцев, а территорию памятника передать в ведение Бахчисарайского государственного историко-культурного заповедника. Это и есть цивилизованное решение проблемы, не ущемляющее интересы ни одной из сторон. Но тем не менее существовала какая-то демоническая сила, которая упорно отказывалась выполнять рекомендации городских властей, решения судов и тем более справедливые требования крымских татар.

Бандитствующая черносотенная нечесть проявила себя, как только крымские татары непосредственно вмешались в ситуацию, когда в начале июля на рынке в нарушение Закона об охране памятников начались работы по установлению забора вокруг одного из дюрбе-мавзолея. Выразивших свой протест крымских татар бандиты зверски избили, при этом "директор" — В.Медведев лично с металлическим предметом в руке избивал пикетчика.

11 июля прибывшим на митинг протеста со всех регионов полуострова крымским татарам, да и всей крымской общественности, воочию предстало скопище боевиков, бритоголовых, существование которых так долго упираясь отрицала крымская власть. Подонки, алчущие крови и смерти не себе подобных, вызывают у нормального человека не чувство страха, а брезгливости. Крым — не Россия, где чуть ли не ежедневно убивают, зверски избивают, издеваются над студентами из африканских и азиатских стран, выходцами из Кавказа и Средней Азии. Местные подонки, перенявшие идеологию и тактику подобных расистских организаций в России, сегодня открыто бросили вызов крымскотатарскому народу. Несмотря на невероятно жаркую погоду, оскорбительные высказывания в свой адрес, пикетирование рынка на "Азизлер" крымские татары осуществляли 34 дня. Спикер крымского парламента, посетивший "Азизлер", пришел к мнению и заверил общественность, что в Крыму все хорошо и спокойно. Политик блефовал. Развязка наступила 11 августа, когда полуостров посетил премьер-министр Украины В.Янукович. В результате переговоров с руководством автономии, Меджлиса, Бахчисарая и силовых структур была намечена договоренность о переносе рынка в течение месяца, к 11 сентября.

Протоколом согласительного совещания предусматривалось:

1. Территория, прилегающая к памятнику "Азизлер" и охватывающая всю площадь, где ныне располагается стихийный рынок, безусловно, должна быть освобождена, и рынок должен быть ликвидирован. Предельный срок ликвидации рынка — 1 месяц, т.е. до 11 сентября 2006 года.

2. Предусмотреть в 2007 году финансирование противоаварийных и реставрационных работ на памятнике архитектуры "Азизлер" в г. Бахчисарае.

3. Правоохранительным органам тщательно расследовать факт нападения 8 июля 2006 года группы лиц на участников пикета с требованием освободить территорию памятника и принять необходимые меры в отношении виновных.

Однако протокол соглашения по разным причинам не подписали спикер и премьер автономии.

На следующий день, 12 августа, бандитствующие элементы осуществили свои угрозы и собственными силами попытались разогнать пикетчиков на "Азизлер". Свидетель погрома, главный редактор газеты "Голос Крыма" Э.Сеитбекиров рассказал следующее:

"12 августа в Бахчисарае у святыни "Азизлер" было назначено проведение очередного заседания Меджлиса крымскотатарского народа, которое началось около 15.00 ч. В заседании приняли участие члены Меджлиса, члены крымского правительства из числа крымских татар, представители депутатской группы ВР АРК "Pyx-Курултай". Председателем Меджлиса М.Джемилевым была зачитана повестка дня. Первым рассматривался вопрос о ситуации вокруг "Азизлер" и итогах переговоров с В.Януковичем. Председатель Меджлиса М.Джемилев, его первый заместитель Р.Чубаров подробно доложили о ходе переговоров, о путях разрешения конфликта. Был оглашен протокол соглашения, который подписали председатель Меджлиса М.Джемилев, председатель Бахчисарайской райгосадминистрации И.Умеров, председатель райсовета А.Таряник, мэр г.Бахчисарая Д.Кретов. Под согласительным протоколом отсутствовали подписи председателя ВР АРК А.Гриценко, премьера СМ АРК В.Плакиды.

Примерно в 15.30 —16.00 ч. неожиданно пришло известие о направляющейся к месту заседания Меджлиса многочисленной возбужденной русскоязычной толпы. Как выяснилось, в тот же день на площади у здания Бахчисарайской райгосадминистрации состоялся митинг, в котором принимал участие один из руководителей "Русской общины" О.Родивилов. По окончании мероприятия неуправляемая или направляемая толпа направилась к пикету крымских татар на "Азизлер". Учитывая тот факт, что нападение и избиение пикетчиков 8 июля, совершенное с особой жестокостью, является не единственной провокацией в отношении крымских татар, все стали готовиться к худшему варианту развития ситуации. При мне, естественно, находился фотоаппарат, и я, исполняя свои служебные обязанности журналиста, выбежал навстречу колонне, чтобы зафиксировать направление движения толпы и последующие события. Тогда же бойцы "Беркута" были приведены в готовность и, выстроившись в линию, преградили дорогу. Я начал фотографировать происходящее. Тогда по мере приближения толпы на меня набросился вначале один мужчина, затем к нему присоединились несколько молодчиков. Мужчина пытался выбить из моих рук фотоаппарат, отталкивал, угрожал, т.е. в нарушение Закона препятствовал выполнению моих служебных обязанностей. По мере приближения митингующих, среди которых было много молодчиков, ощущалось по их неадекватному поведению, оскорбительным выкрикам, что они готовы к физической расправе надо мной. Находясь перед шеренгой бойцов "Беркута", мне удалось отступить за них, укрыться от преследователей и избежать физической расправы. Но агрессивно настроенная пьяная толпа смяла загородительный кордон и, преодолев созданный бойцами коридор безопасности, набросилась на крымских татар. Преимущество было на стороне нападавших бандитствующих молодчиков, т.к. когда бандит непосредственно осуществляет ничем не прикрытое физическое насилие, у него нет никаких внутренних сдерживающих факторов, отсутствует чувство, что человеку такими действиями можно причинить увечья, боль. Так, на моих глазах молодчики 18-23 лет беспощадно избивали старика, били по голове, пинали. Их ничего не останавливало — ни беззащитность жертвы, ни возраст, ни стоны. В глазах только животная ненависть, жажда крови, насилия, смерти.

Затем вдруг посыпались сверху камни. Так получилось, что нападавшие заняли возвышенность, а пикет оказался внизу. Воспользовавшись выгодной позицией, боевики принялись забрасывать пикетчиков камнями и многим разбили головы. Также били стекла в окнах автомобилей. Главному редактору Крымскотатарской редакции ГТРК "Крым" С.Кишвееву нанесли удары в лицо, ножами, острыми предметами проткнули протекторы машины, которую затем перевернули. Агрессивные действия нападавших нарастали, так как с тыла, со стороны "Азизлер", другая группа бандитов, предположительно привезенная из Севастополя, приблизившись к натянутой загородительной сетке-рабице, бросила гранату со слезоточивым газом, но, не рассчитав, попала в бойцов "Беркута". В ответ спецназ открыл огонь не то холостыми патронами, не то вверх. Для устрашения применил взрывпакеты. Лишь тогда преследуемая спецназом банда рассеялась. Я не видел случаев задержания, силовики стремились не допустить прямого контакта противоборствующих сторон.

Крымские татары, получившие сообщение о погроме, на автомобилях начали прибывать на помощь пикетчикам. На них набрасывались превосходящие по численности группы боевиков. Они оказывали сопротивление бандитам. Однако численность крымских татар постепенно нарастала. Уже запаниковали так называемые торговцы. Попытка крымских татар пройти к своим соотечественникам, находящимся у "Азизлер" не удалась. Они не смогли преодолеть кордоны, также получивших подкрепления силовиков (прибыли БТРы), которые не пропустили их, опасаясь повторных столкновений. Такая ситуация сохранялась до глубокой ночи. Во время погрома из уст фашиствующих подонков в адрес крымскотатарского народа, а также депутата ВР АРК Леонида Пилунского постоянно неслись проклятия, оскорбления, угрозы. Погром был показательным, масштабным, из чего следует, что определенную часть населения Крыма готовят к широкомасштабному конфликту. Фашиствующие элементы во всяком случае продемонстрировали всем свою силу, возрастающее идеологическое влияние на общественное сознание, проявили свои "возможности", вероятно, даже не в полном объеме.

В этой связи крымским татарам необходимо предусмотреть и предпринять все меры по их нейтрализации, главным образом заставив власть прекратить этот беспредел. Как показали события, бойцы спецназа не всегда могут оперативно среагировать и обеспечить безопасность.

Также необходимо остановиться на дестабилизирующей деятельности некоторых общественных организаций и СМИ, обеспечиваемых финансовой поддержкой из-за рубежа и, по-видимому, являющихся объектами и субъектами российской разведки. Эти мысли ранее озвучивались представителями СБУ в украинской прессе.

В толпе были замечены и представители крымской власти. Так, депутат ВР АРК, председатель Постоянной комиссии ВР АРК по культуре, делам молодежи и спорту О.Родивилов находился среди толпы, но я не видел, чтобы он останавливал "молодежь", спортивного телосложения "качков". Более того, он указывал на меня, исполняющего свои служебные обязанности журналиста, и кричал, что это главный редактор "Голоса Крыма". Через  некоторое   время после этого в меня опять полетели камни. Развитие ситуации остановили силовики. Поздно ночью в Бахчисарай прибыл глава СБ Украины И.Дрижчаный. Его сопровождали прокурор АР Крым В.Шемчук, начальник ГУ МВД Украины в АРК В.Хоменко, председатель СМ АРК В.Плакида, вице-спикер ВР АРК М.Бахарев и др. Спикер ВР АРК А.Гриценко не прибыл в Бахчисарай. Во время переговоров с руководством Меджлиса силовики и председатель СМ АРК подписали протокол соглашения, предусматривающий перенос рынка. М.Бахарев, получив по телефону одобрение спикера, также подписал документ.

В течение месяца торговцы могут приходить на рынок, собирать и вывозить вещи, демонтировать торговые точки". По данным ЦОС ГУ МВД Украины в АРК "в результате столкновения в городскую больницу были госпитализированы двое местных жителей: около десяти человек, пострадавших во время столкновения, обратились в медучреждение за медицинской помощью самостоятельно, но не были госпитализированы. В настоящее время возбуждено уголовное дело по ст. 293 Уголовного кодекса Украины по факту группового нарушения общественного порядка. В настоящее время ситуация в Бахчисарае стабилизировалась и находится на постоянном контроле правоохранительных органов, проводятся активные следственные действия".

13 августа в здании Бахчисарайской райгосадминистрации состоялось расширенное совещание руководства ВР АРК, СМ АРК, Меджлиса, г.Бахчисарая и района, силовых структур по урегулированию конфликтной ситуации. В результате длительного, непростого обсуждения стороны пришли к соглашению и подписали протокол, в соответствии с которым с 15 августа начнется демонтаж контейнеров, ларьков. Полное освобождение территории и ликвидация рынка завершатся до 12 сентября 2006 г. Пикеты у рынка сняты, территорию охраняют правоохранительные органы.

Ибраим Абдуллаев
("Голос Крыма", №34, 18 августа 2006 г.)

Нет шовинистической мрази!
На полуострове безнаказанно лютуют оголтелые отморозки

Чудовищно садистские, совершенно необъяснимые с точки зрения здравого смысла выходки отдельных представителей рода хомо сапиенс по отношению к крымским татарам потрясают своей тупой, бессмысленной жестокостью.

Алло, психиатры! Патологическую ненависть и жестокость по отношению к крымским татарам со строны части последепортационных переселенцев давно пора квалифицировать в отдельный, особо опасный вид психоза с изоляцией больных шовинистическим бредом индивидов раз и навсегда подальше от Крыма. Психлечебницы по ним плачут. Настоятельно.

Крымские татары совершенно беззащитны перед лицом наглых отморозков, которые сегодня абсолютно безнаказанны, конкретно распоясались, никого не боятся и в любую минуту могут выкинуть любую мерзость по отношению к "черномазым" — от нецензурных оскорблений до нападок камнями, наездов машинами и т.д., и т.п.

Событие, произошедшее в Феодосии 4 августа в 17.00, заставило содрогнуться даже людей бывалых и закаленных житейскими невзгодами.

30 летний Шевкет Халилов, инвалид, находился в салоне своей легковой машины в районе Песчаного пляжа п.Приморское в ожидании своей матери и бабушки, которые спустились к пляжу.

Неожиданно к нему подошел незнакомый мужчина в явно нетрезвом состоянии, спросил, как зовут. Получив ответ, он сказал: "Там тебя зовут", и отправил Шевкета в сторону обрыва берега. Шевкет, вернувшись, спросил, почему тот его обманул. Неожиданно мужчина несколько раз ударил его в челюсть и в голову, сбил с ног, прыгнул в машину, попытался ее угнать, но не смог сразу завести. Шевкет побежал в сторону единственной торговой палатки за помощью, а мужчина завел машину и стал преследовать бегущего, причем с трудом бегущего, сбил его машиной и переехал. Увидев, что Шевкет встал на ноги, развернул машину и стал опять его преследовать. Эту сумасшедшую гонку остановили свидетели происшествия (славяне). Задержали преступника и вызвали милицию. Милиция произвела необходимые следственные действия, составила протокол. На место происшествия прибыли депутат BP АРК С.Теминдаров, депутат райсовета Н.Суимов.

Жителя Феодосии Андрея (имя изменено) увезли в Феодосийский РОВД. Пострадавшего — в 1-ю городскую больницу, в настоящее время его состояние — средней тяжести.

Во время составления протокола на месте происшествия жена и теща Андрея, нецензурно выражаясь, оскорбляли Шевкета по национальному признаку.

На следующий день родители Шевкета — Заслуженный артист АРК Ресуль Халилов и его жена Мелия долго не могли добиться встречи со следователем. При встрече они стали свидетелями допроса Андрея, который утверждал, что ничего не помнит. Один из сотрудников милиции, не зная, что рядом находятся родители Шевкета, подсказывал Андрею говорить на допросе "ничего не помню, не хотел этого делать". Следователь вел себя как-то странно, два раза надолго выходя из кабинета и оставляя наедине преступника и родителей потерпевшего. Андрея освободили из-под стражи(?!) с подпиской о невыезде. Он сейчас гуляет на свободе!

Родители Шевкета написали заявления об этом чрезвычайном происшествии в адрес председателя Меджлиса крымскотатарского народа М.Джемилева, начальника ГУ МВД Украины в Крыму В.Хоменко. Родителям Шевкета отказываются без ведома следователя выдать справку о том, что их сын находится в больнице.

"Как повернулось бы дело, если бы Шевкет и Андрей поменялись местами? — вопрошает отец потерпевшего. — Действия милиции предвзяты. Преступление совершено на национальной почве", — уверен Ресуль-бей.

По предварительному мнению юристов, действия Андрея подпадают под четыре статьи Уголовного кодекса Украины: "Разбойное нападение при отягчающих обстоятельствах", "Угон личного автотранспорта", "Умышленный наезд на пешехода, повлекший за собой тяжкие телесные повреждения", "Разжигание национальной розни".

До каких пор крымские татары на своей родной земле будут безвинно страдать от шизоидных выпадов невменяемой шовинистической мрази?

Гульнара Усеинова
("Голос Крыма", №34, 18 августа 2006 г.)

В. Янукович совещался с крымской властью

11 августа в Симферополе состоялась встреча премьер-министра Украины Виктора Януковича с руководящими работниками АР Крым. Премьер-министр обозначил круг вопросов, которые, по его мнению, являются наиболее важными на данный момент в АРК. Он говорил об отчуждении собственности, о коррупции, подготовке к зиме, нынешнем курортном сезоне, уборочной страде.

Важнейшим вопросом премьер Украины считает подготовку к зиме. Предпринимаются меры к заполнению подземных хранилищ газом в расчетных объемах. Крымская власть должна решить вопрос об оплате задолженности.

Коснувшись политического положения в Украине, В.Янукович заметил, что острота борьбы миновала, подписан Универсал, призванный стабилизировать положение и сохранить единство государства. В.Янукович отметил, что с Россией у Украины всегда были тесные экономические связи, но сегодня надо понимать, что есть Украинские национальные интересы и они являются для нас приоритетными. Янукович сказал, что участие Украины в разработке месторождений нефти и газа в Средней Азии, России, Ливии, странах Персидского залива создаст гарантии нашей энергообеспеченности. Глава правительства Украины считает, что власть должна работать эффективно, контролировать исполнение решений и снимать проблемы. Земельные отношения в Крыму, по его мнению, обострились неспроста. Раньше не было серьезного внимания к их решению. Есть факты захвата земель, потому что в свое время эти земли не были выделены крымским татарам для строительства жилья. Происходящее является прогнозируемой реакцией людей. В.Янукович отметил, что центральная власть должна быть готова стать партнером крымской власти в разрешении этого вопроса. Его постепенно можно решить.

Недоверие населения к банковской системе ведет к тому, что деньги залеживаются дома, не идут в оборот. Янукович напомнил о формуле золотого сечения, когда правильно распределенные финансовые ресурсы в экономической системе дают наибольший эффект. Экономика подавлена, предпринимателей, бизнесменов, промышленность перегрузили косвенными налогами, потому необходимо, считает он, взять курс на снижение налогов. Прозвучало, что изучается вариант перехода на единый социальный налог. Надо поработать с банкирами по вопросу снижения кредитной ставки в банках. Это создаст возможность открыть поток средств в Промышленность. Решать эти вопросы надо на национальном уровне, инициатива с мест ускорит процесс. Дефицит в бюджете 2006 г. в июле составил 6 млрд. гривен, а к концу года дойдет до 10 миллиардов. Глава правительства отметил, что выполнение ряда намеченных мероприятий позволит к концу года выровнять ситуацию.

Из выступлений председателя Совета министров АРК, других руководителей министерств и ведомств сложилась реальная картина положения дел в АРК. Тезисно она выглядит так:

—собрали более 1 млн. тонн зерна, инвестиции по АРК возросли на 4%, изменены приоритеты в отношении  незавершенного строительства;

—необходима инвентаризация земли, определение границ поселений;

—обострилась проблема обеспеченностью водой;

—общая изношенность электросетей;

— Крыму нужны средства на приобретение сельхозтехники.

Было доложено, что впервые за 22 года очистили русло реки Салгир в черте города Симферополя. По земле Рескомзему нужны четкие, ясные инструкции. Прозвучало, что отчужденные в свое время 350 га заповедной земли вроде бы вернули Ялтинскому горнолесному заповеднику, и в то же время в документах заповедника их нет.

Слушая выступления, Виктор Федорович периодически делал свои замечания, например, поставить даты и сроки решения проблемы, чтобы можно было проконтролировать работу. Реагируя на жалобу выступающего о разрушении оросительных систем, глава правительства сказал, что систему можно восстановить, но сохранить все, охранять ее должны местными силами, ведь из Киева охранников не пришлют. "Почему не решали вопрос до сих пор? Меня ждали? Чтобы я решение подсказал?" А потом высокий руководитель обратился к крымским руководителям: "Посмотрите на этот зал, как здесь работать? Вы что с апреля по октябрь о отпуске бываете?" Пот со всех лил градом. А дальше следовало, что проблемы надо решать, а не забалтывать. "Я вижу, что уровень понимания проблем низок. Или вы привыкли к ним, или вы их никогда не поймете". Он обратил внимание на то, что вдоль дороги от аэропорта до города видел много мусора. "Элементарные вопросы решайте сами, а в решении больших — я ваш союзник", — Сказал премьер-министр.

С большим вниманием было выслушано эмоциональное выступление уполномоченного по правам человека ВР Украины Нины Карпачевой. Она заметила, что сегодня для Крыма характерна проблема ненадлежащего управления на всех уровнях, бесконтрольность местного самоуправления, проблема работы правоохранительных и судебных органов. По ее мнению, простой человек сегодня не может защитить свои права, так как судебная система срослась с местными органами власти, и потому имеют место случаи принятия угодных друг другу корыстных решений.

Нина Карпачева много лет концентрировала свои силы на защите прав человека и мимо нее не прошло то, что из-за политической нестабильности инвестиции сократились, а проблема наделения землей стала кричащей. На ЮБК человек не может беспрепятственно пройти к морю, хотя по закону береговая территория принадлежит каждому гражданину страны. Карпачева указала, что основная масса крымских татар осталась без земли и проблему решать придется. В Алуште, не имея сил дальше бороться на законном основании за свой клочок земли, была доведена до самоубийства молодая женщина. Это событие потрясло жителей города, но не потрясло власть, органы правопорядка. Нина Карпачева подчеркнула, что судья, отказавшая в помощи и поддержке женщине, оказавшейся беспомощной, назначена, по неведению президента, судьей на новый срок, а в городском парке ей выделили 15 соток земли для строительства дома. В начале июля в Алуште одним решением отданы в аренду на 49 лет несколько гектаров земли. Только после активных протестов и вмешательства генеральной прокуратуры возбуждено уголовное дело по факту доведения до самоубийства Н.Кобелевой. Карпачева заметила: "Надо восстанавливать справедливость"

После совещания, отвечая на вопросы журналистов относительно роста цен на горючее, В.Янукович указал, что у рыночной экономики жесткие законы, но правительство путем демпинга попытается сбивать цены частных собственников. Интересовавший отдельных журналистов статус русского языка в Украине, по мнению Виктора Федоровича, может быть изменен путем референдума или внесением изменений в Конституцию государства, что в ближайшее время нереально, тем более всем известна позиция президента по этому вопросу.

В.Янукович подчеркнул, что после выборов политическая напряженность снята, и вопрос о запрете на въезд в Украину отдельных российских граждан разрешится путем достижения согласия с обеих сторон.

В заключение глава правительства Украины поддержал идею всецело содействовать работе журналистов, ибо объективная информация и конструктивная критика содействуют прогрессу общества.

Адиль Сеитбекиров
("Голос Крыма", №34, 18 августа 2006 г.)

Независимость Украины – не только завоевание демократии, но и испытание государства на прочность

Накануне 15-й годовщины со Дня провозглашения независимости Украины председатель Верховного Совета Крыма Анатолий ГРИЦЕНКО поделился с земляками мыслями о юбилейной дате. Глава парламента ни на секунду не сомневается, что много лет назад страна сделала правильный выбор. Время и новейшая история Украины подтверждают это.

Уважаемые крымчане!

Казалось бы, еще вчера мы жили в большой стране, которая называлась Советским Союзом. Это было монолитное, единое государство, в котором каждый человек чувствовал себя уверенным в завтрашнем дне, защищенным социальными институтами. И вдруг в одночасье все рухнуло. Монолит распался на 15 самостоятельных стран. Это был драматичный излом истории, отразившийся на судьбе каждого гражданина. Большинство помнит пережитые растерянность, сомнения. Ходили слухи, что СССР разрушен чьей-то злой волей, что отныне республики попадут под влияние третьих стран. Сегодня можно по-разному относиться к такой трактовке истории. Однако, на мой взгляд, Украина вышла из процесса государственного переустройства с минимальными потерями.

Я не могу сказать, что пройденный за 15 лет путь был гладким. Обретения сменялись утратами, поиски находками, ошибки открытиями и наоборот. На мой взгляд, главное, чем мы можем гордиться, это сохранением целостности страны, нравственных ориентиров, возрождением веры. Украина — территория без горячих точек. Какие бы экономические, социальные трудности ни переживала страна, в мирных условиях их всегда можно преодолеть. Поэтому призываю всех ценить достигнутый мир, политический баланс, паритетность.

События последних лет были особенно бурными и насыщенными. Президентские выборы 2004 года стали сложным экзаменом на гражданскую зрелость украинцев. И хотя порой переливались через край эмоции, подогревали страсти политтехнологи, мы прошли и через это, продемонстрировали умение слушать и слышать и отстаивать гражданские права. Итогом парламентских выборов стало создание широкой коалиции в главном законодательном органе страны. Два лидера, Виктор Ющенко и Виктор Янукович, достигли компромисса, сумели подняться над личными амбициями, стали политическими партнерами и с первых дней сотрудничества продемонстрировали обществу, что вектор развернут в сторону объединения, центром политики государства становится человек, а усилия власти направлены на улучшение жизни украинцев. Президент и премьер-министр проявили мудрость, и никакой шквал критики из оппозиционного лагеря не скроет очевидность этой истины.

Крым тоже пережил непростые этапы новейшей истории. Некоторые политические силы радикального толка пытались втянуть его в сепаратизм. Крымчане помнят обещания рублевой зоны, двойного гражданства. К счастью, радикалы давно сошли с политической арены. Сегодня в обществе есть понимание того, что Крым — неотъемлемая часть Украины и его будущее тесно связано с развитием государства в целом. Однако каждый из нас осознает значимость автономного статуса Крыма, требует уважения к этому статусу от центральной власти, и, думаю, не ошибусь, если назову сам факт существования автономии в унитарном государстве завоеванием демократии.

Мы все сдаем экзамен на гражданскую зрелость. Не каждый его выдерживает. Я говорю о некоторых горячих головах, требующих лишить автономию определенных полномочий, права иметь собственность и распоряжаться ею, исходя из интересов крымчан. Думаю, такие настроения демонстрирует лагерь маргиналов. Ответственные, взвешенные, разумные политики ищут пути для плодотворного сотрудничества, взаимопонимания и повышения уровня жизни крымчан.

Независимость — не только завоевание демократии, несущее народу свободу, цивилизацию, гражданские права, но и непростое испытание. У меня нет сомнений в том, что и Виктор Ющенко, и Виктор Янукович, и депутатский корпус автономии используют достигнутую стабилизацию для того, чтобы каждый крымчанин гордился тем, что он гражданин независимой Украины.

С праздником вас, дорогие земляки!

("Крымское время", №93, 22 августа 2006 г.)

Председатель крымского правительства пообещал навести в Крыму порядок

Председатель крымского правительства Виктор Плакида свою первую пресс-конференцию дал не после назначения на должность в начале июня, а лишь через два с половиной месяца, и совпала она с окончанием визита Виктора Януковича в Крым. Тут же поползли запускаемые известными кругами слухи, что встреча Плакиды с журналистами может оказаться первой и последней, так как премьер-министр украинского Кабмина не был доволен увиденным в автономии.

Недовольство Виктора Федоровича (Януковича) Виктор Тарасович (Плакида) объяснил просто. "Разговор был жесткий. Это естественно и абсолютно правильно, так как некое расслабление в государстве имело место быть", — сказал председатель крымского Совмина. Это "расслабление" он связывает с "определенными сомнениями у разного рода кругов по поводу того, какая политическая сила займет олимп в Кабинете министров". Сила уже определилась и заняла, а значит, от расслабленности, которая была как в целом в государстве, так и в Крыму, теперь надо избавляться. Отсюда и категорические оценки крымской ситуации у Януковича, отсюда и его жесткие требования к местному руководству, пояснил Виктор Плакида.

Но при всем негативе последних недель глава нашего правительства оказался оптимистом, потому что заверил журналистов: "Мы сделаем все возможное для того, чтобы крымчане почувствовали порядок в государстве. Порядок в Крыму будет наведен. И на это нацелены все наши силы и возможности". На пресс-конференции Виктор Плакида постарался ответить на все вопросы, заверив работников средств массовой информации в открытости и доверительности отношений крымского руководства с прессой. Также он сказал, что все замечания, пожелания и критика работников СМИ членами крымского правительства воспринимаются нормально, потому что "это есть объективная оценка нашей работы, которая позволяет делать ее еще лучше и исправлять то, с чем мы, может быть, не справляемся в полной мере". Пока же, судя по словам Виктора Тарасовича, наш Совмин справляется в полной мере со всеми вопросами. И с хорошим урожаем зерновых в Крыму, и с налаживанием отношений с Москвой, и с подготовкой к отопительному сезону. Хотя последняя проблема, а точнее, ее решение, все-таки вызывает определенную тревогу: трудно сохранять оптимизм, когда председатель Совета министров АРК твердо обещает, что "эти вопросы мы будем решать настолько, насколько это возможно в рамках возможностей бюджета и наших финансовых возможностей". Возможности в нашей стране, всем известно, ограниченные.

Неясно так же, как Совмин будет решать острый земельный вопрос, хотя о нем Виктор Плакида говорил долго и пространно. Проблему самозахватов он назвал проблемой, которая "имеет историю". А конфликты, которые вокруг этого возникают, в том числе и бахчисарайский, по его словам, "возвращают нас к истории, а не к сути вопроса и попытке его разрешения". Как же решать эти конфликты? Крымское руководство попыталось: выделило тысячу сто гектаров земли в окрестностях Симферополя для желающих ее получить. Думали таким образом снять напряженность и все претензии меджлиса. Не получилось. И Виктор Плакида в этом признался: "К сожалению, та договоренность, которую мы имели, предлагая вариант выхода из ситуации, сегодня не дала желаемого результата. И количество снятых пикетов, и количество уменьшения полян протеста не удовлетворяет сегодня обе стороны". Не удовлетворяет, видимо, настолько, что переходит в стадию острого конфликта.

Но Виктор Плакида пообещал "навести порядок в этом вопросе в короткие сроки" и с оптимизмом заметил: "То, что наведем <порядок>, не сомневаюсь!" Его оптимизм объясняется как наличием постоянно действующих рабочих групп (ЭТО ХОРОШО, считает председатель), так и тем, что Мустафе Джемилеву, лидеру нелегитимного меджлиса, предложено стать советником Виктора Януковича. "Это ОЧЕНЬ ХОРОШО, уверяет Виктор Плакида, - потому что информация должна быть максимально короткой для того, чтобы ее <проблему> решать на высоком уровне, если у нас тут не получается".

Анна Самохина
("Крымское время", №93, 22 августа 2006 г.)

Як усували профспілкового лідера

Винайшовши таку форму самоорганізації, як профспілки (а сталося це в Англії), трудовий люд заспокоївся, тепер у нього була структура, яка могла захистити пролетаря чи ремісника від свавілля капіталіста. Що ж до нашої історії, про яку ми розповімо згодом, то тут капіталізмом і не пахне. Тут ми маємо банальний приклад усунення з посади і спробу незаконно звільнити людину, яка віддала профспілковій діяльності понад сім років свого життя. Виявляється, у нас ще не перевелися керівники, в тому числі й серед профспілкових функціонерів, для яких закон що дишло — куди повернув, туди й вийшло. Ці люди, засліплені старими, облудними стереотипами, ніяк не можуть зрозуміти, що в Україні будується правове суспільство і що з кожним роком значення законності набуватиме дедалі більшої ваги.

Не знала, не відала голова профспілкового комітету Управління по господарському обслуговуванню при федерації незалежних профспілок Криму Марина Миколаївна Сидюкова простої істини, що все вирішують кадри. Ось змінилося керівництво Федерації незалежних профспілок, а за цим прийшов новий керівник її структурного підрозділу — Управління по господарському обслуговуванню пан Барсегян і здав у оренду два автомобілі. І хотілося пану Барсегяну, щоб ця оборудка чомусь залишилася таємною, а чому, пан Барсегян знає. Але таємного режиму створити не вдалося, і пішла гуляти по Сімферополю відповідна інформація. І дуже розсердився пан Барсегян. Так розсердився, що став шукати винних у витоку інформації. І здалося йому, що витекла ця інформація через його секретаря Марину Сидюкову. І тоді заходився пан Барсегян звільняти Марину Миколаївну. Причому навіть у збірник законів не зазирнув. А якби взяв до рук хоча б Закон України "Про профспілки, їхні права і гарантії діяльності", затверджений ще президентом Л. Кучмою 13.12.2001 року, то прочитав би, наприклад, у ст.41 таке: "Звільнення членів виборчого профспілкового органу підприємства, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівники, профспілкового представника... допускається за умови наявності попередньої згоди виборчого органу, членами якого вони є, а також вищестоячого виборчого органу цієї профспілки (об'єднання профспілок)".

Вивчаючи документи, люб'язно надані нам М. Сидюковою, просто дивуєшся юридичній неграмотності і недолугості пана Барсегяна. Можна усе зрозуміти, тільки не можна погодитися з тим, яким "макаром" він вирішив звільнитися від не симпатичної йому секретарки.

Можливо, пан Барсегян непоганий господарник, але ж і йому потрібно знати чинне законодавство. Не звільнивши Марину Миколаївну простим способом, заходився цей керівник скорочувати одиницю, на якій працювала М. Сидюкова. І знову прокол — не повідомив її вчасно про це і не надіслав відомості до міського центру зайнятості. Нічого йому не залишалося, як переселити Марину Миколаївну з приймальні до кабінету... завгоспа. І знову порушення закону. На захист стала республіканська організація профспілки працівників радіоелектроніки і машинобудування, де на обліку перебуває профспілка Управління по господарському обслуговуванню.

Авторитетна комісія обстежила умови праці багатостраждальної секретарки пана Барсегяна і прийшла до висновку, що на новому місці абсолютно відсутні елементарні умови для виконання М. Сидюковою своїх службових обов'язків, і що пан Барсегян грубо порушив ст. 21, ч.1 Кодексу законів про працю України. Тут навіть не було телефонної системи, яка б дозволяла зв'язувати шефа з абонентами, не кажучи вже про факс чи комп'ютер. Цей висновок члени комісії зафіксували в окремій довідці, поінформувавши керівництво Федерації незалежних профспілок Криму і пана Барсегяна. Але ніхто з цих адресатів навіть пальцем не ворухнув, аби виправити становище.

Доведена до відчаю, Марина Миколаївна Сидюкова пише листа голові профспілок України Олександру Юркіну. "В Управлінні по господарському обслуговуванню, — пише вона, — я працюю з 1997 року. За цей час маю подяки і заохочення. З другого року роботи в УГО по сьогодні очолюю профспілкову організацію, є членом республіканського комітету профспілок працівників радіоелектроніки і машинобудування. Однак з приходом у лютому 2006 року нового начальника УГО при ФНПС Барсегяна Г. А. без пояснення причин він поставив питання про моє звільнення з посади секретаря-друкарки приймальні шляхом подачі заяви за власним бажанням. В разі невиконання цієї вимога Барсегян Г. А. пообіцяв звільнити мене за статтею.

Отримавши відмову, пан Барсегян своїм наказом перемістив мене з приймальні, доручивши виконання моїх обов'язків секретаря комірнику. Таким чином, я фактично не маю можливості працювати згідно з посадовою інструкцією..."

Розмірковуючи над перипетіями історії, про яку ми розповіли, мимоволі думаєш ще про один аспект — моральний. Кажуть, нова мітла пo-новому мете. Це так. Але приводят з собою нову команду, керівник будь-якого рівня повинен дуже уважно поставитись до тих, кого ця нова команда повинна змінити. В нашому випадку можна було б і не здіймати бучу, не ламати дрова і тим паче не пропонувати Марині Миколаївні Сидюковій нову "рівноцінну" посаду... прибиральниці.

Профспілки покликані захищати працюючих. Так було у Росії у 1905році, так було у нас за часів радянської влади, так є нині. Але спостерігаючи за тим, як профспілки виводять своїх активістів на вулиці і площі, ми навіть не задумаємось над тим, а що ж, власне, відбувається у самих профспілках. А там, як ми бачимо, відбуваються процеси, далекі від модернових. Про це повинні знати пересічні члени профспілок, які ще вірять у силу своїх "тред-юніонів" і регулярно сплачують членські внески, навіть не думаючи про те, що на ці внески вони утримують часто недолугих профспілкових функціонерів.

Олександр Кулик,
("Урядовий кур'єр", №156, 22 серпня 2006 р.)

З днем народження, Україно!
П’ятнадцять кроків до великої мрії

В історії, як і в житті, задарма нічого не дається. І народження Української держави — це цілком заслужений підсумок історичної діяльності нашого народу, який поколіннями виношував ідею власної державності. Тим же, хто нарікає на надто пізню появу України на політичній карті світу, варто пригадати давню східну мудрість: будь-яка подія відбувається лише тоді, коли ти до цього готовий. Саме тому, говорячи словами Володимира Вінніченка, щойно "сили, що містять у собі ідею самостійності", дозріли до того, "щоб здійснити її", вони відразу отримали для цього слушний геополітичний момент. І от уже п’ятнадцять років, як Україна є повноправним суб’єктом міжнародних відносин. І хоча претензії на своє гідне місце в світі нами ще повною мірою не заявлені, наш дитячий, за мірками держави, вік залишає нам ще вдосталь можливостей для розвитку. І те, яке місце посяде Україна в світових економічних і політичних процесах, багато в чому залежатиме від нас самих.

Державна незалежність — це не лише свято, яке, сподіваємося, завжди тепер буде з нами, але й підведення певних підсумків, причому не завжди втішних. Нам не вдалося вирішити ще багато проблем. Таких, як, наприклад, подолання відчуженості між народом і владою або використання державної машини як інструмента служіння окремим політичним силам, а не суспільству загалом. Актуальною залишається і проблема особистої, моральної і правової відповідальності політиків. Крім того, не варто применшувати загрозу втрати економічного суверенітету, яка поки що залишається. Тому напередодні свята ми звернулися до експертів "Дня", більшість з яких були не тільки безпосередніми учасниками, але й своєю діяльністю наближали ту доленосну подію 15-річної давності, з проханням відповісти на кілька запитань: яке найбільше досягнення цих 15 років? Які надії не виправдалися й якi шанси були втраченi? Як змінилося ваше життя за ці роки?

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Найбільшим досягненням є те, що Україна відбулася як незалежна держава. Вона стала суб’єктом міжнародного права. І сьогодні, вирішуючи міжнародні питання, європейський світ не може не рахуватися з Україною як з державою. Ще зазначу, що протягом 15 років Незалежності, попри всі складності та гострі проблеми, які були в Україні, нам удалося зберегти мир і злагоду як системну позицію. Гадаю, що такі фактори можуть бути підставою зауважити, що саме це є найбільшим досягненням. Враховуючи неспокій, конфлікти, складнощі різного характеру, які відбуваються у світі, країна вистояла й не впала на коліна в економічному, політичному та міжнародному планах. Вона є державою. А втраченим шансом є те, що нам не вдалося вибудувати єдину політичну стратегію — й внутрішню, й міжнародну. Ми будували політичну стратегію залежно від того, який уряд чи президент приходить. Це є втратою, бо саме це було сигналом для наших партнерів у світі, що з Україною не можна розвивати широкі масштабні відносини в різних сферах, оскільки вона непередбачувана. На сьогодні це залишається недоліком. Ось прийшов новий уряд. І в них, безумовно, є низка проблем: енергетичних, газових. Але ж вони остаточно не визначилися з політичним курсом країни. Ми до цього часу не маємо передбаченого Конституцією України закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики, який Верховна Рада мала б прийняти. Ці засади мають бути в основі діяльності як Президента, уряду, так і всіх інституцій управління Україною в цілому. Ми не були послідовними й вирішували проблеми внутрішньої та зовнішньої політики під впливом або Заходу, або Сходу. А самостійно, як належить державі, ми не могли або не хотіли жити. Ще один момент: ми не зуміли налагодити професійне управління всіма сферами життєдіяльності України. Я вважаю, що основна причина цього — брак відповідальності еліти. Лідери, які, приходячи до влади, керуються особистими амбіціями, не розвивають Україну. Щойно на чолі держави стає справжній професіонал, людина не заангажована, не популіст, одразу ми відчуваємо, що ситуація змінюється на краще. Що стосується мого особистого життя, то воно покращилося. І зарплата, й пенсія в мене і в моїх рідних зросли. Але морально, в політичному плані, я не задоволений. Бо я бачив, як на моїх очах розвалюється те, що ми так важко створювали. Це відбувалося внаслідок невігластва, непрофесіоналізму, політичних інтриг, через втручання в наше життя тих, хто не повинен туди втручатися за жодних підстав.

Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії:

— Найголовніше досягнення цих 15 років — це, перш за все, демократія. Особливо це стало помітним після "помаранчевих" подій, адже створилися відповідні умови. А найбільша помилка, а точніше вада влади — це невміння знаходити компроміси. Для незалежної держави це дуже важливий момент. Значною невдачею, на мій погляд, для України є знаменитий меморандум Ющенко — Янукович. А найбільшим розчаруванням для нації є, насамперед, втрата віри, піднесення, моральних сил, здобутих під час помаранчевої революції. Я також вважаю, що сьогодні, через 15 років усе ж таки є загроза нашому суверенітету й незалежності. Причому тут річ не в зовнішніх чинниках, — загроза може реалізуватися через прорахунки самої влади всередині держави. Адже всі зовнішні тиски й несподіванки можуть відіграти фатальну роль тільки тоді, коли всередині країни буде підготовлений для цього фундамент. Але все ж таки я впевнений, що Україна відбулася як держава. ЇЇ тепер знають на світовій арені, в нас дуже хороший демократичний світ. Переконаний, що наша держава витримає всі випробування. Що стосується того, як змінилося моє життя за ці 15 років, то воно вимірюється тим, що я написав, що підготував, що усвідомив і передав людям. Щодо цього я не можу скаржитися на долю, бо можу писати те, що думаю й відчуваю. А це великий плюс і ще один крок уперед.

Степан ХМАРА, колишнiй політв’язень, народний депутат Верховної Ради України I, II і IV скликань:

— Безумовним досягненням для мене є той факт, що Україна відбулася як суб’єкт міжнародного права і як держава, визнана у світі. За це боролися та віддавали своє життя багато поколінь українців. Водночас за ці роки не відбулося підйому в усіх сферах суспільного життя. І головна втрата полягає в тому, що за всі роки незалежності так і не була створена патріотична й одночасно компетентна українська влада, яка б професіонально та настирливо відстоювала національні інтереси. Відсутність такої влади не дала Україні, що має всі передумови, піднятися на високий рівень суспільних відносин. Крім того, я вважаю, що зараз, безумовно, існує загроза нашій державності. Події цього року відкинули нас далеко назад. Усупереч волі українського народу, антидержавні, антиукраїнські сили знову спливли на поверхню. І нова парламентська більшість абсолютно не відображає волевиявлення народу. Створена коаліція на чолі з Партією регіонів і долученими до неї зі своїми вісьмома відсотками комуністами та "рожевими комуністами" ще не доросла до розуміння національних інтересів України. Що у свою чергу загрожує ослабленням українського суверенітету, однією зі складових якого є входження України в систему євроатлантичної безпеки. Що стосується особистих відчуттів, то моє особисте життя нерозривне з політикою. Тому мені зараз особливо гірко від того, що так важко триває процес побудови держави після колоніального стану. Особливо гірко від того, що на 15-му році незалежності знову порушують питання, що ставить під сумнів державний статус української мови. Мене корчить, що у так званому універсалові переказується 10-та стаття Конституції в гіршому варіанті, і це подається як досягнення. Це мене дуже пригнічує. Але попри весь цей негатив, радує стан нашого суспільства, яке у своєму розвитку значно випереджає політичну еліту. У суспільстві поменшало страху та побільшало компетентності. А це вже успіх й одночасно надія.

Володимир ПРИТУЛА, голова Громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Найбільше досягнення України за минулі 15 років полягають саме в закріпленні та розвитку незалежності країни як держави-члена ООН, яка відіграє певну роль у світовій політиці. З історії відомо, що Україна кілька разів проголошувала свою незалежність, однак частіше за все через зовнішній військовий тиск вона втрачала незалежний статус, винятком є хіба що період Київської Русі. Були "оракули", які й 1991 року передрікали таку ж саму долю, однак Бог цього разу був милостивий до України та послав нам кращу долю. Разом із тим, зміцнення та розвиток таких факторів незалежності, як армія й флот, власна грошова система, власна система державного управління та законодавства, яке визнане одним із передових у світі, вироблення та зміцнення на українському ґрунті демократичних цінностей, які зменшують ризик повернення адміністративно- командної системи, — це все заслуга самого народу України. Звичайно, поступ України можна визнати не досить стрімким, але це поняття відносне, бо кожному б хотілося йти швидше. Однак у соціальних процесах завжди спостерігається певна послідовність, яку не можна порушити. І саме тому, що Україна має таку складну історію, вона не могла мати й менш складний процес зміцнення незалежності, ніж він є зараз. Скажімо, темп поступу прибалтійських країн лише теоретично міг би бути застосований в Україні, а на практиці Україна не могла не пройти через десятирічну кумівську командно-адміністративну систему, бо саме так в українському менталітеті могло утвердитися розуміння необхідності демократичного правління, вільних виборів, реальної багатопартійності, залучення молоді в політику й економіку, неприйнятність авторитаризму.

Розвиток України значною мірою ускладнило те, що нам не вдалося домогтися реальної заборони Комуністичної партії та комуністичної ідеології, яка несе загрозу людству. Фактично вона відрізняється від нацизму лише тим, що вивищує класові, а не расові інтереси. Звичайно, це хоча й помилка, але помилка дещо вмотивована, бо в Україні, де три чверті дорослого населення входило до складу Компартії, не можна було в повній мірі застосувати люстрацію. Однак, разом із тим, слід було перетворити декларативну заборону Компартії на реальну — заборонити чільні посади найбільшим функціонерам партії, викрити сітку агентів іноземних спецслужб, у правовому сенсі задекларувати та поставити вище всього іншого — можливо, безпосередньо у Конституції! — інтереси держави та народу України. Це дало б змогу нам зараз чіткіше позначити їх у суспільній свідомості, мати систему інтересів, а не "кашу" з них, як це є нині...

Стримало наш поступ те, що ми на початку 1990-х років утратили шанс провести політичну та економічну реформи та не змогли піти шляхом хоча би тієї ж Польщі, яка успішно пережила так звану шокову терапію, зате не топталася на місці, як ми. Ми ж провели приватизацію "як у Росії", й у результаті нічого ніхто не має — середнього класу немає, приватна економіка несформована. Спочатку були надії на Кравчука, потім сподівалися на Кучму, в якого була сильна команда, однак це лише привело до втрати часу. Наприклад, якби земля була роздана селянам не у другій половині 90-х років, а її приватизація була проголошена одним із перших законодавчих актів 1991 року, то нині ми б мали міцне селянство й міцний ринковий аграрний сектор, який би, крім іншого, був би одним із гарантів незалежності держави, бо Україна завжди була сильною саме селянською свідомістю. Таким чином, маючи на рівні з цим науку й окремі підприємства промисловості світового рівня, ми могли б значно швидше модернізувати свою економіку. А це б сформувало еліту України зовсім іншої якості, ніж та, яка зараз чубиться "біля корита"...

Тому мої найбільші сподівання на найближчі роки полягають у тому, що скоро буде сформована ця українська еліта, для якої інтереси держави та народу будуть вищими за все інше. Однак для цього характерною рисою нашого суспільства має стати також умова, що саме державні та народні інтереси забезпечуватимуть стабільність життя в країні, що перевагу матиме саме патріотична поведінка та патріотична політика. Саме поняття "патріот України" має бути шанованим у суспільстві та розцінюватись як найвища чеснота, яка забезпечує й пошану, й перевагу. Тому еліта має відчути себе відповідальною за долю держави й народу, за всі аспекти розвитку України в майбутньому. Українська еліта має увійти в історію як спільнота, яка виграла, відстояла, захистила свою державу й свій народ, зуміла знайти правильний шлях розвитку, а не спільнота, яка втратила вже здобуті перспективи. Я сподіваюсь, що Україна не згубить нинішній шанс стати врівень з іншими державами світу, ввійти до когорти поважаних та достойних країн і народів Землі.

Як змінилося за роки незалежності особисте життя? Та що там особисте життя? Якби тільки жила наша Україна щасливою та заможною, це й визначатиме наше особисте життя.

Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук, завідуючий відділу Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України:

— Для мене як для історика (який значну частину життя прожив у неіснуючих тепер СРСР/УРСР) найбільше досягнення цих 15 років це — сам факт існування України як держави, як життєздатної спільноти. Добре відомо, що спроби утвердити незалежну Україну в ХХ столітті були (в силу відомих причин) обмеженими в часі (до речі, й у просторі). Це значною мірою сприяло формуванню тези про нежиттєздатність українського державницького проекту. 15 років, що минули, навіть за умов наявних проблем, — наочне спростування згаданої тези.

Принципово й те, що за ці роки в країні виросли покоління, для яких поняття "незалежна Україна" є аксіоматичним, як і поняття "права людини", "свобода пересувань", "свобода слова". Вірю, що ці поняття ніколи не будуть девальвовані, не зважаючи на те, якого кольору штандарти піднімає чинна влада.

Щодо втрачених шансів. Після колапсу СРСР усі серйозні експерти твердили, що з-поміж колишніх союзних республік Україна мала найкращі стартові позиції для реформ, входження в ринкову економіку, для інтеграції у світову спільноту. Ці надії, на жаль, не справдилися. І, в першу чергу, через наші внутрішні причини. Ось чому в мене завжди викликають іронію багатозначні заяви про те, що, мовляв, на Заході чи в Європі на нас ніхто не чекає. Та озирнімося навколо себе! На кого чекати? На країну, де порушуються закони, де процвітає корупція, де жахлива екологія, де бізнес настільки злився з владою, що їх не те що розділити, а навіть роздерти неможливо etc.?

Найбільшим розчаруванням для мене став крах "помаранчевих" сил, яким я симпатизував, які підтримував. 2004 року В. Ющенко виграв битву, але 2006-го В. Янукович виграв війну. Перший поступився принципами, другий, схоже, (попри дипломатичні декларації) — ні. Conclusion: ми приречені пережити добу реваншизму в країні, яку розкололи (розкололи-розкололи, хто б там не заперечував!) ще 2004-го політтехнологи та продажні (у першу чергу теле-) журналісти, створивши нібито ворожі образи Західної та Східної України. А це не додає позитивних перспектив ні політикуму, ні соціуму.

За цих умов надзвичайної ваги набуває роль інтелігенції, інтелектуалів, громадської думки, які повинні створити систему тиску на владу, не боятися говорити правду. Та за 15 років українська інтелігенція фактично не змінилася. Її представники на різного роду зібраннях переважно медитують на теми "неукраїнської влади" та накручують один одного ламентаціями про "руку Москви". Це — контрпродуктивно, й 15 років достатньо, щоб це нарешті зрозуміти.

А що стосується мого особистого життя, то воно змінилося просто радикально. Особливо якщо порівнювати, яким воно було раніше — за "залізною завісою" та з однією, "єдино правильною" історією. Колись у СРСР часто співали пісню "Никто не даст нам избавленья: ни Бог, ни царь и ни герой..." В останні 15 років ці слова нарешті матеріалізувались. У небуття пішли надії на патерналістську роль будь-кого (держави в тому числі). Ти мусиш "робити себе сам", покладатися на власні сили. Це нелегко, але це той імператив, без якого не вижити.

Ярослав КУРКО, доцент юридичного факультету Чернівецького Національного університету, голова правління Чернівецької обласної організації ТОВ "Знання" України:

— Найбільшим досягненням незалежності вважаю те, що наша держава вийшла на демократичний шлях розвитку, коли влада формується в результаті виборів і змінюється через вибори. Хотілося б, щоб такий стан справ залишився незмінним. Незаперечним здобутком є реальна свобода слова в Україні, становлення громадянського суспільства, розвиток ринкових відносин.

Чимало було за ці роки й помилок. Проте найбільшою є наростаюче відторгнення влади своїми ж громадянами. З кожними новими виборами зростає кількість громадян, які голосують проти всіх. А це означає, що люди все більше зневіряються в діях влади будь-якого партійного окрасу. Останній приклад — дії "помаранчевої" коаліції. У цій ситуації керівництву України можна хіба що взяти приклад зі своїх колег із Росії та видалити з бюлетенів для голосування графу "проти всіх". Тоді влада позбудеться клопоту й формальної оцінки своїх дій громадянами.

Основне, що втрачене за роки незалежності — це темпи внутрішніх і зовнішніх змін, необхідних громадянам України. На сьогодні, замість цілого ряду вкрай необхідних суспільству реформ, маємо тупцювання на місці, а часто й відступ від досягнутого, а ще несистемні, непланові, непередбачувані дії влади як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях. На мій погляд, як правило, прихід кожної нової владної команди, особливо на регіональному рівні, погіршує ситуацію. Майже всі наступні дії влади є запереченням досягнень попередньої команди, навіть у межах каденції одного президента. А звідси й "маємо те, що маємо"...

Одним із найважливіших завдань майбутнього розвитку України вважаю збереження основних векторів розвитку держави. А саме — збереження тих пріоритетів, які маємо сьогодні. Це демократизація, захист прав і свобод громадян, ринкові перетворення в економіці, належний соціальний захист у внутрішній політиці, а у зовнішній — співпраця з ЄС, вступ до СОТ, розвиток рівноправних партнерських відносин із Росією та іншими країнами. Щоб прихід різновекторних політичних сил до влади в Україні не змінював корінних і базових засад внутрішньої й зовнішньої політики, не піддавав ревізії основи політики держави України як незалежної, демократичної, правової та соціально-відповідальної перед своїми громадянами.

Значною мірою змінилося за роки незалежності й моє особисте життя. Здобув другу вищу (юридичну) освіту. Радикально змінив напрям професійної діяльності — вже вісім років займаюся науковою, викладацькою й практичною діяльністю у сфері земельних й аграрних відносин та земельно-оціночної діяльності. Більше ніж десять років керую громадською незалежною, неприбутковою обласною організацією товариства "Знання" України. Реалізував на теренах області декілька загальнонаціональних проектів у сфері реалізації виборчих прав громадян та розвитку ЗМІ як незалежних і незаангажованих.

Артем ІВАНЦІВ, керівник інформцентру обласної організації НРУ (м. Дніпропетровськ):

— Головне досягнення 15 років незалежності — це те, що Україна відбулася як самостійна держава. Вона визнана світовою спільнотою і, що найважливіше, — здобуття незалежності відбулося мирним шляхом, без кровопролиття. На жаль, за минулий період українське суспільство не змогло реалізувати багато чого з того, на що сподівалися люди, голосуючи на референдумі 1 грудня 1991 року. Ми не досягли високого добробуту, розвиненої демократії і, ймовірно, тому Україна залишається поза Європейським Союзом. Однак, головне розчарування, на мій погляд, — несправджені надії й очікування, пов’язані з Майданом. Хоч би що там говорили, але помаранчева революція все-таки була. Насамперед — у розумах людей. Наші громадяни взаємно, вперше відчули свою значущість, відчули силу та можливість впливати на власну долю. На жаль, надії на те, що у країні буде нова влада, м’яко кажучи, не справдилися.

Проте людина живе, поки сподівається на краще. Особисто я хочу після закінчення історичного факультету вступити до аспірантури та захистити дисертацію. Моє захоплення — археологія середніх віків і нового часу. З 2003 року я працював в експедиціях на розкопках Богородицької фортеці й Української оборонної лінії. Ця сторінка вітчизняної історії XVII—XVIII століть мало досліджена. Займаючись цією проблемою, я відпочиваю душею. Іноді кажуть, що археологія зовсім не пов’язана з сучасністю. Можу запевнити, що це не так. Розуміючи минуле України, набагато краще розумієш сьогодення.

Євдокія ГОЛОБОРОДЬКО, доктор педагогічних наук, професор Херсонського державного університету:

— Зміни, які відбулися за 15 років незалежності, безперечно, відчуваються. Ось, наприклад, підхід до справи. Це опитування дає можливість не тільки для схвальних відгуків і красномовних висловів, але й простір поміркувати, проаналізувати. Тому із задоволенням викладу свої думки.

Досягнення за 15 років мають бути, й вони, звичайно, існують. Наприклад, останнім часом з’явилися дуже багато товарів, з чим раніше в нас були проблеми. Посилилися контакти між людьми з різних держав, якось вільніше їздять, більше спілкуються, зустрічаються. А також свобода слова та думки. Інша річ, як вони використовуються, як формуються думки, висловлюються, наскільки конструктивно. Але хочеться підкреслити, що все це в більшій мірі відбулося не за рахунок старань офіційних кіл держава. Це відбулося за певними внутрішніми законами розвитку суспільства, майже стихійно. За рахунок інших країн.

Помилки теж є. Але вони, мабуть, закономірні, бо ми вже звикли до такої тези — "не помиляється той, хто нічого не робить". На мою думку, найбільш суттєві та серйозні помилки були такі: по-перше, Україна в ХХ столітті, тобто в складі Союзу, була однією з розвинутих республік, і наша помилка, що ми це не зберегли в належному стані. Усе розпалося, потихеньку розвалилося. Система в галузях того ж таки сільського господарства, промисловості просто зруйнувалася.

По-друге, нерідко замість того, щоб використовувати ресурси зі своєї історико-культурної скарбниці, менталітету народу, працювати всередині держави, ми чомусь працюємо назовні, більше враховуємо думки та досвід зарубіжний. Ніхто не каже, що це погано, але тоді це треба застосовувати, коли в основі лежить своє.

По-третє, дуже мало й неефективно ми використовуємо колосальний інтелектуальний потенціал представників свого народу.

По-четверте, ми втратили вплив на наше майбутнє — нашу молодь. Це дуже серйозна проблема. Зараз стоїть питання — чи зможемо ми найближчим часом зробити так, щоб молодь наша була фізично й морально здоровою?

На жаль, за роки незалежності ми не використали повною мірою стан своєї незалежності. Якщо ми — незалежна держава, то треба було все планувати й жити за встановленим статусом, міркувати й працювати як незалежна держава. Але ми таки підпали під вплив сильних держав світу. І це треба визнати.

Але сподівання на краще є завжди. У кожного народу, в кожної людини. Сподіваюся, що зараз не тільки керівникам держави, але й простим громадян зрозуміло — що відбулося, що треба виправити та змінити на краще, щоб організувати своє життя належним чином. На мою думку, щодо змін на політичному рівні, то вони мають бути конструктивними. Вважаю, вже треба перестати говорити багато, а почати багато працювати. Жодна діяльність не проходить безслідно. Позитивні результати обов’язково з’являться. І швидко, й помітно.

Друге сподівання моє — як людини старшого віку, як педагога. Ми зможемо підійти до молоді з належною повагою та передамо їй свій багатий досвід, накопичений довгими роками. Допоможемо знайти їй своє місце в житті, передаючи їй естафету, яку ми пронесли від попередників.

Дуже хочеться вірити, що буде інше ставлення до людини, особливо до людей праці. Вони того варті — у великих колективах, на селі, у місті, в області країни. Якби це було, то ми б більш успішно будували нове українське суспільство. І я вважаю, що це буде, інакше ми нічого вартого уваги не зробимо.

За останні 15 років змінилося й моє особисте життя . З усіх принципів я визнаю (й вважаю його переконливим і дієвим) віковий принцип. І як би там не рухалося життя в суспільстві, ти стаєш більш уважною, розумною, мудрою людиною, озброєною досвідом на предмет аналізу, оцінки того, що відбувається навкруги. Можливо, особисто моє життя й не погіршилося за ці роки, але соціальне тло таки відчутно додає йому сумних кольорів. Ситуація в країні, а особливо в сільській місцевості, де моя сім’я нерідко буває. Там багато людей зневірених та знедолених. Ось це мене турбує... А також я відчула за останні 15 років, як змінилися стосунки в сім’ях, між близькими людьми, між друзями. Усе інше, й скажемо правду, не на краще. І, знову таки, нам треба багато працювати, аби зробити своє життя більш оптимістичним, більш радісним. І працювати із задоволенням.

Тамара ОГОРОДОВА, голова Громадської організації "Запоріжжя — наш дім":

— Найголовніше досягнення України за 15 років незалежності — це побудова більш-менш демократичної держави. На жаль, у соціальній та економічній сферах досягнень майже немає. Демократія проявилась у свободі думки, слова, вільному виїзді за кордон.

А от у політиці ми не досягли головного: вона не стала чесною. Сьогодні все будується на грошах, а те, що будується на грошах, гальмує розвиток демократичних процесів. Те, що ми сьогодні спостерігаємо, — це великі гроші, які вкладаються в політику для того, щоб потім мати доступ до бюджету країни. Такі процеси можна побачити й на рівні держави, й на рівні окремих міст. Деякі політичні сили погоджуються на коаліції будь-якого кольору, щоб тільки отримати більше влади й доступ до бюджету.

Найбільша помилка, яку б хотілося виправити, — це приватизація. Тому що спочатку вона планувалася як акціонування всіх державних підприємств й отримання кожним громадянином України сертифіката, який 1990 року коштував 29 тисяч рублів, а 1996 року — 10 гривень. Тобто знецінився більш ніж у 1000 разів. Це призвело до збідніння людей та втрати контролю за підприємствами, що приносять державі значні прибутки. Таким чином, усі прибуткові підприємства сконцентрувались у руках декількох кланів. Тому, я вважаю, приватизацію провели незаконно. У цій приватизації з 1996 по 1998 рік брали участь усі представлені в парламенті сьогодні політичні сили.

Є помилки й політичного характеру. Але назвати їх однозначно помилками неможливо, тому що народ не перевиховаєш. Якби ми, наприклад, 1994 року обрали президентом академіка Юхновського, то, можливо, жили б і розвивались по-іншому. Усі негаразди тягне за собою політична незрілість, тому що протягом 70 років ми нікого не обирали, а лише вкидали папірці з давно визначеними іменами. Тому вимагати від народу, щоб він за 2—3 роки навчився робити свідомий вибір, при цьому аналізуючи всі існуючі в Україні політичні сили, несправедливо. Більшість українців просто робили вибір, довіряючи тим чи іншим політикам, не замислюючись, чи варті вони довіри.

За ці 15 років незалежності Україна, як більшість прибалтійських країн, утратила шанс досягти в економіці рівня європейських країн. Адже на момент виходу нашої держави зі складу СРСР Україна була досить розвиненою економічно. Річ в іншому — ці досягнення потрібно було підтримувати завдяки впровадженню нових технологій. Але цього зроблено не було, й пішли процеси, що практично знищили все напрацьоване. Наприклад, військові підприємства, (а їх було дуже багато — Авт. ), якби вчасно були переведені на нові технології, то доля їхня склалася б інакше, але Україна цей шанс втратила. На мою думку, при розумному підході до економіки ми б уже давно були на рівні Польщі.

Сьогодні всі сподівання — на нову політичну еліту. Як би нині не ставились до Віктора Ющенка, він уособлює ті демократичні сили, що за часи незалежності своїми руками заробили собі й соціальний статус, і політичне визнання. Це нова формація політиків, серед них можна назвати Пинзеника, Костенка та інших. При цьому залишились і представники старої еліти. Так, сьогодні Віктора Януковича, підтримують представники партократичної, номенклатурної еліти. Це Кравчук, Кучма, люди з партійним минулим. То ж, незважаючи ні на що, гадаю, що в нас є майбутнє, якщо на цьому етапі розвитку України не буде підміни демократичних цінностей на розмови про стабільність держави, про тишу та спокій. У болоті теж тихо й спокійно.

За роки незалежності моє життя змінювалось по-різному. Були й дуже важкі часи, не такі, як за стабільні, спокійні радянські роки. У мене, наприклад, нині становище важче, ніж було в 1980-ті роки, але я не жалкую, тому що за все потрібно платити. Урешті-решт, існує нематеріальна сторона життя, яка теж дуже важлива. Для мене свобода важливіша за сите, але обмежене життя. Не зважаючи на зниження життєвого рівня, я задоволена змінами, що відбуваються.

Марія ОЛІЙНИК, голова Донецької обласної організації Конгресу українських націоналістів:

— Мені важко виділити основні досягнення України за роки незалежності. У нас було дуже багато різних подій в історії, які здавалися досягненнями, а насправді з’ясовувалося, що особливо пишатися нічим. Наприклад, я не вважаю досягненням помаранчеву революцію і те, що відбулося після неї... Та й взагалі досягнення незалежності України, на мій погляд, виділити складно, тому що і незалежність у нас, на жаль, формальна, паперова, бо ми "залежимо від усіх вітрів".

Що стосується помилок і проколів, то мені простіше говорити про ті питання, якими я безпосередньо займалася всі ці роки — питання відродження української культури, освіти, української мови, традицій. І можу констатувати: у цій сфері за 15 років практично нічого не зроблено. Крім шароварів-вареників і одягання вінків раз на рік на День незалежністі, про українську культуру згадують мало. Більше того, в Донецькій області три роки тому й поготів закрилася українська школа, яких тут і так не дуже багато. Причому закрилася вона за сприяння міськвиконкому та тогочасного прем’єр-міністра Віктора Януковича. Утім, я можу говорити лише про ситуацію в Донбасі і сподіваюся, що в інших регіонах країни в цьому сенсі зроблено більше. А що стосується економічної сфери або, наприклад, сфери земельних відносин... На мій погляд, зроблено дуже мало. Тут усю роботу ведуть за принципом: хто при владі, той і правий. Тому закони не працюють, а права громадян порушують. Навіть за СРСР такого розвалу не було.

Говорити про втрачені шанси для України сьогодні складно. По суті, головний шанс був втрачений ще на самому початку існування незалежної України. Якби тоді в президенти вибрали не компартійного керівника Леоніда Кравчука, а хоч би Чорновола, в нас сьогодні була б інша Україна.

Очікування на сьогодні в мене одне: нехай наш новий уряд ЗАХОЧЕ навести порядок у країні, відновити права людини, зробити так, щоб усі закони додержувалися, а Конституцію поважали. Це можна зробити, це нескладно, просто треба захотіти це зробити. Я сподіваюся, що нинішній прем’єр-міністр Віктор Янукович дуже відрізнятиметься від прем’єра Януковича минулих років.

Що стосується змін особисто в моєму житті, то хоча за ці роки нічого суттєвого і не сталося, я все ж таки рада, що отримала можливість більш відкрито висловлювати свої думки з будь-яких питань. Звісно, я не можу впливати на те, щоб мої прохання виконувалися, але я хоч би можу про це заявити.

Михайло НЕМОВ, голова Хмельницької спілки підприємців і промисловців:

— Над річкою Случ у Старокостянтинові, що за півсотні кілометрів від Хмельницького, вивищується собор — зруйнований за часи забуття й зневіри. Нарешті, собор повернули православній громаді й уже тут облаштувалися ченці. Їхні дні минають у пристрасних молитвах і у відбудові храму. Якось вони стали свідками істинного дива — на штукатурці внутрішньої стіни проступили лики святих.

Відправився до Старокостянтинова, щоб на власні очі побачити те диво, також я. Спілкувався з ченцями, подав на відбудову храму. Одержав поживу для роздумів про нашу історію — стародавню, нову, новітню. Звісно ж, міркував собі, повернення соборові його призначення стало можливим уже нової доби...

Акт незалежності дав нації віру в Україну, в її світле майбутнє. Незабутні дні національного піднесення. Усі говорили, що Україна, як Франція — має такі ж можливості. Мовилося про найбільш родючі у світі чорноземи, про корисні копалини, стиглий колос, синє небо, ясне сонце. Училися переоцінювати суспільні ідеали: від "совкових" — до "незалежних". Почали по-новому вивчати свою історію, повертати забуті імена, вбиратися у вишиванки, співати українські пісні.

Так, це було пробудження національної гідності: на карті світу з’явилася нова країна — Україна.

Однак загальна ейфорія невдовзі минула, розтанула, як туман. Вважаю, що до цього спричинили недолуга "ваучеризація" й реформування, що стали жахливим пограбуванням селян. Замість омріяних власників прийшли мародери.

На жаль, ми досі не "народили" громадянське суспільство, яке не дозволяло б відбуватися тому, що відбувається. Ми не вчимо історію так, як треба. І не беремо уроків від неї. Ми продовжуємо дозволяти зради. І це — найбільші наші помилки. Ми продовжуємо хитатися між ЄЕП і ЄС, блукаємо манівцями. Багато часу втрачено. А час — то категорія, що не повертається. Звісно ж, учитися ніколи не пізно. Однак тямущі люди вчаться на чужих помилках. Це стосується й суспільства. Маю надію, що Віктор Янукович виявиться "помаранчевішим" за його опонентів зразка 2004-го. Такі мої сподівання на 16-ту річницю незалежності.

Що ж стосується мене особисто, то новину про Акт незалежності я зустрів за кермом таксі. Трудився в ті дні звичайним перевізником — якраз розгортався корпоративний рух. Сьогодні ж маю свою справу на ринку транспортних послуг. Не так уже й кепсько ведеться. Принаймні маю можливість подати на храм і не тільки. Бюрократичні перепони долаємо гуртом — Спілкою підприємців і промисловців. В Україні, яка асоціюється з іще не відбудованим собором у Старокостянтинові. Є віра, що він колись таки постане в усій своїй красі й величі.

Сергій КУДЕЛКО, кандидат історичних наук, професор Харківського Національного університету імені В. Н. Каразіна:

— Україна стала відомою у світі державою. Якщо раніше її переважно знали історики, географи й дипломати, то тепер, коли наша країна стала суб’єктом міжнародного права, ситуація змінилася: Україна стала європейською державою нарівні з іншими. По-друге, за 15 років було багато зроблено для відродження духовності, адже раніше держава декларувала себе як атеїстичну, віруючі не мали свободи віри.

Як історик, одним із великих досягнень незалежності вважаю зростання досліджень так званої малої Батьківщини. Сьогодні в кожному регіоні повільно, але відновлюються місцеві традиції, з’явилися сотні ентузіастів, які збирають предмети старовини, відроджують ремесла, звичаї й обряди. Створені капітальні енциклопедії, в яких записують тисячолітню історію України. Минуле нашої країни почали детальніше досліджувати та бережно зберігати. Саме суспільство стало більш розкріпаченим, вільним у своєму життєвому виборі. Велике досягнення, що так звана помаранчева революція пройшла без кровопролиття. Супроводжувалася демократичними процесами.

Україні вдалося зберегти наш промисловий потенціал із радянських часів. Нехай не всі заводи, вищі навчальні заклади, інститути працюють на максимальну потужність, але всі вони збереглися. Уся інфраструктура працює, але ж у багатьох республіках — пустеля. Так, у Тбілісі в метро включають електрику тричі на день. Крім того, можна і треба пишатися тим, що ми зуміли зберегти свою культурну спадщину, визнані найспівучішим народ, адже ми перші у світі за кількістю записаних українських народних пісень — 400 тисяч. Стільки ж записано у югославів, але у них декілька народів в одній країні. Треба пишатися не надуманими, а реальними досягненнями.

Що стосується помилок держави, то хотілося б сказати, що нам, простим людям, часто здається, що вчинки політиків неправильні, але це погляд обивателя, на зразок міркувань солдата в окопі, який каже, що маршалу треба було віддати команду наступати в іншому напрямі. На мій погляд, до перекосів, яких хотілося б уникнути, можна зарахувати те, що знецінилася якісна освіта. На одну сходинку поставили найстаріші університети та щойно створені спритні інститути й академії, які роблять бізнес на абітурієнтах. Скоро ми збиратимемо плоди того, що вони випускають безліч людей із неякісною освітою, а фахівці будуть некваліфіковані. Це жахливо, якщо в лікарню прийдуть безграмотні лікарі, а в школу — вчителі, які не вміють виховувати дітей. Сумно, що той науковий потенціал, який напрацьовувався багато років, зараз втрачається, а молоді талановиті вчені виїжджають за кордон у пошуках гідної оплати свого таланту. На жаль, держава зараз не може або не хоче підтримувати вітчизняні наукові дослідження, таким чином сприяючи нинішньому "відтоку розумів" за кордон. Про шанси взагалі важко говорити на державному рівні, адже іноді буває так, що програш у цю мить згодом може обернутися перемогою.

Наші люди люблять лаяти владу, згадувати минулі часи, але я можу сказати точно, що, попри всі негаразди та проблеми, які додалися за роки незалежності, наше життя (і зокрема моє) все-таки покращилося. Хоч би за деякими важливими показниками. Якщо говорити про соціальні плюси, то треба сказати про той факт, що зникли черги в магазинах, які не дають людині почуватися громадянином благополучної країни. Як учений-історик я отримав можливість бувати за кордоном, обмінюватися знаннями зі своїми зарубіжними колегами.

Семен ГЛУЗМАН, дисидент, Асоціація психіатрів України:

— Найголовнішим досягненням, на мій погляд, є те, що люди почали розуміти, що можна жити в свободі. Незалежно від того, управляють ними при цьому з Кремля чи з якихось інших місць. І ця звичка людей жити в свободі, стає з кожним роком дедалі помітнішою.

А найбільше розчарування в тому, що якість української влади не відповідає українському народу. До влади весь час приходять люди, які, на відміну від народу, ще не готові до вільного життя і є ще за своєю суттю радянськими людьми. Це ж стосується і деякої частини українського народу. І це, на моє переконання, є одночасно і найбільшою загрозою незалежності. Зовнішніх небезпек немає.

Стосовно мене особисто, то моє внутрішнє життя не змінилося, я завжди був вільний. Просто став старшим і мудрішим, з’явилися можливості щось зробити для своєї країни. Щоправда, на жаль, не часто. І хоч я сам змінився мало, багато в чому змінилася моя країна і стала для мене ще трохи ближчою.

Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор:

— Проголошення незалежності в постсоціалістичній Україні мало всі риси радикальної події в житті світової спільноти наприкінці ХХ століття. Уже хоч би тому, що підвело риску під багатовіковою боротьбою українського народу за вільне державне існування. По суті, Україна стала повноцінним суб’єктом усесвітньої історії. Особливим історичним феноменом "держави — нації", ознаменованої сучасною демократичною Конституцією. Країна пережила невідбутнє диво Майдану, що розкрив політичну зрілість нації, її волю до свободи та справедливості, високі моральні зразки. У ній почали виникати численні "майдані" вільного обговорення проблем громадянського суспільства.

Почав набирати сили процес перетворення українських громадян на суб’єктів власності (від найдрібнішої до крупномасштабної), процес здатен створити критичну масу ініціативних людей, які можуть завершити реформування суспільства на цивілізованій економічній основі. В українському соціумі почали визрівати (нехай окремі, але зримі) риси європейського способу життя в інтервалі від вільної, безцензурної преси до закордонного туризму та повсюдного вивчення іноземних мов.

Разом із тим, трагічних контурів почав набувати розрив між рівнем відповідальності політичної еліти та зростанням соціальної зрілості громадян. Нинішня еліта сформувалася в епоху індустріального суспільства з його пріоритетами командної економіки, керованої соціальності великих заводських колективів, неувагою до духовного виробництва як джерела економічних ініціатив й особистого прагматизму. Тим часом становлення інформаційного суспільства висуває на авансцену проблеми розвитку людських якостей і культури як умову розвитку економіки. Більше того, в українському парламенті п’ятого скликання стався обрив можливості затвердження моральної політики. Безкарного використання в політичній полеміці помилкової інформації, яка сама по собі становить соціальну небезпеку. Брехня не лише деформує канали інформаційного соціуму, а й підриває віру громадян у політиків. А історія, як відомо, твориться вірою, і не лише церковної. Вона створює харизму лідерам, моральні стимули прогресу, ініціює енергетику культурного й економічного розвитку.

Одночасно з цим в Україні зберігається загроза втрати економічної незалежності. Уряд, який зараз існує, нездатен об’єднати Україну, розкол посилюватиметься, оскільки цей уряд повторив самого себе. Тобто це той склад, який був відкинутий Майданом. Більше того, уряд складається з людей, які сфальсифікували вибори. Той же Янукович казав, що його підтримали чотирнадцять мільйонів, а зараз з’ясувалося, що вісім. Я вже не кажу про безперервну брехню про кризу. Такі люди не можуть об’єднати Україну.

Що стосується мого особистого життя, то воно ніяк не змінилося. Я завжди був духовно вільною та незалежною людиною, від народження. Я залишився вірним самому собі.

Володимир МЕЛЬНИК, професор, декан філософського факультету Львівського Національного університету імені І. Франка:

— Найбільше досягнення країни за 15 років незалежності, на мою думку, полягає в тому, що українське суспільство стає суб’єктом історичного процесу. По суті, з населення, завдяки різним чинникам і, зокрема, подіям помаранчевої революції, ми стали народом, відбулася консолідація українського суспільства як цілісності, звичайно, з певними наявними проблемами становлення й росту. Однак з аморфної сукупності "радянський народ" український народ вирвався, й не лише територіально, але й ментально. Він усвідомив себе як окремішність — із своєю історією, традиціями, проблемами й хворобами.

Також я відмітив би таке явище: співвідношення народ (електорат) і партійні еліти змінилося. Народ подолав страх політичної боязні й, як на мене, ми зараз маємо потенційні потужні перспективи. І пов’язані вони з тим, що партії, яких в Україні зараз дуже багато, нарешті зрозуміли, що без вирішення народних проблем, без турботи про соціально-економічний стан простого люду партії розвиватися, існувати далі не можуть. Партії як клуби для вирішення певного кола інтересів для певного кола людей — у минулому, вони зрозуміли — треба зважати на цінності, інтереси, думки людей. І це, звичайно, позитивне явище.

Нарешті, те, що чимало людей вважали недолікам, а саме — невміння парламентарів протягом трьох місяців домовитись, дало свої плюси: й депутатський корпус, і пересічні громадяни усвідомили, що домовлятись таки необхідно, причому враховуючи свої передвиборні обіцянки. Уперше почали говорити про конкретні речі, пов’язані з нашим буттям (НАТО, мова, тарифи...) — про що, власне, говорили перед тим і про що часто-густо забували на другий день після виборів. Віктор Янукович, якщо він хоче надовго залишитись у великій політиці, має змінитися й змінити Партію регіонів, усвідомивши реалії та вимоги нинішнього часу. На жаль, дуже довго окремі партії присвоювали собі право давати оцінки іншим партіям, забуваючи про те, що за ними стоїть частина народу. Наступний крок — міжпартійне порозуміння. Адже міжпартійні розборки не мають посилювати антагонізми, розлади в суспільстві.

Сьогодні перед нами стоїть завдання — подолати надмірне очікування. За такий короткий термін незалежності України неможливо вимагати вирішення величезної кількості завдань й у плані зміцнення державності, й досягнення європейських стандартів. Людям, звичайно, хочеться все й багато, й протягом одного покоління. Але подолати всі "ізми", притаманні нашому суспільству, за такий час просто неможливо. І тому сьогодні дуже важливо не культивувати романтичні настрої, а діяти з прагматичністю, говорити відверто, куди йдемо. Власне, влада має пояснювати людям, куди саме прямуємо, говорити й діяти, щоб у людей у душі зародилося стійке відчуття — щось конкретне вирішується, відбувся ще один малий крок до великої мети. Якщо говорити про загальнонаціональну ідею, то її втілення неможливе без подолання штучного відмежування влади та народу, ми маємо відчути свою цілісність, єдиний організм, лише за такої умови можливими стають конкретні успіхи.

Окреме слово хочу сказати про національну інтелігенцію. І сьогодні актуальною залишається думка І. Франка: завдання української інтелігенції полягає в перетворенні етнічної маси в національний організм (тобто мова йде про ту ж цілісність). Заяви, дії багатьох знакових представників інтелігенції засвідчують, що вони не засвоїли уроків Івана Франка. Отримавши 15 років тому незалежність у подарунок (так, до речі, думають чимало людей, а особисто я вважаю, що це була просто закономірність), ми тоді були більш згуртованими, ніж тепер. Нас об’єднувала спільна мета — незалежність. На жаль, ми багато втратили від тих часів, українська інтелігенція не зуміла зберегти відчуття "єдиної родини". На мою думку, найбільша наша втрата — ота єдність, і ми маємо її повернути, хоча вона набуде вже інших вимірів, іншого характеру...

А на що я ще сподіваюсь, так це на те, що ми подолаємо не лише перепони, що стоять між українцями, але й спільне відчуття меншовартості. Подолаємо настрої, що хтось має вирішити наші енергетичні проблеми. Що наше життя зміниться саме від нашого входження в Євросоюз. Багато хто бачить це саме як подорож: сів у потяг і поїхав, і вже в Європі. Ми маємо наполегливо мінятися всередині, міняти своє ставлення до української книги, до українського села, повернути потік мігрантів на 180 градусів. Щоб українці почали повертатися назад в Україну, аби вона, наша Батьківщина, ставала привабливою для життя власного народу. Треба думати серйозно про школу, про статус учителя. Необхідно, щоб молодь могла будувати свою долю на рідній землі, — без цього жодна держава немає реальних перспектив.

Якщо говорити про європейську цивілізацію, до якої ми належимо, то вона не в тому, що ми живемо на європейському континенті. Її внутрішній вимір і двигун розвитку складає інновація, а традиційність — лише один із чинників європейської цивілізації, а інноваційна діяльність — це те, без чого ми залишимось лише сировинним та робітничим придатком Європи. Загальна тектонічна загроза, що зависла над Україною, полягає в тому, що в українському суспільстві, політикумі немає цього бачення, що не стільки процеси розвитку, але й виживання українського суспільства лежать у сфері освіти й науки. Кількість науково-технічної інформації подвоюється кожні 3— 5 років. На жаль, ми не зважаємо на цей закон. А для того, щоб вижити, треба, щоб ці зміни та оновлення ставали сутністю процесів нашого буття. Ми живемо, а наука та освіта ніби існують у зовнішньому світі. Звичайно, економічний поступ сам по собі не показник можливостей стати європейською країною, загальний поступ має стати характеристикою нашого внутрішнього світу, духовного буття.

Темпи життя несамовито прискорюються й основна проблема людини — не загубити більш-менш великі завдання, які ставить перед собою кожна особистість. В університеті я (з деякими перервами) з 76-го року, довго виношував задум створити філософське відділення Київського університету. Та наш ректор мислив глобальніше — він вирішив створити в себе, у франковій кузні філософській факультет. Ми почали з набору 50 чоловік по двом спеціальностям. Сьогодні за чотирма спеціальностями (філософія, психологія, політологія та культурологія) навчаються близько 1000 студентів, причому при дуже серйозному вступному конкурсі. У нас працює аспірантура (50 осіб), докторантура, дві спеціалізовані докторантурні ради. Цей поступ був би неможливим без відповідного духовно-культурницького середовища львівського університету. Хочу сказати ще про одне — українське суспільство за своєю природою є схильним до філософствування. Більше того, людина, яка філософствує, яка вміє й прагне філософствувати — затребувана суспільством. Це — не дань моді, це — потреба часу. Тому ми утверджуємо етно-національні культурні цінності й подальший поступ. Утвердження й розвиток — наша проблема, завдання й передумова розвитку. І стосується це не лише університетів, але й усього українського суспільства.

Так, нам жити складно, але сьогодні в мене немає песимістичних настроїв. І я хочу щиро привітати все українське суспільство, а з ними й моїх колег-філософів, з 15-річчям незалежності. Перед нами велика дорога, й ми маємо її подолати.

Підготували Михайло Василевський,
Вадим Рижков, Ганна Хрипункова,
Олена Яхно, Лука Гриненко,
Ірина Єгорова, "День",
Микита Касьяненко, Сімферополь,
Наталія Житарюк, Чернівці,
Світлана Чистякова, Херсон,
Юлія Василенко, Запоріжжя,
Марина Голіна, Харків
("День", №142, 23 серпня 2006 р.)

Кто такие "друзья Крыма" и как они воюют против крымчан?

Когда-то в восточных деспотиях была введена должность визиря, который всё время что-то нашёптывал владыке, не забывая при этом о собственных интересах. Так прокомментировал источник в крымском парламенте сообщения некоторых СМИ о состоявшейся встрече Виктора Ющенко с представителями меджлиса.

Президент, движимый желанием найти пути разрешения проблемных задач, стоящих перед крымчанами, высказал много полезных рекомендаций. Однако, подчеркнул источник, отдельные чиновники его секретариата не скрывают иных желаний и делают всё, чтобы дискредитировать крымскую линию политики В. Ющенко. Очевидно, именно эти "друзья Крыма", пригласив на встречу с президентом одних лишь представителей крымских татар, нарушили межэтнический баланс, необходимый для объективного рассмотрения коренных проблем в межнациональной сфере автономии. Не кто иной, как эти же "друзья Крыма", в стремлении создать отрицательный имидж автономной республики продолжают раздувать тему "криминального передела" полуострова.

При этом у рядовых крымчан возникает законный вопрос: если в нашем регионе происходит такой разгул преступности, почему же отсутствуют судебные приговоры и уже второй десяток лет только и ведутся разговоры о неких "башмаках" и "сейлемовцах"? Не превращается ли всё это в миф, удобный для демонстрации "героических усилий" всеукраинских пинкертонов, действующих хоть и без реальных результатов, но с большой помпой.

Называя Крым анклавом преступности, считает источник в Верховном Совете автономии, Виктор Ющенко вполне может уподобиться гоголевской унтер-офицерской вдове, которая, как известно, "сама себя высекла". Ведь хорошо известно, что многие деятели "оранжевого" крыла крымской политики прочно связаны как с украинскими, так и с крымскими финансово-промышленными группами, возникшими на криминальной почве. Затронуть их интересы не решались ни сам Ющенко, ни его премьер-министры, ни "великий и ужасный" Луценко. Теперь же, слепив хрупкое политическое равновесие на Украине и в Крыму, кто-то очень хочет его тут же разрушить, извлекая из нафталина страшилку о крымском криминале.

Заезжие "орлы Луценко", пребывающие в Крыму на нелегальном положении, считает источник, действуют так же нелегально, отлавливая для пущей важности мелкую сошку из бывших "братков" и возводя всё это в ранг "очищения полуострова от криминала". Вряд ли вся эта бурная деятельность имеет хоть какую-то судебную перспективу, зато политические дивиденды приносит отменные.

Надежда Валуева
("Крымская правда", №153, 23 августа 2006 г.)

Геннадий Москаль:
"Дураки равномерно рождаются по всему миру"

Автономный Крым, похоже вновь становится "болевой точкой Украины №1", а его проблемы напоминают некое круто замешанное "оливье" - так в жизни крымчан переплелись политические, экономические, национальные и даже межгосударственные отношения. Плюс к этому – неутешительные итоги курортного сезона. И в первую очередь, все происходит потому, что никто к решению этих проблем не подходил комплексно. Об этом и интервью с постоянным представителем президента Украины в Автономной Республике Крым Геннадием Москалем и народным депутатом Украины, первым заместителем главы Меджлиса крымскотатарского народа Рефатом Чубаровым.

Геннадий Геннадьевич, каковы,  по-вашему, итоги крымского курортного сезона? Все действительно очень плохо?

— Итоги неутешительные. Во-первых, менталитет представителей местной власти таков, что Ющенко, Путин и Лукашенко обязаны чуть ли не силой гнать своих граждан на отдых в Крым. Если в первые годы независимости украинцы не могли себе особо позволить поездить по миру, то сегодня география туризма очень расширилась: Черногория, Хорватия, Греция, Турция. Да что говорить — большая часть крымчан предпочитает отдыхать в Турции, и каждый день самолеты летают из Симферополя в Анталию. Другими словами, идет жесткая конкуренция, поэтому нужны новые подходы, профессиональный менеджмент, реклама. Во-вторых, необходимо обеспечить качественно иной уровень сервиса. В Крыму отдыхать очень дорого. Да, хороший климат, теплое море, но цены кусаются. Если тут приличный номер стоит 300—400 долларов в день, то примерно за эти же деньги можно отдыхать в Турции чуть ли не неделю. И в отличном отеле, с перелетом туда и обратно. А в Крыму работают по старинке, думают, что всех должны загнать сюда. Поэтому и убытки.

На мой взгляд, этот курортный сезон прошел очень плохо. К тому же антинатовские митинги в Феодосии сыграли свою негативную роль. Кстати, парадокс: прогрессивные социалисты митингуют против НАТО, а представитель этой партии возглавляет Министерство курортов и туризма. Быть у власти и быть в оппозиции к власти — это абсурд. Полная ерунда. Тогда не надо идти во власть. На мой взгляд, необходимы новые подходы. Если отели, рестораны убыточны, то откуда же взять Крыму прибыль?

Как вы считаете, курортный сезон был сорван по экономическим или политическим причинам?

— И те, и те сыграли свою роль. Крым не выдерживает жесткой конкуренции. Та же Турция не осваивает побережье Черного моря, а вкладывает средства в Средиземноморское побережье. Конкуренция усиливается, а мы все наши промахи списываем на российские СМИ, которые нагнетают обстановку. Так не надо давать повода, и никто ничего не будет нагнетать. Дали повод — значит, придется терпеть. Для чего нужно было устраивать этот цирк в Феодосии, а потом кричать, что кто-то сорвал сезон? Если пустую Феодосию будут показывать, то разве это будет реклама городу?

Повлияли ли на общую ситуацию  в  Крыму столкновения с крымскими татарами?

—Еще десять лет назад было известно, что рынок необходимо перенести, поскольку это не святыня крымских татар или мусульман — это культурное наследие Украины. Когда-то данное место было как Мекка. Кладбищенский комплекс входил в архитектурно-исторический заповедник Бахчисарая. Я считаю, что если бы его привели в порядок, отреставрировали, то часть туристов поехала бы не в Мекку, а в Бахчисарай. Ведь раньше все европейцы-мусульмане ездили поклоняться захороненным там святым. Почему хасиды со всего мира приезжают в Умань, а мы боимся, что мусульмане начнут ездить? Да пусть едут. Это, помимо всего прочего, доходы в бюджет. Город бы выиграл в тысячу раз больше, чем от деятельности того же рынка. Только когда пролилась кровь, тогда вмешался премьер. Президент дал соответствующие поручения. А надо было не слушать нескольких торговцев, которые не хотят переноса рынка. Рассмотреть проблему с точки зрения перспектив развития Крыма. Если такой перспективы люди не видят, так о чем тогда говорить... Поставили две будки и считают, что они будут всю жизнь приносить прибыль.

Но кто виноват в том, что проблему довели до горячей фазы?

—Крымские власти виноваты. Два месяца назад лично Президент дал поручение разобраться с этим рынком. Приехал премьер — сказал разобраться. Он, кстати, поступил очень правильно. Но те, кто входят в блок премьера, сделали наоборот. Люди не понимают, что выборы уже закончились, они не в оппозиции, а во власти и надо действовать разумно.

Но в Бахчисарае крымские татары очень мощно представлены во власти, возглавляют администрацию. Почему же они не настояли на переносе рынка?

—Дело в том, что администрация не имеет влияния. Земля, в соответствии с законом о местном самоуправлении, принадлежит городскому совету. А городской совет уперся, поскольку там заправляет владелец рынка. Не мэр, не депутаты, а некий Медведев. Вот он и диктовал свои условия.

Сегодня опять обостряется проблема крымскотатарского Меджлиса. Говорят, что это неконституционный орган. Кто должен решить данную проблему?

-Парламент Украины. Должен быть принят закон о статусе крымскотатарского народа, который лежит в Верховной Раде около десяти лет, и закон о возобновлении прав депортированных по национальному признаку. Под действие подпадают не только крымские татары, но и немцы, греки, болгары, армяне, другие национальности.

А вы не боитесь, что в Крыму будет многовластие: Верховный Совет АРК, Совет министров и Меджлис?

—Меджлис не может быть высшим руководящим органом. Он не должен влиять на политическую и экономическую ситуацию. После принятия соответствующего закона Меджлис должен превратиться в орган, который будет развивать язык, культуру, организовывать фестивали, возрождать национальную кухню и тому подобное. Но пока нет подобного закона, то он берет на себя иные полномочия.

Россияне считают, что в крымскотатарском движении доминирует турецкий фактор. Так ли это?

— Турция свернула все свои программы, которые она реализовывала в Крыму. Была, например, программа "Тысяча квартир" — и уже ее нет. В свое время у турецкого президента Демиреля была жена, которая, насколько мне известно, происходила из крымских татар. Вот она как-то подстегивала мужа. Сегодня у власти в Турции совершенно другие люди и у страны много своих проблем: Евросоюз, курды и так далее. Если бы турки нам помогали, мы были бы очень благодарны. Я как представитель Президента не занимаю ничью сторону — ни россиян, ни немцев, на болгар, ни крымских татар. Я на стороне закона. Поэтому если черное — говорю "черное", белое — говорю 'белое". Многим это не нравится, но, тем не менее, не могу заигрывать с той или другой стороной.

Как у вас складываются отношения с Верховным Советом Крыма? Не конфликтуете?

— Очень многие депутаты меня знают, поскольку я работал заместителем министра, начальником главного управления МВД в Крыму. Ну, они и подумали: зачем им нужен такой представитель Президента? Под шумок с НАТО хотели меня, как говорят, "списать". Тем не менее, сегодня заявление, которое они принимали по НАТО, надо отменять.

В Крыму есть представительная, исполнительная и судебная власти. Есть еще представитель Президента, который следит, чтобы все ветви власти работали в соответствии с Конституцией и законами Украины, постановлениями Кабинета министров, распоряжениями и указами Президента. Конечно, это не нравится. Каждый хотел бы работать так, как ему заблагорассудится. Но такого не будет.

В чем заключается сегодня влияние России на крымскую ситуацию?

—Среди украинских национал-патриотов  есть  такие, которых  от  одного   слова Россия   "колбасит".   Такие "острые" национал-патриоты есть и в РФ. А почему мы должны на них смотреть? Давайте будем смотреть на правительство, смотреть на президентов   —   нашего   и России, на Фрадкова и Януковича. И я не слышал на этом уровне каких-то притязаний на Крым и тому подобного. Если мы будем в Украине ориентироваться на Шуфрича и Жириновского, то... Знаете, дураки рождаются на десять тысяч населения равномерно по всему миру, и на них ориентироваться нельзя.

А вы надели футболку с надписью "Слава тобі, Господи, що я не москаль"?

—Мне подарили закарпатцы в пику львовским национал-патриотам футболку с надписью "Яке це щастя, що я Москаль".  Ее я ношу в Крыму.

Рефат ЧУБАРОВ:
"Сегодня нельзя управлять автономией без крымских татар"

Рефат Абдурахманович, в Крыму заканчивается курортный сезон. Кто виноват в его срыве?

—У меня нет итоговых цифр, поэтому не могу сказать: сорван сезон или нет. Можно лишь утверждать, что курорты не развиваются. Главная причина — бессовестное желание собственников, да и власти как таковой только попользоваться тем, что еще может дать природа Крыма.

Какие причины, по-вашему,  не способствовали росту числа отдыхающих в АРК: экономические или политические?

—Я бы поставил на первое место экономические причины — плохой сервис и высокие цены. На второе — искусственные политические пиар-акции. В первую очередь, это антинатовские выступления, инициированные извне.

Как вы думаете, кому сегодня выгодно разыгрывать крымскотатарскую карту?

—Таких сил немало. Если мы говорим о внутренних силах, то это в первую очередь те, кто не хотел бы допустить  евроинтеграции Украины. А из внешних я бы выделил заинтересованность значительной части российского политикума в нестабильной ситуации в Украине.

По мнению Геннадия Москаля, необходимо четко отличать официальную позицию России и позицию некоторых российских политиков. Вы согласны с этим?

—Я бы еще лет пять или семь назад согласился с такой точкой зрения. Но сегодня могу сказать, что в России ни один серьезный политик не чихнет без оглядки на Кремль. И маргинальные персоны тоже. Значит, Москву устраивает то, что позволяют себе радикальные российские деятели.

Во всех проблемах автономии обвиняют Меджлис крымскотатарского народа. Одни считают его неконституционным органом власти, другие — единственным представителем интересов татар. Чем это вызвано?

—Когда татары начали возвращаться, власть в попытке сорвать процесс репатриации и восстановления прав нашего народа усиленно старалась разделить крымских татар на "плохих" и "хороших". Как говорится, разделяй и властвуй. Чтобы не допустить подобного разделения, мы решили восстановить свой традиционный национальный институт. В 1991 году был проведен Курултай (съезд) крымскотатарского народа, который избрал Меджлис (совет). Кстати, эти органы переизбираются каждые пять лет. И мы сказали власти: вот этот орган будет пытаться консолидированно представлять и защищать интересы крымских татар. Власть тогда огрызнулась, обвинив нас в создании неких параллельных структур управления. Но мы все-таки добились того, что сегодня даже самые непримиримые оппоненты понимают — крымские татары имеют свой институт самоуправления, который позволяет им вести диалог с властью. Сегодня нельзя пытаться управлять Крымом без крымских татар. Это понимает и председатель Верховного Совета Крыма Гриценко, и постоянный представитель Президента в автономии Москаль.

Украина — унитарное государство. Как совместить данный конституционный принцип с развитием крымскотатарской государственности?

— Каждый народ имеет право на самоопределение. Крымские татары на протяжении долгого времени имели свою государственность, у нас есть традиции. И думать, что со временем все рассосется — это абсурд. Но международный опыт свидетельствует о том, что есть много примеров, когда самоопределение осуществляется в формате, который не угрожает территориальной целостности государства. Поэтому мы будем добиваться права на самоопределение при соблюдении как минимум трех условий. Первое: гарантирование территориальной целостности и суверенитета украинского государства в его нынешних границах. Второе: формат самоопределения должен удовлетворять крымских татар, поскольку они реализуют свое право. И третье: формат должен удовлетворять всех, кто живет в Крыму. Следовательно, мы должны двигаться по пути совершенствования законодательства Украины, определяющего статус крымской автономии. В идеале мы должны создать реальные правовые механизмы для равного соуправления Крымом хотя бы тремя основными этносами — крымскотатарским, украинским и русским. Это не означает, что другие должны оставаться за бортом. До тех пор пока крымские татары на своей земле не будут чувствовать себя равными с другими, они не успокоятся. Некоторым наиболее рьяным нашим оппонентам я бы советовал успокоиться самим и не запугивать других: равное участие в общекрымской жизни и, соответственно, равная ответственность.

Я хотел бы дожить до того времени, когда крымские татары смогут эффективно участвовать в политике не через создание своих представительных органов, а напрямую. И если будет найдена такая форма, которая раз и навсегда исключит саму возможность диктата большинства над меньшинством, то, думаю, Меджлис видоизменит свою деятельность: в условиях всеобщей глобализации будет больше уделять внимания сохранению национальной, культурной и религиозной идентичности крымскотатарского народа.

Вы подготовили несколько законопроектов, которые регулируют проблему крымских татар. Почему они не принимаются?

— Украинское государство — единственное на постсоветской территории, которое не только признает право депортированных народов на возвращение, но и оказывает посильную помощь. Ежегодно на эти цели в бюджете предусматриваются средства в пределах $10—15 миллионов. В то же время значительная часть украинских политиков и должностных лиц рассматривают процесс репатриации как простое физическое перемещение группы людей. Не акцентируют внимания на том, что возвращаются не просто сотни тысяч человек, а целый народ. И вот это приводит к тому, что у нас практически не решаются политико-правовые аспекты крымскотатарской проблемы. Официоз избегает говорить о статусе крымских татар, о перспективах их развития. Я попытался вместе со своими коллегами добиться принятия базового закона, регулирующего вопросы возвращения, обустройства и восстановления прав лиц, депортированных по национальному признаку. Кстати, он касался не только крымских татар. Законопроект был принят 380 голосами, но президент Леонид Кучма ветировал его.

Самое обидное то, что сегодняшний Секретариат Президента в целом поддерживает мотивы, которыми руководствовался Кучма, ветируя этот нормативный акт. На недавней встрече с Ющенко мы подробно обсуждали данную проблему и, надеюсь, в ближайшее время Президент направит этот законопроект в Верховную Раду в том виде, в каком он был проголосован депутатами в июне 2004 года. Нерешенность политико-правовых проблем создает массу возможностей для спекуляций. Например, нередки утверждения о том, что, мол, крымские татары, как только обустроятся, начнут отделяться от Украины.

B упомянутом вами законе какой статус предоставляется крымским татарам?

— Там больше говорится о механизмах и порядке восстановления прав людей, депортированных по национальному признаку. Но одним из мотивов несогласия Кучмы с этим законом было то, что в тексте используется такой термин, как крымскотатарский народ. Исходя из этого, юристы администрации президента сделали заключение, что его употребление, мол, приведет к обострению ситуации. Раз это народ, то он имеет право на самоопределение, и пошло-поехало. Проще говоря, одни политические мотивации, к тому же беспочвенные, и ничего от правового подхода.

Проблему статуса можно решить с помощью другого законопроекта, который также был зарегистрирован в ВР прошлого созыва. К сожалению, он не был рассмотрен. Это закон "О статусе крымскотатарского народа". Разумеется, определение "национальное меньшинство" не подходит, поскольку крымскотатарский народ сформировался на территории Крыма. Он возвращается на свои земли, за пределами Украины у него нет этнически родственного государства или иных территорий. Поэтому это — один из коренных народов Украины.

Как правящая политическая коалиция относится к подобным законодательным инициативам?

—Я не вижу причин, которые помешали бы "Нашей Украине" и Партии регионов проголосовать за проект закона "О восстановлении прав лиц, депортированных по национальному признаку". А это уже достаточное количество голосов. Что касается моего участия в коалиции — ноги моей там не будет, пока там коммунисты. При формировании Кабинета министров я голосовал и за утверждение премьер-министра, и за новый состав правительства.

Беседовали Владимир Скачко, Александр Юрчук
("Киевский телеграфъ", №34, 25 августа 2006 г.)

Купання сплячого слона

Нарешті кримчани можуть не хвилюватися напередодні зими. Вона більше не настане раптово. Партія про це подбає. Благо вона нині знову одна. Вірніше, усі тепер мають виконувати програму однієї партії. Так заявляє поки що тільки кримський спікер А.Гриценко, та, підозрюю, він не єдиний високопоставлений член ПРУ, який щиро вважає, що це цілком природно. "Анатолій Гриценко нагадав, що Партія регіонів, лідером якої є Віктор Янукович, взяла дуже серйозні зобов’язання перед українським народом, тому влада всіх рівнів відповідатиме за виконання кожного пункту програми Партії регіонів. "З огляду на те, що в цій програмі нічого антисоціального немає, у її реалізації мають бути зацікавлені всі політичні сили півострова", — підкреслив він" — повідомляє прес-секретар голови ВР Криму.

Щодо зими все теж дуже серйозно. Тут нещодавно Анатолій Павлович здивував усіх новиною, що йому вдалося домовитися під час візиту в Москву про постачання в Крим додаткового мільярда кубометрів газу. Причому за фіксованою ціною на п’ять років. Щоправда, судячи з журналістських досліджень сенсаційної теми, для "Газпрому" така домовленість — теж новина. Старші партійні товариші спікера, схоже, також не в курсі, що в Криму все гаразд. Тому що до зими півострів збираються готувати всім урядовим світом. У п’ятницю в Раді міністрів автономії готовністю об’єктів житлово-комунального господарства до роботи в осінньо-зимовий період затурбувався віце-прем’єр України Володимир Рибак. На сьогодні в Ялті заплановано нараду за участю міністра палива та енергетики України Юрія Бойка стосовно стану й перспектив розвитку енергозабезпечення автономії. Підвищений інтерес столичних топ-чиновників до готовності найтеплішого регіону країни до прийдешньої зими, слід сказати, забавно збігається з короткостроковою відпусткою прем’єра В.Януковича, яку він проводить на Південному березі. Та члени уряду тут, звісно ж, не при ньому, а при справі.

Є, щоправда, ще одна обставина: на першу половину вересня заплановане засідання РНБОУ з ситуації в Криму. Про це в понеділок повідомив президент Віктор Ющенко, який приймав на фороській "Зорі" лідерів меджлісу кримськотатарського народу. На зустріч із народними депутатами Мустафою Джемілевим, Рефатом Чубаровим і кримським парламентарем Ремзі Ільясовим, яка проходила після резонансних і сумних подій у Бахчисараї, президент нікого з керівників автономії не запросив. Можна, звичайно, пояснити камерність півторагодинної розмови (були присутні також лише постпред глави держави в АРК і голова Держкомнац) і тим, що розглядалися питання немісцевого рівня, як, наприклад, доля законопроектів про реабілітацію осіб, депортованих за національною ознакою, і статус кримськотатарського народу. Та, цілком можливо, що від результатів зустрічі й не очікувалося якихось конкретностей. Тому що загальні розмірковування Віктора Ющенка свідчать — керівництво країни знову на самому початку шляху за вирішення багатообіцяючої в усіх відношеннях кримськотатарської проблеми. Шукали відповіді на запитання, які вже мали бути у влади: "як побачити Крим стабільним, спокійним, як побачити політичні відносини різноманітних громадських інститутів і влади врегульованими й стабільними", "як побачити кримськотатарський чинник у ролі чинника стабілізації життя в Криму" тощо.

Окрім засідання РНБО щодо ситуації в Криму, Віктор Ющенко хотів би ще провести круглий стіл із проблем кримськотатарського народу, зокрема висвітлення питань інформаційної політики, власності, освіти. У засіданні круглого столу, як вбачає президент, мають брати участь представники всіх національностей автономії. Не знаю, чого очікує президент від широкої дискусії, позиції учасників якої відомі вже понад десятиріччя, але говорильня, навіть організована на вищому рівні й за участю найавторитетніших експертів, людям, які стоять сьогодні на самозахватах землі, у пікетах і вимушені навчати дітей не рідною мовою, вона точно не потрібна. Вони чекають від влади не слів, а справи. І стереотипи інших мешканців Криму та країни стосовно репатріантів зміняться не від кількості правильних слів по телевізору (хоча й це важливо), а передусім після того, як акції протесту, що лякають і обурюють багатьох, відійдуть в історію через непотрібність. А якщо й будуть, то вже перестануть нагадувати національно-визвольну боротьбу. І політики всіх мастей припинять грати татарською картою тоді, коли сама проблема й нинішні методи її вирішення — як із боку влади, так і з боку меджлісу та інших груп впливу в кримськотатарському середовищі — набудуть правового характеру.

А це, виявляється, найскладніше в нашій країні. Що, гадаєте, було у зародку бахчисарайських подій, які призвели до жорстокої бійки "стінка на стінку" людей різних національностей і віросповідань? Нетерпимість, ненависть і міжнаціональна ворожнеча? Тільки як наслідок. А першопричина — безсоромна корупція, яка дозволяє ринковим королям роками правити свій закон. З другого боку — якщо одним можна, то чому іншим не можна цей самий закон переступити? В ім’я справедливості — як вони її розуміють.

Ось у четвер, у День Незалежності, перед кримським парламентом укотре з’явилося наметове містечко репатріантів. Чергову акцію розпочала так звана партенітська група кримських татар, яка вже кілька років домагається виділення землі у Великій Алушті. Їм особливо має сподобатися рішення господарського суду м. Києва за позовом ЗАТ "Санаторій Карасан", яким парк "Карасанський" — пам’ятник садово-паркового мистецтва в Утьосі — виключений зі списку об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення!

"Ми прекрасно розуміємо, — звертаються до прокурора автономії та постпреда президента кримські "зелені", — що якщо виник такий судовий прецедент, заснований на казуїстиці недосконалого законодавства України, то найближчим часом від наших парків у Криму нічого не залишиться. Як це сталося вже з Нікітським ботанічним садом, де прибережну його частину вже забудовано елітними котеджами й обнесено парканом.

Вісімнадцать гектарів прибережної паркової зони, закладеної в 1812—1814 рр. (заповіданої в 1960 р.), на якій зростає близько 250 видів деревоподібних порід (від кедрів і платанів до екзотичних пальм), частину яких занесено до "Червоної книги України", віком до 200 років, не повинні розчерком пера київського судді опинитися у власності спритних ділків".

Хто претендує на позбавлений загальнодержавного статусу пам’ятник-парк, наразі невідомо. А от завдяки наполегливості постійного представника президента Геннадія Москаля оприлюднені прізвища засновників фірм "Київгідроінвест" і "Агат-А", яким за минулого прем’єрства В.Януковича були видані ліцензії на користування надрами для розробки родовищ піску біля узбережжя ПБК. Екологи побоюються, що видобування піску спричинить розмив пляжів на Південному березі, активізує зсувні процеси й під загрозою руйнації опиняться і "Ласточкіне гніздо", і багато заповідних місць. Отже, першу фірму заснував нинішній глава постійної комісії з приватизації ВР Криму та заступник голови лідера кримської організації Партії регіонів Петро Запорожець. Тож є на кого рівнятися!

Ще одне національне надбання — Інститут винограду та вина "Магарач" — волає до президента з проханням вирішити питання про незаконне використання земель державного інституту. Глава держави одразу дає доручення керівникам СБУ, МВС і прокурору АРК у 30-денний термін розібратися й доповісти. Про що йдеться — офіційно не повідомляється. Спробуємо здогадатися. Можливо, про той майже гектар інститутської землі сільгосппризначення на узбережжі, яку кримський уряд передав "Міжрегіональному промисловому союзу" (м.Донецьк) у довгострокову оренду "для розміщення протизсувних і протиерозійних споруд для обслуговування пансіонату сімейного типу". Депутати-бютівці стверджують, що на території "пансіонату" розміщується дача Віктора Януковича. Про високе призначення ділянки — бути прирізаною до пляжу для обраних — може свідчити й те, що РМ Криму безстрашно відмовилася задовольняти протест прокуратури на незаконне рішення. Отже, не знаю, чи вкладуться силовики в 30 днів, розбираючись у ситуації...

Щоправда, є й обнадійливі новини. Президент доручив своєму секретаріату в десятиденний термін вивчити можливість скасування свого торішнього указу про будівництво морського транспортно-промислового комплексу "Донузлав". "ДТ", яке докладно й принципово вело цю тему ще від часів президента Кучми, особливо втішене почути від президента Ющенка, що він "не заангажований у цьому питанні, щоб казати, що немає можливості ці рішення повернути в тому напрямку, який був би вигідний громадськості Криму. Як потрібно буде для території — таке й буде рішення". Нагадаємо, що для будівництва комплексу планувалося відвести шість із половиною тисяч гектарів прибережних територій. Усупереч бажанню місцевих громад і попри численні протести екологічної та наукової громадськості, які побоюються за долю євпаторійських курортів. Лобістами будівництва століття для перевалки хімічної продукції та нафти виступали як сумнівного походження офшорки, які зв’язують із Д.Фірташем, так і уряди С.Куніцина та А.Матвієнка, а також Мінтранс України — від Г.Кірпи й понині. Віктор Андрійович теж доклав зусиль для просування проекту. Кому він лишень не пропонував у ньому взяти участь!

Та повернімося до проанонсованого президентом на першу половину вересня засідання РНБОУ щодо ситуації в Криму. Лідери меджлісу сподіваються, що результатом засідання, як каже Рефат Чубаров, стане створення механізму законодавчого забезпечення наділення репатріантів землею. А саме: створення державного резерву земель для репатріантів і розвитку територій їхнього компактного проживання.

Проте сумнівно, що за настільки короткий час можуть бути підготовлені необхідні напрацювання, не кажучи вже про їх уведення в дію указом президента. Рефат Чубаров із цього приводу дипломатично зауважує: "Оскільки про таке засідання РНБО нас повідомив сам президент, то не хотілося б, аби кримських татар спіткало ще одне розчарування".

Якби Рефат-ефенді був радикалом, то, напевно, сказав би інакше: якщо і це засідання пройде вхолосту, то що потім потрібно буде збирати для вирішення проблеми — невідомо. Боюся, що незабаром Крим перестане нагадувати Віктору Андрійовичу мирного сплячого слона, "який через незрозумілі правила законсервував ключові ресурси, вочевидь, для тіньового переділу, щоб додерибанити до кінця".

Найзнаменніше, що після зустрічі президента з лідерами меджлісу без перших осіб автономії кримськотатарська тема за великим рахунком немов покидає зону відповідальності кримської влади. Утім, і прем’єрові країни ніщо не завадить сказати: та ж цим займається президент особисто! З нього й потрібно питати.

Валентина Самар, Крим
("Дзеркало тижня", №32, 26 серпня – 1 вересня 2006 р.)

Зустріч з Президентом

21 серпня 2006 року Президент України Віктор Ющенко зустрівся в своїй державній резиденції в Криму із Представником Президента України в Автономній Республіці Крим Геннадієм Москалем. Під час зустрічі було обговорено окреме коло тем, які стосуються автономії.

Йшлося, зокрема, про будівництво Кримського морського транспортно-промислового комплексу "Донузлав" на однойменному озері в Західному Криму. Геннадій Москаль проінформував Главу держави про негативну суспільну думку в Криму з цього приводу, депутатські слухання в Євпаторії, на яких будівництво порту не знайшло підтримки та надав довідку, в якій відзначена низка досить вагомих аргументів, що свідчать про недоцільність нового капіталомісткого будівництва ТПК "Донузлав". Це, насамперед, екологічна складова, яка за прогнозами вчених-екологів несе велику загрозу курортам не тільки північно-західного регіону, але і усього Криму. Днопоглиблювальні роботи на озері Донузлав можуть призвести до загибелі унікальної флори і фауни озера, а також до подальшого скорочення євпаторійських пляжів, забруднення повітряного басейну і прибережних вод, що зрештою позбавить Євпаторію статусу всеукраїнської дитячої здравниці.

Президент України Віктор Ющенко вислухав свого Представника в Криму і дав доручення своєму Секретаріатові обґрунтувати відповідне рішення, яке прийме через 10 днів, щодо будівництва порту "Донузлав", з урахуванням думки експертів та громадськості та з огляду на інтереси Автономної Республіки Крим.

Президент наголосив, що його рішення має бути вигідним громаді та півострову. "Як потрібно для території, так це питання і буде вирішено", - наголосив Президент.

Крім цього, Постійний Представник Президента України в АР Крим Геннадій Москаль доповів та передав Главі держави спільного листа від себе та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової щодо ситуації, яка склалося в м. Алушта після самогубства Наталії Кобелєвої.

Цією звісткою Президент України був прикро вражений. Віктор Ющенко дав доручення за даним фактом створити комісію та розглянути і здійснити перевірку порушення конституційних прав на життя Н. Кобелєвої та протиправних дій посадових осіб державних та місцевих органів влади, а також опрацювати матеріали про призначення Указом Президента України 31 липня 2006 року М. Любінецького на посаду судді Алуштинського міського суду та можливе скасування даного документа.

ТИМ ЧАСОМ...

Суд скасував постанову Луганської облради про висловлення недовіри Геннадію Москалю.

Екс-керівник Луганщини, а нині представник Президента в Криму звернувся з відповідним позовом до Сімферопольського районного суду. Центральний районний суд Сімферополя задовольнив позов Геннадія Москаля до Луганської обласної ради, визнавши рішення щодо висловлення йому недовіри таким, що не відповідає чинному законодавству. У зв’язку з цим Геннадій Москаль не виключає можливості свого повернення на посаду глави Луганської облдержадміністрації. При цьому він заявив, що звільнився з посади за власним бажанням.

Голова Луганської облради Валерій Голенко повідомив місцевій пресі про намір оскаржити рішення сімферопольських суддів. Він назвав суд Сімферополя заангажованим.

Людмила Мохова,
радник Представництва Президента України в АРК.
("Кримська світлиця", №35, 26 серпня 2006 р.)

Крим – День Незалежності

Як і всі регіони України, Автономна Республіка Крим на високому організаційному рівні відзначила День Незалежності нашої держави. У Сімферополі, Севастополі, Керчі відбулось покладання квітів до підніжжя пам'ятників великому синові України Тарасу Шевченку.

У Севастопольському художньому музеї ім. М. Крошицького відкрилася виставка "Квіти і мелодії українського свята", на якій було представлено 168 предметів із колекцій Президента України Віктора Ющенка, директора Музею І. Гончара Петра Гончара, скульптора Олега Пінчука та інших приватних шанувальників старожитностей.

Вихованню патріотизму і громадянської самосвідомості сприяли заходи, проведені Кримською республіканською бібліотекою імені Володимира Орлова. Літературний турнір "Люби та знай свій рідний край" мав на меті пробудити у малечі любов до рідної землі, шанобливе ставлення до людей праці. Діти демонстрували свої знання з історії, природознавства, культури України та Криму.

Великі культурницькі заходи до Дня Незалежності відбулися у Міжнародному дитячому центрі "Артек". Досить сказати про конкурс-фестиваль "День дружби", який зібрав юних представників української діаспори з дев'яти країн світу. Конкурсанти змагалися у малюнках на тему "Моя Україна" та у написанні оповідань "Я і Україна".

В усіх містах і районних центрах Криму відбулися урочистості з нагоди Дня Незалежності та свята Українського прапора, на якому у ці дні була чорна стрічка. Заходи розпочиналися хвилиною мовчання на знак вшанування пам'яті загиблих пасажирів російського літака у небі над Донеччиною. Оскільки в Україні був оголошений траур, довелося внести корективи і у програми відзначення Дня Незалежності у Криму, відмовившись від запланованих концертів і веселощів.

А у Верховній Раді автономії 23 серпня відбулося урочисте вручення державних та нагород автономії передовикам виробництва, представникам інтелігенції, які внесли свою дещицю у становлення та розбудову української державності на теренах Криму.

Олександр Кулик
("Урядовий кур'єр", №160, 30 серпня 2006 р.)

ДО ЗМІСТУ

Земельне питання

Кримські татари пишуть листа

Кримськотатарські пікетувальники приміщення Верховної Ради АРК, які спорудили тут наметове містечко, написали звернення до Віктора Ющенка з вимогою виділити їм землю. У листі вони висловили претензії до кримської влади всіх рівнів, яка оприлюднила готовність знести всі незаконно зведені споруди на самозахоплених ділянках. Крім того, пікетувальники вимагають від алуштинської влади та голови ВР АРК Анатолія Гриценка пришвидшити вирішення усіх земельних питань. Адже Ялтинський міський суд виніс рішення про ліквідацію 11 самозахватів землі на території Великої Ялти. Правоохоронці запевнили, що звільнять усі землі одразу після курортного сезону, незважаючи на національності тих, хто її незаконно "застовпив".

До того ж мітингувальники вимагають узаконити захоплені ними землі в селах Мирне, Чистеньке і Дубки, що під Сімферополем. Попри те, що райрада міста оголосила мораторій на виділення нових ділянок, доки "самосели" не звільнять землі, нещодавно понад 400 кримських татар захопили 160-гектарний лан на території Трудівської сільради й почали розбивку поля на частини під індивідуальну забудову. Лише зусиллями працівників міліції вдалося запобігти зіткненню між самозахопниками й жителями Трудового, які пред'явили "землемірам" копії документів на цю землю, що є їх приватною власністю. На лані зараз чергують правоохоронці, але ситуація залишається без змін. Усі чекають 10 вересня, коли на розгляд РНБО заплановано подати законопроект про кримінальну відповідальність за самозахвати.

Віктор Хоменко. Крим.
("Голос України", №159, 30 серпня 2006 р.)

Татаро-славянская борьба базаром не закончится

Крымские татары уже требуют от Украины $40 млрд. славяне ожидают новых конфликтов и спрашивают: "Если татарам можно, то почему нам нельзя?"

В Бахчисарае начался демонтаж павильонов на рынке, вокруг которого больше месяца продолжалось жесткое противостояние местного меджлиса крымских татар и городских торговцев, закончившееся 12 августа массовым побоищем. После совещаний и внесения коррективов был подписан "крымский универсал", согласно которому до 11 сентября рынок будет разобран, и на месте древнего мусульманского кладбища в перспективе построят культурно-мемориальный комплекс с гостиницей и сувенирными лавками, а предпринимателям выделят территорию для нового базара.

— Для нас это не какой-то лакомый кусок, а историческая память и святое место, — пояснил нам лидер меджлиса крымских татар Мустафа Джемилев. — Сегодня никто не может дать гарантию, что где-то не возникнут подобные споры. Таких мест, где когда-то были кладбища или мечети, несколько десятков. Сохранившиеся здания используют коммерсанты, где-то в них живут люди. И когда мы обращаемся к властям с просьбой вернуть культовые сооружения согласно президентскому указу, нам отвечают: "А вы купите этим людям квартиры". С какой стати мы должны это делать? В случае с рынком, там же и музей давно предъявлял свои требования к этим бизнесменам, но у музея нет средств для борьбы, и мы ему помогли.

БУНТЫ ПРОДОЛЖАТСЯ? Неспособность крымских властей собственными силами "разруливать" подобные ситуации побудили президента Украины вплотную заняться урегулированием конфликтов в Крыму. Виктор Ющенко пригласил к себе в крымскую резиденцию лидеров Меджлиса крымско-татарского народа, признавая тем самым, что именно от этой силы зависит на полуострове стабильность и спокойствие.

В начале сентября СНБО по предложению президента рассмотрит вопросы образования, сферы информационной политики, земельные вопросы, касающиеся крымских татар. Однако местные славянские общественные организации от этой встречи ничего не ждут.

— Если кто-то и думает, что после встречи на полуострове будет спокойно, пусть не обольщается! — сказал нам лидер "Русской общины Крыма", депутат ВС АРК Олег Родивилов. — Они проверили, что после захвата территории в центре Бахчисарая их никто не тронул, можно, значит, готовиться к новым действиям.

НОВЫЕ ТРЕБОВАНИЯ. Недавно представители крымско-татарских общественных организаций "Азатлыкъ", "Койдешлер", "Намус" и "Черкез Кермен" заявили о начале сбора подписей под петицией о реституции земли, движимого и недвижимого имущества, конфискованных при депортации 1944 года. Они надеются, что благодаря этому международное сообщество заставит Украину отдать либо компенсировать крымским татарам 30—40 миллиардов долларов либо отдать 997 тысяч гектаров земли.

— Раз нам не удалось договориться с украинской властью, мы будем выходить на международные институции, с которыми Киев не сможет не считаться, — говорит лидер "Азатлыкъ" Надир Бекиров.

Среди людей же, представляющих так называемую славянскую часть населения (а это более 80% жителей Крыма), характерной особенностью последнего времени стали "славянские самозахваты" бесхозных земель в пригородах Симферополя. "Я в Крыму родился и живу здесь уже более полувека, — говорит участник такого "самозахвата" Григорий Федоренко, — Работал честно на заводе, а клочка своей земли до сих пор нет. Но тут же такое творится — ни власти, ни совести. Оказывается, ведь и мне по Конституции полагается земля, ходим, вот, с соседом уже почти все лето в ночные дежурства — сторожим свои "куски". Если татарам можно, почему остальным нельзя?"

"СЛАВЯНЕ — ПОКА ФАКТОР СТАБИЛЬНОСТИ"

Фундаментальной причиной обострения межнациональных отношений в Крыму является стремление лидеров Меджлиса создать здесь национальную государственность, считает историк и политолог Владимир Джаралла. По его словам, акции, как в Партените или Бахчисарае, являются способом давления на власть для достижения частных целей: увеличения финансирования из госбюджета, освобождения от уголовного преследования, а также для усиления влияния в Меджлисе одной из группировок за счет радикальных лозунгов. Но если власти как-то среагируют на эти требования, то это будет использовано для выбивания очередных уступок и льгот. "Фактором относительной стабильности в регионе пока является преобладающее большинство славян среди жителей Крыма. Но они уже сейчас ощущают себя как в осажденной крепости. И новым фактором дестабилизации становится растущее славянское сопротивление, которое самоорганизуется и выдвигает своих реальных лидеров, полевых командиров а не кабинетных председателей", — считает Джаралла.

Майк Львовски, Крым
("Сегодня", №193, 30  августа 2006 г.)

Економіка. Фінанси.

Курортні прибутки люблять "тінь"

У Раді Міністрів Криму створено спеціальну робочу групу для вивчення способів "детінізації" прибутків, що отримують місцеві мешканці від розміщення відпочивальників протягом курортного сезону в приватному житловому секторі.

Як повідомили в прес-службі уряду автономії, мета — вироблення комплексу заходів, що дали б змогу спрямувати до бюджету податки від коштів, що отримуються від здавання житла курортникам. Найближчим часом буде підготовлено пропозиції стосовно внесення змін у законодавство і нормативні акти місцевих рад.

Є й інші проблеми щодо "золотого" дна унікальної рекреаційної зони. Як ми повідомляли раніше, Постійний представник Президента України в Криму Геннадій Москаль представив керівництву АРК дані Державного комітету статистики України, згідно з якими готелі й ресторани, оптова і роздрібна торгівля на півострові є збитковими.

Не приносить, якщо вірити Держкомстатистики України, жодного прибутку загалом уся сфера відпочинку, розваг, культури і спорту, задіяних у курортному бізнесі Криму.

("Демократична Україна", №153, 22 серпня 2006 р.)

Регіонам потрібна кооперація

Регіонам країни нині життєво потрібна взаємовигідна кооперація з точки зору об'єднання потенціалів, збільшення товарообігу, а найголовніше — інформаційного обміну, обміну передовими ідеями, управлінськими рішеннями, які допомагають оперативніше впливати на підтримку регіональних ініціатив з боку уряду і центральної влади загалом.

Таку думку в інтерв'ю кореспондентові Укрінформу висловив голова Чернівецької обласної держадміністрації Володимир Куліш на прикладі розвитку міжрегіональних контактів між Буковинським краєм і Севастополем. Нещодавно голови адміністрацій цих регіонів України Володимир Куліш і Сергій Куніцин підписали Угоду про співпрацю між Чернівецькою областю і містом-героєм Севастополем. Чернівецька область відкрила своє представництво в Криму, на черзі — відкриття кримського представництва в Чернівцях.

Володимир Куліш не з чуток знає про Крим. Кілька років він очолював міністерство економіки автономної республіки, був Постійним представником Президента в АРК.

Володимире Івановичу, які сфери співпраці визначено між вашими регіонами?

— Знаючи кримську економічну ситуацію, кримські можливості, потенціал Севастополя і Буковини, наразі можна говорити про те, що нашим регіонам, як проте й іншим областям України, потрібна серйозна кооперація щодо об'єднання наших можливостей, пропозицій інвесторів у встановленні міцних економічних зв'язків.

Співпраця вигідна і нам, і Севастополю. Ми готові постачати сільгосппродукцію, продукцію деревообробки, меблі, товари легкої промисловості.

Маючи можливості засіяти достатні площі технічними культурами, такими як рапс, ми зайнялися розробленням програми з виробництва біопалива, що дасть змогу не тільки задовольнити потреби Чернівецької області у пально-мастильних матеріалах, а й забезпечити поставки в інші регіони України. Це вкрай вигідно. Наприклад, цього року ми зіштовхнулися з тим, що уперше вирощування пшениці в області стало нерентабельним через високі ціни на пальне. З реалізацією програми з виробництва біопалива розраховуємо значно поліпшити ситуацію. Гадаю, що цим зможемо зацікавити кримських сільгоспвиробників.

Крім того, Чернівецька область готова постачати свинину, нарощування обсягів виробництва якої у нас йде високими темпами. Тільки в першому півріччі нинішнього року поголів'я збільшилось на 12,3 відсотка до 176,5 тисячі голів. Буковина також може повністю забезпечити поставки в Крим індичого м'яса, яке не виробляється у великих об'ємах кримськими підприємствами. Ми готові постачати м'ясо і на український флот, і для продажу населенню.

Є взаємний інтерес у сфері легкої промисловості. Так, одне з найбільших в Україні підприємств легкої промисловості — швейне об'єднання "Трембіта", яке імпортує свою продукцію в країни Європи, готове виконати замовлення санаторно-курортних установ Кримського півострова.

Через великі темпи будівництва в АРК готелів і оздоровниць існує неабияка проблема з комплектацією меблями. У цьому питанні буковинські підприємства з виробництва меблів здатні задовольнити побажання замовників.

Нині наше представництво в Криму аналізує пропозиції потенційних партнерів для встановлення міцних ділових контактів між представниками наших регіонів.

—Чи існують особливості між АРК і Буковиною в залученні інвестицій, у тому числі й іноземних?

—У Криму різними складами урядів напрацьовано величезну нормативно-правову базу, яка є, по суті, енциклопедією для розвитку економіки півострова. У цьому плані  Крим  набагато випереджає Буковину, хоча саме наш регіон був одним із перших в Україні, що подавав свій варіант проекту закону про вільні економічні зони. Його, на жаль, не було ухвалено. Криму, в свою чергу, вдалося створити як експеримент економічну зону "Сиваш", біля джерел створення якої стояв тоді нинішній голова адміністрації Севастополя Сергій Куніцин, а пізніше відкрити низку територій так званого пріоритетного розвитку. Можна по-різному оцінювати розвиток ТПР в Україні, але їх існування дало змогу залучити інвестиції в АРК. На Буковині показники інвестиційної активності, на жаль, наднизькі. Прямих іноземних інвестицій залучено трохи більше як 37 мільйонів доларів США, а Чернівецька область за цим показником посідає не дуже престижне місце в рейтинговій оцінці уряду. Хоча за темпами зростання виробництва знаходиться на третьому місці (після Києва і Севастополя).

Хочу особливо наголосити, що в Чернівецькій області — високий рівень внутрішніх інвестицій. Зараз понад 70 тисяч буковинців працюють у різних країнах Європи. Тільки за однією системою грошових переказів "Western Union" щорічне надходженню в область становить понад 240 мільйонів евро. Це — значна сума. З огляду на це, завдання регіональної влади саме і полягає в тому, щоб запропонувати цій категорії інвесторів вкладати кошти в розвиток економіки своїх сіл. Нині по кожному населеному пункту підготовлено пропозиції  щодо реалізації проектів із переробки сільгосппродукції, у соціальній і туристичній сферах. У багатьох селах існують свої міні-підприємства. Це — об'єкти соцкультпобуту, кав'ярні, ресторани.

Водночас держава продовжує залишатись найбільшим інвестором регіону. Тільки в будівництво Ново-Дністровської гідроакумулюючої станції, яка обіцяє стати найбільшою в Європі, вкладено понад 400 мільйонів гривень, а наступного року планується виділити понад мільярд. Із уведенням в експлуатацію першого з трьох блоків, що споруджуються, станція за потужністю зрівняється з Рівненською АЕС. Багато в чому це дозволить вирішити питання енергетичної безпеки України.

—На Вашу думку, в чому держава може надати допомогу регіонам у їхній економічній самодостатності, розвитку міжрегіональних зв'язків?

—У цьому плані ми, зі свого боку, ініціюємо підписання угоди між облрадою та урядом України, в якій буде передбачене право регіонів на проведення економічних експериментів, а уряд, у свою чергу, відпрацює механізм адаптації економічного законодавства. Ми маємо намір залучити досвід і напрацювання буковинських підприємців, які співпрацюють з багатьма європейськими підприємствами,  а також досвід людей,  що працювали в Європі, для того щоб на прикладі однієї з найменших за територією областей України показати можливості економічного зростання.

Нині потрібний поштовх до співпраці влади з територіальними громадами, тільки в цьому разі, переконаний, справа зрушиться з місця.

Для цього треба усунути перешкоди, в тому числі й для іноземних інвесторів, які готові вкладати свої капітали. Стримуючим чинником тут є непомірно високі податки на ввезення нового обладнання і технологій, їх скасування дасть змогу стимулювати інвестиційний процес, у тому числі й з базових для держави галузей економіки.

Що стосується розвитку міжрегіональних зв'язків, то ніхто, напевно, не заперечуватиме необхідності й важливості цього процесу. Йдеться про державний підхід до питання розміщення виробничих сил, міжрегіональну міграцію капіталу, в тому числі іноземного. Регіонам України потрібна стабільна співпраця, інформаційний обмін для підготовки державних рішень.

("Демократична Україна", №156, 29 серпня 2006 р.)

Бути дбайливим господарем

Голова Ради міністрів Криму Віктор Плакіда на своїй першій прес-конференції розповів журналістам про своє бачення пріоритетів у розвитку регіону. На його думку, зараз найактуальнішим питанням є підготовка до зими і унеможливлення повторення трагедії Щолкиного, де минулої зими була повністю розморожена опалювальна мережа.

Як повідомив посадовець, нині у Щолкиному повним ходом ідуть відновлювальні роботи. Для їх прискорення довелося навіть провести у цьому селищі виїзне засідання кримського уряду. На ці роботи Кабінет Міністрів України виділив 10 млн гривень.

До кримського уряду надходять численні прохання з міст і сіл автономії про виділення коштів на ремонт дахів, внутрішніх тепломереж, водогонів. Звичайно, всі прохання уряд автономії задовольнити не може, хоч як би хотів, адже зараз кожна копійка в роботі.

Журналістів цікавили подробиці відвідин В. Плакідою і головою ВР Криму А. Гриценком Москви. Річ у тім, що в місцевих засобах масової інформації почала "гуляти" байка про те, що кримські посадовці майже домовилися про якісь прямі поставки на півострів з Росії природного газу. В. Плакіда спростував цю інформацію, сказавши, що між Кримом і Москвою справді існують економічні стосунки в рамках міжрегіональних відносин.

Що ж до поставок блакитного палива з Росії, то це справа державна. В Україні є міністерства, які цим займаються. Що стосується Криму, то його делегація у Москві "підправляла" справи, пов'язані з реалізацією кримського вина. Річ у тім, що, ведучи боротьбу з фальсифікаторами виноробної продукції, Росія запровадила нові акцизні марки, і ця процедура була проведена не зовсім вправно: значних збитків зазнали як виробники, так і реалізатори алкогольної продукції. Серед них і знаменита "Массандра".

Кримська делегація зустрілася з мером Москви Ю. Лужковим і обговорила питання про можливість будівництва транспортного переходу через Керченську протоку, шляхи розширення торгівлі, участі кримських товаровиробників у виставках, що періодично влаштовуються у столиці Російської Федерації.

Олександр Кулик,
("Урядовий кур’єр", №161, 31 серпня 2006 р.)

Сім кроків назустріч...

Зростання інвестицій в Україні неможливе без кардинальної реорганізації процесу державної експертизи проектів і дозвільної системи в будівництві. І навіть прийняті урядом протягом останніх років постанови з цих питань, як показує практика, до суттєвих змін не призвели. "Єдиного вікна" все ще практично не існує, якість проектної документації продовжує гіршати, відвідування інвесторами різних інстанцій, як і раніше, нагадує ходіння по муках. Більше того, якщо раніше в законодавчих і нормативно-правових документах держекспертиза визначалася як орган, що не залежить від місцевої влади (в частині безпосередньо експертизи), то в подальшому таке формулювання прибрали. Сьогодні в Україні інвестору від ідеї до здачі об’єкта в експлуатацію треба зібрати від 120 до 200 довідок, висновків, узгоджень, віз й інших підписів, і далеко не кожну вдається отримати за один прихід. Про цю проблему наш кореспондент розмовляв із начальником Спеціалізованої державної служби "Укрінвестекспертиза" в Криму Петром Іосипенком.

— Є пряме завдання Президента створити "єдине вікно" в дозвільній системі для інвесторів і підприємців. Як його виконують?

— "Єдине вікно" в держекспертизі вже було, нехай і не в усьому досконале: відомчі та позавідомчі підрозділи цієї служби проводили оцінки по всіх розділах проекту від початку до кінця протягом 10 — 20 днів. Для експертизи спеціальних розділів проекту (з пожежної безпеки, екології, охорони праці тощо) запрошували на договірній основі відповідних фахівців, експертиза була поєднана за часом і зосереджена в одному місці, більшість зауважень експертизи проектувальники усували в процесі її проходження. Служби держнагляду під час будівництва контролювали дотримання закладених у проектах вимог із охорони праці, пожежних, екологічних, санітарно-епідеміологічних тощо.

Але от парадокс: із виходом у 1998 році постанови Кабінету Міністрів України №1308 про проведення комплексної експертизи службами-співвиконавцями, експертизу одного й того ж проекту почали робити шість-сім організацій-співвиконавців. Причому більшість із них державні, з адміністративним підпорядкуванням прямо Києву. Вони діють у полі, а точніше — в морі своїх інструкцій і підзаконних актів, і навіть не узгоджених між собою законів у частині проведення експертизи, зокрема і в термінах. Відповідальним виконавцем комплексної експертизи визначена наша організація, "Укрінвестекспертиза", адміністративно підзвітна органам місцевого самоврядування. При цьому реальних важелів впливу на процес роботи співвиконавців вона не має. Це практично дезорганізувало роботу. Одна справа — запросити окремих фахівців потрібного профілю і зовсім інша — ввести в дію п’ять-шість організацій-співвиконавців, які тобі не підзвітні, в яких до того ж експертиза не є основною діяльністю...

— Як це вплинуло на процес підготовки та реалізації проектів і притоку інвестицій?

— Якщо загалом для експертизи проекту та підготовки комплексного висновку "Укрінвестекспертизі" відводять від 15 до 45 днів, то у співвиконавців нормативними актами визначені свої терміни: 30—45 днів на один розділ. Втрати в часі — величезні. І це лише на отримання зауважень щодо проекту. А через відсутність будь-якої дисципліни в проектувальників, — їхня відповідальність узагалі не встановлена, — усунення цих зауважень розтягується на місяці, а іноді й роки.

— Наскільки ефективно організований сам процес експертизи проектів?

— Річ у тому, що сама організація проведення експертизи співвиконавцями з самого початку приречена на розтягання термінів її проведення, а їхнi окремі вимоги бувають позбавлені будь-якої логіки. Наприклад, експертно- технічний центр не проводить експертиз і не видає позитивного висновку, поки не будуть представлені висновки експертизи від МНС і СЕС, на що потрібно 30 днів, а потім свої 30 днів використовує сам ЕТЦ. В експертних службах усе ще не поодинокі випадки поверхневого підходу до перевірки документації, й "Укрінвестекспертизі" все одно доводиться правити та доповнювати висновки співвиконавців, водночас вони часто "вникають" у непритаманні для них питання з проектних рішень конструктивної частини, підмурків, покрівлі, благоустрою, правоустановчих документів тощо. Не всі документи та рішення окремих міністерств і центральних органів виконавчої влади приведені у відповідність із постановами Кабінету Міністрів про експертизу, а видані кожним відомством інструкції та розпорядження заплутали справу й не сприяють спрощенню процесу та прискоренню термінів експертизи, не узгоджуються з порядком, установленим Мінархбудом (Держбудом) України.

Експертиза для наших співвиконавців більше схожа на тягар, але водночас обходиться держбюджету в чималі кошти. У результаті проведення комплексної експертизи, як і інші етапи інвестиційного процесу, все ще залишається громіздкою, тривалою та важкою ношею для замовників і інвесторів, попри те, що ціною чималих зусиль взаємодія "Укрінвестекспертизи" з співвиконавцями останнім часом усе ж таки покращилася...

— Чи залежить загальний інвестиційний клімат у країні або регіоні від якості роботи проектувальників і експертів?

— Звісно. Якість проектної документації, яка зараз не покращується, прямо впливає на інвестиційний процес, а отже, і на відповідний клімат. І це стосується не лише проектів, які розробляють численні нові маленькі приватні проектні організації, що іноді складаються з одного проектувальника й одного комп’ютера, а й солідних у минулому державних проектних організацій. Діяльність багатьох із них, що часто не мають необхідної матеріально-технічної бази, погіршило й те, що ця робота ніким не координується навіть у методичному сенсі. Нормативна література й інші найважливіші документи до них не доходять роками. Часто вони починають проектувати, маючи лише договір з обумовленою вартістю робіт, без завдання на проектування, техумов, архітектурно-планувального завдання, правоустановчих документів у замовника. Нас непокоїть те, що за збільшених обсягах будівництва в Криму кількість кваліфікованих фахівців-проектувальників неухильно скорочується, гіршає якість проектів. За 2004—2006 роки з поданих на експертизу понад 4,5 тисячі проектів практично жоден не був рекомендований до затвердження без повернення на доопрацювання. У багатьох проектних інститутах й організаціях практично ліквідовані технічні відділи та ради, зникло поняття нормоконтроль, відсутня єдина технічна політика і на першому плані стоїть не якість, а обсяги й оплата за проекти.

— Як змінився контингент замовників протягом останнього часу, хто ці люди?

— Замовники проектів, або потенційні інвестори, — це часто недосвідчені, необізнані з усіма нюансами проектування суб’єкти підприємницької діяльності, а тому, потрапляючи до таких же недосвідчених проектувальників, вони уже з самого початку прирікають себе на втрату значного часу на всіх стадіях підготовки будівництва. З огляду на масовість подібних порушень норм і правил, застосування наявних санкцій за подібні порушення до всіх порушників практично нереальне — це була б величезна та трудомістка робота, при проведенні якої не залишилося б часу на здійснення основної діяльності, адже видати ліцензію простіше, аніж її відібрати. Водночас — покарання окремих порушників не дає ефекту, оскільки не слугує і для інших проектувальників, які працюють роз’єднано. Більше того, якщо раніше видача та продовження ліцензії на право провадження проектно-дослідницьких робіт у якійсь мірі залежали від висновків експертизи про якість проектної документації, то зараз її думки про того або іншого проектувальника ніхто не питає. Після завершення експертизи й отримання позитивного комплексного висновку, що видається після того, як всі проектні рішення приведені у відповідність із вимогами державних норм і стандартів, отримані всі правоустановчі документи й узгодження, вирішені питання відведення землі, ланцюг цих узгоджень начебто обривається. Інвестора пускають по новому колу — у ДАБК, для отримання дозволу на будівництво. А там знову протягом не менше 30 днів здійснюється перевірка тих же документів і в тих же обсягах. Це нонсенс.

— Тоді виникає запитання: чи потрібна взагалі така експертиза?

— Питання зовсім не нове. За останні роки відповідь на нього змінювалася кардинально — від пропозицій із надмірного її ускладнення до пропозицій про її скасування взагалі. Однак істина, як скрізь, і тут, очевидно, десь посередині, оскільки скасування експертизи може призвести до повної втрати контролю та керованості з боку держави за процесом будівництва й інвестування, що в ринкових умовах недопустимо.

Однак цей процес не повинен бути обтяжливим для інвестора. Хочу сказати, що служби Української державної інвестиційної експертизи — відповідального виконавця комплексної експертизи, є своєрідним і практично єдиним фільтром на шляху неякісної проектно-кошторисної документації та порушень в оформленні правоустановчих документів. Наша робота спрямована насамперед на дотримання політики держави в будівництві. Питання стійкості, довговічності, надійності та безпечної експлуатації об’єктів, будівництво, особливо житла, об’єктів відпочинку та туризму набувають особливого значення саме зараз, коли більшість із них будують на продаж, про який оголошують ще в процесі будівництва, й інвесторів цікавить лише вартість і терміни, а не довговічність, стійкість, надійність, безпека. Органи місцевого самоврядування, права яких різко зростають, не завжди зважають на загальнодержавні інтереси, часто при цьому беруть гору вузьковідомчі містечкові інтереси. Водночас важливого значення зараз набуло питання запобігання неощадливому або нецільовому використанню бюджетних коштів. У цьому експертиза відіграє першорядну роль. Не можна скидати з рахунків і важливу роль експертизи в наданні практичної та консультативної допомоги більшості замовників серед малого та середнього бізнесу, які не володіють регламентом проходження дозвільної системи в умовах, коли не всі інвестори, навіть зі значними капітальними вкладеннями, не мають служби замовника, що забезпечує ефективне використання капітальних вкладень і освоєння потужностей.

— Що ви запропонували б Верховній Раді України, уряду країни для практичного покращання справ в інвестиційній політиці. І насамперед у частині спрощення та вдосконалення дозвільної системи в будівництві?

— Служба "Укрінвестекспертиза" в АРК спільно зі своїми колегами в інших областях України на основі багаторічного аналізу процесу проектування об’єктів будівництва, їх експертизи, організації будівництва та здачі об’єктів в експлуатацію, пропонує провести реорганізацію низки ланок дозвільної системи в будівництві, яку ми назвали б "сім кроків назустріч інвестору".

У країні назріла необхідність у службі Єдиної державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва, зокрема і з місцем розташування. У результаті фахівці-проектувальники, замовник, інвестори не бігатимуть по п’яти — шести інстанціям і скрізь не вистоюватимуть черг для того, щоб зняти зауваження, а прийдуть в одну організацію вирішувати всі питання за "один прихід". Це й буде реальним створення "єдиного вікна".

Потрібно вивести експертизу з адміністративного підпорядкування місцевим органам влади та встановити зв’язок із цими органами на основі взаємодії. Тільки незалежний орган може відстоювати інтереси держави та здійснювати справді незалежну оцінку проектів. Усім авторитетом держави треба забезпечити незалежний статус експерта, висновок якого може бути оспорений тільки при порушенні ним вимог законодавства, державних норм і правил. Водночас експерт зобов’язаний, висловивши ті чи інші зауваження щодо документації на об’єкти будівництва, рекомендувати замовнику та проектувальнику ті або інші шляхи й методи усунення цих зауважень.

Практика показує, що для проведення експертизи проектів із пожежної, санітарно-епідеміологічної, екологічної безпеки, з охорони праці й енергозбереження треба залучати до штату такої єдиної служби держекспертизи, залучати на договірній основі або за сумісництвом фахівців із цих галузей, рекомендованих цими ж службами, яким вони довіряють і яким вони ж видають відповідні скерування, свідоцтва, ліцензії, і до висновків яких на стадії будівництва та здачі об’єктів в експлуатацію в них не буде упередженого ставлення та претензій.

Державні органи МНС, СЕС, Міністерства з охорони навколишнього природного середовища, Держнаглядохоронпраці, Комітету з енергозбереження повинні здійснювати свої прямі наглядові функції, спрямовані на запобігання правопорушенням при будівництві й експлуатації. Вони виникають, як правило, усупереч правильно розробленому проекту.

Оскільки в 90-95% випадків зауваження експертизи пов’язані з неякісним проектуванням, для підвищення його якості слід би зобов’язувати проектувальників видавати замовнику проектну документацію вже разом із позитивним комплексним експертним висновком, поставивши в залежність від його отримання й повну оплату за розробку проекту. У результаті проектування не вестимуть без завдання, необхідних ТУ, оскільки проектувальник знатиме, що все це знадобиться йому при експертизі, замовник перестане місяцями вмовляти проектувальників усунути зауваження, будуть усунені проектувальники-одноденки або організації, що взагалі не здатні якісно працювати, що іноді створюються для проектування 1-2-х об’єктів, після чого, отримавши гроші, розбігаються.

Видачу позитивного комплексного експертного висновку державної експертизи слід би поєднати з видачею дозволу на будівництво, що дозволить замовнику скоротити час щонайменше на 30 днів, а ДАБКам зосередитися на контрольних функціях. Ця передача функції видачі дозволів на будівництво повністю виключає видачу без висновку експертизи, як це ще буває, і дозволить ДАБКам зосередитися на якості будівництва. Перевірки, контроль безпосередньо на будівництвах дасть набагато більший ефект, ніж невластивий їм розгляд проектних рішень. І основне — це нововведення унеможливить випадки, коли під час будівництва ще відсутня робоча документація, оскільки багато замовників подають на експертизу та затверджують документацію на стадії тільки "проект". Служба "Укрінвестекспертиза" в Автономній республіці Крим готова за відповідної підтримки Міністерства будівництва, архітектури і ЖКГ, Кабінету Міністрів і Верховної Ради України впровадити розроблені нами пропозиції на території Криму.

Розмовляв Микита Касьяненко, Сімферополь
("День", №145, 31 серпня 2006 р.)

Фестивалі. Виставки. Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. Кіно

Музей под боком Медведь-горы

Крым не перестает удивлять. Вспоминаешь эту аксиому едва ли не в каждом уголке полуострова. К примеру — Партенит. Уютный курорт под боком Медведь-горы. Немало знаменательных мест расположено в окрестностях поселка. Вот раскопки храма Иоанна Готского (VІІІ век) или знаменитый дельфинарий. К слову, и тот и другой находятся на территории военного санатория. Чтобы проникнуть туда, надо "отстегнуть" семь гривен.

А потом — ступай или к дельфинам, или на пляж, или к месту молитвенного уединения...

А можно пойти в музей. Да-да, на территории санатория создана уникальная, единственная в своем роде экспозиция.

Ее основатель Александр КУЛИШ когда-то строил этот санаторий, а потом решил разместить там свою коллекцию:

— Конечно, с разрешения и не без помощи директора санатория Геннадия Барамии,— благодарно замечает Кулиш. — Ведь до этого я обращался во многие инстанции, но везде считали мой проект утопическим. А может, боялись конкурента — ведь в соседней Алуште четыре музея.

Музей шедевров природы и ее древностей Кулиша помещен в небольшом уютном зале, но от увиденного замирает дыхание — как на сравнительно небольшой площади можно разместить столько любопытных экспонатов: от доисторических каменных топоров до пулемета Дегтярева?

— Экспонатов более четырех тысяч, — замечает Кулиш, — вы увидите здесь стенды по археологии, палеонтологии, конкологии (наука о моллюсках. — А.В.), но больше всего места отведено минералам. Еще Плиний говорил, что в каждом драгоценном камне, как в капле воды, отражено все величие природы. Смотрите сами...

Камни, выставленные в освещенных витринах, завораживают. Хочется снова и снова возвращаться к ним. Причем (это отличительная особенность музея!) на срезах агатов человек, обладающий небольшой фантазией, может увидеть различные картинки — горный пейзаж, доисторический лес, бурную реку, медведя-гармониста и даже карту Крыма. А вырезанный из кристалла турмалина, словно из пчелиных медоносных сот, "Медовый месяц" даже вызывает... слюноотделение.

Непросто, наверное, найти камень с изюминкой?

—Вначале надо отличить горную  породу от агатов, — пояснил Кулиш. — Затем из тысячи разрезанных агатов надо выбрать с оригинальной цветовой окраской (обычно они "внутри" серовато-матового цвета). Ну а после из ста цветных камней найти один с картинкой, которая  что-то  напоминает...

—Таких каменных картин, где в роли художника природа, нет ни в Лувре, ни в Эрмитаже, ни в Национальном Британском музее, - смеется Александр Григорьевич.

Около сорока лет каждый отпуск проводил он в горах, а в выходные и после работы в гараже пилил, шлифовал, полировал камни. — Да, я собирал камни: хобби как хобби, — размышляет Кулиш. — Один гривны собирал, другой доллары... Потом кто-то банк открыл, кто-то ресторан... Но такими теплыми словами, которые оставляют посетители музея в книге отзывов, не может похвастаться ни бар, ни банк..

—Я предлагал местному и районному руководству, чтобы оно разместило мой музей в более проходном месте в поселке. Но мою инициативу пока никто не оценил. За пять лет существования музея  в  Партените  сменились три головы. Ни один из них, ни один из наших депутатов у меня не был....

Зато в гостях у Кулиша был бывший министр обороны Украины, который передал в музей саблю, кортик, карабин. Министр также наградил Александра Григорьевича грамотой. В ней он благодарил директора музея за успехи в воспитании подрастающего поколения.

Традиционный вопрос на прощание: о чем мечтает Александр Кулиш?

—Да, наверное, ни о чем.  Ведь моя мечта сбылась — я открыл музей.

Алексей Васильев
("Крымское время", №93, 22 августа 2006 г.)

Режиссер Роман ВИКТЮК:
Мечтаю собрать вместе Сердючку, Шифрина и Галкина

Известный российский театральный режиссер Роман Виктюк решил отметить в Севастополе три юбилейные даты: свое 70-летие, 50-летие творческой деятельности и 10-летие Театра Романа Виктюка. Крым с гастрольным фестивалем "Роман с Севастополем" Виктюк посетит 18 сентября (в Театре им. Луначарского). А в начале августа режиссер впервые приехал в город-герой. Корреспонденту "КП" удалось встретиться с режиссером и отвлечь его от организаторских хлопот.

Возраст - бестактность природы

- Роман Григорьевич, 70 лет - грань, когда состоявшийся человек оглядывается назад. Как вы себя ощущаете на этом этапе? О чем сегодня мечтает режиссер Виктюк? И о чем жалеет как человек? - Я помню, в Америке, когда только началась перестройка, нас пригласили в Нью-Йоркский университет вместе с советскими культурными деятелями. Приходим: полный зал, дети 17-18 лет, белые, черные, желтые - черт знает какие. Товарищ, который пришел со мной, начал страшно ругать советскую власть. Страну, людей! Я вам передать не могу! И дети, которые вначале шумели, стали затихать, затихать… И он в полной тишине закончил свое гневное выступление против России. Моя переводчица Сьюзен прошептала: "Я вас умоляю, сейчас встаньте и спасите, потому что убьют всех. Они так любят свою родину! В этой стране не понимают, как можно говорить плохо о том, что тебя вскормило". Я спросил: "Сьюзен, но как?" А она: "Как хотите". Помните Раймон Дадьен? Которая легла на колеса, когда повезли оружие во Вьетнам? Такая себе Зоя Космодемьянская. Я и попер, как Раймон Дадьен. И начал им рассказывать с юмором, как закрывали мои спектакли, как я обманывал советскую власть, как сумел ко дню рождения Ленина поставить "Коварство и любовь" Шиллера прямо под стенами Кремля. Как умудрился к 50-летию образования СССР во МХАТе - первом театре системы - поставить "Украденное счастье"…

- Любопытно…

- В тот день к нам пришло все Политбюро во главе с "товарищем", а у нас висела афиша: "50-летию образования СССР посвящается. "Украденное счастье". Я подозвал директора: "Олег Николаевич (Ефремов. - Прим. авт.), читайте!" - "Кто это подписал?" - возмутился он. – "Вы", - говорю. – "Ты всех нас в тюрьму отправишь!" - "Да не я! Это вы подписывали", - говорю.

Короче, вечером "Украденное счастье" посмотрело все Политбюро.

И вот я рассказал это американским детям. Они хохочут. А я им говорю: "Теперь задайте мне вопрос: если бы вернулось то время, отказался бы я от него или был ему благодарен?" Они прокричали что-то хором и замолкли. А я: "Никогда бы не отказался. Это со мной, это во мне. И если бы не было всего того, я бы не стоял сейчас перед вами". И если меня "там" спросят: "От чего ты отказываешься?", я отвечу: "Ни от чего". Все, что случилось, так и нужно.

А возраст… Возраст - это бестактность природы. И она не извиняется перед нами.

"Если бы не вы, я не стал бы артистом!"

- Какова судьба пьесы "Страсти по Родомесхо"? Если не ошибаюсь, в ней планировалось участие великолепного женского трио: Макарова - Фрейндлих - Образцова… - Мне очень повезло, что я работал с лучшими артистами ХХ столетия. Это зафиксировано и на пленках (все спектакли сняты). И когда Альдо Николай, мэтр итальянской драматургии, приехал в Россию, я его познакомил с четырьмя удивительными актрисами. Я их называю "мои небесные невесты". Это Леночка Образцова, Алиса Фрейндлих, Наташа Макарова и удивительная артистка, ее мало знают, но она бесконечно талантлива - Ирочка Соколова. Увидев их, он воскликнул: "Я для них напишу пьесу". И написал. Это как раз та вещь, о которой вы спросили. Сложность в том, что трое из них - мировые примы. Одна первая в драме, вторая в опере, третья в балете. Наташа сейчас уже не выступает, ставит по миру. Тем не менее мечтаю их собрать. А еще хочу поработать с тем, кого вы любите (или ненавидите). Это Верка Сердючка, удивительный ребенок. Впервые я его увидел много лет тому назад. Как-то шел по Крещатику. Навстречу - мальчишка. Подходит и спрашивает: "Я буду артистом?" Я, без паузы, потому что такое редко случается: "Будешь". Он ушел. Потом снова догнал и переспросил: "Скажите честно, я буду артистом?" Я повторил: "Ты будешь артистом". Миновали годы. Он же теперь в этом гриме, я его узнать не могу. И у Фимы Шифрина состоялся какой-то очередной юбилей. Смотрю, в самом начале так замечательно, потрясающе работает парень. Бегу за кулисы и спрашиваю: "Фима, это кто?" Он удивленно: "Вы что? С ума сошли? Это же он!" Я говорю: "Кто он?" Фима подвел меня, а тот со слезами: "Если бы не вы, я не стал бы артистом!" Так вот, теперь я хочу сделать спектакль для троих: Фимы, Сердючки и Галкина. Этот мальчик - еще одно мое любимое создание. Знаете, мне предложили вести в Киеве передачу "Миллионер". Сначала, по глупости, я согласился. Потом посмотрел по телевизору и понял, что это невозможно. Редактор убеждал меня: "Что вы, что вы, не волнуйтесь, вы, конечно, лучше Галкина!" Я отрезал: "Перестаньте! Я к нему замечательно отношусь!" Приехав на съемки программы и посмотрев на себя со стороны, я сказал: "Ты не будешь лучше Галкина". И ушел.

Такие вот у меня две мечты. Есть еще другие, но этих ребят я обязательно соберу.

"Разрываю, а там флаг Украины"!

- Роман Григорьевич, как вы считаете, от каких факторов зависит будущее Тетра Виктюка? - От здоровья, любви. Если есть здоровье, то будет и любовь. Не станет здоровья, не будет и любви. Я верю только в одно: есть та реальность, которая существует, и та, которая над нами. Туда уходят души близких людей, которые нам дороги. А мост между этими двумя реальностями - любовь. Теперь моей маме было бы 100 лет. И она через вас задала мне вот этот последний вопрос. - Вы много ставили в Афинах, и я знаю, что вас признали там как украинского режиссера. - Да, я ставил в Греции. Министр культуры Дзюба, которого я уважаю и считаю одним из великих людей Украины, диссидент, писатель, спросил: "Роман, куда вы едете?" Я: "В Грецию". - "О! В Грецию! Говорите всем там, что вы украинский режиссер". Я серьезно: "Иван, каждую минуту буду говорить, что я украинский режиссер". Два месяца репетировали. Ко мне каждый день приходили журналисты, а я как ребенок-дебил твердил: "Я украинский режиссер, я - украинский режиссер". Выходят газеты, а там снова: "Москва, Москва". Они просто не знали, что это такое - Украина. Не существовало у них понимания того, что есть такая страна. Поверьте. Наконец наступил день премьеры. Директор театра спрашивает: "Какой флаг вывесить, раз вы украинский режиссер?" Я: "А тот, чьей страны посол первым приедет". Начало в 19.00. Время - без четверти. Ничего из Украины. Ни бумажечки, ни поздравления, ни цветочка, ни телефона, ни-че-го! Это слезы… И вот 19.00. Украина молчит, а Россия - в полном составе. Потрясающе! Финал спектакля. А у них такая традиция, что они дарят друг другу на премьере невероятные подарки. Прямо на сцене. И если презент завернут, то надо открывать, надевать. Короче, если надо раздеться, они без стеснения раздеваются. Зал орет. Просто феноменально. Доходит очередь и до меня. Выносят такой большой пакет. "Сволочи, - думаю, - какой-нибудь свитер. Зачем мне свитер или рубаха?" Я и так одевался нормально. Но раз дают… Все хором: "Открывай!" Я спрятал за себя, а сам, как украинец истинный, щупаю, щупаю. Думаю: "Боже! Ну что же там такое? Неужто придется надевать этот свитер вонючий?" Разрываю, а там флаг Украины! И когда я развернул, зал закричал!

ИЗ ЛИЧНОГО ДЕЛА

Роман Виктюк - театральный режиссер, родился 28 октября 1936 года во Львове.

По окончании в 1956-м актерского факультета ГИТИСа работал в театрах Львова, Киева, Твери и Вильнюса. Начиная с середины 70-х режиссер ставит спектакли в московских театрах. В 1991 году на сцене Театра "Сатирикон" Роман Виктюк ставит свой самый известный спектакль "Служанки". Поставив более 100 спектаклей в театрах России, ближнего и дальнего зарубежья, в 1991 году Роман Виктюк создал свой театр - частный. В 1996-м театр получил статус государственного и здание ДК им. Русакова в Сокольниках.

Беседовала Елена Прошина ("КП" - Крым").
("Комсомольская правда", №158, 23 августа 2006 г.)

Ялта отметила свой день рожденья

Чего мы ждали от 168-ого Дня города? Конечно же, разноплановых городских мероприятий, незабываемого концерта и красочного фейерверка! В этом году приезжие насладились полноценно только ярким салютом. Что же касается программы праздника, то, не в обиду организаторам, она оставляет желать лучшего...

Благое начинание организаторов — продлить праздник на целых три дня на поверку оказалось не таким уж и благим. Торжество оказалось несколько растянутым, и слаживалось впечатление, что программу попросту не нашли чем насытить. Многие поклонники летней столицы, приезжающие ежегодно именно на День города, сошлись во мнении: лучше бы Ялта прожила один яркий незабываемый день, как это было в прошлом году.

Отличной была идея провести Парад яхт! Именно на него съехались туристы из разных стран. Но и тут прошло не все гладко: из-за того, что в порт по неизвестной причине не пришел заявленный фрегат "Гетьман Сагайдачный", парад начался на 4 часа раньше. Это было лишь началом неприятных неожиданностей! Со слов очевидцев, на набережной возле Mc'Donalds прямо на головы гуляющим успешно приземлился воздушный шар. Сюрприз с неба стал причиной переполоха в рядах отдыхающих, ведь на площади были дети! Каким-то чудом обошлось без пострадавших!

Но даже этот казус не испортил праздничного настроения гостям Ялты. Когда во время концерта главная сцена города осталась без света и звука, люди терпеливо ждали в течение получаса, пока организаторы наладят аппаратуру и "фееричное действо" будет продолжено. Как насмешка выглядел оторванный задник с надписью "Ялта-город счастья". Он развевался на дневной сцене на морском ветру во время выступления детского ансамбля.

Многие помнят День города в прошлом году. Тогда гостей города радовали своим пением талантливая Земфира, зажигательный Олег Скрипка (группа ВВ). В предвкушении выступления не менее ярких звезд в этом году на вечерний концерт собралось несколько тысяч нетерпеливых зрителей!

Однако основой нынешней концертной программы — стали самодеятельные коллективы, которые хоть и выступали, что называется с душой, но не идут ни в какое сравнение со звездами нашей эстрады. Выступление Ирины Билык стало изюминкой концерта. Однако одна украинская певица — это все, на что могли рассчитывать собравшиеся. Да и то не все гости смогли насладиться ее выступлением: с наступлением темноты большой экран возле сцены не выполнил своего предназначения — трансляции не было видно из-за неправильного освещения! Так и веселился народ в полной темноте. И рады были бы уйти - да от большого скопления народа только самым отчаянным удалось вырваться из толпы.

К сожалению горожан, жемчужина Крыма все три праздничных дня просто-таки утопала в кучах мусора, пустых пластиковых и стеклянных бутылках. Печальный факт: количество бригад по уборке мусора оказалось недостаточным, для поддержания чистоты. Кроме того, милиция отмечала высокую активность карманников, благодаря которым многие ялтинцы и гости курорта теперь имеют возможность купить себе новые мобильные телефоны, кошельки и т. д. Врачи "скорой помощи" не раз оказывали помощь людям, которым стало плохо в толпе, а также нетрезвым купальщикам.

Не хочется закрывать сезон ялтинских праздников, на столь печальной ноте. Ведь впереди еще бархатный сезон! Будем верить, что к проведению следующего городского праздника местные власти привлекут крупных спонсоров. Ведь за счет инвестиций со стороны, в городском бюджете останутся финансовые резервы, которые можно будет использовать для блага города! А горожане, учитывая спонсорский капитал, смогут рассчитывать на более яркий, профессионально организованный праздник.

("Комсомольская правда", №161, 30 августа 2006 г.)

270 лет со дня первого взятия Бахчисарая

В средние века и даже чуть позже — в эпоху так называемого Просвещения, Крымское ханство наводило ужас на своих соседей, устраивая набеги на земли России, Украины и Польши. Захватив и разорив Крым в XIII веке, монголо-татары подчинили себе местное население — греков, караимов и готов.

Объяснять, откуда взялись первые, не нужно. Все помнят, что они появились на полуострове во времена античной колонизации. Что же касается караимов, исповедующих особую неталмудическую разновидность иудаизма, то их считают потомками хазар. А готы пришли аж из Скандинавии в III веке н.э. в эпоху Великого переселения народов. Разговаривали они на одном из германских диалектов и до самого XV века сохраняли язык и остатки самобытности. Кого в таком случае считать "коренным народом Крыма", предоставляю судить читателям.

НАБЕГИ. Во времена расцвета ханство включало не только сам полуостров, но и прилегающие к нему степи северного Причерноморья — территорию нынешней Одесской, Херсонской, Николаевской, Харьковской и части Донецкой областей. Тут кочевали подконтрольные хану Буджакская и Ногайская орды, занимавшиеся "охотой" на зазевавшихся жителей в украинских и русских землях. Пойманных жертв сдавали перекупщикам в Перекопе, Бахчисарае и Кафе.

Иногда в поход ходил и сам Верховный правитель. Ничего хорошего окрестным государствам это не сулило. В 1482 г. войско хана Менгли Гирея сожгло Киев и увело в плен даже местного воеводу Ивана Ходкевича, "и пусто вчинывши, замок сожгли и сами пошли проч". В 1571 г. стодвадцатитысячная орда Девлет Гирея сожгла всю Москву, кроме Кремля. Домой "крымские люди", как называл их летописец, ушли с гигантским полоном.

Нет ничего удивительного, что украинские казаки и московские "ратные люди" старались отплатить той же монетой.

В 1616 году две тысячи запорожцев высадились в Кафе (нынешняя Феодосия), подожгли город и освободили всех невольников. Серию очень удачных походов в Крым совершил кошевой атаман Иван Сирко. Однажды ему удалось даже поджечь предместье Бахчисарая, после чего напуганный хан сбежал в горы.

РАСПЛАТА. Но захватить столицу ханства славянам впервые удалось только под командованием русского генерал-фельдмаршала Бурхарда Миниха. Это случилось ровно 270 лет назад — летом 1736 года.

Ни в русской, ни в украинской исторической памяти Миниху не повезло. По происхождению он был немец, а потому не годился на роль национального героя. Тем не менее, именно он впервые поставил татар в то положение, в котором они до этого привыкли видеть других. Раньше горели Москва и Киев — теперь пылал Бахчисарай. И пленных в массовом количестве чуть ли не впервые повели не с севера на юг, а с юга на север.

Бахчисарай, насчитывавший две тысячи домов, русские солдаты сожгли целиком вместе с ханским дворцом. Тот, который стоит там теперь, построен уже после того, как Миних вернулся из Крыма. Именно его воспели Мицкевич в "Крымских сонетах" и Пушкин в поэме "Бахчисарайский фонтан". А от старого ничего не осталось. Даже воспоминаний. В качестве трофея Миних захватил коляску хана и его подзорную трубу.

К ПОБЕДЕ ЧЕРЕЗ СИВАШ. Начиная с войны 1735—1739 гг. установилась традиция: искатели героических подвигов брали Крым, штурмуя Перекоп, а самые хитрые полководцы в обход — переправляясь вброд через Сиваш. В 1737 году русская армия повторила поход Миниха в Крым. На сей раз ею командовал фельдмаршал Ласси — шотландец на русской службе. В его армии служило много запорожских казаков. Хорошо зная особенности здешних мест, они подсказали оригинальный путь вторжения — через мелководный соленый залив, отделяющий Крым от материка. Пехота перебралась на плотах, казаки и драгуны — вброд. Войска сожгли несколько городов и угнали сто тысяч баранов. Бахчисарай опять немножко подсмалили. Таким образом, задолго до знаменитого перехода Красной Армии под командованием Фрунзе через Сиваш этот подвиг совершил заезжий шотландский "турист" с экскурсией из неграмотных мужиков в военных мундирах.

Олесь Бузина
("Сегодня", №193, 30  августа 2006 г.)

ДО ЗМІСТУ

Охорона природи. Екологія

Мечта имеет крылья

Уникальный сад живых тропических бабочек, по своим климатическим и растительным условиям максимально приближенный к Коста-Рике (Латинская Америка), открыт в Севастополе. По словам владельца сада Николая Помогалова, сад "Коста-Рика" общей площадью 400 кв. м, — крупнейший в Восточной Европе и представляет собой аналог "Баттерфляй-хаус" в Берлине. Он же утверждает, что подобный комплекс впервые открыт на территории Украины. "Кроме того, "Коста-Рика" — пока единственный такой сад в СНГ", — подчеркнул Помогалов.

Сад бабочек создается при поддержке Союза содействия развитию сельского туризма в Крыму, председателем Бахчисарайского отделения которого Помогалов и является. По замыслу организаторов, сад будет функционировать круглогодично, в нем будут проводиться свадьбы и другие значимые для горожан события.

"Коста-Рика" вмещает 400 экзотических бабочек (80 видов) с размахом крыльев от 5 до 16 см, несколько аквариумов и специально оборудованных бассейнов с тропическими рыбками (30 видов). Следит за насекомыми профессиональный энтомолог, который назвал и среднюю себестоимость бабочки — приблизительно $3.

Жизнь бабочек длится недолго — от двух недель до шести месяцев, но, по словам знатоков, в подобающих условиях и за этот короткий срок они успевают порадовать глаз сотен желающих. За последнее время всемирная мода на экзотические сады распространилась и на состоятельных людей Крыма. Многие уже успели создать на участках близ домов свои сады-парадизы — домашнюю модель рая. Для большинства сегодня доступны "экологические сады" — небольшие замкнутые, как правило, круглые сосуды с тщательно просчитанным набором растений и животных, живущих в замкнутой гармонии, коллекционные шкафы с набором рыб, земноводных, насекомых, мелких млекопитающих определенной местности.

Популярностью пользуются химические сады, равновесие в которых построено на природных свойствах различных химических соединений; сады с использованием стекла, металлических отходов и других отбросов урбанизации. Кто-то пытается воплотить свою фантазию самостоятельно, но чаще всего сады заказывают специалистам, которых пока совсем немного.

Михаил Ратенко, 30-летний дизайнер по ландшафту, занимается созданием экзотических садов три года. По его словам, средняя стоимость заказа — от $500 до $1 тыс., все зависит от цены на материал и степени сложности работы.

"По большому счету, все эти новшества знакомы каждому с детства под видом зверинцев, птичников, этнографических садов, охотничьих парков. Все это в той или иной степени доступно каждому, кто действительно хочет творить свою вселенную. В общем-то, я считаю, такими людьми движет желание побыть на время Богом, поскольку большинство из них амбициозны, не терпят возражений и пренебрегают советами профессионалов".

Вряд ли в Крыму кто-то до этого времени мог наблюдать шоу бабочек во время свадебных церемоний или других торжеств в домах обеспеченных семей, когда несколько тысяч красивейших насекомых порхают по залам. Затем гостям дарят их на память уже в красивой коробочке под стеклом. Можно купить такую бабочку в виде куколки и преподнести близкому человеку, хотя стоит это удовольствие недешево. Как правило, сады бабочек создаются при ботанических садах, университетах, где есть помещения с подходящей температурой и влажностью не ниже 80%, необходимым освещением и "кормовыми" растениями. Другой модной разновидностью садов с бабочками является самый обычный палисадник, спланированный с учетом флоры.

Как и люди, бабочки делятся на "сов" и "жаворонков". Ночные бабочки днем малоподвижны, летают в темное время суток и не обладают характерным для дневных бабочек изяществом. Дневные бабочки кроме радужной окраски и изящества форм демонстрируют и такое достоинство, как красивый полет. По мнению крымского энтомолога Игоря Лукьянова, интереснее всего наблюдать за тем, как из куколки рождается бабочка. Для этого придется потратить немало времени, наблюдая за вечно голодными гусеницами, и стать истинным натуралистом ради надежды постичь тайну превращения. По мнению энтомолога, начать можно с легкой задачки — принести с поля или из леса невзрачную куколку и поселить ее в специальный домик. И тогда есть шанс увидеть то, что навсегда останется в памяти, — хрупкое чудо перевоплощения.

Надежда Светлицкая
("Вечерние вести", №121, 23 августа 2006 г.)

Охорона здоров’я

А Васька слухає та їсть?

Отак живемо...

Взятися за перо змусила нас ситуація, що склалася сьогодні навколо сімферопольської міської протитуберкульозної поліклініки. І турбує вона не лише працівників цього медичного закладу, але й його пацієнтів (а у нас під наглядом близько 5 тисяч осіб) та широку громадськість, бо від біди ніхто не застрахований. Б'ють на сполох і незалежні засоби масової інформації.

А Постійний Представник Президента України в Криму Геннадій Геннадійович Москаль після пікетування нами Представництва і відвідування нашого закладу надіслав відповідний документ до Ради міністрів АРК, де пропонував замість продажу поліклініки відремонтувати її та забезпечити новітнім устаткуванням і заявив, що готовий оскаржувати подальші дії Міноздорову в судовому порядку, якщо вони і надалі матимуть загрозливий розвиток.

Але позиція медичної влади Криму, попри все, залишається незмінною - бажання продати з молотка приміщення диспансеру сильніше за здоровий глузд та острах через можливі негативні наслідки цього вчинку. А власне, і боятися нічого, бо переможців не судять, а переможеним у нас завжди залишається народ.

Те, що споруда протитуберкульозної поліклініки має нещастя знаходитися в дуже зручному з усіх точок зору елітному районі - центр, поруч величезний ринок, парк, чудова транспортна розв'язка та ще й у міцному двоповерховому особняку старого зразка з виходом на бульвар та при солідній земельній ділянці, і раніше нас непокоїло. Бо багаті і здорові вже давно викупили все навкруги, витісняючи бідних і хворих на периферію.

Але, здавалося б, боротьба з пандемією туберкульозу - сьогодні одна з найважливіших державних турбот, і це мало б приборкувати чиїсь надмірні апетити. До того ж, для нас цінність розташування поліклініки має не лише загальнолюдське значення - поруч республіканський торакальний центр, де є і сучасна рентгенологічна апаратура, і томограф, а у дворі центру міститься лабораторія, де проходять обстеження наші хворі. Як людина, впритул обізнана із законами, Геннадій Москаль заявив, що рішення Міноздорову АРК суперечить статті 6 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", де сказано, що місцеві органи влади мусять вдосконалювати мережі протитуберкульозних закладів, а не закривати їх, а також статті 5 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб", якою теж покладається відповідальність за здоров'я населення на місцеву владу. Нарешті є Указ нині діючого Президента від 18 січня цього року "Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами". І це далеко не всі нормативні документи, які забороняють перепрофільовувати відповідні медичні заклади і скорочувати їхніх працівників.

То чому ж Сімферополь має стати винятком, жити поза законом? Чи у нас вже епідемію поборено? Та ні ж, 23% всіх хворих на туберкульоз кримчан мешкає саме в столиці благодатного краю, а в минулому півріччі на 100 000 населення тут припадало 111,5 хворого, у той час як середній показник по Криму - 86,5 особи. Вулицями міста пересуваються 385 бактеріовиділювачів, кожен з яких в середньому за рік заражає 10 співвітчизників.

Що ж пропонує наша медична влада для усіх цих людей, позбавивши їх протитуберкульозної поліклініки? Звичайно ж, як і мусило б бути, всі новації буцімто відбуваються в інтересах народонаселення, а зовсім не в "меркантильних інтересах окремих осіб", як "чомусь здалося" Постійному Представникові Президента. А "раціональне зерно" - в "наближенні лікарів до хворих", себто відкритті фтизіатричних кабі-нетів у всіх шести міських поліклініках, чого нібито вимагає прийнята в Україні DOS-стратегія. Хоча насправді сутність цієї стратегії дещо інша - вона спрямована на масове обстеження громадян, ранню діагностику туберкульозу та прискорені методи його лікування. Ця система виправдала себе в країнах третього світу, де просто раніше не існувало перевіреної часом розгалуженої мережі протитуберкульозних закладів і нічого було руйнувати, "наближаючи лікарів до хворих".

Втім і згадана більш-менш приваблива ідея зазнала фіаско. З шести поліклінік міста лише дві були визнані такими, що після суттєвих перетворень і не без певного тиску згори могли б умовно задовольнити вимоги санітарно-епідеміологічної служби. Звичайно, якщо заплющити очі на те, що в район 7-ї міськлікарні вода споконвіку подається лише до 10-ї години ранку та після 6-ї вечора, тобто практично відсутня увесь робочий день. Проте у відділенні профілактичного огляду на кабінетах вже з'явилися нові таблички. Тому саме тут (ще одна поліклініка поки що опирається) в авральних умовах в кожній кімнаті прийматимуть по три лікарі-фтизіатри. А всього їх 15, серед котрих десять молодих спеціалістів, що не підлягають скороченню. А це означає, що якщо кабінетів не вистачить, доведеться жертвувати досвідченими фахівцями, без допомоги яких молоді буде сутужно. Адже допоки всі складні питання у нас вирішувалися колегіально. А яка доля очікує 24 медичних сестер та інших працівників нинішньої поліклініки, котрих нараховується до півсотні? І чи можна буде розташувати в 7 - 8 кабінетах ще й процедурний, фізіотерапевтичний, інгаляторій, аби не утворювати єдину чергу зі здорових і небезпечних для оточення людей?

Навіть якщо цьому і вдасться запобігти (не інакше, як з допомогою чарівної палички!) напруга у відвідувачів поліклініки і протистояння поміж інфікованими і неінфікованими пацієнтами дедалі зростатимуть. Туберкульозні хворі вже зараз заявляють, що в загальну поліклініку вони не ходитимуть, бо не прагнуть зустріти там знайомих чи сусідів, аби не опинитися в повній побутовій ізоляції. Дехто навіть побоюється, що у цьому зв'язку йому доведеться змінювати житло на інший район. Адже сьогодні туберкульоз накладає на людину пожиттєве тавро, незалежно від того, чи є вона бактеріовиділювачем (людям не до медичних тонкощів!).

У той же час серед пацієнтів 7-ї поліклініки є вже й такі, що готові відстежувати кожен крок відвідувачів "ворожого відділення". І хоча це здається негуманним, але не позбавлене сенсу. По-перше, як правило, усі хворі люди мають певні проблеми з імунітетом і сприйнятливість до інфекцій, а по-друге, поверхом вище тут розміщується міське дитячо-підліткове гінекологічне відділення, яке кілька років тому потрапило сюди тим же шляхом, що й нові небажані квартиранти. Бо і дітям, нашому майбутньому, теж не місце в центрі Сімферополя. А ось 7-ма лікарня (кінцева зупинка транспорту) межує з полями, ланами, а далі - сільським масивом. Це - західна окраїна міста. Але ж воно має ще й північну, південну, східну окраїни, і чи стануть нинішні новації "наближенням лікарів до хворих" цих районів? Навряд чи, бо добиратися сюди доведеться годинами, з пересадками.

А як же діє невблаганна DOS-стратегія в інших містах Криму та України? Наскільки нам відомо, навіть на Донеччині, яка є пілотним регіоном з її впровадження, не закрився жоден протитуберкульозний заклад. Свого часу постраждала лише Ялта, де "мала нахабство" радянська влада відкрити протитуберкульозний диспансер на Набережній вулиці. Але, "конфіскувавши" цю престижну споруду, ялтинська влада побудувала цілий триповерховий протитуберкульозний комплекс - з невеличким стаціонаром. У 1962 році в Сімферополі міська поліклініка і стаціонар теж були поєднані під одним дахом. Як зазначають наші ветерани, це був найпродуктивніший період діяльності протитуберкульозної служби. Надайте і нам таку можливість, якщо вивільнення нинішнього приміщення є неминучим! Але наше керівництво нас не чує. Хотілося б сподіватися, що ви допоможете до нього достукатися.

Бо вседозволеність і безкарність породжують повну сваволю. Поки готувався цей лист, з'явився зовсім свіжий приклад.

19 серпня народилася постанова про закриття і дитячо-підліткової протитуберкульозної поліклініки Сімферопольського міського відділу охорони здоров'я, а 22 серпня (подарунок до державного свята!) мають бути опечатані її реєстратура та процедурний кабінет. Це нібито через аварійний стан споруди. Те, що стеля в цій частині коридору є вологою і провисає, - чистісінька правда. З цього приводу завідувачка поліклініки Тетяна Василівна Нікуліна зверталася до нашого спільного керівництва ще в травні минулого року. Але більш як 14 місяців факт цей нікого не хвилював. І лише тепер, під гарячу руку, з'явилося "геніальне" рішення: аби не ремонтувати стелю, відселити тубдиспансер. Втім розсередити дитячо-підлітковий туберкульоз по інших дитячих лікувальних закладах поки що не вдається. Залишається одне: зробити вигляд, що у нас дитячого туберкульозу немає взагалі і ліквідувати поліклініку. Але ж там на обліку - півтори тисячі дітей, за минуле півріччя пройшло лікування 238 осіб! Якщо порівняти захворюваність з 1990 роком, то вона зросла втричі! 11 лікарів і так працюють тут в незадовільних умовах, маючи для прийому всього три кабінети. До речі, поліклініка теж знаходиться в центрі міста (ще з 1966 року). І чи не тому прогинається стеля, що ночами на горищі гарцюють відвідувачі комерційно-розважального центру "Метро", який туди відселив одну зі своїх філій?

Складається враження, що хтось з медичних чиновників, під час виборчих перегонів зробивши ставку не на того коня, тепер поспіхом намагається за будь-яку ціну увічнити свій зоряний час. Та, на жаль, не доброю пам'яттю в серці народу.

Працівники протитуберкульозного диспансеру: Мамотенко Л. Д., Мельникова О. А., Антипенко Т, І., Радченко А. Г., Репинська Л. Н., Бекаєв А. К., Гиллунг І. А., Халімонова О, А., Лаврентьєва О. Г., Корсунова О. Н., Аухадієва А. В., Сіліна Н. Я., Гринькова Є. Н., Зинов'єва Г. П., Гінгольд Л. В., Ткаченко І. Ю., Середа Л. Ф., Сокович Л. В., Чветко Л. М., Мельникова О. О., Строгонова Є. Н., Вєлієва В. К., Медведєва А. В., Козикіна В. І., Іслямова С. І., Кутузова О. К.

("Кримська світлиця", №35, 26 серпня 2006 р.)

Фермерство. Сільське господарство

Повелитель вухатих
У Криму функціонує єдина в Україні віслюкова ферма

Узагалі-то "повелитель вухатих" — не плід авторської фантазії, а найвища категорія управління віслюками. Як ті ж "віслюковод-новачок", "командор пробігу" та "віслюковод-ас". Вони присвоюються з урочистим врученням водійського посвідчення кожному, хто здолає верхи на клаповухому певний за кілометражем і складністю маршрут. Звичайно ж, "корочки" видаються "по приколу". Проте дітвора від дійства у захваті, дорослі теж втішаються. Це тільки на руку господарю ферми "Диво-віслючок" 29-річному Івану Помогалову. Увесь цей чудернацький ритуал, власне, і затіяний ним заради клієнтів. І, ясна річ, реклами власного господарства як осередку сільського й зеленого туризму у Бахчисарайському районі.

Шукали поні, натрапили на віслючка

Ми ведемо неспішну розмову в дерев'яній альтанцi у старому черешневому саду. Неймовірно пронизливо сюркотять цикади (через них потім ледь вдалося розшифрувати диктофонний запис). Поруч у затінку на гамаках напівдрімають молоді туристи. Інші у сусідніх бесідках, оздоблених на східний манер, потягують каву. "Як вам це?" — відволікається від бесіди і показує у бік вигону Помогалов. Побачене викликає у нас сміх: малеча, почастувавши з рук бананом чорне поросятко в'єтнамської породи, пробує натягнути йому на голову панаму, "хрюшка" прудко виривається, діти — за ним. Справжня ідилія веселого сільського життя на тлі дивовижних кам'яних сфінксів мальовничої Каралезької долини. Проте все ж "цвях" цієї ідилії — віслюки. Їх на фермі Івана — аж 38.

"Віслюкова тема, — розпочинає Помогалов, — виникла випадково п'ять-шість років тому. Ксюша, донька мого старшого брата Миколи (він мешкає у Севастополі, за професією ветеринар і теж любить тварин — створив у місті дитячий оздоровчий парк "Лукомор'є" зі справжнім зоокутком), захопилася кінним спортом. Задля цього брат придбав їй коня. Молодша, 5-річна Маша, дивлячись, як старша присвячує йому майже весь час після школи, і собі: "Тату, я теж хочу коника". Брат підкорився забаганці і попрохав мене підшукати для неї поні. Якось ми їхали з Миколою сусідньою Куйбишевською долиною, а назустріч нам — дідусь верхи на віслюкові. Я братові кажу, мовляв, а давай Маші замість поні купимо віслюка. Микола погодився. Ох і розходився дідусь після такої пропозиції: мовляв, як ви вже всі мене дістали зі своїм "продай і продай"! Виявляється, ми були не єдиними, хто "морочив" людині голову".

Але слово за слово, і з'ясувалося, що вони — земляки, ледве не з одного району Воронезької області. Дідусь після цього дещо розчулився і каже: "Гаразд, давайте поки завдаток, а восени, коли з'явиться потомство, заберете віслючка". Але як тільки віслючка привезли додому, відразу постала проблема: як за ним доглядати?

Іван спеціально обійшов усі севастопольські бібліотеки, літератури про віслюкiв — катма. Довелося засісти в інтернеті. Але й там особливо корисного нічого не знайшов, за винятком хіба що запиту якогось фермера із Франції, який шукав для своїх віслюків крем від сонячного загару — у тварин від опіків облазять вуха і ніс. Проте мимохідь значно більше Помогалова зацікавило інше: виявляється, у Німеччини, Англії, Іспанії, Італії, Єгипті, на Кіпрі розводять віслюків для туристичних прогулянок. "Ми з братом одразу загорілись ідеєю зайнятись цим у Криму, — продовжує Іван. — Наш знайомий дідусь підказав, що поголів'я можна придбати у Молдові. Я потім побачив: тамтешні селяни і фермери використовують азійську середньорослу породу для обробітку виноградників. Уже наступного року я придбав 20 молдавських віслюків".

Жива візитка села

Господарство Івана Помогалова, точніше, приватне підприємство "Віслюкова ферма "Диво-віслючок", розмістилось у колишній сушарні тютюну (до війни і у повоєнні роки цю культуру масово вирощували місцеві колгоспи). Це буквально при в'їзді у село Залісне, обабіч автотраси Ялта—Бахчисарай. Помогалови викупили аварійну нерухомість 1934 року забудови у тутешнього КСП. А ще оформили в оренду сад і землю довкола — всього понад два гектари землі. На відновлення приміщень, які мали стати теплим прихистком для людей і тварин, пішли всі сімейні статки разом з авто. Та ще й брату Миколі довелося матеріально долучатись. Справа більш-менш налагодилась лише після того, як Іван з дружиною і донькою переселився безпосередньо на ферму.

"Коли ми отримали цю будівлю, — продовжує фермер, — вона була у такому стані, що місцеві жителі приходили допомогати мені її відновлювати. "Нам соромно, — пояснювали вони, — що тільки в'їжджаєш у село — у вічі кидається оця розвалюха без вікон, з розібраним верхом — наче після бомбардування. Для всіх наше Залісне відразу асоціюється із занепадом. Нам самим набридло на це дивитись". Коли ми привезли сюди віслюків, уся сільська молодь задля цікавості потягнулась на ферму. Тепер вони тут постійно "тусуються". Їхні батьки нам ще дякують, адже діти тепер мимоволі перебувають у полі зору дорослих. Про пиятику і паління на фермі не може навіть йтися. Ми дозволили їм на віслюках кататись, більярд поставити. Дехто з хлопців допомагає мені по господарству, водить туристичні групи. Раніше — можете поцікавитись в екскурсоводів, які привозили сюди перші групи, — туристи обурювались, мовляв, як тут молодь брудно лається. Нині ви цього не почуєте. Навесні й восени я роблю великі знижки для шкіл. Катання на віслюках поєднується з виїзними уроками біології, зоології, природознавства. І навіть історії — один із віслюкових маршрутів пролягає навколо Мангуп-Кале — столиці середньовічного князівства Феодоро. Я теж спеціально до цих уроків готуюсь. Для повного сільського колориту на фермі ми завели ще й камерунських кіз, в'єтнамських свиней, в'єтнамських півників, гусей, голошиїх курей, індокачок, індюків і навіть черепах. До всієї живності діти можуть сміливо доторкнутись руками, погодувати тощо".

Віслючка з "Кавказької полонянки" досі жива

Людську впертість традиційно приписують винятково віслюку. І відразу згадується кінокласика — епізоди із "Кавказької полонянки". Їх, до речі, знімали неподалік Залісного, у вищезгаданій Куйбишевській долині. А та віслючка, що так дратувала Шурика і невідступно йшла слідом лише за "комсомолкою, спортсменкою і просто красунею" Ніною, досі мешкає у Сімферопольському зоокутку.

"Так, — погоджується Іван Помогалов, — віслюки бувають упертими. Але лише в одному випадку — коли щось шкодить їхньому здоров'ю. Наприклад, при перевантаженні. Хоча доросла тварина здатна нести на собі поклажу до 130 кілограмів, тобто 70—90 відсотків від власної ваги. Я переконався: віслюк може "пахати", як кінь, і при цьому залишатись спокійнішим за корову. Варто тільки підлаштуватись під його характер. Він менше лякається, ніколи не ступить у калюжу чи болото, воду п'є не деінде, а лише вдома. Ще цікава деталь: при зневодненні у 30 відсотків віслюку досить п'яти хвилин для втамування спраги — і він знову готовий до руху. Нашому ж, людському, організму при 10-відсотковому зневодненні вже потрібна невідкладна медична допомога".

У хрущовські часи віслюків... розстрілювали

Від місцевих старожилів Іван довідався, що до середини 50-х років минулого століття віслюк був незамінною твариною у кримських селах. Допоки Микита Хрущов не запровадив так званий натуральний податок. Приміром, тримаєш в особистому господарстві корову, птицю — державі віддавай, відповідно, молоко та яйця. За віслюка ж вимагали сплачувати "живими" грішми. Оскільки у селян їх було катма, то своїх віслюків вони просто випихали з двору, як це досі роблять в Азії. Тварини збивались у табуни, витоптували колгоспні посіви, поїдали городину. Приїжджали з району спеціальні комісії, провадили розслідування. Люди хитро відмовчувались. Але коли у них виникала потреба у безвідмовній робсилі, кожен кликав свого віслючка. Той, як собака, прибігав до господаря. Потім його знову випроваджували до лісу. Це продовжувалось до тих пір, допоки з військової частини не привезли солдат. Вони зігнали всі "нічийні" табуни із навколишніх сіл у Мекензієві гори і там бідолашних тварин усіх розстріляли. Аналогічну операцію провели і в Білогірському районі.

Поджигітуємо на віслюках?

Нині, каже Помогалов, особливо серед кримських татар відроджується інтерес до цих парнокопитних. Ледве не щодня у міжсезоння на ферму приходить народ з проханням продати віслючка. Іван категорично відмовляє, хоча ціну пропонують солідну — від 300 до 1000 доларів. Бо тримає він клаповухих винятково для туризму. І як член Кримської та Європейської асоціації зеленого сільського туризму зберігає вірність програмним принципам цих інституцій.

Невже такий перспективний цей бізнес на півострові? Так, стверджує молодий фермер, і додає: якщо ним, звичайно, повсякчас займатись, творчо розвивати. Розвиток той — у розширенні й окультуренні послуг у межах оптимальних цін, реалізації якихось свіжих, оригінальних ідей. Одна з них міцно засіла у фермерській голові: хоче він з наступного року 1 квітня започаткувати на "Диво-віслючкові" традиційні дні віслюка. З насиченою розважальною програмою, приміром, забігами, театралізованими сценками, джигітуванням. Тому буденне — заготівля кормів, палива (ферма не газифікована), води, яка останнім часом дуже подорожчала, пошиття упряжi тощо — у цей політ фантазії якось не вписується. Хоча попервах, зізнається чоловік, коли зароблених коштів ледь вистачало на банальне утримання, голова пухла саме від цієї заскорузлої буденності.

Сьогодні з фермерськими турботами так чи інакше пов'язана вся родина. Скажімо, Іванова дружина і бабуся опікується дійними віслючками і готує для дегустації молоко на замовлення тургруп. Навіть 5-річна Оленка при ділі — знайомить маленьких туристів із тваринним світом батьківської ферми. Отож "Диво-віслючок" для Помогалових усерйоз і надовго.

Василь Драголюк
("Україна молода", №153, 22 серпня 2006 р.)

ДО ЗМІСТУ

Севастополь

В Севастополе прошли гонки на матрасах

В воскресенье 43 участника севастопольских гонок на матрасах боролись за главный приз - путевку на четверых в один из крымских пансионатов. Соревновались не только крымчане, но и гости из Киева, Хмельницкого, Москвы, Брянска, Новосибирска и Минской области. По правилам в заплыве на 80-метровую дистанцию можно участвовать на всем, что держится на воде: например, на самодельных плотах из пластиковых бутылок, надувных женщинах, резиновых лодках.

- В этом году, правда, "матрасников" насчитали больше всего - 38, -рассказал "Комсомолке" один из организаторов гонок и автор идеи Юрий Парамонов. - Оригинальных самоделок не было, зато участники конкурса дали волю фантазии, гримируясь и задействуя все свои актерские навыки. В этом году среди состязавшихся оказалось очень много детей, так что для них даже пришлось устроить специальный юниорский заплыв.

Больше всего зрителей рассмешила тройка парней, которые гребли на матрасах и тянули за собой надувной бассейн, в котором сидела дама с зонтиком.

Мужская команда одного из украинских телеканалов нарядилась в женские платья и вовсю кокетничала с публикой - потому и получила приз зрительских симпатий.

Победителями оказались двое севастопольцев: Игорь Бутенко, владелец акваскипера, и Сергей Круш, быстрее всех "пришпоривавший" свой матрас.

Наталья Дремова
("Комсомольская правда", №157, 22 августа 2006 г.)

Відбудеться "севастопольський форум"

У вересні цього року в Севастополі за участю провідних політологів України і Росії відбудеться захід під такою назвою, який має стати щорічним. Про це повідомив голова міської держадміністрації Сергій Куніцин.

"У вересні ми готуємо з провідними політологами України із запрошенням міжнародних політологів "Севастопольський форум", який прагнемо зробити щорічним для того, щоб прокреслити історичну і політичну вісь "Київ — Севастополь", щоб поговорити про перспективи розвитку Севастополя, зробити регіону в гарному розумінні промоушн. Тим більше, що нам є що сказати, що представити",— зазначив він.

На думку пана Куніцина, останнім часом звикли говорити лише про роль Севастополя у Великій Вітчизняній війні, водночас, нагадав він, Севастополь — це ще і стародавній Херсонес, звідки пішло на Русь християнство.

Сергій Куніцин також повідомив, що влада міста ставить перед собою завдання посилити міжрегіональне співробітництво. "Ми підписали угоди з Чернівецькою, Вінницькою областями, готуємо низку угод з іншими регіонами України. У Міністерстві закордонних справ узгодили питання підписання угоди з Московською областю, пролонгацію угоди з містом Москва",— зазначив він. Глава міськадміністрації наголосив, що влада Севастополя "не політизує ці дії для нас це — не політика, для нас це — передовсім економіка, культура, розвиток нашого історичного і економічного майбутнього".

Під час брифінгу Сергій Куніцин спростував чутки про своє підвищення на посаді. Зокрема, відповідаючи на таке запитання журналістів, він і собі запитав: "Куди підвищуватися? Усі місця в державі зайняті".

За словами пана Куніцина, якби йому наразі запропонували повернутися, зокрема, в кримський уряд, він відмовився б. "Тому що є чимало об'єктивних, суб'єктивних причин, які мені дозволяють заявити: мені подобається у Севастополі. Не знаю, чи подобаюсь я Севастополю, але мені тут подобається, я скучив за хорошою роботою, ми ухвалили програму з розвитку Севастополя, тут цікаво, і, повірте мені, що у Севастополі можна реалізувати інвестиційні проекти, які за обсягами і масштабами могутніші, ніж у Автономній Республіці Крим".

Крім того, зазначив голова міськадміністрації, "з урахуванням того, який сьогодні персональний склад парламенту Криму, уряду Криму, з урахуванням того, що там відбувається у міжнаціональних відносинах, я жартома своїм друзям кажу: я за шість років і три місяці прем'єрства свій шматок чогось нехорошого з'їв. Тому мені хочеться дерзати у Севастополі. Я не вважаю, що губернатор Севастополя у моєму віці — це якась невелика посада".

Як стверджує Куніцин, Київ його теж не приваблює, "я приріс, прикипів до Криму, хоч і були пропозиції за ці роки: і після першої відставки, і після другої, і у Києві працювати, і на дипломатичній посаді. Не хочу. Принаймні, поки не хочу".

("Демократична Україна", №154, 23 серпня  2006 р.)

Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.

Русские и татары устроили поножовщину в Судаке

Крымчане повздорили с российскими десантниками. Татарин погиб от ножевого ранения

На отдыхе в Судаке российские курсанты подрались с крымскими татарами. Ссора началась около четырех часов утра недалеко от набережной в судакском кафе "Долстукъ", которое принадлежит крымским татарам. У охранников были претензии к посетителям — пятерым россиянам и двум украинцам, якобы они разбили осветительный фонарь. Отдыхающие отказывались платить и словесная перебранка переросла в потасовку.

Как рассказал "Сегодня" начальник центра общественных связей Главного управления МВД Украины в Крыму Александр Домбровский, охранники кафе переоценили свои возможности и наткнулись на жесткий отпор. Кто-то из них вызвал на помощь подкрепление — родственников и друзей. Через полчаса у кафе уже собралась большая группа крымских татар — 20—25 человек.

— Но русские парни 21—25 лет оказались хорошо подготовленными, — говорит Александр Александрович, — пятеро из них — курсанты Рязанского высшего командного десантного училища, двое других — охранник частной компании и спортивный инструктор. Они защищались против толпы, прикрывая друг друга. Тогда нападающая сторона пустила в ход ножи и монтировки, и в итоге получилось, что ножи пошли в обратную сторону.

Остановить побоище удалось с приездом милиции. По данным правоохранителей, двое крымских татар были госпитализированы с ножевыми проникающими ранениями грудной клетки. Один из них — 22-летний парень скончался в больнице. С переломами и ножевыми ранами к врачам обратились и двое россиян, но от госпитализации отказались.

Как сообщил начальник Судакского горотдела милиции Александр Полищук, курсанты утверждают, что они были безоружными, следствие будет разбираться. Милиция уверяет, что это бытовая драка, и не нужно ее трактовать как столкновение на межнациональной почве.

Майк Львовски. Крым
("Сегодня", №187, 21 августа 2006 г.)

Рязанские десантники участвовали в кровавой разборке в Крыму

Жестокое побоище между татарами и россиянами произошло на набережной в Судаке. Один из участников драки погиб, другой с ранениями грудной клетки находится в больнице.

Семеро молодых парней из России отдыхали в крымском городе уже неделю, и за это время ни разу не привлекли к себе внимание местной милиции. На свою беду, поздно вечером они зашли в татарский бар на набережной. Было уже около трех часов ночи, когда охранники-татары заметили, что кто-то из посетителей бара разбил электрический фонарь, и обвинили в этом засидевшихся в баре парней. Однако те категорически отказались брать на себя вину за повреждение фонаря. Словесная перепалка закончилась классическим предложением "выйти поговорить".

Как объяснил корреспонденту "ВВ" начальник ЦОС УМВД Украины в Крыму Александр Домбровский, события той ночи следствию еще предстоит уточнить. Известно только, что спор перерос в драку.

Из солидарности к "своим", в нее тут же ввязались местные жители, так что с татарской стороны в побоище участвовало, по разным оценкам, от 15 до 30 человек. Несмотря на численный перевес противника, россияне держались стойко. Все они, как выяснилось позже, были хорошо подготовлены к внештатным ситуациям: один из парней работал спортивным инструктором, другой — охранником частного предприятия, остальные пятеро оказались студентами рязанского училища ВДВ. Возможно, драка десантников и местных жителей закончилась бы "ничьей", если бы в дело не пошло холодное оружие. Россияне утверждают, что ножи достали их противники, а сами они только защищались. Так или иначе, но кто-то из приезжих, завладев ножом, нанес ранения двум местным жителям, из которых один — 21-летний парень — позже скончался в больнице.

Задержанные милицией десантники сейчас тоже залечивают раны (врачи зафиксировали у них переломы носов, челюстей и черепно-мозговые травмы). И ждут решения местной прокуратуры, которая должна решить дальнейшую судьбу гостей из ближнего зарубежья. Пока уголовное дело возбуждено по факту нанесения тяжких телесных повреждений.

Евгения Скрипниченко
("Вечерние вести", №120, 22 августа 2006 г.)

Взрывы в Новобогдановке ПАРАЛИЗОВАЛИ движение поездов

Люди сидят на пляжных полотенцах

На табло горит все та же неутешительная информация: все воскресенье и утром в понедельник поезда задерживались как минимум на пять-шесть часов. Село Новобогдановка, где в третий раз за три года взорвались артиллерийские склады, расположенные в 100 метрах от железнодорожной линии, стало черным шлагбаумом, перекрывшим дорогу домой тысячам отдыхающих. - Мы встречаем родственников из Москвы, которые едут на 80-летие бабушки, - говорит корреспонденту "КП" одна из жительниц столицы Крыма. - И никак не можем их найти. Полная неразбериха! Поезд опоздал. Он, говорят, уже прибыл и стоит на запасных путях, но родственников мы так и не обнаружили. - Я ехала на московском №207. Вместо 14.56 прибыли в 19.45, - сокрушается Мария. - До станции Синельниково все шло по расписанию, а потом начались задержки. Состав еле тащился, останавливался посреди степи. Никто из проводников не мог ничего объяснить. Бачок с водой перекрыли, хорошо хоть туалет работал. На полустанках народ все подчистую разметал у местных торговцев. - Мы не выдержали, - вступает в разговор мать двоих детей Ольга из Смоленска. - На ночь сняли комнату за 50 гривен, отдохнули, а утром пришли на вокзал и узнали, что наш поезд так и не тронулся с места. Вот, видите, сидим на пляжном полотенце. Еле нашли тень. Никаких матрасов или шезлонгов ожидающим не предоставили. В качестве подстилок люди используют надувные матрасы, газеты, картонки. Но нельзя сказать, что ничего не делается. На вокзале дополнительно выставили около 10 биотуалетов. Платный зал ожидания работает бесплатно. В нем размещают пассажиров с детьми. Однако 18 комнат отдыха все равно не способны принять всех желающих. Досталось и иностранцам. Так, немецкие туристы потребовали у туроператора перекомпостировать билеты и организовать им гостиницу. А поляки, потратившие все деньги, буквально со слезами на глазах просили их отправить в Варшаву. Прицепные беспересадочные вагоны в обе европейские столицы пошли только в понедельник с задержкой на сутки. На битком набитом вокзале дежурят усиленные наряды милиции. Ситуация пока под контролем. А вот у медиков работы гораздо больше.

- Тепловые удары, сердечные приступы… - констатируют санитары из "скорой".

- Движение открыли ночью 20 августа, - сообщил "Комсомолке" начальник железнодорожной станции Владимир Резниченко. – Сутолока возникла из-за того, что отрезок между Джанкоем и Запорожье заблокирован и поезда идут через Херсон, делая крюк в 600 километров. Там однопутная дорога и пока не пропустишь встречный, не поедешь. Но мы же не можем новую дорогу проложить! И дополнительные составы сформировать, к сожалению, тоже. Хорошо хоть проблемы с ночлегом и питанием вроде бы решили.

Пассажиры заблокировали железнодорожные пути

Доведенные до отчаяния курортники, вынужденные уже третьи сутки жить на Симферопольском вокзале из-за сбоя в графике движения поездов, перекрыли 1-й и 2-й железнодорожные пути. Вокзал функционирует частично. Участники стихийной акции требуют решить вопрос с их отправкой домой, а также разместить во временных квартирах хотя бы семьи с детьми.

ОФИЦИАЛЬНО

- По состоянию на понедельник всего опаздывает 31 поезд, из которых 21 состав - формирование российских железных дорог и 10 поездов - украинских. Сроки опоздания варьируются от 12 до 20 часов, - сообщает пресс-служба ОАО "Российские железные дороги".

Рустам Корсовецкий
("КП" - "Крым")
("Комсомольская правда", №157, 22 августа 2006 г.)

Российские десантники зарезали в Судаке татарина

В ночь с пятницы на субботу в кафе "Достлук" засиделась компания отдыхающих из России. Примерно в 3 часа ночи они решили рассчитаться. Неожиданно, подавая счет, официант заявил, что им придется заплатить за светильник, который якобы разбил по неосторожности один из присутствующих. Россияне заявили, что они тут ни при чем, и собрались покинуть заведение. В дверях их попыталась задержать охрана, и молодые люди решили пробиться силой.

Драка, начавшаяся у входа, переместилась на улицу. На шум и крики стали сбегаться люди. Как выяснилось позднее, многие из них сами оказались не прочь поучаствовать в выяснении отношений.

Россияне, пятеро из которых оказались курсантами Рязанского высшего военного командного училища, а один - спортивным инструктором, оборону держали долго.

- Россиян было семеро, со стороны крымских татар в драке участвовали 15-20 человек, - сообщил начальник пресс-центра МВД Украины в Крыму Александр Домбровский. - Итогом побоища стала смерть одного татарина, и еще один получил проникающее ножевое ранение грудной клетки. Ножевые ранения и различные травмы, включая перелом носа и челюсти, получили и российские курсанты. По факту драки возбуждено уголовное дело по ст. 121 ч.2 УК Украины - "Нанесение тяжких телесных повреждений".

Как удалось узнать "КП", погибший, 21-летний Юнус Расилов, работал реализатором на выносной торговле.

- Его лоток находился неподалеку от места происшествия, - рассказал "Комсомолке" руководитель Судакского отделения меджлиса Мемет Усеинов. - Видимо, он услышал крики, решил вмешаться и получил тяжелое ножевое ранение. К сожалению, врачам не удалось спасти парня. А вот второму пострадавшему уже лучше, из реанимации его перевели в обычную палату.

Задержанных участников драки вывезли в тот же день из Судака, и сейчас они то ли в Феодосии, то ли в Симферополе.

- Я не считаю нужным сообщать, где именно находятся арестованные россияне, - подчеркнул генеральный консул РФ в Крыму Александр Николаев. - Но могу заверить, что все семеро в безопасности, им оказана необходимая помощь, в том числе и медицинская. Идет следствие, которое должно выяснить обстоятельства чрезвычайного происшествия.

Степень вины российских курсантов (была ли превышена ими необходимая самооборона) можно будет определить только после того, как удастся восстановить подробности конфликта. Пока лишь известно, что ножей россияне в кафе не приносили, а кому они принадлежат, узнают правоохранители.

Спецназ готов вмешаться

К городу подтянулись бойцы епецподразделения "Тигр" - элитного спецназа, который постоянно дислоцируется на базе внутренних войск в урочище Кизил-Таш, что под Феодосией. В случае возникновения беспорядков "Тигр" может быть переброшен в город в течение получаса.

Наталья Дремова
("Комсомольская правда", №157, 22 августа 2006 г.)

"Узники" вокзала

Двое суток на железнодорожном вокзале Симферополя на газонах, на перроне и в зале ожидания ночуют 3,5 тысячи курортников, которые не могут вернуться из Крыма домой, так как в субботу, 19 августа, произошли серьёзные сбои движения поездов, связывающих Крым с Восточной Украиной и Россией.

Предыстория такова. Около села Новобогдановка Запорожской области на артиллерийских складах военной части А2985 произошло самовозгорание боеприпасов с дальнейшей их детонацией, которая прекратилась во второй половине дня. В результате взрыва в Новобогдановке повреждены контрольно-пропускные пункты, контрольно-технический пункт, казарма, штаб, столовая, пожарное депо, баня и котельная. Для восстановительного ремонта понадобится 598 тысяч гривен.

Как сообщили в Генеральной прокуратуре, в пожаре виноваты военнослужащие, которые нарушили нормативные акты, регулирующие правила обращения с боеприпасами, вследствие чего и произошло самовозгорание. Возбуждено уголовное дело.

Как сообщили в администрации симферопольского вокзала, в итоге поезда Мелитополь - Запорожье следуют по изменённому маршруту Джанкой - Херсон - Снегирёвка - Апостолово - Запорожье. На этот маршрут требуется дополнительное время, в итоге поезда опаздывали в среднем на 10 часов.

По состоянию на 14 часов 21 августа, от задержки поездов пострадало около 50 тысяч человек, среди которых были те, кто должен был отправиться в Москву и на Западную Украину. И если проблема с этими направлениями была решена, то те, кому нужно добраться до Донецка и Алма-Аты, сидели на вокзале и не имели ни малейшего представления о том, когда прибудут их поезда.

- Один из поездов вышел из Донецка в Симферополь в 19 часов 53 минуты 19 августа, но в Симферополь он так и не прибыл, - рассказывает Ирина, работник железнодорожного вокзала Донецка, которая приехала в Крым на отдых. - Сказали, что он где-то потерялся. Если уж сложилась такая ситуация, администрация вокзала должна была позаботиться о еде и ночлеге для пострадавших. Вот что меня возмущает.

- Мы ждём своего поезда уже 25 часов, - говорит Анна из Смоленска. - Когда мы приехали сюда, нам сказали, что поезд задерживается на 10 часов. Тогда мы поехали в гостиницу. Позвонив в кассы, узнали, что поезд вот-вот прибудет, и приехали на вокзал. Но этого не произошло. Теперь мы ночуем прямо на улице в антисанитарных условиях, как бомжи. Никто не предоставил нам жильё, не выдал воды и продуктов. Хотя ходили слухи, что еду и воду будут раздавать, но ни я, ни те, кто сидел рядом со мной, этого не видели. Естественно, что в такой ситуации многим становится плохо из-за волнения, жары, обезвоживания и голода. А моя мама, например, заболела бронхитом, у неё поднялась температура. Мы обратились к дежурному врачу, но в помощи нам было отказано. Врачи сказали, что помогают только тем людям, чья жизнь находится в опасности. (Дежурный врач вокзала отрицает это, говорит, что помощь оказывают всем, кто её просит. - Авт.). В итоге мы сидим здесь, ничего не знаем о том, когда ждать своего поезда: табло время не показывает, а по громкоговорителю ничего не сообщают.

В такой же ситуации оказались и другие "узники" симферопольского вокзала. У многих из них закончились деньги, поэтому они не могут купить даже воды, которая, кстати, на вокзале недешёвая: пол-литровая бутылка "Миргородской минеральной" стоит 3 гривны.

В итоге разъярённые, измученные адской жарой, голодом и жаждой люди устроили скандал в администрации вокзала и на время перекрыли 1-й и 2-й пути. Они требовали, чтобы их отправили домой. Некоторые из них были в бешенстве, некоторые плакали. Им пообещали, что поезд на Алма-Ату скоро прибудет (по состоянию на 14 часов 21 августа), но этим словам уже никто не верил, потому что такое обещание звучало не впервые.

Донецким сказали, что в 14.30 прибудет поезд из Донецка, но идёт он в Севастополь, где должен развернуться и поехать обратно через Симферополь. Людям предложили сесть в него и, сделав круг, обеспечить себе места. Представьте себе, в какой ярости были несчастные, когда услышали об этом. Они боялись, что сначала несколько часов придётся париться в поезде, потом ждать в Севастополе, пока поезд развернут и их посадят. Многие пострадавшие обещали, что когда прибудет их поезд, они лягут на рельсы, чтобы не пустить его в Севастополь.

Екатерина Волкова
("Крымская правда", №152, 22 августа 2006 г.)

Кривавий слід російського десанту
У Судаку кримські татари побилися з курсантами з Рязані.
Один кримчанин помер

Інцидент стався о 3.30 год 19 серпня на міській набережній поруч з кафе "Достлук". За даними слідства, у нічному кафе якраз перебували семеро російських відпочивальників віком 21—24 роки. Охоронці закладу пред'явили їм претензію стосовно розбитого вуличного ліхтаря. Росіяни ж категорично заперечували свою причетність до цього. Слово за слово — і в хід пішли кулаки. Відбиваючись від охоронців, яким на допомогу кинулась звідусіль кримськотатарська молодь, російські хлопці спробували пробитись у центр міста. Це їм фактично вдалось, адже п'ятеро із них виявилися старшокурсниками елітного повітряно-десантного командного училища із Рязані, а ще двоє їхніх земляків — спортивним інструктором підприємства і приватним охоронцем.

У результаті бійки ножові поранення грудної клітки отримали двоє кримських татар — віком 22 і 21 рік. На жаль, для останнього воно виявилось смертельним — хлопець помер у лікарні. Стан іншого, як запевняють лікарі, стабільний і тривоги не викликає (його вже виписали з лікарні). До медзакладу також потрапили двоє росіян, іншим надана необхідна допомога на місці.

По гарячих слідах слідству вдалося затримати й опитати всіх сiмох російських учасників бійки. Аналогічна процедура, як повідомляє Центр громадських зв'язків кримської міліції, наразі провадиться і стосовно протилежної сторони (за даними міліції, з цього боку у бійці взяли участь від 15 до 30 осіб). Росіяни стверджують, що всіляко намагались уникнути конфлікту. Один iз них, 24-річний М., котрого єдиного затримали наші правоохоронці, зізнався, що під час сутички відібрав ніж у одного із нападників і, захищаючись, наніс ним ушкодження двом кримським татарам.

За даним фактом прокуратура Судака порушила кримінальну справу за ст. 121, ч. 2 Кримінального кодексу України. Для забезпечення охорони громадського порядку при проведенні оперативно-слідчих дій судакську міліцію додатково підсилили "Беркутом", батальйоном внутрішніх військ, співробітниками управління громадської безпеки і відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх кримського главку. Вихідні у курортному місті пройшли у подальшому без ексцесів. Центр громадських зв'язків ще раз наголосив, що конфлікт на набережній виник на побутовому грунті і не мав ознак міжнаціонального.

Василь Драголюк
("Україна молода", №153, 22 серпня 2006 р.)

Спор из-за разбитого в кафе фонаря обернулся поножовщиной на центральной улице Судака, в которой участвовали несколько десятков человек

От наступавших крымских татар семеро россиян отбивались как могли и чем могли. В результате драки один человек получил смертельное ранение

- Инцидент произошел 19 августа в 3.30, то есть под утро, - рассказывает начальник Центра общественных связей ГУ МВД Украины в Крыму Александр Домбровский. - В татарском кафе "Достлук" на набережной отдыхали семеро россиян - пацаны 1981-1985 годов рождения. Танцевали, выпивали, но без эксцессов. Эти ребята находились в Судаке не первый день. Компания приметная, но не проблемная, вели себя нормально. Как рассказали россияне, охрана этого ресторанчика, ребята такого же примерно возраста, предъявили им претензии по поводу того, что они, мол, разбили какой-то фонарь в самом помещении, и потребовала заплатить за поврежденное имущество. Россияне стали отрицать свою причастность. Охранники предложили выйти на улицу и там "разобраться". Россияне вышли на улицу, а там... Можете себе представить движение на центральной улице курортного города, где, кроме отдыхающих, еще и огромное число местных жителей, тем более накануне выходного дня. И получилось так, что, когда ребята-россияне вышли на улицу, к их оппонентам, охранникам ресторана, присоединилось значительное подкрепление, которое росло с каждой минутой. Сначала местных было около 15 человек, потом их число достигло трех десятков.

Россияне, видя, какая складывается ситуация, стали друг к другу спиной, в круг, чтобы дать отпор в случае надобности. Как оказалось, пятеро из них - курсанты самого элитного военного училища России - Рязанского высшего командного училища ВДВ. Еще два человека из этой группы - гражданские: инструктор по спортподготовке и охранник одной из российских фирм. Конечно, физически прекрасно подготовлены. Поэтому они сразу дали отпор нападавшим местным. Хотя тоже получили серьезные травмы: у некоторых переломы челюстей, костей носа, сотрясения мозга... В какой момент в ход пошли ножи, сейчас устанавливает следствие. Россияне категорически отрицают наличие у них ножей. Тем не менее двое парней крымскотатарской национальности, участвовавшие в драке, получили ножевые ранения. Вроде как один из россиян выбил нож у кого-то из нападавших местных и, отражая нападение, воспользовался им.

Личности всех россиян сразу были установлены. Собственно, они отбили нападение и ушли. В ту же ночь их всех доставили в милицию. Что в общем-то хорошо для них, ведь если бы их нашла противоборствующая сторона, могло случиться всякое. Сотрудники прокуратуры, следователи их опросили. Возбуждено уголовное дело по статье Уголовного кодекса Украины "Нанесение тяжких телесных повреждений".

Двое местных были доставлены в больницу с ранениями. Один из них скончался, второй вчера уже из больницы ушел: полученное им ножевое ранение грудной клетки, к счастью, оказалось не опасным для жизни.

Председатель Судакского регионального меджлиса Мемет Усманов рассказал "ФАКТАМ", что в результате потасовки погиб парень, который работал реализатором на выносной торговле, в палатке. У него была ночная смена.

- Видимо, услышал крики, драку, побежал и... получил ножевое ранение прямо в сердце, - говорит

М. Усманов. - Ему исполнился всего 21 год. Он был старшим сыном в семье, остались еще младшие две сестрички и брат. То есть он был кормильцем. Что ж, видно, судьба такая у парня... Многие мне звонят, чуть ли не из Киева, мол, акцию протеста татары будут организовывать и т. д. Да нет, главное, чтобы были справедливое расследование и решение суда, естественно. Хочу подчеркнуть, что обстановка в городе сейчас спокойная, нормальная. Хотя кто-то пустил слух, что и второй раненый умер. Нет, с этим все нормально.

- Российские граждане действовали в рамках самообороны, - заявил генеральный консул РФ в Крыму Александр Николаев. - В настоящее время под стражей находится лишь один 24-летний гражданин России, остальные отпущены. Следствие передано в следственный отдел главка МВД Украины в Крыму. Задержанному предоставлен адвокат.

Елена Озерян, Симферополь
("Факты", №153, 22 августа 2006 г.)

Двум пассажирам поезда, стоявшего в 35-градусную жару в поле на полустанке, пришлось вызывать "скорую". Запасы воды у людей закончились, а в вагоне-ресторане пол-литровую бутылку минералки продавали за четыре гривни и пива - за семь

На вокзале Донецка сотни пассажиров вынуждены были ожидать прибытия поездов крымского направления. Эпопея же с поездом Ь 48 "Севастополь-Донецк", который должен был приехать в Донецк в 21.50 в субботу, благополучно завершилась только к 0.05 уже 21 августа, в понедельник! А затем состав, опоздавший на 26(!) часов, еще семь часов приводили в порядок, чтобы отправить его обратно. В результате сотни пассажиров, ехавших на юг, тоже потеряли более суток. И это был не единственный поезд южного направления, вынужденный добираться до станции назначения в объезд.

Как рассказал "ФАКТАМ" 19-летний студент, пассажир злополучного севастопольского поезда, первая остановка состава произошла в субботу в 15.30 под станцией Федоровка (недалеко от Новобогдановки).

- Всем сразу же честно сообщили: поезд остановлен из-за того, что "где-то под Новобогдановкой рвутся снаряды", - рассказал собеседник. - Перебираясь на обходной путь (через Херсон и Запорожье), поезд останавливался на время от нескольких минут до нескольких часов на разных станциях, а то и в поле, на полустанках. Двум пассажирам стало плохо, дважды к составу выезжала "скорая", однако никого увозить в больницу не пришлось. Запасы продовольствия у пассажиров не были рассчитаны на такую долгую дорогу, поэтому тем, кто хотел пить, приходилось покупать в вагоне-ресторане пол-литровую бутылку минералки за четыре гривни или пива - за семь.

На следующий день, в воскресенье, все, у кого еще оставались деньги, смогли, наконец, купить себе еду - поезд остановился на какой-то станции за Херсоном, где был рынок. Всех отпустили на полчаса пополнить запасы продовольствия. Позже железная дорога бесплатно предоставила нам сухой паек (печенье), а также воду и горячие напитки для детей до десяти лет. Дети и их мамы очень нервничали - ведь в плацкартном вагоне нет кондиционеров, а температура в эти дни поднималась до 35 градусов...

Как сообщил "ФАКТАМ" глава пресс-службы Донецкой железной дороги Виталий Шеховцов, все поезда южного направления выбились из расписания. На понедельник ситуация все еще оставалась сложной.

В тяжелом положении оказался и коллектив киевского детского спортивно-танцевального клуба "Калейдоскоп". 22 танцора, мальчики и девочки в возрасте от четырех до шестнадцати лет, отдыхали на море, а 20 августа должны были уехать из Феодосии на поезде Ь 214 "Феодосия - Киев". Приехав на вокзал к шести вечера, дети и их руководители напрасно ждали свой поезд.

- Когда стемнело, местные жители взяли наших самых младших детей - а их 17 - к себе домой в однокомнатную квартиру, - рассказал "ФАКТАМ" руководитель коллектива Дмитрий Базела. - Старшие остались вместе со мной ночевать на вокзале. Мы сложили в одну кучу вещи всей группы и спали на них. Утром ночевавшие на квартире дети вернулись на вокзал, где железнодорожники всех накормили (еду, которая была приготовлена в дорогу, пришлось выбросить, поскольку от жары она испортилась). К сожалению, у нас уже нет денег, и мы вынуждены одалживать у незнакомых людей. В понедельник сообщили, что наш поезд наконец-то нашелся в Джанкое.

По информации пресс-службы ОАО "Российские железные дороги", всего около 30 пассажирских поездов следуют с опозданием в связи со взрывами снарядов в Новобогдановке. Из них 21 состав сформирован российскими железными дорогами и 10 - украинскими. "Сроки опоздания варьируются от 12 до 20 часов", - сказал представитель "Российских железных дорог".

- К вечеру воскресенья на вокзале Симферополя скопилось более 10 тысяч пассажиров, которые не могли уехать. Большинство - это отдыхавшие в Крыму россияне, - сообщил "ФАКТАМ" Генеральный консул Российской Федерации в Крыму Александр Николаев. - Руководство вокзала делает все возможное, обеспечивая людей бесплатно водой и сухими пайками. В основном пассажиры страдают не столько из-за неудобств, сколько из-за отсутствия информации. Чувствуется, что система оперативной информации "Укрзалчзницч" полностью, извините, утеряна.

Перрон вокзала и газоны прилегающего к нему бульвара Ленина напоминают... пляж.

- Мы не выдержали, - говорит мать двоих детей Ольга из Смоленска. - На ночь понедельника сняли комнату за 50 гривен, а утром пришли на вокзал и узнали, что наш поезд так и не ушел. Вот и сидим на пляжном полотенце. Еле тень нашли.

В качестве подстилок люди используют надувные матрасы, газеты, картонки. На вокзале дополнительно установлено около 10 биотуалетов. Платный зал ожидания стал бесплатным - там находятся пассажиры с детьми. Хотя 18 комнат отдыха не вмещают всех желающих. Жалко смотреть на иностранцев. Сориентировавшись, немецкие туристы потребовали у туроператора перекомпостировать билеты и организовать гостиницу. А поляки, прогуляв все деньги, со слезами на глазах просят отправить их в Варшаву. Прицепные беспересадочные вагоны в обе европейские столицы пошли только в понедельник, с задержкой на сутки. На переполненном в 10 раз вокзале дежурят усиленные наряды милиции. Ситуация пока контролируется. Много работы у медиков: тепловые удары, сердечные приступы...

Материал подготовили корреспонденты "ФАКТОВ"
Елена Смирнова (Донецк),
Геннадий Пиоро,
Елена Озерян, (Симферополь)
("Факты", №153, 22 августа 2006 г.)

"Вы слышали? Нам тут до ночи куковать!"

Сотни людей с сумками, чемоданами и узлами сидят на бордюрах и газонах. Те, кому удалось занять скамейки, разместились, можно сказать, "по-царски". Все-таки на жестких сиденьях можно и поспать и разложить еду. Правда, тех, кто протомился на них больше суток, уже нет: счастливчики разъехались по домам. Зато прибывают новые отдыхающие из курортных городов и поселков, у которых билеты на руках. Осталось только дождаться поезда…

— Вы слышали? Нам тут до ночи куковать! — говорит своим спутникам парень с огромным рюкзаком. Компания напряженно прислушивается к повторному объявлению: "Поезд сообщением Симферополь - Санкт-Петербург опаздывает предварительно на семь часов". Никто из ребят не возмущается: приехали на вокзал за час-полтора до отправления и теперь вынуждены искать свободное местечко поблизости от железнодорожных путей. — Мы киевского ждем, только что передали: будет часам к восьми. Но когда отправят, неизвестно, — объясняет Владимир Тимченко, отдыхавший с семьей под Алуштой. — Нам еще хорошо в сравнении с теми, кто просидел тут больше суток. Что и говорить - такого завершения отдыха мы не ожидали… Тем, кто ожидает поезда не в одиночку, гораздо легче: есть кому сбегать за едой, водой. В конце концов можно и в туалет отлучиться. — Не знаю, как до своего московского доживу, — всхлипывает женщина с грудным ребенком на руках. — Были в Феодосии с мужем, и его вызвали неделю назад на работу. Думала, сяду в вагон, а дома встретят… Мне ребенка кормить нечем, детское питание разве что минералкой негазированной развести можно. Все недопитое выливаю: на такой жаре оно и получаса и выдерживает. Где я куплю "наше" питание, по каким аптекам бегать, если чемоданы девать некуда? Другая молодая женщина деловито расстилает коврик, уговаривая дочку прилечь: ждать еще долго, можно и поспать. Эти люди вернулись из Николаевки и ждут минского поезда. Подать его обещали тоже к вечеру. — Просто счастье, что у меня отпуск заканчивается спустя несколько дней: значит, на работу не опоздаю, — радуется женщина. Вокзальные торговцы тоже рады. Цены на продукты и воду они взвинтили в полтора-два раза, за пол-литровую бутылочку минералки просят 4 - 5 гривен, а пирожки у пробегающих по перрону торговцев (их обычно гоняет милиция) расхватывают в мгновение ока.

НА ЗАМЕТКУ

Что делать, если поезд опаздывает Из-за задержек поездов оказались нарушенными планы тысяч людей. Транзитникам из РФ, вовремя не сумевшим пересесть на свой поезд, Российская железная дорога бесплатно меняет и оформляет билеты. Однако претензий не принимает: проблемы-то возникли по вине украинской стороны. Украинцам же пока никто ничего не обещает. В "Укрзалiзницi" транзитникам с просроченными билетами советуют обращаться в кассы на месте пересадок: авось там чем-нибудь помогут. Желающим предъявить претензии по поводу нанесенного ущерба (опоздал на работу, обострилось заболевание и т. п.) можно посоветовать обзавестись справкой, которую выдает начальник станции, на которой человек вынужденно застрял. Мол, такой-то гражданин по независящим от него причинам прибыл с опозданием на столько-то часов (суток). И уже с билетом и этой справкой можно жаловаться в дирекцию "Укрзалiзниці". Однако поймать сейчас начальника станции или его заместителя крайне сложно. Поэтому можно попробовать получить документ о том, что вы прибыли в опоздавшим на энное количество часов поезде, уже на станции прибытия.

Наталья Дремова
("Комсомольская правда", №158, 23 августа 2006 г.)

Поезда входят в график

Ажиотаж на железнодорожном вокзале Симферополя, связанный с задержкой поездов, спал. Нет бушующей толпы, не слышны крики, возмущения, плач. Каждую минуту передаётся информация о прибытии и убытии поездов. Работа железнодорожников входит в нормальную колею.

Вера ЯРОЩУК, заместитель начальника вокзала:

- Обстановка нормализуется. Поезда постепенно входят в график. Есть опоздания в пределах 3-4 часов, в частности, опаздывает на несколько часов московский 286-й. К концу дня поезда пойдут по расписанию.

До сих пор в связи с перекрытием участка Запорожье - Мелитополь они шли окружным путём через Вадим, Херсон, Апостолово, а затем на Запорожье или Днепропетровск. Ситуация накалилась ещё из-за того, что сейчас конец летних перевозок, поток пассажиров огромный. Но сегодня короткий путь вновь открыт. Отправляем поезда уже за сегодняшнее число.

У пассажиров, отказывавшихся от поездки, мы принимали билеты и возвращали полную их стоимость. Если пассажиры хотели уехать на поезде, прибывшем раньше, чем тот, на который были куплены билеты, мы перекомпостировали билеты. Работали все кассы.

Сегодня сформировали новый состав - 220-й, Симферополь - Москва. Вчера 90-й поезд из Днепропетровска опаздывал, поэтому дополнительно была подана "красная" электричка (с мягкими посадочными местами), и уехали все. Чтобы быстрее отправлять людей, постоянно добавляем вагоны. Пассажиры, долго ждавшие поездов на Донецк и Алма-Ату, уже уехали.

Все услуги, которые есть на вокзале, бесплатные: туалеты, комнаты отдыха. Отдавали людям для отдыха всё, что могли: служебные помещения, VIP-залы, выносили из кабинетов все стулья. Люди спали даже в ресторане.

Дополнительно днём и ночью работали три справочных бюро. Услуги носильщиков контролировались администрацией вокзала и были бесплатными, также нашей администрацией контролировались все торговые точки, находящиеся в подчинении вокзала: цены здесь оставались неизменными. Если нет билетов на конкретное направление, мы работаем индивидуально с каждым и предлагаем альтернативу.

Все опрошенные нами пассажиры с пониманием относятся к сложившейся ситуации. Благодарят и погоду, которая сегодня подарила долгожданную прохладу.

Ольга Мельницкая
("Крымская правда", №153, 23 августа 2006 г.)

Залізниця тримає удар

Вибухи боєприпасів на військових складах у Новобогданівці внесли мішанину у роботу "Укрзалізниці". Особливо важке становище склалося на південному напрямку, по якому курортники або їдуть до Криму на відпочинок, або вертаються додому із санаторіїв та пансіонатів.

Наприклад, на Сімферопольському вокзалі, здатному обслужити до 3 тис. пасажирів, зібралося до 20 тис. мандрівників, які змушені були спати просто неба, вмиватися у туалетах і харчуватися у кафе. Аби привернути до себе увагу, пасажири навіть перекрили дві колії, хоча й без цього станція була дуже завантажена.

Голова Ради міністрів Криму Віктор ІІлакіда провів оперативну нараду з приводу ситуації, що склалася на залізниці. Як він зазначив, незважаючи на те що у розв'язанні проблеми взяли участь усі служби столиці Криму, працівники залізничного вокзалу, все ж таки слід було оперативно інформувати пасажирів про стан справ з рухом поїздів. Можливо, хтось відклав би поїздку на пізніше, а хтось вибрав би альтернативний спосіб пересування.

Доповідаючи про стан справ, начальник залізничного вокзалу "Сімферополь" Володимир Різниченко відзначив, що 19 серпня був перекритий рух потягів на ділянці Мелітополь—Запоріжжя. В цей момент в дорозі опинилися десять пасажирських потягів. На станції "Сімферополь" пасажирам, за словами В. Різниченка, видавалися харчі та надавалися безплатні послуги. Особлива увага приділялася дітям.

За рахунок за діяння додаткових поїздів до 12 ночі 21 серпня очікувалось  відправлення усіх пасажирів зі станції "Сімферополь". Ситуація контролюється. Усі служби сімферопольського вокзалу працюють у нормальному режимі, пасажирам надається відповідна правдива інформація. Але, за словами В. Різниченка, повністю ситуація на південній гілці "Укрзалізниці" стабілізується дні через два-три.

Але із того, що сталося, потрібно зробити відповідні висновки. Питань виникає багато: чому у поїздах немає достатньої кількості питної води (перекупники пропонували пасажирам потягів, що стояли у спекотному степу під Херсоном, пляшку мінеральної за 5 гривень, для закупівлі води провідники збирали з пасажирів гроші), чому своєчасно люди не були поінформовані про дійсний стан справ на залізниці, коли нарешті на наших військових складах перестануть рватися снаряди тощо?

Олександр Кулик,
("Урядовий кур'єр", №157-158, 23 серпня 2006 р.)

Із затримкою поїздів розбиратимуться правоохоронці

Нарешті спав ажіотаж на залізничному вокзалі Сімферополя. Нагадаємо, через вибухи на військових складах поблизу Новобогданівки було перекрито ділянку Запоріжжя — Мелітополь. Вони прямували об'їзними шляхами, тому запізнювалися на десять і більше годин. Тепер потяги пішли за розкладом, повідомила заступник начальника вокзалу Віра Ярощук.

Тим часом Генпрокуратура почала перевірку у зв'язку зі збоями в роботі залізниць. У разі виявлення ознак злочину буде порушено кримінальну справу. Затори на залізницях спричинили спекуляцію питною водою. Півлітрова пляшка мінеральної води на станціях досі коштує від п'яти до восьми гривень. За приблизними підрахунками, від затримки поїздів постраждало майже сто тисяч пасажирів, люди три доби ночували де доведеться в антисанітарних умовах. Розповідають: ніхто не надавав їм води, житла й продуктів. Оперативний штаб з харчування пасажирів, створений Сімферопольською міськрадою, не впорався з потоком, хоча на території вокзалу продукти реалізовували понад 90 торгових точок. Розлючені люди кілька разів перекривали колії з вимогою відправити їх додому.

Віктор Хоменко. Крим.
("Голос України", №157, 26 серпня 2006р.)

Підготовлено Центром інформації
та документації кримських татар

ДО ЗМІСТУ