Електронний бюлетень
"Крим у дзеркалі української преси"
№ 34
(01.12 - 10.12.2006)
За 01.12 - 10.12.2006 року Центром інформації та документації кримських татар
виявлені наступні матеріали щодо кримської та кримськотатарської тематики, які систематизовані нами за рубриками
з посиланням на видання і дату публікації. Матеріали надаються мовою оригіналу.
Влада. Суспільство. Політика.
Историю переписать нельзя
Признание голодомора 30-х годов геноцидом, на
днях предпринятое парламентом Украины, расцениваю как
попытку переписать историю в конъюнктурных политических целях. Президент В.
Ющенко и поддерживающие его силы вступили на этот скользкий путь с приходом к
власти, и принятие такого законопроекта, безусловно, важный этап на этом пути.
Константин ЗАТУЛИН,
депутат Госдумы России,
директор Института стран СНГ.
(“Крымская правда” № 220, 1 декабря 2006 года)
Нелегітимна легітимність
Вісім місяців минуло з дня проведення місцевих виборів, а в деяких містах
України й досі сумніваються у легітимності своїх міських голів. Саме через це
лихоманить, наприклад, Сімферополь, де в день голосування був знятий з
реєстрації на посаду міського голови один з кандидатів. Але саме це серйозне
порушення виборчого законодавства дало змогу іншому кандидату вважати себе
переможцем мерських виборів.
Микола СЕМЕНА
(“ Україна і світ” №47, 4-10 грудня 2006 року)
"КОРОЛЬ САМОЗАХВАТОВ" НЕ МОЖЕТ БЫТЬ СОВЕТНИКОМ СПИКЕРА
Участники акции
"Крым против самозахватов"
протестуют не только против земельных захватов, но и против назначения
советником спикера
крымского парламента Данияла Аметова. Господина Аметова называют "королем самозахватов", то есть координатором и
организатором
большинства противоправных деяний, с которыми усиленно борются власти автономии. И вот такой человек становится советником
председателя ВС АРК Анатолия Гриценко. Что он ему насоветует?
Наталья КИСЕЛЕВА
(“Крымское время” №137, 5 декабря 2006 года)
Украина, НАТО и Россия: Развод трёх сердец
Натовский саммит в Риге дал массу
информационных поводов для комментариев и экспертному сообществу, и политикам,
и журналистам. Нетрудно догадаться, что нас больше всего заинтересовало не
обсуждение перспектив Афганистана и не показательный инцидент с журналистами
"кремлёвского пула", а выступление президента США Джорджа Буша. Точнее,
его так называемые сигналы Украине и Грузии.
Юлия ВЕРБИЦКАЯ
(“Крымская правда” № 222, 5 декабря 2006 года)
Под генералом зашаталось кресло?
Начальника Крымского главка
милиции Владимира Хоменко снимают с занимаемой должности. Такая информация появилась
вчера вечером.
Виктор СЕРГЕЕВ
(“Крымская правда” № 222, 5 декабря 2006 года)
Кто же установил "языковую панщину?"
Вчера в Русской общине Крыма
депутаты, их помощники и журналисты говорили о насильственной украинизации
крымского телерадиоэфира. На первом заседании журналистского пресс-клуба,
открытого при РОК, естественно, обсуждали отчаянную и публичную борьбу
"Транс-М-Радио" с Нацсоветом по телевидению и радиовещанию (наша
газета рассказывала об этом конфликте в номере за 17 ноября с. г.).
НАШ КОРР.
(“Крымская правда” № 223, 6 декабря 2006 года)
"ГАЗЕТА "ФАКТЫ" И НАШИ НЕМЕЦКИЕ ДРУЗЬЯ ОДНАЖДЫ УЖЕ СПАСЛИ САНАТОРИЙ ОТ ЗАКРЫТИЯ.
СЕЙЧАС СНОВА НАСТУПИЛ ТАКОЙ МОМЕНТ",
- говорит главврач крымского детского костно-туберкулезного
санатория имени профессора А. А. Боброва Олег Мартынюк
Елена ОЗЕРЯН
(“Факты” № 228, 7 декабря 2006 года)
КРЫМСКИЕ ДЕПУТАТЫ ПРОТЕСТУЮТ ПРОТИВ НАСИЛЬСТВЕННОЙ УКРАИНИЗАЦИИ ТЕЛЕРАДИОЭФИРА
В Симферополе создан "парламентский пресс-клуб" для русскоговорящих
журналистов. Инициатором его создания выступил крымский народный депутат Верховной
Рады Украины Александр Черноморов. В пресс-клубе планируется регулярное
обсуждение актуальных вопросов, касающихся средств массовой информации.
Наталья КИСЕЛЕВА
(“Крымское время” №138, 7 декабря 2006 года)
Снести не могут бар, построенный рабами
В истории о том, как "в Симферополе и
Алуште крымские татары принуждали работать парней, взятых в плен, как во
времена ханства" ("Крымская правда", N 24036, 22 сентября 2006
года), подведён, надеемся, промежуточный итог, потому что в суде преступник,
вина которого в незаконном лишении свободы нескольких человек доказана,
отделался лёгким испугом.
Сергей МАЛЬНЕВ
(“Крымская правда” № 225, 8 декабря 2006 года)
Русские и пророссийские организации Крыма и Севастополя объединяются
На пресс-конференции в Информационном пресс-центре
С.Шувайников объявил о новом этапе национально-освободительной борьбы русского народа —
объединении русских и пророссийских организаций
в коалицию "Национальный фронт "Севастополь-Крым-Россия" и утверждении Декларации основных ее целей и задач. От имени
представителей русских и пророссийских организаций Крыма и Севастополя выступили также С.Компаниец (правозащитная
организация "Вера") и М.Брицын (Севастопольская организация "Движение
против нелегальной миграции" — ДПНМ).
Лейля АЛЯДИНОВА
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
Об озабоченных защитой православных и православия
Сразу два события, хотя и разного масштаба, прошедшие в последние
дни октября и начала ноября, вызвали неадекватную реакцию у тех, кто избрал
для себя ремесло "защитника православной идеи" там, где им кажется, в
этом есть насущная потребность.
Н.ИБАДУЛЛАЕВ
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
КРИМСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ ОБУРЕНІ
Учора близько 50 представників засобів масової інформації оголосили бойкот і залишили зал засідання
Верховної ради Криму на знак
протесту проти запровадження нового
порядку акредитації працівників ЗМІ та інформаційних агентств у Верховній раді Криму.
(“Демократична Україна” №230, 9 грудня 2006 року)
В ЗАЩИТУ ХРАМА В СЕЛЕ ГОЛУБИНКА ВЫСТУПИЛА КРЫМСКАЯ ОБЩЕСТВЕННОСТЬ
Крымская
общественность протестует против строительства на месте древнего христианского храма
безликого мемориала. Наша газета не раз писала о ситуации, сложившейся вокруг
строительства православного храма в селе Голубинка Бахчисарайского района, против строительства которого
на холме Кильсе-Баир, что означает "Церковный
холм", выступали активисты меджлиса, считающие все христианское население
Крыма, обитавшее на полуострове до переселения сюда татар, своими предками. Такая исторически не обоснованная
глупость и узурпация религиозной памяти
привели к конфликту, длившемуся продолжительное время. Но потом крымские власти с участием митрополита Лазаря и
муфтия Аблаева договорились, что на
холме Кильсе-Баир будет сооружен не православный храм, а памятник, символизирующий "единение, мир и согласие между
мусульманами и христианами Крыма".
Наталья КИСЕЛЕВА
(“Крымское время” №139, 9 декабря 2006 года)
НА ТЕЛЕКАНАЛЕ “РОССИЯ” — НОВЫЕ УЖАСЫ СЛАВНОГО ГОРОДКА
Корреспонденты “Вестей” на
телеканале “Россия” опять решили доказать, что русские — настоящие умельцы,
особенно если с помощью топора надо быстренько вырубить очередной памятник
дружбы.
Альбий ШУДРЯ,
(“Флот України” №49, 9-15 грудня 2006 року)
О ГЕНОЦИДЕ, СПРАВЕДЛИВОСТИ И ЭГОИЗМЕ
Понятие “геноцид” как категория
международного права появилось достаточно поздно, из чего совершенно не
вытекает, что до 1949 года, когда Генеральная Ассамблея ООН приняла
соответствующую декларацию, геноцида не было. Другое дело, что лишь ХХ век дал
материально-технические возможности для полного истребления (или весьма
значительного по масштабам) целых этнических, расовых, религиозных групп
населения. Формулирование понятия “геноцид” принадлежит западному юристу г-ну
Лемкину. Лемкин был потрясен катастрофой своих соплеменников, массовым
уничтожением европейских евреев, инициированным нацистской Германией.
Показательно, что автор юридической категории “геноцид” полагал, что Голодомор
украинцев полностью отвечает тому смыслу, который г-н Лемкин вложил в эту
категорию.
Игорь ЛОСЕВ, г. Киев
(“Флот України” №49, 9-15 грудня 2006 року)
Фестивалі. Виставки. Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. Кіно
"Татарский вопрос" в годы оккупации
"Настало время разбирать
исторические "завалы", - считает кандидат философских наук, историк,
политолог, генеральный директор Республиканского краеведческого музея Андрей
МАЛЬГИН, автор статьи "Руководство партизанским движением Крыма в 1941-42
гг. и "татарский вопрос", приуроченной к 1 ноября - началу
партизанского движения Крыма.
(Продолжение следует)
1 В полном объёме статью А. Мальгина можно прочесть
в журнале "Историческое наследие Крыма". N14, 2006
(“Крымская правда” № 222, 5 декабря 2006 года)
"Татарский вопрос" в годы оккупации
28 октября группировка войск
противника под командованием генерал-лейтенанта Эриха фон Манштейна в составе
11-й немецкой армии и частей 3-й румынской армии прорвала Ишуньские укрепления
и вторглась на территорию полуострова. Разбитые части советских 51-й и
Приморской армий поспешно отступали: первая - в направлении Керчи, вторая - на
Севастополь.
(Продолжение следует)
Андрей Мальгин.
(“Крымская правда” № 223, 6 декабря 2006 года)
"ОН НЕ ДУМАЛ, ЧТО ЕМУ НАДО ЗАРАБАТЫВАТЬ ДЛЯ ТОГО, ЧТОБЫ
СУЩЕСТВОВАТЬ - ЕСТЬ, ПИТЬ..."
В Ялте на 56-м году жизни скончался актер Алексей Катышев, прославившийся
благодаря ролям в фильмах-сказках "Варвара-краса, длинная коса",
"Огонь, вода и медные трубы", "Весенняя сказка". Умер в
нищете, без дома и друзей...
Елена ОЗЕРЯН
(“Факты” № 227, 6 декабря 2006 года)
ГОРДІЇВ ВУЗОЛ УКРАЇНОМОВНОЇ ОСВІТИ У КРИМУ
І ШЛЯХИ ЙОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ
(Продовження. Поч. у № 49).
Українці як
етнос не зникають з етнічної карти Криму і після завоювання півострова
золотоординцями та у добу існування Кримського ханства. Не лише імперські,
радянські, але й сучасні вітчизняні історики обходять мовчанкою вельми цінні
для науки свідчення турецького мандрівника Евлія Челебі. Він відвідував Крим
під час правління Бохадир Гірея І (1637 - 1641 рр.) і Мехмед Гірея ІV (1641 -
1644 та 1654 - 1666 рр.). Мандрівник упродовж 1666 року на прохання хана
здійснив географічний опис Криму. Дослідник постійно супроводжував хана й
турецькі війська під час спільних походів не лише по Україні, але й по країнах
Східної Європи.
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримської філії НТШ,
доктор філософії у галузі біології,
академік УЕАН, дійсний член НТШ.
(Продовження у наступному номері).
(“Кримська світлиця” №50,8 грудня 2006 року)
Земельне питання
Заплутана дорога до храму
Українська
держава, як відомо, зобов'язалася повернути Церкві колись незаконно відібрані в
неї споруди.
Однак, як показує практика, процес повернення цих об'єктів духовності дуже
часто гальмується... самою ж таки владою.
Олександр КУЛИК,
(“Урядовий кур'єр” №227, 1 грудня 2006 року)
ЛАВАНДА-ЛА...
Цікаву акцію затіяли
журналісти кримського тижневика "События". Після чергового земельного скандалу,
викликаного рішенням кримської влади про узгодження дозволу на виділення 17
пересічним громадянам ділянок під будівництво дач у Массандрі, 17 журналістів
вирішили скористатися таким самим правом і подали
заяви на отримання таких самих наділів — по 10 соток у тих-таки благодатних
місцях. Узгоджене ВР Криму землевідведення — 1,7 гектара землі, що раніше
належала двом радгоспам-заводам, Алуштинському ефіроолійному та "Лівадія", і,
за надзвичайним збігом, виявилася зовсім непотрібною, дачникам, як і заведено,
давалася безплатно.
Валентина САМАР, (Крим)
(“Дзеркало тижня” №46, 2-8 грудня 2006 року)
Туризм. Відпочинок. Оздоровниці.
Багатство курорту - багатство країни!
Виїзне засідання
комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту і туризму Верховної Ради
України, яке відбулося нещодавно в Одесі і на якому розглядалися проблеми
курортно-туристичної галузі, вкотре продемонструвало, наскільки ми ще далекі
від розробки в ній єдиної стратегії і державної політики.
Борис ДЕЙЧ,
народний депутат України
("Голос України" №231, 6 грудня 2006 року)
Севастополь
"Південний вектор": перспективи та проблеми
Наша газета вже привертала увагу читачів до
висновків, здобутих в дискусії аналітиків, яка відбулася на "Севастопольському
форумі", проведеному Центром "Софія" разом з "Українським клубом" в Севастополі
в жовтні нинішнього року ("День", №187, №201). В цьому сенсі мають велике значення
думки про те, що "Південний вектор" в політичній стратегії України — як
внутрішній, в розумінні роботи в південних регіонах країни, так і зовнішній, в
розумінні відносин з країнами на південь від України — має не просто велике
значення, а зростаючу функціональність. Отже, сьогодні — думки з цього приводу.
Далі буде
Микита КАСЬЯНЕНКО, Севастополь
(“День” № 213, 6 грудня 2006 року)
"Південний вектор" і його значення для України
Сьогодні ми завершуємо, розпочату у вчорашньому
номері тему "Південного вектора", його перспектив і проблем, яка обговорювалася
на "Севастопольському форумі" ("День" №187, №201, № 213). Учасники форуму,
проведеного Центром "Софія" разом із "Українським клубом" особливо
підкреслювали значення "Південного вектора" як у внутрішній, так і зовнішній
політичній стратегії України.
Микита КАСЬЯНЕНКО, Севастополь
(“День” № 214, 7 грудня 2006 року)
Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.
В Крыму раскрыт ряд заказных убийств и обнаружен тайник с оружием "башмаков" и
"сейлемовцев"
Во время совместной операции с правоохранителями
Херсонской и Николаевской областей Управлением
оперативных разработок при Департаменте уголовного розыска МВД
Украины раскрыто несколько тяжких преступлений, в т.ч. заказных
убийств, совершенных участниками организованных преступных группировок Крыма в
период 1990-2006 гг., — сообщили в Департаменте
общественных связей МВД Украины.
Подготовила Г.УСЕЙНОВА
(“Голос Крыма” №49, 1 декабря 2006 года)
Крым захватили рейдеры
В Автономной Республике Крым 12 организованных бизнес-структур занимаются рейдерством. Об этом
сообщил прокурор Крыма Виктор Шемчук.
(“Вечерние вести” №180, 6 декабря 2006 года)
ПОСЛЕ ЗАДЕРЖАНИЯ МИЛИЦЕЙСКИЙ СЛЕДОВАТЕЛЬ, ОБВОРОВАВШИЙ
МАГАЗИН В СИМФЕРОПОЛЕ, ОБЪЯСНИЛ, ЧТО, СОВЕРШАЯ КРАЖУ, ХОТЕЛ... ПОНЯТЬ ПСИХОЛОГИЮ ВОРА
Магазин офисной мебели, расположенный на улице
Козлова в Симферополе, 23-летний следователь одного из райотделов городской
милиции и его сообщник - проектировщик исследовательского института -
обворовали около четырех часов утра. Вынесли они имущества на 12 тысяч гривен,
сообщил собкору "ФАКТОВ" Елене Озерян прокурор Симферополя Родион
Ратиа.
(“Факты” № 228, 7 декабря 2006 года)
А тепер "самоузаконення"?
Що можна протиставити рейдерству та корупції
Останнім часом рейдерство взялося за нову для
себе справу. Окрім протиправного заволодіння чужим бізнесом чи майном, воно
вийшло ще й на "самоузаконення" власності, яка не належить захоплювальникам,
шляхом використання неправосудних і незаконних судових рішень. Рейдерство стало
високоприбутковим бізнесом для організованих злочинних угруповань. Звичайно,
воно "процвітає" і в Криму. Як протистоїть йому прокуратура автономії? Про це
"День" вів розмову з прокурором АРК, державним радником юстиції III класу
Віктором ШЕМЧУКОМ.
Микита КАСЬЯНЕНКО, Севастополь
(“День” № 214, 7 грудня 2006 року)
УСІ МИ ВЧИЛИСЯ ПОТРОХУ, КОЛИ-НЕБУДЬ І ЯК-НЕБУДЬ...
У Криму
республіканська прокуратура розпочинає тотальну перевірку дипломів про вищу
освіту у кримських урядовців і депутатів. Як вже повідомлялося, два тижні тому
Представник Президента України в Криму Геннадій Москаль піймав на підробленому
дипломі одного з активістів Партії регіонів, який претендував на посаду глави
Ленінської районної держадміністрації.
Олександр ПУШКІН
(RadioSvoboda.ua)
(“Кримська світлиця” №50, 8 грудня 2006 року)
КРЫМСКОТАТАРСКИЙ ТЕАТР ОПЯТЬ ПОДВЕРГСЯ НАПАДЕНИЮ ХУЛИГАНОВ ИЛИ ЭТО ОЧЕРЕДНАЯ ВЫХОДКА ПРОВОКАТОРОВ?
В
отношении Крымскотатарского академического театра в Симферополе опять совершена безобразная выходка. Глубокой ночью неизвестными
были разбиты стекла фойе театра,
уничтожены
афиши спектаклей. Об этом сообщил директор театра заслуженный деятель искусств Украины Билял Билялов. Несмотря
на то,
что дежурный тут же оповестил об этом факте по телефону 02
дежурного на пульте, никто на место
происшествия не прибыл. "Мы по
таким мелочам не выезжаем, — сообщили из милиции мне по телефону",— сказал Сейдамет Репиев, дежуривший в театре в эту ночь.
Дилявер ОСМАНОВ
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
Затянувшийся поиск истины становится мучительным
Судебный
процесс по уголовному делу №148231 затянулся на многие годы, а люди, чьей судьбы оно касается, живут под
"дс-мокловым
мечом". Думаю, покой им и не снится, потому что самого сна, т.е. отдыха, тоже нет. Суд должен был
определить, кто и в чем виновен или не виновен. Прошло уже 6 лет, а вопрос остается открытым.
Адиль СЕИТБЕКИРОВ
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
Керченский "Отелло" прикончил четверых
Убийство четырёх человек произошло в Керчи. Подозреваемый в его совершении мотивирует преступление
ревностью.
(“Крымская правда” № 226, 9 декабря 2006 года)
ПРИРЕВНОВАВ ВО ВРЕМЯ ЗАСТОЛЬЯ ПОНРАВИВШУЮСЯ ЕМУ ЖЕНЩИНУ, 21-ЛЕТНИЙ
РОССИЯНИН ЗАРЕЗАЛ ТРОИХ СОБУТЫЛЬНИКОВ-КЕРЧЕНЦЕВ
От его руки погибла и та, за которую
"заступился" убийца
- Седьмого декабря приблизительно в два часа
ночи в Керченское городское управление милиции поступил сигнал от врачей скорой
медицинской помощи о том, что в одной из квартир по улице Толстого ими
обнаружены два трупа, - рассказывает руководитель Центра общественных связей ГУ
МВД Украины в Крыму Александр Домбровский. - Выехавшая на место происшествия
следственно-оперативная группа обнаружила трупы 52-летнего хозяина квартиры и
его 38-летней сожительницы.
Елена ОЗЕРЯН
(“Факты” № 230, 9 декабря 2006 года)
Влада. Суспільство. Політика.
Историю переписать нельзя
Признание
голодомора 30-х годов геноцидом, на днях предпринятое парламентом Украины, расцениваю как попытку переписать историю в конъюнктурных
политических целях. Президент В. Ющенко и поддерживающие его силы вступили на
этот скользкий путь с приходом к власти, и принятие такого законопроекта,
безусловно, важный этап на этом пути.
Во-первых, хочу
заметить, что никто и никогда в России не отрицал сам факт голодомора. Никто и
никогда, по крайней мере со времён перестройки, не
отрицал, что это было преступление советского строя против значительной части
своего населения, в основном сельского, результат форсированной коллективизации
и так далее. Но ни в одном серьёзном историческом исследовании не приводится ни
одного факта, в соответствии с которым можно было бы придать этому
экономическому и политическому преступлению характер геноцида, то есть
преследования по национальному признаку. Жонглирование этим событием в истории
политиками, на которых пробы негде ставить, - затея глубоко аморальная. Причём
её аморальность возрастает в силу того, что именно они пытаются учить нас
высокой морали.
Им
потребовались тени жертв голодомора для того, чтобы поставить в неудобное
положение и своих политических оппонентов на Украине и в некоторой степени
Россию, которую теперь будут пытаться привлечь к ответственности как
правопреемницу СССР. Хотя пытаться это сделать сегодня - примерно всё равно,
что привлечь к ответственности власти нынешней Монголии за преступления
Чингисхана или же власти нынешней Грузии - за то, что руководителем советского
государства был Иосиф Джугашвили. Хочу заметить, что это далеко не единственный
акт ревизии истории, который предпринимается с 2004 года по инициативе
украинских властей. Вспомним недавнюю масштабную попытку реабилитации
бандеровцев - гитлеровских пособников.
Принятие
подобного документа затрагивает нечто большее, чем какие-то текущие разногласия
между нашими государствами и правящими элитами. Особый вред этого законопроекта
в том, что он наносит ущерб отношениям именно народов - русского и украинского.
Речь идёт о воспитании будущего поколения в духе претензии одного народа к
другому. Эта тенденция и раньше присутствовала в украинских учебниках истории,
теперь же она получила освящение в решении высшего законодательного органа.
Для меня
очевидно, почему такой законопроект был принят именно сейчас, после провала
"оранжевых" на парламентских выборах 2006 года. Это своего рода
переход сил в контрнаступление - с помощью жертв голодомора они стараются
усилить свои позиции в политическом поле Украины.
Константин ЗАТУЛИН,
депутат Госдумы России,
директор Института стран СНГ.
(“Крымская правда” № 220, 1 декабря 2006 года)
Нелегітимна легітимність
Вісім місяців минуло з дня проведення місцевих виборів, а в деяких містах
України й досі сумніваються у легітимності своїх міських голів. Саме через це
лихоманить, наприклад, Сімферополь, де в день голосування був знятий з
реєстрації на посаду міського голови один з кандидатів. Але саме це серйозне
порушення виборчого законодавства дало змогу іншому кандидату вважати себе
переможцем мерських виборів.
Днями знову не відбулося (вже вчетверте) засідання спеціальної колегії Залізничного міського суду Сімферополя,
який мав розглянути позов постійного представника Президента в Криму Геннадія
Москаля до Сімферопольського
мера Геннадія Бабенка про оскарження його дій як суб'єкта власних повноважень та скасування
підписаних ним документів.
Суть
адміністративного позову, поданого представником Президента Геннадієм Москалем,
як пояснив кореспондентові "УіСС" юрист представництва Олександр Скворцов, полягає в тюрму, що згідно з вимогами
Законів України, передбачена низка умов, за виконання яких міський голова може вважатися законно обраним. На
практиці є всі підстави стверджувати, що стосовно Геннадія Бабенка
жодна з таких умов не виконана або
виконана з суттєвими порушеннями, які встановлені судовими рішеннями, що набрали чинності.
Так, рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя було визнано
протиправною відмову Сімферопольської міської територіальної виборчої комісії визнати вибори недійсними.
Вибори
Сімферопольського міського голови, що відбулися 26 березня 2006 року, вже були
визнані недійсними в судовому порядку. Крім того, постановою Залізничного
районного суду Сімферополя від 15 травня 2006 року
було визнано протиправними дії голови Сімферопольської міської територіальної
виборчої комісії Валентина Крилова і щодо нього порушена кримінальна справа за порушення виборчого
законодавства, яка вже розслідувана
й передана до суду.
— Однак, — говорить Олександр Скворцов, — Сімферопольська міська виборча
комісія та її голова Валентин Крилов усіляко ухиляються від виконання судових
рішень, а Геннадій Бабенко робить вигляд, що судових рішень узагалі не існує та
продовжує виконувати повноваження міського голови, яких у нього, з юридичної
точки зору, на сьогодні немає.
Отже,
представництво Президента України в Криму звернулося до судів Сімферополя з адміністративними позовами
про оскарження дій мера Сімферополя
та відміни низки нормативно-правових актів Сімферопольської міськради та її виконавчих органів як таких,
що підписані особою, яка не має відповідної адміністративної дієздатності.
— Слід зазначити, — сказала кореспондентові "УіСС" радник постійного
представника Президента Людмила Мохова, — що з боку представництва це є
вимушений крок з метою примусити Сімферопольську виборчу комісію та
Сімферопольську міську раду відновити порушену законність, виконати рішення суду.
Однак
увже на першому засіданні суду два судді з призначеної спеціальної колегії
заявили про самовідвід, аргументуючи це тим, що вони брали участь у розгляді
попередніх справ щодо виборів мера, отож їхні рішення у новій справі можуть бути витлумачені як
необ'єктивні. Голова суду
призначив інший склад колегії, однак і в ньому два інших судді подали самовідвід з тих самих причин. Коли
зібралася на засідання вже третя колегія, то
представник Геннадія Бабенка подав клопотання про відвід двох інших суддів з приводу того, що й вони брали участь у розгляді
попередніх справ по цих нещасливих виборах.
Таким чином, Залізничний суд Сімферополя потрапив у складне становище — хоч би яка колегія
судців призначалась, вона не задовольняє учасників процесу. Хоча, як сказав
Олександр Скворцов, законодавство зовсім не вимагає розгляду справ такого
ґатунку обов'язково колегією судців,
а може бути розглянута судом у складі одного судці. Однак керівництво суду, з
огляду на складність справи, намагається
забезпечити якомога об'єктивніше рішення та незмінно призначає колегію.
Однак після трьох засідань і трьох відводів голова суду заявив учасникам процесу, що в нього не залишилось судців,
які б не брали участь у попередніх процесах та могли б
задовольнити вимоги учасників
процесу, а тому він уже не може призначити четверту колегію. Він звернувся з проханням передати
справу на розгляд до іншого, Центрального міського суду Сімферополя.
"Суд просто стомився розглядати цю тяганину
з приводу виборів Сімферопольського міського голови" — каже Олександр
Скворцов.
Між тим Геннадій Бабенко активно виконує свої обов'язки та заявляє,
що саме він є законно обраним міським головою, бо строки призначення повторних виборів виборчою комісією
минули і вона, на його думку, вже не
може їх призначити, а значить, він повинен виконувати свої обов'язки, бо не
може ж місто залищитись без голови!
Однак юридична служба
представництва Президента з такою логікою не
згодна.
— Дійсно, — каже
Олександр Скворцов, — терміни призначення повторних
виборів минули й комісія їх призначити не може. Однак комісія може
призначити позачергові вибори, оскільки міський голова виконує свої обов'язки незаконно...
Микола СЕМЕНА
(“Україна і світ” №47, 4-10 грудня 2006 року)
"КОРОЛЬ САМОЗАХВАТОВ" НЕ МОЖЕТ БЫТЬ СОВЕТНИКОМ СПИКЕРА
Участники акции
"Крым против самозахватов"
протестуют не только против земельных захватов, но и против назначения
советником спикера
крымского парламента Данияла Аметова. Господина Аметова называют "королем самозахватов", то есть координатором и
организатором
большинства противоправных деяний, с которыми усиленно борются власти автономии. И вот такой человек становится
советником председателя
ВС АРК Анатолия Гриценко. Что он ему насоветует?
Координаторы акции "Крым против самозахватов" Владислав Дорошенко, Алексей Бондарев и Василий Гавриков на
пресс-конференции заявили, что
они возмущены таким назначением. С
соответствующим заявлением они
обратились к Анатолию Гриценко. В своем заявлении они изложили просьбу "немедленно отменить" решение о назначении Аметова советником спикера.
Спикер пока отмалчивается. Владислав Дорошенко уверяет, что тому есть свои причины. Во-первых, земельные
захваты являются источником нелегального заработка
не только местных чиновников и депутатов, но и киевской верхушки. "Деньги кладутся в чемодан, передаются в Верховный Совет и уже
оттуда — депутатам Верховной Рады Украины", — уверен Дорошенко.
Во-вторых, крымская власть заключила с землезахватчиками сепаратный и,
естественно, секретный договор, согласно которому татарские самозахваты, организованные Аметовым, будут узаконены, а деньги от их
дальнейшей реализации на вторичном земельном рынке поделены между заинтересованными сторонами. Дорошенко рассказывает, что самозахваты,
которые "крышует власть", будут этой
самой властью легализованы:
"Захваты, которые сделаны по поручению верхушки Украины и Крыма, они хотят легализовать,
а все последующие захваты, которые появились стихийно, они готовы ликвидировать".
Противники
самозахватов намерены бороться с этой преступной схемой. Пока они требуют от
Анатолия Гриценко только лишить
Данияла Аметова звания
советника. Если крымский спикер
не выполнит этого требования, возле здания крымского парламента появится палаточный городок, в котором будут собирать подписи за
отставку Гриценко.
Наталья КИСЕЛЕВА
(“Крымское время” №137, 5 декабря 2006 года)
Украина, НАТО и Россия: Развод трёх сердец
Натовский
саммит в Риге дал массу информационных поводов для комментариев и экспертному
сообществу, и политикам, и журналистам. Нетрудно догадаться, что нас больше
всего заинтересовало не обсуждение перспектив Афганистана и не показательный
инцидент с журналистами "кремлёвского пула", а выступление президента
США Джорджа Буша. Точнее, его так называемые сигналы Украине и Грузии.
Прокомментировать
эти откровенные намёки мы попросили директора Института стран СНГ, депутата
Госдумы России Константина ЗАТУЛИНА:
- Отдаю
должное президенту США: он подсказывает самым большим тугодумам - Грузии и
Украине, в каком направлении надо двигаться. Честно говоря, я не наблюдал такой
назойливости и настойчивости с российской стороны с начала 90-х - мы не
заталкиваем те или иные государства в какие-то союзы или альянсы, к которым
имеем отношение.
Я так
думаю, что поощрять нынешнее грузинское руководство к вступлению в НАТО в
принципе не нужно - оно само туда рвётся. Просто грехи не пускают. Родовые
травмы: Абхазия, Южная Осетия. Вот они и чрезвычайно раздражены тем, что
проблемы, которые сами же и породили, сегодня являются препятствием.
Что
касается Украины, то, конечно, были определённые различия в том, как президент
Джордж Буш характеризовал ситуацию в Грузии и на Украине. Он вынужден был
сделать такие симптоматичные оговорки, как "если Украина захочет". Но
очевидно и то, что приз под названием Украина - чрезвычайно лакомый для НАТО, и
альянс действительно готов закрыть глаза на многие несовпадения между практикой
вступления в военный блок других государств и Украины. При этом НАТО, как мы
это уже выяснили, не имеет никакого прямого отношения к тем экономическим
союзам, которые кажутся политикам Украины вожделенной целью. Вступление в НАТО
не является пропуском в ЕС, вопреки тому, что по этому поводу говорят
сторонники такого вступления на Украине.
Ясно, что
вопрос о вступлении в НАТО Украины и Грузии - сугубо внутреннее дело этих стран
и её граждан. Ясно, что сугубо внутреннее дело России - извлекать из этого свои
выводы, и мы их извлекаем.
Я считаю,
что по ряду причин ни Украина, ни Грузия в ближайшее время членами НАТО не станут.
А усилия американского госдепартамента, который не может этого не понимать,
направлены на то, чтобы всё время держать политические элиты этих стран на
коротком поводке. Всё время манить перспективой, намекать на привилегии,
понуждать к сдаче национального суверенитета.
Но в
какой мере ЕС сегодня готов учитывать Украину в перечне стран, стоящих в
очереди? Для меня очевидно, что Украина в этой очереди не стоит. Ей предлагают
лет 10-15 послужить НАТО в "горячих" точках, взять на себя заботы и
интересы НАТО в тех случаях, когда это нужно самому альянсу. А что Украина
получит взамен кроме неизбежно ухудшающихся в этом случае отношений с
Россией?..
Ясно, что
Ющенко и группе его политических единомышленников подобная внешняя политика
нужна в качестве гарантии против собственных избирателей - для того, чтобы
беззастенчиво действовать под зонтиком НАТО, запугивая оппозицию базами и
военнослужащими НАТО, марширующими по Украине.
Юлия ВЕРБИЦКАЯ
(“Крымская правда” № 222,5 декабря 2006 года)
Под генералом зашаталось кресло?
Начальника
Крымского главка милиции Владимира Хоменко снимают с занимаемой должности.
Такая информация появилась вчера вечером.
Но
увольнение главного крымского милиционера, как выяснилось, откладывается.
"Сегодня проходило совещание министра внутренних дел Василия Цушко с
руководителями региональных УВД страны, и такой вопрос не поднимался", -
заверила нас начальник департамента связей с общественностью МВД Украины Инна
Кисиль. Получить комментарий по этому поводу у самого Владимира Хоменко не
удалось.
Заметим,
сведения о том, что В. Хоменко со дня на день должен освободить пост начальника
ГУ МВД Украины в АРК, постоянно обсуждаются в коридорах власти и до этого уже
не раз просачивались в прессу.
Виктор СЕРГЕЕВ
(“Крымская правда” № 222, 5 декабря 2006 года)
Кто же установил "языковую панщину?"
Вчера в
Русской общине Крыма депутаты, их помощники и журналисты говорили о
насильственной украинизации крымского телерадиоэфира. На первом заседании
журналистского пресс-клуба, открытого при РОК, естественно, обсуждали отчаянную
и публичную борьбу "Транс-М-Радио" с Нацсоветом по телевидению и
радиовещанию (наша газета рассказывала об этом конфликте в номере за 17 ноября
с. г.).
Инициатор
создания пресс-клуба, народный депутат Украины Александр Черноморов невольно
затронул тему журналистской корпоративности: "Когда мы звонили в редакции
и приглашали на заседание, в некоторых отвечали: заплатите, тогда придём. Я в
эфир никогда особенно не лезу, и сегодня - это не мой бенефис, а попытка защитить
журналистов, ведь то, что случилось с "Транс-М-Радио", может
произойти и с другими СМИ.
О том,
что случилось с "Транс-М-Радио", по-моему, знают на территории всего
СНГ. По крайней мере, последние две недели репортажи российских каналов из
Крыма были посвящены этой ситуации. Как известно, Нацсовет обвинил радиостанцию
в превышении установленных объёмов вещания на русском языке.
Председатель
совета учредителей "Транс-М-Радио" Сергей Белицкий считает:
"Судя по характеру проверок, они вызваны пересечением бизнес-интересов
различных структур и чиновников Нацсовета, лоббирующих интересы определённых
медиакомпаний".
По его
мнению, методика определения соблюдения лицензионных обязательств, используемая
Нацсоветом, им же, Нацсоветом, придумана и не утверждена в Минюсте: "В
октябре у нас было 37% вещания на украинском языке, в ноябре - уже 45%, а к 9
декабря (ровно через год со дня получения лицензии) мы планировали выйти на 50%
украиноязычного вещания".
В итоге
Нацсовет объявил "Транс-М-Радио" предупреждение и обязал за месяц
привести программы в соответствие с законом Украины. "Мы - законопослушное
радио и вынуждены будем подчиниться указам Нацсовета, но открыто скажем нашим
слушателям о том, кто нас заставляет это делать", - сказал Белицкий.
Депутат
ВС АРК Олег Слюсаренко, назвав украинизацию эфира "местью кота
Леопольда", пообещал, что на "Транс-М-Радио" прозвучит интервью
Виктора Януковича, и "это будет удар по "оранжевым", и господа
отец и сын Шевченко тогда займутся пчеловодством".
Александр
Черноморов попросил подготовить письма с подробным указанием всех нарушений
Нацсовета и пообещал: "Нацсовет в таком виде, в котором он существует
сейчас, не отвечает интересам Украины. И дело может дойти до его
реорганизации".
По словам
Белицкого, "благодаря депутатским запросам Александра Черноморова у меня
появилась возможность задать им вопрос - а на каком основании нас заставляют
переходить на пятидесятипроцентное украиноязычное вещание? И сам глава
Нацсовета не смог законно обосновать "объём панщины". Он сослался на
28 статью закона Украины о телевидении и радиовещании, но в ней-то говорится о
пятидесяти процентах украиноязычных музыкальных произведений!".
Версии по
поводу наезда на "Транс-М" выдвигаются самые разные, но нам,
насильственно украинизированным, от этого не легче...
НАШ КОРР.
(“Крымская правда” № 223, 6 декабря 2006 года)
"ГАЗЕТА "ФАКТЫ" И НАШИ НЕМЕЦКИЕ ДРУЗЬЯ ОДНАЖДЫ УЖЕ СПАСЛИ
САНАТОРИЙ ОТ ЗАКРЫТИЯ. СЕЙЧАС СНОВА НАСТУПИЛ ТАКОЙ МОМЕНТ",
- говорит главврач крымского детского костно-туберкулезного
санатория имени профессора А. А. Боброва Олег Мартынюк
Несколько лет
назад благодаря участию граждан Германии, а также вмешательству газеты
"ФАКТЫ" удалось отстоять старейший в мире крымский санаторий для
детей, больных туберкулезом. Ставшая тогда всенародной акция "Спасем
"Бобровку", организованная гражданкой Германии Ольгой
Изергиной-Леннартц - правнучкой Петра Васильевича Изергина, бывшего долгие годы
главврачом санатория, переросла в постоянно действующий благотворительный
проект.
И вот санаторий
снова оказался под угрозой закрытия.
3 ноября этого
года состоялась сессия Алупкинского поселкового совета, и одним из вопросов
повестки дня был вопрос об... изъятии земель детского специализированного
санатория им. Боброва Министерства здравоохранения Украины. Несмотря на
предоставленный главврачом санатория Государственный акт на право постоянного
пользования земельным участком, народные избранники постановили: территорию у
здравницы забрать.
Главврач
санатория Изергин стал прототипом знаменитого доктора Айболита
- О решении
алупкинских депутатов я уже оповестил прокуратуру Ялты, СБУ и Министерство
здравоохранения Украины, - говорит главврач санатория
им. Боброва
Олег Мартынюк. - Министерство будет обращаться по этому вопросу в Генеральную
прокуратуру Украины. Кстати, в судах сейчас находится 18 наших исковых
заявлений по поводу отмены решений алупкинского поссовета о выделении земельных
участков на территории санатория. По четырем из них на днях было принято
решение в нашу пользу. Надеемся, что детскую здравницу снова удастся отстоять,
как это было несколько лет назад, благодаря вмешательству "ФАКТОВ" и
помощи наших немецких друзей.
Недавно Ольга
Изергина-Леннартц снова приезжала в санаторий и, как всегда, не с пустыми
руками. Этим она очень похожа на своего знаменитого прадедушку доктора
Изергина, который во время гражданской войны менял собственные вещи на
продукты, чтобы накормить детишек, лечившихся в санатории. Кстати, именно Петр
Васильевич стал прототипом знаменитого доктора Айболита Корнея Чуковского
(детский писатель познакомился с врачом, когда привозил в лечебницу свою дочь).
- Несколько лет
назад мы с мужем приехали отдыхать в Крым, - рассказывает Ольга
Изергина-Леннартц. - И, конечно же, в первую очередь, я повезла супруга в
Алупку, в "Бобровку", где прошло все мое детство. Но даже в кошмарном
сне мне не могло привидеться то, во что превратился санаторий! Везде разруха,
крыши текут, постоянно отключают электроэнергию, оголенная электропроводка,
голодные, замерзшие дети, которых нечем было лечить и кормить (медперсонал
приносил им еду из дома)... О сладостях, фруктах, овощах вообще речи не шло. И
это в Крыму! В общем, полная нищета! Муж, когда все увидел, сказал: мы это так
оставить не можем, нужно что-то делать.
Ульрих
Леннартц, муж Ольги Изергиной, работает административным директором в
профессиональном училище города Фризена, где учатся несколько тысяч детей. В
киоске, где торгуют сникерсами, булочками и кофе он поставил обычную жестяную
банку, написав на ней: "Для детей в Украине, больных раком" (поскольку
не все знали, что такое костный туберкулез).
- В течение
нескольких месяцев ребятишки бросали в эту банку деньги, которые родители
давали им на завтраки и обеды, - вспоминает Ольга. - Потом к акции
присоединились учителя. В результате в банке набралось две с половиной тысячи
марок (это было еще до введения евро). И в октябре мы с Улли прилетели в Крым,
на собранные деньги закупили самое необходимое: продукты питания, лекарства,
учебники. Даже договорились с овощной базой, чтобы в течение последующих
пяти-шести месяцев детишкам в санаторий два раза в неделю привозили фрукты и
овощи.
В то время
многие санатории в Крыму сначала закрывались, а затем продавались -
"механизм" был отработан. Допустить, чтобы подобное произошло с
"Бобровкой" мы не могли! С большим трудом мне удалось уговорить
тогдашнее руководство санатория снять небольшой фильм о бедственном положении
здравницы (я поклялась, что отснятый материал будет показан только в Германии и
ни в коем случае не попадет в Киев). Уже летом следующего года мы привезли в
санаторий первый грузовик с гуманитарной помощью. Так начался наш проект помощи
"Бобровке".
Елена ОЗЕРЯН
(“Факты” № 228, 7 декабря 2006 года)
КРЫМСКИЕ ДЕПУТАТЫ ПРОТЕСТУЮТ ПРОТИВ НАСИЛЬСТВЕННОЙ УКРАИНИЗАЦИИ ТЕЛЕРАДИОЭФИРА
В Симферополе создан "парламентский пресс-клуб" для русскоговорящих
журналистов. Инициатором его создания выступил крымский народный депутат Верховной
Рады Украины Александр Черноморов. В пресс-клубе планируется регулярное
обсуждение актуальных вопросов, касающихся средств массовой информации.
На первом заседании пресс-клуба
требование проверить информацию обсуждалась
проблема насильственной
украинизации крымского телерадиоэфира.
В дискуссии принимали участие
представители разных политических
партий, члены союзов журналистов России и Украины и представители крымских масс-медиа.
Александр
Черноморов считает, что давление
на "Транс-М-радио", Черноморскую
телерадиокомпанию и запрещение ретрансляции программ радиостанции "Маяк" является
антидемократическим, а действия Нацсовета
по телерадиовещанию Украины
называет попыткой "манипулировать
общественным сознанием" и
провокацией, направленной против
Партии регионов и лично премьер-министра
Виктора Януковича.
Представители
"Транс-М-радио", первыми
пострадавшие от противозаконных
обвинений и требований, усматривают
в действиях нацсовета не только языковую дискриминацию, но и экономическую подоплеку.
В поисках истинных причин Черноморов обратился в Генеральную прокуратуру Украины
с депутатским запросом. В этом запросе изложено о коррупционных действиях членов Национального совета по вопросам телевидения и радиовещания.
Такая информация обнародована на интернет-сайте www.higwway.com.ua. В статье утверждается, что ответственный секретарь нацсовета Вячеслав
Лясовский и зампред Игорь Курус, эти "борцы за честные медиа", используя свое
служебное положение, фактически защищают личные бизнес-интересы. Ссылаясь на надежные источники, авторы расследовательского
материала называют бывшего генерального продюсера "5 канала" господина
Лясовского человеком Петра Порошенко,
имеющим солидный пакет акций "Экспресс-Информа" (одного из основателей "канала
чесних новин"), акций "Радио 5" и владельцем
эфирно-кабельного оператора
"Максимум-ТВ".
Не менее
информационно обеспеченным
считается и Игорь Курус, имеющий
около трети пакета акций радио
"Континент" и определенные интересы
в ТРК "Эра". Также Куруса называют
лоббистом интересов ирландского медиа-магната, купившего "Наше Радио" и радио "Апельсин", переименованное потом в "Энерджи".
Руководство
Нацсовета в материале,
размещенном на сайте Хайвей, обвиняется
в манипулировании процессом
выдачи лицензий с позиций либо
"свой-чужой", либо "кто больше
платит". Эти позиции оранжевых чиновников
из нацсовета определяют и разную
"цену вопроса". Для инакомыслящих
теле- и радиокомпаний и
для вещающих не на том языке (то
есть на русском) "цена вопроса"
значительно выше. А для таких
строптивых, как "Транс-М-радио", выступающих против "языковой панщины" и пытающихся юридически доказывать свою правоту, эта
цена вообще не имеет границ и грозит закрытием радиостанции.
Итогами
первого заседания "парламентского пресс-клуба" стали обращения крымского нардепа Верховной Рады Украины
Александра Черноморова в Генпрокуратуру по поводу противозаконных действий чиновников нацсовета и обещания депутата Верховного Совета АРК
Олега Слюсаренко внести в ближайшую повестку дня заседаний нашего парламента
вопрос о насильственной
украинизации крымского телерадиоэфира.
Наталья КИСЕЛЕВА
(“Крымское время” №138, 7 декабря 2006 года)
Снести не могут бар, построенный рабами
В истории о
том, как "в Симферополе и Алуште крымские татары принуждали работать
парней, взятых в плен, как во времена ханства" ("Крымская
правда", N 24036, 22 сентября 2006 года), подведён, надеемся, промежуточный
итог, потому что в суде преступник, вина которого в незаконном лишении свободы
нескольких человек доказана, отделался лёгким испугом.
Осторожно: поработитель на
свободе!
Под такими лозунгами охотятся за рабами.
На этот раз
наша встреча с одним из пятерых потерпевших - Виктором Б. - проходила не на
территории заброшенного птичника в пригороде Симферополя, где летом его с
товарищами жестоко избивали и заставляли работать. И не на захваченном участке
на улице Станционной, который до сих пор не ликвидирован, увиделись мы. Незачем
тревожить старые раны. Ведь там троим парням под палками и
пристальными взглядами захватчиков пришлось складывать в пирамиды
ракушечник и копать фундамент. Встретились в этот раз с ним в кафе.
Перед нами
сидел уже не тот парень, который тогда больше всего переживал за маму и хотел
для своих обидчиков просто справедливого наказания. Витя изменился. И это не
удивительно: происшедшее с ним летом и месяц неопределённости на больничной
койке (врачи так и не установили, почему давление у двадцатилетнего парня
доходило до 220) заставили о многом задуматься. Например, о том, что в нашей
стране преступник может действовать практически безнаказанно.
Приговор жителю
Симферополя Серверу Эмирову был вынесен ещё в конце сентября. Киевский районный
суд квалифицировал действия подсудимого по статье 146 часть 2 Уголовного
кодекса Украины. Звучит хоть и путано, но очень серьёзно: "незаконное
лишение свободы человека, совершённое из корыстных побуждений, в отношении двух
и более лиц, по предварительному сговору группой лиц, способом, опасным для
здоровья потерпевшего, сопровождавшееся причинением физических страданий,
осуществляемое в течение длительного времени". Наказание за это
преступление - ограничение или лишение свободы на срок до пяти лет. Но Сервер
Эмиров за решётку, конечно же, не попал. Суд решил, что рабовладелец может
исправиться, и освободил его от пребывания в местах не столь отдалённых с
двухлетним испытательным сроком.
Ныне преступник
на свободе и при встречах с Витей многозначительно улыбается и приветственно
машет ему рукой.
О расположении дверей в судах
Почему приговор
за такое редкое на Украине преступление столь мягок? Официальную версию узнать
не удалось: председатель Киевского районного суда Симферополя Андрей Долгополов,
рассматривавший это уголовное дело, от комментариев не отказался, но и не дал
их, через секретаря пообещав связаться с нами, как
только найдёт в своём плотном графике работы свободную минуту. Прокурор
Симферополя Родион Ратиа, помощник которого поддерживал обвинение в суде, также
остался недосягаем.
Чем объясняется
молчание судьи и прокурора, увы, можем только догадываться. Возможно,
похлопотали высокие покровители осуждённого, чьи иномарки в день вынесения
приговора буквально перекрыли подъезд к суду, и Фемида из-за повязки на глазах
хоть и не увидела "доводы", зато отчётливо почувствовала их на своих
весах. Это первая версия.
Вторую
подсказал опытный юрист, представляющий интересы государства в судах: возможно,
в уголовном деле не хватало доказательств, и был найден компромисс с защитой,
мол, будет у тебя, Сервер Эмиров, судимость, но ты не сядешь, главное -
"не кипиши", чтобы суд не "постановил оправдательный
приговор" (для прокуратуры, работавшей над уголовным делом в поте лица,
это считается провалом). Но как раз в нашем случае доказательная база
подтверждает вину С. Эмирова, и сам же он в оправдание сказал, что
"действительно заставлял работать потерпевших, но лишь по их
просьбе". Прямо-таки мазохисты и трудоголики эти потерпевшие. Тем более
сказал же Эмиров ещё до судебного заседания одному из потерпевших: "В
судах две двери...".
"Эмран" - одно из самых больших
заведений в Солнечногорском - стоит на захваченной земле.
Кстати, как уже
говорилось, жертв рабовладельцев было пятеро: кроме троих парней, о которых мы
рассказывали, были ещё двое мужчин. Одного в 2005 году Эмиров с подельниками
трижды, постоянно избивая, забирал на стройку в Симферополе, где неделями
заставлял работать. После побегов "раба" всякий раз отлавливали и
возвращали на стройку. Второй потерпевший возводил для рабовладельца бар
"Эмран" в селе Солнечногорском. Об этом строении разговор отдельный.
Приговор же,
видимо, устроил все стороны процесса. Преступника - потому что остался на
свободе. Потерпевших - потому что, как ни крути, прав у нас тот, кто сильнее и
богаче. В конце концов могло быть и хуже, если бы
милиция добросовестно не задокументировала все факты преступной деятельности.
Один из пострадавших сказал: "На более строгом наказании настаивать я
боялся, да и считал это бесполезным. Зато когда найдут Алима,
который беспощадно избивал нас (Алим Ибраимов, по версии следствия, принимал
непосредственное участие в издевательствах над "рабами" и сейчас
находится в розыске. - Авт.), он ответит за всё по
полной программе".
"Только троньте,
всем вам "эмран" настанет"
Осуждённому
Серверу Эмирову вообще удивительным образом везёт в отношениях с властными
структурами. Одна из них (Верховный Совет Украины) ввела статью 89 в УК
Украины, в соответствии с которой предыдущие судимости нашего "героя"
за грабёж и вымогательство считаются погашенными. Вторая структура (Киевский
райсуд Симферополя) освободила его от назначенного срока лишения свободы за
новое преступление. Но если суд и ВС сделали своё дело и уже распрощались с
преступником, то третья структура, которая называется Государственной
исполнительной службой (ГИС) с подразделением в Алуште, до сих пор имеет с ним
много общего...
Село
Солнечногорское выгодно отличается своим географическим положением - находится
на берегу моря. Естественно, на набережной много развлекательных,
увеселительных и питейных заведений. Например, бар "Эмран". Его хозяином является "рабовладелец" Сервер Эмиров,
который ещё несколько месяцев назад принимал участие в земельных самозахватах в
Симферополе и наверняка жаловался на обездоленность, отсутствие жилья и всё
такое по традиционному списку. Именно "Эмран" строился руками
"рабов", в том числе и нашего собеседника Вити, которых сюда насильно
привозили и эксплуатировали. Один из них однажды пытался бежать, но его поймали
и, как говорится в приговоре, "избили и связанного доставили
обратно".
Самое
интересное, что это заведение построено... на захваченной земле. То есть
"Эмран" - строение самовольное, подлежащее сносу, о чём уже второй
год в ГИС Алушты лежит решение Алуштинского суда. Но бар до сих пор стоит на
набережной. Местные жители свидетельствуют, что закрылся он не раньше
остальных: в конце сентября, когда закончился сезон. То есть незаконно работал
до последнего клиента. Почему? Оказывается, из-за отсутствия средств на
проведение работ по сносу. Сделать это был обязан должник (С. Эмиров). Но он,
естественно, не выполнил требований и в июне был объявлен судом в розыск.
Исполнители ездили к нему в Симферополь. Тщетно - не нашли. Понятно, ведь он в
это время захватывал "рабов"...
Ныне дело за
Малореченским сельским Советом, на территории которого находится
Солнечногорское. Он должен "изыскать средства" на проведение работ.
Его голова Игорь Костромцов сообщил:
- ГИС запросила
на снос бара "Эмран" 165 тысяч гривен. В этом сооружении, по-моему,
сотни кубов бетона с арматурой и развалить их нелегко. В любом случае пока этих
средств у нас нет, хотя мы поддерживаем решение суда. Но на подобные работы мы
можем использовать только деньги, поступающие на специальный счёт от продажи
нашей земли. Сейчас этот счёт практически не пополняется. Например, на этот год
запланировали 4 миллиона 200 тысяч, а поступили всего 45 тысяч. Думаю, что на
ближайшем заседании бюджетной комиссии сельсовета мы рассмотрим этот вопрос и,
наверное, заложим необходимую сумму в бюджет 2007-го года. Но всё зависит,
повторюсь, от того, будут ли поступать деньги.
Судя по всему,
этого не произойдёт: "Вполне возможно, что в мае, когда начнётся сезон, бар откроется и будет работать, как и раньше. Потому что
соответствующие органы, которые должны за этим следить (налоговая инспекция,
ОБЭП и т. д.), не отреагировали. Я думаю, что всё закончится, когда мы
приступим к реконструкции набережной. Это будет осенью будущего года, когда
согласуем проект. Сносить надо будет много объектов, в том числе и самый
массивный - "Эмран", - сказал голова.
Не исключил
Игорь Костромцов и использование помещения бара (или его фундамента) в
интересах села.
Но в то, что
захватчик земли и поработитель так просто отдаст заведение, которое наверняка
приносит многотысячный доход, не верится. Вспомним, что при досудебном
следствии, по словам милиционеров, С. Эмиров грозил: "Если кто-то
попробует хотя бы прикоснуться к моему бару, начнётся война". Вероятно, на
"экспроприацию" объекта надеяться не приходится - если не сожжёт, то
взорвёт. Так что только снос. Как постановил суд. Но не инициировать же сбор
165 тысяч гривен среди крымчан, если власть их не выделяет? Да и едва ли эта
затея увенчается успехом. Тем более что на все случаи самовольного захвата
земли, а их, по данным государственной земельной инспекции АРК, в этом году
зарегистрировано 5792, денег не соберёшь. Значит, так и будет процветать
"Эмран", построенный в том числе и рабами на
захваченной южнобережной земле? Боюсь, ответом на этот вопрос будет молчание.
Сергей МАЛЬНЕВ
(“Крымская правда” № 225, 8 декабря 2006 года)
Русские и пророссийские организации Крыма и Севастополя объединяются
На пресс-конференции в
Информационном пресс-центре С.Шувайников объявил о новом этапе национально-освободительной борьбы русского народа — объединении русских
и пророссийских организаций в коалицию
"Национальный фронт "Севастополь-Крым-Россия" и утверждении Декларации основных ее целей и задач. От имени
представителей русских и пророссийских организаций Крыма и Севастополя выступили также С.Компаниец (правозащитная
организация "Вера") и М.Брицын (Севастопольская организация "Движение
против нелегальной миграции" — ДПНМ).
Излагая цели
и задачи Фронта, С.Шувайников утверждал необходимость борьбы за признание правового статуса Русского народа и нации в
Конституции и законах Украины; права добровольной записи своей национальности в документах,
удостоверяющих личность; признания и конституционного закрепления прав русских на русский язык в
качестве государственного наравне с украинским; воспитания русского
национального самосознания; организации и учреждения представительного органа русского самоуправления — национального съезда — Русского
учредительного собрания Крыма и исполнительного органа — Русской Думы Крыма и
т.д. Как утверждает лидер, создание коалиции поддержали более 16 легальных
организаций Крыма и Севастополя. Инициатива коалиции — проведение всех
мероприятий Русского года в Крыму, объявленного русскими организациями Крыма и
Севастополя на 2007 г. Коалиция не получает поддержки из России, как утверждают
некоторые политики, не клонирует
политический проект "Севастополь-Крым-Россия", приказавший долго жить, высказался Сергей Иванович. Лидер
Фронта считает, что трагедия русских людей в их разобщенности. Новой
организации чужды реваншизм, фашизм, антисемитизм. Ее члены ратуют за соблюдение своих прав, а не воюют с другими
народами. Однако при такой программе коалиция должна будет все же попридержать особо ретивых представителей отдельных молодежных
организаций, вошедших в нее, которые
в своей программе предполагают жестко разобраться с нелегально проживающими в Севастополе или с представителями
жителей Кавказа, способствующими развитию
экономики Украины. Для всего мира еще свежи российские разборки с
предпринимателями из числа народов
Кавказа.
На
пресс-конференции было зачитано Заявление о ликвидации кабального и
унизительного договора о дружбе, партнерстве и
сотрудничестве между РСФСР и Украиной от 1997 г.
Лейля АЛЯДИНОВА
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
Об озабоченных защитой православных и православия
Сразу два события, хотя и разного
масштаба, прошедшие в последние
дни октября и начала ноября, вызвали неадекватную реакцию у тех, кто избрал
для себя ремесло "защитника православной идеи" там, где им кажется, в этом есть насущная потребность.
Так,
выступление Президента Республики Татарстан на конгрессе соотечественников в Санкт-Петербурге, где он
упомянул и о проводимом Министерством культуры республики детском фестивале "Сююмбике варислары" ("Наследники
Сююмбике"), вызвало болезненную реакцию у одного
из лидеров "Союза православных граждгш Украины", усмотревшего в словах Минтемира Шаймиева "антирусские выпады". "Сендеке
{так один из лидеров "православных" выговаривает имя казанской ханши
Сююмбике) — это символ казанских сепаратистов — хазарская аристократка,
выбросившаяся с башни в знак протеста против присоединения Казанского
ханства к России. Это выпад против Конгресса
соотечественников и выпад в адрес России". Решать, чего больше в этом
заявлении — элементарного невежества или болезни — остается читателю.
Другой,
уже крымский собрат киевского воителя, но в ранге депутата Верховной Рады АРК, в очередной раз озаботился "угрозой
межконфессиональному миру на полуострове".
Озабоченность депутата на этот раз
вызвал показ на канале АТР первого полнометражного фильма "Зулейха", снятого в Татарстане по
произведению классика татарской литературы Гаяза Исхаки. К слову
сказать, спектакли по произведениям большого патриота и политического деятеля,
активного участника
национально-освободительного движения тюрко-мусульманских народов Российской, а затем и большевистской
империй, ставятся с девяностых годов прошлого столетия театрами России.
Так что, попытки "русских патриотов" украинского разлива казаться более
бдительными, чем ФСБ, выглядят откровенно
карикатурно.
Между
тем, всем любителям сказок про "татарское иго" не мешало бы знать, что, как
писал Петр Савицкий, один из основателе российской евразийской школы: "Без
"татарщины" не было бы и великой России".
Вхождение Московского юрта в тюрко-монгольскую империю обеспечило становление Московии. Во времена
"татарского ига" все конфессии были под защитой
государства и освобождены от налогов, само население облагалось лишь 10-процентным
налогом. Половина древних монастырей России
была построена в эпоху "ига". За первые сто лет "ига" русское население
удвоилось. Из рук хана Золотой Орды Батыя церкви получали колокола,
привезенные из Китая, заменившие традиционные
для христианских храмов "било и клепало". Русская аристократическая
верхушка состояла на 3/4 из тех же татар. Кем были бы русские без Бориса
Годунова, русская армия без Кутузова, Аракчеева, русская литература без
Державина, Тургенева, Лермонтова (по матери
Арсланова), Куприна и многих других, без таких, как Нигмат Ибрагимов,
подаривший русским слова к известной "русской
песне" "Во поле березка стояла"?
Однако, находясь не в ладу с фактами из истории, а главное с такими понятиями, как порядочность,
совесть, многочисленные защитники православия продолжают искать его врагов в
татарской среде. При этом напрочь забывая, что само продвижение русских
штыков с их православием на восток, юг и
север шло с небывалым геноцидом коренных
народов, разрушением их святынь, насильственным крещением нерусских народов, установлением собственной
"передовой" формы общества — крепостным правом, объявлением вне закона
языков покоренных народов, будь то
татарский или малоросский.
Однако времена
Ивана Грозного и Петра I канули в Лету, и сами их потомки стоят перед
необходимостью знать китайский, украинский или языки прибалтийских народов. Хотелось бы в связи с этим посоветовать "ретивым защитникам православия" озаботиться
проблемой собственного невежества и
ксенофобии.
Н.ИБАДУЛЛАЕВ.
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
КРИМСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ ОБУРЕНІ
Учора близько
50 представників засобів масової інформації
оголосили бойкот і залишили зал засідання Верховної ради Криму на знак протесту проти запровадження нового порядку акредитації працівників ЗМІ та
інформаційних агентств у Верховній
раді Криму.
Журналісти передали ухвалену ними заяву депутатові Ради Криму Тетяні Красиковій для оголошення в залі,
проте голова Ради АРК Анатолій Гриценко не дозволив цього зробити. Після цього журналісти з пов'язками
на обличчі покинули зал на знак протесту.
У заяві йдеться, що новий порядок акредитації порушує низку статей українського законодавства,
зокрема вимагає від ЗМІ
надання додаткових документів, непередбачених законом, і запроваджує кількісне обмеження на
акредитацію працівників мас-медіа.
"Ці два пункти нового порядку фактично замінюють процедуру реєстрації працівників ЗМІ процедурою
дозвільної акредитації, що порушує статті 34, 35
Конституції України, статті 5, 9, 29, 43 закону про інформацію, статті 27, 34
закону про друковані ЗМІ (пресі) в Україні, статті 1, 34 закону про
телебачення і радіомовлення, статті 3, 6 закону про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і органів
місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації, статті
2 закону про Верховну Раду Автономної
республіки Крим",— йдеться в заяві. Запроваджується також обмеження на проведення зйомок і записів інтерв'ю, що також
суперечить законам України.
"Користуючись правом вносити до органів влади пропозиції' про поліпшення
їхньої діяльності, ми звертаємось до депутатів Верховної ради Криму з проханням скасувати окремі пункти нового порядку акредитації,
привести текст цього порядку у відповідність до українського законодавства і врахувати всі зауваження",— зазначається в заяві.
Як повідомлялось, на початку тижня президія Ради Криму затвердила новий
порядок акредитації працівників ЗМІ, згідно з яким постійну акредитацію можуть отримати не більше, ніж по два представники одного засобу
масової інформації.
Крім того, передбачено ведення відеозйомки або аудіо-запису тільки з дозволу депутатів або
працівників Ради Криму.
Запроваджується
також надання додаткової інформації про
ЗМІ для отримання акредитації, а журналістів зобов'язують попереджати про своє бажання бути присутнім у залі засідань Ради Криму за два
дні.
(“Демократична Україна” №230, 9 грудня 2006 року)
В ЗАЩИТУ ХРАМА В СЕЛЕ ГОЛУБИНКА ВЫСТУПИЛА КРЫМСКАЯ ОБЩЕСТВЕННОСТЬ
Крымская
общественность протестует против строительства на месте древнего христианского храма
безликого мемориала. Наша газета не раз писала о ситуации, сложившейся вокруг
строительства православного храма в селе Голубинка Бахчисарайского района, против строительства которого
на холме Кильсе-Баир, что означает "Церковный
холм", выступали активисты меджлиса, считающие все христианское население
Крыма, обитавшее на полуострове до переселения сюда татар, своими предками. Такая исторически не обоснованная
глупость и узурпация религиозной памяти
привели к конфликту, длившемуся продолжительное время. Но потом крымские власти с участием митрополита Лазаря и
муфтия Аблаева договорились, что на
холме Кильсе-Баир будет сооружен не православный храм, а памятник, символизирующий "единение, мир и согласие между
мусульманами и христианами Крыма".
Данное
компромиссное решение
православные жители села считают очередной уступкой нелегитимному
меджлису и ущемлением своих прав.
Так считают не только
селяне из Голубинки, но и
представители крымской
общественности, обратившиеся с
письмом к митрополиту Симферопольскому и Крымскому Лазарю.
В этом послании говорится, что
православный приход в селе
Голубинка, уже получивший
"государственный акт на
право пользования землей
именно на холме Кильсе-Баир
для строительства храма,
действовал строго в соответствии с существующим законодательством. Храм предполагалось возвести на месте
средневековой православной церкви, руины которой планировалось сохранить в первозданном
виде, не допуская их разрушения, что было предусмотрено проектом строительства.
По инициативе прихода силами Крымского
филиала Института археологии НАН Украины здесь были произведены исследования, выявившие средневековые захоронения
православных жителей Тав-рики, что подтверждено находками в них нательных
крестов. Последние из этих захоронений
по российской монете императрицы
Елизаветы Петровны датированы XVIII веком. Таким образом, нет никаких
серьезных оснований утверждать, что здесь были захоронены предки крымских татар. Не имеется исторических
сведений и о каком-либо поклонении
крымскотатарского населения данному холму. Тем не менее известные силы,
которым не по душе межнациональное и
межконфессиональное согласие в Крыму, развернули политическую кампанию против строительства
храма на холме Кильсе-Баир, название которого говорит само за себя".
Идти на
поводу у этих сил, как
считают авторы обращения,
значит забыть свои традиции и
историю православия на благословенной земле Тавриды! А компромиссный
вариант "сооружения
некоего памятника якобы во имя
мира и согласия", ловко
найденный представителями
власти, по их убеждению,
является "кощунством по
отношению к нашим
единоверным братьям,
погребенным у своего храма".
"Во имя мира
и согласия с кем? С теми, кто мечтает вытравить из сознания крымчан историческую память, кто сегодня препятствует возрождению
в Крыму традиционного православия, для кого религия давно стала разменной монетой
в политической игре? Будет ли
подобный "мир" стабильным и
долговечным?" — три риторических, но важных вопроса заданы в письме-обращении, которое подписали депутаты крымского парламента,
историки, археологи, краеведы, политологи, преподаватели вузов, сотрудники музеев, художники, издатели, журналисты и другие
представители общественности.
К владыке Лазарю они обратились
с просьбой помочь возрождению
храма именно на историческом месте и не позволить придать поруганию память и
останки православных на "Церковном холме" в селе Голубинка.
Наталья КИСЕЛЕВА
(“Крымское время” №139, 9 декабря 2006 года)
НА ТЕЛЕКАНАЛЕ “РОССИЯ” — НОВЫЕ УЖАСЫ СЛАВНОГО ГОРОДКА
Корреспонденты
“Вестей” на телеканале “Россия” опять решили доказать, что русские — настоящие
умельцы, особенно если с помощью топора надо быстренько вырубить очередной
памятник дружбы.
29 ноября
в новостях появляется репортаж о том, что в Крыму вообще и в Севастополе в
частности националисты почти задушили русский язык. Сначала в студии — Дмитрий
Киселев, тот самый, который со своим эталонным московским произношением за
хорошую зарплату несколько лет работал на одном из украинских телеканалов. Так
вот этот любитель изящной русской словесности и породистых лошадей говорит, что
жителям Севастополя грозят физической расправой. Потом появляется некий похожий
на независимого журналиста персонаж. Он подробно рассказывает о том, что
севастопольцы все-таки упорно обороняются.
Вы знали
о том, что “однажды солнечным утром у памятника флотоводцу Нахимову на главной
городской площади закачались на ветру петли десятка новеньких виселиц”? Вы
знали о том, что эти символичные виселицы — для “тех севастопольцев, кто не
знает украинского”? А они, телевизионщики, все пронюхали и выследили!
Оказывается, виселицы привезли активисты движения “Трызуб” имени Степана
Бандеры. Что, не ждали, простодушные россияне? А коварный враг, разговаривающий
на непонятном языке братской Украины, — уже на подступах к городу! И, как
всегда, приходит час “третьей обороны Севастополя”.
Кажется,
эта оборона действительно уже третья по счету. Хотя есть и определенные
сомнения. Ведь третью оборону уже объявляли в середине девяностых минувшего
века. И статьи писали под такими названиями, и книжки даже. Тогда тоже был
психоз под триколорами. Но теперь депутат Севастопольского горсовета Евгений
Дубовик утверждает, что “третья оборона началась у нас 9 Мая, когда натовские
корабли пришли сюда праздновать День Победы. И она будет продолжаться, пока
националисты не откажутся от вступления в НАТО, от ориентации на Запад, а будет
нормальная связь с Россией, Белоруссией и Казахстаном”.
Господину
Дубовику, может, и видней. Он в Севастополе представляет беспощадную к врагам
амазонку Наталью Витренко. А та не только в курсе, где достать газ по 40
долларов, но и всегда предельно информирована о начале боевых действий со
стороны злобного Запада. Впрочем, разве это так важно, кто и когда запустил
выражение, успевшее стать затасканным газетным штампом?
“И
все-таки, что же за виселицы?” — спросит дотошный читатель. А все просто.
Помните, были выборы в Украине — в Раду и местные органы власти? Тогда
процветали и зарабатывали пиарщики. Кто-то не прошел в Севастопольский
горсовет, но решил предпринять последнюю смертельную попытку побороться за
место на улице Ленина. Тогда и появились на мгновение бутафорские виселицы.
Мол, трепещите, оппоненты! Придет расплата и для мафии! А никаких угроз по
поводу украинского языка не было. И нелепый политический перформанс, похожий на
балаган, в Севастополе уже мало кто помнит. Но откомандированные на
севастопольские бастионы “третьей обороны” российские телевизионщики оказались
недовольны малоубедительными картинками боевых нынешних действий на улицах. И
энергичные корреспонденты прикупили тухлое видео. Потом — выдали его за
“свежачок” под остреньким соусом яростной борьбы носителей языка Пушкина против
использования языка Шевченко!
Голос
телевизионщика Дмитрия Кайстро донес до аудитории государственного телеканала
еще и такую важную информацию: “...те, кто приезжает в город оскорблять
севастопольцев, кто оставляет свастики на русских памятниках, кто расклеивает
листовки УНА — УНСО про то, что “Крым будет украинским или безлюдным”, хорошо
знают, каких целей добиваются”.
Уважаемые
читатели, вы видели эти листовки на улицах? Если да, перешлите, пожалуйста, в
редакцию, потому как наши поиски оказались бесплодными. Гарантируем, что эта
листовка будет у нас храниться, как подлинный раритет. Будем благодарны.
Предлагать только первую копию.
Много еще
чего прозвучало в том материале. Например, о якобы притеснении русскоязычных
радиостанций. О том, что требуют от них выполнять условия лицензий. А ведь за
этими лицензиями бедные учредители на последние деньги ездили в Киев и там
божились, что увеличат вещание на украинском языке. А теперь приплетают
политику.
Не
пожалели на показ всех этих безобразий новостного времени в московской студии.
Правда, все интервью были только от людей, претендующих на командные должности
на бастионах севастопольской “обороны”. А вот те, кто “наступают”, в кадр не
попали. Да и ни к чему это. Их коварные замыслы, руководствуясь канонами
“спецжанра”, пересказал тот самый, скрывающийся под видом независимого журналиста,
информационный террорист.
Нормальный
человек начнет подозревать, что у русских вообще “сносит крышу”. Ведь у них
даже на государственном телевидении работают опасные, невменяемые люди! Они
создают и запускают в эфир материалы, замешанные на сплошном вранье и
манипуляциях. Если же такие вещи можно увидеть на государственном российском
телеканале, значит, таких российских журналистов, а также их начальство, и еще
чиновников, назначивших это начальство, надо бояться как огня. А надо ли
остерегаться самой многомиллионной телеаудитории, послушно принимающей эту
отраву в качестве полезной российской патриотической пилюли? Они что, хотят
наплодить в Украине русофобов? Или думают, что тут все просто чокнутые?
В общем,
вся эта бредятина была выплеснута в эфир именно в тот момент, когда все говорят
о важности предстоящего заседания комиссии Ющенко — Путин. И по странному
совпадению обстоятельств именно сейчас некоторые крымские политиканы пытаются
протолкнуть идею проведения на полуострове референдума по поводу НАТО. А в
запасе еще и русский язык.
Что ж,
сценарий, кажется, предельно ясен. В самый важный момент, как всегда, появятся
темпераментные полуостровитяне, чтобы бескомпромиссно заявить: “Давай пагаварим
и на тему раднога рускага языка, ибо шо нам Запад?”. А потом кто-то, может
быть, даже самый справедливый персонаж на всех российских телеканалах,
обязательно должен произнести слегка воркующим, но недовольным голосом: “ Мы же
договаривались все решать по-братски!”. И после этого разговор за столом
переговоров наверняка получится, как всегда, “предельно важным и
конструктивным”.
Альбий ШУДРЯ,
(“Флот України” №49, 9-15 грудня 2006 року)
О ГЕНОЦИДЕ, СПРАВЕДЛИВОСТИ И ЭГОИЗМЕ
Понятие
“геноцид” как категория международного права появилось достаточно поздно, из
чего совершенно не вытекает, что до 1949 года, когда Генеральная Ассамблея ООН
приняла соответствующую декларацию, геноцида не было. Другое дело, что лишь ХХ
век дал материально-технические возможности для полного истребления (или весьма
значительного по масштабам) целых этнических, расовых, религиозных групп
населения. Формулирование понятия “геноцид” принадлежит западному юристу г-ну
Лемкину. Лемкин был потрясен катастрофой своих соплеменников, массовым
уничтожением европейских евреев, инициированным нацистской Германией.
Показательно, что автор юридической категории “геноцид” полагал, что Голодомор
украинцев полностью отвечает тому смыслу, который г-н Лемкин вложил в эту
категорию.
В ХХ
столетии первым геноцидом было истребление почти 1,5 миллиона армян в Османской
империи. Турецкая Республика отрицает геноцид армян. Однако это не помешало
парламенту Франции принять по данному поводу специальное постановление, где
утверждается факт армянского геноцида. Но кто тогда, в 1915 году, обратил
внимание на муки и страдания армянского народа? Да практически никто…
Великий
армянский композитор Комитас, который был очевидцем многих ужасов, сошел с ума.
Но мир “проглотил” все происшедшее, что неминуемо обещало новые катастрофы.
Неслучайно Гитлер в своих беседах с ближайшим окружением, обосновывая
необходимость и возможность “окончательного решения еврейского вопроса”,
ссылался на спокойную реакцию мировой общественности на армянский геноцид. Мол,
“проглотили” в случае с армянами, “проглотят” и в случае с евреями. И действительно,
вплоть до конца Второй мировой войны вопрос о Холокосте ведущими мировыми
державами или не поднимался вообще, или это делалось в весьма вялой форме.
Мир не
взорвался возмущением, когда нацисты принимали позорные Нюрнбергские расовые
законы, мир не очень охотно принимал еврейских беженцев из Германии —
достаточно вспомнить, как кораблям с немецкими евреями отказывали в праве
швартоваться в портах Палестины, которая тогда находилась под британским
управлением.
В 1933
г., когда миллионы украинцев были истреблены искусственно организованным
массовым голодом, США признали сталинский режим в Москве и установили с ним
дипломатические отношения. Но всякий неосужденный геноцид влечет за собой
новые. Уже практически на наших глазах в африканском государстве Руанда при
достаточно вялой реакции международного сообщества был почти полностью вырезан
целый народ, около 1 миллиона человек… Кто следующий?
Оказывается,
беспамятство карается, и очень жестоко.
Именно
как своеобразное противоядие против забвения проводились мероприятия в Киеве,
посвященные 65-летней годовщине трагедии в Бабьем Яру, в которых приняли
участие более 40 иностранных делегаций высокого уровня. Все прошло с должным
уважением к памяти жертв, с пониманием необходимости больших усилий в деле
преодоления расизма, ксенофобии и шовинизма. Однако не обошлось без целого
ведра дегтя, вылитого президентом Российского еврейского конгресса Моше
Кантором, который заявил газете “Экономические известия”, что уровень
антисемитизма в Украине — самый высокий в Европе. И на целых 7% выше, чем в
России… И это при том, что у нас не бросаются с ножами на посетителей синагог,
как это недавно было в Москве, не оскверняют массово еврей¬ские кладбища, как
это имело место во Франции. Складывается впечатление, что г-н Кантор выступал в
Киеве не как еврейский деятель, а как представитель государства, гражданином
которого он является. Его заявления вызвали весьма отрицательную реакцию
украинской (в том числе и еврейской) общественности.
Известный
правозащитник и бывший узник совести Семен Глузман сказал: “Это совсем не
отвечает действительности. И в последние дни мы видим, что проблема ксенофобии
гораздо более жестко выражена в России, чем в Украине. Это не тема для
обсуждения, тем более, когда речь идет о процентах. Я не понимаю, как вообще
можно оценивать уровень антисемитизма в процентах… Я не был на выступлении Моше
Кацава (Президента Израиля. — Авт.) в Бабьем Яру. Но могу сказать, что евреи то
же совершали на этой же территории на несколько лет раньше. Я считаю
несерьезным, когда заводят разговор о том, что та или иная национальность
действовала таким образом. Следует учитывать историческую ситуацию. В конце
концов известно, что в концентрационных лагерях, где содержали евреев, были
другие евреи из числа осужденных, которых называли капо, то есть внутренней
полицией. Люди хотели выжить”.
Прав
Семен Глузман. Действительно, попытки, используя национальное происхождение тех
или иных преступников, строить на этом обвинения по адресу других народов,
основываясь на давно осужденном цивилизацией принципе коллективной
ответственности, есть попытки с негодными средствами и неблагородной целью.
Кроме
того, учитывая, что многие народы за свою долгую историю успели побыть и
жертвами, и палачами (точнее их представители), то подобные обвинения почти
всегда рождают эффект бумеранга.
Например,
расстрелы в Бабьем Яру, как утверждают некоторые историки, начались задолго до
1941 года усилиями НКВД. Если кого-то особо возмущает национальный состав
преступников, убивавших евреев в 1941-м, то можно обратиться к национальному
составу героев Большого террора и организаторов Голодомора, стоивших
украинскому народу многомиллионных жертв. Автор этих строк как-то намеревался
написать статью о шефе НКВД Украины Всеволоде Балицком и даже ознакомился с
книгой украинских историков, построенной на архивах ГПУ-НКВД-КГБ в Украине. Там
было приведено много десятков личных дел сотрудников НКВД Украины. В 90%
случаев “пятая графа” была одна и та же, а автобиография начиналась словами:
“Родился в бедной еврейской семье…” (рождаться в богатой по нормам НКВД было не
положено). Видимо, именно это имел в виду Семен Глузман, человек с
безукоризненной моральной репутацией, с мнением которого следует считаться,
ведь далеко не каждый гражданин готов за свои убеждения отправиться за колючую
проволоку, как это произошло с Глузманом. Кстати, тогда от написания статьи я
отказался, предвидя, как многие читатели могут ее истолковать. Поэтому
абсолютно мудро поступают те государства, которые исходят из принципа
“Преступник не имеет национальности”. Любой народ состоит из множества очень
разных людей, которых крайне сложно подвести под один общий знаменатель. Вот,
например, кто не знает Лазаря Кагановича? А в Киевском университете учился его
племянник, который однажды запустил в портрет дяди ботинком. Настучали.
Посадили. Отсидел. Как выяснилось, племянник считал своего дядю негодяем, а его
политику — преступной. Вот вам два Кагановича, или, как выразился один шутник:
“Два мира — два Шапиро”. В общем, в любых заявлениях, способных бросить тень на
целый народ, следует быть предельно осторожным и деликатным. Увы, далеко не все
участники мероприятий 65-й годовщины трагедии оказались на должной высоте в
этом вопросе. Очень резко оценил выступление российского представителя Моше
Кантора известный украинский издатель и общественный деятель Леонид
Финкельштейн: “Я категорически не согласен с тем, что написано в этом интервью…
Я абсолютно убежден, что сегодня в Украине государственного антисемитизма нет…
странно слышать о государственном антисемитизме от уважаемого господина,
который приехал из России, где государственный антисемитизм приобрел, так
сказать, размах всей метрополии над колонией.
Относительно
выступления израильского президента Моше Кацава в Бабьем Яру хочу сказать
следующее. Действительно, евреев уничтожали только за то, что они евреи. И это,
безусловно, преступление… Эти выступления не должны сеять вражду. Безусловно,
предатели, воры, убийцы есть среди представителей любых народов, но сегодня это
не главный вопрос исследования трагедии.
Вообще
два народа — еврейский и украинский — пережили страшные трагедии — трагедию
Голодомора и Холокоста, и разделять их между собой сегодня ни в коем случае
нельзя. Ведь это две трагедии, принесенные не нами, а теми, кого очень тяжело
назвать людьми”.
А
известный украинский ученый и журналист доктор физико-математических наук
Леонид Шульман сказал следующее: “Пан Кантор виступив в “Экономических
известиях” як пропагандист потрібної Росії дискредитації України. Це зрозуміло.
Яле якщо він такий супротивник ксенофобії, то чому не виступає проти інших
ксенофобій, поширених в Росії: ненависті до “осіб кавказької національності”,
геноциду чеченського та інших північнокавказьких народів? Вибірковий ваш
“інтернаціоналізм”, пане Канторе”. Вот именно. Почему бы Кантору не рассказать,
как там у него дома идет борьба с грузинской опасностью, всех ли грузин уже
выслали, или кто-то еще остался…
И почему
молчит гвардия пролетарского интернационализма во главе с товарищем Зюгановым?
Или все, что происходит с российскими грузинами, — вполне по Марксу? Может
быть, и так…
Вот,
например, в 1938 г. Гитлер написал Геббельсу письмо, где были такие строки:
“Вчера прочитал работу Маркса “К еврейскому вопросу”. Получил истинное
наслаждение. Вот она — извечная сущность нашего врага! Наконец я нашел
разгадку. И как странно, что эти прекрасные, чистые и возвышенные мысли
высказаны самим евреем”. Человечество может предотвратить новые геноциды, если
захочет. Но для этого, кроме всего прочего, очень важно не использовать
страшный огонь всесожжения как зажигалку для собственной политической сигареты.
Игорь ЛОСЕВ, г. Киев
(“Флот України” №49, 9-15 грудня 2006 року)
Фестивалі. Виставки.Музеї. Історія. Пам’ятки архітектури. Кіно
"Татарский вопрос" в годы оккупации
"Настало
время разбирать исторические "завалы", - считает кандидат философских
наук, историк, политолог, генеральный директор Республиканского краеведческого
музея Андрей МАЛЬГИН, автор статьи "Руководство партизанским движением
Крыма в 1941-42 гг. и "татарский вопрос", приуроченной к 1 ноября -
началу партизанского движения Крыма.
"Какие-либо
попытки завязать серьёзный разговор на эту тему настороженно воспринимаются как
в научном сообществе Крыма, так и в крымском обществе в целом, поскольку якобы
способны вызвать "межнациональную напряжённость" - рассказывает
Андрей Витальевич. - Это "табу" однако никак не способствует
взаимопониманию, потому что изымает из новейшей истории полуострова один из
ключевых моментов". Доводы известного историка показались нам аргументированными:
"Крымская правда" публикует выдержки из научной публикации1. Тема
коллаборационизма вообще и в особенности в среде крымских татар в период
оккупации Крыма немецко-румынскими войсками в 1941- 1944 годах до сих пор
является чрезвычайно болезненной. Обвинение в массовом сотрудничестве с
немецко-фашистскими захватчиками, послужившее обоснованием для принудительного
выселения всех крымских татар с территории полуострова, было снято в 1967 году,
как огульное. Тем не менее пересмотра проблемы в советской исторической
литературе не произошло. В советской (и не только в советской) литературе о
второй мировой войне прочно укоренилось представление о том, что "массовое
сотрудничество" крымских татар с оккупантами имело место, что, в
частности, отразилось на трагической истории партизанского движения в Крыму,
которому пришлось вести борьбу с фашистами фактически в условиях
противодействия местного татарского населения. Напротив, в среде крымских
татар, с 1953 года начавших борьбу за возвращение на свою родину, укоренилось представление
о том, что они стали жертвой клеветы и что все обвинения в их адрес были
сфальсифицированы. В этой связи "под ударом" теперь уже со стороны
крымских татар оказалось руководство партизанским движением Крыма, которому
было выдвинуто обвинение в том, что оно намеренно искажало действительную
картину событий и пыталось переложить ответственность за неудачи партизанского
руководства на крымских татар.
Пока ещё
мы вынуждены констатировать острый недостаток обоснованных данных о роли
крымских татар (а также представителей других народов) в движении сопротивления
в Крыму, равно как и в коллаборационистских организациях. Проблема, о которой
мы говорим, имеет многоаспектный характер. Нам бы хотелось затронуть лишь один,
но чрезвычайно важный её момент - появление так называемого "татарского
вопроса" перед руководством партизанским движением Крыма и решение его в
тяжёлой обстановке кризиса партизанской борьбы осенью 1942 года.
В отличие
от большей части территории Советского Союза, стремительно захваченной врагом,
где партизанское движение фактически организовывалось уже в обстановке
оккупации, в Крыму эта работа началась заблаговременно. Еще в августе 1941 года
Крымский ОК ВКП(б) совместно с 4-м отделом НКВД Крымской АССР в атмосфере
строгой секретности начали работу по осуществлению директивы Совнаркома и ЦК
ВКП(б) о перестройке всей работы на военный лад, включая организацию
сопротивления на захваченных территориях, и постановления ЦК ВКП(б) "Об
организации борьбы в тылу германских войск". На случай возможного захвата
Крыма вражескими войсками предполагалось развернуть на территории полуострова
мощное партизанское и подпольное движение. Весь крымский лес был разбит на пять
оперативных районов, в которых должны были сосредоточиться 29 партизанских
отрядов (кроме этого, три отряда из Ленинского, Маяк-Салынского районов и Керчи
должны были разместиться в каменоломнях на Керченском полуострове). Отряды
комплектовались в каждом районе автономной республики силами местных партийных
комитетов из партийных, комсомольских активистов, специалистов, не призванных к
этому моменту в действующую армию, а также из находящихся в запасе военных.
Основой для создания отрядов стали так называемые "истребительные
батальоны" - вспомогательные части, сформированные местными отделениями
НКВД для борьбы с диверсантами противника, охраны предприятий и военных
объектов. Непосредственное руководство возлагалось на командование, которое
возглавил в конце октября командующий "народным ополчением" Крыма
подполковник А. Мокроусов, комиссаром был назначен секретарь Симферопольского
горкома партии С. Мартынов, начштаба - майор И. Сметанин. Предполагалось, что
общее руководство партизанским движением и подпольем будет осуществлять
нелегальный обком во главе с И. Козловым. К организации партизанских отрядов
были привлечены партийные деятели, имевшие опыт партизанской борьбы во время
гражданской войны. Такой же опыт имел и Мокроусов - легендарный партизанский
командир, действовавший в тылу у белых и заслуживший похвальные отзывы о своей
деятельности от самого батьки Махно. Опыт прошлой войны был положен и в основу
представлений о тактике и стратегии партизанской борьбы. Предполагалось, что,
как и в борьбе против Врангеля, партизан будет поддерживать местное население
(прежде всего крымскотатарское), оккупанты ограничатся установлением контроля
над городами и основными коммуникациями, а в село и тем более в горы "не
сунутся". Поскольку отряды создавались из гражданского населения районов и
городов, вероятнее всего, что их первоначальный состав отражал национальную
структуру населения. По данным переписи 1939 г., в Крыму проживало 1126429
человек, из которых русских было 49,59%, украинцев 13,68%, татар (имеются в
виду крымские татары) 19,43%, евреев 5,81%, армян 1,15%, болгар 1,36%, греков
1,83%, прочих 2,61% (немцы, составляющие 4,55% крымского населения, были
выселены в августе 1941 года). К сожалению, у нас нет сегодня возможности с
достаточной точностью определить национальный состав партизанских отрядов
Крыма, но крымские татары были представлены практически во всех отрядах.
Значительное их количество было в Алуштинском, Бахчисарайском партизанских
отрядах. Были отряды, которые можно назвать целиком крымскотатарскими:
Куйбышевский (командир Ибраимов, комиссар Макьянов), Судакский (командир Э. Юсуфов,
комиссар А. Измаилов), большое количество татар было и в Балаклавском отряде,
во всяком случае, его командование состояло из крымских татар (командир Г.
Газиев, комиссар М. Беткелиев). Из руководства районного звена крымскими
татарами были: комиссар первого района Аблязиз Османов и комиссар четвёртого
района Мустафа Селимов (он был отозван Крымским обкомом накануне начала
партизанской борьбы и на первом её этапе в ней участия не принимал). Уже в ходе
боевых действий руководящие должности в партизанских отрядах занимали А.
Аединов (командир Красноармейского отряда 4-го района), А. Мухамедьяров
(командир Сейтлерского отряда). Трибунал, действовавший при партизанском штабе
с апреля 1942 года, возглавлял Нафе Билялов, его секретарём (фактически
заместителем) был Мемет Молочников. Документы и воспоминания не дают
материалов, позволяющих говорить о каких-либо сомнениях по привлечению крымских
татар в партизанские отряды, напротив, поскольку руководство в них принадлежало
ветеранам гражданской войны, нужно полагать, что оно благосклонно относилось к
татарам - своим союзникам по борьбе с Врангелем. В частности, уже на
завершающем этапе подготовки движения командир 2-го района Генов предложил
сформировать дополнительно три отряда из жителей крымскотатарских деревень
Капсихор, Ускут и Улу-Узень, и такие отряды были созданы, возник отряд (или
группа) из колхозников крымскотатарского села Стиля и, возможно, другие. Более
того, поскольку дислокация отрядов планировалась в горно-лесной зоне в
окружении крымскотатарских сёл, их население было с самого начала активно
привлечено к закладке тайных продовольственных баз.
(Продолжение следует)
1 В полном объёме статью А. Мальгина можно прочесть
в журнале "Историческое наследие Крыма". N14, 2006
(“Крымская правда” № 222, 5 декабря 2006 года)
"Татарский вопрос" в годы оккупации
28
октября группировка войск противника под командованием генерал-лейтенанта Эриха
фон Манштейна в составе 11-й немецкой армии и частей 3-й румынской армии
прорвала Ишуньские укрепления и вторглась на территорию полуострова. Разбитые
части советских 51-й и Приморской армий поспешно отступали: первая - в
направлении Керчи, вторая - на Севастополь.
Руководство
республики было эвакуировано в Краснодар, а затем перебралось в Сочи. В эти же
дни к местам расположения в соответствии с заранее разработанным планом
выдвинулись и большая часть партизанских отрядов, штабы районов и главный штаб.
К партизанам присоединилось также значительное количество отставших от своих
частей военнослужащих, которые частично вливались в уже существовавшие отряды,
а частью образовывали новые. В результате в ноябре 1941 года в Крымских горах
действовали 27 партизанских отрядов общей численностью 3,456 человек (из них
около тысячи - военные). В тылу врага разворачивалась масштабная партизанская
война. О её размахе лучше всего сказал командующий немецко-румынскими силами,
будущий фельдмаршал Манштейн: "Партизаны стали реальной угрозой с того
момента, когда мы захватили Крым (в октябре-ноябре 1941 года). Не может быть
сомнения, что в Крыму существовала весьма разветвлённая партизанская
организация, которая создавалась долгое время. Тридцать истребительных
батальонов... представляли собой лишь часть этой организации. Основная масса
партизан находилась в горах Яйла. Там, вероятно, с самого начала было много
тысяч партизан...".
В полосе
действия 11-й армии довольно быстро возникла целая система антипартизанских
мероприятий, которая затем была использована во всей немецкой армии на
Восточном фронте. Первоначально задачи борьбы с партизанами были возложены
Манштейном на начальника его контрразведки, однако командующий "очевидно,
не был удовлетворён... предпринятыми его войсками мерами по ликвидации угрозы
со стороны партизан". Уже 29 ноября 1941 года Манштейн отдаёт приказ
"Об организации и методах борьбы с партизанами" - создаётся
специальный штаб по организации антипартизанских действий под руководством
майора генштаба Стефануса. Нередко для борьбы с партизанами немцам приходилось
привлекать ещё более значительные силы, как это было, например, в ходе
декабрьских боёв в лесах госзаповедника, когда им так и не удалось уничтожить
центральный штаб партизан, а также во время так называемого большого прочёса в
июле 1942 года, когда против партизан были задействованы до 20 тысяч
военнослужащих немецких и румынских частей и крымскотатарские добровольцы.
Характерно, что немцы почти вдвое преувеличивали количество партизан,
скрывавшихся в Крымских горах (Манштейн полагал, что в горах находится около 6
тыс. партизан), - это также говорит об интенсивности партизанских действий.
Согласно донесениям штаба Мокроусова, за два месяца боёв партизанами было
уничтожено более 600 солдат и офицеров противника.
Тем не
менее партизанам пришлось не легче, чем тем, против кого они боролись. Дело
здесь было не только в том, что командование 11-й армии быстро оценило размах
угрозы и организовало активное противодействие партизанам. Уже в начале
оккупации партизаны столкнулись с большими трудностями. Местность, хотя сильно
пересечённая и покрытая лесом, в действительности не представляла надёжного
укрытия, будучи небольшой по площади и насквозь прорезанной дорогами. Отрядам,
состоявшим преимущественно из невоенных, пришлось вести боевые действия высокой
интенсивности с хорошо подготовленным и оснащённым противником, вовсе не
походившим на врангелевскую "стражу" периода гражданской войны.
Ещё одним
исключительно важным фактором, осложнившим деятельность партизан, стало
внезапно проявившееся и непрогнозированное ранее отношение определённой части
местного населения к оккупантам, это касалось не только отдельных лиц, но целых
групп. В частности, Манштейн в своих воспоминаниях отмечал следующее:
"Татары сразу же встали на нашу сторону. Они видели в нас своих
освободителей от большевистского ига, тем более что мы уважали их религиозные
обычаи. Ко мне прибыла татарская депутация, принёсшая фрукты и красивые ткани
ручной работы для освободителя татар "Адольфа эфенди". Такие
дружественные встречи имели место по всему Крыму, например, командир (затем
боец) Судакского партизанского отряда Э. Юсуфов в своём донесении сообщал:
"При оккупации немецкой армией Крыма, в частности, Судакского района, по
данным разведки, в деревнях: Ай-Серез, Ворон, Шелен, Кутлак, в особенности в
Отузах, со стороны большинства населения была организована специальная встреча
немцам. Встреча совершалась букетами винограда, угощением фруктами, вином. В
это число деревень можно отнести и деревню Капсихор...".
О
причинах, толкнувших значительную часть крымскотатарского населения к
сотрудничеству с немцами, написано достаточно много, однако наиболее
красноречиво об этом свидетельствуют немецкие документы: "До 1926-1927
годов Советы как-то считались с татарскими традициями, - сообщалось в одном из
донесений, - но после того, как сюда начали поселяться евреи, татары начали
протестовать, а это вызвало подавление татарских элементов, и особенно за то,
что они упорно держались своей веры, языка, своей культуры, своего уклада
жизни. Их религиозная деятельность беззастенчиво подавлялась. Это всё является,
- делал вывод автор донесения, - главным основанием того, что татары, в своей
широкой массе - крестьянское население, были чужды большевизму, а власть имущие
советские господа считали их людьми низшего сорта". Манштейн, как и другие
немецкие источники, изображает дело таким образом, что местные деятели из числа
крымских татар сделали первый шаг навстречу "освободителям", однако,
судя по всему, этому предшествовала определённая агентурная работа сторонников
германской ориентации в крымскотатарской среде, прежде всего в эмиграции. Так
или иначе, но командование 11-й армии незамедлительно воспользовалось
ситуацией, понимая, что она ценна не только созданием дружественной атмосферы
для немецких войск, но и возможностью использовать это дружеское отношение в
борьбе с противником. О том, какое это имело значение, говорит то
обстоятельство, что зона непосредственной дислокации партизанских отрядов
находилась на территории Алуштинского, Балаклавского, Бахчисарайского,
Зуйского, Карасубазарского, Куйбышевского, Старокрымского, Судакского,
Ялтинского и части Симферопольского районов, где как раз и была сосредоточена
основная часть крымскотатарского населения. Со своей стороны, германское
командование предприняло оперативные меры для того, чтобы расположить крымских
татар к сотрудничеству. В одном из первых приказов Манштейна после вступления
частей его армии в Крым говорилось: "Всем задействованным войскам против
партизан ещё раз довести до каждого, что в этом деле важна помощь гражданского
населения, особенно татар и мусульман, ненавидящих русских... Для этого
необходимо не допускать каких-либо неоправданных действий против мирного
населения. Особенно требуется корректное обращение по отношению к женщине.
Необходимо постоянно уважать семейные традиции татар и мусульман и их религию.
Также требую неукоснительного уважения к личному имуществу, сохранности скота,
продовольственных запасов сельских жителей". Вскоре при помощи немецкого
военного руководства активисты коллаборационистского движения развернули
деятельность по формированию органов национального самоуправления, вовлекая в
неё всё более широкие слои населения.
Эта
ситуация оказалась полной неожиданностью для руководства Крымского обкома
ВКП(б) и для непосредственного командования партизанскими силами в Крыму.
Вскоре начались и другие трудности.
(Продолжение следует)
Андрей Мальгин
(“Крымская правда” № 223, 6 декабря 2006 года)
"ОН НЕ ДУМАЛ, ЧТО ЕМУ НАДО ЗАРАБАТЫВАТЬ ДЛЯ ТОГО, ЧТОБЫ СУЩЕСТВОВАТЬ - ЕСТЬ, ПИТЬ..."
В Ялте на 56-м году жизни скончался актер Алексей Катышев, прославившийся
благодаря ролям в фильмах-сказках "Варвара-краса, длинная коса",
"Огонь, вода и медные трубы", "Весенняя сказка". Умер в
нищете, без дома и друзей...
- А где он
сейчас? - поинтересовалась директор Симферопольского Дома кино Елена Котолупова
(Алексей Катышев некоторое время работал там сторожем), когда я вчера попросила
рассказать ее о Катышеве. - Леша умер?! Не знала... Он много лет прожил с
Мариной - она недели две назад ко мне забегала.
- Она и отвезла
Алексея в больницу - сердце у него не выдержало...
- Ну сколько пить можно?! Это же не могло продолжаться
бесконечно. Леша милый человек. Работал некоторое время у нас сторожем. Я его
взяла потому, что он киношник, актер. Ну и Марина
попросила... Но он работал так себе, "не бей лежачего".
Работать не любил. Но если откровенно, сторожить - это же не его дело! Внутри
этот человек готов был на большую творческую жизнь. Он успешно начинал свою
карьеру в кино. Но потом Роу (кинорежиссер Александр Роу, у
которого в киносказках снимался Катышев. - Авт.) умер,
все режиссеры-женщины, которые занимались сказками, постарели, и все для Леши
кончилось. А ведь он - типаж сказочный.
- В жизни он
тоже был романтическим и "сказочным"?
- Скромный
человек, тихий, незаметный, но искренний и открытый. Он не думал, что ему надо
зарабатывать для того, чтобы существовать - есть, пить... Когда он стал
приходить на работу через день, я с ним распрощалась...
Как сейчас
вспоминают люди, знавшие Алексея Катышева, кудрявый, стройный, улыбчивый 17-летний
парень, который работал на Ялтинской киностудии рабочим звукоцеха, понравился
Александру Роу. И он пригласил его на роль рыбацкого сына Андрюши в кинофильме
"Варвара-краса, длинная коса". С этой роли и началась короткая, но
яркая актерская карьера Алексея Катышева. Затем он сыграл наивного и храброго
Васю-угольщика в фильме "Огонь, вода и медные трубы" и пастушка Леля
в "Весенней сказке". Роу, говорят, прочил юноше блестящую актерскую
карьеру, но увы... Совсем не сказочно сложилась
дальнейшая жизнь Алексея. Вместо ВГИКа его ждала шоферская баранка, безденежье,
нелады в одной, а затем и в другой семье. Довелось даже провести несколько дней
в КПЗ - актера обвинили в участии в групповом изнасиловании. Потом следствие
установило, что он невиновен, но чего это стоило впечатлительному Катышеву...
В последние
годы Алексей был фактически бездомным, подрабатывал на стройках сторожем.
Единственным другом для него стала Марина - бывший фотограф Ялтинской
киностудии.
- Мариночка крутится как может, - сказала о ней Елена Котолупова. - О
себе эта женщина рассказывать не любит и просит журналистов не называть ее
фамилию. Именно она отвезла Катышева в Ливадийскую больницу, когда тому стало
плохо в воскресенье вечером. Там ему откачали из легких почти три литра гноя.
Уже собирались перевести в обычную палату, но сердце актера не выдержало...
Елена ОЗЕРЯН
(“Факты” № 227, 6 декабря 2006 года)
ГОРДІЇВ ВУЗОЛ УКРАЇНОМОВНОЇ ОСВІТИ У КРИМУ
І ШЛЯХИ ЙОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ
(Продовження. Поч. у № 49).
Українці як етнос не зникають з етнічної карти Криму і після
завоювання півострова золотоординцями та у добу існування Кримського ханства.
Не лише імперські, радянські, але й сучасні вітчизняні історики обходять
мовчанкою вельми цінні для науки свідчення турецького мандрівника Евлія Челебі.
Він відвідував Крим під час правління Бохадир Гірея І (1637 - 1641 рр.) і
Мехмед Гірея ІV (1641 - 1644 та 1654 - 1666 рр.). Мандрівник упродовж 1666 року
на прохання хана здійснив географічний опис Криму. Дослідник постійно
супроводжував хана й турецькі війська під час спільних походів не лише по
Україні, але й по країнах Східної Європи.
Говорячи про військову міць Кримського ханства, Евлія Челебі зазначає: "На Кримському півострові
нараховується тисяча шістсот сіл і шість тисяч отар, або садиб. Ці села поставляють сто двадцять шість тисяч вояків. Проте на війну йде
лише сорок тисяч. За бажанням хана до війська можуть взяти навіть вісімдесят
тисяч татарських вояків". "У Криму перебуває, - продовжує мандрівник, - близько
400 тисяч полонених козаків, стільки ж їхніх дружин та триста тисяч так званих
"конія", або юнаків та дівчат козацьких. До того ж, мешкає там ще двадцять
тисяч "гяурів" грецьких, вірменських та юдейських.
Через величезну чисельність ясиру козацького хани не забирають на
війну все своє військо. Беруть вони лише 80 тисяч, запевняючи, що більше сил не
мають. З цим військом виступають вони у походи, щоб мститися "гяурам" усіх
країн і табунами женуть звідти дітей, яких доставляють на Кримський півострів,
а потім продають у різні краї".
Аби не склалося враження про овечу покірність сотень тисяч
українських невільників, нагадаємо про умови, у яких їх утримували. Про це
засвідчує сам Евлія Челебі: "По горах, садах та полях нині ходять шестикратно
про сто тисяч невірних полонених зі скованими руками і ногами, але якимось
чудом жоден з цих шестисот тисяч невірних козаків втекти з півострова
Кримського не можуть. Оскільки тоді, коли майже всі кримські воїни разом з
ханом на війну виїжджають, то замість них всі дружини нагаїв та бадираків
кримських, які є у Криму, сідають на коней, прилаштовують до поясів шаблі,
перекидають через плече сагайдаки і разом з козаками виїздять в сади, гори та
поля, а також землеробською працею займаються. Коли ж чоловіки повертаються, то
бачать уже урожай зібраним. Тому й погоджуються мешканці Криму платити
несправедливу данину за невільника, хоча це є брутальним безправ’ям, що нехай
вбереже Аллах". Нагадаємо, що, крім озброєних жінок, під час воєнних походів
закованих у кайдани невільників охороняла ще 40-тисячна армія, яка лишалася на
півострові, перекопський земляний вал та могутня фортеця на Перекопі і
непрохідний Сиваш та безводні безживні північнокримські степи.
Зазначена інформація турецького мандрівника дещо спростовує твердження вельми
шанованого мною визначного історика кримськотатарського народу, професора В. Возгріна про відсутність рабської праці та рабської залежності
у Криму в останні сторіччя історії ханства.
Достовірність статистичних свідчень Евлія Челебі щодо чисельності українських
невільників (козаків) у Кримському ханстві не підлягає сумніву. Адже, як свідчить сам дослідник, за кожного невільника у державну
(ханську) скарбницю власник сплачував данину, і цей показник строго
контролювався відповідними ханськими службами. Не викликає сумнівів і той факт,
що до категорії "козаків" у Кримському ханстві залучали і нащадків тавро-скіфів
та русичів Тмутараканського князівства, які впродовж кількох століть не всі
були знищені або асимільовані різними завойовниками. Існування у Кримському
ханстві християнських храмів свідчить про потужний пласт не лише грецької, але
і української релігійної культури. Безперечно, що саме ці культові осередки і
були оберегами духовної культури, мови та хоч якоїсь національної освіти.
Становище української людності на півострові не покращилося із завоюванням
Криму Російською імперією. Змінилися лише одні гнобителі на інших. Добре апробовані на материковій
Україні методи зросійщення, царські сановники перенесли і до Криму. Якщо в
переписах населення ще якось виокремлювали українців із загальної маси росіян,
називаючи їх малоросами, то у Криму їх упродовж існування Російської та
більшовицько-радянської імперій перетворили в "русских", а потім у
"русскоязычное население".
Головним завданням всіх переписів для місцевих чиновників стали потуги
трансформації кримських українців у "истинно русских" та "русскоязычных".
За всю історію перебування Криму у складі Російської імперії на півострові
не було жодної української школи, хоч там мешкало кілька сотень тисяч українців. Якщо в Україні під впливом революції 1905 року та завдячуючи фракції
українських патріотів у Думі розпочався рух за створення у сільській місцевості
українських шкіл, то у Криму справа ця владою так і не порушувалася.
Статистичні дані та архівні матеріали переконливо засвідчують, що навіть у добу національного пробудження
всіх околиць Російської імперії, яка припадає на перше десятиліття ХХ століття, у Криму не було жодної української школи,
а за грамотністю у Таврійській губернії українці посідали 12-те місце
серед 15 національностей, на 1 - 2 сходинки випереджаючи турків і татар і на три - циган. На 100 українців грамотною була лише 31 людина.
У той же час як серед
росіян їх було майже 42 відсотки, а естонців, німців та євреїв - відповідно 74,
68 та 65 відсотків. На початку 1913 року у Таврійській губернії нараховувалось
1779 шкіл, з них у Євпаторійському повіті - 119, Перекопському - 129,
Сімферопольському - 150, Ялтинському - 111, Феодосійському - 170 шкіл.
Лютнева революція 1917 року докорінно змінила політичну ситуацію по
всій країні і розбудила громадське та національне життя. Її відлуння поширилось
на Крим, головним чином на Севастополь, де базувався Чорноморський флот та
переважна більшість військових частин. І флот, і армія у Криму були
укомплектовані переважно селянськими хлопцями з українських губерній. Визначний
дослідник історії Криму у ХХ столітті, професор Володимир Сергійчук зазначає:
"Усвідомлюючи важливість піднесення національної свідомості для успішного
поширення українського руху, вояки, вихідці з України, вирішили негайно
розпочати відкриття національних шкіл, бібліотек, читалень, а також видавати
газети "Наш степ". Локомотивом українського національного відродження у Криму
став Чорноморський флот. Він, за зізнанням тогочасного командувача адмірала
Колчака, на 90 відсотків складався з українців. Величезна питома вага українців
була й в усіх військових частинах, дислокованих у Криму. Українські організації
у Севастополі налагодили тісні зв’язки з Центральною Радою у Києві. "Ця
співпраця українського військового комітету Чорноморського флоту, - зазначає
професор Володимир Сергійчук, - поглибила процеси українізації".
І вже 12 жовтня 1917 року всі бойові кораблі і порти Чорноморського флоту
вивісили жовто-блакитні стяги, просигналивши: "Хай живе вільна Україна".
Упродовж 1918 року український національний рух у Криму розвивався і
ширився. Українці стали активніше заявляти про себе у всіх сферах громадського
та політичного життя півострова. Національною справою з кінця літа 1918 року
стала опікуватися Крайова Українська Рада, обрана з’їздом. Одним із завдань
кримського українства з’їзд визначив необхідність видання українських газет,
розгортання культурно-просвітницької роботи серед населення та організацію
україномовних дитячих садочків і шкіл, читалень та книгозбірень.
Проте широкомасштабним планам Крайової Української Ради Криму у
царині відродження національного, духовного, культурного та освітнього життя не
судилося збутися.
Політична нестабільність на півострові, перманентна зміна влади, кривава громадянська війна
на півострові та встановлення тоталітарного більшовицького режиму знищили перші паростки українського національного відродження.
Багаточисельне українське населення Криму було позбавлене можливості
розвивати національне шкільництво, оскільки державною мовою на півострові (з
травня 1921 р. Кримську АРСР включено до складу Російської Федерації) було
проголошено російську мову. Заграючи з кримськими татарами, питома вага яких
серед нацменшин була найвищою (13%), другою державною мовою визнавалася ще й
кримськотатарська. Аби завуалювати чисельну перевагу українців на півострові
над росіянами, до статичних матеріалів долучається графа, яка інтегрувала
слов’янські народи, не виокремлюючи жоден з них. Цей показник виявився
настільки важливим, що екстрений перепис населення 1921 року, коли в Україні та
Росії ще вирувала громадянська війна, проводився під орудою партійного
керівництва і всесильних органів ВЧК. Ленінсько-чекістський перепис населення у
Криму забезпечив замовлені Кремлем результати. Росіян, українців та білорусів у
Криму виявилося 51,5 відсотка. Достеменно відомо, що білорусів на теренах Криму
було не більше 1 відсотка. Скільки ж нараховувалось тоді окремо росіян та
українців й донині це відомо. Аби існувала безумовно на той час хоч якась перевага
чисельності росіян над українцями, то цим би показником спритні кремлівські
вожді обов’язково б скористались. Штучне творення "исконно русского" Криму ще
було попереду.
Перепис населення 1921 року у Криму зігнорував присутність
українців у Криму і дозволив розпочати знищення проявів українства на теренах
півострова. Офіційна радянська статистика тих часів, яка підпадала під
втаємничений чекістський гриф, засвідчує, що до 1928 року у так званій
оперетковій КАРСР не було відкрито жодної української школи. У той же час як
планом розвитку освіти на 1925 - 1926 навчальний рік передбачалося мати 359
татарських шкіл, 289 - російських, 131 - німецьку, 11 грецьких, 10 вірменських,
5 єврейських, 3 болгарських, 2 караїмських.
У перші десятиліття більшовицька влада намагалася не помічати
присутності величезної кількості українського етносу у Криму. Це дозволяло
фальшувати домінування у КАРСР росіян і спрощувало взаємини з Україною, де на
той час як у партійному керівництві, так і в освітянській сфері було немало патріотичних
людей.
Етнічною статистикою тогочасні провідники Криму, які були слухняним
знаряддям Кремля, добре володіли.
Згідно з переписом 1897 року, в Таврійській губернії, до складу якої,
крім Кримського півострова, входило ще кілька повітів материкової України (Мелітопольський, Бердянський
та Дніпровський), українців нараховувалось 611 121 особа (42,2%), а росіян 404 463 (27,9%). Українське населення
у той час домінувало також у Євпаторійському повіті
(13 345 осіб). Майже 50 відсотків воно складало у Перекопському повіті (11 316
осіб). Понад 13 тисяч українців зафіксовано у Феодосійському повіті, у
Севастополі 7 тисяч та понад 2 тисячі у Ялтинському повіті. Всього на теренах
Криму мешкало у той час майже 64 тисячі українців.
Зазначені статистичні дані щодо українського населення вельми
сфальшовані. Це переконливо довів авторитетний дослідник історії Криму професор
Володимир Сергійчук. "Таке ігнорування українців від часу переписів на
півострові, - вказує науковець, - визнавала кримська більшовицька влада".
Червоні комісари піддали жорсткій критиці статистичні похибки "Памятной книги
Таврической губернии 1889 года" и "Списка населенных мест Российской империи
Таврической губернии 1865 года". "На думку критиків, у цьому усвідомленому
фальшуванні повною мірою виражалася політика великодержавного шовінізму
колишньої царської імперії, яка намагалася стерти національні грані
українського народу". Всіх українців у містах, особливо вихідців з південних та
східних регіонів України, як правило, записували великоросами.
Глибокий та всебічний аналіз етнічної палітри Криму напередодні Першої
світової війни дозволив видатному географу Степану Рудницькому зробити висновок: "Основна маса етнографічної
мозаїки Криму нині, без сумніву, українська. На 1915 рік оцінюю кількість українців на 65 відсотків, великоросів - на
12 відсотків".
Незважаючи на величезні втрати населення у роки громадянської
війни, жахливий червоний терор та голодомор 1921 - 1922 рр., українське
населення на півострові, за офіційними даними перепису 1926 року, складало 77
123.
Найчисельніші українські громади, за переписом 1926 року, були у
Керченському (12 294 особи) та Євпаторійському районах (10 601 осіб). У
Сімферопольському районі порівняно з 1897 роком чисельність українців
зменшилась майже у 10 разів. У Джанкойському районі українцями себе визнали
лише 1433 особи. Якщо вірити цьому більшовицькому перепису, то у 1926 році вже
не було жодного українця ні у Феодосійському, ні у районах Ялти та Севастополі.
Наведені статистичні дані, без-умовно, не віддзеркалюють справжню
етнічну ситуацію на півострові. До українців владні статистики віднесли лише
тих, кого царська та радянська влада ще не спромоглися асимілювати. Це були
переважно сільські мешканці, компактних українських поселень. У кримських містах,
містечках та на Південнобережжі рівень асиміляції українців був значно
масштабнішим та інтенсивнішим. Тож українське населення, побоюючись
переслідувань, ідентифікувало себе "русскими".
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримської філії НТШ,
доктор філософії у галузі біології,
академік УЕАН, дійсний член НТШ.
(Продовження у наступному номері)
(“Кримська світлиця” №50,8 грудня 2006 року)
Земельне питання
Заплутана дорога до храму
Українська
держава, як відомо, зобов'язалася повернути Церкві колись незаконно відібрані в
неї споруди.
Однак, як показує практика, процес повернення цих об'єктів духовності дуже
часто гальмується... самою ж таки владою.
Нещодавно прокуратура Автономної
Республіки Крим надіслала владним структурам
автономії інформацію з цього питання. У листі говориться про те, що органи
місцевого самоврядування Криму незадовільно
виконують Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо
остаточного подолання негативних наслідків
тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та
відновлення порушених прав церков і релігійних організацій" в частині повернення релігійним організаціям колишніх культових споруд.
Сьогодні у Криму нараховується 26
культових споруд, з яких 9 належать до державної власності, інші — до об'єктів
комунальної власності. Але, як зазначено у
листі прокурора Криму, в жодному місті чи районі автономії, де
розташовані вказані споруди, місцеві ради не поспішають з розробленням перспективних планів-графіків їх повернення віруючим,
що створює певну соціальну напругу.
Наприклад, рішенням Алуштинської міської ради було незаконно передано в
оренду приватному підприємству терміном на 10 років будівлю колишньої синагоги,
про необхідність повернення якої прочанам
говорить уже не один рік релігійна громада "Менора".
Певну міжконфесійну і
міжнаціональну напругу на півострові
зумовлює невирішеність питання передачі мусульманській громаді мечеті
"Хан-Джамі". Цей храм і довколишня територія перебувають у користуванні військової частини, яка, у свою чергу, здає мечеть
в оренду комерсантам.
Прокуратура
Криму встановила й іншу крайність. Скажімо, в
серпні 2006 року рішенням виконкому
Ялтинської міськради було передано приміщення кірхи на правах повного
господарського ведення комунальному
підприємству "Ялтажитлоексплуатація". Чиновників навіть не зупинило те,
що є постанова Ради міністрів Криму чотирнадцятирічної давнини про передачу цієї споруди
в безоплатне користування лютеранській громаді
Ялти.
Прокуратура
Криму виявила факти порушення органами
місцевого самоврядування принципу рівноправності при розгляді звернень
релігійних організацій. Наприклад, упродовж 2005-2006 років Чорноморська селищна рада тричі розглядала питання про виділення
земельної ділянки для будівництва
Православного храму управлінню Кримської єпархії УПЦ Київського
Патріархату і тричі без будь-яких підстав відмовляла.
Алуштинскою
міською радою теж без будь-яких підстав відмовлено у
виділенні земельної ділянки для будівництва
молитовного будинку громаді
Адвентистів сьомого дня. Вищий орган
представницької влади Алуніти навіть
не подумав про те, що є альтернативні можливості вирішення цього питання
—купівля об'єкта або оренда приміщення. В
той же час Алуштинська міська рада
без зволікань задовольнила аж дві заяви громади Храму усіх кримських святих щодо" надання земельних
ділянок під будівництво, нових церковних
споруд.
У гонитві за правом
користуватися землею органи
місцевого самоврядування часто-густо виступають не арбітрами, а, навпаки,
сприяють різним порушенням чинного законодавства. Як зазначається в листі прокуратури Криму, минулого року
Земляничненська сільрада ухвалила рішення, якими дозволила приватизацію кількох
земельних ділянок у с. Учбовому,
незважаючи на те, що ці ділянки давно знаходилися у межах території,
котра за відповідним державним актом належить Тепловському
Свято-Параскеївському жіночому монастирю...
У Євпаторії міська
влада ніяк не може чи не хоче розглянути
питання про надання земельної ділянки для. спорудження церкви УПЦ Київського Патріархату. Зневірені
прочани змушені були провести публічне богослужіння
на вулиці. Але й це не змусило міську владу
уважніше поставитися до проблем віруючих.
Встановлено
випадки, коли у містах та районах Криму
спорудження культових об'єктів здійснюється без необхідного для цього дозволу
влади і без проектної документації. Лише у
Феодосії таким шляхом розв'язали свої проблеми.10 релігійних громад! А у
Кі-ровському районі Криму 9 релігійних організацій жодного разу не зверталися
до районної ради з проханням дозволити будувати церкви і мечеті, але це не означає, що такі споруди тут не з'явилися на світ Божий.
Співробітники
кримської прокуратури звернули
увагу на ще одну непересічну особливість
регіону. Як з'ясувалося, значна кількість культових споруд, що мають історичну, художню та культурну цінність, використовується релігійними громадами
без укладання з республіканським комітетом
з охорони культурної спадщини відповідних угод на право користування. Експлуатація цих об'єктів
без їх належного догляду завдає великої
шкоди нашому культурному надбанню і, отже, й духовності.
Будуючи нове
життя, нове суспільство і нову країну, ми часом забуваємо про існування Закону України "Про загальну середню освіту". Про що йдеться?
Наприклад, директор
Красноперекопської вечірньої школи підписав договір на оренду частини приміщення цього навчального закладу з організацією
"Назарет", засновником якої є громада Християнської
церкви "Любов Христа". У сусідньому з Красноперекопським Перво-майському
районі адепт цієї церкви розповсюджував
серед учнів дитячої музичної школи
релігійну літературу та вивчав на уроках тексти пісень-молитов. А ми
говоримо, що релігія у нас відділена від
освітянської справи...
Олександр КУЛИК,
(“Урядовий кур'єр” №227, 1 грудня 2006 року)
ЛАВАНДА-ЛА...
Цікаву акцію затіяли
журналісти кримського тижневика "События". Після чергового земельного скандалу,
викликаного рішенням кримської влади про узгодження дозволу на виділення 17
пересічним громадянам ділянок під будівництво дач у Массандрі, 17 журналістів
вирішили скористатися таким самим правом і подали
заяви на отримання таких самих наділів — по 10 соток у тих-таки благодатних
місцях. Узгоджене ВР Криму землевідведення — 1,7 гектара землі, що раніше
належала двом радгоспам-заводам, Алуштинському ефіроолійному та "Лівадія", і,
за надзвичайним збігом, виявилася зовсім непотрібною, дачникам, як і заведено,
давалася безплатно.
Прокуратура АРК
постанову парламенту опротестувала, але її розгляд усе відкладався, і тепер у
судах уже два позови про незаконність рішення: постпреда
президента, який стверджує, що дачники не справжні, а підставні, і в такий
спосіб державна земля пливе у конкретні приватні руки, і самої прокуратури.
Стоїцизм 17 пересічних
журналістів, які вирішили емпіричним шляхом перевірити
дієвість земельного законодавства, звичайно, гідний захоплення, а нахабство і
безстрашність чиновників — подиву. Від самого переліку
документів, які, всупереч законодавству і здоровому глузду, вимагають від
заявників у місцевих органах влади, може назавжди зникнути бажання мріяти про
дачу в Криму. І це попри те, що кожен свій крок бюрократичними колами
журналісти описують у газеті, причому з коментарями юристів.
Тільки не вірте
чиновникам, що вільної землі на Південному березі вже
немає. Ось Алупкинська міськрада на одне своє сесійне засідання цього тижня
винесла 90 питань, які стосуються виділення ділянок під забудову! Разом — 15
гектарів, причому чималими наділами. Шість гектарів в
улюбленому місці відпочинку алупкинців і курортників — Милютинському парку —
віддані в оренду на 49 років ТОВ "Південь-престиж-сервіс" для будівництва та
обслуговування спортивного і культурно-розважального комплексу. Ще майже півтора гектара, але вже в Піонерському парку, дісталися ТОВ
"ВестІстГруп" — під будівництво багатоповерхового житлового комплексу, йому ж
на додачу — понад гектар пляжу. Ще одне рішення — про
передачу в оренду на п’ять років приватному підприємцю ділянок міських доріг
(близько двох гектарів, включно з під’їздом до Воронцовського палацу) для
організації паркувань. І все це, звісно, без жодних конкурсів, тендерів та
аукціонів. Саме засідання сесії відбувалося за зачиненими дверима, журналістів і представників громадських організацій у зал не
пускали молодики у спортивних костюмах. Що, втім, не завадило ЗМІ оприлюднити
імена щасливих власників алупкинських наділів. За
даними джерел тижневика "Первая крымская", за
"ВестІстГруп" стоять самі знамениті брати Клички. Серед тих, хто отримав
скромніші, але на узбережжі, ділянки — депутати
міськради, їхні родичі або підставні особи.
Раніше
Алупкинська міськрада взагалі приголомшила цинічністю свого рішення,
яким було скасовано держакт на землю знаменитого дитячого протитуберкульозного
санаторію імені А.Боброва. Між іншим, єдиного у країні, де оперують і проводять
реабілітацію дітей, хворих на кістковий туберкульоз.
Історія санаторію — столітня, створювався й утримувався він на пожертви
заможних людей та членів царської родини. І улюбленець багатьох поколінь дітей
лікар Айболить — звідси родом, Корній Чуковський писав його з професора Петра
Ізергіна, який лікував дочку письменника. Успішність лікування в "Бобровці"
загальновідома, дітей сюди привозять у візочках і на
носилках, а додому вони повертаються на своїх ногах. І левова частка цього
успіху обумовлена саме кліматотерапією. Ще 1992 року санаторій отримав держакт
на користування більш ніж 11 гектарами землі. Нині сім із них, включно з
оливковим гаєм і прилеглими до пляжів ділянками,
алупкинська влада вирішила віддати під приватну забудову.
Чи слід дивуватися, що до відкриття сесії обурені алупкинці
прийшли не з порожніми руками. Будинок виконкому було атаковано випробуваними під час останньої вітчизняної революції боєприпасами —
курячими яйцями. Ніхто з депутатів, які голосували за безпрецедентну роздачу
землі (висуванці Партії регіонів, партії "Союз" і вітренківці), на жаль, не постраждав.
Ніхто не
сумнівається — будувати на узбережжі, яке задихається від
старого житла і запущеної інфраструктури, потрібно, і негайно, інвесторів треба
заманювати й вітати, передавати бізнесові те, на що ні в держави, ні тим паче у
місцевої влади ні грошей, ні вміння керувати немає. Однак не за рахунок же
своїх громадян та їхнього спільного надбання. І хотіла б повірити у добру волю кримської влади, яка
вирішила відродити знаменитий соляний промисел, але не дають! Днями Радмін
автономії затвердив проект землевідведення ділянки
площею 170 гектарів фірмі "Согласие" — під розміщення соляного промислу
"Арабат" у рідному для кримського спікера Ленінському районі. При цьому прем’єр
В.Плакіда зажадав від представників фірми якнайшвидше розпочати видобуток солі:
"На вас дивиться весь Крим. Сіль має бути у вкрай стислі терміни, найякісніша і
найдешевша". Чудово! Тепер запитання: як вищезазначена фірма
планує дати нам цю сіль, якщо її статутний фонд, за даними постпредства
президента, "становить усього дві з половиною тисячі гривень, і за три роки
господарської діяльності вона виплатила заробітну плату лише одному
співробітнику на суму 610 гривень". Жодної виробничої бази з видобутку солі фірма не має. А офіс "Согласия", який обіцяє вкласти у
відродження промислу мільйони доларів, у селі Соляне, судячи з опублікованих
фото, — стара хатинка з написом на стіні: "Не розбирати. Кримінальна
відповідальність. ВДВС м.Сімферополя". Чітких
відповідей на ці запитання наразі не прозвучало, немає ясності і з реальним
інвестором, а головне — під які гарантії
залучатимуться ці мільйони доларів? На думку постпреда президента Г.Москаля,
виділення 170 гектарів — ще одна афера з виведенням державної землі у приватні
руки і захопленням частини узбережжя та Арабатської стрілки. Нині законність рішення уряду перевіряє прокуратура. Та навіть якщо воно
буде опротестоване, не факт, що буде скасоване. А перспектива відновлення
закону через суд — дуже туманна, як свідчить практика.
Приклад: позови щодо згаданих землевідведень для массандрівських "дачників"
досі не рухаються. Господарський суд ще навіть не призначив попереднього
засідання.
Прикметний у
зв’язку з цим і фінал торішньої історії з гучним
прецедентом повернення у держвласність 41 гектара Фороського парку — першої
ластівки наведення порядку з землею у Криму новою президентською владою.
Нагадаю, що заповідні землі пам’ятки садово-паркового мистецтва напередодні
президентських виборів рішенням Радміну автономії було
продано авіакомпанії "Аеросвіт", хоча така угода могла відбутися тільки за
рішенням Кабміну і за згодою ВР України. Уряд автономії протест прокуратури
задовольнив, рішення скасував, а Держсуд Києва визнав
держакти нових власників землі недійсними. Проте наступний судовий виток "Аеросвіт"
виграв. За словами прокурора АРК Віктора Шемчука, сталося це ще
й тому, що "Фороська селищна рада протестувала проти заявленого
прокуратурою позову!"
Свіжа
приватизаційна новина — Радмін Криму дав добро на розробку проекту приватизації
земель уже згадуваного Алуштинського ефіроолійного радгоспу, який має статус
відкритого акціонерного товариства. За настирливими чутками, вже кілька років
це підприємство контролюють дуже впливові "донецькі"
товариші. Під розпаювання планують 300 гектарів, на яких до сьогодні квітнули
лаванда, розмарин і троянда. Що буде після розпаювання
— офіційно не повідомляють. Проте кримська преса вже повна інформації від джерел в уряді автономії. І всі вони стверджують, що
цільове призначення земель буде змінено. "Колишнє тютюнове поле площею близько
80 га "заклали" під гольф-клуб для однієї з перших
осіб Партії регіонів", — пишуть "События". За нашою інформацією, не чекаючи
завершення процесу, селищних голів (а місцевим радам у землі запасу мають відійти 15 відсотків розпайованої землі) уже "переконують" не
особливо розраховувати на нові наділи, а підійти до справи з розумінням. Отож
деякі урядові чиновники небезпідставно побоюються, що славу кримських ефірних
олій з ПБК так і не буде відроджено. Така ось лаванда-ла...
Не стомлюючись
повторювати, що основне багатство Криму — це його земля, кримські чиновники
зовсім не квапляться його оцінити. За даними Державної
податкової адміністрації Криму, тільки сім відсотків населених пунктів
автономії провели грошову оцінку земель, необхідну для наповнення місцевих
бюджетів за рахунок відповідного податку. Але збирати ці гроші місцева влада не
може, тому що на це в неї... немає грошей. Точніше,
немає грошей на оцінку землі та інвентаризацію користувачів і власників. І
заробляти їх ніхто не хоче. З початку року в Криму провели всього три аукціони
з продажу земельних ділянок! Уторгували загалом аж 2,8 мільйона гривень. Причому не на Південному
березі, на який падкий грошовитий покупець, що переживає будівельний бум, а в
Джанкої, Судаку та Феодосії. У Ялті лише говорять про намір виставити на
аукціон п’ять ділянок.
Але це дрібниці. Кримську владу дуже ваблять гігантські проекти.
Навіть ті, які своєю нереальністю й сумнівною доцільністю
вже набили оскому. Наприклад, ідея будівництва чи то мосту, чи то тунелю в
Керченській протоці. Останніми роками "міст дружби між
Росією і Україною" незмінно використовувався як піар-хід у передвиборних
кампаніях. Віктор Янукович теж не погребував скористатися цим секонд-хендом від Леоніда Грача та Юрія Лужкова. Начебто і до виборів
далеко, а мільярдний проект знову на плаву.
Виявляється, вже два місяці триває листування між Києвом та Сімферополем. Ідеєю
перейнявся міністр транспорту і зв’язку Микола
Рудьковський. Він чомусь вважає, що так можна
переманити в Росії курортників: на його думку, наявність мосту "дасть
можливість кожному туристові, який приїжджає на російський Кавказ (а росіяни
нині пропагують Сочі як туристичний регіон), обов’язково переїхати до Криму"!
Заради цього, звісно, слід ризикнути сотнями мільйонів
негривень і здійснити те, що Гітлерові не вдалося. Той, як відомо, теж з’єднав
Крим і Кавказ, але перший же льодохід усе й поховав.
Кримчани, правда, наполягають на тунелі. Та це погано.
Бо заявлені апетити — пустити через протоку 150 мільйонів тонн вантажів (із них
30 — нафти) і 15 мільйонів пасажирів на рік — своєю
нездійсненністю переводять проект, який, до речі, так і не має ТЕО, у розряд
прожектів. Тоді навіщо? Обізнані люди називають кілька "смачних" мотивів:
"дерибан" бюджетних коштів, пущених на підготовку,
розробку, прив’язку тощо проекту; резервування величезної площі прибережної
смуги; прибирання до рук Керченського портового господарства (якщо щось
залишилося), а там, дивись, і вибори — можна проспівати й стару пісню.
Валентина САМАР, (Крим)
(“Дзеркало тижня” №46, 2-8 грудня 2006 року)
Туризм. Відпочинок. Оздоровниці.
Багатство курорту - багатство країни!
Виїзне засідання комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту і
туризму Верховної Ради України, яке відбулося нещодавно в Одесі і на якому
розглядалися проблеми курортно-туристичної галузі, вкотре продемонструвало,
наскільки ми ще далекі від розробки в ній єдиної стратегії і державної
політики.
На жаль, розглянуті проблеми накопичувалися останні 8-10 років, не
знаходячи практичного вирішення, і досягли тієї критичної позначки, коли просто
так відмахнутися від них уже неможливо.
Поспілкувавшись із колегами до засідання, відчув, наскільки ми по-різному
дивимося на галузь. Тому, перш ніж перейти до основної теми, хотілося б, як-то
кажуть, розставити крапки над "і". Коли ми обговорюємо проблеми
курорту, то часто плутаємося в поняттях. Одні під курортами розуміють певну
територію, що має лікувальні ресурси. Інші - компактно розташовані
спеціалізовані підприємства, що надають професійні послуги з оздоровлення і
лікування.
Але істина десь посередині! Сьогодні я хотів би зупинитися на проблемах
галузі і територій, на яких вона розташовується.
У світі і туризм, і курорти є високоприбутковими галузями економіки, і
багато країн у гострій конкурентній боротьбі прагнуть збільшити в'їзні
туристські потоки. У нас же в Україні відбувається зниження кількості
відпочивальників у прибережних районах Чорного моря. Причиною цього часто
називають несприятливі умови, що склалися протягом останніх чотирьох років,
хоча тенденція намітилася торік і досить чітко зафіксувалася в нинішньому...
Звичайно, можна кивати на погоду. Але вона ніяк не позначилася на
ситуації на середземноморських курортах і на курортах Чорноморського узбережжя
Росії, де, навпаки, кількість відпочивальників в останні роки зростала в
середньому на 11-13%!
Отже, причина стагнації наших курортів, мабуть, глибша, ніж просто
холодна вода чи політична атмосфера!
Крим, що є абсолютним лідером в Україні за кількістю відпочивальників,
останніми роками стабільно втрачає до 100 тисяч традиційних туристів з Росії і
країн СНД на рік. Біда в тім, що кримчани, на жаль, не змогли замістити ці
втрати хоча б аналогічною кількістю приїжджих з України й інших країн.
Якщо проаналізувати, чому в практично геометричній прогресії розвиваються
останні десятиліття курорти Єгипту, Туреччини, Чорноморського узбережжя Росії,
то ми одержимо досить просту відповідь: у цих країнах держава, зрозумівши, що
на туризмі і курортах можна добре заробити, прийняла політичне рішення про
необхідність підтримки вказаного напрямку економіки й активно реалізує цю
державну політику!
Звичайно, у кожної країни в її проведенні свої особливості, поєднує їх
одне: держава створює умови для залучення інвесторів і потоку відпочивальників.
На жаль, у нас в Україні, що має величезний курортний потенціал, сьогодні
важко говорити про наявність і реалізацію державної політики у сфері курортів і
туризму.
Не можна сказати, що не було спроб її сформувати. Закон України "Про
курорти" з надзвичайними труднощами був прийнятий у 2000 році. Двічі
вносилися зміни до Закону України "Про туризм", зараз відбувається
узгодження його третьої редакції. Урядом прийнято низку програм з розвитку
окремих територій.
Водночас ми сьогодні вкотре змушені говорити про те, що закони не
виконуються, оскільки досі не прийняті необхідні підзаконні акти. Програми не
реалізуються через відсутність фінансування. Галузь вариться у власному, я б
сказав, уже не у свіжому, соку.
І, не одержуючи чітких і зрозумілих сигналів від держави, потихеньку
стагнує і програє в конкурентній боротьбі своїм сусідам.
Хотів би звернути увагу на блок питань, пов'язаних з розвитком
інфраструктури курортних територій, без чого подальший розвиток
курортно-туристичного комплексу є безперспективним, а наш курортно-туристичний
продукт ризикує стати просто неконкурентоспроможним!
З кожним роком морські й повітряні пасажирські порти, автодороги,
берегоукріплювальні споруди та інші елементи курортної інфраструктури вимагають
усе більше витрат на її підтримку і розвиток, що прямо залежить від наявності
державного фінансування і підтримки.
Гостро постає питання, чи можемо ми збалансувати ціни на послуги, які
надає інфраструктура, що часто розвалюється на очах.
Я стверджую, що можемо. Особливо якщо звернемо увагу на таку кричущу
ситуацію, коли на 1 млн. відпочивальників на офіційно зареєстрованих
підприємствах припадає 4 млн. так званих неорганізованих курортників, що
лишають гроші за свій відпочинок приватникам, які нелегально надають послуги з
розміщення. Адже варто нам докласти зусиль для виведення хоча б невеликої
частки цих доходів і направити їх на проблеми інфраструктури курортів – і
зможуть значно знизитися ціни на послуги для юридичних осіб, а отже, і ціни на
путівки.
Тобто, ми маємо абсолютно викривлену, неприродну ситуацію, коли юридичні
особи, пройшовши сертифікацію, ліцензування, сплачуючи податки державі, дотують
тіньову економіку за свій рахунок, утримуючи всю інфраструктуру.
А якщо врахувати, що наші очисні споруди, мережі, дороги зношені подекуди
майже на 90-95%, то для того, щоб їх хоча б підлатати, необхідно буде збільшити
навантаження на легально працюючі підприємства.
Тоді про яку конкурентоспроможність українського санаторно-курортного
комплексу можна вести мову?
Якщо не зупинимо наростання негативних процесів, то конкурентну боротьбу
за іноземного відпочивальника просто програємо, а українці із середнім доходом
віддадуть перевагу яким завгодно курортам, тільки не українським.
Я не ставив би нині завдання домогтися швидкого кардинального перелому в
галузі хоча б тому, що в держави для цього немає ресурсів, та й пріоритетність
питань, що стоять на сьогодні, не дає змоги розраховувати на її активну участь
у реформуванні галузі.
Отже, необхідно визначити кілька проблемних питань, вирішення яких не
вимагає серйозних фінансових витрат, але допоможе реально змінити ситуацію на
краще.
І тут перше, на що я хочу звернути увагу, - це питання збереження і
використання наших найцінніших рекреаційних земель. Відвертий
"дерибан" уже не просто заважає розвитку успішних суб'єктів
господарювання, але й дійшов навіть до земель санаторіїв, баз відпочинку,
територій унікальних приморських парків. Приватні "хатинки" стали
сьогодні невід'ємною складовою прибережного ландшафту. Приморські міста і
селища під виглядом рекреаційних комплексів забудовуються елітним житлом. Над
узбережжям нависла загроза. Адже найчастіше такі селища перетворюються з курортних на дачні, куди їдуть на
тиждень-другий відпочити багатії. При цьому втрачаються робочі місця,
надходження до бюджету і, в підсумку, перспектива розвитку, і це за відсутності
податку на нерухомість. Не зупинивши роздачу рекреаційних земель під
індивідуальне будівництво, ми найближчим часом зіштовхнемося з проблемою
збереження природних лікувальних ресурсів. Дійшло до того, що влітку в одному з
курортних міст були розклеєні оголошення "продається земельна ділянка з
розвіданими мінеральними водами, необхідні документи є". Але ж ці земля і
вода безцінні і повинні бути національним надбанням!
Особливу тривогу викликає стан 100-метрової прибережної смуги, її
хаотична, агресивна забудова об'єктами зовсім не курортного призначення. Хіба
не прикро, коли набережні перетворюються на торговельні ряди, коли стаціонарні
об'єкти торгівлі зводяться з боку моря і вивішується табличка "прохід на
пляж через кафе"? Якщо нині не вжити радикальних заходів, ми фактично
безповоротно втратимо найцінніший ресурс галузі! Перший крок у вирішенні цієї
проблеми вже зроблено: у роботі законопроект, в якому передбачається
кримінальна відповідальність за самозахоплення землі. Але цей захід скоріше
превентивний і не вирішує проблеми в цілому!
По-друге, я вважав би за необхідне дати новий поштовх процесові надання
статусу курортів курортним територіям, що поставить використання землі на цих
територіях у суворі рамки закону.
На жаль, незважаючи на вимоги Закону України "Про курорти", і
дотепер цей процес іде неприпустимо важко й довго. У результаті в усій Україні
за 6 років тільки дві території - Бердянськ і Саки - одержали статус курорту
загальнодержавного значення.
Чомусь склалася помилкова думка, що ініціаторами клопотання про надання
території статусу курортної повинні бути тільки представники місцевих рад.
Але саме вони і не горять таким бажанням. І, думаю, не треба пояснювати,
чому! Але стаття 8 Закону "Про курорти" надає це право і центральним,
і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування або іншим
зацікавленим підприємствам, організаціям, громадянам.
Не розумію і не приймаю стан речей, коли від позиції якогось Івана
Івановича або Івана Никифоровича, продиктованої містечковими та меркантильними
інтересами, повинна залежати доля того або іншого регіону.
Думаю, що сьогодні керівникам курортних регіонів потрібно визначитися з
конкретними територіями, яким необхідно присвоїти статус курортних, і
прискорити цю роботу в практичному плані.
Наступне питання, яке обговорюється вже багато років, - це створення на
центральному рівні структури, що відповідала б за реалізацію державної політики
у сфері курортів, використання й охорону природних лікувальних ресурсів.
Напевно, не всім відомо, що відповідно до чинного законодавства функції
державного управління курортною діяльністю з різних питань покладені одночасно
на сім відомств і міністерств, що нагадує відоме прислів'я: "У семи няньок
дитя без ока". І це не рахуючи десятків контролюючих служб - МНС, СЕС,
різних інспекцій.
Можна сказати, ледве не останніми днями прийнята довгоочікувана постанова
Кабінету Міністрів України, якою спеціальним уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань діяльності курортів визначено Міністерство культури і
туризму України. Хтось, мабуть, зрадіє, хтось засмутиться. Я не бачу причин ні
для того, ні для іншого. Оптимальність і дієвість цього рішення або
підтвердить, або ні тільки час і конкретні заходи міністерства.
Четвертий напрямок, напевно, найбільш складний у виконанні. Це необхідні
корективи в економіці галузі. Готуючись до засідання комітету, я зробив запит
до Держкомітету статистики з проханням надати наявну інформацію про роботу
галузі. Інформацію я одержав. Але ось що розчарувало: "Держкомітет не має
інформації про санаторно-курортні й оздоровчі заклади, дитячі табори і
туристичні підприємства, що належать фізичним особам-підприємцям. Держкомітет
не володіє інформацією про надходження до бюджетів усіх рівнів від діяльності санаторно-курортних і
оздоровчих установ".
Фактично курортно-туристичний комплекс не виділений сьогодні як галузь
економіки, хоча всі розуміють його роль у стимулюванні розвитку інших галузей і
курортних регіонів у цілому.
За такого стану справ з обліком і звітністю, боюся, ми ще довго будемо
говорити про економіку галузі в припускальному тоні.
Кілька років тому, коли я обіймав посаду Голови Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, на виїзному засіданні Кабінету Міністрів України в Криму під
час розгляду питання про затвердження програми "Морський берег" я
висловив сумнів у можливості держави виділити величезні кошти в рамках цієї
програми. Тодішній прем'єр-міністр мої
побоювання відкинув, і рішення все ж було прийнято. На жаль, нині мої слова
справдилися, і програму спіткала доля низки інших, призупинених через
відсутність фінансування.
Тому вважаю, що треба чесно визнати: в держави на сьогодні реальних
можливостей виділити необхідні кошти для розвитку галузі і курортних регіонів
немає. У такому випадку необхідно шукати, виявляти і підтримувати можливості
регіонів на місцях поліпшити інвестиційний клімат.
Звичайно ж, у кожному курортному регіоні країни є свої особливості. Але в
кожному з них можна визначити зону пріоритетного розвитку і створити в ній
умови, за яких для інвесторів стане вигідним і будівництво нових об'єктів, і
вкладення в реконструкцію старих.
Уже не раз казали про те, що ліквідація нульової ставки ПДВ на наші
послуги не збагатила державу, а ось те, що вимила частину оборотних коштів у
підприємств, які орієнтуються на експорт своїх послуг, - це факт!
Вважаю, що з цього приводу необхідно додатково попрацювати колегам
бюджетного комітету і Кабінету Міністрів.
Значні резерви відкриває легалізація відпочинку в так званому приватному
секторі. Нині я готую пропозиції з цього приводу у вигляді законопроекту і буду
радий, якщо до цього процесу приєднаються усі зацікавлені особи.
Звичайно ж, існує безліч проблем і питань, які необхідно вирішувати. Це
проблеми лікувальної бази, створення і використання методик лікування. Тому я
запропонував продовжити розмову і провести її в рамках виїзного засідання
комітету в I кварталі 2007 року на базі цілорічного курорту
"Трускавець" із залученням фахівців-курортологів з усієї України. Тим
більше, що Карпатський регіон останнім часом демонструє найвище зростання
наданих курортних послуг при одночасному збільшенні капітальних вкладень.
Результатом такого всеукраїнського професійного обговорення і могли б стати
реальні, виважені пропозиції з розвитку галузі.
Курорт - це не просто красива або цікава територія.
Курорт - це комплексний соціально-економічний механізм, до діяльності
якого залучені як окремі люди, колективи, підприємства й установи, так і цілі
галузі народного господарства. Від умов їхнього функціонування і взаємодії
залежить добробут усіх: окремої родини, населеного пункту, регіонів і навіть
країни.
І, напевно, те, що в 2007 році виповнюється 200 років курортній справі
нашої країни, дає надію всім професіоналам галузі, що в нас є можливості
зробити 2007 рік переломним у її реформуванні й відновленні.
Борис ДЕЙЧ,
народний депутат України
("Голос України" №231, 6 грудня 2006 року)
Севастополь
"Південний вектор": перспективи та проблеми
Наша газета вже привертала увагу читачів до висновків,
здобутих в дискусії аналітиків, яка відбулася на "Севастопольському форумі",
проведеному Центром "Софія" разом з "Українським клубом" в Севастополі в жовтні
нинішнього року ("День", №187, №201). В цьому сенсі мають велике значення думки
про те, що "Південний вектор" в політичній стратегії України — як внутрішній, в
розумінні роботи в південних регіонах країни, так і зовнішній, в розумінні
відносин з країнами на південь від України — має не просто велике значення, а
зростаючу функціональність. Отже, сьогодні — думки з цього приводу.
РЕГІОН ЯК
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ФЕНОМЕН
Не секрет, що теорія регіонального управління сьогодні в Україні змушена
крокувати переважно по суцільній цілині. Воно й не дивно, бо теоретики
спотикаються навіть на визначенні самого поняття регіон. Так, Зіновій Варналій
вважає, що це не менше ніж обласна територіальна одиниця, а точніше: "територія
АР Крим, області, Києва і Севастополя". Тобто все те, що нині реально
підпорядковується Києву. Але поняття "регіон" часто застосовується навіть
стосовно до району. З іншого боку — а що ж тоді Донбас? Донецький вчений Юрій
Макогон запропонував "новий механізм побудови територіальної системи України на
основі створення і розвитку територіально-промислових регіонів", чим фактично
повернув із забуття колишній винахід хрущовського часу — раднаргоспи. Його
колеги навіть запатентували "гравітаційну модель інтеграційних процесів", яка
дала можливість побачити в новому світлі, як вони кажуть, регіональну політику.
За його концепцією, Україна поділяється на 9 територіально-промислових регіонів
по 2—3 області, і саме їм, — а не областям! — делегуються повноваження
визначати основні напрямки економічної політики. І це не жарти, бо йдеться про
права в розподілі бюджету, створенні технопарків і ВЕЗ, ТПР, запровадження
інновацій, будівництво промислових і соціальних об’єктів. Звичайно, це нове
слово в економічному устрої України, яке не має нічого спільного з
беззмістовною теорією федералізації, однак корисне вже тим, що визначає для
кожного такого мегарегіону провідний вид діяльності, який може стати стрижнем
прориву для підвищення рівня життя в ньому.
Скажімо, на першому круглому столі учасники довго сперечалися, який з
економічних напрямків може бути провідним для Криму. Одні активно заперечували
очевидну концепцію про те, що провідною ланкою кримської економіки має бути
сфера курорту і туризму, навколо якого має розвиватися весь економічний
комплекс регіону. За їх концепцією, Крим має бути комплексним економічним
регіоном, тобто в ньому мають розвиватися як промисловість, так і курорт. Інші
твердили, що це звичайний радянський підхід, в руслі якого за умов командної
економіки і було побудовано в Криму хімічний промисловий комплекс, несумісний,
як зараз вважають, з курортом. Однак слід також мати на увазі, що тепер, за
умов вільної ринкової економіки, інвестори, незважаючи на концепції теоретиків,
природно будуть вкладати гроші в будівництво готелів, пансіонатів, спеціальних
портів для морських круїзних яхт, великих курортно-туристичних комплексів та в
розвиток супутніх галузей — аграрного сектора і переробних підприємств, нові
види курортного транспорту, які навряд чи можна вважати цiлком промисловістю,
будуть розвивати сферу культури, банки, зв’язок тощо. Тим більше, що Крим як
курорт освоєний тільки на третину, а дві третини — курортна цілина, яка просто
обіцяє надзвичайно вигідні інвестиції. Це Тарханкут і Донузлав, Керченський
півострів, узбережжя Азовського моря, Арабатська стрілка. Саме розвиток
курортної галузі, за стратегічними проектами, передбачає доведення щорічного
потоку туристів у Крим за найближчі 15 років до 20—25 мільйонів осіб. І навряд
чи тепер вільному капіталісту спаде на думку побудувати в Криму ще хоч би один
завод типу хімічного комплексу чи підприємство для виготовлення тракторів та комбайнів,
причепів тощо, як це було раніше. Причина одна — особливості регіону зумовлюють
більш вигідне інвестування в курортно-туристичну галузь. А в Запоріжжі,
наприклад, навпаки, умови регіону зумовлюють більш вигідне інвестування в
промисловість, і навряд чи хтось буде будувати там нові санаторії чи
пансіонати. Тепер, коли громадськість Західного Криму примусила Президента
України відмінити указ про будівництво порту на Донузлаві, досить
проблематичним стає для Криму і розвиток транспорту та ріст перевезень, хоч
Крим є одним з найбільш вигідних транзитних регіонів. Під таким же питанням
зараз проект побудови порту на озері Тобечик в Східному Криму, про що вже писав
"День".
СТАРІ ПОМИЛКИ — НОВІ
ПРОБЛЕМИ
Хоча останні реалії дали підставу представнику центру "Номос" із
Севастополя Павлу Лакійчуку оцінити ці рішення як помилкові. Він повідомив, що,
за інформацією "Номосу", Росія в сусідній Кубані і Краснодарському краї, які
мають аналогічні з Кримом курортно- екологічні умови, активно розвиває саме
портову інфраструктуру — в найближчому майбутньому стануть до ладу порти на
мисі Залізний Ріг, де організовано перевантаження хімічних вантажів і навіть
аміаку, будується порт Кубань. Причому вони оснащені новим портовим обладнанням
та мають глибоководні причали і довгі причальні стінки, що забезпечить прийом
суден найрізноманітніших типів, на відміну від кримських портів. З одного боку,
вже не можна буде говорити про абсолютну екологічну чистоту Криму, адже ці
порти будуть мати забруднюючий вплив і на український півострів, а з іншого
боку, Росія таким чином перебере на себе абсолютно всі чорноморські перевезення
і Україна, не побудувавши сучасні порти на Донузлаві та Тобечику, втратить
вантажі навіть для портів у Керчі, Феодосії, Євпаторії, Севастополі та Ялті. Морська
галузь України в таких умовах може просто загинути, бо вже на сьогодні
перспективи для конкуренції перевезень на Чорному морі нами втрачені. Фактично
Україна в нинішньому Криму повторила помилку десятирічної давнини, коли було з
надуманих причин зупинено будівництво Кримської атомної станції, яка при поділі
Союзу відійшла б Україні, і ми таким чином втратили надзвичайно потужне джерело
енергії, яке б зараз дуже згодилось Україні, а отримали суперпроблемне місто
Щолкіно. Це сталося, вважають учасники "Севастопольського форуму", саме через
те, що ні тоді, ні зараз регіональна політика в Україні не дійшла до визначення
провідних економічних галузей для кожного регіону. Таким чином, недоліки
управління регіонами вже призвели і до явних економічних втрат, і до втрати
загальної перспективи країни.
ЯК ДОСЯГТИ БАЛАНСУ
ЦЕНТРАЛІЗМУ ТА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ?
У цьому сенсі в багатьох політиків в Києві може виникнути бажання сісти і
розписати для кожного регіону "завдання на сьогодні і завтра". Олександр
Дергачов попереджає про неефективність цього шляху. На його думку, сьогодні в
країні існує двовладдя, яке може трансформуватися в новий тоталітаризм. І
справді, після політичної реформи, коли зросла роль партій, після формування
партійної коаліції, сталося так, що все частіше функції органів державного
управління перебирають на себе партійні штаби. Рішення партійних органів стають
керівними для органів державної влади. Фактично, якщо президентський центр буде
все більше здавати владу, а партійна коаліція буде все більше перебирати її на
себе, у нас чим далі, тим бiльш явно буде виникати "новий ЦК КПРС", рішення
якого будуть "єдино правильними і загальнообов’язковими". Наша система
управління характеризується інтелектуальною слабкістю партій, дисциплінарною
силою кланів, а це приводить до того, що в країні утворилися центри
надпрезидентської і надпрем’єрської влади, а всі політичні пертурбації не
призвели до зміни еліт та призову нових інтелектуальних сил. На думку
Олександра Дергачова, це може призвести до ілюзорної ефективності авторитарного
управління, яке може знову встановитися в Україні. Хоч надзвичайна
неефективність випробуваної вже в нас у радянський час компартійної
авторитарної системи свідчить про небажаність такої реінкарнації нашої
партійно-адміністративної системи, як би вона не називалась. Тим більше, що
ефективність тоталітаризму вичерпується швидко, а встановлюється він, як
правило, надовго. Причина в тому, що в умовах демократії стають надзвичайно
важливими такі параметри суспільства загалом, яких ми ще не маємо. Скажімо, для
нас характерна низька якість політичних організацій, недостатня політична
культура. Той факт, що в нас не існує довиборного відбору кандидатів,
призводить до таких виборів, коли або нема реального вибору між кандидатами,
або доводиться вибирати з двох бiд меншу. І справді, каже Олександр Дергачов, у
нас пройшли такі кандидати, які б у зрілих демократичних суспільствах не мали б
жодних шансів, адже неясності з біографіями та джерелами доходів в них, як
правило, призводять до негайного відсіювання ще до виборів.
У нас "важка спадщина" і "важка держава" в тому сенсі, що вона концентрує
в собi багато невластивих їй повноважень. Ї потреба дня полягає в тому, щоб
полегшити її. Олександр Дергачов говорить, що насправді Україні потрібна не
федералізація, а децентралізація, яка залучить до управління регіонами нові
інтелектуальні "потужності", і нові організаційні ресурси. Але ефективно така
система буде існувати лише за умови балансу централізму та децентралізації, а
його Україна поки не має навіть в наукових теоріях. Ми поки не знаємо навіть на
рівні концепцій, яку саме роль мають відігравати еліти, а яку — громади
регіонів. У нас нема правових запобіжників проти неякісних і недемократичних
виборів, проти неякісних еліт, проти засилля кланів, проти домінування
егоїстичних інтересів тощо. Наш парламент перетворився просто на машину для
голосування, яким він штампує рішення партійних організацій в інтересах тих чи
інших соціальних груп, а не держави в цілому. А все це тільки збільшує рецидиви
катастрофічно неякісного регіонального управління.
Далі буде
Микита КАСЬЯНЕНКО, Севастополь
(“День” № 213, 6 грудня 2006 року)
"Південний вектор" і його значення для України
Сьогодні ми завершуємо, розпочату у вчорашньому
номері тему "Південного вектора", його перспектив і проблем, яка обговорювалася
на "Севастопольському форумі" ("День" №187, №201, № 213). Учасники форуму,
проведеного Центром "Софія" разом із "Українським клубом" особливо
підкреслювали значення "Південного вектора" як у внутрішній, так і зовнішній
політичній стратегії України.
Це може здатися парадоксальним, однак, за об’єктивними даними, саме
Південний вектор як стратегічних, так і економічних відносин є найбільш
перспективним, проте саме він розвивається найменш інтенсивно. Так, за даними директора
політичного департаменту МВС України Олександра Цвєткова, повертаючись обличчям
на південь, Україна прилучається до регіону з населенням майже в 350 мільйонів
осіб та величезним річним обігом торгівлі. Сьогодні наша торгівля з країнами
Причорноморського регіону тільки в рамках ОЧЕС становить 7% торговельного
балансу. За обсягами це п’ята частина нашої торгівлі з Європою, 38% торгівлі з
Азією. На думку окремих учасників дискусії, інтереси України сьогодні полягають
саме в тому, щоб за всякої ціни інтегруватися в стратегічні південні як
геополітичні, так і економічні — транспортні, екологічні, політичні — світові
та регіональні структури. На жаль, українські політики сьогодні про це навіть
не думають. Наприклад, залишаються без української участі багато південних
проектів — транспорті магістралі, енерготранспортна магістраль навколо Чорного
моря, видобуток енергоносіїв тощо.
Натомість в соціальній свідомості панують концепції, які, м’яко кажучи,
не відповідають дійсності. Наприклад, експерт Фонду Горбачова з Москви Андрій
Рябов висунув концепцію геополітичної рівноваги в південноукраїнському регіоні.
З цього приводу Сергій Дацюк зауважив, що геополітичний баланс — це конкретна
річ, яку можна пред’явити на той чи інший час. На його думку, сьогодні на півдні
України рівноваги не існує, бо Чорноморський флот Росії, його інфраструктури, а
також філія МДУ забезпечують геополітичне домінування російських геополітичних
інтересів. І є лише два способи, за Дацюком, відновити баланс: або ж ввести в
регіон військову базу НАТО і філію, умовно, Кембріджського університету, або ж
вивести з Севастополя Чорноморський флот і філію МДУ.
Науковець із Національного інституту стратегічних досліджень Євген Шаров
зауважив, що сьогодні ми є, на його думку, "троянським конем США та НАТО в
Європі", в той час як наша держава повинна відігравати, за його баченням, "роль
ключового оператора інтересів Росії в південному та західному напрямку". Як
було зауважено іншими учасниками дискусії, така схема не має нічого спільного з
реальністю. Вплив США на події в Європі зовсім не є опосередкованим Україною, в
тому числі і самі США, і євроатлантична спільнота має в Європі власні
структури, до яких Україна часто не має причетності. "Троянський кінь", якщо й
допустити що він є, розташований не в Києві, а скоріше за все в Брюсселі чи в
інших центрах. По-друге, поведінка Росії яскраво підтверджує, що вона не має
бажання бачити ні Україну, ні кого-небудь іншого в якості оператора власних
інтересів. По-третє, останні заяви політичних діячів Росії, в тому числі і
президента Володимира Путіна про можливий захист інших держав, про неприєднання
до енергетичної хартії тощо, реальне співробітництво Росії з євроатлантичними
структурами та США говорить про те, що Росія прагне випереджати партнерів і
сама нерідко на практиці перебирає на себе роль оператора інтересів практично
всіх своїх сусідів.
Дискусія вчених і аналітиків переконливо довела, що саме сьогодні Україні
потрібна прагматична політика на всіх векторах відносин, бо інколи наші
геополітичні взаємини підпадають під певні міфи, які спотворюють інтереси
України.
СЕВАСТОПОЛЬ ЯК ЛІТНЯ
ПОЛІТИЧНА СТОЛИЦЯ
В дискусіях форуму не раз виникала і обговорювалась ідея перетворення
Севастополя на літню політичну столицю України. І не дивно. З огляду на роль в
історії, на геополітичне значення подій та їхню насиченість за останні два
століття — саме Севастополь займає перше, після Києва, місце, в усякому разі
воно значніше, ніж вага Ялти, яка "приватизувала" цей статус за собою.
Один із круглих столів форуму був присвячений проблемі "переосвоєння"
Криму. Говорили: Кримська автономія і Севастополь в нинішньому вигляді —
джерело проблем. Крим пережив кілька проектів освоєння — послідовно це були
"проект військової бази", проект "дача", проект "курорт". Останніми реалізовано
саме українські проекти, які були, слід зазначити, найбільш продуктивними, бо
були найбільш гуманітарними — будівництво Північно- Кримського каналу, аграрне
освоєння кримського степу, будівництво промислового комплексу з хімічних та
суднобудівних заводів, демілітаризація Севастополя і загалом півострова,
зрештою заснування Верховною Радою України Кримської автономії і повернення
кримських татар з радянської депортації. З одного боку, видно, що на відміну
від російських "проектів завоювання та підкорення", українські проекти були
саме "проектами мирного освоєння". Звичайно, твердження про те, що Україна не
має проекту сучасного освоєння Криму хоч і не абсолютні, але все ж мають під
собою підгрунтя: навіть низка законів і постанов щодо Криму, включаючи останні
рішення РНБОУ та Кабінету Міністрів, що передбачають виділення на стратегічну
програму розвитку Севастополя 8 мільярдів гривень, не є за масштабами
програмою, адекватною геополітичному та стратегічному значенню Криму. Мало
втіхи в тому, що ця програма в стані розробки та становлення. Дійсно, програма
— це процес, однак це тому, що він в Україні реалізується більше стихійно, ніж
планово. Росія реалізує свій багатовіковий "грецький проект", в орбіту якого
потрапляють і Крим з Україною, кримські татари — проект повернення на рідну
землю, а Україна — який? Відповіді на це запитання поки нема, що тільки посилює
значення висновку про те, що стратеги України мають працювати над проектом ще
одного переосвоєння Криму, який би був адекватний як ситуації, так і
геополітичному значенню об’єкта.
ЯК ЗМЕНШИТИ ЗАЛЕЖНІСТЬ
МІСТА ВІД РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ
Один із учасників говорив, що вважати Севастополь військовою базою — це,
як не дивно, історична помилка. Адже хоч і зручно "грозить отсюда туркам", але
Росія в жодній військовій кампанії не змогла утримати Севастополь, а в останню
війну він навіть не зміг стати опорним пунктом для захисту півдня країни, і був
покинутий військами раніше строку, а це значить, що бухти Севастополя мають
обмежене навіть тактичне значення, і не виконують покладених на них
стратегічних сподівань. Отже Севастополь має бути "переосвоєний" Україною в
іншій ролі, оскільки проект "військова база" жодного разу не реалізував своє
надзавдання. Літня політична столиця, курорт, туристичний центр, база лікування,
культурний центр, центр високотехнологічної та інтелектуальної промисловості і
науки, інвестиційний регіон, зрештою майданчик для інтелектуальних штурмів, на
зразок цього "Севастопольського форуму" тощо — ось те, в що має перетворитися
місто, яке на думку учасників форуму, було "поганою військовою базою", але, в
Радянському Союзі було суворо засекречене та закрите від стороннього ока, що,
правда, при наявності космічної фотографії теж уже втратило своє значення.
Олег Лактіонов говорив, що насправді "флоту нема в Севастополі", бо ЧФ
фактично не може реалізувати ті стратегічні цілі, яких прагне Росія, тому те,
що зветься Чорноморським флотом насправді не є "оперативно-стратегічним
об’єднанням", не є суто військовою потугою, а є суб’єктом політичного престижу,
"символічною та історичною спадщиною Росії", але для України і Севастополя — це
робочі місця та прибуток до бюджету. "Росія і сьогодні пішла б із Севастополя,
однак це був би політичний удар, якого не може допустити імперська свідомість",
— каже він. За умови, що без модернізації, яка заборонена, Чорноморський флот
старіє, він стане навіть тактично непотрібним Росії ще раніше, ніж до 2017
року, не дивлячись на всі розмови про продовження строку оренди бази. Однак це
для Росії. А для України?
Чорноморський флот РФ для України — це 97,75 мільйона доларів щороку в
бюджет України, і хоч це цифра значно менша за реальну ціну оренди, однак
замінити миттєво їх іншими джерелами Україна не готова. Фінансування бюджету
міста з усіх джерел за рахунок флоту становить 20—25 відсотків, у тому числі
13% податкового бюджету та 21% пенсійного фонду. Ще більше значення має флот
для життєдіяльності Севастополя. Це 22,9 тисячі робочих місць для цивільного
населення, а якщо врахувати що флот базується також і в Феодосії, Гвардійському
та Качі, то сюди треба додати ще близько 3-х тисяч, а це становить більше 13%
зайнятого населення Севастополя, або 8,8% його трудових ресурсів. За період
1992— 2004 років РФ інвестувала в 164 об’єкти понад 40 мільйонів доларів. Флот
купляє в Україні продукцію сільського господарства та легкої промисловості,
паливо та мастильні матеріали тощо. Таким чином, якщо вихід флоту буде раптовим
і непідготовленим, як це зробили російські військові в Балаклаві, на Донузлаві,
в інших військових частинах, які вони залишили в такому стані, наче після
бомбардування, то Севастополь потрапить фактично в стан колапсу, з якого вийти
буде надзвичайно важко, а тому аналітики вже сьогодні мають прораховувати
варіанти компенсацій. Завдання полягає в тому, щоб за 5—8 років зменшити
залежність міста від російського флоту до некритичного рівня.
Присутність російського флоту в Севастополі має і політичні аспекти.
Сьогодні поведінка російських військових, за висновком центру "Номос", — це
типовий зразок "демократичної експансії", коли відбувається неформальне
втягування України в свою орбіту, до якого підключені російський капітал, що
базується в Севастополі, гуманітарні інститути на зразок МДУ, ЗМІ, спецслужби,
церква тощо. Це вістря пропаганди "російської ідеї" як такої в Криму і в
Україні. Ми можемо говорити, що частина формально і юридично української
території перебуває більшою чи меншою мірою під фактичним суверенітетом Росії,
особливо це стосується території маяків. І все ж варіант виходу з Севастополя,
говорять аналітики, сама Росія розглядає як найбільш вірогідний. Отже, в
України є мінімальний запас часу для розробки та реалізації програм щодо
створення в Севастополі і в Криму структур, здатних замінити соціальну та
економічну складову, яку в його інфраструктурі зараз посідає ЧФ Росії, —
вважають аналітики севастопольського центру "Номос" Сергій Кулик та Дмитро
Штибліков.
Микита КАСЬЯНЕНКО, Севастополь
(“День” № 214, 7 грудня 2006 року)
Події. Трагедії. Надзвичайні ситуації. Кримінал.
В Крыму раскрыт ряд заказных убийств и обнаружен тайник с оружием "башмаков" и
"сейлемовцев"
Во время совместной операции с правоохранителями Херсонской и
Николаевской областей Управлением оперативных разработок при Департаменте
уголовного розыска МВД Украины
раскрыто несколько тяжких
преступлений, в т.ч. заказных
убийств, совершенных участниками
организованных преступных группировок Крыма в
период 1990-2006 гг., — сообщили в Департаменте
общественных связей МВД Украины.
В
Херсонской области правоохранители
обнаружили и изъяли тайник
оружия, принадлежащего участникам
ОПГ "Данилы", где хранились пистолет "Беретта", пистолет "ПСМ", пистолет-автомат "Боре" и глушитель к нему, 89 разнообразных
зарядов к изъятому оружию.
Как
сообщили в Департаменте, именно
это оружие использовалось участниками
организованных преступных
группировок "Башмаки" (лидер Александр Д., прозвище Данила) и "Сейлем" (лидер Александр М., прозвище Меля).
Подготовила Г.УСЕЙНОВА
(“Голос Крыма” №49, 1 декабря 2006 года)
Крым захватили рейдеры
В Автономной Республике Крым 12 организованных бизнес-структур занимаются рейдерством.
Об этом сообщил прокурор Крыма Виктор Шемчук.
"В
Англии рейдерами называли военные корабли, получавшие от королевы разрешение грабить торговые суда
других стран, с которыми Англия находилась в состоянии войны, — сказал крымский прокурор. — Кто у нас освятил рейдеров, кто у нас предоставил лицензию
рейдерам на разворовывание — мне об этом не известно".
При
этом Шемчук отметил, что всем понятно: рейдеры — это организованные преступные бизнес-группировки. "Чтобы проводить такие крупномасштабные
операции или
боевые акции, которые проводят рейдеры в Крыму, надо иметь хорошую
экономическую основу", — добавил прокурор Крымской автономии.
По
его словам, сегодня органами прокуратуры расследуются пять уголовных дел по факту силового захвата
представителями различных
структур имущества других субъектов
предпринимательской деятельности.
(“Вечерние вести” №180, 6 декабря 2006 года)
ПОСЛЕ ЗАДЕРЖАНИЯ МИЛИЦЕЙСКИЙ СЛЕДОВАТЕЛЬ, ОБВОРОВАВШИЙ
МАГАЗИН В СИМФЕРОПОЛЕ, ОБЪЯСНИЛ, ЧТО, СОВЕРШАЯ КРАЖУ, ХОТЕЛ... ПОНЯТЬ ПСИХОЛОГИЮ ВОРА
Магазин офисной
мебели, расположенный на улице Козлова в Симферополе, 23-летний следователь
одного из райотделов городской милиции и его сообщник - проектировщик исследовательского
института - обворовали около четырех часов утра. Вынесли они имущества на 12
тысяч гривен, сообщил собкору "ФАКТОВ" Елене Озерян прокурор
Симферополя Родион Ратиа.
- Подозреваемые
были задержаны в тот же день, сейчас идет расследование, - говорит Р. Ратиа. -
Предстоит выяснить много нюансов. К примеру, почему в магазине не сработала
сигнализация: то ли милиционер сам отключил ее, узнав код на пункте охраны, то
ли это сделал сотрудник охраны. Любопытно, что следователю прокуратуры, расследующему
это преступление, милиционер заявил, что пошел грабить магазин, так как...
"хотел изучить психологию вора изнутри".
По информации
пресс-службы прокуратуры Крыма, в текущем году ее сотрудниками были
расследованы и направлены в суд 22 уголовных дела о преступлениях, совершенных
крымскими милиционерами. В основном это дела о преступлениях, связанных с
коррупцией (получение и вымогание взяток, злоупотребление служебным
положением), а также использованием незаконных методов дознания и досудебного
следствия (применение физического насилия к
подозреваемым).
(“Факты” № 228, 7 декабря 2006 года)
А тепер "самоузаконення"?
Що можна протиставити рейдерству та корупції
Останнім часом рейдерство взялося за нову для
себе справу. Окрім протиправного заволодіння чужим бізнесом чи майном, воно
вийшло ще й на "самоузаконення" власності, яка не належить захоплювальникам,
шляхом використання неправосудних і незаконних судових рішень. Рейдерство стало
високоприбутковим бізнесом для організованих злочинних угруповань. Звичайно,
воно "процвітає" і в Криму. Як протистоїть йому прокуратура автономії? Про це
"День" вів розмову з прокурором АРК, державним радником юстиції III класу
Віктором ШЕМЧУКОМ.
— Якщо термін
"самозахоплення" для Криму вже став звичним, то "самоузаконення" — це щось
нове. Наскільки широко, за даними прокуратури, поширене рейдерство в Криму, чи
завжди це незаконні дії та чи вдається органам прокуратури боротися з ними?
— Слід сказати, що в Криму рейдери широко використовують корумпованість
судової та правової систем, відсутність дієвих юридичних важелів для гарантій
прав власності та слабкість місцевої влади, яка спостерігає за цим "крізь
пальці". Робота правоохоронців сьогодні значною мірою не ефективна тому, що, з
одного боку, нема чіткої волі правових органів для боротьби з цим явищем, а з
іншого — саме поняття рейдерства ще не передбачене у кримінальному
законодавстві України.
Однак, незважаючи на ці негативні чинники, органами прокуратури
Автономної Республіки Крим за фактами незаконного захоплення підприємств
порушено та розслідуються кримінальні справи, а з метою протидії незаконному
захопленню державного майна, власності та земельних ділянок упродовж 2005—2006
років активно вживалися заходи цивільно-правового характеру. Так, прокурором
Київського району Сімферополя було порушено кримінальну справу щодо службових
осіб, які подали до Господарського суду АР Крим завідомо неправдиві документи,
на підставі яких судом винесено рішення про визнання за ними права власності на
споруду, що на законних підставах належала іншим суб’єктам. З матеріалів цієї
кримінальної справи видно, що захоплення майна стало можливим унаслідок
винесення суддею явно неправосудного рішення. В ході розслідування справи було
з’ясовано, що засновниками вказаного "рейдерського підприємства" є ряд
суб’єктів, щодо керівників яких прокуратурою розслідувалися кримінальні справи.
Встановлено, що ці люди в такий же спосіб намагалися заволодіти мережею
автобусних перевезень та матеріальною базою підприємства "КримАвтоТранс".
Вивчення та аналіз матеріалів обох кримінальних справ у прокуратурі автономії
підтвердили, що злочинні дії службових осіб цих суб’єктів господарської
діяльності носять характер рейдерства та взаємопов’язанi. За наведених обставин
мною було дано вказівку зазначені справи об’єднати в одне провадження, а
досудове слідство доручити слідчому відділу прокуратури автономії. Слідство
триває.
—Чи є у правників
реальні можливості законно протистояти рейдерству?
— Звичайно є. Особливо тоді, коли справи стосуються державного майна. З
метою протидії "чорному" рейдерству прокуратурою Криму широко використовувалися
повноваження щодо ініціювання перегляду незаконних судових рішень. Усього за
період 2005—2006 років міськрайпрокурорами ініційовано перегляд в апеляційному
та касаційному порядку 537 судових рішень, у тому числі у 2006 році тільки
прокуратурою АР Крим внесено 22 апеляційні та касаційні скарги на судові
рішення, за якими відповідачі на порушення вимог закону набували право
власності на державне майно.
Зокрема, ухвалою господарського суду АР Крим від 31 серпня 2004 року
затверджено мирову угоду, яку укладено між боржником — Кримським
республіканським підприємством "Азовський лікеро-горілчаний завод", який
входить до складу державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, та кредитором
— ТОВ "Міленіум ЛТД" у справі про банкрутство заводу. Згідно з умовами мирової
угоди, кредитор бере на себе зобов’язання погасити борги заводу та набуває
право власності на майно боржника. Прокуратурою Криму було внесене касаційне
подання, оскільки під час розгляду справи порушено положення постанови
Верховної Ради Криму "Про порядок управління майном, що належить Автономній
Республіці Крим" та відчужено основні засоби без згоди Фонду майна. Постановою
Вищого господарського суду це подання задоволено, ухвалу господарського суду
скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Аналогічне рішення ухвалив і господарський суд Криму в грудні 2005 року.
Ним було задоволено позови ТОВ"МАС" до Фонду майна і за позивачем визнано
переважне право на викуп нерухомого майна — споруд Кримського республіканського
науково-дослідного інституту фізичних методів лікування і медичної кліматології
ім. І.М. Сеченова, що розташовані у м. Ялта, на підставі проведених покращень.
Прокуратурою Криму було внесено 10 касаційних подань, оскільки судами було
порушено вимоги Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу
приватизацію), Закону "Про державну програму приватизації на 2000—2002 роки".
Постановами Вищого господарського суду України касаційні подання прокуратури
задоволено, судові рішення скасовано, справи направлено на новий розгляд.
— Але чи дійсно майно
реально повертається державі або ж попереднім власникам? Адже не секрет, що
"рейдери" влаштовують надзвичайно довгі судові процеси, використовуючи в цей час
майно на свій розсуд...
— У випадках скасування незаконних рішень прокуратура Криму терміново
вживає заходiв для повернення майна у державну власність. Зокрема, постановою
Верховного Суду України в березні 2006 року скасовано постанову Вищого господарського
суду України і постанову Севастопольського апеляційного Господарського суду та
господарського суду Криму щодо договору купівлі- продажу майна санаторію
"Іскра". Договір визнано недійсним, а АТЗТ "Аспект" зобов’язано повернути
санаторію майно. Крім того, рішенням Господарського суду Криму в квітні 2006
року визнано недійсним акт списання основних засобів з балансу санаторію. Ця
справа була доведена нами до кінця. Прокурор Євпаторії подав до Господарського
суду Криму позовну заяву про визнання недійсним установчого договору ТОВ
"Промхолдинг" у частині внесення АТЗТ "Аспект" до статутного фонду підприємства
майна санаторію "Іскра", яким воно заволоділо незаконно, і про його повернення
санаторію. Справа перебуває зараз на розгляді Господарського суду Криму.
— Ключовими для
рейдерства є незаконні рішення судових органів. Чи можна з цим боротися?
— Під час перевірок, проведених прокуратурою Криму впродовж двох останніх
років, виявлено непоодинокі випадки, коли судові органи незаконно втручаються в
господарські відносини, перешкоджають нормальній діяльності суб’єктів
господарювання. Найчастіше це відбувається при розгляді справ щодо спірних
об’єктів нерухомості або господарських товариств, які, здебільшого, знаходяться
за межами Криму. Характерним для цих справ є той факт, що після подачі (з
істотними порушеннями норм процесуального права) позову суди приймають ухвали,
якими, нiби для забезпечення майбутнього рішення, так чи інакше паралізується
робота того чи іншого підприємства. Наприклад, у жовтні нинішнього року суддею
Алуштинського міського суду ухвалено начебто для забезпечення позову однієї з
громадянок міста заборонити всім уповноваженим особам чинити будь-які перешкоди
їй у користуванні нерухомим майном ринків. Більше того — було вирішено також
заборонити будь-які перешкоди у доступі на територію ринку та до будь- яких
його приміщень. Особливий пункт цього рішення — заборонити навіть знаходитись
за адресою ринку в Дніпропетровську та в будь-яких його приміщеннях працівникам
та представникам, а також будь-яким іншим юридичним особам, які мали на те
законне право. Тобто суддя заходами про забезпечення позову вже до прийняття
рішення фактично задовольняв сам позов. Після втручання прокуратури ухвалою
того ж судді Алуштинського міського суду вже у листопаді 2006 року всі "заходи"
щодо забезпечення позову цієї громадянки скасовані. А прокуратурою Криму
направлено заяву голові Ради суддів місцевих та апеляційного судів Криму щодо
дисциплінарної відповідальності судді Алуштинського суду.
Аналогічний випадок був у Феодосії. Прокурор міста оскаржив рішення суду
за позовом Промислово-фінансового консорціуму "Придніпров’я" до ряду громадян
та ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" про усунення перешкод у реалізації
права власності. Суд прийняв три ухвали про забезпечення позову шляхом заборони
сторонам та іншим особам здійснювати будь-які дії щодо акцій. Цим же рішенням,
зокрема, визнано загальні збори акціонерів ВАТ "Нікопольський завод
феросплавів" неправомочними, а всі рішення, неправомірними і такими, що не підлягають
виконанню. За поданням прокурора Апеляційний суд Криму скасував ухвали
Феодосійського міського суду. За таких обставин ще в лютому 2006 року голові
Ради суддів місцевих та апеляційного судів Криму прокуратурою направлено
звернення про ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність судді. У
березні 2006 року нам надійшло повідомлення, що наше звернення задоволено, а
Вища кваліфікаційна комісія суддів України прийняла рішення про пониження
кваліфікаційного класу судді.
— Які заходи, з вашої
точки зору, мала б вжити держава та законодавець для запобігання рейдерству?
— Як основну підставу для "входу на підприємство" рейдери використовують
судові рішення, які можуть виноситися судами будь-якого регіону, про що
красномовно свідчать вищевказані приклади. За таких обставин кримська
прокуратура вважає за необхідне якнайшвидше ініціювати внесення відповідних
змін в чинне законодавство, створення державного органу (можливо у структурі
МВС чи Мін’юсту), який би протидіяв рейдерству та передбачити у Кримінальному
кодексі відповідальність саме за такі злочини.
Микита КАСЬЯНЕНКО, Севастополь
(“День” № 214, 7 грудня 2006 року)
УСІ МИ ВЧИЛИСЯ ПОТРОХУ, КОЛИ-НЕБУДЬ І ЯК-НЕБУДЬ...
У Криму республіканська прокуратура розпочинає тотальну перевірку
дипломів про вищу освіту у кримських урядовців і депутатів. Як вже
повідомлялося, два тижні тому Представник Президента України в Криму Геннадій
Москаль піймав на підробленому дипломі одного з активістів Партії регіонів,
який претендував на посаду глави Ленінської районної держадміністрації.
Оскільки таких фактів у Криму виявилося чимало, то до цієї справи
підключилися правоохоронці. Трохи більше двох тижнів тому Г. Москаль виявив, що
кримський уряд висунув “регіонала” Анатолія Петрищева на посаду голови
Ленінської районної держадміністрації. У своїй анкеті-автобіографії той вказав,
що закінчив Таврійську державну агротехнічну академію за спеціальністю
"Механізація сільського господарства", а також надав диплом про закінчення
вказаного вищого навчального закладу. Але на запит академія повідомила, що
Петрищев ніколи там не навчався, диплом на його ім’я не видавався і є
фальшивим. Оскільки таке явище в Криму набрало масового характеру, представник
глави держави звернувся до Головного управління МВС України в АРК та прокуратури
автономії провести перевірку щодо відповідності та дійсності представлених
дипломів головами районних рад, райдержадміністрацій та їхніх заступників,
міністрами і членами Ради міністрів АРК, а також депутатами Криму.
За повідомленням прокуратури АРК, тільки у Сімферополі порушили 11
кримінальних справ. Правоохоронці не називають прізвищ, але натякають, що
фальшиві дипломи у посадовців – явище масове, і результати перевірки можуть
бути сенсаційними.
Щодо Петрищева, то прокуратура порушила справу, але розслідування
проводить міліція – це її компетенція. Сам Петрищев давати свідчення
відмовився.
Олександр ПУШКІН
(RadioSvoboda.ua)
(“Кримська світлиця” №50, 8 грудня 2006 року)
КРЫМСКОТАТАРСКИЙ ТЕАТР ОПЯТЬ ПОДВЕРГСЯ НАПАДЕНИЮ
ХУЛИГАНОВ ИЛИ ЭТО ОЧЕРЕДНАЯ ВЫХОДКА ПРОВОКАТОРОВ?
В
отношении Крымскотатарского академического театра в Симферополе опять совершена безобразная выходка. Глубокой ночью неизвестными
были разбиты стекла фойе театра,
уничтожены
афиши спектаклей. Об этом сообщил директор театра заслуженный деятель искусств Украины Билял Билялов. Несмотря
на то,
что дежурный тут же оповестил об этом факте по телефону 02
дежурного на пульте, никто на место
происшествия не прибыл. "Мы по
таким мелочам не выезжаем, — сообщили из милиции мне по телефону",— сказал Сейдамет Репиев, дежуривший в театре в эту ночь.
На
вопрос "Как вы расцениваете случившееся?"
директор театра Б. Билялов ответил: "Это
уже третий такой случай в отношении театра.
Мне кажется, судя по тенденции, что все
это происходит на этнической почве. Мы уже витрину афиш и объявлений стараемся не
оформлять красиво и красочно, даже
не делаем подсветку, чтобы не вызывать раздражения у некоторой части
населения. Однако, несмотря на это, нам уже
третий раз разбивают витрину.
- Милиция предпринимала какие-то меры?
- Милиция только приезжает, протокол оформляет и все, а в
этот раз вообще не приехала. Никаких мер не принимают, это только лишние и бесполезные хлопоты для нас. Смысла нет никакого.
- Рядом, в 100
метрах от театра, находится ГУ МВД Украины в Крыму. Реакция какая-то есть с их стороны на случившееся?
- Честно сказать,
никакой реакции нет.
Совсем недавно, 15 ноября, можно сказать, аналогичное происшествие произошло с редакцией журнала "Йылдыз",
расположенной в
Симферополе по проспекту Вернадского. Здесь
тоже под покровом ночи неизвестные взломали решетки окон, разбили стекло и попытались проникнуть в помещение
редакции, но этому помешала реакция
жителей дома, включивших на ночной шум в
своих квартирах свет. Наутро здесь побывала
милиция из Киевского РОВД во главе с начальником и составила протокол. Как и
в случае с театром, результаты работы
милиции, которая нас за наши же деньги "бережет", налицо, вернее, никаких
результатов попросту нет, так же как
и в случае с вбросом 16 сентября в помещение
благотворительного фонда "Крым", где
располагается Меджлис, взрывчатого вещества, которое, между прочим, зафиксировали камеры наблюдения. Наверное, это тоже
"мелочи", но поразительно последовательные
и избирательные в отношении определенного
театра, журнала и организации. Впрочем, в Крыму давно уже привыкли делить все на своих и чужих. Даже памятники здесь подвергаются актам
вандализма по национальному признаку.
Например,
в г. Карасубазаре (Белогорске) в канун праздника Рамазан уже во второй раз в центре города, перед
зданием районного суда, сломали
ногу у памятника поэту и ученому
Бекиру Чобан-заде. Между тем в
городе на протяжении десятилетии мирно стоят памятники Калинину,
Ленину, защитникам отечества и никто их не трогает, но кому-то не дает
покоя именно памятник Бекира Чобан-заде, уроженца Карасубазара, репрессированного в 1937 году. Каким нелю-дем надо быть,
чтобы надругаться над памятью поэта и ученого, у которого и могилы-то нет на этой земле. Что это? Вызов, насмешка или откровенная провокация?
Виновных
не нашли и вряд ли их ищут.
Запрос депутата горсовета
А.Мустафаева по этому факту
начальнику местной милиции пока
остается без ответа. Наверное,
здесь тоже, как и в Симферополе,
случившееся считают мелочью.
Дилявер ОСМАНОВ
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
Затянувшийся поиск истины становится мучительным
Судебный
процесс по уголовному делу №148231 затянулся на многие годы, а люди, чьей судьбы оно касается, живут под
"дс-мокловым
мечом". Думаю, покой им и не снится, потому что самого сна, т.е. отдыха, тоже нет. Суд должен был
определить, кто и в чем виновен или не виновен. Прошло уже 6 лет, а вопрос остается открытым.
В конце 1999 года в Крыму громко
было заявлено о возбуждении уголовного
дела по различным статьям, связанного со злоупотреблениями и присвоением государственных средств. Под следствием находились: Эдем Куртиев,
работавший заместителем Феодосийского городского головы, Абмежит Сулейманов, в то время уже не работавший, Арзы Аметова —
инженер технического надзора Управления
капитального строительства Госкомнаца
АР Крым, Джемиль Иззетов — проектировщик 000 "Ара-бат", Мухаммед
Мамбетов — в то время уже не работавший.
Пока шло следствие, мера пресечения
для обвиняемых была
различной, и многие содержались под стражей от 4 до 32
месяцев, хотя судом виновными они не были
признаны. Обвиняемая Фатиме Су-лейманова
была на 7 месяце беременности, когда ее
объявили в розыск. За истекшие годы
умерли двое родителей людей,
причастных к этому процессу, и двое
свидетелей. Первый судебный процесс длился
в 2002 г. несколько месяцев. Постановлением Керченского местного суда АР Крым от 28
августа 2002 г. дело было возвращено для дополнительного расследования. Дело вновь рассматривалось в суде в 2004
г. около 4 месяцев и было возвращено на повторную экспертизу некоторых бухгалтерских и строительно-технических данных. Уже 10
месяцев длится слушание данного дела в 2006 году.
В своем Обращении к средствам массовой информации депутат Верховной Рады
Автономной Республики Крым А.Сулейманов просит оказать содействие в соблюдении конституционных прав граждан Украины при ведении
судопроизводста, указывая на основные принципы:принцип законности, обеспечения прав граждан неисудебную защиту, равенство
всех перед законом и судом, состязательности сторон и свободы в предоставлении суду своих
доказательств и в доказательстве перед судом их убедительности; принцип всесторонности, полноты и объективности исследований
обстоятельств дела; презумпция невиновности. А.Сулейманов
пишет, что и на нынешнем судебном заседании в
очередной раз попираются конституционные права подсудимых — граждан Украины,
участвующих в данном судебном
процессе, а именно:
— отказано в ходатайстве вызова на судебный
процесс старшего следователя по
особо важным делам ГСУ МВД Украины, полковника милиции В.Кирсанова, который долгое время вел
это уголовное дело, а впоследствии,
как явствует из ксерокопии его письма (подлинность которого должен установить суд), приложенного к обращению А.Сулейманова,
высказался, что документально доказательств присвоения и растраты бюджетных средств в деле нет
и можно говорить только о злоупотреблении служебным положением;
— отказано в ходатайстве вызова на судебный процесс старшего следователя Э.Селеметовой,
которой также был допущен ряд правонарушений при ведении досудебного следствия, на что указано в Постановлении Керченского городского суда от 28 августа 2002 г.
и вынесено "Частное постановление" о нарушении уголовно-процессуальных норм при производстве
ею досудебного следствия;
— отказано в ходатайстве вызова на судебный процесс начальника Управления капитального строительства
Рескомнаца Крыма, подписавшего в свое время гражданский иск, а последствии написавшего
заявление о том, что подписал
документы под психологическим
давлением следователя и просит
подписанные им документы считать
недействительными (ксерокопия прилагается);
— отказано в ходатайстве вызова на судебный процесс некоторых экспертов, мотивируя это тем,
что вначале обвиняемые должны предоставить суду четко сформулированные вопросы, и лишь после их изу чения суд примет решение,
стоит ли вызывать экспертов;
— зачитывание свидетельских показаний свидетелей, за эти годы ни разу не явившихся на
судебный процесс, несмотря на
противоречия в их показаниях, и
ходатайство подсудимых об их непосредственном допросе на судебном процессе для выявления истины и устранения разногласий и противоречий в показаниях;
— зачитывание свидетельских показаний свидетелей, не явившихся на судебный процесс,
но свидетельствовавшие на первом судебном заседании о том, что показания ими были даны на досудебное следствии под психологическим давлением.
Боль
людей, считающих, чтс их права в
суде ущемляются не может
оставаться вне внимания широкой общественности, которая в демократическом обществе чутко реагирует на такие факты, если он имеют место.
Адиль СЕИТБЕКИРОВ
(“Голос Крыма” №50, 8 декабря 2006 года)
Керченский "Отелло" прикончил четверых
Убийство
четырёх человек произошло в Керчи. Подозреваемый в его
совершении мотивирует преступление ревностью.
Сигнал от
врачей скорой медицинской помощи об обнаружении ими в одной из квартир двух
трупов поступил, как сообщил ЦОС Крымской милиции, поздней ночью. Выехавшие на
место оперативники увидели трупы 52-летнего хозяина жилья и его 38-летней
сожительницы с множественными ножевыми ранениями.
При проведении
опроса в другой квартире был найден труп 39-летнего жильца этого же дома, тоже
с ножевыми ранами. Одновременно отсюда в больницу была доставлена 38-летняя
керчанка с многочисленными ножевыми ранениями шеи и брюшной полости, которая
под утро скончалась. Оперативно к розыску преступников подключилась российская
милиция. По "горячим следам" был задержан 21-летний уроженец Керчи,
который в последнее время проживал в Краснодарском крае.
Как
установлено, вечером во время застолья произошла ссора. Разгорячённый напитками
гость вернулся с ножом сначала в одну квартиру, где совершил двойное убийство,
а затем в соседней нанёс смертельные ранения мужчине и женщине.
Прокуратура
автономии подозревает причастие к преступлению второго человека, неоднократно
судимого, накануне возвратившегося из мест лишения свободы. Возбуждено
уголовное дело, ведётся расследование.
Весь улов конфисковали
Наряд
пограничников и милиции задержал под селом Новоозерным браконьера, в багажнике
автомобиля которого обнаружили осетров, катранов и камбалу общим весом почти
100 килограммов. Вся рыба конфискована, поскольку лов её запрещён, а нарушитель
передан рыбоохране.
По данным
погранслужбы, с начала года в Крыму у 300 задержанных браконьеров конфисковано
около шести тысяч килограммов рыбы и почти шесть километров рыболовных
сетей.
(“Крымская правда” № 226, 9 декабря 2006 года)
ПРИРЕВНОВАВ ВО ВРЕМЯ ЗАСТОЛЬЯ ПОНРАВИВШУЮСЯ ЕМУ ЖЕНЩИНУ,
21-ЛЕТНИЙ РОССИЯНИН ЗАРЕЗАЛ ТРОИХ СОБУТЫЛЬНИКОВ-КЕРЧЕНЦЕВ
От его руки погибла и та, за
которую "заступился" убийца
- Седьмого
декабря приблизительно в два часа ночи в Керченское городское управление
милиции поступил сигнал от врачей скорой медицинской помощи о том, что в одной
из квартир по улице Толстого ими обнаружены два трупа, - рассказывает
руководитель Центра общественных связей ГУ МВД Украины в Крыму Александр
Домбровский. - Выехавшая на место происшествия следственно-оперативная группа
обнаружила трупы 52-летнего хозяина квартиры и его 38-летней сожительницы.
На их телах
были множественные ножевые ранения. Когда стали опрашивать соседей, в другой
квартире сотрудники милиции обнаружили еще один труп - 39-летнего жителя этого
же дома, на теле которого также были многочисленные ножевые ранения. А вскоре
милиционерам сообщили, что врачами скорой помощи из этого же дома в больницу
была доставлена 38-летняя жительница Керчи с многочисленными ножевыми ранениями
шеи и брюшной полости. Под утро от полученных травм женщина скончалась.
На место
происшествия выехали прокурор автономии Виктор Шемчук и начальник Главного
управления МВД Украины в Крыму Владимир Хоменко, руководители оперативных
подразделений милицейского главка и прокуратуры. Оперативно к розыску
преступников подключились правоохранители Краснодарского края Российской
Федерации. В результате совместных усилий по горячим следам - в течение всего
десяти часов с момента начала поисков - были задержаны подозреваемые в
совершении преступлений - житель Керчи и 21-летний уроженец этого же города,
который с 2004 года постоянно проживает в Краснодарском крае.
Было
установлено, что неоднократно судимый и лишь недавно освободившийся из мест
заключения керченец все же не причастен к убийствам, хотя и участвовал в
совместном с жертвами преступления застолье, которое состоялось вечером в одной
из квартир этого дома. Оказалось, что во время гулянки
одна из присутствовавших женщин стала жаловаться россиянину на судьбу, и тот,
якобы приревновав ее, решил отомстить за нее собутыльникам. После окончания
застолья разгоряченный спиртным юноша, взяв нож, отправился в соседнюю
квартиру, где совершил убийство двух человек. Когда же вернулся назад в
квартиру, где продолжалось пиршество, подруга стала ему выговаривать - что ты,
мол, наделал... Недолго думая, россиянин нанес ножевые ранения гостеприимному
хозяину квартиры и... приглянувшейся ему женщине.
Прокуратурой
Керчи возбуждено уголовное дело по статье Уголовного кодекса Украины
"Умышленное убийство".
Елена ОЗЕРЯН
(“Факты” № 230, 9 декабря 2006 года)
Підготовлено Центром інформації
та документації кримських татар
|