Крим у дзеркалі української преси

№5

(10.02. - 20.02. 2003)

За 10.02. - 20.02. 2003 року Центром інформації та документації кримських татар виявлені наступні матеріали щодо кримської та кримськотатарської тематики, які систематизовані нами за рубриками з посиланням на видання і дату публікації. Матеріали надаються мовою оригіналу.

З М І С Т:

Візити. Зустрічі.

Ради різні - навчання спільне

(Учора в Одесі завершила роботу всеукраїнська нарада-семінар на тему «Практичне вирішення обласними радами спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ і міст», організована Верховною Радою України та Одеською облрадою. У нараді-семінарі взяли участь голова Комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Анатолій Матвієнко, народні депутати України, заступники Голови ВР АР Крим, голів обласних, Севастопольської міської рад.)

Георгій Воротнюк
(Голос України, №30, 15 лютого 2003 р.)

На 10% території країни — вiльнi економiчнi зони

(Завтра у Донецькій облдержадміністрації відбудеться нарада, на якій митна і податкова служби викладуть «негативи» стосовно ВЕЗ. «Зважимо, наскільки вони будуть аргументовані», — сказав «Дню» заступник губернатора Володимир Ішков. З його слів, в області вже склалася офіційна думка щодо «зонної» політики. Вона полягає в тому, що проблему необхідно дослідити не взагалі, а в кожному конкретному випадку, «переглянути» всі підприємства, обгрунтувати пропозиції і показати «плюси та мінуси».)

Віталій Княжанський
(День, №27 13 лютого 2003 р.)

Кримські есдеки освоюють легальний лобізм

(Кримська організація СДПУ(О) практикує регулярні зустрічі активу партії і депутатів усіх рівнів, обраних при підтримці партійних організацій. Минулої суботи в Сімферополі відбулася вже друга така всекримська зустріч. У ній взяли участь представники фракції СДПУ(О) у Верховній Раді України народні депутати Володимир Воюш, Валерій Горбатов, а також депутати від соціал-демократів у інших радах.)

Микита Касьяненко, Сімферополь
(День, №30 18 лютого 2003 р.)

Керченський аналог євротунелю

(До порядку денного майбутнього засідання Змішаної українсько-російської комісії зі співробітництва внесено питання про підписання угоди між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про будівництво й експлуатацію транспортного залізничного підземного переходу через Керченську протоку «Крим—Кубань». Таким чином, із кількох варіантів переходу до міждержавних переговорів реально дійшов тільки проект підземного тунелю...)

Микола Семена, Крим
(Дзеркало тижня, №5, 8-14 лютого 2003 р.)

Керч потребує допомоги

(З відвідання Керчі розпочав серію зустрічей з керівниками міст і районів автономії голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин. Мета поїздок керівника кримського уряду — комплексне вивчення проблем кожного регіону на місці.)

Олександр Кулик
(Урядовий кур’єр, №30, 15 лютого 2003 р.)

Проект века -  сооружение подводного тоннеля между Крымским полуостровом и Таманью – похоже, может стать реальностью

(Как сообщили в пресс-службе Совета министров Автономной Республики Крым, тема строительства Керченской переправы вновь будет обсуждаться во время ближайшего визита крымской делегации в Москву. По словам главы правительства автономии Сергея Куницына, работа над проектом транспортного перехода не прекращалась с 2001 года. Но какому варианту - подводному тоннелю или мосту, соединившему бы украинские и российские берега, отдадут предпочтение, определит межправительственное соглашение между Украиной и Россией.)

Николай Скрипник, Симферополь
(Факты, №27, 12 февраля 2003 г.)

Влада. Суспільство. Політика.

Курбан-Байрам и в Украине -праздник

(11 февраля мусульмане Украины отмечали один из главных исламских праздников Курбан-Байрам - праздник жертвоприношения. Украинских мусульман поздравил Президент Украины Леонид Кучма, а правительство Крыма объявило этот день нерабочим для жителей автономии мусульманского вероисповедания.)

(Властьи политка, №7, 14 февраля 2003 г.)

В Рескомнаце

(Мероприятия Программы по обустройству депортированных граждан, финансируемой из республиканского бюджета, были одним из главных вопросов, обсуждаемых на состоявшемся аппаратном часе Республиканского комитета по делам национальностей и депортированных граждан.)

(Голос Крыма, №7, 14 февраля 2003 г.)

На Лазурном берегу все еще неспокойно

(Продолжая повествование о ситуации в селе Капсихор (Морское) в Судаке, напомним, что в целях разрешения конфликтной ситуации сторонами 16 января был составлен Протокол намерений, подписанный руководством автономии, местными органами власти, главами регионального и местного меджлиса, представителями инициативной группы. В результате переговоров были приняты, в частности, пункты, включающие снос инициативной группой одного строения в срок до 18 января.)

Лентара Халилова.
(Голос Крыма, №7, 14 февраля 2003 г.)

Нападение на дом министра. Милиция недоумевает

(Министр промышленности, транспорта и связи автономии депутат ВР АРК Азиз Абдуллаев на состоявшейся 7 февраля пресс-конференции сообщил, что 5 февраля около 4 часов утра, двое неизвестных в масках проникли в его дом. Пройдя в комнату, где спали его 17-летняя дочь Диляра и 22-летняя невестка Карина, угрожая им, заставили одеться, взять с собой теплую одежду и необходимые принадлежности, застелить кровати так, будто там кто-то лежит, вывели во двор…)

Лентара Халилова.
(Голос Крыма, №7, 14 февраля 2003 г.)

Спроба викрадення

(Про спробу викрадання своїх родичів повідомив міністр промисловості, транспорту і зв'язку Криму Азіз Абдулаєв на прес-конференції в Сімферополі.)

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №26, 11 лютого 2003 р.)

Нині підстав для порушення кримінальної справи щодо спроби викрадення дочки і невістки міністра промисловості, зв'язку і транспорту автономії Азіза Абдулаєва не має («ГУ» за 11 лютого). Про це заявив керівник кримської міліції Микола Паламарчук.

Повідомляє наш власний кореспондент Віктор Хоменко.
(Голос України, №27, 12 лютого 2003 р.)

На свята серця щедрішають

(До мусульманського свята Курбан-байрам У сімферопольському мікрорайоні Фонтани заселено 70-квартирний будинок. Зведено його на кошти програми облаштування депортованих. Як запевнив голова Державного комітету у справах національностей і міграції Геннадій Москаль, цього річ на облаштування житла для репатріантів буде виділено 43 мільйони гривень. На свій куточок чекають ще 1,5 тисячі прибулих з місць заслання сімферопольців.)

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №29, 14 лютого 2003 р.)

Викрадення по-кримському?

(Інформація міністра промисловості, транспорту і зв’язку Криму Азіза Абдуллаєва про те, що двоє невідомих у масках намагалися вночі викрасти його дочку та невістку прямо з будинку, в якому вони спали, оприлюднена ним на прес-конференції в Сімферополі, уже набула значного поширення в українських ЗМІ.)

Микола Семена, Крим
(Дзеркало тижня, №6, 15-21 лютого 2003 р.)

К единству и согласию

(Один из главных исламских праздников — Курбан-Байрам (праздник жертвоприношения) — отметили 11 февраля мусульмане Украины. Правительство Крыма объявило этот день нерабочим для жителей автономии мусульманского вероисповедания.)

По сообщениям информагенств
подготовила Катерина Кудржинская
(Киевские Ведомости, №30, 12 февраля 2003 г.)

Житло для репатріантів

(8 лютого відбулася урочиста здача в експлуатацію двох будинків для репатріантів - у Сімферополі й Алушті. Вони побудовані в рамках реалізації державної програми по облаштуванню раніше депортованих громадян.)

(Кримська Світлиця, №7, 14 лютогот 2003 р.)

"Злодеи не оставили ни единого следа", - так милиция комментирует неудавшуюся попытку похищения родственниц крымского министра

(В конце прошлой недели в информагентствах ("Укринформ", "УНИАН"), а после и по телевидению со ссылкой на пресс-службу Совета министров АРК была распространена информация о попытке похищения 17-летней дочери и 22-летней невестки министра строительства, транспорта и связи Крыма Азиза Абдуллаева. Злой замысел не удался, однако история выглядела очень загадочно.)

Валерия Чепурко
(Сегодня, №32, 11 февраля 2003 г.)

У мусульман один из главных праздников — Ид альадха (Курбан-байрам) — день жертвоприношения, которым оканчивается хадж, — паломничество в Мекку. Этот день также символизирует истинность учения Мухаммеда и всемогущество и милосердие Великого Творца.

(Столичные новости, №5, 11 – 17 февраля 2003 г.)

А чи були хлопчики?
Міліція щодо викрадення дітей кримського міністра має власну думку

У цій вельми заплутаній історії зі спробою викрасти у міністра промисловості, транспорту та зв’язку Криму Азіза Абдуллаєва доньку та невістку (його версію ми виклали в "УМ" за 8 лютого) поки що фігурує цілком реальним хлопчик - 26-річний студент Ібрагім Абдуллаєв, син міністра.)

Василь Драголюк. Крим.
(Україна молода, №27, 12 лютого 2003 р.)

Міністр палива та енергетики Автономної Республіки Крим Сергій Іванов залишає свою посаду у зв'язку з переходом на роботу у сусідню країну – в російське АТ "Газпром".

(Сегодня, №28, 13 лютого, 2003 р.)

Житло для депортованих

(70- і 36-квартирні будинки у Сімферополі та Алушті здано в експлуатацію у рамках Програми з повернення і облаштування депортованих в Автономній Республіці Крим, передає Укрінформ.)

(Урядовий кур’єр, №26, 11 лютого 2003 р.)

Свой главный праздник - Курбан-байрам –мусльмане всего мира будут отмечать раздачей милостыни и посещением могил предков

(Сегодня мусульмане отмечают главный свой праздник - Ид аль-адха (или Курбан-байрам), который будет длиться еще три дня (12-14 февраля), называемые "днями ташрика". В течение всех праздничных дней в мечетях, в домах мусульман, на улицах городов и сел будут звучать слова, возвеличивающие Аллаха. )

(Факты, №26, 11 февраля 2003 г.)

Економіка. Фінанси.

330 млн. гривень у курортно-рекреаційний комплекс Криму будуть вкладені в період 2003—2005 рр.

Це передбачає прийнята Кабміном «Програма розвитку Криму як загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного й туристичного центру на 2003—2005 рр.». 80% цих коштів мають надійти у вигляді інвестицій, решта — із загальнодержавного та кримського бюджетів.

Володимир Царук
Центр туристичної інформації НТО
(Дзеркало тижня, №6, 15-21 лютого 2003 р.)

Бюджетофилы и Бюджетофобы

(Последний рывок, в смысле, предстоящая сессия парламента автономии — и Крым получит таки свой бюджет. Бой за «деньги родины» не обещает быть затяжным, поскольку разработанному Совмином проекту на разных совещаниях и заседаниях перемыли буквально все косточки. Так что депутаты будут хорошо представлять, за что голосуют. Правда, пойдет ли голосование как по маслу, во многом зависит от крымского Минфина. Точнее, от того, согласится ли он учесть претензии недовольных, которых, между прочим, немало.)

Юлия Годунко
(Крымское время, №26, 12 февраля 2003 г.)

Сільське господарство.
Земельне питання.

Консерви для... тварин

(У Криму шириться географія впровадження нової технології заготівлі кормів із застолсуванням біоконсервантів. Розроблений у Інституті “Кримагропроект” метод дає можливість…)

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №31, 18 лютого 2003 р.)

Пишеться «ТОВ» — читається «SOS»

(Ще 15листопада минулого року газета «Кримська світлиця» надрукувала матеріал нашого власного кореспондента в Криму Віктора Хоменка про те, як захоплюються землі Криму і до яких екологічних наслідків можуть призвести самобуди. На жаль, досі порушену в матеріалі проблему ніхто не збирається вирішувати. Може, дочекаємося реакції керівництва Криму хоча б після передрукування матеріалу в нашій газеті.)

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №31, 18 лютого 2003 р.)

Крымская земля между морем и Москвой

(В середине января в Крыму «стенка на стенку» вышли жители села Морское — крымские татары против славян. С дубьем и арматурными прутьями. Власти ввели в село полторы сотни солдат внутренних войск и бойцов «Беркута». Гасить конфликт приезжал глава крымского правительства Сергей Куницын. Дрались за землю. Спустя две недели (на момент приезда корреспондента «2000») один юноша — крымский татарин все еще находился в больнице. Возбуждено уголовное дело. В селе продолжали патрулировать солдаты. Пар выпущен, но конфликт не решен. Стороны остались каждая при своем мнении, без тени сомнения в собственной правоте.)

Вадим Петрасюк
(Держава, №7, 14-20 февраля 2003 г.)

Купи собі шматочок Криму...
Причина “міжнаціональних” конфліктів у Криму – нелегальний ринок кримської землі та нерухомості

(Корпункт «Дзеркала тижня» у Сімферополі, як, мабуть, і десятки тисяч інших користувачів Інтернету, отримав електронною поштою набране для привабливості різнокольоровими шрифтами оголошення: «Продаються земельні ділянки в Криму!...)

Микола Семена
(Дзеркало тижня, №5, 8-14 лютого 2003 р.)

Зоркіне не здається

(У митарствах і боротьбі, що випали на долю жителів села Зоркіне Нижньогірського району Автономної Республіки Крим, як у дзеркалі відбилися руйнівні дії, котрими нагородила кучмівська влада сільське господарство України в цілому.)

Галина Савченко
с.Зоркіне Нижньогірського району, Крим
(Комуніст, №12, 14 лютого 2003 р.)

Как накинуть уздечку на цены?

(Не нужно много колесить по Крыму, чтобы убедиться: жить в селе, несмотря на все реформы, все так же тяжело, а многие селяне едва сводят концы с концами. Специалисты по аграрным вопросам говорят: будь цены на сельхозпродукцию повыше, крымский АПК вполне можно было бы вытащить с задворок экономики.)

Юлия Годунко
(Крымское время, №27, 13 февраля 2003 г.)

"Лютневих вікон" не буде
Сівба в Криму переноситься на весну

(Небесна канцелярія сплутала аграріям Кримського півострова всі карти - лютневих "вікон", аби втиснути в них традиційну ранню сівбу ярових, не очікується. Більше того, за прогнозами синоптиків, під завісу зима ще "грюкне" зниженням середньодобових температур. Відтак, при всій готовності АПК Криму до польових робіт, зазначив на нараді в місцевій Раді міністрів віце-прем'єр Анатолій Корнійчук, вийде техніка в поле не раніше календарних весняних строків.)

Василь Драголюк. Крим.
(Україна молода, №33, 20 лютого 2003 р.)

Примножувачі слави Симиренка

(Кожен, хто вперше потрапляє у контору радгоспузаводу "Плодове" Бахчисарайського району, мимоволі затримується біля стенда, який розповідає про історію цього знаного у Криму господарства. З пожовклих світлин на вас дивляться люди, які закладали підвалини радгоспу. Багатьох із цих трударів і організаторів сільськогосподарського виробництва, на жаль, уже немає серед нас. Але, вдивляючись у їхні прості, висмалені сонцем і обвітрені обличчя, замислюєшся: як би вони, наші славні попередники, агрономи, бригадири, прості садівники і виноградарі, оцінили день сьогоднішній, коли поруч з роздержавленою землею доживають свій вік посаджені у повоєнні роки сади? До багаторічних насаджень ще не дійшла черга, а коли прийде час визначати нового господаря, можливо, вже й ділити не буде чого.)

Олександр Кулик, Автономна Республіка Крим
(Урядовий кур'єр, №28, 13 лютого 2003 р.)

Історія.

Ділитися та прощати
У мусульман розпочалося головне свято року

(Сьогодні о 7 годині 40 хвилин ранку у всіх мечетях України відбувся перший святковий намаз, присвячений головному святу мусульман Дню жертвоприносин — Курбан-байрам. Десятки тисяч прочан, у тому числі й 112 українських мусульман, цього ранку стоять на горі Арафат у Мецці, возвеличуючи Аллаха…)

Микита Касьяненко
(День, №25, 11 лютого 2003 р.)

Моя родина — Крым

(Я — счастливый человек. Очень счастливый. Уже потому, что по большому счету счастье познается через козни и тернии. Судьбе было угодно, чтобы я родился крымским татарином в далеком 1938 году в Симферополе. И уже только поэтому мне пришлось пережить все акты величайшей трагедии, выпавшей на долю моего народа.)

Делявер Бутуков
(Держава, №7, 14-20 февраля 2003 г.)

Український Крим

(Щоправда, лунали тверезі голоси, які прямо вказували на винуватця всіх бід, що впали на півострів. Так, начальник підвідділу головного планово-економічного управління облвиконкому Г. Пономарьов, роз'яснюючи причини низької економічної віддачі від курортів для бюджету області, писав, що ще в 60-х роках ВЦРПС (тобто,  Москва, - В. С.) передала свої функції в Криму більш як 450 підприємствам, об'єднанням та відомствам різних регіонів СРСР.)

(Закінчення буде).
Володимир Сергійчук
(Кримська Світлиця, №7, 14 лютогот 2003 р.)

«Безалкогольная» встреча в Крыму
Может быть, именно на ней впервые пробежала "черная кошка" между Щербицким и Горбачевым

(Сегодня исполняется 85 лет со дня рождения Владимира Щербицкого - бывшего первого секретаря ЦК Компартии Украины, руководившего республикой с 1972 по 1989 годы. Личность весьма незаурядная - одни называют его "украинским символом брежневского застоя", другие - "чутким и талантливым руководителем", он вошел в историю нашей страны как один из ярчайших представителей своего времени. Сегодня воспоминаниями об этом человеке делится бывший первый секретарь Крымского обкома компартии Украины Виктор Сергеевич Макаренко.)

(Сегодня, №37, 17 февраля 2003 г.)

Мовні проблеми. Освіта.

В Киеве снова заговорили о Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств
Но пока это ничего не значит

(Почему вопрос о русском языке из культурологической и образовательной сферы давно и прочно перешел в сферу интересов политиков? Почему на этом «языковом» вопросе спекулируют все, кому не лень? Ответ прост как правда: потому что его статус в государстве Украина не урегулирован законодательно.)

Наталья Гаврилева
(Крымское время, №25, 11 февраля 2003 г.)

Культура. Мистецтво.

Джерела мистецтв

(Так називається виставка, присвячена десятиліттю Республіканського кримськотатарського музею мистецтв, що в Сімферополі. Над його своренням працювали митці Мамут Чурлу, Фатіме Асанова, вчений Айдер Еміров, нинішній директор Сафіє Емінова. Спочатку було лише 63 експонати. З того часу ентузіасти зібрали понад півтори тисячі творів національних ремесел та сучасного мистецтва.)

(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

Курорти. Туризм.

Оздоровлення- в тяжкому стані

(Торік у Криму відпочили два мільйони дітей. Проте на сонячному півострові їх може оздоровлюватися значно більше. На цьому наголошували під час виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму до АРК. Але для цього, переконані парламентарії, потрібно насамперед впровадити держзамовлення на лікування й оздоровлення дітей.)

Віктор Хоменко Крим.
(Голос України, №33, 20 лютого 2003 р.)

Прения по курортному сбору в разгаре

(Предстоящий крымский курортный сезон пройдет, скорее всего, под знаком нововведений. Правда, каких именно, все еще не совсем понятно. Сейчас власть прикидывает, чего бы такого новенького ввести, чтобы и курортников не отпугнуть, и побольше в казну насобирать. На днях одну из идей представил на заседании Совмина министр курортов и туризма Александр Таряник.)

Юлия Годунко
(Крымское время, №29, 15 февраля 2003 г.)

Охорона природи

Пелюстки з під снігу

(Дружне буяння квітів на кримському південно-бережжі завчасно провістило весну і змусило охоронців природи раніше звичного оголосити операцію «Першоцвіт».)

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №31, 18 лютого 2003 р.)

Дванадцять місяців по-кримськи
Квіткові "мачухи" заробляють на торгівлі підсніжниками не менше, ніж торгівці зброєю

(Не встигнуть у кримських лісах ледь-ледь вистромитися із землі перші весняні квіти - підсніжники, крокуси, шафран, сон, черемша, рябчики, - як наних уже чатують підприємливі місцеві жителі. Паралельно з інтенсивною, зауважте, незаконною "прополкою" рідкісних квітів, більшість з яких занесено до Червоної книги, у Криму традиційно у цю пору року  проводиться спецоперація "Первоцвіт", яку щорічно оголошує Міністерство екоресурсів України для збереження весняних квітів. Звісно, агітація щодо заборони назбір, торгівлю та вивіз за межі Криму рослин, що зникають, не дуже ефективна.)

Марина Ткачук.
(Україна молода, №31, 18 лютого 2003 р.)

Севастополь.

Волонтери для податкових служб

(Студенти економічного факультету Севастопольського національного технічного університету прийшли на допомогу податківцям на час «гарячої пори» — приймання декларацій про доходи.)

Cвітлана Калиновська
(Голос України, №28, 13 лютого 2003 р.)

Севастополь замерзає, але не здається

(У цьому цілковито переконана Олександра Кужель, голова Держкомітету з регуляторної політики і підприємництва. Відвідавши місто-герой, вона піддала гострій критиці депутатів міськради, котрі «загальмували» урядовий проект рішення стосовно кредиту МБРР на програму децентралізації теплопостачання Севастополя.)

Світлана Калиновська. Севастополь.
(Голос України, №33, 20 лютого 2003 р.)

У Севастополі за останній рік удвічі зменшилася кількість реєстрації шлюбів з іноземцями.У 2001 раці у місті було зареєстровано 61 шлюб з іноземцями, то вже торік — 30 шлюбів (в 1999-му — 34; в 2000-му — 57).

(Молодь України, №21, 18 лютого 2003 р.)

Пришли на выручку

(В районе Ласпинской бухты, что недалеко от Севастополя, потерпел бедствие сухогруз «Ваад», шедший под сирийским флагом с грузом лесоматериалов в Стамбул.)

Анатолий Васильев, из Крыма
(Правда Украины, №20-23, 13-20 февраля 2003 г.)

Ампутация руки  спасет... от голода севастопольского бомжа, неуспевшего умереть от переохлаждения

(Зимой в Севастополе у граждан без определенного места жительства появляется реальный шанс обеспечить себе пожизненный стабильный заработок. Небольшой, но ежемесячный. В этом году таким "шансом" уже воспользовались 23 бомжа, но при этом еще 15 не повезло: они умерли. Что касается уцелевших счастливчиков, то за счастье получать пенсию по инвалидности они расплачиваются отрезанными руками и ногами, а также ампутированными пальцами - на другие способы лечения отмороженных конечностей нет ни времени, ни денег.)

Надежда Светлицкая из Севастополя
(Сегодня, №35, 14 февраля 2003 г.)

Задушили, чтобы завладеть квартирой

(Сотрудники Управления уголовного розыска УМВД в Севастополе задержали троих парней по подозрению в жестоком преступлении. Об этом сообщили "Сегодня" из Департамента угрозыска МВД Украины.)

(Сегодня, №38, 18 февраля 2003 г.)

Центр контролюватиме акваторію

(1 березня у Севастополі розпочне свою діяльність Координаційний аварійно-рятувальний центр).

(Урядовий кур’єр, №26, 11 лютого 2003 р.)

Судна терплять катастрофу, а рятувальників... звільнено

(Ціла низка серйозних трагедій за останні роки на Чорному морі переконливо говорить про необхідність мати у Севастополі хай невеликий, але мобільний рятувальний загін. 12 лютого 2001 року згідно Указу Президента України і Постанови Кабінету Міністрів «Про забезпечення безпечного мореплавання у районі м. Севастополя» такий загін був створений. Йдеться про морський рятувальний координаційний центр (МРКЦ).)

Олександр Кулик
(Урядовий кур 'єр, №28, 13 лютого 2003 р.)

Події. Суд.

Ялтинские виноделы продегустировали старейшее вино

(Раз в 15 лет ученым Ялтинского научно-исследовательского винного завода представляется уникальная возможность продегустировать старейшее, «времен Очакова и покоренья Крыма», вино.)

(Вечерние Вести, №22, 12 февраля 2003 г.)

Випробовують крила і долю

(На кримському полігоні Чауда щойно закінчився черговий етап іспитів єдиного екземпляра новітньої розробки українських конструкторів — військово-транспортного літака Ан-70.)

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №26, 11 лютого 2003 р.)

Космічний поклик з «валентинками» відклали

(Чергове послання позаземним цивілізаціям, яке було заплановано відправити з Національного центру управління і випробування космічних засобів України в Євпаторії 14 лютого («ГУ», 08.02.03), відклали на березень — травень.)

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №30, 15 лютого 2003 р.)

У Євпаторії  відкрито меморіал загиблим в Афганістані радянським воїнам. До нього входить пам’ятник у вигляді обпаленого серця і музей бойової Слави.

Повідомляє наш власний кореспондент Віктор Хоменко
(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

Контроль стимулює прибуток

(З появою провідників і роз'їзних касирів з початку року вдвічі зросли надходження від продажу квитків на кримські приміські поїзди.)

Повідомляє наш власний кореспондент Віктор Хоменко.
(Голос України, №33, 20 лютого 2003 р.)

Знаменита ялтинська набережна до травня має змінити вигляд. Реконструкція розрахована на два роки. Нова набережна стане повністю пішохідною зоною, одягнеться в плитку та граніт. Як зазначив мер Ялти Сергій Брайко, тут уже не буде виносної торгівлі, а з ресторанів і кафе залишаться тільки найкращі.

Володимир Царук
Центр туристичної інформації НТО
(Дзеркало тижня, №6, 15-21 лютого 2003 р.)

Осколок яйца динозавра

(На границе с Украиной брянские таможенники задержали у гражданина твердый предмет, который напоминает ископаемое яйцо динозавра.)

Лариса Гуторова
(Киевские ведомости, №32, 14 февраля 2003 г.)

На «валентинку»для инопланетян марок не хватило
Послание внеземным цивилизациям отправят в другой раз

(Организаторы международного проекта «Космический звонок» планировали 14 февраля - в День святого Валентина - отправить радиосообщение из Национального центра управления и испытаний космических средств (который расположен в Евпатории). Адресатами должны были стать возможные обитатели скопления звезд в созвездии Персея и Ориона, а также звезда № 47 в созвездии Большой Медведицы и звезда № 51 в созвездии Рака. Координатор международного проекта с российской стороны, доктор физико-математических наук, старший научный сотрудник Института радиотехники и электроники Российской академии наук Александр Зайцев объясняет выбор звезд-адресатов тем, что по спектральному классу они идентичны нашему Солнцу и, кроме того, у этих звезд обнаружены собственные планетные системы.)

Майкл Львовски. Крым.
(Комсомольская правда, №29, 15 февраля 2003 г.)

Депутат отсудил у газетчика пол-«лимона»
Цену вопроса определили в суде Евпатории

(В конце прошлого года «КП» подробно рассказывала о том, почему автора и издателя газеты «Евпаторийская неделя» Владимира Лутьева подозревают в заказе убийства депутата Верховного Совета Крыма Николая Котляревского. Судебный процесс по этому делу, возможно, начнется уже в конце марта.)

Майкл Львовски. Евпатория.
(Комсомольская правда, №30, 18 февраля 2003 г.)

Авария на линии  погрузила столицу Крыма во  тьму

(В минувший понедельник, 10 февраля, в Симферополе возобновились отключения электроэнергии, о которых текущей зимой крымская столица даже не вспоминала. Независимо от расчетов с энергетиками представители всех групп потребителей стали дружно погружаться во тьму. Поскольку, согласно данным, поступившим из Киева, НКРЭ снизила Крыму лимит на март, возникли опасения, что дефицит электроэнергии дает о себе знать уже сейчас, в феврале. С просьбой прокомментировать сложившуюся ситуацию мы обратились к директору горэлектросетей Адольфу Иоффе.)

Ольга Шастун
(Крымское время, №26, 12 февраля 2003 г.)

Руководство Бахчисарайского государственного историко-культурного заповедника отказало в проведении съемок на своей территории телевизионщикам, снимающим продолжение известного российского сериала "Спецназ".

передает www.trans-m-radio.com.
(Сегодня, №38, 18 февраля 2003 г.)

Тунельний синдром
Чи поїдуть кримчани до кубанців попід  морем

(Свій нещодавній вояж по той бік Керченської протоки, на Кубань, кримські урядовці особливо не афішували. Лише декілька російських інформагенцій потому сповістили, що, мовляв, кримська делегація на чолі з віце-прем'єром Геннадієм Бабенком зустрілася з віце-губернатором Кубані Олександром Ремезовим і депутатами законодавчих зборів краю. Йшлося про спільну "будову віку" - тунель під Керченською протокою. Повідомлялося також, що буцімто сусіди-кубанці двома руками за той суперпроект, над яким мізкували кримчани. Особисто для мене  інформації було замало, щоб уявити масштаби новації. Докладніше про це розповів учасник краснодарського рандеву, міністр промисловості, транспорту та зв'язку АРК Азіз Абдуллаєв.)

Василь Драголюк.
(Україна молода, №33, 20 лютого 2003р.)

Феодосія газифікується

(З часу введення в дію магістрального газопроводу Джанкой-Феодосія-Керч зроблено чимало для газифікації північно-східного Криму.)

Олександр Кулик
(Урядовий кур 'єр, №28, 13 лютого 2003 р.)

Воїни-афганці СНД зберуться у Криму

(Президент України прийняв губернатора Московської області Бориса Громова, Голову Ради міністрів АР Крим Сергія Куніцина, Голову Державного Комітету у справах ветеранів Сергія Червонописького, повідомила Укрінформу прес-секретар глави держави Олена Громницька.)

(Урядовий кур’єр, №29, 14 лютого 2003 р.)

Из заброшенного воееного складапод Керчью местные жители выносили снаряды и патроны мешками!

(Сколько лет или месяцев пользовались жители Керчи и ее окрестностей забытым со времен Великой Отечественной войны подземным арсеналом, пока никто не может сказать. Но то, что только ленивый не выносил оттуда мешками боевые патроны и мины - это факт.)

Николай Скрипник, Симферополь
(Факты, №29, 14 февраля 2003 г.)

У Криму відкоркували вино 167-річної витримки

(Раз у п’ятнадцять років вченим Ялтинського науково-дослідного винного заводу надається унікальна можливість дегустувати найстаріше в Російській імперії вино. Днями відбулася процедура заміни пробки на пляшці з рожевим мускатом урожаю 1836 року.)

(Хрещатик, №22, 14 лютого 2003 р.)

Кримінал.

На «Жигули» не зарились.
Работали с эксклюзивом

(Одновременно в Киеве, Одессе, Ялте и Севастополе правоохранительные органы провели операцию по задержанию преступников, похищавших автомобили марки «Мерседес» последних моделей. Среди машин были и эксклюзивные, собранные на заказ.)

(Вечерние Вести, №22, 12 февраля 2003 г.)

На ката знайшлася розплата

(Апеляційний суд Криму виніс вирок одній із найбільших банд, яка діяла на півострові в 1994—1997 роках. У понад тридцяти томах матеріалів кількарічної кримінальної справи про партенітську злочинну зграю Валерія Санькова (Грузина) — близько тридцяти епізодів навмисних убивств, розбійних нападів і вимагань. Одне з резонансних — убивство керівника «Кримпроекту» Сергія Прокоп'єва.)

Віктор Хоменко
(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

Грабують, аж в очах темно

(У Сімферополі в результаті зухвалого масового розкрадання повітряних ліній електропередач без освітлення залишилося 124 вулиці. До того ж зловмисники розривають електричні ланцюги — і десятки сусідніх вулиць із уцілілими дротами поринають у темряву.)

Віктор Хоменко, Крим.
(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

В Крыму присматривались и к заезжим «Мерседесам»

(Сегодня на полуострове похвастать самыми дорогими моделями (5140, 5220) «Мерседесов» могут всего 20 автолюбителей. По неофициальным данным, на полуострове 10 таких «мерсов» вместе с хозяевами прописаны в Симферополе, 6 - в Ялте, и по 2 - в Евпатории и Феодосии.)

Майкл Львовски. Симферополь.
(Комсомольская правда, №25, 11 февраля 2003 г.)

Задержаны обидчики почетного консула Грузии на Украине

(Как уже сообщало «КВ», 27 января в Ялте был обворован кабинет почетного консула Грузии на Украине. Ночью злоумышленники пробрались на второй этаж здания местной Госфилармонии (ул. Екатерининская), где размещается кабинет, взломали оконные решетки и похитили из помещения телефонные аппараты.)

Алекс Тавр
(Крымское время, №26, 12 февраля 2003 г.)

Разбойное нападение на квартиру депутата  Евпаторийского горсовета

(Сотрудники уголовного розыска евпаторийского ГУВД продолжают поиск преступников, которые под видом работников горгаза проникли в квартиру руководителя одной из евпаторийских фирм, депутата горсовета (фамилию свою потерпевший просил не называть).)

Марк Агатов
(Крымское время, №29, 15 февраля 2003 г.)

В Крыму горел ресторан "Горный"

(На трассе Симферополь-Ялта близ Ангарского перевала горел ресторан "Горный", принадлежащий Елене Кройтер - вдове Александра Кройтера, который проходил одним из свидетелей по делу "Союз-Виктана" и был убит в Симферополе летом прошлого года.)

(Сегодня, № 37, 17 февраля 2003 г.)

Крадуть, кацо, крадуть
Від злодіїв навіть консул не захищений

(Банальна крадіжка в Ялті наприкінці січня могла спровокувати міжнародний скандал, адже місцеві "домушники" обчистили кабінет почесного консула Грузії в Україні.)

Василь Драголюк, Крим.
(Україна молода, №29, 14 лютого 2003 р.)

Ловив калкан, доки не втрапив у капкан
Браконьєри так захопилися ловами, що аж кордон порушили

(Рейдовий катер "Крим", що "вештався" без спецдозволу у відкритому морі аж за 28 миль від мису Тарханкут, засікли з прикордонного літака Ан-26 під час планового обльоту економічної морської зони України.)

Василь Драголюк. Крим.
(Україна молода, №33, 20 лютого 2003 р.)

Спорт

Мал золотник, да дорог

(Самый молодой гроссмейстер мира, 13-летний украинец Сергей Карякин, выиграл у вице-чемпионки мира среди шахматисток россиянки Александры Костенюк в матче, который проходил на курорте Бриссаго в швейцарских Альпах (4:2).)

(Вечерние Вести, №21,11 февраля 2003 г.)

ДО ЗМІСТУ

Візити. Зустрічі.

Ради різні - навчання спільне

Учора в Одесі завершила роботу всеукраїнська нарада-семінар на тему «Практичне вирішення обласними радами спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ і міст», організована Верховною Радою України та Одеською облрадою. У нараді-семінарі взяли участь голова Комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Анатолій Матвієнко, народні депутати України, заступники Голови ВР АР Крим, голів обласних, Севастопольської міської рад. Протягом двох днів учасники заходу знайомилися з роботою місцевих рад, відвідували об'єкти виробничої та соціально-культурної сфер. Вони побували в Овідіопольському районі. Цей район — один із небагатьох сільських районів, куди торують доволі широку стежину зарубіжні інвестори, щороку вкладаючи в його економіку мільйони доларів. Ефективно працюють тут сільськогосподарські та промислові підприємства. Звідси — немалі можливості для розвитку соціально-культурної сфери. Мали що показати і в портовому Іллічівську, де останнім часом активно розвиваються мале та середнє підприємництво, бізнесові структури. Завдяки залученню інвестицій, що обчислюються тут десятками мільйонів доларів, у місті щороку починають працювати по кілька нових підприємств. На двох із них — взуттєвій фабриці СП «Імперія» та заводі з виготовлення крабових паличок «Аквавіт» — побували учасники наради-семінару. В місті, як із деяким подивом дізналися гості, повністю подолано безробіття, і нині тут є чимало високооплачуваних вакантних робочих місць. Відбулося знайомство і з діяльністю двох морських портів — Іллічівського та Одеського.

Під час пленарного засідання учасники наради-семінару обмінялися досвідом роботи з розв'язання питань життєзабезпечення територіальних громад сіл, селищ і міст, вказали на низку проблем місцевого самоврядування, що потребують законодавчого і практичного вирішення.

Георгій Воротнюк
(Голос України, №30, 15 лютого 2003 р.)

На 10% території країни — вiльнi економiчнi зони

Завтра у Донецькій облдержадміністрації відбудеться нарада, на якій митна і податкова служби викладуть «негативи» стосовно ВЕЗ. «Зважимо, наскільки вони будуть аргументовані», — сказав «Дню» заступник губернатора Володимир Ішков. З його слів, в області вже склалася офіційна думка щодо «зонної» політики. Вона полягає в тому, що проблему необхідно дослідити не взагалі, а в кожному конкретному випадку, «переглянути» всі підприємства, обгрунтувати пропозиції і показати «плюси та мінуси».

Як повідомив Ішков, у спеціальних економічних зонах області працюють близько 150 інвестиційних проектів, а 31 за рішенням адміністрації ліквідовано у зв’язку з тими чи іншими порушеннями. «Це питання у нас постійно контролюють», — стверджує Ішков і розповідає про механізми. Цим, з його слів, в обладміністрації займається аналітичний відділ і відділ з супроводу інвестиційних проектів управління з питань розвитку територій.

Отже, надзвичайно жорстка критика вільних економічних зон, що прозвучала минулого тижня з вуст Президента країни, дійшла до адресатів. Більше того, не важко передбачити, що дехто навіть позбувся сну. Не таємниця, що кожна така зона знаходиться ще й під політичним прикриттям тих або інших сил, які в свою чергу черпають звідти ресурси для своєї діяльності. Але передусім, звичайно, занепокоїлися ті, хто використовує надані законодавством пільги тільки для уникнення сплати податків, а не залучення інвестицій. Клуби та клубки інтересів одразу відреагували на сплеск президентських емоцій. Це видно зі скупих, але багатозначних даних, що просочилися з наради, яка відбулася минулої п’ятниці у керівників держави.

Запрошеним на неї «зацікавленим особам» не довелося нагадувати, що напередодні, на колегії Держмитної служби, Л. Кучма, зокрема, назвав ВЕЗ у Донецькій області «вільною напівкримінальною зоною». «Зона — згоден, вільна — також, але аж ніяк не економічна», — сказав Президент і уточнив, що це стосується не тільки Донецької області. Виступаючи перед митниками, Президент закликав їх жорсткiше захищати внутрішній ринок і приділив особливу увагу можливим збиткам держави, що виникають через необгрунтовані пільги при імпорті товарів до України. «Деякі з цих пільг руйнують конкурентне середовище внутрішнього ринку, витісняють з нього українські підприємства й імпортерів, які працюють за загальними правилами і не можуть конкурувати з пільговиками», — підкреслив Президент.

Леонід Кучма також відзначив, що вже не перший рік високоліквідну продукцію імпортують на пільгових умовах спільні підприємства (проти цих так званих «бізонів» свого часу боролася РНБО. — Авт.). Зі слів Л. Кучми, тільки минулого року втрати бюджету в результаті діяльності цих структур наблизилися до 400 мільйонів гривень. «І це триває, — підкреслив Президент, — незважаючи на ухвалені закони і роз’яснення Конституційного Суду». Президент також розкритикував силовиків — митні, правоохоронні органи і Службу безпеки — за недостатній контроль діяльності таких зон. «Очі закрили. Що, годуєтеся звідти?» — спитав Президент.

Слід визнати, що «зона годування» чимала. В Україні існує 11 вільних економічних зон (ВЕЗ) та 66 територій пріоритетного розвитку (ТПР), які покривають близько 10% усієї території країни. Подальше їхнє «розповзання» здатне обернутися великими втратами для державного бюджету, який насилу наповнюється. Тому ще в серпні 2002 року уряд Кінаха ввів мораторій (до 1 січня 2005 року) на розгляд пропозицій про створення нових ВЕЗ та ТПР.

Уряд Віктора Януковича посилив контроль за ввезенням до ВЕЗ продовольчих товарів, зокрема м’яса і молокопродуктів, керуючись тим, що Верховна Рада скасувала пільговий режим імпорту продовольства, проте деякі постачальники продовжували працювати за вигідною для них схемою оподаткування. Ще б пак. За даними уряду, понад 300 млн. гривень недоотримав бюджет через це у 2002 році.

Проте до питання роботи ВЕЗ ніхто не має наміру підходити огульно. Навряд чи і Президент рубатиме з плеча. Підписуючи раніше закони й укази про ВЕЗ, він спирався на серйозні дослідження і міжнародний досвід. Про деякі позитивні підсумки роботи ВЕЗ повідомляла й українська преса. За час після прийняття в Україні перших законодавчих актів про створення ВЕЗ і ТПР (за даними на кінець 2001 року) залучено інвестицій на загальну суму $678 млн. Темпи їхнього приросту за 1999—2001 роки в середньому становили 27,8%. Крім того, можливо, втрати бюджету від скорочення одних надходжень уже перекриваються або незабаром почнуть перекриватися прибутками за іншими статтями?

З цього погляду характерна думка прем’єр-міністра Криму Сергія Куніцина, який вважає, що функціонуючі на півострові території пріоритетного розвитку і спеціальні економічні зони не слід асоціювати з різкою критикою Президента на адресу ВЕЗ у деяких регіонах країни. С. Куніцин, який є головою Асоціації територій пріоритетного розвитку і спеціальних економічних зон України, зустрічався з главою держави (очевидно, на згаданій вище нараді) після його виступу стосовно ВЕЗ і висловив свій погляд. Зі слів Куніцина, Крим є піонером у сфері створення ВЕЗ, і, на відміну від інших регіонів, в існуючій на півострові спеціальній економічній зоні «Порт Крим» та кількох територіях пріоритетного розвитку реалізовують виробничу експортно орієнтовану економічну модель, яка в більшості випадків дає позитивні результати. Як стверджує кримський прем’єр, його точка зору знайшла розуміння у глави держави. Можна передбачити, що й інші керівники регіонів, вельми зацікавлені в тому, щоб ВЕЗи в їхніх областях продовжували існувати, стверджували щось подібне.

Не випадково на нараді, що відбулася в п’ятницю, підняв питання про створення спеціальної комісії парламенту і Кабміну з вивчення цієї проблеми і донецький губернатор Анатолій Близнюк. Його заступник В. Ішков виклав «Дню» свій особистий погляд на це питання. Він вважає, що якщо свого часу було ухвалено закон, який розрахований на залучення інвестицій і повинен діяти 60 років (щодо ТПР — 25), то щодня змінювати закони було б неправильно. У нашій області, сказав заступник губернатора, є два підприємства — шахти Червоноармійська Західна і Краснолиманська, де вже закінчується реалізація інвестиційних проектів. Тут побудовано нові лави, створено додаткові робочі місця. А те, що бюджет втратив при ввезенні обладнання, вже перекрили прибутком цих підприємств. Тим більше, що цього року названі шахти виходять із пільгового режиму та повністю повернуться в податкове поле України. Але тепер вони мають перспективу роботи на довгі роки, стверджує Ішков і запитує: «То втратили ми чи знайшли?». Він також навів приклад м’ясопереробного підприємства у ВЕЗ, де за інвестиційні кошти створили лінію з обробки птиці, що не може використовувати жодну іншу сировину. А в межах не тільки Донбасу, але й України, зі слів Ішкова, немає такої кількості птиці, яка б відповідала потужностям пiдприємства. «Сьогодні там побуває міністр аграрної політики Сергій Рижук, — сказав захисник ідеї ВЕЗ, — і пересвідчиться, що буде неправильно, якщо ми просто припинимо роботу над цим проектом. Адже в іншому випадку до нас почнуть завозити з-за кордону аналогічну готову продукцію, на яку ввізне мито «дуже маленьке». Адже це у нас вже було...»

І все ж досить різку позицію Президента стосовно ВЕЗ мало хто зважиться назвати неактуальною. Особливо у зв’язку з плачевним станом українського бюджету. І місцеві керівники, які докладають усіх зусиль для того, щоб відстояти свої «зони», насправді добре усвідомлюють рівень їхнього впливу на бюджетну ситуацію. Гостро розвинене чуття часто підказує їм, що у цьому питанні слід «працювати на випередження». Так, у Харкові ще на початку грудня обговорювали необхідність посилити вплив і роль місцевої влади у регулюванні спеціального режиму інвестиційної діяльності (СРІД), що діє на території міста. Коментуючи висловлювання про необхідність згортання наявних на окремих територіях пільг, начальник міського управління з питань підприємництва й інвестицій Сергій Кадигроб висловив упевненість, що «Харкову вдасться відстояти свої позиції». Це він мотивував тим, що у місті налагоджено ефективну систему контролю показників підприємств, які працюють в умовах спецрежиму, а також намірами розширити і поглибити цей контроль, зокрема, передати на обласний рівень право визначати пріоритетні види діяльності, які можуть бути реалізовані в пільгових умовах, що сьогодні є прерогативою уряду.

Тим часом фахівці вважають, що вільні економічні зони в Україні працюватимуть ефективно за умови їхньої високої спеціалізації. Головний економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Тетяна Ситник зазначає, що на сьогодні українські ВЕЗ не є високоспеціалізованими, тоді як підприємства, що знаходяться в таких зонах, отримують конкурентні переваги в порівнянні з підприємствами, що знаходяться поза зоною. «Ми вважаємо за доцільне переглянути умови функціонування цих зон і ввести обмеження проектів у них», — заявила Т. Ситник. За її словами, в Україні є тільки три ВЕЗ, які працюють «більш-менш ефективно та в які залучено досить великі обсяги інвестицій, — «Яворів», «Курортополіс Трускавець» (обидві — Львівська обл.) та «Славутич» (Київська обл.).

Напередодні розгляду бюджету мав намір ініціювати розгляд закону, що передбачає зменшення пільг для ВЕЗ, і парламентський комітет із питань фінансів та банківської діяльності. Проте відповідного законопроекту в комітеті, як сказав «Дню» заступник голови Віктор Капустін, до цього часу нема. Сам народний депутат вважає, що усi ВЕЗи слід ліквідувати.

Віталій Княжанський
(День, №27 13 лютого 2003 р.)

Кримські есдеки освоюють легальний лобізм

Кримська організація СДПУ(О) практикує регулярні зустрічі активу партії і депутатів усіх рівнів, обраних при підтримці партійних організацій. Минулої суботи в Сімферополі відбулася вже друга така всекримська зустріч. У ній взяли участь представники фракції СДПУ(О) у Верховній Раді України народні депутати Володимир Воюш, Валерій Горбатов, а також депутати від соціал-демократів у інших радах. Усього на минулих виборах до рад усіх рівнів у Криму було обрано 595 депутатів-членів СДПУ(О), в радах створено 79 партійних фракцій. Найбільш численні та впливові фракції СДПУ(О) працюють у Керченській, Євпаторійській, Ялтинській міських радах, у Красногвардійській, Чорноморській та Джанкойській районних радах.

«Головне завдання таких зустрічей — у створенні та вдосконаленні механізму ефективної роботи депутатів усіх рівнів, у створенні нашої депутатської вертикалі від Верховної Ради України до сільради, в пошуку форм взаємодії між партійними комітетами СДПУ(О) і депутатськими фракціями, які репрезентують партію в місцевих радах», — сказав у своєму виступі секретар Кримського рескому СДПУ(О) Юхим Фікс. Він повідомив, що саме з цією метою політбюро СДПУ(О) в квітні 2003 року вирішило провести в Криму Всеукраїнський форум депутатів усіх рівнів, міських, селищних і сільських голів, обраних від СДПУ(О). Інтерес до зустрічі виявили представники інших політичних сил, депутати рад від інших партій, що соціал-демократи розцінили як свідчення значущості своїх ідей. У зустрічі взяли участь депутати Верховної Ради Криму Сергій Цеков, Володимир Кличников, Андрій Сенченко, Сергій Веліжанський, Євген Михайлов та інші. Як повідомили кореспондентові «Дня» в керівництві Кримської організації партії, кримська організація СДПУ(О) готує висновок ряду політичних і методичних угод про координацію роботи з шерегою громадських організацій. Зокрема, на зустрічі виступила заступник голови рескому профспілки працівників освіти Катерина Волкова, яка висловилася за співпрацю з есдеками. Як говорять самі учасники зустрічі, велике значення для них мала робота в секціях, де на семінарах обговорювалися практичні напрямки роботи рад: бюджетні питання, хід земельної реформи, підвищення ролі сільрад, права депутатів та інші.

Микита Касьяненко, Сімферополь
(День, №30 18 лютого 2003 р.)

Керченський аналог євротунелю

До порядку денного майбутнього засідання Змішаної українсько-російської комісії зі співробітництва внесено питання про підписання угоди між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про будівництво й експлуатацію транспортного залізничного підземного переходу через Керченську протоку «Крим—Кубань». Таким чином, із кількох варіантів переходу до міждержавних переговорів реально дійшов тільки проект підземного тунелю...

Як розповів кореспонденту «Дзеркала тижня» генеральний директор науково-виробничої фірми «ЕСПО» Микола Глухов, який протягом трьох останніх років керує групою вчених, що розробляють проект тунелю, у січні нинішнього року делегація Криму провела зустріч із представниками Краснодарського краю, на якій обговорено варіанти проекту й вирішено, що керівництво регіону зі свого боку ініціюватиме розгляд і затвердження проекту в уряді РФ. Нагадаємо, що раніше участь Краснодарського краю в обговоренні й реалізації проекту практично виключалася, через політичні амбіції першість віддавалася уряду Москви. Проте до позитивних результатів це так і не привело.

Уже пройдено найважливіший етап проектування, що дозволило сформулювати цілком нові підходи до проблеми. Умови Керченської протоки ставлять проектантів у жорсткі рамки: по-перше, не можна порушити екологічну рівновагу, умови нересту й існування безлічі порід риби, обміну мас води. По-друге, не повинні погіршитися й без того складні умови судноплавства, що забезпечують не тільки перевезення вантажів, а й переміщення суден та бурових платформ для видобутку нафти в Азовському й Чорному морях. Цим умовам відповідає тільки проект тунелю. Крім того, за словами Миколи Глухова, він удвічі дешевший, ніж проект мосту, і має абсолютну надійність, зручність та екологічність.

За попередніми розрахунками, вартість будівництва підземного тунелю становитиме приблизно 780 млн. дол. (нагадаємо, що проект мосту оцінювався в 1,5—2 млрд.!), а проектний прогноз щорічного обороту вантажів при залученні тільки Керченського та Феодосійського морських портів може сягнути 150 млн. тонн.

Пан Глухов говорить, що проект тунелю вже не лише розроблено в щонайменших деталях, а й проведено експертизи його вузлових моментів. Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва провела кілька комплексних оцінок його впливу на довкілля. Розроблено технології інвестування будівництва, управління експлуатацією. За узгодженням із краснодарською стороною, змінено навіть назву проекту: тепер перехід називається не «Крим—Кавказ», як раніше, а «Крим—Кубань».

Зараз ідеться про створення ЗАТ із будівництва тунелю, цього разу з участю Краснодарського краю. Попереднє, створене ще 2001 року ЗАТ «Керченський міст», паї в якому було розподілено між урядом Москви (74 відсотки) та Фондом майна Криму (26 відсотків), не розпочало не те що реалізацію проекту, а навіть обгрунтування його варіантів. Що буде цього разу?

Микола Семена, Крим
(Дзеркало тижня, №5, 8-14 лютого 2003 р.)

Керч потребує допомоги

З відвідання Керчі розпочав серію зустрічей з керівниками міст і районів автономії голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин. Мета поїздок керівника кримського уряду — комплексне вивчення проблем кожного регіону на місці.

За підсумками 2003 року у рейтингу кримських міст Керч посідає останнє, 11-те місце. Заборгованість по заробітній платні тут досягла 23 млн. гривень. В той же час за підсумками минулого року Керч стала лідером з промислового виробництва. Проаналізувавши стан соціально-економічного життя міста, Сергій Куніцин поставив перед міською владою конкретне завдання — вжити найжорсткіших заходів до керівників підприємств та організацій, які не поспішають повертати борги працюючим. Крім того, Рада міністрів автономії знайде резерв для перерахування Керчі 600 тис. гривень для ліквідації наслідків стихійного лиха. Минулого літа великі зливи підтопили значну кількість осель жителів Керчі.

Олександр Кулик
(Урядовий кур’єр, №30, 15 лютого 2003 р.)

Проект века - сооружение подводного тоннеля между Крымским полуостровом и Таманью – похоже, может стать реальностью

30-километровое гидротехническое и транспортное сооружение пройдет под Керченским проливом на глубине 90 метров

Как сообщили в пресс-службе Совета министров Автономной Республики Крым, тема строительства Керченской переправы вновь будет обсуждаться во время ближайшего визита крымской делегации в Москву. По словам главы правительства автономии Сергея Куницына, работа над проектом транспортного перехода не прекращалась с 2001 года. Но какому варианту - подводному тоннелю или мосту, соединившему бы украинские и российские берега, отдадут предпочтение, определит межправительственное соглашение между Украиной и Россией.

Вместе с тем ряд российских изданий и информагентств уже сообщили об итогах недавнего визита крымской делегации в Краснодар. Если верить российским СМИ, презентация выполненных в автономии проектов перед Законодательным собранием Краснодарского края позволила четко определить: подводный тоннель будет железнодорожным. Предварительная сметная стоимость его сооружения - 780 миллионов долларов США. Согласно предыдущим договоренностям между Москвой и Симферополем, Украина должна искать инвесторов, чтобы реализовать "планов громадье".

Восстановить недостающее звено древнего Шелкового пути, связывавшего по кратчайшему расстоянию Восток и Запад, планируется за четыре года. Срок небольшой, если учесть, что ширина Керченского пролива (расстояние между Крымом и Кубанью) - около 4,6 километра. Но подводный железнодорожный тоннель будет намного длиннее: по проекту - около 30 километров, причем подводный участок - 15 километров. Исполинское гидротехническое и транспортное сооружение будут представлять собой три параллельных тоннеля, которые пройдут под проливом на глубине 90 метров.

Интересы автомобилистов тоже учтены: по подземке пустят специальные железнодорожные платформы для автомобилей. Например, с кубанского берега до крымского можно будет добраться всего за 12 минут, не расходуя при этом ни капли бензина.

По самым скромным расчетам авторов проекта, поезда по рельсам подводной железнодорожной магистрали смогут развивать скорость до 140 километров в час, кроме того, под морским дном можно будет ежегодно перевозить в обоих направлениях до 150 миллионов тонн различных грузов.

Чтобы сказку сделать былью, нужны две вещи: межправительственное соглашение между Москвой и Киевом и готовность инвесторов вложить в строительство Керченской переправы те самые 780 миллионов долларов. Значительную часть этой суммы, как пишет "Крымская газета", ссылаясь на вице-премьера правительства автономии Геннадия Бабенко, уже согласились выделить корпорации и крупнейшие фирмы Японии, США, Китая и нескольких европейских стран.

Николай Скрипник, Симферополь
(Факты, №27, 12 февраля 2003 г.)

ДО ЗМІСТУ

Влада. Суспільство. Політика.

Курбан-Байрам и в Украине - праздник

11 февраля мусульмане Украины отмечали один из главных исламских праздников - Курбан-Байрам - праздник жертвоприношения. Украинских мусульман поздравил Президент Украины Леонид Кучма, а правительство Крыма объявило этот день нерабочим для жителей автономии мусульманского вероисповедания. В Украине ислам исповедуют более 2 млн. жителей, действует около 300 мусульманских общин, 300 священнослужителей, подавляющее большинство из которых - граждане Украины. Мусульмане не имеют единого центра. Кроме Духовного управления мусульман Украины, существует также Духовное управление мусульман Крыма. Часть мусульман на востоке страны объединены вокруг Партии мусульман Украины.

Курбан-Байрам, известный также под названием Эйд аль-Адха, отмечали около миллиарда человек. В этот день принести в жертву животное обязан каждый, имеющий на это средства. Причем один человек может ограничиться овцой, группа до десяти приверженцев ислама может обойтись одной головой крупного рогатого скота. При этом животное должно быть молодым и без физических изъянов. Две трети мяса следует раздать неимущим, остальное идет на праздничную трапезу семьи.

Жертвоприношение совершается в память о том, как пророк Ибрагим готов был принести в жертву Всевышнему своего сына Исмаила, чтобы доказать преданность Богу. Однако Всевышний, испытав его, остановил занесенную над сыном руку и послал Ибрагиму белого агнца, который и был принесен в жертву.

В дни Курбан-Байрама принято надевать новую или, по крайней мере, лучшую одежду, ходить в гости, дарить подарки и навещать могилы близких.

(Властьи политка, №7, 14 февраля 2003 г.)

В Рескомнаце

Мероприятия Программы по обустройству депортированных граждан, финансируемой из республиканского бюджета, были одним из главных вопросов, обсуждаемых на состоявшемся аппаратном часе Республиканского комитета по делам национальностей и депортированных граждан.

Говоря об итогах торжественной сдачи жилых домов, первый заместитель председателя Рескомнаца Вадим Петров, проводивший совещание, отметил, что вопрос объявленного ранее пуска газопровода по улице Героев Сталинграда г. Симферополя с повестки дня не снимается.

При обсуждении мероприятий Программы В.Петров подчеркнул, что следует отстаивать те позиции, которые можно реально выполнить, напомнив при этом слова премьер-министра Сергея Куницына о том, что на те 50 млн. грн., выделенных на Программу в прошлом году из государственного и республиканского бюджета, практически выполнить все потребности невозможно.

Отмечалось, что в бюджете наступившего года необходимо предусмотреть финансирование «нацменьшинств», в частности, караимов и крымчаков. Как сообщил начальник УКСа Иса Хайбуллаев, в ближайшее время на баланс эксплуатирующих служб будет сдан ряд объектов по водоснабжению и линии электропередач.

По предложению начальника финансово-ревизионного управления Себии Аджиджемиль, будет проведен семинар для руководителей отделов по межнациональным отношениям городов и районов автономии. Предполагается расширить рамки семинара и подвести на совещании итоги года, утвердить планы и программы на наступивший.

(Голос Крыма, №7, 14 февраля 2003 г.)

На Лазурном берегу все еще неспокойно

Продолжая повествование о ситуации в селе Капсихор (Морское) в Судаке, напомним, что в целях разрешения конфликтной ситуации сторонами 16 января был составлен Протокол намерений, подписанный руководством автономии, местными органами власти, главами регионального и местного меджлиса, представителями инициативной группы. В результате переговоров были приняты, в частности, пункты, включающие снос инициативной группой одного строения в срок до 18 января. В свою очередь, сессия Морского сельсовета в течение 5 дней после сноса первого строения обязалась «вынести решение о разрешении созданному предприятию из числа членов инициативной группы согласовать проект отвода земельного участка по адресу, с. Морское, ул. Лазурный берег, 6 под строительство культурно-спортивного центра и с возможным дополнением проекта строительством мини-пансионатов». Снос еще 6 строений Лазурного берега пришелся, по иронии судьбы, на празднование Курбан-байрама, а точнее, на его первый день — 11 февраля.

За несколько дней до назначенного срока, 7 февраля, заместитель председателя крымского правительства Эдип Гафаров провел в Капсихоре совещание, в ходе которого обсуждалось выполнение протокольных намерений, и в первую очередь, вопрос переноса даты сноса. В совещании приняли участие заместитель начальника отдела государственной инспекционной службы (ОГИС) Главного управления Министерства юстиции Украины в Крыму Елена Добржанская, заместитель городского головы г. Судак Эмирсали Аблялимов, начальник Судакского городского управления юстиции Татьяна Лесниченко, заведующий отделом по межнациональным отношениям Судакского горисполкома Ильми Идрисов, голова Морского сельсовета Леонид Крысов. Отметив, что в этот день снос никоим образом производить не следует, вице-премьер поручил местным властям подготовить заявление в ОГИС и в прокуратуру о переносе указанного срока на 10 дней в связи с мусульманскими праздниками. Согласно соглашению, Февзи Джириковым и Алимом Эмирусеиновым в указанный в протоколе срок были поданы заявления на снос, и строения сразу были снесены. Но, как выяснилось позже, и тут не обошлось без путаницы — землеустроителями была допущена ошибка (то ли запад с востоком спутали, то ли поленились выйти из кабинета и проставили не те номера), в результате были снесены не те строения Э.Гафаров поручил земельному управлению уточнить схему расположения строений, определить на месте, за кем закреплен каждый участок, и вновь направить в суд уже скорректированную схему.

Справедливости ради следует отметить, что в протоколе намерений значится, что «инициативная группа обязуется произвести снос оставшихся строений в течение 10 дней после принятия решения сессией Морского сельсовета о разрешении составления проекта отвода на указанном участке», а меджлис с.Капсихор «не возражает против закрепления земельного участка по ул. Лазурный берег, 3 а (персиковый сад) за вновь созданным предприятием из числа жителей села славянского пооисхождения для строительства объекта рекреационного назначения». Однако, как следует из заявления председателя Судакского регионального меджлиса М.Усманова, направленного руководству автономии 20 января, невзирая на подписанный протокол, сельским головой Л.Крысовым продолжаются факты межнациональной розни, а проще говоря, «наезды» на крымских татар. В частности, им и лидером так называемого казачества Константином Куруниным 18 января был организован сход граждан села, на который были созваны представители славянского населения из других сел региона. На сходе, сообщается в заявлении, звучали угрозы и призывы к действиям, направленным против крымских татар, что вызвало необходимость ввода в село дополнительного контингента внутренних войск. Это противоречит соглашению, отмечается в заявлении.

На момент проведения совещания на Лазурном берегу казалось, было «все спокойно», и тот с трудом восстановленный мир, пока еще хрупкий, думается, должны поддерживать обе стороны. Как будут выполняться пункты протокола в целом, и джентльменские соглашения в частности, мы узнаем позже. Во всяком случае, еще одним совещанием, назначенным  вице-премьером после праздников, прхоже, дело не ограничится.

Лентара Халилова.
(Голос Крыма, №7, 14 февраля 2003 г.)

Р.S. Как сообщила нам по телефону Е.Добржанская, государственный исполнитель удовлетворил заявление о переносе срока сноса и принял решение об отложении проведения исполнительных действий на 10 дней.

Нападение на дом министра. Милиция недоумевает

Министр промышленности, транспорта и связи автономии депутат ВР АРК Азиз Абдуллаев на состоявшейся 7 февраля пресс-конференции сообщил, что 5 февраля около 4 часов утра, двое неизвестных в масках проникли в его дом. Пройдя в комнату, где спали его 17-летняя дочь Диляра и 22-летняя невестка Карина, угрожая им, заставили одеться, взять с собой теплую одежду и необходимые принадлежности, застелить кровати так, будто там кто-то лежит, вывели во двор. Когда неизвестные пытались закрыть дверь снаружи, сработала сигнализация. По словам министра, нападающие оставили девушек во дворе и скрылись, перепрыгнув через забор. Далее он сообщил, что около 5 часов утра дважды пытался вызвать милицию по телефону «02», но никто не прибыл. Примерно в 6 часов он вынужден был созвониться с первой приемной Совмина с просьбой о помощи. В течение 20 минут прибыл наряд службы охраны, который тоже стал вызывать оперативную группу милиции, которая появилась ближе к 7 часам. Министр выразил мнение, что, резко начав «закручивать гайки» по наполнению бюджета, содействовать подъему промышленности, он вызвал недовольство определенных кругов, которые решили таким образом его приструнить.

Вышедшая на следующий день публикация об этой пресс-конференции в одной многотиражной газете о том, что в Крым возвращается криминал, возмутила начальника ГУ МВД Украины в Крыму Николая Паламарчука. Назвав ее в ходе пресс-конференции в ГУ МВД необъективной, генерал пообещал подать в суд на издание, отметив при этом, что «это плевок на правоохранительные органы». Более того, подобные публикации накануне курортного сезона не принесут пользы ни жителям, ни полуострову и могут самым негативным образом отразиться на бюджете республики. По словам Н.Паламарчука, правоохранители приехали на место через 27 минут после поступления сигнала, однако группа зафиксировала, что никаких следов преступления не было. Для возбуждения уголовного дела необходимы основания, а пока, отметил генерал, ни визуальных, ни технических причин для этого нет. Органам для принятия решения дается 10 дней и сейчас проводится доследственная проверка, в результате которой определится, следует возбуждать дело или нет. При этом Н.Паламарчук добавил, что как гражданин считает, что вряд ли в этот день в доме что-то было.

По словам руководителей силовых структур, принявших участие во встрече с журналистами, с приходом нового руководства в Крыму обстановка в политическом контексте стабилизировалась. Отмечалось, что силами правоохранителей раскрыт ряд преступлений не только в Крыму, но и в соседних регионах Украины.

Лентара Халилова.
(Голос Крыма, №7, 14 февраля 2003 г.)

Спроба викрадення

Про спробу викрадання своїх родичів повідомив міністр промисловості, транспорту і зв'язку Криму Азіз Абдулаєв на прес-конференції в Сімферополі.

За його словами, 5 лютого, близько 4 години ранку, двом невідомим в масках вдалося пробратися в його будинок. Зловмисники пройшли в кімнату, де спали 17-літня донька і 22-річна невістка міністра, змусили їх одягтися, взяти з собою теплі речі, застелити ліжка так, ніби там хтось лежить, і вийти з будинку. Коли зачиняли вхідні двері — спрацювала сигналізація. Нападники мусили залишити дівчат у дворі, перестрибнути через паркан і втекти. За твердженням полонянок, вони говорили російською без акценту.

На місце події, за словами Абдулаєва, викликали «швидку» — донька міністра пережила шок. А от оперативна група міліції з'явилася лише близько сьомої і тільки після того, як потерпілий звернувся по допомогу до охорони Ради міністрів автономії.

А. Абдулаєв вважає, що напад пов'язаний з його професійною діяльністю в кримському уряді. Хоча випадок для нього виявився несподіванкою, бо жодних погроз, попереджень, залякувань досі не було.

Слідчих дивує у цій справі чимало незрозумілих моментів, а кримську громадськість — чому досі не розкрито низку резонансних посягань на відомих політиків, держслужбовців і бізнесменів — не знайдено вбивць О. Головізіна, О. Сафонцева, Е. Меметова, В. Кузіна, Д. Гольдича та виконавців інших цинічних злочинів.

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №26, 11 лютого 2003 р.)

Нині підстав для порушення кримінальної справи щодо спроби викрадення дочки і невістки міністра промисловості, зв'язку і транспорту автономії Азіза Абдулаєва не має («ГУ» за 11 лютого). Про це заявив керівник кримської міліції Микола Паламарчук.

За його словами, група приїхала в будинок Абдулаєва за 27 хвилин після надходження сигналу і «виявила, що жодних слідів злочину немає». Не знайшов їх і М. Паламарчук, який прибув на місце з кількома працівниками ГУ МВС України в Криму. Тим часом триває дослідча перевірка. Особисто від себе Микола Паламарчук зауважив, що «як громадянин вважає, що навряд чи щось було того дня в будинку Абдулаєвих», а чутки про розгул злочинності в Криму не підуть на користь ні його мешканцям, ні курортному сезону».

Повідомляє наш власний кореспондент Віктор Хоменко.
(Голос України, №27, 12 лютого 2003 р.)

На свята серця щедрішають

До мусульманського свята Курбан-байрам У сімферопольському мікрорайоні Фонтани заселено 70-квартирний будинок. Зведено його на кошти програми облаштування депортованих. Як запевнив голова Державного комітету у справах національностей і міграції Геннадій Москаль, цьогоріч на облаштування житла для репатріантів буде виділено 43 мільйони гривень. На свій куточок чекають ще 1,5 тисячі прибулих з місць заслання сімферопольців.

Відчули турботу державних мужів і мешканці недавно створеного будинку милосердя для кримських татар — учасників національного руху за повернення на батьківщину, їм подарували телевізор, а незабаром обіцяють автомобіль. Ініціатор створення, а нині керівник закладу, Айше Сеітмуратова відзначила, що нині тут не лише створено нормальні умови для життя. Літні люди мають можливість дотримуватися й національних традицій.

На півострові Курбан-байрам оголошено вихідним для мусульман. Протягом трьох днів вони ласують самсою, шашликами з баранини і найрізноманітнішими кримськими солодощаіми.

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №29, 14 лютого 2003 р.)

Викрадення по-кримському?

Інформація міністра промисловості, транспорту і зв’язку Криму Азіза Абдуллаєва про те, що двоє невідомих у масках намагалися вночі викрасти його дочку та невістку прямо з будинку, в якому вони спали, оприлюднена ним на прес-конференції в Сімферополі, уже набула значного поширення в українських ЗМІ. Міністр Азіз Абдуллаєв заявив, що 5 лютого близько 4 години ранку в будинок, де проживає його сім’я, пробралися двоє невідомих у масках. Розбудивши його 17-річну дочку і 22-річну невістку, вони наказали взяти з собою теплі речі й вивели їх на подвір’я. У цей момент спрацювала сигналізація, і невідомі втекли без дівчат. Азіз Абдуллаєв пов’язує спробу викрадення лише зі своєю професійною діяльністю. Він сказав, що (дослівно) «став закручувати гайки, і це могло багатьом не сподобатися», хоча конкретизувати, в чому саме полягало «закручування гайок», відмовився. Проте цього тижня кримських журналістів, у свою чергу, запросили на прес-конференцію керівники ГУ МВС України у Криму...

Вони проаналізували й піддали гострій критиці всю «фабулу» цього «злочину». Начальник головкому Микола Паламарчук навіть заявив: «Як рядовий кримчанин я можу сказати відверто: вважаю, що там узагалі нічого не було, ми лише не з’ясували до кінця причини цього явища...» За словами Миколи Паламарчука, його заступника Миколи Пихтіна, начальника слідчого відділу Ганни Пономаренко та інших керівників міліцейських підрозділів, які розслідували подію, недаремно досі в міліцію не надійшла офіційна заява від постраждалих або їхніх родичів, не було й телефонного виклику міліції на місце відразу після події. Бригада міліції того ж самого дня виїхала на місце, оскільки до чергової частини надійшло повідомлення з лікарні «Швидкої допомоги», що лікарі виявили в дочки міністра «ситуативний шок». На думку лікарів, вона перебувала в такому стані з підозрілих причин, які потребували міліцейської перевірки. Дівчині надали допомогу на місці. Як сказав сам Азіз Абдуллаєв, вона в безпам’ятстві повторювала: «Не чіпайте тата, не чіпайте маму!» тощо. Як повідомили працівники міліції, бригада відділу охорони прибула до місця події через 27 хвилин (а не через дві години, як стверджує Абдуллаєв), хоча будинок і не підключений до загальної мережі сигналізації, а обладнаний саморобним пристроєм. Відразу по прибутті місце пригоди було оточено для збереження можливих слідів ймовірного злочину. Огляд проводився дуже старанно протягом чотирьох годин, потім весь день тривали інші слідчі заходи — пошук і опитування можливих свідків, аналіз отриманої інформації, розмови з членами сім’ї Абдуллаєва.

За словами міліцейських начальників, бригада експертів, ретельно оглянувши місце події, слідів злочину не виявила. Будинок міністра, розповів Микола Паламарчук, — це непогано укріплене житло: на вікнах першого поверху встановлено грати, будинок був замкнений на двоє дверей, одні з них обладнано саморобною сигналізацією, у дворі перебував навчений собака, будинок обгороджений високим парканом, хвіртка була замкнена і слідів зламування немає. Очевидно, авторів «викрадення», вважає міліція, підвело те, що вони не до кінця прорахували всі обставини пригоди, а також погоду в ніч вигаданої «події». Тієї ночі в Сімферополі йшов сніг, і бригада не лише не виявила на ньому можливих слідів проникнення зловмисників до будинку, а, навпаки, — знайшла підтвердження того, що в будинок ніхто не міг зайти: слідів підходу та відходу викрадачів до будинку, як і слідів від автомобіля і т.п., на снігу немає. Вгорі на паркані, через який нібито перемахнули бандити, злякавшись звуку сигналізації, також лежав чистий шар снігу. Собака («Такий, що може будь-кого з’їсти!» — сказав Микола Паламарчук), який не міг не помітити зловмисників, якби вони намагалися пробратися в будинок, усю ніч не гавкав, грати на вікнах цілі, двоє дверей, через які, коли вони були замкнені, нібито пройшли «викрадачі», цілі й непошкоджені. Опитали всіх сусідів міністра. Як з’ясувалося, один із них потерпає від безсоння і тієї ночі з 4 до 6 ранку не спав. Він стверджує, що до будинку міністра ніхто не підходив і ніхто не виходив, інакше б він їх бачив, і що сигналізація тієї ночі не спрацьовувала...

За словами керівників міліції, кримінальну справу за фактом «викрадення» дочки та невістки міністра не порушено, оскільки немає ні постраждалих, ні фізичних слідів злочину, жодних офіційних заяв. Водночас міліція продовжує дослідчу перевірку, а тому ще не винесено і постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

Психологи та експерти, які аналізували розповідь міністра Азіза Абдуллаєва, стверджують, що, з одного боку, у ній багато відомостей, які суперечать одна одній та логіці розвитку події. З другого боку, глава сімейства досі не дозволяє слідчим опитати самих «постраждалих», хоча під час ранкової розмови з міліцією невістка міністра реагувала на запитання неадекватно й дуже плуталася у свідченнях. За висновком експертів, якщо вірити розповіді міністра, викладеній ним на прес-конференції кримським журналістам, то викрадачі діяли «досить дивно». Як сказав начальник УБОЗ Сергій Семків, неймовірно, що викрадачі ризикували собою, пробираючись до будинку, де, крім об’єктів злочину, спали ще чотири чоловіки, повз яких потрібно було прослизнути непоміченими до спальні на другий поверх. Значно простіше, з мінімальним ризиком і зі стовідсотковим успіхом, можна було організувати викрадення дочки та невістки дорогою до школи чи в місті. Працівники міліції сумніваються, що зловмисники, які були в масках і дуже поспішали, викрадаючи дівчат, виходили б із кімнати або відверталися б, аби дівчата, вдягаючись, їх не соромилися, а також, що вони вимагали від своїх жертв тепло вдягнутися, взяти з собою все необхідне, аж до помади, гребінців і дамських сумочок. Не було жодного логічного сенсу, на думку працівників міліції, перед відходом вкладати під ковдрою на порожніх ліжках одяг у формі людських тіл, щоб імітувати, нібито там хтось спить...

Водночас на прес-конференції працівники міліції надали журналістам інформацію про такі обставини справи, про які міністр журналістам не казав. За словами Миколи Пихтіна, міліція не виключає, що справжньою причиною імітації викрадення рідних Азіза Абдуллаєва могло стати те, що прокуратура Криму оскаржила рішення місцевого суду Центрального району Сімферополя з кримінальних справ стосовно сина міністра Ібрагіма Абдуллаєва. Керівники кримської міліції розповіли, що раніше проти міністрового сина було порушено дві кримінальні справи «за заподіяння двом людям у різний час тяжких тілесних ушкоджень» — в обох випадках ножем, причому однією з жертв став іноземець, який помер унаслідок поранень, завданих Абдуллаєвим-сином. Ібрагіма Абдуллаєва засудили до двох років позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання. Прокуратура не погодилася з таким м’яким вироком і опротестувала рішення місцевого суду в апеляційному суді. Микола Пихтін каже: «Якщо аналізувати всі причини викрадення, у тому числі й «службову діяльність міністра», то чому нарівні з цим і справа його сина не може бути однією з версій чи причиною подій, якщо воно (викрадення) було? Чому преса не розглядає цю версію подій?»

Деякі аналітики в Криму, спираючись на суперечливі обставини справи про спробу викрадення дочки та невістки міністра, проводять аналогію з «викраденням» колишнього кримського спікера Євгена Супрунюка, яке, як встановили слідчі, організував сам спікер. Вони стверджують, що й цього разу міліція має справу з «суто кримським викраденням»...

Микола Семена, Крим
(Дзеркало тижня, №6, 15-21 лютого 2003 р.)

К единству и согласию

Один из главных исламских праздников — Курбан-Байрам (праздник жертвоприношения) — отметили 11 февраля мусульмане Украины. Правительство Крыма объявило этот день нерабочим для жителей автономии мусульманского вероисповедания. «Многовековые традиции празднования Курбан-Байрама утверждают высокие общечеловеческие ценности, содействуют укреплению морали, служат единству и общественному согласию», — говорится в поздравлении Президента Леонида Кучмы.

Ислам в Украине исповедуют более 2 млн. жителей. В стране действует около 300 мусульманских общин.

По сообщениям информагенств
подготовилаКатерина Кудржинская
(Киевские Ведомости, №30, 12 февраля 2003 г.)

Житло для репатріантів

8 лютого відбулася урочиста здача в експлуатацію двох будинків для репатріантів - у Сімферополі й Алушті. Вони побудовані в рамках реалізації державної програми по облаштуванню раніше депортованих громадян.

У сімферопольському мікрорайоні Фонтани квартири в новому 5-поверховому будинку загальною площею 4 697 кв. м одержали 70 кримськотатарських родин, серед них родини ветеранів Великої Вітчизняної війни, будівельників, позачерговиків. Фактична вартість виконаних робіт склала 5,8 млн. гривень.

В Алушті був зданий в експлуатацію перший із трьох 36-квартирних будинків для депортованих. На будівництво будинку площею 2 658 кв. м було витрачено 3,7 млн. гривень.

Новоселів привітали голова Держкомітету України у справах національностей і міграції Геннадій Москаль, голова Ради міністрів АРК Сергій Куницин, Постійний Представник Президента України в Криму Олександр Діденко, заступник голови ВР АРК Ільмі Умеров, голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, члени уряду автономії і міських адміністрацій.

«Мені хочеться побажати усім, хто сьогодні ввійде в нові будинки, щоб у їхніх квартирах були тільки мир, благополуччя і процвітання, - побажав новоселам голова Держкомнацу. - А ми постараємося, щоб таких свят було якнайбільше».

Як повідомили агентству «Контекст» в управлінні капітального будівництва Республіканського комітету зі справ національностей і депортованих, у 2002 році в Криму в експлуатацію було введено п'ять будинків для репатріантів. З державного і республіканського бюджетів на це було виділено 13 237 тис. гривень.

У 2003 році для родин раніше депортованих у Криму планується побудувати 10 834 кв. м. житла. Зокрема, намічено здати 50-квартирний будинок у сімферопольському мікрорайоні Фонтани, 65-квартирний - у Бахчисараї, 59-квартирний - у Ялті, 25-квартирний - у селищі Червоногвардійське, 18-квартирний - у Судаку і 15-квартирний - у Білогірську. На це з державного і республіканського бюджетів заплановано виділити 9 356 тис. грн.

(Кримська Світлиця, №7, 14 лютогот 2003 р.)

"Злодеи не оставили ни единого следа", -так милиция комментирует неудавшуюся попытку похищения родственниц крымского министра

В конце прошлой недели в информагентствах ("Укринформ", "УНИАН"), а после и по телевидению со ссылкой на пресс-службу Совета министров АРК была распространена информация о попытке похищения 17-летней дочери и 22-летней невестки министра строительства, транспорта и связи Крыма Азиза Абдуллаева. Злой замысел не удался, однако история выглядела очень загадочно. Удалось ли милиции что-нибудь выяснить в настоящий момент, есть ли подозреваемые, возбуждено ли уголовное дело? С этими вопросами мы обратились в Центр общественных связей ГУ МВД Украины в Крыму. Заявление от Азиза Абдуллаева поступило в 5.10 утра 5 февраля, рассказал начальник центра общественных связей крымского милицейского главка Александр Домбровский. По его словам, около 4 утра неизвестные в масках, сумев каким-то образом проникнуть в усадьбу, зашли в комнату, где спали девушки, приказали им подняться, одеться и сформировать из одежды на постелях подобие человеческих фигур. Путем угроз, произносимых на русском языке шепотом, злоумышленники заставили их спуститься за ними во двор, но когда входная дверь захлопнулась, сработала сигнализация. Испугавшись, "маски" бросились бежать, перемахнули через забор и растворились во мгле. Узнав от дочки и невестки о случившемся, министр связался со "скорой" и милицией.

- Сигнализация была звуковая, самодельная, - утверждает Александр Домбровский. - Если бы она была подключена к пульту Госохраны, наряд прибыл бы в течение четырех минут. А так заявление, поступившее спустя час после происшествия, было взято в работу дежурным Железнодорожного райотдела. Пока для выезда на место формировалась следственно-оперативная группа, приняли решение послать сотрудников ГСО для охраны дома и людей, находящихся в нем (кроме потерпевших девушек в усадьбе было еще четверо взрослых). Ближайший наряд находился на отработке объекта - на пульте сработала сигнализация. Едва сотрудники Госохраны закончили работу с клиентом, сразу же выехали по адресу Абдуллаева. На месте они были в 6.10 утра, следом подоспела опергруппа. Ни в доме, ни во дворе, ни на заборе, ни на снегу вокруг дома не удалось обнаружить подозрительных следов. При подворном обходе выяснилось, что соседи тоже ничем не могут помочь - ничего не видели, не слышали, большинство крепко спали. Не отреагировал на появление чужаков и хозяйский пес. Впрочем, так же невозмутимо он отнесся и к представителям милици, так что это нельзя считать показателем.

К инциденту, по словам Александра Домбровского, правоохранители отнеслись со всей ответственностью. На месте побывали начальник и первый замначальника милицейского главка Крыма, территорию отработали опытные эксперты. Заявление министра строительства, транспорта и связи зарегистрировано в книге происшествий и преступлений, но уголовное дело пока не возбуждено - нет "зацепок", которые можно было бы положить в его основу. Сам Азиз Абдуллаев связывает попытку похищения его дочери и невестки со своей профессиональной деятельностью, однако не говорит, что в последнее время ему доводилось слышать от кого-либо угрозы, подвергаться шантажу либо другим формам давления.

Вчера вечером по поводу случившегося в ГУ МВД Украины в Крыму якобы должна была состояться пресс-конференция. Если появятся новые подробности, мы проинформируем читателей.

Валерия Чепурко
(Сегодня, №32, 11 февраля 2003 г.)

У мусульман один из главных праздников — Ид альадха (Курбан-байрам) — день жертвоприношения, которым оканчивается хадж, — паломничество в Мекку. Этот день также символизирует истинность учения Мухаммеда и всемогущество и милосердие Великого Творца. День праздника Курбан-байрам в Крыму будет выходным для мусульман. В Украине действуют около 300 мусульманских общин, ислам исповедуют более 2 млн. жителей. По данным последней переписи 2001 г, в стране проживают 248,2 тыс. крымских татар (в Крыму — 243,4 тыс. чел.), 73,3 тыс. татар (11 тыс.).

(Столичные новости, №5, 11 – 17 февраля 2003 г.)

А чи були хлопчики?
Міліція щодо викрадення дітей кримського міністра має власну думку

У цій вельми заплутаній історії зі спробою викрасти у міністра промисловості, транспорту та зв’язку Криму Азіза Абдуллаєва доньку та невістку (його версію ми виклали в "УМ" за 8 лютого) поки що фігурує цілком реальним хлопчик - 26-річний  студент Ібрагім Абдуллаєв, син міністра. Перший заступник начальника кримського Главку міліції генерал Микола Пихтін 10 лютого на спеціально скликаній прес-конференції, на яку його шеф генерал Микола Паламарчук зібрав всіх своїх заступників, оприлюднив досить непривабливе "свіже" минуле Абдуллаєва- молодшого. Зі слів генерала, хлопець ще той "подарунок": 20 червня минулого року о 2 годині ночі на проспекті Кірова у Сімферополі між барами "Гюйс" та "Єва" він наніс ножове поранення іноземному студенту Кримського державного медуніверситету Тареку Будаві, унаслідок чого той помер. Ще раніше, 3 вересня 2001 року, Ібрагім Абдуллаєв знову таки о 2 годині ночі у центрі міста поблизу бару "Два капітани" відлупцював такого собі громадянина В. Зареченського, за що був навіть оголошений у розшук. І все ж покарання не уникнув: за статтею 122. частиною 2 Карного кодексу України (нанесення тілесних ушкоджень середньої важкості В.Зареченському) Центральний суд Сімферополя "впаяв" розбишаці аж два роки з відстрочкою виконання покарання, тоді як за іншою, ст.122, (смерть Т.Будаві)  повністю виправдав. Проте нещодавно місцева прокуратура опротестувала той судовий вердикт. "Чому ж цей факт не може бути причиною нападу?", - цілком резонно запитує Микола Пихтін. А його начальник Микола Паламарчук "з позиції пересічного громадянина" знаходить ще конкретніше пояснення: "Потрібно відзначити своє добре ім’я", натякаючи на родинну мотивацію міністра, якого за всіма статтями дискредитує син.

Міліцейські чільники допоки не відшукали жодної законної зачіпки для порушення кримінальної справи за фактом проникнення в будинок міністра, не кажучи вже про "кіднеппінг": мовляв, письмової заяви про претензії Абдуллаєв так і не написав, збитків його оселі не завдано, ніяких технічних та візуальних слідів нападників оперативно-слідча бригада не виявила, свідки нічого не чули, а єдиних можливих очевидців злочину - доньку та невістку - батьки всіляко оберігають від подальших контактів з міліцією. Є лише повідомлення з лікарні - медики зафіксували у 17-річної Диляри ситуаційний невроз, але поки що не в змозі пояснити його причину. Не стикуються деякі початкові пояснення дівчат: в одному випадку вони зізнались, що "злочинці" цнотливо відвернулись, коли ті одягались, в іншому - спустились униз. Абсурдність ситуації міліцейське керівництво знаходить і в інших деталях "нападу". І тим не менше дослідча перевірка триває. У сищиків є ще рівно 3 дні до остаточного рішення про порушення кримінальної справи чи, навпаки, відмову через повну відсутність підстав.

Василь Драголюк. Крим.
(Україна молода, №27, 12 лютого 2003 р.)

Міністр палива та енергетики Автономної Республіки Крим Сергій Іванов залишає свою посаду у зв'язку з переходом на роботу у сусідню країну – в російське АТ "Газпром". Про це УНІАН повідомили у прес-службі Радміну півострова. Іванов підтвердив, що працюватиме одним із керівників підприємства, яке входить до структури "Газпрому". Просив про нього сам голова правління РАТ "Газпром" Олексій Міллер.

(Сегодня, №28, 13 лютого, 2003 р.)

Житло для депортованих

70 - і 36-квартирні будинки у Сімферополі та Алушті здано в експлуатацію у рамках Програми з повернення і облаштування депортованих в Автономній Республіці Крим, передає Укрінформ.

У церемоніях з цього приводу взяли участь голова Державного комітету у справах національностей та міграції України Геннадій Москаль, постійний представник Президента України в Криму Олександр Діденко, керівники парламенту і уряду автономії.

За словами глави кримського уряду Сергія Куніцина, Рада міністрів автономії й надалі працюватиме над виконанням програми з облаштування раніше депортованих.

(Урядовий кур’єр, №26, 11 лютого 2003 р.)

Свой главный праздник - Курбан-байрам – мусльмане всего мира будут отмечать раздачей милостыни и посещением могил предков

Сегодня мусульмане отмечают главный свой праздник - Ид аль-адха (или Курбан-байрам), который будет длиться еще три дня (12-14 февраля), называемые "днями ташрика". В течение всех праздничных дней в мечетях, в домах мусульман, на улицах городов и сел будут звучать слова, возвеличивающие Аллаха.

Ид аль-адха - праздник жертвоприношения, совершаемого в память о том, как Ибрахим был готов принести в жертву своего сына Исмаила - прародителя арабов. Курбан-байрам является завершающим этапом ежегодного паломничества (хаджа) в Мекку. Те, кто не смог совершить хадж и принести жертву в священном месте, делают это там, где находятся.

В день Курбан-байрам утром мусульмане совершают в мечети праздничный намаз и обряд жертвоприношения. Мясо жертвенного животного (козы, овцы, коровы или верблюда) делят на три части: одну отдают нуждающимся, вторую - родным, соседям и друзьям. Третью часть мяса приносящий жертву оставляет себе.

К праздничному столу готовят и большое количество сладостей - в эти дни нельзя скупиться на угощение. Благословенны и желательны в праздничные дни визиты к друзьям и родственникам. Им стараются делать подарки и просят у них прощения за нанесенные обиды. Обязательными считаются раздача милостыни (садака) и посещение могил умерших.

(Факты, №26, 11 февраля 2003 г.)

ДО ЗМІСТУ

Економіка. Фінанси.

330 млн. гривень у курортно-рекреаційний комплекс Криму будуть вкладені в період 2003—2005 рр. Це передбачає прийнята Кабміном «Програма розвитку Криму як загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного й туристичного центру на 2003—2005 рр.». 80% цих коштів мають надійти у вигляді інвестицій, решта — із загальнодержавного та кримського бюджетів. Передусім ці кошти будуть вкладені в туристичну інфраструктуру півострова. Зокрема, передбачається реконструкція багатьох туристичних об’єктів, зміцнення берегів, упорядкування пляжів. 10 млн. гривень планується витратити на рекламно-інформаційне забезпечення, створення позитивного іміджу Криму як привабливого місця відпочинку.

Програмою намічено й суттєво змінити структуру відпочинку в Криму. Як зазначив віце-прем’єр Криму з гуманітарних питань Володимир Раєнко, програмою передбачається, що в найближчі два-три роки потоки туристів йтимуть не лише в район Великої Ялти, а й у Ленінський район, а також Раздольне.

Володимир Царук
Центр туристичної інформації НТО
(Дзеркало тижня, №6, 15-21 лютого 2003 р.)

Бюджетофилы и Бюджетофобы

Последний рывок, в смысле, предстоящая сессия парламента автономии — и Крым получит таки свой бюджет. Бой за «деньги родины» не обещает быть затяжным, поскольку разработанному Совмином проекту на разных совещаниях и заседаниях перемыли буквально все косточки. Так что депутаты будут хорошо представлять, за что голосуют. Правда, пойдет ли голосование как по маслу, во многом зависит от крымского Минфина. Точнее, от того, согласится ли он учесть претензии недовольных, которых, между прочим, немало.

Судя по последним высказываниям министра финансов Крыма Александра Гресса, правительство на своем будет стоять до последнего. Еще на заседании правительства министр предупредил: если внести в проект пожелания хотя бы совминовцев, казну придется увеличить как минимум до полутора миллиардов (от нынешних 1,2 млрд.).

Бюджетофилы главным козырем своего детища считают его реалистичность. Не раз звучала фраза, что бюджет прошлого, выборного, года был донельзя политизирован (читай: раздут до неузнаваемости), из-за чего впоследствии его не раз пришлось секвестировать, а выполнить в итоге так и не удалось.

О других плюсах проекта, которыми оперируют сторонники совминовского варианта, мы уже писали. Поэтому остановимся на претензиях «бюджетофобов», прозвучавших на последнем заседании Ассоциации органов местного самоуправления и специальных парламентских слушаниях. Критика там лилась как из рога изобилия. Мы же выделим самые, как нам кажется, болезненные для автономии «узлы».

Страсти разбушевались вокруг капстроительства: Совмин опять не расшифровал, на какие объекты он собирается потратить деньги. Депутат Анатолий Гриценко вообще предложил, чтобы львиную их долю (до 70 процентов) регионы получали в виде субвенции. Тогда они могли бы сами решать, что строить. «Розовые мечты» остудил Пресс: «Если ВС хочет сам распределять капвложения, давайте так и запишем. Мы (Совмин — авт.) можем утвердить только объем расходов и составить план, который рассмотрим на следующей сессии».

Что будет с водоснабжением сел, многие из которых месяцами, а то и годами сидят без воды, так и осталось непонятным. В проекте вообще не предусмотрены средства на возмещение разницы между тарифами на питьевую воду для селян и ее реальной стоимостью. Хотя в этом году, на нашей памяти впервые, пять миллионов собираются потратить на реконструкцию сельских водопроводов.

Правда, глава бюджетной комиссии ВС Андрей Припутников и Александр Гресс в один голос заявили, что погибающим райселькоммунхозам даже вдвое большая сумма — что мертвому припарка. Давая деньги просто на то, чтобы закапывать трубы, проблему не решить: эксплуатировать их попросту некому. В общем, нужна реформа. Только как она должна выглядеть, никто не знает.

В числе своих достижений правительство называло увеличение финансирования образования и здравоохранения. А вот глава Минобраза Крыма Алексей Борисов недоволен: его «отрасли» выделили только 72 миллиона при минимальной потребности 107. Не учли материально-техническое состояние школ и выплаты по многострадальной 57 статье. Между тем только по решениям судов учителям предстоит выплатить 40 миллионов. Возможно, крымский парламент по предложению Борисова решит обратиться в Верховную Раду, чтобы нардепы признали этот долг государственным.

Для здравоохранения Совмин не заложил средства на обновление и ремонт медоборудования, работу санавиации. Без финансирования, по словам министра здравоохранения Сергея Донича, остались все ранее существовавшие программы: по лечению СПИДа, диабета, программы «Дети Крыма», «Гематология», «Слуховые аппараты»... Вот тебе, бабушка, и Год медицины!

Видя такое дело, в парламенте заговорили, что экономить нужно не на простых людях, а на себе, любимых. Мы уже писали, что в этом году на содержание все продолжающих пухнуть органов власти пойдет на 7,3 процента больше средств, чем год назад. Борис Дейч, кстати, раздраженно заметил, мол, начинать сокращение надо прежде всего с правительства и парламента. По словам Припутникова, уже достигнута договоренность с Совмином о постепенном сокращении на 10 процентов всей бюджетной отрасли.

Сам же Совмин, за исключением Гресса, скромно отмалчивался. Министр финансов заверил, что автономия «стоит на пороге принятия решения об оптимизации бюджетной сети в целом по республике». Когда же она рискнет этот порог переступить, он не уточнил.

Юлия Годунко
(Крымское время, №26, 12 февраля 2003 г.)

ДО ЗМІСТУ

Сільське господарство. Земельне питання.

Консерви для... тварин

У Криму шириться географія впровадження нової технології заготівлі кормів із застолсуванням біоконсервантів. Розроблений у Інституті “Кримагропроект” метод дає можливість силосувати з допомогою простої і недорогої методики кукрудзу, однолітні і багатолітні трави, сорго, соняшник, злакові культури, а також цілий перелік сумішей бобових та інших рослин, які важко, або й зовсім не піддаються силосуванню. Популярності «Лактісу» сприяє і його дешевизна: одна доза на тонну силосованих кормів коштує усього 50 копійок. Це бактеріальний концентрат, що містить здебільшого молочнокислі стрептококи, палички, дріжджі. Така мікрофлора сприяє швидкому підкисленню дрібної зеленої маси і відтак забезпечує її надійну консервацію.

Фахівці зазначають, що застосування цього препарату сприяє значному спрощенню самої технології заготівлі кормів, скороченню фаз збирання кормових культур, надає можливість заготівлі зеленої маси підвищеної вологості та силосування соломи.

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №31, 18 лютого 2003 р.)

Пишеться «ТОВ» — читається «SOS»

Ще 15 листопада минулого року газета «Кримська світлиця» надрукувала матеріал нашого власного кореспондента в Криму Віктора Хоменка про те, як захоплюються землі Криму і до яких екологічних наслідків можуть призвести самобуди.

На жаль, досі порушену в матеріалі проблему ніхто не збирається вирішувати. Може, дочекаємося реакції керівництва Криму хоча б після передрукування матеріалу в нашій газеті.

Черговий рекорд кількості й тривалості самочинств серед невтомних захоплювачів унікальної землі кримського Південнобережжя поставило в Гурзуфі ТОВ «Пансіонат з лікуванням «Молодіжний—2000», «самобуд» якого призвів до зсувів і засвідчив: одвічну біду півострова — природні катаклізми — нині примножують ще й «палацомани», амбіційні витвори яких уже почали руйнувати вразливий природний баланс півострова.

Таємниці, як, чому і за чиїм дозволом ця фірма саме тут, на фоні уславленої Ведмідь-гори, вирішила будувати собі котеджі, фахівці управління екологічної інспекції Південно-Кримського регіону не розгадали й досі, хоча перевірка ще торішнього 28 квітня встановила: «ТОВ «Молодіжний—2000» веде будівельні роботи на території пансіонату і за його межами, на колишніх землях радгоспу «Гурзуф». Будуються два котеджі, вирито котловани, підрізано схил. Вирито котлован і для встановлення місткості під воду, зроблено під'їзну дорогу. Всього земляними роботами зачеплено 1,5 га території.

Під час перевірки працював підйомний кран і робітники. Документацію на проведення будівельних робіт (узгоджений проект, рішення виконкому на будівництво, держекологічну експертизу, дозвіл інспекції Державної архітектурної служби, контролю) не представлено. Грунт, вийнятий з котлованів, складується вздовж дороги на колишніх землях радгоспу «Гурзуф». Земляними відвалами зайнято 1 га території, об'єм 5 тис. куб. м. Землевідведення під складування грунту не оформлено, з держінспекцією не погоджено. Порушено Закон України «Про відходи».

Стурбовані самочинним захопленням землі, бурхливим розгортанням робіт без затвердженого проекту будівництва на не наданій ніким ділянці, спантеличені тим, що, як гриби після дощу, ростуть не зареєстровані в інспекціях котеджі, а «вільні» забудовники не мають жодної земельної ділянки для вивезення з розритих котлованів земляних відвалів, проте вивантажують їх багатотонні маси скрізь, де заманеться, незважаючи на те, що кожне з цих діянь порушує чимало статей Земельного і Водного кодексів та законів про рослинний світ і охорону довкілля, спеціалісти управління екологічної інспекції ще раз б'ють на сполох у протоколі вже від 12 вересня минулого року:

«Не виконано припис інспекції № 43 від 11.04.01 р. — будівельні роботи тривають, земляні відвали складуються самовільно, на території будівництва і відвалів знищено...»

У відповідь на акти, протоколи, приписи, постанови — понад півтора року втаємниченої тиші, під час якої згубне для довкілля будівництво не лише не припинили, а навіть розширили. І хоча землевідводу тут як не було, так і нема, територія обгороджується. Нині, серед гір розритої землі, один котедж уже закінчено, другий готують до оздоблення, для спорудження третього (і наступних?) вже підвезено і складено цілий хмарочос бетонних блоків та інших матеріалів.

Але якою ціною? Ціною справжньої біди для чарівного і крихкого узбережжя, гармонію якого порушило свавільне риття котлованів, формування майданчиків, непродумане звалювання грунту вздовж доріг, які ведуть на очисні споруди селища Гурзуф, на схилах, у штольнях для відведення ґрунтових вод, засипання дренажних шахт, що забезпечували рівномірний стік ґрунтових вод.

Тривале і згубне вторгнення «палацоманів» у околиці Гурзуфа, порушення гідрогеологічних умов узбережжя активізувало зсувні процеси. Ерозія грунту вже почала нищити унікальні виноградники, а вода й грязеві потоки зруйнували серпантинну дорогу, підбираються до її підпірних стін, здибили асфальтове покриття.

У розпачі й керівництво розташованого нижче від самозабудовників колишнього ММЦ «Супутник» — нинішнього Міжнародного молодіжного центру «Гурзуф», за твердженням працівників якого, «після земельних робіт і будівництва, здійснюваного цим пансіонатом з лікуванням, почали тріскатися і руйнуватися адміністративний корпус, їдальня, корпус №1 і підпірні стіни».

Праворуч від «Молодіжного—2000» — селище Гурзуф, ліворуч — його благенькі очисні споруда, які обслуговують і сусідню Данилівку. Фахівці вважають, що рясні осінні зливи загрожують усьому цьому оберегові справжньою катастрофою. Самочинними діями «господарники» ТОВ «Молодіжний—2000» можуть завдати колосальні збитки не лише сусідам, а й самим собі бо й «самопальні» новобудови опинилися під загрозою руйнування зсувом.

Це при тому, що державні інспектори зробили все можливе в їх компетенції, щоб запобігти нинішнім і грядущим негараздам: віддали матеріали у всі судові, прокурорські інстанції півострова, але, на жаль, результатів це не дало жодних. Неймовірно, та й арбітажний суд Криму не задовольнив поданий прокуратурою Ялти позов про стягнення з цього пансіонату заподіяного ним уже сьогодні збитку в 101800 гривень. Спеціалісти, котрі підрахували цю суму, вважають, що коли не вжити заходів негайно, знадобиться набагато більше коштів для ліквідації наслідків наступних зсувних процесів.

І хоча часу, протягом якого «Молодіжний» устиг досхочу «наліпити» в 100-метровій охоронній зоні кримського узбережжя, згаяно чимало, закликати до порядку, схоже, нарешті зможуть і його. Нині для розслідування цієї справи за розпорядженням кримського прем'єра Сергія Куніцина створено робочу трупу, яку очолив заступник голови Ради міністрів автономії Володимир Шкаберін. Може, хоч вона змусить застосувати до самозабудовників, винуватців забруднення і псування унікальних земель, відповідні статті Кримінального кодексу України, де чітко виписано, яку міру відповідальності повинні понести зухвалі порушники закону.

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №31, 18 лютого 2003 р.)

Крымская земля между морем и Москвой

В середине января в Крыму «стенка на стенку» вышли жители села Морское — крымские татары против славян. С дубьем и арматурными прутьями. Власти ввели в село полторы сотни солдат внутренних войск и бойцов «Беркута». Гасить конфликт приезжал глава крымского правительства Сергей Куницын. Дрались за землю. Спустя две недели (на момент приезда корреспондента «2000») один юноша — крымский татарин все еще находился в больнице. Возбуждено уголовное дело. В селе продолжали патрулировать солдаты. Пар выпущен, но конфликт не решен. Стороны остались каждая при своем мнении, без тени сомнения в собственной правоте.

Наша справка

Село Морское Судакского района сегодня негласно поделено на два лагеря: крымские татары (около 400 человек) и все остальные (примерно 2200 человек), которые называют себя славянами, но чаще просто русскими. Основная масса славянского населения — выходцы (и их дети-внуки) из Рязанской области России, которых принудительно перевезли в Крым по переселенческой программе в 1952— 53 гг. Часть татар живет вперемешку со славянами в старом селе, часть — компактно сосредоточена в новом поселке (на местном жаргоне — «Татарстан»), образованном около 10 лет назад на землях бывших совхозных виноградников. Между соседями разных национальностей и вероисповеданий вражды нет, но о «противостоянии татар и славян» говорят открыто. Старики (и те и другие) при этом предпочитают отмалчиваться, говоря, что «это дело молодежи, они во всем участвуют».

Предмет конфликта

Поводом для волнений стали притязания на узкую полоску земли вдоль моря (несколько десятков метров от воды) на окраине села площадью 1,6 га. В прежние времена тут было совхозное табачное поле. Но когда табаководство в Крыму стало экономически невыгодным, в 1995 году эту землю передали на баланс сельсовета. С 1996-го ведутся переговоры с московским ОАО «Центркнига», которое вызвалось построить в селе «объект с миллионными вложениями» — культурно-спортивный центр. Власти решили отдать москвичам табачное поле в долгосрочную аренду. «За» проголосовали все 15 депутатов сельсовета, включая двух депутатов — крымских татар.

Такое решение сельский голова Леонид Крысов объяснил желанием привлечь инвестора действительно крупного, способного возвести современный дорогостоящий объект рекреационного назначения, чтобы привлечь в Морское туристов и дать селу рабочие места. Москвичам «светило» получить участок в аренду на 50 лет. Но...

В сентябре прошлого года на эту же землю заявила претензии группа местных крымских татар. Подав в сельсовет заявление и не дожидаясь ответа, они самовольно приступили к застройке участка. Началось то, что по сводкам новостей прошло как самозахват земли в прибрежной зоне. «Захватчики» называют это «самовозвратом» земли. Сельские власти писали по инстанциям: от райотдела милиции — до правительства Крыма и Президента Украины. Закрутилась тяжба.

В конфликт оказались вовлеченными не только непосредственные самозахватчики, но и другие сельчане. Земельная проблема смешалась с этноисторической. Словно кто-то взмутил ил со дна спокойного, чистого озера. Вспучились, окрасили в черное сельский быт мелкие житейские обиды и соседские склоки. Теперь в них усматривали «глобальное зло»: одни — происки Москвы, другие — происки мирового ислама. Воздух в селе пропитался взрывоопасной смесью. Искрой стала небольшая потасовка под хмельком между крымскотатарской и славянской молодежью в местном кафе в середине января. Кульминация — «ввод войск» для дальнейшего недопущения «столкновений на межэтнической почве».

Желая утихомирить крымских татар, но при этом не отпугнуть денежного московского инвестора, власти предложили компромисс, бесперспективность которого не заметит только мертвый: сделать проект на табачном поле совместным. Чтобы москвичи таки построили запланированный «дорогой» оздоровительный центр, а крымские татары дополнили его своими «дешевыми» мини-пансионатами. Вопрос же о том, кто будет хозяином земли, пока стараются не трогать. А он — самый главный. Никто не хочет поступиться притязаниями. Маловероятен и тандем фирмы-миллионера с группой бедных сельчан, способных на последние гроши слепить лишь дешевые хибары, а затем так же дешево сдавать их отдыхающим. Но они никогда не принесут Крыму славу респектабельного курорта.

Как быть? Кто победит? Тот, у кого в руках лопата, в кармане ключи от старых «Жигулей», а в глазах слезы от соленого пота, или тот, у кого трезвый аналитический ум, в руках большой бизнес, а в душе — огромное желание чувствовать себя хозяином в стране, которую он содержит на свои налоги? Это не конфликт татар и славян, мусульман и православных. Это специфическое противоречие исторической правды и правды капитала. А еще — это столкновение двух ментальностей — предприимчивости и оборотистости южан с размеренностью и консерватизмом северян.

Повторюсь: никто никому ничего не доказал, стороны остались каждая при своем мнении, конфликт тлеет и может в любой момент вспыхнуть, случись лишь новая искра.

Что сказал председатель сельсовета
Голова с. Морского Леонид Крысов:

— 27 сентября 2001 г. сессия сельсовета с. Морского приняла решение о предварительном согласовании АО «Центркнига» месторасположения культурно-спортивного центра «Лето—XXI век». Этим решение 1) предварительно согласовали на землях совета строительство культурно-спортивного центра; 2) разрешили «Центркниге» проведение проектно-изыскательских работ и выдачу архитектурно-планировочного задания; 3) обязали проект застройки предоставить на рассмотрение сельского совета Морского. «Центркнига начала готовить документы. Эскизный проект прошел согласование и получил заключение Министерства архитектуры и градостроительной политики Крыма, Управления охраны бассейна Черного и Азовского морей Одессе. После этого начали готови документы на отвод земли.

Но инициативная группа крымских татар обратилась с заявлением: данную территорию предоставить под строительство мини-пансионатов. Несмотря на то, что им сразу объяснили, какое решение уже принял совет по данной территории, с первого же дня там начали выставлятьсяч их (крымских татар. — Авт.) вагончики, палатки, а через неделю развернулось строительство помещений размером 3x4 метра.

Мы обращались во все инстанции, но не в состоянии были остановить строительство. В итоге до нового года там уже соорудили 23 строения. На се­годняшний день принято 10 решений суда об их сносе. Снос двух первых назначили на 26 декабря. Приехали представители исполнительной службы. Но группа крымских татар вышли на участок с дубинками, бутылками с зажигательной смесью. В итоге ничего не снесли. Земля никому не передана, она принадлежит нашему сельскому совету.

— Скажите, инвесторы к вам на побережье ломятся, или вы рады первому попавшемуся?

— Нет инвесторов.

— Вы проводили тендер, объявляли конкурс?

— Если б были инвесторы, были и тендеры. Никто не хочет вкладывать большие деньги. Эта часть работы (возведение современного центр, отдыха. — Авт.) затрата. Окупаемость такого объекта — не год, не два и да же не десять лет. Его сметная стоимость — около 600 тыс. долларов. А наплыв туристов в Крым — два летних месяца. Инвестор охотно вложит деньги туда, где за год-полтора можно гарантированно получить отдачу. И вот наконец появляется организация с реальными финансами... Но фактор риска в связи с известными событиями для них колоссальный, они думают: зачем вкладывать деньги, если завтра могут прийти и заявить что это чья-то исконная земля?.. Есть только мелкий инвестор — всевозможные мини-пансионаты, частные гостиницы. «Центркнига», согласно договору с сельсоветом, уже вложила около 50 тыс. гривен в обустройство села. И, наверное, это последнее, что они тут сделали.

Крымские же татары, когда мы у них спросили, почему они раньше не выходили со своим предложением, а объявились тогда, когда уже была проведена такая работа с «Центркнигой», ответили, что, дескать, это их исконная земля и они вправе принимать решения по ней тогда, когда сочтут нужным.

Что сказал председатель меджлиса
Председатель сельского меджлиса Февзи Джириков:

— В Украине не приняты законы, которые бы защищали права коренного крымскотатарского народа как ранее депортированного. Возвращались мы в период больших экономических трудностей в стране, когда была инфляция и пропали сбережения. Последние 10—12 лет мы только и заняты обустройством. Тем временем идет приватизация земли, имущества, паевание и пр. Крымские татары не в состоянии участвовать в этих процессах. Нас хотят оставить вдалеке от моря. (А крымчан ведь кормит море.) Приезжают жители из других мест с большими деньгами и правдами-неправдами забирают прилегающие к берегу участки. Соответственно они потом будут жить лучше, а мы будем работать тяпками вдали от моря, снабжать продуктами и быть на два-три уровня ниже, чем приезжие, которым досталась земля на побережье.

За 10—12 лет после нашего возвращения у нас уже выросли дети, хотят создавать свои семьи. Земельные участки нам не выдаются ни под жилое строительство, ни тем более под коммерческие цели. Прибрежную зону все равно занимают не крымские татары, а русскоязычное население. Вот не так давно в Судакском же районе выделили 6 гектаров берега частному предприятию, за Бугазом 20 гектаров берега — казачеству... Примеров много можно приводить. Видя все это, мы понимаем: вскоре не останется ни одного свободного участка на берегу, и потом мы уже ничего не сможем сделать, поэтому решили возвратить себе то, что нам принадлежит по праву. Когда власти наехали, дескать, что вы тут делаете, почему без разрешения... мы сказали: позвольте, это наша земля, мы никому в наследство ее не отдавали и не продавали!

Мысли у нас были — построить там мини-пансионаты, которые бы давали заработок. Но начались эти все события, о которых вы знаете. Нас вынудили подписать соглашение, чтобы там строить культурно-спортивный центр, как проектировала «Центркнига». Только внесли дополнение: с возможностью строительства мини-пансионатов. Мы согласились в надежде, что удастся изменить проект. Другого выхода не оставалось, хоть мы и понимаем, что все равно все в руках властей: захотят — изменят проект, не захотят — найдут тысячи причин, чтобы этого не сделать. Нас зажали в тиски, но от целей своих мы не отказываемся: чтобы землеотвод сделали в пользу тех 23 крымских татар, которые начали там строительство.

А события 14 числа (драка. — Авт.) — это хорошо спланированная акция против крымских татар. Чтобы мы голос не поднимали и требований не выставляли. Они (власть славянского большинства. — Авт.) показывают, что их здесь большинство, что захотят, то и сделают. Но, что бы власти ни предпринимали, мы с ребятами с этого участка не уйдем.

А насчет разжигания нами межнациональной розни... Мы никогда не призывали ни к чему такому. Все наши требования — только к властям. Но, может быть, некоторые силы во властных структурах сами заинтересованы перевести все в межэтническое русло? Чтобы не рассматривать экономические требования по существу, а назвать это все межэтническими разборками, ввести войска, скрутить одних и других... Это проще. Всех задавить и продолжить безнаказанно разбазаривать землю, не оставляя ее ни местным русским, ни местным крымским татарам.

Вначале был крест

И крымские татары, и славяне считают, что взаимное недовольство двух этносов в Морском началось в 2000 году, когда над селом (на одном из окружающих его холмов) был установлен большой православный крест. Простоял он недолго — около полутора-двух часов и был повален возмущенными мусульманами.

Этот инцидент и последовавшие за ним события обе стороны оценивают по-разному. Все, с кем я ни встречался, были эмоциональны, дополняли и перебивали друг друга. В итоге я составил два собирательных мнения о произошедшем — эдакие мозаичные картины. Для удобства восприятия читателем я решил вложить их в уста двух собирательных образов Славянина и Крымского татарина — ярких носителей радикальных позиций. Их монолог подаю от первого лица.

Славянин

— 26 октября 2000 года мы установили православный крест в селе. Специально, чтобы к Рождеству. Это морально и законно. Во-первых, потому что за такое решение проголосовал сельсовет. А во-вторых, почему мы не можем установить православный символ в селе, где славян в четыре раза больше, чем татар? Но крест не простоял и двух часов. Они подогнали грузовик с автогеном и срезали его. На вопрос почему, зачем и по какому праву, крымские татары ничего вразумительного ответить не могли: дескать, какой-то их ребенок посмотрел на крест, заплакал и чуть ли не стал заикаться, какой-то старушке стало плохо и она упала в обморок от того, что тоже посмотрела на крест. Что якобы у них у многих начались головные боли от нашего креста. Детский лепет какой-то!

До этого инцидента в селе был мир. А потом их как прорвало — стали искать малейшие поводы придраться к славянам. Если где-нибудь вечером в кафе их много, а наших меньше — будут провоцировать, нарываться, обязательно доведут до драки, чтобы наших избить. Они постоянно твердят, что тут их земля и они единственные ее полноправные хозяева. А мы, дескать, люди второго сорта. Но мы живем в Морском поколениями и не собираемся уступать своего.

Их финансируют из-за моря (намек на крупные исламские центры. — Авт.), чтобы специально разжигать национальную вражду. Посмотрите, какие у них роскошные дома! Ну не у всех, правда, есть и бедные, как и у русских. Но очень много богатых. А откуда деньги? Я не верю, что они привезли их из Казахстана и Узбекистана. Когда они сюда приезжали в начале 90-х — все мы были нишими, у всех обесценились сбережения.

Вообще большинство местных крымских татар — нормальные люди, сами бы никогда не заводились. Но есть несколько зачинщиков. Особенно главный в их меджлисе Д. Ух и зло-ой! Просто лютью дышит на славян! Мы в шутку говорим, что его нужно наградить за заслуги в деле укрепления казачества. Везде, где он ни появляется, славянские жители вскоре организовывались в казачьи сотни. И мы в Морском свою сотню сколотили. Довели! Ведь если бы не татары — триста лет нам снилось то казачество! Каких казаков я имею в виду? Ну, конечно, не тех, что в шароварах и с «оселедцами» на головах. Атрибуты нашего казачества — это галифе с лампасами, нагайка, гимнастерка, наградные кресты. В сотне по списку — 125 человек. Дежурим, как в ДНД, патрулируем. Каждый знает свой маневр, можем молниеносно собраться, всегда готовы отразить агрессию. Мы — для того, чтобы не допустить резни. Казачья сотня — это самооборона для славян.

У нас с татарами даже есть негласный договор: если какой конфликт... ну там молодежь в кафе лишнего выпьет, поскандалят, за грудки друг друга похватают (дело ведь молодое — все не без греха, и они, и наши), — чтобы расходиться мирно и до утра никаких разборок не устраивать. На следующий день атаманы и меджлис должны разобраться и наказать. Либо нашего, либо татарина — кого признают виновным.

И в тот злополучный вечер хотели поступить так же: в кафе парней растащили, договорились встретиться утром по-трезвому. Но только разошлись, как из динамика на их мечети раздались призывы всем крымским татарам выходить — брать с собой железные прутья, черенки лопат с шипами из гвоздей... В общем все, что может сойти за оружие. Выводить детей, женщин. Причем боевиками у них в основном всегда приезжие. (Мы свои дозоры выставляли и видели, что после драки из поселка выехали 34 машины с татарами, которые специально приезжали, чтобы наших бить.) Из местных они брали женщин с детьми как живой щит. А мужики поучаствуют в драках в других селах. У них тактика такая, чтобы не «светиться» там, где живут.

Слава Богу, что без жертв в ту ночь обошлось. Они пар выпустили. А чего добились? Что теперь все русские на них злые? Почему татарам власти все прощают? Если бы русский землю захватил, его бы, небось, тут же и посадили. Но русский законопослушный. Почему ведут переговоры с их меджлисом? Ведь это же самозванная, никем не признанная организация. А казачество — это официальная законная организация. И мы будем защищать права русских в Крыму, потому что мы тут родились и это наша земля. И мы добьемся, чтобы табачное поле у татар отобрали. Кстати, там похватали участки не только местные, но и татары из других сел. Прецедентов создавать нельзя. Есть закон, не позволяющий самозахват, его должны выполнять все. Если им сейчас простить, завтра они придут в наши дома и тоже заявят, что это их исконная земля.

Да и не понимаю я этих татар. Чем они недовольны? Ведь нашелся инвестор, который вложит большие деньги, построит современный курортный комплекс, с горячей водой и кондиционерами, даст селу рабочие места, зарплаты. А что они на той земле — поставят свои жалкие домики без фундамента, дешевые шашлычные и будут драть деньги с отдыхающих. Без канализации, без питьевой воды. Что это будет за сервис? Кто в наше село приедет?

Работать татары не хотят — в совхоз не идут, если где кто из них и устроится — к лету бросает, чтобы заработать на туристах. Все кафе на побережье татарские. На базаре торгуют в основном тоже они. Ну, правда, сейчас наши объявили им бойкот, стараются у татар ничего не покупать. Они хотят «рубить» деньги только себе и сейчас. А мы думаем о будущем села.

Крымский татарин

— Все началось с того, что русские поставили православный крест над кладбищем наших предков. Под горой старое кладбище, а на горе — их крест. Они что, специально нас дразнить вздумали? Ставьте себе в другом месте. (Сейчас этот крест действительно стоит на другой горе. Тоже возвышается над селом, но возмущений более не вызывает. Когда его возводили на новом месте, круглосуточно дежурили местные казаки, боясь «повторения вандализма». — Авт.) Нет, надо было именно так, чтобы нам сделать больно! Это все москвичи. Им приглянулось наше село, они захотели его купить. Теперь воду мутят. У нас никто не сомневается, что москвичи дали деньги на крест. Во-первых, он весит 12 тонн, а значит, стоит недешево. Во-вторых, чтобы такую тяжесть затащить на гору, нужно было нарезать дорогу. А это — мы же тут живем, расценки знаем — стоит не меньше 10 тысяч гривен. Откуда такие деньги?

Москвичи подбивали в селе новую церковь строить, обещали ее спонсировать. И тоже над нашим старым кладбищем. Они даже митрополита приглашали место освятить. Наши к нему подошли и говорят: побойся своего Бога, ты же не конюшню благословляешь — православный храм на мусульманских костях! До митрополита как дошло, во что его хотят втянуть, так он быстро и уехал. Отказался святить.

Теперь их казачество. У нас сроду казаков не было, пока москвичи не появились. Чтобы сотню содержать, нужны деньги. Москвичи и платят атаману, чтобы ту шайку подкармливал, водкой поил. Нормальный человек ведь просто так в казаки не пойдет. А тут — на 2000 русских (это с женщинами, стариками и детьми) жителей села — 125 добровольных казаков. Вы верите, что они действительно добровольные, а не за деньги? Власти им потворствуют. Идет повальный прием казаков в охотничьи общества, а это значит, что они вооружаются, покупают ружья. Бывало, пьяный заходит в кафе, а из-за воротника два ствола торчат. Не достает ружье, но демонстрирует, что оно у него есть. И хамит тебе, чтобы спровоцировать.

Мы ставим вопрос так: если не распустят казачью сотню, мы создадим сотню аскеров. Кто такие аскеры? Это были простые мусульмане, крестьяне, ремесленники, которые в любую минуту готовы были стать воинами. По-современному — солдаты запаса, которых могут призвать на войну, и они обучены военному делу.

Когда у нас тот конфликт случился, русские шум подняли — на весь Крым. Созвали казаков со всего побережья. «Братья, выручайте, славян режут!» Но люди не дураки — приехали, разобрались, что мы никого не режем и конфликтуем не с русскими, а с ВЛАСТЬЮ за землю. Мы, что ли, виноваты, что из 15 сельских депутатов 13 русские? В общем приезжих казаков как разобрались, в чем дело, так почти сразу и уехали — не стали ввязываться.

Вообще с простыми русскими в нашем селе у крымских татар конфликтов никогда не было. Они нормальные люди, если бы не эти подстрекатели из Москвы и не сельское руководство, которое москвичам угождает. Они думают, что мы до гробовой доски должны быть благодарны за то, что «позволяют жить в их селе». Ладно, не будем выяснять, чье это село. Но за счет чего нам жить? На работу крымских татар брать не хотят. На винзаводе — ни одного нашего, в тракторную бригаду еле-еле упросили одного принять. В совхозе из 400 человек только 12 наших. И тех рады бы выжить. Потому что ждут паевания и боятся, что земля уйдет «на сторону». У нас говорят, что совхоз — это клан. Если какая тетка вдруг умерла, то на ее место уже внучка, и ни-ни, чтобы кто из другой семьи.

У нас дети вырастают, женить, замуж выдавать пора. А как? Невесту надо в свой дом привести, а не в отцовский. Я бы построил сыну дом, да земли не дают. В сельсовете  несколько лет лежат 400 заявлений от крымских татар. Не дают им хода. А для москвичей землю находят. Конечно, я понимаю, что та земля на побережье — не под жилищное строительство. Но мы и не собираемся там жилье строить. Мы хотим создать себе рабочие места. Коль я сыну не могу дать дом, я дам ему, домик на две комнатки с отдельны выходами. Пусть сдает отдыхающим стирает им белье, готовит еду. Пусть заработает себе на свадьбу.

Атаман местных казаков Константин Курунин

Да и не понимаю я этих русских, они говорят: москвичи создадут и рабочие места. А я говорю: чудаки они построят СЕБЕ рабочие места. И будут с той земли весь навар забирать, а тебе — только маленькую зарплату. Так не лучше эту землю оставить себе и самому брать весь навар? Они мне тогда, мол, Москва дает большие инвестиции, а что мы можем своими силами? Да плевать я хотел на их инвестиции! Что сам смогу, то и мое. Сегодня построю маленький домик, заработаю денег - поставлю второй этаж, еще заработаю — сломаю все и построю новое. Или объединюсь с соседом. Я бы еще понял, если бы то поле поделили пропорционально между русскими и крымскими татарами из села. Но отдавать его москвичам!.. Нет я с той земли не уйду — она моя, моего деда, прадеда...

Вадим Петрасюк
(Держава, №7, 14-20 февраля 2003 г.)

Купи собі шматочок Криму...
Причина “міжнаціональних” конфліктів у Криму – нелегальний ринок кримської землі та нерухомості

Кримську землю — по Інтернету...

Корпункт «Дзеркала тижня» у Сімферополі, як, мабуть, і десятки тисяч інших користувачів Інтернету, отримав електронною поштою набране для привабливості різнокольоровими шрифтами оголошення: «Продаються земельні ділянки в Криму! 1. Алупка. 20,5 сотки, рівна ділянка, біля Воронцовського палацу, від моря 1,5 км, держакт на землю. Вартість — 22 тис. дол. 2. Алупка. 36 соток, рівна, 200 метрів від моря. Вартість — 150 тис. дол. Величезний вибір нерухомості у Криму...» Далі вказувалися телефони для дзвінків з України (звернутися до Людмили Григорівни) і для дзвінків із Росії. Вже сам текст оголошення свідчив про три характерні особливості процесу. По-перше, продаж землі в Криму — надзвичайно вигідний бізнес. Адже 150 тисяч доларів за ділянку в 36 соток майже на березі моря, наскільки можна зрозуміти, придатну для будівництва середнього пансіонату, — це в багато разів більше, ніж витрачено на її «прихватизацію», але на порядок менше (всього 4166,6 долара за сотку; а тим більше 22 тисячі за 20,5 сотки, по 1073 долари за сотку), ніж реальна вартість цієї землі, навіть за неофіційними кримськими мірками, оскільки офіційної ціни на землю ще немає. По-друге, потенційний покупець має справу, напевно, не з самим власником, а з професійним ріелтором, який, окрім сили-силенної ділянок (аналогічні оголошення трапляються в електронній пошті часто), має «величезний (!) вибір нерухомості в Криму». І по-третє, судячи із зашифрованого підпису, що складається з цифр та латинських літер, і такої ж зворотної адреси, зареєстрованої на бездонному домені «yahoo.com», потенційна угода повинна бути таємною, і до реального продавця вдасться підібратися лише реальному покупцю і на останньому її етапі, до того ж процес для «лохів» може бути небезпечним.

Глава кримського парламенту Борис Дейч розповідав, що в нього є дані про продаж якоюсь московською фірмою земельних ділянок неподалік Судака, у Морському. А депутат кримської ВР Андрій Сенченко повідомив, що, за його інформацією, у Москві вже кілька років ходять по руках бізнесменів та керівників великих фірм якісь списки ділянок кримської землі, запропонованих до продажу тамтешніми фірмами. Про безліч угод із продажу приморської території свідчать і спостереження жителів, наприклад Алупки. Вони несподівано виявляють, що ділянку берега, якою раніше ходили до моря, раптом обгороджують високим парканом, що перепиняє їм шлях на пляж, і там затівається якесь будівництво. Таких випадків — сотні. Причина цього — те, що для виділення ділянки землі будь-де, у тому числі й на морському узбережжі в Криму, за нинішнім законодавством, достатньо рішення місцевої селищної чи сільської ради.

А нещодавно в Інтернеті з’явився цілий сайт, який спеціалізується на торгівлі кримською нерухомістю: «Ви захотіли придбати якусь нерухомість у Криму на Чорному морі? На сьогодні у базі даних агентства міститься 1926 об’єктів: будинків 294, ділянок 187, квартир 926, кімнат 23, елінгів 29, приватних готелів, кемпінгів, санаторно-курортної нерухомості 42, об’єктів комерційної нерухомості (магазини, кафе, бари, літні майданчики й інше) 70, недобудов 59, варіантів для обміну 296...»

Голова Верховної Ради АРК Борис Дейч днями дав доручення про проведення термінової перевірки законності виділення земельних ділянок у Ялті, Алупці та приморських селищах, проведення інвентаризації всіх «недобудов» на ПБК. Із пропозицією про оголошення мораторію на продаж землі під приватну забудову на Південному березі Криму до Верховної Ради звернулося Міністерство курортів і туризму автономії. Леонід Кучма доручив Раді міністрів Криму провести перевірку всіх земельних ресурсів півострова, розміщених у курортній зоні. Наприкінці минулого року уряд автономії створив міжвідомчу комісію з питань комплексного освоєння і розвитку земель рекреаційного призначення, яку очолив прем’єр-міністр Криму Сергій Куніцин. Але навести лад досі не вдається, про що свідчить такий факт: голова рескому з культурної спадщини С.Павличенко днями надіслав лист прокуророві Криму Олександру Доброрєзу, в якому просить перевірити дані про продаж розміщених поблизу моря об’єктів культурної спадщини — так званих вілл «Мрія», «Ксенія», «Мілютинська дача» разом із земельними ділянками площею від 1,5 до 4 гектарів, що є пам’ятками історії та культури і не підлягають продажу — тим більше з землею!..»

Отож виходить, що вже кілька років функціонує чорний ринок кримської землі та нерухомості; по-перше, існує він поза Кримом, навіть поза Україною, по-друге, практикує демпінгові ціни, по-третє, навіть попри такі ціни, через закритість інформації для 99,99% самих кримчан він недоступний...

Через що посварилися росіянин із татарином?

У світлі цього факту цілком по-новому постає історія так званого «міжнаціонального» конфлікту навколо ділянки землі на березі моря, яку називають «вулиця Лазурний берег» у Морському, під Судаком. Коментуючи ці події, глава кримського уряду Сергій Куніцин сказав, що «коріння конфлікту в селі Морському лежить не в площині виділення землі під житлове будівництво, а в її комерційному використанні. Земля в Криму, особливо в прибережній смузі, стає засобом комерції, заробляння грошей, і коли в її наділенні немає прозорості, виникають конфлікти...» Багато газет чомусь «не помітили» цього коментарю і продовжують писати, що ворожнеча точиться між татарами та слов’янами. Суть же протистояння полягає в тому, що місцеве населення — і татари, і слов’яни, які, бачачи, як розтягуються землі поблизу, також не проти отримати ділянку, щоб побудувати на ній приватний пансіонат чи готель, — не можуть спокійно спостерігати за діями сільради, що роздає землі московським структурам (у цьому разі — фірмі «Центркнига»). Вони намагаються протистояти цьому, але влада уміло роз’єднує їх, нацьковуючи «місцевих козаків», які раптово з’явилися, на «місцевих татар». «Останніми роками, зазначає Сергій Куніцин, у місцевих радах виросла плеяда «удільних князьків», які забули, що держава делегувала їм не лише права, а й відповідальність за прийняті рішення. Таким керівникам треба нагадувати про те, що права невіддільні від обов’язків та відповідальності...»

Про слушність цього висновку свідчить історія не лише цього, а й усіх попередніх «міжнаціональних» конфліктів у Криму. Знавець Тавриди Євген Марков у знаменитих «Нарисах Криму» розповідає, як після 1784 року завойовники забирали землю у місцевого кримського населення, що призвело до значного зниження результативності всього господарства і розладу всієї культури землеробства. «На одно громко жалуются татары — на стеснения от больших бар. Во время моего пребывания в Ялте, — пише Євген Марков, — целая комиссия начальников ездила в Байдарскую долину улаживать конфликт татар с графом Мордвиновым, в пользу которого присуждены какие-то земли, которые татары упорно продолжают считать своими. Ялтинские соседи точно так же жалуются на князя Воронцова; по их убеждению, он будто бы неправильно выдворил многих из них из купленной им Верхней Массандры, причем будто бы были захвачены земли старинных хозяев, никогда их не продававших. Но больше всего обижаются татары на захват воды. «Вся наша вода у князя!» — говорят они… Странная вещь! Вместо того чтобы гнать и расстреливать на месте воров-чиновников, у нас гнали и расстреливали самое честное из крымских племен — татар».

Цитати з книги Євгена Маркова, вперше виданої у Москві ще 1872 року, актуальні й у XXI столітті для села Морського, колишнього Капсіхора, та інших кримських сіл.

Тож чи дивно, що після стількох років відмов із боку сільради виділити землю під заселення кримські татари Морського, що здобували собі ділянки і пікетами, і демонстраціями, і «самоповерненням», не маючи роботи й інших засобів до існування, крім поширених тут «курортних заробітків», коли дізналися, що сільрада виділила Лазурний берег московській книжковій фірмі, захотіли отримати землю і для себе? А, нарвавшись на відмову і не володіючи іншими засобами домогтися того, що декому дається так легко, просто зайняли спірну ділянку, аби вже у XXI столітті все та ж таки «комісія начальників» звернула увагу на їхні інтереси?

Звідки у Криму козаки?

Історія села Капсіхор досить цікава. Людина з глибокої давнини облюбувала долину поблизу моря на місці нинішнього Капсіхора. Постійне поселення, за даними археологів, виникло у VIII ст., у період панування в Криму Хазарського каганату. Протягом століть практично всі жителі Капсіхора сповідували іслам, у XVII ст. в селі будується мечеть, яка збереглася дотепер. 1778 р. царський уряд віддає наказ Суворову, який командував російським корпусом у Криму, виселити християнське населення ханства в Приазов’я. Так було депортовано понад 31 тисячу християн, серед них і 97 жителів Капсіхора. Решта понад 27 тис. християн Криму, які не захотіли залишити батьківщину, зреклися віри і приєдналися до мусульманської громади. Відповідно до перепису 1926 р., у селі Капсіхор налічується 420 дворів із 1562 жителями, з яких 1536 — кримські татари. Усіх їх було виселено 1944 року. Восени того ж таки 1944 р. сюди переселили понад 400 сімей, в основному зі Ставропольського краю. Попри військове становище, держава допомагала переселенцям, виділяючи одноразові підмоги і позички на заведення господарства. Сім’ям 65 військових відремонтували будинки, надали матеріальну допомогу. Указом президії ВР РРФСР від 21 серпня 1945 р. Капсіхор було перейменовано на Морське. Згодом, 1953 р., тут з’явилися переселенці з Сумської та Рязанської областей.

І ось тепер кримські татари повернулися на свою батьківщину. Для більшості з них джерелом засобів до існування мала стати земля, проте отримати її спочатку для побудови житла, потім для ведення господарства, для будівництва курортних об’єктів виявилося не так-то просто...

Святиня — цінність, але жити за що?

Якщо проаналізувати історію всіх кримських так званих міжнаціональних конфліктів, то виявиться дивна закономірність. Наприклад, є під Бахчисараєм унікальне місце — колишнє село Салачик, де на невеликому п’ятачку землі зосереджено багато святинь: православний Свято-Успенський монастир, рештки кримськотатарського «Зинджирли-медресе», поховання та інші пам’ятки кримських татар, тут-таки Чуфут-кале — родове гніздо караїмів. І всі вони, як і кілька попередніх століть, уживалися між собою. При цьому враховувалися інтереси й державних туристичних організацій, які отримували значні прибутки. Та ось Бахчисарайська міськрада, нібито виконуючи указ Президента про повернення релігійним громадам культових споруд і релігійних святинь, видала Свято-Успенському монастирю держакт на землю, причому в межах території, яку він займав ще в позаминулому столітті, хоча указ не передбачає повернення землі. На відведених ділянках почалося таке інтенсивне будівництво, що незручності відчули як кримські татари зі своїми «азизами» (святими місцями), так і караїми. Почалися конфлікти між кримськими татарами та Бахчисарайською мерією. Кілька разів протистояння закінчувалося міліцейським розгоном демонстрантів. Вищі організації скасували рішення про видачу держакта, почалися суди. На цьому місці (у річницю з дня народження Ісмаїла Гаспринського) побував навіть Президент України Леонід Кучма. Та ось раптом мерія ніби відсторонилася, а проти кримських татар, які домагаються повернення і відновлення значення своїх «азизів», виступили... спочатку ченці Свято-Успенського монастиря, а потім бахчисарайські козаки. На прес-конференції у Сімферополі останні всіляко підкреслювали, що вони — українські козаки і що, крім іншого, вони боротимуться до кінця за право використання автомобільної стоянки біля монастиря, татарських «азизів» та Чуфут-кале. В результаті цього хитрого кульбіту протистояння «татари—міськрада» переводилося в площину міжнаціонального конфлікту «татари—слов’яни-бахчисарайці», причому з акцентом на участі саме українських козаків, у міжконфесійний конфлікт «мусульмани—християни» з залученням до нього ієрархів церкви і державних діячів. Та ще й приглушувався комерційний характер боротьби — за право стягування прибутку за показ туристичних об’єктів і за право користування автостоянкою туристичного транспорту.

Аналогічний конфлікт розгорівся і між мером Бахчисарая Віталієм Курбатовим та депутатами. Депутати міськради висловили незадоволення роботою міського голови. Захищати його як його ж охоронці взялися... знову-таки козаки, які в цьому «міжнаціональному» конфлікті уже виступили не так проти кримських татар, як на боці мера проти... депутатів міськради.

Аналогічно ситуація розгорталася і в Морському. Під час першого конфлікту 2000 року навколо «хрестоповалу» про козаків ще й мови не було. Конфлікт навколо ділянки «Лазурний берег», відданої московському АТ «Центркнига», розгорався як протистояння між татарами і сільрадою, тобто між населенням, якому було відмовлено в отриманні землі, і владою, що віддала її далекій московській фірмі. Люди вимагали відставки сільського голови Леоніда Крисова. Конфлікт кілька разів загострювався, сторони не поступалися одна одній, але щоразу «комісія начальників» своїми приїздами гасила конфлікт. І раптом у Морському сталася бійка, сотня на сотню озброєних чим попало людей. Супротивними сторонами виявилися кримські татари і... козаки. Знову приїхала «комісія начальників», але вже з кількома підрозділами міліції особливого призначення, що взяла під охорону пошту, сільраду, інші громадські споруди і цілодобово патрулювала на вулицях, не допускаючи зібрань козаків та кримських татар, щоб побоїще не відновилося. Козаки російською мовою заявили, що вони саме українські козаки. Протистояння в Морському поки що вдалося «приглушити»: складено погоджувальний протокол (який прояснює суть конфлікту), відповідно до якого, кримські татари поетапно розбирають свої споруди і звільняють землю, сільрада виділяє їм землю під будівництво, як було сказано, рекреаційних об’єктів, тобто просто — приватних пансіонатів, «Центркнига» під час будівництва бере їх на роботу, а слов’янському населенню (тобто козакам) сільрада також виділяє ділянку землі під назвою, як записано, «Колишній персиковий сад» для будівництва своїх пансіонатів. Все це, окрім іншого, має вирішити проблему працевлаштування та зайнятості, використання узбережжя, розвитку курорту в Морському. Таким чином, конфлікт, суть якого полягає в тому, що три сили — козаки, кримські татари і сільрада на боці московської «Центркниги» — боролися за право (що й підкреслив Сергій Куніцин) отримати і комерційно використовувати землі в селищі, старанно маскувався під «міжнаціональний».

Аж тут Генеральна канцелярія Українського козацтва заявила, що ніхто з членів Українського козацтва не брав участі в подіях у кримському селищі Морське. У цьому конфлікті, за їхніми словами, брали участь особи, які видають себе за так званих терських козаків у складі «якоїсь кримської козацької спілки». Українське козацтво , наголошувалося далі, виступає проти будь-яких проявів міжнаціональної ворожнечі. Воно рішуче відкинуло і засудило будь-які спроби дестабілізації громадського спокою в Україні, «тим більше особами, які видають себе за «козаків», і зажадало «притягнення їх до відповідальності відповідно до чинного законодавства»...

Висновок із усієї цієї історії не дуже втішний: силам, зацікавленим в отриманні комерційного прибутку з кримської землі, поки що вдається видавати конфлікти між місцевим населенням (інтереси якого часто нехтуються владою) за «міжнаціональні», «міжконфесійні» і в кожному разі — політичні.

Микола Семена
(Дзеркало тижня, №5, 8-14 лютого 2003 р.)

Зоркіне не здається

У митарствах і боротьбі, що випали на долю жителів села Зоркіне Нижньогірського району Автономної Республіки Крим, як у дзеркалі відбилися руйнівні дії, котрими нагородила кучмівська влада сільське господарство України в цілому.

За Радянської влади колгосп "За­повіт Ілліча" був процвітаючим господарством. На тваринницьких фермах утримувалося 6000 голів великої рогатої худоби, дійна череда нараховувала 1500 корів. А ще - свиноферма, величезний, потопаючий у трояндах птахокомплекс, великий консервний завод, холодильник для збереження овочів та фруктів, будівельний і машинний двори, млин, тік. Щоб усе перелічити, знадобилося б у газеті дуже багато місця.

Сьогодні в реформованому господарстві люди не одержують зарплату, вкрай зубожіли. На напівзруйнованих фермах лише 50 голів худоби нагадують про колишнє процвітання. Пташники стоять без вікон, без дверей, природне: і без пернатих годованців. Машинно-тракторний парк перетворився на величезну купу металобрухту. Загинули позбавлені догляду виноградники й сади. На виснаженій землі, котра забула про добрива, тепер вирощують лише зернові та соняшник.

Та й чи міг по-іншому керувати господарством обраний всупереч волі зоркінців, привезений казна звідки групою молодчиків якийсь Нікіщенко? Він нав'язав їм замість колгоспу якесь приватне підприємство "Співдружність". 400 гектарів землі без сплати будь-яких податків Нікіщенко роздав угодним районній владі особам — главі райдержадміністрації, редакторові газети, начальнику міліції.

Обурені подібним безчинством люди, котрі, як і колись, вважають себе колгоспниками, проводять збори і вимагають від Нікіщенка звіту про його роботу, про те, куди він подів узяту в банку позику. Нікіщенко на збори не приходить.

Тоді 400 зоркінців приймають рішення відновити колективне господарство "Заповіт Ілліча". Своїм керівником вони обирають сорокарічного Миколу Дзябенка, який сьогодні намагається робити для людей усе, що тільки в його силах. Колгоспну печатку йому урочисто вручає ветеран господарства Н.І.Бешта, котрий зберіг її і не віддав до рук “антихриста Нікіщенка”

А керівник "Співдружності", що не відбувся, тим часом усі "накручені" ним борги списує на "Заповіт Ілліча", незаконно розпродує на аукціоні техніку й усе, що ще має цінність: млин, машинний двір, тік.

Колгоспники подають на Нікіщенка в суд, домагаються приїзду в Зоркіне незалежної експертної комісії для того, щоб майно, котре залишилося в цілості, розділити по справедливості між "Співдружністю" та "Заповітом Ілліча". Однак суддя районного суду Куренда кладе за­яву зоркінців під сукно і не дає їй ходу.

Спробували було жителі села "скинутися" і запросити в Зоркіне кореспондента "Інтеру" Цаплієнка, щоб він своєю телепередачею допоміг відновити справедливість. Однак той у своєму телесюжеті облив селян брудом, а руйнівників і розкрадачів узяв під захист. Адже на інше буржуазне телебачення не здатне.

Але Зоркіне не здається, готове стояти до кінця. І дуже сподівається на допомогу депутатів-комуністів — у Києві й у кримському парламенті.

Галина Савченко
с.Зоркіне Нижньогірського району, Крим
(Комуніст, №12, 14 лютого 2003 р.)

Как накинуть уздечку на цены?

Не нужно много колесить по Крыму, чтобы убедиться: жить в селе, несмотря на все реформы, все так же тяжело, а многие селяне едва сводят концы с концами. Специалисты по аграрным вопросам говорят: будь цены на сельхозпродукцию повыше, крымский АПК вполне можно было бы вытащить с задворок экономики.

Любой горожанин тут же возмутится: ничего себе низкие цены! Да вы по рынкам пройдитесь! Все дело в том, что в цепочку «производитель-потребитель» давно и надежно вклинился посредник. Представьте: тарахтит по селам легковушка, владелец которой скупает у селян мясо «живым весом» по 2,5 грн. за килограмм. Выход чистого мяса без «рогов и копыт» примерно 65 процентов. На рынке перекупщик выставляет цену как минимум 12 гривен за килограмм. «Навар» можете легко подсчитать сами.

В кулуарах власти давно бродит идея: чтобы разорвать цепочку частных перекупщиков, нужно создать агроторговые дома. Но не все так просто. По крайней мере, на недавнем совещании в ВС Крыма, где пытались хотя бы нащупать варианты решения проблемы, к единому мнению прийти так и не смогли.

У идеи «домов» оказалось почти столько же противников, как и сторонников. Но в конечном итоге ее почти начисто отмели. Из самых ярких возражений: это будет еще одна, уже государственная, посредническая структура. Ко всему прочему, всем известно, что никакая госструктура не сможет обеспечить, например, «сервис на дому», что так успешно удается частникам, скупающим продукцию прямо у ворот. Да еще и при этом они не морочат голову никакими ветсправками.

Один селянин заявил: кто ж из крестьян будет брать машину, чтобы везти животину в агроторговый дом? А сколько потом еще нужно ждать, чтобы получить деньги! Известно же, что подобные структуры на расчеты не скоры.

Тут возник новый поворот. Председатель комиссии ВС по торговле Владимир Рябошапко предложил бросить бюджетные деньги не на создание новых агродомов, а в уже существующую подобную структуру — потреб кооперацию, причем на возвратной основе. Мол, у нее уже есть наработанные связи, мощности, а закупочные предприятия должны иметь оборотные средства.

У Рябошапко тут же появилось несколько сторонников. Впрочем, пролоббировать бюджетную поддержку потребкооперации им не удалось. Конкретно по этому поводу Минфин не высказался, но, судя по отдельным замечаниям, он намерен стеной стоять против. Тем более что поддержать бюджетными вливаниями «Крымпотребсоюз» — значит создать монопольного монстра.

Более или менее реальным показалось предложение вернуться к действовавшей еще в советское время схеме, когда в каждом селе работал пункт приема сельхозпродукции, или, по-другому, — заготовительный пункт. Там каждый селянин мог бы сделать заявку, когда, скажем, у него можно забрать живность. Правда, непонятно, как в этом случае регулировать цены на сельхозпродукцию.

Кстати, на совещании вспомнили высказывание украинского вице-премьера по аграрным вопросам, который объявил, что цены на сельхозпродукцию будут поднимать. Вспомнили и тут же забыли — похоже, мало кто верит, что государство повернется лицом к селу.

ВС, между прочим, намеренно оттягивал обсуждение проблемы в надежде, что в госбюджете на нынешний год предусмотрят дотацию на сельхозпродукцию. Увы. На республиканскую же казну рассчитывать вообще не приходится. В проект бюджета на сельское хозяйство заложили просто смехотворную сумму — чуть больше двух миллионов гривен. Это на целый год, на все АПК!

Рябошапко заявил, что можно было бы требовать у перекупщиков справки, по какой цене закуплена сельхозпродукция, и тогда можно как-то регулировать цены. Но кто будет морочить этим голову?

Может, здесь пригодился бы опыт европейских стран, о котором упомянули на совещании. При продаже, скажем, зерна от первоначальной его стоимости там можно «накрутить» не больше 7 процентов. Наценивать свыше никто в общем-то не запрещает, но тогда на перекупщика резко усиливают налоговое давление.

Дабы обеспечить село надежным рынком сбыта, Совмин хотел бы, чтобы крымскую сельхозпродукцию массово закупали полуостровные здравницы. Только на это полномочий маловато. Аграрии должны бы и сами поработать над ассортиментом, переработкой продукции и ее конкурентоспособностью.

Идея регионального заказа на сельхозпродукцию тоже не нашла особой поддержки. Тем более, что печальный опыт уже есть. В прошлом году приняли постановление о закупке продуктов питания для бюджетных организаций на биржевом рынке. Вроде, дело хорошее. Заключили договоров примерно на семь миллионов гривен. Это обернулось ежемесячной задолженностью перед крымскими аграриями на сумму от 600 тысяч до миллиона гривен. До сих пор 300 тысяч долга еще висят. Получилось, что село кредитовало бюджет. Разумеется, сельхозпредприятия поставлять продукцию перестали.

Министр финансов Крыма Александр Гресс заявил, что от регионального заказа работающий на земле крестьянин не получит ничего. Выиграют только руководители хозяйств, которые эту прибыль положат себе в карман.

А тем временем оптовый сельхозрынок в Симферополя на улице Балаклавской пустует. Гресс считает, что товаропроизводитель или ленится, или просто еще не приучился торговать, позволяя наживаться на своем труде перекупщикам.

Пока альтернативой парниковому эффекту может стать такой прозвучавший на совещании вариант: при проведении конкурсных торгов при равных прочих условиях (главное — одинаковой цене) отдавать предпочтение товаропроизводителю.

Точку в проблеме ставить рано. Думаем, власть по этому поводу дискуссию продолжит.

Юлия Годунко
(Крымское время, №27,  13 февраля 2003 г.)

"Лютневих вікон" не буде
Сівба в Криму переноситься на весну

Небесна канцелярія сплутала аграріям Кримського півострова всі карти - лютневих "вікон", аби втиснути в них традиційну ранню сівбу ярових, не очікується. Більше того, за прогнозами синоптиків, під завісу зима ще "грюкне" зниженням середньодобових температур. Відтак, при всій готовності АПК Криму до польових робіт, зазначив на нараді в місцевій Раді міністрів віце-прем'єр Анатолій Корнійчук, вийде техніка в поле не раніше календарних весняних строків. Проте пересічного кримчанина, мовляв, це не повинно лякати: на елеваторах республіки зберігається 31 тисяча тонн продовольчої пшениці минулорічного врожаю. Цього, за висновками фахівців, цілком достатньо, щоб до нового урожаю мешканці сонячного півострова були з власним хлібом. Проте про всяк випадок Міністерство АПК тримає ринок збіжжя під контролем, аби власники продавали його пекарям у межах півострова.

У природи, як відомо, немає поганої погоди: вимушене перенесення сівби дасть змогу деяким керівникам господарств певною мірою (при наявності, звичайно, сил і коштів) ліквідувати технічні "хвости". Бо попри заяви місцевих урядовців, далеко не вся сільськогосподарська техніка і реманент на так званій лінійці готовності. Принаймні якщо зважити на інформацію статуправління АРК станом на 1 лютого. Згідно з нею, з кожних 100 тракторів хоч сьогодні здатні вийти в поле "дир-дир" 67 проти 68 на цей період 2002 року. Але в Сакському, Кіровському, Джанкойському і Красноперекопському і того менше - 40-46. Причина банальна: відсутність у господарств коштів на оновлення машинно-тракторного парку і придбання запчастин. Сутужно у селян і з пальним для техніки. Скажімо, у 13 регіонах запаслились соляркою. Гірше, ніж торік, у кримчан і з бензином. Лише з насінням, здається, немає у проблем - ярових засипано аж 108 відсотків від потреби.

Профільне міністерство, за словами Анатолія Корнійчука, зараз провадить маркетингове дослідження ринку на предмет закупки засобів захисту рослин. Є втішна новина: у нинішньому році виробництво такої необхідної для аграріїв продукції має освоїти Арм'янський анілінофарбовий завод. Якщо вдасться домовитись з підприємством стосовно відпускних цін, то Мінагропром республіки орієнтуватиме селян за придбання саме арм'янських пестицидів.

Василь Драголюк. Крим.
(Україна молода, №33, 20 лютого 2003 р.)

Примножувачі слави Симиренка

Кожен, хто вперше потрапляє у контору радгоспу-заводу "Плодове" Бахчисарайського району, мимоволі затримується біля стенда, який розповідає про історію цього знаного у Криму господарства. З пожовклих світлин на вас дивляться люди, які закладали підвалини радгоспу. Багатьох із цих трударів і організаторів сільськогосподарського виробництва, на жаль, уже немає серед нас. Але, вдивляючись у їхні прості, висмалені сонцем і обвітрені обличчя, замислюєшся: як би вони, наші славні попередники, агрономи, бригадири, прості садівники і виноградарі, оцінили день сьогоднішній, коли поруч з роздержавленою землею доживають свій вік посаджені у повоєнні роки сади? До багаторічних насаджень ще не дійшла черга, а коли прийде час визначати нового господаря, можливо, вже й ділити не буде чого.

На щастя, радгоспзавод "Плодове" належить до тих господарств, які у 90-х роках не тільки не збавили оберти сільськогосподарського виробництва, а навпаки, думали про день прийдешній. Свідченням тактики виживання є нові сади і виноградники, що з'явилися у "Плодовому" якраз тоді, у найскладніші часи так званої перехідної економіки. І сталося це тому, що на чолі господарства був і залишається В'ячеслав Миколайович Зайцев, який вважає своїм учителем знаменитого нашого садівничого Левка Симиренка.

- До призначення Зайцева директором "Плодове" пасло задніх. Лідерами були агрофірма "Чорноморець", колгоспи "Україна", "Перемога". Тепер лідери опинилися серед аутсайдерів, а ми набрали обертів, - каже головний агроном Володимир Петрович Удахін.

Цікавимося настроєм людей, чи не ображаються, що їхнє господарство – у спеціальному списку об'єктів, які не підлягають приватизації, чи є у колективі кримські татари, як вони ставляться до процесу роздержавлення.

- Роздержавлення агропромислового комплексу, - відповідає головний агроном, - явище прогресивне. Але підхід до цього має бути зважений. Скажу однозначно: у нашому господарстві стабільно люди отримують щомісяця в середньому 330-350 гривень заробітку. 20 відсотків від працюючих –кримські татари. То чи є сенс ламати господарство, яке міцно стоїть на ногах? Подивіться, що сталося із знаменитим колгоспом "Росія", що у Красногвардійському районі. Колись було могутнє господарство, ім'я його керівника - Героя Соціалістичної Праці Володимира Криворотова знала вся країна. А тепер що? Єдиний потужний комплекс розділили на 17 кооперативів. Люди мають землю, але не знають, що з нею робити. Хто від такого реформування виграв? Ніхто! Але є господарства, які давно збанкрутували, залишилася одна печатка у сейфі та миші у коморі. Тут справді треба щось робити, люди мають працювати, мати землю і, звичайно, віддачу від неї. Я переконаний, що реформування агропромислового комплексу має обов'язково враховувати специфіку кожного регіону...

Радгоспзавод "Плодове" має 37,4 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, 1,2 тис. гектарів - орна земля. Звичайно, порівнюючи з великими агропромисловими комплексами Криму, потенціал радгоспу-заводу не такий і значний. Господарство розташоване, як уже зазначалося, у долині річки Альма. З давніх-давен тут займалися садівництвом. Але на початку 90-х років ХХ століття кримське садівництво потрапило у кризову смугу. Через нестачу обігових коштів, велику вартість добрив і отрутохімікатів (головним чином ці хімічні продукти виготовляються за межами України) багато господарств автономії фактично згорнули усі програми розвитку садівництва та виноградарства. Але керівництво "Плодового" знайшло резерви для виходу з кризи. Якраз виручила переробка сільськогосподарської продукції, консервний цех та реконструйований винзавод. За рахунок виручених коштів вдалося на 20 відсотків поновити тракторний парк, налагодили крапельне зрошування садів, заклали новий сад за голландською технологією, виноградники.

 Посаджений у 1999-2000 роках сад - особлива гордість директора господарства В. М. Зайцева і головного агронома В. П. Удахіна. Вони свого часу побували у відомому господарстві "Білозерський", що на Херсонщині, зрозуміли, що Крим приречений відродити своє садівництво. Заклали на 12,4 гектара новий сад, у 2002 році ще посадили один сад на площі 3,5 гектара, розпочали будівництво розширеної мережі крапельного зрошення фруктових дерев. Урожайність кісточкових становила у 1998-2000 роках 24 ц фруктів із гектара. У 1993 році на повну потужність запрацював консервний цех, де встановлена нова лінія з розливу соків "Твіст-оф".

Не забули в "Плодовому" й про виноградарство. Ця сонячна ягода дозріває тут на 909 гектарах, причому 105 гектарів займають молоді виноградники віком до 5 років. Організували власне виготовлення саджанців, застосована нова технологія реконструкції старих виноградників, що дозволило зекономити близько 650 тис. гривень. Під час збирання дозрілого винограду застосовується практика так званих мобільних бригад, діяльність яких тісно пов'язана з потребами винзаводу. Це, у свою чергу, позитивно позначилося на якості вина.

Радгосп-завод "Плодове" - постійний учасник традиційних міжнародних конкурсів виноробів "Золотий грифон", які кожного року збирають у Ялті фахівців із багатьох виноробних держав. Золоті медалі цього конкурсу отримали десертні червоні вина з "Плодового" "Кагор України", "Тайна вечеря", "Ялтинська ніч" та інші.

Повертаючись із "Плодового", ми думали про те, що чекає в майбутньому радгоспи-заводи, яких так багато на півдні України. Акціонування? Можливо, й так, адже не можуть ці господарства опинитися на узбіччі реформування агропромислового комплексу. А ще подумалося ось про що. Ламати – не будувати. Он скільки велетів АПК уже припинили своє існування, звільнивши шлях дрібним і малопотужним приватним і кооперативним господарствам. У нашому житті багато ще залежить від лідера, від особистості господарника. Якщо він буде таким, як директор "Плодового", селянське господарство України "випливе" з усіх штормів, насланих кризою.

Олександр Кулик, Автономна Республіка Крим
(Урядовий кур'єр, №28, 13 лютого 2003 р.)

ДО ЗМІСТУ

Історія.

Ділитися та прощати
У мусульман розпочалося головне свято року

Сьогодні о 7 годині 40 хвилин ранку у всіх мечетях України відбувся перший святковий намаз, присвячений головному святу мусульман Дню жертвоприносин — Курбан-байрам. Десятки тисяч прочан, у тому числі й 112 українських мусульман, цього ранку стоять на горі Арафат у Мецці, возвеличуючи Аллаха…

Коли іслам не вийшов ще за межі Аравійського півострова Курбан-байрам святкували з обов’язковим відвідуванням Кааби. Пізніше, коли іслам поширився по всьому світу, хадж став дорогим заходом і здійснити його міг не кожен. Тому святкування відбувається безпосередньо в місцях помешкання, а хадж здійснюють тільки окремі правовірні. Вважається, що за своє життя кожен мусульманин повинен хоч би один раз здійснити паломництво до Мекки. Згідно з правилами ісламу основою хаджу є стояння біля гори Арафат на дев’ятий день місяця Зулхідже у Мецці на південному сході Мукеррема до заходу сонця. Після цього треба сім разів обійти навколо Кааби. Під час хаджу здійснюється також одягання іхраму — одягу з білої матерії — навколо стегон та на плечі, кидання каменів у долині Міна, семикратної пробіжки (сай) між горбами ас-Сафа й аль-Марва. Прочани цілують «чорний камінь», багаторазово читають молитви, п’ють воду зі священного колодязя Замзам і здійснюють інші заходи, згідно з легендами.

За радянських часів про хадж, особливо кримським татарам, нічого було й думати. Здійснювали його тільки одиниці і, як правило, підпільно. Сьогодні серед кримських мусульман здійснили хадж уже декілька тисяч чоловік. Як правило, його здійснюють на запрошенням уряду Саудівської Аравії. Як пояснив журналістам Муфтій мусульман Криму Еміралі-ефенді Аблаєв, у попередні роки, зважаючи на скрутне матеріальне становище кримських татар, на запрошення короля Саудівської Аравії і приватних осіб здійснили хадж кілька сотень кримських татар. Цього року Духовне управління мусульман Криму також надсилало запити послу Саудівській Аравії, але отримали відповідь, що цього разу запрошення не буде не тільки для мусульман України, а й для мусульман Росії та всіх інших країн СНД. За рішенням уряду Саудівської Аравії цього року паломництво як «гості короля» здійснюють мусульмани бідних нерозвинених країн азіатського й африканського континентів. Інші мусульмани можуть здійснити хадж за свій рахунок або за рахунок благодійницьких організацій.

З України прочани до Мекки та Медини вилетіли літаком із Сімферополя минулого четверга вночі. Кореспонденти «Дня» були серед тих, хто їх проводжав. Група складалася з представників різних регіонів: 41 людина з Криму, 37 мусульман із різних регіонів України, переважно Донецька, 33 людини з Молдови. Організатором хаджу і цього разу, як і минулого року, виступив благодійницький фонд «Ас-Сунна», яким керує шейх Мохаммед Аль-Кахтані. Через приватний характер хаджу прочани-чоловіки відмовилися давати інтерв’ю і фотографуватися, але жінки, на наше здивування, — хоч за правилами жінки здійснюють хадж тільки у супроводі чоловіків й у всьому їх слухаються, — не мали нічого проти фото.

Ще 26 березня 1993 року Верховна Рада Криму ухвалила рішення, згідно з яким оголосила Курбан-байрам святковими днями для жителів автономії, які сповідають іслам, а КЗпП України (стаття 73) й уряд Криму оголосили його перший день вихідним для мусульман. Сьогодні у Криму всі говорять про химерність такого рішення: чому Великдень і Різдво вихідні для всієї країни, а Курбан-байрам — тільки для мусульман? Адже в Україні іслам сповідають понад 2 мільйони жителів. Зокрема, за даними перепису 2001 року, в країні проживають 248,2 тисячі кримських татар, у тому числі в Криму — 243,4 тисячі осіб, а також 73,3 тисячі татар іншого походження, в тому числі в Криму — 11 тисяч. В Україні діють близько 300 мусульманських общин, близько 300 священнослужителів, переважна більшість яких — громадяни України. Мусульмани не мають єдиного центру. Крім Духовного управління мусульман України, існує також Духовне управління мусульман Криму. Частина мусульман на Сході України об’єдналася навколо Партії мусульман України з центром у Донецьку. Принаймні в Криму вважають, що якщо не у всій Україні, то хоч би в автономії Курбан-байрам слід було оголосити вихідним для всіх жителів, щоб сусіди-християни могли святкувати Курбан-байрам разом із мусульманами так само, як вони святкують з ними Різдво та Великдень.

Як розповів знавець мусульманських звичаїв і кримськотатарського фольклору Рефат Куртієв, згідно з традиціями кожен заможний мусульманин повинен цього дня зарізати сам або попросити іншого зарізати вівцю, козу, бика або верблюда. У наш час на Курбан-байрам зазвичай ріжуть овець та баранів. М’ясо тварин роздають біднякам, сиротам, самотнім старикам, при цьому відбувається замолювання гріхів правовірного, і вони отримують від Бога благословення у своїх діяннях.

У Сімферополі цього року, наприклад, жителі будинку № 10 по вулиці Селім Герай у мікрорайоні Фонтани — приблизно 120 сімей — зібрали гроші і купили жертовного барана, м’ясо якого передали жителям інтернату в селі Соколине Бахчисарайського району, де проживають 350 старих кримських татар. Здійснити купівлю тварини і жертвоприносини вони доручили Шакіру Ісмаїлову, який вважав за честь виконати доручення співвітчизників. М’яса вийшло достатньо — 24 кілограми. Крім того, на зібрані гроші кримські татари купили для своїх ветеранів ще 8 кілограм цукерок. Сьогодні в інтернаті Соколиного мулла Джевдет-ага крім усього іншого проведе намаз, і люди приготують святковий плов.

Рефат Куртієв розповідає, що існує кілька схожих одна на одну легенд про виникнення свята Курбан- байрам. Одна з легенд свідчить, що перша дружина пророка Ібрагіма, Сара, була бездітною. За її згодою він одружився з рабинею-єгиптянкою на ім’я Хаджара (за версією Біблії, вона має ім’я Агара). Незабаром Сара дізналася, що Хаджара готується стати матір’ю, обмовила її, і Ібрагім вигнав Хаджару зі своєї сім’ї та залишив її у пустелі. Там вона народила сина. У пошуках води, щоб обмити сина й напитися самій, вона сім разів пробігла відстань між горами Сафа і Марва. Не знайшовши води, вона у відчаї підняла руки догори і крикнула: «О Господи, почуй мене!». У цей час хлопчик тупнув ніжкою і на цьому місці задзюркотів струмочок. Сьогодні це джерело називається Замзам. Навколо нього і виникло згодом місто Мекка. Ібрагіму стало відомо, що в нього народився син у пустелі. Він розшукав дружину з сином там, де залишив їх. Уночі він почув «голос», який вимагав від нього принести сина в жертву Аллаху. Вдень батько взяв ніж і приставив до горла сина. В цей час Бог послав Джебраїла, який відвів ніж від горла сина і велів замість сина принести у жертву барана. Тоді Ібрагім вигукнув «Немає Бога, крім Аллаха!».

Минули роки і Ібрагім із сином продовжували служити Богу. Вони побудували в Мецці храм — Каабу, де зберігається Чорний камінь, що впав із неба.

Кримські татари починають готуватися до Курбан-байраму за кілька днів. Упорядковують господарські приміщення, прибирають будинок, двір. День перед Курбан-байрамом називається Арфі куню, а ніч між Арфі куню і першим днем Курбан-байраму — Арфі геджесі — Найбільша ніч. Ця ніч називається однією з 10- ти благословенних ночей для мусульман.

На Курбан-байрам після ранкового святкового намазу в соборній мечеті приступають до виконання обряду жертвоприносин. Тварина повинна бути без яких-небудь недоліків, як правило, самцем однорічного віку. Заздалегідь над нею читають спеціальну молитву. Ножі повинні бути вигострені заздалегідь. Очі тварини зав’язують хусткою. На її голову накладають хну, у рот — льодяник. Якщо жертовних тварин кілька, інші повинні бути віддалік і не бачити акт жертвоприносин.

Рефат Куртієв розповідає, що, за звичаєм, м’ясо жертовної тварини не миють. Його розрубують на дрібні шматки. Потім варять у воді, додаючи тільки цибулю та сіль. Протягом трьох днів сім’я повинна вжити третину м’яса жертовного барана, пригощаючи всіх гостей, які прийшли з привітаннями. А дві третини м’яса роздають бідним, самотнім, чий прибуток не дозволяє принести в жертву барана. Шкіру підносять у дар храму.

У ці святкові дні мусульмани роздають фітр — милостиню з розрахунку приблизно вартість 1,5 кілограма пшениці на кожного члена сім’ї, і зекят — борг усіх мусульман, чоловіків та жінок, які є заможними. Як наказує Коран, вони повинні віддавати на користь бідних щорічно одну сорокову частину свого статку. Мусульманами, які зобов’язані давати зекят, вважають людей, котрі мають більше ніж необхідно для повсякденних потреб і боргу, якщо він є, цінності в сумі, що дорівнює 80,18 г золота або 561 г срібла, які були в їхньому розпорядженні понад рік. Не обкладаються зекятом жіночі прикраси, оздоблення будинку, меблі, килими, автомобілі й інші транспортні засоби, а також тварини, яких використовують у домашній роботі. Не обкладаються ним також будинок, квартира, сад, садова ділянка, майстерня, магазин, поле та iн. За мусульманськими правилами, зекят не дають близьким родичам і подружжям одне одному, тому, хто сам повинен давати зекят, не мусульманинові і мечеті. Встановлено послідовність дачі зекяту — спочатку родичам, потім сусідам, біднякам свого села або міста, потім біднякам своєї країни, потім мусульманам за межами своєї країни.

Фітр, тобто милостиню, подає кожен мусульманин бідним мусульманам, переважно напередодні будь-якого святкового намазу. Звичайний розмір фітра, встановлений правилами, повинен становити цінність, що дорівнює 1460 грамам пшениці, або 2920 грамам вівса, сушеного винограду, хурми або відповідної їм суми грошей із кожного члена сім’ї.

Мусульмани ретельно ставляться до виконання своїх обов’язків. Іслам виділяє кілька видів обов’язків. Це обов’язки перед самим собою — оберігати дух і плоть свою від тілесних й етичних хвороб, взаємні обов’язки перед сім’єю і близькими, обов’язки творців сім’ї одне перед одним, батьків перед дітьми і дітей перед батьками, братів і сестер по відношенню одне до одного, молодших перед старшими.

Свято Курбан-байрам широко увійшло до фольклору кримських татар. Так, ще на початку минулого століття в селі Отузи, що між Судаком та Коктебелем (нині Щебетівка), відставний генерал, московський професор, історик, етнограф, фольклорист і археолог Никандр Маркс, який мав там будинок і влітку в ньому жив, записав зі слів отузьких жителів легенду «Курбан-кая» (жертовна скеля), яку опублікував і в газеті «Утро России», і в своєму знаменитому збірнику «Легенди Криму», що вийшов уперше в Москві в 1913 році. Ілюстрував збірник, крім інших художників, внук Івана Айвазовського Костянтин Арцеулов.

«По долині звідусіль видно цю скелю, — говориться у легенді. — Вона відвернулася від села і схилилася до старокримського лісу. Немов замислилася. А якщо підійти до неї на сході сонця з тієї сторони, буде видно, як на скелю підіймається величезна людина.

Коли настає свято жертв Курбан- байрам, наші старики дивляться на Курбан-кая і згадують про чабана. Чабанів раніше багато було, кожен заможний татарин мав свою отару. Тільки кращої за Муслядінову не було в долині, тому що чабаном у Муслядіна був Усеїн. Знав кожну стежину в горах, кожну прогалину в лісі. І Муслядін був настільки ним задоволений, що обіцяв йому свою дочку.

А у серці Емне давно жив інший, молодий Рефеджан, Арик-Рефеджан, як називали його в селі за тонкий стан. Дізнався про це чабан Усеїн. А через тиждень впав Рефеджан зі скелі та вбився.

Настав Курбан-байрам. Приніс чабан Усеїн господарю жертовного барана і коли сказали йому, що вбився Рефеджан, посміхнувся тільки.

І коли зарізав курбана, омив у його крові руки, посміхнувся ще раз:

— Від батьків прийшло: хто сам впаде, той не плаче. — Сподобалося мудре слово Муслядіну й підморгнув він чабану. Послав чабан стару, яка жила в будинку, поговорити з Емне, — чи вийде за нього?

— Хоче, щоб ти поліз на ту скелю, де вбився Рефеджан. Залізеш, — піде за тебе, відповіла стара.

Образився чабан Усеїн і поклявся:

— Якщо не залізу, нехай сам стану скелею.

І бачила Емне, на заході сонця почав підійматися чабан скелею, доліз майже до самої вершини і раптом відірвався від неї величезний камінь і в запорошеній хмарі покотився донизу. Люди думали, розбився чабан, але не знайшли його, а коли на сході сонця прийшли знову, то побачили чабана, який перетворився на величезний камінь.

Кажуть, коли доліз чабан до вершини скелі, то побачив тінь Рефеджана і закам’янів зі страху.

І сказали наші татари, що на Курбан-байрам приніс чабан сам себе у жертву Аллаху, і назвали скелю Жертовною скелею, тобто Курбан-каєю.

Так кажуть, а чи правда, чи ні — хто знає!»

Микита Касьяненко
(День, №25, 11 лютого 2003 р.)

Моя родина — Крым

Я — счастливый человек. Очень счастливый. Уже потому, что по большому счету счастье познается через козни и тернии. Судьбе было угодно, чтобы я родился крымским татарином в далеком 1938 году в Симферополе. И уже только поэтому мне пришлось пережить все акты величайшей трагедии, выпавшей на долю моего народа.

В 1944-м мне было неполных 6 лет. Женщины плакали, лица мужчин почернели. Мужчинам было стыдно смотреть в глаза друг другу, женам, детям, старикам. А мы, мальчишки, ничего не понимая, радовались переменам, происходящим в этой, как нам казалось, простой и понятной жизни. Шалили, смеялись, и не унять было родителям своих несмышленышей, да и не очень-то они старались сделать это, понимая, что в этот день у нас заканчивалось детство, а кое у кого — и жизнь.

Так начинался первый акт этой страшной трагедии.

Дальше был Узбекистан. Я потерялся и только через много лет смог обнять и прижать к груди свою постаревшую маму. Рос и воспитывался в многодетной узбекской семье, где вместе со мной было 13 детей. Работай на плантациях хлопчатника, в огороде, освоил столярное дело, стал строителем.

Потом служил в Киевском военном округе. Естественно, как и все юноши — крымские татары, дал присягу на безграничную верность и преданность Советскому Союзу. Клялся не жалеть жизни для защиты интересов родного государства.

Вместе со мной служили украинцы, русские, молдаване, узбеки — парни разных национальностей. Не скажу, что справлялся лучше других, но в числе немногих был допущен к эксплуатации сложной военной техники, к документации с грифом «совершенно секретно». Как и в любом коллективе, в нашем армейском были разгильдяи, причем не только солдаты, но и офицеры. Но вот парадокс. Им позволено было после окончания службы следовать хоть в Москву, хоть в Крым. Только нам — крымским татарам — вернуться к месту ссылки. И это был второй акт трагедии.

Мне повезло: основную часть трудовой жизни занимался любимым делом. С детских лет мое воображение пленил фотоаппарат и то чудо, которое происходит с обычным листком бумаги, где вдруг возникает изображение любимой девушки, ветка цветущей сирени...

Почти 30 лет проработал фотокорреспондентом городской газеты «Маргеланская правда».

Встретил и полюбил самую красивую женщину Мусему. Женились. Появились дети. А вскоре нам разрешили вернуться в Крым.

В наших детях с малых лет мы воспитывали любовь к крымской земле, но их тянет к себе земля узбекская, на которой им было суждено родиться. И это третий акт нашей крымскотатарской трагедии.

Когда вернулся домой, мне еще не было и пятидесяти. Поцеловал землю и с восторгом 20-летнего юноши стал ходить по родному Крыму.

Знакомые и друзья порой удивляются, как мне удается в обычном горном ручье, чистом как слеза, в травинке на поляне почувствовать поэзию и отразить ее на фотографии. Я никогда столько не снимал. У меня не получались фотографии, которые нравились бы мне так же, как нравятся те, что я делаю в Крыму.

Ялта, Евпатория, Судак, Керчь, Феодосия... Однажды в Феодосии в жаркий июльский поддень страшно захотелось пить. У бочки с пивом хвост очереди тянулся метров на 20. И что меня подстегнуло подойти к голове очереди и, честное слово, шутя спросить: «Даст тут кто-нибудь попить крымскому татарину?» Очередь мгновенно расступилась, и я оказался первым. Пил пиво и смотрел на людей. Мужики как мужики. Многие примерно моего возраста. Возможно, с кем-то и служили вместе. Но что же сделали с вами, ребята, что вы со страхом смотрите на крымского татарина? И это четвертый акт, но не только крымскотатарской трагедии.

Эти акты еще можно считать да считать. Ведь трагедия нашего народа не исчисляется календарными десятилетиями ссылки. Она будет отзываться в поколениях моих внуков и правнуков. И не настало еще время, когда историки расставят все по своим местам и с математической точностью оценят время и действующих лиц каждого акта нашей трагедии. Мое же повествование не рассчитано на научность и не преследует - никаких политических целей. Я изливаю то, что накопилось в душе, и не столько словами, сколько зорким оком объектива старенького репортерского «Зенита». Еще хочется воздать должное друзьям, которые помогли и помогают мне все глубже познавать мой родной, неповторимо прекрасный Крым.

Не устаю повторять, что я — везучий человек. И прежде всего мне повезло с моей женой Мусемой Юсуповной. Кто в нашей Петропавловке Советского района не знает народную целительницу, которую называют по-русски Марина! К ней приезжают из России, из северных и западных уголков Украины. Медик по образованию, она действительно обладает даром исцеления. Я сам тому яркий пример. После тяжелейшей аварии, в которую угодил более 20 лет назад, в мое выздоровление не верили даже опытные врачи. Никто, кроме Мусемы. И то, что я сегодня хожу, смеюсь, пью сказочно чистую воду ручьев, стекающих с Крымских гор, дышу и не могу надышаться свежестью воздуха, — все это благодаря моей любимой, ненаглядной, самому верному другу — моей жене.

Как ей удается лечить? Не знаю. Уверен только в одном: человеку с черствой душой, жестоким сердцем, таящим обиду за причиненные страдания, это не под силу. К ней идут в праздники и будни, днем и ночью.

И каждого она встречает милой улыбкой, добрым словом, приветливым взглядом.

Но время идет. Все больше воды уносит неуемный Салгир в Сиваш. По радио и телевидению звучат крымскотатарские песни, моя родная речь. Наши праздники красочностью, весельем, спортивными состязаниями привлекают и русских, и украинцев — людей других национальностей. Все реже наблюдаю тот страх, который однажды прочитал во взглядах людей в Феодосии возле пивной бочки. И это радует. Ведь все мы — и мусульмане, и православные, и католики, и буддисты — одно человечество. И каково было бы удивление каждого из нас, сумей мы восстановить генеалогическое древо, скажем, до десятого колена. Кого бы только не обнаружили в своей родословной!

Мне не было и трех лет, когда отец ушел на фронт и не вернулся. Звали его Ибрагим. Фамилия — Бутуков. Был заведующим райфинотделом в Симферополе. Мама — Эсма Яшлавская работала бухгалтером там же. Кто знаком с историей Крыма, наверняка знает, что род Яшлавских был довольно богатым. И в первые годы Советской власти только за одну фамилию можно было угодить в места, как говорится, не столь отдаленные, Поэтому все родственники мамы поменяли фамилию. Знаю, что один ее брат стал Шевкетовым. О других ничего не ведаю.

Я действительно счастливый человек. И это счастье измеримо: оно в улыбке жены, в непоседливости внуков, в серьезности помыслов сына Эдема... И, конечно же, мое счастье — чувствовать себя свободным крымчанином. Это вам может сказать только крымский татарин, оторванный от родины и увезенный в 6-летнем возрасте в товарном вагоне, хоть и через десятилетия вновь получивший свой родной Крым.

Но счастьем разве можно насытиться? Где-то есть могила моего отца. Хватит ли мне моей жизни отыскать ее? Дом по улице Гоголя в Симферополе такой же, каким был 18 мая 1944-го. Пусть люди, которые в нем живут, будут счастливы.

Скоро весна — любимое время года. Расцветет мой Крым. Оденется в самые разные наряды: белым облаком зацветут сливы и абрикосы, оранжевое марево поплывет над персиковыми садами...

Наверное, нет в мире другого такого места, где бы весна не буйствовала такой гаммой красок. И я снова заряжаю старенький фотоаппарат и собираюсь в дорогу.Опять меня ждет масса встреч и открытий в моем родном и неповторимом Крыму.

Делявер Бутуков
(Держава, №7, 14-20 февраля 2003 г.)

Український Крим

(Продовження. Поч. у № 100 -140 2001 р. і № 1 - 52 2002 р.,№ 1 - 6 2003 р.). Щоправда, лунали тверезі голоси, які прямо вказували навинуватця всіх бід, що впали на півострів. Так, начальник підвідділу головного планово-економічного управління облвиконкому Г. Пономарьов, роз'яснюючи причини низької економічної віддачі від курортів для бюджету області, писав, що ще в 60-х роках ВЦРПС (тобто, Москва, - В. С.) передала своїфункції в Криму більш як 450 підприємствам, об'єднанням та відомствам різних регіонів СРСР.  Як кажуть, від Москви до самих  до неосяжних окраїн... У віданні ж шести кримських територіальних об'єднань профспілок зараз тільки 16 відсотків від загальносоюзного фонду здравниць, у яких для кримчан путівки фактично не виділяються. Крім того, місцевим радам заборонено розміщувати на Чорноморському узбережжі Криму заклади відпочинку для місцевого населення» (Кримська  правда. - 1991. - 10 січня).

«Рада Міністрів СРСР, - продовжував Г. Пономарьов, - замість того, щоб рятувати кримські курорти, ухвалює, зрозуміло, без будь-якого погодження з облвиконкомом, рішення за рішенням про будівництво  нових відомчих здравниць...Практично не беручи участі уформуванні бюджету місцевихрад, центральні відомства не мають наміру це робити і в майбутньому. Тим часом, за економічними розрахунками, тільки платежі за землекористування курортними територіями  могли б дати кримським курортам понад 400 мільйонів карбованців на рік» (там само).

Однак, і на цьому треба наголосити, втій же «Кримськійправді», зовсім не аналізувалися економічні зв'язки півострова з іншими областями УРСР. Напередодні кримського референдуму така спроба була зроблена лише раз на сторінках цієї газети заступником голови облагропрому В. Пробийголовою.

Він, зокрема, навів дані, які не дуже сподобалися ідеологам кримської автономії: прихід дніпровської води допоміг збільшити середньорічне виробництво зерна більш як удвічі, овочів - в 1,8 раза, плодів і ягід - більш як у 4,5, м'яса - майже в 3,5, яєць - у 4,9 раза.

Тільки завдяки зрошуваному землеробству виробництво всієї сільськогосподарської продукції за період з 1963 року зросло в 12,5 раза, а прибуток колгоспів збільшився майже в 5 разів. Такі успіхи в сільськогосподарському виробництві, продовжував В. Пробийголова, залежали також і від того, що з України йде повне забезпечення мінеральними добривами, без яких немислимий інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, саме  вона майже повністю постачає прокат чорних металів, чавунні, сталеві та пластмасові труби...

Далі В. Пробийголова зробивще одне дуже важливе уточнення: розвиток потужностей Криму неможливий без енергетичних ресурсів - 7,3 мільярда кіловат-годин електроенергії (91 відсоток) область «імпортує» з України. А це, мовляв, ще раз підтверджує тісний економічний зв'язок з УРСР. Розривати  ці зв'язки-нерозумно.

Такі слова, очевидно, вжалили кореспондента О. Базюка, котрий перелякано запитав:

«Чи означає це, що ви проти автономії?»

«Ні в якому разі, - відповів В. Пробийголова, - але в складі України» (Кримська правда. -1991. - 11 січня).

Це уточнення В. Пробийголова зробив невипадково: кримська влада, хоч і запевняла, що в її плани не входить повернення області до складу Російської Федерації, організовувала референдум з такими питаннями для відповіді, які повністю виключали майбутню долю півострова в складі України. Бо після цього в зручний час планувалося оголосити про відміну Указу Президії Верховної Ради СРСР від 1954 року (про те, що цей Указ підтверджений спеціальним Законом СРСР, кримська преса замовчувала).

Досягнувши бажаного результату на кримському референдумі 20 січня 1991 року, кримська партноменклатура досить легко подолала й інший рубіж: 12 лютого комуністична більшість у Верховній Раді УРСР ухвалила постанову про перетворення Кримської області в автономну республіку.

Черговим кроком для створення бази для відриву півострова від України був всесоюзний референдум на підтримку оновленого СРСР. Які він мав наслідки, досить промовисто пояснив на пленумі Кримського обкому партії 11 травня 1991 року доцент П. Хрієнко: «За те, щоб бути в складі Союзу РСР на принципах Декларації про державний суверенітет, 17 березня в Криму проголосувало 84,6 відсотка від числа тих, хто взяв участь у голосуванні. Це - факт. Нікуди від цього не дінешся. Але я маю й інший факт. Понад дві третини кримчан, за даними досліджень, якими я керував, ніколи  не знайомилися із змістом згаданої Декларації. Переконаний, що й багато присутніх у цьому залі також толком не вникли в їі зміст. Виходить так, що загальний рівень нашої політичної культури дозволив голосувати за те, чого більшість не знає» (ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 55. - Спр. 7021. - Арк. 65). У той же час місцеві комуністичні лідери на чолі з головою Верховної Ради Криму Миколою Багровим обмежили доступ на півострів українських газет та журналів, скоротили трансляції українських радіо- та телепрограм, а в місцевих засобах масової інформації розпочали шалену кампанію дискредитації та паплюження всього українського і всіляке популяризування сепаратистських ідей.

Щоб створити видимість підтримки цих дій  населенням, КДБ та військова розвідка Чорноморського флоту через свою агентуру швидко створили маріонеткові організації російсько-націоналістичного спрямування, до яких їм вдалося залучити людей переважно пенсійного віку. На фінансування їх діяльності комерційними організаціями підозрілого походження виділялися величезні кошти, здобуті нерідко в результаті кримінальних афер, як це було зі скандально відомою фірмою  «Імпекс 55» (Голосі України. - 1995. - 1 червня).

(Закінчення буде).
Володимир Сергійчук
(Кримська Світлиця, №7, 14 лютогот 2003 р.)

«Безалкогольная» встреча в Крыму
Может быть, именно на ней впервые пробежала "черная кошка" между Щербицким и Горбачевым

Сегодня исполняется 85 лет со дня рождения Владимира Щербицкого - бывшего первого секретаря ЦК Компартии Украины, руководившего республикой с 1972 по 1989 годы. Личность весьма незаурядная - одни называют его "украинским символом брежневского застоя", другие - "чутким и талантливым руководителем", он вошел в историю нашей страны как один из ярчайших представителей своего времени. Сегодня воспоминаниями об этом человеке делится бывший первый секретарь Крымского обкома компартии Украины Виктор Сергеевич Макаренко.

От первых встреч со Щербицким у меня сложилось впечатление как о грамотном, эрудированном, коммуникабельном, заботливом руководителе, человеке глубоких знаний и выдающихся организаторских способностей.

В 1972 году меня избрали первым секретарем Севастопольского горкома партии. В этой должности я работал пять лет, затем в течение десяти лет возглавлял Крымский обком. Именно в эти годы я имел возможность часто встречаться и беседовать со Щербицким, наблюдать за его поведением. И поскольку я работал в Крыму, то мне всегда приходилось вместе со Щербицким встречать генсеков, приезжавших к нам на отдых. О некоторых эпизодах таких встреч я хочу рассказать.

...Ожидался очередной приезд Генерального секретаря ЦК КПСС Леонида Брежнева. В таких случаях всегда прилетали из Киева руководители республики: В.В.Щербицкий, А.П.Ляшко, А.Ф.Ватченко, затем В.С.Шевченко. По давно заведенной традиции гости из Москвы и Киева заходили в домик аэропорта, чтобы отдохнуть и пообедать. За обеденным столом Владимир Васильевич кратко информировал Брежнева о состоянии дел в промышленности, строительстве и более подробно - в сельском хозяйстве.

Так и в этот раз. Примерно через полчаса, после обмена приветствиями тостами за обедом, В.В.Щербицкий начал рассказывать о делах. Он по памяти сыпал цифрами. Щербицкий говорил:

- Леонид Ильич, сейчас в Украине содержатся более 25 млн. голов крупного рогатого скота, в том числе, почти 9 млн. коров; 20 млн. свиней, почти 70 млн. овец и коз, более 250 млн. голов птицы. Вся эта огромная орава хочет кушать. Их всех надо хорошо кормить.

- Что вам мешает хорошо их кормить?, - спрашивал Л.И.Брежнев. - Все в ваших руках.

- Все, да не все в наших руках, - отвечал В.В.Щербицкий. - Дело в том, что республике запланирован объем сдачи хлеба государству - 16,5 млн. тонн. Если такое количество отправить в общесоюзный фонд, то в Украине останется собственных кормов для животноводства примерно 50-60 процентов. Такое поголовье, как у нас, мы не сможем содержать при таком низком обеспечении собственными кормами. Республика вынуждена будет сбросить часть поголовья, что приведет к значительному ухудшению снабжения собственного населения мясными и кисломолочными продуктами. Этого допустить ни в коем случае нельзя!

После небольшой паузы Щербицкий с нажимом произнес:

- Люди в республике напряженно трудятся, они не заслуживают ухудшения условий своей жизни.

- Что вы предлагаете? - спросил Генсек.

- Я прошу вас, Леонид Ильич, чтобы Украина сдавала в общесоюзный фонд не 16,5, а не более 15 млн. тонн зерновых. В этом случае мы сможем сохранить поголовье и не снизить уровень обеспеченности продуктами питания населения республики.

За столом установилась абсолютная тишина. Леонид Ильич, очевидно, обдумывал свой ответ на поставленный вопрос. Все ожидали: какой же вердикт вынесет Л.И.Брежнев. Через минуту-другую он сказал:

- Владимир Васильевич, ваши аргументы, конечно, очень веские, но надо же и о стране заботиться.

Немного подумав, Леонид Ильич продолжил:

- Я дней десять отдохну, затем позвоню в наши хлебные края и области, при малейшей возможности Украине обязательно поможем.

К подобным просьбам Щербицкого Брежнев всегда относился с пониманием.

После смерти Брежнева у руля КПСС встал Ю.В. Андропов. В качеств Генерального секретаря он только раз приезжал в Крым на отдых. На аналогичные просьбы Щербицкого Юрий Владимирович, не задавая никаких вопросов, реагировал положительно.

В марте 1985 года пост Генсека занял Михаил Сергеевич Горбачев. Работая с 1978 года секретарем ЦК КПСС и курируя сельскохозяйственный сектор экономики страны, Горбачев в конце каждого года проводил свой отпуск, как правило, на государственной даче в Пицунде. Теперь у него появилась возможность отдохнуть летом на "генсековской" даче в Крыму.

Встречали мы Горбачева с его супругой Раисой Максимовной в начале июля 1985 года. За несколько дней до их прибытия мне позвонил Щербицкий:

- Виктор Сергеевич, в протокол встречи следует внести коррективы. Вы должны встречать семью Генерального секретаря с женой, Натальей Сергеевной.

- Раньше высоких гостей вместе с вами я встречал один. Эти рекомендации обязательны? - робко спросил я Щербицкого.

- Раньше я тоже один прилетал для встречи Генерального секретаря, а теперь буду встречать семью Горбачева с Радой Гавриловной.

Наступил день встречи. Как всегда из Киева прилетели: Владимир Васильевич Щербицкий с женой, Председатель правительства республики Александр Павлович Лешко?, Председатель Президиума Верховного Совета УССР Валентина Семеновна Шевченко. Встречать Горбачева прибыли командующие и члены Военных Советов: Черноморского флота, Одесского военного округа, Пограничного военного округа и другие высокопоставленные лица.

Эта встреча памятна еще и тем, что в мае 1985 года было принято постановление ЦК КПСС по борьбе с пьянством и алкоголизмом. Я обратился к Щербицкому за советом, как лучше организовать обед, надо ли ставить или предлагать гостям спиртные напитки. Владимир Васильевич не стал давать никаких рекомендаций, при этом заявил:

- Генеральный секретарь приезжает в Крым, вы являетесь хозяином области, вот и поступайте так, как считаете нужным. Не следует беспокоиться, я думаю, что все пройдет нормально.

После небольшой паузы добавил:

- При вашем-то опыте встреч и проводов высоких гостей! - полушутя подвел итог нашему разговору Владимир Васильевич.

Меня такой ответ Щербицкого, естественно, не удовлетворил. Я лихорадочно начал думать о том, как выйти из создавшейся ситуации и не опростоволоситься перед высокими гостями. Вспомнил, что накануне руководители института "Магарач" привезли в обком два трехлитровых бутыля виноградного сока, полученного из нового сорта винограда. Этот сок срочно был доставлен в гостевой домик.

Встретив Генерального секретаря и Раису Максимовну, я обратился к гостям:

- Михаил Сергеевич, сейчас время обеденное. Приглашаю вас и Раису Максимовну отдохнуть и пообедать вместе с товарищами, которые приехали вас встречать.

- Да, да, пожалуйста, - ответил Горбачев, - конечно, пообедаем, раз вы приглашаете.

Гости сели за стол. На какое-то время в зале воцарилась тишина, возникла немая сцена как в известной пьесе "Ревизор". Первым нашелся Щербицкий:

- Раньше Макаренко знал, с чего начинать обед, а сейчас почему-то растерялся.

- Нет, Владимир Васильевич, я не растерялся, а хочу проинформировать, что мы сегодня приготовили на обед. У нас будет украинский борщ с пампушками, отбивные по-крымски, остальное вы видите на столе. Но прежде чем приступить к обеду, прошу вас отведать сок, полученный из нового сорта винограда, выведенного учеными института "Магарач". Вы будете первыми дегустаторами этого напитка. Нам очень важно знать вашу оценку его вкусовых качеств.

Официантки быстро наполнили бокалы. Первой оценила Раиса Максимовна. Она начала расхваливать сок, употребляя при этом различные эпитеты в превосходной степени.

- Михаил Сергеевич, - обратилась она к мужу, - это же настоящий нектар, изумительный букет, великолепный вкус.

Гостям ничего не оставалось делать, как согласиться с оценкой напитка Раисой Максимовной.

То, о чем я рассказал выше, было не главной проблемой при встрече Горбачева. Главное событие развернулось после того, как Щербицкий начал информировать Генерального секретаря о состоянии дел в республике. О результатах работы в промышленности, строительстве Горбачев слушал спокойно. Но как только Владимир Васильевич заикнулся о необходимости уменьшить объем сдачи хлеба государству, Горбачев вскипел, выражение его лица приняло суровый вид. На повышенных тонах он начал увещевать Щербицкого о "неправильной постановке вопроса", несколько раз в грубой форме перебивал собеседника.

- Владимир Васильевич, - продолжал раздраженно Горбачев, - мы же с вами должны поставлять зерно и мясо Узбекистану, другим среднеазиатским республикам и на Кавказ. Ведь от них мы получаем хлопок, цитрусовые, другую продукцию, так что и Украине надо делиться.

- Делиться с братскими республиками надо, и мы это делаем, - спокойно парировал Щербицкий. - Но я не могу допустить, чтобы жизнь 50-ти миллионного населения республики стала ухудшаться при предполагаемом валовом сборе зерновых. После некоторой паузы Щербицкий продолжил:

- Чем я смогу объяснить людям ухудшение их жизни? Тем, что сменилось руководство страны? Но это же абсурд!

Последний аргумент, очевидно, убедил Горбачева.

Встречающие, сидевшие за обеденным столом, с тревогой следили за несвойственной формой общения двух руководителей крупного масштаба: скороспелого, амбициозного нового Генерального секретаря ЦК КПСС и умудренного жизненным опытом, интеллигентного, спокойного руководителя республики.

Впервые за многие годы обед прошел в напряженной обстановке и оставил неприятный осадок на душе. В моей голове навязчиво крутилась мысль: "Как мог позволить себе Горбачев разговаривать с Владимиром Васильевичем таким резким тоном?".

К началу Великой Отечественной войны Горбачеву (как и мне) исполнилось всего 10 лет. К этому времени Щербицкий уже закончил институт, занимался комсомольскими делами. С первого и до последнего дня войны находился в действующей армии. Затем много лет руководил республикой, около двадцати лет был в составе Президиума, затем Политбюро ЦК КПСС и Президиума Верховного Совета СССР. И вот теперь ему приходилось выслушивать нравоучения, как провинившемуся школьнику.

Но Владимир Васильевич Щербицкий в любой ситуации проявлял выдержку. Проявил он ее и в этот раз...

На пленуме ЦК КПСС, в 1985 году избравшем Горбачева генсеком, Щербицкий поддержал кандидатуру Михаила Сергеевича. Он верил в молодость и энергию этого человека, верил в то, что Горбачев сможет дать толчок к позитивным переменам в стране. Однако отношения этих двух людей сложились не самым лучшим образом. В 1989 году В.В. Щербицкий ушел на пенсию...

(Сегодня, №37, 17 февраля 2003 г.)

ДО ЗМІСТУ

Мовні проблеми. Освіта.

В Киеве снова заговорили о Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств
Но пока это ничего не значит

Почему вопрос о русском языке из культурологической и образовательной сферы давно и прочно перешел в сферу интересов политиков? Почему на этом «языковом» вопросе спекулируют все, кому не лень? Ответ прост как правда: потому что его статус в государстве Украина не урегулирован законодательно.

Народные депутаты упорно отказываются признать его вторым государственным языком, что устроило бы значительную часть граждан Украины. Во всяком случае те 14 с хвостиком миллионов (из 48,5), которые во время переписи сумели настоять на том, чтобы в графе «родной язык» им вписали русский. Сколько еще граждан были бы не прочь иметь его в таком статусе, статистики нет. Напомним лишь, что в Харькове в марте прошлого года прошел не референдум, нет, а консультативный опрос — и 80 процентов жителей высказались за то, чтобы вторым официальным языком в городе был русский. Добавим, на Украине 6,5 миллиона человек говорит на языке, который не совпадает с их национальностью!

Высшие государственные чины всегда делают удивленные глаза и отвечают: а разве русскому языку на Украине что-то угрожает? Им кажется, что нет. Гражданам — что да. Единственная его защита — довольно расплывчатая формулировка статьи 10 Конституции Украины: «...гарантируется свободное развитие, использование и защита русского, других языков национальных меньшинств». На практике оказывается, что даже в изначально русскоязычных регионах гражданин с властными структурами может общаться лишь на государственном языке, образование может получить на нем же и так далее.

Есть еще один путь — ратификация Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств. Кстати, это одно из обязательств Украины при вступлении в Совет Европы. Если Украина таки пойдет на этот шаг, то ее положения будут, как предложил Кучма, применяться к белорусскому, болгарскому, гагаузскому, греческому, еврейскому, крымскотатарскому, молдавскому, немецкому, польскому, русскому, румынскому, словацкому и венгерскому как к языкам национальных меньшинств. Тогда бы ввели обучение в детских садах, школах, профессионально-технических и высших учебных заведениях на региональных языках или языках меньшинств.

А еще — их использовали бы в судебной власти, в частности, в уголовном и гражданском судопроизводстве. А еще — в деятельности административных органов и предоставлении публичных услуг, а также создании и функционировании как минимум одной газеты на языке соответствующего нацменьшинства.

Да, это не совсем то, чтобы русскоязычным можно было бы чувствовать себя полноправными гражданами страны, но все же... Напомним, Хартия уже была ратифицирована украинским парламентом в декабре 1999 года, однако затем Конституционный суд Украины признал этот закон неконституционным по надуманным процедурным мотивам.

Осенью в Киеве побывали европейские эксперты, которые четко сформулировали свое желание: государство обязано действовать таким образом, чтобы языки использовались не только в быту, но и на работе, в общественной жизни. А Филип Блер, руководитель директората по вопросам сотрудничества в сфере местной региональной политики и демократии Совета Европы, подчеркнул на том осеннем «круглом столе»: «При этом обязательства государства по защите языка меньшинства должны быть тем большими, чем больше численность представителей той или другой языковой группы».

Еще в октябре Леонид Кучма с пометкой «срочно» передал в Раду законопроект, предлагающий заново ратифицировать Хартию, и назвал ее пункты, которые можно было бы «впустить» на Украину, между прочим, 42 вместо 35 обязательных. Последнее тоже стало поводом для критики: «надто забагато». Мол, есть страны, которые подписались лишь под 12 пунктами, — и ничего…

И вот в минувшую пятницу те, кто днем сидел у радиоточек, могли насладиться трансляцией, что велась из сессионного зала. Подчеркнем: депутаты лишь обсуждали документ — решение по нему будет приниматься в ближайший четверг.

В принципе, если бы в перечне языков нацменьшинств, что обозначен в президентском проекте, не было бы русского, наверное, не было бы и обсуждения — Хартию приняли бы на ура. Но мы знаем, что националистически настроенная часть Рады считает русский язык главным препятствием для существования украинского. И это в полной мере подтвердило обсуждение. Надо сказать, что защитников ратификации Хартии в предложенном Кучмой варианте на трибуну поднялось очень мало, в основном выступали его противники.

Во-первых, призывали не спешить с принятием документа, поскольку не все «рабочие группы» внесли свои предложения. Геннадий Москаль, глава Госкомнаца, представлявший проект, напомнил, что на упоминавшемся уже «круглом столе» с Советом Европы, все, кто хотел, свои предложения внес.

Во-вторых, постоянно ссылались на опыт Франции — мол, плевать она хотела на Хартию, ввела законы по защите французского — и живет-поживает! На что ответ есть у нас: Франции никто, например, с барского плеча не дарил двухмиллионный Крым с его более чем сотней национальностей...

Напоследок — слово народным депутатам. Павло Мовчан, фракция «Наша Украина»: «Русскому языку ничто не угрожает на Украине. А украинскому — угрожает. Русский язык имеет свою государственность, имеет поле для своего развития. И не надо лукавить — мы даем право русскому языку хозяйничать. Украинский язык требует защиты». Иван Стойко, из той же фракции: «Посмотрите, мы сегодня действительно единственный парламент в мире, где выступают «недержавною мовою». Сегодня исполнительная власть, министры не знают украинского языка, и у меня встает логичный вопрос: а правильно ли они были приняты на эту должность?»

Дождемся четверга...

Наталья Гаврилева
(Крымское время, №25, 11 февраля 2003 г.)

ДО ЗМІСТУ

Культура. Мистецтво.

Джерела мистецтв

Так називається виставка, присвячена десятиліттю Республіканського кримськотатарського музею мистецтв, що в Сімферополі. Над його своренням працювали митці Мамут Чурлу, Фатіме Асанова, вчений Айдер Еміров, нинішній директор Сафіє Емінова. Спочатку було лише 63 експонати. З того часу ентузіасти зібрали понад півтори тисячі творів національних ремесел та сучасного мистецтва.

На ювілейній виставці представлено творчість відомих кримськотатарських художників: Зареми Трастової, Мамута Чурлу, Раміза Нітовкіна, Асана Бараша, Нурі Якубова, Рамазана Усеїнова, Аліма Усеїнова, Ірфана Нафієва. Гордістю експозиції стали предмети декоративно-ужиткового мистецтва: візерункове ткацтво, національні вишивки, розшитий золотом одяг, шедеври художньої обробки металу, глечики, кавниці, таці, ювелірні прикраси.

Спеціально до ювілею видано й ілюстрований альбом «Кримськотатарське декоративне мистецтво». У ньому представлено безцінні вироби з приватних колекцій Абляміта Умерова, Іхатідже Добра і фондів музею.

(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

ДО ЗМІСТУ

Курорти. Туризм.

Оздоровлення- в тяжкому стані

Торік у Криму відпочили два мільйони дітей. Проте на сонячному півострові їх може оздоровлюватися значно більше. На цьому наголошували під час виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму до АРК. Але для цього, переконані парламентарії, потрібно насамперед впровадити держзамовлення на лікування й оздоровлення дітей.

«Нині 80 відсотків випускників шкіл страждають якимись захворюваннями», — заявила голова профільного комітету Катерина Самойлик на зустрічі у ВР АРК, — отже сподіваємося, що кримчани внесуть конкретні пропозиції до проекту постанови стосовно цілорічного процесу оздоровлення».

Народні депутати вважають, що вже цього року потрібно ухвалити не лише постанову, а й закон про оздоровлення дітей, прийняття якого заплановано на 2005 рік.

Голова Верховної Ради ВР АРК Борис Дейч наголосив, що потрібно кардинально змінювати ситуацію, оскільки нині галузеві оздоровниці перебувають у тяжкому стані, зокрема через низьку зарплату звільняються медики з багаторічним досвідом. Насамперед, за його словами, потрібна концентрація коштів міністерств та відомств України на дитяче оздоровлення.

Народний депутат Анатолій Раханський зазначив, що парламентарії спільно з лікарями санаторіїв готують проект постанови, щоб зняти ПДВ з путівок, а лікування найтяжчих захворювань фінансувати за рахунок держави. Нині вже розробляється національна програма про підтримку головного базового дитячого курорту країни — Євпаторії, де функціонує 85 санаторно-курортних закладів.

А у березні комітет ВР запропонував провести день уряду, присвячений виробленню заходів цілорічного оздоровлення дітей.

Віктор Хоменко, Крим.
(Голос України, №33, 20 лютого 2003 р.)

Прения по курортному сбору в разгаре

Предстоящий крымский курортный сезон пройдет, скорее всего, под знаком нововведений. Правда, каких именно, все еще не совсем понятно. Сейчас власть прикидывает, чего бы такого новенького ввести, чтобы и курортников не отпугнуть, и побольше в казну насобирать. На днях одну из идей представил на заседании Совмина министр курортов и туризма Александр Таряник.

Это — разработанный Минкурортов проект постановления ВС о порядке взимания и использования курортного сбора. «Мы, — подчеркнул Таряник, — всегда выступаем против введения любых дополнительных налогов и платежей, которые могут повысить стоимость путевки». Тем не менее в министерстве, видимо, посчитали, что в этот раз без дополнительной фискальной нагрузки не обойтись.

Между прочим, в прошлые годы этот налог платили все курортники. Потом от него освободили так называемых организованных отдыхающих — тех, кто ехал по путевкам в здравницы. Если верить словам начальника управления курортов Минкурортов и туризма Крыма Анны Гальпериной, совершенно напрасно. В прошлом году поступления в казну автономии по этой статье доходов составили всего 20 тыс. долларов. Между тем именно за счет этих средств содержатся знаменитые парки Южного берега полуострова. Сегодня на это денег нет — и их вид вызывает жалость... В проекте постановления речь идет о том, что, занимаясь курортным сбором, местные бюджеты будут аккумулировать на специальных счетах довольно значительные суммы. А они, как надеется Таряник, уж точно будут немаленькие

— если учесть, что ставка сбора будет колебаться от 5 до 10 гривен в зависимости от региона. «И при миллионе организованных отдыхающих,

— подсчитывал он, — сумма может составить по республике 6—8 миллионов. А если и неорганизованных приплюсовать, то будет больше».

Описывая достоинства министерского проекта, Таряник заметил: главное новшество в том, что собранные деньги министерство предлагает оставить в курортных регионах для их развития. По другим же проектам деньги предполагается централизованно изымать в республиканский бюджет, что явно не на руку местным властям. Минкурортов предлагает оставлять половину собранной суммы в здравницах, вторую — направлять в местные бюджеты.

Кстати, напомним, на последней пресс-конференции глава крымских налоговиков Сергей Ляшенко заявил, что, возможно, курортный сбор будет заложен в стоимость билетов. Таряник по этому поводу высказался так: «Ту утопию, что кто-то купит железнодорожный билет в Санкт-Петербурге и эти деньги перечислят в Симферополь, не могу принять серьезно. Это смешно даже». Честно говоря, нам тоже предложение налоговиков показалось мифическим.

В минкурортовском проекте также предлагается уменьшить количество людей, которые освобождаются от курортного сбора. Прежде всего из категории льготников министерство предлагает вывести родственников крымчан. «Если даже дочь к матери приехала в Ялту, пусть заплатит,— категорично заявил Таряник, — слишком много родственников ездит». Сбор, по его словам, должны платить и пенсионеры 55—60 лет. Это, пояснил министр, как правило, работающие люди. Обязать уплачивать курортный сбор собираются также организованных отдыхающих (в смысле тех, кто приехал по путевкам), людей, которые сопровождают инвалидов III группы (это работающая группа) и командированных.

Освободить же от уплаты сбора предложили детей до 16 лет, инвалидов I, II, III групп, участников Великой Отечественной войны, воинов-интернационалистов, ликвидаторов Чернобыльской аварии.

Какой из проектов выбрать, будет решать Верховный Совет.

Юлия Годунко
(Крымское время, №29, 15 февраля 2003 г.)

ДО ЗМІСТУ

Охорона природи

Пелюстки з-під снігу

Дружне буяння квітів на кримському південно-бережжі завчасно провістило весну і змусило охоронців природи раніше звичного оголосити операцію «Першоцвіт».

Навіть незважаючи на нинішні морози і вітри, на галявинах, у Нікітському ботсаду, скверах і дворах жителів приморських селищ поспішили відчайдушне пробитися крізь сніг не лише проліски, а й фіалки, білі суцвіття жасмину і жовті дроку, біло-рожеві кетяги вересу, червоні, білі, жовті і рожеві ліцистії та духмяні абрикоси. Цікаво, що ніжні запахи, цих зимових першоцвітів значно сильніші, ніж у їх весняних наступників, тож морозець у Криму нині просякнутий хвилюючими весняними пахощами. Отже, бджоли з першим весняним теплом не забаряться.

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №31, 18 лютого 2003 р.)

Дванадцять місяців по-кримськи
Квіткові "мачухи" заробляють на торгівлі підсніжниками не менше, ніж торгівці зброєю

Не встигнуть у кримських лісах ледь-ледь вистромитися із землі перші весняні квіти - підсніжники, крокуси, шафран, сон, черемша, рябчики, - як наних уже чатують підприємливі місцеві жителі. Паралельно з інтенсивною, зауважте, незаконною "прополкою" рідкісних квітів, більшість з яких занесено до Червоної книги, у Криму традиційно у цю пору року  проводиться спецоперація "Первоцвіт", яку щорічно оголошує Міністерство екоресурсів України для збереження весняних квітів. Звісно, агітація щодо заборони назбір, торгівлю та вивіз за межі Криму рослин, що зникають, не дуже ефективна.

Тому екологам і міліції доводиться вживати і дієвіших заходів: "полювати" на квіткових браконьєрів на галявинах, де ростуть квіти, і у місцях, де їх можуть продавати. На основних транспортних магістралях і вокзалах автономії, а також на Керчинській паромній переправі організовані перевірки. Але все-таки рідкісні квіти у продажу з'являються на кожному кроці у різних містах України. До речі, кожен незаконно зірваний "цвітик" загрожує порушникові штрафом від 2,4 до 3 гривень. А якщо врахувати, що поштучно проліски ніхто не скубе і не продає, то порахувати, у яку копієчку можуть влетіти "флористи", не важко. Але ж і прибутки варті того ризику!

Під час цьогорічної акції "Первоцвіт" її учасники звісно ж, врахують і результати кампанії "Первоцвіт -2002". Насамперед, - її неефективність. На ІV нараді з проблем охорони рідкісних ранньоквітучих рослин  учасники дійшли спільного висновку, що операція "Первоцвіт" на збереження весняних квітів фактично не впливає. Про це красномовно свідчать цифри. З 484 видів рослин, які занесені до Червоної книги України, близько 150 зникають через збирання їх людиною. Деякі обласні управління екології та природних ресурсів за рік вилучають максимум 10 тисяч первоцвітів (це біля двох гуртових партій) та складають до 30 протоколів на таких порушників. Більшість із них вилучає протягом року менш ніж тисячу первоцвітів. А враховуючи обсяги торгівлі, можна оцінити ефективність перетинання цих порушень державними органами.

Учасники наради вважають, що через фактичну бездіяльність (за рідкими винятками) органів державної виконавчої влади в Україні постійно збільшуються масштаби винищення первоцвітів. Аби врятувати рідкісні види квітів, необхідно залучати усі організації - як державні, так і громадські.

Сплески торгівлі первоцвітами припадають на вихідні, передсвяткові та святкові дні: напередоні та протягом дня Святого Валентина, 23 лютого, 8 березня, Великодня та травневих свят. Під час таких "хвиль" у великих містах України водночас торгують по 300-400 реалізаторів первоцвітів, у малих по 50-150.  Але в основному торгівля кримськими квітами розрахована на російський ринок. Так, протизаконний продаж первоцвітів вже давно набув міжнародних масштабів. За даними Інтерполу та Всесвітнього фонду охорони дикої природи, незаконна торгівля об'єктами дикої природи серед кримінального бізнесу займає за прибутковістю третє місце після незаконної торгівлі зброєю та наркотиками. За  останні роки організувалася стійка структура, справжній "конвеєр", у якому крутяться чималі гроші.

За оцінками екологічних інспекторів, щодня із Криму вивозять від 6 до 8 тисяч букетів. Відома й система "прополки"-збуту квітів: група людей збирає квіти, потім їх переправляють на великі оптові ринки, далі дрібногуртові ринки у великих містах, здебільшого, на шляхах до Києва та Москви, звідки вони потрапляють до рук роздрібних реалізаторів-бабусь, що торгують 10-20 букетами, і, зрештою, до вас з нами. Кур'єр, що доставляє первоцвіти до місця роздрібної торгівлі, отримує з кожного букета від 50 копійок до гривні. Середня партія, що ввозиться, коштує 1-1,5 тисячі гривень. Один кур'єр у сезон, що триває кілька місяців, робить 3-4 "ходки" щотижня. А кожний букет, до речі, складає 30-40 квіточок.

Перевірити "походження" букетиків на київських вулицях вирішила і "УМ". Бабці, що стоять у переходах чи біля метро, просять за в'язочку підсніжників від двох до чотирьох гривень. Говорити про те, де їх вони взяли, звісно, не хочуть - бояться. Тому доводиться "брати" хитрістю: "Бабцю, а вони, бува, не з Чорнобиля?". "Та ти що, доню, - сміється "реалізаторша" і починає нахвалювати "товар", - у нас вони з'являться не скоро. Це аж з Криму нам привозять продавати. Вже на Новий рік торгували первоцвітом. То що, береш?", - запитує "флористка" і підсовує мені букетик квітів, вирваних із кримської землі з "м'ясом".

Марина Ткачук.
(Україна молода, №31, 18 лютого 2003 р.)

ДО ЗМІСТУ

Севастополь.

Волонтери для податкових служб

Студенти економічного факультету Севастопольського національного технічного університету прийшли на допомогу податківцям на час «гарячої пори» — приймання декларацій про доходи. Перш ніж одержати посвідчення, студенти пройшли курс навчання податкової грамоти, склали екзамени і в перших числах лютого вирушили за розподілом у різні податкові інспекції. Поза сумнівом, що стажування майбутніх економістів допоможе їм обрати місце роботи, закріпити знання, одержані в університеті. Декотрі студенти мають намір потім узяти участь у проекті міжнародного студентського обміну. Досвід волонтерства — це одна з вимог до кандидатів. У виграші і податківці, які розглядають добровільних помічників як свій майбутній кадровий резерв.

Cвітлана Калиновська
(Голос України, №28, 13 лютого 2003 р.)

Севастополь замерзає, але не здається

У цьому цілковито переконана Олександра Кужель, голова Держкомітету з регуляторної політики і підприємництва. Відвідавши місто-герой, вона піддала гострій критиці депутатів міськради, котрі «загальмували» урядовий проект рішення стосовно кредиту МБРР на програму децентралізації теплопостачання Севастополя.

Кілька років цей проект обговорювано на різних рівнях, бо чинна нині система теплопостачання мало кого задовольняє. Однак умови, на яких Київ пропонував узяти кредит у 28 млн. доларів, депутатів не влаштували. Коли ще згадати, що підготовлений урядом проект рішення було запропоновано депутатам замість їх власного за п'ять хвилин до голосування, то не дивно, що в сесійній залі зчинилася колотнеча. Особливо гостро проти пропозиції Києва виступали комуністи. «Якщо приймемо пропоновані урядом умови кредиту, — сказав у своєму виступі депутат Василь Пархоменко, — то всі субвенції, які виділяють місту з огляду на базування Російського флоту, підуть на його погашення. І про соціальні програми доведеться забути».

Позиція Олександри Кужель зрозуміла: «Місто не тільки створює собі поганий імідж, а й завдає величезної шкоди державі, адже після цього Всесвітній банк реконструкції і розвитку не захоче співпрацювати з Україною у програмах підтримання комунальної власності».

Серед депутатів, які голосували «проти», — голова міськради Валентин Борисов і його заступник Василь Пархоменко, які мають неабиякий досвід роботи у владних структурах. Час покаже, хто мав рацію. Поки що депутати не збираються знімати з порядку денного цю проблему, вважаючи, що є й альтернативні методи її розв'язання.

Світлана Калиновська. Севастополь.
(Голос України, №33, 20 лютого 2003 р.)

У Севастополі за останній рік удвічі зменшилася кількість реєстрації шлюбів з іноземцями. У 2001 раці у місті було зареєстровано 61 шлюб з іноземцями, то вже торік — 30 шлюбів (в 1999-му — 34; в 2000-му — 57). Крім того, якщо раніше найчастіше женихами були представники США та Німеччини, то останнім часом тут значно збільшується "питома вага" чоловіків з мусульманських країн, таких як Сирія, Арабські Емірати, а також Туреччина, Греція, Кипр.

(Молодь України, №21, 18 лютого 2003 р.)

Пришли на выручку

В районе Ласпинской бухты, что недалеко от Севастополя, потерпел бедствие сухогруз «Ваад», шедший под сирийским флагом с грузом лесоматериалов в Стамбул. Ему на помощь пришли украинские пограничники. Катер «Оболонь» доставил насос для откачки воды, аварийная бригада помогла ликвидировать течь. После этого сухогруз своим ходом зашел на рейд Севастополя, где и бросил якорь. Так что наши «погранцы» в очередной раз доказали, что они не только бдительно стерегут кордоны Отечества, но и всегда готовы прийти на помощь терпящим бедствие.

Анатолий Васильев, из Крыма
(Правда Украины, №20-23, 13-20 февраля 2003 г.)

Ампутация руки спасет... от голода севастопольского бомжа, неуспевшего умереть от переохлаждения

Зимой в Севастополе у граждан без определенного места жительства появляется реальный шанс обеспечить себе пожизненный стабильный заработок. Небольшой, но ежемесячный. В этом году таким "шансом" уже воспользовались 23 бомжа, но при этом еще 15 не повезло: они умерли. Что касается уцелевших счастливчиков, то за счастье получать пенсию по инвалидности они расплачиваются отрезанными руками и ногами, а также ампутированными пальцами - на другие способы лечения отмороженных конечностей нет ни времени, ни денег.

Если бы деньги у бомжа были...

Всех, кто в зимние дни погибает от холода, сотрудники "скорой" привозят в первую городскую больницу. По словам главного врача центральной подстанции скорой помощи Александра Ананьина, обмороженный бомж обычно или пьяный, или избитый, а медиков вызывает милиция или сердобольные прохожие. Находят бедолаг прямо на улицах, в склепах старых кладбищ, подвалах и возле теплосетей. Большинство замерзших бездомных - мужчины в возрасте от 40 до 60 лет с букетом хронических болезней: от туберкулеза до незаживающих ран на теле. А поскольку на момент госпитализации спасение жизни зависит от своевременной ампутации отмерших конечностей, врачам времени на раздумья практически не остается.

Через месяц с момента операции из ворот больницы такой человек выходит калекой, но при этом имея все права на получение пенсии по инвалидности. Естественно, из кармана налогоплательщика, который уже и так потратился на операцию (до 300 гривен), месячное пребывание в больнице (койко-день 1.60 - 1.80 гривен) и питание (65 копеек в день). Конечно, если бы у бомжа была возможность заплатить за медикаменты, которые улучшают периферическое кровообращение (до 500 гривен за курс), шансов сохранить отмороженные конечности у него наверняка прибавилось бы. Особенно если к этому курсу присовокупить пребывание в барокамере - тоже очень недешевую медицинскую процедуру. Но денег ни на то, ни на другое у него нет. Поэтому врачи обычно ждут, когда отмороженные участки почернеют, и уж тогда отправляют бомжа на операционный стол.

Ночлежка должна быть только зимней

Начмед первой городской больницы и депутат городского совета Валерий Овсюк сталкивается с проблемой обмороженных бездомных из года в год. Он справедливо полагает, что затраты на лечение и пенсионные выплаты бомжей-калек - как реальных, так и потенциальных - были бы значительно ниже, если бы в городе открыли приют-ночлежку. Раньше роль этого заведения де-факто отводилась медвытрезвителю, закрытому три года назад, а назвать его преемником городскую психиатрическую больницу было бы преувеличением. Финансирование милицейского подразделения, осуществлявшего круглосуточное дежурство в больнице, прекращено, что очень неблагоприятно отразилось на поведении отдельных пациентов центра. Как правило, очень нетрезвых. У персонала в этой связи возникают совершенно определенные трудности, но речь не об этом - психбольница не может и не должна служить ночлежкой для бездомных.

- Был бы в Севастополе был приют мест на 80-100 - не пришлось бы нам брать на пожизненное содержание бомжа-инвалида, - считает Валерий Овсюк. - И не надо там никакого постельного белья, были бы деревянные двухъярусные койки, на которых они прекрасно устроятся, и тарелка горячего супа раз в день. Такой приют необходим только зимой, летом его контингент и сам туда не пойдет. У них есть места поинтереснее для ночлега. Можно было бы привлечь прихожан христианских церквей с тем, чтобы они оказывали благотворительную помощь и ухаживали за больными в приюте.

В ходе обсуждения на официальном уровне позиция правоохранительных органов была обозначена четко: ночлежка должна быть только зимней, в противном случае добрая слава о подобном заведении быстро облетит города и веси не только Украины, но и России. Что, соответственно, повлечет за собой огромный неуправляемый поток иногородних бомжей, которые будут совсем не прочь с комфортом пожить у моря за казенный счет.

"Милостыней заработаю больше"

Стоит сказать, что если раньше среднестатистический севастопольский бомж представлял собой личность, пострадавшую от собственной жадности или мошенничества при операциях с недвижимостью, то теперь среди бездомных очень много лиц, отсидевших срок. В 2002 году из мест не столь отдаленных в Севастополь вернулись 474 человека, из них паспорта получили лишь 137, и только 182 трудоустроены. Где остальные, никому неизвестно. Очевидно одно: семьи бывших зэков часто выписывают таких родственников, тем самым фактически выбрасывая их на улицу - в прошлом году регистрацию по месту жительства получили 196 человек. Вероятно, часть остальных была вынуждена "решать квартирный вопрос" в подвалах и в дачных домиках садоводческих кооперативов.

У сотрудников служб, призванных заниматься социальной защитой бездомных, за годы работы сформировалось к ним особое отношение. Неоднозначность чувств периодически подпитывается конкретными примерами: один инвалид Чернобыля, например, долго прятался от благодетелей, которые нашли ему работу с окладом 185 гривен. А когда они его наконец разыскали и сообщили радостную новость, то в ответ услышали - сами за такие деньги работайте, я в три раза больше милостыней заработаю.

Одно отрадно - дети-бомжи пока не замерзают. Рецепт прост: детский приют, а с ним и приемник-распределитель, работают без перерывов и выходных.

Надежда Светлицкая из Севастополя
(Сегодня, №35, 14 февраля 2003 г.)

Задушили, чтобы завладеть квартирой

Сотрудники Управления уголовного розыска УМВД в Севастополе задержали троих парней по подозрению в жестоком преступлении. Об этом сообщили "Сегодня" из Департамента угрозыска МВД Украины.

По предварительным данным, злоумышленники в августе прошлого года захватили 64-летнего пенсионера и заставили написать генеральную доверенность на право распоряжаться его трехкомнатной квартирой. После этого изверги задушили мужчину, а труп закопали в лесопосадке около села Отрадное Бахчисарайского района.

Сейчас задержанные проверяются на причастность к совершению других преступлений.

(Сегодня, №38, 18 февраля 2003 г.)

Центр контролюватиме акваторію

1 березня у Севастополі розпочне свою діяльність Координаційний аварійно-рятувальний центр, який контролюватиме акваторію Чорного моря у виключній (морській) економічній зоні України. Це допоможе уникнути прикрих пригод на морі, оперативно допомагати кораблям, що  потрапили у біду.

(Урядовий кур’єр, №26, 11 лютого 2003 р.)

Судна терплять катастрофу, а рятувальників... звільнено

Ціла низка серйозних трагедій за останні роки на Чорному морі переконливо говорить про необхідність мати у Севастополі хай невеликий, але мобільний рятувальний загін. 12 лютого 2001 року згідно Указу Президента України і Постанови Кабінету Міністрів «Про забезпечення безпечного мореплавання у районі м. Севастополя» такий загін був створений. Йдеться про морський рятувальний координаційний центр (МРКЦ).

Севастополь для базування цього центру було обрано не випадково. Якщо глянути на карту, то одразу видно, що це місто знаходиться у центрі водної акваторії Чорного та Азовського морів, на перетині морських шляхів. Крім того, у місті є відповідна матеріально-технічна база, тут знаходяться головні сили Чорноморського флоту Росії і ВМС України із відповідними рятувальними службами. У Севастополі також існує школа водолазів, за плечима якої 120 років діяльності. Від дня створення МРКЦ його спеціалісти брали участь у 79 операціях з надання термінової допомоги кораблям, що потрапляли в біду.

Однак 18 листопада минулого року з'явився наказ начальника державної пошуково-рятувальної служби В. Шепеля про ліквідацію МРКЦ. А 8 січня 2003 року були звільнені усі співробітники. Таким чином, центр припинив своє існування. А 9 січня якраз в районі мису Сарич поблизу Севастополя трапилася відома пригода з туніським судном «Аміра-1».

Керівник ліквідованого Севастопольського рятувального координаційного центру капітан першого рангу запасу Олександр Цаплюк повідомив журналістам, що його колектив збирається шукати правди у суді, а також звернеться письмово до Президента України та до уряду нашої держави. А поки з'ясовуватиметься істина, функції ліквідованого центру виконуватиме аналогічний центр у Одесі.

Олександр Кулик
(Урядовий кур 'єр, №28, 13 лютого 2003 р.)

ДО ЗМІСТУ

Події. Суд.

Ялтинские виноделы продегустировали старейшее вино

Раз в 15 лет ученым Ялтинского научно-исследовательского винного завода представляется уникальная возможность продегустировать старейшее, «времен Очакова и покоренья Крыма», вино. На днях состоялась процедура замены пробки на бутылке с розовым мускатом урожая 1836 года. Последний раз бутылки с мускатом трогали в 1988 году. Все остальное время они лежали в подвалах зкспериментального завода «Магарач» без движения в полной темноте и тишине. Перезакупорка, или замена корковых пробок на коллекционном вине, происходит не чаще одного раза в 15 лет. Процедура тонкая и очень важная: если пробку вовремя не заменить, драгоценный напиток начнет просачиваться, «виноделы действуют осторожно, вручную открывают каждую бутылку, и, естественно, обязательно дегустируют напиток.

(Вечерние Вести, №22, 12 февраля 2003 г.)

Випробовують крила і долю

На кримському полігоні Чауда щойно закінчився черговий етап іспитів єдиного екземпляра новітньої розробки українських конструкторів — військово-транспортного літака Ан- 70.

Найавторитетніші фахівці й експерти багатьох країн вважають його визначним досягненням у класі важких вантажних машин, адже цей велет може підняти в повітря понад 40 тонн вантажів, а для зльоту і посадки йому потрібно всього-на-всього 600 метрів. До того ж невибагливий Ан-70 «уміє» сідати навіть на звичайне ґрунтове поле без спеціального устаткування.

Під час випробувань детально відпрацьовано десантування військової техніки і підрозділів військово-десантних військ. Уперше крилатий важковаговик екзаменували за прямим призначенням — десантували вантажі в оптимальній вазі. Чотири надважкі платформи загальною вагою 35,5 тонни в автоматичному режимі з інтервалом у шість секунд скидали з парашутами з висоти 500 метрів. Розробники — фахівці АНТК імені Антрнова і замовники — військові фахівці результатами експерименту залишилися задоволені. Адже кожен вантаж приземлився точно в ціль, а всі системи літака працювали бездоганно. На «відмінно» оцінено й результати інших найскладніших заданих операцій і завдань. Начальник центру — льотчик-випробувач Герой України Юрій Тишков назвав експерименти надзвичайно складними. Адже унікальним «польотам на точність і витривалість» додавали ризику несприятливі погодні умови. Наступне десантування вантажів на Чауді повинно відбутися вже з висоти чотирьох кілометрів.

Однак коли воно почнеться, розробники (всі ці випробування вони здійснюють за свій кошт) прогнозувати не беруться, бо все залежатиме від фінансування Україною і Росією цього їхнього спільного проекту. Але обидві держави наче в рот води набрали. Авіатори-дослідники скрушно зауважують, що на проплату завершення досліджень диволітака не впливають навіть гучно афішовані роки України в Росії і Росії в Україні. Між іншим, дослідження уже давно завершили б, якби їх вчасно профінансували.

Але на заваді літаку стали... «його висока конкурентоспроможність і те, що він ... має велике політичне значення». Та відповідним міністерствам України і Росії придбання такої новинки, схоже, просто не по кишені. А іноземці від купівлі Анів поки що утримуються. Захід, як відомо, виділяє нам кошти лише на знищення бойової техніки. Тим часом конструктори дев'яти європейських держав намагаються створити схожу машину в своїх конструкторських бюро. За оцінками фахівців, їм на це знадобиться не менш як сім років.

Творці КБ Антонова, як і випробувачі «літака майбутнього», ще раз, уже через нашу газету, звертаються з настійливим проханням до урядів України і Росії — звернути увагу на перспективну крилату машину. Першим кроком до здійснення їх мрії мала б стати проплата завершення випробувань. І краще це питання вирішити на державному рівні, щоб вкотре не «зависнути» на міждержавному.

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №26, 11 лютого 2003 р.)

Космічний поклик з «валентинками» відклали

Чергове послання позаземним цивілізаціям, яке було заплановано відправити з Національного центру управління і випробування космічних засобів України в Євпаторії 14 лютого («ГУ», 08.02.03), відклали на березень — травень.

Причина, як повідомили представники Національного космічного агентства країни прибулим іноземним вченим-зорезнавцям і журналістам, банальна: не встигли підготуватися технічно, бо запізнилися з оформленням заявки на проведення цього експерименту. Мовляв, позапланову для євпаторійського центру акцію треба було обмізкувати завчасно, та й договору на проведення цих робіт немає.

І це за умов, що за нього американська сторона вже виплатила нашій державі повну вартість проекту — 150 тисяч доларів. А Євпаторія, звідки вперше у світі, 19 листопада 1962 року, було відправлено перше радіоповідомлення і лише через 12 років його повторили американці, цього разу сама допустила «затримку на старті». Чим зіпсувала реноме визнаного на землі лідера в цій справі, адже з чотирьох таких послань у світі три — українські!

До того ж запланований нинішній вихід на контакт з космосом передбачав відправлення не лише максимуму закодованої в радіопосланні наукової інформації про Землю, а й «валентинок» — своєрідних освідчень землян у любові до галактичних (якщо вони є) цивілізацій — мешканців зірок із сузір'їв Андромеди, Кассіопеї, Діви й Оріону. Нинішній зв'язок з нашими сподіваними братами по розуму долатиме відстань у 39 світлових років і летітиме до можливих адресатів майже півстоліття і ще стільки само повертатиметься з очікуваною відповіддю. Це якщо він відбудеться взагалі, бо прикрий «збій на старті» може негативно позначитися на подальших планах співробітництва всіх учасників експерименту: наших, американських і російських зв'язківців з космосом. Принаймні американці вже вважають, що для наступного контакту з цивілізаціями Галактики від української сторони знадобляться додаткові гарантії відправлення радіопослання. Схоже, перш ніж шукати взаєморозуміння в космосі, всім сторонам проекту «Космічний поклик» варто було б завчасно обмінятися «валентинками» між собою.

Віктор Хоменко. Крим.
(Голос України, №30, 15 лютого 2003 р.)

У Євпаторії  відкрито меморіал загиблим в Афганістані радянським воїнам. До нього входить пам’ятник у вигляді обпаленого серця і музей бойової Слави.

Матеріали для експозиції надали родини загиблих, ветерани  «неоголошеної війни» і командування 32-го армійського корпусу: зі 168 загиблих в «Афгані» кримчан 12 були родом із Євпаторії. У пам'ять полеглих та живих і створено музей, де, крім експозиційних приміщень, є поминальний олтар, батьківська кімната, актова і тренажерна зали для інвалідів

Повідомляє наш власний кореспондент Віктор Хоменко
(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

Контроль стимулює прибуток

З появою провідників і роз'їзних касирів з початку року вдвічі зросли надходження від продажу квитків на кримські приміські поїзди.

Із «зайцями» й порушниками порядку допомагають боротися видані кожному з 125 провідників касові апарати та рації. Зовсім припинилися випадки псування і грабування вагонів. Нововведення на досі збиткових приміських маршрутах дозволило економити на ремонті, накопичувати кошти на запасні частини, додало комфортності дев'ятнадцяти електричкам. Завдяки цьому також введуть нові состави до початку курортного сезону.

Повідомляє наш власний кореспондент Віктор Хоменко.
(Голос України, №33, 20 лютого 2003 р.)

Знаменита ялтинська набережна до травня має змінити вигляд. Реконструкція розрахована на два роки. Нова набережна стане повністю пішохідною зоною, одягнеться в плитку та граніт. Як зазначив мер Ялти Сергій Брайко, тут уже не буде виносної торгівлі, а з ресторанів і кафе залишаться тільки найкращі.

Як ялтинський голова й обіцяв, відтепер ціни в центральних ресторанах і кафе стануть суворо регульованими. Очікують нововведення і прилеглі до центральної набережної квартали. Там планується створити такі ж пішохідні зони, а також обмежити рух автотранспорту.

Новою визначною пам’яткою ялтинської набережної стане пам’ятник знаменитій чехівській «Дамі з собачкою» — Антон Павлович Чехов жив у Ялті. Міські власті планують створити і «Алею зірок» — за 2,5 тис. грн. будь-який бажаючий зможе купити іменну плиту, яку потім вмонтують у набережну.

Володимир Царук
Центр туристичної інформації НТО
(Дзеркало тижня, №6, 15-21 лютого 2003 р.)

Осколок яйца динозавра

На границе с Украиной брянские таможенники задержали у гражданина твердый предмет, который напоминает ископаемое яйцо динозавра.

Незадекларированный груз изъят у гражданина Молдовы, который ехал из Украины в Россию, сообщает Форум. Конфискат представляет собой "большой кусок окаменелости, похожий на осколок яйца, не пустого внутри". И если это так, реликвии не менее миллиона лет. Окончательный ответ даст предстоящая экспертиза.

- В Украине яиц динозавров пока еще не находили, - рассказал "Ведомостям" заведующий палеонтологическим музеем академик Вадим Топачевский. - В районе Крыма и Карпат были обнаружены лишь позвонки ящеров. Но в нашем музее хранится несколько яиц динозавров (их количество держится в тайне), привезенных из экспедиции в Монголию. Есть они также в Китае, Казахстане, Южной Африке. Для того чтобы провезти такой груз, нужно получить разрешение специальной комиссии. А еще необходимо сфотографировать его. Ведь такая реликвия может оцениваться в несколько тысяч долларов.

Лариса Гуторова
(Киевские ведомости, №32, 14 февраля 2003 г.)

На «валентинку» для инопланетян марок не хватило
Послание внеземным цивилизациям отправят в другой раз

Организаторы международного проекта «Космический звонок» планировали 14 февраля - в День святого Валентина - отправить радиосообщение из Национального центра управления и испытаний космических средств (который расположен в Евпатории). Адресатами должны были стать возможные обитатели скопления звезд в созвездии Персея и Ориона, а также звезда № 47 в созвездии Большой Медведицы и звезда № 51 в созвездии Рака. Координатор международного проекта с российской стороны, доктор физико-математических наук, старший научный сотрудник Института радиотехники и электроники Российской академии наук Александр Зайцев объясняет выбор звезд-адресатов тем, что по спектральному классу они идентичны нашему Солнцу и, кроме того, у этих звезд обнаружены собственные планетные системы.

Но, увы, эта почтовая акция не состоялась. Как сообщил корреспонденту «КП» заместитель начальника Евпаторийского космоцентра Виктор Абросимов, по предложению Национального космического агентства Украины (НКАУ) сроки отправки послания перенесены как минимум на несколько месяцев.

«14 февраля мы работали в обычном режиме. Наши антенные комплексы сейчас задействованы в реализации плановых международных исследовательских программ», - подчеркнул Виктор Михайлович.

А в НКАУ «Комсомолке» объяснили, что представители Института радиотехники и электроники Российской академии наук и американской космической компании Теам Еnсоunter (участники проекта «Космический звонок») со своим предложением обратились всего за две недели до намеченного ими срока. Но внеплановое мероприятие с использованием радиотехнических средств Евпаторийского космоцентра необходимо оговаривать заранее, с предварительным оформлением договора о сотрудничестве.

Участники проекта межпланетного общения подготовили к отправке научную информацию с основными данными о Земле, а также отдельные «приветы» братьям по разуму от земных энтузиастов. Послание зашифровано специальным кодом, поскольку передача осуществляется посредством радиотелескопа РТ-70, обеспечивающего дальнюю космическую связь. До адресата такое «письмо», предположительно, идет от 40 до 70 световых лет.

Майкл Львовски. Крым.
(Комсомольская правда, №29, 15 февраля 2003 г.)

Депутат отсудил у газетчика пол-«лимона»
Цену вопроса определили в суде Евпатории

В конце прошлого года «КП» подробно рассказывала о том, почему автора и издателя газеты «Евпаторийская неделя» Владимира Лутьева подозревают в заказе убийства депутата Верховного Совета Крыма Николая Котляревского. Судебный процесс по этому делу, возможно, начнется уже в конце марта.

А тем временем городской суд Евпатории вынес решение по искам Николая Котляревского о защите чести, достоинства и деловой репутации к Владимиру Лутьеву и возглавляемой им газете. Иски рассматривались более года. Первый из них депутат подал в суд еще 21 декабря 2001 г. (сразу же после выхода в свет «пилотного» номера «ЕН») - задолго до «заказа». Оппоненты имели возможность встретиться в зале суда до их главного процесса, но газетчик этим шансом не воспользовался. Тем не менее судья Ирина Захарова вынуждена была объявить свое решение. Суд обязал Владимира Лутьева и «Евпаторийскую неделю» опровергнуть опубликованную ранее информацию в отношении депутата Котляревского, а также взыскать в его пользу возмещение морального вреда по 250 тысяч гривен - с газеты и ее издателя.

К сожалению, «КП» не удалось узнать мнение Владимира Лутьева по поводу этого решения - звонки по номеру его домашнего и мобильного телефонов остались без ответа.

- Для меня это решение важно прежде всего как моральная победа, - заметил в беседе с корреспондентом «Комсомолки» Николай Котляревский. - Я предоставил суду все доказательства, что Лутьев оклеветал меня умышленно. И хотел получить принципиальный ответ в суде - прав я или он. Компенсация здесь значения не имеет, меня бы удовлетворила и значительно меньшая сумма денег.

Майкл Львовски. Евпатория.
(Комсомольская правда, №30, 18 февраля 2003 г.)

Авария на линии  погрузила столицу Крыма вотьму

В минувший понедельник, 10 февраля, в Симферополе возобновились отключения электроэнергии, о которых текущей зимой крымская столица даже не вспоминала. Независимо от расчетов с энергетиками представители всех групп потребителей стали дружно погружаться во тьму. Поскольку, согласно данным, поступившим из Киева, НКРЭ снизила Крыму лимит на март, возникли опасения, что дефицит электроэнергии дает о себе знать уже сейчас, в феврале. С просьбой прокомментировать сложившуюся ситуацию мы обратились к директору горэлектросетей Адольфу Иоффе.

Как разъяснил Адольф Абрамович, отключения электроэнергии в Симферополе вызваны аварией. 10 февраля в 10.07 утра вышла из строя высоковольтная линия Мелитополь

— Симферополь. Это одна из трех линий, питающих Крым электроэнергией. Для справки собеседник отметил, что собственный резерв автономии составляет лишь семь процентов от потребности.

Участок повреждения жизненно важной для нашего региона линии был установлен непосредственно в день аварии. Он находится в 69 километрах от Мелитополя. По словам Адольфа Иоффе, место аварии расположено на территории, за которую несут ответственность наши соседи — «Днепрэнерго».

— Согласно данным, полученным в «Днепрэнерго», по горячим следам последствия аварии ликвидировать не удалось, — заявляет собеседник.

— По версии «Днепрэнерго», причиной тому послужили сложные погодные условия.

Сразу же после аварии Симферополь и Крым в целом ощутили острую нехватку электроэнергии. Начались массовые отключения. К 23 часам, когда нагрузка спала, ситуация несколько стабилизировалась. Однако уже 11 февраля с утра неустранённая авария на линии снова дала о себе знать. Только в Симферополе не смогли начать работу 40 подстанций. Свет снова гаснет повсюду. Исключение составляют лишь больницы, железнодорожный вокзал, горводоканал, «Крымтеплокоммунэнерго», «Крымтроллейбус». Положение дел не улучшится до тех пор, пока не будет восстановлена линия. А это зависит не от крымских энергетиков, а от их коллег из «Днепрэнерго».

Ольга Шастун
(Крымское время, №26, 12 февраля 2003 г.)

Руководство Бахчисарайского государственного историко-культурного заповедника отказало в проведении съемок на своей территории телевизионщикам, снимающим продолжение известного российского сериала "Спецназ". По сценарию, действие этого фильма разворачивается в районе таджикско-афганской границы, где российские и таджикские солдаты пытаются отбить пленного офицера у моджахедов. Кстати, одной из причин отказа послужило "несоответствие некоторых эпизодов фильма музейной этике".

передает www.trans-m-radio.com.
(Сегодня, №38, 18 февраля 2003 г.)

Тунельний синдром
Чи поїдуть кримчани до кубанців попід  морем

Свій нещодавній вояж по той бік Керченської протоки, на Кубань, кримські урядовці особливо не афішували. Лише декілька російських інформагенцій потому сповістили, що, мовляв, кримська делегація на чолі з віце-прем'єром Геннадієм Бабенком зустрілася з віце-губернатором Кубані Олександром Ремезовим і депутатами законодавчих зборів краю. Йшлося про спільну "будову віку" - тунель під Керченською протокою. Повідомлялося також, що буцімто сусіди-кубанці двома руками за той суперпроект, над яким мізкували кримчани. Особисто для мене  інформації було замало, щоб уявити масштаби новації. Докладніше про це розповів учасник краснодарського рандеву, міністр промисловості, транспорту та зв'язку АРК Азіз Абдуллаєв.

"Це частина складного та цікавого будівництва - зазначив міністр. - Сьогодні  воно розглядається як визначальна ланка залізничної магістралі, що може з'єднати російську сторону і Керченський півострів. Це 15-кілометровий тунель, що проляже на глибині 90 метрів. За проектом, його потужність становитиме 150 тисяч тонн різноманітних транзитних вантажів за добу, здебільшого нафти та рідкого газу з Казахстану та Азербайджану. Розглядають також перспективу транспортування іранської нафти. 15 відсотків транспортних потоків складуть  автомобільні та пасажирські перевезення".

Проект розробила сімферопольська науково-виробнича фірма з експлуатації і будівництва підземних об'єктів. Кошторис будівництва сягатиме понад 780 мільйонів доларів. Знайшлися, за словами Азіза Абдуллаєва, інвестори, переважно іноземні, котрі, нібито, за європейськими ставками готові упродовж п'яти років кредитувати це будівництво. А спершу, як виявилося, потрібно домогтись ухвалення двосторонньої міжурядової російсько-української угоди. Попередньо, 12 березня, проект має розглянути ще й спільна узгоджувальна комісія. Кримський міністр запевнив мене, що активність кримчан ніяк не пов'язана з Роком Росії в Україні.

А поки що кримські урядовці про всяк випадок готують запасний, московський, варіант. Принаймі тема будівництва транспортного переходу через Керченську протоку, за інформацією прес-служби Радміну АРК, обговорюватиметься під час майбутнього візиту кримської делегації до Москви. "Нам потрібно звірити позиції й уточнити, в якій стадії нині цей проект", - заявив з цього приводу прем'єр Сергій Куніцин. Мовляв, якому б із проектів не було віддано перевагу, його варто розпочинати з міжурядової угоди України і Росії.

Пригадую, рік тому, у розпал передвиборчих перегонів, аналогічну тему де тільки можна було публічно обстоював затятий опонент Сергія Куніцина, колишній кримський спікер Леонід Грач. Більше того, Леонід Іванович навіть заручився персональною підтримкою Юрій Лужкова, котрий задля освідчення Грачу в симпатіях завітав до Сімферополя. А ще заручився підтримкою обох президентів, які під час минулорічної зустрічі у Дніпропетровську нібито благословили саму ідею транспортного переходу. Невдовзі московський мер надіслав для посилення нині діючої кволої поромної переправи потужний океанський пором "Сахалін-6". Але судно через свою осадку не змогло навіть зайти у Керченську протоку. Словом, маніловщина.

Василь Драголюк.
(Україна молода, №33, 20 лютого 2003р.)

Феодосія газифікується

З часу введення в дію магістрального газопроводу Джанкой-Феодосія-Керч зроблено чимало для газифікації північно-східного Криму. Зокрема, у Феодосії збудовано 46 кілометрів газових мереж, «блакитне паливо» надійшло у 16 тис. квартир і 3 тис. приватних будинків. За підтримки Ради міністрів Криму цього року планується переведення усіх феодосійських котелень на використання природного газу.

Олександр Кулик
(Урядовий кур 'єр, №28, 13 лютого 2003 р.)

Воїни-афганці СНД  зберуться у Криму

Президент України прийняв губернатора Московської області Бориса Громова, Голову Ради міністрів АР Крим Сергія Куніцина, Голову Державного Комітету у справах ветеранів Сергія Червонописького, повідомила Укрінформу прес-секретар глави держави Олена Громницька.

Напередодні чергової річниці виведення радянських військ з Афганістану було порушено тему соціального захисту ветеранів-афганців. Учасники розмови висловили ініціативу щодо проведення в Криму зустрічі воїнів-афганців СНД. Президент України підтримав цю ініціативу.

У ході розмови було порушено, зокрема, питання соціально-економічного та політичного розвитку Московської та Київської областей.

На зустрічі був присутній також голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Засуха.

(Урядовий кур’єр, №29, 14 лютого 2003 р.)

Из заброшенного воееного складапод Керчью местные жители выносили снаряды и патроны мешками!

Сколько лет или месяцев пользовались жители Керчи и ее окрестностей забытым со времен Великой Отечественной войны подземным арсеналом, пока никто не может сказать. Но то, что только ленивый не выносил оттуда мешками боевые патроны и мины - это факт.

Как рассказал начальник пресс-службы Азово-Черноморского направления Пограничных войск Сергей Поддубный, во время проведения плановой операции "Режим" по выявлению каналов нелегальной миграции на территорию Украины, крымские пограничники обнаружили в пяти километрах севернее поселка Курортное под Керчью бесхозный воинский склад времен Второй мировой войны. Местные жители, не опасаясь взрыва проржавевших боеприпасов, методично раскапывали арсенал, извлекая в несметном количестве патроны калибра 7,62 и 82-миллиметровые мины.

Взрывотехническим службам крымского главка МЧС и управления внутренних дел, приступившим позавчера к раскопке "ничейного" склада боеприпасов, работы хватит не на одну неделю. По рассказам местных жителей, мины они якобы сбывали браконьерам - чтобы рыбу глушить, а на патроны всегда находился покупатель...

Николай Скрипник, Симферополь
(Факты, №29, 14 февраля 2003 г.)

У Криму відкоркували вино 167-річної витримки

Раз у п’ятнадцять років вченим Ялтинського науково-дослідного винного заводу надається унікальна можливість дегустувати найстаріше в Російській імперії вино. Днями відбулася процедура заміни пробки на пляшці з рожевим мускатом урожаю 1836 року. За повідомленням  "Вести.ру", востаннє ємностей з мускатом торкалися у 1988-му. Решту часу вони лежали в підвалах експериментального заводу "Магарач" без руху в повній темряві і тиші. Заміна коркових пробок на колекційному вині відбувається не частіше одного разу в 15 років. Процедура тонка і дуже важлива: якщо забути про неї, дорогоцінний напій почне просочуватися. Тож винороби діють обережно, вручну відкривають кожну пляшку і обов'язково дегустують

(Хрещатик, №22, 14 лютого 2003 р.)

ДО ЗМІСТУ

Кримінал.

На «Жигули» не зарились.
Работали с эксклюзивом

Одновременно в Киеве, Одессе, Ялте и Севастополе правоохранительные органы провели операцию по задержанию преступников, похищавших автомобили марки «Мерседес» последних моделей. Среди машин были и эксклюзивные, собранные на заказ.

Следствие впервые столкнулось с подобной организацией преступления. Один из членов группы, постоянно проживающий в США, заказывал в американских сервисных центрах «Мерседес» дубликаты ключей к авто по номерам двигателей. Ключи передавались в Украину, а подельники собирали информацию о машинах и их владельцах.

Впоследствии мошенники беспрепятственно угоняли автомобиль, меняли номера и продавали за 25% стоимости. Милиции пока известно лишь о пяти подобных похищениях в Днепропетровске и Крыму.

Во время обыска у злоумышленников нашли еще 27 готовых дубликатов ключей и координаты обреченных на угон роскошных авто.

Следствию предстоит выяснить, каким образом преступники получали конфиденциальную информацию о номерах двигателей и беспрепятственно изготовляли заводские дубликаты ключей.

(Вечерние Вести, №22, 12 февраля 2003 г.)

На ката знайшлася розплата

Апеляційний суд Криму виніс вирок одній із найбільших банд, яка діяла на півострові в 1994 - 1997 роках. У понад тридцяти томах матеріалів кількарічної кримінальної справи про партенітську злочинну зграю Валерія Санькова (Грузина) — близько тридцяти епізодів навмисних убивств, розбійних нападів і вимагань. Одне з резонансних — убивство керівника «Кримпроекту» Сергія Прокоп'єва.

Бандформування мало чітку ієрархію: бригадирів, кілерів, вимагачів, охорону, явочні квартири і цілий арсенал зброї.

За ґратами опинилося 14 бандитів, ще три — в розшуку. Колегія Апеляційного суду Криму засудила керівника кримінальної зграї і одного з виконавців трьох навмисних вбивств до довічного ув'язнення, інших їх поплічників — до строків від восьми до дванадцяти років. Вирок може бути оскаржений у Верховному Суді України.

Віктор Хоменко
(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

Грабують, аж в очах темно

У Сімферополі в результаті зухвалого масового розкрадання повітряних ліній електропередач без освітлення залишилося 124 вулиці. До того ж зловмисники розривають електричні ланцюги — і десятки сусідніх вулиць із уцілілими дротами поринають у темряву.

З початку року вже вирізано 15 кілометрів алюмінієвих дротів, а торік на брухт пішло 35 км. Загальна вага викраденого становила понад п'ять тонн. У пунктах прийому кольорових металів поцуплене скуповувати не бояться: за кілограм зазвичай дають дві гривні. Тоді як спеціалісти твердять, що реальна вартість вища в десяток разів.

Грабіжників, навіть упійманих на гарячому, часто відпускають або штрафують. Бо вони примудряються не переступати мінімальну межу суми викраденого, коли можна відкривати кримінальну справу. А масштаби планомірних нічних розкрадань добре екіпірованими бригадами нині такі, що відповідні служби місяцями не встигають поновлювати лінії електропередач. І в бюджеті міста коштів на ремонт понівечених крадіями мереж не передбачено.

Віктор Хоменко, Крим.
(Голос України, №32, 19 лютого 2003 р.)

В Крыму присматривались и к заезжим «Мерседесам»

Сегодня на полуострове похвастать самыми дорогими моделями (5140, 5220) «Мерседесов» могут всего 20 автолюбителей. По неофициальным данным, на полуострове 10 таких «мерсов» вместе с хозяевами прописаны в Симферополе, 6 - в Ялте, и по 2 - в Евпатории и Феодосии.

Люди из преступной группировки, специализировавшейся на похищениях «Мерседесов», отслеживали в Крыму не только местных владельцев престижных автомобилей, но приглядывались во время курортного сезона к машинам состоятельных отдыхающих из других стран СНГ.

Корреспондент «КП» обратился к одному из крымских владельцев «Мерседеса» 5220 с вопросом, как он бережет свои «колеса»:

- Не только я, но и все, у кого есть такие машины, - это люди конкретные. И никто не скупится на установку противоугонных систем.

Звуковая сигнализация - всего лишь погремушка, тут без блокировки коробки передач никак нельзя. А то, что на хороших машинах ездят люди известные - это уже никого не останавливает. Возьмите пример со Жванецким. Сатирика выбросили из его же машины («КП» в прошлом году подробно рассказывала об этом случае. - Прим. ред.).

Кто идет на такие преступления? Отморозки и только. Для них нет авторитетов. Они не думают о последствиях. Но когда они окажутся за решеткой или в преступном мире на них объявят «охоту», тогда уже им придется пораскинуть мозгами в буквальном смысле...

Майкл Львовски. Симферополь.
(Комсомольская правда, №25, 11 февраля 2003 г.)

Задержаны обидчики почетного консула Грузии на Украине

Как уже сообщало «КВ», 27 января в Ялте был обворован кабинет почетного консула Грузии на Украине. Ночью злоумышленники пробрались на второй этаж здания местной Госфилармонии (ул. Екатерининская), где размещается кабинет, взломали оконные решетки и похитили из помещения телефонные аппараты. К счастью, международного скандала удалось избежать. 10 февраля правоохранители задержали воришек. Ими оказались двое ялтинских подростков — 17-ти и 16-ти лет. Проводится расследование.

Алекс Тавр
(Крымское время, №26, 12 февраля 2003 г.)

Разбойное нападение на квартиру депутата  Евпаторийского горсовета

Сотрудники уголовного розыска евпаторийского ГУВД продолжают поиск преступников, которые под видом работников горгаза проникли в квартиру руководителя одной из евпаторийских фирм, депутата горсовета (фамилию свою потерпевший просил не называть).

Бандиты избили и связали супругу депутата и заставили ее показать, где хранятся деньги и ценности. После этого преступники, которые, по словам потерпевшей, были вооружены обрезом, покинули квартиру.

Это уже второе разбойное нападение на квартиры руководителей фирм в Евпатории. До сих пор остается нераскрытым убийство директора фирмы «Медлайн-КрымЛТД» и разбойное нападение на членов его семьи.

Марк Агатов
(Крымское время, №29, 15 февраля 2003 г.)

В Крыму горел ресторан "Горный"

На трассе Симферополь-Ялта близ Ангарского перевала горел ресторан "Горный", принадлежащий Елене Кройтер - вдове Александра Кройтера, который проходил одним из свидетелей по делу "Союз-Виктана" и был убит в Симферополе летом прошлого года. К моменту, когда подоспели пожарные, огонь охватил половину помещения. Жертв и пострадавших нет, однако заведению причинен большой урон. Как сообщает агентство "Контекст" со ссылкой на начальника ЦОС Управления пожарной безопасности ГУ МВД Украины в Крыму Владимира Иванова, одной из версий возгорания является поджег.

(Сегодня, № 37, 17 февраля 2003 г.)

Крадуть, кацо, крадуть
Від злодіїв навіть консул не захищений

Банальна крадіжка в Ялті наприкінці січня могла спровокувати міжнародний скандал, адже місцеві "домушники" обчистили кабінет почесного консула Грузії в Україні. Напередодні вночі зловмисники прокрались на другий поверх місцевої держфілармонії, де саме розташовувався кабінет грузинського консула, виламали віконні решітки, а потім поцупили декілька телефонних апаратів. За нинішніми мірками - дрібниця, і все ж... До честі місцевої міліції, днями злодіїв затримали. Ними виявились місцеві  тінейджери 16 та 17 років. Наразі обоє дають пояснення слідчому.

Василь  Драголюк. Крим.
(Україна молода, №29, 14 лютого 2003 р.)

Ловив калкан, доки не втрапив у капкан
Браконьєри так захопилися ловами, що аж кордон порушили

Рейдовий катер "Крим", що "вештався" без спецдозволу у відкритому морі аж за 28 миль від мису Тарханкут, засікли з прикордонного літака Ан-26 під час планового обльоту економічної морської зони України. "Наводку" на порушника  льотчики негайно передали своїм колегам на борт корабля морської охорони "Григорій Гнатенко". Вочевидь, зрозумівши, що справи кепські, екіпаж "Криму" спробував було накивати "п'ятами". Але прикордонники таким перебігом подій особливо не переймались, а спокійно "пресингували" втікача на всьому шляху до рідних берегів, щоправда, встигши зафіксувати на відеокамеру, як з катера по дорозі скидали в море тюки і ще щось. А вже в Новозерному, куди причалив спритний "Крим", на борт піднялась доглядова група. Вона й вилучила класичні браконьєрські речдоки (їх, схоже, не встигли позбутись під час погоні) - трал, 17 осетрів, 5 калканів, яких заборонено ловити.

Як розповіли кореспонденту "УМ" в прес-службі Азово-Чорноморського напрямку Прикордонних військ, "кримчанам" доведеться відповідати на лише за факт браконьєрства, а й за порушення державного кордону України.

Василь Драголюк. Крим.
(Україна молода, №33, 20 лютого 2003 р.)

Спорт.

Мал золотник, да дорог

Самый молодой гроссмейстер мира, 13-летний украинец Сергей Карякин, выиграл у вице-чемпионки мира среди шахматисток россиянки Александры Костенюк в матче, который проходил на курорте Бриссаго в швейцарских Альпах (4:2).

Карякин занимает 13-ю строчку в мировой шахматной табели о рангах, а Костенюк находится на 18-й позиции. Год назад на турнире в крымском Судаке юный Сережа выполнил гроссмейстерский норматив. Две предыдущие нормы украинский вундеркинд смог выполнить ранее, одну из которых — на турнире Aeroflot Openв Москве.

(Вечерние Вести, №21,  11 февраля 2003 г.)

Підготовлено
Центром інформації
та документації кримських татар.

ДО ЗМІСТУ